Physical Education of Students (E-Journal)
Physical Education of Students (E-Journal)Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Зв'язок фізичних аспектів з міжособистісною компетентністю у молодих філіппінців
No full textBackground and Study Aim. Interpersonal competence is a critical component of young adult development, influencing academic success, social relationships, and psychological well-being. Recent interest has turned toward physical and behavioral factors that may be associated with the development of these social skills. This study aims to examine how subjective physical activity and perceived physical fitness predict interpersonal competence among Filipino young adults.
Material and Methods. One hundred fourteen college students (54 females, 60 males) from a state university in Region 3, Philippines, were selected through simple random sampling. Participants completed an online survey using three validated instruments: the Interpersonal Competence Questionnaire-15 (ICQ-15), the International Physical Activity Questionnaire (IPAQ), and the Self-Perception of Physical Fitness Scale. Data were analyzed using multiple linear regression in SPSS version 30. The analysis assessed the predictive capacity of the two independent variables.
Results. Results showed no significant predictive relationships among female participants. However, in the male and combined samples, subjective physical activity significantly predicted initiation and disclosure. Subjective fitness was a predictor of conflict management and overall interpersonal competence. Regression analyses revealed no significant predictive relationships between subjective physical activity or fitness and any domain of interpersonal competence among female participants. In contrast, among male respondents, subjective physical activity significantly predicted initiation (p = .021, R² = .088), while subjective fitness predicted conflict management (p = .039, R² = .071) and total interpersonal competence (p = .035, R² = .074). In the full sample, physical activity was a significant predictor of initiation (p = .013, R² = .054) and disclosure (p = .050, R² = .034). These findings suggest domain- and gender-specific associations between physical self-perception and interpersonal competence.
Conclusions. The findings suggest the potential value of integrating physical activity into comprehensive youth development programs. Such programs may benefit from addressing both physical health and interpersonal skill development, particularly among male populations.Передумови та мета дослідження. Міжособистісна компетентність є критичним компонентом розвитку молодих людей, що впливає на академічний успіх, соціальні стосунки та психологічне благополуччя. Останнім часом інтерес зосередився на фізичних та поведінкових факторах, які можуть бути пов'язані з розвитком цих соціальних навичок. Це дослідження має на меті вивчити, як суб'єктивна фізична активність та сприйнята фізична підготовка прогнозують міжособистісну компетентність серед молодих філіппінців.
Матеріали та методи. Сто чотирнадцять студентів коледжу (54 жінки, 60 чоловіків) з державного університету в Регіоні 3, Філіппіни, були відібрані шляхом простої випадкової вибірки. Учасники пройшли онлайн-опитування, використовуючи три валідовані інструменти: Опитувальник міжособистісної компетентності-15 (ICQ-15), Міжнародний опитувальник фізичної активності (IPAQ) та Шкалу самосприйняття фізичної підготовки. Дані були проаналізовані за допомогою множинної лінійної регресії в SPSS версії 30. Аналіз оцінював прогностичну здатність двох незалежних змінних.
Результати. Результати не показали значущих прогностичних зв'язків серед учасниць жіночої статі. Однак у чоловічій та об'єднаній вибірках суб'єктивна фізична активність значно передбачала ініціацію та розкриття інформації. Суб'єктивна підготовка була предиктором управління конфліктами та загальної міжособистісної компетентності. Регресійний аналіз не виявив значущих прогностичних зв'язків між суб'єктивною фізичною активністю або фізичною підготовкою та будь-якою сферою міжособистісної компетентності серед учасниць дослідження. Натомість, серед респондентів-чоловіків суб'єктивна фізична активність значною мірою передбачала ініціацію (p = 0,021, R² = 0,088), тоді як суб'єктивна фізична підготовка передбачала управління конфліктами (p = 0,039, R² = 0,071) та загальну міжособистісну компетентність (p = 0,035, R² = 0,074). У повній вибірці фізична активність була значущим предиктором ініціації (p = 0,013, R² = 0,054) та розкриття інформації (p = 0,050, R² = 0,034). Ці результати свідчать про специфічні для сфери та статі зв'язки між фізичним самосприйняттям та міжособистісною компетентністю.
Висновки. Отримані результати свідчать про потенційну цінність інтеграції фізичної активності в комплексні програми розвитку молоді. Такі програми можуть отримати користь від вирішення як питань фізичного здоров'я, так і розвитку міжособистісних навичок, особливо серед чоловічого населення
Стилі навчання студентів коледжів у фізичному вихованні: погляди з теорії емпіричного навчання Колба
No full textBackground and Study Aim. Understanding learning style preferences in physical education (PE) is essential for optimizing teaching strategies and improving student outcomes. The research aims to provide insights into how tailored pedagogical approaches can enhance learning effectiveness in PE programs.
Material and Methods. A cross-sectional study was conducted with college students enrolled in physical education courses. Kolb’s LSI was administered to categorize learning styles into four types: accommodating (intuitive-pragmatic), diverging, assimilating, and converging. Data were analyzed to determine the distribution of learning styles and their correlations with gender, type of high school diploma (sports-related vs. non-sports-related), and sport category (individual or team-based). Statistical analyses were performed using the Mann-Whitney U test to analyze differences across dimensions based on gender, high school diploma, and categories of sports.
Results. The findings indicated a dominant preference for the accommodating learning style (active experimentation and concrete experience). This aligns with the hands-on, dynamic nature of PE. Differences were observed based on sport specialization. Students in individual sports exhibited greater tendencies toward introspection and analytical thinking (assimilating style). In contrast, those in team sports leaned toward active experimentation. Additionally, students from non-sports-related high school backgrounds showed a stronger preference for active experimentation compared to their peers with sports-focused diplomas. No significant gender-based differences were found in learning style preferences.
Conclusions. The study highlights the need for diverse and adaptive teaching methods in physical education to cater to varied learning styles. Emphasizing experiential learning, particularly for students from non-sports academic backgrounds, and incorporating reflective practices for individual-sport athletes could enhance engagement and performance. These insights can help educators design more effective PE curricula. Ultimately, this supports students’ academic and professional development in sports-related fields.Передумови та мета дослідження. Розуміння уподобань у стилях навчання на заняттях з фізичного виховання (ФВ) є важливим для оптимізації педагогічних стратегій та підвищення ефективності засвоєння знань студентами. Метою дослідження є надати уявлення про те, як адаптовані педагогічні підходи можуть підвищити ефективність навчання в програмах з фізичного виховання.
Матеріали та методи. Було проведено поперечне дослідження за участю студентів, які навчаються на курсах з фізичного виховання. Для класифікації стилів навчання було використано індекс стилів навчання Кольба (LSI). Було виокремлено чотири типи: акомодативний (інтуїтивно-прагматичний), дивергентний, асимілятивний і конвергентний. Дані аналізувалися з метою визначення розподілу стилів навчання та їхнього зв’язку зі статтю, типом диплому про середню освіту (спортивного або неспортивного спрямування) та категорією спорту (індивідуальні або командні види). Для оцінки відмінностей за цими параметрами використовувався тест Манна-Уїтні.
Результати. Результати показали домінуюче переважання акомодативного стилю навчання (активне експериментування та конкретний досвід). Це відповідає практичній, динамічній природі занять з ФВ. Були виявлені відмінності залежно від спеціалізації у спорті. Студенти, які займаються індивідуальними видами спорту, частіше проявляли схильність до рефлексії та аналітичного мислення (асимілятивний стиль). Натомість студенти, що займаються командними видами спорту, надавали перевагу активному експериментуванню. Крім того, студенти, які мали дипломи неспортивного спрямування, частіше обирали активне експериментування, порівняно з тими, хто здобув спортивну освіту. Статистично значущих відмінностей у стилях навчання між чоловіками та жінками не виявлено
Висновки. Дослідження підкреслює потребу у використанні різноманітних та адаптивних методів навчання у фізичному вихованні для врахування різних стилів навчання. Акцент на досвідному навчанні, особливо для студентів із неспортивною академічною підготовкою, а також впровадження рефлексивних практик для спортсменів, які займаються індивідуальними видами спорту, можуть покращити залученість та результати. Ці висновки можуть допомогти викладачам створювати ефективніші навчальні програми з ФВ та сприяти академічному і професійному розвитку студентів у сфері спорту
Гострий вплив вправ на суглобову дистракцію, що використовуються в розминці, на стрибкову здатність волейболістів
No full textBackground and Study Aim. Jump performance is a common component of volleyball, as it contributes to both offensive and defensive actions. Explosive lower-limb strength is regularly developed and maintained in training and match preparation. Although various warm-up methods are applied to enhance jump performance, their relative effectiveness remains a subject of practical interest. The purpose of this study was to examine the acute effects of joint distraction exercises incorporated during warm-up on jump performance in volleyball players.
Material and Methods. The study involved 12 female and 11 male volleyball players from Alanya Alaaddin Keykubat University, who participated voluntarily. A convenience sampling method was used. Anthropometric data (height, weight, age) were collected, and jump performance was assessed with the My Jump 2 mobile application, a validated tool for measuring squat jump (SJ) and countermovement jump (CMJ). The testing protocol included a general warm-up, followed by joint distraction exercises using resistance bands applied to the ankle, hip, and shoulder joints. Jump performance was measured both after the general warm-up and following the joint distraction protocol. Data analysis was performed with IBM SPSS Statistics 25.0. As the sample size was below 50, normality was checked with the Shapiro–Wilk test. Because some data did not follow a normal distribution, the Wilcoxon signed-rank test was applied, with the level of significance set at p<.05.
Results. Statistically significant differences were observed in female athletes across all measured SJ and CMJ parameters, including height, flight time, strength, power, and speed (p values ranging from .00 to .02). In male athletes, improvements were more specific, with significant differences in SJ strength and power (p=.04) and in CMJ parameters (height, flight time, strength, power, speed; p values ranging from .00 to .01). These results indicate that joint distraction exercises produced a broader acute effect in females, while in males the improvements were more concentrated in strength- and power-related variables.
Conclusions. Joint distraction exercises incorporated into warm-up routines can be regarded as a practical approach within volleyball training and rehabilitation contexts, providing applicable insights for coaches and clinicians.Передумови та мета дослідження. Стрибкові показники є поширеним компонентом волейболу, оскільки вони сприяють як наступальним, так і захисним діям. Вибухова сила нижніх кінцівок регулярно розвивається та підтримується під час тренувань та підготовки до матчів. Хоча для покращення стрибкових показників застосовуються різні методи розминки, їхня відносна ефективність залишається предметом практичного інтересу. Метою цього дослідження було вивчити гострий вплив вправ на дистракцію суглобів, включених під час розминки, на стрибкові показники у волейболістів.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 12 волейболісток та 11 волейболісток з Університету Аланії Алааддін Кейкубат, які взяли участь добровільно. Використовувався метод вибірки для зручності. Були зібрані антропометричні дані (зріст, вага, вік), а стрибкові показники оцінювалися за допомогою мобільного додатку My Jump 2, валідованого інструменту для вимірювання стрибка з присідання (SJ) та стрибка з контррухом (CMJ). Протокол тестування включав загальну розминку, а потім вправи на дистракцію суглобів з використанням еспандерів опору, що накладаються на гомілковостопний, кульшовий та плечовий суглоби. Стрибкові показники вимірювалися як після загальної розминки, так і після протоколу дистракції суглобів. Аналіз даних було проведено за допомогою IBM SPSS Statistics 25.0. Оскільки розмір вибірки був меншим за 50, нормальність було перевірено за допомогою тесту Шапіро-Уілка. Оскільки деякі дані не відповідали нормальному розподілу, було застосовано критерій знакових рангів Уілкоксона з рівнем значущості, встановленим на рівні p<0,05.
Результати. Статистично значущі відмінності спостерігалися у спортсменок за всіма виміряними параметрами SJ та CMJ, включаючи зріст, час польоту, силу, потужність та швидкість (значення p коливалися від 0,00 до 0,02). У спортсменів-чоловіків покращення були більш специфічними, зі значними відмінностями в силі та потужності SJ (p=0,04) та в параметрах CMJ (зріст, час польоту, сила, потужність, швидкість; значення p коливалися від 0,00 до 0,01). Ці результати вказують на те, що вправи на дистракцію суглобів мали ширший гострий ефект у жінок, тоді як у чоловіків покращення були більш зосереджені у змінних, пов'язаних із силою та потужністю.
Висновки. Вправи на відволікання суглобів, включені до розминки, можна розглядати як практичний підхід у контексті тренувань та реабілітації з волейболу, що надає корисні знання тренерам та клініцистам
Вплив комбінованих тренувань на склад тіла гравців та показники їхньої гри у пляжному футболі.
No full textBackground and Study Aim. Beach soccer is a high-intensity sport requiring a combination of aerobic capacity, strength, agility, and coordination, making training strategies crucial for optimizing performance and physical fitness. Evaluating the impact of specific training regimens can provide insights into effective methods to enhance players' capabilities. The aim of this study was to assess the effects of a six-week combined training program on body composition and performance parameters in beach soccer players.
Material and Methods: A total of 26 beach soccer players voluntarily participated in the study. The athletes were divided into two groups: an exercise group and a control group. Training programs were implemented for both groups over a period of six weeks. Body composition and performance tests, including sit and reach, 20-meter sprint, vertical jump, long jump, and Illinois agility, were applied to both groups twice: at the beginning of the study and at the end of the six-week training period. The data obtained were analyzed using paired samples t-test and Wilcoxon Signed Ranks Test with the SPSS software. The significance level was set at p < .05.
Results. A significant difference was found between the pre-test and post-test results for several variables in the exercise group. These variables included body fat percentage, body fat mass, sit and reach, 20-meter sprint, vertical jump, long jump, and Illinois agility tests (p < .05).
Conclusions. These findings highlight the effectiveness of sport-specific combined training in enhancing both physical fitness and athletic performance. Incorporating such programs into the training routines of beach soccer athletes can be a valuable strategy for optimizing their competitive capabilities.Передумови та мета дослідження. Пляжний футбол є високоінтенсивним видом спорту, який вимагає поєднання аеробної витривалості, сили, спритності та координації, що робить тренувальні стратегії ключовими для оптимізації фізичної підготовки та спортивних результатів. Оцінка впливу конкретних тренувальних програм може надати цінні дані щодо ефективних методів покращення здібностей гравців. Метою цього дослідження було оцінити вплив шеститижневої програми комбінованих тренувань на склад тіла та показники фізичної підготовки у гравців з пляжного футболу.
Матеріали та методи. У дослідженні добровільно взяли участь 26 гравців з пляжного футболу. Спортсмени були розділені на дві групи: тренувальну групу та контрольну групу. Протягом шести тижнів для обох груп реалізовувалися відповідні тренувальні програми. Склад тіла та показники фізичної підготовки, включаючи тест на гнучкість (sit and reach), спринт на 20 метрів, вертикальний стрибок, стрибок у довжину та тест на спритність Іллінойс, вимірювалися двічі: на початку дослідження та після завершення шеститижневого тренувального періоду. Отримані дані були проаналізовані за допомогою t-тесту для парних вибірок та тесту Уілкоксона за допомогою програмного забезпечення SPSS. Рівень значущості було встановлено на рівні p < .05.
Результати. У тренувальній групі було виявлено значущі зміни між результатами до та після тестування для кількох показників. До них належать відсоток жирової маси тіла, маса жирової тканини, гнучкість (sit and reach), спринт на 20 метрів, вертикальний стрибок, стрибок у довжину та тест на спритність Іллінойс (p < .05).
Висновки. Ці результати підкреслюють ефективність комбінованих тренувань, орієнтованих на специфіку виду спорту, у покращенні як фізичної підготовки, так і спортивних результатів. Включення таких програм у тренувальні режими гравців з пляжного футболу може стати цінною стратегією для оптимізації їхніх змагальних можливостей
Психічне здоров'я студентів під час карантину, пов'язаного з пандемією Covid-19
No full textBackground and Study Aim. The Covid-19 pandemic lockdown had wide-ranging consequences and disrupted many aspects of students’ daily lives. One of the most affected areas was mental health, as students lost the opportunity to study in direct contact and faced new stressors related to their living, health, and financial conditions. The aim of this study is to develop a model that predicts students' mental well-being levels during pandemic periods and to design practical interventions to support mental health in crisis situations.
Material and Methods. A total of 1424 students from four Polish universities participated in the study. They filled out an original questionnaire consisting of 17 questions about basic demographic data (age, gender, career, place of living), daily time spent on physical activity, access to recreational facilities, health self-assessment, financial situation, daily time spent sitting or lying down, physical well-being, and mental well-being. The research was conducted in two stages. First, an ordinal-choice logit model was applied. The mental state was regressed against physical, financial, and health states, while controlling for gender and place of residence. Probability response analysis was carried out. Then, the actual and predicted mental state classes were compared, and the misspecified results were extracted. The differences between subsamples containing underestimated and overestimated mental states were analysed by applying Pearson’s χ² test. The p-values were obtained through Monte Carlo simulations with 10,000 replications.
Results. The regression model revealed a positive, highly statistically significant relationship between mental state and physical, financial, and health states. The model underestimated the actual mental state for 368 respondents and overestimated it for 441. The misspecified respondents entered the “optimist” and “pessimist” subsamples, for which differences between proportions were tested. No significant differences were found for urban versus rural inhabitants (p = 0.905). There were significantly more women in the “optimist” subsample (p = 0.99). The null hypotheses of no differences between classes for physical state and health state were decisively rejected at a 1% significance level. The null for financial state was rejected at a 10% significance level.
Conclusions. Women showed higher levels of optimism than men, indicating gender differences in emotional resilience. Place of residence (urban vs. rural) had no significant effect on mental well-being. Many students demonstrated psychological resilience during lockdown, especially those with social support or effective coping strategies. Psychological counselling services are essential to strengthen coping mechanisms and support students in future pandemics.Передумови та мета дослідження. Пандемічний локдаун, спричинений Covid-19, мав широкомасштабні наслідки та порушив багато аспектів повсякденного життя студентів. Однією з найбільш постраждалих сфер було психічне здоров'я, оскільки студенти втратили можливість навчатися в безпосередньому контакті та зіткнулися з новими стресовими факторами, пов'язаними з їхнім життям, здоров'ям та фінансовим становищем. Метою цього дослідження є розробка моделі, яка прогнозує рівень психічного благополуччя студентів під час пандемічних періодів, та розробка практичних втручань для підтримки психічного здоров'я в кризових ситуаціях.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 1424 студенти з чотирьох польських університетів. Вони заповнили оригінальну анкету, що складалася з 17 запитань про основні демографічні дані (вік, стать, кар'єра, місце проживання), щоденний час, витрачений на фізичну активність, доступ до рекреаційних закладів, самооцінку здоров'я, фінансове становище, щоденний час, проведений сидячи або лежачи, фізичне благополуччя та психічне благополуччя. Дослідження проводилося у два етапи. Спочатку була застосована логістична модель порядкового вибору. Психічний стан був регресійно представлений відносно фізичного, фінансового стану та стану здоров'я, з урахуванням статі та місця проживання. Було проведено аналіз ймовірнісних реакцій. Потім порівняли фактичні та прогнозовані класи психічного стану, а також вилучили невірно визначені результати. Різниці між підвибірками, що містили занижені та завищені психічні стани, проаналізували за допомогою χ²-тесту Пірсона. Значення p були отримані за допомогою моделювання Монте-Карло з 10 000 повторень.
Результати. Регресійна модель виявила позитивний, високостатистично значущий зв'язок між психічним станом та фізичним, фінансовим станом та станом здоров'я. Модель недооцінила фактичний психічний стан для 368 респондентів та завищила його для 441. Невірно визначені респонденти потрапили до підвибірок «оптиміст» та «песиміст», для яких було перевірено відмінності між пропорціями. Не було виявлено суттєвих відмінностей для міських та сільських жителів (p = 0,905). У підвибірці «оптиміст» було значно більше жінок (p = 0,99). Нульові гіпотези про відсутність відмінностей між класами для фізичного стану та стану здоров'я були рішуче відхилені на рівні значущості 1%. Нульову гіпотезу для фінансового стану було відхилено на рівні значущості 10%. Висновки. Жінки демонстрували вищий рівень оптимізму, ніж чоловіки, що свідчить про гендерні відмінності в емоційній стійкості. Місце проживання (міське чи сільське) не мало суттєвого впливу на психічне благополуччя. Багато студентів продемонстрували психологічну стійкість під час карантину, особливо ті, хто мав соціальну підтримку або ефективні стратегії подолання труднощів. Послуги психологічного консультування є важливими для зміцнення механізмів подолання труднощів та підтримки студентів у майбутніх пандеміях
Фізіологічні реакції жінок-баскетболісток при тренуваннях різної інтенсивності: серцево-судинна та дихальна адаптація
No full textBackground and Study Aim. Basketball is characterized by high-intensity, intermittent efforts that require rapid transitions between aerobic and anaerobic metabolism. Monitoring physiological responses across training intensities is essential to optimize conditioning strategies, manage workloads, and improve player performance. The purpose of this study was to determine the effect of training with differentiated intensity on the complex cardiovascular and respiratory responses of female basketball players.
Material and Methods. Thirty-two female university-level basketball players (age: 24.1 ± 3.4 years; height: 156.4 ± 6.2 cm) with ≥5 years of structured training participated. Four controlled training conditions were randomized: mostly aerobic, mixed aerobic–anaerobic, anaerobic glycolytic, and anaerobic alactate drills. Heart rate (HR) was continuously monitored using the Sunfox Spandan Pro electrocardiography (ECG) system. Expired gases were analyzed via Douglas bags and a calibrated gas meter to determine oxygen consumption (VO₂), carbon dioxide production (VCO₂), pulmonary ventilation (VE), oxygen pulse, and oxygen debt. Data were analyzed using repeated measures analysis of variance (ANOVA), multivariate analysis of variance (MANOVA), Bonferroni post-hoc tests, Pearson correlations, intraclass correlation coefficients (ICC), and linear regression modeling.
Results. Progressive increases in VO₂, HR, VE, and oxygen debt were observed from aerobic to anaerobic glycolytic drills (p < 0.001). Effect sizes were medium to large (η² = 0.39–0.52). Post-hoc analysis revealed significantly greater VO₂ and HR during anaerobic glycolytic drills compared to aerobic and mixed drills (Cohen’s d > 0.80). MANOVA confirmed significant multivariate differences (Wilks’ Lambda = 0.42, p < 0.001). VO₂ correlated strongly with HR (r = 0.81) and VE (r = 0.76). Regression modeling indicated that HR and VE explained 68% of VO₂ variance, while ICCs (>0.85) confirmed measurement reliability.
Conclusions. Controlled basketball drills elicit distinct physiological responses depending on intensity. Anaerobic glycolytic efforts produce the highest demands. HR and VE provide reliable predictors of VO₂ and offer practical tools for field-based monitoring. However, the controlled design may not fully capture the unpredictability of live competition. This highlights the need for complementary training approaches that integrate situational and tactical elements.Передумови та мета дослідження. Баскетбол характеризується високоінтенсивними, періодичними навантаженнями, які вимагають швидких переходів між аеробним та анаеробним метаболізмом. Моніторинг фізіологічних реакцій залежно від інтенсивності тренувань є важливим для оптимізації стратегій кондиціонування, управління навантаженнями та покращення результатів гравців. Метою цього дослідження було визначити вплив тренувань з диференційованою інтенсивністю на складні серцево-судинні та дихальні реакції баскетболісток.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь тридцять дві баскетболістки університетського рівня (вік: 24,1 ± 3,4 роки; зріст: 156,4 ± 6,2 см) зі стажем структурованих тренувань ≥5 років. Були рандомізовані чотири контрольовані умови тренувань: переважно аеробні, змішані аеробно-анаеробні, анаеробно-гліколітичні та анаеробно-алактатні вправи. Частоту серцевих скорочень (ЧСС) безперервно контролювали за допомогою електрокардіографічної (ЕКГ) системи Sunfox Spandan Pro. Видихувані гази аналізували за допомогою мішків Дугласа та каліброваного газометра для визначення споживання кисню (VO₂), продукції вуглекислого газу (VCO₂), легеневої вентиляції (VE), кисневого пульсу та кисневого боргу. Дані були проаналізовані за допомогою дисперсійного аналізу з повторними вимірюваннями (ANOVA), багатовимірного дисперсійного аналізу (MANOVA), постфакторних тестів Бонферроні, кореляцій Пірсона, коефіцієнтів внутрішньокласової кореляції (ICC) та моделювання лінійної регресії.Результати. Спостерігалося поступове збільшення VO₂, HR, VE та кисневого боргу від аеробних до анаеробних гліколітичних вправ (p < 0,001). Розміри ефекту були від середніх до великих (η² = 0,39–0,52). Постфакторний аналіз виявив значно більші VO₂ та HR під час анаеробних гліколітичних вправ порівняно з аеробними та змішаними вправами (d Коена > 0,80). MANOVA підтвердив значні багатовимірні відмінності (лямбда Вілкса = 0,42, p < 0,001). VO₂ сильно корелював з HR (r = 0,81) та VE (r = 0,76). Регресійне моделювання показало, що ЧСС та ВЕ пояснюють 68% дисперсії VO₂, тоді як ICC (>0,85) підтвердили надійність вимірювань.Висновки. Контрольовані баскетбольні вправи викликають різні фізіологічні реакції залежно від інтенсивності. Анаеробні гліколітичні зусилля ставлять перед собою найвищі вимоги. ЧСС та ВЕ є надійними предикторами VO₂ та пропонують практичні інструменти для моніторингу на місцях. Однак контрольований дизайн може не повністю враховувати непередбачуваність живих змагань. Це підкреслює необхідність додаткових тренувальних підходів, які інтегрують ситуаційні та тактичні елементи
Спеціальний тест на зміну напрямку для гравців у бадмінтон: тест на спритність у бадмінтонному човниковому бігу
No full textBackground and Study Aim. Change of direction speed and agility are typically present in badminton, where players frequently shift direction during short, high-intensity rallies. These actions involve coordination, balance, and movement control while using the racket and shuttlecock. Although various change of direction tests are used in training and evaluation, their relevance to badminton-specific demands remains a subject of practical interest. The aim of this study was to develop a modified change of direction test that simulates rally conditions in badminton using a racket and shuttlecock, without requiring special equipment.
Material and Methods. The study included thirty seven male elite and sub elite badminton players (also students). Elite athletes’ mean values were (n=21, age: 21.5±1.1 years, height: 179.7±5.1 cm, weight: 70.1±2.2 kg, and years in sport: 9.4±1.4). Sub elite athletes' mean values were (n=16, age: 19.8±1.2 years, height: 176.1±4.1 cm, weight: 66.88±8.94 kg, and years in sport: 8.6±1.1). The badminton specific shuttle run agility test was carried out on a badminton court. The normality of the data distribution, including concurrent validity, construct validity, and test retest reliability, was assessed using the Shapiro Wilk test for each dataset. The data used to assess concurrent validity were normally distributed, even after log10 transformation. The data used to assess construct validity were also normally distributed. Therefore, the paired t test was applied to evaluate differences between the groups that took part in the BSRAT. The data used to assess test retest reliability were not normally distributed. Therefore, reliability was evaluated by comparing BSRAT performance across five test sessions. The intraclass correlation coefficient (2 way random model, ICC for measurements) and paired t test were used. The alpha level was set at .05.
Results. For test retest reliability, we used the log10 transformation of the raw data. The obtained ICC was very high (ICC = .89, 95% CI .81–.93). In addition, the paired t test did not show any significant difference between the test and retest performances (P = 0.07). Meanwhile, elite athletes completed the BSRAT in a shorter time than sub elite athletes (16.13±0.24 and 16.64±0.44 seconds, respectively) (P < .000).
Conclusions. The findings of this study show that the change of direction test, which has been adjusted to the badminton branch, is a valid and reliable measurement method.Передумови та мета дослідження. Швидкість та спритність зміни напрямку руху типові для бадмінтону, де гравці часто змінюють напрямок під час коротких, високоінтенсивних розіграшів. Ці дії включають координацію, рівновагу та контроль рухів під час використання ракетки та волана. Хоча в тренуваннях та оцінюванні використовуються різні тести на зміну напрямку, їхня актуальність для специфічних вимог бадмінтону залишається предметом практичного інтересу. Метою цього дослідження була розробка модифікованого тесту на зміну напрямку, який імітує умови розіграшу в бадмінтоні з використанням ракетки та волана, без необхідності спеціального обладнання.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь тридцять сім чоловіків елітного та субелітного бадмінтоністів (також студенти). Середні значення елітних спортсменів становили (n=21, вік: 21,5±1,1 років, зріст: 179,7±5,1 см, вага: 70,1±2,2 кг та стаж у спорті: 9,4±1,4). Середні значення спортсменів субелітного рівня становили (n=16, вік: 19,8±1,2 роки, зріст: 176,1±4,1 см, вага: 66,88±8,94 кг, стаж роботи: 8,6±1,1). Тест на спритність човникового бігу для бадмінтону проводився на бадмінтонному корті. Нормальність розподілу даних, включаючи паралельну валідність, конструктну валідність та надійність повторного тестування, оцінювалася за допомогою тесту Шапіро-Вілка для кожного набору даних. Дані, що використовувалися для оцінки паралельної валідності, мали нормальний розподіл, навіть після log10-перетворення. Дані, що використовувалися для оцінки конструктної валідності, також мали нормальний розподіл. Тому для оцінки відмінностей між групами, які брали участь у BSRAT, було застосовано парний t-тест. Дані, що використовувалися для оцінки надійності повторного тестування, не мали нормального розподілу. Тому надійність оцінювалася шляхом порівняння результатів BSRAT протягом п'яти тестових сесій. Використовувалися коефіцієнт внутрішньокласової кореляції (двостороння випадкова модель, ICC для вимірювань) та парний t-тест. Рівень альфа було встановлено на рівні 0,05.
Результати. Для надійності повторного тестування ми використовували log10-перетворення необроблених даних. Отриманий ICC був дуже високим (ICC = 0,89, 95% ДІ 0,81–0,93). Крім того, парний t-тест не показав суттєвої різниці між результатами тесту та повторного тестування (P = 0,07). Тим часом, елітні спортсмени виконували BSRAT за коротший час, ніж спортсмени субелітного рівня (16,13±0,24 та 16,64±0,44 секунди відповідно) (P < 0,000).
Висновки. Результати цього дослідження показують, що тест на зміну напрямку, який був адаптований для гілки бадмінтону, є валідним та надійним методом вимірювання
Оцінка детермінант, що впливають на сприяння фізичній активності серед студентів університетів у Саудівській Аравії
No full textBackground and Study Aim. Promoting physical activity among students is essential for enhancing their overall health and well-being. Several factors influence how physical activity programs are designed and implemented in this context. The purpose of this study was to assess the determinants affecting the promotion of physical activity among university students in Saudi Arabia.
Material and Methods. A cross-sectional study was conducted with 670 participants. The age range was 18–30 years. A questionnaire was developed to determine the determinants affecting the promotion of physical activity among university students. The questionnaire consisted of 15 determinants that influence the promotion of physical activity. There were five response categories, e.g., 1 = strongly disagree to 5 = strongly agree. Data were collected online.
Results. There were nine statements that showed significant differences between determinants identified by male and female students. Female students were more interested than males in the "autonomy of students in physical activities," "innovative curriculum," "teacher's motivation for students' engagement," "teaching strategies in physical activity sessions," and "use of digital technologies in Physical Education." The following five determinants were found to have the most effect on the promotion of physical activity in Saudi Arabia: qualified and experienced teachers, good student-teacher relationships, a good physical activity environment, fun in physical activities, and good facilities and equipment for physical activities.
Conclusions. To effectively promote physical activity among students, it is crucial to develop strategies that are culturally appropriate, supported by accessible resources, and incorporate motivational tools that resonate with the student population. Implementing and evaluating such tailored interventions can lead to sustainable improvements in physical activity behaviors among Saudi students.Передумови та мета дослідження. Сприяння фізичній активності серед учнів має важливе значення для зміцнення їх загального здоров’я та благополуччя. Кілька факторів впливають на те, як розробляються та реалізуються програми фізичної активності в цьому контексті. Метою цього дослідження було оцінити детермінанти, що впливають на стимулювання фізичної активності серед студентів університетів Саудівської Аравії.Матеріал і методи. Перехресне дослідження було проведено за участю 670 учасників. Вікова категорія – 18–30 років. Було розроблено анкету для визначення детермінант, що впливають на стимулювання фізичної активності серед студентів університету. Анкета складалася з 15 детермінант, які впливають на стимулювання фізичної активності. Було п’ять категорій відповідей, наприклад, 1 = зовсім не згоден до 5 = повністю згоден. Дані збирали онлайн.Результати. Було дев'ять тверджень, які показали значні відмінності між детермінантами, визначеними студентами та студентами. Студенток більше, ніж чоловіків, цікавили «самостійність студентів у фізичних навантаженнях», «інноваційна навчальна програма», «мотивація вчителя для залучення студентів», «стратегії викладання на заняттях із фізичної активності» та «використання цифрових технологій у фізичному вихованні». Було виявлено, що наступні п’ять визначальних факторів найбільше впливають на сприяння фізичній активності в Саудівській Аравії: кваліфіковані та досвідчені викладачі, хороші стосунки між студентами та викладачами, гарне середовище для фізичної активності, задоволення від фізичної активності та хороші умови та обладнання для фізичної активності.Висновки. Для ефективного сприяння фізичній активності серед студентів надзвичайно важливо розробити стратегії, які відповідають культурі, підтримуються доступними ресурсами та включають мотиваційні інструменти, які резонують із студентами. Впровадження та оцінка таких спеціалізованих втручань може призвести до стійкого покращення фізичної активності серед саудівських студентів
Зв'язок між рівнем фізичної активності та якістю життя серед студенток саудівських університетів: перехресний аналіз з використанням WHOQOL-BREF та IPAQ-SF
No full textBackground and Study Aim. Physical activity is a key determinant of health and well-being, particularly among young adults. University students often face lifestyle changes that can affect their overall quality of life (QoL). The present study aimed to explore the relationship between physical activity levels and QoL among Saudi female university students.
Material and Methods. A cross-sectional design was implemented, involving 483 female undergraduates aged 18–24 years at Umm Al-Qura University. The International Physical Activity Questionnaire–Short Form (IPAQ-SF) was employed to evaluate participants’ physical activity levels, while QoL was measured using the WHOQOL-BREF scale. Participants were classified into three physical activity categories: inactive, minimally active, and health-enhancing physically active (HEPA). QoL scores were categorized into poor, moderate, and good/high. Data were analyzed using variance analysis, chi-square analysis, and Friedman tests to assess group differences and the strength of associations.
Results Significant differences were observed in weekly metabolic equivalents across physical activity levels (p < .001). Significant variations also emerged across QoL domains. The environmental and psychological dimensions received the highest ratings. Physical activity and QoL classifications were strongly associated (χ²(4, N = 483) = 451.244, p < .001), supported by large effect sizes (Cramer’s V = .683). Among inactive students, 47.6% reported poor QoL, and none achieved high QoL. In contrast, 99.4% of those in the HEPA group reported good or high QoL.
Conclusions. Higher physical activity levels were strongly associated with better QoL. These findings highlight the importance of tailored physical activity initiatives in university settings to promote student well-being.Передумови та мета дослідження. Фізична активність є ключовим фактором здоров'я та благополуччя, особливо серед молодих людей. Студенти університетів часто стикаються зі змінами способу життя, які можуть вплинути на їхню загальну якість життя (ЯЖ). Метою цього дослідження було вивчення зв'язку між рівнем фізичної активності та ЯЖ серед студенток університетів Саудівської Аравії.Матеріали та методи. Було проведено перехресне дослідження, в якому взяли участь 483 студентки віком 18–24 років з Університету Умм-аль-Кура. Для оцінки рівня фізичної активності учасниць було використано Міжнародний опитувальник фізичної активності – коротка форма (IPAQ-SF), тоді як ЯЖ вимірювалася за шкалою WHOQOL-BREF. Учасників класифікували за трьома категоріями фізичної активності: неактивна, мінімально активна та фізично активна, що зміцнює здоров'я (HEPA). Показники ЯЖ класифікували на погану, помірну та добру/високу. Дані аналізували за допомогою дисперсійного аналізу, аналізу хі-квадрат та тестів Фрідмана для оцінки групових відмінностей та сили зв'язків.Результати. Значні відмінності спостерігалися в тижневих метаболічних еквівалентах між рівнями фізичної активності (p < 0,001). Значні відмінності також виявилися в різних сферах якості життя (ЯЖ). Екологічні та психологічні аспекти отримали найвищі оцінки. Класифікації фізичної активності та ЯЖ були тісно пов'язані (χ²(4, N = 483) = 451,244, p < 0,001), що підтверджується великими розмірами ефекту (V Крамера = 0,683). Серед неактивних студентів 47,6% повідомили про погану ЯЖ, і жоден не досяг високої ЯЖ. Натомість, 99,4% тих, хто був у групі HEPA, повідомили про хорошу або високу ЯЖ.
Висновки. Вищі рівні фізичної активності були тісно пов'язані з кращою ЯЖ. Ці результати підкреслюють важливість адаптованих ініціатив щодо фізичної активності в університетських умовах для сприяння благополуччю студентів
Зв'язок між психічною стійкістю та румінацією у спортсменів
No full textBackground and Study Aim. Rumination, defined as repetitive and persistent negative thinking, can negatively affect athletes’ performance and psychological well-being. Mental toughness, the ability to adapt positively to stress and challenges, may help buffer against such effects. This study aimed to examine the relationship between mental toughness and rumination among university athletes in Turkey.
Materials and Methods. A total of 307 university athletes (153 female, 154 male) actively engaged in various sports participated in the study. The Sports Mental Toughness Inventory and the Sports Competition Rumination Scale were administered through an online survey. Data were analyzed using descriptive statistics, independent samples t-tests, one-way ANOVA, and Pearson correlation analysis. The significance level was set at p < .05.
Results. Male athletes demonstrated higher levels of mental toughness than female athletes. Team-sport participants had higher persistence and confidence scores than those engaged in individual sports. Mental toughness tended to increase with athletic experience, while a small rise in rumination was also noted. A weak negative correlation was found between the control subdimension of mental toughness and rumination, indicating that athletes with stronger control abilities experienced fewer repetitive negative thoughts.
Conclusions. The findings show that mental toughness, particularly its control aspect, plays an important role in reducing rumination among athletes. Strengthening psychological control and resilience through targeted training may help minimize maladaptive thought patterns and enhance mental performance in competitive environments.Передумови та мета дослідження. Румінація, що визначається як повторюване та наполегливе негативне мислення, може негативно впливати на результати спортсменів та їх психологічне благополуччя. Психічна стійкість, здатність позитивно адаптуватися до стресу та викликів, може допомогти запобігти таким наслідкам. Це дослідження мало на меті вивчити зв'язок між психічною стійкістю та румінацією серед спортсменів університетів у Туреччині.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 307 спортсменів університетів (153 жінки, 154 чоловіки), які активно займалися різними видами спорту. Опитувальник спортивної психічної стійкості та шкала румінації спортивних змагань проводилися за допомогою онлайн-опитування. Дані аналізували за допомогою описової статистики, t-тестів незалежних вибірок, однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) та кореляційного аналізу Пірсона. Рівень значущості був встановлений на рівні p < 0,05.
Результати. Спортсмени-чоловіки продемонстрували вищий рівень психічної стійкості, ніж спортсменки. Учасники командних видів спорту мали вищі показники наполегливості та впевненості, ніж ті, хто займався індивідуальними видами спорту. Психічна стійкість мала тенденцію до зростання зі спортивним досвідом, тоді як також спостерігалося невелике зростання румінації. Було виявлено слабку негативну кореляцію між контрольним підвиміром психологічної стійкості та румінацією, що вказує на те, що спортсмени з сильнішими здібностями контролю відчували менше повторюваних негативних думок.
Висновки. Результати показують, що психологічна стійкість, особливо її аспект контролю, відіграє важливу роль у зменшенні румінації серед спортсменів. Посилення психологічного контролю та стійкості за допомогою цілеспрямованих тренувань може допомогти мінімізувати дезадаптивні моделі мислення та покращити розумову діяльність у змагальних умовах