Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ВПЛИВ АФЛАТОКСИНУ В1 НА ІНТЕНСИВНІСТЬ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ У ТКАНИНАХ КАРАСЯ ЗВИЧАЙНОГО
Get PDFIn modern aquaculture, the intensive use of plant ingredients in fish feeds increases the risk of their contamination with mycotoxins.Among these compounds, aflatoxin B1 (AFB1), which is a potent toxicant and is known for its ability to cause oxidative stress, is of particular concern. In view of this, the aim of our work was to investigate the effect of AFB1 on lipid peroxidation processes and the state of antioxidant protection in the tissues of common crucian carp (Carassius carassius (Linnaeus, 1758)), an important commercial fish.The experiment lasted 14 days and was conducted on crucian carp pairs kept in 200-liter aquariums. The fish were divided into two groups: control (without the addition of AFB1) and experimental, which was daily supplemented with AFB1 at a concentration of 1.0 μg/L. After the experiment, biochemical analysis of liver, gill, brain and skeletal muscle tissues was performed. The intensity of lipid peroxidation processes was assessed by the level of end products – malondialdehyde (MDA) and intermediate products –diene conjugates. In addition, the activity of key enzymes of antioxidant defense was measured: superoxide dismutase (SOD), catalase (CAT) and glutathione peroxidase (GP).The results obtained showed that the effect of aflatoxin B1 caused significant oxidative stress in the body of crucian carp. In all studied tissues of the experimental group, a statistically significant increase in the level of MDA and diene conjugates was recorded compared to the control group. The most pronounced changes were observed in the liver, which confirms its role as the main target organ for this toxin. At the same time, in response to the increased level of oxidative stress, compensatory activation of antioxidant defense enzymes occurred in the fish body, which is manifested in a significant increase in the activity of SOD, CAT and GP.These data indicate that aflatoxin B1, even at low concentrations, has a pronounced toxic effect, disrupting redox processes in the fish body. The results of our study are an important confirmation of the need to develop and implement effective strategies to minimize the negative consequences of aflatoxicosis in aquaculture, which includes the use of feed additives-adsorbents.У сучасній аквакультурі інтенсивне використання рослинних інгредієнтів у кормах для риб істотно підвищує ризик їх контамінації мікотоксинами. Ці вторинні метаболіти мікроскопічних грибів становлять серйозну загрозу для здоров’я гідробіонтів, оскільки можуть накопичуватися у кормовій базі та надходити в організм риб навіть у низьких концентраціях. Серед широкого спектра мікотоксинів особливу небезпеку становить афлатоксин В1 (АФВ1) – один із найбільш токсичних та поширених контамінантів, який вважається потужним гепатотоксином, канцерогеном і імунодепресантом. Його небезпека для рибницьких господарств полягає у здатності порушувати метаболізм, індукувати окислювальний стрес та значно знижувати продуктивність аквакультури.У проведеному дослідженні встановлено, що афлатоксин В1 індукує інтенсивні процеси перекисного окиснення ліпідів і спричиняє окислювальний стрес у тканинах карася звичайного (Carassius carassius (Linnaeus, 1758)). Це проявлялося у статистично значущому підвищенні рівня малонового діальдегіду (МДА) та дієнових кон’югатів у всіх досліджених тканинах експериментальної групи порівняно з контролем. Найбільш виражені зміни спостерігалися у печінці, що підтверджує її ключову роль як органу-мішені для токсичної дії афлатоксину. Водночас у відповідь на підвищене навантаження активних форм кисню відбувалася компенсаторна активація ферментів антиоксидантного захисту. Зокрема, було зафіксовано значне зростання активності супероксиддисмутази (СОД), каталази (КАТ) та глутатіонпероксидази (ГП), що свідчить про мобілізацію природних захисних механізмів організму риб.Отримані результати доводять, що афлатоксин В1 навіть у низьких концентраціях чинить виражений токсичний вплив на риб, порушуючи окислювально-відновні процеси, змінюючи біохімічний гомеостаз і провокуючи розвиток окислювального стресу. Це підтверджує необхідність комплексного моніторингу стану риб у системах аквакультури, а також впровадження профілактичних стратегій. Одним із найбільш перспективних напрямів є застосування кормових добавок-адсорбентів та антиоксидантних препаратів, здатних знижувати біодоступність афлатоксину і нейтралізувати його негативний вплив. Таким чином, результати дослідження не лише поглиблюють розуміння механізмів дії АФВ1 на організм риб, але й мають практичне значення для підвищення екологічної та харчової безпеки у сучасних рибогосподарських системах
ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА БАТЬКІВ ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ
Get PDFThis article discusses the problems that families of children with autism constantly face and suggests ways to overcome them.The author examines the connection between the diagnosis of autism spectrum disorder and the peculiarities of parents' grief stages.The current problems faced by parents of children with autism include: a complete lack of information in society about autism spectrum disorders and their manifestations, the development and behaviour of children with autism at home and in the community; and the lack of specialised public education institutions for children with autism spectrum disorders; a shortage of medical and correctional specialists; negative and harsh remarks by close relatives, especially those around them who do not have information, about the behaviour of a child with autism; parents' lack of information about the child's developmental characteristics and real capabilities, which leads to constant fear and prolonged stress; lack of psychological assistance to parents of children with autism spectrum disorders in inclusive resource and correctional and developmental centres; parents' need for rest due to the lack of assistance in caring for a child with autism; fear for the child's future; financial difficulties of the family related to the treatment, nutrition, correction and development of a child with autism spectrum disorder.Analysing foreign and domestic research, the author finds that until recently, insufficient attention was paid to psychological support for parents, and assistance was provided only in relation to the child's educational and learning process; the connection between the psychological health of parents and the quality of the child's upbringing was hardly paid attention to; it is noted that not only mothers suffer from the child's illness, but also fathers experience family and social isolation. The author substantiates the need to provide psychological assistance to parents of children with autism spectrum disorders both in the inclusive education system and outside it.У статті розглядаються проблеми, з якими постійно стикаються сім’ї дітей з аутизмом, та пропонуються шляхи їхнього подолання. Розглянуто зв'язок між встановленням дитині діагнозу «розлад аутистичного спектра» та особливостями під час переживання стадій горя у батьків. До актуальних проблем, з якими постійно стикаються батьки дітей з аутизмом належать: повна відсутність інформації у соціуму стосовно розладу аутистичного спектру та особливостей його прояву, особливостей розвитку і поведінки дитини з аутизмом вдома та серед оточуючих; відсутність спеціалізованих державних закладів освіти для дітей з розладами аутистичного спектру; дефіцит медичних та корекційних фахівців; негативні та різкі зауваження близьких родичів, а особливо оточуючих, що не володіють інформацією, стосовно поведінки дитини з аутизмом; відсутність у батьків необхідної інформації щодо особливостей розвитку дитини, її реальних можливостей, а звідси й постійні страх і пролонгований стрес; відсутність психологічної допомоги батькам дітей із розладами аутистичного спектру в інклюзивно-ресурсних та корекційно-розвиваючих центрах; необхідність батьків у відпочинку з-за відсутності допомоги по догляду за дитиною з аутизмом; страх за майбутнє дитини; фінансові труднощі сім’ї, пов’язані з лікуванням, харчуванням, корекцією і розвитком дитини з розладом аутистичного спектра. Аналізуючи зарубіжні та вітчизняні дослідження, з’ясовано, що донедавна психологічній підтримці батьків приділялось недостатньо уваги, а допомога надавалась лише стосовно виховного та навчального процесу дитини, на зв’язок між психологічним здоров’ям батьків і якісним вихованням дитини майже не зверталось уваги; наголошується, що не тільки матері страждають від хвороби дитини, а й батьки важко переживають сімейну і соціальну ізоляцію. Обґрунтована необхідність надання психологічної допомоги батькам дітей з розладами аутистичного спектра як в системі інклюзивної освіти, так і поза нею
СТИГМАТИЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРЕШКОДИ В СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ РЕАДАПТАЦІЇ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Get PDFWar as a social upheaval causes profound changes in the structure of society, in particular, the formation of new social groups that have special needs and require specialized social services. Military personnel, although not a new category in the context of social services, have become significantly more numerous since the beginning of Russia's large-scale invasion of Ukraine in 2022. The number of demobilized and people returning from the war is growing every day, which creates new challenges for the system of providing social services. In addition, one of the main problems is the stigmatization of the military, which affects the effectiveness of the provision of these services. Initially, at the very beginning of the war, military personnel were perceived in society as heroes fighting for the independence and security of the country. However, over time, the positive perception changes to a negative one, which, in particular, is manifested in social stereotypes that contribute to their stigmatization. Stigma of the military may be associated with numerous factors, including psychological differences between those who have experienced combat and those who have remained at home. This situation leads to the fact that some military personnel may be perceived by society as "others", which has certain negative consequences for their reintegration into society after returning from the front. This, in turn, complicates the provision of necessary social services to them, since stigmatization can affect access to medical, psychological and social services, and also creates obstacles to social adaptation. In order to study the causes and consequences of stigmatization of the military in society, as well as its impact on the provision of social services, we conducted a theoretical analysis of foreign and domestic studies. It was found that stigmatization of the military is a global phenomenon that manifests itself in many countries, where the public distinguishes combatants from those who have not experienced them. One of the main aspects of this phenomenon is alienation, which arises due to the difference in the experience of war and peaceful life, which forms new social barriers. It is also important to understand how such social stereotypes can affect the processes of rehabilitation and readaptation of military personnel to civilian life, as well as their reintegration into social and economic processes.Thus, the analysis of the stigmatization of the military helps to identify the main barriers to the effective provision of social services and outline ways to overcome them. The results of the study indicate the importance of changes in the public perception of the military and the need to create support programs that will contribute to their rehabilitation and adaptation to civilian life, in particular through a change in attitudes towards them at the social level.Війна як соціальне потрясіння викликає глибокі зміни в структурі суспільства, зокрема, утворення нових соціальних груп, які мають особливі потреби та потребують спеціалізованих соціальних послуг. Військовослужбовці, хоча й не є новою категорією в контексті соціальних служб, після початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році стали значно чисельнішими. Кількість демобілізованих та людей, які повертаються з війни, зростає щодня, що створює нові виклики для системи надання соціальних послуг. Крім того, одна з основних проблем полягає у стигматизації військових, що впливає на ефективність надання цих послуг. Спочатку, на самому початку війни, військовослужбовці були сприйняті в суспільстві як герої, що борються за незалежність та безпеку країни. Однак, з часом, позитивне сприйняття змінюється на негативне, що, зокрема, проявляється в соціальних стереотипах, які сприяють їх стигматизації. Стигматизація військових може бути пов’язана з численними факторами, зокрема психологічними відмінностями між тими, хто пережив бойові дії, та тими, хто залишився вдома. Така ситуація призводить до того, що деякі військовослужбовці можуть бути сприйняті суспільством як "інші", що має певні негативні наслідки для їх реінтеграції в соціум після повернення з фронту. Це, у свою чергу, ускладнює надання їм необхідних соціальних послуг, оскільки стигматизація може впливати на доступ до медичних, психологічних та соціальних послуг, а також створює перешкоди для соціальної адаптації. З метою дослідження причин і наслідків стигматизації військових у суспільстві, а також її впливу на надання соціальних послуг, ми провели теоретичний аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень. Виявлено, що стигматизація військових є глобальним явищем, яке проявляється в багатьох країнах, де громадськість відрізняє учасників бойових дій від тих, хто не пережив їх. Одним з основних аспектів такого явища є відчуження, яке виникає через різницю у досвіді війни та мирного життя, що формує нові соціальні бар'єри. Важливим є також розуміння, як такі соціальні стереотипи можуть впливати на процеси реабілітації та реадаптації військових до цивільного життя, а також на їх реінтеграцію в соціальні та економічні процеси. Таким чином, аналіз стигматизації військових допомагає визначити основні бар'єри для ефективного надання соціальних послуг та окреслити шляхи їх подолання. Результати дослідження вказують на важливість змін у суспільному сприйнятті військових та необхідність створення програм підтримки, які сприятимуть їх реабілітації та адаптації до цивільного життя, зокрема через зміну ставлення до них на соціальному рівні
ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДІ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПРОКРАСТИНАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ
Get PDFThe challenges of today, associated with prolonged uncertainty and daily risks due to the war, substantiated the relevance and expediency of the presented article. The purpose of the reconnaissance was to identify the features of the manifestation of the components of emotional intelligence, resilience in young people of adolescence during the war, taking into account the level of their procrastination. For this purpose, N. Hall's method was used to determine the level and components of emotional intelligence, the method of diagnosing resilience by K. Lappert, scale of general procrastination by C. Lei (adaptation by T. Yudieieva). The empirical study has covered 215 people (30.2% male, 69.8% female), whose average age was 18 years. It has been recorded that most young men and women currently have an average level of procrastination (but its level increases over time in adolescence), which has shown greater empathy and better management of their emotions. Individuals with a low level of postponement turned out to be more self-motivated, more aware of emotions and feelings. It has been shown that the increase in the manifestation of procrastination is differentiated by sex: women have a more noticeable tendency to decrease resistance, recognition of the emotions of others, self-motivation, general EI, empathy, management of their emotions; men – a decrease in emotional awareness, self-motivation, recognition of the emotions of others, resilience, but on the contrary, the growth of empathy, the management of one's emotions. In general, procrastination has shown a clear inverse relationship with resilience and emotional intelligence, its components. The analysis showed that in young people with different levels of postponement (low and medium), the components of emotional intelligence work differently (we are talking primarily about emotional awareness, empathy, managing one's emotions, self-motivation).Виклики сьогодення, пов’язані з тривалою невизначеністю та щоденними ризиками через війну, обґрунтували актуальність і доцільність представленої статті. Мета розвідки полягала у виявленні особливостей прояву складових емоційного інтелекту, резильєнтності молоді юнацького віку в умовах війни, враховуючи рівень їхньої прокрастинації. Задля цього було використано методику Н. Холла для визначення рівня та складових емоційного інтелекту, методику діагностики резильєнтності К. Лапперт, шкалу загальної прокрастинації К. Лея (адаптація Т. Юдєєвої). Емпіричне дослідження охопило 215 осіб (30,2 % – чоловічої, 69,8% – жіночої статі), середній вік яких – 18 р. Зафіксовано, що більшість юнаків і юнок наразі мають середній рівень прокрастинації (але з часом в юності її рівень зростає), що увиразнило більшу емпатійність та краще керування своїми емоціями. Особи з низьким рівнем відтермінування виявилися більш самомотивовані, більш обізнані щодо емоцій і почуттів. Показано, що зростання прояву прокрастинації диференціюється за статтю: в юнок помітніша тенденція до зниження резильєнтності, розпізнавання емоцій інших, самомотивації, загального ЕІ, емпатії, керування своїми емоціями; у хлопців – зниження емоційної обізнаності, самомотивації, розпізнання емоцій інших, резильєнтності, а навпаки – зростання емпатії, керування своїми емоціями. Загалом прокрастинація продемонструвала чіткий обернений зв’язок із резильєнтністю та емоційним інтелектом, його складовими. Проведений аналіз засвідчив, що в молодих людей із різним рівнем відтермінування (низьким і середнім) неоднаково спрацьовують складові емоційного інтелекту (йдеться передусім про емоційну обізнаність, емпатію, керування своїми емоціями, самомотивацію)
СУЧАСНІ ОСВІТНІ ПРАКТИКИ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
Get PDFThe article is devoted to the systematization of modern educational practices for developing critical thinking among learners. The work provides a comprehensive theoretical analysis of the main methods for cultivating critical thinking that are applied within educational environments. In particular, it examines methods of parallel thinking, problem-based learning, metacognition, and digital content critique. The authors conceptualize critical thinking as a mental process of independent inquiry and the discovery of fundamentally new insights – that is, a process of mediation and generalization in the reflection of reality during its analysis and synthesis, which arises on the basis of practical activity and experience. In the course of the research, the effectiveness of various methods for developing critical thinking was analyzed in terms of their didactic feasibility, practical implementation mechanisms, and learning outcomes. It has been demonstrated that problem-based learning enhances the ability to formulate questions and seek well-reasoned solutions, metacognition enables awareness of one’s own thought processes, the method of parallel thinking develops the ability to generate multiple possible options or ideas for problem-solving and digital content critique fosters media literacy and the ability to distinguish reliable information from fake or manipulative content. An analysis of scientific and empirical studies confirmed that the use of the STEAM approach, simulations and role-playing games, as well as the integration of emerging technologies, including artificial intelligence, significantly increases the effectiveness of developing learners critical thinking skills. Moreover, the incorporation of modern technologies into the educational process motivates learners to engage actively, promotes independent decision-making, meaningful analysis, information comparison, and enhances their ability to evaluate alternatives and identify optimal solutions to problems. The synthesis of research results indicates that the development of critical thinking requires a comprehensive approach combining interactive methods, technological flexibility, and continuous monitoring of effectiveness.Стаття присвячена систематизації сучасних освітніх практик розвитку критичного мислення здобувачів освіти. У роботі здійснено всебічний теоретичний аналіз основних методів розвитку критичного мислення, що застосовуються в освітньому процесі. Зокрема, розглядаються методи паралельного мислення, проблемно-орієнтованого навчання, метапізнання та цифрової критики контенту. Автори розглядають критичне мислення як психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, що передбачає опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. У ході дослідження було проаналізовано дієвий потенціал методів розвитку критичного мислення з точки зору їхньої дидактичної доцільності, практичних механізмів реалізації та результативності у навчальній діяльності. Доведено, що проблемне навчання сприяє розвитку здатності до постановки запитань і пошуку аргументованих рішень, метапізнання дозволяє усвідомлювати власні мисленнєві процеси, метод паралельного мислення, який розвиває здатність генерувати безліч можливих варіантів або ідей для розв’язання проблеми, а цифрова критика контенту сприяє медіаграмотності та умінню розрізняти достовірну інформацію від фейкової та маніпулятивної. Аналіз наукових праць і емпіричних досліджень підтвердив, що застосування STEAM-підходу, симуляцій та рольових ігор, а також інтеграція новітніх технологій, зокрема штучного інтелекту, значно підвищує ефективність розвитку критичного мислення здобувачів освіти. Крім того, впровадження сучасних технологій у навчальний процес мотивує здобувачів освіти до активної участі, сприяє розвитку самостійного ухвалення рішень, змістовного аналізу, співставлення інформації, а також здатності оцінювати альтернативи та знаходити оптимальні шляхи вирішення задач. Узагальнення результатів дослідження засвідчило, що розвиток критичного мислення вимагає комплексного підходу, який поєднує інтерактивні методи, технологічну гнучкість та постійний моніторинг результативності
САМОРОЗВИТОК ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ТА ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ В СИТУАЦІЯХ ЖИТТЄВИХ КРИЗ
Get PDFDuring crises, people often find themselves at the limits of their emotional, psychological and physical capabilities, and it is in these moments of testing that they discover sources of strength, resilience and resourcefulness. Facing life challenges can lead to increased selfawareness, improved emotional intelligence and a reassessment of life priorities, and by discovering and using these opportunities, people can catalyze transformative personal development in times of crisis. According to the results of an empirical study of the dispositional characteristics of self-development, resilience and self-compassion among students in conditions of chronic extremism. It was found that the majority of students demonstrate a high level of need for self-development, in particular in self-improvement and conscious selfcreation. However, only a third of those surveyed have a high level of conditions for self-development (self-strength, autonomy, positive self-perception). Students are characterized mainly by an average (moderate) level of resilience. Although they highly value their ability to achieve goals, effectively solve problems, and feel strong, they show low levels of concentration skills in times of difficulty and appeal to higher powers. These results are explained by wartime conditions. Regarding self-compassion as a resource for resilience and selfdevelopment, most students have an average level, showing potential for self-support, but a tendency to self-criticism and isolation. The least developed components are “kindness to oneself” and “mindfulness”. Based on the analysis, a strong positive correlation between self-compassion and resilience is predicted, i.e. there is a need for targeted formation of self-compassion skills to increase psychological resilience and personal growth of students.Під час криз люди часто опиняються на межі своїх емоційних, психологічних та фізичних можливостей, саме в ці моменти випробувань вони відкривають у собі джерела сили, стійкості та винахідливості. Зіткнення з життєвими викликами може зумовити поглиблення самосвідомості, покращення емоційного інтелекту та переоцінки життєвих пріоритетів, виявляючи та використовуючи ці можливості, люди можуть каталізувати трансформаційний особистісний розвиток у часи кризи. За результатами емпіричного дослідження диспозиційної характеристики саморозвитку, резильєнтності та самоспівчуття серед студентів-психологів в умовах хронічної екстремальності. Виявлено, що більшість студентів демонструють високий рівень потреби у саморозвитку, зокрема в самовдосконаленні та усвідомленому самотворенні. Однак, лише третина опитаних має високий рівень умов для саморозвитку (сила Я, автономність, позитивне самосприйняття). Студенти характеризуються переважно середнім (помірним) рівнем резильєнтності. Хоча вони високо оцінюють свою здатність досягати цілей, ефективно вирішувати проблеми та відчувають себе сильною особистістю, відзначається низька вираженість навичок зосередження в труднощах та звернення до вищих сил. Отримані результати значною мірою пояснюються умовами воєнного часу. Стосовно самоспівчуття як ресурсу резильєнтності та саморозвитку, більшість студентів мають середній рівень, виявляючи потенціал для самопідтримки, але схильність до самокритики та ізоляції. Найменш розвиненими компонентами є «доброта до себе» та «майндфулнес» (уважність). На основі аналізу прогнозується сильна позитивна кореляція між самоспівчуттям та резильєнтністю, тобто існує необхідність цілеспрямованого формування навичок самоспівчуття для підвищення психологічної стійкості та особистісного зростання студентів
ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ВІЙНИ, ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ОНЛАЙН-КОНСУЛЬТУВАННЯ
Get PDFThe article presents the results of an empirical study of the psychological state of individuals in need of support due to military events, aimed at scientifically substantiating the feasibility and effectiveness of online counseling technologies. The relevance of the study is determined by the growing need for psychological assistance among people affected by the traumatic impact of war and the limited opportunities to receive traditional face-to-face therapy. The purpose of the research is to identify the characteristics of the respondents’ psychological state and to substantiate the use of remote support formats to overcome the consequences of stress and trauma. The study was conducted at the Kherson Assistance Center “Vilni Razom” (Chernivtsi) and involved 30 participants aged 18 to 65, mostly internally displaced persons. To assess the psychological state of the respondents, three tools were used: the PSM-25 Psychological Stress Scale, the Traumatic Stress Questionnaire, and the WHO Quality of Life Questionnaire. The results revealed high levels of stress and trauma, as well as decreased indicators of psychological well-being, confirming the critical need for professional psychological support. An analysis of current international and domestic studies indicates that online counseling can be as effective as traditional therapy, provided that specialists receive proper training and ethical standards are observed. The advantages of remote counseling include accessibility, safety, confidentiality, and the reduction of psychological barriers to seeking help. The findings confirm the feasibility of implementing online counseling as a flexible, adaptive, and effective form of psychological assistance in wartime conditions. The scientific novelty of the study lies in identifying empirical indicators of the psychological state of individuals with war-related trauma and substantiating the need to develop a specialized online counseling program as a modern and adaptive form of psychological support.У статті представлено результати емпіричного дослідження психологічного стану осіб, які потребують підтримки внаслідок воєнних подій, з метою наукового обґрунтування доцільності та ефективності застосування технологій онлайн-консультування. Актуальність теми зумовлена зростанням потреби у психологічній допомозі серед осіб, які зазнали травматичного впливу війни, та обмеженими можливостями отримання традиційної очної терапії. Метою дослідження є виявлення особливостей психологічного стану респондентів і обґрунтування застосування дистанційних форм підтримки для подолання наслідків стресу і травматизації. У дослідженні, проведеному на базі Центру допомоги херсонцям «Вільні разом» (м. Чернівці), взяли участь 30 осіб віком від 18 до 65 років, переважно внутрішньо переміщені особи. Для оцінки психологічного стану респондентів використано три методики: «Шкалу психологічного стресу PSM-25», «Опитувальник травматичного стресу» та «Опитувальник якості життя ВООЗ». Результати показали високі рівні стресу та травматизації, а також зниження показників психологічного благополуччя, що підтверджує критичну потребу у професійній підтримці. Проведений аналіз сучасних зарубіжних та вітчизняних досліджень свідчить, що онлайн-консультування є не менш ефективним, ніж традиційна терапія, за умови належної підготовки фахівців і дотримання етичних стандартів. Перевагами дистанційної форми є доступність, безпечність, конфіденційність та зниження психологічних бар’єрів для звернення по допомогу.Результати дослідження підтверджують доцільність впровадження онлайн-консультування як гнучкої, адаптивної та ефективної форми психологічної допомоги в умовах війни. Наукова новизна полягає у виявленні емпіричних показників психологічного стану осіб з воєнною травмою та обґрунтуванні необхідності розробки спеціалізованої програми онлайн-консультування як гнучкої та адаптивної форми психологічної підтримки
РОЛЬ ГОЛОВОЛОМОК У РОЗВИТКУ СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Get PDFThis article examines the role of puzzles as an effective tool for developing sensory integration in children with delayed mental development (DMD). Sensory integration is a crucial process that ensures the adequate perception and processing of sensory information necessary for the successful development of motor, cognitive, and communication skills. Sensory integration in children with DMD is often impaired, requiring targeted corrective interventions. The article substantiates the selection of «Smart Games» puzzles, which – due to their high-quality materials, thematic variety, graduated difficulty, and age-appropriate design — serve as a universal tool for stimulating the tactile, vestibular, proprioceptive, visual, and auditory systems. A detailed analysis is provided of how these puzzles influence key components of sensory integration, which is presented in a corresponding table. Based on practical experience with correctional sessions for children with IDD, the structure of a typical session is described, including introductory, main, and final parts, along with examples of complementary sensory and motor exercises. Observational results from sessions demonstrate improvements in attention, motor coordination, visual-spatial perception, motivation, and emotional wellbeing. As a result of the correctional work, practical recommendations were developed for educators, correctional specialists, teaching assistants, and parents on the effective use of puzzles in developmental intervention for children with IDD. Thus, puzzles can be regarded not merely as educational games, but as a targeted corrective tool that promotes the harmonious development of sensory integration in children with delayed mental development. Their use in the educational process opens new opportunities for implementing an individual approach, enhancing learning outcomes, and improving the quality of life for children with special educational needs.У статті розглядається роль головоломок як ефективного засобу розвитку сенсорної інтеграції у дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). Сенсорна інтеграція є важливим процесом, що забезпечує адекватне сприйняття та обробку сенсорної інформації, необхідної для успішного розвитку моторики, когнітивних та комунікативних навичок. Особливості сенсорної інтеграції у дітей із ЗПР часто супроводжуються порушеннями, що потребує цілеспрямованої корекційної роботи. У статті обґрунтовано вибір головоломок серії «Smart Games», які завдяки високій якості матеріалів, різноманітності тематики, градації складності та адаптованості до вікових особливостей дітей, є універсальним інструментом для стимуляції тактильної, вестибулярної, пропріоцептивної, візуальної та слухової систем. Детально проаналізовано, як саме головоломки впливають на основні напрямки сенсорної інтеграції, що відображено у відповідній таблиці. На основі практичного досвіду проведення корекційних занять з дітьми із ЗПР описано структуру заняття, що включає вступну, основну та заключну частини, а також наведено приклади супровідних сенсорних та рухових вправ. Представлено результати спостережень за дітьми під час занять, які свідчать про покращення уваги, моторики, зорово-просторового сприйняття, мотивації та емоційного стану. За результатами корекційних занять розроблено практичні рекомендації для педагогів, корекційних спеціалістів, асистентів вчителів і батьків щодо ефективного використання головоломок у корекційно-розвивальній роботі з дітьми із ЗПР. Отже, головоломки можуть розглядатися не лише як розвивальні ігри, а як цілеспрямований корекційний інструмент, що сприяє гармонійному розвитку сенсорної інтеграції у дітей із затримкою психічного розвитку. Їх використання в освітньому процесі відкриває нові можливості для реалізації індивідуального підходу, підвищення ефективності навчання та якості життя дітей з особливими освітніми потребами
ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКІВ ПОДРУЖНІХ КОНФЛІКТІВ У СІМ’ЯХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Get PDFThe article presents an in-depth theoretical and empirical analysis of the social and psychological factors that determine the nature and dynamics of marital conflicts in the families of military personnel during wartime. The military family is viewed as a system with a disturbed balance, in which external wartime stressors provoke transformations of internal structural and communicative mechanisms. It is conceptually demonstrated that chronic stress and psychotraumatic events activate maladaptive coping mechanisms, reduce emotional regulation capacity, and diminish the quality of marital communication. The functioning of the marital dyad is analyzed through the lens of attachment theory, which explains the emergence of emotional distancing, decreased trust, and disruptions of basic patterns of intimacy caused by constant danger and uncertainty. Role theory is also considered, indicating that prolonged absence of the servicemember and the partner’s overload with responsibilities lead to the disintegration of family roles and intensification of intra-systemic contradictions. The empirical study confirmed the theoretical assumptions: the dominance of chronic stress, emotional instability, high anxiety levels, and role overload form the core of conflictogenic processes. Military personnel demonstrated signs of combat stress, difficulties with readaptation after rotations, and a tendency to avoid emotional contact, which corresponds to established models of stress and emotional exhaustion. The wives showed symptoms of secondary traumatization, tension associated with waiting, and reduced psychological resources. Conflicts in such families often take on a latent character, consistent with the “hidden conflict” model, where unspoken emotions, communication avoidance, and gradual emotional disengagement predominate. Theoretically, it is shown that disturbances in emotional exchange serve as a key factor undermining the stability of the marital system under wartime threats. The practical significance of the study lies in identifying directions for psychological support for military families. The authors substantiate the need for implementing programs aimed at developing adaptive coping strategies, restoring emotional closeness, stabilizing family roles, preventing secondary traumatization, and strengthening resource-based models of stress management. The theoretically enriched interpretation of the findings forms a basis for further interdisciplinary research on military families in the context of prolonged social crises.У статті здійснено поглиблений теоретико-емпіричний аналіз соціально-психологічних чинників, що визначають природу та динаміку подружніх конфліктів у сім’ях військовослужбовців у період війни. Сім’я військовослужбовця розглядається як система з порушеною рівновагою, у якій зовнішні стресори війни викликають трансформацію внутрішніх структурних та комунікативних механізмів. Концептуально доведено, що хронічний стрес та психотравмувальні події активують механізми дезадаптивного копінгу, знижують здатність до емоційної регуляції та погіршують якість подружньої комунікації. Функціонування подружжя аналізується крізь призму теорії прив’язаності, яка пояснює появу емоційного дистанціювання, зниження довіри та порушення базових патернів близькості через постійну небезпеку й невизначеність. Розглянуто рольову теорію, відповідно до якої тривала відсутність військовослужбовця та перевантаження партнера обов’язками спричинює дезінтеграцію сімейних ролей і посилення внутрішньосистемних суперечностей. Емпіричне дослідження, підтвердило теоретичні висновки: домінування хронічного стресу, емоційної нестабільності, високого рівня тривожності та ролевого перевантаження формує основу конфліктогенних процесів. У військовослужбовців виявлено ознаки бойового стресу, труднощі реадаптації після ротацій і тенденцію до уникання емоційного контакту, описану в моделях стресу та емоційного виснаження. У дружин зафіксовано симптоми вторинної травматизації, напруження очікування та зниження ресурсності. Конфлікти у таких сім’ях часто набувають латентного характеру, що узгоджується з моделлю «прихованих конфліктів», де домінують непроговорені переживання, уникання комунікації та поступове емоційне охолодження. Теоретично доведено, що саме порушення емоційного обміну виступає ключовим чинником руйнування стабільності шлюбної системи у період воєнних загроз. Практична значущість роботи полягає у визначенні напрямів психологічної підтримки військових родин. Обґрунтовано необхідність впровадження програм розвитку адаптивних копінг-стратегій, відновлення емоційної близькості, стабілізації сімейних ролей, профілактики вторинної травматизації та формування ресурсних моделей подолання стресу. Теоретично збагачена інтерпретація результатів створює підґрунтя для подальших міждисциплінарних досліджень військових сімей у контексті тривалих соціальних криз
РИТОРИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ: СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ
No full textThe article attempts to create a structural model of rhetorical competence of students and analyze methodological approaches to its formation. It is stated that rhetorical competence as a complex multi-component formation, conscious and motivated use of rhetorical means in combination with intellectual, spiritual, and moral qualities of personality, requires mastery of public speaking techniques, the ability to analyze communicative situations, the selection of optimal strategies of influence, and the creation of convincing and relevant statements. The theoretical and methodological foundations for the formation of rhetorical competence in students are outlined. Specific didactic principles of communicativeness, activity, personal orientation, cultural relevance, reflexivity, etc. are analyzed, and the structural components of rhetorical competence-cognitive, operational, motivational, and reflexive are generalized. A structural model of rhetorical competence is developed and substantiated, and a comparative characteristic of effective methodological approaches to the formation of rhetorical competence of students and their possibilities is presented. The prospects for integrating various methodological approaches in the process of forming rhetorical competence are envisaged. Promising areas for the development of methods for forming rhetorical competence include the creation of electronic educational resources, the introduction of distance and information and communication technologies in education, and the development of new forms of assessing rhetorical competence. A structural model of rhetorical competence has been developed and substantiated, and a comparative description of effective methodological approaches to the formation of rhetorical competence in students and their capabilities has been presented. The prospect of integrating various methodological approaches in the process of forming rhetorical competence is envisaged. Promising areas for the development of methods for forming rhetorical competence include the creation of electronic educational resources, the introduction of distance and information and communication technologies in education, and the development of new forms of assessing rhetorical achievements, etc.У статті здійснено спробу створення структурної моделі риторичної компетентності здобувачів освіти й аналізу методологічних підходів до її формування. Констатовано, що риторична компетентність як складне багатокомпонентне утворення, усвідомлене й мотивоване використання риторичних засобів із поєднанням інтелектуальних, духовних, моральних якостей особистості передбачає володіння техніками публічного мовлення, здатність до аналізу комунікативної ситуації, вибору оптимальних стратегій впливу, створення переконливих і доречних висловлювань. Окреслено теоретико-методологічні засади формування риторичної компетентності здобувачів світи. Проаналізовано специфічні дидактичні принципи комунікативності, діяльності, особистісної орієнтації, культуровідповідності, рефлексивності тощо та узагальнено структурні компоненти риторичної компетентності – когнітивний, операційний, мотиваційний, рефлексивний. Розроблено й обґрунтовано структурну модель риторичної компетентності й представлено порівняльну характеристику ефективних методологічних підходів до формування риторичної компетентності здобувачів освіти та їх можливості. Передбачено перспективність інтеграції різних методологічних підходів у процесі формування риторичної компетентності. Перспективними напрямами розвитку методики формування риторичної компетентності визначено створення електронних навчальних ресурсів, упровадження технологій дистанційного та інформаційно-комунікаційного навчання, розробка нових форм оцінювання риторичних досягнень тощо