Наукові журнали Національного Авіаційного Університету
Not a member yet
16494 research outputs found
Sort by
ТИПОЛОГІЯ ЗАБУДОВИ БУЧАНСЬКОГО РАЙОНУ: МОРФОЛОГІЧНИЙ, ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ І ЧАСОВИЙ АНАЛІЗ
No full textPurpose. The purpose of the study is to identify the typological structure of development in the Bucha district as a foundation for strategic spatial planning, zoning, post-war recovery, and revitalization. Methodology. The methodology combines morphological, functional, and chronological analysis with comparative typological assessment, spatial-statistical synthesis, cartographic zoning, and pilot elements of built environment passportization. As a result, six dominant morphotypes of development are defined, reflecting the spatial differentiation of the district-from traditional rural to post-war chaotic patterns. A functional typology is proposed (agro-residential, recreational-residential, industrial-urban, transit-service, and suburban), along with a chronological stratification of urban fabric. Scientific novelty of the research: for the first time, an integrated typological model of the built environment in the Bucha district has been proposed, combining morphological, functional, and chronological parameters into a unified analytical system. A typological matrix has been developed, encompassing six morphotypes of development, five functional territorial types, and six temporal layers of transformation, enabling a comprehensive characterization of the district’s architectural and spatial structure. The study substantiates the application of typological analysis as an interdisciplinary tool that combines urban planning, sociocultural, historical-geographical, and security components in the formulation of local sustainable development policies. The theoretical value of the research lies in constructing a typological matrix that enables identification of transformation scenarios and integrates historical- morphological knowledge with the imperatives of safety, sustainability, and regional identity. Practical relevance include the application of this typological approach in developing detailed territorial plans, revitalization strategies, and frameworks for post-war urban policy. The proposed method supports spatial integrity, infrastructural modernization, and the preservation of identity, while ensuring functional adaptability and long-term resilience. It offers a basis for systematic spatial passportization of sustainable community structures at the local level.Мета. Метою дослідження є виявлення типологічної структури забудови Бучанського району як основи для стратегічного просторового планування, зонування, відновлення та ревіталізації. Методологія ґрунтується на поєднанні морфологічного, функціонального та хронологічного аналізу з використанням порівняльно-типологічного підходу, просторового зіставлення, картографічного зонування і елементів паспортизації. У результаті визначено шість морфотипів забудови, що відображають просторову диференціацію району – від традиційної сільської до хаотичної післявоєнної. Запропоновано функціональну типологію (аграрно-житлова, рекреаційно-житлова, індустріально-міська, транзитно-сервісна, приміська) та хронологічну стратифікацію забудови. Наукова новизна. Уперше запропоновано цілісну типологічну модель забудови Бучанського району, яка інтегрує морфологічні, функціональні та хронологічні параметри в єдину аналітичну систему; сформовано типологічну матрицю, що охоплює шість морфотипів забудови, п’ять функціональних типів територій і шість часових шарів трансформації, що дозволяє комплексно характеризувати архітектурно-планувальну структуру району; обґрунтовано використання типологічного аналізу як міждисциплінарного інструменту, що поєднує містобудівну, соціокультурну, історико-географічну та безпекову складові частини у процесі формування політик локального сталого розвитку. Теоретичною цінністю дослідження є розроблення типологічної матриці для виявлення сценаріїв трансформації, інтеграція історико-морфологічного аналізу з викликами безпеки, сталого розвитку та регіональної ідентичності. Практична значущість. Практичні результати передбачають застосування методики під час розроблення детальних планів територій, стратегій ревіталізації та політик повоєнного відновлення. Запропонований типологічний підхід дає змогу забезпечити баланс між модернізацією, історичною тяглістю та безпекою середовища, створює основу для паспортизації та планування сталих громад
ЗАСАДИ ВІДНОВЛЕННЯ МАЛИХ РІЧОК В МІСТАХ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ РІЧКИ ЛИБІДЬ У КИЄВІ)
No full textPurpose. This article examines the principles of small river restoration in Ukrainian cities using the example of the Lybid River in Kyiv. Methodology. The article uses the following methods: analysis of international experience in restoring small rivers and collection of data that will provide an understanding of current trends in river restoration as part of historical and cultural heritage and ensuring their sustainable development; review of existing research on the organization of embankments and the creation of public spaces along small rivers. The study is based on published information on the practice of restoring and regenerating rivers in cities, their inclusion in the pedestrian network system and their significance for cultural heritage, as well as an analysis of international and domestic documents. These research methods will facilitate the collection, analysis and interpretation of data necessary to achieve the article’s objectives and solve the tasks set. Results. The authors highlight the following basic principles of restoration: creating accessible pedestrian spaces, restoring the integrity of the urban structure, returning the lost historical context, organizing flood prevention methods, restoring ecology, and others. The basic requirements for the restoration of small rivers are defined. The principles of conservation and restoration of small rivers in Ukrainian cities based on sustainable development in the context of post-war reconstruction are proposed. It has been established that transforming the coastal areas of small rivers into public open spaces not only improves the city’s ecology, but also enhances the quality of life for residents and creates conditions for recreation, walking and cycling. A concept has been proposed for the restoration of the Lybid River as an important part of the historical and cultural heritage of the city of Kyiv, which will contribute to the restoration of national identity, improve living conditions, create tourist-attractive spaces in the city center, and also comply with the commitments of Ukraine and Kyiv regarding sustainable urban development by 2030. This direction of development will contribute to improving the comfort of city residents and the cleanliness of the environment. Scientific novelty. It is determined by a combination of the principles of restoring small rivers as part of the natural and cultural heritage, post-war restoration of Ukrainian cities, creation of attractive urban pedestrian spaces, and the principles of sustainable development. Practical relevance. The results of the study will help local authorities and planners make informed decisions on the restoration of small rivers in Ukrainian cities, the creation of a system of public spaces, and the development of urban infrastructure. This may be important for the preservation and restoration of historical and cultural heritage and the creation of a network of pedestrian open public spaces in cities. Understanding the principles of small river regeneration can help attract investment for further urban development.Мета. У статті розглянуто засади відновлення малих річок у містах України на прикладі річки Либідь у Києві. Методологія. У статті використовуються такі методи: аналіз міжнародного досвіду відновлення малих річок і збір даних, що дадуть змогу зрозуміти сучасні тенденції у відновленні річок як частини історико-культурної спадщини та забезпечення їхнього сталого розвитку; огляд наявних досліджень щодо організації набережних і створення громадських просторів уздовж малих річок. Дослідження спирається на опубліковані відомості із практики відновлення та регенерації річок у містах, їх включення в систему пішохідної мережі та їх значення для культурної спадщини, аналіз міжнародних і вітчизняних документів. Ці методи дослідження сприятимуть збору, аналізу й інтерпретації даних, необхідних для досягнення мети статті та вирішення поставлених завдань. Результати. Автори виділяють такі основні принципи відновлення: створення доступних пішохідних просторів, відновлення цілісності міської структури, повернення втраченого історичного контексту, організацію методів запобігання повеням, відновлення екології та інші. Дефіновані основні вимоги до процесу відновлення малих річок. Запропоновані засади збереження та відновлення малих річок у містах України на засадах сталого розвитку в умовах післявоєнної відбудови. Установлено, що трансформація прибережних територій малих річок у громадські відкриті простори сприяє не лише покращенню екологічної ситуації в місті, а й підвищенню якості життя населення, забезпечує умови для відпочинку, пішохідних і велосипедних маршрутів. Розроблено концепцію ревіталізації річки Либідь як значущого елементу історико-культурної спадщини Києва. Її реалізація сприятиме зміцненню національної ідентичності, покращенню життєвого середовища, формуванню привабливих туристичних просторів у центральній частині міста, а також відповідатиме зобов’язанням України та столиці в контексті Цілей сталого розвитку до 2030 року. Такий напрям розвитку сприятиме підвищенню комфорту проживання містян і чистоті довкілля. Наукова новизна. Визначається поєднанням принципів відновлення малих річок як частини природної та культурної спадщини, повоєнного відновлення міст України, створення привабливих міських пішохідних просторів та засад сталого розвитку. Практична значущість. Результати дослідження допоможуть місцевій владі і планувальникам ухвалювати виважені рішення щодо відновлення малих річок у містах України, створення системи громадських просторів і розвитку міської інфраструктури. Це може бути важливим для збереження та відновлення історико-культурної спадщини та створення мережі пішохідних відкритих громадських просторів у містах. Розуміння засад регенерації малих річок може сприяти залученню інвестицій для подальшого розвитку міст
ВІДТВОРЕННЯ АРХІТЕКТУРНИХ ОБ’ЄКТІВ: ВІД ПРАВОВИХ РАМОК ДО СИМУЛЯТИВНИХ ПРАКТИК
No full textPurpose. The aim of the study is to critically reconsider the approaches to the reconstruction of architectural heritage in Ukraine – through the analysis of the legal framework, professional debates, contemporary challenges of post-war recovery, and the manipulative use of reconstruction as a tool of simulation in heritage practices. Methodology. The research is based on a comprehensive interdisciplinary approach that includes legal analysis and historical-discursive reconstruction. It applies methods of comparative analysis, content analysis of publications, and case analysis of implemented reconstruction projects. To explore the intangible aspects of heritage, elements of hermeneutic analysis are used, enabling the interpretation of value meanings and sociocultural narratives embedded in reconstruction approaches. Results. The current legal framework is shown to focus primarily on formal procedures, overlooking the humanitarian dimensions of heritage — such as authenticity, symbolic value, and community participation. Terminology remains vague, and the concept of re-creation lacks a clear methodological foundation. In the context of post-war recovery, this leads to deep gaps between law, professional expertise, and public expectations. Additionally, a growing tendency is observed: reconstruction is increasingly used to legitimize simulated solutions that substitute meaningful heritage engagement. Scientific novelty. The scientific contribution of the study lies in the conceptual reframing of architectural heritage re-creation as a complex interdisciplinary process that integrates technical, legal, methodological, and humanitarian dimensions. Practical relevance. Its practical significance is realized through the identification of key contradictions in current legal and design practices, as well as through the development of approaches to fragmented intervention practices, recognition of simulation strategies, and formation of participatory scenarios that may inform post-war recovery policy.Мета. Метою статті є критичне переосмислення підходів до відтворення архітектурної спадщини в Україні – через аналіз законодавчої бази, фахових дискусій, сучасних викликів повоєнного відновлення та маніпулятивного використання відтворення як інструменту симуляції в роботі з архітектурною спадщиною. Методологія. Дослідження спирається на міждисциплінарний підхід, що включає нормативно-правовий аналіз та історико-дискурсивну реконструкцію. Застосовано методи порівняльного аналізу, контент-аналіз публікацій, а також кейс-аналіз реалізованих прикладів відтворення. Для вивчення нематеріальних аспектів спадщини застосовано елементи герменевтичного аналізу, що дозволяє інтерпретувати ціннісні смисли та соціокультурні наративи, закладені в підходах до відтворення. Результати. Визначено, що чинна нормативна база зосереджена переважно на формальних процедурах і не враховує гуманітарні аспекти спадщини, як-от автентичність, символічна цінність чи участь спільнот. Термінологія лишається розмитою, а концепт відтворення позбавлений чіткого методологічного підґрунтя. В умовах повоєнного відновлення це призводить до глибоких розривів між правом, фаховим підходом і суспільними очікуваннями. Окрім того, зафіксовано тенденцію до використання відтворення для легітимації симулятивних рішень, що підміняють змістовну роботу зі спадщиною. Наукова новизна дослідження полягає у спробі концептуально оновити уявлення про відтворення архітектурної спадщини як складний міждисциплінарний процес, що поєднує технічні, правові, методологічні та гуманітарні виміри. Практична значущість реалізується у виокремленні ключових суперечностей сучасної нормативної та проєктної практики, а також у формуванні підходів до розрізнених способів утручання, розпізнавання симулятивних стратегій і створення партисипативних сценаріїв, які можуть бути враховані в розробленні політик у сфері післявоєнного відновлення
ФЕНОМЕН КАМУФЛЯЖНОГО ВІЗЕРУНКА В ІНДУСТРІЇ МОДИ: ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ДИЗАЙНЕРСЬКИХ РІШЕНЬ
No full textPurpose. The purpose of the article is to identify the features of creating a camouflage pattern and analyze the specifics of its use in clothing design by leading couturiers in a historical retrospective and at the present stage. Methodology. The study used the method of analysis and synthesis, the method of historical and cultural analysis, the method of typological analysis, the methods of art history and stylistic analysis, etc. Results. The results of the study found that the camouflage print was transferred to the civilian sphere soon after its introduction into military clothing during the First World War. This was evidence that the practical nature of the camouflage print does not prevent the use of its aesthetic potential by modern visual culture. A significant contribution to the formation and further development of the camouflage pattern belongs to avant-garde artists. The aesthetic characteristics and numerous symbolic meanings of camouflage allowed it to become a classic characteristic of the military style. During the 20th and first quarter of the 21st centuries. the fields of art, architecture and design continue to import and use the strategies of two main types of military camouflage – Disruptive Pattern Material (complicating object recognition) and Dazzle (deformation of silhouettes). It was found that in accordance with the essence of the phenomenon of camouflage, which consists in the visual perception of ambiguity through the rupture of forms, leading modern couturiers use such techniques as pattern scaling, pointillism of the minimal fragmented unit, blurring, brightness gradation, playing on contrast with a monochromatic background, etc. in order to reveal their own understanding of camouflage in clothing design and the idea of each specific model. Scientific novelty. For the first time in domestic art history, the problematics of the phenomenon of camouflage pattern and the features of its use by leading clothing designers have been investigated. Based on the analysis of two main types of camouflage pattern (Disruptive Pattern Material and Dazzle), variability has been traced and the main techniques of design solutions have been outlined. Practical relevance. The results of the study can become the basis for monographic studies, educational literature, and the development of lecture courses on the history of clothing design.Мета. Мета статті – виявити особливості створення камуфляжного візерунка та проаналізувати специфіку його використання в дизайні одягу провідними кутюр’є в історичній ретроспективі й на сучасному етапі. Методологія. У дослідженні застосовано метод аналізу та синтезу, метод історико-культурного аналізу, метод типологічного аналізу, методи мистецтвознавчого та стилістичного аналізу й інші. Результати. За результатами дослідження констатовано, що камуфляжний принт було перенесено в цивільну сферу незабаром після впровадження в мілітарний одяг у роки Першої світової війни. Це стало свідченням того, що практична сутність камуфляжного візерунка не заважає використанню його естетичного потенціалу сучасною візуальною культурою. Значний внесок у формування та подальший розвиток камуфляжного візерунка зробили художники-авангардисти. Естетичні характеристики та численні символічні значення камуфляжу дозволили йому стати класичною характеристикою стилю мілітарі. Протягом ХХ та першої чверті ХХІ століття галузі мистецтва, архітектури та дизайну продовжують імпортувати й використовувати стратегії двох основних типів військового камуфляжу – Disruptive Pattern Material (ускладнення розпізнавання об’єкта) та Dazzle (деформація силуетів). Виявлено, що відповідно до сутності феномену камуфляжу, що полягає у візуальному сприйнятті неоднозначності через розрив форм, провідні сучасні кутюр’є використовують такі прийоми, як масштабування візерунка, пуантилізм мінімальної фрагментованої одиниці, розмитість, градуювання яскравості, гру на контрасті з однотонним тлом та інші, з метою розкриття власного осмислення камуфляжу в дизайні одягу й ідеї кожної конкретної моделі. Наукова новизна. Уперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено проблематику феномену камуфляжного візерунка й особливості його використання провідними дизайнерами одягу. На основі аналізу двох основних типів камуфляжного візерунка (Disruptive Pattern Material і Dazzle) простежено варіативність, окреслено основні прийоми дизайнерських рішень. Практична значущість. Результати проведеного дослідження можуть стати основою для монографічних досліджень, навчальної літератури, розроблення лекційних курсів з історії дизайну одягу
ВИСТАВКОВИЙ ПРОСТІР ЯК МУЛЬТИМЕДІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ДИЗАЙНЕРСЬКІ РІШЕННЯ
No full textThe purpose of this article is to analyze current practices in exhibition space design and to identify key trends shaping their development in the 21st century. The research objectives include exploring the specifics of applying digital technologies, gamification, modularity, and emotional design, as well as highlighting the principles of sustainability, inclusivity, and social integration. The methodology is based on a comprehensive approach that combines analytical, comparative, systemic, and cultural methods.The analytical method was used to study modern theoretical concepts and trends in the field of exhibition space design. The comparative method made it possible to identify common and distinctive features in exhibition practices in leading museums of Ukraine and the world. The cultural approach contributed to understanding exhibition design as a reflection of socio-cultural processes and a carrier of communicative values. The systemic approach was applied to consider exhibition space as an integrated system that includes architectural-spatial, communicative, technological, and emotional-aesthetic components. The research results identified the key contemporary trends in exhibition space design. The study also analyzed the role of social and network spaces in promoting exhibitions, engaging audiences, and forming communities around cultural and commercial projects. The scientific novelty of the study lies in clarifying the concept of “exhibition space design” as a multidimensional communicative system that combines spatial-object, informational, and sensory levels of interaction; in identifying the patterns of contemporary exhibition space formation under the influence of digital technologies, inclusive practices, and the concept of sustainable development; and in defining the role of design as a mediator between cultural heritage, technology, and audience experience. The practical relevance of the study lies in the possibility of applying the developed principles and approaches in designing new exhibition spaces and updating existing expositions, as well as in forming methodological recommendations for organizing accessible, sustainable, and emotionally rich exhibition environments.Метою статті є аналіз актуальних практик у дизайні виставкових просторів та визначення ключових тенденцій, що формують їх розвиток у XXI столітті. Завдання дослідження полягають у розкритті специфіки застосування цифрових технологій, гейміфікації, модульності та емоційного дизайну, а також у висвітленні принципів екологічності, інклюзивності та соціальної інтеграції. Методологія базується на комплексному підході, який поєднує аналітичні, порівняльні, системні та культурологічні методи. Аналітичний метод застосовано для вивчення сучасних теоретичних концепцій та тенденцій у сфері дизайну виставкового простору. Порівняльний метод дозволив виявити спільні та відмінні риси у практиках формування експозицій у провідних музеях України та світу. Культурологічний метод сприяв осмисленню виставкового дизайну як відображення соціокультурних процесів та носія комунікативних цінностей. Системний підхід використано для розгляду виставкового простору як цілісної системи, що включає архітектурно-просторову, комунікативну, технологічну та емоційно- естетичну складові частини. Результатом дослідження стало визначення ключових сучасних тенденцій у дизайні виставкового простору. Також проаналізовано роль соціальних і мережевих просторів у контексті популяризації виставок, інтеграції аудиторії та формування спільнот навколо культурних і комерційних проєктів. Наукова новизна полягає в уточненні поняття «дизайн виставкового простору» як багатовимірної комунікативної системи, що поєднує просторово-предметний, інформаційний і сенсорний рівні взаємодії, виявленні закономірностей формування сучасного виставкового простору під впливом цифрових технологій, інклюзивних практик і концепції сталого розвитку, а також у визначенні ролі дизайну як медіатора між культурною спадщиною, технологією та глядацьким досвідом. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання розроблених принципів і підходів у проєктуванні нових виставкових просторів та оновленні наявних експозицій, формування методичних рекомендацій щодо організації доступного, сталого та емоційно насиченого виставкового середовища
ЛЕТЕРИНГ У СИСТЕМІ ВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД
No full textPurpose. The article aims to provide a review and analytical examination of the current state of lettering research within the system of visual communication as explored by Ukrainian and international scholars and practitioners. Methodology. The study applies methods of art analysis, comparative and contrastive approaches, and empirical observation. The art-historical and comparative methods are directed at studying theoretical positions and practical solutions that demonstrate the development of lettering as a visual phenomenon within visual communication. The comparative method made it possible to identify common trends and distinctive features of lettering. The empirical base comprises contemporary examples of poster design, book and magazine covers, logotypes, and digital and print solutions in which lettering is used as a form of visual communication. Results. The article offers a theoretical understanding of lettering as a distinctive tool of visual communication. It has been established that in contemporary Ukrainian design, lettering gravitates toward calligraphic authenticity and typographic discipline, drawing on historical script traditions (ustav, semi-ustav, skoropys, etc.). By contrast, in the international context, illustrative and decorative approaches dominate. Unlike the Western tradition, Ukrainian lettering is characterized by formal precision, semantic depth, and cultural grounding. Thus, the practice of contemporary Ukrainian artists demonstrates that lettering is evolving and gaining pronounced cultural significance. Scientific novelty. For the first time, the article presents a holistic theoretical analysis of lettering as an autonomous tool within the system of visual communication. An updated authorial definition of the term “lettering” is proposed, reflecting its structural, functional, and aesthetic features in the contemporary visual environment. The contribution of Ukrainian and foreign type designers to the formation and development of lettering as a distinct direction of visual communication is explored. Practical relevance. The findings can be used in theoretical design studies, in educational practice, and in the professional practice of graphic and type design.Мета – здійснити огляд сучасного стану дослідженості летерингу у системі візуальної комунікації українськими та зарубіжними науковцями і практиками. Методологія. У дослідженні застосовано метод мистецтвознавчого аналізу, компаративний і порівняльний метод, метод емпіричного спостереження: мистецтвознавчий аналіз та компаративний метод спрямовані на вивчення теоретичних положень і практичних рішень, що репрезентують розвиток летерингу як візуального феномену у системі візуальної комунікації. Порівняльний метод дозволив виявити спільні тенденції та особливості летерингу. Емпіричну базу становлять сучасні приклади плакатного дизайну, книжкових і журнальних обкладинок, логотипів, цифрових і друкованих рішень, у яких застосовано летеринг як форму візуальної комунікації. Результати. У статті здійснено теоретичне осмислення летерингу як самобутнього інструменту візуальної комунікації. Встановлено, що у сучасному українському дизайні летеринг тяжіє до каліграфічної автентичності та типографічної дисципліни, орієнтуючись на історичні шрифтові традиції (устав, напівустав, скоропис тощо). Натомість у міжнародному контексті домінує ілюстративний та декоративний підхід. На відміну від західної традиції, український летеринг вирізняється формальною точністю, семантичною глибиною та культурним підґрунтям. Таким чином, практика сучасних українських митців доводить, що летеринг перетворюється і набуває виразної культурної значущості. Наукова новизна. Вперше здійснено цілісний теоретичний аналіз летерингу як автономного інструменту у системі візуальної комунікації. Запропоновано уточнену авторську дефініцію поняття «летеринг», що відображає його структурні, функціональні та естетичні особливості у сучасному візуальному середовищі. Досліджено внесок українських та зарубіжних шрифтових дизайнерів у становлення та розвиток летерингу як окремого напряму візуальної комунікації. Практична значущість. Отримані результати можуть бути використані в теоретичних дослідженнях з дизайну, в освітньому процесі, а також у практиці графічного й шрифтового дизайну
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
No full textIn the article, an overview of the possibilities and prospects for using innovative methods in the context of studying physics is presented, particularly in the process of working with students in the preparatory department.У статті розкрито огляд можливостей та перспектив використання інноваційних методів у контексті вивчення фізики, зокрема, у процесі роботи зі слухачами підготовчого відділення
ЕТИКА ІГРОПРАКТИКА: ПРОЄКТ КОДЕКСУ
No full textThe article presents a draft of the Ethical Code of Game Practice – a new professional field that utilizes game-based methodologies for the personal growth and development of participants. Given the current absence of a unified ethical standard for game practitioners, the aim of this work is to develop the first version of a code that will serve as a guideline for professionals in their practice. The developed principles are based on the ethical norms of psychological practice, adapted to the specifics of the game process. The Code covers key aspects of a game practitioner's work, including respect for the dignity of participants, competence, responsibility, honesty, ensuring well-being, confidentiality, and obtaining informed consent. The article also includes definitions of basic terms, a description of ethical principles, and an invitation to further discussion and supplementation of the presented draft by the professional community.У статті представлено проєкт Етичного кодексу ігропрактика – нової професійної сфери, що використовує ігрові методики для особистісного зростання та розвитку учасників. Оскільки наразі єдиного етичного стандарту для ігропрактиків не існує, метою даної роботи є розробка першого варіанту кодексу, що слугуватиме орієнтиром для фахівців у їхній професійній діяльності. В основу розроблених принципів покладено етичні норми психологічної практики, адаптовані до специфіки ігрового процесу. Кодекс охоплює ключові аспекти роботи ігропрактика, включаючи повагу до гідності учасників, компетентність, відповідальність, чесність, забезпечення добробуту, конфіденційність та отримання інформованої згоди. Стаття також містить визначення основних термінів, опис етичних принципів та запрошення до подальшого обговорення та доповнення представленого проєкту професійною спільнотою
ІННОВАЦІЙНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ПРОСТІР ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ УПРАВЛІНЦІВ ТА ПІДПРИЄМЦІВ
No full textThe article explores the concept of an innovative educational environment as a key factor in preparing competitive specialists in the fields of management and entrepreneurship. It analyzes modern approaches to the development of leadership qualities in higher education students, particularly in the context of the integration of education, science, and business. The role of digital technologies, interdisciplinary learning, gamification, mentorship, and project-based activities in developing leadership competencies is discussed. The importance of fostering innovative thinking, strategic vision, emotional intelligence, and communication flexibility as components of effective leadership is emphasized. Special attention is given to examples of the implementation of innovative educational practices in higher education institutions that ensure close interaction with the real business environment. The author justifies the need for the transformation of traditional educational models in line with the needs of the 21st-century labor market to successfully prepare the new generation of managers and entrepreneurs.У статті досліджено концепцію інноваційного освітнього середовища як ключового чинника у підготовці конкурентоспроможних фахівців у сферах менеджменту та підприємництва. Здійснено аналіз сучасних підходів до формування лідерських якостей у здобувачів вищої освіти, зокрема в умовах інтеграції освіти, науки та бізнесу. Розглянуто роль цифрових технологій, міждисциплінарного навчання, гейміфікації, менторства та проєктної діяльності у розвитку лідерських компетентностей. Підкреслено важливість формування інноваційного мислення, стратегічного бачення, емоційного інтелекту та комунікативної гнучкості як складових ефективного лідерства. Окрему увагу приділено прикладам впровадження інноваційних освітніх практик у вищих навчальних закладах, які забезпечують тісну взаємодію з реальним бізнес-середовищем. Авторка обґрунтовує необхідність трансформації традиційних освітніх моделей відповідно до потреб ринку праці XXI століття для успішної підготовки управлінців і підприємців нового покоління
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ ЯК ОСНОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ І БІЗНЕСУ: АКСІОЦЕНТРИЧНИЙ ПІДХІД У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ XXI СТОЛІТТЯ
No full textThe article analyses the axiocentric paradigm of formation of spiritual and cultural values as the conceptual core of sustainable development in the triune system of «education - science – business». The author substantiates the thesis that in the twenty-first century, traditional economic and technological models of sustainable development have exhausted their potential without a fundamental spiritual dimension that ensures subjective responsibility, ethical regulation and cultural legitimacy of transformation processes. It is argued that the formation of sustainable institutional models is possible only with the axiocentric integration of educational approaches, scientific integrity and business ethics in interaction with traditional spiritual systems (including universal humanistic and religious sources). The article considers the interrelationships between spiritual capital, environmental awareness and social sustainability based on the analysis of empirical studies that prove the priority of the spiritual component in ensuring long-term results of social development. The proposed synergistic model of the triunity (education - science - business) functions as a holistic axiocentric mechanism for the formation of a socially responsible personality capable not only of professional fulfilment but also of existential responsibility for the future of humanity and the planet.Здійснено аналіз аксіоцентричної парадигми формування духовно-культурних цінностей як концептуального ядра сталого розвитку в триєдиній системі «освіта – наука – бізнес». Обґрунтовується теза про те, що у XXI столітті традиційні економіко-технологічні моделі сталого розвитку вичерпали свій потенціал без фундаментального духовного виміру, який забезпечує суб’єктну відповідальність, етичну регуляцію та культурну легітимність трансформаційних процесів. Стверджується, що формування сталих інституційних моделей можливе лише за умови аксіоцентричної інтеграції освітніх підходів, наукової доброчесності та бізнес-етики у взаємодії з традиційними духовними системами (включаючи універсально-гуманістичні та релігійні джерела). Розглянуто взаємозв’язки між духовним капіталом, екологічною свідомістю та суспільною стійкістю на основі аналізу емпіричних досліджень, які доводять пріоритетність духовного компонента у забезпеченні довготривалих результатів соціального розвитку. Запропонована синергетична модель триєдності (освіта – наука – бізнес) функціонує як цілісний аксіоцентричний механізм формування соціально відповідальної особистості, здатної не лише до професійної реалізації, але й до екзистенційної відповідальності за майбутнє людства та планети