ScienceRise: Juridical Science
Not a member yet
219 research outputs found
Sort by
Оцінка впливу соціологічного дослідження як нового типу доказів у справах про захист прав інтелектуальної власності
Get PDFAn important precondition for making a lawful and reasoned court decision is to establish the facts of the case, ie a certain range of facts, to which the law relates the legal consequences. They confirm the claims and objections of the parties and are crucial in the process of proof. Given the principles of equality of all participants in the trial before the law and the court, the adversarial nature of the parties, this institution is an important and necessary element of a fair, impartial and timely resolution of disputes by the court.In order to properly resolve disputes in cases of protection of intellectual property rights, which are subject to commercial courts, it is necessary to analyze and establish the actual relationship of the parties in a particular case. To this end, the court should find out whether the defendant has in fact committed violations, affecting the plaintiff's legitimate interests, and whether the defendant has an obligation to restore the plaintiff's rights. However, it is clear that the study of all the circumstances of the case of any commercial dispute is carried out by the court only by examining the evidence that contains information about the facts and information.The article considers the importance of the results of sociological research as a new type of evidence on the examples of dispute resolution by commercial courts in cases of protection of intellectual property rights regarding the similarity to the degree of confusion with another designation.Based on the analysis of decisions of commercial courts, the question of how often the survey data are accepted by commercial courts, how it affects the probability that such results will be accepted as evidence, how the acceptance of sociological research by the commercial court as evidence influences consideration of the case is studied.Важной предпосылкой принятия законного и обоснованного судебного решения является установление фактических обстоятельств дела, то есть определенного круга фактов, с которыми закон связывает правовые последствия. Именно они подтверждают требования и возражения сторон и имеют решающее значение в процессе доказывания. Учитывая принципы равенства всех участников судебного процесса перед законом и судом, состязательности сторон, этот институт является важным и необходимым элементом справедливого, беспристрастного и своевременного решения судом споров.Для правильного разрешения споров по делам о защите прав интеллектуальной собственности, подведомственных хозяйственным судам, следует проанализировать и установить действительные взаимоотношения сторон по конкретному делу. С этой целью суду следует выяснить, были ли в действительности допущенные нарушения ответчиком, затрагивающих законные интересы истца, и у ответчика обязанности по восстановлению прав истца. Однако понятно, что изучение всех обстоятельств дела любого хозяйственного спора осуществляется судом только путем изучения доказательств, которые содержат информацию о фактах и сведения.В статье рассматривается важность результатов социологических исследований как нового типа доказательств на примерах решения споров хозяйственными судами по делам о защите прав интеллектуальной собственности относительно сходства до степени смешения с другим обозначением.На основании анализа решений хозяйственных судов исследуются вопросы, как часто данные социологического опроса принимаются хозяйственными судами, как это влияет на вероятность того, что такие результати будут приняты как доказательство, как влияет на принятие хозяйственным судом в качестве доказательства результаты социологического исследования, какое влияние имеет на конечный результат рассмотрения делаВажливою передумовою ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення є встановлення фактичних обставин справи, тобто певного кола фактів, з якими закон пов’язує правові наслідки. Саме вони підтверджують вимоги та заперечення сторін та мають вирішальне значення у процесі доказування. Враховуючи принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, цей інститут є важливим та необхідним елементом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів.Для правильного вирішення спорів у справах про захист прав інтелектуальної власності, які підвідомчі господарським судам, варто проаналізувати та встановити дійсні взаємовідносини сторін щодо конкретної справи. З цією метою суду слід з’ясувати, чи були в дійсності допущені порушення відповідачем, які зачіпають законні інтереси позивача, і чи є у відповідача обов’язок із відновлення прав позивача. Однак зрозуміло, що вивчення всіх обставин справи будь-якого господарського спору здійснюється судом лише шляхом вивчення доказів, які містять інформацію про факти та відомості.У статті розглядається важливість результатів соціологічних досліджень як нового типу доказів на прикладах вирішення спорів господарськими судами у справах про захист прав інтелектуальної власності щодо подібності до ступеня змішання з іншим позначенням.На підставі аналізу рішень господарських судів досліджуються питання, як часто данні соціологічного опитування приймаються господарськими судами, як це впливає на ймовірність того, що такі результати будуть прийняті як доказ, як впливає прийняття господарським судом як доказу результатів соціологічного дослідження, який вплив має на кінцевий результат розгляду справ
Реалізація принципу рівності перед кримінальним законом під час кримінально-правової кваліфікації діяння в Україні
Get PDFIn the article under consideration, the author proves facts in a number of scientific provisions that are important for the practice of criminal law. After analyzing the scientific works on this issue, it was proved, that the study of the principle of equality is relevant given the distorted understanding of the principle in Ukraine. The article proves the thesis about the role of the principle of equality before the criminal law during the crime qualification. They can be described by the following provisions: 1) compliance with the rules of criminal law qualification of the act and application them to persons regardless of their racial, national, social origin, religion, social or political views, professional status, etc .; 2) at the same time, law enforcement bodies during the criminal-legal qualification must take into account both the objective, legal differences of the persons, whose action is qualified, and the individual characteristics of the act itself. Such consideration of objective differences requires «differentia equality». Violations of the principle of equality before the criminal law will be errors or abuses of law enforcement agencies. Such errors or abuses are of two types: 1) different criminal-legal qualification of the act in the case of similar legal situations; 2) the same criminal-legal qualification of the act in the case of different legal situations; 3) ignoring the features that have legal significance for the qualification. These errors or abuses can be considered a violation of the principle of equality before the criminal law only if they discriminate against certain categories of subjects on certain grounds. Therefore, not any errors or abuses in qualifications can be considered a violation of the principle of equality before the criminal law, but only discriminatory. Such errors are unintentional. Instead, abuse is always intentional, often due to non-legal material factorsВ результате исследования получен ряд научных положений, которые имеют важное значение для практики применения уголовного закона. Проанализировав научные работы по рассматриваемому вопросу, было доказано, что исследование принципа равенства является актуальным, учитывая искаженное понимание рассматриваемого принципа в Украине. В статье доказано тезисы о роли принципа равенства перед уголовным законом при уголовно-правовой квалификации. Их можно описать следующими положениями: 1) соблюдение правил уголовно-правовой квалификации деяния и применять их в отношении лиц, независимо от их расового, национального, социального происхождения, религиозной принадлежности, общественных или политических взглядов, профессионального статуса и т.д.; 2) вместе с тем, правоприменительным органам при уголовно-правовой квалификации необходимо учитывать как объективные, правовые различия лиц, действия которых квалифицируется, так и индивидуальные признаки самого деяния. Такое учета объективных различий требует дифференцированная равенство. Нарушением принципа равенства перед уголовным законом будут ошибки или злоупотребления правоприменительных органов. Такие ошибки или злоупотребления бывают двух видов: 1) разная уголовно-правовая квалификация деяния в случае подобных юридических ситуаций; 2) одинаковая уголовно-правовая квалификация деяния в случае различных юридических ситуаций; 3) игнорирование признаков, имеющих правовое значение для квалификации. Эти ошибки или злоупотребления могут считаться нарушением принципа равенства перед уголовным законом только тогда, когда они дискриминируют отдельные категории субъектов по определенным признакам. Поэтому, не любые ошибки или злоупотребления в квалификации могут считаться нарушением принципа равенства перед уголовным законом, а лишь дискриминирующие. Такие ошибки имеют непреднамеренный характер. Зато, злоупотребление всегда является умышленным, часто обусловлено неправовыми материальными факторамиУ результаті дослідження одержано низку наукових положень, які мають важливе значення для практики застосування кримінального закону. Проаналізувавши наукові роботи щодо розглядуваного питання, було доведено, що дослідження принципу рівності є актуальним з огляду викривлене розумінням розглядуваного принципу в Україні. У статті доведено тези про роль принципу рівності перед кримінальним законом під час кримінально-правової кваліфікації. Їх можна описати такими положеннями: 1) дотримання правил кримінально-правової кваліфікації діяння та застосовувати їх щодо осіб, незалежно від їх расового, національного, соціального походження, релігійної приналежності, суспільних або політичних поглядів, професійного статусу тощо; 2) разом з тим, правозастосовним органам під час кримінально-правової кваліфікації необхідно враховувати як об’єктивні, правові відмінності осіб, діяння яких кваліфікується, так й індивідуальні ознаки самого діяння. Таке врахування об’єктивних відмінностей вимагає диференційована рівність. Порушенням принципу рівності перед кримінальним законом будуть помилки або зловживання правозастосовних органів. Такі помилки або зловживання бувають двох видів: 1) різна кримінально-правова кваліфікація діяння у випадку подібних юридичних ситуацій; 2) однакова кримінально-правова кваліфікація діяння у випадку різних юридичних ситуацій; 3) ігнорування ознак, які мають правове значення для кваліфікації. Ці помилки або зловживання можуть вважатися порушенням принципу рівності перед кримінальним законом лише тоді, коли вони дискримінують окремі категорії суб’єктів за певними ознаками. Тому, не будь-які помилки або зловживання у кваліфікації можуть вважатися порушенням принципу рівності перед кримінальним законом, а лише дискримінуючі. Такі помилки мають ненавмисний характер. Натомість, зловживання завжди є умисним, часто зумовлене неправовими матеріальними чинникам
Організаційно-легітимаційні права та обов’язки Українського народу
Get PDFThe scientific article «organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people» is devoted to the study of general understanding of the categories «organization», «legitimation», as well as consideration of such types of organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people, or its part as: the right to participate in public affairs; the right to participate in national and local elections; the right to hold meetings, rallies, marches and demonstrations; the right to freedom of association in political parties and public associations; the right to send individual or collective written appeals or to personally address state authorities, local self-government bodies and officials of these bodies; the right of the working part to strike to protect their economic and social interests. In addition, the purpose of this research, according to its results, is to identify certain generalizations, definitions, conclusions, proposals and recommendations, aimed at: improving the organizational and legitimating rights and responsibilities of the Ukrainian people; for further elaboration of theoretical and practical problems concerning the rights and responsibilities of the Ukrainian people; for quality preparation, amendments and additions to regulations, namely the preparation of draft laws of Ukraine «On the status of the Ukrainian people», «On the all-Ukrainian referendum», «On local referendums» and many others; for teaching disciplines: «Constitutional law of Ukraine», «Constitutional law of foreign countries», as well as when writing textbooks, manuals, lecture courses, teaching materialsНаучная статья «организационно-легитимационные права и обязанности Украинского народа» посвящена исследованию общего понимания категорий «организация», «легитимация», а также рассмотрения таких видов организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа, или его части как: право принимать участие в управлении государственными делами; право на участие в общегосударственных и местных выборах; право на проведение собраний, митингов, шествий и демонстраций; право на свободу объединения в политические партии и общественные объединения; право направлять индивидуальные или коллективные письменные обращения или лично обращаться в органы государственной власти, органов местного самоуправления и должностных и служебных лиц этих органов; право той части, что работает на забастовку для защиты своих экономических и социальных интересов. Кроме этого, целью данного научного исследования, по его результатам, является выделение определенных обобщений, определений, выводов, предложений и рекомендаций направленных на: совершенствование организационно-легитимационных прав и обязанностей Украинского народа; для дальнейшей обработки теоретических и практических проблем, касающихся прав и обязанностей Украинского народа; для качественной подготовки, внесения изменений и дополнений в нормативно-правовых актов, а именно подготовки проектов законов Украины «О статусе Украинского народа», «О всеукраинском референдуме», «О местных референдумах» и многих других; для преподавания учебных дисциплин: «Конституционное право Украины», «Конституционное право зарубежных стран», а также при написании учебников, учебных пособий, курсов лекций, учебно-методических материаловНаукова стаття «організаційно-легітимаційні права та обов’язки Українського народу» присвячена дослідженню загального розуміння категорій «організація», «легітимація», а також розгляду таких видів організаційно-легітимаційних прав та обов’язків Українського народу, або його частини як: право брати участь в управлінні державними справами; право на участь у загальнодержавних та місцевих виборах; право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські об’єднання; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право тієї частини, що працює, на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Орім цього, метою даного наукового дослідження, за його результатами, є виокремлення певних узагальнень, визначень, висновків, пропозицій та рекомендацій спрямованих на: удосконалення організаційно-легітимаційних прав та обов’язків Українського народу; для подальшого опрацювання теоретичних і практичних проблем, що стосуються прав та обов’язків Українського народу; для якісної підготовки, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, а саме підготовки проектів Законів України «Про статус Українського народу», «Про всеукраїнський референдум», «Про місцеві референдуми» та багатьох інших; для викладання навчальних дисциплін: «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», а також під час написання підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, навчально-методичних матеріалі
Дискримінація в сучасному глобальному суспільстві: на прикладі вікового критерію
Get PDFThe article considers the problems of discrimination of persons on the basis of age criteria. Particular attention is paid to the problem of discrimination against the elderly.It is stated, that aging is a global problem due to its dual nature. On the one hand, we can say about the trend of increasing life expectancy, which is a consequence of the development of science, medicine and biotechnology, on the other hand, the cause of aging is the low birth rate, which falls annually.One of the legal manifestations of the population aging is increasing discrimination. Health status, type and level of activity, labor productivity and other socio-economic characteristics of the elderly change significantly. New measures and concepts of population aging have significant consequences for assessing the standard of living and living conditions of this category of people, their productive rate and other contribution to society and their needs for social protection and health care. Age discrimination is positioned as one of the manifestations of prejudice, associated with the so-called ageism, the spread of presumed group features, related to age, to persons belonging to the appropriate age group, regardless of their individual characteristics.It has been proven, that despite the significant positive axiological aspects of public health care, the interplanetary trend of an aging nation carries global challenges, including social and economic challenges, tax, communication, psychological and legal.Age equality ensures equal participation in society for people of all ages and is an important factor in the legal policy of democracy states. The problem of age discrimination is complex, discrimination in old age is rare for reasons only of old age, more often it is based on multiple factors of social, economic, gender, labor criteria.The authors single out the types of age discrimination in the following areas: in the socio-economic sphere; labor discrimination; in the field of social activity and communication, gender and age discriminationВ статье рассматривается проблемы дискриминации лиц по возрастному критерию. Особое внимание посвящено проблеме дискриминации лиц пожилого возраста.Констатировано, что старение является мировой проблемой, которая обусловлена дуальной природой. С одной стороны можно утверждать о тенденции увеличения продолжительности жизни, выступает следствием развития науки, медицины и биотехнологий, с другой стороны причиной старения народов является низкий уровень рождаемости, который падает ежегодно.Одним из правовых проявлений старения населения является усиление дискриминации. Состояние здоровья, тип и уровень активности, производительность труда и другие социально-экономические характеристики людей пожилого возраста существенно меняются. Новые меры и концепции старения населения имеют существенные последствия для оценки уровня жизни условия и условия жизни этой категории людей, их производственный и другой вклад в жизнь общества и их потребности в социальной защите и охране здоровья. Возрастную дискриминацию позиционировано как одно из проявлений предубеждений, связанных с возрастом, распространением предполагаемых групповых особенностей, связанных с возрастом, лиц, принадлежащих к соответствующей возрастной группы, независимо от их индивидуальных особенностей.Доказано что, несмотря на значительные положительные аксиологические аспекты, касающиеся общественного здоровья, межпланетная тенденция к старению нации несет глобальные проблемы, среди которых социальные и экономические вызовы, налоговые, коммуникационные, психологические и правовые.Возрастное равенство обеспечивает равенство участия в обществе для люди любого возраста и выступает весомым фактором правовой политики демократических государств. Проблема дискриминации по возрасту имеет комплексный характер, Дискриминация в возрасте случается редко по мотивам только в старости, чаще она базируется на множественных факторах социально-бытовыми, экономическими, гендерными, трудовыми критериям.Авторами выделены виды дискриминации по возрасту по следующим сферам: в социально-экономической сфере; трудовая дискриминация; в сфере общественной активности и коммуникации, гендерная возрастная дискриминацияВ статті розглядається проблеми дискримінації осіб за віковим критерієм. Особливу увагу присвячено проблемі дискримінації осіб літнього віку.Констатовано, що старіння є світовою проблемою, що зумовлена дуальною природою. З одного боку можна стверджувати про тенденцію збільшення тривалості життя, що виступає наслідком розвитку науки, медицини та біотехнологій, з другого боку причиною старіння народів є низький рівень народжуваності, який падає щорічно.Одним з правових проявів старіння населення є посилення дискримінації. Стан здоров'я, тип та рівень активність, продуктивність праці та інші соціально-економічні характеристики людей похилого віку суттєво змінюються. Нові заходи та концепції старіння населення мають суттєві наслідки для оцінки рівня життя умови та умови життя цієї категорії людей, їх виробничий та інший внесок у життя суспільства та їх потреби в соціальному захисті та охороні здоров'я. Вікову дискримінацію позиціоновано як один із проявів упереджень, пов’язаних з віком, поширенням передбачуваних групових особливостей, пов’язаних з віком, на осіб, що належать до відповідної вікової групи, незалежно від їх індивідуальних особливостей.Доведено, що не дивлячись на значні позитивні аксіологічні аспекти, що стосуються громадського здоров’я, міжпланетна тенденція до старіння нації несе глобальні проблеми, серед яких соціальні та економічні виклики, податкові, комунікаційні, психологічні та правові.Вікова рівність забезпечує рівність участі в суспільстві для люди будь-якого віку та виступає вагомим чинником правової політики демократичних держав. Проблема дискримінації за віком має комплексний характер, Дискримінація в похилому віці трапляється рідко з мотивів тільки лише на старості, частіше вона базується на множинних факторах соціально-побутовими, економічними, гендерними, трудовими критеріями.Авторами виокремлено види дискримінації за віком за наступними сферами: в соціально-економічній сфері; трудова дискримінація; у сфері громадської активності та комунікації, гендерна вікова дискримінаці
Правове регулювання проведення судових засідань в режимі відеоконференції за законодавством Європейського Союзу
Get PDFThe scientific article is devoted to the videoconferencing in court proceedings by international law and the law of some European Union countries. The videoconferencing definition, the right to justice protection on the main international legal sources about the trial regulation and human rights to justice protection bases are studied, the procedural stages of court hearings by videoconference are analyzed.Carrying out comparative legal research at our country present stage legal transformation and development, especially related to the emergence of new, modern legal relations, is primarily due to the need to receive international and foreign experience and, consequently, improve current national legislation.It has been established, that the latest technologies introduction in the judicial process at the national and international levels has both advantages and disadvantages and is closely related to the protection and implementation of the right to justice. Normative legal acts about the right to justice consolidation are primary regarding the right of participants in court proceedings to participate in it by videoconference.The attractive side of conducting court hearings online includes: the availability of litigation for all participants, regardless of their location, saving time and money, compliance with legal requirements for the duration of litigation, and so on.Despite the general legal consolidation of the possibility of holding videoconferences in Ukraine and the EU, the procedural features of the rights and obligations of participants in such proceedings remain unclear, as well as unspecified issues regarding the application of different types of technical equipment depending on the conditions of video calls, the possibility of holding meetings outside the court in emergency conditions, etc.Научная статья посвящена проведению судебных заседаний в режиме видеоконференций по международному законодательству и законодательству некоторых стран Европейского Союза. Изучены понятия видеоконференция, защита права на правосудие на основные международно-правовых источников регулирования проведения судебного процесса и защиты прав человека на осуществление правосудия, проведен анализ процессуальных стадий судебных заседаний в режиме видеоконференций.Проведение указанных сравнительно-правовых исследований на современном этапе правовой трансформации и развития нашей страны, особенно связанных с появлением новых, современных правоотношений, вызвано, прежде всего, необходимостью рецепции международного и зарубежного опыта и, как следствие, улучшение текущего национального законодательства.Установлено, что внедрение новейших технологий в судебный процесс на национальном и международном уровне имеет как ряд преимуществ, так и свои недостатки и тесно связан с защитой и реализацией права на правосудие. Нормативно-правовые акты, в которых закреплению право на правосудие, являются первичными по отношению к праву участников судебного процесса на участие в нем путем проведения видеоконференции.К преимуществам ведения судебных заседаний в режиме онлайн могут быть отнесены: доступность судебного процесса для всех участников независимо от их места нахождения, экономия времени и средств, выполнение законодательных требований относительно срока ведения судебных дел и тому подобное.Несмотря на общее юридическое закрепление возможности проведения судебных заседаний в режиме видеоконференций в Украине и в странах ЕС, до сих пор остаются юридически неопределенными процессуальные особенности прав и обязанностей участников таких процессов, неконкретизирован вопрос о порядке применения различных видов технического оборудования в зависимости от условий проведения видеосвязи, возможности проведения заседаний вне суда в чрезвычайных условиях и тому подобноеНаукова стаття присвячена проведенню судових засідань в режимі відеоконференцій за міжнародним законодавством та законодавством деяких країн Європейського Союзу. Вивчені поняття відеоконференція, захист права на правосуддя на основні міжнародно-правових джерел з регулювання проведення судового процесу та захисту прав людини на здійснення правосуддя, проведений аналіз процесуальних стадій судових засідань в режимі відеоконференцій.Проведення вказаних порівняльно-правових досліджень на сучасному етапі правової трансформації та розвитку нашої країни, особливо пов’язаних з появою нових, сучасних правовідносин, викликано, перш за все, необхідністю рецепції міжнародного та зарубіжного досвіду та, як слідство, вдосконалення поточного національного законодавства.Встановлено, що впровадження новітніх технологічних в судовий процес на національному та міжнародному рівні має як низьку переваг, так і свої недоліки та тісно пов’язані з захистом та реалізацією права на правосуддя. Нормативно-правові акти щодо закріплення права на правосуддя є первісними щодо права учасників судового процесу на участь в ньому шляхом проведення відеоконференції.До привабливої сторони ведення судових засідань в онлайн режимі можуть бути віднесені: доступність судового процесу для всіх його учасників незалежно від їх місця знаходження, економія часу та коштів, виконання законодавчих вимог щодо строку ведення судових справ тощо.Не дивлячись на загальне юридичне закріплення можливості проведення судових засідань в режимі відеоконференцій в Україні та в країнах ЄС, досі залишаються юридично невизначеними процесуальні особливості прав та обов’язків учасників таких процесів, неконкретизовані питання щодо порядку застосування різних видів технічного обладнання в залежності від умов проведення відеозв’язку, можливості проведення засідань поза межами суду в надзвичайних умовах тощ
Окремі особливості комунікації потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення
Get PDFThe article is devoted to the study of certain aspects of communication of the victim in criminal proceedings in the form of private prosecution. It is noted, that the procedure of criminal proceedings in the form of private prosecution is almost not regulated by Chapter 36 of the CPC, as the norms that should regulate it are either absent or contained throughout the CPC. Therefore, the development of proper legal regulation of private prosecution as a separate proceeding is a topical industry issue.This, in turn, requires a significant revision of the basic foundations of normative regulation of the victim in criminal proceedings in general, including the rights of the victim, his/her procedural status at all stages of criminal proceedings, the starting mechanism to ensure the legal rights and interests of the victim during criminal proceedings.It is stated, that in order to protect the rights and legitimate interests of the victim in criminal proceedings, the law should provide for the possibility of initiating criminal proceedings (pre-trial investigation) in the form of private prosecution in case, when the victim is unable to bring an application in action by own will. In this regard, it is proposed to amend Part 1 of Art. 477 of the CPC, paragr. 2 part 7 art. 55 of the CPCСтатья посвящена исследованию отдельных аспектов коммуникации потерпевшего в уголовном производстве в форме частного обвинения. Указывается, что порядок уголовного производства в форме частного обвинения главой 36 УПК почти не урегулирован, а нормы, что должны его регламентировать, или отсутствуюи или расположены в тексте УПК хаотично. В связи с этим наработка надлежащей правовой регламентации частного обвинения как отдельного производства – актуальная отраслевая проблематика. Это требует существенного реформирования основ нормативного регулирования института потерпевшего в уголовном производстве – процессуального статуса потерпевшего на всех стадиях уголовного производства,Указывается, что с целью защиты прав и законных интересов потерпевшего следует законодательно предусмотреть возможность возбудить уголовное производство в форме частного обвинения в случае, когда потерпевший не в состоянии самостоятельно привести в действие собственное волеизьявление. В связи с чем предлагается внести изменения в ч.1 ст. 477 УПК, абз. 2 ч. 7 ст. 55 УПКСтаття присвячена дослідженню окремих аспектів комунікації потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Зауважується, що порядок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення главою 36 КПК майже не врегульований, оскільки норми, які мають його регламентувати або відсутні взагалі, або містяться у всьому КПК. Тому опрацювання належної правової регламентації приватного обвинувачення як окремого провадження – актуальна галузева проблематика. Це в свою чергу вимагає суттєвого перегляду основних підвалин нормативного регулювання інституту потерпілого в кримінальному провадженні вцілому. Зокрема, прав потерпілого, його процесуального статусу на всіх стадіях кримінального провадження, відправного механізму забезпечення реалізації законних прав та інтересів потерпілого під час кримінального провадження.Вказується, що з метою захисту прав та законних інтересів потерпілого слід законодавчо передбачити можливість розпочати кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення у випадку, коли потерпілий не в змозі самостійно привести в дію власне волевиявлення. У зв’язку з чим пропонується внесення змін до ч. 1 ст. 477 КПК, абз. 2 ч. 7 ст. 55 КП
Класифікація правовідносин у сфері агробізнесу
Get PDFThe paper considers the systematics of legal relations in agrobusiness. The concept of legal relations in agrobusiness has been formulated. These relations are characterized by the fact that they include the process of development, production, logistics and sales of agricultural products; they are mainly regulated by the norms of the agrarian law; they arise between the clearly defined entities that are interested in agricultural products. The study object of the legal relations in agrobusiness is agrobusiness, the subject analyzed is the things (agricultural equipment) or property (land, agricultural products), intangible benefits (trademarks, geographical indication of goods) in respect of which there is an interest of the participants in this legal relationship. These relations have a primary centeredness to make a profit, and its derivative is meeting the needs of agricultural products’ consumers, ensuring national food security, developing rural areas, supporting environmental safety. They are characterized by private and legal nature as well as they are notable for their business cycle. We propose the classification of the legal relations in the field of agrobusiness that depend: 1) on the sphere of legal regulation: private (that enclose the relations, arising between the equal entities) and public (legal relations that involve an "unequal" entity and provided by the subordination to state bodies / local self-government); 2) on the direct implementation of economic activities: the relations in the field of agricultural innovations, production, processing, logistics and sales of agricultural products; 3) on the field of activity: internal and external; 4) on the nature of the relationship: property, organizational, organizational and property; 5) on the production system: production (basic) legal relations of agrobusiness, derivative (secondary) legal relations of agrobusinessСтатья посвящена определению классификации правоотношений в сфере агробизнеса. Сформулировано понятие правоотношений в сфере агробизнеса. Они характеризуются тем, что включают процесс разработки, производства, логистики и реализации сельскохозяйственной продукции; регулируются преимущественно нормами аграрного законодательства; возникают между конкретно определенными субъектами, заинтересованными в сельскохозяйственной продукции. Объектом правоотношений агробизнеса является деятельность в сфере агробизнеса, его предметом выступают вещи (сельскохозяйственное оборудование) или имущество (земля, сельскохозяйственная продукция), нематериальные блага (торговые марки, географические обозначения товаров), в отношении которых существует интерес участников этого правоотношения. Эти отношения имеют первичную целеустремленность на получение прибыли, производную – удовлетворение потребностей потребителей в сельскохозяйственной продукции, обеспечение продовольственной безопасности государства, развития сельских территорий, поддержки экологической безопасности. Для них характерна частно-правовая природа, а также они отличаются цикличностью. Предложена классификация правоотношений в сфере агробизнеса в зависимости от: 1) сферы правового регулирования: частные (охватывают отношения, возникающих между равными субъектами) и публичные (правоотношения с участием «неравного» субъекта, предусматривающие подчинение государственным органам / местного самоуправления); 2) непосредственного осуществления хозяйственной деятельности: отношения в сфере сельскохозяйственных инноваций, производства, переработки, логистики и реализации сельскохозяйственной продукции; 3) сферы действия: внутренние и внешние; 4) характера отношений: имущественные, организационные, организационно-имущественные; 5) производственного цикла: производственные (основные) правоотношения агробизнеса, производные (вспомогательные) правоотношения агробизнеса.Стаття присвячена визначенню класифікації правовідносин у сфері агробізнесу. Сформульовано поняття правовідносинами у сфері агробізнесу. Вони характеризуються тим, що опосередкують процес розробки, виробництва, логістики та реалізації сільськогосподарської продукції; регулюються переважно нормами аграрного законодавства; встановлюються між конкретно визначеними суб’єктами, зацікавленими у сільськогосподарської продукції. Об’єктом правовідносин агробізнесу є діяльність у сфері агробізнесу, предметом – ті речі (сільськогосподарське обладнання) або майно (земля, сільськогосподарська продукція), нематеріальні блага (торгівельні марки, географічні позначення товарів), відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин. Ці відносини мають первинну цілеспрямованість на одержання прибутку, похідну задоволення потреб споживачів у сільськогосподарської продукції, забезпечення продовольчої безпеки держави, розвитку сільської місцевості, підтримки екологічної безпеки. Для них властива приватно-правова природа, а також вони характеризуються циклічністю. Запропонована класифікація правовідносин у сфері агробізнесу, залежно від:1) сфери правового регулювання: приватні (охоплюють відносини ланцюга агробізнесу, що виникають між рівними суб’єктами) та публічні (правовідносини за участю «нерівного» суб’єкта, що передбачають підпорядкування органам держави/місцевого самоврядування);2) безпосереднього здійснення господарської діяльності: відносини у сфері сільськогосподарських інновацій, виробництва, переробки, логістики та реалізації сільськогосподарської продукції;3) сфери дії: внутрішні та зовнішні;4) характеру відносин: майнові, організаційні, організаційно-майнові;5) виробничого циклу: виробничі (основні) правовідносини агробізнесу, похідні (допоміжні) правовідносини агробізнес
Правова характеристика окремих підстав розірвання трудового договору у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі
Get PDFLegal adjusting of the phenomenon of denouncement of a labour contract in connection with the educed disparity of a worker to a held post or executed work now is not covering the whole spectrum of features of grounds of such denouncement that predetermines the necessity of research of descriptions of its separate grounds. The purpose of the article is an exposure of the lacks of adjusting of denouncement of labour relations on the initiative of an employer in connection with the educed disparity of a worker to a held post or executed work and suggestion of ways of their solution. During the realization of the indicated research the following methods were used: dialectical, logical-legal, analysis and synthesis. By means of analysis and synthesis, the essence of grounds of labour contract denunciation because of disparity to a held post or executed work was described, and also basic ideas and vectors of development of the legal adjusting are educed and compared, in particular categorical apparatus within the limits of the research article. A dialectical method allowed to investigate general properties, copulas and conformities to law, that arise at the exposure of disparity of a worker to a held post or executed work. A logical-legal method was used for the formulation of suggestions in relation to further perfection of the legal adjusting of the institute of labour contract denunciation on the initiative of an employer. The results consist of the exposure of the importance of grant of the right to employers to denounce a labour contract at presence of corresponding grounds and substantiation of the necessity of improvement of positions within the limits of the considered theme, envisaged by the current legislation. Conclusion. The imperfection of the existent presently legal adjusting of exposure of disparity of a worker to a held post or executed work, resulted in labour contract denunciation, is manifested in gaps of the categorical apparatus within the limits of the considered question, in particular in absence of clear fixing of the concept "insufficient qualification", absence of the regulated methods of its exposure, direct obligation of an employer to break labour relations with a worker in statutory cases, is a limitation of him/her in the right to make a decision independently, is a considerable obstacle to an employer in establishment of an effective method of work execution and improvement of results of such executionПравовое регулирование явления расторжения трудового договора в связи с выявленным несоответствием работника занимаемой должности или выполняемой работе пока не охватывает весь спектр особенностей оснований такого расторжения, что обусловливает необходимость исследования характеристик его отдельных оснований.Целью статьи является выявление недостатков регулирования расторжения трудовых отношений по инициативе работодателя в связи с выявленным несоответствием работника занимаемой должности или выполняемой работе и предлагаемых путей их решения. Использованные методы: анализа и синтеза - для характеристики сущности оснований расторжения трудового договора по причине несоответствия занимаемой должности или выполняемой работе, а также выявления и сравнения основных идей и векторов развития правового регулирования, в частности категориального аппарата; диалектический метод - для выяснения общих свойств, связей и закономерностей, возникающих при выявлении несоответствия работника занимаемой должности или выполняемой работе; логико-юридический метод - для формулирования предложений по дальнейшему совершенствованию правового регулирования института расторжения трудового договора по инициативе работодателя. Результаты заключаются в выявлении значения предоставление права работодателям расторгать трудовой договор при наличии соответствующих оснований и обосновании необходимости совершенствования предусмотренных действующим законодательством положений в пределах рассматриваемой темы. Выводы. Установлена несовершенство существующего правового регулирования выявления несоответствия работника занимаемой должности или выполняемой работе, результатом чего является расторжение трудового договора, проявляется в прогалинах категориального аппарата в пределах рассматриваемого вопроса, в частности, отсутствия четкого закрепления понятия "недостаточная квалификация", отсутствии регламентированных способов ее выявления, прямом обязательстве работодателя в предусмотренных законом случаях расторгнуть с работником трудовые отношения, то есть ограничении его в праве самостоятельно принимать решения, является значительным препятствием работодателям в установлении эффективного способа выполнения работы и улучшении результатов такого исполненияПравове регулювання явища розірвання трудового договору у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі наразі не охоплює весь спектр особливостей підстав такого розірвання, що зумовлює необхідність дослідження характеристик його окремих підстав.Метою статті є виявлення недоліків регулювання розірвання трудових відносин з ініціативи роботодавця у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі та запропонування шляхів їх вирішення. Використані методи: аналізу та синтезу – для характеристики сутності підстав розірвання трудового договору з причини невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі, а також виявлення та порівняння основних ідей та векторів розвитку правового регулювання, зокрема категоріального апарату; діалектичний метод – для з'ясування загальних властивостей, зв’язків та закономірностей, що виникають при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі; логіко-юридичний метод – для формулювання пропозицій відносно подальшого вдосконалення правового регулювання інституту розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Результати полягають у виявленні значення надання права роботодавцям розривати трудовий договір при наявності відповідних підстав та обґрунтуванні необхідності удосконалення передбачених чинним законодавством положень в межах розглянутої теми. Висновки. Встановлена недосконалість існуючого правового регулювання виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, результатом чого є розірвання трудового договору, що проявляється в прогалинах категоріального апарату в межах розглянутого питання, зокрема, відсутності чіткого закріплення поняття "недостатня кваліфікація", відсутності регламентованих способів її виявлення, прямому зобов’язанні роботодавця у передбачених законом випадках розірвати з працівником трудові відносини, тобто обмеженні його у праві самостійно приймати рішення, є значною перешкодою роботодавцям у встановленні ефективного способу виконання роботи та поліпшенні результатів такого виконанн
Народний суверенітет та права людини в європейській доктрині конституціоналізму
Get PDFThe authors of the article carried out a comprehensive analysis of the problems of the relationship between the two basic principles of constitutionalism - national sovereignty and human rights through an integrative approach. This relationship was considered in the context of two basic legal theories, namely, the concept of democratic values and participatory (participatory) democracy. The first concept focuses on legal values, and the second -on the legitimate procedure for their adoption.An inextricable connection between popular sovereignty and human rights due to the very nature of a person who combined in him-herself the inherent, inalienable right to personal freedom with the need to be a part of a natural communication space as a legal environment to ensure his/her vital interests and needs. The key aspect that characterizes the formation of a person is communication. Just communicative orientation of the individual creates natural conditions for the existence of law as a result of inter-subjective interdependent relationship.People's sovereignty is not absolute, it ends where an individual life begins. The observance of civil (personal) human rights is a condition for the functioning of a democratic society. They determine the inviolable boundaries of possible interference from the side of the state and society in the personal space of a person, which can be described as follows.The internal relationship between national sovereignty and human rights is due to the fact that civil rights are intended to guarantee every level the chances of achieving their vital intentions and provide reliable legal protection, while the realization of political rights of citizens through the direct participation in the process of democratic legitimation is an effective mechanism, protection of personal freedomАвторы статьи с помощью интегративного подхода осуществили комплексный анализ проблем соотношения двух базовых принципов конституционализма - народного суверенитета и прав человека. Такое соотношение было рассмотрено в контексте двух основных правовых теории, а именно, концепции демократических ценностей и партисипативный (ту совместную) демократии. Первая концепция делает акцент на правовых ценностях, а вторая - на легитимной процедуре их принятия.Неразрывную связь между народным суверенитетом и правами человека обусловлен самой природой человека, сочетающего в себе неотъемлемое, неотчуждаемое право на личную свободу с естественной необходимостью быть частью пространства правовой коммуникации как среды обеспечения своих жизненных интересов и потребностей. Ключевым аспектом, который характеризует становление человека, является коммуникация. Именно коммуникативная направленность человеческой личности создает естественные предпосылки для существования права как результата субьективних взаимообусловленных отношений.Народный суверенитет не является абсолютным, он заканчивается там где начинается индивидуальное бытие. Соблюдение гражданских (личных) прав человека является условием функционирования демократического общества. Они определяют незыблемые границы возможного вмешательства в личное пространство человека со стороны государства и общества, можно выделить следующим образом.Внутренняя взаимосвязь между народным суверенитетом и правами человека обусловлен тем, что гражданские права призваны гарантировать каждому равные шансы в достижении своих жизненных целей и обеспечивать надежную правовую защиту, в то время как реализация политических прав граждан через непосредственное участие в процессе демократической легитимации является действенным механизмом защиты личной свободыАвтори статті за допомогою інтегративного підходу здійснили комплексний аналіз проблем співвідношення двох базових принципів конституціоналізму – народного суверенітету та прав людини. Таке співвідношення було розглянуто в контексті двох основних правових теорії, а саме, концепції демократичних цінностей та партисипативної (учасницької) демократії. Перша концепція робить акцент на правових цінностях, а друга – на легітимній процедурі їх прийняття. Нерозривний зв’язок між народним суверенітетом та правами людини обумовлений самою природою людини, яка поєднала у собі невід’ємне, невідчужуване право на особисту свободу з природною необхідністю бути частиною простору правової комунікації як середовища забезпечення своїх життєвих інтересів та потреб. Ключовим аспектом, який характеризує становлення людини, є комунікація. Саме комунікативна спрямованість людської особистості створює природні передумови для існування права як результату міжсуб’єктивних взаємообумовлених відносин.Народний суверенітет не є абсолютним, він завершується там де починається індивідуальне буття. Дотримання громадянських (особистих) прав людини є умовою функціонування демократичного суспільства. Вони визначають непорушні межі можливого втручання в особистий простір людини з боку держави та суспільства, які можна окреслити наступним чином.Внутрішній взаємозв’язок між народним суверенітетом та правами людини обумовлений тим, що громадянські права покликані гарантувати кожному рівні шанси в досягненні своїх життєвих намірів та забезпечувати надійний правовий захист, в той час як реалізація політичних прав громадян через безпосередню участь в процесі демократичної легітимації є дієвим механізмом захисту особистої свобод
Права пасажира: новітні цивілізаційні підходи та забезпечення
Get PDFThe article is devoted to topical issues of securing the rights of the passenger under the legislation of Ukraine. A comparative analysis of the transport legislation of Ukraine with that of the EU has led to the conclusion that not all passenger rights, which they rely on in the present civilizational context, are now legally enshrined. The extent of their provision is currently minimal. Oddly enough, the right to safety did not find its normative regulation either in the acts of transport and civil legislation, or in the Constitution of Ukraine. In the author's view, it must be at the forefront of such fundamental natural human rights as are relevant to human life and health. It should be the main criterion for the proper performance of the contract of carriage of passengers by the carrier.The author insists that the legislation of Ukraine should enshrine the rights of the passenger, which constitute not only the content of the design of the obligation to carry the passenger, but also personal non-property rights, the exercise of which is correlated with the manner of performance of the contract of carriage of the passenger, depending on the technical features of the operation of different modes of transport. as is the case under EU law. These include the right to security, to non-discrimination, to mobility, to accessibility, to assistance, to guarantees of protection, to compensation in case of violation, to the availability of protection, to the right to be heard, to the proper application of national law.These rights should receive regulatory support that formalizes a harmonious combination of legal, organizational, ideological, economic and social components. The legal regulation of certain legal guarantees, in particular the peculiarities of exercising the right of defense and the use of instruments of civil liability of the carrier for improper performance of contractual obligations and / or violation of the rights of passengers (penalties - compensation) can be applied differently by types of transport. But they have to be. Otherwise, it is possible to state the declaration of the passenger's rightsСтатья посвящена актуальным вопросам обеспечения прав пассажира по законодательству Украины. Сравнительный анализ транспортного законодательства Украины с законодательством ЕС позволил сделать вывод, что не все права пассажиров, на которые они рассчитывают в современных цивилизационных условиях, нормативно закреплены. Степень их обеспечения в настоящее время является минимальной. Как ни странно, но и право на безопасность не нашло своей нормативной регламентации ни в актах транспортного и гражданского законодательства, ни в Конституции Украины. По мнению автора, оно должно найти место среди фундаментальных естественных прав человека, касающихся жизни и здоровья человека. Именно оно должно быть одним из основных критериев надлежащего исполнения договора перевозки пассажира перевозчиком.Автор настаивает, что в законодательстве Украины должны быть закреплены права пассажира, которые составляют не только содержание конструкции обязательства по перевозке пассажира, но и личные неимущественные права, осуществление которых коррелирует со способом выполнения договора перевозки пассажира в зависимости от технических особенностей эксплуатации различных видов транспорта, как это имеет место по законодательству ЕС. Среди них: право на безопасность, на не дискриминацию, мобильность, на доступность, содействие, гарантированность защиты, компенсацию в случае нарушения, доступность защиты, право быть услышанным, надлежащего применения национального законодательства.Эти права должны получить нормативное обеспечение, в котором формализовано гармоничное сочетание правовых, организационных, идеологических, экономических и социальных составляющих. Нормативная регламентация правовых гарантий, в частности особенностей осуществления права на защиту и применение инструментов гражданско-правовой ответственности перевозчика за ненадлежащее исполнение договорных обязательств и/или нарушения прав пассажиров (штрафной неустойки - компенсаций) могут применяться дифференцированно по видам транспорта. Но они должны быть. Иначе можно констатировать декларативность прав пассажираСтаття присвячена актуальним питанням забезпечення прав пасажира за законодавством України. Порівняльний аналіз транспортного законодавства України з законодавством ЄС дав підстави для висновку, що не всі права пасажирів, на які вони розраховують за сучасних цивілізаційних умов, є наразі нормативно закріпленими. Ступінь їх забезпечення наразі є мінімальним. Як не дивно, але і право на безпеку не знайшло своєї нормативної регламентації а ні в актах транспортного та цивільного законодавства, а ні в Конституції України. На переконання автора, воно має віднайти чільне місце з поміж таких фундаментальних природних прав людини, які стосуються життя та здоров’я людини. Саме воно має виступати основним критерієм належного виконання договору перевезення пасажира перевізником.Автор наполягає, що в законодавстві України мають бути закріплені права пасажира, які складають не лише зміст конструкції зобов’язання з перевезення пасажира, але й особисті немайнові права, здійснення яких корелюється зі способом виконання договору перевезення пасажира в залежності від технічних особливостей експлуатації різних видів транспорту, як це має місце за законодавством ЄС. Серед них: право на безпеку, на недискримінацію, на мобільність, на доступність, сприяння, гарантованість захисту, компенсацію у випадку порушення, доступність захисту, право бути почутим, належного застосування національного законодавства.Ці права мають отримати нормативне забезпечення, в якому формалізовано гармонійне поєднання правових, організаційних, ідеологічних, економічних та соціальних складових. Нормативна регламентація окремих правових гарантій, зокрема, особливостей здійснення права на захист та застосування інструментів цивільно-правової відповідальності перевізника за неналежне виконання договірних зобов’язань та/чи порушення прав пасажирів (штрафної неустойки – компенсацій), можуть застосовуватися диференційовано за видами транспорту. Але вони мають бути. Інакше можна констатувати декларативність прав пасажир