Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ЖАНРОВІ ТА СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ПОЕТИКИ «ОUT OF GRAVITATION» Ю. ГОМЕЛЬСЬКОЇ
Get PDFThe article deals with the peculiarities of the poetics of the cantata «Out of Gravitation» by Yu. Gomelska. It is emphasized that the work reflects the tendency of contemporary chamber vocal music to test new conceptual, genre-style and expressive constructs, as well as the composer’s tendency to post-modern intersemiotics, risomes and comprehensive freedom of artistic thinking and speech. The semantic multilevelness of the instrumental and vocal parts in the work is revealed. It is shown that the searching intentions inherent in the concept of the work are reflected in the diffusion of the spheres of academic and pop vocals, in the violation of the boundaries of the academic tradition of instrumental performance by use of innovation means of expression. The anomalous and non-systemic worldview is allusively reflected in Yu. Gomelska’s «Out of Gravitation» in the absence of tonal, harmonic and rhythmic supports. Allusions to the aesthetic constructs of Romanticism (features of the ballad, reproduction of the concept of the romantic circle) and Expressionism (going beyond academic vocalism, the importance of the recitative principle, speech sound production, speech, saturation of the vocal part with glissandos, intonational neutral constructions, extreme nuances of dynamics, etc.) and jazz (prioritizing rhythm in the palete of expressive means, the importance of swing allusions and syncopated rhythmnicities). The significance of the logic of contrast-unity as one of the foundations of the poetics of the work is revealed. It is emphasized that the structural integrity of the number structure of «Out of Gravitation» if ensured by the arches between the sections, which are formed due to the leading importance if the intonations of the flute and piano (in particular, improvisational constructions, tertian «wobbles» of the flute, etc.). It is emphasized that the absence of a clearly expressed finalization, dissolution of sound, blurring of chronotopic boundaries creates the effect of an open work that resonates with the paradigmatic features of postmodern culture and reproduces the image of Human on the margin of existence, marked by the loss of spiritual supports.У статті розглядаються особливості поетики кантати «Out of Gravitation» Ю. Гомельської. Акцентовано, що твір віддзеркалює характерні для сучасної камерно-вокальної музики тяжіння до апробації нових концептуальних, жанрово-стильових та виразових конструктів, а також притаманні творчості композиторки тяжіння до постмодерної інтерсеміотичності, ризомності та всеохопної свободи художнього мислення та мовлення. Виявлено семантичну багаторівневість партій інструментальних і вокальної партій у творі. Показано, що пошукові інтенції, закладені в концепції твору, відбиваються в дифузії царин академічного та естрадного вокалу, в порушенні меж академічної традиції інструментального виконавства задіянням новацій-них засобів виразності. Анормативність і нон-системності сучасної картини світу алюзійно відбивається в «Out of Gravitation» Ю. Гомельської у відсутності тональних, гармонічних, ритмічних опор. Багатовимірності концептуального виміру твору слугують алюзії з естетичними конструктами романтизму (риси балади, відтворення концепту романтичного кола) експресіонізму (вихід за межі академічного вокалу, значущість декламаційного начала, мовного звуковидобування, мовлення, насичення вокальної партії глісандо, інтонаційно нейтральними інтонемами, граничні нюанси динаміки тощо) та джазу (надання пріоритетність ритму в палітрі засобів виразності, значущість алюзій свінгу та синкопованих ритмонем). Виявлено значущість логіки контрасту-єдності як однієї з основ поетики твору. Наголошено, що структурну цілісність номерної побудови «Out of Gravitation» забезпечують арки між розділами, що утворюються завдяки провідному значенню інтонем флейти та фортепіано (зокрема імпровізаційних побудов, терцових «хитань» флейти тощо). Акцентовано, що відсутність наочно вираженої фіналізації, розчинення звучання, розмивання хронотопічних меж створює ефект відкритого твору, який резонує із парадигмальними рисами культури постсучасності та відтворює образ Людини на маргінесі буття, позначеного втратою духовних опор
СЮЇТА «ПІСНЯ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ» МА СІКОНГА В СИМФОНІЧНІЙ ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА
Get PDFThe article analyzes the symphonic suite “Song of the Mountain Forests” by the famous Chinese composer and violinist of the 20th century Ma Sicong (Ma Sicong; Ma Sitzon) (1912–1987); the genre diversity of his symphonic work is noted, which includes two symphonies, a number of program suites, poems, overtures, the first examples in the China concertos for violin and two violins, piano and cello concertos with orchestra etc.; the presence of characteristic features of the artist’s creative method and compositional writing in the symphonic suite “Song of the Mountain Forests” was ascertained. It has been underlined that this work was of great importance both in his creative development and in the evolutionary development of Chinese symphony in the last century and the genre of the symphonic suite in particular. Ma Sicong belongs to the cohort of Chinese composers whose artistic formation and development of creative individuality took place during significant historical, political, economic and socio-cultural shifts in China, at the multicultural intersection of Eastern traditions and Western influences. The suite “Song of the Mountain Forests” was written in 1953–1954. It is emphasized that it’s a vivid example of Ma Sicong’s symphonic writing and compositional handwriting, his stylistic guidelines and musical expressive means. It is emphasized that in the five parts of the suite (“Call of the Mountain Forest”, “Over the Mountains”, “Love Song”, “Dance” and “Night”) there are allusions to the symphonic creativity of the French impressionist composers С. Debussy and M. Ravel. The analyzed suite was named “Chinese Symphonic Suite”. It appeared under direct impressions of the contemplation of the mountains and forests of the Yunnan region. It is emphasized that its themes were inspired by folk song and dance sources. It is noted that the composer depicting images of nature gravitated to sonorous-timbral thinking through the prism of original nationally authentic means of Chinese impressionism in music. It is indicated that Ma Sikong’s compositional technique, with a masterful combinatorics of themes, is close to neo-folklorism and Fauvism.У статті аналізується симфонічна сюїта «Пісня гірських лісів» знаного китайського композитора і скрипаля ХХ століття Ма Сіконга (Ma Sicong; Ma Sitzon) (1912–1987); відзначено жанрове розмаїття його симфонічної творчості, яка містить дві симфонії, ряд програмних сюїт, поеми, увертюри, перші зразки у Піднебесній концертів для скрипки і для двох скрипок, фортепіанний та віолончельний концерти з оркестром та ін.; констатовано наявність у симфонічній сюїті «Пісня гірських лісів» характерних рис творчого методу та композиторського письма мистця. Констатовано, що означений твір мав важливе значення як у його творчому доробку, так і в еволюційному розвитку китайського симфонізму в минулому столітті та жанру симфонічної сюїти зокрема. Ма Сіконг належить до когорти китайських композиторів, чиє мистецьке формування та становлення творчої індивідуальності відбувалися під час значних історичних, політичних, економічних і соціокультурних зрушень у Китаї, на полікультурному перехресті східних традицій та західних впливів. Підкреслено, що сюїта «Пісня гірських лісів», написана в 1953–1954 рр., є яскравим взірцем симфонічного письма та композиторського почерку Ма Сіконга, його стильових орієнтирів і музично-виражальних засобів. Акцентовано, що у п’яти частинах сюїти («Поклик гір і лісів», «Над горами», «Любовна пісня», «Танець» і «Ніч») спостерігаються алюзії до симфонічної творчості французьких композиторів-імпресіоністів К. Дебюссі та М. Равеля. Аналізована сюїта отримала назву «Китайська симфонічна сюїта», вона з’явилася під безпосередніми враженнями від споглядання гір і лісів району Юньнань. Підкреслюється, що її тематизм навіяний народними пісенно-танцювальними джерелами. Відзначено, що композитор у зображенні образів природи тяжів до сонорно-тембрального мислення крізь призму оригінальних національно-автентичних засобів китайського імпресіонізму в музиці. Вказано, що композиторська техніка Ма Сіконга з майстерною комбінаторикою тематизму наближена до неофольклоризму і фовізму
ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ВИКЛАДАННІ СОЛЬФЕДЖІО ДЛЯ ДЖАЗОВИХ ТА ЕСТРАДНИХ МУЗИКАНТІВ
Get PDFThe article considers innovative approaches to teaching solfeggio for jazz and pop musicians, which take into account the specifics of genres focused on improvisation, harmonic thinking and rhythmic diversity. Special attention is paid to the integration of modern technologies into the educational process, which allows significantly increasing the effectiveness of classes. Solfeggio is defined as a basic discipline of music education, which is aimed at developing hearing, a sense of metrorhythm, harmony and skills in reading musical text from a sheet. For jazz and pop performers, especially vocalists, knowledge of solfeggio is a key tool for working with intonation, phrasing and style of performance. Various forms and methods of work are considered, including vocal and intonation exercises, solfeggio, writing musical dictations and auditory analysis. The article emphasizes the importance of using modern digital technologies, such as GarageBand, MuseScore, Synthesia, EarMaster, Musicca and others. These programs allow students to create melodies, harmonize musical compositions, perform rhythmic exercises, and train their hearing and memory. In particular, GarageBand promotes the development of creative skills by experimenting with jazz standards, and EarMaster provides opportunities for interactive auditory analysis and exercises to develop a sense of metronomy. Synthesia helps improve piano technique, and MuseScore and other musical score editors simplify the process of creating harmonic accompaniment and writing musical dictations. The development of rhythmic culture, a sense of harmonic movement, and the ability to improvise is considered the basis for the training of professional jazz and pop musicians. The introduction of innovative technologies in teaching solfeggio not only expands traditional teaching methods, but also makes them interactive, interesting, and focused on the modern needs of musicians.У статті розглядаються інноваційні підходи до викладання сольфеджіо для джазових та естрадних музикантів, де враховується специфіка жанрів, орієнтованих на імпровізацію, гармонічне мислення й ритмічну різноманітність. Особлива увага приділяється інтеграції сучасних технологій у навчальний процес, що дає змогу значно підвищити ефективність занять. Сольфеджіо визначається як базова дисципліна в системі музичної освіти, яка спрямована на розвиток слуху, відчуття метроритму, гармонії та навичок читання нотного тексту з аркуша. Для джазових та естрадних виконавців, особливо вокалістів, знання сольфеджіо є ключовим інструментом для роботи з інтонацією, фразуванням і стилістикою виконання. Розглянуто різноманітні форми та методи роботи, серед яких вокально-інтонаційні вправи, сольфеджування, написання музичних диктантів і слуховий аналіз. У статті акцентується важливість використання сучасних цифрових технологій, як-от GarageBand, MuseScore, Synthesia, EarMaster, Musicca та інші. Ці програми дають студентам можливість створювати мелодії, гармонізувати їх, виконувати ритмічні вправи, а також тренувати слух і пам’ять. Зокрема, GarageBand сприяє розвитку творчих навичок шляхом експериментів із джазовими стандартами, а EarMaster забезпечує можливості для інтерактивного слухового аналізу й виконання вправ на розвиток відчуття метроритму. Synthesia допомагає вдосконалити техніку гри на фортепіано, а MuseScore та інші нотні редактори спрощують процес створення гармонічного супроводу та написання музичних диктантів. Розвиток ритмічної культури, відчуття гармонічного руху та здатності до імпровізації розглядається як основа підготовки професійних джазових і естрадних музикантів. Упровадження інноваційних технологій у викладання сольфеджіо не лише розширює традиційні методи навчання, а й робить їх інтерактивними, цікавими й орієнтованими на сучасні потреби музикантів
СУЧАСНІ ПІСНІ ПРОСЛАВЛЕННЯ В WORSHIP-КУЛЬТУРІ
Get PDFThe article offers a theoretical and analytical interpretation of the phenomenon of contemporary praise songs within the framework of worship culture as a representative form of sacred communication characteristic of Evangelical Protestantism. The author conceptualizes worship music as an integrative spiritual and cultural phenomenon operating at the intersection of theological discourse, aesthetic practices, and sociocommunicative processes. Particular attention is paid to the analysis of the musical component of worship as a mechanism for modeling collective religious experience, encoding doctrinal meanings, and constructing normative frameworks of Christian worship. It is argued that in the context of a post-secular society and the growing prevalence of mediatized forms of religiosity, contemporary praise songs gain significance as a means of identity construction, symbolic organization of sacred space, and spiritual mobilization of faith communities. The functional diversity of worship music is outlined, including its capacity to serve as a religious “translator” between transcendent content and emotionally generative states within the audience. The study emphasizes the shift from the theological essence of musical worship toward its aestheticized form, which may lead to the reduction of profound sacred meaning. Based on a comprehensive analysis, the research concludes that worship songs in contemporary religious environments perform therapeutic, mobilizing, and integrative functions, contributing to the restoration of spiritual authenticity and enabling the adaptation of Christian communities to communicative challenges of a globalized world. Worship music is thus understood as a unique communicative code capable of structuring sacred experience, maintaining theological integrity, and sustaining the collective memory of faith.У межах статті здійснено теоретико-аналітичне осмислення феномену сучасних пісень прославлення в контексті worship-культури як репрезентативної форми сакральної комунікації, характерної для євангельського протестантизму. Автор пропонує інтерпретацію worship-музики як інтегративного духовно-культурного явища, що функціонує на перетині теологічного дискурсу, естетичних практик та соціокомунікативних процесів. Основна увага приділяється аналізу музичного компоненту богослужіння як механізму моделювання колективного релігійного досвіду, кодування догматичних смислів і формування нормативних фреймів християнського поклоніння. Констатується, що в умовах постсекулярного суспільства та зростання медіалізованих форм релігійності, сучасні пісні прославлення набувають значущості як засіб конструювання ідентичності, символічного упорядкування сакрального простору та духовної мобілізації віруючих спільнот. Окреслено функціональне розмаїття worship-музики, зокрема її здатність виступати в ролі релігійного «перекладача» між трансцендентним змістом і сенсопродукуючими емоційними станами аудиторії. Акцентовано на проблемі зміщення акценту з богословської сутності музичного служіння на естетизовану форму, що може зумовити редукцію глибинного сакрального змісту. На основі комплексного аналізу визначено, що worship-пісні в сучасному релігійному середовищі виконують терапевтичну, мобілізаційну та інтеграційну функції, сприяючи відновленню духовної автентичності та адаптації християнської спільноти до комунікативних викликів глобалізованого світу. Стверджується, що музичне прославлення в межах worship-культури постає як унікальний комунікативний код, здатний структурувати сакральний досвід, підтримувати цілісність богословської парадигми та забезпечувати актуалізацію колективної духовної пам’яті
КОНТРАБАС В КАМЕРНІЙ МУЗИЦІ БАРОКОВОГО ПЕРІОДУ (НА ПРИКЛАДІ ТРІО-СОНАТ Я. Д. ЗЕЛЕНКИ)
Get PDFThe article explores the role of the double bass in chamber music, with particular focus on the Baroque period. In the musical practice of the 16th-17th centuries, the violone (double bass) was actively used in the church, opera and chamber repertoire, which is confirmed by both musical sources and visual materials of that era. During the period of formation of the homophonic style (1600– 1750), known as the era of the basso continuo, a special group of continuo accompanying instruments (basso continuo) appeared alongside melodic voices – vocal and instrumental. Leading musicians of that time emphasized the important role of the stringed bass instrument, which ensured the integrity of the Baroque sound. Trio sonatas, as one of the early forms of chamber music, played a significant role in the musical culture of the 17th century, both in the genre of church sonata (Sonata da chiesa) and secular (Sonata da camera). The typical instrumental composition of a trio sonata included two treble voices that carried and developed thematic material, and a bass line with a digitized bass. Various instruments were used to perform the bass part, but the preference was most often given to the violone, especially in cases where the upper voices were performed on string instruments. In the process of developing concert practice, the soft sound of the viol is gradually replaced by instruments of the violin family, which have a more expressive and bright timbre. In parallel with this, an orchestra is formed, the composition and instrumentation of which gradually expands over time. The research examines the instrument's functional position within ensembles and its evolution from an accompanying to a melodic role. Special attention is given to the trio sonatas by Jan Dismas Zelenka as an example of an underexplored repertoire, offering new pedagogical and performance perspectives. The study highlights the importance of the double bass in ensemble interaction and its expressive potential within the framework of historical performance practice.У статті досліджується роль контрабаса в камерній музиці, з особливою увагою до періоду бароко. У музичній практиці XVI–XVII століть віолоне (контрабас) активно використовувався в церковному, оперному та камерному репертуарі, що підтверджується як нотними джерелами, так і візуальними матеріалами тієї епохи. У період формування гомофонного стилю (1600–1750), відомого як епоха генерал-баса, поряд із мелодичними голосами – вокальними та інструментальними – виникає особлива група континуо акомпануючих інструментів (basso continuo). Провідні музиканти того часу підкреслювали важливу роль струнного басового інструмента, який забезпечував цілісність барокового звучання. Тріо-сонати як одна з ранніх форм камерної музики відігравали значну роль у музичній культурі XVII століття як у жанрі церковної сонати (Sonata da chiesa), так і світської (Sonata da camera). Типовий інструментальний склад тріо-сонати включав два дискантові голоси, які проводили і розвивали тематичний матеріал, та басову лінію з цифрованим басом. Для виконання басової партії застосовувалися різні інструменти, проте перевага найчастіше надавалася віолоне, особливо у випадках, коли верхні голоси виконувалися на струнних інструментах. У процесі розвитку концертної практики м’яке звучання віол поступово витісняється інструментами скрипкового сімейства, що мають більш виразний і яскравий тембр. Паралельно з цим формується оркестр, склад та інструментарій якого з часом зазнає поступового розширення. У дослідженні розглянуто функціональне призначення інструмента в ансамблях та його еволюцію від акомпануючого до рівноправного мелодичного голосу. Окрема увага приділяється тріо-сонатам Яна Дісмаса Зеленки як прикладу малодослідженого камерного репертуару, що відкриває нові педагогічні та виконавські перспективи. Виявлено значення контрабаса у формуванні ансамблевої взаємодії, його темброві й виразові можливості в контексті історичної виконавської практики
ЕВОЛЮЦІЯ ЖАНРІВ КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО АНСАМБЛЮ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ
Get PDFThe article examines the evolution of chamber instrumental ensemble genres in the context of the European musical tradition from the Baroque to the present. During the eighteenth century, the chamber-instrumental ensemble gradually acquired greater structural certainty, which in the Classical period resulted in the formation of genre canons - primarily the string quartet, piano trio, sonata for violin and piano, quintet, etc. The works of J. Haydn, W. A. Mozart, and L. van Beethoven lay down the basic principles of the chamber music genre: equality of parts, melodic completeness, thematic development, dialogue, etc. These features not only codify the genre system, but also open up space for further stylistic trends.In the Romantic era, chamber music, while retaining the features of refined musicianship, develops in the direction of romantic sophistication, emotional intensity and national colour. The genre framework is expanded by the introduction of new instrumental compositions, the growing role of the piano, and the enrichment of harmonic language and texture. A decisive contribution to the development of the chamber ensemble was made by F. Chopin, F. Schubert, J. Brahms, F. Mendelssohn, R. Schumann and others, who combined the classical form with new expressiveness. At the turn of the nineteenth and twentieth centuries, the first attempts to rethink the chamber form in a modernist context appeared: the experimental role of the ensemble increased, the use of new composition techniques intensified, and the principles of thematic fragmentation and polyphonic multidimensionality were formed.In the twentieth century, the chamber instrumental ensemble acquired signs of a search for new artistic models. A special place is occupied by the works of representatives of the ‘second Viennese school’, neoclassical and avant-garde composers, as well as composers who integrate elements of jazz, folklore and electronic music. Chamber music genres are increasingly taking on unconventional forms: non-standard composition, open structure, improvisation, and interaction with multimedia elements. At the same time, the deep tradition of chamber music as a space for spiritual communication, dialogue and concentration of musical thought is preserved.Thus, the evolution of the chamber instrumental ensemble genres reflects the general processes of development of the European musical tradition: from normative canonicity to individualised experimentation. The chamber instrumental ensemble acts as a genre phenomenon, a cultural phenomenon that constantly acquires new aesthetic, stylistic and genre paradigms.У статті досліджено еволюцію жанрів камерно-інструментального ансамблю в контексті європейської музичної традиції від доби епохи Бароко до сучасності. Протягом XVIII століття камерно-інструментальний ансамбль поступово набуває більшої структурної визначеності, що у епоху Класацизму виливається у формування жанрових канонів – передусім струнного квартету, фортепіанного тріо, сонати для скрипки і фортепіано, квінтету тощо. У творчості Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. вана Бетховена закладаються основні принципи камерного жанру: рівноправність партій, мелодична завершеність, тематичний розвиток, діалогічність, тощо. Ці риси не лише кодифікують жанрову систему, а й відкривають простір для подальших стилістичних напрямів.У добу Романтизму камерна музика, зберігаючи ознаки вишуканого музикування, розвивається в напрямі романтичної витонченості, емоційної насиченості та національного колориту. Жанрові рамки розширюються за рахунок уведення нових інструментальних складів, зростання ролі фортепіано, збагачення гармонічної мови й фактури. Визначальний внесок у розвиток камерного ансамблю здійснили Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Й. Брамс, Ф. Мендельсон, Р. Шуман та інші, які поєднали класичну форму з новою виразністю. На межі XIX–XX століть з’являються перші спроби переосмислення камерної форми в модерністському контексті: зростає експериментальна роль ансамблю, активізується використання нових технік композиції, формуються принципи тематичної фрагментарності, поліфонічної багатовимірності. У ХХ столітті камерно-інструментальний ансамбль набуває ознаків пошуку нових художніх моделей. Особливе місце займають твори представників «другої віденської школи», неокласиків, авангардистів, а також композиторів, які інтегрують елементи джазу, фольклору, електронної музики. Камерні жанри дедалі частіше набувають неконвенційних форм: нестандартний склад, відкритість структури, імпровізаційність, взаємодія з мультимедійними елементами. Водночас зберігається глибинна традиція камерності як простору духовного спілкування, діалогу та концентрації музичної думки.Таким чином, еволюція жанрів камерно-інструментального ансамблю віддзеркалює загальні процеси розвитку європейської музичної традиції: від нормативної канонічності до індивідуалізованого експерименту. Камерно-інструментальний ансамбль виступає як жанрове явище, культурний феномен, що постійно набуває нових естетичних, стильових і жанрових парадигм
ЧИТАННЯ НОТ ІЗ ЛИСТА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ
Get PDFThe article explores the problems of developing skills in reading musical works from a sheet of paper. These skills are important in the professional development of future music teachers. We consider the process of reading music in individual music lessons in piano and choral conducting. This involves vision, hearing, reaction speed, psychological and mental aspects, and the ability to see a musical piece in advance. The process of reading sheet music always arouses a desire to learn new musical material. An important role in the development of skills in reading music from a sheet of paper is played by the accuracy of coordination memory, when the performer plays without looking at the keyboard, imagines it and reproduces any fragment of a musical work without stopping.To acquire visual perception of musical text, it is worth learning to quickly navigate the musical text, carefully look at the work itself without an instrument (you can mentally conduct and sing it), familiarize yourself with its individual elements, identify difficulties that may arise when playing a musical work, and pay attention to the bar lines. When reading music, it is positive to use a heuristic method that involves students in independent creative activity. The essence of this method is that under the guidance of a teacher, the student takes a direct part in finding creative solutions to problematic issues.The article also presents the final result of the creation of the work, where the performer together with the composer demonstrate the creative process in mastering the musical text. The acquired skills allowed the performer not only to get acquainted with the diverse music of modern Ukrainian composers, but also to develop the need to study new, original, unusual sounds.У статті досліджено проблеми розвитку навичок читання музичних творів із листа, що виконують вагому роль у професійному розвитку майбутніх фахівців музичних дисциплін. Розкрито зміст цього процесу в роботі з класу фортепіано та хорового диригування, де задіяні зір, слух, швидкість реакції тощо. Процес читання нот із листа завжди викликає бажання до ознайомлення з новим музичним матеріалом. Важливу роль у розвитку навичок читання нот із листа має точність координаційної пам’яті, коли виконавець грає, не дивлячись на клавіатуру, уявляє її і без зупинки відтворює будь-який фрагмент музичного твору. Музикант, який регулярно практикується в читанні з листа, здатен відтворити на музичному інструменті велику кількість музичних композицій різних авторів, епох і стилів.Для набуття зорового сприйняття нотного тексту варто навчитися швидко орієнтуватися в музичному тексті, уважно продивитися сам твір без інструменту (можна подумки продиригувати та проспівати), ознайомитися з окремими його елементами, визначити труднощі, які можуть виникнути під час відтворення музичного твору, звернути увагу на тактові лінії.При читанні нот із листа позитивним є застосування евристичного методу, який передбачає залучення здобувачів до самостійної творчої діяльності. Суть цього методу – під керівництвом викладача учасник освітнього процесу бере безпосередню участь у пошуку творчого розв’язання проблемних питань.У статті також наведено кінцевий результат створення твору, де спільність композиторської та виконавської діяльності продемонстровані в творчому процесі – оволодінні музичним текстом. Набуті навички читання нотного тексту з листа дають можливість виконавцю не лише ознайомитися з розмаїтою музикою сучасних українських композиторів, а й розвинути потребу пізнавати нове, оригінальне, незвичне звучання
ТЕЗАУРУС ПІАНІСТА: ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ В КОНТЕКСТІ ПОСТСУЧАСНОСТІ
Get PDFThe article emphasizes that the specificity of postmodern artistic practice, marked by trends towards the emancipation of the performer`s image, the individualization of performance and the stylistic multidimensionality of pianism, is a factor in raising the question of the peculiarities of the pianist`s thesaurus as the intellectual, technical and artistic basis of the image of the creative personality.The aim of this article is to outline the contemporary dimensions of the pianist-performer thesaurus in the context of the innovative sound realities of metamodernism. It is noted that the transformation of the modern thesaurus of a pianist-performer are associated with the need to form algorithms of performance self-realisation in the context of the significance of the trends of the «open work», the diffusion of cultural spaces, the individualization of genre and style settings, and the associativity and intertextuality of contemporary programme nominations of works. The scaling of the intellectual dimension of a pianist-performer`s thesaurus as a means of defining the content dimensions of a work, decoding conceptual subtext and meanings, codes of different cultural traditions, as well as the performer`s self-identification in the holistic time-space of culture is justified. Emphasis is placed on the trend towards actualizing the virtuoso component of the contemporary performer`s thesaurus, conditioned by the innovativeness of expression palette, as well as the prognostic intensions of the performer`s thesaurus, which are intensified by the contemporary specificity of the graphic fixation of the composer`s text, the need for a divergent search for multidimensional meaning and personal algorithms for their sonic objectification. In connection with the tendency to rethink the boundaries of academic tradition, caused by the rise of performativity and the actualization of kitch, emphasis is placed on intensifying the search for innovative was to realise the organological potential of the instrument. Asa reflection of performative trends in contemporary musical art, the expansion of the pianist`s performing repertoire with theatrical component is positioned as serving to broaden the performer`s mission with functions that are unconventional for the academic performing tradition and to embody the metamodern visualization of artistic reflection.У статті акцентовано, що специфіка метамодерної художньої практики, позначеної тенденціями емансипації образу виконавця, індивідуалізованістю виконавських концепцій та стильовою багатовимірністю піанізму, є чинником актуалізації питання щодо особливостей тезаурусу піаніста як інтелектуальної, технічної та артистичної основи образу творчої особистості. Метою статті є окреслення сучасних вимірів тезаурусу піаніста-виконавця у контексті новаційних звукових реалій метамодерну. Зазначено, що трансформації сучасного тезаурусу піаніста-виконавця пов’язані з потребою формування алгоритмів виконавської самореалізації в умовах значущості тенденцій «відкритого твору», дифузії культурних просторів, індивідуалізації жанрово-стильових настанов, асоціативності й інтертекстуальності сучасних програмних номінацій творів.Обґрунтовано умасштаблення інтелектуального виміру тезаурусу піаніста-виконавця як засобу виконавського окреслення-визначення змістових вимірів твору, розкодування концептуальних підтекстів і смислів, кодів різних культурних традицій, а також самоідентифікації виконавця у цілісному часо-просторі культури. Акцентовано тенденцію актуалізації віртуозного складника тезаурусу сучасного виконавця, зумовлену новаційністю палітри засобів виразності, а також прогностичних інтенцій виконавського тезаурусу, які інтенсифіковані сучасною специфікою графічної фіксації композиторського тексту, потребою дивергентного пошуку багатовимірних смислів та особистісних алгоритмів їх звукового опредметнення. У зв’язку з тяжінням до переосмислення меж академічної традиції, зумовленого піднесенням перформативності та актуалізацією кітчу, наголошено на інтенсифікації виконавського пошуку новаційних шляхів реалізації органологічного потенціалу інструмента. Як віддзеркалення перформативних тенденцій у сучасному музичному мистецтві позиціоновано розширення виконавського тезаурусу піаніста театральним компонентом, що слугує розширенню місії виконавця функціями, нетрадиційними для академічної виконавської традиції, та втіленню метамодерної візуалізації художньої рефлексії
ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ ВОКАЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА У КИТАЇ У КІНЦІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
Get PDFThe experience of Chinese singers and vocal teachers in the first quarter of the 21st century is unique, since during the past century, representatives of a generation of vocalists purposefully worked on combining the technique of the academic Western style of singing with the national Chinese manner. Mastering the manner of singing, which is significantly different from the national style, went from blind copying to achieving synthetic unity. However, after mastering singing "in a European way", by the end of the 20th century, progressive Chinese performers again turned to traditional culture, striving for its comprehensive involvement in the world artistic space in the 21st century. The search for the place of Chinese vocal performance in the modern world naturally actualizes an appeal to the aesthetic foundations of the national vocal culture, the fundamental foundations of which are determined by ancient Chinese philosophical teachings (primarily Confucianism and Taoism). The article examines the categories of ancient Chinese philosophy (the concept of harmony "he"; the unity of beauty and virtue "Meishan hei"; the phenomena of "Yu" (presence) and "U" (absence); ), their close connection with vocal practice, the transformation of terms into principles for describing vocal technique and their practical application in mastering Chinese national singing. The uniqueness of modern Chinese vocal culture is fully reflected in the work of singer Wu Bixia, who is fluent in the vocal layers of Western culture, modern and traditional Chinese singing. "The Wu Bixia phenomenon" consists in a kind of musical "bilingualism": the singer demonstrates not only the synthesized style of "Chinese bel canto", but also fluent in a variety of academic Western European repertoire, can participate in the performance of Peking opera or folk songs in an authentic manner.Досвід китайських співаків та викладачів вокалу першої чверті ХХI столітті позначається унікальністю, оскільки впродовж минулого століття представники покоління вокалістів цілеспрямовано працювали над поєднанням техніки академічного західного стилю співу із національною китайською манерою. Опанування манери співу, яка суттєво відрізняється від національного стилю, пройшло шлях від сліпого копіювання до досягнення синтетичної єдності. Однак, після оволодіння співом «по-європейськи», до кінця ХХ століття прогресивні китайські виконавці знову звертаються до традиційної культури, прагнучи у ХХІ столітті всебічного її залучення у світовий мистецький простір. Пошук місця китайського вокального виконавства в сучасному світі природно актуалізує собою звернення до естетичних основ національної вокальної культури, фундаментальні основи якої визначаються стародавніми китайськими філософськими вченнями (передусім, конфуціанство та даосизм).У статті розглянуто категорії стародавньої китайської філософії (уявлення про гармонію «хе»; єдність краси та чесноти «Мейшань хеї»; феномени «Ю» (наявність) та «У» (відсутність); ), їх тісний зв'язок із вокальною практикою, трансформацію термінів у принципи опису вокальної техніки та практичне їх застосування у опануванні китайського національного співу. Унікальність сучасної китайської вокальної культури повною мірою відображена у творчості співачки У Біся, яка вільно володіє вокальними пластами західної культури, сучасним і традиційним китайським співом. «Феномен У Біся» полягає у своєрідному музичному «білінгвізмі»: співачка демонструє не лише синтезований стиль «китайського бельканто», але вільно володіє також і різноманітним академічним західноєвропейським репертуаром, може брати участь у виконанні пекінської опери чи народних пісень в автентичній манері
ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИТОКИ РОЗВИТКУ ФЛЕЙТИ В КИТАЇ: ОРГАНОЛОГІЧНИЙ ЕКСКУРС
Get PDFThe article is devoted to the historical and musicological analysis of the European flute, which presents a complete and detailed history of the existence of the European academic flute in the musical culture of modern China; the work of Chinese composers for the academic flute is covered in detail; works unknown to the Ukrainian listener and which do not appear, despite their artistic value, in the educational repertoire of domestic educational institutions are analyzed; the features of the Chinese flute education system are studied, which significantly differs in many respects from the Ukrainian one. In addition, critical considerations are expressed about the approaches to flute teaching in Chinese musical educational institutions of all levels of the educational system and the current tasks and principles of building a current educational model are formulated. It is noted that the academic flute has become a widespread and popular instrument in a short period of historical development in China; flute art demonstrates a high level of performance, significant artistic creativity, and an effective system of teaching the instrument. A feature of the educational system is the extremely active performance practice of teachers who teach the flute. They are distinguished by their multiple participation in domestic and international competitions, intensive work in orchestras and chamber instrumental groups, constant performances as soloists and soloists with an orchestra, very diverse repertoire programs, and intensive touring activities in the country and abroad. The genre of arrangement is widespread in the work of Chinese composers for the flute, which is due to the shortage of domestic repertoire at a certain stage of development.The practical significance of the work lies in the possibility of using its materials in the academic disciplines of music colleges and universities: the history of performing arts for students of orchestral faculties and departments, the history of Eastern musical cultures. The materials of this article may also appear in the topics of courses devoted to the study of the history of non-European cultures.Стаття присвячена історико-музикознавчому аналізу європейської флейти, в якій представлено її історію існування у музичній культурі сучасного Китаю; докладно висвітлено творчість китайських композиторів для академічної флейти, представлено твори, невідомі українському слухачеві, і які не фігурують, незважаючи на свою художню цінність, у навчальному репертуарі українських навчальних закладів; вивчені особливості китайської флейтової системи освіти, що істотно відрізняється за багатьма показниками від української. Крім цього висловлено критичні міркування про підходи до навчання на флейті в китайських музичних навчальних закладах усіх ланок освітньої системи та сформульовано актуальні завдання та принципи побудови актуальної освітньої моделі.Зазначено, що академічна флейта за короткий період історичного розвитку в Китаї стала поширеним та популярним інструментом; флейтове мистецтво демонструє високий рівень виконавства, значну у художньому відношенні творчість, ефективну систему навчання гри на інструменті. Особливістю освітньої системи є надзвичайно активна виконавська практика педагогів, які викладають гру на флейті. Їх відрізняє багаторазова участь у вітчизняних та міжнародних конкурсах, інтенсивна робота в оркестрах та камерних інструментальних колективах, постійні виступи у якості солістів та учасників оркестру, дуже різноманітними за репертуаром програмами, інтенсивна гастрольна діяльність у країні та за кордоном.Широке поширення у творчості композиторів Китаю для флейти жанру перекладення, що зумовлено дефіцитом національного флейтового репертуару на сучасному етапі розвитку.Практична значущість роботи полягає у можливості використання матеріалів у навчальних дисциплінах музичного коледжу та вишу: історії виконавського мистецтва для студентів оркестрових факультетів та відділень, історії східних музичних культур. Матеріали цієї статті можуть фігурувати також у темах курсів, присвячених вивченню історії позаєвропейських культур