Teorìâ ta Metodika Fìzičnogo Vihovannâ
Not a member yet
1601 research outputs found
Sort by
Бойові мистецтва та розлад дефіциту уваги з гіперактивністю: Наративний огляд когнітивних, поведінкових та епігенетичних впливів
No full textObjectives. The study aimed to explore the cognitive, behavioral, and potential epigenetic effects of martial arts-based interventions in individuals with Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder (ADHD).
Materials and methods. A narrative review was conducted, synthesizing findings from eleven peer-reviewed studies examining martial arts practices — such as taekwondo, judo, karate, kung fu, qigong, and tai chi — in populations diagnosed with ADHD. The focus was placed on executive functions, emotional regulation, and neurobiological mechanisms. Additional literature on physical activity and epigenetic regulation was reviewed to contextualize emerging biological hypotheses.
Results. The findings indicate that martial arts interventions were associated with improvements in attention, working memory, and inhibitory control, particularly in structured disciplines such as judo and taekwondo. Some studies have also reported emotional and behavioral benefits, including reduced impulsivity and improved self-regulation. Although direct epigenetic evidence is lacking, indirect data suggest that physical activity may influence gene expression via mechanisms such as DNA methylation and histone modifications.
Conclusions. Martial arts may support cognitive and behavioral development in individuals with ADHD. Their structured, multimodal nature positions these training practices as promising tools to promote attention and executive functioning. Further research is encouraged to include longitudinal epigenetic profiling to clarify underlying biological mechanisms.Мета дослідження. Мета дослідження полягала у вивченні когнітивних, поведінкових та потенційних епігенетичних впливів щодо застосування інтервенцій на основі бойових мистецтв у осіб із розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ).
Матеріали та методи. Проведено наративний огляд, в якому синтезовано результати одинадцяти рецензованих досліджень, спрямованих на вивчення практик бойових мистецтв, як-от тхеквондо, дзюдо, карате, кунгфу, ціґун і тайцзицюань в групах населення з діагнозом РДУГ. Фокус уваги був зосереджений на виконавчих функціях, емоційній регуляції та нейробіологічних механізмах. Задля контекстуалізації нових біологічних гіпотез було розглянуто додаткову літературу, присвячену вивченню фізичної активності та епігенетичної регуляції.
Результати. Результати дослідження вказують на те, що інтервенції з бойових мистецтв пов’язані із покращенням концентрації уваги, робочої пам’яті та інгібіторного контролю, особливо в структурованих дисциплінах, як-отдзюдо і тхеквондо. У деяких дослідженнях також повідомлялося про позитивні зміни в емоційній та поведінковій сферах, включаючи зниження імпульсивності та поліпшення саморегуляції. Попри недостатність прямих епігенетичних доказів, непрямі дані свідчать про можливість впливу фізичної активності на експресію генів через такі механізми: метилювання ДНК та модифікації гістонів.
Висновки. Бойові мистецтва можуть сприяти когнітивному та поведінковому розвитку осіб із РДУГ. Їх структурований, мультимодальний характер позиціонує ці практики тренувань як перспективні інструменти для підвищення концентрації уваги та виконавчого функціонування. У подальших дослідженнях рекомендується включити лонгітюдне епігенетичне профілювання з метою з’ясування біологічних механізмів, що лежать в основі цього процесу
Антропометричні характеристики юних спортсменів з бочче за спеціалізацією «Раффа»: Аналіз фізичних параметрів юних гравців національного рівня
No full textBackground. The sport of bocce, and in particular the specialty of Raffa, has seen significant competitive development in recent decades, but the scientific literature on the anthropometric characteristics of athletes, especially among young people, is still limited.
Objectives. This study aimed to analyze the physical characteristics of Raffa’s junior players at national level, focusing on anthropometric variables such as height, weight and body mass index (BMI).
Materials and methods. A sample of twenty athletes, divided into a research group consisting of ten athletes of national interest and a control group of ten non-competitive practitioners, was subjected to baseline measurements during regional events.
Results. The findings showed an average height of 170.5 cm and an average weight of 65.8 kg for the research team, with an average BMI of 22.63, indicating a condition of normal weight. However, 33.3% of the athletes in the research group were overweight or class I obese, suggesting the need for greater attention to physical preparation. The data were compared with those of the control group, which had an average height of 173.5 cm, an average weight of 74.5 kg and a BMI distribution with 50% of the athletes classified as overweight. The results were discussed in relation to the initial hypotheses and the existing literature.
Conclusions. This study offers important insights for the development of personalized training programs and for the selection of young talents, highlighting the importance of adequate physical preparation. Future prospects include deepening the analysis of the somatotype and the use of larger and more diverse samples.Історія питання. За останні десятиліття бочче як різновид спорту і, зокрема, спеціалізація «Раффа», зазнали значного конкурентноспроможного розвитку, проте наукова література щодо антропометричних характеристик спортсменів, особливо серед молоді, представлена досі обмежено.
Мета дослідження. Метою цього дослідження було проаналізувати фізичні характеристики юних раффа-гравців на національному рівні, зосередивши увагу на антропометричних показниках, як-от зріст, вага та індекс маси тіла (ІМТ).
Матеріали та методи. Задля проведення базових вимірювань під час регіональних змагань, вибірку із двадцяти спортсменів розподілено на дослідницьку групу, що складалася з десяти спортсменів національного рівня, і контрольну групу з десяти практикуючих осіб, які не брали участі у змаганнях.
Результати. За результатами дослідження середній зріст досліджуваної групи становив 170,5 см, середня вага — 65,8 кг, середній ІМТ — 22,63, що вказує на стан нормальної ваги. Однак 33,3 % спортсменів у досліджуваній групі мали надмірну вагу або ожиріння I ступеня, що свідчить про необхідність приділяти більшу увагу фізичній підготовці. Отримані дані було порівняно із показниками контрольної групи, яка мала середній зріст 173,5 см, середню вагу 74,5 кг та розподіл ІМТ, за яким 50 % спортсменів класифіковано як особи з надмірною вагою. Результати обговорено відповідно до вихідних гіпотез та наявних літературних даних.
Висновки. У цьому дослідженні представлено важливу інформацію для розробки персоналізованих тренувальних програм та відбору молодих талантів, що підкреслює важливість належної фізичної підготовки. Подальші перспективи включають поглиблення аналізу соматотипу та використання більших та різноманітніших вибірок
Застосування протоколів зі спринту з опором для покращення прискорення в командних видах спорту: Дані систематичного огляду
No full textBackground. In team sports, decisive actions such as anticipating opponents’ scheme executions and realizing game objectives depend on the ability to accelerate rapidly and maintain high speeds, often under external resistance and during changes of direction. Resisted sprint training has been proposed to simulate these conditions and to enhance the sprint-specific neuromuscular qualities required in competitive settings.
Objectives. This study aimed to critically examine, through a systematic approach, the various methodologies of resisted sprinting (sled training, motorized systems) applied in team sports, in order to acquire practical recommendations to optimize acceleration velocity and explosive power.
Materials and methods. A PRISMA-guided literature review was performed on Scopus (2020–2025) using the keywords “resisted sprinting”, “sled training” and “sprint with overload”. After screening 103 records and assessing 56 full-text articles, 14 studies (13 original research articles and 1 meta-analysis) were included based on language, article type and relevance to the topic.
Results. According to the results obtained, it has been determined that protocols employing sled resistance corresponding to a 50 % velocity decrement or loads of approximately 10–13 % of body mass led to significant improvements in acceleration over 5-30 m, horizontal force production and maximal power output. Profiling tools (e.g., the 1080 Sprint system) proved valid and reliable, while force–velocity profiling revealed load-specific adaptations that support individualized loading based on athlete role, age and sport discipline.
Conclusions. The findings suggest that resisted sprint training is effective in improving acceleration and neuromuscular power in team sports. Optimal outcomes depend on precise load calibration, the use of valid profiling instruments, and personalized programming tailored to the specific needs of athletes and their disciplines.Історія питання. У командних видах спорту вирішальні дії, як-от прогнозування реалізації схем суперників і досягнення цілей гри, залежать від здатності до швидкого прискорення та підтримання високих показників швидкості, що часто відбувається в умовах зовнішнього опору та під час зміни напрямку руху. Для моделювання цих умов та розвитку специфічних для спринту нервово-м’язових якостей, необхідних у змагальних умовах, запропоновано застосування тренувань зі спринту з опором.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в критичному вивченні через систематичний підхід різних методологій спринту з опором (тренування із використанням силових саней, моторизовані системи), що застосовуються в командних видах спорту, задля отримання практичних рекомендацій щодо оптимізації швидкості прискорення та вибухової сили.
Матеріали та методи. Відповідно до рекомендацій із пріоритетних елементів звітування для систематичних оглядів та метааналізів (PRISMA) проведено огляд літератури у наукометричній базі даних Scopus (2020–2025) за ключовими словами «спринт з опором», «тренування із використанням силових саней» та «спринт з додатковим навантаженням». Після перегляду 103 записів та аналізу 56 повних текстів статей, залежно від мови, типу статті та релевантності тематиці, було включено 14 досліджень (13 оригінальних наукових статей та 1 метааналіз).
Результати. Згідно з отриманими результатами, встановлено, що застосування протоколів тренувань із використанням силових саней, які відповідають 50 % зниженню швидкості або навантаженням приблизно 10–13 % від маси тіла, сприяло значному поліпшенню показників прискорення на дистанції 5–30 м, створенню горизонтальної сили та максимальної вихідної потужності. Інструменти профілювання (наприклад, система 1080 Sprint) довели свою ефективність і надійність, тоді як профілювання сили та швидкості виявило адаптації до конкретних навантажень, що підтримують індивідуалізоване навантаження з урахуванням функції спортсмена, віку та спортивної дисципліни.
Висновки. Результати дослідження свідчать про ефективність тренувань спринту з опором у покращенні прискорення та нервово-м’язової потужності в командних видах спорту. Оптимальні результати залежать від точного калібрування навантаження, використання надійних інструментів профілювання та індивідуальних програм, розроблених з урахуванням конкретних потреб спортсменів та їхніх дисциплін
Моделювання ефективності рекреаційної фізичної активності, спрямованої на підвищення стресостійкості студентів університету в умовах війни
No full textObjectives. The present study aimed to evaluate the effectiveness of various health-enhancing recreational physical activity (PA) programs in the prevention of stress-related states in students during wartime.
Materials and methods. The study involved 125 university students, and used questionnaires comprising blocks of questions designed to ascertain psychophysiological indicators (activity, mood, sleep, appetite, performance, and well-being) with the 5-point Likert scale; stress level by Shcherbatykh; anxiety scores using the Spielberg-Hanin Inventory; and the risk of PTSD using the Mississippi Scale. To analyze the impact of different types of PA on stress-related states, logistic regression models were built. Additionally, GLZ models were used. The statistical significance of the models was assessed using the Wald test.
Results. The analysis indicated that adventure tourism is a statistically significant predictor (p<0.05) of stress reduction, a decrease in heavy thoughts, and mood improvement. Mental fitness was found to be the most effective means for restoring mental balance. The models for predicting an increase in stress tolerance revealed dependencies on the type and amount of PA. This study contributes to the extant scientific knowledge base in the field of health-enhancing recreational physical activity aimed at preventing stress-related states. The proposed approach to the use of GLZ-models in the study of students’ stress tolerance opens up new opportunities for analyzing the complex relationships between types of PA and psycho-emotional states.
Conclusions. The modelling results obtained allow for precise predictions regarding the effectiveness of different types of PA in the prevention of stress-related states among university students. The developed models can be used to generate individualized recommendations for physical activity, taking into account the unique needs, stress levels, and psycho-emotional state of students.Мета дослідження – оцінити ефективність впливу різних програм оздоровчо-рекреаційної рухової активності у профілактиці стрес-асоційованих станів у студентів в умовах воєнного часу.
Матеріали та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 125 здобувачів вищої освіти. Використано анкети, що містили блоки питань, спрямовані на визначення: психофізіологічних показників (активність, настрій, сон, апетит, працездатність, самопочуття; вимірювання – 5-бальна шкала Лайкерта від 1 (дуже погано) до 5 (дуже добре); альфа Кронбаха – 0,863); оцінки стресу, тривоги за опитувальником Спілберга-Ханіна; ризику ПТСР за Місісіпською шкалою. Для аналізу впливу різних видів рухової активності на стрес-асоційовані стани було побудовано логістичні регресійні моделі. Використано GLZ-моделі. Статистична значущість моделей перевірялася з допомогою критерію Вальда.
Результати. Аналіз показав, що пригодницький туризм є статистично значущим предиктором (p<0,05) для прогнозування зниження рівня стресу, зменшення нав’язливих думок і покращення настрою, ментальний фітнес виявився найбільш ефективним для відновлення психічного стану. Моделі прогнозування підвищення стресостійкості виявили залежності від виду та обсягу рухової активності. Дослідження доповнює сучасну наукову базу знань у сфері оздоровчо-рекреаційної рухової активності, спрямованої на профілактику стрес-асоційованих станів. Запропонований підхід до використання GLZ-моделей у дослідженні стресостійкості студентів відкриває нові можливості для аналізу складних залежностей між видами рухової активності та психоемоційними станами.
Висновки. Результати моделювання дозволяють з високою точністю прогнозувати ефективність різних видів рухової активності для профілактики стрес-асоційованих станів у здобувачів вищої освіти. Отримані моделі можуть бути використані для розробки персоналізованих рекомендацій щодо рухової активності для студентів з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, рівня стресу та психоемоційного стану
Виконання високоінтенсивних інтервальних тренувань є ефективнішим за проведення інтервальних тренувань помірної інтенсивності з точки зору покращення аеробної здатності та композиції тіла у студентів
No full textObjectives. This study aimed to prove the difference in the effects of high-intensity interval training (HIIT) and moderate-intensity continuous training (MICT) on increasing aerobic capacity and improving body composition.
Materials and methods. This study examined the effects of two different training methods – moderate-intensity continuous training (MICT) and high-intensity interval training (HIIT) on aerobic capacity and body composition among 30 university students aged 19-22, using a pretest-posttest control group design. Participants were randomly assigned to either the MICT, HIIT, or Control (no training) groups and trained three times a week for four weeks. Aerobic capacity was measured with the 12-Minute Cooper Test, and body composition was assessed using the TANITA BC-545N. Data analysis included descriptive statistics, normality tests and ANOVA tests to evaluate group differences.
Results. The results indicate that HIIT yields greater enhancements in aerobic capacity and body composition (e.g., reduced body fat and increased fat-free mass) compared to MICT, while the CTRL group appears to demonstrate minimal changes. Additionally, no significant differences in BMI were observed between the three groups (p ≥ 0.05).
Conclusions. These findings suggest that HIIT may serve as an effective training approach for individuals seeking optimal fitness gains and improved body composition with shorter exercise durations.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в доведенні різниці щодо впливу високоінтенсивного інтервального тренування (ВІІТ) та безперервного виконання тренування помірної інтенсивності (БТПІ) на підвищення показників аеробної здатності та поліпшення компонентного складу тіла.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні вивчався вплив двох різних методик тренувань — безперервного тренування помірної інтенсивності (БТПІ) та високоінтенсивного інтервального тренування (ВІІТ) на показники аеробної здатності та композиції тіла у 30 студентів університету віком 19-22 років, використовуючи модель контрольної групи з претест-посттестовим дизайном. Учасників було рандомізовано до груп, що займалися БТПІ, ВІІТ або контрольної групи (без виконання тренувань). Тренування проводились тричі на тиждень протягом чотирьох тижнів. Вимірювання аеробної здатності проводилось за допомогою 12-хвилинного тесту Купера, а визначення компонентного складу тіла здійснювалось із використанням пристрою TANITA BC-545N. Аналіз даних включав описові методи статистики, тести на нормальність розподілу та тести дисперсійного аналізу (ANOVA) з метою оцінки відмінностей між групами.
Результати. Результати вказують на те, що застосування ВIIT призводить до значнішого покращення показників аеробної здатності та компонентного складу тіла (наприклад, зниження вмісту жиру в організмі та підвищення безжирової маси тіла) порівняно з БТПІ, тоді як контрольна група демонструє мінімальні зміни. Крім того, між трьома групами не спостерігалося суттєвих відмінностей в показниках ІМТ (p ≥ 0,05).
Висновки. Отримані дані свідчать про доцільність застосування ВІІТ як ефективного тренувального підходу для осіб, які прагнуть досягти оптимального рівня фізичної підготовленості та покращити композицію тіла за допомогою коротших за тривалістю тренувань
Розробка індексу варіації щодо розуміння характеристик виконання кроків у стрибках в довжину з розбігу
No full textObjectives. The prime objective of the study was to develop a new variation index that can be used to identify the mechanical variations in the step pattern of the approach run.
Materials and methods. Twelve national-level long jumpers (age 19 ± 0.32 years) were analyzed in this study. Five high-speed action cameras with a resolution of 1920 x 1080 pixels at 120 frames per second were used. The data obtained were digitized with Quintic Motion Analysis software (v.33). In order to construct a Variation Index, the method of partial least squares structural equation modeling (PLS-SEM) was used. Additionally, a Principal Component Analysis (PCA) was applied to construct latent variable for the PLS-SEM.
Results. The results of the study revealed that step variation was started at the last 5th step of the approach run. Moreover, mechanical variation was observed among the last three steps of the approach run. These findings suggest that mechanical preparation for the final take-off in the long jump might start during the middle phase of the approach run.
Conclusions. The Variation Index introduced in this study offers a detailed understanding of an individual’s approach run technique. Coaches and athletes can use this information to implement precise training strategies for optimizing the preparation for the final take-off during the approach run.Мета дослідження. Основна мета дослідження полягала в розробці нового індексу варіації, який можна використовувати для визначення механічних варіацій щодо структури кроків під час виконання розбігу.
Матеріали та методи. У цьому дослідженні проаналізовано дванадцять стрибунів у довжину національного рівня (вік 19 ± 0,32 року). Було використано п’ять високошвидкісних екшн-камер з роздільною здатністю 1920 x1080 пікселів з частотою 120 кадрів на секунду. Отримані дані були оцифровані за допомогою програмного забезпечення для аналізу рухів спортсменів “Quintic Motion Analysis” (v.33). Для побудови індексу варіації застосовано спосіб моделювання структурними рівняннями за методом найменших квадратів — “Partial leastsquares structural equation modelling” (PLS-SEM). Крім того, застосовано метод головних компонент (МГК) з метою побудови латентної змінної для PLS-SEM.
Результати. За результатами дослідження встановлено, що варіація кроку починається на останньому 5-му кроці розбігу. Крім того, механічна варіація спостерігалася між останніми трьома кроками розбігу. Отримані дані свідчать про те, що механічна підготовка до фінального відштовхування у стрибках у довжину може починатися під час середньої фази розбігу.
Висновки. Індекс варіації, представлений у цьому дослідженні, надає детальне розуміння техніки індивідуального розбігу. Тренери та спортсмени можуть використовувати зазначену інформацію з метою впровадження чітких тренувальних стратегій щодо оптимізації підготовки до фінального відштовхування під час виконання розбігу
Вплив адаптивного фізичного виховання на фізичний та когнітивний розвиток дітей з особливими потребами: Огляд літератури
No full textObjectives. This study aimed to conduct a literature review to examine the effects of adaptive physical education on the cognitive and physical development of children with special needs (CSN). Adaptive physical education enhances motor skills, physical health, and cognitive function in people with physical, sensory, or intellectual disabilities.
Materials and methods. A literature review is the research approach used, which looks at several pertinent empirical and theoretical studies conducted over the last five years, from 2019 to 2024, that provide guidance on the optimal method of educating students. The electronic searches have been performed using Scopus, Web of Science, Google Scholar, and PubMed. This review of the study investigates the ways in which physical education might enhance students’ motor skills, physical fitness, and cognitive and emotional development. This study also emphasizes the difficulties in implementing Physical Education (PE) into practice, such as inadequate facilities and unsupportive attitudes toward the topic.
Results. The study’s findings demonstrate that adaptive physical education helps children with special needs to improve their balance, muscular strength, motor coordination, and aerobic capacity. This program also improves cognitive skills, including social skills, working memory, and focus. This article also offers suggestions for educators and legislators to increase the efficacy of adaptive physical education (APE) in inclusive curriculum.
Conclusions. Adaptive physical education has been considered to be a successful strategy for promoting the cognitive and physical development of children with special needs. It is recommended that programs are implemented according to individual requirements in order to maximize the advantages.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у проведенні огляду літератури щодо вивчення впливу адаптивного фізичного виховання на когнітивний та фізичний розвиток дітей з особливими потребами (ДОП). Адаптивне фізичне виховання сприяє покращенню рухових навичок, фізичного здоров’я та когнітивної функції у осіб з фізичними, сенсорними або інтелектуальними порушеннями.
Матеріали та методи. Огляд літератури є дослідницьким підходом, який застосовується для вивчення кількох відповідних емпіричних і теоретичних досліджень, проведених за останні п’ять років, з 2019 по 2024 роки, які надають рекомендації щодо визначення оптимального методу навчання студентів. Електронний пошук здійснювався із використанням наукометричних баз даних Scopus, Web of Science, Google Scholar та PubMed. Зазначений огляд дослідження вивчає способи, за допомогою яких заняття фізичним вихованням можуть поліпшити рухові навички, фізичну підготовленість, когнітивний та емоційний розвиток учнів. Дослідження також підкреслює труднощі щодо впровадження фізичного виховання (ФВ) у практичну діяльність, як-от недостатня матеріально-технічна база та несприятливе ставлення до цієї проблематики.
Результати. Результати дослідження демонструють, що адаптивне фізичне виховання сприяє покращенню рівноваги, м’язової сили, координації рухів та аеробної продуктивності у дітей з особливими потребами. Представлена програма також поліпшує когнітивні навички, включаючи соціальні навички, робочу пам’ять і концентрацію уваги. Дана стаття також містить пропозиції для освітян і законодавців щодо підвищення ефективності адаптивного фізичного виховання (АФВ) в рамках інклюзивної навчальної програми.
Висновки. Адаптивне фізичне виховання розглядається як ефективна стратегія, що сприяє когнітивному та фізичному розвитку дітей з особливими потребами. З метою максимізації переваг рекомендується впроваджувати програми відповідно до індивідуальних потреб
Оцінювання ефективності редукованих позиційних ігор у футболі: Багатовимірний аналіз техніко-тактичних показників відповідно до різних систем гри
No full textBackground. Reduced positional games (RPG) are considered as a recognized training method for developing the physical, technical and tactical qualities of young footballers. They simulate real-life match situations, encouraging frequent interaction with the ball and rapid tactical decisions. Adapted to the specific needs of players according to their position, RPG contribute to improving physical fitness, game intelligence and team cohesion.
Objectives. The study aimed to assess the impact of RPG on players’ technical and tactical performance, comparing them to standard training. It seeks to determine how RPG optimize key indicators such as possession, passing, shooting, goals scored and error reduction, while exploring their influence on tactical synchronization and team cohesion.
Materials and methods. The study involved 30 matches between five experimental teams and five control teams. The protocol adopted a mixed factorial design, incorporating both between-subjects and within-subjects factors. The between-subjects factor “Group” comprises two levels (experimental teams and control teams), while the within-subjects factors “Match” (three successive matches) and “Playing system” (two tactical configurations: 1-3-2-1 system and 1-2-3-1 system) make it possible to examine variations in performance indicators as a function of the playing context.
Results. The results of this study showed that teams trained with RPG significantly improved their performance. Ball possession increased by 24%, completed passes by 106%, and shots by 50%. Furthermore, it was noted an increase of 43% in goals scored, while passes lost and goals conceded decrease by 22.6% and 29% respectively. These benefits are independent of the game system used, and JRP also enhances communication and synchronization between players.
Conclusions. RPG are an effective training tool for improving players’ technical and tactical performance. Applying this approach increases possession, passing, shooting and goals scored, while reducing errors and goals conceded. These findings offer promising prospects for coaches, bringing training methods into line with the demands of modern soccer and fostering players’ individual and collective development.
Keywords: reduced positional games, system of play, training, technical, tactical, soccer.Історія питання. Редуковані позиційні ігри (РПІ) розглядаються як визнаний метод тренування для розвитку фізичних, технічних і тактичних якостей юних футболістів. Вони імітують ігрові ситуації реального матчу, заохочуючи до частої взаємодії з м’ячем та швидкого ухвалення тактичних рішень. Адаптовані до конкретних потреб гравців відповідно до їхньої позиції, РПІ сприяють покращенню рівня фізичної підготовки, ігрового інтелекту та командної згуртованості.
Мета дослідження. Дослідження мало на меті оцінити вплив РПІ на показники техніко-тактичної результативності гравців, порівнюючи їх використання із проведенням стандартних тренувань. Представлена робота спрямована на визначення шляхів оптимізації ключових показників, як-от володіння м’ячем, виконання пасів і ударів, кількість забитих голів та зменшення кількості помилок через використання РПІ, а також вивчення їхнього впливу на тактичну синхронізацію та командну згуртованість.
Матеріали та методи. Дослідження включало проведення 30 матчів між п’ятьма експериментальними та п’ятьма контрольними командами. У протоколі застосовано змішаний факторіальний дизайн, що включає як міжсуб’єктні, так і внутрішньосуб’єктні фактори. Міжсуб’єктний фактор «Група» складається з двох рівнів (експериментальні та контрольні команди), тоді як внутрішньосуб’єктні фактори «Матч» (три послідовні матчі) та «Система гри» (дві тактичні конфігурації: система 1-3-2-1 та система 1-2-3-1) надають можливість дослідити варіації показників результативності як функцію ігрового контексту.
Результати. Результати дослідження продемонстрували, що команди, які тренувалися за методикою РПІ, значно покращили свої показники. Володіння м’ячем збільшилося на 24%, кількість завершених пасів — на 106%, а ударів — на 50%. Крім того, відзначено зростання на 43% кількості забитих м’ячів, тоді як кількість втрачених передач і пропущених м’ячів зменшилася на 22,6% і 29% відповідно. Зазначені переваги не залежать від типу використовуваної системи гри, до того ж спільна редукована позиція покращує комунікацію та синхронізацію між гравцями.
Висновки. РПІ є ефективним тренувальним інструментом для поліпшення показників технічної та тактичної результативності гравців. Застосування вказаного підходу підвищує рівень володіння м’ячем, виконання пасів та ударів, а також кількість забитих голів, водночас зменшуючи кількість помилок і пропущених м’ячів. Отримані результати відкривають широкі перспективи для тренерів, забезпечуючи приведення тренувальних методів у відповідність до вимог сучасного футболу та сприяючи індивідуальному і колективному розвитку гравців
Ефективний вплив застосування протоколів статичної, динамічної розминок та розминки із використанням міні-стрічок на певні біомоторні характеристики баскетболістів
No full textBackground. The most effective warm-up programs chosen before training or competition are critically important in terms of performance. This is especially evident in basketball, due to the nature of the game, which requires players to make quick changes of direction and explosive movements.Implementing the most effective warm-up program not only reduces the risk of injury but also ensures that players are fully prepared for the game.
Objectives. This study aimed to determine the acute effects of static warm-up (SWU), dynamic warm-up (DWU) and mini-band warm-up (MBWU) protocols applied to basketball players on speed, jump, strength, flexibility and anaerobic power.
Materials and methods. Ten male basketball players (age: 21.10±1.97 years) from the university basketball team participated in the study voluntarily. The experimental model, one of the quantitative research methods, was used in the study. The study was designed as a three-day program, during which a different warm-up protocol was applied to the same athletes on each day, with 48-hour intervals. After performing SWU, DWU and MBWU protocols, the basketball players underwent a series of assessments, including 10-m sprint, countermovement jump (CMJ), back strength, flexibility and Wingate anaerobic power test (WAnt). The collected data were then recorded. The statistical analysis of the data was conducted using the SPSS package program. The normality level of the data was determined by Shapiro-Wilk test. Repeated Measures ANOVA test was used in the analysis of normally distributed data. The Bonferroni post hoc test was applied for intragroup comparisons.
Results. The findings of this study indicate a significant difference between the warm-up protocols in 10-m sprint, CMJ and peak power (PP) values (p < 0.05), while no substantial difference was found in back strength, flexibility, average power (AP) and fatigue index (FI) values (p > 0.05).
Conclusions. To sum up, it was determined that the DWU protocol applied to basketball players provided positive developments in speed and CMJ values, while the MBWU protocol led to enhancedimprovements in speed, CMJ and PP values. The MBWU protocol demonstrated a beneficial impact onathletic performance compared to the DWU and SWU protocols. It is suggested that the MBWU protocol may be a preferable for warming up in basketball training.Історія питання. Вибір найефективніших програм розминки перед тренуванням або змаганням має вирішальне значення з точки зору результативності. Особливо яскраво це простежується в баскетболі, оскільки характер цієї гри вимагає від гравців швидкої зміни напрямку руху та виконання вибухових рухів. Впровадження найбільш ефективної програми розминки не тільки знижує ризик травмування, але й забезпечує комплексну підготовку гравців до гри.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у визначенні ефективного впливу застосування протоколів статичної розминки (СР), динамічної розминки (ДР) та розминки із використанням міні-стрічок (MСР) для баскетболістів на показники швидкості, стрибка, сили, гнучкості та анаеробної потужності.
Матеріали та методи. У дослідженні добровільно взяли участь десять баскетболістів-чоловіків (вік: 21,10 ± 1,97 роки) з університетської баскетбольної команди. У дослідженні використовувалася експериментальна модель, що є одним із кількісних дослідницьких методів. Дослідження було розроблено за триденною програмою, під час якої щодня, з інтервалом у 48 годин, до тих самих спортсменів застосовувався різний протокол розминки. Після виконання протоколів СР, ДР та MСР баскетболісти пройшли низку тестів, що включала спринт на 10 метрів, стрибок із контррухом (КРС), оцінювання показників сили м’язів спини, гнучкості та тест Вінгейта на визначення анаеробної потужності (ВAнт). Наступний етап передбачав фіксування зібраних даних. Статистичний аналіз даних проводився із використанням програмного забезпечення SPSS. Рівень нормальності даних визначався за допомогою критерію Шапіро-Вілка. З метою аналізу нормально розподілених даних використовувався дисперсійний аналіз із повторними вимірами. Для внутрішньогрупових порівнянь застосовувався post-hoc тест Бонферроні.
Результати. Результати цього дослідження вказують на значну різницю між протоколами розминок у показниках спринту на 10 метрів, КРС та пікової потужності (ПП) (p < 0.05), тоді як суттєвої різниці у показниках сили м’язів спини, гнучкості, середньої потужності (СП) та індексу втоми (ІВ) не встановлено (p > 0.05).
Висновки. Підсумовуючи, було визначено, що застосування протоколу ДР для баскетболістів, забезпечило позитивні зміни в показниках швидкості та КРС, тоді як протокол MСР призвів до значного поліпшення показників швидкості, КРС та ПП. Протокол МСР продемонстрував сприятливий вплив на спортивну результативність, порівнюючи з протоколами ДР та СР. Висловлюється припущення, що протокол МСР можна вважати оптимальним варіантом для розминки під час тренувань з баскетболу
Медіативна роль антропометричних поліпшень у впливі силових тренувань на швидкість, силу та потужність футзалістів вікової категорії U20
No full textBackground. Adolescence is characterized by heightened trainability, yet approximately 18 % of young people are overweight or obese. It has been noted that in five Yogyakarta futsal clubs, 37–51 % of U17 players show BMI ≥ 25 kg·m⁻², potentially hampering performance.
Objectives. This study aimed to examine whether implementing an eight‑week resistance‑training programme enhances 20‑m sprint speed, lower‑body strength, and explosive power in U17 futsal athletes, and whether body fat change mediates these effects.
Materials and methods. Thirty 18-19‑year‑old male players completed periodised resistance sessions that were conducted on a thrice-weekly basis. Body mass, BMI, body fat percentage (BF %), sprint time, one‑repetition‑maximum leg press, and standing long‑jump distance were measured in the pre‑/post‑intervention phase. Paired‑sample t‑tests were used to assess within‑group changes. Mediation models (PROCESS; 5,000 bootstraps) examined whether ΔBF % transmitted the influence of ΔBMI on performance.
Results. A substantial decrease was observed in body mass (–1.21 kg), BMI (–0.43 kg·m⁻²), and BF % (–1.48 %), while sprint time (–0.95 s), leg‑press strength (+11.9 kg), and jump distance (+11.8 cm) improved (all p < .001). ΔBMI predicted ΔBF % (B = 5.38, p < .001). BF % partially mediated the BMI–sprint link (indirect effect = 3.52, 95 % CI [2.70, 4.47]), although a significant direct path persisted. Mediation was non‑significant for strength and power; BMI reduction showed no relation to strength change, yet retained a strong direct association with power gains independent of BF %.
Conclusions. The findings of this study indicate that resistance training markedly improves neuromuscular performance and body composition in youth futsal athletes. A lower BMI enhances sprint speed both directly and through concurrent reductions in BF %, whereas adaptations in strength and power arise through mechanisms other than adiposity. Training programmes should therefore combine neuromuscular loading with strategies for healthy weight management to optimise youth futsal performance.Історія питання. Період підліткового віку характеризується здатністю організму до підвищених тренувальних навантажень, проте приблизно 18 % молодих осіб мають надлишкову вагу або страждають на ожиріння. Відзначено, що в п’яти футзальних клубах Джок’якарти 37–51 % гравців віком до 17 років мають ІМТ ≥ 25 кг·м⁻², що потенційно негативно впливає на результативність.
Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні питання, чи сприяє впровадження восьмитижневої програми силових тренувань підвищенню показників швидкості спринту на 20 метрів, сили нижньої частини тіла та вибухової сили у футзалістів віком до 17 років, а також чи є зміна вмісту жирової маси в організмі чинником, що впливає на зазначені ефекти.
Матеріали та методи. Тридцять 18-19-річних гравців чоловічої статі виконували періодичні силові тренування, які проводилися тричі на тиждень. У перед- та постінтревенційній фазі дослідження вимірювалися показники маси тіла, ІМТ, відсоток жирової маси тіла (ВЖМТ), час спринту, максимальне навантаження під час виконання жиму ногами при одному повторенні та відстань стрибка в довжину з місця. З метою оцінки змін у групі застосовано парні t-критерії. Медіативні моделі (PROCESS; 5000 бутстрепів) досліджували, чи є зміни показників ВЖМТ опосередкованим фактором впливу змін ІМТ на результативність.
Результати. Спостерігалося суттєве зниження показників маси тіла (–1.21 кг), ІМТ (–0.43 кг·м⁻²), а також відсоткового вмісту жиру в організмі (–1.48 %), тоді як показники часу спринту (–0.95 с), сили ніг під час виконання жиму (＋11.9 кг) та відстань стрибка (＋11.8 см) покращилися (усі показники p < 0.001). Зміни показників ІМТ передбачали варіації ВЖМТ (B = 5.38, p < 0.001). Рівень ВЖМТ частково опосередковував зв’язок між ІМТ та спринтом (непрямий ефект = 3.52, 95 % ДІ [2.70, 4.47]), однак із збереженням значної прямої траєкторії. Медіація не мала істотного значення для показників сили та потужності; зниження ІМТ не виявило жодного зв’язку зі зміною сили, продемонструвавши при цьому сильний прямий зв’язок із підвищенням потужності незалежно від відсотка жирової маси тіла.
Висновки. Результати цього дослідження показують, що силові тренування суттєво покращують нервово-м’язову працездатність та композицію тіла у юних футзалістів. Нижчий рівень ІМТ сприяє підвищенню швидкості спринту як безпосередньо, так і через паралельне зниження відсотка жирової маси тіла, тоді як адаптація показників сили та потужності відбувається за допомогою механізмів, відмінних від ожиріння. Тому тренувальні програми повинні поєднувати нервово-м’язове навантаження зі стратегіями здорового контролю ваги з метою оптимізації результативності юних футзалістів