Teorìâ ta Metodika Fìzičnogo Vihovannâ
Not a member yet
1601 research outputs found
Sort by
Визначення автентичності тесту "Y баланс” реалізованого інтелектуальним програмованим інструментом у інклюзивному фізичному вихованні
No full textObjectives. The study aimed to investigate the authenticity of the Y Balance Test for the lower quarter (LQYBT), implemented by a developed intelligent programmable tool for students after blast TBI with acoustic trauma.
Materials and methods. At the theoretical level, analysis, synthesis, systematization, and generalization were used, while at the empirical level, technical modeling, applied programming, a pedagogical experiment using the LQYBT, and mathematical statistics were employed. The study sample consisted of first-year students after mild blast TBI with acoustic trauma.
Results. The results are presented in a developed intelligent programmable tool for LQYBT implementation. The development of the tool involved using the MPU-6050 GY-521 module, which is placed into the sole of the footwear intended to perform LQYBT. Another element of the developed tool is “intelligent vectors”, which are placed on the axes of LQYBT execution and consist of a matrix of pressure sensors. This matrix registers pressure changes at the points of contact for the student’s foot and automatically identifies loss of balance, foot movement, or errors related to changes in body position. Integrating information from the MPU-6050 GY-521 module and “intelligent vectors” is facilitated by using the Arduino Uno board comprising the ATmega328P microcontroller as the main processor and the ATmega16U2 microcontroller for communication with a PC via a USB port. The board recognizes signals and transmits them sequentially to a PC, where they are processed by the developed software and displayed on the screen. Wireless infrared communication is used to transmit the signal. A key feature of this smart tool is the use of artificial intelligence. The reliability and validity indicators of LQYBT after blast TBI with acoustic trauma, when the results are recorded by the teacher, correspond to the “average” and “acceptable” levels. When using the developed tool, they reached the “high” level.
Conclusions. The findings suggest that using an intelligent programmable tool for the implementation of LQYBT is a powerful means of monitoring the current state of balance in students after blast TBI with acoustic trauma in real time, its permanent analysis and forecasting, for making timely and adequate management decisions regarding the rehabilitation program in the process of inclusive physical education.Мета дослідження полягала у дослідженні автентичності тесту Y- балансу для нижньої частини тіла (LQYBT), реалізованого розробленим інтелектуальним програмованим інструментом для студентів після легкої вибухової черепно-мозкової травми, ускладненою акуборотравмою.
Maтеріал та методи. На теоретичному рівні використано аналізу, синтезу, систематизації, узагальнення; емпіричному – технічного моделювання, прикладного програмування, педагогічного експерименту з використанням LQYBT, математичної статистики. Досліджувана вибірка складалась із 24 студентів 1-го курсу після легкої вибухової черепно-мозкової травми, ускладненою акуборотравмою.
Результати представляємо у розробленому інтелектуальному програмованому інструменту для реалізації LQYBT. Для створення інструменту використали модуль MPU-6050 GY-521, який розміщено у підошві взуття для виконання LQYBT. Ще одним елементом розробленого інструменту є «інтелектуальні вектори», які розмістили на осях виконання LQYBT і які складаються з матриці датчиків тиску. Така матриця реєструє зміни тиску в точках дотику ноги студента та автоматично ідентифікує втрату рівноваги, пересування ноги або помилки, пов’язані зі зміною положення тіла.
LQYBT з використанням розробленого інтелектуального програмованого інструменту реалізується наступним чином. Студент одягає спеціальне взяття з вбудованим модулем MPU-6050 GY-521 та займає вихідне положення у центрі «інтелектуальних векторів», на яких розміщено матриці датчиків тиску. Сигнали, які виникають у модулі та у датчиках тиску при виконанні тестового завдання студентом, передаються на плату Arduino Uno. У платі сигнали розпізнаються та передаються послідовно на ПК, де обробляються програмним забезпеченням та відображаються на екрані з допомогою програмного інтерфейсу користувача. У розробці використано технологію штучного інтелекту, а саме нейромережі для обробки, як от сортування та пошуку великих обсягів даних тестування.
Отримані показники надійності та валідності LQYBT після легкої вибухової черепно-мозкової травми, ускладненою акуборотравмою, у разі фіксації результатів викладачем, відповідні рівню «середній» та «прийнятний». У разі використання розробленого інструменту – досягли рівня «високий».
Висновки. Використання інтелектуального програмованого інструменту для реалізації LQYBT є потужним засобом моніторингу поточного стану рівноваги студентів після легкої вибухової черепно-мозкової травми, ускладненою акуборотравмою, в режимі реального часу, його перманентного аналізу й прогнозування, для прийняття своєчасних і адекватних управлінських рішень у інклюзивному фізичному вихованні
Визначення впливу унілатерального та білатерального комплексного тренування на максимальну силу, вибухову потужність та здатність до зміни напрямку руху волейболістів
No full textBackground. Unilateral and bilateral complex trainings are techniques that combine various exercises focused on developing different muscle groups and physical qualities, such as strength, power, speed, and balance. Understanding the most effective training strategy is essential for optimizing volleyball-specific physical performance.
Objectives. This study aimed to compare the effects of unilateral and bilateral complex training on lower-limb performance, specifically maximum strength, explosive power, and change-of-direction ability, in male collegiate volleyball players, and to evaluate these effects within this specific group.
Materials and methods. A total of 68 male volleyball players aged 18-26 years from four universities in Shanghai were randomly assigned to unilateral (n = 34) or bilateral (n = 34) training groups. Both groups underwent 8 weeks of complex training programs designed based on expert input. Performance outcomes included 1RM squat, isometric mid-thigh pull (IMTP), countermovement jump (CMJ), drop jump (DJ), 5m and 10m sprints, and agility tests. Data were analyzed using paired and independent sample t-tests and Cohen’s d for effect sizes.
Results. Both training protocols significantly improved all performance indicators (p < 0.05 or p < 0.01). The unilateral group showed substantially greater enhancements in unilateral IMTP, single-leg CMJ and DJ, and short-distance sprint times. The bilateral group had better bilateral CMJ gains and slightly higher ball speed, though only bilateral CMJ reached statistical significance. No marked difference was found in change-of-direction ability, though unilateral training yielded slightly greater progress.
Conclusions. The findings indicate that both unilateral and bilateral complex training are effective for enhancing lower-limb performance. However, unilateral training may be more beneficial for improving single-leg power and sprinting, while bilateral training better supports bilateral explosive strength and volleyball-specific skills.Історія питання. Унілатеральні та білатеральні комплексні тренування — це методики, які поєднують в собі виконання різних вправ, спрямованих на розвиток різних груп м’язів та фізичних якостей, як-от сила, потужність, швидкість та рівновага. Розуміння найефективнішої стратегії тренувань є надзвичайно важливим для оптимізації фізичної результативності, специфічної для волейболу.
Мета дослідження. Це дослідження мало на меті порівняти вплив унілатерального та білатерального комплексного тренування на працездатність нижніх кінцівок, зокрема максимальну силу, вибухову потужність та здатність до зміни напрямку руху, в університетських волейболістів чоловічої статі, а також оцінити цей вплив у межах цієї конкретної групи.
Матеріали та методи. Загалом 68 чоловіків-волейболістів віком 18-26 років з чотирьох університетів Шанхаю було розподілено за методом рандомізації на групи унілатерального (n = 34) та білатерального (n = 34) тренування. Обидві групи провели восьмитижневі програми з комплексного тренування, розроблені на основі рекомендацій експертів. До показників результативності належали: присідання з одним повторенням максимальної ваги (1ПM), ізометричне підтягування середини стегна (IПСС), стрибок із контррухом (CКР), стрибок у глибину (СГ), спринти на 5 і 10 метрів та тести на спритність. Дані було проаналізовано за допомогою t-критеріїв для парних і незалежних вибірок та коефіцієнта d Коена з метою оцінки розмірів ефектів.
Результати. Обидва протоколи тренувань значно поліпшили усі показники результативності (p < 0.05 або p < 0.01). Група, яка займалася унілатеральним тренуванням, продемонструвала істотно вищі показники у виконанні одностороннього IПСС, СКР і СГ на одній нозі, а також у спринті на короткі дистанції. Група, в якій застосовувалася методика білатерального тренування, мала кращі результати у двосторонньому СКР і дещо вищу швидкість польоту м’яча, однак виконання лише білатерального CКР досягло статистичної значущості. Істотної різниці в здатності змінювати напрямок руху встановлено не було, проте використання методики унілатерального тренування забезпечило дещо більший прогрес.
Висновки. Результати дослідження показують, що як унілатеральне, так і білатеральне комплексне тренування є ефективними для підвищення працездатності нижніх кінцівок. Однак унілатеральне тренування може бути кориснішим щодо поліпшення показників потужності однієї ноги та спринту, тоді як білатеральне тренування сприяє кращому розвитку білатеральної вибухової сили та навичок, специфічних для волейболу
Ефективність фізичної терапії жінок з дегенеративними захворюваннями шийно-грудного відділу хребта на основі методики BodyArt-фітнес
No full textObjectives. This study aimed to scientifically substantiate, develop and evaluate the effectiveness of including the BodyArt fitness method in the rehabilitation plan of female patients with cervicothoracic osteochondrosis in the phase of periodic maintenance rehabilitation.
Material and Methods. The study involved 57 women who were randomly divided into a control group (CG, n = 27, age 49.3 ± 1.5 years) and a main group (MG, n = 30, age 50.1 ± 1.2 years) using the sealed envelope method. Inclusion criteria comprised females aged 40 to 60 years with a diagnosis of osteochondrosis of the cervicothoracic region (OCT), confirmed by instrumental methods (X-ray, CT or MRI), established at least one year before the onset of the study. Exclusion criteria were: acute pain, severe somatic pathology, fractures or tumors of the vertebrae. All participants provided written informed consent to be involved in the study. The CG underwent standard rehabilitation according to the hospital protocol (training — 30 min, 4-6 sessions; therapeutic gymnastics — 3 times a week for 1 hour; manual therapy — 6-8 sessions). The MG program included the BodyArt fitness method instead of standard exercises. The study spanned two rehabilitation cycles (28 days). To assess the effectiveness of the intervention, clinical and instrumental methods and scales were used (McGill Pain Questionnaire, MMT of the back and shoulder girdle muscles, cervical and thoracic spine mobility, Index of disability due to neck pain (Neck Disability Index, NDI)), as well as statistical methods.
Results. In patients of the main group, after using BodyArt fitness, there was a significant decrease in pain intensity according to the results of the McGill Pain Questionnaire (MPQ) (p<0.01), an improvement in muscle strength (p<0.05),and an increase in the range of motion in the cervical and thoracic spine (p5). In particular, the NDI disability index decreased by 34.7% (p < 0.01).
Conclusions. The findings revealed that incorporating BodyArt fitness into the physical therapy program is an effective means of rehabilitation for patients with cervicothoracic osteochondrosis, helping to reduce pain, improve spinal mobility and restore functional activity.Мета дослідження. Науково обґрунтувати, розробити та оцінити ефективність включення методики BodyArt-фітнесу до реабілітаційного плану пацієнток із шийно-грудним остеохондрозом у фазі періодичної підтримувальної реабілітації.
Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 57 жінок, які були рандомно (метод закритих конвертів) розподілені на контрольну (КГ, n=27, вік 49,3 ± 1,5 роки) та основну групу (ОГ, n=30, вік 50,1 ± 1,2 роки). Критерії включення: особи жіночої статі віком від 40 до 60 років із діагнозом остеохондроз шийно-грудного відділу хребта (ОШГВХ), підтверджений інструментальними методами (рентгенографія, КТ або МРТ), який було встановлено не менш ніж за рік до початку дослідження. Критеріями виключення були: гострий біль, тяжка соматична патологія, переломи або пухлини хребців. Усі учасниці надали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні. КГ проходила стандартну реабілітацію за лікарняним протоколом (навчання — 30 хв., 4–6 занять; лікувальна гімнастика – 3 рази на тиждень по 1 год.; мануальна терапія — 6–8 сеансів). У програму ОГ замість стандартних вправ була включена методика BodyArt-фітнесу. Тривалість дослідження становила два реабілітаційні цикли (28 днів). Для оцінки ефективності втручання використовувалися клініко-інструментальні методи та шкали (опитувальник болю Мак-Гілла - MPQ (McGill Pain Questionnaire), ММТ м’язів спини та плечового поясу, рухливість шийного та грудного відділів хребта, Індекс обмеження життєдіяльності через біль у шиї (Neck Disability Index, NDI)), статистичні методи.
Результати. У пацієнток основної групи після застосування BodyArt-фітнесу спостерігалося достовірне зниження інтенсивності болю за результатами опитувальника болю Мак-Гілла (MPQ) (p < 0,01), покращення м’язової сили (p < 0,05) та збільшення амплітуди рухів у шийному та грудному відділах хребта (p < 0,05) порівняно з контрольною групою. Зокрема, індекс непрацездатності NDI зменшився на 34,7 % (p < 0,01).
Висновки. Включення BodyArt-фітнесу до програми фізичної терапії є ефективним засобом реабілітації пацієнток із шийно-грудним остеохондрозом, сприяючи зменшенню болю, покращенню рухливості хребта та відновленню функціональної активності.
 
Роль фізичної активності, пошуку відчуттів та нудьги у формуванні стилів навчання підлітків
No full textObjectives. This study aimed to examine the relationship between physical activity, boredom proneness, sensation seeking, and learning styles among high school students in the Czech Republic.
Materials and Methods. The study involved 476 students aged 15–18 years (292 girls and 184 boys), attending general and sports grammar schools. Standardized instruments were used to measure boredom (Boredom Proneness Scale), sensation seeking (Sensation Seeking Scale V), learning styles (Learning Styles Inventory), and physical activity levels (International Physical Activity Questionnaire). The study employed non-parametric tests, correlation analysis, and regression modeling.
Results. The results indicated that older students reported lower physical activity, higher boredom proneness, and reduced intrinsic motivation. Boys in general grammar schools showed higher physical activity and a preference for silence and movement during learning, but lower persistence compared to their peers. Girls in general grammar schools expressed a stronger tendency to seek new sensory experiences. Weak associations were observed between sensation seeking, persistence, and social learning preferences. Regression models moderately predicted student age and gender based on psychological and behavioral variables.
Conclusions. The findings demonstrated that factors such as age, gender, and physical activity significantly influence adolescent learning preferences and motivation. Implementing differentiated teaching strategies and experiential, movement-based learning may enhance engagement, particularly in students prone to boredom or high in sensation seeking.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні взаємозв’язку між фізичною активністю, схильністю до нудьги, пошуком відчуттів та стилями навчання серед учнів старших класів у Чеській Республіці.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 476 учнів віком 15–18 років (292 дівчини та 184 хлопці), які навчаються в загальноосвітніх та спортивних гімназіях. Для визначення рівня нудьги («Шкала схильності до нудьги»), пошуку відчуттів («Шкала пошуку відчуттів V»), стилів навчання («Тест на визначення стилів навчання») та рівнів фізичної активності («Міжнародний опитувальник фізичної активності») використовувалися стандартизовані інструменти. У дослідженні застосовувались непараметричні тести, кореляційний аналіз та регресійне моделювання.
Результати. Результати засвідчили, що учні старшого віку відзначали нижчий рівень фізичної активності, більшу схильність до нудьги та знижену внутрішню мотивацію. Хлопці в загальноосвітніх гімназіях продемонстрували вищий рівень фізичної активності та надання переваги тиші та рухливості під час навчання, але нижчу наполегливість у порівнянні зі своїми однолітками. Дівчата в загальноосвітніх гімназіях виявляли сильнішу схильність до пошуку нових сенсорних досвідів. Слабкі взаємозв’язки спостерігалися між пошуком відчуттів, наполегливістю та перевагами соціального навчання. Регресійні моделі помірно передбачали вік та стать учнів на основі психологічних та поведінкових змінних.
Висновки. Результати дослідження показали, що такі чинники, як вік, стать та фізична активність, суттєво впливають на навчальні уподобання та мотивацію підлітків. Впровадження диференційованих стратегій викладання та емпіричного навчання, заснованого на руховій активності, сприятиме підвищенню залученості, особливо в учнів, схильних до нудьги або пошуку відчуттів
Вплив інтервенції зі структурованої йоги на когнітивну, психологічну та функціональну працездатність баскетболісток, які беруть участь у змаганнях: Двогрупове контрольоване експериментальне дослідження
No full textBackground. Yoga has received a lot of focus as a holistic training method combining physical, psychological, and cognitive development, although there is still a lack of controlled evidence in women’s competitive team sports.
Objectives. This study aimed to evaluate the impact of an eight-week structured yoga intervention on cognitive focus, psychological resilience, perceived stress, and functional performance of collegiate women’s basketball players.
Materials and Methods. A total of thirty athletes (aged 19-24 years) were randomly divided into an Experimental Group (yoga + routine training) and a Control Group (routine training only). Cognitive (d₂ Test of Attention), psychological (CD-RISC-10, PSS-10), and physical (vertical jump, sprint, agility) outcomes were assessed before and after the intervention. Data analysis was performed using mixed ANOVA and confirmatory ANCOVA with baseline covariates. Effect sizes (Cohen’s d, partial η²), along with 95% confidence intervals, were calculated, and the p-values were adjusted according to the Benjamini-Hochberg false discovery rate (FDR) method.
Results. For cognitive focus (p < .001), resilience (p = .004), stress reduction (p = .002), and agility (p = .011), significant Group × Time interactions were noted. ANCOVA verified the strength of these effects, even after controlling for differences in baseline. PCA revealed two latent dimensions, namely psychological-cognitive and motor performance,which together accounted for more than 75 % of the variance.
Conclusions. The yoga program markedly improved psychophysiological readiness and functional efficiency in comparison to routine training. These findings suggest that yoga can be an integrative approach for enhancing athletes’performance at the preparation stage.Історія питання. Йога як цілісний метод тренування, що поєднує фізичний, психологічний та когнітивний розвиток, набуває чималої уваги, проте контрольованих доказів щодо ефективності її застосування у змагальних командних видах спорту серед жінок досі бракує.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в оцінці впливу восьмитижневої інтервенції зі структурованої йоги на когнітивну концентрацію, психологічну резилентність, сприйняття стресу та функціональну працездатність студенток-баскетболісток.
Матеріали та методи. Загалом тридцять спортсменів (віком 19-24 роки) було розподілено за методом рандомізації на експериментальну групу (йога + стандартні тренування) та контрольну групу (лише стандартні тренування). Когнітивні (тест уваги d₂), психологічні (CD-RISC-10 — шкала резильєнтності Коннора —Девідсона, PSS-10 — шкала сприйнятого стресу) та фізичні (вертикальний стрибок, спринт, спритність) показники оцінювалися на перед- та постінтервенційному етапах дослідження. Аналіз даних проведено за допомогою змішаного дисперсійного аналізу та підтверджуючого коваріаційного аналізу з базовими коваріатами. Розраховано розміри ефекту (d Коена, часткове η²), а також довірчі інтервали з показником 95 %, р-значення скориговано відповідно до частоти помилкових виявлень (FDR) за методом Бенджаміні — Гоґберга.
Результати. Для когнітивної концентрації (p < .001), резилентності (p = .004), зниження стресу (p = .002) та спритності (p = .011) відзначено значущі взаємодії між групою та періодом часу. Коваріаційний аналіз підтвердив силу зазначених ефектів, навіть після контролю за відмінностями в базових показниках. Метод головних компонент виявив два латентні виміри, а саме психологічно-когнітивну та рухову працездатність, які разом становили понад 75 % дисперсії.
Висновки. Програма занять йогою значно покращила психофізіологічну готовність та функціональну ефективність порівняно зі стандартними тренуваннями. Отримані результати дозволяють припустити, що йога може слугувати інтегративним підходом для підвищення результативності спортсменів на етапі підготовки
Впровадження ігор з великим м’ячем для покращення координації учнів 11–12 років: Аналіз з урахуванням гендерних аспектів
No full textBackground. The development of coordination during childhood, particularly between the ages of 11 and 12, plays a critical role in overall well-being and long-term physical development. Big ball games have been recognized as an effective medium to improve coordination. However, these games often emphasize basic technical skills, with limited scientific evidence exploring whether gender moderates the effect of big ball games on coordination outcomes.
Objectives. This study’s primary objective was to evaluate the impact of big ball games on coordination development in 11–12-year-old students, with consideration of gender differences.
Materials and Methods. A quasi-experimental research design with a pretest–posttest approach was employed. Participants included 40 students: 20 male students (age: 11.5 ± 0.3 years; height: 148.9 ± 3.0 cm; weight: 44.6 ± 2.5 kg), and 20 female students (age: 11.4 ± 0.2 years; height: 145.7 ± 1.3 cm; weight: 40.0 ± 1.1 kg). Samples with known initial pretest scores were divided using ordinal pairing with the A-B-B-A formula and then grouped into the experimental group (EG) and the control group (CG). The intervention consisted of five big ball game models delivered over six weeks (18 sessions), with three sessions per week held from 7:00 to 9:00 AM. Intensity monitoring for this game was 65% - 75% or rating of perceived exertion (RPE) at level 12 - 14 (moderate). Coordination was assessed using the Alternate Hand Wall Toss Test (AHWT), a validated tool for evaluating hand-eye coordination. Data were analyzed using MANOVA via SPSS version 26.
Results. MANOVA analysis showed a significant effect between gender (p < 0.05) and EG (p < 0.05) on coordination. Meanwhile, interaction between the two did not determine a substantial effect multivariately (p > 0.05). The results of the Univariate Test revealed that gender had a significant influence on the improvement of coordination (F = 85.652, p < 0.001, η²ₚ = 0.704), which shows that 70.4% of the variation in coordination enhancement is explained by gender differences. Subsequently, based on the treatment (EG and CG) on student coordination (F = 147.366, p < 0.001, η²ₚ = 0.804), it was demonstrated that 80.4% of the variation in coordination is explained by differences in treatment. Between-Subjects Effect Test indicated that in pretest stage there was no difference in coordination between EG and CG (p = 0.600), while in posttest stage there was a significant difference (p = 0.000). In addition, a marked interaction was found between gender and group in posttest stage (p = 0.048).
Conclusions. The structured, engaging, and consistent application of big ball games significantly enhances coordination in children aged 11–12 years, with pronounced effects in the experimental groups. These findings underscore the influence of physiological and psychological factors on coordination development, highlighting gender-based differences in responsiveness to physical activity interventions. Therefore, physical education programs should adopt inclusive game-based approaches that consider gender-specific needs to maximize coordination development in all students.Історія питання. Розвиток координації в дитинстві, зокрема у віці від 11 до 12 років, відіграє важливу роль у загальному самопочутті та довгостроковому фізичному розвитку. Ігри з великим м’ячем визнані ефективним засобом покращення координації. Однак у зазначених іграх часто акцентується увага на базових технічних навичках, причому наукові дані щодо впливу статі на показники координації у іграх з великим м’ячем представлені в обмеженій кількості.
Мета дослідження. Основною метою цього дослідження було оцінити вплив ігор з великим м’ячем на розвиток координації учнів 11–12 років з урахуванням гендерних відмінностей.
Матеріали та методи. Застосовано квазіекспериментальний дизайн дослідження з використанням претестового та посттестового методів. У дослідженні взяли участь 40 учнів: 20 хлопців (вік: 11.5 ± 0.3 роки; зріст: 148.9 ± 3.0 см; вага: 44.6 ± 2.5 кг) та 20 дівчат (вік: 11.4 ± 0.2 роки; зріст: 145.7 ± 1.3 см; вага: 40.0 ± 1.1 кг). Вибірки з визначеними початковими показниками претесту було розподілено за методом порядкового сполучення за формулою A-B-B-A, а потім об’єднано в експериментальну групу (ЕГ) та контрольну групу (КГ). Інтервенція складалася з п’яти моделей ігор з великим м’ячем, що проводилися протягом шести тижнів (18 сесій), з трьома сесіями на тиждень у період з 7:00 до 9:00 ранку. Моніторинг інтенсивності для цієї гри становив 65% – 75% або рейтинг сприйнятого навантаження (Rating of Perceived Exertion, RPE) на рівні 12 – 14 (помірний). Координація оцінювалася з використанням тесту почергового підкидання м’яча до стіни (Alternative Hand Wall Toss Test,AHWT), валідованого інструменту для оцінки зорово-моторної координації. Аналіз даних проводився з використанням багатовимірного дисперсійного аналізу (MANOVA) за допомогою програмного забезпечення SPSS версії 26.
Результати. Багатовимірний аналіз показав значний вплив на координацію між статтю (p < 0.05) та ЕГ (p < 0.05). Водночас взаємодія між зазначеними факторами не визначила істотного впливу на багатовимірному рівні (p > 0.05). Результати одновимірного тесту виявили, що стать мала суттєвий вплив на поліпшення координації (F = 85.652, p < 0.001, η²ₚ = 0.704), вказуючи на наявність 70.4% варіації в покращенні показників координації, що пояснюється гендерними відмінностями. Згодом на основі інтервенційного підходу (ЕГ та КГ) щодо координації учнів (F = 147.366, p < 0.001, η²ₚ = 0.804) було продемонстровано, що 80.4% варіації координації пояснюється відмінностями методики. Тест міжсуб’єктного ефекту показав, що на претестовому етапі не спостерігалося відмінностей у координації між ЕГ і КГ (p = 0.600), тоді як на посттестевому етапі дослідження було виявлено значущу відмінність (p = 0.000). Крім того, на посттестевому етапі встановлено помітну взаємодію між статтю та групою (p = 0.048).
Висновки. Структуроване, цікаве та послідовне застосування ігор з великим м’ячем сприяє значному покращенню координації у дітей віком 11–12 років та має виражений ефект в експериментальних групах. Отримані результати підкреслюють вплив фізіологічних та психологічних чинників на розвиток координації, висвітлюючи гендерні відмінності у реагуванні на інтервенції з фізичної активності. Отже, програми фізичного виховання повинні застосовувати інклюзивні ігрові підходи, що враховують гендерно-специфічні потреби з метою забезпечення максимізації розвитку координації у всіх учнів
Розроблення та валідизація інструменту для оцінювання ставлення учнів до використання відео-базованих медіа у фізичному вихованні
No full textBackground. The integration of digital media, particularly video-based technologies, has become an important element of contemporary education. While teachers’ attitudes toward digital media are well researched, students’ attitudes toward the use of video in physical education remain underexplored. Existing instruments capture only selected components of attitudes and do not fully represent the cognitive, affective, and behavioral structure. Therefore, a validated and comprehensive instrument is needed to assess students’ attitudes toward video-based media in PE.
Objectives. To develop, refine, and validate a questionnaire measuring students’ attitudes toward the use of video-based media in physical education, based on an extended Technology Acceptance Model (TAM).
Materials and Methods. The initial questionnaire consisted of 33 items covering cognitive, affective, and behavioral attitude components. A sample of 202 eighth-grade students (M = 13.26; SD = 0.54) participated. A series of confirmatory factor analyses (CFA) was conducted to optimize the factor structure. Internal consistency (ω, α), factor loadings, model fit indicators (CFI, RMSEA), and convergent/discriminant validity were evaluated.
Results. The final scale includes 21 items forming a three-component structure: cognitive (ω = .74), affective (ω = .81), and behavioral (ω = .87). The factor model demonstrated acceptable fit (CFI = .82; RMSEA = .10). Significant correlations among subcomponents confirmed convergent validity, while the absence of substantial associations with demographic characteristics supported discriminant validity.
Conclusions. The developed scale is a reliable and valid instrument for comprehensively measuring students’ attitudes toward the use of video-based media in physical education. It can be applied in future research on technology acceptance and in designing pedagogical interventions aimed at optimizing the use of video in PE lessons.Історія питання. Використання цифрових медіа, зокрема відео-базованих технологій, стає важливою складовою сучасного освітнього процесу. Хоча ставлення вчителів до цифрових технологій активно досліджується, ставлення учнів до застосування відео у фізичному вихованні залишається малодослідженим. Наявні інструменти оцінювання охоплюють лише окремі компоненти ставлення та не відображають повністю когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти. Це створює потребу у валідованому вимірювальному інструменті, який відображав би комплексну структуру ставлення учнів до відео-базованих медіа.
Мета. Розробити, удосконалити та валідизувати опитувальник для оцінювання ставлення учнів до використання відео-базованих медіа на уроках фізичної культури, базуючись на розширеній моделі прийняття технологій (TAM).
Матеріали і методи. Початкову версію опитувальника складали 33 пункти, що охоплювали когнітивний, афективний і поведінковий компоненти ставлення. У дослідженні взяли участь 202 учні 8-х класів (M = 13.26; SD = 0.54). Було проведено серію підтверджувальних факторних аналізів (CFA) для оптимізації структури інструмента. Оцінювали внутрішню узгодженість підшкал (ω, α), факторні навантаження, відповідність моделей критеріям CFI та RMSEA, а також конвергентну й дискримінантну валідність.
Результати. Після оптимізації інструмент включає 21 пункт, що формують трикомпонентну структуру: когнітивний (ω = .74), афективний (ω = .81) та поведінковий (ω = .87) компоненти. Показники факторної моделі свідчать про прийнятну відповідність даним (CFI = .82; RMSEA = .10). Виявлено значущі кореляції між субкомпонентами ставлення (конвергентна валідність) та відсутність значущих зв’язків із демографічними характеристиками (дискримінантна валідність).
Висновки. Розроблений інструмент є надійним і валідним засобом для комплексного вимірювання ставлення учнів до використання відео-базованих медіа на уроках фізичної культури. Він може бути використаний для подальших досліджень прийняття технологій та для планування педагогічних інтервенцій, спрямованих на оптимізацію використання відео в освітньому процесі
Соціальні репрезентації викладачів фізичного виховання щодо навчальної програми: Мультиметодичний аналіз стосовно викладачів з Копакабани, Колумбія
No full textObjectives. This study aimed to provide a specific analysis of social representations on the curriculum in physical education teachers.
Materials and methods. The study focuses on a sample of 25 physical education teachers from Copacabana, Antioquia, using a multi-method approach with a predominance of grounded theory. Data were collected through in-depth interviews, sociodemographic surveys, and natural semantic networks.
Results. Qualitative analysis using ATLAS.ti revealed four emerging categories in this group: dynamic and situated curriculum, curriculum for comprehensive training, flexible and contextualized curriculum, and prescriptive curriculum. Quantitative analysis identified a central core of representation composed of concepts such as planning, instructions, and education. The results indicate that physical education teachers conceive the curriculum in a multidimensional way, reflecting the particularities of their discipline. A tension is observed between adherence to prescriptive curricular structures and the need for flexibility to address the specific demands of physical education.
Conclusions. The study concludes that these representations are strongly influenced by the practical context of teaching physical education, suggesting the need for curricular approaches adapted to this area.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в здійсненні специфічного аналізу соціальних репрезентацій викладачів фізичного виховання щодо навчальної програми.
Матеріали та методи. Дослідження фокусується на вивченні вибірки із 25 викладачів фізичного виховання з Копакабани, Антіокія, із застосуванням мультиметодичного підходу, в якому перевага надається обґрунтованій теорії. Збір даних здійснювався за допомогою проведення глибинних інтерв’ю, соціодемографічних опитувань та природних семантичних мереж.
Результати. За результатами якісного аналізу із використанням програмного забезпечення ATLAS.ti виявлено чотири нові категорії в цій групі: динамічна та ситуативна навчальна програма, навчальна програма для комплексної підготовки, гнучка та контекстуалізована навчальна програма, а також прескриптивна навчальна програма. Кількісний аналіз визначив центральне ядро репрезентації, що складається з таких концептів, як-от планування, інструкції та освіта. Результати дослідження свідчать про те, що викладачі фізичного виховання розуміють навчальну програму у багатовимірний спосіб, що відображає специфіку їхньої дисципліни. Спостерігається протиріччя між дотриманням прескриптивних навчальних структур і необхідністю гнучкості задля задоволення специфічних вимог фізичного виховання.
Висновки. Згідно з результатами дослідження встановлено, що зазначені репрезентації значною мірою залежать від практичного контексту викладання фізичного виховання, що вказує на необхідність адаптації навчальних підходів до цієї галузі
Впровадження програми «Дитяча легка атлетика» в системі підвищення рівня фізичної працездатності юного покоління
No full textObjectives. The objective of this study was to verify the impact of the IAAF project “Kids’ Athletics” on the physical performance of pupils in primary education through the design and implementation of an athletics program.
Materials and methods. The present study was conducted using a two-group non-concurrent experiment, in which the experimental group (decimal age 8.64 years) consisted of 50 probands and the control group (decimal age 8.55 years) consisted of 60 probands aged 8-9 years. Additionally, 8 physical abilities tests were used to obtain selected indicators of the level of motor performance and probands’ skill. The effectiveness of the 7-month experimental program was evaluated using comparative analysis through non-parametric statistical methods: Wilcoxon and Mann-Whitney U test and substantive significance assessment: Cohen (r). The difference in the progress of both samples was also determined.
Results. From a total of 8 motor tests in the experimental sample, a progress was observed in all 8 cases, of which the following changes were significant in 6 tests: Movement Set with Bar (z = 3.84, p < 0.00, r = 0 .54), Static Pull‑Up Hold (z = 3.53, p = 0.00, r < 0.50), Sit-Up (z = 5.29, p < 0.00, r = 0.75), 3-Way Ball Rolling (z = 4.31, p < 0.01, r = 0.61), the 4×10m Shuttle Run (z = 4.20 m, p < 0.01, r = 0.59) and the Beep Test (z = 4.64, p < 0.01, r = 0.66). In the case of the control group, there was a progress at the level of statistical significance in the Sit-Up (z = 2.87, p < 0.01, r = 0.37), in the 4×10 m Shuttle Run (z = 4.94, p <0.01, r = 0.64) and the Beep Test (z = 2.98, p<0.01, r = 0.38).
Conclusions. It has been proven that the “Kids’ Athletics” program, composed of selected disciplines of Kids’ Athletics supplemented by athletic movement games, has a significant impact on a wider range of physical abilities in 8- to 9-year-old children compared to the traditional content of the ISCED 1 state education program. Based on the findings of this study, as well as the comparison of other research works devoted to related issues, it is pointed out the feasibility of implementing such an athletic program into the annual timetables of Physical Education and Sports in primary education at this particular age period.Мета дослідження. Метою цього дослідження було перевірити вплив проекту Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF) «Дитяча легка атлетика» на показники фізичної працездатності учнів початкових класів через розроблення та впровадження програми з легкої атлетики.
Матеріали та методи. Дослідження проведено із застосуванням методу двогрупового непаралельного експерименту, в якому експериментальна група (децимальний вік 8,64 років) складалася з 50 досліджуваних, а контрольна група (децимальний вік 8,55 років) — з 60 досліджуваних учасників віком 8-9 років. Крім того, застосовано 8 тестів для визначення рівня розвитку фізичних здібностей з метою отримання окремих показників рівня рухової активності та навичок досліджуваних осіб. Ефективність 7-місячної експериментальної програми оцінювали за допомогою порівняльного аналізу із застосуванням непараметричних статистичних методів: U-критерій Вілкоксона, Манна-Уітні та оцінка змістовної значущості: коефіцієнт детермінації Коена (r). Також визначено різницю в прогресі обох вибірок.
Результати. Загалом із запропонованих 8 рухових тестів в експериментальній вибірці прогрес спостерігався у всіх 8 випадках, з яких наведені нижче зміни виявилися значущими у виконанні 6 тестів: Комплекс рухових вправ зі штангою (z = 3,84, p < 0,00, r = 0,54), статичне підтягування на перекладині (z = 3,53, p = 0,00, r = 0,50), підйоми корпуса (z = 5,29, p < 0,00, r = 0. 75), прокочування гімнастичного м’яча у напрямку трьох сторін (z = 4,31, p < 0,01, r = 0,61), човниковий біг 4×10 м (z = 4,20 м, p < 0,01, r = 0,59) та багатоступеневий фітнес-тест (z = 4,64, p < 0,01, r = 0,66). Що стосується контрольної групи, прогрес спостерігався на рівні статистичної значущості у підйомах корпуса (z = 2,87, p < 0,01, r = 0,37), човниковому бігу 4×10 м (z = 4,94, p < 0,01, r = 0,64) та виконанні багатоступеневого фітнес-тесту (z = 2,98, p < 0,01, r = 0,38).
Висновки. Доведено, що програма «Дитяча легка атлетика», яка складається з окремих дисциплін дитячої легкої атлетики, доповнених спортивними рухливими іграми, має суттєвий вплив на розвиток ширшого спектру фізичних здібностей у дітей 8-9 років порівняно із традиційним змістом державної освітньої програми Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED 1). На основі результатів цього дослідження, а також порівняльного аналізу інших наукових праць, присвячених суміжній проблематиці, наголошується на доцільності впровадження запропонованої легкоатлетичної програми до річного розкладу занять з фізичної культури і спорту в початковій школі у зазначений віковий період
Валідація інструменту з оцінки ставлення викладачів фізичного виховання щодо навчання осіб з інвалідністю III групи (PEATID III) для викладачів фізичного виховання: Підтримка інклюзивної освіти в Індонезії
No full textObjectives. This study aimed to validate the Physical Educators’ Attitude Toward Teaching Individuals with Disabilities III (PEATID III) instrument in the context of physical education in Indonesia, especially in Pekanbaru City.
Materials and methods. This study involved 120 physical education teachers in Pekanbaru City who were selected by purposive sampling. Inclusion criteria for respondents included teachers who had experience teaching students with disabilities in regular classes and were willing to participate in this study. To examine Physical Educators’ Attitudes Toward Teaching Individuals with Disabilities III (PEATID III) in the context of physical education, this instrument consists of 12 statements that measure three aspects of teacher attitudes, namely: (i) outcomes of teaching students with disabilities, (ii) impact on student learning, and (iii) need for additional training.
Results. All items’ Content Validity Ratio (CVR) values were over 0.60, indicating high relevance to Indonesian social and cultural environment. Сonstruct validity was tested using confirmatory factor analysis (CFA) and found a satisfactory model fit (χ²/df = 2.31; CFI = 0.93; RMSEA = 0.06). The instrument’s Cronbach’s alpha coefficient was 0.88, indicating strong internal consistency. Descriptive analysis showed that physical education teachers’ attitudes towards teaching students with disabilities tended to be positive (M = 3.87; SD = 0.64). Teachers with more than five years of experience and additional training had more inclusive attitudes.
Conclusions. This study makes a significant contribution in providing a reliable instrument to evaluate teachers’ attitudes towards inclusive education, supporting the development of policies and training programs relevant to local needs. The findings also provide a basis for further research that focuses on strengthening inclusive education in Indonesia through a more comprehensive and representative approach.Мета дослідження. Це дослідження мало на меті валідизувати інструмент з оцінки ставлення викладачів фізичного виховання щодо навчання осіб з інвалідністю III групи (PEATID III) в контексті фізичного виховання в Індонезії, зокрема у м. Пеканбару.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 120 викладачів фізичного виховання з м. Пеканбару, яких було відібрано за методом цілеспрямованої вибірки. Критерії включення респондентів включали викладачів, які мали досвід навчання учнів з інвалідністю у звичайних класах і виявили готовність взяти участь у цьому дослідженні. З метою вивчення ставлення вчителів фізичної культури до навчання осіб з інвалідністю III (PEATID III) в контексті фізичного виховання застосовано інструмент, що складається із 12 тверджень, які визначають три аспекти ставлення викладачів, а саме: (i) результати навчання учнів з інвалідністю, (ii) вплив на навчання учнів та (iii) потреба в додатковій навчальній підготовці.
Результати. Значення коефіцієнта валідності змісту (CVR) за усіма пунктами перевищували показник 0,60, що вказує на високу релевантність індонезійському соціальному та культурному середовищу. Конструктна валідність перевірялась із використанням методу підтверджуючого факторного аналізу (CFA), який встановив задовільну відповідність моделі (χ²/df = 2,31; CFI = 0,93; RMSEA = 0,06). Коефіцієнт альфа Кронбаха інструменту склав 0,88, що свідчить про міцну внутрішню узгодженість. Описовий аналіз показав, що ставлення вчителів фізичної культури до навчання учнів з інвалідністю, як правило, було позитивним (M = 3,87; SD = 0,64). Викладачі з досвідом роботи понад п’ять років і додатковою підготовкою мали більш інклюзивне ставлення.
Висновки. Проведене дослідження робить значний внесок у створення надійного інструменту для оцінки ставлення вчителів до інклюзивної освіти, сприяючи розробленню стратегій і навчальних програм, що відповідають локальним потребам. Отримані результати також створюють основу для подальших досліджень, спрямованих на зміцнення інклюзивної освіти в Індонезії через застосування більш комплексного та репрезентативного підходу.
Ключові слова: валідація, PEATID III, фізичне виховання, інклюзивна освіта