Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
КРИТЕРІЇ ДОБОРУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕПЕРТУАРУ ДЛЯ ГІТАРИСТІВ У МИСТЕЦЬКИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
Get PDFThe article is devoted to the problems of selection of modern Ukrainian repertoire for guitarists in art education institutions.The relevance of the chosen topic is determined by the need to create a high quality educational environment that integrates the professional training of performers with nationally oriented artistic priorities. The study analyzes the criteria for repertoire breeding, taking into account pedagogical, technical and aesthetic factors.Pedagogical criteria cover the compliance of musical material with the age and psychophysiological features of students, adherence to the principle of gradual complication of performing tasks, as well as the presence of a clearly defined didactic purpose of each work. The technical requirements of the repertoire are considered through the prism of the level of complexity, specifics of performing techniques and applique capabilities of modern compositions. The aesthetic aspect of selection implies an emphasis on a national intonational basis, genre-style models and artistic value of musical works.The article analyzes the current trends in the development of Ukrainian guitar music, including the integration of folklore sources with modern composer technology. Among the authors whose work is a potential repertoire resource for the educational process at different stages of preparation, is distinguished: Alina Boyko (“Variations on the theme of the Ukrainian folk song”, “Oh whose horse stands”, “Oh you, girl, from a nut of grain”,“Monologue”); Fyodor Bernat (Ukrainian ballad on the topic of folk song "My Mother Mother"); Oleksandr Kotnchenko (Nocturne); Constantine Chechen.The conclusions substantiate the need to implement a systematic approach to the formation of repertoire policy in art education, as well as the prospects of further development of curricula, in particular by creating specialized collections of contemporary Ukrainian guitar music, supplemented by methodological recommendations.Стаття присвячена проблематиці добору сучасного українського репертуару для гітаристів у мистецьких закладах освіти. Актуальність обраної теми визначається необхідністю створення високоякісного навчального середовища, що інтегрує професійну підготовку виконавців із національно орієнтованими мистецькими пріоритетами. У дослідженні здійснено аналіз критеріїв репертуарної селекції з урахуванням педагогічних, технічних та естетичних чинників.Педагогічні критерії охоплюють відповідність музичного матеріалу віковим та психофізіологічним особливостям учнів, дотримання принципу поступового ускладнення виконавських завдань, а також наявність чітко визначеної дидактичної мети кожного твору. Технічні вимоги репертуару розглядаються крізь призму рівня складності, специфіки виконавських прийомів і аплікатурних можливостей сучасних композицій. Естетичний аспект добору передбачає акцент на національній інтонаційній основі, жанрово-стильових моделях та художній цінності музичних творів.У межах статті проаналізовано актуальні тенденції розвитку української гітарної музики, зокрема інтеграцію фольклорних джерел із сучасною композиторською технікою. Серед авторів, чия творчість становить потенційний репертуарний ресурс для навчального процесу на різних етапах підготовки, виокремлено: Аліну Бойко («Варіації на тему української народної пісні "Ой чий то кінь стоїть"», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Монолог»); Федора Берната (українська балада на тему народної пісні «Рідна мати моя»); Олександра Затинченка («Ноктюрн»); Костянтина Чеченю.У висновках обґрунтовано необхідність впровадження системного підходу до формування репертуарної політики в мистецькій освіті, а також окреслено перспективи подальшої розробки навчальних програм, зокрема шляхом створення спеціалізованих збірників сучасної української гітарної музики, доповнених методичними рекомендаціями
УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ПІСЛЯ 2014 РОКУ: ТРАНСФОРМАЦІЇ, ВИКЛИКИ ТА МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
Get PDFThe article explores in detail the transformational processes in Ukrainian musical and dramatic theatre after 2014, situating them within the broader socio-political and cultural shifts provoked by the Revolution of Dignity, the annexation of Crimea, the ongoing armed aggression of the Russian Federation, the intensification of national self-awareness, and the wave of cultural decolonization. Under these complex historical conditions, theatre emerges not merely as an artistic phenomenon but also as a powerful instrument of civic education, a factor of social influence, a tool of cultural resistance, a medium for reflecting identity, and an effective platform for social therapy. Particular attention is devoted to the capacity of theatre to function as a mediator between personal experience and collective memory during wartime circumstances, social instability, and the struggle for the affirmation of national subjectivity. The study highlights the increasing presence of new artistic tendencies such as postdramatic theatre, documentary and verbatim practices, political and performative approaches, as well as inclusive forms of stage art that integrate visual, corporeal, musical, and audial components of performance. It is emphasized that Ukrainian theatre demonstrates a growing ability to interact with urgent social contexts, respond to contemporary political challenges, and construct new models of public communication. This dynamic process is facilitated through the application of modern technologies, interactive formats, and intermedial or cross-disciplinary artistic syntheses. The analysis focuses on the stage practices of both leading institutional and independent theatres, among them the Lesia Ukrainka Theatre in Lviv, PostPlay Theatre, the Kyiv Academic Drama and Comedy Theatre on the Left Bank of the Dnipro, together with innovative cultural initiatives such as “GogolFest,” “Veterans’ Theatre,” and “Week of Contemporary Play,” which actively redefine the role of theatre in society. The methodological framework of the article is grounded in cultural analysis of stage texts, supplemented by instruments of content analysis, principles of modern theatre criticism, and an interdisciplinary perspective that combines approaches from cultural studies, performance studies, and sociology of art. The research demonstrates that Ukrainian theatre after 2014 fulfills crucial social, humanitarian, and political functions: it acts as a space for open dialogue, collective reflection, and the symbolic construction of a new cultural reality. Furthermore, the article outlines the prospects for further development of theatre as a public institution capable of simultaneously shaping civic consciousness, safeguarding historical and cultural memory, and offering innovative modes of artistic thinking that correspond to the challenges of a rapidly changing world.У статті досліджено трансформаційні процеси в українському музично-драматичному театрі після 2014 року в контексті соціально-політичних та культурних змін, зумовлених Революцією Гідності, анексією Криму, збройною агресією Російської Федерації, активізацією національного самоусвідомлення та хвилею культурної деколонізації. Театр у нових суспільно-історичних умовах постає не лише як художній феномен, а й як чинник суспільного впливу, інструмент культурного спротиву, простір осмислення ідентичності та платформа соціальної терапії. Звертається увага на роль театру як медіатора між особистим досвідом і колективною пам’яттю в період війни, невизначеності та активної боротьби за національну суб’єктність. Особливий акцент зроблено на нових художніх тенденціях: постдраматизмі, документалістиці, політичному та перформативному театрі, інклюзивних формах сценічного мистецтва, що інтегрують візуальні, тілесні й аудіальні компоненти сценічної дії. Простежено, що театр дедалі частіше вступає в діалог із актуальними соціальними контекстами та формує нові моделі публічної комунікації, зокрема через використання сучасних технологій, інтерактивних форматів і міжвидових синтезів. У фокусі дослідження перебувають сценічні практики провідних українських театрів різних рівнів – державних, муніципальних і незалежних, серед яких театр Лесі у Львові, PostPlay театр, Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра, а також мистецькі ініціативи «ГогольFest», «Театр ветеранів», «Тиждень актуальної п’єси». Методологічна основа статті ґрунтується на культурологічному аналізі сценічного тексту, інструментах контент- аналізу, сучасній театрознавчій критиці та міждисциплінарному підході. Доведено, що український театр після 2014 року виконує важливі соціальні, гуманітарні й політичні функції, виступаючи простором відкритого діалогу, колективної рефлексії та конструювання нової культурної реальності. Окреслено перспективи подальшого розвитку театру як інституції, здатної одночасно формувати громадянську позицію, зберігати національну пам’ять і пропонувати інноваційні форми художнього мислення
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТЕРМІНА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Get PDFThe article states that modern terminology is a dynamic system, which is characterized by changes. In the digital society, new needs arise, which necessitate the need to update industry terminologies. In this case, it is not so much the term itself that is important, but the various spheres of its use. It is proven that changes cover both terminology itself as a scientific discipline and industry terminologies of different languages, in particular Ukrainian. An attempt is made to contrast the term with a commonly used word, emphasizing its characteristic features, in particular monosemy and accuracy of definition. At the same time, monosemy serves as the basis for the formation of a term, helping to avoid ambiguity or incomprehensibility in professional communication. It is found that in modern studies of the terminological system of Ukrainian scientific and professional discourse, terminological vocabulary is considered as a component of the vocabulary of a language, which is organized into a system in which lexemes and their meanings are interconnected and form a network of semantic connections. Aspects of the manifestation of these systemic connections are the phenomena around which the main lexical-semantic microsystems of the language are formed, in particular polysemy, synonymy and antonymy. It has been established that the analysis of the functioning of terms in educational discourse allows us to emphasize that the ideal model of the term is often violated. Terms, like commonly used words, become polysemic from the moment they are introduced into discourse. However, despite the changes that have occurred in the general theory of terminology in recent decades, the issues of normalization and standardization of terms remain relevant for the terminological nomenclature of the educational sphere. The lexical-semantic processes that occur in Ukrainian terminology are analyzed. The features of polysemy, homonymy, antonymy and synonymy in terminology are separately noted, and the causes of the occurrence of these phenomena are also determined.У статті вказано, що сучасна термінологія є динамічною системою, що зазнає змін. У цифровому суспільстві з’являються нові потреби, що зумовлюють необхідність оновлення галузевих терміносистем. При цьому важливим є не стільки сам термін, скільки різноманітні сфери його використання. Доведено, що зміни охоплюють і саму термінологію як наукову дисципліну, і галузеві терміносистеми різних мов. Здійснено спробу протиставити термін загальновживаному слову, підкреслюючи його характерні ознаки, зокрема точність визначення та моносемію, яка виступає основою формування терміна, сприяючи уникненню двозначності або незрозумілості в професійній комунікації. Визначено, що в сучасних дослідженнях терміносистем українського наукового та професійного дискурсу термінологічну лексику розглядають як складову частину лексики мови, що організована в систему, у якій лексеми та їхні значення взаємопов’язані та формують мережу семантичних зв’язків. Аспекти прояву цих системних зв’язків становлять феномени, навколо яких формуються основні лексико-семантичні мікросистеми мови: полісемія, синонімія та антонімія. З’ясовано, що аналіз функціонування термінів в освітньому дискурсі дає змогу наголошувати на тому, що ідеальна модель терміна часто зазнає порушень. Терміни, подібно до загальновживаних слів, стають полісемічними з моментувпровадження в дискурс. Однак, незважаючи на зміни, що відбулися в загальній теорії термінології за останні десятиліття, питання нормалізації та стандартизації термінів залишаються актуальними для термінологічної номенклатури освітньої сфери. Проаналізовано лексико-семантичні процеси, що відбуваються в українській термінології. Окремо відзначено особливості полісемії, омонімії, антонімії та синонімії в термінології, а також визначено причини виникнення цих явищ
ФОНЕТИЧНІ ПРОЯВИ РЕКУРЕНТНОСТІ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Get PDFThe article examines phonetic recurrence, which is considered one of the oldest and most common poetic methods in Ukrainian literature. It is an important means of creating sound harmony, emotional coloring and emphasizing semantic accents in the text. In addition, it demonstrates how the recurrence of certain sounds forms rhythm and melody, which emphasizes the significance of individual words and ideas, allowing the reader to immerse themselves more deeply in the atmosphere of the work.The author reveals in detail various aspects of phonetic methods, such as alliteration, assonance, rhythm and onomatopoeia.Examples of the use of these means in the works of Ukrainian writers of different literary periods are given, which emphasizes their role in creating vivid images and conveying emotions. Alliteration, for example, provides sound harmony and enhances emotional impact, adding rhythm and fluidity to speech, while assonance promotes melody and contributes to the formation of images that are easy to remember.It should be added that the work analyzes rhythm as a factor that gives the text dynamics and forces the reader to actively experience the events described in the text. Attention is drawn to various methods of creating rhythmic patterns, which may include the reiteration of words, constructions and syntactic elements. The article emphasizes that such rhythmic structures not only shape the emotions of the characters, but also enhance the drama of the situation.The author believes that the study of this phenomenon in Ukrainian literature opens up new prospects for the analysis of texts, because phonetic recurrence has deep traditions and is actively used in works of art. The conclusions of the article argue that recurrence, as an important tool of the artist, contributes to the creation of a unique artistic world, making literature more expressive and emotionally rich. The study of phonetic recurrence not only confirms the high level of literary skill of the authors, but also opens up new horizons for further research in this area.У статті досліджується фонетична рекурентність, що вважається одним із найдавніших і найпоширеніших поетичних прийомів в українській літературі. Вона виступає важливим засобом створення звукової гармонії, емоційного забарвлення та підкреслення смислових акцентів у тексті. Крім того, демонструється, як багаторазове відтворення певних звуків формує ритм і мелодію, що наголошує на значущості окремих слів та ідей, дозволяючи читачеві глибше зануритися в атмосферу твору.Автор детально розкриває різні аспекти фонетичних засобів, таких як алітерація, асонанс, ритм і ономатопея. Наводяться приклади використання цих прийомів у творах українських письменників різних літературних періодів, що підкреслює їхню роль у створенні яскравих образів і передачі емоцій. Алітерація, наприклад, забезпечує звукову гармонію та підсилює емоційний вплив, додаючи мові ритмічності та плавності, в той час як асонанс просуває мелодійність та сприяє формуванню образів, легких для запам’ятовування.Слід додати, що в роботі ритм аналізується як чинник, що надає тексту динаміки і змушує читача активно переживати події, описані в творі. Звертається увага на різні методи створення ритмічних візерунків, які можуть включати копіювання слів, конструкцій і синтаксичних елементів. Стаття підкреслює, що такі ритмічні структури не лише формують емоції героїв, але й підсилюють драматизм ситуації.Автор вважає, що вивчення цього явища в українській літературі відкриває нові перспективи для аналізу текстів, адже фонетична рекурентність має глибокі традиції та активно використовується в художніх творах. Висновки статті стверджують, що рекурентність, як важливий інструмент митця, сприяє створенню унікального художнього світу, роблячи літературу виразнішою і більш насиченою в емоційному плані. Дослідження фонетичної рекурентності не лише підтверджує високий рівень літературної майстерності авторів, але й відкриває нові горизонти для подальших досліджень у цій галузі
ТРАДИЦІЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ПОБУТ ЯК ПІДҐРУНТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОБУТНОСТІ У ТВОРЧОСТІ АЛАЯ (НА ОСНОВІ РОМАНУ «ПОРОЖНЯ ГОРА»)
Get PDFThe article outlines the role of traditional customs and household practices in shaping national identity as reflected in the novel “Empty Mountain” (“空山”) by the Chinese writer of Tibetan origin, Alai. The study examines the interplay between oral folklore traditions and social transformation in Alai’s literary world, focusing on how family and communal rituals, customs, myths, and ceremonies shape the narrative structure. Special attention is given to how the author represents Tibetan national identity through detailed depictions of daily life, customs, and beliefs that form the Tibetan worldview. The study also analyzes the interaction between traditional Tibetan perspectives and contemporary socio-political changes, which have influenced the internal structure of the novel’s narrative. The article also analyzes Alai’s stylistic palette: the use of metaphor, repetition, intertextual references, and features of folk speech that create a rhythm close to oral narration and affect the emotional perception of the text.The novel “Empty Mountain” presents a complex interweaving of multiple cultural layers: traditional Tibetan worldviews, Buddhist religious practices, and the impact of modernization and political transformations in twentieth-century China. The research highlights how these cultural elements not only coexist in the text but also engage in a dynamic dialogue, reflecting the ambivalent nature of changes occurring within the Tibetan community. The findings reveal that folklore elements serve not merely as a backdrop for literary narration but act as a driving force in plot development, as they transmit the deep historical memory of the people.Particular emphasis is placed on how, in Alai’s artistic discourse, traditional customs and household details acquire metaphorical significance, serving as a foundation for understanding the identity of the ethnic community. These elements contrast with the homogeneous “official” culture propagated by state narratives and instead emerge as a vibrant, organic component of Tibetan national consciousness.Thus, the study of “Empty Mountain” demonstrates the significance of traditional worldviews as a factor in cultural continuity and a pillar of national self-awareness. The findings of this research can be utilized for further exploration of the literary interpretation of traditional culture in the works of authors who navigate multiple cultural paradigms, as well as for a deeper understanding of literary strategies for preserving ethnic identity in the context of social transformations.У статті окреслено роль традиційних звичаїв і побутових практик у формуванні національної самобутності, відображеної в романі «Порожня гора» (“空山”) китайського письменника тибетського походження Алая. Досліджуються особливості поєднання усної фольклорної традиції та соціальної трансформації в художньому світі Алая, зокрема простежується, яким чином крізь призму сімейних та громадських обрядів, звичаїв, ритуалів і міфів вибудовується специфіка наративу. Особливу увагу приділено тому, як письменник репрезентує національну ідентичність тибетського народу через детальний опис побуту, звичаїв та уявлень, що формують його світогляд. Аналізується взаємодія традиційного тибетського світосприйняття із сучасними суспільно-політичними змінами, що вплинули на внутрішню структуру наративу.Проаналізовано також стилістичну палітру тексту: використання метафори, повторів, інтертекстуальності, елементів фольклорного мовлення, що створюють ритміку, наближену до усної традиції, а також впливають на емоційне сприйняття тексту. Роман «Порожня гора» демонструє складне переплетення кількох культурних пластів: традиційного тибетського світогляду, буддійської релігійної практики, а також впливу модернізаційних і політичних процесів у Китаї ХХ століття.Показано, що ці культурні складові не лише співіснують у творі, а й вступають у складний діалог, відображаючи амбівалентний характер змін, що відбуваються у тибетській спільноті. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що фольклорні елементи є не лише тлом для літературної оповіді, а й виступають рушійною силою сюжетотворення, адже крізь них передається глибинна історична пам’ять народу. Окремо наголошується на тому, що в художньому дискурсі Алая традиційні звичаї та побутові деталі набувають метафоричного значення, стаючи підґрунтям для осмислення ідентичності етнічної спільноти. Вони протиставляються одноманітній «офіційній» культурі, що транслюється державними наративами, і натомість презентуються як жива, органічна складова національного самоусвідомлення тибетців. Таким чином, дослідження роману «Порожня гора» свідчить про важливість традиційного світогляду як чинника культурної безперервності та опори для національного самоусвідомлення. Результати проведеного аналізу можуть бути використані для подальшого вивчення художнього осмислення традиційної культури у творах письменників, які працюють на стику декількох культурних парадигм, а також для глибшого розуміння літературних стратегій збереження етнічної ідентичності в умовах суспільних трансформацій
ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ МАЙБУТНІМ ФАХІВЦЯМ З ІНФОРМАЦІЙНИХ ТА ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ
Get PDFThis study offers a deep analysis of the use of digital tools in teaching foreign languages to students majoring in informationand educational technologies. The research covers both the theoretical base and practical uses of platforms like Google Classroom,Microsoft Teams, Zoom, and Kahoot for blended and fully online learning environments. Conducted as a qualitative practitioner inquiry over three academic semesters, the study monitors how these digital tools affect learner engagement, motivation, language competence, and digital literacy development. It will pinpoint to what extent blended learning models can support effective learner autonomy with individualized pacing and real-world communication skills. The current article also touches on major obstacles–digital inequality, unstable Internet access, and inadequate technical support–and highlights an important continuing need for systematic teacher training so that digital tools are utilized not just efficiently but also meaningfully from a pedagogical perspective. Results indicate that gamifiedlearning through Kahoot improves the retention of vocabulary, lowers learner anxiety, and increases participation. It underlines how important it is to align instructional goals with what technology allows. Without this alignment, there is the risk that digital tools mightbe used in a superficial way or rather ineffectively. This article concludes by making practical recommendations for educators who arewilling to create meaningful language learning experiences supported by technology. The insights below will help learners as future professionals succeed in meeting the demands of digital communication and autonomous lifelong learning. Further research should takeplace exploring how blended learning models can be adapted from one discipline to another, along with different institutional settings.Ця стаття містить детальне дослідження застосування цифрових інструментів для викладання іноземної мови студентам інформаційних та освітніх технологій. Дослідження висвітлює методологічні засади та практичне застосування таких платформ, як Google Classroom, Microsoft Teams, Zoom, Kahoot у змішаному та суто онлайн навчальних форматах. Воно сприяє якісній практиці, що проводиться впродовж трьох академічних семестрів, щоб оцінити, як ці цифрові інструменти впливають на зацікавленість і мотивацію студентів, а також на їх мовну компетентність та розвиток цифрової грамотності.У цій статті представлено гібридні моделі навчання, які сприяють самостійності студентів, гнучким крокам та комунікативній практиці в реальному світі. У ній відзначено виклики в цифровій справедливості та технічних труднощах, а також неминучу потребу в навчанні викладачів, щоб забезпечити ефективну інтеграцію цих інструментів. Результати показали, що гейміфікація за допомогою Kahoot покращує запам’ятовування лексики та створює сприятливе навчальне середовище з низькою тривожністю. Відтак, узгодження педагогічних цілей з технологічними можливостями стає найважливішим для запобігання поверхневому використанню цифрових інструментів. Наприкінці статті містяться рекомендації для педагогів, які виступають за продумане, інтегроване цифрове викладання іноземної мови, яке може підготувати майбутніх фахівців до задоволення потреб цифрового спілкування та автономного навчання упродовж усього життя. У подальших дослідженнях необхідно розглянути, чи можуть гібридні моделі навчання масштабувати різні дисципліни та інституційні обставини
МЕТАФОРИ БРЕНДА ІВ СЕН ЛОРАН ЯК МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НА МІФОЛОГІЧНУ СВІДОМІСТЬ СПОЖИВАЧА У РАКУРСІ ТЕОРІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Get PDFThe article explores the role of metaphor in the brand discourse of Yves Saint Laurent, interpreting it as a cognitive mechanism for shaping the brand’s myth and influencing the mythological consciousness of the target audience. The study is grounded in the framework of Conceptual Integration Theory, which enables a nuanced analysis of how metaphorical blends generate emergent meanings that support the construction of identity and authenticity through affiliation with the brand. The main aim of the study is to analyze metaphorical models found in the statements of the brand’s founder, Yves Saint Laurent, and to determine their role in producing a stable and emotionally charged branding myth. This myth positions the brand as a symbolic mediator between the client’s motivational needs– such as self-expression, self-confidence, individuality–and their realization in the symbolic space of fashion. The research demonstrates how conceptual blending, through compression and emergence, creates mental spaces in which the brand’s products function not merely as material goods but as a means of transformation and self-actualization. Thanks to metaphors, YSL brand products are positioned as a metaphorical tool, a ritual object that gives women confidence – the “key” to inner beauty; as a sign of deep individuality, an authentic “I”; a sensual self-disclosure that surpasses language and writing; as a communication tool through which the consumer can be heard and tell the world about himself. The high fashion brand acquires the symbolic power to speak on behalf of the individual.By activating culturally relevant frames and shared background knowledge, metaphors in YSL discourse contribute to the generation of a semiotically rich and ideologically loaded narrative that resonates with the mythological structures of modern consumer culture.The findings of the study are intended to expand current understandings of metaphor’s role in branding and strategic communication, and to provide a theoretical basis for further interdisciplinary research on symbolic modeling in fashion discourse.Стаття присвячена аналізу ролі метафоричних структур у брендовому дискурсі французького дому моди «Ів Сен Лоран», де метафора розглядається як когнітивний механізм, що сприяє формуванню брендового міфу, впливаючи на міфологічну свідомість цільової аудиторії. Теоретичною основою дослідження є теорія концептуальної інтеграції, що дає змогу виявити, як у метафоричних блендах виникають емерджентні значення, що активують мотиваційні настанови споживача і спрямовують їх на набуття ідентичності, автентичності та самореалізації. Метою статті є аналіз метафоричних моделей, виявлених у висловлюваннях засновника бренда, та визначення їхньої функції у формуванні стійкого, емоційно навантаженого міфу, в якому бренд постає як медіатор між внутрішніми потребами особистості та їх реалізацією. Дослідження демонструє, як у рамках концептуального блендингу створюються ментальні простори, в яких продукція бренда набуває символічної функції засобу трансформації та самоздійснення. Завдяки метафорам продукцію бренда «ІСЛ» позиціонують як метафоричний інструмент, ритуальний предмет, що надає жінці впевненості – «ключ» до внутрішньої краси; як знак глибинної індивідуальності, автентичного «я», чуттєвого саморозкриття, що перевершує мову та письмо; як інструмент комунікації, через який споживач може бути почутий і розповідає світові про себе. Бренд високої моди набуває символічного права говорити від імені особистості. Отже, метафори активують культурні фрейми та фонове знання, пов’язані з ідеологією та міфологією бренда у співвіднесенні з міфологічними структурами сучасної споживчої культури. Результати аналізу розширюють уявлення про роль метафори у брендингу і стратегічній комунікації та можуть бути теоретичною основою для подальших міждисциплінарних досліджень когнітивного моделювання у дискурсі високої моди
КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРИПКИ І ФОРТЕПІАНО В. КОСЕНКА В КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ РУКОПИСНОЇ СПАДЩИНИ МИТЦЯ
Get PDFThe Concerto for Violin and Piano by V. Kosenko is considered in the aspect of genre and intonation connections with chamber-instrumental works of the Zhytomyr period with the use of manuscript sources. His chamber-instrumental aesthetics is defined. The type of individual and stylistic thinking of the artist is characterized as existential and border-centered. In the context of V. Kosenko's reinterpretation of the sonata-symphonic cycle, the stylistic features of the poem-type drama with structural invariants of the sonata and suite are revealed. The dramatic idea is characterized as an internal lyrical and dramatic dialog. The genre, intonation and semantic connections of the Concerto with the Neo-Baroque Sonata for Violin and Piano, as well as with the plays “Dreams” and “Impromptu”, which were inscribed in the structure of the sonata allegro as episodes and determined the peculiarities of the dramatic concept of the Concerto, are clarified. The conclusion that the Concerto organically embodies the genre markers of the chamber instrumental sonata is emphasized. The structural and stylistic invariant of the Concerto is defined as a romantic-baroque one. The conclusion about the direction of rethinking sonatality as an idea and concept with the constitutive value of a fragment and the dominance of chamber thinking in concert forms, which is essential for V. Kosenko, is substantiated. Based on the study, the author states the continuity and integrity of the process of genre and intonation transformations of V. Kosenko's compositional thinking as a living intonation system capable of updating and expanding its boundaries. Two orchestral versions of the Concerto score are characterized, corresponding to the chamber and symphonized models. The genre attribution of the plays “Dreams” and “Impromptu” is clarified. The prospects for renewing the performance tradition are outlined. Promising directions for studying and systematizing biographical materials, the artist's epistolary, finding and identifying orchestral versions, creating a consolidated catalog of phonographic stock materials, studying performance concepts, etc. are predicted.Розглянуто Концерт для скрипки і фортепіано В. Косенка в аспекті жанрово-інтонаційних зв’язків з камерно-інструментальними творами житомирського періоду із залученням рукописних першоджерел. Визначено його камерно-інструментальну естетику. Охарактеризовано тип індивідуально-стильового мислення митця як екзистенційно-кордоцентричний. В контексті переосмислення В. Косенком сонатно-симфонічного циклу виявлено стилістичні риси безконфліктної драматургії поемного типу із структурними інваріантами сонати і сюїти. Драматургічну ідею охарактеризовано як внутрішній лірико-драматичний діалог. З’ясовано жанрово-інтонаційні і семантичні зв’язки Концерту з необароковою Сонатою для скрипки і фортепіано, а також з п’єсами «Мрії», «Експромт», які були вписані в структуру сонатного алегро як епізоди і визначили особливості драматургічної концепції Концерту. Акцентовано висновок щодо органічного втілення в Концерті жанрових маркерів камерно-інструментальної сонати. Визначено структурно-стилістичний інваріант Концерту як романтично-бароковий. Обґрунтовано висновок про суттєвий для В. Косенка напрямок переосмислення сонатності як ідеї і концепції з конститутивним значенням фрагменту і домінуванням камерного мислення в концертних формах. На підставі проведеного дослідження констатовано безперервність і цілісність процесу жанрово-інтонаційних трансформацій композиторського мислення В. Косенка як живої інтонаційної системи, що здатна до оновлювання і розширення своїх меж. Охарактеризовано дві оркестрові версії партитури Концерту, що відповідають камерній і симфонізованій моделі. Уточнено жанрову атрибуцію п’єс «Мрії» та «Експромт». Окреслено перспективи поновлення виконавської традиції. Спрогнозовано перспективні напрямки вивчення і систематизації біографічних матеріалів, епістолярію митця, віднайдення та ідентифікації оркестрових версій, створення зведеного каталогу фонографічних фондових матеріалів, вивчення виконавських концепцій тощо
ДИТЯЧА ОПЕРА: ЗАСІБ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЧИ ПЕРЕЖИТОК?
Get PDFThe article examines the problems of the functioning of children’s musical theaters and attempts to determine their role in the aesthetic education of children. Almost all children, regardless of age, love to sing, dance, and improvise, because creativity is a natural trait of children. Therefore, to reveal the talents and capabilities of children, it is necessary for them to try their hand at various types of artistic and aesthetic activities. Participation in opera productions of a musical and theatrical group provides enormous opportunities for the first creative manifestations of children. Under skillful guidance, a spark of creativity will ignite in a child, she will feel the joy of knowledge, realize herself as a person, and discover the beautiful in art and life.However, children’s opera groups still remain a rarity. It is usually very difficult for the head of such a theater to solve all organizational and creative issues personally. It is necessary to think over the concept of the future performance, select child performers. Providing the performance with scenery and costumes is also not an easy task. But those who watched with what enthusiasm the children participate in rehearsals and performances of the exemplary children’s musical theater "Dzvinochok", which until recently operated in the Sumy Palace of Children and Youth, could see that the production of children’s operas is worth the hard work. Especially since the young artists performed not for themselves, but in front of the general public. The audience, both children and adults, always sincerely welcomed the young artists of the "Dzvinochok" theater with loud applause. Thus, one can agree with the opinion that children’s opera is a powerful means of aesthetic education of children. Therefore, it is necessary to combine the efforts of scientists, teachers and theater figures in creating a methodology for working with children’s musical theater and implementing this methodology in practice.Work in a musical theater group unites children, develops in them responsibility for a common cause.For the revival and development of the genre of children’s opera in Ukraine, it would be useful to entrust students undergoing pedagogical or production practice with staging small opera performances, or their fragments. Experiments on staging children’s operas by students of pedagogical educational institutions attract attention.The genre of children’s opera needs to be popularized among the general public in order to expand the circle of potential performers and their fans.У статті розглядається проблематика функціонування дитячих музичних театрів та здійснюється спроба визначення їхньої ролі в естетичному вихованні дітей. Співати, танцювати, імпровізувати люблять майже всі діти, незалежно від віку, адже творчість с природною рисою дитини. Тому для виявлення талантів і можливостей дітей необхідно, щоб вони спробували свої сили в різноманітних видах художньо-естетичної діяльності. Участь у оперних поста новках музично-театрального гуртка надає величезні можливості для перших творчих виявів дітей. Під умілим керівництвом у дитині запалає вогник творчості, вона відчує радість пізнання, усвідомить себе особистістю, відкриє прекрасне в мистецтві й житті. Проте і досі дитячі оперні гуртки залишаються великою рідкістю. Керівникові такого театру зазвичай дуже складно вирішити всі організаційні та творчі питання особисто. Необхідно продумати концепцію майбутньої вистави, підібрати дітей-виконавців. Забезпечити виставу декораціями і костюмами – також не просте завдання. Але ті, хто спостерігав, з яким захопленням дітлахи беруть участь в репетиціях та виставах зразкового дитячого музичного театру «Дзвіночок», який донедавна діяв у сумському Палаці дітей та юнацтва, могли переконатися, що постановка дитячих опер варта наполегливої праці. Тим більше, що юні артисти виступали не для себе, а перед широким загалом. Публіка, і дитяча і доросла, завжди щиро вітала юних артистів театру «Дзвіночок» гучними оплесками. Таким чином, можна погодитися з думкою, що дитяча опера є потужним засобом естетичного виховання дітей. Тому необхідно об’єднати зусилля науковців, педагогів і театральних діячів стосовно створення методики роботи з дитячим музичним театром і впровадження цієї методики у практику. Робота в музичному театральному гуртку згуртовує дітей, розвиває в них відповідальність за спільну справу. Для відродження і розвитку жанру дитячої опери в Україні було б корисно доручати здобувачам освіти, які проходять педагогічну або виробничу практику здійснювати постановки невеликих оперних вистав, або їх фрагментів. Привертають увагу досліди постановки дитячих опер силами студентів педагогічних навчальних закладів. Жанр дитячої опери потребує популяризації серед широких верств населення з тим, щоб розширити коло потенційних виконавців і їх шанувальників
ВОКАЛЬНА МУЗИКА ДАВНІХ ЕПОХ У РЕПЕРТУАРІ УКРАЇНСЬКИХ КОЛЕКТИВІВ КІНЦЯ ХХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ: ДИСКУРС ІСТОРИЧНО ІНФОРМОВАНОГО ВИКОНАВСТВА
Get PDFThe article investigates the work of Ukrainian vocal ensembles and choirs active from the late twentieth to the early twenty-first century, with a focus on their interpretation of historical vocal repertoires within the paradigm of Historically Informed Performance (HIP). The discussion centers on groups that have shaped this field in Ukraine, among them Renaissance, Artes Liberales, Muzychni Asamblei (Musical Assemblies), A cappella Leopolis, Dominica, Vox animae, Partes, and Cantus Firmus, whose projects and concert activities illustrate different stages of the development of HIP practices in the country. The study employs a combination of historicalcultural and typological methods alongside interpretive analysis and historiography. These approaches, taken together, make it possible to view performance not only as an artistic act in its own right but also as a lens through which wider cultural processes and tendencies can be understood. Drawing on published research, archival materials, interviews with ensemble leaders, as well as concert programs, audio, and video recordings, it traces the formation of repertoires, the aesthetic choices of conductors, and the broader cultural implications of their activities for Ukrainian musical life. The growing presence of Ukrainian Baroque pieces in concert programs points to more than a change in repertoire: it reveals an effort to restore cultural memory, to place local practice within the European mainstream, and to frame performance as part of national self-definition. Special attention is given to interpretative positions of conductors such as R. Stelmaschuk, L. Kapustina, N. Khmilevska, О. Kholodova, D. Poddyachyi, and O. Zosim, particularly in relation to textology, ensemble size, tempo and meter, acoustics, and rhetorical figures of Baroque style. Ukrainian ensembles have continued to rehearse and perform even during martial law, demonstrating that their work is not suspended by political or military conditions and that performance remains an essential form of cultural resilience. This article brings together information about these groups and considers in detail how they interpret historical vocal repertoires within the HIP tradition.У статті висвітлено діяльність українських вокальних ансамблів і хорів кінця ХХ – першої третини ХХІ століття, орієнтованих на репертуар давньої музики з позицій історично інформованого виконавства (ІІВ). Увагу приділено колективам, які зробили вагомий внесок у розвиток ІІВ в Україні: “Ренесанс”, “Artes Liberales”, «Музичні асамблеї», “A cappella Leopolis”, “Dominica”, “Vox animae”, “Partes”, “Cantus Firmus”. У дослідженні використано такі методи: історико-культурний, описовий, типологічний, інтерпретаційний, метод історіографічного аналізу. З’ясовано базові засади виконання старовинного репертуару вокальної музики різних епох. На основі опрацювання наукової літератури, довідникових та публіцистичних матеріалів, особистого спілкування з керівниками ансамблів, аналізу концертних виступів, відео й аудіозаписів цих колективів визначено основні віхи їхнього творчого шляху, особливості розвитку репертуару та інтерпретаційні під-ходи. Виявлено, що останнім часом виконавці надають перевагу творам українського бароко, що пов’язано з актуальною потребою усвідомлення своєї національної ідентифікації через максимальне наближення до музично-історичних коренів. Розкрито сутність інтерпретаційних принципів керівників різних колективів (Р. Стельмащука, Л. Капустіної, Н. Хмілевської, О. Холодової, Д. Поддячого, О. Зосім) щодо дискусійних техніко-виконавських аспектів виконання давньої музики (питання текстології, складу ансамблістів, темпу, метру, тривалості звуків і пауз, акустичних рішень, трактування риторичних фігур барокової стилістики тощо). Встановлено, що діяльність українських вокально-хорових колективів, які працюють у напрямку ІІВ не припиняється навіть під час воєнного стану. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації відомостей про діяльність українських вокальних колективів давньої музики, в аналізі їхніх підходів до виконання старовинного репертуару з позицій ІІВ