Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ВОКАЛЬНИЙ ЦИКЛ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТ СУЧАСНОЇ ПОЕТИКИ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ
Get PDFThe article is a precedent for the musicological study of modern national interpretations of the vocal cycle in the dimensions of the poetics of chamber-vocal music poetics. The purpose of the article is to identify the main trends in the conceptual, thematic- figurative and linguistic-expressive interpretation of the genre model of the vocal cycle as indicator of the modern poetics of chamber- vocal music.The article substantiates the correlation of the genre model of vocal cycle in the works of contemporary Ukrainian composers with the search for new dimensions of artistic reflection, consonant with the guidelines of the cultural paradigm of postmodernity, activation of cross-cultural communication, understanding of cultural as a whole and aimed at preserving the attributive foundations of the poetics of chamber-vocal music and multi-level modification of this genre. It is shown that at the meta-level of the poetics of chamber-vocal music modern national versions of the genre model of the vocal cycle are marked by: preservation of the lyrical basis; active introduction of landscape, civic and patriotic images; preservation of the significance of the «eastern» line of the genre; testing of ironic and satirical themes; poly-language, etc.It was found that at the macro-level of poetics, the vocal cycle demonstrates: the significance of the principle of meditativeness and reflexivity; projection into the horizons of mass culture; at the meso-level – the multi-directionality of innovative, individual, multi- level style and genre searches, stylistic eclecticism, preservation of attributive multi-part cyclicity, and testing if reduced forms in connection with the orientation to the genre indicator of Fine Art – triptych and diptych.The article states that that the micro-level of poetics, the vocal cycle is characterized by the expansions of the intonation and timbre thesaurus, the equalization of the statuses of vocal and instrumental principles, the testing of a complex of means for reproducing the comic principle, which determines the formation of a new meta-language of musical art and new ways of performing self-realization.Стаття є прецедентом музикознавчого опанування сучасних національних інтерпретації вокального циклу у вимірах поетики камерно-вокальної музики. Мета статті – виявлення основних тенденцій концептуальної, тематично-образної та мовно-виразової інтерпретації жанрової моделі вокального циклу як покажчиків сучасної поетики камерно-вокальної музики. У статті обґрунтована кореляція жанрової моделі вокального циклу у творчості сучасних українських композиторів із пошуками нових вимірів художньої рефлексії, суголосними настановам культурної парадигми постсучасності, активізації крос-культурної комунікації, осмисленню культури як цілісності та спрямованих на збереження атрибутивних основ поетики камерно-вокальної музики й багаторівневе модифікування означеного жанру. Показано, що на мета-рівні поетики камерно-вокальної музики сучасні національні версії жанрової моделі вокального циклу позначені: збереженням ліричної основи; активним уведенням пейзажних, громадянських, патріотичних образів; збереженням значущості «східної» лінії жанру; апробацією іронічної, сатиричної тематики; полімовністю тощо. Виявлено, що на макро-рівні поетики вокальний цикл демонструє: значущість принципів медитативності та рефлексивності; проєкцію в обрії масової культури, на мезо-рівні – різноспрямованість новаційних, індивідуальних, багаторівневих стильових і жанрових пошуків, стильову еклектичність, збереження атрибутивної багаточастинної циклічності та апробацію редукованих форм у зв’язку з орієнтацією на жанрові покажчики образотворчого мистецтва – триптих і диптих. У статті констатується, що на мікро-рівні поетики вокальний цикл характеризується розширенням інтонаційного та тембрового тезаурусу, зрівнянням статусів вокального та інструментального начал, апробацією комплексу засобів відтворення комічного начала, що зумовлює формування нової метамови музичного мистецтва та нових шляхи виконавської самореалізації
РЕЗОНАНСНИЙ МЕТОД ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ ЯК ОСНОВА ВОКАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Get PDFThe article considers the resonant method of voice production as one of the key foundations of vocal technique, which contributes to the formation of a natural high-quality and stable sound. The physiological and acoustic principles of sound formation are studied, in particular, the role of resonators in enhancing overtones, ensuring timbre coloration and maintaining uniform sound in all voice registers. The importance of natural vocal resonance for the development of vocal endurance, economical use of the vocal apparatus and preventing its overstrain is revealed.The historical traditions of using the resonant method in the world vocal school are analyzed, in particular, in the Italian bel canto technique, the German vocal school and the French singing style. Modern approaches to the use of this method in Ukrainian vocal pedagogy and its adaptation in the conditions of digital teaching technologies are outlined.Special attention is paid to scientific approaches to studying the influence of resonant mechanisms on the quality of vocal sound.Acoustic studies of spectral analysis of the voice are reviewed, confirming the effectiveness of the active use of head, chest and mixed resonance in the formation of professional vocal technique.The practical part of the article highlights exercises and methods for developing resonant sound, in particular, exercises for activating the upper and lower resonators, techniques for amplifying sound waves in the oral and nasal cavities, as well as the role of respiratory support in controlling resonance. Examples of integrating the resonant technique into the educational process of student vocalists are given, its effectiveness in developing individual timbre and expanding the vocal range is determined.The following theoretical methods were used in the research process: analysis of scientific, methodological and pedagogical literature on vocal art; empirical methods: observation of the educational process of vocalists; analysis of pedagogical experience in applying the resonant method; comparative method: studying the effectiveness of different approaches to the formation of vocal technique.У статті розглянуто резонансний метод постановки голосу як одну з ключових основ вокальної техніки, що сприяє формуванню природного якісного та стабільного звуку. Досліджено фізіологічні та акустичні принципи звукоутворення, зокрема, роль резонаторів у посиленні обертонів, забезпеченні тембрового забарвлення та підтримці рівномірного звучання у всіх регістрах голосу. Розкрито значення природного вокального резонансу для розвитку голосової витривалості, економного використання голомового апарату та запобігання його перенапружено. Проаналізовано історичні традиції застосування резонансного методу у світовій вокальній школі. Окреслено сучасні підходи до використання цього методу в українській вокальній педагогіці та його адаптацію в умовах цифрових технологій навчання.Окрему увагу приділено науковим підходам до вивчення впливу резонансних механізмів на якість вокального звучання. Роглянуто акустичні дослідження спектрального аналізу голосу, що підтверджують ефективність активного використання головного, грудного та змішаного резонансу у формуванні професійної вокальної техніки.Практична частина статті висвітлює методи розвитку резонансного звучання, зокрема, техніки посилення звукових хвиль у ротовій та носовій порожнинах, а також роль дихальної підтримки у контролі резонансу. Наведено приклади інтеграції резонансної методики у навчальний процес студентів-вокалістів, визначено її ефективніст у розвитку індивідуального тембру та розширенні діапазону голосу.У процесі дослідження застосовувалися: теоретичні методи: аналіз наукової, методичної та педагогічної літератури з вокального мистецтва; емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом вокалістів; аналіз педагогічного досвіду застосування резонансного методу; порівняльний метод: вивчення ефективності різних підходів до формування вокальної техніки
РОЛЬ ТРУБИ В ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ЖАНРАХ БАРОКОВОЇ ЕПОХИ: ІСТОРІЯ ТА ВИКОНАВСЬКІ ТРАДИЦІЇ
Get PDFThe article explores the peculiarities of trumpet performance within the context of Baroque instrumental music and reveals the role of this instrument in shaping genre traditions. Particular attention is given to the historical development of the trumpet, its structural features, acoustic characteristics, and technical approaches that determined the nature of Baroque performance. In the modern artistic environment, the revival and interpretation of early music, particularly Baroque works, are of great importance, driven by performers’ pursuit of a deeper understanding of style, the enhancement of technical mastery, and the cultivation of stage virtuosity.The study provides a detailed analysis of the types of trumpets of the Baroque period and their impact on the development of musical genres such as the overture, dance suite, sonata, and concerto. It examines the specificity of performing trumpet parts in ensemble settings with strings and basso continuo, as well as their interaction with different textural types of music—polyphonic and homophonic- harmonic. Based on the analysis of trumpet works, the article emphasizes the importance of solo passages, the use of concert-virtuosic techniques, and expressive means characteristic of Baroque music.This research aims at a comprehensive study of Baroque stylistic features, discloses the specificity of the trumpet repertoire’s genre organization, and demonstrates how historical performance traditions influence contemporary practices. It also highlights the methodological value for musicians and educators, as the findings can be applied to improving performers’ technical and stage training, as well as to deepening the interpretation of Baroque works in today’s musical environment. In addition, the article emphasizes the importance of studying historical sources, music editions, and performance traditions for the accurate reproduction of past musical epochs. It further draws attention to the perspective of integrating this knowledge into modern educational programs for the development of musical culture and performance mastery.У статті досліджуються особливості виконавства на трубі в контексті інструментальної музики барокової епохи та розкривається роль цього інструмента у формуванні жанрових традицій. Велике значення приділяється історичному розвитку труби, її конструктивним особливостям, акустичним характеристикам і технічним прийомам, які визначають характер виконання музики бароко. У сучасному мистецькому середовищі важливого значення набуває відродження та інтерпретація старовинної музики, зокрема творів бароко, що обумовлено прагненням виконавців до глибшого осмислення стилю, підвищення технічної майстерності та розвитку сценічної віртуозності.У статті аналізуються різновиди трубних інструментів епохи бароко та їх вплив на формування музичних жанрів, зокрема увертюри, танцювальної сюїти, сонати та концерту. Розглядається особливість виконання трубних партій у ансамблі з іншими інструментами, зокрема струнними та бассо контінуо, та їх взаємодія з різними фактурними типами музики –поліфонічними й гомофонно-гармонічними. На основі аналізу творів для труби підкреслюється значення солюючих партій, використання концертно-віртуозних прийомів та виражальних засобів, характерних для барокової музики.Дослідження спрямоване на комплексне вивчення стилістичних особливостей бароко, розкриває специфіку жанрової організації репертуару та демонструє, як історичні традиції виконання впливають на сучасні виконавські практики. Воно також підкреслює методологічну цінність для музикантів і педагогів, оскільки результати аналізу можуть використовуватися для удосконалення технічної та сценічної підготовки виконавців, а також для більш глибокої інтерпретації творів бароко у сучасному музичному середовищі. Додатково, стаття висвітлює важливість дослідження історичних джерел, нотних видань та виконавських традицій для точного відтворення музики минулих епох. Також акцентується увага на перспективі інтеграції цих знань у сучасні освітні програми для розвитку музичної культури та виконавської майстерності
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ВОКАЛЬНІЙ ЛІРИЦІ КОМПОЗИТОРІВ НАДДНІПРЯНЩИНИ 1920–1930-Х РОКІВ
Get PDFThe socio-cultural conditions of the development of Ukrainian musical culture in the 1920s-1930s, which determined the genre and style transformations in chamber and vocal creativity, are considered. Since the beginning of the 20th century, there have been two significant trends in chamber and vocal music of Ukraine, which were based on: 1) the rooting of the national tradition;2) the development of the achievements of European musical composition. The first trend, founded by M. Lysenko and his followers, was presented by the work of M. Verykivskyi, H. Verovka, P. Kozytskyi, M. Koliada, V. Kostenko, L. Revutskyi, P. Senytsia, H. Khotkevych, etc. Representatives of the second trend are V. Kosenko, L. Lisovskyi, B. Lyatoshinskyi, M. Roslavets, M. Skorulskyi, F. Yakymenko, etc. – relied on European experience, represented by post-romantic, impressionistic, neoclassical, expressionist, avant-garde trends, etc. In the 1920s and 1930s, both the national idea and the European principles of domestic chamber and vocal creativity underwent radical changes due to the establishment of a totalitarian regime and the need to urgently introduce Soviet ideologies into the themes and imagery of compositions. This prompted the reproduction of national themes, revolutionary pathos, heroic images, proper stylistics and expressiveness in vocal lyrics. The genre’s inconsistency with the new requirements for revolutionary, mass and democratic art, as well as the search for the necessary forms, means and principles of their implementation caused a crisis of chamber and vocal creativity in the 1930s. Dnieper artists have not worked on these genres for almost a decade. These aspects of the development of Ukrainian Art and the creativity of individual artists of this period were highlighted in many works of domestic scientists, however, the genre and style transformations of chamber and vocal music by composers of the Dnieper region have not yet become the subject of separate research.Розглянуто соціокультурні умови розвитку української музичної культури 1920–1930-х років, що обумовили жанрово-стильові перетворення у камерно-вокальній творчості. Від початку ХХ століття у камерно-вокальній музиці України існувало два вагомих напрями, що засновувались на: 1) укоріненні національної традиції; 2) опрацюванні добутків європейської музичної композиції. Перший напрямок, засновником якого був М. Лисенко та його послідовники, був презентований творчістю М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, М. Коляди, В. Костенка, Л. Ревуцького, П. Сениці, Г. Хоткевича та ін. Представники другого – В. Косенко, Л. Лісовський, Б. Лятошинський, М. Рославець, М. Скорульський, Ф. Якименко та ін. – спирались на європейський досвід, представлений постромантичними, імпресіоністичними, неокласичними, експресіоністичними, авангардними тенденціями тощо. В 1920–1930-ті роки і національна ідея, і європейські засади вітчизняної камерно-вокальної творчості зазнають у Наддніпрянщині докорінних змін через встановлення тоталітарного режиму та необхідність нагального впровадження радянських ідеологем у тематику та образність композицій. Це спонукало до відтворення у вокальній ліриці національного тематизму, революційного пафосу, героїчних образів, належної стилістики й виразності. Невідповідність жанру новим вимогам щодо революційності, масовості та демократичності мистецтва, а також пошук необхідних форм, засобів та принципів їх втілення спричинили в 1930-х роках кризу камерно-вокальної творчості. Наддніпрянські митці майже десятиліття ці жанри не опрацьовували. Зазначені аспекти розвитку українського мистецтва й творчість окремих митців цього періоду висвітлювались в багатьох працях вітчизняних науковців, однак жанрово-стильові перетворення камерно-вокальної музики композиторів Наддніпрянщини дотепер не ставали предметом окремого дослідження
РЕПЕРТУАРНІ ТРАДИЦІЇ ТА ТВОРЧІ ЕКСПЕРИМЕНТИ ОПЕРНОЇ СТУДІЇ ОДЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ ІМЕНІ А. В. НЕЖДАНОВОЇ
Get PDFThe article presents a comprehensive study of the repertoire practices of the Opera Studio at the A. V. Nezhdanova Odesa National Academy of Music within the context of contemporary educational and artistic processes. It has been revealed that the repertoire policy of this subdivision functions as a specific indicator of development and continuity of established traditions, since it is through the studio’s staging activities that not only the professional training of future singers takes place, but also the formation of local cultural identity.The purpose of the article is to analyze and highlight the repertoire selection, repertoire traditions, and creative experiments, to examine the relevance of musical material used in the training of students, to outline the artistic emphases, and to determine the educational and creative function of the studio productions. The analysis has shown that the repertoire palette of the Opera Studio encompasses both classical works of the global operatic canon and examples of Ukrainian musical heritage, thus allowing for a synthesis of traditional values with new interpretative strategies. Alongside established productions, there is a clear tendency toward the inclusion of contemporary compositions and adapted versions oriented towards educational and performance objectives. The studio’s repertoire has never been limited to canonical works alone: it has included chamber pieces, children’s productions, monodramas, and works by contemporary Ukrainian composers, which have endowed the activity of the studio with an experimental dimension. Particular attention is paid to identifying which works form the basis of today’s repertoire, what material directors and pedagogues rely upon, and which perspectives are planned for the near future. It is demonstrated that the current repertoire palette of the Opera Studio at the opera studio at the A. V. Nezhdanova Odesa National Academy of Music characteristic by polyphonic approaches: it reflects the continuity of the academic tradition; demonstrates dialogue with the cultural space of Ukraine and with European tendencies; embodies genre and stylistic diversity, where classical operas coexist with chamber forms, concert stagings, and experimental directorial concepts; and foregrounds the development of students’ individual performing mastery, their stage culture, and artistic expressiveness. The article concludes that the repertoire palette of the Opera Studio is not static, but rather functions as a dynamic system, in which classical works ensure the continuity of tradition, while experimental productions open up new perspectives and promote integration into the contemporary European artistic space. In this synthesis of tradition and innovation lies the specificity of the Opera Studio at the A. V. Nezhdanova Odesa National Academy of Music as an important factor in the development of national musical and theatrical culture.У статті здійснено комплексне дослідження репертуарної практики оперної студії Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової у вимірі сучасних освітньо-мистецьких процесів. Виявлено, що репертуарна політика цього підрозділу є своєрідним індикатором розвитку та продовженням сталих традицій, адже саме через постановочну діяльність оперної студії відбувається не лише професійна підготовка майбутніх співаків, а й формування локальної культурної ідентичності. Мета статті полягає у аналізі та висвітленні репертуарного вибору, репертуарних традицій та творчих експериментів, розбір актуального музичного матеріалу для підготовки студентів, окреслення художніх акцентів та визначення освітньо-творчої функції студійних постановок. У ході аналізу з’ясовано, що репертуарна палітра оперної студії охоплює як класичні твори світового оперного канону, так і зразки української музичної спадщини, що дозволяє поєднувати традиційні цінності з новими інтерпретаційними стратегіями. Поряд із усталеними постановками простежується тенденція до включення сучасних композиторських текстів та адаптованих версій, зорієнтованих на навчально-виконавські завдання, адже репертуар студії ніколи не обмежувався лише канонічними зразками: у ньому з’являлися камерні опуси, дитячі спектаклі, монопери та твори сучасних українських композиторів, що надавало діяльності студії експериментального виміру. Особливу увагу приділено аналізу того, які саме твори складають основу сьогоднішнього репертуару, на який матеріал спираються режисери й викладачі, а також перспективи що плануються найближчим часом. Показано, що сучасна репертуарна палітра оперної студії ОНМА імені А. В. Нежданової відзначається поліфонічністю підходів: вона відображає спадкоємність академічної традиції; демонструє діалог із культурним простором України та європейськими тенденціями; виявляє жанрове і стильове розмаїття, де класичні опери поєднуються з камерними формами, концертними постановками та експериментальними режисерськими рішеннями; актуалізується розвиток індивідуальної виконавської майстерності студентів, формування їх сценічної культури та артистичної виразності. У статті зроблено висновок, що репертуарна палітра оперної студії не є сталою, а функціонує як динамічна система, у якій класичні твори забезпечують неперервність традиції, тоді як експериментальні постановки відкривають нові перспективи та сприяють інтеграції у сучасний європейський мистецький простір.У цьому поєднанні традиційного й новаторського виявляється специфіка оперної студії ОНМА імені А. В. Нежданової як важливого чинника розвитку національної музично-театральної культури
СЕМАНТИКА ТЕМБРУ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
Get PDFThe article explores the semantics of musical timbre as a multidimensional phenomenon that, in contemporary musical thought, extends beyond the traditional understanding of it as solely an acoustic characteristic of sound. The rethinking of the semantic aspects of timbre is driven by the transformation of listening experience and the intensification of interdisciplinary research in the fields of psychoacoustics, semantics, and the phenomenology of musical perception. The aim of the article is to systematize the main theoretical approaches to interpreting timbral semantics based on a comparative analysis of the scientific positions of 20th–21st century composers and musicologists.The study employs structural, phenomenological, and comparative methods of analysis. The concepts of E. Varèse, P. Boulez, K. Saariaho, D. Smalley, I. van Elferen, S. Saitis, S. Weinzierl, H. Kosenko, M. Pashkovska, S. Liu, Zakarakis et al., and R. Pace are analyzed. Various approaches to understanding timbre as an acoustic, phenomenological, and cultural-historical phenomenon are highlighted. Particular attention is paid to the analysis of the paradoxical nature of timbre, which combines material and immaterial qualities, as well as to the investigation of the mechanisms of semantization of timbral phenomena.As a result of the research, it is proven that the semantics of timbre are formed at the intersection of objective acoustic parameters, subjective perception, and culturally conditioned meanings. According to I. van Elferen's concept, the only way to address timbre with critical precision is to embrace its paradoxes, which is what contemporary researchers do by integrating various methodological approaches in the study of timbral semantics. The semantics of timbre are considered a dynamic system that evolves in a historical and cultural context, where timbre acts as an active agent of meaning-making.У статті досліджено семантику музичного тембру як багатовимірного явища, що в сучасному музичному мисленні виходить за межі традиційного розуміння як виключно акустичної характеристики звуку. Переосмислення семантичних аспектів тембру зумовлене трансформацією слухацького досвіду та активізацією міждисциплінарних досліджень у галузях психоакустики, семантики та феноменології музичного сприйняття. Мета статті полягає в систематизації основних теоретичних підходів до інтерпретації тембрової семантики на основі порівняльного аналізу наукових позицій композиторів і музикознавців ХХ–ХХІ століть. У дослідженні застосовано структурний, феноменологічний і компаративний методи аналізу. Проаналізовано концепції Е. Вареза, П. Булеза, К. Сааріаго, Д. Смоллі, І. ван Елферен, С. Сайтіс, С. Вайнцирль, Г. Косенко, М. Пашковської, Ш. Лю, Захаракіса та ін., Р. Пейса. Висвітлено різні підходи до розуміння тембру як акустичного, феноменологічного та культурно-історичного феномену. Особливу увагу приділено аналізу парадоксальної природи тембру, що поєднує матеріальні та нематеріальні якості, а також дослідженню механізмів семантизації тембрових явищ.Як результат дослідження, доведено що семантика тембру формується на перетині об'єктивних акустичних параметрів, суб'єктивного сприйняття та культурно обумовлених значень. Згідно з концепцією І. ван Елферен, єдиний спосіб звернутись до тембру з критичною точністю – прийняти його парадокси, що й роблять сучасні дослідники, інтегруючи різні методологічні підходи у вивченні семантики тембру. Семантика тембру розглядається як динамічна система, що розвивається в історичному та культурному контексті, де тембр виступає активним агентом смислотворення
КОРЕЛЯЦІЯ МІЖ НЕЦЕНЗУРНОЮ ЛЕКСИКОЮ ТА ЗАГАЛЬНОЮ ГНУЧКІСТЮ МОВЛЕННЯ
Get PDFThe article attempts to provide a historical overview and empirical generalization of some key parameters of profanity: what are the main factors that determine the large-scale spread of profanity in modern Ukrainian society. Touching on aspects of the origin of swearing, we reveal the arguments of defenders and opponents of obscene lexis. The term "swearing" is analyzed, the use of language considered rude, blasphemous, or otherwise unacceptable in polite or formal speech to express anger or other strong emotions.The lexemes "profane language", "obscene language", "profanity" are considered. It has been proven that profanity is a rather broad concept, and obscene language (to which Ukrainian swearing belongs) is only a variant of it. The purpose of the article is to consider the problem of obscene language from the perspective of universal human values, to identify the population’s attitude towards profanity and the frequency of its use. It has been researched that obscene language has its roots in ancient Slavic cults. Studying the nature of human aggression and its manifestations, many researchers argue that swearing is a type of violence that has become an integral feature of our everyday lives. However, there have been no systematic cross-linguistic studies of the language patterns of profanity.Studying statistical patterns in the sound of swear words in different languages using a functional-linguistic approach, it was discovered that the sounds in such words (phonemes) themselves contribute to their offensiveness, violating a fundamental linguistic principle: the connection between sound and meaning of a word is arbitrary. By studying the terms of kinship, it was analyzed in detail that the secondary meanings of the terms of kinship go far beyond the family theme and beyond the boundaries of society. They are closely related to the animal, plant and material world, to mythological space and abstract concepts, and are used as exclamations.The object of the study is obscene terminological units, expressions, and figures of speech associated with an emotional explosion, which releases accumulated emotional energy. The subject of the study is the structural and semantic aspects of obscene language.У статті зроблено спробу історичного огляду та емпіричного узагальнення деяких ключових параметрів ненормативної лексики: які основні чинники, що детермінують масштабне поширення лихослів’я в сучасному українському соціумі. Торкаючись аспектів походження мату, розкриваємо аргументи захисників та противників ненормативної лексики. Проаналізовано термін «мат», використання мови, яка вважається грубою, блюзнірською або іншим чином неприйнятною у ввічливій або офіційній промові для вираження гніву чи інших сильних емоцій. Розглянуто лексеми «ненормативна лексика», «нецензурна лексика», «лихослів’я». Доведено, що ненормативна лексика – поняття досить широке, і нецензурна лексика (до якої належить український мат) є лише її різновидом. Мета статті – розглянути проблему нецензурної брані з точки зору загальнолюдських цінностей, виявити ставлення населення до ненормативної лексики та частоту її вживання. Досліджено, що нецензурна лайка сягає корінням у давньослов'янські культи. Вивчаючи природу людської агресії та її прояви, багато дослідників стверджують, що лайка – це один з видів насильства, що перетворився на невід’ємну рису нашого повсякденного життя. Однак досі не було систематичних крос-лінгвістичних досліджень мовних патернів ненормативної лексики. Вивчаючи статистичні закономірності у звучанні лайок у різних мовах за допомогою функціонально-лінгвістичного підходу виявлено, що звуки у таких словах (фонеми) самі сприяють їх образливості, порушуючи фундаментальний лінгвістичний принцип: зв'язок між звуком і значенням слова довільний. Досліджуючи терміни кревності, детально проаналізовано, що вторинні значення термінів кревності виходять далеко за межі сімейної теми і за межі соціуму. Вони тісно пов’язані з тваринним, рослинним та предметним світом, з міфологічним простором та абстрактними поняттями, використовуються як вигуки.Об’єктом дослідження є нецензурні термінологічні одиниці, вирази, образи мови, пов’язані з емоційним вибухом, що дає вихід емоційної енергії, що накопичилася. Предметом дослідження є структурно-семантичні аспекти непристойної лексики
ЕПОНІМИ В КОНТЕКСТІ ВИВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ: ПСИХІАТРІЯ
Get PDFThe article deals with eponyms as an important element of medical terminology, in particular in the field of psychiatry, in the context of mastering specialized translation. Eponyms greatly facilitate the learning of English specialized terminology, allowing conveying complex information in a concise form. The article analyzes the criteria by which eponyms can be recognized as valid. The paper provides examples of well-known psychiatric syndromes and diseases. Several classifications of eponyms are presented. The most common eponyms in medical terminology are also considered, in particular those related to syndromes, diseases, clinical symptoms, cells and methods. The role of eponyms in clinical practice, and systematization of medical knowledge, as well as their importance in forming associative links between terms and their clinical definitions, are analyzed. It is investigated how eponyms contribute to differential diagnosis, providing translators and doctors with a quick identification of pathological conditions based on known clinical manifestations.Particular attention is paid to the function of eponyms, which contributes to the honoring of scientists who have made a significant contribution to the development of medicine and shaped modern ideas about pathological processes. The use of eponymic nomenclature at the microscopic level, in particular in histology and cell biology, is considered, which allows standardizing morphological descriptions. The article analyzes the translation of eponymic methods in the standardization of diagnostic and therapeutic approaches, which is an important component of translators' professional activities, since medical terminology often has its own specific features and requires high accuracy and awareness. Current trends in medical terminology, including the possible replacement of eponyms with pathophysiological names, demonstrate the need not only for linguistic knowledge but also for an understanding of the specifics of medical practice and the development of technologies in this field. The arguments for the preservation of eponyms in the medical language, in particular their historical and educational value, are highlighted. The key strategies for overcoming translation difficulties are outlined.У статті розглядаються епоніми як важливий елемент медичної термінології, зокрема в галузі психіатрії, у контексті опанування галузевого перекладу. Епоніми суттєво полегшують вивчення англійської спеціалізованої термінології, що дозволяє передавати складну інформацію в стиснутій формі. Аналізуються критерії, за якими епоніми можуть бути визнані валідними.У роботі наведено приклади відомих психіатричних синдромів і захворювань. Наведено кілька класифікацій епонімів. Також розглянуто найпоширеніші епоніми в медичній термінології, зокрема ті, що стосуються синдромів, захворювань, клінічних симптомів, клітин і методів. Проаналізовано роль епонімів у клінічній практиці, систематизації медичних знань, а також їх значення у формуванні асоціативних зв’язків між термінами та їх клінічними визначеннями. Досліджено, як епоніми сприяють диференційній діагностиці, забезпечуючи перекладачам і лікарям швидку ідентифікацію патологічних станів на основі відомих клінічних проявів. Окрему увагу приділено функції епонімів, яка сприяє вшануванню науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток медицини та сформували сучасні уявлення про патологічні процеси. Розглянуто використання епонімічної номенклатури на мікроско-пічному рівні, зокрема в гістології та клітинній біології, що дозволяє стандартизувати морфологічні описи. Проаналізовано переклад епонімічних методів у стандартизації діагностичних та терапевтичних підходів, що є важливим компонентом професійної діяльності перекладачів, оскільки медична термінологія часто має свої специфічні особливості та вимагає високої точності й обізнаності. Сучасні тенденції у медичній термінології, включаючи можливу заміну епонімів на патофізіологічні назви, свідчать про необхідність не лише лінгвістичних знань, а й розуміння специфіки медичної практики та розвитку технологій у цій галузі. Висвітлено аргументи щодо збереження епонімів у медичній мові, зокрема їхню історичну та освітню цінність. Окреслено ключові стратегії подолання перекладацьких труднощів
ШЛЯХ ВІД БЕЗСІМЕЙНОСТІ ДО СІМЕЙНОСТІ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ Г. МАЛО «БЕЗ СІМ’Ї»
Get PDFThe article focuses on the importance of childhood as a separate stage in the formation of personality and didactic literature for children. It has been indicated that a full-fledged personality cannot be formed in a situation of familylessness (which must be overcome through the acquisition and acceptance into the family as We, and the family may not be biological as well) on the example of re-reading of the novel “Without a Family” by H. Malot. The advantage of the author's development of the father's image over the mother's has been stated. The author constructed a positive image of the father in a comprehensive manner through its components from different characters who perform the function of the father with the highlighted markers of wisdom, diligence, knowledge, experience and professionalism.The way of the main character Remy, who became an image of the ideal fate of an orphan without orphanhood through his inclusion in a non-biological family from the beginning of the novel, has been analyzed through the acceptance of non-biological fatherhood, but effective in shaping his positive ideal of a father. The system of value coordinates of the child modelled by H. Malot is indisputable: love, mutual assistance, family and the joy of childhood. It has been underlined that by focusing on the character's overcoming the injustice of the world, his movement towards childhood in a family, the author deliberately denied the concept of ‘without a family’ deceptively declared by the title of the novel. H. Malot consistently proved that Remy deserves the happiness of familyhood and serves as a positive didactic example for children as readers. Despite all the melodramatically complex twists and turns of fate, the modus operandi of childhood joy is dominant in this novel. It has been stated that H. Malot's novel “Without Family” illustrates the paradigm of childhood-as-joy-despite-anything.У статті акцентовано на важливості дитинства як окремого етапу в формуванні особистості та літературі дидактичного спрямування для дітей. Вказано, що повноцінна особистість не може сформуватися у ситуації безсімейності (що має бути подолана через набуття і прийняття у сімейність як Ми, причому сімейність може бути і не біологічною) на прикладі перепрочитання роману Г. Мало «Без сім’ї». Відзначено перевагу розробки автором образу батька над материнським. Встановлено, що конструювання позитивного образу батька здійснено автором комплексно через його складові з різних персонажів, що виконують функцію батька з виділеними маркерами мудрість, працелюбність, знання, досвід, професійність. Проаналізовано шлях персонажа Ремі, що став образом ідеальної долі сироти без сирітства через включеність у сімейність-не-біологічну від початку роману, аж до віднайдення матері; через сприйняття батьківства-не-біологічного, але дієвого для формування його позитивного ідеалу батька. Змодельована Г. Мало система вартісних координат дитини є беззаперечна: любов, взаємодопомога, сімейність, радість дитинства. Можемо ствердити, що загострюючи увагу на подоланні несправедливості світу персонажем, його руху до дитинства у сім’ї, свідомо заперечуючи оманливо декларований назвою роману концепт «без сім’ї», автор послідовно доводить, що Ремі заслуговує на щастя сімейності, і слугує позитивним дидактичним прикладом. Незважаючи на всі мелодраматично складні перипетії долі модус радості дитинства у цьому романі є домінуючим. Звідси можемо ствердити, що роман «Без сім’ї» Г. Мало ілюструє парадигму дитинства-як-радості. Бачимо потребу осмисленого прочитання роману Г. Мало «Без сім’ї» як твору про дітей для дітей і дорослих через концепт радості дитинства та залученості до додаткової програми читання для школярів
РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ МУЛЬТИМОДАЛЬНОГО ТЕКСТУ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КОРЕЙСЬКОЇ МОВИ
Get PDFThe article considers conceptual and methodological approaches to the formation of intercultural communicative competence (ICC) of Ukrainian students using multimodal text in the process of learning the Korean language. Taking into account the trends of globalization and the growing popularity of Korean culture among Ukrainian youth, the emphasis is on the need to develop students' ability to interact effectively in a multicultural environment. It is determined that multimodal text – an integrative tool that combines visual, auditory, textual and kinetic modalities – provides a deeper immersion in the authentic linguistic and cultural context, activates cognitive processes, forms emotional sensitivity and adaptive behavior in foreign language communication. Based on the experience of modern Ukrainian and foreign linguodidactic research (Pinchuk, Lytvynova, Burov, Frezzo, Stefanidis, etc.), the author substantiates the pedagogical feasibility of using multimodal resources – dramas with subtitles, digital comics, culturally marked music, animated dialogues – in teaching the Korean language. The presented empirical results of experimental training demonstrate an increase in the level of students' MCI by 25% on the Cultural Intelligence Scale. The article analyzes the effectiveness of such tasks as cultural analysis of video fragments, keeping a multimodal diary, situational role-playing games, and creating a cross-cultural collage. It was established that such tasks contribute to the development of cultural empathy, self-reflection, and understanding of the specifics of Korean communicative behavior. The content of students' written reflections after completing the course indicates the formation of the ability to intercultural analysis, recognition of semiotic markers and contextual signals. The author emphasizes that multimodal text is not only a tool for linguistic learning, but also a means of forming cultural sensitivity, tolerance and intercultural awareness, which is extremely important in the conditions of a modern globalized society. As a result, the conclusion is made about the need for further development of methods for integrating multimodal resources into oriental language courses, increasing the digital literacy of participants in the educational process and creating localized platforms with multimodal educational materials. The article contains practical recommendations for teachers and researchers in the field of intercultural education, digital didactics and teaching Korean in the Ukrainian educational context.У статті розглянуто концептуальні та методологічні підходи до формування міжкультурної комунікативної компетенції (МКК) українських студентів засобами мультимодального тексту в процесі вивчення корейської мови. З урахуванням тенденцій глобалізації та зростаючої популярності корейської культури серед української молоді, акцент зроблено на необхідності розвитку здатності студентів ефективно взаємодіяти в багатокультурному середовищі. Визначено, що мультимодальний текст – інтегративний засіб, що поєднує візуальні, аудіальні, текстові та кінетичні модальності – забезпечує глибше занурення в автентичний мовно-культурний контекст, активізує когнітивні процеси, формує емоційну чутливість і адаптивну поведінку в іншомовному спілкуванні. Спираючись на досвід сучасних українських та зарубіжних лінгводидактичних досліджень (Пінчук, Литвинова, Буров, Frezzo, Stefanidis та ін.), автор обґрунтовує педагогічну доцільність використання мультимодальних ресурсів – дорам із субтитрами, цифрових коміксів, культурно маркованої музики, анімаційних діалогів – у викладанні корейської мови. Представлені емпіричні результати експериментального навчання засвідчують зростання рівня МКК студентів на 25% за шкалою Cultural Intelligence Scale. У статті проаналізовано ефективність таких завдань, як культурний аналіз відеофрагментів, ведення мультимодального щоденника, ситуативні рольові ігри, створення кроскультурного колажу.Встановлено, що такі завдання сприяють розвитку культурної емпатії, саморефлексії та розуміння специфіки комунікативної поведінки корейців. Зміст письмових рефлексій студентів після завершення курсу вказує на формування здатності до міжкультурного аналізу, розпізнавання семіотичних маркерів і контекстуальних сигналів. Автор підкреслює, що мультимодальний текст є не лише інструментом лінгвістичного навчання, а й засобом формування культурної чутливості, толерантності та міжкультурної свідомості, що вкрай важливо в умовах сучасного глобалізованого суспільства. У підсумку зроблено висновок про необхідність подальшої розробки методик інтеграції мультимодальних ресурсів у курси східних мов, підвищення цифрової грамотності учасників освітнього процесу та створення локалізованих платформ з мультимодальними навчальними матеріалами. Стаття містить практичні рекомендації для викладачів і дослідників у сфері міжкультурної освіти, цифрової дидактики та викладання корейської мови в українському освітньому контексті