Teorìâ ta Metodika Fìzičnogo Vihovannâ
Not a member yet
1601 research outputs found
Sort by
Визначення викликів та можливостей у впровадженні мобільного навчання на заняттях з фізичного виховання: Огляд літератури
No full textObjectives. This study aimed to identify the challenges and opportunities in implementing mobile learning in physical education, focusing on its impact on learning effectiveness, student engagement, and teacher readiness.
Materials and methods. In this study, a systematic review of Scopus-indexed articles (2019–2024) on mobile learning in physical education was conducted. The study followed the PRISMA methodology, selecting 10 relevant articles from an initial dataset of 241,924. The analysis encompassed publication trends, research focus, methodologies, and citation rates to evaluate mobile learning’s role in physical education.
Results. The findings indicate that mobile learning presents both challenges and opportunities in physical education. Key challenges include limited technological infrastructure, insufficient teacher training, and potential reductions in student physical activity due to inappropriate app use. However, using mobile learning technology offers significant benefits, such as increased accessibility, flexible learning options, gamification for motivation, and real-time performance tracking. Effective implementation of this learning technology requires appropriate teacher training, improved infrastructure, and careful selection of digital tools that enhance student engagement in physical activities.
Conclusions.
Mobile learning has the potential to enhance physical education when integrated strategically. Overcoming technological and pedagogical barriers can maximize its benefits, making learning more interactive and effective.Мета дослідження. Це дослідження мало на меті визначити виклики та можливості щодо впровадження мобільного навчання у фізичному вихованні, акцентуючи увагу на його впливі з точки зору ефективності навчання, залученості студентів та підготовленості викладачів.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні проведено систематичний огляд статей, індексованих наукометричною базою даних Scopus (2019-2024 рр.), у яких розглянуто питання застосування мобільного навчання у фізичному вихованні. Дослідження проводилось згідно з методологією PRISMA, шляхом відбору 10 релевантних статей з початкового набору даних у кількості 241,924. Аналіз охоплював тенденції публікацій, фокус досліджень, методології та частоту цитування з метою оцінювання ролі мобільного навчання у фізичному вихованні.
Результати. Отримані дані вказують на наявність як викликів, так і можливостей щодо застосування мобільного навчання у фізичному вихованні. Основні проблеми включають обмежену технологічну інфраструктуру, недостатню підготовку викладачів та потенційне зниження фізичної активності студентів через неналежне використання додатків. Однак використання технології мобільного навчання пропонує значні переваги, як-от підвищена доступність, гнучкі варіанти навчання, гейміфікація з метою мотивації та відстеження успішності в реальному часі. Ефективне впровадження зазначеної технології навчання потребує відповідної підготовки викладачів, покращеної інфраструктури та ретельного відбору цифрових інструментів, які сприятимуть залученню студентів до занять фізичною активністю.
Висновки. Мобільне навчання має потенціал для поліпшення навчального процесу з фізичного виховання за умови його стратегічної інтеграції. Подолання технологічних та педагогічних бар’єрів може максимізувати його переваги, сприяючи більш інтерактивному та ефективному навчанню
Проведення програми на основі комплексу вправ для м’язів кора в рамках тренувального курсу з розвитку рухової компетентності щодо покращення показників толерантності до болю та абдомінальної витривалості студенток ВНЗ з первинною дисменореєю
No full textObjectives. This study aimed to examine the effect of conducting a core-based exercise program in a movement competency training course on improving pain tolerance and abdominal endurance of female university students with primary dysmenorrhea.
Materials and methods. A total of 112 qualified female university students completed the training course. It used an uncontrolled trial approach of experimental research involving three phases: a week for pre-tests and orientation; 8 weeks of movement competency training; and a week of post-tests.
Results. According to this study, a large significant decrease in menstrual pain (-55.45%) and an increase in pain tolerance (22.54%), muscular endurance (40.57%), and aerobic capacity (41.60%) was observed after the movement competency training (p < .001). Post-pain tolerance (kg) has a significant positive relationship with post-abdominal endurance (reps) (β = 0.093; p < .001) and post-VO2max (β = 0.163; p < .001). It has been demonstrated that post-pain tolerance accounts for 98.2% of the variances in post-abdominal endurance and 98.4% in post-VO2max.
Conclusions. The findings indicate that a core-based exercise intervention integrated into the movement competency training course was found to be effective in reducing menstrual pain and improving pain tolerance, muscular endurance and aerobic capacity in female university students experiencing primary dysmenorrhea. A progressive core exercise program can be used as a non-pharmacological treatment for pain management and to enhance the body capacity of females with pain discomfort.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні впливу проведення програми на основі комплексу вправ для м’язів кора в рамках тренувального курсу з розвитку рухової компетентності на покращення показників толерантності до болю та абдомінальної витривалості студенток ВНЗ з первинною дисменореєю.
Матеріали та методи. Загалом 112 кваліфікованих студенток ВНЗ завершили курс тренування. У роботі використовувався неконтрольований метод експериментального дослідження, що включав три фази: тиждень передтестових етапів та спрямованості; 8 тижнів тренування з розвитку рухової компетентності; і тиждень післятестових етапів.
Результати. Згідно з даними цього дослідження, після проведення тренування з розвитку рухової компетентності спостерігалося значне зниження менструального болю (-55,45%) і підвищення толерантності до болю (22,54%), м’язової витривалості (40,57%) та аеробної здатності (41,60%) (p < 0,001). Постбольова толерантність (кг) має достовірний позитивний зв’язок з постабдомінальною витривалістю (повторення) (β = 0,093; p < 0,001) і поствимірюваним показником VO2max (β = 0,163; p < 0,001). Продемонстровано, що постбольова толерантність пояснює 98,2% варіацій постабдомінальної витривалості і 98,4% поствимірюваного показника VO2max.
Висновки. Результати дослідження свідчать про те, що інтервенція на основі комплексу вправ для м’язів кора, інтегрована у тренувальний курс з розвитку рухової компетентності, виявилась ефективною щодо зменшення менструального болю та покращення толерантності до болю, м’язової витривалості та аеробної здатності у студенток, які страждають на первинну дисменорею. Прогресивна програма вправ для розвитку м’язів кора може використовуватись як нефармакологічний метод лікування болю та сприяти підвищенню продуктивності організму жінок, які відчувають больовий дискомфорт
Вплив хронотипу на силові показники студенток університету в різний час доби: Поперечне дослідження
No full textBackground. Chronotype influences physical performance through circadian rhythms that vary across the day. Strength and power often peak in the evening, suggesting timing impacts training outcomes. This study explores these effects in female university students, a group which is underrepresented in chronobiological research.
Objectives. This study aimed to examine how chronotype influences strength performance in female university students at different times of day. Specifically, it compared maximal strength, explosive power, and hand muscle strength between morning-type and evening-type individuals to identify optimal training or performance times based on chronobiological preference.
Materials and methods. The Horne and Ostberg Morningness–Eveningness Questionnaire was used to classify 56 Indian female university students (mean age = 22.2 years; weight = 56 ± 4.31 kg; height = 158 ± 5 cm; BMI = 21 ± 1.5 kg/m²). Strength performance was assessed using three measures: one-repetition maximum (1RM) for maximal strength; countermovement jump (CMJ) for explosive power; and handgrip dynamometry for muscle strength. Testing was conducted under standardized conditions at each participant’s chronotype-aligned time (morning or evening). Independent samples t-tests were used for analysis, with the Shapiro–Wilk and Levene’s tests confirming the assumptions of normality and homogeneity.
Results. It was observed that the evening-type individuals expressed much better scores on all variables of being tested than morning types. The evening group produced greater values in 1RM squat (78.3 ± 2.63 kg vs. 72.1 ± 3.11 kg; t (54) = -8.08, p < .001, d = 2.16), CMJ (30.1 ± 2.32 cm vs. 26.1 ± 2.32 cm; t (54) = -6.46, p < .001, d = 1.
Conclusions. The findings of this study indicate that evening-type female university students have enhanced strength performance during evening hours, underscoring the need to consider chronotype when planning training and performance assessments in female athletes.Історія питання. Хронотип впливає на фізичну результативність через циркадні ритми, що змінюються протягом дня. Пік сили та потужності часто спостерігається ввечері, що свідчить про вплив часу на результати тренувань. У цій науковій роботі вивчається вплив зазначених факторів на студенток університету — групі, яка недостатньо представлена в хронобіологічних дослідженнях.
Мета дослідження. Мета дослідження полягала у вивченні впливу хронотипу на силову працездатність студенток університету в різний час доби. Зокрема, проведено порівняльний аналіз показників максимальної сили, вибухової потужності та м’язової сили кистей між особами ранкового та вечірнього типу з метою визначення оптимального часу для проведення тренувань або продуктивної діяльності на основі хронобіологічних переваг.
Матеріали та методи. Для класифікації 56 індійських студенток (середній вік = 22.2 роки; вага = 56 ± 4.31 кг; зріст = 158 ± 5 см; ІМТ = 21 ± 1.5 кг/м²) було застосовано опитувальник Хорна– Остберга щодо визначення схильності до ранкової або вечірньої активності (“The Horne and Ostberg Morningness–Eveningness Questionnaire”). Оцінка силової працездатності проводилася за допомогою трьох вимірювань: одне повторення з максимальною вагою (1ПM) для визначення максимальної сили; стрибок із контррухом (КРС) для вибухової потужності; динамометрія кистьового хвату для оцінки м’язової сили. Тестування проводилося в стандартних умовах, в узгоджений час відповідно до хронотипу кожної учасниці (ранок або вечір). З метою аналізу використовувалися t-критерії для незалежних вибірок, а також критерії Шапіро-Вілка та Левене, що підтверджують припущення про нормальність та однорідність.
Результати. Відзначено, що особи вечірнього типу продемонстрували значно кращі результати за всіма досліджуваними показниками, ніж особи ранкового типу. Група вечірнього типу досягла значніших показників у присіданні з 1ПM (78.3 ± 2.63 кг проти 72.1 ± 3.11 кг; t (54) = -8.08, p < .001, d = 2.16), КРС (30.1 ± 2.32 см проти 26.1 ± 2.32 см; t (54) = -6.46, p < .001, d = 1.
Висновки. Результати цього дослідження показують, що студентки вечірнього типу мають підвищену силову працездатність у вечірні години, що підкреслює необхідність враховувати хронотип при плануванні тренувань та оцінюванні результативності спортсменок
Визначення впливу високоінтенсивного інтервального тренування та пліометричного тренування на швидкість, спритність та вибухову результативність нижніх кінцівок у чоловіків-баскетболістів
No full textBackground. High-Intensity Interval Training (HIIT) and Plyometric Training (PT) are commonly used to enhance athletic performance in sports requiring speed, agility, and explosive lower-limb power, such as basketball. While both methods improve neuromuscular and physiological capacities, their comparative effectiveness on specific motor abilities remains unclear.
Objectives. This study aimed to evaluate and compare the effects of HIIT and PT on speed, agility, and lower-limb explosive performance in male basketball players.
Materials and methods. A total of 22 male basketball players (overall age; 21.27 ± 1.34 years) were randomly assigned to two intervention groups: High-Intensity Interval Training (HIIT, n = 8) and Plyometric Training (PT, n = 14). Both groups underwent their respective training programs over a specified intervention period. Key performance variables, including speed, agility, squat jump (SJ), and countermovement jump (CMJ), were assessed before and after the training. A two-way repeated measures ANOVA (2 × 2) was employed to evaluate the interaction effects between time (pre- and post-intervention) and group (HIIT vs. PT) on all outcome measures.
Results. Both the HIIT and PT groups showed significant improvements in sprint time, agility, jump height, velocity, power, and power-to-bodyweight ratio (all p < .001). No marked changes were found in SJ force. A two-way ANOVA revealed a significant time effect for all variables (p < .001), with no substantial group or interaction effects (p > .05), indicating comparable improvements across both interventions.
Conclusions. These findings confirmed that both High-Intensity Interval Training and Plyometric Training were effective in enhancing speed, agility, and lower-limb explosive performance among male basketball players. The absence of significant differences between groups suggests that either training method can be effectively incorporated into performance enhancement programs based on athlete preference, training context, or resource availability.Історія питання. Високоінтенсивне інтервальне тренування (ВIIT) та пліометричне тренування (ПT) широко використовуються для підвищення спортивної результативності у видах спорту, що вимагають швидкості, спритності та вибухової потужності нижніх кінцівок, як-от баскетбол. Попри покращення нервово-м’язових та фізіологічних можливостей обома методами, питання їхньої порівняльної ефективності щодо конкретних рухових здібностей залишається нез’ясованим.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в оцінці та порівнянні впливу ВIIT та ПT на швидкість, спритність і вибухову результативність нижніх кінцівок у чоловіків-баскетболістів.
Матеріали та методи. Загалом 22 чоловіки-баскетболісти (середній вік 21.27 ± 1.34 роки) було розподілено за методом рандомізації на дві інтервенційні групи: група високоінтенсивного інтервального тренування (ВIIT, n = 8) та група пліометричного тренування (ПT, n = 14). Обидві групи проходили відповідні тренувальні програми протягом визначеного періоду інтервенції. Ключові показники результативності, зокрема швидкість, спритність, стрибок у присіді (ПС) та стрибок із контррухом (КРС), оцінювались перед та після проведення тренування. З метою визначення ефектів взаємодії між часом (перед та після інтервенції) та групою (ВIIT проти ПT) за всіма показниками результатів було застосовано двофакторний дисперсійний аналіз із повторними вимірами (2 × 2).
Результати. Як група ВIIT, так і група ПT продемонстрували істотне поліпшення результатів у часі спринту, спритності, висоті стрибка, швидкості, потужності та співвідношенні потужності до маси тіла (усі показники p < .001). Виражених змін у показниках сили ПС виявлено не було. Двофакторний дисперсійний аналіз показав суттєвий вплив часу на всі змінні (p < .001) без значних групових або взаємодійних ефектів (p > .05), що свідчить про порівняльні поліпшення в рамках обох інтервенцій
Занурення у холодну воду та спортивне відновлення: Систематичний огляд рандомізованих контрольованих досліджень (2000–2024)
No full textBackground. Cold-water immersion (CWI) is a commonly used recovery strategy among athletes, but evidence of its effectiveness remains inconsistent due to variations in protocols and outcome measures.
Objectives. This systematic review aimed to evaluate the effects of CWI on post-exercise recovery in athletes, focusing on physiological, performance, and perceptual outcomes.
Materials and Methods. Following PRISMA guidelines and PROSPERO registration (CRD420251068097), four electronic databases (PubMed, Web of Science, Scopus, and ProQuest) were searched for randomized controlled trials (RCTs) published between 2000 and 2024. Studies were included if they achieved a PEDro score ≥6. Twelve RCTs met the inclusion criteria. Data were synthesized narratively, supported by vote-counting and harvest plots, as heterogeneity prevented meta-analysis.
Results. CWI consistently reduced delayed-onset muscle soreness (DOMS) and muscle damage biomarkers (e.g., creatine kinase, lactate dehydrogenase) within 24–48 hours post-exercise. Several trials also reported improvements in subjective recovery. The effects on neuromuscular performance (e.g., sprinting, countermovement jump) were mixed and appeared context-dependent. Evidence regarding inflammatory markers (e.g., IL-6, CRP) was limited and inconclusive. Variability in water temperature, immersion duration, and timing contributed to inconsistent outcomes across studies.
Conclusions. The findings indicate that moderate-to-strong evidence supports the short-term use of CWI to reduce muscle soreness and damage, as well as to enhance perceptual recovery. The effects on performance and inflammation remain unclear, emphasizing the need for protocol standardization. CWI remains a practical tool for athletes, especially in high-load or congested schedules, but its application should be individualized.Історія питання. Занурення у холодну воду (ЗХВ) є поширеною стратегією відновлення серед спортсменів, проте докази її ефективності залишаються суперечливими через розбіжності в протоколах та методах оцінки результатів.
Мета дослідження. Цей систематичний огляд мав на меті оцінити вплив методики ЗХВ на відновлення спортсменів після тренувань, зосередившись на фізіологічних, продуктивних та перцептивних показниках.
Матеріали та методи. Згідно з рекомендаціями переважних елементів звітності для систематичних оглядів і метааналізів (PRISMA) та міжнародного проспективного реєстру систематичних оглядів (PROSPERO)(CRD420251068097), проведено пошук у чотирьох електронних наукометричних базах даних (PubMed, Web of Science, Scopus та ProQuest) щодо рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), опублікованих у період з 2000 по 2024 рік. До аналізу включено дослідження, які отримали показник PEDro ≥6. Критеріям включення відповідало 12 РКД. Синтез даних здійснено у формі опису, підкріпленого підрахунком голосів та графіками збору інформації, оскільки гетерогенність перешкоджала проведенню метааналізу.
Результати. Застосування методики занурення у холодну воду сприяло послідовному зменшенню синдрому відстроченого м’язового болю (СВМБ) та біомаркерів пошкодження м’язів (наприклад, креатинкінази, лактатдегідрогенази) протягом 24–48 годин після тренування. У кількох дослідженнях також повідомлялося про поліпшення суб’єктивного відновлення. Вплив на нервово-м’язову продуктивність (наприклад, спринт, стрибок ізконтррухом) був неоднозначним і, як виявилося, залежав від контексту. Доказові дані щодо маркерів запалення (наприклад, IL-6, CRP) були обмеженими і непереконливими. Варіабельність температури води, тривалості занурення та часових рамок сприяла неоднорідності результатів у різних дослідженнях.
Висновки. Результати дослідження свідчать про наявність помірних та переконливих доказів доцільності короткострокового застосування методики ЗХВ з метою зменшення м’язового болю та пошкодження, а також поліпшення перцептивного відновлення. Вплив на продуктивність та запалення залишається нез’ясованим, що підкреслює необхідність стандартизації протоколу. ЗХВ залишається практичним інструментом для спортсменів, зокрема при високих навантаженнях або напруженому графіку, однак застосування цієї методики має бути індивідуалізовано
Аналіз впливу інтегрованої практики занять йогою та нейролінгвістичного програмування на показники артеріального тиску, стресу, тривожності та відчуття батьківської компетентності у матерів дітей підліткового віку: Рандомізоване контрольоване дослідження
No full textBackground. Mothers of adolescents face unique stressors that can adversely affect their mental health and family dynamics. Implementing effective interventions is essential to address maternal stress and anxiety in this population.
Objectives. This study aimed to evaluate the effects of yoga alone and yoga combined with Neuro-Linguistic Programming (NLP) on physiological state, stress and anxiety management in mothers of adolescent children.
Materials and methods. A randomized controlled trial was conducted in the Chennai Metropolitan Area, involving 90 mothers (aged 35–55 years) of adolescents (aged 13–19 years). Participants were randomly assigned to one of three groups: control (n=30), yoga (n=30), or yoga with NLP (n=30). The yoga group engaged in 60-minute yoga sessions thrice weekly for 12 weeks, while the yoga with NLP group participated in the same yoga regimen plus weekly 90-minute NLP sessions. The control group received no intervention. Primary outcomes included blood pressure, heart rate, salivary cortisol, Perceived Stress Scale (PSS), Hamilton Anxiety Rating Scale (HAM-A), and Parenting Sense of Competence (PSOC) scale, measured at baseline and post-intervention.
Results. In the post-intervention period, significant between-group differences were observed across all outcomes (P<0.001). The yoga with NLP group demonstrated the greatest improvements, with reductions in systolic (119.93 ± 3.87 mmHg) and diastolic blood pressure (82.93 ± 3.37 mmHg), heart rate (74.90 ± 8.86 bpm), cortisol (14.17 ± 1.91 mg/dL), PSS (13.80 ± 2.73), and HAM-A (16.67 ± 2.55) scores, alongside increased PSOC scores (79.33 ± 6.35). The yoga-only group exhibited moderate enhancements, while the control group showed no changes.
Conclusions. The findings suggest that combined yoga and NLP significantly reduced stress and anxiety, as well as improved physiological outcomes in mothers of adolescents, highlighting its potential as an effective intervention.Історія питання. Матері підлітків стикаються з особливими стресовими факторами, які можуть негативно впливати на їхнє психічне здоров’я та сімейну динаміку. Впровадження ефективних інтервенцій має важливе значення для подолання материнського стресу та тривожності у цій категорії населення.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в оцінюванні впливу занять йогою як самостійної практики та поєднання йоги з нейролінгвістичним програмуванням (НЛП) на процес регулювання фізіологічного стану, рівнів стресу і тривожності у матерів дітей підліткового віку.
Матеріали та методи. Рандомізоване контрольоване дослідження проведено у метрополійній території Ченнай із залученням 90 матерів (віком 35-55 років), які виховують підлітків (віком 13-19 років). Учасників було розподілено за методом рандомізації до однієї з трьох груп: контрольної (n = 30), групи, що займалася йогою (n = 30), або групи, що поєднувала йогу з НЛП (n = 30). Група з йоги займалася 60-хвилинними заняттями тричі на тиждень впродовж 12 тижнів, тоді як група, що практикувала йогу з НЛП, дотримувалася аналогічного режиму йоги та щотижневих 90-хвилинних сеансів НЛП. У контрольній групі не проводилося жодних інтервенцій. Первинні результати включали вимірювання артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, рівня кортизолу в слині, показників шкали сприйнятого стресу (Perceived Stress Scale, PSS), шкали Гамільтона для оцінки рівня тривожності (Hamilton Anxiety Rating Scale, HAM-A) і шкали відчуття батьківської компетентності (Parenting Sense of Competence, PSOC) на початковому етапі та після завершення інтервенції.
Результати. У постінтервенційному періоді спостерігалися достовірні міжгрупові відмінності за всіма показниками (P < 0,001). Група, яка займалася йогою з НЛП, продемонструвала максимальне поліпшення показників: зниження систолічного (119,93 ± 3,87 мм рт.ст.) і діастолічного артеріального тиску (82,93 ± 3,37 мм рт.ст.), частоти серцевих скорочень (74,90 ± 8,86 уд./хв.), рівня кортизолу (14,17±1,91 мг/дл), шкали PSS (13,80 ± 2,73) і шкали HAM-A (16,67 ± 2,55), а також підвищення результатів за шкалою PSOC (79,33 ± 6,35). У групі, яка практикувала лише заняття йогою, спостерігалося помірне покращення, тоді як у контрольній групі змін не зафіксовано.
Висновки. Отримані дані свідчать про те, що комбінована практика, яка поєднує в собі заняття йогою та НЛП, сприяє значному зменшенню рівня стресу та тривожності, а також покращує фізіологічні показники у матерів підлітків, що підкреслює потенціал цієї методики як ефективної інтервенції
Синергетичний вплив комбінованого методу масажу та стретчингу під час перерви між таймами на прискорене відновлення у футболі: Квазіекспериментальне дослідження щодо кліренсу молочної кислоти, зменшення болю та поліпшення показників гнучкості
No full textBackground. Soccer players frequently encounter performance declines early in the second half due to diminished muscle temperature and the accumulation of fatigue indicators, such as lactic acid.
Objectives. This study aimed to examine the efficacy of massage, stretching, and their combination in facilitating physical recovery during a halftime break in a match. It focused on how quickly lactic acid leaves the body, how much it reduces discomfort from exercise, and how it improves flexibility.
Materials and methods. This study employed a quasi-experimental design, involving 36 male soccer players from UNESA FC. These players were divided into four groups: sports massage (SM), muscle stretching (MS), combination (CMS), and control (CON). The participants engaged in maximum treadmill running (90–95% HRmax) followed by designated recovery procedures: SM, MS, CMS, and CON. Before, during, and after the intervention, lactic acid levels (measured with a lactate meter), range of motion (measured with a goniometer), and pain levels (measured with a visual analogue scale) were all checked. Subsequently, these measures underwent statistical analysis comprising paired t-tests, Wilcoxon tests, MANOVA, and Kruskal-Wallis tests.
Results. This study revealed that the CMS group had the most substantial decrease in lactic acid (12.68 ± 2.37 to 5.16 ± 1.04 mmol/L, p = 0.000), outperforming the SM, MS, and CON groups (p < 0.005). Furthermore, pain reduction scores were also found significant in the CMS (3.44 ± 2.35 to 1.67 ± 1.58) and MS (4.67 ± 1.11 to 1.33 ± 1.00) groups (p < 0.05). Similarly, flexibility improvement was superior in CMS (right ROM: p = 0.007; left ROM: p = 0.003), while CON showed no marked changes. The MANOVA test revealed significant intergroup differences in post-intervention outcomes (p < 0.05).
Conclusions. The findings of this study indicate that the combination of stretching and massage during halftime of a football match helps maximise healing by lowering lactic acid, relieving discomfort, and improving flexibility or range of motion. This approach lowers second-half performance drops and injury risks.Історія питання. Футболісти часто стикаються зі зниженням результативності на початку другого тайму через зменшення температури м’язів і накопичення індикаторів втоми, як-от молочна кислота.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні ефективності масажу, стретчингу та їх комбінації у сприянні фізичному відновленню під час перерви між таймами в матчі. Дослідження було зосереджено на швидкості виведення молочної кислоти з організму, ступені зменшення дискомфорту від фізичних навантажень та поліпшенні показників гнучкості.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні застосовано квазіекспериментальний дизайн, до якого було залучено 36 футболістів-чоловіків з футбольного клубу UNESA FC. Цих гравців було розділено на чотири групи: спортивний масаж (СM), розтягування м’язів (РМ), комбінація спортивного масажу і розтягування м’язів (КМР) та контрольна (КОН). Учасники виконували біг на біговій доріжці з максимальною інтенсивністю (90–95 % від максимальної частоти серцевих скорочень), після чого проходили визначені процедури відновлення: СМ, РМ, КМР та КОН. На етапах перед початком, під час та після завершення інтервенції проведено контроль рівнів молочної кислоти (вимірювали за допомогою лактометра), діапазону рухів (вимірювали за допомогою гоніометра) та рівнів інтенсивності болю (вимірювали за допомогою візуальної аналогової шкали). Згодом отримані показники піддавали статистичному аналізу, що включав t-критерії для парних вибірок, критерії Вілкоксона, багатовимірний дисперсійний аналіз (MANOVA) та критерії Краскела-Волліса.
Результати. Це дослідження показало, що у групі, де застосовувалася практика комбінованого методу, спостерігалося найзначніше зниження рівня молочної кислоти (з 12,68 ± 2,37 до 5,16 ± 1,04 ммоль/л, p = 0,000), що перевищувало показники груп СМ, РМ та КОН (p < 0,005). Крім того, показники зменшення болю також виявилися значущими в групах КМР (3,44 ± 2,35 до 1,67 ± 1,58) та РМ (4,67 ± 1,11 до 1,33 ± 1,00) (p < 0,05). Аналогічним чином, покращення гнучкості було вищим у групі КМР (правий діапазон рухів: p = 0,007; лівий діапазон рухів: p = 0,003), тоді як у контрольній групі не спостерігалося виражених змін. Тест MANOVA виявив істотні міжгрупові відмінності в результатах постінтервенційного періоду (p < 0,05).
Висновки. Результати представленого дослідження свідчать, що поєднання стретчингу та масажу під час перерви між таймами футбольного матчу сприяє максимізації відновлення організму за рахунок зниження рівня молочної кислоти, полегшення дискомфорту та поліпшення показників гнучкості або амплітуди рухів. Такий підхід знижує рівень спаду результативності у другому таймі та ризики травмування
Проактивне ухвалення рішень викладачів фізичного виховання щодо підвищення компетентності через подальше навчання: Порівняльне дослідження
No full textObjectives. This study aimed to compare physical education (PE) teachers’ proactive decision-making to improve competence through further studies.
Materials and methods. A quantitative approach with a comparative descriptive design was used in the study. This design was established to test whether there were significant differences in views among Public Civil Servants (PCS), Government Employees with a Work Agreement (GEWA), and Contract Employee (CE) teachers in making proactive decisions for further study as an effort to improve their competence. The participants were 252 PE teachers in East Nusa Tenggara Province, Indonesia. They were divided into three groups, each consisting of 52 PCS teachers, 110 GEWA teachers, and 90 CE teachers. The research instrument (18 statement items) was developed using the Proactive Decision-Making concept with six main indicators: systematic identification of objectives, systematic identification of alternatives, systematic search for information, using a decision radar, taking initiative, and striving for improvement. Testing the validity and reliability of the instrument was conducted using outer model analysis with SmartPLS version 4.0.9.9. The hypothesis testing process involved using theKruskal-Wallis analysis and Dunn’s post-hoc test with the SPSS program version 29.
Results. The research instrument successfully met the validity and reliability tests, marked by loading factor values = 0.804-0.932, Cronbach’s alpha = 0.875-0.928, composite reliability = 0.875-0.928, AVE = 0699-0811, discriminant validity = 0.699-0.811, and HTMT = 0.836-0.900. Furthermore, the Kruskal-Wallis test found significant differences among the three groups of teachers in PDM who were to participate in further studies. Another fact is that post-hoc testing found significant differences only in the CE-GEWA and CE-PCS teacher groups, while GEWA-PCS did not demonstrate such differences.
Conclusions. Among the three groups of participants, contract/honorary teachers have a more temporary employment status and show the lowest level of proactiveness in making decisions to pursue further studies as an effort to improve their competencies.Мета дослідження. Метою цього дослідження було провести порівняльний аналіз проактивного ухвалення рішень викладачів фізичного виховання (ФВ) щодо поліпшення рівня компетентності шляхом реалізації подальшого навчання.
Матеріали та методи. У дослідженні застосовано кількісний підхід із порівняльним дескриптивним методом. Зазначений метод розроблено для перевірки того, чи існують значні відмінності в поглядах між викладачами державних закладів (ВДЗ), державними службовцями за трудовою угодою (ДСТУ) та викладачами, які працюють за контрактом (ВК), щодо ухвалення проактивних рішень для подальшого навчання з метою підвищення їхньої компетентності. Учасниками дослідження були 252 викладачі фізичного виховання з провінції Східна Нуса Тенґара, Індонезія. Їх було розділено на три групи, кожна з яких складалася з 52 викладачів ВДЗ, 110 викладачів ДСТУ та 90 викладачів за контрактом. Інструмент дослідження (18 тверджень) було розроблено з використанням концепції проактивного ухвалення рішень з шістьма основними показниками: систематичне визначення цілей, систематичне визначення альтернатив, систематичний пошук інформації, використання радара для реалізації рішень, прояв ініціативи та прагнення до вдосконалення. Перевірка валідності та надійності інструменту проводилася за допомогою аналізу зовнішніх моделей із використанням програмного забезпечення SmartPLS версії 4.0.9.9. Процес перевірки гіпотез передбачав використання аналізу Краскела-Уолліса та post-hoc тесту Данна за допомогою програми SPSS версії 29.
Результати. Дослідницький інструмент ефективно відповідав критеріям валідності та надійності, про що свідчать значення коефіцієнта навантаження = 0,804-0,932, альфа Кронбаха = 0,875-0,928, комплексної надійності = 0,875-0,928, AVE = 0699-0811, дискримінантної валідності = 0,699-0,811 та HTMT = 0,836-0,900. Крім того, критерій Краскела-Уолліса виявив значущі відмінності між трьома групами викладачів у проактивному ухваленні рішень, які мали брати участь у подальших дослідженнях. Інший факт полягає в тому, що post-hoc тестування встановило суттєві відмінності лише в групах викладачів, які працюють за контрактом та державних службовців за трудовою угодою, а також викладачів за контрактом та працівників державних закладів, тоді як група ДСТУ-ВДЗ не продемонструвала таких відмінностей.
Висновки. Серед трьох груп учасників дослідження встановлено, що контрактники/почесні викладачі мають більшою мірою тимчасовий статус зайнятості та демонструють найнижчий рівень проактивності в ухваленні рішень для проведення подальшого навчання з метою покращення своїх професійних компетенцій
Вплив адаптованої фізичної активності та інклюзивного спорту на мотивацію та психологічне здоров’я дітей з інвалідністю: Рандомізоване контрольоване дослідження
No full textBackground. Adapted activities have relied on pedagogical, organizational and material adaptations to ensure equitable and beneficial participation for all students.
Objectives. This study aimed to examine the influence of adapted physical education and involvement in school para-athletics on the motivation to engage in sports practice and the psychological well-being of students with motor disabilities.
Materials and methods. The present study involved 96 students with motor disabilities (mean age: 16.79 ± 0.87 years) enrolled in Moroccan public schools. Participants were categorised into three groups based on para-athletics classification: 30% in class 30, 40% in classes 40, and 30% in class 50. Participants were randomly assigned to one of three groups: a control group with no structured intervention, a group following an adapted physical education (APE) programme (24 sessions), and a third group combining the APE programme with additional para-athletics training, including competitions, over a three-month period (24 sessions).The study utilised the SMS-28 scale to measure motivation and Carol Ryff’s scale to assess the level of psychological well-being, with evaluations conducted pre- and post-intervention.
Results. The findings indicated that the APE+Para-Athletics group showed notable enhancements in nearly all domains of motivation, including a 205% increase in intrinsic motivation to stimulation. Additionally, it was observed improvementsin psychological well-being, particularly in autonomy and positive relationships with others. In comparison, the control group demonstrated minimal change, while the APE group also recorded improvements, albeit to a lesser extent than the group combining the two programs.
Conclusions. This study confirms that the combination of APE and inclusive sport, including para-athletics, is an effective strategy for optimizing the motivation and psychological well-being of students with motor disabilities.Історія питання. Адаптовані види активності спираються на педагогічні, організаційні та матеріальні адаптації для забезпечення рівноправного та корисного залучення всіх учнів.
Мета дослідження. Це дослідження мало на меті вивчити вплив адаптованого фізичного виховання та залученості до шкільної параатлетики на мотивацію до спортивної практики та психологічне благополуччя учнів з порушеннями рухових функцій.
Матеріали та методи. У представленому дослідженні взяли участь 96 учнів з порушеннями розвитку моторних функцій (середній вік: 16,79 ± 0,87 років), які навчаються в марокканських державних школах. Учасників було розподілено на три групи відповідно до параатлетичної класифікації: 30% у класі 30, 40% у класах 40 та 30% у класі 50. Досліджуваних було рандомізовано в одну з трьох груп: контрольну групу без структурованоїінтервенції, групу, яка займалася за програмою адаптованого фізичного виховання (AФВ) (24 заняття), і третю групу, яка поєднувала програму AФВ з додатковими тренуваннями з параатлетики, включаючи змагання, впродовж тримісячного періоду (24 заняття). У дослідженні використовувалася шкала вимірювання спортивної мотивації SMS-28 (The Sport Motivation Scale) та шкала для оцінки рівня психологічного благополуччя за методикою Керол Ріфф (Carol Ryff’s scale of Psychological Well-being), причому оцінювання показниківпроводилося на перед- та постінтервенційному етапах дослідження.
Результати. Результати дослідження свідчать про те, що група учасників програми, у якій застосовувалась методика AФВ та тренування з параатлетики продемонструвала помітне поліпшення показників майже у всіх аспектах мотивації, включаючи 205% зростання внутрішньої мотивації до стимулювання. Крім того, спостерігалося покращення психологічного благополуччя, зокрема, самостійності та позитивних стосунків з оточуючими. Для порівняння, контрольна група продемонструвала мінімальні зміни, тоді як у групі АФВ також було відзначено поліпшення показників, хоча й меншою мірою, ніж у групі, що поєднувала обидві програми.
Висновки. Це дослідження підтверджує, що поєднання АФВ та інклюзивного спорту, зокрема параатлетики, є ефективною стратегією щодо оптимізації мотивації та психологічного благополуччя учнів з порушеннями рухових функцій
Виявлення впливу універсального дизайну навчання на інклюзію учнів з інвалідністю у фізичному вихованні: Систематичний огляд
No full textBackground. Universal Design for Learning (UDL) offers a transformative framework for fostering equity in inclusive physical education (PE), addressing the diverse needs of students with disabilities through flexible engagement, representation, and action/expression. Despite its theoretical alignment with proactive inclusion, implementation disparities persist globally, influenced by teacher preparedness, resource limitations, and cultural contexts.
Objectives. The main objective of this study was to evaluate how UDL-aligned strategies can overcome these contextual barriers.
Materials and methods. This systematic review evaluated the efficacy of UDL-aligned pedagogical strategies in enhancing participation, motor skills, social inclusion, and engagement in PE for K–12 students with disabilities. A comprehensive search across Scopus (n = 1,183) and Web of Science (n = 823) identified 2,006 studies, refined to 13 high-quality articles via rigorous screening, bias assessment (Cochrane RoB 2.0, Newcastle-Ottawa Scale), and dual independent extraction.
Results. Mixed-methods synthesis revealed that UDL interventions significantly improved motor skill progression (η² = 0.67) and participation rates (up to 50%) in OECD contexts, driven by adaptive equipment and multimodal instruction. Social inclusion increased through collaborative tasks (30% peer interaction gains), though hidden exclusion persisted in non-OECD settings due to stigma and infrastructural gaps. Key barriers included inconsistent teacher training (40% ofOECD educators reported inadequate preparation) and resource scarcity, particularly in underfunded schools. Technology integration (AI, virtual reality) has demonstrated potential in personalizing learning and bridging accessibility gaps. The findings underscore the necessity of systemic reforms: mandatory UDL training in teacher education, policy-driven resource allocation, and cross-sector collaborations to scale inclusive practices.
Conclusions. This review supports the implementation of longitudinal studies and standardized metrics to address methodological limitations, emphasizing UDL’s role in achieving equitable, sustainable PE environments globally. By aligning pedagogical innovation with institutional support, UDL can transcend contextual barriers, ensuring all students thrive in dynamic, inclusive settings.Історія питання. Універсальний дизайн навчання (УДН) пропонує трансформаційну основу для сприяння рівності в інклюзивному фізичному вихованні (ФВ), задовольняючи різноманітні потреби учнів з інвалідністю через гнучке залучення, репрезентацію та дії/експресію. Попри теоретичну відповідність проактивній інклюзії, в усьому світі зберігаються розбіжності у впровадженні цього підходу, на які впливають підготовленість вчителів, обмеженість ресурсів і культурний контекст.
Мета дослідження. Основною метою цього дослідження було оцінити шляхи подолання зазначенихконтекстуальних бар’єрів через використання стратегій, відповідних до принципів УДН.
Матеріали та методи. У представленому систематичному огляді проведена оцінка ефективності педагогічних стратегій, відповідних до принципів УДН, щодо розширення участі, розвитку моторики, соціальної інклюзії та залучення до занять фізичною культурою учнів з інвалідністю, які навчаються за системою освіти К-12. Комплексний пошук у наукометричних базах Scopus (n = 1,183) та Web of Science (n = 823) виявив 2,006 досліджень, з яких було відібрано 13 високоякісних статей шляхом ретельного відбору, оцінювання упередженості (Cochrane RoB 2.0, шкала Ньюкасл-Оттава) та подвійного незалежного вилучення.
Результати. За результатами синтезу змішаних методів встановлено, що інтервенції із застосуванням УДН значно покращили розвиток рухових навичок (η² = 0.67) та рівень залученості (до 50%) в контексті ОЕСР, що зумовлено використанням адаптивного обладнання та мультимодальних засобів навчання. Соціальна інклюзія зросла завдяки виконанню спільних завдань (30% приросту за рахунок взаємодії з однолітками), однак у країнах, що не є членами ОЕСР, збереглася прихована ексклюзія через стигматизацію та інфраструктурні прогалини. До ключових бар’єрів належать непослідовна підготовка викладачів (40% освітян країн ОЕСР повідомили про неналежну професійну підготовку) та брак ресурсів, зокрема в школах з недостатнім фінансуванням. Інтеграція технологій (штучний інтелект, віртуальна реальність) продемонструвала потенціал у персоналізації навчання та подоланні прогалин у доступності. Отримані дані підкреслюють необхідність проведення системних реформ: забезпечення обов’язкової підготовки із застосування УДН у педагогічній освіті, розподіл ресурсів відповідно до політичних рішень, а також міжсекторальна співпраця для розширення інклюзивних практик.
Висновки. Цей огляд підтверджує доцільність впровадження лонгітюдних досліджень і стандартизованих показників з метою усунення методологічних обмежень, підкреслюючи роль УДН у досягненні рівноправного, сталого середовища для розвитку фізичного виховання в глобальному масштабі. Узгоджуючи педагогічні інновації з інституціональною підтримкою, УДН сприяє подоланню контекстуальних бар’єрів, забезпечуючи розвиток усіх учнів у динамічних та інклюзивних умовах