Наукові видання кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ
Not a member yet
1016 research outputs found
Sort by
КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ПРАКТИКИ ЛАВІНІЇ ФОНТАНИ В РАННЬОМОДЕРНІЙ БОЛОНЬЇ ТА РИМІ
No full textThe goal of the study is to identify and clarify the specifics of the cultural and artistic practices of the Bolognese artist Lavinia Fontana of the early modern period of Italian culture. The methodology is based on a comprehensive approach consisting of historical research methods: biographical, historical-chronological, historical-comparative, as well as iconographic and iconological. The study is based on the principles of objectivity and logic in combination with scientific approaches from the standpoint of socio-anthropological determinism and the dialectical relationship of the historical-cultural context and the life world of the individual, which made it possible to achieve substantiated research results. The scientific novelty of the study lies in substantiating the importance of Lavinia Fontana's cultural and artistic practices in Early Modern Bologna and Rome for modern cultural studies, art studies, and museology. For the first time, a comprehensive examination of her works of art has been carried out in the context of museum collections, deepening the cultural discourse, and the development of museum practices. As a result of the study, the cultural and artistic activities of women in Bologna were analyzed, which indicates a certain freedom of production in various spheres. The special role of the University of Bologna (1088), where girls had the right to study, is revealed, and the cultural influence of patrons of art is emphasized. The professional fulfillment of women artists lies not only in the nature of individual genius, but in the availability and access to art education. It is determined that the role of the father-artist, husband, or lover-artist is significant in the professional development of many women artists. However, a more successful artist could be a nun in a monastery, or an artist's daughter in her father's studio. To pursue a career in art, a female artist had to be unconventional, strong, especially in times past, to resist or find strength in the attitude of her family. It was found that thanks to her studies at the Mannerist school, the artistic and patronage contacts of her father, the artist Prospero Fontana, and the cultural academic environment of Bologna, Lavinia Fontana was able to obtain a diploma from the University of Bologna, build a successful career as a professional artist, and receive prestigious orders from the Italian nobility, cardinals, popes, the Spanish king, the king and ambassador of Persia for portrait, historical, mythological, and religious paintings, which are now in museums and private collections around the world.It was found that Lavinia Fontana was the first artist to depict nude nature. The managerial and promotional qualities of herhusband, Gio. P. Zappi, who often acted as her guarantor, helped her to find new social connections and orders, and receivedecent pay for her professional cultural and artistic practice. Thus, Lavinia Fontana carried out a quiet female revolution, combining a successful career as an artist, an academician of the Roman Academy of St. Luca, with the role of mother of 11 children. The cultural, artistic and socio-humanitarian realities of early modern Bologna and Rome testify to the transformation of the paradigm of perception of the image of a female artist. Мета дослідження – виявити специфіку культурно-мистецьких практик болонської художниці Лавінії Фонтани у ранньомодерний період італійської культури. Методологія базується на комплексному підході, що складається з історичних методів дослідження: біографічного, історико-хронологічного, історико-порівняльного, а також іконографічного та іконологічного. Дослідження засновано на принципах об’єктивності та логічності в поєднанні з науковими підходами з позицій соціально-антропологічного детермінізму та діалектичного взаємозв’язку історико-культурного контексту та життєвого світу особистості, що дало змогу досягти обґрунтованих результатів дослідження. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні важливості культурно-мистецьких практик Лавінії Фонтани в ранньомодерній Болоньї та Римі для сучасної культурології, мистецтвознавства, музеєзнавства. Вперше здійснено комплексний розгляд її мистецьких творів у контексті музейних колекцій, поглиблення культурологічного дискурсу, розвитку музейних практик. У результаті проведеного дослідження проаналізовано культурно-мистецьку діяльність жінок у Болоньї, що засвідчує певну свободу виробництва в різних сферах. Виявлено особливу роль Болонського університету (1088 р.), в якому мали право навчатися дівчата, наголошено на культурному впливі меценатів мистецтва. Професійна реалізація жінок-художниць полягає не лише в природі індивідуального генія, а в наявності та доступі до мистецької освіти. Визначено, що у професійному становленні багатьох жінок-художниць значною є роль батька-художника, чоловіка, або коханця-художника. Відтак успішнішою художницею могла бути черниця в монастирі, або донька художника в майстерні свого батька. З’ясовано, що завдячуючи навчанню у школі маньєризму, мистецьким та меценатським контактам її батька, художника Просперо Фонтани, культурному академічному середовищу Болоньї, Лавінія Фонтана змогла отримати диплом Болонського університету, побудувати успішну кар’єру професійної художниці, отримувати престижні замовлення від італійського нобілітету, кардиналів, Римських пап, іспанського короля, короля та посла Персії на портретний, історичний, міфологічний, релігійний живопис, який нині перебуває у музейних та приватних колекціях світу. Культурно-мистецькі й соціально-гуманітарні реалії ранньомодерної Болоньї та Риму засвідчують трансформації парадигми сприйняття образу жінки-художниці
ЖУРНАЛ «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР» ЯК ДЗЕРКАЛО ФЕСТИВАЛЬНОГО ЖИТТЯ УРСР : КРИТИЧНИЙ ДИСКУРС 1970–1980-Х РОКІВ
No full textBetween 1970 and 1990, the Ukrainian theatre journal Ukrainskyi Teatr published 40 articles related to theatre festivals, with only half offering in-depth analysis. A noticeable increase in coverage occurred after 1980. The content reflected not just artistic developments but also the role of festivals in Soviet cultural policy, which emphasized ideological education and international socialist solidarity.Festivals were organized primarily by state institutions such as the Ministry of Culture of the Ukrainian SSR and the Ukrainian Theatre Society. They were categorized into several types: festivals of national dramaturgy, republican and all-Union festivals celebrating Soviet anniversaries, international festivals (mostly within the socialist bloc), and events focused on specific genres like puppetry or youth theatre. Puppet theatre festivals, perceived as ideologically «safer», received relatively greater international exposure and media coverage.The journal highlighted Ukrainian participation in major international festivals, such as the Avignon Festival in France, the UNIMA puppet theatre congresses, and the Festival of the Nations in Nancy. Reviews often praised the artistic diversity and intercultural dialogue present at these events. Articles featured first-hand reports from directors and critics, such as S. Danchenko, Y. Bohdashevsky, A. Poliakov, H. Sherman analyzing trends in contemporary theatre, innovative staging techniques, and the public9s response.Despite travel restrictions, Soviet theatre professionals increasingly participated in international events during the 1980 s. This reflected a gradual easing of ideological control and growing interest in showcasing Soviet artistic achievements abroad. These festivals served as both a stage for cultural diplomacy and a platform for creative experimentation.Досліджено відображення театрального фестивального руху 1970–1980-х років на сторінках республіканського журналу «Український театр»; систематизовано понад 40 критичних і оглядових публікацій, акцентуючи увагу на жанрових, тематичних і риторичних особливостях текстів. Виявлено як фестивалі – як внутрішньосоюзні, так і міжнародні – репрезентувалися в умовах радянської ідеології. Матеріал статті демонструє роль зазначеного журналу як фахового майданчика театральної критики й важливого джерела з історії театру УРСР
АЛЕКСАНДЕР БРЮКНЕР ТА ЧАСОПИС «LUD» : ІСТОРІЯ СПІВПРАЦІ
No full textThe proposed article aims to bring to light a lesser-known aspect of the collaboration between the PolishGerman Slavist and the Ethnographic Society in Ukrainian scholarly circles.The research methodology is determined by the purpose of the article and is based mainly on a complex of methods of textual analysis, such as content analysis and hermeneutics. Since the subject of the study is Aleksander Brückner's publications, considerable attention is paid to the reconstruction of the details of the scientist's biography related to the Ethnographic Society. In this context, the biographical method was applied.Results. The Ethnographic Society in Lviv, at the turn of the 19th and 20th centuries, established itself as a prominent center of ethnographic studies of a pan-European scale. The society's primary publication, the journal «Lud», played a significant role in publicizing its activities. One of the founders of European Slavic studies, Professor Aleksander Brückner of the Friedrich Wilhelm University, was an active member of the Ethnographic Society and a regular contributor to the journal «Lud». During the first quarter of the 20 th century, no fewer than ten articles by Brückner, mostly reviews, appeared in the ethnographic journal. The author emphasizes that Brückner's review publications are an underestimated source in the history of ethnographic science, as well as in the fields of cultural history, Slavic studies, and comparative linguistics. A distinctive feature of Brückner's reviews is their encyclopedic nature, polemical style, and the presence of a research component even in relatively short notes. Within the scope of a single publication, it is challenging to cover the entire body of work of Aleksander Brückner presented in the journal «Lud». However, the article attempts to highlight aspects such as Brückner's general reception of the Ethnographic Society's activities, his assessments of the state of ethnographic studies in Central and Eastern Europe, and the identification of promising directions for further development. All these conclusions are drawn based on the analyzed reviews by Brückner. Attention is also given to the only known research publication by the Berlin professor, which marked the end of Brückner's long-term collaboration with the Lviv ethnographic center. Novelty. This article is the first overview of Aleksander Brückner's publication activity within the framework of his co-operation with the Ethnographic Society in Lviv.The practical significance. The materials of the publication may become a starting point for a more in-depth study of cooperation between Ukrainian scientific societies and European scientific centres.Пропонована стаття має на меті актуалізацію маловідомого в українському наукознавстві аспекту співпраці польсько-німецького славіста Александра Брюкнера та Народознавчого товариства у Львові. Автор наголошує, що рецензійні публікації А. Брюкнера є недооціненим джерелом з історії розвитку таких напрямів наукових студій як історія культури, славістика та порівняльне мовознавство. Однією з характерних рис рецензій авторства Брюкнера є їх енциклопедичність, полемічність та наявність дослідницької складової навіть у відносно невеликих замітках. У рамках однієї публікації досить важко охопити весь доробок Александра Брюкнера, презентований вченим на ламах журналу «Lud», проте у статті звернуто увагу на такі аспекти як загальна рецепція вченим діяльності Народознавчого товариства, його оцінки стану розвитку етнографічних студій у Центрально-Східній Європі та визначення перспективних напрямів для подальшої розробки
ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ВИМІРИ ВІЙНИ
No full textThe article is dedicated to the study of the relevant topic of war in the context of the global transformations the world is undergoing. It addresses issues related to the existential challenges faced by an individual when experiencing radical changesin existence. The article traces the line of the individual9s acceptance of war as a new normality. By analyzing current militaryconflicts, such as the Russo-Ukrainian War, the Israeli-Palestinian conflict, and the Syrian War, it is possible to conclude theontological uniformity of war as such, when thinking in existential terms. In this case, the article aims to make existential discourse relevant again in Ukrainian science and to explore the dimensions of war in three different planes: reality, actuality,and virtuality. Paper analyzes the existential challenges faced by an individual in a war situation.Research methodology. The research is based on hermeneutic and systemic approaches, which allow for the systematization and interpretation of the experience of war within the context of cultural studies and the philosophy of culture.Results. The results lie in the identification of four main existential challenges embedded within the dimensions of war(reality, actuality, and virtuality). These challenges faced by the individual contribute to the establishment of the normalizationof war as the only possible state in which society finds itself. Specifically, the following factors should be noted: 1) mental andterritorial division within a single group based on regional principles, 2) blurring of the concepts of truth and reality, 3)destruction of living space, and 4) existential rupture as factors influencing the normalization of war.Novelty. The novelty lies in outlining the interconnection between the dimensions of war (the planes it pertains to), the challenges within them, and temporality as a factor that transforms human existence by normalizing the state of war as the only possible reality.The practical significance. The research can be used as a starting point for seeking solutions to the general existential crisis faced by a society in a state of war. Oppressed by external circumstances and internally accepting war as a new normality,society may find a way out of this situation by choosing different development strategies, making decisions at a critical bifurcation point. This could provide an opportunity for the reorganization of society based on the principles of humanism.Статтю присвячено дослідженню екзистенційних вимірів війни, межі якої означено трьома площинами: дійсності, реальності та віртуальності. Актуальність статті полягає в сучасних трансформаціях культурного ландшафту, де війна утворює нову реальність, з якою зіштовхується індивід, корелюючи своє буття з новою дійсністю, приймаючи війну як нову нормальність. Нормалізація війни залежить від її тривалості: чим довше триває війна, тим глибше індивід вкоріняється в її сутність. Людина ХХІ століття опиняється серед актуальних прикладів локальних війн, що ризикують стати глобальними: російсько-українська війна, ізраїле-палестинська війна, громадянська війна в Сирії тощо. З’ясовано основні виклики, що постають перед індивідом, який переживає досвід війни в буттєвому горизонті. Позначено основні характеристики викликів, з якими зіштовхується індивід, переживаючи глибинні екзистенційні розриви. Встановлено взаємозв’язок між темпоральністю та переходом індивіда між різними ланками сприйняття оточуючої дійсності. Доведено взаємозалежність чинників, які впливають на інтерпретацію індивідом війни та ступенів дистанціювання суб’єкта від подієвості. Виявлено сутнісний взаємозв’язок між акторами війни та виокремлено роль спостерігача і компілятора інформації у якості наратора. Розкрито роль культурних символів та знаків у свідомості індивіда, який стає активним учасником війни
ТЕОРЕТИЧНІ ПАРАДИГМИ КОМУНІКАЦІЇ : МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ВИМІР КОМУНІКАТИВІСТИКИ
No full textCommunicology, as an interdisciplinary discipline, integrates methods from linguistics, sociology, psychology, philosophy, and information sciences to study complex communicative processes. The article analyzes the main theoretical paradigms of communication 3 informational, interactional, semiotic, critical, and systemic 3 focusing on their evolution, methodological foundations, and impact on contemporary communicative practices. Special attention is given to the role of digital technologies, globalization, and intercultural communication in transforming these paradigms. The challenges of information inequality, disinformation, and ethical issues related to automated systems are highlighted. The article emphasizes the importance of an interdisciplinary approach in adapting communicology to the realities of the information society and suggests directions for future research, particularly in improving methods for analyzing digital and intercultural communications. It is intended for researchers, educators, and practitioners interested in communicative processes and their interdisciplinary study.Комунікативістика як міждисциплінарна дисципліна інтегрує методи лінгвістики, соціології, психології, філософії та інформаційних наук для дослідження складних комунікативних процесів. У статті аналізуються основні теоретичні парадигми комунікації – інформаційна, інтеракційна, семіотична, критична та системна – з акцентом на їхню еволюцію, методологічні засади та вплив на сучасні комунікативні практики. Особлива увага приділяється ролі цифрових технологій, глобалізації та міжкультурної комунікації у трансформації цих парадигм. Висвітлюються виклики інформаційної нерівності, дезінформації та етичних аспектів автоматизованих систем. Стаття підкреслює значення міждисциплінарного підходу для адаптації комунікативістики до реалій інформаційного суспільства та пропонує напрями для подальших досліджень, зокрема вдосконалення методів аналізу цифрових і міжкультурних комунікацій. Адресована науковцям, викладачам і практикам, які цікавляться комунікативними процесами та їх міждисциплінарним вивченням
ЦИФРОВА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ЗМІНА ІДЕНТИЧНОСТІ ТА КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИК В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
No full textThe article examines digital culture as a key socio-cultural phenomenon shaped by globalization processes. The author (s) emphasize that digital culture is not only the result of the integration of technological innovations into everyday life, but also actively influences the change in models of communication, thinking, identity, and cultural interaction. Particular attention is paid to the analysis of the factors that contributed to the development of digital culture, including technological breakthroughs, mediatization, the information revolution, the COVID-19 pandemic, and generational shifts.The study emphasizes the dual nature of digital culture as a means of global cultural unification and, at the same time, a challenge to preserve local authenticity. Examples of hybrid identities formed in Ukrainian society through interaction with global digital platforms are given. The author analyzes the impact of global digital corporations on cultural norms of interaction, as well as the importance of social media as a tool for self-expression, creativity, and cultural resistance.In the context of Ukraine, digital culture is seen as an important element of social transformation, which has been especially intensified in the context of military aggression, information attacks, and social instability. The article shows how Ukrainian society is adapting to global changes while building a national digital identity. The article provides statistics on the use of the Internet, social networks, the state of digital education, the development of creative industries, and the digital economy. The emphasis is placed on the transition of the Ukrainian audience to the consumption of Ukrainianlanguage digital content, which has become a form of cultural resistance and identity restoration.Розглянуто цифрову культуру як соціокультурний феномен, що виник під впливом глобалізаційних процесів, технологічного прогресу та інформаційної революції. Проведено аналіз основних чинників, що зумовили трансформацію культурних практик. Автори підкреслюють, що цифрова культура стала не лише важливим інструментом модернізації, але й засобом для самовираження, адаптації, соціальної мобілізації та національного опору в умовах кризових ситуацій. Особливу увагу приділено українському контексту, де цифрова культура виконує роль платформи для комунікації, освіти, розвитку креативності та підтримки національної ідентичності в умовах війни й глобального інформаційного впливу. Наведено статистичні дані, що відображають динаміку цифровізації українського суспільства та його інтеграцію до глобального культурного простору. Водночас зазначено, що попри ризики культурної уніфікації й витіснення локального контенту, українська цифрова культура демонструє потенціал для створення гібридної ідентичності, гармонійно поєднуючи традиційні цінності з глобальними тенденціями. Визначено ключові напрями розвитку цифрової культури як важливого чинника стійкості й культурного відродження України в умовах цифрової епохи
КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
No full textThe thematic content of Issue 50 of the professional scientific collection “Ukrainian Culture: Past, Present,Development Paths” is analyzed; its difference from previous editions is revealed; it is emphasized that the wardeepened intercultural communication and turned scientific or cultural activity in general into an active factor in theconsolidation of Ukrainian society; The expansion of the thematic range of research is emphasized due to new issuesand works of foreign scholars who are trying to fit the cultural experience of their own countries into the modern world context.Аналізується тематичний зміст Випуску 50 фахового наукового збірника «Українська культура: минуле,сучасне, шляхи розвитку»; виявляється його відмінність від попередніх видань; наголошується на тому, щовійна поглибила міжкультурну комунікацію і перетворила наукову чи культурну діяльність загалом в активнийчинник консолідації українського суспільства; підкреслюється розширення тематичного ряду досліджень зарахунок нової проблематики та праць іноземних науковців, які намагаються вписати культурний досвідвласних країн у сучасний світовий контекс
КІНЕСТЕТИКА АКТОРА : ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ ТІЛЕСНОГО УСВІДОМЛЕННЯ У СТВОРЕННІ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ
No full textThe purpose of the article is to scientifically substantiate and develop an applied model of actor kinesthetic training as a tool for forming bodily awareness, creative sensitivity, and professional expressiveness. The study aims to integrate somatic, cognitive, and theatrical-pedagogical approaches into a single methodological system that ensures the actor’s holistic development. The methodology of the research includes methods of systemic, comparative, and structuralanalytical analysis, as well as an interdisciplinary approach combining findings from cognitive neuroscience, somatics, and theatre pedagogy. Based on the synthesis of body-oriented training practices, Laban Efforts, Viewpoints, and somatic education methods, a four-stage structural model was proposed: awareness, action, improvisation, and reflection. The results reveal the main challenges in modern acting education, including the fragmentation of body training, lack of an integrated system for developing kinesthetic sensitivity, and inconsistency of methodological approaches in training processes. The proposed applied model structures the actor’s bodily learning process as a sequence of interconnected stages – from awakening bodily sensations to their creative interpretation in a stage image. It is aimed at developing self-regulation skills, bodily memory, improvisational freedom, and reflective capacity.The novelty of the research lies in creating a holistic concept of applied kinesthetic training that combines somatic, cognitive, and artistic-pedagogical dimensions. The proposed model represents the first attempt to operationalize the actor’s bodily learning process through the definition of stages, goals, and pedagogical performance indicators. It perceives the body not merely as a tool of execution but as a thinking substance capable of generating creative meaning.The developed model can be implemented in training programs for actors, directors, and theatre educators, aswell as in professional development courses for performing artists. It provides a structured approach to bodywork thatcan be adapted to educational processes, rehearsal laboratories, and stage experiments, enhancing bodily presence,emotional authenticity, and creative interaction within theatre ensembles. Further research should focus on developingdiagnostic tools for assessing the level of actors’ bodily awareness, studying psychophysiological mechanisms of bodilymemory, and creating practical protocols for adapting kinesthetic training to Ukrainian theatre education. A promisingarea for exploration is the ethical and trauma-informed aspects of embodied pedagogy in post-war society.Розглянуто проблему розвитку тілесної усвідомленості актора як складової професійної виразності. Метою дослідження є обґрунтування та розроблення прикладної моделі кінестетичного тренінгу, що поєднує наукові принципи соматики з театральною практикою. Використано методи системного та порівняльного аналізу, узагальнення досвіду зарубіжних і вітчизняних авторів, а також структурно-аналітичний підхід до моделювання навчального процесу. У результаті визначено основні науково-методичні прогалини в акторській тілесній підготовці та запропоновано чотирьохетапну модель кінестетичного тренінгу – усвідомлення, дія, імпровізація, відображення. Модель спрямована на формування цілісного процесу тілесного самопізнання, інтеграцію рефлексії та практичного досвіду у професійну майстерність. Її впровадження сприятиме оновленню акторської освіти, розвитку емоційної присутності, тілесної автентичності та здатності до міждисциплінарної взаємодії
ФРАНЦУЗЬКИЙ АВАНГАРДИЗМ НА ЗЛАМІ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ : КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
No full textAbstract. The article considers the turn of the 19 th and 20 th centuries as a key period that became the symbolic foundation of postmodernism. First, this time marked the establishment of a new philosophical way of thinking, which gradually took root in the European intellectual space; Second, it was the artistic trends of that time that determined the direction of art development in the following decades and led to the emergence of iconic literary and artistic models that renewed the aesthetic nature of creativity and set the vector for further cultural exploration.Particular attention is paid to cultural analysis based on the principles of regionalism, personalisation, detail and theoretical-practical parity. Thanks to these principles, the reasons for the formation of avant-gardism in the French context are well argued. At the same time, it outlines how, in the second half of the 20 th century, certain achievements of avant-garde art were reinterpreted and transformed into postmodernist and metamodernist innovations.The purpose of the article is to highlight the French cultural space at the turn of the 19 th and 20 th centuries in its theoretical dimension and to argue for the role of avant-garde experiments of 1905–1925 as the basis for subsequent artistic and philosophical innovations in the paradigm of «avant-garde – postmodernism».Research methodology. The material of the article is based on the potential of analytics, but includes the use of elements of historical, cultural, biographical, dialogical, and comparative approaches.Conclusions. Focusing on a clearly defined region, the article recreates the key literary and artistic processes whose aesthetic and artistic orientation shaped the «French model of avant-gardism». The selection of the period 1905–1925 made it possible to reconstruct the development of the avant-garde movement – from «Fauvism» to «Cubism» – on the basis of a personalized approach. A somewhat restrained attitude of the French creative elite towards futurism and abstractionism, which remained on the margins of French cultural space, has been revealed.At the same time, it was in France that the ideas of surrealism were theoretically substantiated and tested on the principles of theoretical and practical parity, which French culture had been using since the 17 th century. The article traces the development of surrealism in the French interpretation, which after 1925 gradually «dissolved» under the influence of the work of Spanish and Italian artists. Finally, the article outlines the influence of surrealism on postmodernism and metamodernism, emphasizing its role as a fundamental aesthetic and artistic basis for the development of European avant-garde art in the 20th and 21st centuries.Novelty. This article systematizes the findings accumulated over several decades: from the analysis of the interaction between «symbolism and fonism» to the first attempts to outline the specifics of metamodernism, which are also reflected in contemporary Ukrainian humanities discourse.The practical significance of the study lies in the possibility of using its results in the educational process (cultural studies, art history, philosophy of culture), for the development of special courses and lectures devoted to the history of avant-garde movements and their influence on the formation of contemporary artistic culture, as well as a methodological basis for further interdisciplinary research on avant-garde phenomena in the European cultural space.Розглянуто рубіж ХІХ–ХХ століть як ключовий період, що став символічним підґрунтям постмодернізму. По-перше, цей час знаменував утвердження нової філософської манери мислення, яка поступово закріпилася в європейському інтелектуальному просторі; по-друге, саме тодішні художні орієнтири визначили напрями розвитку мистецтва наступних десятиліть і зумовили появу знакових літературно-мистецьких зразків, що оновили естетичну природу творчості та задали вектор подальших культурних пошуків.Особливу увагу приділено культурологічному аналізу, заснованому на принципах регіоніки, персоналізації, деталізації та теоретико-практичного паритету. Завдяки цим засадам аргументовано причини формування авангардизму саме у французькому контексті. Водночас окреслено як у другій половині ХХ століття окремі здобутки авангардного мистецтва були переосмислені та трансформовані у постмодерністські й метамодерністські новації
МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНОЦИДІВ ТА МАСОВИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ : КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ
No full textThe aim of this paper is to explore the research prospects of cultural studies in understanding the causes, mechanisms, consequences and prevention of genocidal practices, in particular those caused by the Russian-Ukrainian war, in the context of interdisciplinary studies of genocides and mass crimes.Research methodology. General scientific research methods were used, covering historical, socio-humanitarian, legal and cultural dimensions of the analysis of genocides and mass atrocities.Results. Turning to interdisciplinary studies of genocide and mass crimes allows us to define their subject area, which raises questions about the causes, social and cultural conditions, mechanisms, specific characteristics of genocide, and ways to prevent it. Understanding the tragedy of the Holodomor and the events of the Russian-Ukrainian war poses a number of research challenges for Cultural studies: the formation of a Ukrainian narrative; research into the cultural aspects of genocidal practices used against the Ukrainian people; clarifying the specifics of citizens' attitudes towards state violence; analysing the consequences of political terror as a practice of punishment; identifying the characteristics of the victimisation of genocide victims and perpetrators; researching cultural trauma, the culture of memory and the culture of forgetting as reactions to mass crimes.Novelty. New research challenges for Cultural studies were identified in connection with the Russian-Ukrainian war: identifying criteria for cultural practices that need protection; researching the conceptual foundations for understanding the phenomena of ‘cultural genocide’, ‘cultural crimes’, ‘cultural persecution’, ‘cultural damage’, etc. The practical significance. Research into these issues will make it possible to raise the question of responsibility for genocidal practices in the legal sphere, overcome the consequences of mass crimes, and outline ways to prevent future genocides.З’ясовуються дослідницькі перспективи культурології в осмисленні причин, механізмів, наслідків та превенції геноцидальних практик, зокрема спричинених російсько-українською війною, в контексті міждисциплінарних досліджень геноцидів та масових злочинів проти людяності. Звернення до сучасних студій геноцидів та масових злочинів дозволило окреслити їх предметне поле та основні дослідницькі питання. Осмислення трагедії Голодомору та подій російсько-української війни спричиняє низку культурологічних дослідницьких завдань: формування українського наративу; дослідження культурних аспектів геноцидальних практик, які застосовуються проти українського народу; аналіз наслідків політичного терору як практики покарання; виявлення особливостей віктимізації жертв геноцидів та злочинців; дослідження культурної травми, культури пам’яті та культури забуття; обгрунтування концептуальних засад осмислення феноменів «культурного геноциду», «культурних злочинів», «культурного переслідування», «культурної шкоди» тощо