Teorìâ ta Metodika Fìzičnogo Vihovannâ
Not a member yet
1601 research outputs found
Sort by
Ефективність застосування пліометричного тренування різної інтенсивності у покращенні сили удару кулаком та м’язової підготовленості підлітків-боксерів
No full textBackground. The sport of boxing requires a great deal of explosive strength, particularly punching force and muscular fitness, which are crucial during adolescence due to the rapid development of neuromuscular systems. Plyometric training is known to enhance certain physical attributes. However, limited comparative research exists on the effectiveness of different plyometric training intensities in adolescent boxers.
Objectives. The study aimed to examine and assess the impact of high- and low-intensity plyometric training protocols on the punching force and muscle fitness of teenage male boxers.
Materials and Methods. Thirty adolescent male boxers, aged 13-17 years, each with at least three years of training experience, were chosen at random to be divided into three groups: Low-Intensity Plyometric Training (LIPT), High-Intensity Plyometric Training (HIPT), and an Active Control Group (ACG). The LIPT and HIPT groups engaged in an 8-week plyometric program conducted thrice weekly, with progressive overload, while the ACG continued with their standard boxing training routines. Pre- and post-intervention assessments included punching force, upper and lower body power, and muscular endurance, measured through validated sport-specific tests. Statistical analysis involved paired t-tests, ANOVA, and Bonferroni post-hoc tests.
Results. Both the LIPT and HIPT groups demonstrated statistically significant improvements (p < .001) across all measured variables, while the ACG exhibited no substantial changes. The HIPT group achieved the highest gains, with punching force increasing by 17.54%, muscular endurance by 31.77%, lower body power by 21.02%, and upper body power by 9.96%. Effect sizes were large (η²p ≥ .65), indicating strong treatment effects.
Conclusions. Plyometric training, especially at high intensities, significantly enhances punching force and muscular fitness in adolescent boxers. These findings support the integration of progressively overloaded plyometric exercises into youth boxing training programs, providing a scientifically grounded approach to improving performance during a critical developmental phase.Історія питання. Бокс як вид спорту вимагає значної вибухової сили, зокрема сили удару кулаком і м’язової підготовленості, що є ключовими чинниками в підлітковому віці через швидкий розвиток нервово-м’язової системи. Пліометричні тренування, як відомо, сприяють розвитку певних фізичних якостей. Однак існує обмежена кількість порівняльних досліджень щодо ефективності застосування пліометричних тренувань різної інтенсивності у підлітків-боксерів.
Мета дослідження. Мета дослідження полягала у вивченні та оцінці впливу протоколів пліометричного тренування високої та низької інтенсивності на силу удару кулаком та м’язову підготовленість боксерів підліткового віку чоловічої статі.
Матеріали та методи. Тридцять підлітків-боксерів чоловічої статі віком 13-17 років, кожен з яких мав щонайменше три роки тренувального досвіду, було відібрано за методом рандомізації та розділено на три групи: група пліометричного тренування низької інтенсивності (НІПТ), група пліометричного тренування високої інтенсивності (ВІПT) та група активного контролю (АКГ). Групи НІПТ та ВІПТ брали участь у 8-тижневій пліометричній програмі, яка проводилася тричі на тиждень з прогресивним перевантаженням, тоді як АКГ продовжувала стандартний режим тренувань з боксу. Оцінювання показників на перед- та постінтервенційному етапах включало силу удару кулаком, потужність верхньої та нижньої частин тіла, а також м’язову витривалість, які вимірювалися за допомогою валідованих тестів, специфічних для даного виду спорту. Статистичний аналіз передбачав застосування t-критеріїв для парних вибірок, дисперсійного аналізу та post hoc тестів Бонферроні.
Результати. Групи НІПT і ВІПT продемонстрували статистично значущі поліпшення (p < .001) за всіма вимірюваними змінними, тоді як в АКГ істотних змін не спостерігалося. Група ВІПТ досягла найвищих результатів: сила удару кулаком збільшилася на 17.54%, м’язова витривалість — на 31.77%, потужність нижньої частини тіла — на 21.02%, а потужність верхньої частини тіла — на 9.96%. Розміри ефекту були великими (η²p ≥ .65), що вказує на сильний ефект курсу тренувань.
Висновки. Пліометричне тренування, зокрема високої інтенсивності, сприяє значному підвищенню сили удару кулаком та м’язової підготовленості у підлітків-боксерів. Отримані результати підтверджують доцільність включення пліометричних вправ з прогресивним перевантаженням до програм тренувань юних боксерів, що забезпечує науково обґрунтований підхід до покращення результативності впродовж критичного етапу розвитку
Аналіз впливу 12-тижневої програми йоги та силових тренувань з еластичними стрічками на функціональну підготовленість тенісистів-чоловіків середнього рівня кваліфікації: Рандомізоване контрольоване дослідження
No full textBackground. Yoga and elastic-band resistance training (EBRT) are cost-effective methods to enhance physical function, yet their combined effects on competitive young tennis athletes remain underexplored.
Objectives. This study aimed to examine the impact of a 12-week yoga + EBRT program on functional fitness in intermediate-level male tennis players.
Materials and Methods. Thirty-four athletes (age 20.3 ± 1.5 years) were randomly assigned to an experimental group (yoga + EBRT, n = 17) or control group (regular tennis training, n = 17). Functional outcomes were assessed at baseline, week 6, and week 12 using the Chair Stand, Arm Curl, Chair Sit-and-Reach, Single-Leg Stance, and Timed Up-and-Go (TUG) tests. A 2 × 3 repeated-measures ANOVA evaluated group × time effects, with effect sizes reported as Cohen’s d and partial eta squared (η²p) with 95% confidence intervals (CIs).
Results. Significant group × time interactions were found for all outcomes (p < 0.01). At post-test, the experimental group showed superior performance compared with controls in arm curl (+4.2 reps, 95% CI [1.77, 6.63], d = 1.16), chair stand (+2.3 reps, 95% CI [−0.23, 4.83], d = 0.61), sit-and-reach (+6.2 cm, 95% CI [3.12, 9.28], d = 1.35), and TUG (−1.0 s, 95% CI [−1.44, −0.56], d = −1.53). Improvements in single-leg stance were small and non-significant (+1.2 s, 95% CI [−2.03, 4.43], d = 0.25). Attendance averaged 88%, with no adverse events reported.
Conclusions. A 12-week yoga and EBRT program significantly improved muscular endurance, flexibility, and mobility compared with regular training, with large effect sizes observed for upper-body endurance, flexibility, and dynamic agility. These findings support the use of combined yoga and elastic-band protocols as a practical conditioning option for young tennis athletes. Further studies should integrate tennis-specific performance metrics to confirm sport transferability.Історія питання. Йога та силові тренування з еластичними стрічками (СТЕС) є економічно ефективними методами поліпшення фізичної функції, проте їхній сукупний вплив на молодих спортсменів-тенісистів, які беруть участь у змаганнях, залишається недостатньо дослідженим.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні впливу 12-тижневої програми йоги та СТЕС на функціональну фізичну підготовленість тенісистів-чоловіків середнього рівня кваліфікації.
Матеріали та методи. Тридцять чотири спортсмени (вік 20.3 ± 1.5 років) було розподілено за методом рандомізації на експериментальну групу (йога + СТЕС, n = 17) та контрольну групу (регулярні тренування з тенісу, n = 17). Оцінювання функціональних результатів проводилося на початку дослідження, на 6-му та 12-му тижні за допомогою наступних тестів: вставання зі стільця і сідання назад, не використовуючи рук, згинання рук із підйомом ваги на біцепс, вимірювання гнучкості шляхом сидіння на стільці та спроби дотягнутися рукою до пальців витягнутої ноги, стояння на одній нозі та тесту «Встань та йди» (TUG). Із застосуванням дисперсійного аналізу з 2 × 3 повторними вимірами оцінювали ефекти групи × часу, причому розміри ефекту повідомлялися як коефіцієнт d Коена та частковий ета-квадрат (η²p) з 95% довірчими інтервалами (ДІ).
Результати. Встановлено значущі взаємодії між групою та часом для всіх показників (p < 0.01). На етапі посттесту експериментальна група продемонструвала кращу результативність порівняно з контрольною групою у виконанні тестів на згинання рук із підйомом ваги на біцепс (+4.2 повторення, 95% ДІ [1.77, 6.63], d = 1.16), вставання зі стільця і сідання назад, не використовуючи рук (+2.3 повторення, 95% ДІ [−0.23, 4.83], d = 0.61), сидіння на стільці та спроби дотягнутися рукою до пальців витягнутої ноги (+6.2 см, 95% ДІ [3.12, 9.28], d = 1.35) і TUG (−1.0 с, 95% ДІ [−1.44, −0.56], d = −1.53). Поліпшення в утриманні рівноваги на одній нозі були незначними і неістотними (+1.2 с, 95% ДІ [−2.03, 4.43], d = 0.25). Рівень відвідуваності становив в середньому 88%, побічних реакцій не зафіксовано.
Висновки. 12-тижнева програма йоги та СТЕС значно покращила м’язову витривалість, гнучкість та рухливість, порівнюючи з регулярними тренуваннями, причому великі розміри ефекту спостерігалися для витривалості верхньої частини тіла, гнучкості та динамічної спритності. Зазначені результати підтверджують доцільність використання комбінованих протоколів йоги та тренувань з еластичними стрічками як практичного варіанту підготовки молодих спортсменів-тенісистів. Подальші дослідження повинні включати специфічні для тенісу метрики результативності з метою підтвердження спортивної трансферабельності
Формування фундаментальних рухових навичок у дітей 5–12 років: теорія, емпіричні дані та педагогічні моделі
No full textBackground. Fundamental movement skills (FMS) represent the foundational basis of children’s motor development and determine their ability to successfully perform more complex sport-specific movements. FMS are strongly associated with physical activity levels, health indicators, sport proficiency, and the long-term trajectory of motor development. At the same time, substantial heterogeneity exists in definitions, pedagogical approaches, and assessment criteria, which complicates the standardization of training programs.
Objectives. To summarize contemporary theoretical, empirical, and pedagogical approaches to the development of fundamental movement skills in children aged 5–12 and to systematize evidence-based models of instruction in physical education and early sport training.
Materials and Methods. Literature searches were conducted in Scopus, Web of Science, PubMed, ERIC, and Google Scholar (2000–2025). Search terms included: “fundamental movement skills,” “motor learning,” “physical education,” “instructional model,” “manipulative skills,” “early sport training.” Additional snowball searches were carried out using the reference lists of key publications by Barnett, Ivashchenko, Khudolii, and Marchenko. Included sources comprised empirical studies, reviews, conceptual models, and programmatic reports; excluded were clinical samples and studies not reporting FMS-related data. Evidence synthesis was conducted by thematic domains.
Results. Four major research directions were identified: (1) Theoretical foundations of FMS: three categories of skills (locomotor, manipulative, stability), their coordinative basis, and contextual dependence on instructional conditions. (2) Associations between FMS, physical activity, and health: higher FMS levels are linked to increased physical activity, better fitness, and reduced obesity risk; manipulative skills are the strongest predictor of sport participation. (3) Pedagogical models of instruction: game-based interventions (GEL approach), sensory-integrative methods, structured repetition modes, and programmed instruction of complex actions demonstrate the highest effectiveness. (4) Manipulative and complex motor actions: development of throwing, catching, striking, and dribbling skills is essential for children’s involvement in sports; optimized training loads (6 repetitions, 45–60 s rest) ensure maximal learning gains.
Conclusions. Development of FMS at ages 5–12 is a key component of physical education and early sport training. The most effective approaches combine game-based contexts, multisensory stimulation, and structured repetition modes. There is an urgent need to standardize FMS assessment criteria, unify testing instruments, and integrate modern digital movement-analysis tools.Історія питання. Фундаментальні рухові навички (FMS) є базовою основою моторного розвитку дітей і визначають здатність ефективно виконувати складніші спортивні рухи. FMS пов’язані з рівнем фізичної активності, здоров’ям, спортивною успішністю та довгостроковою траєкторією рухового розвитку. Водночас спостерігається значна різнорідність у визначеннях, педагогічних підходах та критеріях оцінювання FMS, що ускладнює стандартизацію навчальних програм.
Мета. Узагальнити сучасні теоретичні, емпіричні та педагогічні підходи до формування фундаментальних рухових навичок у дітей 5–12 років та систематизувати доказові моделі навчання у фізичному вихованні та початковій спортивній підготовці.
Матеріали і методи. Пошук літератури здійснено у базах Scopus, Web of Science, PubMed, ERIC, Google Scholar (2000–2025). Застосовано комбінації ключових слів “fundamental movement skills”, “motor learning”, “physical education”, “instructional model”, “manipulative skills”, “early sport training”. Додатково проведено сніжковий пошук за працями Barnett, Ivashchenko, Khudolii, Marchenko. До аналізу включено емпіричні дослідження, огляди, концептуальні моделі та програмні звіти; виключено клінічні вибірки та роботи без даних щодо FMS. Синтез виконано за доменами.
Результати. Виявлено чотири ключові напрями сучасних досліджень: (1) Теоретичні засади FMS. Виділено три категорії навичок (локомоторні, маніпулятивні, стабілізаційні), їх координаційну основу та контекстуальну залежність від умов навчання. (2) Зв’язок FMS із фізичною активністю та здоров’ям. Високий рівень FMS асоціюється з вищою руховою активністю, кращою фізичною підготовленістю та нижчим ризиком ожиріння; маніпулятивні навички є найсильнішим предиктором спортивної участі. (3) Педагогічні моделі навчання. Ефективними є ігрові інтервенції (GEL-підхід), сенсорно-інтегративні методи, структуровані режими повторень і програмоване навчання складних рухів. (4) Маніпулятивні та складні рухові дії. Формування кидків, ловіння, ударів і ведення м’яча є центральною умовою включення дітей у спортивні ігри; оптимізація навантаження (6 повторень, паузи 45–60 с) забезпечує максимальний приріст навченості.
Висновки. Формування FMS у віці 5–12 років є ключовим компонентом фізичного виховання та початкової підготовки в спорті. Найефективнішими виявились комбіновані педагогічні моделі, що поєднують ігровий контекст, сенсорно-інтегративні стимули та структуровані режими повторення. Існує нагальна потреба у стандартизації критеріїв оцінювання FMS, уніфікації тестових інструментів та подальшому впровадженні цифрових методів аналізу рухів
З’ясування ефективності інтервенцій з координаційного тренування щодо покращення спортивної результативності: Систематичний огляд та метааналіз
No full textObjectives. The study aimed to analyze the effects of training programs that focused on various coordination exercises to improve the sports performance and coordination of athletes.
Materials and methods. An electronic review was conducted to compile the literature related to this issue, using Scopus, PubMed, Google Scholar and ProQuest databases. Following a systematic search, eleven studies carried out between 2014 to 2024 were considered appropriate for meta-analysis and were retrieved and analysed. The studies included were confined to different coordination interventions, such as balance, rhythm, agility, neuromuscular training, jump ropeladder exercises, spatial orientation, non-sports specific and proprioceptive training, ranging from 6 weeks to an annual macrocycle with participants (sub-junior and junior levels) from different sports.
Results. The meta-analysis revealed a small effect size improvement for balance training (E = 0.38; 95 % CI = -0.66-2.54; p = 0.25), a large effect size and significant enhancement for coordination and rhythm training (E = 2.2; 95 % CI= -0.98-1.45; p = 0.70). Additionally, it was noted a moderate effect size and substantial improvement for a specific coordinative ability training (E = 1.8; 95 % CI = -0.84-2.99; p = 0.00) when compared the experimental group with the control group. The results of 11 studies established a significant effect size of various coordination training interventions in improving motor coordination of athletes. However, the impact of these interventions on sports skills and performance remains limited and inadequate.
Conclusions. After a thorough analysis, it was concluded that various training regimens involving different stimuli, means and methods, comprising proprioceptive training, spatial training, motor rhythm training, neuromuscular training, balance training, coordination training drills using ladders, wobble board, bosu balls, trampoline and dynamic games, as well as non-specific sports training with basic exercises, have been found to be effective in enhancing motor coordination and sports skills. Мета дослідження. Метою дослідження було проаналізувати вплив тренувальних програм, сфокусованих на виконанні різноманітних координаційних вправ, щодо покращення спортивної результативності та координації спортсменів.
Матеріали та методи. З метою збору літературних джерел, пов’язаних з вивченням зазначеної тематики, проведено огляд електронних публікацій із використанням наукометричних баз даних Scopus, PubMed, Google Scholar та ProQuest. Після систематичного пошуку було отримано та проаналізовано одинадцять досліджень, проведених у період з 2014 по 2024 рік, які вважалися доцільними для здійснення метааналізу. У включених дослідженнях розглядалося проведення різних тренувальних інтервенцій, спрямованих на розвиток координації, як-от тренування для розвитку рівноваги, ритму, спритності, нервово-м’язової системи, виконання комплексу вправ зі стрибків на скакалці та із використанням координаційної драбини (швидкісної доріжки), вправи для розвитку просторового орієнтування, неспортивне специфічне та пропріоцептивне тренування, тривалістю від 6 тижнів до річного макроциклу із залученням учасників (субюніорського та юніорського рівнів) з різних видів спорту.
Результати. За результатами метааналізу виявлено незначне покращення розміру ефекту щодо тренувань з розвитку рівноваги (E = 0,38; 95% ДІ = -0,66-2,54; p = 0,25), великий розмір ефекту та суттєве підвищення показників щодо тренувань з розвитку координації та ритму (E = 2,2; 95 % ДІ = -0,98-1,45; p = 0,70). Крім того, відзначено помірний розмір ефекту та істотне поліпшення показників щодо тренування специфічних координаційних здібностей (E = 1,8; 95 % ДІ = -0,84-2,99; p = 0,00) у порівнянні експериментальної групи з контрольною групою. Згідно з результатами 11 досліджень встановлено значний розмір ефекту при застосуванні різних інтервенцій з координаційного тренування щодо покращення рухової координації спортсменів. Однак вивчення впливу вищевказаних інтервенцій на спортивні навички та результативність залишається обмеженим і недостатнім.
Висновки. Після проведення ґрунтовного аналізу встановлено, що застосування різних тренувальних режимів, що передбачає залучення різноманітних стимулюючих чинників, засобів і методів, а саме: пропріоцептивні тренування, вправи для розвитку просторового орієнтування, тренування рухового ритму, вправи для розвитку нервово-м’язової системи, тренування на рівновагу, комплекс вправ на координацію із використанням драбини, воббл-борду (балансувальної дошки), балансувальних півсфер, батуту, динамічні ігри, а також неспецифічні спортивні тренування з базовими вправами, довело свою ефективність з точки зору покращення рухової координації та розвитку спортивних навичок
Поєднання високоінтенсивного інтервального тренування та ігрового підходу сприяє підвищенню аеробної витривалості у футзалістів-аматорів
No full textBackground. Futsal players require a holistic training model that combines high-intensity interval training with a game-based approach, addressing their need to cover a total distance of 4000 meters at maximum aerobic speed.
Objectives. This study aimed to analyze the effect of combining high-intensity interval training with a game approach on the aerobic ability of amateur futsal athletes.
Materials and methods. This study used an experimental method. A total of 32 male futsal athletes from amateur clubs participated in this study, with an age of 17.00 ± 1.10 years, a height of 167.19 ± 3.80 cm, a body mass of 58.81 ± 3.80 kg, and a BMI of 21.05 ± 1.26. Data analysis used the Wilcoxon signed-rank test and the Mann‑Whitney U test, with a significance level of 0.05. The total distance covered and the VO₂max level of the sample were measured using a 12-minute Cooper test instrument.
Results. The statistical analysis using the Wilcoxon and Mann-Whitney tests revealed that the Experimental Group (EG) showed significant enhancements in both Total Distance (TD) and VO₂max (p < 0.0001 for both), while the Control Group (CG) did not (p = 0.0747 for TD, p = 0.0701 for VO₂max). The Mann-Whitney test confirmed that the EG’s improvements were significantly more marked than the CG’s (p < 0.0001 for both variables). The percentage improvements between the pre-test and post-test show that in the EG, TD increased by 8.12 %, and VO₂max increased by 10.44 %. In contrast, the CG demonstrated only a 1.11 % increase in TD and a 1.44 % increase in VO₂max.
Conclusions. These findings concluded that combining a high-intensity interval training model with a game approach had a positive effect on the aerobic endurance of amateur futsal athletes.Історія питання. Футзалісти потребують застосування холістичної моделі тренувань, яка передбачає поєднання високоінтенсивних інтервальних тренувань з ігровим підходом, що відповідає їхній необхідності долати загальну дистанцію 4000 метрів з максимальною аеробною швидкістю.
Мета дослідження. Мета дослідження полягала в аналізі впливу поєднання високоінтенсивного інтервального тренування з ігровим підходом на показники аеробної здатності футзалістів-аматорів.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні застосовано експериментальний метод. Загалом у дослідженні взяли участь 32 футзалісти-чоловіки з аматорських клубів, вік яких становив 17,00 ± 1,10 року, зріст — 167,19 ± 3,80 см, маса тіла — 58,81 ± 3,80 кг, ІМТ — 21,05 ± 1,26. Для аналізу даних використовували критерій знакових рангів Уілкоксона та U-критерій Манна-Уітні з рівнем значущості 0,05. Загальна пройдена відстань і рівень максимального споживання кисню (VO₂max) вимірювалися за допомогою 12- хвилинного тесту Купера.
Результати. Згідно з результатами статистичного аналізу із застосуванням критеріїв Уілкоксона та Манна-Уітні встановлено, що експериментальна група (ЕГ) помітно покращила показники як загальної відстані (ЗВ), так і VO₂max (p < 0,0001 для обох змінних), тоді як контрольна група (КГ) не досягла істотного прогресу (p = 0,0747 для ЗВ, p = 0,0701 для VO₂max). За допомогою критерію Манна-Уітні підтверджено, що покращення показників в ЕГ виявилися значно суттєвішими, ніж у КГ (p < 0,0001 для обох змінних). Відсоткове співвідношення поліпшень між даними перед початком і після завершення тестування свідчить про підвищення показників ЗВ в ЕГ на 8,12 %, а VO₂max — на 10,44 %. Натомість КГ продемонструвала лише зростання ЗВ на 1,11 % та VO₂max на 1,44 %.
Висновки. Отримані дані дозволяють зробити висновок, що поєднання моделі високоінтенсивного інтервального тренування з ігровим підходом позитивно впливає на аеробну витривалість спортсменів-аматорів з футзалу
Приймання добавок із вмістом кенкура модулює показники інтерлейкіну-6 (IL-6) та С-реактивного білка (CRP) як реакція на пошкодження м’язів після виконання ексцентричних вправ
No full textBackground. Intense or unaccustomed exercise can cause muscle damage and tissue injury, leading to temporary muscle dysfunction and the release of pro-inflammatory cytokines and free radicals. These factors may result in muscle protein breakdown, impaired nutrient absorption, and hindered recovery.
Objectives. This study aimed to evaluate the effects of Kencur supplementation on plasma IL-6 and CRP levels following eccentric exercise.
Materials and methods. A randomized controlled trial (RCT) with a double-blind, placebo-controlled design was conducted with 40 male recreational students from the State University of Surabaya — Universitas Negeri Surabaya (age: 19.65 ± 1.09 years, BMI: 21.10 ± 1.16 kg, body fat percentage: 22.14 % ± 2.14 %). Participants were randomly assigned to either the Kencur group (200 mg/day) or the placebo group (corn starch 100 mg/day) for a period of 14 days. On the experimental day, participants performed 100 countermovement jumps (CMJ). Blood samples were collected immediately after, 24 hours, and 48 hours post-exercise to measure IL-6 and CRP levels. Repeated Measures ANOVA with Bonferroni Post-hoc tests were used to analyze the data.
Results. The Kencur group showed a significant reduction in plasma IL-6 and CRP levels post-exercise at all time points (p < 0.05), while the placebo group exhibited no substantial changes (p > 0.05).
Conclusions. The findings indicate that Kencur supplementation significantly reduces the inflammatory response by lowering IL-6 and CRP levels following eccentric exercise.Історія питання. Інтенсивні або некастомізовані фізичні вправи можуть спричинити пошкодження м’язів і травмування тканин, що призводить до тимчасової м’язової дисфункції і вивільнення прозапальних цитокінів та вільних радикалів. Вказані фактори можуть викликати розпад м’язових білків, порушення засвоєння поживних речовин та уповільнення процесу відновлення.
Мета дослідження. Метою цього дослідження було оцінити вплив приймання добавок із вмістом кенкура на рівні ІЛ-6 та С-реактивного білка в плазмі крові після виконання ексцентричних вправ.
Матеріали та методи. Проведено рандомізоване контрольоване дослідження (РКД) із застосуванням подвійного сліпого, плацебо-контрольованого дизайну за участю 40 студентів чоловічої статі, які навчалися на факультеті рекреації Державного університету Сурабаї — Universitas Negeri Surabaya (вік: 19,65 ± 1,09 років, ІМТ: 21,10 ± 1,16 кг, відсотковий вміст жиру в організмі: 22,14% ± 2,14%). Учасників було рандомізовано до групи, яка приймала добавки із вмістом кенкура (200 мг/добу), або до групи плацебо (кукурудзяний крохмаль 100 мг/добу) на період спостереження 14 днів. У день проведення експерименту учасники виконали 100 вертикальних стрибків із контррухом (КРС). Забір зразків крові проводився одразу після тренування, через 24 години та 48 годин після завершення вправ з метою визначення рівнів IL-6 та С-реактивного білка. Для аналізу даних було застосовано метод дисперсійного аналізу повторних вимірювань (ANOVA) із використанням post-hoc-тестів Бонферроні.
Результати. У групі, яка приймала добавки із вмістом кенкура, спостерігалося достовірне зниження рівнів ІЛ-6 та СРБ у плазмі крові після тренування в усіх часових проміжках (p < 0,05), тоді як у групі плацебо суттєвих змін не встановлено (p > 0,05).
Висновки. Отримані дані свідчать про те, що вживання добавок із вмістом кенкура сприяє значному зменшенню запальної реакції за рахунок зниження рівнів ІЛ-6 та СРБ після виконання ексцентричних вправ
Фундаментальні рухові навички дітей, соціально-емоційний розвиток та розвиток фізичної активності на основі інтервенції з дитячої легкої атлетики: Метод моделювання структурними рівняннями (SEM) та аналіз
No full textObjectives. This study aimed to examine the developmental status of fundamental movement skills, social emotional development, and physical activity in Chinese children aged 7 to 10. Using the Kids’ Athletics intervention, Structural Equation Modeling (SEM) was applied to analyze their developmental trajectories.
Materials and methods. The study was conducted between April and June 2024, and involved 305 primary school students. The Children’s Fundamental Movement Skills Test, the Physical Activity Level Questionnaire for Children and Adolescents (ages 7-18), and the Student Social Emotional Competence Questionnaire were used to perform this study. SEM was applied to explore relationships among these developmental domains.
Results. In post-intervention period, significant improvements were noted in fundamental movement skills, social emotional competence, and physical activity levels (all p < 0.05). The experimental group outperformed the control group in most metrics, except balance beam walking and the others’ perception dimension (p < 0.05). The structural model indicated an adequate fit, with path correlation analysis revealing a significant negative correlation between fundamental movement skills and social emotional development (r = -0.33, p < 0.001) and physical activity (r = -0.24, p < 0.001). Furthermore, social emotional development showed a positive correlation with physical activity (r = 0.19, p = 0.001) and a negative correlation with sedentary behavior (r = -0.17, p = 0.005). No significant correlations were observed between fundamental movement skills and sedentary behavior, or between different levels of physical activity.
Conclusions. The findings suggest that improved fundamental movement skills contribute to enhancingsocial emotional development and increasing physical activity while reducing sedentary behavior. This study provides a valuable framework for promoting physical literacy and optimizing physical education practices.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні стану розвитку основних рухових навичок, соціально-емоційного розвитку та фізичної активності у китайських дітей віком від 7 до 10 років. Використовуючи інтервенцію з дитячої легкої атлетики, для аналізу траєкторій їхнього розвитку було застосовано метод моделювання структурними рівняннями (SEM).
Матеріали та методи. Дослідження проводилось у період з квітня по червень 2024 року за участю 305 учнів початкової школи. Задля проведення дослідження використовували тест на визначення рівня фундаментальних рухових навичок у дітей, опитувальник для оцінки рівня фізичної активності дітей та підлітків (7-18 років) та опитувальник соціально-емоційної компетентності учнів. З метою вивчення взаємозв’язків між зазначеними сферами розвитку було застосовано метод моделювання структурними рівняннями.
Результати. Після завершення інтервенційного періоду спостерігалося значне покращення показників основних рухових навичок, соціально-емоційної компетентності та рівнів фізичної активності (усі показники р < 0,05). Експериментальна група перевершила контрольну групу за більшістю показників, окрім виконання ходьби на гімнастичній колоді з метою визначення рівноваги тіла та оцінки сприйняття оточуючих (p < 0.05). Структурна модель показала адекватну відповідність, а кореляційний аналіз шляхів виявив значну негативну кореляцію між основними руховими навичками та соціально-емоційним розвитком (r = -0,33, p < 0,001) і фізичною активністю (r = -0.24, p < 0.001). Крім того, соціально-емоційний розвиток продемонстрував позитивну кореляцію з фізичною активністю (r = 0,19, p = 0,001) і негативну кореляцію з малорухливою поведінкою (r = -0,17, p = 0,005). Значущих кореляцій між основними руховими навичками та малорухливою поведінкою, а також між різними рівнями фізичної активності не спостерігалося.
Висновки. Отримані дані дозволяють зробити висновок, що покращення фундаментальних рухових навичок сприяє поліпшенню соціально-емоційного розвитку та підвищенню рівня фізичної активності, а також зниженню малорухливої поведінки. Це дослідження забезпечує цінну основу для популяризації фізичної грамотності та оптимізації практик фізичного виховання
Оцінювання валідності та тест-ретестової надійності індонезійської моделі пошуку талантів у баскетболі для спортсменів віком від 10 до 14 років
No full textBackground. Identifying talent in young athletes is crucial for effective sports coaching. However, in Indonesia, early detection of basketball talent is often hindered by the limitations of current identification methods and tools.
Objectives. This study aimed to enhance the current aptitude test for basketball players aged 10 to 14. To assess the effectiveness of the revised model, the study evaluated its validity and test-retest reliability using data from both male and female athletes.
Materials and methods. To ensure validity, four doctoral-qualified experts and seven experienced basketball coaches with an average of 12.78±2.2 years coaching experience, with a type B license and bachelor’s degree in sports, evaluated the test. The test-retest reliability was assessed including 40 athletes aged 10 to 14 with an average age of 12.3±1.0 years, consisting of 20 males (height 160.2±1.3 cm, weight 47.5±7.2 kg, average training 3.5±4.6 years) and 20 females (height 157.2±3.7 cm, weight 44.5±6.3 kg, average training 3.2±6.6 years). All participants were regional champions. The test was administered twice, with a one-week interval between sessions.
Results. The study produced three types of tests, namely anthropometry (height, weight, fat range, arm length), biomotor (endurance, strength, flexibility, speed, reaction, balance, general motion), basketball skills (dribbling, passing, shooting) with Aiken V >0.8 validity, test-retest with a product moment correlation of p<0.05 and r=0.786, and independent t-test on male athletes and female athletes sig. 0.134 or p<0.05.
Conclusions. The findings indicate that the talent scouting model of Indonesian basketball athletes aged 10 to 14 has proven to be valid and reliable from the aspects of anthropometric tests, biomotor tests and basketball skills tests. The ease of implementation, clarity of instructions, and security of the test also add to the advantages of this model. In addition, this model can be applied to male and female athletes without significant differences. Further research is needed to facilitate ongoing development by adding psychological tests and expanding the number of samples.Історія питання. Виявлення талантів у молодих спортсменів має вирішальне значення для забезпечення ефективного спортивного тренування. Однак в Індонезії розкриття талантів у баскетболі на ранньому етапі часто ускладнюється обмеженістю сучасних ідентифікаційних методів та інструментів.
Мета дослідження. Метою цього дослідження було вдосконалити існуючий тест для визначення здібностей баскетболістів віком від 10 до 14 років. Щоб проаналізувати ефективність переглянутої моделі, в дослідженні проведено оцінювання її валідності та тест-ретестової надійності, використовуючи дані як спортсменів-хлопців, так і спортсменок-дівчат.
Матеріали та методи. Задля забезпечення валідності оцінювання тесту проводили чотири експерти з докторським ступенем та сім досвідчених баскетбольних тренерів із середнім стажем тренерської роботи 12,78±2,2 років, які мають ліцензію категорії «В» та ступінь бакалавра зі спортивних наук. Для оцінки тест-ретестової надійності було залучено 40 спортсменів віком від 10 до 14 років, середній вік яких становив 12,3±1,0 років, до складу яких входили 20 хлопців (зріст 160,2±1,3 см, вага 47,5±7,2 кг, середній досвід тренувань 3,5±4,6 років) та 20 дівчат (зріст 157,2±3,7 см, вага 44,5±6,3 кг, середній досвід тренувань 3,2±6,6 років). Усі учасники дослідження були регіональними чемпіонами. Тест застосовувався двічі з тижневим інтервалом між сеансами.
Результати. У дослідженні проведено три типи тестів з метою визначення антропометричних показників (зріст, вага, рівень жирової маси, довжина рук), біомоторних (витривалість, сила, гнучкість, швидкість, реакція, рівновага, загальні рухи), баскетбольних навичок (дриблінг, передача, виконання кидків) із застосуванням коефіцієнта валідності Айкена V >0,8, тест-ретесту з кореляційним моментом добутку p<0,05 та r=0,786, а також t-критерію незалежних вибірок для спортсменів-хлопців та спортсменок-дівчат з рівнем значущості p<0,05. 0,134 або p<0,05.
Висновки. Отримані результати свідчать про те, що модель пошуку талантів індонезійських баскетболістів віком від 10 до 14 років виявилася валідною та надійною з точки зору проведення антропометричних тестів, біомоторних тестів та тестів для визначення баскетбольних навичок. До переваг цієї моделі також можна віднести простоту реалізації, зрозумілість інструкцій та безпечність тесту. Крім того, зазначену модель можна застосовувати до спортсменів і спортсменок без суттєвих відмінностей. Необхідно провести подальші дослідження з метою сприяння продовженню розвитку шляхом додавання психологічних тестів і розширення кількості вибірок
Розвиток рухової самостійності учнів: Інтерналізація фізичної грамотності в процесі навчання фізичного виховання з використанням проєктів
No full textBackground. This study examines the urgency of developing students’ movement independence through internalizing physical literacy in physical education learning according to Project-Based Learning (PBL).
Objectives. The study aimed to explore the impact of internalizing physical literacy in physical education learningaccording to PBL on students’ movement independence.
Materials and methods. The method used was a quantitative approach with a pseudo-experimental design, involving students of State Aliyah Madrasah Barito Kuala Regency, grade XI as the population. The sample consisted of two treatment classes (XI-A and XI-B) and two control classes (XI-C and XI-D), each with 40 students. The research instrument was a movement independence questionnaire, which was divided into 4 indicators: 1) responsibility, 2) initiative, 3) confidence, and 4) problem solving. The data analysis technique used the analysis of variance (ANOVA) to compare the results between the treatment and control classes.
Results. The findings showed that the indicators of responsibility and confidence had a very significant difference between the experimental group and the control group, with a Sig. (2-tailed) = 0.000 <0.05 on both indicators. In the initiative and problem solving indicators, there was no substantial difference between the experimental group and the control group, with a Sig. (2-tailed) values of 0.894 and 0.062 >0.05 respectively. Overall, the experimental group provided better results than the control group. The results indicated that the application of PBL to physical literacy internalization significantly increased students’ movement independence, especially in the indicators of responsibility and confidence.
Conclusions. The conclusion of this study confirms that the internalization of physical literacy in physical education learning according to PBL is effective in increasing students’ movement independence.Історія питання. У цьому дослідженні розглядається актуальність розвитку рухової самостійності учнів через засвоєння фізичної грамотності в процесі навчання фізичного виховання за методом проєктів (навчання з використанням проєктів, НВП).
Мета дослідження. Мета дослідження полягала у вивченні впливу інтерналізації фізичної грамотності в процесі навчання фізичного виховання за методом проєктів на рухову самостійність учнів.
Матеріали та методи. У дослідженні застосовано кількісний підхід із псевдоекспериментальним дизайном, в якому учні Державної школи Медресе Алія, регенство Баріто Куала (State Aliyah Madrasah Barito Kuala Regency), XI клас, виступали в якості досліджуваної популяції. Вибірка складалася з двох експериментальних класів (XI-A і XI-B) і двох контрольних класів (XI-C і XI-D), кожен з яких налічував 40 учнів. Дослідницький інструмент — опитувальник рухової самостійності, який був розділений на 4 показники: 1) відповідальність, 2) ініціативність, 3) впевненість і 4) розв’язання задач. У методиці аналізу даних використовувався дисперсійний аналіз (ANOVA) з метою порівняння результатів між експериментальною та контрольною групами.
Результати. Отримані дані показали, що індикатори відповідальності та впевненості мають дуже значущу різницю між експериментальною та контрольною групами, при цьому двосторонній рівень значущості склав: Sig. (2-tailed) = 0,000 <0,05 для обох індикаторів. За показниками ініціативності та розв’язання задач суттєвої різниці між експериментальною та контрольною групами не спостерігалося, при цьому Sig. (2-tailed) = 0,894 та 0,062 >0,05 відповідно. Загалом, експериментальна група досягла кращих результатів, ніж контрольна група. Результати свідчать про те, що застосування НВП для засвоєння фізичної грамотності сприяло значному підвищенню рухової самостійності учнів, особливо за показниками відповідальності та впевненості.
Висновки. Проведене дослідження підтверджує, що засвоєння фізичної грамотності під час навчання фізичного виховання за методом проєктів є ефективним у підвищенні рухової самостійності учнів
Оцінювання впливу йогічної інтервенції на психологічний дистрес серед травмованих спортсменів
No full textBackground. Injured athletes often face psychological distress, including symptoms of depression, anxiety, and stress, which can hinder their recovery. Addressing mental well-being is essential for holistic rehabilitation.
Objectives. This study aimed to evaluate the effectiveness of a structured yogic intervention, comprising practices of Yoga Nidra (yogic sleep) and Nadi Shodhana Pranayama (alternate nostril breathing), in reducing psychological distress among chronically injured athletes.
Materials and methods. Forty athletes with long-term injuries, aged 19 to 26, from Hemvati Nandan Bahuguna Garhwal University in Uttarakhand, were randomly divided into two groups of 20, with equal numbers of men and women in each group: one group received the treatment and the other did not. The 21-item Depression, Anxiety, and Stress Scale (DASS-21) was implemented to measure psychological discomfort. Before the intervention, both groups took a pre-test. The Experimental group received a yogic intervention for six weeks (30 minutes/day, five days/week), while the Control group underwent no intervention. A post-test was conducted for both groups after the intervention period. Paired t-tests and independent t-tests were used to analyze within-group and between-group differences, respectively.
Results. The Experimental group showed significant improvement in depression (t = 6.65, p < .001), anxiety (t = 5.07, p < .001), and stress (t = 5.72, p < .001) from pre- to post-test. No substantial changes were observed in the Control group. Post-test comparisons revealed marked enhancements in all variables in the Experimental group compared to the Control group.
Conclusions. According to the findings of this study, the structured yogic intervention significantly reduced psychological distress in injured athletes, suggesting its effectiveness as a complementary strategy in the rehabilitation process. Yoga Nidra and Nadi Shodhana Pranayama may aid in promoting faster and more effective recovery by improving mental well-being.Історія питання. Травмовані спортсмени часто стикаються із психологічним дистресом, що включає симптоми депресії, тривоги та стресу, які можуть перешкоджати їхньому відновленню. Забезпечення психічного благополуччя є важливою складовою комплексної реабілітації.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в оцінюванні ефективності структурованої йогічної інтервенції, що охоплює практики Йога-Нідра (йогічний сон) та Наді Шодхана Пранаяма (поперемінне дихання ніздрями), у зменшенні психологічного дистресу серед спортсменів із хронічними травмами.
Матеріали та методи. Сорок спортсменів із травмами тривалого характеру, віком від 19 до 26 років, які навчаються в Гархвальському університеті імені Хемваті Нандана Бахугуни в Уттаракханді, було розподілено за методом рандомізації на дві групи по 20 осіб, з рівною кількістю чоловіків та жінок у кожній групі: одна група учасників отримувала інтервенційний курс, натомість інша група учасників дослідження не була залучена до відповідного виду активності. З метою вимірювання психологічного дискомфорту було застосовано шкалу із 21 пункту для оцінки симптомів депресії, тривоги та стресу (DASS-21). Перед початком інтервенції обидві групи пройшли попереднє тестування. Експериментальна група отримувала курс йогічної інтервенції протягом шести тижнів (30 хвилин на день, п’ять днів на тиждень), тоді як контрольна група не проходила жодної інтервенції. Після завершення інтервенційного періоду для обох груп було проведено посттестування. З метою аналізу внутрішньогрупових та міжгрупових відмінностей використовувалися t-критерії для парних вибірок та незалежні t-критерії відповідно.
Результати. Експериментальна група продемонструвала значне поліпшення результатів за показниками депресії (t = 6.65, p < 0.001), тривожності (t = 5.07, p < 0.001) та стресу (t = 5.72, p < 0.001) на етапах від передтестового до післятестового періодів дослідження. У контрольній групі істотних змін не спостерігалося. Післятестовий порівняльний аналіз виявив суттєве покращення всіх показників в експериментальній групі порівняно з контрольною групою.
Висновки. Згідно з результатами представленого дослідження, структурована йогічна інтервенція забезпечила значне зниження психологічного дистресу у травмованих спортсменів, що свідчить про ефективність її застосування в якості комплементарної стратегії в процесі реабілітації. Йога-Нідра та Наді Шодхана Пранаяма можуть сприяти швидшому та ефективнішому відновленню організму через поліпшення психічного благополуччя