Наукові журнали Національного Авіаційного Університету
Not a member yet
16494 research outputs found
Sort by
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В РАЙОНІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ
No full textThe scientific article is devoted to a comprehensive analysis of the organization and implementation of psychological recovery measures for military personnel in active combat zones, taking into account the specifics of modern military operations and the conditions of prolonged stay in an extreme environment.
The purpose of the article is to analyze the aspects and features of the psychological recovery of servicemen of the Armed Forces of Ukraine in the area of combat operations.
Results. The author examines a structural and functional model of the work of psychological assistance points within military units, defining their role as key centers for crisis intervention, stabilization of the psycho-emotional state, and maintenance of the combat capability of personnel. Particular attention is paid to methods and techniques of psychological assistance that can be effectively applied under conditions of limited resources and high combat intensity. The significance of individual and group forms of work is revealed, including art therapy, aromatherapy, relaxation techniques, self-regulation methods. The importance of integrating the work of psychologists with other specialists-medical personnel, rehabilitation experts, and chaplains-is emphasized to ensure a comprehensive impact on recovery processes. It is determined that the effectiveness of psychological recovery directly depends on the prompt deployment of assistance points, clear distribution of the functional responsibilities of personnel, and the application of techniques that minimize the effects of combat stress. The necessity of systematic documentation is underscored, ensuring the continuity of psychological support and monitoring the dynamics of the mental state of military personnel. It is noted that optimally organized psychological assistance points perform not only a restorative function but also a preventive one, preventing the development of chronic psycho-emotional disorders. The results of the study can be used to improve the system of psychological support for staff support of the Armed Forces of Ukraine, to prepare methodological recommendations, and to implement modern models of psychological support for personnel in combat conditions.
Conclusion: The results of the study demonstrate:
the low level of staffing of full-time military psychologists (high workload per specialist – 600–800 servicemen) requires focusing on training personnel to provide psychological first aid and developing basic competencies in the initial recognition of crisis states among commanders;
an important method of providing psychological first aid is primary psychodiagnostics to identify signs of combat stress, which includes recording behavioral, emotional and physiological markers of a crisis state by commanders and sergeants;
a psychological aid point is a key form of organizing recovery, providing a comprehensive approach that combines medical-psychological, psychotherapeutic, social-rehabilitation and leave components.
Thus, the effectiveness of recovery depends on the complexity of the approach, the coordination of the team’s work, the balance between psychotherapeutic and physical recovery, as well as the ability to create a feeling of restored internal balance.Наукова стаття присвячена комплексному аналізу організації та реалізації заходів психологічного відновлення військовослужбовців у зоні активних бойових дій з урахуванням специфіки сучасних військових операцій та умов тривалого перебування в екстремальному середовищі.
Мета статті полягає у виявленні та аналізі особливостей психологічного відновлення військовослужбовців Збройних Сил України в районі ведення бойових дій.
Результати. Авторами розглянуто структурно-функціональну модель роботи пунктів психологічної допомоги військових частин, визначено їх роль як ключових осередків кризової інтервенції, стабілізації психоемоційного стану та підтримання боєздатності особового складу. Особливу увагу приділено методам і технікам психологічної допомоги, які можуть бути ефективно застосовані в умовах обмежених ресурсів і високої бойової напруги. Розкрито значення індивідуальних і групових форм роботи, зокрема арттерапії, ароматерапії, релаксаційних методик, технік саморегуляції. Наголошено на важливості інтеграції роботи психологів з іншими фахівцями – медичними працівниками, реабілітологами, капеланами – з метою комплексного впливу на відновлювальні процеси. Визначено, що ефективність психологічного відновлення безпосередньо залежить від оперативності розгортання пунктів допомоги, чіткості розподілу функціональних обов’язків персоналу та застосування методик, що мінімізують вплив бойового стресу. Підкреслено необхідність системного ведення документації, що забезпечує безперервність психологічного супроводу та моніторинг динаміки стану військовослужбовців. Відзначено, що оптимально організовані пункти психологічної допомоги виконують не лише відновлювальну функцію, а й превентивну, запобігаючи формуванню хронічних психоемоційних розладів. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення системи психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України, підготовки методичних рекомендацій та впровадження сучасних моделей психологічного супроводу особового складу у бойових умовах.
Висновок: Результати дослідження демонструють:
низький рівень укомплектованості штатних посад військових психологів (високе навантаження на одного фахівця – 600–800 військовослужбовців) вимагає орієнтування на підготовку особового складу до надання першої психологічної допомоги та формування у командирів базових компетентностей первинного розпізнавання кризових станів;
важливим методом надання першої психологічної допомоги є первинне психодіагностування для виявлення ознак бойового стресу, що включає фіксацію поведінкових, емоційних та фізіологічних маркерів кризового стану командирами та сержантами;
пункт психологічної допомоги є ключовою формою організації відновлення, забезпечуючи комплексний підхід, що поєднує медико-психологічну, психотерапевтичну, соціально-реабілітаційну та дозвільну складові.
Таким чином, ефективність відновлення залежить від комплексності підходу, злагодженості роботи команди, балансу між психотерапевтичним та фізичним відновленням, а також здатності створити відчуття відновленої внутрішньої рівноваги
РОЛЬ КРИПТОВАЛЮТ У ФІНАНСОВИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ
No full textThe purpose of the study is to determine the place and role of cryptocurrencies in financial offenses and their counteraction. Research methods: the achievement of the set goal was carried out through the use of specially scientific and general scientific methods of cognition, among which it is necessary to highlight structural-logical, synthesis and analysis, dialectical. Results: cryptocurrency is a virtual, decentralized, convertible, non-fiat currency that operates in a peer-to-peer network, is carried out using digital technologies and is protected by cryptographic encryption methods, with which it is possible to carry out confidential transactions. The advantages of cryptocurrencies during financial transactions are highlighted, as well as threats to the economic security of the state and the international financial system due to the possibility of money laundering obtained by criminal means, financing terrorism, tax evasion and fraud. Ways to improve the activities of bodies to combat financial offenses using cryptocurrencies are proposed. Discussion: based on the established characteristics of cryptocurrency, the advantages and threats of their use are determined, and ways to improve the activities of authorized bodies to combat illegal acts related to the use of cryptocurrencies are identified.
The authors conclude that cryptocurrencies are an integral part of the financial system, which has a significant impact on the international economy, and as a result, on the sphere of modern financial offenses. Due to their decentralization, high anonymity and lack of state regulation, digital assets form a favorable field for committing illegal financial transactions. Thus, the role of cryptocurrencies in financial offenses remains tangible, but its impact can be minimized through comprehensive regulation, effective international cooperation and the introduction of control mechanisms that will ensure the transparency of financial transactions in the crypto sector, which, in turn, will contribute to the balance between the innovative development of the cryptocurrency market and the need to prevent the criminal use of digital assets.Метою дослідження є встановлення місця та ролі криптовалют у фінансових правопорушеннях та протидії їм. Методи дослідження: досягнення поставленої мети здійснено через використання спеціально-наукових та загально-наукових методів пізнання, серед яких необхідно виділити структурно-логічний, синтез та аналіз, діалектичний. Результати: криптовалюта – це віртуальна децентралізована, конвертована, нефіатна валюта, що працює в піринговій мережі, здійснюється за допомогою цифрових технологій і захищена за допомого криптографічних методів шифрування, з якою можливе здійснення конфіденційних операцій. Виокремлено переваги криптовалют під час здійснення фінансових операцій, а також загрози економічній безпеці держави та міжнародній фінансовій системі через можливість відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму, ухилення від сплати податків та шахрайства. Запропоновані шляхи удосконалення діяльності органів по боротьбі з фінансовими правопорушеннями з використанням криптовалют. Обговорення: на основі встановлених ознак криптовалюти визначені переваги та загрози при їх використанні та визначені шляхи для удосконалення діяльності уповноважених органів по боротьбі з протиправними діяннями, що пов’язані з використанням криптовалют
ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВА У СФЕРІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ТА БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АБО НАДАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ
No full textReview of the monograph by Babikova O.S., Tytor D.P. “Organization of the investigation of fraud in the field of volunteer and charitable activities or the provision of humanitarian aid”.
The reviewer notes that this monograph is another modern new and important direction of research into the commission of criminal offenses, which has not yet been considered by other scientists.
In terms of its content, the monograph consists of a theoretical and legal analysis and a forensic characterization of fraud in the field of volunteer and charitable activities or the provision of humanitarian aid, which reveals the legal regulation of this area. The greatest attention is paid to the assessment and circumstances of the features of the organization of the investigation of fraud in the field of volunteer and charitable activities or the provision of humanitarian aid, as well as forensic prevention and counteraction to the commission of criminal offenses, their timely detection and immediate adoption of measures to avoid and overcome them. Some attention was paid to the features of conducting individual investigative (search) and other procedural actions.
The monograph will be useful both for higher education students and legal professionals, law enforcement agencies and organizations, judges, attorneys, and other practicing lawyers who seek to improve their level of professional competence.Рецензія на монографію Бабікової О.С., Титор Д.П. «Організація розслідування шахрайства у сфері волонтерської та благодійної діяльності або надання гуманітарної допомоги».
Рецензент зазначає, що дана монографія – це ще один сучасно новий та важливий напрямок дослідження вчинення кримінальних правопорушень, який на сьогоднішній день ще не розглядався іншими науковцями.
За своїм змістом монографія складається із теоретико-правового аналізу і криміналістичної характеристики шахрайства у сфері волонтерської та благодійної діяльності або надання гуманітарної допомоги, де розкрито правове регулювання цієї сфери. Найбільше уваги приділено оцінці та обставинам особливостей організації розслідування шахрайства у сфері волонтерської та благодійної діяльності або надання гуманітарної допомоги, а також криміналістичній профілактиці та протидії вчинення кримінальних правопорушень, їх своєчасне виявлення та невідкладне вжиття заходів щодо уникнення та подолання. Певна увага була приділена особливостям проведення окремих слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.
Монографія буде корисна як здобувачам вищої освіти, так і фахівцям у галузі права, правоохоронним установам та організаціям, суддям, адвокатам, іншим юристам-практикам, які прагнуть підвищувати свій рівень професійної компетентності
СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ЕКСПЕРТА
No full textThe purpose: to clarify the essence and legal nature of forensic examination in administrative proceedings, to analyze scholars’ views on its definition, and to study the procedural status of a forensic expert. Research methods: the logical-semantic method was applied to define the concepts of "forensic examination" and "special knowledge." The dialectical method of cognition was used to determine the legal nature of forensic examination and the procedural status of the expert. Through analysis and synthesis, the peculiarities of forensic examination in administrative proceedings were identified. Results: the article presents a comprehensive study of the institution of forensic examination in administrative proceedings in Ukraine, which ensures objectivity and completeness in the consideration of public-law disputes. Attention is given to the analysis of scientific approaches to defining the concept of "forensic examination," demonstrating the polysemy and multi-aspect nature of this phenomenon. It is substantiated that forensic examination is a distinct legal institution requiring a consistent approach to its legal regulation and practical application. Its procedural significance lies in the ability to obtain a scientifically grounded opinion that serves as a means of evidence in a case. Considerable attention is devoted to specialized knowledge, which is an essential component of forensic expert activity, as well as to the legal status of the expert as a subject endowed with rights and obligations. The grounds for disciplinary liability of the expert and the limits of their professional activity are generalized. The article also separately examines the requirements for experts established by current legislation and the conditions for admission to conduct examinations. The conclusion is substantiated that the effectiveness of using forensic examination as a method of establishing the truth depends on the level of the expert’s professionalism. Discussion: the effectiveness of using forensic examination as a means of establishing the truth in administrative proceedings directly depends on the level of professionalism of the expert, their adherence to procedural and ethical standards, as well as the proper use by the court of the results of the expert’s study.Мета: з’ясувати зміст та правову природу судової експертизи в адміністративному судочинстві, проаналізувати погляди науковців щодо її визначення та дослідити процесуальний статус судового експерта. Методи дослідження: застосовано логіко-семантичний метод з метою визначення понять «судова експертиза», «спеціальні знання». Діалектичний метод пізнання, за допомогою якого була з’ясована правова природа судової експертизи та процесуальний статус експерта. За допомогою методу аналізу та синтезу визначено особливості судової експертизи в адміністративному судочинстві. Результати: здійснено комплексне дослідження інституту судової експертизи в адміністративному судочинстві України, що забезпечує об’єктивність і повноту розгляду публічно-правових спорів. Проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «судова експертиза», що демонструють багатозначність і поліаспектність цього явища. Обґрунтовано, що судова експертиза є окремим правовим інститутом, який потребує узгодженого підходу до його правового регулювання та практичного застосування. Проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «спеціальні знання», які є необхідною складовою судово-експертної діяльності, а також правовому статусу експерта як суб’єкта, що наділений правами і обов’язками. Здійснено узагальнення підстав дисциплінарної відповідальності експерта та межі його професійної діяльності. Розглянуті вимоги до експерта, закріплені в чинному законодавстві, умови допуску до проведення експертиз. Обговорення: ефективність використання судової експертизи як способу встановлення істини в адміністративному судочинстві безпосередньо залежить від рівня професіоналізму експерта, дотримання ним процесуальних і етичних стандартів, а також від належного використання судом результатів експертного дослідження
ЕВОЛЮЦІЯ АРХІТЕКТУРНОГО ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРІВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ
No full textThe centre of scientific and technical creativity is considered as a building or a complex of buildings where the development and transfer of knowledge in the field of science, technology and engineering takes place. Such centres combine educational, research and practical activities aimed at finding innovative solutions, creating new technologies or improving existing ones. Regardless of the era and formal definition, such functions have been performed by various historical structures: from the Library of Alexandria and Plato’s Academy to modern innovation hubs and technology parks. Purpose: to determine the main stages of formation of centres of scientific and technical creativity, to analyse the patterns and characteristics of their architectural and planning organisation. Methodology. The study of the architectural and planning organisation of centres of scientific and technical creativity of different historical periods was based on the method of systematic analysis, synthesis and generalisation of available bibliographic sources. The result of the study is the identification of the main stages of the formation of centres of scientific and technical creativity, the characteristic features of their architectural and planning organisation. The scientific novelty lies in the systematic analysis of the stages of evolution of centres of scientific and technical creativity through the prism of architectural and planning transformation. For the first time, the characteristic features of the centres of each historical period are summarised and the key features that led to changes in their spatial organisation are identified. The study allows us to identify patterns of development of architectural solutions in the context of social, technological and cultural changes. Practical relevance. The practical significance of the study lies in the fact that centres of scientific and technical creativity play an important role in the cultural, educational and scientific spheres of society. Thanks to this work, it is possible to trace changes in the architectural and planning organisation of science centres during different historical periods and understand the reasons for the formation of certain spatial solutions or the dominance of certain elements. This allows us not only to analyse the historical development of centres of scientific and technical creativity, but also to take into account the principles of their architectural and planning organisation in the modern design of centres, and to be the basis for practical solutions today.Анотація. Центр науково-технічної творчості розглядається як будівля або комплекс будівель, у якому відбувається розвиток і передача знань у сфері науки, техніки та інженерної думки. Такі центри об’єднують навчальну, дослідницьку та практичну діяльність, спрямовану на пошук інноваційних рішень, створення нових технологій або вдосконалення вже існуючих. Незалежно від епохи та формального визначення подібні функції виконувалися різними історичними структурами – від Александрійської бібліотеки та Академії Платона до сучасних інноваційних хабів та технопарків. Мета: визначення основних етапів формування центрів науково-технічної творчості, аналіз закономірностей та характерних рис їх архітектурно-планувальної організації. Методологія. Під час дослідження архітектурно-планувальної організації центрів науково-технічної творчості різних історичних періодів було застосовано метод системного аналізу, синтезу та узагальнення наявних бібліографічних джерел. Результатом дослідження є визначення основних етапів формування центрів науково-технічної творчості, характерних рис їх архітектурно-планувальної організації. Наукова новизна полягає у системному аналізі етапів еволюції центрів науково-технічної творчості крізь призму архітектурно-планувальної трансформації. Уперше узагальнено характерні риси центрів кожного історичного періоду та виявлено ключові особливості, що зумовлювали зміни в їх просторовій організації. Дослідження дає змогу виявити закономірності розвитку архітектурних рішень у контексті соціальних, технологічних та культурних зрушень. Практична значущість. Практична значимість дослідження полягає у тому, що центри науково-технічної творчості відіграють важливу роль у культурній, освітній та науковій сферах суспільства. Завдяки цій роботі можна простежити зміни в архітектурно-планувальній організації центрів науки протягом різних історичних періодів і зрозуміти причини формування певних просторових рішень або домінування окремих елементів. Це дає змогу не лише проаналізувати історичний розвиток центрів науково-технічної творчості, а й урахувати принципи їх архітектурно-планувальної організації у сучасному проєктуванні центрів, бути основою для практичних рішень сьогодення
ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ КУЛЬТУРНИХ ТРЕНДІВ НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ ТА МИСТЕЦЬКУ ОСВІТУ
No full textThe purpose of the study is to identify the peculiarities of the influence of global cultural trends on the work of contemporary Ukrainian artists and to identify ways to integrate them into the art education system in order to update and adapt it to modern global challenges. The methodological basis of the study is a combination of interdisciplinary and integrated approaches, which allows for a comprehensive consideration of the impact of global cultural trends on the artistic practices of Ukrainian artists, as well as on the transformation of art education in the context of digitalization and globalization. The research is based on theoretical developments in the fields of cultural studies, art history, art pedagogy, sociology of culture, and media communications. The following methods were used in the study: analytical, synthetic, and cultural studies, which made it possible to comprehensively consider the issues and formulate reasonable conclusions. Results. The article analyzes how global and cultural trends, such as digitalization, street art, innovative artistic practices, and other artistic movements, are reflected in the work of Ukrainian artists and their importance for art education, in particular. Particular attention is paid to the adaptation of international trends to the local cultural context, the preservation of national identity and the formation of a unique style of Ukrainian artists in the context of globalization. Scientific novelty. The article analyzes the multifaceted impact of contemporary global cultural trends on the artistic works of Ukrainian artists and their importance for art education in general. The key trends that shape the global cultural landscape, such as the digitalization of art, the blurring of boundaries between different types of creativity, the growing popularity of socio-political art, the influence of mass culture and new media, are considered. In addition, the article predicts potential directions for the development of Ukrainian fine arts and art education, influenced by further integration into the global cultural space. The opportunities and challenges facing future generations of Ukrainian artists in the context of the dominance of global trends are discussed, as well as ways to stimulate innovation and original artistic expression. The study allows us to understand how contemporary artists in Ukraine respond to global cultural changes and in what forms they interpret them through the prism of national identity and current socio-political processes. Its practical significance lies in the possibility of using its results to update the content of art education in Ukraine in line with global cultural trends, improve the professional training of artists, facilitate their integration into the global artistic space, and formulate effective approaches to cultural policy and pedagogical practice in art institutions.Анотація. Мета дослідження: виявити особливості впливу глобальних культурних трендів на творчість сучасних українських художників та визначити шляхи їх інтеграції у систему мистецької освіти з метою її оновлення та адаптації до сучасних світових викликів. Методологічну основу дослідження становить поєднання міждисциплінарного та комплексного підходів, що дає змогу всебічно розглянути вплив глобальних культурних трендів на художні практики українських митців, а також на трансформацію мистецької освіти в умовах цифровізації та глобалізації. Дослідження спирається на теоретичні розробки в галузях культурології, мистецтвознавства, педагогіки мистецтва, соціології культури та медіакомунікацій. У рамках дослідження застосовано такі методи: аналітичний, синтетичний, культурологічний, що дало змогу комплексно розглянути означену проблематику та сформулювати обґрунтовані висновки. Результати дослідження. Проаналізовано, як глобальні та культурні тренди, такі як цифровізація, вуличне мистецтво, інноваційні художні практики та інші мистецькі течії, відображаються у творчості українських художників та їх значення для мистецької освіти зокрема. Особливу увагу приділено адаптації міжнародних тенденцій до локального культурного контексту, збереженню національної ідентичності та формуванню унікального стилю українських митців в умовах глобалізації. Наукова новизна. Статтю присвячено аналізу багатогранного впливу сучасних глобальних культурних трендів на образотворчість українських художників та їх значення для мистецької освіти у цілому. Розглядаються ключові тенденції, що формують світовий культурний ландшафт, такі як цифровізація мистецтва, розмиття меж між різними видами творчості, зростання популярності соціально-політичного мистецтва, вплив масової культури та нових медіа. Окрім того, стаття прогнозує потенційні напрями розвитку українського образотворчого мистецтва та мистецької освіти під впливом подальшої інтеграції у світовий культурний простір. Розглянуто можливості та виклики, що постають перед майбутніми поколіннями українських творців у контексті домінування глобальних трендів, а також шляхи для стимулювання інновацій та самобутнього мистецького вираження. Дослідження дає змогу зрозуміти, як сучасні художники в Україні реагують на глобальні культурні зміни та в яких формах вони інтерпретують їх через призму національної ідентичності та актуальних соціально-політичних процесів. Практична значущість полягає у можливості використання його результатів для оновлення змісту мистецької освіти в Україні відповідно до глобальних культурних трендів, удосконалення професійної підготовки художників, сприяння їхній інтеграції у світовий мистецький простір, а також для формування ефективних підходів у культурній політиці та педагогічній практиці мистецьких закладів
ДЕЯКІ ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ МОДЕЛЕЙ ІНФОГРАФІЧНОГО ЦИФРОВОГО СЕРЕДОВИЩА
No full textThe purpose. The aim of the article is to systematize the specific forms of infographic presentation of information, identify appropriate and effective classification approaches, their conceptual coordination and form the foundations of a universal classification within the framework of information design. Methodology. The article uses an analytical method to study the nature of infographics as a means of visual presentation of information and its evolution in the context of modern information society. Comparative analysis is used to compare infographics with related forms of data visualization – such as illustration, graphic journalism, visual notes, etc. Descriptive and classification approaches are also used to generalize the types of infographics and outline their boundaries. Results. To outline the main specific groups of infographic presentation of information and identify relevant and effective classifications of infographics, the works of leading information design specialists were reviewed. The concepts of William Bowman, Edward Tufte and Isabel Meirelles were coordinated among themselves and selected as basic. The basis of the infographic classification of the higher hierarchy is proposed to take the systematization proposed by William Bowman: what: appearance, structure, organization; how: movement, system, process; how much: size, quantity and tendency, division; where: place, location, position. These data can be supplemented with the proposals of Isabel Meirelles: temporal structures, that is, infographics that answer the question when, and «synthetic structures», as such that combine several previous types. Scientific novelty. The article comprehensively reviews the classification groups of information modeling for the first time, and draws parallels between the concepts of different authors. The practical relevance of the study lies in the possibility of applying its results in the development and improvement of educational and professional training programs for specialists in the specialty «IT Design». The study outlines key vectors of digital information transformation, in particular the classification principles of infographic modeling, which can serve as a basis for creating methodological recommendations for organizing and conducting classroom classes in the mentioned specialty.У статті розглянуто питання класифікації моделей інфографічного цифрового середовища в історичній ретроспективі, окреслено пропозиції універсальної класифікації. Метою статті є систематизація видових форм інфографічного представлення інформації, виявлення доцільних та ефективних класифікаційних підходів, їх концептуальне узгодження та формування основ універсальної класифікації у межах інформаційного дизайну. Методологія. У статті застосовано аналітичний метод для вивчення природи інфографіки як засобу візуального подання інформації та її еволюції в контексті сучасного інформаційного суспільства. Порівняльний аналіз використано для зіставлення інфографіки із суміжними формами візуалізації даних, такими як ілюстрація, графічна журналістика, візуальні замітки тощо. Також залучено описовий і класифікаційний підходи для узагальнення типів інфографіки та окреслення її меж. Результати. Для окреслення основних видових груп інфографічного подання інформації та виявлення доречних та ефективних класифікацій інфографіки розглянуто праці провідних фахівців інформаційного дизайну. Концепції Вільяма Боумена, Едварда Тафті та Ізабель Мейреллес були узгоджені між собою та вибрані як базові. За основу інфографічної класифікації вищої ієрархії пропонується взяти систематизацію, запропоновану Вільямом Боуменом: що: зовнішній вигляд, структура, організація; як: рух, система, процес; скільки: розмір, кількість і тенденція, ділення; де: місце, розташування, положення. Ці дані можуть бути доповнені пропозиціями Ізабель Мейреллес: часові структури, тобто інфографіка, що відповідає на питання коли, та «синтетичні структури» як такі, що об’єднують у собі кілька попередніх типів. Наукова новизна. Уперше комплексно розглянуто класифікаційні групи моделювання інформації, проведено паралелі між концептами різних авторів. Практична значущість дослідження полягає у можливості застосування його результатів під час розроблення та вдосконалення освітньо-професійних програм підготовки фахівців за спеціальністю «ІТ-дизайн». У дослідженні окреслено ключові вектори цифрової трансформації інформації, зокрема класифікаційні принципи інфографічного моделювання, що можуть слугувати підґрунтям для створення методичних рекомендацій щодо організації та проведення аудиторних занять зі згаданої спеціальності
КОНЦЕПТ ЛІНІЇ У ПРОСТОРОВОМУ МИСТЕЦТВІ МОДЕРНІЗМУ ТА ПОСТМОДЕРНІЗМУ
No full textThis article is devoted to the study of the concept of line as a material object of spatiality in modernist and postmodernist art. Purpose. The purpose of the article is to investigate the transformation of the role and methods of using the line as a material element of space in modernist and postmodernist art, to trace its transition from an instrument for outlining form to a dynamic medium that combines object, space and viewer. Methodology. The research is based on the principles of interdisciplinary and comprehensive approaches that combine the analysis of artistic phenomena and contemporary scientific concepts. Historical-chronological, biographical, historical-comparative methods and art analysis were used, as well as the interpretation of artistic practices in the context of theories of space and time. Results. Based on the analysis of works by Julio Gonzalez, Lijia Clark, Dan Flavin, David Smith, Eva Hesse, Gordon Matt Clark, Mona Hatoum, Jesus Rafael Soto, Tamara Kvesitadze and Joma Plensa, the key directions for rethinking the line in art in the mid-20th century and the first quarter of the 21st century are outlined. A comprehensive interpretation of the transformations of the line as a leading means of expression in the visual art of late modernism and postmodernism is proposed. A complex of aspects of the functioning of the material spatial line has been revealed, which, in addition to its visual form, acquires audio-tactile, kinetic prolongation and involvement as means of forming an interactive environment in contemporary artistic practices. Scientific novelty. The features of the artistic rethinking of the line as a spatial element capable of structuring the environment, interacting with the viewer and integrating different types of spatiality – physical, psychological and social – have been revealed. It has been proven that in the art of the second half of the 20th and early 21st centuries, the line has become an instrument for modelling the interaction of object, space and time. It has been established that the line goes beyond the traditional contour of form and becomes an active element that structures space, influences its perception and creates an interactive dialogue with the viewer. Practical relevance. The results of the study will contribute to a deeper understanding of the theoretical and practical aspects of postmodern art and can be used in educational programmes on art theory and history, in art history and interdisciplinary studies, as well as in the creative practice of artists and designers.Стаття присвячена дослідженню концепту лінії як матеріального об’єкта просторовості в мистецтві модернізму та постмодернізму. Мета статті – дослідити трансформацію ролі та способів використання лінії як матеріального елемента простору в мистецтві модернізму та постмодернізму, простежити її перехід від інструмента окреслення форми до динамічного медіума, що поєднує об’єкт, простір і глядача. Методологія. Дослідження базується на принципах міждисциплінарного та комплексного підходів, що поєднують аналіз мистецьких явищ і сучасних наукових концепцій. Використано історико-хронологічний, біографічний, історико-порівняльний методи та мистецтвознавчий аналіз, а також інтерпретацію художніх практик у контексті теорій простору й часу. Результати. На основі аналізу творів Хуліо Гонсалеса, Лижії Кларк, Дена Флавіна, Девіда Сміта, Єви Гессе, Гордона Матта-Кларка, Мони Хатум, Хесуса Рафаеля Сото, Тамари Квесітадзе та Жома Пленси окреслено ключові напрями переосмислення лінії в мистецтві середини ХХ – першої чверті ХХІ століття. Запропоновано цілісну інтерпретацію трансформацій лінії як провідного засобу виразності у візуальному мистецтві пізнього модернізму та постмодернізму. Виявлено комплекс аспектів функціонування матеріальної просторової лінії, яка, окрім візуальної форми, набуває в сучасних мистецьких практиках аудіотактильної, кінетичної пролонгованості й залученості як засіб формування інтерактивного середовища. Наукова новизна. Виявлено особливості художнього переосмислення лінії як просторового елемента, що має здатність структурувати середовище, взаємодіяти із глядачем та інтегрувати різні види просторовості – фізичну, психологічну, соціальну. Доведено, що лінія в мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття перетворюється на інструмент моделювання взаємодії об’єкта, простору й часу. Встановлено, що лінія виходить за межі традиційного контуру форми та стає активним елементом, який структурує простір, впливає на його сприйняття та створює інтерактивний діалог із глядачем. Практична значущість. Результати дослідження сприятимуть поглибленому розкриттю теоретичних і практичних аспектів мистецтва постмодернізму, можуть бути використані в освітніх програмах із теорії та історії мистецтва, у мистецтвознавчих і міждисциплінарних дослідженнях, а також у творчій практиці художників і дизайнерів
ВІЗУАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ: ІЛЮСТРАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
No full textThe article is devoted to an art-historical review of selected illustrated editions of Ukrainian folk and authorial fairy tales published by the Ukrainian diaspora throughout the 20th century, up to 1991, with an emphasis on issues of national identity, cultural continuity, and visual codes. The paper addresses the artist’s responsibility toward cultural heritage and the accurate interpretation of the illustrated text by readers, in particular, the need for a conscious reference to ethnographic sources when creating visual imagery, illustrated by examples from books in the digital libraries of the USA and Canada. It also examines the outcomes of the artists’ deliberate refusal to use or their transformation of visual markers in the process of illustrating folklore texts. The value of this analysis lies not only in studying this phenomenon within Ukraine but also in highlighting the approaches to visual storytelling developed by artists of Ukrainian origin who preserved and evolved cultural traditions, while living abroad. Purpose. The purpose of the article is to analyze the works of these artists to understand how the illustration of a fairy tale can serve as a means of cultural communication, as an introduction to national culture, and as an educational tool. The study pays particular attention to illustrators’ compositional solutions, techniques, and authorial approaches. Methodology. The research employs methods of visual analysis, content analysis, and a structural-semiotic approach, integrated within an interdisciplinary framework that combines art-historical, ethnocultural, pedagogical, and visual-communicative methodologies. Results. Illustration in diaspora editions functioned as an active medium of cultural communication: through depictions of clothing, everyday life, and architecture, artists ensured the visual continuity of tradition and the recognizability of the nation. Typological approaches to working with cultural attributes were identified – from meticulous ethnographic reconstruction to individual artistic interpretations. The analysis of compositional and technical solutions demonstrated that the combination of form, ornament, and scenography determines the emotional and cognitive impact of illustration on a child. Scientific novelty. For the first time, the study examines the specific use of cultural attributes – folk costume, architectural and household motifs, ornamentation – in illustrated editions of the Ukrainian diaspora of the 20th century. It reveals the mechanisms of their reproduction, transformation, or conscious omission and the influence of these choices on shaping visual identity in young readers. Practical relevance. The research contributes to the reinterpretation of the diaspora’s visual heritage within the context of contemporary artistic practice in Ukraine. It also provides practical guidelines for illustrators and publishers concerning the responsible use of cultural attributes and possible strategies for their reconstruction or meaningful transformation, serving as an example for artists seeking to deepen their creative practice through theoretical reflection.Стаття присвячена мистецтвознавчому огляду обраних ілюстрованих видань української народної та авторської казки, що були видані коштом української діаспори протягом ХХ ст. до 1991 року, з акцентом на питаннях національної ідентичності, культурної тяглості та візуальних кодів. Порушено проблему відповідальності митця перед культурною спадщиною та правильного трактування читачами ілюстрованого тексту, зокрема потреби осмисленого звернення до етнографічних джерел під час створенння образів на прикладах книг з електронних бібліотек США та Канади. Також розглянуто результат свідомої відмови від використання візуальних маркерів або їх трансформації в процесі ілюстрування фольклорних текстів. Цінність аналізу полягає не лише у вивченні такого явища в межах України, але й у висвітленні підходів до створення візуального контенту митцями українського походження, які, опинившись за межами Батьківщини, зберігали й розвивали культурні традиції. Метою статті став аналіз творів митців задля розуміння, як саме ілюстрація казки може стати засобом культурної комунікації, знайомства з культурою країни та виконувати виховну функцію. Детально розглядаються композиційні рішення художників-ілюстраторів, техніки та авторські підходи. Методологія. У роботі застосовано методи візуального аналізу, контент-аналізу та структурно-семіотичний підхід, які були застосовані в межах міждисциплінарної методології дослідження, що поєднує мистецтвознавчий, етнокультурний, педагогічний та візуально-комунікативний підходи. Результати. Ілюстрація в діаспорних виданнях виступала як активний засіб культурної комунікації: через деталі вбрання, побуту й архітектури митці забезпечували візуальну тяглість традиції й упізнаваність нації. Виявлено типологічні підходи до роботи з атрибутами – від ретельного відтворення етнографічних елементів до авторських інтерпретацій. Аналіз композиційних і технічних рішень показав, що саме поєднання форми, орнаменту та сценографії визначає емоційно-пізнавальний вплив ілюстрації на дитину. Наукова новизна. Вперше вивчено специфіку використання культурних атрибутів (народного костюма, архітектурних і побутових мотивів, орнаментики) саме в ілюстрованих виданнях української діаспори ХХ ст., показано механізми їх відтворення, трансформації або свідомої відмови від них та вплив цих рішень на формування візуальної ідентичності у дитячого читача. Практична значущість. Дослідження підтримує переосмислення візуальної спадщини діаспори в контексті сучасної художньої практики в Україні, покликане слугувати прикладом для сучасних митців, які прагнуть поглибити власну творчу практику шляхом залучення теоретичних знань, та дають орієнтири для сучасних ілюстраторів і видавців щодо відповідального використання культурних атрибутів та можливих стратегій їх реконструкції або осмисленої трансформації
РОЛЬ ПРОСТОРОВОЇ МОРФОЛОГІЇ ТА КУЛЬТУРНОЇ ПАМ’ЯТІ У ФОРМУВАННІ ІДЕНТИЧНОСТІ МІСТА
No full textThe article examines the interrelation between the urban spatial morphology and cultural memory as key factors in the process of shaping the socio-cultural identity of a city. The purpose of the study is to identify the role of morphological structure of the urban environment and symbolic carriers of memory in constructing the identity of contemporary Ukrainian cities. Methodology is based on an interdisciplinary approach that combines methods of architectural and urban planning analysis, cultural interpretation, historical-genetic and comparative analysis, as well as the concepts of “lieux de mémoire” (P. Nora) and cultural memory theory (J. Assmann). The results are substantiated through the typologization of material and intangible factors of urban space, and by analyzing specific cases of Ukrainian cities (Kyiv, Lviv, Ivano-Frankivsk, Odesa, Kharkiv). Results demonstrate that the spatial and morphological framework of the city provides the foundation for preserving historical and architectural heritage, while cultural memory assigns symbolic meanings to this space. Different models of identity formation were identified: Kyiv, Lviv, and Kharkiv rely primarily on material heritage; Odesa emphasizes intangible cultural codes; Ivano-Frankivsk represents a balanced combination of both dimensions. Scientific novelty lies in the development of a conceptual model of interaction between urban morphology and cultural memory in shaping the socio-cultural identity of the city, as well as in the proposed typology of material and intangible factors that influence the identification of urban space. Practical relevance of the results is determined by their applicability in urban development strategies, particularly in heritage preservation, public space design, and territorial branding. The findings can be used by architects, urban planners, cultural theorists, and spatial planning specialists to improve the quality of urban environments and their alignment with the identity needs of local communities.У статті досліджується взаємозв’язок просторової морфології міста та культурної пам’яті як ключових чинників у процесі формування його соціо- культурної ідентичності. Мета дослідження полягає у виявленні ролі морфологічної структури міського середовища та символічних носіїв пам’яті в конструюванні ідентичності сучасних українських міст. Методологія ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує методи архітектурно-містобудівного аналізу, культурологічної інтерпретації, історико-генетичний та порівняльний аналіз, а також елементи концепції «місць пам’яті» П. Нора (P. Nora) і теорії культурної пам’яті Я. Ассмана (J. Assmann). Для обґрунтування результатів застосовано типологізацію матеріальних і нематеріальних чинників міського простору, а також аналіз конкретних прикладів українських міст (Київ, Львів, Івано-Франківськ, Одеса, Харків). Результати дослідження засвідчили, що просторово-морфологічний каркас міста створює основу для збереження історико-архітектурної спадщини, тоді як культурна пам’ять надає цьому простору символічного змісту. Установлено відмінності в моделях формування ідентичності: Київ, Львів і Харків тяжіють до матеріальної спадщини; Одеса – до нематеріальних культурних кодів; Івано- Франківськ демонструє збалансоване поєднання двох вимірів. Наукова новизна полягає в розробці концептуальної моделі взаємодії просторової морфології та культурної пам’яті у формуванні соціокультурної ідентичності міста, а також у запропонованій типології чинників (матеріальних і нематеріальних), які впливають на процес ідентифікації міського простору. Практична значущість результатів полягає в можливості їх використання в стратегіях розвитку міст, зокрема у сфері збереження культурної спадщини, проєктування публічних просторів та формування бренду територій. Отримані висновки можуть бути застосовані в практиці архітекторів, урбаністів, культурологів та фахівців із просторового планування для підвищення якості міського середовища та його відповідності ідентифікаційним потребам громади