Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК МОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГРА З ЧИТАЧЕМ (НА МАТЕРІАЛІ ЕСЕ ТАРАСА ПРОХАСЬКА)
Get PDFThe article examines the linguistic manifestation of intertextual connections and their functional load in Taras Prokhasko's essays published in the collection “Tak, ale...” (“Yes, but...”). It is shown that the writer's short prose is aimed at dialogical interaction with the reader: the author encourages the reader to engage in intellectual cooperation, activating imagination, cultural memory and creative communication strategies. This interaction is facilitated by play poetics, within which intertextuality should be considered. The writer's artistic manner is characterized by various ways of actualizing intertextuality in the language of essays: direct and transformed unmarked quotations (with and without attribution), allusions, reminiscences, periphrases.Several intertexts often coexist in one text: they are “linked” by key words and partly share senses. Intertexts perform a noticeable text-forming function, as they are an impetus for the unfolding of the narrative, a way to deepen or summarize it. Conceptual, expressive and play functions are also important. Many essay titles are transformed quotations that become the driving force of the narrative and, at the same time, a kind of “riddle” for the reader. Intertextual elements are subordinated to various authorial strategies in the unfolding of the narrative: recollection, reflection, irony, etc. Prokhasko organically entwines the quoted text with his own, creating a collage, a polyphony of author’s reflections. The heterogeneous nature of intertexts is noted, and within a single essay we can see fragments of the different discourses. This technique also serves to activate the reader's attention and to form a characteristic postmodern multistylistics. The leading syntactic means for enforcing the quotations and creating a kind of artistic dialogue are pointed out. The intertextual units are defined as taken from scientific (biological, mathematical), fiction, colloquial, Communist and other discourses.У статті розглянуто особливості мовного виявлення інтертекстуальних зв’язків та їхнього функціонального навантаження в есе Тараса Прохаська, вміщених у збірці «Так, але…». Показано, що мала проза письменника спрямована на діалогічну взаємодію з читачем: автор заохочує читача до інтелектуальної співпраці, активізуючи уяву, культурну пам’ять і креативні стратегії комунікації. Творенню такої взаємодії слугує ігрова поетика, у межах якої варто розглядати інтертекстуальність. Художній манері письменника властиві різні способи актуалізації інтертекстем в мові есеїв: прямі і трансформовані цитати без лапок (з атрибуцією і без неї), алюзії, ремінісценції, перифрази. В одному тексті часто співіснують кілька інтертекстем: вони «зчеплюються» ключовими словами та перегукуються за змістом. Інтертекстеми виконують помітну текстотвірну функцію, оскільки є поштовхом до розгортання оповіді, способом поглибити її чи підсумувати. Важливими є також концептуальна, експресивна та ігрова функції. Багато назв есе – це трансформовані цитати, які стають рушієм оповіді й водночас своєрідними змістовими «загадками» для читача. Інтертекстуальні елементи підпорядковані різним авторським стратегіям у розгортанні оповіді: пригадування, розмірковування, іронізування тощо. Чужий текст органічно вплітається у власний, що разом творить колажність, поліфонію авторських рефлексій. Відзначено явище гетерогенної природи інтертекстем, які в межах одного есе можуть походити з цілком різнотипних дискурсів, і цей прийом також слугує активізації читацької уваги і формує характерну постмодерністську полістилістичність. Указано провідні синтаксичні засоби, які підкріплюють введення цитат і створюють відчуття мистецького діалогу. Виділено походження інтертекстуальних одиниць із наукового (біологічного, математичного), художньо-літературного, розмовно-побутового, ідеологічно-радянського та інших дискурсів
РИМСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ТЕКСТ У РОМАНІ ДЕНА БРАУНА «ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ»
Get PDFThe article is devoted to the study of the problem of the Roman cultural text based on the material of Dan Brown's novel "Angels and Demons". The purpose of the article is to investigate the constituent elements and features of the Roman text that represent its cultural identity.The genre specificity of Brown's work is determined as a tourist guide novel, which is confirmed by topography, attention to iconic cultural monuments and prominent citizens, and the presence of a kind of guide – a specialist in art history and symbology, Professor Langdon.In the process of studying the cultural text of the city, genetic, material-cultural, and spiritual-cultural elements are identified that are significant in the space-time continuum.The markers of the Roman text, which are presented as name-dropping, stringing together the names of the city prominent signatures, are considered. In defining Rome as the "eternal city" representing all cultural eras, attention is paid to the Renaissance and Baroque eras, which are represented by the names of Raphael, Michelangelo, Galileo, Bernini and their creative achievements that have entered the Roman cultural space.The ekphrasis of the city architectural and sculptural monuments is explored, which is conveyed through Langdon's perception of them using internal, indirect, and direct speech.The spiritual sphere includes myths, legends, and historical tales associated with specific locations (an island on the Tiber where healings take place) and personalities, most notably Saint Peter, with whom the history, toponymy, and architecture of Rome are associated.The Vatican discourse is highlighted, which includes historical-political, architectural-topographic, artistic-cultural, spiritual- cultural, ceremonial-traditional, religious-ethical elements and occupies a prominent place in the novel.The detective component of the novel is analyzed, which is related to the solution of the Roman signpost to the secret temple of the Illuminati society.Стаття присвячена дослідженню проблеми римського культурного тексту на матеріалі роману Дена Брауна «Янголи і демони». Мета статті – дослідити складові елементи та особливості римського тексту, що репрезентують його культурну ідентичність.Визначається жанрова специфіка браунівського твору як роману-туристичного путівника, що підтверджується топографізмом, увагою до знакових культурних пам’яток і видатних містян, наявністю своєрідного гіда – фахівця з історії мистецв і симвології, професора Ленґдона.У процесі дослідження культурного тексту міста виділяються генетичний, матеріально-культурний і духовно-культурний елементи, які є значущими в просторово-часовому континуумі. Розглядаються маркери римського тексту, які подаються як name-dropping, нанизування назв визначних сигнатур міста.При визначенні Рима як «вічного міста», що репрезентує всі культурні епохи, увага приділяється добі Відродження і бароко, які представлені іменами Рафаеля, Мікеланджело, Галілея, Берніні та їхніми творчими здобутками, що вписалися в римський культурний простір.Досліджується екфразис архітектурних і скульптурних пам’яток міста, який передається через їхнє сприйняття Ленґдоном за допомогою внутрішнього, невласне-прямого і прямого мовлення.Духовна сфера включає міфи, легенди, історичні перекази, що пов’язані з певними локаціями (острів на Тибрі, де відбуваються зцілення) і персоналіями (агіографічні відомості про святих Терезу і Агнесу). Але головною особистісною персоніфікацією міського топосу є Святий Петро, з яким пов’язана історія, топонімія й архітектура Рима.Виокремлюється ватиканський дискурс, який включає історико-політичні, архітектурно-топографічні, мистецько-культурні, духовно-культурні, церемоніально-традиційні, релігійно-етичні елементи і посідає в романі чільне місце. Аналізується детективна складова роману, яка пов’язана з розгадкою римського дороговказу до таємного храму товариства ілюмінатів
СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ СЕСІЛІЇ ШАМІНАД
Get PDFThe article examines the work of the French composer, pianist and conductor Cecilia Chaminade (1857–1944), one of the most talented and little-studied figures in European music of the late 19th and early 20th centuries. The composerʼs oeuvre is quite substantial and diverse, with a portfolio of nearly 500 works, including ballets, opera, symphonic paintings, flute concertos, piano concertos and more than 200 piano and vocal works. The work explores the peculiarities of her piano heritage, in particular, the genre style and compositional features that emphasise her virtuosity and innovative approach to instrumental music. S. Shaminadʼs work is marked by a combination of romantic lyricism and elements of impressionism, while her music often uses sound and image techniques that contribute to the creation of vivid imagery. An important place in S. Chaminadeʼs piano oeuvre belongs to works that combine the French Romantic tradition with exotic motifs, which is reflected, in particular, in the pieces of the cycle «Six Romantic Pieces» for four hands, Op. 55. Each piece of the suite is a small but visually appealing picture depicted by means of musical expression. S. Chaminade freely uses the timbre palette, metro-rhythmic organisation and classical harmonic basis to emphasise the sound of a bright melodic line, which creates an extremely emotional impression of listening, leaving touching images of individual episodes in the memory. The works of the French artist are marked by extraordinary lyricism and richness of emotions. The composer focuses on expressive melodies, the nature of which intersects with her vocal works, marked by the imagery and convexity of the vocal part. The piano works of the composer-pianist require from the performer not only technical skill, but also the ability to convey subtle nuances of interpretation. In her work, S. Chaminade avoided simplified or banal formulas, creating special, sensual music that combined the influences of French romanticism, folk motifs and sometimes echoes of music by other European composers of the time. The work draws attention to the invaluability of the composer's work in Ukrainian musicology and performance, the need for further research into her creative heritage, as her music has great artistic and educational potential for performers and teachers.У статті розглядається творчість французької композиторки, піаністки та диригентки Сесілії Шамінад (1857–1944), однієї з найбільш талановитих і маловивчених фігур у європейській музиці кінця XIX – початку XX століття. Творчий доробок композиторки досить ґрунтовний і різнобарвний, до її портфоліо увійшло близько 500 творів, серед яких балети, опера, симфонічна картина, концерти для флейти, фортепіано з оркестром, а також понад 200 фортепіанних і вокальних творів.У роботі досліджено особливості її фортепіанної спадщини, зокрема жанровий стиль і композиторські особливості, що підкреслюють її віртуозність і новаторський підхід до інструментальної музики. Творчість С. Шамінад відзначається поєднанням романтичного ліризму з елементами імпресіонізму, при цьому в її музиці часто використовуються звукозображальні прийоми, що сприяє створенню яскравої образності. Важливе місце у фортепіанному доробку С. Шамінад належить творам, які поєднують французьку романтичну традицію з екзотичними мотивами, що, зокрема, відображається в п’єсах циклу «Шість романтичних п’єс» для чотирьох рук ор. 55. Кожна п’єса сюїти – це невеличка, але зримо змальована засобами музичної виразності картина. С. Шамінад вільно використовує темброву палітру, метроритмічну організацію і класичну гармонічну основу, щоб підкреслити звучання яскравої мелодичної лінії, що утворює надзвичайно емоційне враження від прослуховування, залишає в пам’яті зворушливі образи окремих епізодів. Твори французької мисткині відзначаються надзвичайним ліризмом і багатством емоцій. Композиторка зосереджує увагу на виразних мелодіях, природа яких перетинається з її вокальними творами, відзначеними образністю й опуклістю вокальної партії. Фортепіанні твори композиторки-піаністки потребують від виконавця не лише технічної майстерності, але й здатності передати тонкі нюанси інтерпретації. У своїй творчості С. Шамінад уникала спрощених або банальних формул, створюючи особливу, чуттєву музику, що поєднувала в собі впливи французького романтизму, народних мотивів та інколи відголоси музики інших європейських композиторів того часу. У роботі звертається увага на неоціненність творчості композиторки в українському музикознавстві та виконавстві, необхідність подальших досліджень її творчої спадщини, оскільки її музика має великий художній та виховний потенціал для виконавців і педагогів
СПЕЦИФІКА ОПРАЦЮВАННЯ ВОКАЛЬНИХ ТВОРІВ ЕПОХИ РЕНЕСАНСУ СУЧАСНИМИ ВИКОНАВЦЯМИ
Get PDFIn the article the specific of the practical working of part-songs of epoch of Renaissance is examined modern performers, as a question is meaningful first of all for professional development of singers that devoted the work to the study of ancient music. A theoretical ground was purchased by some carrying out styles of music of the marked epoch. Description of approaches of practical expression of the historical carrying out of part-songs of epoch of Renaissance became the aim of the article by modern singers as to the phenomenon of musical art of last one third of ХХ – beginning of ХХІ of centuries. In research, co-operating of principles of the historical carrying out is exposed with the complex of base professional abilities of modern vocalists, as for today the revival of interest in the culture of Renaissance and his influence on contemporaneity become important aspects in execution the pieces of music; the stylish features of music of epoch of Renaissance are described and it is found out, that musical art of the indicated epoch small the next setting is music for divine service, for entertainments and studies, and also court life. It is set that in modern researches of world musical culture there are quite a bit examples of incorrect interpretation of voice character of works of epoch of Renaissance that generates the numerous errors of implementation. It is found out, that for today it is needed to take into account vocal data separate vocalists, that all musical fabric sounded most close to implementation of original. Attention concentrated on understanding the performers of those tensions, that adopted musical reality of the indicated epoch. Underline, that such realization is incredibly productive for modern singers – the historically oriented carrying out, that recreates the sounds of music of previous times maximally exactly, is created. Technical moments are offered, in particular, application of reception “vibrato”, that singers learned to be very attentive and flexible in relation to interpretation of works of epoch of Renaissance.У статті розглядається специфіка практичного опрацювання вокальних творів епохи Ренесансу сучасними виконавцями як питання, яке є значущим насамперед для професійного розвитку співаків, що присвятили свою творчість вивченню старовинної музики. Теоретичного обґрунтування набули деякі виконавські стилі музики зазначеної епохи. Метою статті стала характеристика підходів практичного вираження історичного виконавства вокальних творів епохи Ренесансу сучасними співаками як феномену музичного мистецтва останньої третини ХХ – початку ХХІ століття. У дослідженні розкрито взаємодію принципів історичного виконавства з комплексом базових професійних умінь сучасних вокалістів, оскільки на сьогодні відродження інтересу до культури Ренесансу та його вплив на сучасність стають важливими аспектами у виконанні музичних творів; охарактеризовано стильові особливості музики епохи Ренесансу та з’ясовано, що музичне мистецтво вказаної епохи мало такі призначення – це музика для богослужіння, для розваг і навчання, а також придворного життя. Встановлено, що в сучасних дослідженнях світової музичної культури міститься чимало прикладів невірної інтерпретації звукового образу творів епохи Ренесансу, що породжує численні помилки виконання. З’ясовано, що на сьогодні окремим вокалістам потрібно враховувати голосові дані, щоб уся музична тканина звучала найбільш наближеною до виконання оригіналу. Увагу зосереджено на розумінні виконавцями тих напружень, якими була перейнята музична реальність вказаної епохи. Підкреслено, що таке усвідомлення є неймовірно продуктивним для сучасних співаків – створюється історично орієнтоване виконавство, яке максимально точно відтворює звуки музики попередніх часів. Пропонуються технічні моменти, зокрема застосування прийому «вібрато», щоб співаки навчилися бути дуже уважними та гнучкими щодо інтерпретації творів епохи Ренесансу
«СЛОВ’ЯНСЬКІ ТАНЦІ» АНТОНІНА ДВОРЖАКА В ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ АРАНЖУВАННЯХ
Get PDFThe article explores trends in updating the composer’s original text through its arrangements for various instrumental ensembles. The material chosen for the work is the cycle of “Slavic Dances” by Antonín Dvořák, which was written by the composer for a piano duet and is used in modern concert practice in new timbre variants. The factors that contributed to the popularization of this cycle are traced, related to J. Brahms’s help in publishing it in the edition of Fritz Zimrock. In addition to the well-known variants of the author of the cycle for the orchestra, information is provided about the arrangements of the dances for violin and piano by F. Kreisler, Richard Barth, Friedrich Hermann and the Ukrainian composer Vadim Zhuravytsky; for an orchestra with folk Ukrainian instruments by S.G. Omelchenko; for a piano trio by Gaston Borcha; for a string orchestra by Doris Preucil; for a flute with string instruments by Mike Magatagama; for clarinet ensemble by Nestor Janssen; for saxophones, piano and cello by Katerina Pavlikova. It is concluded that the artistic and expressive features of the music of Antonin Dvorak’s “Slavic Dances” due to the uniqueness of melodic turns and poetics, which take their impetus from folklore sources, significantly raise the content of the dance genre above entertainment music. Under the influence of the diverse rhythms and musical intonations of the “Hungarian Dances” of the mature romantic Johannes Brahms, Dvorak managed to create expressive-lyrical miniatures, in which the effective means of expression (the contrast between the massiveness of the textured sound and the subtle lyricism), the richness of colors and the beauty of the melodies are marked by the author’s ingenuity, which contributed to the emergence of various arrangements of the “Slavic Dances” (both individual dances and the entire opus) from chamber duet to orchestra.У статті досліджуються тенденції щодо оновлення композиторського оригінального тексту шляхом його аранжувань для різних інструментальних складів. Матеріалом роботи вибрано цикл «Слов’янських танців» Антоніна Дворжака, який був написаний композитором для клавірного дуету та в сучасній концертній практиці використовується в нових тембральних варіантах. Прослідковуються чинники, котрі сприяли популяризації цього циклу, пов’язані з допомогою Й. Брамса опублікувати його у виданні Фріца Зімрока. Окрім відомих варіантів самого автора циклу для оркестру, надана інформація про аранжування танців для скрипки і фортепіано Ф. Крейслером, Ріхардом Бартом, Фрідріхом Херманом та українським композитором Вадимом Журавицьким; для оркестру з народними українськими інструментами – С. Г. Омельченко; для фортепіанного тріо – Гастоном Борча; для струнного оркестру – Дорісом Прейсіл; для флейти зі струнними інструментами – Майком Магатагама; для ансамблю кларнетів – Нестором Янссенсом; для саксофонів, фортепіано і віолончелі – Катериною Павліковою. Зроблено висновок, що художньо-виразні особливості музики «Слов’янських танців» Антоніна Дворжака завдяки неповторності мелодійних зворотів і поетичності, які беруть імпульс від фольклорних джерел, значно підіймають змістовність танцювального жанру над розважальною музикою. Під впливом різноманітних за ритмікою та музичними інтонаціями «Угорських танців» зрілого романтика Йоганнеса Брамса Дворжаку вдалося створити експресивно-ліричні мініатюри, ефектні засоби виразності у яких (контрастність між масивністю фактурного звучання та тонкою лірикою), багатство барв і краса мелодій відзначені винахідливістю автора, що сприяло появі різноманітних аранжувань «Слов’янських танців» (як окремих танців, так і всього опусу) від камерного дуету до оркестру
ТЕМА ВІЙНИ ЯК КОНЦЕПТ АЛЬБОМУ «ФАТА» ІНДІ-РОК ГУРТУ «VIVIENNE MORT»
Get PDFThe relevance of the research lies in its focus on the conceptual album «Fata» by the Ukrainian indie rock band «Vivienne Mort», which serves as an emotional and intellectual reflection on the events of the war in Ukraine. The aim of the research is to outline the conceptual foundation of «Fata» by «Vivienne Mort», and to identify its main thematic and narrative-dramaturgical lines that reflect the realities of life in Ukraine during wartime. The methodology of the research involves the analysis of the lyrics and music of the album’s songs, based on which the symbolic framework is interpreted and the musical dramaturgy and key concepts are characterized. The scientific novelty of the research lies in the characterization of the conceptual album «Fata» by «Vivienne Mort», the determination of its role in shaping new meanings within Ukrainian culture during the war, and the expansion of understanding regarding the place of indie rock within the Ukrainian cultural and artistic space. Conclusions. «Fata» by «Vivienne Mort» is a cohesive philosophical and emotional narrative that depicts the complex journey of an individual during times of war. Through the symbolism of the veil (fata) as both a protective talisman and a representation of fate, the album conveys a wide range of emotions – from the pain of loss to the hope for renewal. The album blends indie rock with Ukrainian folk elements, strengthening the national identity of the work. Its sound palette is broad – ranging from intimate lyricism to elevated climaxes, emphasizing the drama and emotional depth of the content.Each composition explores a particular aspect of human existence under the conditions of war, forming several overarching lines that unite the songs not only thematically but also musically through expressive and dramaturgical techniques. «Fata» stands as the voice of a generation learning to live under new circumstances, accepting their fate with dignity and an inner light.Актуальність дослідження полягає у зверненні до концептуального альбому «Фата» українського інді-рок гурту «Vivienne Mort», який став емоційно-інтелектуальною рефлексією на події війни в Україні. Мета дослідження – окреслити концептуальну основу альбому «Фата» гурту «Vivienne Mort», визначити його основні тематичні та сюжетно-драматургічні лінії, що відбивають реалії життя в Україні в умовах війни. Методологія дослідження передбачає аналіз текстів та музики пісень альбому, на основі яких здійснюється інтерпретація його символічного ряду та характеристика музичної драматургії й основних концептів. Наукова новизна дослідження полягає у характеристиці концептуального альбому «Фата» гурту «Vivienne Mort», визначенні його ролі у формуванні нових змістів української культури в умовах війни, розширенні уявлення про місце інді-року в українському культурно-мистецькому просторі. Висновки. Альбом «Фата» гурту «Vivienne Mort» є цілісним філософсько-емоційним наративом, що відтворює складний шлях людини у часи війни. Через символіку фати як оберега та уособлення долі альбом передає широкий спектр емоцій – від болю втрат до надії на оновлення. В альбомі поєднано інді-рок із українськими народними елементами, що посилює національну ідентичність твору. Звукова палітра альбому є широкою – від камерної лірики до піднесених кульмінації, що підкреслює драматизм і глибину емоційного змісту. Кожна композиція розкриває окремий аспект людського буття в умовах війни, формуючи кілька наскрізних ліній, які об’єднують пісні не лише змістовно-тематично, а й музично за допомогою виражальних та драматургічних засобів. Альбом «Фата» є голосом покоління, яке вчиться жити в нових обставинах, приймаючи свою долю з гідністю та світлом усередині
СУЧАСНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО КЛАСИЧНОГО СОЛОСПІВУ У ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ
Get PDFThe article outlines the trajectory of current scholarly research dedicated to exploring the issues and highlighting the potential directions for the development of Ukrainian classical solo song within the context of the modern sociocultural landscape. Chamber vocal music, as one of the fundamental forms of musical art, occupies a prominent position in the structure of contemporary musical culture and exerts a significant influence on the formation and evolution of other musical genres. This form of vocal art is considered one of the most ancient and profound areas of musical creativity, combining historical heritage with innovative potential. In the works of Ukrainian composers within the chamber vocal tradition, national intonational and stylistic origins are seamlessly integrated with individual artistic innovations that reflect the aesthetics of postmodernism, characteristic of 21st-century global musical culture. Within the framework of today’s cultural discourse, Ukrainian classical solo song demonstrates a high level of vocal artistry, in which both the originality of the composer’s vision and the authentic traits of national identity are embodied in an organic manner. The realities of modern performance practice demand that the academic vocalist possesses not only flawless vocal technique but also a wide range of professional competencies necessary for successful concert and stage activity. Consequently, the issue of updating the educational process – particularly in terms of revising the training repertoire and the content of professional preparation – remains highly relevant. In this context, an important task is the revitalization and promotion of chamber vocal genres, which involves expanding the terminological framework of vocal art and reinterpreting traditional perceptions of Ukrainian classical solo song. Of particular value in this area are innovative approaches to interpreting the national vocal repertoire, as demonstrated through the artistic masterclasses of the prominent Ukrainian-British opera singer Pavlo Hunka.У статті окреслюється напрям сучасних наукових досліджень, присвячених вивченню проблематики та висвітленню потенційних векторів розвитку українського класичного солоспіву в контексті сучасного соціокультурного простору. Камерно-вокальна музика, як одна з визначальних форм музичного мистецтва, займає помітне місце у структурі сучасної музичної культури, демонструючи вагомий вплив на формування та еволюцію інших жанрових різновидів. Цей вид вокального мистецтва постає як одна з найдавніших і найглибших сфер музичної творчості, що поєднує в собі історичну спадщину та інноваційний потенціал. У творчості українських композиторів камерно-вокального напряму національні інтонаційно-стилістичні витоки органічно інтегруються з авторськими художніми новаціями, які виявляють риси постмодерністської естетики, властивої глобальній музичній культурі ХХІ століття. У контексті сучасного культурного дискурсу український класичний солоспів демонструє високий рівень вокальної художності, в якому органічно втілено як оригінальність композиторського світогляду, так і автентичні риси національної ідентичності. Сучасні реалії виконавської діяльності потребують від академічного вокаліста не лише досконалого володіння вокальною технікою, а й широкого спектра професійних компетентностей, необхідних для ефективної концертної та сценічної практики. Відтак, питання модернізації освітнього процесу, зокрема перегляду навчального репертуару та змісту фахової підготовки, залишається особливо актуальним. У зв’язку з цим важливим завданням постає активізація процесів популяризації камерно-вокальних жанрів, що передбачає як розширення термінологічного апарату вокального мистецтва, так і переосмислення усталених уявлень про український класичний солоспів. У цьому аспекті особливу цінність становлять інноваційні підходи до інтерпретації національного вокального репертуару, продемонстровані у форматі мистецьких майстер-класів видатного українсько-британського оперного співака Павла Гуньки
КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА ОЛЕНИ ІЛЬНИЦЬКОЇ: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТ
Get PDFThe genre and stylistic features of chamber instrumental works by contemporary Ukrainian composer Olena Ilnytska are considered in the article. By applying contemporary techniques of playing the instrument, the composer changes not only the timbral palette of the instrument, but also the genre paradigms of chamber music. The purpose of the article is to highlight the genre and stylistic features of O. Ilnytska’s chamber instrumental works (Sarabande for solo cello, Bagatelle for solo clarinet, Serenade for violin and piano, and ‘Whirlwind’ for violin, double bass, and piano). The theoretical, interpretive, comparative, complex methods, and the method of generalization comprise the methodology of the research. Their combination enables achieving the aim of the article. Scientific novelty. The chamber works by O. Ilnytska in the context of genre and style paradigms is analyzed for the first time in the article. Conclusions. In chamber instrumental music, O. Ilnytska continues the traditions of domestic and Western European compositional schools. She uses familiar genres of instrumental pieces (sarabande, bagatelle, serenade) and techniques for playing of ancient and romantic music. However, the composer combines traditional instrumental performance techniques with the means of contemporary musical language, which deepens the genre basis of the works and expands the timbral and sonorous possibilities of the instruments. In the presented works, O. Ilnytska clearly demonstrates the characteristic features of the genre, but expands its paradigm, using lexemes of contemporary compositional writing. Her chamber works embody the characteristic features of her style: subjectivity of expression; focus on inner experiences; attention to detail in texture, intonation, and performance skills. The technical complexity of traditional genres gives them a philosophical dimension. O. Ilnytska’s work is part of Ukrainian musical culture, which she presents in the European artistic space, emphasising its originality and uniqueness.У статті розглянуто жанрово-стильові особливості камерно-інструментальних творів сучасної української композиторки Олени Ільницької. Встановлено, що, завдяки застосуванню сучасних прийомів гри на інструменті, композиторка рішуче змінює не лише тембральну палітру інструменту, а й жанрові парадигми камерної музики. Мета публікації полягає у висвітленні жанрових і стильових особливостей камерно-інструментальних творів О. Ільницької, а саме, Сарабанди для віолончелі соло, Багателі для кларнета соло, Серенади для скрипки і фортепіано, «Вихору» для скрипки, контрабаса і фортепіано. Методологію складають теоретичний, інтерпретологічний, компаративний, комплексний, а також метод узагальнення, поєднання яких дає змогу розкрити мету статті. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовані камерні твори О. Ільницької у контексті жанрово-стильової парадигми. Висновки. У камерно-інструментальній музиці О. Ільницька продовжує традиції вітчизняних і західноєвропейських композиторських шкіл. Це виявляється у зверненні до звичних жанрів інструментальних п’єс (сарабанда, багатель, серенада), використанні технічних прийомів, характерних для старовинної, романтичної музики. Утім композиторка поєднує традиційну виконавську техніку гри на інструменті із засобами сучасної музичної мови, що поглиблює жанрову основу творів, розширює тембрально-сонорні можливості інструментів. У зазначених творах О. Ільницька виразно демонструє характерні риси жанру, з-поміж тим сміливо розширює його парадигму, збагачуючи звучання лексемами сучасного композиторського письма. У камерній творчості реалізуються характерні для її стилю риси: суб’єктивність висловлювання; зосередженість на внутрішніх переживаннях; увага до деталізації фактури, інтонації, виконавської майстерності. Технічне ускладнення традиційних жанрів надає їм філософського виміру. Творчість О. Ільницької є частиною української музичної культури, яку вона презентує в європейському мистецькому просторі, підкреслюючи її самобутність і унікальність
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ОСВІТНІ ПРИНЦИПИ ВКЛЮЧЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ В ІНКЛЮЗИВНИЙ ПРОСТІР ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Get PDFThe article is devoted to the principles of inclusive education and the identification of organisational and educational principles for the inclusion of higher education students with special educational needs in the inclusive space of a higher education institution. The problem is considered in the context of integration of the Ukrainian educational system into the European space and compliance with international standards of inclusive education. The study used the content analysis method, which allowed to summarise the legal documents on ensuring equal access to education, analyse modern models of inclusive education and identify the key principles of their implementation.The main objectives of the study include an analysis of the legal framework governing the organisation of the inclusive educational process, identification of conceptual models for the inclusion of students with special educational needs in the educational process, and substantiation of organisational and educational principles that contribute to the effective functioning of the inclusive educational space in a higher education institution. It has been found that the main principles on which inclusive education in higher education is based are scientific, systematic, variable, individualised, socially responsible, interdepartmental integration and social partnership.Special attention is paid to the analysis of foreign experience, which demonstrates the effectiveness of various approaches to the formation of an inclusive educational space. The implementation of innovative educational models, such as block learning and social interaction programmes, which facilitate the inclusion of students with special educational needs in the full educational process, is investigated. A comparative analysis of international practices has shown the importance of an inclusive approach in ensuring the right to higher education for all without exception.As a result of the analytical work carried out, the following general organisational and educational principles were identified: inclusion of persons with special educational needs in the inclusive space of a higher education institution: state and administrative regulation, public activity, technological compensation and business involvement in the development of inclusive education, and their features were also noted.The author emphasises the need for further development of inclusive approaches in higher education by improving legislative mechanisms, expanding methodological support for teachers and creating effective learning models that take into account the individual needs of students with special educational needs. Prospects for further research are related to the analysis of the effectiveness of the implementation of these principles in specific higher education institutions, as well as the development of recommendations for the integration of inclusive approaches into the system of postgraduate education and professional training.Стаття присвячена дослідженню принципів інклюзивної освіти та виокремленню із їх сукупності організаційно-освітніх принципів включення здобувачів вищої освіти з особливими освітніми потребами в інклюзивний простір закладу вищої освіти. Проблема розглядається в контексті інтеграції української освітньої системи в європейський простір і відповідності міжнародним стандартам інклюзивної освіти. У дослідженні застосовано метод контент-аналізу, який дозволив узагальнити нормативно-правові документи з питання забезпечення рівного доступу до освіти, проаналізувати сучасні моделі інклюзивного навчання та виокремити ключові принципи їх реалізації.Основні завдання дослідження включають аналіз нормативно-правової бази, що регулює організацію інклюзивного освітнього процесу, визначення концептуальних моделей включення здобувачів з особливими освітніми потребами в навчальний процес, а також обґрунтування організаційно-освітніх принципів, які сприяють ефективному функціонуванню інклюзивного освітнього простору в закладі вищої освіти. Виявлено, що основними принципами, на яких базується інклюзивна освіта у вищій школі, є науковість, системність, варіативність, індивідуалізація, соціальна відповідальність, міжвідомча інтеграція та соціальне партнерство. Окрему увагу приділено аналізу зарубіжного досвіду, що демонструє ефективність різних підходів до формування інклюзивного освітнього простору. Досліджено впровадження інноваційних освітніх моделей, зокрема блочного навчання та програм соціальної взаємодії, що сприяють включенню студентів з особливими освітніми потребами в повноцінний навчальний процес. Порівняльний аналіз міжнародних практик засвідчив важливість інклюзивного підходу в забезпеченні права на вищу освіту для всіх охочих без винятку. У результаті проведеної аналітичної роботи було виокремлено такі загальні організаційно-освітні принципи: включення осіб з особливими освітніми потребами в інклюзивний простір закладу вищої освіти: державно-адміністративного регулювання, громадської активності, технологічної компенсації та залучення бізнесу в розвиток інклюзивної освіти, а також зазначено їхні особливості. Наголошено на необхідності подальшого розвитку інклюзивних підходів у вищій освіті шляхом удосконалення законодавчих механізмів, розширення методичної підтримки викладачів та створення ефективних моделей навчання, що враховують індивідуальні потреби студентів з особливими освітніми потребами. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом ефективності впровадження зазначених принципів у конкретних закладах вищої освіти, а також розробленням рекомендацій для інтеграції інклюзивних підходів у систему післядипломної освіти та професійної підготовки кадрів
ІСТОРИЧНІ ПРОЛЕГОМЕНИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ГІМНАСТИКИ
Get PDFRecently, the activity and interest of a wide range of young people in various types of mass sports and physical activity for the purpose of recreation and restoration of working capacity, to ensure an effective and relevant level of physical fitness and an adequate state of individual health, has begun to progress. Urbanization and globalization of the processes of development of modern society have led to active searches by humanity for innovative physical culture and health systems that would solve the above-mentioned problems. Gymnastics, which in Antiquity, the Middle Ages, and the Enlightenment era performed general educational functions – the formation of physical and intellectual development, was also affected by such activity; in modern times it acquired the status of a sport and currently continues to develop in the direction of ensuring the health of the current population in various countries of the globe. This scientific article presents the material of the analysis by the author team of scientific and methodological literature on the historical factors of development, formation and further prospects of gymnastics as an Olympic sport and a physical culture and health system. According to scientists of Antiquity, the Middle Ages and the Enlightenment era, gymnastics was a positive aspect of improving physical qualities and motor skills, it contributed to the production of material values of society and transformed the physical and aesthetic nature of man. Gymnastics as an academic discipline educates, develops and forms the sports and physical culture of a future specialist in the field of physical culture and sports. In Ukraine, gymnastics is a priority sport, the national team always wins medals at the Olympic Games. The popularity of modern sports and rhythmic gymnastics, acrobatics, and aerobics among young people lays the foundation for the prospects of their further historical development.Останнім часом, почала прогресувати активність і зацікавленість широкого кола молоді заняттями різними видами масового спорту та рухової активності з метою відпочинку та відновленню працездатності, для забезпечення ефективного та релевантного рівня фізичної підготовленості та адекватного стану індивідуального здоров’я. Урбанізація і глобалізація процесів розвитку сучасного суспільства, призвели до активних пошуків людством інноваційних фізкультурно-оздоровчих систем, які б вирішували, указану проблематику. Під дію такої активності потрапила і гімнастика, яка за доби Античності, Середньовіччя та епоху Просвітництва виконувала загальноосвітні функції – формування фізичного та інтелектуального розвитку; у Нові часи набула статусу виду спорту і у теперішній час продовжує розвиватися у напрямку забезпечення здоров’я нинішнього населення у різних країнах земної кулі. У даній науковій статті, представлений матеріал аналізу авторським колективом науково-методичної літератури щодо історичних чинників розвитку, становлення та подальших перспектив гімнастики як олімпійського виду спорту та фізкультурно-оздоровчої системи. На думку науковців Античності, Середньовіччя та епохи Просвітництва, гімнастика була позитивним аспектом удосконалення фізичних якостей та рухових навичок, вона сприяла виробництву матеріальних цінностей суспільства та перетворила фізичну і естетичну природу людини. Гімнастика як навчальна дисципліна виховує, розвиває та формує спортивну і фізичну культуру майбутнього фахівця сфери фізичної культури і спорту. В Україні, гімнастика є пріоритетним видом спорту, національна збірна команда завжди виборює медалі на Олімпійських іграх. Популярність сучасних спортивної і художньої гімнастики, акробатики і аеробіки серед молоді фундаментує перспективність їх подальшого історичного розвитку