Teorìâ ta Metodika Fìzičnogo Vihovannâ
Not a member yet
1601 research outputs found
Sort by
Дослідницький факторний аналіз використання опитувальника щодо визначення середовища розвитку обдарованості (TDEQ-5) у баскетболі в Індонезії
No full textObjectives. This study aimed to adapt and measure the level of validity and reliability of the Talent Development Environment Questionnaire (TDEQ-5) for basketball in Indonesia.
Materials and methods. A quantitative approach was employed, using the Exploratory Factor Analysis (EFA) method and Cronbach’s Alpha test to determine the reliability of the instrument. The sample comprised 420 basketball athletes (212 men, 208 women) from the Developmental Basketball League, distributed across eight provinces, which were divided into nine major cities in Indonesia. The characteristics of the sample (mean ± SD) were as follows: aged 15 to 18 (17.8 ± 7.2 years old), training experience was 4 to 8 years (5.3 ± 8.9 years), and participating in competitions experience twice to four times a year. The analysis of this study is based on each factor: Long-term development (LTD), Alignment of expectations (AOE), Communication (COM), Holistic quality preparation (HQP), and Social network (SN).
Results. The results showed that KMO-MSA was p > 0.5, and Bartlett’s Test of Sphericity was p < 0.05. Furthermore, Anti-image Correlation, Communalities, and Pattern Matrix Test also exhibited p > 0.5. The Cronbach’s Alpha value was found to be 0.924.
Conclusions. These findings indicate that the TDEQ-5 is a reliable and valid tool for assessing the talent development environment of basketball athletes, especially in Indonesia. However, further development of this instrument is recommended to be adapted to the sports culture in Indonesia and to ensure a more comprehensive and scientific evaluation of talent coaching in basketball.Мета дослідження. Метою цього дослідження було адаптувати та оцінити рівень валідності та надійності використання опитувальника щодо визначення середовища розвитку обдарованості (TDEQ-5) у баскетболі в Індонезії.
Матеріали та методи. Для визначення надійності інструменту застосовано кількісний підхід із використанням методу дослідницького факторного аналізу (ДФА) та коефіцієнта альфа Кронбаха. Вибірка складалася із 420 баскетболістів (212 чоловіків, 208 жінок) з Баскетбольної Ліги Розвитку, учасників якої було розподілено за вісьмома провінціями, розділеними на дев’ять великих міст Індонезії. Характеристики вибірки (середнє ± СВ) включали наступні показники: вік від 15 до 18 років (17,8 ± 7,2 року), досвід тренувань — від 4 до 8 років (5,3 ± 8,9 року), досвід участі в змаганнях — від двох до чотирьох разів на рік. Проведений аналіз дослідження ґрунтується на кожному із представлених факторів: Довгостроковий розвиток (ДР), узгодженість очікувань (УО), комунікація (КОМ), холістична якісна підготовка (ХЯП) та соціальна мережа (СМ).
Результати. Результати показали, що критерій адекватності вибірки Кайзера-Мейєра-Олкіна становить p > 0,5, а критерій сферичності Бартлетта — p < 0,05. Крім того, кореляція антиіміджів, спільності та критерій матриці патернів також мали показник p > 0,5. Значення коефіцієнта альфа Кронбаха становило 0,924.
Висновки. Отримані дані свідчать про надійність та валідність використання TDEQ-5 щодо оцінки середовища розвитку обдарованості баскетбольних спортсменів, що особливо актуально для Індонезії. Однак рекомендується подальший розвиток зазначеного інструменту з метою його адаптації до спортивної культури Індонезії та забезпечення більш комплексної і наукової оцінки тренерської роботи з талановитими спортсменами у баскетболі
Аналіз емоційного контролю університетських спортсменів: Крос-культурна та гендерна перспектива
No full textBackground. Emotional control plays a crucial role in athletic performance and is influenced by factors such as gender and cultural context. Understanding the interplay between emotional regulation and athletic success can provide valuable insights for optimizing performance strategies.
Objectives. This study aimed to investigate the role of emotional control in athletic performance among university athletes from Baghdad, Iraq, and Delhi, India, with a focus on examining differences by gender and university affiliation. It also examines the relationships between subscales of emotional control and overall performance.
Materials and methods. The study involved 300 athletes aged 18 to 30 years, equally divided between Baghdad University (BU), Iraq and Delhi University (DU), India, with balanced gender representation (75 male and 75 female athletes per university). Emotional control was assessed using the Emotional Control Questionnaire (ECQ), which includes subscales for rehearsal, emotional inhibition, aggression control, and benign control. Descriptive statistics, two-way ANOVA, and Pearson’s correlations were employed for data analysis using SPSS software.
Results. Emotional control scores were comparable across both universities and genders, with BU athletes scoring slightly lower (M = 34.41, SD = 5.86) than DU athletes (M = 34.66, SD = 3.46). The two-way ANOVA revealed no significant differences in overall emotional control or its subscales due to gender, university affiliation, or their interaction, except for benign control, where DU athletes scored significantly higher (F(1, 298) = 5.55, p = 0.02). Strong positive correlations were identified between overall emotional control and the subscales of benign control (r = .69, p < .01), rehearsal (r = .69, p < .01), and aggression control (r = .64, p < .01).
Conclusions. The findings highlight the interrelated nature of emotional regulation components and their variable contributions to athletic performance. These insights can guide the development of training programs incorporating emotional control strategies to enhance competitive outcomes for university athletes.Історія питання. Емоційний контроль відіграє вирішальну роль у досягненні спортивної результативності і залежить від таких факторів, як стать і культурний контекст. Розуміння взаємозв’язку між емоційною регуляцією та спортивними успіхами може стати цінним підґрунтям задля оптимізації стратегій результативності.
Мета дослідження. Метою цього дослідження було вивчити роль емоційного контролю у досягненні спортивної результативності серед студентів-спортсменів з Багдада (Ірак) та Делі (Індія), приділяючи особливу увагу вивченню відмінностей згідно з гендерною та університетською приналежністю. У дослідженні також розглядаються взаємозв’язки між субшкалами емоційного контролю та загальною результативністю.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 300 спортсменів віком від 18 до 30 років, яких порівну було розподілено між Багдадським університетом (БУ), Ірак, і Делійським університетом (ДУ), Індія, за принципом збалансованого гендерного співвідношення (75 спортсменів-чоловіків і 75 спортсменів-жінок від кожного університету). Оцінка емоційного контролю проводилася за допомогою опитувальника емоційного контролю (“Emotional Control Questionnaire”, ECQ), який містить субшкали для повторюваного типу мислення, емоційної інгібіції, контролю агресії та сприятливого контролю. Для аналізу даних було застосовано описову статистику, двофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) та кореляції Пірсона із використанням програмного забезпечення SPSS.
Результати. Показники емоційного контролю були порівнянними як для університетів, так і для обох статевих груп, причому спортсмени БУ набрали дещо менше балів (M = 34,41, SD = 5,86), ніж спортсмени ДУ (M = 34,66, SD = 3,46). Двофакторний дисперсійний аналіз не виявив значущих відмінностей у показниках загального емоційного контролю або його субшкал залежно від статі, університетської приналежності або їхньої взаємодії, за винятком сприятливого контролю, де спортсмени ДУ отримали значно вищі результати (F(1, 298) = 5.55, p = 0.02). Встановлено міцні позитивні кореляції між загальним емоційним контролем і субшкалами сприятливого контролю (r = .69, p < .01), повторюваним типом мислення (r = .69, p < .01) та контролем агресії (r = .64, p < .01).
Висновки. Отримані дані підкреслюють взаємопов’язаний характер компонентів емоційної регуляції та їхній варіативний внесок у досягнення спортивної результативності. Зазначені висновки можуть слугувати орієнтиром для розроблення тренувальних програм, що включатимуть стратегії емоційного контролю щодо підвищення змагальних результатів університетських спортсменів
На шляху від футбольного поля до ігрової консолі: Вивчення ролі футбольного кіберспорту в розвитку юних футболістів
No full textObjectives. The study aimed to analyse the impact of football eSports on the perceptions of young footballers, focusing on the key components, namely motivation, technical and tactical skill development, and career choices in the football context.
Materials and methods. Forty-two young footballers playing both traditional football and football videogames took part in the study. Participants were administered an ad hoc questionnaire divided into three sections: sample identification, impact of eSports on aspirations and perspectives, and relationship between digital and traditional practice. Statistical analysis included Fisher’s exact test and Chi-square.
Results. The results show that 57.1% of subjects reported an increase in motivation, especially in adolescence. Furthermore, 73.9% perceived an improvement in football-related cognitive skills, with a positive influence on actual performance (69%). Significant relationships were observed between hours spent playing videogames and the perceived enhancement in cognitive skills (p = .001), motivation (p = .032) as well as the influence on career choices of the latter (p = .010).
Conclusions. It is clear from the study that football eSports offer a valuable support to the traditional sporting pathway by stimulating motivation and tactical skills. In addition, this sport of the digital generation can be integrated into the training of young footballers to foster their development and achievement.Мета дослідження. Метою дослідження було проаналізувати вплив футбольного кіберспорту на рівень сприйняття юних футболістів, зосередившись на ключових компонентах, а саме: мотивації, розвитку технічних і тактичних навичок та виборі кар’єри у футбольному контексті.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 42 юні футболісти, які грають як у традиційний футбол, так і у футбольні відеоігри. Учасникам було запропоновано спеціальний опитувальник (ad hoc questionnaire), розділений на три частини: ідентифікація вибірки, вплив кіберспорту на прагнення та перспективи, а також взаємозв’язок між цифровою та традиційною практикою. Статистичний аналіз включав точний тест Фішера та критерій хі-квадрат.
Результати. Результати показують, що 57,1% досліджуваних повідомили про підвищення мотивації, особливо у осіб підліткового віку. Крім того, 73,9% відчули покращення когнітивних навичок, пов’язаних з футболом, що позитивно вплинуло на фактичну результативність (69%). Спостерігалися значні взаємозв’язки між годинами, проведеними за відеоіграми, та сприйнятим поліпшенням когнітивних навичок (p = .001), мотивації (p = .032), а також впливом на вибір кар’єри останніх (p = .010).
Висновки. Дослідження чітко продемонструвало, що футбольний кіберспорт надає цінну підтримку традиційному спортивному напрямку, стимулюючи мотивацію та тактичні навички. Також цей вид спорту цифрового покоління може бути інтегрований у тренувальний процес юних футболістів з метою сприяння їхньому розвитку та реалізації досягнень
Йогічна практика покращує нервово-м’язову координацію у жінок середнього віку, які ведуть малорухливий спосіб життя: Експериментальне дослідження
No full textBackground. Kinesthetic perception, static balance, and coupling ability are essential components of motor coordination, particularly in middle-aged women leading sedentary lifestyles. Yogic practice is widely recognized for its benefits in enhancing physical and neuromuscular functions, but its specific impact on these variables remains underexplored.
Objectives. This study aimed to evaluate the effects of an eight-week yogic practice on kinesthetic perception, static balance, and coupling ability among sedentary middle-aged women.
Materials and methods. Sixty sedentary women, aged 30-50 years, were purposively selected from West Bengal, India, and divided into two age groups (30-40 and 41-50 years). Each age group was further assigned to an experimental group (n = 15) and a control group (n = 15). The experimental groups participated in a structured yogic practice program for eight weeks, while the control groups maintained their routine activities. Kinesthetic perception, static balance, and coupling ability were assessed using the kinesthetic obstacle test, stork stand test, and eye-hand coordination test, respectively. Statistical analyses, including ANCOVA, pairwise comparisons, and independent t-tests, were conducted using SPSS, with a significance level of 0.05.
Results. ANCOVA revealed significant improvements in kinesthetic perception (F = 5.60, p < .05; F = 4.51, p < .05), static balance (F = 5.90, p < .05; F = 4.92, p < .05), and coupling ability (F = 10.74, p < .05; F = 7.60, p < .05) for the experimental groups in the 30-40 and 41-50 age ranges, respectively, compared to the control groups. Pairwise comparisons confirmed these marked differences, while independent t-tests showed no substantial variations between age groups in the experimental groups.
Conclusions. The study indicated that an eight-week yogic practice intervention significantly improved kinesthetic perception, static balance, and coupling ability in sedentary middle-aged women, demonstrating its effectiveness in enhancing neuromuscular coordination. These findings support yogic practice as an effective strategy for improving motor functions in non-athletic middle-aged populations.Історія питання. Кінестетичне сприйняття, статична рівновага та здатність до узгодженості рухових дій є невід’ємними складовими координації рухів, зокрема у жінок середнього віку, які ведуть малорухливий спосіб життя. Йогічна практика є широко визнаною методикою, що є ефективною у покращенні фізичних та нервово-м’язових функцій, проте її конкретний вплив на вищезазначені показники залишається недостатньо дослідженим.
Мета дослідження. Метою цього дослідження було оцінити вплив восьмитижневої практики йоги на кінестетичне сприйняття, статичну рівновагу та здатність до узгодженості рухових дій серед жінок середнього віку, які ведуть малорухливий спосіб життя.
Матеріали та методи. Шістдесят жінок, які вели малорухливий спосіб життя, віком від 30 до 50 років, було цілеспрямовано відібрано зі штату Західна Бенгалія, Індія, та розділено на дві вікові групи (30–40 та 41–50 років). Кожна вікова група була додатково розподілена на експериментальну групу (n = 15) та контрольну групу (n = 15). Експериментальні групи брали участь у структурованій програмі з йогічної практики протягом восьми тижнів, тоді як контрольні групи продовжували свою звичайну активність. Кінестетичне сприйняття, статична рівновага та здатність до узгодженості рухових дій оцінювалися за допомогою кінестетичного тесту на перешкоди, тесту на рівновагу «Лелека» та тесту на координацію рук і очей відповідно. Статистичні аналізи, включаючи коваріаційний аналіз, парні порівняння та t-критерії для незалежних вибірок, було проведено за допомогою програмного забезпечення SPSS із рівнем значущості 0.05.
Результати. Коваріаційний аналіз виявив значне поліпшення показників у кінестетичному сприйнятті (F=5.60, p<0.05; F=4.51, p<0.05), статичній рівновазі (F=5.90, p<0.05; F=4.92, p<0.05) та здатності до узгодженості рухових дій (F=10.74, p<0.05; F=7.60, p<0.05) для експериментальних груп у вікових діапазонах 30–40 та 41–50 років відповідно, порівнюючи з контрольними групами. Парні порівняння підтвердили ці суттєві відмінності, тоді як t-критерії для незалежних вибірок не показали істотних варіацій між віковими групами в експериментальних групах.
Висновки. Дослідження показало, що восьмитижнева практика йоги сприяла значному поліпшенню кінестетичного сприйняття, статичної рівноваги та здатності до узгодженості рухових дій у жінок середнього віку, які ведуть малорухливий спосіб життя, продемонструвавши свою ефективність у підвищенні нервово-м’язової координації. Отримані результати підтверджують, що йогічна практика є ефективною стратегією щодо покращення рухових функцій у групах дорослого населення, які не займаються спортом
Оцінка тенденцій кардіореспіраторної підготовленості серед студентів-фізіотерапевтів: Поперечне дослідження тривалістю 15 років (2007–2023)
No full textBackground. Cardiorespiratory fitness (CRF) is a key health indicator, particularly for physiotherapy students who are expected to model healthy behaviors.
Objectives. The objective of the study was to analyze CRF trends among physiotherapy students over the period from 2007 to 2023 and to assess variations in maximal oxygen uptake (VO2 max) across gender and body mass index (BMI) categories.
Materials and Methods. Secondary data from 2007–2009 and 2010–2012 were compared with primary data collected in 2022–2023. CRF was measured using a submaximal Monark Ergomedic 839E cycle ergometer test in 242 students (aged 18–25 years). Statistical analyses included t-tests, ANOVA, and non-parametric tests (p < 0.05). The Kruskal-Wallis test was used for between-group comparisons and Spearman’s correlation — to assess trends over time.
Results. Over half of male (52%) and female (63%) participants had CRF levels below the reference values. Female students showed a significant VO2 max decline in 2022–2023 compared to 2007–2009 (mean difference = 1.78 ml/min/kg, p < 0.05), while no trend was observed in males. Students with BMI > 25 kg/m² had significantly lower VO2 max than those with BMI ≤ 25 kg/m² (p < 0.05).
Conclusions. These findings highlight the need for targeted fitness programs for female students and those with elevated BMI. Future research should explore lifestyle factors and intervention strategies to improve CRF in students. This study provides foundational data for future research on the relationship between CRF, clinical skills, and patient satisfaction among physiotherapy students.Історія питання. Кардіореспіраторна підготовленість (КРП) є ключовим показником здоров’я, зокрема для студентів-фізіотерапевтів, які повинні дотримуватися моделі здорового способу життя.
Мета дослідження. Метою дослідження було проаналізувати тенденції розвитку КРП серед студентів-фізіотерапевтів у період з 2007 по 2023 рік та оцінити відмінності в показниках максимального споживання кисню (VO2 max) залежно від статі та індексу маси тіла (ІМТ).
Матеріали та методи. Проведено порівняльний аналіз вторинних даних за 2007–2009 та 2010–2012 роки з первинними даними, зібраними у 2022–2023 роках. Вимірювання КРП проведено за допомогою субмаксимального тесту на велоергометрі Monark Ergomedic 839E у 242 студентів (віком 18–25 років). Статистичні методи аналізу включали t-критерії, дисперсійний аналіз, непараметричні критерії (p < 0.05). З метою проведення міжгрупових порівнянь застосовано критерій Краскела- Волліса, а для оцінки тенденцій протягом певного періоду часу — кореляцію Спірмена.
Результати. У понад половини учасників чоловічої статі (52%) та жіночої статі (63%) рівні КРП були нижчими за референтні значення. У студенток спостерігалося значне зниження показника VO2 max у 2022–2023 роках порівняно з 2007–2009 роками (середня різниця = 1.78 мл/хв/кг, p < 0.05), тоді як у представників чоловічої статі такої тенденції не виявлено. Студенти з ІМТ > 25 кг/м² мали значно нижчий показник VO2 max, аніж особи з ІМТ ≤ 25 кг/м² (p < 0.05).
Висновки. Отримані результати підкреслюють необхідність впровадження цільових програм з фізичної підготовки для студенток та осіб з підвищеним ІМТ. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на вивчення факторів способу життя та інтервенційних стратегій з метою поліпшення КРП у студентів. Представлене дослідження надає фундаментальні дані для проведення подальших досліджень щодо взаємозв’язку між КРП, клінічними навичками та задоволеністю пацієнтів серед студентів-фізіотерапевтів
Соціальна адаптація спортсменів в Україні: виклики та пріоритетні напрями підтримки
No full textBackground. Sport represents a crucial component of human life, yet the intensity of training, coupled with significant physical and psycho-emotional strain, often restricts athletes’ opportunities for holistic personal development and limits their integration into the social environment. These challenges become especially acute during the transition from active competitive activity to the post-career stage.
Objectives. This study aimed to conduct a comprehensive analysis of the level of awareness among specialists in the field of physical culture and sport regarding the concept of athletes’ social adaptation and to identify the key problems athletes encounter throughout this process.
Materials and Methods. The study was based on an anonymous online survey involving 150 specialists representing diverse sectors of the field of physical culture and sport in Ukraine. A set of complementary methods was employed, including system analysis, analysis and synthesis of scientific literature, sociological survey, and statistical analysis, using the chi-square (χ²) test to assess the relationship between professional experience and awareness levels.
Results. The findings indicate that 87.3% of respondents considered the social adaptation of athletes to be “undoubtedly very important”. The most critical challenges during athletes’ professional careers were identified as the imbalance between sport and education (54.5%) and psychological overload and stress (40.0%). In the post-career stage, the leading difficulties were related to employment (33.8%) and financial instability (26.9%). The most effective forms of post-career support were recognized as employment assistance (mean score = 4.3) and financial support (mean score = 4.0). At the same time, the primary barriers to implementing adaptation programs included insufficient funding (37.3%) and athletes’ limited awareness of available opportunities (19.3%).
Conclusions. The study underscores the urgency of developing and institutionalizing comprehensive national programs for the social adaptation of athletes in Ukraine, ensuring their continuity across all career stages.Історія питання. Спорт – важлива частина життя значної частини населення. Проте інтенсивний тренувальний процес, високий рівень фізичних та психоемоційних навантажень істотно звужують можливості для всебічного особистісного розвитку спортсменів та обмежують їх інтеграцію в соціальне середовище. Сукупність цих чинників формує комплексні виклики для процесів соціальної адаптації, що набувають особливої актуальності в період переходу від активної спортивної діяльності до посткар’єрного етапу життя.
Мета дослідження полягала у здійсненні ґрунтовного та комплексного аналізу рівня обізнаності фахівців сфери фізичної культури та спорту щодо сутності соціальної адаптації спортсменів, а також ідентифікація ключових проблем, з якими стикаються атлети в процесі їх соціальної адаптації.
Матеріал та методи. Методологія дослідження ґрунтувалася на проведенні анонімного онлайн-опитування, в якому взяли участь 150 фахівців сфери фізичної культури і спорту. Було застосовано комплекс методів, зокрема системний аналіз, аналіз і синтез наукової літератури, соціологічне опитування та статистичний аналіз, включно з критерієм хі-квадрат (χ²) для перевірки взаємозв’язку між професійним досвідом та рівнем обізнаності.
Результати дослідження засвідчили, що 87.3% респондентів розглядають соціальну адаптацію спортсменів як «безумовно, дуже важливу». Серед провідних труднощів, з якими спортсмени стикаються у процесі професійної кар’єри, респонденти виокремили дисбаланс між спортивною діяльністю та освітнім процесом (54.5%), а також психологічні проблеми/стрес (40.0%). У посткар’єрний період ключовими викликами визначено працевлаштування (33.8%) та фінансові труднощі (26.9%), що виникають в житті спортсменів. Найбільш результативними формами підтримки постспортивної адаптації спортсменів визнано сприяння у працевлаштуванні (середній бал – 4.3) та надання фінансової допомоги у розробці відповідних адаптаційних програм (середній бал – 4.0). Водночас серед головних бар’єрів реалізації програм соціальної адаптації названо обмежене фінансування їх розробки та реалізації (37.3%) та недостатній рівень обізнаності спортсменів щодо існуючих адаптаційних можливостей (19.3%).
Висновки. Дослідження підкреслює актуальність і необхідність розроблення та впровадження комплексних системних програм соціальної адаптації спортсменів на загальнодержавному рівні в Україні
Визначення впливу силових тренувань м’язів кору на показники динамічної
No full textBackground. Badminton is a technical racket sport that requires intense and explosive movements, with performance dependent on factors such as balance, agility, and core strength. Previous research has emphasized the significance of core fitness in fostering stability and dynamic balance for performance and injury prevention. However, its effects on badminton-specific skills remain relatively underexplored.
Objectives. This study aimed to investigate the impact of core strength training on dynamic balance, flexibility, and footwork skills among badminton players.
Materials and methods. Thirty male intercollegiate badminton players, aged 20-25, were randomly divided into experimental (n = 15) and control (n = 15) groups. Over 12 weeks, the experimental group underwent core strength training, while the control group maintained their regular routine. Pre- and post-test data were collected using the Y-balance test for dynamic balance, sit and reach test for flexibility, and Hick’s footwork skill test for proficiency.
Results. Statistical analysis using paired t-tests and ANCOVA revealed significant improvements in the experimental group across all measured parameters, including dynamic balance (anterior, posteromedial, and posterolateral reaches), flexibility, and footwork skills. Conversely, the control group exhibited no substantial changes.
Conclusions. These findings underscore the efficacy of core strength training in enhancing essential physical attributes that are critical for badminton performance. Історія питання. Бадмінтон — це технічний вид спорту з використанням ракетки, який потребує інтенсивних і вибухових рухів, а результативність гри залежить від певних факторів, як-от рівновага, спритність і сила м’язів кору. У попередніх дослідженнях наголошувалося на важливості тренованості м’язів корпусу у розвитку стійкості та динамічної рівноваги для досягнення результативності та профілактики травматизму. Однак питання щодо впливу тренованості м’язів кору на формування специфічних для бадмінтону навичок залишається відносно недостатньо вивченим.
Мета дослідження. Це дослідження мало на меті вивчити вплив силових тренувань м’язів кору на показники динамічної рівноваги, гнучкості та розвитку навичок роботи ніг серед гравців у бадмінтон.
Матеріали та методи. Тридцять чоловіків-бадмінтоністів міжвузівського рівня віком 20-25 років було розподілено за методом рандомізації на експериментальну (n=15) та контрольну (n=15) групи. Впродовж 12 тижнів експериментальна група проходила силові тренування м’язів кору, в той час як контрольна група дотримувалася свого звичайного режиму тренувань. Збір даних перед початком та після завершення тестування проводився за допомогою тесту на динамічну рівновагу (“Y-balance test”), тесту на гнучкість, що передбачає вимірювання загальної гнучкості тіла при згинанні тулуба вперед, сидячи на підлозі з витягнутими вперед руками (“Sit and reach test”) та тесту Гіка з метою визначення рівня володіння навичками роботи ніг (“Hick’s footwork skill test”).
Результати. За результатами статистичного аналізу із застосуванням парних t-критеріїв та коваріаційного аналізу (ANCOVA) в експериментальній групі встановлено значне покращення за всіма вимірюваними параметрами, включаючи динамічну рівновагу (передній, задньомедіальний та задньолатеральний розмахи рухів), гнучкість та розвиток навичок роботи ніг. Натомість у контрольній групі суттєвих змін не спостерігалося.
Висновки. Отримані дані підкреслюють ефективність виконання силових тренувань м’язів кору щодо поліпшення основних фізичних якостей, що мають вирішальне значення для досягнення результативності в бадмінтоні
Інноваційні технології у тренуванні з Пенчак Сілату як складової культурної спадщини Індонезії: Систематичний огляд літератури
No full textBackground. Examining technology integration in Pencak Silat training is considered as an essential aspect, focusing on its potential to enhance physical, technical, and mental performance while preserving its cultural and philosophical values.
Objectives. The study aimed to evaluate the effectiveness of augmented reality (AR), virtual reality (VR), and sensor-based systems in improving skill acquisition, performance monitoring, and training customization. It also addresses challenges in technology implementation and examines its adaptability to practitioners of varying skill levels.
Materials and methods. A systematic literature review (SLR) was conducted in accordance with the PRISMA guidelines. Scopus served as the primary database, focusing on studies published within the past decade. Inclusion criteria prioritized studies addressing technological innovations in Pencak Silat training, while irrelevant or low-quality studies were excluded. Data were extracted using a standardized form and analyzed thematically to identify trends, challenges, and gaps.
Results. The findings highlight significant AR, VR, and sensor technological advancements, demonstrating their effectiveness in enhancing physical and technical performance. However, barriers such as high costs, limited accessibility, and the need for tailored solutions continue to persist. Technology showed varying effectiveness based on athlete competence, with professionals benefiting more from advanced features, while tailored tools proved effective for amateurs.
Conclusions. Technology has revolutionized Pencak Silat training, but its integration requires addressing accessibility and adaptation challenges. Future innovations should combine traditional practices with modern advancements to preserve cultural values.Історія питання. Вивчення питання щодо інтеграції технологій у тренуваннях з Пенчак Сілату розглядається як важливий аспект, що акцентує увагу на потенціалі впровадження технологій з метою підвищення фізичної, технічної та розумової працездатності, водночас зберігаючи культурні та філософські цінності.
Мета дослідження. Дослідження мало на меті оцінити ефективність застосування доповненої реальності (ДР), віртуальної реальності (ВР) та сенсорних систем для покращення набуття навичок, моніторингу результативності та кастомізації тренувань. У дослідженні також розглядаються проблеми впровадження технологій і вивчається їх адаптованість до потреб практикуючих фахівців з різним рівнем кваліфікації.
Матеріали та методи. Систематичний огляд літератури (СОЛ) проведено відповідно до рекомендацій PRISMA. В якості основної бази даних використовувалась наукометрична база даних Scopus, з акцентом на дослідженнях, опублікованих протягом останнього десятиліття. Критерії включення визначали пріоритетність досліджень, присвячених інноваційним технологіям у тренуваннях з Пенчак Сілату, тоді як нерелевантні або низькоякісні дослідження були виключені. Збір даних здійснювався за допомогою стандартизованої форми та тематичного аналізу з метою визначення тенденцій, проблематики та наявних прогалин.
Результати. Отримані дані свідчать про значні технологічні досягнення в галузі доповненої і віртуальної реальності та сенсорних технологій, демонструючи їхню ефективність у підвищенні фізичної та технічної результативності. Однак продовжують існувати такі перешкоди, як висока вартість, обмежена доступність і потреба в індивідуальних рішеннях. Технології показали різну ефективність залежно від компетенції спортсмена: професіонали отримують більше переваг від розширених функціональних можливостей, тоді як для аматорів ефективними виявилися спеціалізовані інструменти.
Висновки. Технології революціонізували тренування з Пенчак Сілату, але їхня інтеграція вимагає розв’язання проблем, пов’язаних із доступністю та адаптацією. Подальші інновації мають поєднувати традиційні практики із сучасними досягненнями задля збереження культурних цінностей
Роль віртуальної реальності щодо оптимізації результативності у карате: Огляд предметного поля
No full textObjectives. The objective of this study was to undertake a scoping review on the role of virtual reality (VR) in optimizing karate performance. The questions to be researched were: (1) how did VR support the training process, (2) what were the challenges of integrating VR, (3) how effective was VR in maximizing performance, and (4) what was the potential of VR in the development of karate training methods.
Materials and methods. The scoping review was employed as a research method. The stages of research included (1) determining the title, (2) determining the study question, and (3) searching for the Scholar, Wiley, Scopus, and Springer database articles with the keywords used comprising Boolean “karate” and “virtual reality” or “VR”. This article search yielded data from Google Scholar 77, Wiley 27, Scopus 52, and Springer 47. (4) The initial screening yielded 150 articles. (5) The second screening yielded 25 articles, and (6) the final data was determined, yielding 9 articles in all. The data collection and analysis techniques included Publish or Perish, Mendeley, and narrative interpretation.
Results. (1) VR is one of the successful applications to enhance karate training, providing a safe and adaptable approach. However, improvements to VR require further research to increase realism, content variation, clear instructions, and long-term testing to be more effective. (3) Combining conventional training and VR has emerged as the most effective method for enhancing karate performance. (4) While VR has positive potential, it is essential to refine the guidelines and standards of use before it can be extensively adopted.
Conclusions. The findings indicate that VR becomes a complementing and efficient training application for improving karate performance. Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в проведенні огляду предметного поля щодо ролі віртуальної реальності (ВР) в оптимізації результативності у карате. Питання, що підлягали дослідженню, були такими: (1) як ВР сприяла тренувальному процесу, (2) які труднощі виникали у процесі інтеграції ВР, (3) наскільки ефективною виявилася ВР з точки зору максимізації результативності, а також (4) з’ясування потенціалу ВР у розробці методів тренування з карате.
Матеріали та методи. В якості методу дослідження застосовано огляд предметного поля. Етапи дослідження передбачали: (1) визначення назви, (2) визначення питання дослідження та (3) пошук статей у наукометричних базах даних Scholar, Wiley, Scopus та Springer із використанням ключових слів, що містять логічний тип даних «карате» та «віртуальна реальність» або «ВР». У результаті пошуку публікацій було отримано матеріали із наукометиричних баз даних Google Scholar 77, Wiley 27, Scopus 52 і Springer 47. (4) Під час первинного відбору отримано 150 статей. (5) У підсумку повторного відбору отримано 25 статей, і (6) визначено остаточні дані, що дозволило отримати загалом 9 статей. Для збору та аналізу даних використовувалися такі методики, як Publish or Perish, Mendeley та наративна інтерпретація.
Результати. (1) Віртуальна реальність є однією з успішніших програм, що дозволяє покращити процес тренувань з карате, забезпечуючи безпечний та адаптований підхід. Однак, для досягнення більшої ефективності, вдосконалення ВР потребує подальших досліджень з метою підвищення реалістичності, варіативності контенту, чітких інструкцій та довготривалого тестування. (3) Поєднання традиційних тренувань і ВР виявилось найефективнішим методом підвищення результативності у карате. (4) Незважаючи на позитивний потенціал ВР, необхідно вдосконалити інструкції та стандарти використання, перш ніж впроваджувати зазначену технологію у широких масштабах.
Висновки. Отримані дані свідчать про те, що віртуальна реальність стає доповнюючою та ефективною програмою для проведення тренувань у контекті поліпшення показників результативності у карате
Модель анаеробного тренування у футболі: Підвищення результативності футболістів шляхом поєднання методу повторних спринтерських забігів та ігор за схемою 4 на 4
No full textObjectives. The Anaerobic Soccer Training (AnST) model was designed to increase variation in soccer training programs by implementing a game-based approach to matching characteristics. This study aimed to evaluate the effectiveness of the training model in improving soccer players’ anaerobic abilities.
Materials and methods. The research method used was the ADDIE model consisting of five integrated phases: Analysis, Design, Development, Implementation, and Evaluation. Eighty-two soccer players from the UNESA male student activity unit were involved in this study, with 20 samples taken using random sampling techniques. Sample characteristics included the following data: age 20.05 ± 0.69 years, height 165.85 ± 5.00 cm, weight 62.08 ± 6.82 kg, and BMI 22.54 ± 1.98. The intervention was carried out over a four-week period, with a frequency of three times a week. The Aiken’s V test was used to analyze the assessment data from three expert judgments, followed by percentage analysis for content validity. The normality test was conducted using the Shapiro-Wilk test, while the mean difference was analyzed using the paired sample t-test.
Results. The results showed that in variables for peak power (.001), mean power (.000), fatigue index (.013), Lactate Week (LW) 1-2 (.020) and LW1-3 (.038), notable differences with significance values below 0.05 were observed. In contrast, LW1-4 (.631) did not demonstrate significant differences. Overall, the development of the AnST model successfully improved the anaerobic ability of players, as evidenced by an increase in peak power, mean power, and a decrease in the fatigue index.
Conclusions. These findings indicate that this training model is effective in enhancing the anaerobic performance in soccer players.Мета дослідження. Модель анаеробного тренування у футболі (Anaerobic Soccer Training, AnST) була розроблена для підвищення варіативності тренувальних програм за рахунок впровадження ігрового підходу до відповідності характеристик. Це дослідження мало на меті оцінити ефективність тренувальної моделі з точки зору покращення показників анаеробних здібностей футболістів.
Матеріали та методи. В якості методу дослідження застосовано модель ADDIE (Analysis, Design, Development, Implementation, and Evaluation), що включає п’ять інтегрованих етапів: аналіз, дизайн, розробка, впровадження та оцінка. У дослідженні взяли участь 82 футболісти з чоловічого студентського осередку університету UNESA, 20 з яких були відібрані за методом рандомізації. Характеристики вибірки включали такі показники: вік 20,05 ± 0,69 років, зріст 165,85 ± 5,00 см, вага 62,08 ± 6,82 кг, ІМТ 22,54 ± 1,98. Інтервенція проводилась впродовж чотиритижневого періоду, з частотою тричі на тиждень. З метою аналізу даних оцінок, отриманих від трьох експертних висновків, використовувався V-критерій Ейкена, з подальшим відсотковим аналізом для перевірки валідності змісту. Перевірка нормальності розподілу проводилась з використанням критерію Шапіро-Уілка, а середня різниця була проаналізована за допомогою t-критерію для парних вибірок.
Результати. За результатами дослідження встановлено, що у змінних максимальної потужності (.001), середньої потужності (.000), індексу втоми (.013), показників рівня лактату впродовж тижня (LW) 1-2 (.020) та LW1-3 (.038) спостерігалися суттєві відмінності зі значеннями рівня значущості нижче 0.05. Натомість, показник LW1-4 (.631) не продемонстрував достовірних відмінностей. Загалом, розробка моделі анаеробного тренування у футболі сприяла покращенню анаеробних здібностей гравців, про що свідчить підвищення показників максимальної потужності, середньої потужності та зниження рівня індексу втоми.
Висновки. Отримані дані вказують на ефективність застосування зазначеної моделі тренувань в контексті поліпшення показників анаеробної продуктивності футболістів