ScienceRise: Juridical Science
Not a member yet
219 research outputs found
Sort by
Цифрові технології у виборчому процесі: теоретичні аспекти відповідності демократичним стандартам
Get PDFThe article is devoted to the study of the acceptability of the introduction of digital technologies in the electoral process and their compliance with democratic standards.It is indicated, that the Recommendation CM / Rec (2017) revised the problematic aspects of the legal regulation of electoral technologies in accordance with the current stage of development of science and information technology and today remains virtually the only agreed act, containing requirements for electronic voting. The most common digital technologies in the election process are highlighted: devices for direct recording of electronic voting without a paper ballot form; means of scanning the ballot; technical mechanisms for speeding up the counting of votes; online voting system via a computer or mobile device with Internet access; a device for voter identification online or at a polling station (including by recording fingerprints or the retina). The following essential principles of this method of election are summarized: clarity of procedure, reliability, stability of electoral legislation and broad public support.The authors highlight the following advantages of the electronic election system - the presence of a coordinated, verified, labile voter register; increases administrative efficiency; reduces long-term costs of financial and labor resources; eliminates the possibility of manipulation; speeds up the counting of votes; improves political transparency; overcomes the problems of ignorance of the electorate.The article proves that elections, referendums or other forms of democracy, conducted using digital technologies, must meet the requirements and general principles of suffrage. Legitimation of digital technologies is possible only in the absence of discriminatory advantages. Therefore, the possibility of using digital technologies is possible in the case of organizing the technical perfection of the electronic voting system and counting of votes, as well as their alternatives, along with the classic form of votingСтатья посвящена исследованию приемлемости внедрения цифровых технологий в избирательном процессе и их соответствия демократическим стандартам.Указывается, что Рекомендации CM / Rec (2017) пересмотрела проблемные аспекты правового регулирования избирательных технологий в соответствии с современного этапа развития науки, техники и информационных технологий и сегодня остается практически единственным согласованным актом в котором содержатся требования к системе электронного голосования. Выделены наиболее распространенные цифровые технологии при избирательном процессе: устройства прямой фиксации электронного голосования без бумажной формы бюллетеня; средства сканирования избирательного бюллетеня; технические механизмы ускорения подсчета голосов; система онлайн-голосования через компьютер или мобильное устройство с доступом к Интернету устройство идентификации избирателя онлайн или на избирательном участке (в т.ч.шляхом фиксирования отпечатков пальцев или сетчатки глаза). Обзор такие существенные принципы такого способа выборов: определенность процедуры, надежность, стабильность избирательного законотавства и широкая общественная поддержка.Авторами выделены следующие преимущества электронной системы выборов - наличие согласованного, выверенного, лабильного реестра избирателей; повышает административную эффективность; уменьшить долгосрочные расходы финансовых и трудовых ресурсов; устраняет возможность манипуляций; ускоряет подсчет голосов; улучшает политическую прозрачность; преодолевает проблемы неосвидчености электората.В статье доказано, что выборы, референдумы и другие формы демократии проведенные с помощью цифровых технологий, должны соответствовать требованиям и общим принципам избирательного права. Легитимация цифровых технологий возможна только в случае отсутствия дискриминационных преимуществ. Поэтому возможность использования цифровых технологий возможно в случае организации технического совершенства системы электронного голосования и подсчета голосов, а также их альтернативности наряду с классической формой реализации избирательного праваСтаття присвячена дослідженню прийнятності впровадження цифрових технологій у виборчому процесі та їх відповідності демократичним стандартам.Вказується, що Рекомендації CM / Rec (2017) переглянула проблемні аспекти правового регулювання виборчих технологій відповідно до сучасного етапу розвитку науки, техніки та інформаційних технологій та на сьогодні залишається практично єдиним узгодженим актом в якому містяться вимоги до системи електронного голосування. Виокремлено найпоширеніші цифрові технології при виборчому процесі: пристрої прямої фіксації електронного голосування без паперової форми бюлетня; засоби сканування виборчого бюлетеня; технічні механізми пришвидшення підрахунку голосів; система онлайн-голосування через комп’ютер або мобільний пристрій із доступом до Інтернету; пристрій ідентифікації виборця онлайн чи на виборчій дільниці (у т.ч. шляхом фіксування відбитків пальців чи сітківки ока). Узагальнено такі суттєві принципи цього способу виборів: визначеність процедури, надійність, стабільність виборчого законодавства та широка громадська підтримка.Авторами виокремлено наступні переваги електронної системи виборів – наявність узгодженого, вивіреного, лабільного реєстру виборців; підвищує адміністративну ефективність; зменшити довгострокові витрати фінансових та трудових ресурсів; усуває можливість маніпуляцій; пришвидшує підрахунок голосів; поліпшує політичну прозорість; долає проблеми неосвідченості електорату.У статті доведено, що вибори, референдуми чи інші форми демократії проведені за допомогою цифрових технологій, повинні відповідати вимогам і загальним принципам виборчого права. Легітимація цифрових технологій можлива виключно у разі відсутності дискримінаційних переваг. Тому використання цифрових технологій можливе в разі організації технічної досконалості системи електронного голосування та підрахунку голосів, а також їх альтернативності поряд із класичною формою реалізації виборчого пра
Національна меншина: аналіз ґенези правового статусу
Get PDFGlobal trends and global transformations, caused by the demands of modern life, the intertwining of economic, social, political and many other factors, have led to the gradual integration of European countries, the formation of a global information field, the growing interdependence of "national" economies. The genesis of the rights of national minorities is a closed issue for the general public, a historical path, taken by national minorities in the direction of establishing a modern system of human rights protection and building a new international order that has not only theoretical, but also practical significance.At the same time, there are attempts to resist the processes of internationalization, autarky, recurrences of imperial thinking, nationalism and growing intolerance of members of the minority. Often, both at the household level and in the official political and legal doctrine, the wrong formula of ethnocentrism works, according to which it seems enough to "close borders" or "self-determine" to solve any problem, but life refutes these illusions, which is confirmed by the conclusions of the article.It is no coincidence, that legal science has not yet developed a generally accepted concept of "national minority", and often in official documents and scientific works, national minorities are not separated from other social groups (linguistic, religious, racial and others) and from the broader category of "minority". It is obvious, that the problem of scientific definition of this concept is determined by the complexity and multifaceted problems of building a democratic state, governed by the rule of lawМировые тенденции и глобальные преобразования, вызванные требованиями современной жизни, переплетением экономических, социальных, политических и многих других факторов, обусловили их постепенную интеграцию европейских стран, становление всемирного информационного поля, растущую взаимозависимость «национальных» экономик. Генезис прав национальных меньшинств - это закрытий для общественности вопрос, исторический путь, который прошли национальные меньшинства в направлении установления современной системы защиты прав человека и построения нового международного порядка, имеет не только теоретическое, но и практическое значение.Вместе с тем, есть попытки сопротивления процессам интернационализации, автаркия, рецидивы имперского мышления, национализм и растущая нетерпимость в отношении представителей меньшинства. Нередко и на бытовом уровне, и в официальной политико-правовой доктрине срабатывает ложная формула этноцентризма, согласно которой для решения любых проблем вроде достаточно «закрыть границы» или «самоопределиться», однако жизнь опровергает эти иллюзии, что подтверждается выводами статьи.Не случайно, что до настоящего времени юридической наукой не выработано общепризнанного понятия «национальное меньшинство», а нередко и в официальных документах, и в научных трудах национальные меньшинства не отмежевываются как от других социальных групп (языковых, религиозных, расовых и других), так и от более широкой категории «меньшинство». Очевидно, что проблема научного определения этого понятия детерминирована сложностью и многоаспектностью проблем развития демократического правового государстваСвітові тенденції та глобальні перетворення, що викликані вимогами сучасного життя, переплетінням економічних, соціальних, політичних і багатьох інших чинників, зумовили поступову інтеграцію європейських країн, становлення всесвітнього інформаційного поля, зростаючу взаємозалежність «національних» економік. Ґенеза прав національних меншин – це закрите для широкого загалу питання, історичний шлях, який пройшли національні меншини у напрямку встановлення сучасної системи захисту прав людини та побудови нового міжнародного порядку, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення.Разом з цим, є спроби опору процесам інтернаціоналізації, автаркія, рецидиви імперського мислення, націоналізм і зростаюча нетерпимість щодо представників меншості. Нерідко і на побутовому рівні, і в офіційній політико-правовій доктрині спрацьовує хибна формула етноцентризму, відповідно до якої для вирішення будь-яких проблем начебто достатньо «закрити кордони» або «самовизначитися», однак життя спростовує ці ілюзії, що підтверджується висновками статті.Не випадково, що до теперішнього часу юридичною наукою не вироблено загальновизнаного поняття «національна меншина», а нерідко і в офіційних документах, і в наукових працях національні меншості не відмежовуються як від інших соціальних груп (мовних, релігійних, расових та інших), так і від більш широкої категорії «меншість». Очевидно, що проблема наукового визначення цього поняття детермінована складністю та багатоаспектністю проблем розбудови демократичної правової держав
Ліквідація національних районів та сільрад в Українській РСР у 1930-х рр.: організаційно-правові аспекти
Get PDFThe article examines the organizational and legal aspects of the process of liquidation of national districts and village councils in the Ukrainian SSR in the 1930s. It was established, that the formation of national administrative-territorial units in the 1920s - early 1930s contributed to the involvement of representatives of national minorities in the main measures of Soviet state formation, the growth of their socio-economic and national-cultural level, ensuring the realization of constitutional rights of national minorities. It was found out, that at the stage of establishment of the totalitarian regime, the leadership of the USSR began to see the existence of national districts and village councils the threat of isolation of the population from the holistically built Soviet propaganda system and the impediment to the implementation of total control over society. In new Constitution of the USSR in 1936 and developed on its basis constitution of the USSR in 1937 constitutional and legal guarantees of existence of national districts and village councils disappeared, which in conditions of Soviet reality meant their rapid further elimination. It is determined, that a kind of catalyst that accelerated the process of liquidation of national administrative-territorial units was the introduction of the policy of deportations and mass political repression against representatives of national minorities in the second half of the 1930s. It is emphasized, that the requirement to eliminate national districts and village councils was adopted in December 1937 by the highest party leadership of the USSR. It was proved, that the process of liquidation of national districts and village councils in Ukraine had a number of features, due to both the deployment of the propaganda campaign for the election of the first composition of deputies of the Supreme Soviet of the USSR in the spring of 1938, and further organizational preparation for the January 1939 re-census of the population of the USSR, which led to the temporary leaving of national areas and village councils as the current administrative-territorial units. It was established, that national districts and village councils in the Ukrainian SSR ceased to exist in the spring of 1939 on the basis of the relevant resolution of the Central Committee of the Communist Party (b) and the resolution of the Presidium of the Supreme Soviet of the USSRВ статье исследовано организационно-правовые аспекты процесса ликвидации национальных районов и сельсоветов в Украинской ССР в 1930-х гг. Установлено, что создание в 1920-х – начале 1930-х гг. национальных административно-территориальных единиц способствовало вовлечению представителей национальных меньшинств в основные мероприятия советского государственного строительства, росту их социально-экономического и национально-культурного уровня, обеспечению реализации конституционных прав национальных меньшинств. Выяснено, что на этапе установления тоталитарного режима руководство СССР стало видеть в существовании национальных районов и сельсоветов угрозу изоляции населения от целостно выстроенной советской пропагандистской системы и препятствие на пути осуществления тотального контроля над обществом. В новой Конституции СССР 1936 г. и разработанной на ее основе Конституции УССР 1937 г. исчезли конституционно-правовые гарантии существования национальных районов и сельсоветов, что в условиях советской действительности означало их быструю дальнейшую ликвидацию. Установлено, что своего рода катализатором, ускорившим процесс ликвидации национальных административно-территориальных единиц, стало введение во второй половине 30-х годов. политики депортаций и массовых политических репрессий против представителей национальных меньшинств. Выяснено, что требование о ликвидации национальных районов и сельсоветов было принято в декабре 1937 г. высшим партийным руководством СССР. Доказано, что процесс ликвидации национальных районов и сельсоветов в Украине имел ряд особенностей, определенных как развертыванием весной 1938 г. пропагандистской кампании по выборам первого состава депутатов Верховного Совета УССР, так и с дальнейшей организационной подготовкой к январской 1939 г. переписи населения СССР, что привело к временному оставлению в качестве действующих административно-территориальных единиц национальных районов и сельсоветов. Установлено, что весной 1939 г. на основании соответствующего постановления ЦК КП(б)У и постановления Президиума Верховного Совета УССР национальные районы и сельсоветы Украинской ССР прекратили свое существованиеУ статті досліджено організаційно-правові аспекти процесу ліквідації національних районів та сільрад в Українській РСР у 1930-х рр. Встановлено, що утворення у 1920-х – на початку 1930-х рр. національних адміністративно-територіальних одиниць сприяло залученню представників національних меншин до основних заходів радянського державотворення, зростанню їх соціально-економічного та національно-культурного рівня, забезпеченню реалізації конституційних прав національних меншин. З’ясовано, що на етапі утвердження тоталітарного режиму керівництво СРСР стало вбачати в існуванні національних районів та сільрад загрозу ізоляції населення від цілісно вибудованої радянської системи пропаганди та перешкоду здійсненню тотального контролю над суспільством. У новій Конституції СРСР 1936 р. та розробленій на її основі Конституції УРСР 1937 р. конституційно-правові гарантії існування національних районів та сільрад зникли, що в умовах радянської дійсності означало їх швидку подальшу ліквідацію. Визначено, що своєрідним каталізатором, який пришвидшив процес ліквідації національних адміністративно-територіальних одиниць стало запровадження у другій половині 1930-х рр. політики депортацій та масових політичних репресій щодо представників національних меншин. З’ясовано, що вимога щодо ліквідації національних районів та сільрад була ухвалена у грудні 1937 р. вищим партійним керівництвом СРСР. Доведено, що процес ліквідації національних районів та сільрад в Україні мав низку особливостей, зумовлених як розгортанням навесні 1938 р. пропагандистської кампанії по виборам першого складу депутатів Верховної Ради УРСР, так і подальшою організаційною підготовкою до проведення у січні 1939 р. повторного перепису населення СРСР, які призвели до тимчасового залишення у якості чинних адміністративно-територіальних одиниць національних районів та сільрад. Встановлено, що навесні 1939 р. на підставі відповідної постанови ЦК КП(б)У та постанови Президії Верховної Ради УРСР національні райони та сільради в Українській РСР припинили своє існуванн
Захист гідності людини в законодавстві Європейського союзу (конкретизація окремих прав)
Get PDFThe article is devoted to fundamental freedoms such as the right to respect for human dignity and the right to health protection in the legal framework of the European Union.Respect for the human being as the unique bio-psychosocial value, recognition and ensuring his/her rights and freedoms, dignity and honor, in particular by providing an access to minimal social benefits which can enable an adequate living standard as well as guaranteeing by a government of its country the protection against encroachments on above mentioned legal categories, these are the unswerving standards on which is based the legal ideology of the developed European countries. The effectiveness of a certain inherent human right is defined by real results which can be achieved by the implementation of legal rules. A government should carry out legal and organizational arrangements in order to accomplish desirable results.Obviously, the democratic legal framework should protect human’s right and freedoms, reproduce and implement the principles of the rule of law, ensure a «quality» of a law on the level of national law. All above mentioned should be done because a legal framework should implement legal provisions on the idea that a human is the highest social value.The quality of the European legal framework is in the protection of the values, common to whole mankind, cultural heritage, both at the level of primary and secondary legal rules as well as at the level of constitutional legislation.The major task of the legal framework is creation, implementation and realization of the clearly-defined and stable legal ground for the full range of social relationships and its dynamicsПредставленная статья посвящена рассмотрению основополагающих прав человека, в частности, уважение к его достоинству и охрана его здоровья, в правовой системе Европейского Союза.Уважение к человеку как уникальной биопсихосоциальной ценности, признание и обеспечение его прав и свобод, чести и достоинства, в частности, путем предоставления доступа к минимальным социальным благам, способных обеспечить ему достаточный и достойный уровень жизни, а также гарантирование со стороны государства защиты от посягательств на вишеобозначенные правовые категории, являются непоколебимыми стандартами, на которых основывается правовая идеология развитых европейских государств.Эффективность какого-либо неотъемлемого права человека определяется реальными результатами, которые могут быть достигнуты, исключительно вследствие реализации правовых норм. Для достижения необходимых результатов государство должно осуществлять мероприятия юридического и организационного направления.Разумеется, что демократическая правовая система должна действенно защищать права и свободы человека, воспроизводить и внедрять принципы верховенства права, обеспечивать «качество» правового закона на уровне национального законодательства, так как именно правовая система должна реализовывать положения о том, что человек является наивысшей социальной ценностью.Качество европейской правовой системы заключается в защите общечеловеческих ценностей, культурных и правокультурных достояний, как на уровне нормативно-правовых актов первичного и вторичного права, так и на уровне конституций и нормативно-правовых актов конституционного предназначения.Основное задание правовой системы – создавать, внедрять и реализовывать четко определенную, нормативную и стабильную основу для всего комплекса общественных отношений, в том числе и для их динамикиПредставлена стаття присвячена розгляду основних прав людини, зокрема- повага до її гідності та охорона її здоров’я, в правовій системі Європейського Союзу.Так, повага до людини як унікальної біопсихосоціальної цінності, визнання та забезпечення її прав і свобод, честі та гідності, зокрема шляхом надання доступу людині до мінімальних соціальних благ, здатних забезпечити їй достатній і гідний життєвий рівень, а також гарантування з боку держави захисту від посягань на вищевказані правові категорії є непорушними стандартами, на яких ґрунтується правова ідеологія розвинених європейських країн.Зокрема, ефективність будь-якого невід’ємного права людини визначають реальними результатами, які можуть бути досягнуті, виключно, внаслідок застосування норм. Для досягнення бажаних результатів держава повинна вживати заходів юридичного й організаційного спрямування.Зрозуміло, що демократична правова система повинна дієво захищати права і свободи людини, відтворювати і впроваджувати принцип верховенства права, забезпечувати «якість» правового закону на рівні національного законодавства, адже саме правова система повинна реалізувати положення про те, що людина є найвищою соціальною цінністю.Якість європейської правової системи полягає у захисті загальнолюдських цінностей, культурних та правокультурних надбань, як на рівні нормативно-правових актів первинного і вторинного права, так і на рівні Конституцій та нормативно-правових актів конституційного значення. Основне завдання правової системи – створювати, впроваджувати та реалізовувати чітко визначену, нормативну, стабільну основу для всього комплексу суспільних відносин, у тому числі і для їх динамік
Проблеми тлумачення та конституційності Закону України № 590-іх від 13.05.2020 р. аналіз практики його правозастосування
Get PDFIn this article the author examines the problems of interpretation and constitutionality of the Law of UkraineNo. 590-IX of 13.05.2020 "On Amendments to Legislative Acts of Ukraine to Improve Some Mechanisms for Banking Regulation" No. 590-IX, which entered into force on 23.05.2020.In the context of this, the author analyzed the provisions of this Law for its compliance with the Constitution of Ukraine and international law, in particular with the principle of legal certainty and inadmissibility of retroactive effect of the law in time. To this end, the author examines and analyzes a number of decisions of the Constitutional Court of Ukraine and the case law of the European Court of Human Rights.In particular, the author analyzed the provisions of the Law No. 590-IX for its compliance with Article 55 of the Con-stitution of Ukraine and Art. 13 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms in terms of the right to effective judicial protection and restoration of violated rights. The author also examined the ter-minology, used in the Law No. 590-IX for its clarity, unambiguity and compliance with the principle of legal certainty.In this context, there were analyzed such decisions of the Constitutional Court of Ukraine as the decision of the Con-stitutional Court of Ukraine of 25 December 1997 in the case No. 9-zp, the decision of the Constitutional Court of Ukraine of 09.02.99 N 1-rp / 99, the decision of the Constitutional Court of Ukraine of April 5, 2001 No. 3-rp / 2001, decision of the Constitutional Court of Ukraine of January 26, 2011 No. 1-rp / 2011.In addition, this article considers and studies the practice of applying the rules of this law by the courts of Ukraine in the context of real legal relations.Based on the above, the author made a comprehensive analysis of this law, identified its shortcomings and proposed ways to eliminate them and suggestions for improving this lawВ данной статье автор исследует проблемы толкования и конституционности Закона Украины №590-IX от 13.05.2020 г. «О внесении изменений в законодательные акты Украины относительно усовершенствования некоторых механизмов регулирования банковской деятельности» №590-IX, который вступил в силу 23.05.2020 г.В разрезе этого осуществлен анализ положений указанного Закона на предмет соответствия Конституции Украины и нормам международного права, в частности в части соответствия принципа правовой определенности и недопустимости обратного действия закона во времени. Для этого автором исследованы и проанализированы ряд решений Конституционного Суда Украины и практику Европейского суда по правам человека.В частности, автором были проанализированы положения Закона №590-ІХ на соответствие статье 55 Конституции Украины и ст. 13 Конвенции по правам человека и основоположным свободам в части права на эффективную судебную защиту и восстановление нарушенных прав, исследована терминология, применяемая в Законе №590-ІХ на предмет четкости, однозначности и соответствия принципу правовой определенности.В этом контексте были проанализированы такие решения Конституционного Суда Украины как решение Конституционного Суда Украины 25 декабря 1997 по делу № 9-зп, решение Конституционного Суда Украины от 09.02.99 г.. N 1-рп / 99, решение Конституционного Суда Украины по делу от 5 апреля 2001 № 3-рп / 2001, решение Конституционного Суда Украины по делу от 26 января 2011 года № 1-рп / 2011.Кроме этого, в данной статье рассмотрена и изучена практика применения норм указанного закона судами Украины в контексте реальных правоотношений.На основании изложенного автором осуществлен комплексный анализ указанного закона, выявлены его недостатки и предложены пути их устранения и предложения по совершенствованию этого закона.Так, в результате исследования автор пришел к выводу о несоответствии указанного закона положениям Конституции Украины, нормам международного права, практике Европейского суда по правам человекаУ даній статті автор досліджує проблеми тлумачення та конституційності Закону України №590-ІХ від 13.05.2020 р. «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» №590-ІХ, який набрав чинності 23.05.2020 р.В розрізі цього здійснено аналіз положень вказаного Закону на предмет відповідності Конституції України та нормам міжнародного права, зокрема в частині його відповідності принципу правової визначеності та недопустимості зворотної дії закону в часі. Для цього автором досліджено та проаналізовано низку рішень Конституційного Суду України та практику Європейського суду з прав людини.Зокрема, автором було проаналізовано положення Закону №590-ІХ на предмет відповідності статті 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції з прав людини та основоположних свобод в частині права на ефективний судовий захист та поновлення порушених прав, досліджено термінологію, застосовану в Законі №590-ІХ на предмет, чіткості, однозначності та відповідності принципу правової визначеності.В цьому контексті було проаналізовано такі рішення Конституційного Суду України як рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп, рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99, рішення Конституційного Суду України у справі від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, рішення Конституційного Суду України у справі від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011.Крім цього, в даній статті розглянуто та вивчено практику застосування норм зазначеного закону судами України в контексті реальних правовідносин.На підставі наведеного автором здійснено комплексний аналіз вказаного закону, виявлено його недоліки та запропоновано шляхи їх усунення та пропозиції щодо вдосконалення цього закону.Так, в результаті дослідження автор прийшов до висновку про невідповідність зазначеного закону положенням Конституції України, нормам міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людин
Правове регулювання рекомендації адвоката під час заміни
Get PDFThe author traced the interaction and conflicts of law and morality in a situation, when the original attorney has decided that he or she are no longer willing to carry out this role. The issue is relevant due to the expansion of the legal market and the increase in the number of lawyers in Ukraine in recent years. The work summarizes new research philosophical and legal aspects of the attorney’s recommendations in the course of replacements in the middle of a representation. There is an ethical obligation for lawyers to competently represent their clients in all life circumstances and it is not uncommon for lawyers to think differently about the case. Particular attention is paid to the circumstances, where the replacement of an attorney may need to step in. The circumstances of substitution of lawyers are analyzed and the principles of lawyer ethics, the main works of scientists dealing with the ethics of advocacy are studied. Also, the definitions of the concept of "original attorney" are given.The main conclusion of the study was that the relationship between attorney’s during replacements is necessary to regulate and those, who have approached a lawyer, can look for advice on lawyers, who could replace them in the event of a threat of force majeure. In the author opinion, interaction between lawyers is an organic part of the relationship with the client and this issue requires careful consideration of the legal profession to capture the benefits for access to justice in case of switch attorneys halfway of a representation. The article will be helpful in solving the issues, arising from attorney’s replacement in in the practice of lawАвтор прослеживает взаимодействие и коллизии законов и морали в ситуациях, когда первичный (оригинальный) адвокат решает, что он или она не может далее исполнять эту роль. Вопрос является актуальным в связи с расширением юридического рынка и увеличение количества адвокатов в Украине в течение последних лет. Работа обобщает новые исследовательские философские и правовые аспекты рекомендаций адвоката клиенту во время его замены в середине процесса представительства. Существует этическое обязательство для адвокатов – квалифицированно представлять своих клиентов при всех жизненных обстоятельств и, не редкость то, что адвокаты имеют различные взгляды на дело. Особое внимание уделено обстоятельствам, при которых заменяющий адвокат должен вступить в дело. Проанализированы обстоятельства замены адвокатов и принципы адвокатской этики, изучены основные работы ученых в сфере адвокатской этики. Также приводится дефиниция понятия «оригинальный» адвокат. Основным выводом исследования является то, что регулирование отношений между адвокатами во время их замены необходимо урегулировать и лица, которые обратились к адвокату, могут рассчитывать на рекомендации касательно адвокатов, которые могли бы заменить его в случае возникновения угрозы непреодолимых обстоятельств. По мнению автора, взаимодействие между адвокатами является органичной составляющей отношений с клиентом и этот вопрос требует тщательного изучения правоведами ради того, чтобы использовать все возможности доступа к правосудию в случае замены адвокатов посреди представительства. Статья будет полезна при разрешении вопросов, которые возникают перед практикующими юристами во время замены адвокатаАвтор простежує взаємодію та колізію законів та моралі в ситуації, коли первинний (оригінальний) адвокат вирішив що він чи вона не може надалі виконувати цю роль. Питання є актуальним через розширення юридичного ринку та збільшення кількості адвокатів в Україні протягом останніх років. Робота узагальнює нові дослідницькі філософські та правові аспекти рекомендацій адвоката клієнту в ситуації його заміни посеред представництва. Існує етичний обов’язок для адвокатів - кваліфіковано представляти своїх клієнтів за будь-яких життєвих обставин і, нерідкість те, що адвокати мають різні погляди на справу. Особлива увага приділяється обставинам, за яких адвокат, що замінює, має вступити. Проаналізовано обставини заміни адвокатів та принципи адвокатської етики, вивчено основні праці вчених в сфері адвокатської етики. Також наводиться визначення поняття «оригінальний адвокат». Основним висновком дослідження є те, що регулювання відносин між адвокатами під час їх заміни необхідно врегулювати і особи, які звернулися до адвоката, можуть сподіватися на рекомендації щодо адвокатів, які могли б замінити його у разі виникнення загрози непереборної сили. На думку автора, взаємодія між адвокатами є органічною складовою відносин з клієнтом і це питання вимагає ретельного вивчення правниками задля того, щоб використати всі можливості доступу до правосуддя у випадку зміни адвокатів посеред представництва. Стаття буде корисна при вирішенні питань, що постають перед практикуючими юристами під час заміни адвокат
Міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони і відкритого моря: порівняльна характеристика
Get PDFThe scientific article "international legal status and regime of the exclusive economic zone and the high seas: comparative characteristics" is devoted to the study of the general understanding of the categories "exclusive economic zone", "high seas", as well as the definition of the international legal status and regime of the exclusive economic zone and the high seas, including for Ukraine as a maritime power, participating in activities for the use of the World Ocean. It is noted, that according to its legal status, the exclusive economic zone is an international territory and part of the high seas. Freedoms of the high seas are exercised within the exclusive economic zone, taking into account the peculiarities of its regime. Attention is focused on the fact that the international legal regime of the exclusive economic zone is determined by the special rights and obligations of the coastal state, as well as by certain rights of states that are landlocked or in a geographically disadvantaged position, which gives grounds to characterize the legal regime of the exclusive economic zone as a «sui generis». It is noticed, that the use of the territory of the high seas is determined by international law, that is, the high seas belongs to the international legal regime, is determined by the principle of freedom of the high seas and, by its status, is an international territory, not subject to national appropriation. It is emphasized, that the open sea includes a sea space with a specific legal regime (sui generis) - an exclusive economic zone, where the coastal state has separate rights and jurisdictions on the basis of international law. According to its status, the exclusive economic zone is part of the high seas, but the regime of the high seas in the exclusive economic zone is limited in terms of two freedoms - fishing and scientific research. In addition, the purpose of this scientific study, according to its results, is to highlight certain generalizations, definitions and conclusions, aimed at further processing the theoretical and practical problems of the indicated topic; in law-making activities; for teaching legal disciplines, writing textbooks, manuals, courses of lectures, teaching materialsНаучная статья «международно-правовые статус и режим исключительной экономической зоны и открытого моря: сравнительная характеристика» посвящена исследованию общего понимания категорий «исключительная экономическая зона», «открытое море», а также определению международно-правовых статуса и режима исключительной экономической зоны и открытого моря, в том числе и для Украины как морской державы, участвующей в деятельности по использованию Мирового океана. Отмечается, что по своему правовому статусу исключительная економическая зона является международной территорией и частью открытого моря. Свободы открытого моря осуществляются в пределах исключительной экономической зоны с учетом особенностей ее режима. Акцентируется внимание, что международно-правовой режим исключительной экономической зоны обусловлен особыми правами и обязанностями прибрежного государства, а также - некоторыми правамы государств, не имеющих выхода к морю или находяться в географически неблагоприятном положении, что дает основания характеризовать правовой режим исключительной экономической зоны как своеобразный. Замечается, что пользование территорией открытого моря определяется международным правом, то есть открытое море относится к международно-правового режима, определяется принципом свободы открытого моря и по статусу является международной территорией, не подлежит национальному присвоению. Делается ударение, что в открытое море входит морское пространство со специфическим правовым режимом - исключительная экономическая зона, где прибрежное государство имеет отдельные права и юрисдикции на основании международного права. По своему статусу исключительная экономическая зона является частью открытого моря, но режим открытого моря в исключительной экономической зоне ограничен в части двух свобод - риболовство и научных исследований. Кроме этого, целью данного научного исследования, по его результатам является выделение определенных обобщений, определений и выводов направленных на дальнейшую обработку теоретических и практических проблем обозначенной темы; при правотворческой деятельности; для преподавания правоведческих дисциплин, написание учебников, пособий, курсов лекций, учебно-методических материаловНаукова стаття «міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони і відкритого моря: порівняльна характеристика» присвячена дослідженню загального розуміння категорій «виключна економічна зона», «відкрите море», а також визначенню міжнародно-правових статусу і режиму виключної економічної зони і відкритого моря, в тому числі і для України як морської держави, що бере участь в діяльності з використання Світового океану. Зазначається, що за своїм правовим статусом виключна економічна зона є міжнародною територією і частиною відкритого моря. Свободи відкритого моря здійснюються в межах виключної економічної зони з урахуванням особливостей її режиму. Акцентується увага, що міжнародно-правовий режим виключної економічної зони зумовлений особливими правами і обов’язками прибережної держави, а також –деякими правами держав, які не мають виходу до моря чи знаходяться в географічно несприятливому становищі, що дає підстави характеризувати правовий режим виключної економічної зони як своєрідний. Відзначено, що користування територією відкритого моря визначається міжнародним правом, тобто відкрите море відноситься до міжнародного правового режиму, що визначається принципом свободи відкритого моря та за статусом є міжнародною територією, яка не підлягає національному привласненню. Наголошується, що до відкритого моря входить морський простір зі специфічним правовим режимом – виключна економічна зона, де прибережна держава має окремі права і юрисдикції на підставі міжнародного права. За своїм статусом виключна економічна зона є частиною відкритого моря, але режим відкритого моря у виключній економічній зоні обмежений в частині двох свобод – рибальства і наукових досліджень. Окрім цього, метою даного наукового дослідження, за його результатами є виокремлення певних узагальнень, визначень та висновків спрямованих на подальше опрацювання теоретичних та практичних проблем означеної теми; при правотворчій роботі; для викладання правознавчих дисциплін, написання підручників, посібників, курсів лекцій, навчально-методичних матеріалі
Форми зловживання правом: теоретико-правовий аспект
Get PDFThe presented article examines the forms of abuse of rights. In legal science and legislation of Ukraine, the category of “abuse of rights” is legally vague and there is no agreed approach to defining the criteria for abuse of rights. The legislator often uses the institution of “abuse” as part of various legal structures, but does not legally establish the content of the general (generalized) concept of “abuse of rights”. This creates problems both for legal practice, legal proceedings, and in the case of the exercise of rights by their owners and owners.Abuse of law means the formally lawful behavior of the subject of legal relations, which leads to a violation of the rights and legitimates interests of others, incompatible with the fundamental principles of legal regulation.However, the content of the term "abuse of right" (rights) is in the prescriptions; covers individual, sometimes different types of acts. Procedural legislation defines in more detail the content of "abuse of procedural rights", but does not provide an exhaustive list of such acts. The official position of the legislator is that any abuse of rights is unacceptable. Such legal norms are of a protective (prohibitive) nature; they do not always reveal the essence of abuse. The classification of actions on abuse of rights contains not only formal, purely theoretical significance, but, in essence, the classification allows, by identifying the most typical cases of the phenomenon under study, to establish trends in the emergence of new types and forms of abuse of rights and to determine the most effective methods and means of overcoming them.The author determined the place of abuse of subjective rights in comparison with socially significant (legal) behavior. It has been established, that abuse of the right is not a type of legally significant behavior. The author's understanding of the concept of "abuse of rights" and its types is offeredПредставленная статья посвящена рассмотрению форм злоупотребления правом. В юридической науке и законодательстве Украины категория «злоупотребление правами» юридически неопределенная и нет согласованного подхода к определению критериев злоупотребления правом. Законодатель часто использует институт «злоупотребление» как часть различных правовых конструкций, но не устанавливает содержания общего (обобщенного) понятия «злоупотребление правами» юридически. Это создает проблемы как для юридической практики, судопроизводства, так и в случае осуществления прав их владельцами и собственниками. Под злоупотреблением правом понимается формально правомерное поведение субъекта правоотношений, которое приводит к нарушению прав и законных интересов других лиц, несовместимое с основополагающими принципами правового регулирования.Однако содержание термина «злоупотребление правом» (правами) находится в предписаниях; охватывает индивидуальные, иногда различные виды действий. Процессуальное законодательство более детально определяет содержание «злоупотребление процессуальными правами», но не дает исчерпывающий перечень таких деяний. Официальная позиция законодателя - неприемлемость любых злоупотреблений правами. Такие правовые нормы имеют защитный (запрещающий) характер, они не всегда раскрывают сущность злоупотреблений. По своей сути, классификация действий по злоупотреблению правами позволяет віявить наиболее типичные случаи изучаемого явления, установить тенденции появления новых видов и форм злоупотребления правами и определить наиболее действенные методы и средства их преодоления.В исследовании определено место злоупотребления субъективными правами по сравнению с социально значимым (правовым) поведением. Установлено, что злоупотребление правом не является видом юридически значимого поведения. Предлагается авторское понимание понятия «злоупотребление правами» и его видыПредставлена стаття присвячена розгляду форм зловживання правом. В юридичній науці і законодавстві України категорія «зловживання правами» юридично невизначена й немає узгодженого підходу щодо визначення критеріїв зловживання правом. Законодавець часто використовує інститут «зловживання» як частину різних правових конструкцій, але не встановлює змісту загального (узагальненого) поняття «зловживання правами» юридично. Це створює проблеми як для юридичної практики, судочинства, так і у разі здійснення прав їх володільцями та власниками.Під зловживанням правом розуміється формально правомірна поведінка суб’єкта правовідносин, яка призводить до порушення прав і законних інтересів інших осіб, що несумісне з основоположними принципами правового регулюваня.Проте зміст терміна «зловживання правом» (правами) знаходиться у приписах; охоплює індивідуальні, іноді різні види діянь. Процесуальне законодавство більш детально визначає зміст «зловживання процесуальними правами», але не дає вичерпний перелік таких діянь. Офіційна позиція законодавця – неприйнятність будь-яких зловживань правами. Такі правові норми мають захисний (заборонний) характер, вони не завжди розкривають сутність зловживань. По своїй суті, класифікація дій по зловживанню правами дозволяє виявити найбільш типові випадки досліджуваного явища, встановити тенденції на появу нових видів і форм зловживання правами і визначити найбільш дієві методи і засоби їх подолання.У дослідженні визначено місце зловживання суб’єктивними правами в порівнянні з соціально значущою (правовою) поведінкою. Встановлено, що зловживання правами не є особливим видом юридично значущої поведінки. Пропонується авторське розуміння поняття «зловживання правами» та його вид
Сутність негативного стимулювання у праві
Get PDFThe article examines incentives in law, because legal incentives are a strong lever of motivational pressure, the most important means of educated modern human. It is emphasized. that legal incentives are an effective tool of public administration, a way to solve existing economic and social problems. It is determined, that the subject of legal incentives is the "own" interest of the subject.The approaches of a number of researchers concerning the division of legal incentives into positive and negative are given. A comparison is made between legal restrictions and incentives in law. Criteria are given that separate legal incentives from legal restrictions. It is noted, that all legal means of coercion as incentives should be used in such a way that they can have a positive impact on a particular convict in the implementation of an individual program of correction, and on the activities as a whole. In the future, it is emphasized, that legal incentives as positive factors often include all legal means and in the case when they contribute to the goal of law - direct people's behavior in the right direction.It is noted, that negative incentives are an integral part of maintaining law and order in the state, as it aims to influence a person, forcing him/her to do so by restricting his/her opportunities through coercive measures by the state. Negative incentives take on the role of restrictions, affect the subject by narrowing the scope of opportunities through "negative" legal motivation and coercive measures, while playing the role of a general regulatory legal instrument. At the same time, negative incentives are those significant levers on the part of the state that aim to prevent illegal behavior of a person and force him/her to commit lawful behavior, through the possibility of using state coercion or prosecutionВ статье рассматривается вопрос стимулирования в праве, поскольку правовые стимулы представляют собой рычаг мотивационного давления, важнейшее средство воспитания современного человека. Отмечается, что правовое стимулирование является эффективным инструментом государственного управления, способом решения имеющихся экономических и социальных проблем. Определяется, что предметом правового стимулирования выступает «собственный» интерес субъекта.Приведены подходы ряда исследователей относительно разделения правовых стимулов на положительные и отрицательные. Проводится анализ между правовыми ограничениями и стимулами в праве. Приводятся критерии, отделяющие правовые стимулы от правовых ограничений. Отмечается, что все правовые средства принуждения как стимулирующие меры должны применяться таким образом, чтобы они могли оказывать положительное влияние и на конкретного осужденного при реализации индивидуальной программы его исправления, и на деятельность в целом. В дальнейшем, делается упор на то, что к правовым стимулам как положительным факторам, часто относят все правовые средства и в том случае, когда они способствуют поставленной цели - направляют поведение людей в правомерном русле.Отмечается, что негативное стимулирование является неотъемлемой частью поддержания правопорядка в государстве, поскольку оно имеет целью воздействие на человека, заставляя его совершать должным образом, путем ограничения его возможностей через принудительные меры со стороны государства. Негативные стимулы берут на себя роль ограничений, влияющих на субъекта путем сужения объема возможностей путем "негативной" правовой мотивации и принудительных мер, выполняя при этом роль общерегулятивного правового инструмента. В то же время, негативные стимулы - это те рычаги со стороны государства, которые направлены на предотвращение противоправного поведения и заставляют совершать правомерные действия, из-за возможности применения государственного принуждения или привлечения к юридической ответственности. У статті досліджується стимулювання в праві, оскільки правові стимули являють собою сильний важіль мотиваційного тиску, найважливіший засіб виховання сучасної людини. Наголошується, що правове стимулювання є ефективним інструментом державного управління, способом вирішення наявних економічних і соціальних проблем. Визначається, що предметом правового стимулювання виступає «власний» інтерес суб'єкта.Наведено підходи ряду дослідників стосовно поділу правових стимулів на позитивні і негативні. Проводиться порівняння між правовими обмеженнями і стимулами у праві. Наводяться критерії, що відокремлюють правові стимули від правових обмежень. Зазначається, що усі правові засоби примусу як стимулюючі заходи, повинні застосовуватися таким чином, щоб вони могли надавати позитивний вплив і на конкретного засудженого при реалізації індивідуальної програми його виправлення, і на діяльність в цілому. У подальшому, робиться наголос на тому, що до правових стимулів як позитивних факторів часто відносять всі правові засоби і в тому випадку, коли вони сприяють поставленої перед дією права мети - направляють поведінку людей в правомірне русло.Зазначається, що негативне стимулювання є невід’ємною частиною підтримання правопорядку у державі, оскільки воно має на меті вплив на особу, примушуючи її вчиняти належним чином, шляхом обмеження його можливостей через примусові заходи з боку держави. Негативні стимули беруть на себе роль обмежень, впливають на суб'єкта шляхом звуження обсягу можливостей через "негативну" правову мотивацію і примусові заходи, виконуючи при цьому роль загальнорегулятивного правового інструменту. Водночас, негативні стимули – це ті суттєві важелі з боку держави, які мають на меті запобігання протиправній поведінці особи і примушують її до вчинення правомірної поведінки, через можливість застосування державного примусу або притягнення до юридичної відповідальності
Юридичні особи публічного права як учасники цивільних відносин
Get PDFThe article examines the issues of the legal status of legal entities of public law. At the basis of the division of legal entities into legal entities of private and legal entities of public law, the criterion of the method of creating a legal entity is applied. At the same time, one criterion is not enough to distinguish between these types of legal entities, we propose to supplement this criterion with criteria for the purpose of activity and the degree of dependence of a legal entity of public law on a subject of public law. The article considers the characteristics of a legal entity of public law, which can be classified into general and special. The general ones include: organizational unity, the presence of separate property, acting in circulation on its own behalf, civil liability; special features include: creation in an administrative order; satisfaction of the state interest; do not own a property. The article analyzes the issues of responsibility and legal regime of property of legal entities of public law. Today, the search continues for an effective model of property law regarding the legal regime of legal entities of public law. As a replacement for limited property rights, such as the right of economic management and the right of operational management, a property management agreement is proposed. The issues of correlation of the concepts "subject of public law" and "legal entity of public law" are investigated. These concepts should not be identified, since the concept of a legal entity of public law is broader in scope than the concept of public law formationВ статье исследуются вопросы правового статуса юридических лиц публичного права. В основе деления юридических лиц на юридические лица частного и юридические лица публичного права применяется критерий способа создания юридического лица. Вместе с тем, одного критерия недостаточно для того чтобы разграничить данные виды юридических лиц, нами предлагается дополнить указанный критерий, критериями цели деятельности и степени зависимости юридического лица публичного права от субъекта публичного права. Рассматриваются признаки юридического лица публичного права, которые можно классифицировать на общие и специальные. К общим можно отнести: организационное единство, наличие обособленного имущества, выступление в обороте от своего имени, гражданско-правовую ответственность; к специальным признакам относят: создание в распорядительном порядке; удовлетворение государственного интереса; не являются собственниками имущества. В статье анализируются вопросы ответственности и правового режима имущества юридических лиц публичного права. На сегодня продолжаются поиски эффективной модели вещного права касательно правового режима юридических лиц публичного права. В качестве замены ограниченных вещных прав, таких как право хозяйственного ведения и право оперативного управления предлагается договор управления имуществом. Исследуются вопросы соотношения понятий «субъект публичного права» и «юридическое лицо публичного права». Указанные понятия не следует отождествлять, поскольку понятие юридическое лицо публичного права является шире по объему нежели понятие публично-правового субъектаВ статті досліджуються питання правового статусу юридичних осіб публічного права. В основу поділу юридичних осіб на приватні і публічні покладений критерій способу створення вказаних суб’єктів. Разом з тим, за одним критерієм неможливо розмежувати вказані юридичні особи. Нами пропонується доповнити вказаний критерій, критерієм мети діяльності, ступенем залежності створеної юридичної особи публічного права від суб’єкта публічного права. Розглядаються ознаки юридичних осіб публічного права, які можна класифікувати на загальні, які притаманні останнім як юридичним особам і спеціальні, які характерні саме для юридичних осіб публічного права. До загальних можна віднести такі: організаційна єдність, відокремлене майно, виступ в обігу від свого імені, цивільно-правова відповідальність. До спеціальних ознак належать такі: створюються в розпорядчому порядку, задоволення державного інтересу, не є власниками майна. В статті аналізуються питання відповідальності і правового режиму юридичних осіб публічного права. Так, на думку автора статті юридичні особи публічного права повинні самостійно неси цивільно-правову відповідальність. На сьогодні також тривають пошуки ефективної моделі речового права щодо правового режиму юридичних осіб публічного права. В якості заміни обмежених речових прав, таких як право господарського віданні і оперативного управління пропонується договір управління майном. Досліджуються питання співвідношення понять «суб’єкт публічного права» і «юридична особа публічного права». Вказані поняття не можна ототожнювати, поняття юридичної особи публічного права є більш широким за обсягом ніж поняття публічно-правового утворенн