ScienceRise: Juridical Science
Not a member yet
219 research outputs found
Sort by
Процесуальний статус захисника за КПК України: проблеми регламентації та шляхи їх удосконалення
Get PDFThere is considered the question of legislative regulation of the procedural status (rights and duties) of a defender in a criminal proceeding. It was determined, tрat according to the valid Criminal procedural code of Ukraine of 2012, proxies of a defender remain insufficiently regulated, because the separated paragraph, devoted to this question is absent. Having analyzed requirements of paragraph 46 of CPC of Ukraine, it was stated, that rights of a defender are derivative from rights of a suspected, accused person, whose defense is realized. According to the author, it is conditioned by the fact that as opposite to other participants of a criminal proceeding, a defender cannot participate in it independently. At the same time such situation in any case must not influence the distinct fixation of correspondent rights and duties of a defender in the CPC of Ukraine. The determination and distinct fixation of correspondent rights and duties of a defender in the CPC of Ukraine will be a guarantee of providing the effective defense of rights, freedoms and legal interests of a suspected person by him. Having studied statements of the CPC of Ukraine, there was determined that the procedural status of a defender includes several “familiar” statuses. Especially, from one side a defender has right of a suspected person, from another one – legal barrister status. Thus, the volume of criminal procedural rights and guarantees of their realization is essentially wider in a defender than in a suspected person. It is proved also by the fact that a suspected person hasn’t a right to sent a barrister inquiry that is realized by a defender for obtaining stuff, copies of documents, information, conclusions of experts, conclusions of revisions, acts of examination from state authorities, local administration, enterprises, institutions, official and physical persons. That is why rights of a barrister and suspected person cannot be identified by volumeСтаттю присвячено проблемним питанням правового регулювання статусу захисника у кримінальному провадженні, визначенню основних особливостей процесуального статусу захисника, та його структурних компонентів у руслі сучасного законодавчого регулювання, а також з’ясуванню його функціонального призначення. Наголошено на необхідності закріплення в окремій статті КПК України процесуальних прав захисника як самостійного учасника кримінального провадженн
Конкурентна політика держави як ключовий чинник її правового організаційно-господарського впливу
Get PDFThe article is devoted to the “competitive policy of the state” and legal means and forms of its realization. There were analyzed articles and dissertation studies of scientists-economists and lawyers as to the competitive policy of the state and noted a necessity to revise the legislative support of questions of competitive policy realization.The main aim and direction of the competitive policy of the state is realization and optimal coordination of interests of economy and consumers, based on combining private and public interests due to methods of stimulating competition. The no less important aim is the growth of the effective socially-oriented economy of the market type, based on overcoming monopolism and oligarchism.On the occasion the author notes a necessity to revise the existent legislation and introduce effective norms, which first-turn aims will be elaboration of both program documents and development strategy at the market. The important moment is overcoming monopolized and oligopolistic markets in many fields, provision of equal possibilities of entrance to the market for all economic subjects and elimination of barriers, including administrative ones.The competitive policy of the state has the instrumental character and its efficiency proportionally depends on realized functions, directed on attaining practical results – maintaining competitive conditions of economic activity, in certain branches of economy, prevention of anti-competitive actions and so on. Mechanisms of the competitive policy of the state are realized by legal means through the activity of antimonopoly bodies, which main task is prevention and stop of violations of antimonopoly regulation, stimulation of competition and protection of economic competition from different kinds of dishonest methods of competitive fight. This all can be realized only by applying effective methods, amenability for these violations from antimonopoly organs together with introducing stimulating methods of competition development. The special attention is needed also by the revision of the system of sanctions and mechanism of applying amenability for competitive offences. The method of determining fines is not always adequate, comparing with the harm, caused by offences. The first-turn task in this sense is also the compositional analysis of offences and introduction of procedural norms of the competitive legislationСтатья посвящена анализу "конкурентной политики государства" и правовых средств и форм ее реализации. Проанализированы статьи и диссертационные исследования ученых экономистов и правоведов касательно конкурентной политики государства, и отмечено необходимость пересмотра законодательного обеспечения вопросов реализации конкурентной политики.Основной целью и направлением экономической политики государства является реализация и оптимальное согласование интересов субъектов ведения хозяйства и потребителей, на основе сочетания частных и публичных интересов благодаря методам стимулирования конкуренции. Не менее важной целью является рост эффективной социальноориентированной экономики рыночного типа на основе преодоления монополизма и олигархизма.По этому поводу автор отмечает необходимость пересмотра действующего законодательства и внедрению действенных норм, первоочередными заданиями которых будет разработка как программных документов так и стратегии развития конкуренции на рынке. Важным моментом является преодоления монополизированных и олигопольних рынков во многих отраслях, обеспечение равных возможностей вступления на рынок всех субъектов ведения хозяйства и снятия барьеров вступления на рынок, в том числе и административных.Конкурентная политика государства имеет инструментальный характер и ее эффективность пропорционально зависит от выполняемых функций, направленных на достижение практических результатов - поддержания условий конкурентности в хозяйственной деятельности, поддержание состояния конкуренции в определенных отраслях экономики, предупреждения антиконкурентных действий и тому подобное. Механизмы конкурентной политики государства реализуются правовым средствам через деятельности антимонопольных органов, основным заданием которых является предупреждение и прекращение нарушений антимонопольного регулирования, стимулирования конкуренціїї и защита экономической конкуренции от разного рода проявлений недобросовестных методов конкурентной борьбы. Все это может быть реализовано лишь благодаря применению действенных методов влияния, применению ответственности за эти правонарушения со стороны антимонопольных органов рядом с вводом стимулирующих методов развития конкуренции. Особенного внимания нуждается и пересмотр системы санкций и механизма применения ответственности за конкурентные правонарушения. Методика определения штрафов не всегда является адекватной, в сравнении с вредом, нанесенным правонарушениями. Первоочередным заданием в этом смысле является также анализ состава правонарушений и ввод процессуальных норм конкурентного законодавтсваСтаття присвячена аналізу “конкурентної політики держави” та правових засобів і форм її реалізації. Проаналізовано статті та дисертаційні дослідження вчених економістів і правників з приводу конкурентної політики держави, та наголошено на необхідності перегляду законодавчого забезпечення питань реалізації конкурентної політики.Основною метою і спрямуванням економічної політики держави є реалізація та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, на основі поєднання приватних і публічних інтересів завдяки методам стимулювання конкуренції. Не менш важливою метою є зростання ефективної соціально-орієнтованої економіки ринкового типу на основі подолання монополізму та олігархізму.З цього приводу автор наголошує на необхідності перегляду діючого законодавства та впровадженню дієвих норм, першочерговими завданнями яких буде розроблення як програмних документів так і стратегії розвитку конкуренції на ринку. Важливим моментом є подолання монополізованих та олігопольних ринків в багатьох галузях, забезпечення рівних можливостей вступу на ринок всіх суб’єктів господарювання та зняття бар’єрів вступу на ринок, в тому числі і адміністративних.Конкурентна політика держави має інструментальний характер та її ефективність пропорційно залежить від виконуваних функцій, направлених на досягнення практичних результатів – підтримання умов конкурентності в господарській діяльності, підтримання стану конкуренції в певних галузях економіки, попередження антиконкурентних дій тощо. Механізми конкурентної політики держави реалізуються правовим засобам через діяльності антимонопольних органів, основним завданням яких є попередження і припинення порушень антимонопольного регулювання, стимулювання конкуренціїї та захист економічної конкуренції від різного роду проявів недобросовісних методів конкурентної боротьби. Все це може бути реалізоване лише завдяки застосуванню дієвих методів впливу, застосуванню відповідальності за ці правопорушення з боку антимонопольних органів поряд із запровадженням стимулюючих методів розвитку конкуренції.Особливої уваги потребує і перегляд системи санкцій та механізму застосування відповідальності за конкурентні правопорушення. Методика визначення штрафів не завжди є адекватною, порівняно із шкодою, завданою правопорушеннями. Першочерговим завданням в цьому сенсі є також аналіз складу правопорушень, та запровадження процесуальних норм конкурентного законодавтсв
Основні та додаткові ознаки правового звичаю у контексті пошуків його дефініції
Get PDFConcept and features of legal custom is an important and complex problem of contemporary juridical science. At the same time, unambiguous unified definition of legal custom can hardly be achieved due to the pluralism of legal thinking. For formulation the author's definition of the legal custom, it is necessary to distinguish its features by dividing them into the main and additional (optional), and based on the main features to construct the definition of this concept.The main features of the legal custom are common to all, without exception, these customs and additional (optional) – those that are present in many legal customs, but not all. The main ones are the following: established in practice, normativity, generality, compliance with law, recognition by society and actual legal validity. Thus, legal custom is established in practice and compliant with law general rule of a conduct (or its complex), which has actual legal validity and recognition by society. Additional signs of the legal custom complement and extend the palette of this concept, but are not binding for its existence.Optional (additional) features of a legal custom can be provided a little more than the main ones. This may be explained by the number and diversity of legal customs. In particular, they are: justice, rationality, ancientness, continuity, static, ethnicity, compulsory, sanction, incorporation into the system of law, provision of state coercion, unwritten form, certainty, variability, utility, consistency, anonymity and collectivity of authorshipСтаття присвячена пошукам дефініції правового звичаю як джерела (форми) права. Виявлено та систематизовано ознаки, характерні правовому звичаю. Обґрунтовано основні ознаки правового звичаю – усталеність у практиці, відповідність праву, загальність, нормативність, суспільне визнання та фактичну юридичну дію. На їх підставі сформульовано визначення цього поняття. Проаналізовано додаткові (факультативні) ознаки правового звича
Зарубіжний досвід правового регулювання адміністративних послуг у сфері екології та природних ресурсів
Get PDFThe scientific research is devoted to the coverage of foreign experience in providing administrative services in the field of ecology and the use of natural resources and the way of implementation in the domestic legislation of Ukraine. The legislation of Kazakhstan, France, the United States, and the United Kingdom on the provision of administrative services in the field of ecology and the use of natural resources is covered. The expediency of developing and implementing a common environmental permit operating in the territory of the European Union countries is determined, and it will help to ensure the integrated use of natural resources.It is established that the right of nature use in foreign countries arises in the order of providing administrative services (obtaining permits, licenses, certificates, etc.) or in the order of concluding administrative contracts (usually based on the results of the competition). The first group includes such foreign countries as the Republic of Belarus, the Republic of Moldova, the Russian Federation. The second group of foreign countries includes the Republic of Kazakhstan, the Republic of Kyrgyzstan, the Federal Republic of Germany in terms of regulating the procedure for granting a subsoil plot for use.It is proved that the competitive procedure for concluding administrative contracts for the geological study of subsurface resources and (or) mining of minerals allows to avoid the subjective factor in the distribution of natural resources of national importance, provided that the principles of transparency and openness of the relevant administrative procedures are observed. The expediency of introducing the experience of the Republic of Kazakhstan, which provides for the possibility of using combined contracts (contracts) depending on specific operations for the use of nature, is justified, and the procedure for concluding such contracts and their content is determined by law.The success of the results of the centralization projects for the provision of administrative services in the use of land resources has been determined through the establishment of centralized registers of land registration in the Kingdom of Denmark and the Kingdom of Sweden. It is established that the common world trend, which is typical for Ukraine, is the integration of the functions of administration in the sphere of ecology and natural resources, which, in particular, is expressed in a combination of registration of rights to land and cartographic activities, forest and land resources accounting, and the like.It is determined that in the system of providing administrative services in the field of natural resources in Western European countries (for example, in the Kingdom of Denmark, in the Kingdom of Sweden, etc.), there is a transition from a decentralized model of state registers, in particular, through the creation of a unified centralized land accounting system , which is primarily due to the need to inform registries and ensure the nationwide access of citizens to such registries, it is possible to provide only in conditions of the state A centralized approach to the feetНаучное исследование посвящено освещению зарубежного опыта предоставления административных услуг в сфере экологии и использования природных ресурсов и пути имплементации в отечественное законодательство Украины. Освещается законодательство Казахстана, Франции, США, Великобритании о предоставлении административных услуг в сфере экологии и использования природных ресурсов. Определена целесообразность разработки и внедрения общего экологического разрешения, действующего на территории стран Европейского Союза, будет способствовать обеспечению комплексного использования природных ресурсов.Установлено, что право природопользования в зарубежных странах возникает в порядке предоставления административных услуг (получение разрешения, лицензии, свидетельства и т.п.) или в порядке заключения административных договоров (как правило, на основании результатов проведенного конкурса). К первой группе отнесены такие зарубежные страны, как Республика Беларусь, Республика Молдова, Российскую Федерацию. Ко второй группе зарубежных стран отнесены Республику Казахстан, Республику Кыргызстан, Федеративную Республику Германию в части регулирования порядка предоставления участка недр в пользование.Доказано, что конкурсный порядок заключения административных договоров на геологическое изучение недр и (или) добычи полезных ископаемых позволяет избежать субъективного фактора при распределении природных ресурсов общегосударственного значения при условии соблюдения принципов прозрачности и открытости проведения соответствующих административных процедур. Обоснована целесообразность внедрения опыта Республики Казахстан, предусматривающего возможность применения в зависимости от конкретных операций по природопользованию комбинированных договоров (контрактов), при этом порядок заключения таких контрактов и их содержание определяется законодательством.Определены успешность результатов проектов централизации системы предоставления административных услуг в сфере использования земельных ресурсов путем создания централизованных реестров учета земельных ресурсов в Королевстве Дания и Королевстве Швеция. Установлено, что общей мировой тенденцией, что характерно и для Украины, является объединение функций администрирования в сфере экологии и природных ресурсов, что, в частности, выражается в сочетании регистрации прав на земельный участок и картографической деятельности, учета лесных и земельных ресурсов и тому подобное.Определено, что в системе предоставления административных услуг в сфере природных ресурсов в странах Западной Европы (например, в Королевстве Дания, в Королевстве Швеция и др.) Наблюдается ситуация перехода от децентрализованной модели ведения государственных реестров, в частности путем создания единой централизованной системы учета земельных ресурсов, что обусловлено прежде всего необходимостью информатизации реестров и обеспечения общегосударственного доступа граждан к таким реестров, возможно обеспечить только в условиях государственного Централизованная а ноги подходаНаукове дослідження присвячене висвітленню зарубіжного досвіду надання адміністративних послуг у сфері екології та використання природних ресурсів та шляхи імплементації в вітчизняне законодавство України. Висвітлюється законодавство Казахстану, Франції, США, Великобританії щодо надання адміністративних послуг у сфері екології та використання природних ресурсів. Визначено доцільність розроблення та впровадження загального екологічного дозволу, який діє на території країн Європейського Союзу, що сприятиме забезпеченню комплексного використання природних ресурсів.Встановлено, що право природокористування в зарубіжних країнах виникає в порядку надання адміністративних послуг (отримання дозволу, ліценції, свідоцтва тощо) або у порядку укладення адміністративних договорів (як правило, на підставі результатів проведеного конкурсу). До першої групи віднесено такі зарубіжні країни, як Республіку Білорусь, Республіку Молдова, Російську Федерацію. До другої групи зарубіжних країн віднесено Республіку Казахстан, Республіку Киргизстан, Федеративну Республіку Німеччину у частині регулювання порядку надання ділянки надр у користування.Доведено, що конкурсний порядок укладення адміністративних договорів на геологічне вивчення надр та (або) видобування корисних копалин дозволяє уникнути суб’єктивного фактору при розподілі природних ресурсів загальнодержавного значення за умови дотримання принципів прозорості та відкритості проведення відповідних адміністративних процедур. Обґрунтовано доцільність впровадження досвіду Республіки Казахстан, що передбачає можливість застосування залежно від конкретних операцій з природокористування комбінованих договорів (контрактів), при цьому порядок укладання таких контрактів та їх зміст визначається законодавством.Визначено успішність результатів проектів централізації системи надання адміністративних послуг у сфері використання земельних ресурсів шляхом створення централізованих реєстрів обліку земельних ресурсів в Королівстві Данія і Королівстві Швеція. Встановлено, що загальною світовою тенденцією, що характерно і для України, є об’єднання функцій адміністрування у сфері екології та природних ресурсів, що, зокрема, виражається у поєднанні реєстрації речових прав на земельну ділянку та картографічної діяльності, обліку лісових та земельних ресурсів тощо.Визначено, що в системі надання адміністративних послуг у сфері природних ресурсів в країнах Західної Європи (наприклад, у Королівстві Данія, у Королівстві Швеція та ін.) спостерігається ситуація переходу від децентралізованої моделі ведення державних реєстрів, зокрема шляхом створення єдиної централізованої системи обліку земельних ресурсів, що обумовлено передусім необхідністю інформатизації реєстрів та забезпечення загальнодержавного доступу громадян до таких реєстрів, що можливо забезпечити лише в умовах державного централізованого підход
Правосуб’єктність у приватному праві: категоріально-понятійне пізнання в контексті загальної теорії права
Get PDFThe features of private legal subjectity and all other private-law phenomena correspond with the peculiarities of objects and methods of branches of private law and, at the same time, with the system of principles inherent in the whole sphere of private law.By volume and content private legal subjectity is "universal" for individuals but "special" for legal entities with minimum acceptable restrictions. The format of "exclusive legal subjectity" is produced outside of private law and peculiar to the subjectity of public origin.Elements of private legal subjectity, marked with notions "legal capacity", “delictual capacity and "active capacity", are endowed with a dispositive mode of implementation and acquire some special content, which causes a corresponding change in their structural and functional relationship. In particular:– in the structure of private legal subjectity dominates the "legal capacity", whose implementation is provided by the "active capacity" of subjects of private law. At the same time, the legal capacity of a legal entity, unlike the legal capacity of natural person, should not be lost under any circumstances, and that is why its presence is guaranteed by the legislation and practice of law enforcement;– in the structure of delictual capacity of private law subject its passive side is accentuated, which is aimed mainly at compensation of damage at the expense of the offender's resources. The active side of delictual capacity of private law subject usually is weakened and is not compulsory in execution, since it, as well as private legal subjectity in general, is implemented in a dispositive format and often is being under an influence of a positive subjectivity of the participants of the relevant legal relations.However, the loss of a special subjective connection that previously took place between the parties to private law relation can powerfully strengthen the active side of private law delictual capacity.The notion of "private legal subjectity" denotes the kind of legal subjectity, given by an objective law to subjects who, within the limits of the current legal order, realize and protect their private interests, namely:1) to natural persons;2) to legal entities;3) to associations of above persons, endowed partial legal subjectity to preserve and develop their own identityОсобенности частной правовой субъектности, равно как и всех иных частно-правовых явлений, корреспондируются с особенностями предметов и методов частно-правовых отраслей, а также с системой принципов, свойственной сфере частного права в целом.По содержанию и объему частная правовая субъектность является универсальной для физических лиц, а для юридических лиц – специальной с минимально приемлемыми ограничениями. Формат «исключительной правовой субъектности» виработан за пределами частного права и свойственен субъектности публичного происхождения.Элементы частной правосубъектности, обозначенные понятиями «правоспособность», «деликтоспособность» и «дееспособность», отличаются диспозитивним способом реализации и приобретают несколько особенное содержание, что влечет соответствующую модификацию их структурно-функциональных связей. В частности:– в структуре частно-правовой субъектности доминирует правоспособность, реализацию которой призвана обеспечить дееспособность субъектов частного права. При этом дееспособность юридического лица, в отличие от дееспособности лица физического, не должна быть утрачена при любых условиях, и именно поэтому ее наличие гарантируется и законодательством, и практикой правоприменения;– в составе деликтоспособности субъектов частного права акцентируется ее пассивная сторона, направленная преимущественно на возмещение вреда, имеющегося у частно-правовых субъектов, за счет ресурсов правонарушителя. Активная же сторона деликтоспособности субъектов частного права обычно ослаблена и лишена обязательности, поскольку она, как и частная правосубъектность в целом, реализуется в диспозитивном формате, часто под влиянием положительной субъективности учасников соответствующих правоотношений. Однако потеря особенной субъективной связи, ранее имевшей место между участниками частно-правовых отношений, может очень значительно усилить активную сторону частной деликтоспособности.Понятием «частная правосубъектность» обозначается тот род правовой субъектности, которым с целью сохранения и развития самобытности объективное право наделяет тех субъектов, которые в пределах действующего правопорядка реализуют и/или защищают свои частные интереси, а именно физических лиц, юридических лиц, а также их частично правосубъектные объединенияОсобливості приватної правової суб’єктності, рівно як і усіх інших приватно-правових явищ, кореспондуються із особливостями предметів та методів приватно-правових галузей, а також із системою принципів, властивою сфері приватного права загалом.За змістом та обсягом приватна правова суб’єктність є універсальною для фізичних осіб, а для юридичних осіб – спеціальною із мінімально прийнятними обмеженнями. Формат «виключної правової суб’єктності» вироблений за межами приватного права та властивий суб’єктності публічного походження.Елементи приватної правосуб’єктності, позначені поняттями «правоздатність», «деліктоздатність» та «дієздатність», відзначаються диспозитивним способом реалізації та набувають дещо особливого змісту, що спричинює відповідну модифікацію їх структурно-функціональних зв’язків. Зокрема:– у структурі приватно-правової суб’єктності домінує правоздатність, реалізацію якої покликана забезпечити дієздатність суб’єктів приватного права. При цьому дієздатність юридичної особи, на відміну від дієздатності особи фізичної, не повинна бути втрачена за жодних умов, і саме тому її наявність гарантується і законодавством, і практикою правозастосування;– у складі деліктоздатності суб’єктів приватного права акцентованою постає її пасивна сторона, що скерована переважно на відшкодування шкоди, наявної у приватно-правових суб’єктів, за рахунок ресурсів правопорушника. Активна сторона деліктоздатності суб’єктів приватного права зазвичай є послабленою та позбавленою обов’язковості, оскільки вона, як і приватна правосуб’єктність загалом, реалізується у диспозитивному форматі, часто під впливом позитивної суб’єктивності учасників відповідних правовідносин. Однак втрата особливого суб’єктивного зв’язку, який раніше мав місце між учасниками приватно-правових відносин, може потужно посилити активну сторону приватної деліктоздатності.Поняттям «приватна правосуб’єктність» позначається той рід правової суб’єктності, яким з метою збереження та розвитку власної самобутності об’єктивне право наділяє суб’єктів, які у межах чинного правопорядку реалізують та/чи захищають свої приватні інтереси, а саме фізичних осіб, юридичних осіб та їх частково правосуб’єктні об’єднанн
“Офіційне оприлюднення” vs “офіційне опублікування”: проблеми термінологічної визначеності
Get PDFThe effectiveness of official promulgation acts as an indicator of the democracy level in a state, necessary condition for providing the citizens’ right to know their rights and duties, guaranteed by the Ukrainian Constitution. Taking it into account, the need in distinct definition of the notion of official promulgation and publication of normative-legal acts in Ukraine is urgent.The article analyzes existent scientific approaches to defining the essence and notion of “official promulgation of normative-legal acts” by representatives of the native and foreign scientific thought.The critical analysis deals with the point of view, according to which the term “promulgation” is a synonym of the word “publication”. There is made a conclusion about its insufficient validity, in particular, because in art. 94 of the Constitution of Ukraine both terms are opposed to each other. Based on the content analysis, it was established, that the term “to publish” means “to issue in the world any text in printed form, to, publish, to print, to issue”. In its turn, the term “promulgation”(Ukr. «оприлюднення») is formed, based on the word “open” (Ukr. «прилюдний»), as a synonym of the words “public”, “social”, “popular” (Ukr. «публічний», «привселюдний», «гласний»). So, at using the term “promulgation of a normative-legal act”, from our point of view, it is understood as not only publishing its full text. The conducted analysis of key theoretical and practical problems of correlations of the notions “promulgation” and “publication” excludes a possibility of identifying these notions and gives reasons for a conclusion about expedience of using just the term “official promulgation” (Ukr. «офіційне оприлюднення»), that is a wider notion that just includes “publication” in its content.Based on the conducted analysis, there is also offered the author definition of “official promulgation of normative-legal acts” that may be formulated as a specific juridical technology, realized by the way and order, provided by the legislation, intended for informing subjects of social relations as to the content of normative-legal acts, accepted by authorized bodies that is an obligatory condition of their effectivenessЭффективность и результативность официального обнародования выступает индикатором уровня демократии в государстве, необходимым условием обеспечения предусмотренного Конституцией Украины права граждан знать свои права и обязанности. Учитывая это, насущной является потребность в четком определении понятия официального обнародования и опубликования нормативно-правовых актов в Украине.В статье проведен анализ имеющихся научных подходов к определению сущности и понятия «официальное обнародование нормативно-правовых актов» представителями отечественной и зарубежной научной мысли.Критическому анализу подвергается точка зрения, согласно которой термин «обнародование» является синонимом слова «опубликование». Делается вывод о ее недостаточной обоснованности, исходя, в частности, из того, что в ст. 94 Конституции Украины оба термина противопоставлены друг другу. На основании содержательного анализа установлено, что термин «публиковать» означает «выдавать в свет в напечатанном виде любой текст, публиковать, печатать, выпускать». В свою очередь, термин «обнародование» (укр. «оприлюднення») образован на основе слова «народный» (укр. «прилюдний»), как синонима слов «публичный», «общественный», «гласный» (укр. «публічний», «привселюдний», «гласний»). Соответственно, в случае использования термина «обнародование нормативно-правого акта», по нашему мнению, имеется в виду не только печатание его полного текста. Проведенный анализ ключевых теоретических и практических проблем соотношения понятий «обнародование» и «опубликование» исключает возможность отождествления указанных понятий и дает основания для вывода о целесообразности применения именно термина "официальное обнародование" (укр. «офіційне оприлюднення»), который является более широким понятием, которое собственно охватывает по своему содержанию и «опубликование».На основании проведенного анализа также предлагается авторское определение «официального обнародования нормативно-правовых актов», которое можно сформулировать как особую юридическую технологию, которая осуществляется способом и в порядке, которые предусматривает законодательство, предназначенную для информирования субъектов общественных отношений относительно содержания принятых уполномоченными органами нормативно-правовых актов, что является обязательным условием их вступления в силуЕфективність і результативність офіційного оприлюднення виступає індикатором рівня демократії у державі, необхідною умовою забезпечення передбаченого Конституцією України права громадян знати свої права та обов’язки. З огляду на це, нагальною є потреба у чіткому визначенні поняття офіційного оприлюднення та опублікування нормативно-правових актів в Україні.У статті здійснено аналіз наявних наукових підходів до визначення сутності та поняття «офіційне оприлюднення нормативно-правових актів» представниками вітчизняної та зарубіжної наукової думки.Критичному аналізу піддається точка зору, згідно з якою термін «оприлюднення» є синонімом до слова «опублікування». Робиться висновок про її недостатню обґрунтованість, виходячи, зокрема, з того, що в ст. 94 Конституції України обидва терміни протиставлено один одному. На основі змістового аналізу встановлено, що термін «публікувати» означає «видавати друком будь-який текст, опубліковувати, друкувати, випускати»; щодо терміна «оприлюднення», то він утворений на основі слова «прилюдний», як синоніма слів «публічний», «привселюдний», «гласний». Відповідно, у випадку використання терміна «оприлюднення нормативно-правого акта», на нашу думку, мається на увазі не лише друкування його повного тексту. Здійснений аналіз ключових теоретичних і практичних проблем співвідношення понять “оприлюднення” та “опублікування” виключає можливість ототожнення зазначених понять і дає підстави для висновку про доцільність застосування саме терміну “офіційне оприлюднення”, який є ширшим поняттям, що власне охоплює за своїм змістом і «опублікування».На основі проведеного аналізу також пропонується авторське визначення офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, яке можна сформулювати як особливу юридичну технологію, здійснювану у спосіб і в порядку, передбачених законодавством, призначену для інформування суб’єктів суспільних відносин щодо змісту прийнятих уповноваженими органами нормативно-правових актів, що є обов’язковою умовою набуття ними чинності
Механізм правового регулювання трудових відносин: методологічний аспект
Get PDFThe article deals with the methodological approaches to the understanding of the category of the mechanism of legal regulation, which are used in the scientific literature. The author emphasizes that the mechanism of legal regulation aimed at the effective implementation of legal norms in life through adequate legal means, that is, reflects its dynamic component. For this reason, it is necessary to study the signs of the mechanism of legal regulation through the prism of its dynamics, since under the conditions of statics the mechanism does not move. The author argues that when studying the mechanism of legal regulation of labour relations it is impossible to clearly adhere to any one of the methodological approaches, the advantage should be given to the application of the so-called integrated approach, which uses the capabilities of both instrumental and systemic approaches. This allows us to characterize the mechanism of legal regulation of labour relations as a whole, as well as to analyze its individual constituent elements, their interrelations and interdependence within the limits of one system.In terms of development of the information society, rapid robotics, considering the need to revise the classical forms of work, while preserving existing standards of decent work and ensuring the human right to work, anthropological approach to the study of the mechanism of legal regulation of labour relations is also of great importance.The author suggests the concept of the mechanism of legal regulation of labour relations as a system of legal means (elements), through which there is a regulation of social relations in the field of employment in order to bring them in line with the state-defined patterns of behavior within the framework of labour relations.Study of the mechanism of legal regulation of labour relations as a certain instrumental system, taking into account the main stages of labor relations, namely their emergence, transformation (change, suspension) and termination, gave rise to distinguish within the general mechanism of legal regulation of labour relations, taking into account the stages of legal regulation, the mechanism of the emergence of labour relations, the mechanism of transformation of labour relations and the mechanism of termination of labour relationsВ статье освещены методологические подходы к пониманию категории механизм правового регулирования, применяемые в научной литературе. Отмечено, что механизм правового регулирования направлен на результативное воплощение правовых норм в жизнь с помощью адекватных правовых средств, то есть отражает его динамическую составляющую. На основании этого обоснованно, что исследовать признаки механизма правового регулирования необходимо через призму его динамики, ведь в условиях статики механизм не движется.Выделены особенности механизма правового регулирования трудовых отношений. Доказано, что при исследовании механизма правового регулирования трудовых отношений невозможно четко соблюсти применение какого-то одного из методологических подходов, следовательно, предпочтение необходимо отдать так называемому комплексному подходу, в котором использовать возможности как инструментального, так и системного подходов, что позволит охарактеризовать механизм правового регулирования трудовых отношений как в целом, так и анализировать его отдельные составные элементы, их взаимосвязи и взаимозависимость в рамках одной системы. Отмечено, что в условиях развития информационного общества и стремительной роботизации, с учетом необходимости пересмотра классических форм привлечения лица к труду с одновременным сохранением существующих стандартов достойного труда и обеспечением права человека на труд, немаловажное значение приобретает также антропологический подход к изучению механизма правового регулирования трудовых отношений.Сформулировано понятие механизма правового регулирования трудовых отношений как системы правовых средств (элементов), с помощью которой происходит регламентация общественных отношений в сфере наемного труда с целью приведения их в соответствие с определенными государством моделями поведения в рамках трудовых правоотношений.Проделанное исследование механизма правового регулирования трудовых отношений как определенной инструментальной системы с учетом основных стадий, которые проходят трудовые правоотношения, а именно их возникновения, трансформации (изменение, приостановление) и прекращения, дало основания выделить в пределах общего механизма правового регулирования трудовых отношений, с учетом стадий правового регулирования, механизм возникновения трудовых отношений, механизм трансформации трудовых отношений и механизм прекращения трудовых отношенийУ статті висвітлено методологічні підходи до розуміння категорії механізм правового регулювання, що застосовуються в науковій літературі. Узагальнено, що механізм правового регулювання спрямований на результативне втілення правових норм у життя за допомогою адекватних правових засобів, тобто відображає його динамічну складову. На підставі цього обґрунтовано, що досліджувати ознаки механізму правового регулювання необхідно крізь призму його динаміки, адже в умовах статики механізм не рухається.Виокремлені особливості механізму правового регулювання трудових відносин. Доведено, що при дослідженні механізму правового регулювання трудових відносин не можливо чітко дотриматися якогось одного з методологічних підходів, отже, перевагу необхідно віддати застосуванню так званого комплексного підходу, в якому використовувати можливості як інструментального, так і системного підходів, що дозволяє охарактеризувати механізм правового регулювання трудових відносин як у цілому, так і аналізувати його окремі складові елементи, їх взаємозв’язки та взаємозалежність у межах однієї системи. Наголошено, що в умовах розвитку інформаційного суспільства, стрімкої роботизації, з огляду на необхідність перегляду класичних форм залучення особи до праці з одночасним збереженням існуючих стандартів гідної праці та забезпеченням права людини на працю, важливого значення набуває також антропологічний підхід до вивчення механізму правового регулювання трудових відносин.Сформульоване поняття механізму правового регулювання трудових відносин як системи правових засобів (елементів), за допомогою якої відбувається регламентація суспільних відносин у сфері найманої праці з метою приведення їх у відповідність з визначеними державою моделями поведінки в рамках трудових правовідносин.Проведене дослідження механізму правового регулювання трудових відносин як певної інструментальної системи, з урахуванням основних стадій, які проходять трудові правовідносини, а саме їх виникнення, трансформація (зміна, призупинення) та припинення, дало підстави виокремлювати в межах загального механізму правового регулювання трудових відносин, з урахуванням стадій правового регулювання, механізм виникнення трудових відносин, механізм трансформації трудових відносин та механізм припинення трудових відноси
Способи підвищення якості та ефективності впливу інститутів громадянського суспільства на нормопроектування органів державної влади
Get PDFImportance is the definition of socially important tasks of social development, the solution of which should be oriented legal monitoring. According to the results of sociological surveys, a wide range of tasks can be identified such as: increasing the efficiency of the legal system and public administration; the development of a mechanism for feedback between public authorities, local self-government and citizens, the implementation of the constitutional duty of the state to respect and protect the rights and freedoms of man and citizen, etc.At this stage, it is necessary to keep an account of all factors that have a positive effect on the development of rule-making. Advantage is given to the establishment of a system of independent expertise and consideration of public opinion. An example of the involvement of public associations and academic institutions is the work of international associations that monitor the observance of human rights. The absence of normative regulation in Ukraine of the issues of conducting state and public examination of the current legislative acts and draft normative legal acts is a problem that negatively affects the effectiveness of monitoring. In order to ensure that public opinion is taken into account when conducting a legal examination, it is necessary to improve the procedures for conducting public examinations. Legislation and enforcement monitoring is an instrument for the formation of a civil society, a form of dialogue between society and government.The inclusion of civil society institutes in the process of legal monitoring optimizes the analysis, comparison and evaluation of the quality of legislation, enforcement through the prism of public needs and aspirations of civil society. Thus, it is possible to organize the interaction of institutes of state power and civil society in order to identify corruption factors and shortcomings of legislation on the basis of voluntary and independent participation in this activity.The results of legal monitoring received as a result of the involvement of public associations and scientific institutions should become the basis for making changes to the work of state authorities, legislatures during strategic planning and identifying the priority directions of the country's developmentВажное значение имеет определение социально значимых задач общественного развития, на решение которых должен быть ориентирован правовой мониторинг. По результатам социологических опросов можно обнаружить довольно широкий спектр таких задач как: повышение эффективности правовой системы и государственного управления; улучшение качества принимаемых нормативно-правовых актов; развитие механизма обратной связи между органами государственной власти, местного самоуправления и гражданами; реализация конституционного долга государства по соблюдению и защите прав и свобод человека и гражданина и тому подобное.На данном этапе необходимо осуществлять учет всех факторов, положительно влияющих на развитие нормотворчества. Предпочтение отдается созданию системы независимой экспертизы и учета общественного мнения. Примером привлечения общественных объединений и научных институтов является деятельность международных ассоциаций, осуществляющих мониторинг соблюдения прав человека. Отсутствие в Украине нормативного регулирования вопросов проведения государственной и общественной экспертизы действующих нормативно-правовых актов и проектов нормативно-правовых актов - это проблема, которая негативно влияет на результативность проведения мониторинга. Чтобы обеспечить учет общественного мнения при проведении правовой экспертизы, необходимо усовершенствовать процедуры проведения общественных экспертиз. Мониторинг законодательства и правоприменения - это инструмент формирования гражданского общества, форма диалога между обществом и властью.Присоединение институтов гражданского общества в процесс правового мониторинга оптимизирует проведения анализа, сравнения и оценки качества законодательства, правоприменения через призму общественных потребностей и стремлений гражданского общества. Таким образом, становится возможным организация взаимодействия институтов государственной власти и гражданского общества с целью выявления коррупционных факторов и недостатков законодательства на принципах добровольного и независимой их участия в этой деятельности.Результаты правового мониторинга, полученные в результате привлечения общественных объединений и научных институтов, должны стать основой для внесения изменений в работу органов государственной власти, законодательных органов во время стратегического планирования и определения приоритетных направлений развития страныВажливе значення має визначення соціально значущих завдань суспільного розвитку, на вирішення яких має бути зорієнтований правовий моніторинг. За результатами соціологічних опитувань можна виявити досить широкий спектр таких завдань як: підвищення ефективності правової системи та державного управління; покращення якості прийнятих нормативно-правових актів; розвиток механізму зворотного зв’язку між органами державної влади, місцевого самоврядування та громадянами; реалізація конституційного обов’язку держави щодо дотримання та захисту прав і свобод людини й громадянина тощо.На даному етапі необхідно здійснювати облік всіх факторів, що позитивно впливають на розвиток нормотворчості. Перевага надається створенню системи незалежної експертизи та врахування громадської думки. Прикладом залучення громадських об’єднань і наукових інституцій є діяльність міжнародних асоціацій, що здійснюють моніторинг дотримання прав людини. Відсутність в Україні нормативного регулювання питань проведення державної та громадської експертизи чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів – це проблема, яка негативно впливає на результативність проведення моніторингу. Щоб забезпечити врахування громадської думки при проведенні правової експертизи, необхідно удосконалити процедури проведення громадських експертиз. Моніторинг законодавства та правозастосування – це інструмент формування громадянського суспільства, форма діалогу між суспільством та владою.Приєднання інститутів громадянського суспільства до процесу правового моніторингу оптимізує проведення аналізу, порівняння та оцінювання якості законодавства, правозастосування через призму суспільних потреб і прагнень громадянського суспільства. Таким чином, уможливлюється організація взаємодії інститутів державної влади та громадянського суспільства з метою виявлення корупційних чинників і недоліків законодавства на засадах добровільної та незалежної їх участі в цій діяльності.Результати правового моніторингу, отримані внаслідок залучення громадських об’єднань та наукових інституцій, мають стати основою для внесення змін в роботу органів державної влади, законодавчих органів під час стратегічного планування та визначення пріоритетних напрямків розвитку країн
Правосуб’єктність у приватно-публічному праві: категоріально-понятійне пізнання в контексті загальної теорії права
Get PDFThe private-public sphere in law is constituted through the essential commonality of subjects and methods of those sectors that form it. The conventionally common subject of private-public sectors of law are social relations arising between natural persons, legal entities and various associations of the first and/or second in the process of realization by these subjects of their personal interests at the expense of public resources and subject to public interests. The methods of private-public sectors of law are characterized by a combination of imperative and dispositive elements, when the latter are playing a decisive role. In addition, the sectoral legal norms of private-public origin are consolidated into a specific integrity by a special system of generic principles.The essential features, generally inherent in nature of private-public legal subjectivity, include, firstly, its integrity and structural completeness (which means the constant presence at the disposal of the subject of law the appropriate scope of private-public legal capacity, delictual capacity and active capacity), secondly, internal systemic concordance (which does not provide for the domination of separate structural element in the private-public legal subjectivity), thirdly, the functioning of this legal phenomenon mainly in the format of special legal subjectivity and, fourthly, diversity of its species (which allocated by functional content).In the doctrines of private-public sectors of law the application of the notions «legal capacity» and «active capacity» to the characteristic of the relevant sectoral phenomena of legal subjectivity causes a critical attitude. Instead, on the basis of concrete provisions of sectoral legislation the scientists propose to use the notion of the «competence» which has more large volume of content and publicly-legal origin. The notion of «delictual capacity», despite the essentiality of its methodological potential, in the doctrines of the private-public law has not received proper admission and research.Private-public legal subjectivity – it’s a specific kind of legal subjectivity, which is inherent to natural persons, legal entities and their various partially personalized associations, which within the current legal order and at the expense of public resources realize their personal interestsЧастно-публичная сфера в праве конституируется через существенную общность предметов и методов отраслей, ее образующих. Условно общим предметом частно-публичных отраслей права являются общественные отношения, возникающие между физическими лицами, юридическими лицами и разнообразными объединениями первых и/или вторых в процессе реализации этими субъектами своих персональных интересов за счет публичных ресурсов и при условии соблюдения публичных интересов. Методы отраслей частно-публичного права характерны сочетанием в них императивных и диспозитивных элементов при определяющей роли последних. Кроме того, отраслевые нормы частно-публичного происхождения скрепляются в специфическую целостность особенной системой родовых принципов.К существенным признакам, в целом свойственным частно-публичной правовой субъектности, следует отнести, во-первых, ее целостность и структурную полноту (что означает постоянное присутствие у субъекта права соответствующего объема частно-публичной правоспособности, деликтоспособности и дееспособности), во-вторых, внутреннюю системную согласованность (не предусматривающую доминирования в частно-публичной правосубъектности какого-то отдельного структурного элемента), в-третьих, функционирование этого правового явления преимущественно в формате специальной правовой субъектности и, в-четвертых, разнообразие ее видов (которые выделяются по функциональному наполнению).В доктринах частно-публичных отраслей права применение понятий «правоспособность» и «дееспособность» к характеристике соответствующих отраслевых феноменов правовой субъектности вызывает критическое отношение. Вместо этого, исходя из конкретных положений отраслевого законодательства предлагается использовать более объемное по содержанию понятие «компетенция», имеющее публично-правовое происхождение. Понятие «деликтоспособность», несмотря на значимость его методологического потенциала, в доктринах частно-публичного права не получило своего адекватного признания и исследования.Частно-публичная правовая субъектность – это специфический род правовой субъектности, свойственный физическим лицам, юридическим лицам и их разнообразным частично правосубъектным объединениям, которые в пределах действующего правопорядка и за счет публичных ресурсов реализуют свои персональные интересыПриватно-публічна сфера у праві конституюється через істотну спільність предметів та методів тих галузей, що її утворюють. Умовно спільним предметом приватно-публічних галузей права є суспільні відносин, які виникають між фізичними особами, юридичними особами та різноманітними об’єднаннями перших та/чи других у процесі реалізації цими суб’єктами своїх персональних інтересів за рахунок публічних ресурсів та за умови дотримання публічних інтересів. Методи галузей приватно-публічного права характерні поєднанням у них імперативних та диспозитивних елементів при визначальній ролі останніх. Крім цього, галузеві норми приватно-публічного походження скріплюються у специфічну цілісність особливою системою родових принципів.До істотних рис, загалом властивих приватно-публічній правовій суб’єктності, належить віднести, по-перше, її цілісність та структурну повноту (що означає постійну присутність у суб’єкта права відповідного обсягу приватно-публічної правоздатності, деліктоздатності та дієздатності), по-друге, внутрішню системну узгодженість (яка не передбачає домінування у приватно-публічній правосуб’єктності якогось окремого структурного елемента), по-третє, функціонування цього правового явища переважно у форматі спеціальної правової суб’єктності і, по-четверте, різноманітність її видів (що виділяються за функціональним наповненням).У доктринах приватно-публічних галузей права застосування понять «правоздатність» і «дієздатність» до характеристики відповідних галузевих феноменів правової суб'єктності викликає критичне відношення. Натомість, виходячи з конкретних положень галузевого законодавства пропонується використовувати більш об'ємне за змістом поняття «компетенція», що має публічно-правове походження. Поняття «деліктоздатність», не зважаючи на значимість його методологічного потенціалу, у доктринах приватно-публічного права не отримало свого адекватного визнання та дослідження.Приватно-публічна правова суб’єктність – це специфічний рід правової суб’єктності, що властивий фізичним особам, юридичним особам та їх різноманітним частково правосуб’єктним об’єднанням, які у межах чинного правопорядку та за рахунок публічних ресурсів реалізують свої персональні інтерес
Окремі проблемні аспекти здійснення громадського контролю в Україні
Get PDFThe article examines the specific legal mechanisms of public control: 1) public consultation and the activities of public councils under the executive branch; 2) public expertise of the executive authorities. As a result of the analysis of such mechanisms, it has been established that the existing forms of interaction between the executive authorities and civil society institutions require improvement in order to introduce a clearer and more imperative procedure for taking into account civil society initiatives in the activities of state institutions. A separate aspect of research is an analysis of the problem of the implementation effectiveness of existing public control mechanisms in the modern conditions of Ukraine’s development, since such efficiency is directly related to the actual involvement of ordinary citizens in its implementation, as well as the level of public confidence in basic civil society institutions.According to the research results, it is established that for effective legal support of interaction between civil society and the state, clearer guidelines are necessary at the Constitution level in this matter, and there is a necessity to adopt a special law on procedures and mechanisms for interaction between civil society and the state, should be a guarantee of partnerships and cooperation between them.В статье исследованы конкретные правовые механизмы общественного контроля: 1) консультации с общественностью и деятельность общественных советов при органах исполнительной власти; 2) общественную экспертизу деятельности органов исполнительной власти. В результате анализа таких механизмов установлено, что существующие формы взаимодействия органов исполнительной власти и институтов гражданского общества требуют совершенствования с целью введения более четкого и императивного порядка учета инициатив гражданского общества в деятельности институтов государства. Отдельным аспектом исследования является анализ проблемы эффективности реализации существующих механизмов общественного контроля в современных условиях развития Украины, поскольку такая эффективность напрямую связана с реальным привлечением обычных граждан к его реализации, а также уровнем доверия граждан к базовым институтов гражданского общества.По результатам исследования установлено, что для эффективного правового обеспечения взаимодействия гражданского общества и государства нужны более четкие ориентиры на уровне Конституции в этом вопросе, а также существует необходимость принятия специального закона о процедурах и механизмов взаимодействия гражданского общества и государства, должен стать гарантией партнерских отношений и сотрудничества между нимиУ статті досліджено конкретні правові механізми громадського контролю: 1) консультації з громадськістю та діяльність громадських рад при органах виконавчої влади; 2) громадську експертизу діяльності органів виконавчої влади. У результаті аналізу таких правових механізмів встановлено, що існуючі форми взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства потребують удосконалення з метою запровадження більш чіткого та імперативного порядку врахування ініціатив громадянського суспільства в діяльності інститутів держави. Окремим аспектом дослідження є аналіз проблеми ефективності реалізації існуючих механізмів громадського контролю у сучасних умовах розвитку України, оскільки така ефективність напряму пов’язана із реальним залученням звичайних громадян до його реалізації, а також рівнем довіри громадян до базових інститутів громадянського суспільства.За результатами дослідження встановлено, що для ефективного правового забезпечення взаємодії громадянського суспільства та держави потрібні більш чіткі орієнтири на рівні Конституції у цьому питанні, а також існує необхідність прийняття спеціального закону щодо процедур та механізмів взаємодії громадянського суспільства та держави, який повинен стати гарантією партнерських відносин та співпраці між ним