ScienceRise: Juridical Science
Not a member yet
219 research outputs found
Sort by
Конституційні засади судочинства в Україні
Get PDFThe article is devoted to the constitutional foundations of judiciary in Ukraine. According to article 6 of the Constitution of Ukraine, state power in Ukraine is divided into three main branches – legislative, еxecutive and justice. For each of these branches there is a corresponding system of foundations and principles that determine their essence and specific features of organization and functioning of the mechanism of the state. They play a key role for the judiciary in Ukraine. Appropriate due to the main objective of the national judiciary – a provision of the capacity for each person to exercise their right to a fair trial,based on the rule of law.Considering the issues, it is first necessary to pay attention to the essence of the concepts "foundations" and "principle" as constitutional categories. It should be noted, that these concepts have the same meaning for the expression of fundamental ideas and leadership directions of the organization and functioning of all basic constitutional legal institutions in Ukraine. The concept of the constitutional foundations of justice in Ukraine, given the position on the advisability of securing the appropriate category in the position of art.129 of the Constitution of Ukraine, which is a basic norm in the system of foundations and principles of the judicial branch of power and its legal effect on the reflection, is refined in laws and procedural codes.Now the issue of the constitutional foundations of justice in Ukraine and their impact on the judiciary is considered in a significant amount of research in the field of science of constitutional law of Ukraine. The corresponding trend and the relevance of the question of the constitutional principles of justice are due to the constant development of constitutionalism and the process of reform of the judiciary in Ukraine. However, it must be concluded, that the constitutional foundations of judiciary, which are presented in art.129 of the Constitution of Ukraine is the basis of the foundations and principles of justice in Ukraine, which determine the organization and functioning of judiciary at the constitutional level, and are also constitutional guarantees of protection of rights and interests of people in court proceedingsСтатья посвящена конституционным основам судебной власти в Украине. Согласно статье 6 Конституции Украины государственная власть в Украине разделена на три основные ветви - законодательную, исполнительную и справедливую. Для каждой из этих отраслей существует соответствующая система основ и принципов, определяющих их сущность,особенности организации и функционирования государственного механизма. Соответствующие из них, играют ключевую роль для судебной власти в Украине. Данный подход важен для реализации главной цели национальной судебной системы - предоставление каждому человеку возможности реализовать свое право на справедливое судебное разбирательство на основе верховенства закона. Рассматривая вопросы которые поднимаются в статье, прежде всего необходимо обратить внимание на сущность понятий «основы» и «принцип» как конституционных категорий. Следует отметить, что эти понятия имеют одинаковое значение для выражения основных идей и руководящих указаний по организации и функционированию всех основных конституционно-правовых институтов в Украине. Концепция определения конституционных основ правосудия в Украине с учетом указанных позиции выражается целесообразностью закрепления за соответствующей категорией в положении ст.129 Конституции Украины, которая является базовой нормой в системе основ и принципов судебной власти, имеет правовое влияние на отражение и уточнение в законах и процессуальных кодексах Украины. В настоящее время вопросу конституционных основ правосудия в Украине и их влияния на судебную систему посвящено значительное количество исследований в области науки конституционного права Украины. Соответствующая тенденция и актуальность вопроса о конституционных основах правосудия обусловлена постоянным развитием конституционализма и процессом реформирования судебной системы в Украине. Однако необходимо сделать вывод, что конституционные основы судебной власти, которые представлены в ст.129 Конституции Украины, являются правовым базисом основ и принципов правосудия в Украине, которые определяют организацию и функционирование судебной власти на конституционном уровне, а также являются конституционными гарантиями защиты прав и интересов людей в судебном процессеСтаття присвячена конституційним засадам судової влади в Україні. Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні поділена на три основні гілки - законодавчу, виконавчу і справедливу. Для кожної з цих галузей існує відповідна система засад і принципів, що визначають їх суть,особливості організації та функціонування державного механізму. Відповідні з них, грають ключову роль для судової влади в Україні. Даний підхід важливий для реалізації головної мети національної судової системи - надання кожній людині можливості реалізувати своє право на справедливий судовий розгляд на основі верховенства закону.Розглядаючи питання, які піднімаються у статті, перш за все необхідно звернути увагу на сутність понять «основи» і «принцип» як конституційних категорій. Слід зазначити, що ці поняття мають однакове значення для вираження основних ідей і керівних вказівок щодо організації та функціонування всіх основних конституційно-правових інститутів в Україні. Концепція визначення конституційних основ правосуддя в Україні з урахуванням зазначених позиціїй виражається доцільністю закріплення за відповідною категорією в положенні ст. 129 Конституції України, яка є базовою нормою в системі засад і принципів судової влади, має правовий вплив на відображення і конкретизацію в законах і процесуальних кодексах України.В даний час питання конституційних основ правосуддя в Україні та їх впливу на судову систему присвячено значну кількість досліджень у галузі науки конституційного права України. Відповідна тенденція і актуальність питання про конституційні засади правосуддя обумовлена постійним розвитком конституціоналізму та процесом реформування судової системи в Україні. Однак необхідно зробити висновок, що конституційні основи судової влади, які представлені в ст. 129 Конституції України, є правовим базисом основ і принципів правосуддя в Україні, які визначають організацію та функціонування судової влади на конституційному рівні, а також є конституційними гарантіями захисту прав та інтересів у судовому процес
Зміна та розірвання договору, з точки зору різних правових доктрин, у випадку дії обставин форс-мажору
Get PDFForce majeure (force majeure) can cause a significant change in circumstances, which is the basis for termination or change of the contract, and, ultimately, leads to the termination of the obligation (its termination) or the preservation of the obligation in a modified form. Legal regulation of the legal consequences of a significant change in the circumstances that exist at the conclusion of the contract is usually based on one of two key principles of contract law: the principle, according to which contracts must be performed (pacta sunt servanda), or clause (clausula rebus sic stantibus). The legislation of foreign countries contains rules, according to which "a change of circumstances may justify a change in the contract, when the preservation of the contract in its original form leads to extraordinary results, incompatible with justice" [1]. The main consequences of a significant change in the circumstances that guided the parties in concluding the contract are: - actually change the contract, ie change the terms of the contract (and as a consequence - the obligations between the parties) while maintaining the contract in force; - and termination of the contract by agreement of the parties.If the parties do not agree to bring the contract in line with the circumstances that have changed significantly, or to terminate it, the contract may be terminated on the grounds, established by the Central Committee of Ukraine, amended by a court decision at the request of the interested party: at the conclusion of the contract the parties proceeded from the fact that such a change of circumstances will not occur; the change of circumstances is due to reasons, which the interested party could not eliminate after their occurrence with all the care and diligence, required of itФорс-мажор (непреодолимая сила) может быть причиной существенного изменения обстоятельств, являющихся основанием для расторжения или изменения договора, и, в конечном счете, приводит к прекращению обязательства (его расторжения) или сохранение обязательства в измененном виде.Правовое регулирование правовых последствий существенного изменения обстоятельств, которые существуют при заключении договора, как правило, строится на основе одного из двух ключевых принципов договорного права: принципа, согласно которому договоры должны выполняться (pacta sunt servanda), или оговорке о неизменности обстоятельств (clausula rebus sic stantibus). В законодательстве зарубежных стран содержатся нормы, согласно которым «изменение обстоятельств может быть оправданием изменения договора, если сохранение договора в первоначальном виде приводит к чрезвычайным результатам, не совместимым со справедливостью».Основными последствиями существенного изменения обстоятельств, которыми стороны руководствовались при заключении договора, является: - собственно изменение договора, то есть изменение условий договора (и как следствие – обязательств между сторонами) при сохранении самого договора в силе; - и расторжение договора по соглашению сторон.Если стороны не достигли соглашения о приведении договора в соответствие с обстоятельствами, которые существенно изменились, или относительно его расторжения, договор может быть расторгнут по основаниям, установленным ГК Украины, изменен по решению суда по требованию заинтересованной стороны при наличии одновременно следующих условий: в момент заключения договора стороны исходили из того, что такое изменение обстоятельств не наступит; изменение обстоятельств обусловлено причинами, которые заинтересованная сторона не могла устранить после их возникновения при всей заботливости и осмотрительности, которые от нее требовалисьФорс-мажор (непереборна сила) може бути причиною істотної зміни обставин, що є підставою для розірвання або зміни договору, і, у кінцевому рахунку, призводить до припинення зобов’язання (його розірвання) або збереження зобов’язання у зміненому вигляді.Правове регулювання правових наслідків істотної зміни обставин, які існують при укладенні договору, як правило, будується на основі одного з двох ключових принципів договірного права: принципу, згідно з яким договори мають виконуватись (pacta sunt servanda), або застереженні про незмінність обставин (clausula rebus sic stantibus). У законодавстві зарубіжних країн містяться норми, відповідно до яких «зміна обставин може бути виправданням зміни договору, коли збереження договору у первісному вигляді призводить до надзвичайних результатів, не сумісних із справедливістю».Основними наслідками істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, є: – власне зміна договору, тобто зміна умов договору (і як наслідок – зобов’язань між сторонами) при збереженні самого договору в силі; – і розірвання договору за згодою сторін. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених ЦК України, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалис
Нормотворча діяльність Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів: конституційно-правовий аспект
Get PDFThe article analyzes the legal nature and constitutional status of the legal acts of the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets, derived from corruption and other crimes (abbr. - Asset Recovery and Management Agency or ARMA) as a central executive body with special status. The features of the central executive bodies with a special status as an integral component of the executive branch and the state mechanism as a whole are considered. It has been established, that the special status is determined primarily by the special social role of this category of central executive bodies. The place and role of the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets, derived from corruption and other crimes in the system of executive authorities is determined. It has been established, that this body occupies an intermediate place between law enforcement agencies, engaged in the fight against corruption, and organized crime, as well as other government bodies. It is this circumstance that is the reason for the existence of a rule-making function in this body. In particular, this concerns the right of the ARMA to issue by-laws - an order - on matters, referred by law to its jurisdiction. The main problems on the implementation of the legislative function of this authority and ways to solve them are determined. In particular, it is proposed to expand the legislative capabilities of the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets, derived from corruption and other crimes, in order to avoid possible conflicts with the Cabinet of Ministers of Ukraine and other central executive bodies. In particular, it is proposed to consider the possibility of endowing the said agency with the right of direct legislative initiative to regulate public relations in the field of identification, search and asset managementВ статье анализируется правовая природа и конституционно-правовой статус правовых актов Национального агентства Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений как центрального органа исполнительной власти со специальным статусом. Рассмотрены особенности центральных органов исполнительной власти со специальным статусом как неотъемлемой составляющей исполнительной власти и государственного механизма в целом. Установлено, что специальный статус определяется прежде всего особой социальной ролью данной категории центральных органов исполнительной власти. Определено место и роль Национального агентства Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений в системе органов исполнительной власти. Установлено, что данный орган занимает промежуточное место между правоохранительными органами, осуществляющими борьбу с коррупцией и организованной преступностью, а также другими органами государственного управления. Именно данное обстоятельство является причиной существования у данного органа нормотворческой функции. В частности, это касается права Национального агентства выдавать подзаконные нормативные акты - приказе - по вопросам, отнесенным законом к его юрисдикции. Определяются основные проблемы по реализации законотворческой функции данного органа власти и пути их решения. В частности, предлагается расширить законодательные возможности Национального агентства Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений во избежание возможных конфликтов с Кабинетом Министров Украины и другими центральными органами исполнительной власти. В частности, предлагается рассмотреть возможность наделения указанного агентства правом непосредственной законодательной инициативы по регулированию общественных отношений в сфере выявления, розыска и управления активамиУ статті аналізується правова природа та конституційно-правовий статус правових актів Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Розглянуто особливості центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом як невід'ємної складової виконавчої влади та державного механізму в цілому. Встановлено, що спеціальний статус визначається передовсім особливою соціальною роллю даної категорії центральних органів виконавчої влади. Визначено місце і роль Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у системі органів виконавчої влади. Встановлено, що даний орган займає проміжне місце між правоохоронними органами, що здійснюють боротьбу із корупцією та організованою злочинністю, а також іншими органами державного управління. Саме дана обставина є причиною існування в даного органу нормотворчої функції. Зокрема, це стосується права Національного агентства видавати підзаконні нормативні акти – наказі – з питань, віднесених законом до його юрисдикції. Визначаються основні проблеми щодо реалізації законотворчої функції даного органу влади та шляхи їх вирішення. Зокрема, пропонується розширити законодавчі можливості Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для уникнення можливих конфліктів з Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами виконавчої влади. Зокрема пропонується розглянути можливість наділення вказаного агентства правом безпосередньої законодавчої ініціатив щодо регулювання суспільних відносин у сфері виявлення, розшуку та управління активам
Об’єкт правопорушення передбаченого ст. 181-1 КУпАП «Заняття проституцією»
Get PDFAs a result of the study, a number of scientific provisions were obtained that are important for the practice of applying the administrative law. Investigating the legal signs of engaging in prostitution, it is necessary to correctly establish the object of this offense, that is, to determine those social relations that are harmed and which are under the jurisdiction of norm 181-1. The article proves the thesis that the generic object of the offense under Art. 181-1 will mainly advocate public health rather than public order and public safety. It is proposed to understand the population health as social relations as a set of favorable conditions for the functioning of a living organism. Attention is focused on the fact that only street prostitution (the lowest type of prostitution) will encroach on public order, when a prostitute person offers his/her services – «advertises him/herself», searches for clients or provides his/her services in public places (entrances, underground passages, parks, squares, etc.). In other cases, these actions take place covertly and in no way can violate public order. On the basis of this, a proposal is made to transfer the corpus delicti «Engaging in prostitution» from Chapter 14 «Administrative offenses infringing on public order and public safety» to Chapter 5 «Administrative offenses in the field of labor protection and public health». After analyzing the scientific works on the issue under consideration, it was found, that public morality in the intimate sphere acts as the direct object of the offense. At the same time, the object of prostitution largely depends on how this phenomenon is perceived in society. If it is negative, then the harm to the immediate object will have a pronounced character, if it is neutral, then prostitution will not harm public morality in the intimate sphere and will not create such a threatВ результате исследования получен ряд научных положений, имеющих важное значение для практики применения административного закона. Исследуя юридические признаки занятия проституцией, необходимо правильно установить объект данного правонарушения, то есть определить те общественные отношения, которым причиняется вред и которые находятся под юрисдикцией нормы 181-1 КУоАП. В статье доказан тезис, что родовым объектом правонарушения предусмотренного ст. 181-1 КУоАП, в основном, будет выступать здоровья населения, а не общественный порядок и общественная безопасность. Под здоровьем населения как общественными отношениями предложено понимать совокупность благоприятных условий для функционирования живого организма. Акцентируется внимание на том, что на общественный порядок будет посягать лишь уличная проституция (низший вид проституции), когда проституирующие лицо предлагает свои услуги – «рекламирует себя», осуществляет поиск клиентов или предоставляет свои услуги в общественных местах (подъездах, подземных переходах, парках, скверах и т.п.). В других случаях данные действия происходят скрыто и никак не могут нарушать общественный порядок. На основе этого делается предложение о переносе состава правонарушения «Занятие проституцией» с Главы 14 КУоАП «Административные правонарушения, посягающие на общественный порядок и общественную безопасность» в Главу 5 КУоАП «Административные правонарушения в области охраны труда и здоровья населения». Проанализировав научные работы по рассматриваемому вопросу, было установлено, что в качестве непосредственного объекта правонарушения выступает общественная мораль в интимной сфере. В то же время объект проституции в большей степени зависит от того, как воспринимается данное явление в обществе. Если отрицательно – то вред непосредственному объекту будет иметь ярко выраженный характер, если же нейтрально – то проституция не будет причинять вред общественной морали в интимной сфере и не будет создавать такой угрозыУ результаті дослідження одержано низку наукових положень, які мають важливе значення для практики застосування адміністративного закону. Досліджуючи юридичні ознаки заняття проституцією, необхідно правильно встановити об’єкт даного правопорушення, тобто визначити ті суспільні відносини, яким заподіюється шкода і які знаходяться під юрисдикцією норми 181-1 КУпАП та охороняються від посягань з боку правопорушників. У статті доведена теза, що родовим об’єктом правопорушення передбаченого ст. 181-1 КУпАП, здебільшого, буде виступати здоров’я населення, а не громадський порядок та громадська безпека. Під здоров’ям населення як суспільними відносинами запропоновано розуміти сукупність сприятливих умов для функціонування живого організму. Акцентується увага на тому, що на громадський порядок буде посягати лише вулична проституція (нижчий вид проституції), коли проституююча особа пропонує свої послуги – «рекламує себе», здійснює пошук клієнтів або надає свої послуги в громадських місцях (під’їздах, підземних переходах, парках, скверах і т.п.). В інших випадках дані дії відбуваються приховано і ніяк не можуть порушувати громадський порядок. На основі цього робиться пропозиція про перенесення складу правопорушення «Заняття проституцією» з Глави 14 КУпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» в Главу 5 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення». Проаналізувавши наукові роботи щодо розглядуваного питання, було встановлено, що в якості безпосереднього об’єкта правопорушення виступає суспільна мораль в інтимній сфері. Водночас об’єкт проституції більшою мірою залежить від того, як сприймається дане явище в суспільстві. Якщо негативно – то шкода безпосередньому об’єкту буде мати яскраво виражений характер, якщо ж нейтрально – то проституція не буде заподіювати шкоди суспільній моралі в інтимній сфері та не створюватиме такої загроз
Концепція кримінально-правової охорони суспільних відносин щодо здійснення судочинства і виконання судових рішень
Get PDFThe article formulates the general provisions that make up the concept of criminal-legal protection of public relations, proposed by the author regarding the implementation of judicial proceedings and the execution of court decisions in the new Criminal Code of Ukraine. In particular, the general approaches, principles, directions concerning construction, development of the criminal law norms are defined; based on this, some common approaches have been proposed for the formulation of the characteristics of certain components of criminal offenses against justice, to the differentiation of criminal liability for criminal offenses against justice. Among the main directions of development, improvement of relevant criminal law norms, based on the directions of criminal law policy development in Ukraine, are ensuring compliance of these norms with the rule of law (including its aspect as legal certainty), ensuring compliance with international legal acts, Ukraine joined the case law of the European Court of Human Rights (hereinafter - the ECtHR).The author has been proposed a model of systematization of the rules, which establishes liability for encroachment on public relations with a common generic object which is public relations for the judicial proceedings and execution of the court decisions in the Special Part of the Criminal Code. Within the proposed sections of the Special Part of the Criminal Code, the Code of Criminal Offenses, which are proposed to be called «Crimes against the established order of judicial proceedings and execution of court decisions», «Criminal offenses against the established order of judicial proceedings and execution of court decisions», has been proposed to allocate separate chapters, separate groups of criminal offenses, based on the commonality of their specific object; proposed common approaches to the formulation of the characteristics of the relevant components of criminal offenses, the differentiation of criminal liability for them.В статье сформулированы общие положения, составляющие предложенную автором концепцию уголовно-правовой охраны общественных отношений по осуществлению судопроизводства и исполнения судебных решений в новом Уголовном кодексе Украины. В частности, определены общие подходы, принципы, направления по формулированию уголовно-правовых норм; исходя из этого, предложены некоторые общие подходы к формулированию характеристик признаков составов уголовных преступлений против правосудия, к дифференциации уголовной ответственности за уголовные преступления данного вида. Среди направлений развития, совершенствования соответствующих уголовно-правовых норм, которые можно обозначить, исходя из основных направлений уголовно-правовой политики в Украине, ‒ обеспечение соответствия этих норм верховенству права (включая такой его аспект как правовая определенность), обеспечение соответствия международно-правовым актам, к которым присоединилась Украина, с практикой Европейского суда по правам человека.Предложена модель систематизации в Особенной части Уголовного кодекса уголовно-правовых норм, устанавливающих ответственность за посягательство на общественные отношения с общим родовым объектом, которым являются общественные отношения по осуществлению судопроизводства и исполнения судебных решений. В пределах предложенных разделов Особенной части Уголовного кодекса, Кодекса об уголовных правонарушениях, которые предлагается назвать «Преступления против установленного порядка судопроизводства и исполнения судебных решений», «Уголовные проступки против установленного порядка судопроизводства и исполнения судебных решений», ‒ целесообразно выделить отдельные главы об ответственности за отдельные группы уголовных правонарушений, исходя из общности их видового объекта; предложено общие подходы к формулированию признаков соответствующих составов уголовных правонарушений, по дифференциации уголовной ответственности за них.У статті сформульовано загальні положення, що складають запропоновану автором концепцію кримінально-правової охорони суспільних відносин щодо здійснення судочинства та виконання судових рішень у новому Кримінальному кодексі України. Зокрема, визначено загальні підходи, принципи, напрями щодо формулювання кримінально-правових норм; виходячи з цього, запропоновано деякі загальні підходи до формулювання характеристик ознак складів кримінальних правопорушень проти правосуддя, до диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення цього виду. Серед напрямів розвитку, вдосконалення відповідних кримінально-правових норм, які можна окреслити, виходячи із основних напрямків кримінально-правової політики в Україні, ‒ забезпечення відповідності цих норм верховенству права (включаючи такий його аспект як правова визначеність), забезпечення відповідності міжнародно-правовим актам, до яких приєдналася Україна, з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).Запропоновано модель систематизації в Особливій частині Кримінального кодексу кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за посягання на суспільні відносини із єдиним родовим об’єктом, яким є суспільні відносин щодо здійснення судочинства і виконання судових рішень. У межах запропонованих розділів Особливої частини Кримінального кодексу, Кодексу про кримінальні правопорушення, які пропонується назвати «Злочини проти встановленого порядку судочинства та виконання судових рішень», «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку судочинства та виконання судових рішень», доцільно виділити окремі глави про відповідальність за окремі групи кримінальних правопорушень, виходячи зі спільності їх видового об’єкта; запропоновано спільні підходи щодо формулювання ознак відповідних складів кримінальних правопорушень, щодо диференціації кримінальної відповідальності за них
Правові засади status quo дітей, які були неправомірно вивезені за межі України
Get PDFThe article is devoted to analysis of international law and norms of the operating civil legislation of Ukraine, which regulates the order of removal of a child from the country of permanent residence. The content of the principle of the best interests of a child identified a number of issues, which in practice can lead to the adoption of unreasonable decisions to return a child from abroad.Separately stated that the child should grow up in conditions of care and responsible parenting in an atmosphere of love, moral and material security; juvenile children, except when there are exceptional circumstances, should not part with their parents.The article analyzes the issues that arise, when the court is considering the cases of "the return of the children", when some courts mistakenly determine the jurisdiction of the following categories of cases, not paying attention to the fact that the court may consider the case both at the location of the defendant and the child, and at the location of the Ministry or its territorial bodies (alternative jurisdiction).The attention is paid to the fact that an important issue in the consideration of this category of cases about the return of a child is too long, in accordance with international law. These things are subject to quick consideration, in practice, there is a violation of the reasonable time of proceedings.Ukraine became party to the Convention on the civil aspects of international child abduction, has made a commitment to take all necessary measures to join the international cooperation mechanism that allows to solve questions of the organization in an orderly and rapid return of illegally removed or retained children, who have suffered from the consequences of wrongful conduct of one of parents or other family members, actions, which violated the rights of parents regarding child care, because the immediate return of the child allows to protect his\her rights and to prevent the infliction of moral harm and sufferingСтатья посвящена анализу международных норм права и норм действующего гражданского законодательства Украины, которые регламентируют порядок вывоза ребенка из страны постоянного места проживания. Исследовано содержание принципа учета наилучших интересов ребенка, выявлен ряд проблем, которые на практике могут привести к принятию необоснованных решений о возвращении ребенка из заграницы.Отдельно указано, что ребенок должен расти в условиях заботы и ответственного выполнения родителями своих обязанностей, в атмосфере любви, моральной и материальной обеспеченности; малолетний ребенок, кроме случаев, когда есть исключительные обстоятельства, не должна расставаться со своими родителями.В статье проанализированы вопросы, возникающие при рассмотрении судом дел о «возвращении детей», когда отдельные суды ошибочно определяют подсудность следующих категорий дел и не обращают внимания на то, что суд может рассмотреть дело как по месту нахождения ответчика и ребенка, так и по месту нахождения министерства или его территориальных органов (альтернативная подсудность).Акцентировано внимание, что важной проблемой в рассмотрении такой категории дел является слишком длительное, в соответствии с нормами международного права, время рассмортения спора о возврате ребенка. Эти дела подлежат быстрому, рассмотрения, на практике же наблюдается нарушение разумных сроков рассмотрения дел.Украина, став участницей Конвенции о гражданско-правовых аспектах международного похищения детей, взяла на себя обязательство принимать все необходимые меры и приобщаться к международному механизму сотрудничества, что позволяет решать вопросы организации упорядоченного и быстрого возвращения незаконно вывезенных или удерживаемых за границей детей, которые пострадали от последствий противоправного поведения одного из родителей или других родственников, действиями которых нарушаются права родителей относительно заботы о ребенке, потому безотлагательное возвращение ребенка позволяет защитить его права, а также воспрепятствовать причинению ему морального вреда и страданийСтаття присвячена аналізу міжнародних норм права і норм чинного цивільного законодавства України, які регламентують порядок вивезення дитини з країни постійного місця проживання. Досліджено зміст принципу врахування найкращих інтересів дитини, виявлено низку проблем, які на практиці можуть призвести до ухвалення необґрунтованих рішень про повернення дитини із закордону.Окремо зазначено, що дитина повинна зростати в умовах піклування та відповідального виконання батьками своїх обов’язків, в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не повинна розлучатися зі своїми батьками.В статті проаналізовано питання, які виникають при розгляді судом справ про «повернення дітей», коли окремі суди помилково визначають підсудність таких категорій справ і не звертають уваги на те, що суд може розглянути справу як за місцем перебування відповідача і дитини, так і за місцем розташування міністерства або його територіальних органів (альтернативна підсудність).Акцентовано увагу, що важливою проблемою у розгляді такої категорії справ є занадто тривалий відповідно до норм міжнародного права час вирішення спору щодо повернення дитини. Ці справи підлягають швидкому, розгляду, на практиці ж спостерігається порушення розумних строків розгляду справ.Україна, ставши учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, взяла на себе зобов’язання вживати усіх необхідних заходів і долучатися до міжнародного механізму співпраці, що дозволяє вирішувати питання організації впорядкованого і швидкого повернення, незаконно вивезених або утримуваних за кордоном дітей, які постраждали від наслідків протиправної поведінки одного з батьків або інших родичів, діями яких порушуються права батьків щодо піклування про дитину, бо невідкладне повернення дитини дозволяє захистити її права, а також перешкодити завданню їй моральної шкоди і страждан
Конституційно-правове забезпечення національної безпеки в Україні
Get PDFThe essence and political-legal nature of constitutional-legal provision of national security in Ukraine are revealed. The role of the Constitution of Ukraine in the process of ensuring national interests and the formation of a security environment has been studied. An analysis of the system-forming and organizational and constituent function of the Constitution of Ukraine in this area has been carried out. The main content of the constitutional and legal provision of national security in Ukraine is disclosed. A study has been carried out of the main provisions of the Constitution and the laws of Ukraine in the field of establishing the foundations for the implementation of national security. An analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine has been carried out with a view to consolidating and regulating certain principles of the functioning of the national security system of Ukraine. The basic principles of constitutional and legal regulation of the organizational and institutional component of the national security system are defined. The special State legal nature of the Constitution of Ukraine as a central element in the organization of national security was studied. The Constitution of Ukraine contains provisions of a predominantly general nature, which determine the system of guarantees of human and civil rights and freedoms, determine the foundations and priorities of the national security policy, and it is its provisions that ensure the unity of architects and organizational coherence of the existence of the national security system of Ukraine. At the same time, there is a significant lack of constitutional and legal regulation in this area. In particular, the Constitution of Ukraine (arts. 17-18) defines the obligation of participation of society and citizens of Ukraine in ensuring only certain components of national security: information, economic, military. In other areas, such participation is not a constitutional and legal obligation of citizens. In addition, the very concept and content of the "national security" category should be enshrined at the constitutional level, and the Constitution of Ukraine should not have a dichotomy of the "national" and "state" security categories, which contains risks of reducing the effectiveness of the entire system of its practical provisionРаскрыта сущность и политико-правовую природу конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Исследована роль Конституции Украины в процессе обеспечения национальных интересов и формирования среды безопасности. Проведен анализ системообразующей и организационно-учредительной функции Конституции Украины в данной сфере. Раскрывается основное содержание конституционно-правового обеспечения национальной безопасности в Украине. Проведено исследование основных положений Конституции Украины и законов Украины в сфере установления основ реализации национальной безопасности. Проведен анализ положений Конституции Украины на предмет закрепления и регулирования отдельных принципов функционирования системы обеспечения национальной безопасности Украины. Определены основные принципы конституционно-правового регулирования организационной и институциональной составляющей системы обеспечения национальной безопасности. Исследовано особую государственно-правовую природу Конституции Украины, как центрального элемента в области организации обеспечения национальной безопасности. Конституция Украины содержит положения преимущественно общего характера, которые определяют систему гарантий прав и свобод человека и гражданина, определяют основы и приоритеты политики в сфере обеспечения национальной безопасности, именно ее положениями обеспечивается единство архитектоники и организационной согласованности существования системы национальной безопасности Украины. Вместе с тем, отмечается наличие существенного недостатка конституционно-правового регулирования в указанной сфере. В частности, нормами Конституции Украины (ст. 17-18) определена обязанность участия общества и граждан Украины в обеспечении только отдельных составляющих национальной безопасности: информационной, экономической, военной. В других сферах такое участие не является конституционно-правовой обязанностью граждан. Кроме того, само понятие и содержание категории «национальная безопасность» должны закрепляться на конституционном уровне, а Конституция Украины не должна иметь дихотомность категорий «национальная» и «государственная» безопасность, содержащую в себе риски снижения эффективности всей системы ее практического обеспеченияРозкрито сутність та політико-правову природу конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Досліджено роль Конституції України в процесі забезпечення національних інтересів та формування без пекового середовища. Проведено аналіз системо утворюючої та організаційно-установчої функції Конституції України в даній сфері. Розкривається основний зміст конституційно-правового забезпечення національної безпеки в Україні. Проведено дослідження основних положень Конституції України та законів України в сфері встановлення засад реалізації національної безпеки. Проведено аналіз положень Конституції України на предмет закріплення та регулювання окремих засад функціонування системи забезпечення національної безпеки України. Визначені основні засади конституційно-правового регулювання організаційної та інституційної складової системи забезпечення національної безпеки. Досліджено особливу державно-правову природу Конституції України, як центрального елементу в сфері організації забезпечення національної безпеки. Конституція України містить положення переважно загального характеру які визначають систему гарантій прав і свобод людини і громадянина, визначає засади та пріоритети політики в сфері забезпечення національної безпеки, саме її положеннями забезпечується єдність архітектоніки та організаційної узгодженості існування системи національної безпеки України. Разом з тим, зазначається наявність суттєвого недоліку конституційно-правового регулювання в означеній сфері. Зокрема, нормами Конституції України (ст. 17-18) визначено обов’язок участі суспільства та громадян України в забезпеченні лише окремих складових національної безпеки: інформаційної, економічної, військової. Натомість в інших сферах, така участь не є конституційно-правовим обов’язком громадян. Крім того, саме поняття та зміст категорії «національна безпека» повинні закріплюватися на конституційному рівні, а Конституція України не повинна мати дихотомність категорій «національна» та «державна» безпека, що містить в собі ризики зниження ефективності всієї системи її практичного забезпеченн
Сучасний авторитарний режим: характерні риси і прояви
Get PDFThe article examines the modern authoritarian regime, considers its characteristics and manifestations. The author gives an overview of modern authoritarian regimes. The purpose of this article is to determine the nature and features of the authoritarian regime, as a kind of political regime, as well as the reasons that lead to its emergence or maintenance in the country. It is noted, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it is always a logical consequence of the socio-political processes taking place in the country. It is noted, that it appears against the background of breakthrough processes, when the political system of the state needs changes, but these changes occur under the influence of the political elite, not society, which in turn allows us to identify the preconditions for an authoritarian regime in the state. It is stated, that the authoritarian regime is not an evolutionary form of state development, it does not provide high-quality succession of power, it is unable to offer new trends and transformations of public life due to the inability of one person to change their worldview, adapting to social demands and processes. It is noted, that most authoritarian countries do not proclaim, do not identify themselves in this way, but on the contrary try to position themselves as countries that promote democratic values. Authoritarian regime as such is not perceived by most countries in the world, as it is characterized by unstable, non-transparent and unpredictable development of socio-economic and socio-political processes. The dominance of liberal democracy in the tradition of economic relations demonstrates the tendency of socio-political preferences of most business elites to operate in the conditions of projected democratic regimes. It is concluded, that the authoritarian regime is based on the imperative planting of those values that will contribute to the maintenance of power, and therefore dominated by state ideology, which is planted by the forces and means of state propaganda. Citizens are deprived not only of real influence on the formation of state policy, but also of tools for supervision and control over the activities of the state apparatusВ статье исследуется современный авторитарный режим, рассмотрены его характерные черты и проявления. Автором представлена обзорная характеристика современных авторитарных режимов. Целью данной статьи является определение сущности и особенностей развития авторитарного режима, как разновидности политического режима, а также причин, которые приводят к его появлению или удержании в стране. Отмечается, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он всегда является логическим следствием тех общественно-политических процессов, происходящих в стране. Отмечено, что авторитарный режим появляется на фоне переломных процессов, когда политическая система государства требует изменений, но эти изменения происходят под влиянием политической элиты, а не общества, что в свою очередь, дает возможность нам выделить причины возникновения авторитарного режима в государстве. Констатировано, что авторитарный режим не является эволюционной формой развития государства, он не обеспечивает качественную преемственность власти, он не способен предложить новые тренды и трансформации общественной жизни в силу невозможности одним лицом менять свое мировоззрение подстраиваясь под социальные запросы, международно-правовые и политические тренды развития государственно процессов. Отмечено, что большинство авторитарных стран не провозглашают, не идентифицируют себя таким образом, а наоборот пытаются позиционировать себя как страны, пропагандирующих демократические ценности. Авторитарный режим как таковой не воспринимается большинством стран мира, поскольку характеризуется нестабильным, нетранспарентным и непрогнозируемым развитием социально-экономических и общественно-политических процессов. Господство либеральной демократии в традициях экономических отношений демонстрирует притяжения общественно-политических предпочтений большинства бизнес-элит к деятельности в условиях прогнозируемых демократических режимов. Сделан вывод, что авторитарный режим основывается и держится на императивном насаждении тех ценностей, которые будут способствовать удержании власти, а потому доминирует государственная идеология, которая насаждается силами и средствами государственной пропаганды. Граждане лишены не только реального влияния на формирование государственной политики, но и инструментов надзора и контроля за деятельностью государственного аппаратаВ статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з’являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарат
Диференціація процедур видачі осіб (екстрадиції) у кримінальному провадженні України
Get PDFThe article is devoted to the differentiation of the procedures for extradition of a person, depending on the procedure for implementation, into ordinary and simplified ones, as well as the study of the procedural mechanism for extradition of a person in a simplified manner, taking into account legislative changes, related to ratification of the Third Additional Protocol and the Fourth Additional Protocol to the European the convention on extradition of offenders. The procedural features of the simplified extradition procedure are associated with a specific mechanism for its implementation, in which certain subjects of criminal proceedings are involved, exercising the rights and obligations, provided by law: the authorized (central) body of Ukraine, the competent authorities of Ukraine (the prosecutor), as well as the investigating judge, the head of the institution of preliminary detention , defender, if necessary – translator. In the investigated order of extradition, the following are special: conditions and grounds for application, subject composition, terms, procedural acts, restrictions on appeal. Simplified extradition can be applied only with the written consent of the requested person, approved by the investigating judge, before the decision on extradition is made by the authorized (central) body of Ukraine upon request. Simplification of extradition proceedings is aimed at accelerating the latter, saving procedural time and money, as well as reducing the time frame for the application of measures of criminal procedural coercion. The legality of actions, decisions when deciding on the application of measures of criminal procedural coercion (detention, temporary, extradition arrest, the use of preventive measures not related to detention), as well as the voluntariness of consent to simplify the procedure and understanding of the consequences of this is ensured by the investigating judge by implementing judicial control. Facilitation of extradition contributes to the international fight against crime, but must be carried out with respect for human rights and fundamental freedoms and the inadmissibility of violations and lawlessnessСтатья посвящена дифференциации процедур выдачи лица (экстрадиции) в зависимости от цели и порядка осуществления на обычную и упрощенную, а также исследованию процессуального механизма осуществления выдачи лица (экстрадиции) в упрощенном порядке, учитывая законодательные изменения, связанные с ратификацией Третьего и Четвертого дополнительных протоколов к Европейской конвенции о выдаче правонарушителей. Процессуальные особенности упрощенного порядка выдачи связаны со специфическим механизмом его реализации, в котором задействованы определенные субъекты уголовного производства, осуществляющие предоставленные законом права и обязанности: уполномоченный (центральный) орган Украины, компетентные органы Украины (прокурор), а также следственный судья, начальник учреждения предварительного заключения, защитник, при необходимости – переводчик. В исследуемом порядке выдачи особыми являются: условия и основания применения, субъектный состав, сроки, процессуальные акты, ограничения в обжаловании. Упрощенная выдача может быть применена лишь при наличии письменного согласия запрашиваемого лица, утвержденного следственным судьей, до принятия решения о выдаче уполномоченным (центральным) органом Украины по запросу. Упрощение экстрадиционного производства имеет целью ускорение последнего, экономию процессуального времени и средств, а также сокращение сроков применения мер уголовного процессуального принуждения. Законность действий, решений при принятии решения о применении мер уголовного процессуального принуждения (задержания, временного, экстрадиционного арестов, применении мер пресечения, не связанных с содержанием под стражей), а также добровольность предоставления согласия на упрощение процедуры и понимание последствий этого обеспечиваются следственным судьей путем осуществления судебного контроля. Упрощение экстрадиции способствует международной борьбе с преступностью, однако должно осуществляться с соблюдением прав человека и основных свобод и недопустимостью нарушений и беспределаСтаттю присвячено диференціації процедур видачі особи (екстрадиції) за метою та порядком здійснення на звичайну та спрощену, а також дослідженню процесуального механізму здійснення видачі особи (екстрадиції) у спрощеному порядку, зважаючи на законодавчі зміни, повʼязані із ратифікацією Третього та Четвертого додаткових протоколів до Європейської конвенції про видачу правопорушників. Процесуальні особливості спрощеного порядку видачі пов’язані зі специфічним механізмом його реалізації, в якому задіяні певні суб’єкти кримінального провадження, що здійснюють покладені на них права та обов’язки: уповноважений (центральний) орган України, компетентні органи України (прокурор), а також слідчий суддя, начальник установи попереднього ув’язнення (якщо запитувана особа перебуває під вартою), захисник, за необхідності – перекладач. У досліджуваному порядку видачі особливими є: умови та підстави застосування, суб’єктний склад, строки, процесуальні акти, обмеження в оскарженні. Спрощена видача може бути застосована лише за наявності письмової згоди запитуваної особи, затвердженої слідчим суддею, до прийняття рішення уповноваженим (центральним) органом України за запитом. Спрощення екстрадиційного провадження переслідує мету прискорення останнього, економію процесуального часу та засобів, а також скорочення строків застосування заходів кримінального процесуального примусу. Законність дій, рішень при вирішенні питання щодо застосування заходів кримінального процесуального примусу (затримання, тимчасового, екстрадиційного арештів, застосування інших запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою), а також добровільність надання згоди на спрощення процедури та розуміння її наслідків забезпечується слідчим суддею шляхом здійснення судового контролю. Спрощення екстрадиції сприяє міжнародній боротьби зі злочинністю, однак повинно відбуватися із дотриманням прав людини та основних свобод і недопущенням порушень і свавілл
Захист прав та інтересів дітей в умовах війни на сході України та в анексованій автономній республіці Крим: нові виклики для України
Get PDFThe annexation of Crimea and Russian arm aggression at Donbas abruptly worsened the condition in the sphere of children protection and abruptly aggravated problems, which overcoming must be guided by state and social efforts. Under these conditions the state government already in first months of arm actions took urgent measures for settlement of children, whose parents (one of parents) had died as a result of wound, contusion or inability, gotten in the districts of the anti-terrorist operation, in short terms (Order of the President № 835/2014 of 29.10.2014 “On urgent arrangements as to providing additional social guarantees for separate categories of citizens” (p. 5, part 1)).Then accepted Laws of Ukraine “On provision of rights and freedoms of citizens and legal regime at the timely occupied territory of Ukraine”, “On timely arrangements for the period of the anti-terrorist operation” contain principles as to providing the educational process and social protection of children, norms of other laws – statements, directed on protection of rights of children in difficult living circumstances, on education, social protection, rest of children and so on.In 2016 Article 1 of the Law of Ukraine “On childhood protection” was added by the term – a child, having suffered from military actions and arm conflicts, yet unknown to the national legislation.The modern condition of the Ukrainian legislation needs improving a part of requirements to observing rights and interests of children, removed from AR Crimea, uncontrolled territory of the Donetsk and Lugansk region, that gives children a possibility to develop their potential as Ukrainian citizens, full-time responsible members of society.At overcoming legislative gaps in the sphere of children’s rights protection in the arm conflict in Ukraine, the national legislation must be brought to correspondence with requirements of international legal acts.Having ratified the Facultative protocol to the Convention as to children’s participation in arm conflicts, our state confirmed the readiness to oppose their huge harmful influence on children, condemned illegal encroachment on them under conditions of military actions, acknowledged a necessity to intensify children’s protection from a participation in arm conflicts. There is a series of problems, connected with realization of statements of the facultative protocol. The national legislation of Ukraine doesn’t determine if the Facultative protocol is a law of direct action, and if it can be directly used at court at protecting children’s rights, or it is necessary to refer to other – today absent – norms of the national legislation that explain its statements.Ukraine has not ratified the Statute of the International criminal court that generates the condition of impunity of persons, committing crimes against children that are accepted as such by the international legislation on human rights and by the Roman statute, and violates the principle of inevitability of penalty for persons that commit military crimes against children.The national legislation doesn’t contain norms that distinctly and unambiguously prohibit or introduce criminal responsibility for recruiting and using persons, younger than 18 years, in arm conflicts.Observance of international standards of children’s rights protection in arm conflicts by Ukraine is a guarantee of preserving life, physical and psychical wholeness, health and relative social welfare of suffered children and their families and also of communities, both in the East of Ukraine and in regions, that settle migrants. A combination of efforts for providing children’s interests is an important precondition of integration to the European community and observance of general human valuesАнексія Криму та російська збройна агресія на Донбасі різко погіршила стан у сфері захисту дітей та різко загострила ті проблеми, на подолання яких мали бути скеровані зусилля держави та суспільства. За цих умов керівництво держави вже в перші місяці бойових дій вжило невідкладних заходів задля влаштування у найкоротші строки дітей, батьки (один із батьків) яких померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих у районах проведення антитерористичної операції (Указ Президента № 835/2014 від 29.10.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення додаткових соціальних гарантій окремим категоріям громадян» (п. 5, частина 1)).Прийнятті згодом закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» містять засади щодо забезпечення освітнього процесу та соціального захисту дітей, норми інших законів – положення, направлені на захист прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, на освіту, соціальний захист, відпочинок дітей тощо.У 2016 р. Стаття. 1 Закону України «Про охорону дитинства» була доповнена досі невідомим національному законодавству, терміном – дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.Сучасний стан законодавства України потребує вдосконалення в частині вимог, дотримання прав та інтересів дітей, переміщених з АР Крим, непідконтрольної території Донецької та Луганської областей, як такий, що надає можливість розвивати дітям свій потенціал як громадян України, як повноправних відповідальних членів суспільства.В плані подолання законодавчих прогалин у сфері захисту прав дітей у збройному конфлікті в Україні, слід привести національне законодавство до вимог міжнародно-правових актів.Наша держава, ратифікувавши Факультативний протокол до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах, підтвердила готовність протистояти їх згубному і масштабному впливу на дітей, засудила протиправні зазіхання на них в умовах воєнних дій, визнала необхідність посилення захисту дітей від участі у збройних конфліктах. Існує низка проблем, пов’язаних із реалізацією положень факультативного протоколу. Національним законодавством України не визначено, чи є Факультативний протокол законом прямої дії, і чи може він безпосередньо застосовуватися у суді при захисті прав дітей, чи ще слід посилатись на інші – неіснуючі наразі – норми національного законодавства, що розкривають його положення.Україною не ратифіковано Статут Міжнародного кримінального суду, що породжує стан безкарності осіб, які вчинюють злочини проти дітей, що визнані злочинами міжнародним законодавством щодо прав людини та Римським статутом і порушує принцип невідворотності покарання для осіб, що здійснюють військові злочини щодо дитини.Національне законодавство не містить норм, які б чітко і недвозначно забороняли або вводили кримінальну відповідальність за вербування та використання у збройних конфліктах осіб у віці до 18 років.Дотримання Україною міжнародних стандартів захисту прав дітей у збройних конфліктах є запорукою збереження життя, фізичної і психічної цілісності, здоров’я та відносного соціального благополуччя постраждалим дітям та їх сім’ям, а також громадам як на Сході України, так і в регіонах, що приймають переселенців. Об’єднання зусиль в забезпеченні інтересів дітей є важливою передумовою інтеграції до європейської спільноти та дотримання загальнолюдських цінностей