Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ПЕРЕКЛАД ЯК КУЛЬТУРНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО В ЦИФРОВИХ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОСТОРАХ
Get PDFThis study examines the fundamental transformation of translation's role as a form of cultural mediation in contemporarydigital global spaces. In the context of rapid development of communication technologies and globalization processes, traditional translation practices are undergoing cardinal changes, evolving from simple interlingual transfer to complex forms of cultural dialogueand identity representation in digital environments. The methodological approach of the study is based on the integration of quantitative and qualitative analysis. A systematic review of recent academic literature (2020–2025) and detailed analysis of the functioningof leading digital translation platforms allowed for the formation of a comprehensive understanding of current trends in the translationfield. The empirical base consists of data from over 2,800 translation projects, with particular attention paid to projects involving Ukrainian-English language pairs as source or target languages. The research results demonstrate that digital translation transcendsthe boundaries of traditional linguistic transformation, integrating multimodal elements, technological innovations, and dynamicforms of cultural adaptation. Three key aspects of digital translation transformation have been identified: first, the cardinal change in translator agency, where translators function as cultural curators and mediators in digital environments; second, the formation of a new paradigm of multimodal mediation through the integration of artificial intelligence and machine translation; third, the emergenceof collaborative digital translation communities that act as collective cultural mediators. The theoretical contribution of the study lies in developing an integrated model of digital cultural mediation that synthesizes technological capabilities with humanistic aspects of translation activity. This model emphasizes the irreplaceable nature of the human factor as a carrier of cultural-aesthetic values, while acknowledging the potential of technologies in expanding intercultural communication possibilities and creating new forms of cultural exchange in the globalized digital world.Це дослідження розглядає фундаментальну трансформацію ролі перекладу як форми культурного посередництва в сучасних цифрових глобальних просторах. У контексті швидкого розвитку комунікаційних технологій та глобалізаційних процесів, традиційні перекладацькі практики зазнають кардинальних змін, еволюціонуючи від простого міжмовного перенесення до складних форм культурного діалогу та репрезентації ідентичностей у цифровому середовищі. Методологічний підхід дослідження базується на інтеграції кількісного та якісного аналізу. Систематичний огляд новітньої наукової літератури (2020–2025 рр.) та детальний аналіз функціонування провідних цифрових перекладацьких платформ дозволили сформувати комплексне розуміння сучасних тенденцій у галузі перекладу. Емпіричну базу складають дані з понад 2800 перекладацьких проєктів, увага приділялась проєктам з мовними парами: українська мова як вихідна або цільова та англійська мова. Результати дослідження демонструють, що цифровий переклад трансцендує межі традиційного лінгвістичного перетворення, інтегруючи мультимодальні елементи, технологічні інновації та динамічні форми культурної адаптації. Виявлено три ключові аспекти цифрової трансформації перекладу: по-перше, кардинальну зміну агентності перекладача, який у цифровому середовищі функціонує як культурний куратор та медіатор; по-друге, формування нової парадигми мультимодального посередництва через інтеграцію штучного інтелекту та машинного перекладу; по-третє, виникнення колаборативних цифрових перекладацьких спільнот, що діють як колективні культурні посередники. Теоретичний внесок дослідження полягає у розробці інтегрованої моделі цифрового культурного посередництва, яка синтезує технологічні можливості з гуманістичними аспектами перекладацької діяльності. Ця модель підкреслює незамінність людського фактору як носія культурно-естетичних цінностей, водночас визнаючи потенціал технологій у розширенні можливостей міжкультурної комунікації та створенні нових форм культурного обміну в глобалізованому цифровому світі
ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ АНТРОПОНІМИ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ АЛЮЗІЙ У ФЕНТЕЗІЙНОМУ РОМАНІ І. ГРАБОВСЬКОЇ «ЗІРКИ Й КІСТКИ»
Get PDFThis study explores the features of the functioning of allusive literary and artistic anthroponyms in the fantasy novel “Stars and Bones” by Iryna Hrabovska. The analysis reveals that character names in the novel serve as personal allusions, subtly referring to real historical figures. The relevance of the study stems from the lack of comprehensive research on allusive literary and artistic anthroponyms in contemporary Ukrainian fantasy literature.The object of analysis comprises anthroponyms that allude to historical figures of the Hundred Years’ War, particularly those associated with War of the Breton Succession. The classification of anthroponyms is based on formal-structural and lexico-semantic criteria, which allows the identification of three main levels of allusiveness: phonetic-structural (name forms and phonological similarity), semantic(semantic load and meaning), and contextual (dependent on narrative circumstances). This typology provided a clear framework forthe exposition of research findings, with illustrative examples organized according to each identified level, enabling a consistent analysisof allusion mechanisms.A comprehensive methodological approach is employed, which takes into account not only linguistic features but alsoassociative and historical-cultural dimensions – factors essential in the fantasy genre, where allusions often operate implicitly.The findings demonstrate that literary and artistic anthroponyms in I. Hrabovska’s novel function not merely as tools for character identification but as a key mechanism for encoding historical information. They enable multi-layered interactions between fictionaland historical realities. The use of both explicit and implicit allusive anthroponyms enriches the conceptual depth of the narrative while maintaining its generic conventions. Thus, literary and artistic anthroponyms in this work serve as lexical markers of cultural memory.Розвідка присвячена дослідженню особливостей функціювання алюзивних літературно-художніх антропонімів (ЛХА) у романі Ірини Грабовської «Зірки й кістки». У статті визначено, що власні назви на позначення персонажів у творі виступають особовими алюзіями, які містять натяки на реальних історичних осіб. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю ґрунтовних праць, присвячених алюзивним літературно-художнім антропонімам у вітчизняному фентезі. Об’єктом аналізу виступають літературно-художні антропоніми у романі, які репрезентують алюзії на історичних діячів періоду Столітньої війни, зокрема війною за бретонську спадщину.Класифікація літературно-художніх антропонімів здійснювалася на основі формально-структурних та лексико-семантичних ознак, що дозволило виділити три основні рівні прояву алюзивності в антропонімах: фонетично-структурний (подібність антропоформул та звучання), семантичний (враховується змістове навантаження), контекстуальний (проявляється лише через сюжетні обставини). Така класифікація забезпечила чітку структуру тексту викладу основного матеріалу, в якому приклади вживання аналізованих антропонімів були впорядковані відповідно до визначених рівнів, що дало змогу послідовно розкрити механізм реалізації алюзії у кожному конкретному випадку. Використання комплексного методологічного підходу обумовлено специфікою фентезійного жанру, де алюзії здебільшого реалізуються імпліцитно й вимагають урахування не лише мовних особливостей власних назв, а й їхніх асоціативних, історико-культурних зв’язків. Зроблено висновок, що ЛХА в романі І. Грабовської виступають не лише засобом ідентифікації персонажів, а й ключовим механізмом кодування історичної інформації. Вони забезпечують багаторівневу взаємодію між вигаданим світом та реальними подіями. Використання експліцитних і імпліцитних алюзивних антропонімів дозволяє авторці збагачувати роман концептуально, зберігаючи при цьому жанрову специфіку. Отже, літературно-художні антропоніми в цьому творі виконують функцію лексичних маркерів пам’яті
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЛЕКСИЧНИХ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТУ ПОЛІТИЧНОЇ НОВИНИ (НА МАТЕРІАЛІ НОВИН BBC)
Get PDFThe article examines the specifics of applying lexical translation transformations in the process of translating political news from English into Ukrainian based on BBC texts. Revolutionary changes in the field of mass communication at the beginning of the 21st century are analysed, particularly the impact of the development of internet technologies and social networks on the formation of new requirements for news texts, characterized by promptness, accessibility, and relevance. An overview of scientific research on lexical translation transformations of media texts for the period 2000–2024 is presented, demonstrating the evolution from the establishment of media linguistics as a separate field to modern interdisciplinary approaches considering media digitalization and the influence of artificial intelligence.The main focus is on a detailed analysis of seven types of lexical transformations: addition, omission, substitution, generalization, compensation, transliteration, and antonymy. Each type of transformation is illustrated with specific examples from original BBC texts and their Ukrainian translations, allowing to trace patterns and specifics of the translation process.The research shows that the choice of a specific transformation is determined by the need to overcome the absence of direct dictionary correspondences, differences in the semantic structure of words in different languages, cultural features, and stylistic requirements of the target text. Special attention is paid to politically marked transformations that reflect the specifics of the Ukrainian context of perceiving international events.The research results demonstrate that lexical translation transformations are a key tool for ensuring adequacy and equivalence in translating political news. They allow adapting the text to linguistic norms, cultural realities, and informational needs of the target audience while maintaining factual accuracy and stylistic correspondence to the news text genre.У статті досліджено специфіку застосування лексичних перекладацьких трансформацій у процесі перекладу політичних новин з англійської на українську мову на матеріалі текстів BBC. Проаналізовано революційні зміни в галузі масової комунікації початку XXI століття, зокрема вплив розвитку інтернет-технологій та соціальних мереж на формування нових вимог до новинних текстів, що характеризуються оперативністю, доступністю й актуальністю. Представлено огляд наукових досліджень лексичних перекладацьких трансформацій медіатекстів за період 2000–2024 років, що демонструє еволюцію від становлення медіалінгвістики як окремої галузі до сучасних міждисциплінарних підходів з урахуванням цифровізації медіа та впливу штучного інтелекту.Основну увагу приділено детальному аналізу cеми типів лексичних трансформацій: додавання, опущення, заміни, генералізації, компенсації, транслітерації та антонімії. Кожен тип трансформації проілюстровано конкретними прикладами з оригінальних текстів BBC та їх українських перекладів, що дозволяє простежити закономірності та специфіку перекладацького процесу.Дослідження показує, що вибір конкретної трансформації зумовлюється необхідністю подолання відсутності прямих словникових відповідностей, розбіжностями в семантичній структурі слів різних мов, культурними особливостями та стилістичними вимогами цільового тексту. Виокремлено політично марковані трансформації, які відображають специфіку українського контексту сприйняття міжнародних подій.Результати дослідження засвідчують, що лексичні перекладацькі трансформації є ключовим інструментом забезпечення адекватності й еквівалентності перекладу політичних новин. Вони дозволяють адаптувати текст до мовних норм, культурних реалій та інформаційних потреб цільової аудиторії, зберігаючи при цьому фактологічну точність і стилістичну відповідність жанру новинного тексту
МЕТОДИ І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
Get PDFIn the article, based on the analysis of works on the methodology of linguistic research, the current problems of 21st-century linguistics have been outlined, and modern research tools have been defined. It is established that today, scholars pay special attention to the latest directions in linguistics, the correlation between methodology and research methods, and the definition of criteria for their classification.A controversial question of modern linguo-methodology is the distinction between the concepts of method, technique, methodology, approach, and procedure: their use as synonyms in some scientific works complicates their understanding and leads to inconsistencies in classification. The application of the dictionary definitions method enabled the determination of differences in the meaning of the terms «method» and «methodology» from the point of view of philosophy and linguistics: method is a way or a system of techniques that is applied during language research; methodology is a system of methods, principles, and approaches applied to the organization and implementation of a specific theoretical or practical activity.It has been defined that the issue of systematising scientific methods is relevant not only for modern linguistics but also for other fields of science. A variety of classifications of research methods, particularly linguistic ones, has been observed, which is caused by different approaches to the study of the phenomenon of language. According to the time criterion, the psycholinguistic, distributional, statistical methods, the method of component analysis, and the modeling method are considered modern and currently the most applied in linguistics, as well as corpus technologies method and algorithmisation of language models using AI.No single method is capable of encompassing the complexity of a phenomenon such as language. Therefore, by using different approaches that complement one another, researchers are able to study language more fully and objectively as a multifaceted phenomenon.У статті на основі аналізу праць з методології лінгвістичних досліджень окреслено актуальні проблеми лінгвістики ХХІ століття, визначено сучасний дослідницький інструментарій. Встановлено, що сьогодні науковці особливу увагу приділяють новітнім напрямам мовознавства, співвідношенню методології і методів дослідження, визначенню критеріїв їхньої класифікації.Дискусійним питанням сучасної лінгвометодології є розрізнення понять метод, прийом, методика, підхід, процедура: уживання їх у деяких наукових працях як синонімів ускладнює їхнє розуміння і спричинює неузгодженість у класифікації. Застосування у роботі методу словникових дефініцій уможливило визначення відмінностей у значенні термінів «метод» і «методологія» з погляду філософії та лінгвістики: метод – спосіб або система прийомів, яку застосовують під час дослідження мови; методологія – система методів, принципів і підходів, застосована до організації і здійснення певної теоретичної або практичної діяльності.З’ясовано, що питання систематизації наукових методів є актуальним не лише для сучасної лінгвістики, а й для інших галузей науки. Спостережено різноманітність класифікацій методів дослідження, що спричинено різними підходами до вивчення феномена мови. За часовим критерієм до сучасних і найбільш застосовуваних на тепер у лінгвістиці зараховано психолінгвістичний, дистрибутивний, статистичний методи, метод компонентного аналізу, метод моделювання, до яких долучено метод корпусних технологій та алгоритмування мовних моделей за допомогою ШІ. Жоден окремий метод не в змозі охопити складність такого явища, як мова. Використовуючи різні підходи, які доповнюють один одного, дослідники мають змогу більш повно й об’єктивно вивчати мову як багатогранний феномен
НАРАТОР І НАРАЦІЯ В МАЛІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ, ГАЛИНИ ПАГУТЯК, ГАЛИНИ ТАРАСЮК
Get PDFThe article examines experiments and modifications of the narrator and narrative strategies in the philosophical prose of small genres in Ukrainian literature of the late ХХth and early ХХІst centuries by Myroslav Dochynets, Halyna Pahutyak, and Halyna Tarasyuk. Narratological studies are becoming more and more popular in world literary studies, which investigate the relationship between the author and the narrator, the nature of the narrative, the methods of narration, in particular the object of the narrative that creates an imaginary artistic world. Since the artistic structure of the literary work and the narrative strategies of the author depend on the narrator's position, an analysis of the features of the narrator and narration of small genres of philosophical prose by Myroslav Dochynets, Halyna Pahutyak, and Halyna Tarasyuk was carried out and the peculiarities of their narrative strategies were revealed.It is proven that the narrator in the short philosophical prose of Myroslav Dochynets, Halyna Pahutyak, Halyna Tarasyuk appears as a complex subject of communication, which has various variations present in the narrative, and implements text-forming narrative strategies. It is found that in the individual narrative manner of M. Dochynets, mixed-variable types of narration and a "pure type" of the narrator, which combines homodiegetic and heterodiegetic, partly with the addition of extradiegetic narrative strategies, prevail, a «split» narrator is observed, however, the dominant is the homodiegetic I-narrator and oppositional categories of narrators with variable or complementary functions. It was found that the originality of Halyna Pahutyak's authorial narrative lies in the neo-mythological worldview and experiments with homodiegetic self-narration, heterodiegetic narrator, esoteric narrator, and the organization of the narrative through first-person narration through the prism of subjective experience is used to arouse trust in the reader, to make the narrator an accomplice in philosophical reflections. It was determined that in Halyna Tarasyuk's philosophical short prose there is both a homodiegetic and heterodiegetic narrator, as well as mixed narratives, which are characterized by a free transition from He-narration to I-narration and pawpaka, and even in homodiegetic I-narration the author distances herself from the heroine-narrator.У статті досліджено експерименти та модифікації стратегій наратора та нарації у філософській прозі малих жанрів в українській літературі кінця ХХ – початку ХХІ століть Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк. У світовому літературознавсті актуалізуються наратологічні студії, у яких досліджується співвіднощення автора та оповідача, характер розповіді, способи нарації, зокрема об’єкт розповіді, який творить уявний художній світ. Оскільки від позиції наратора залежить художня структура літературного твору та наративні стратегії автора чи авторки, здійснено аналіз особливостей наратора й нарації малих жанрів філософської прози Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк і виявлено особливості їхніх наративних стратегій.Доведено, що наратор у малій філософській прозі Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк постає комплексним суб'єктом комунікації, який має різні варіації, наявні в оповіді, та реалізує текстотвірні наративні стратегії. З'ясовано, що в індивідуальній оповідній манері М. Дочинця переважають змішано-змінні типи нарації та «чистий тип» наратора, що поєднує гомодієгетичну і гетеродієгетичеу, почасти із додаванням екстрадієгетичної наративної стратегії, спостерігаються «роздвоєний» наратор, однак домінантним є гомодієгетичний я-наратор і опозиційні категорії нараторів із змінними або взаємодоповнюваними функціями. Виявлено, що своєрідність авторської нарації Галини Пагутяк полягає в неоміфологічному світосприйнятті й експериментах із гомодієгетичною я-нарацією, гетеродієгетичним наратором або нараторкою, утаємниченим наратором, а організація наративу через першоособову нарацію крізь призму суб’єктивного досвіду використовується з метою викликати довіру в читача, зробити нарататора співучасником філософських роздумів. Визначено, що у філософській малій прозі Галини Тарасюк наявний як гомодієгетичний і гетеродієгетичний наратор, так і змішані наративи, які характеризуються вільним переходом від Він-нарації до Я-нарації та навпаки, причому навіть за гомодієгетичної я-нарації авторка відмежовується від героїні-нараторки
ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ «БАЛАДИ» ТВ. 22 БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО
Get PDFThe study provides a musicological and interpretative analysis of Borys Liatoshynskyi’s piano musical work «Ballad», op. 22. It reflects the style features of his diverse musical creativity. The paper focuses on the piano heritage of the Ukrainian composer. The genre palette of pieces for pianists is revealed. The individual piano style of B. Liatoshynskyi is characterized, based on the features of the artistic trends of modernism, impressionism, expressionism, and neo-folklorism.This research analyzes the performance of his «Ballad», op. 22, one of the artist’s most popular piano works. To convey the figurative sphere of the piece, B. Liatoshynskyi applies the features of the one-part sectional sonata form with signs of free variation. The affinity of the Ukrainian artist’s composition with the ballads of F. Chopin and F. Liszt is traced, manifested in the usage of sonata form and variations, monothematicism, declamation, and improvisation. The influence of folk-song music on the musical thematicism of «Ballad», revealed in the application of the mental epic, was ascertained.The performance peculiarities of B. Liatoshynskyi’s piece are presented, consisting of the texture’s harmonic timbre-phonic coloring, the original author’s melodic-harmonic connections, and metro-rhythmic peculiarities. The main interpretive problems encountered by the pianist include polyphony of texture, texture-timbral, agogic, rhythmic, articulatory, and phonetic means. Considered in the «Ballad», op. 22, the composer’s use of versatile piano techniques: octave-chordal exposition, fast broadly encompassing passages, and the use of textural and harmonic pedalization.It is proved that «Ballad» by B. Liatoshynskyi, op. 22 is a highly professional educational and performance material for pianists to develop their own interpretive concept, based on a deep insight into the author’s intent and the introduction of an individual performance model. Accordingly, this will contribute to the artistic impact of the piece on the listening audience.У дослідженні здійснено музикознавчий та інтерпретаційний аналіз фортепіанної композиції «Балади» тв. 22 Бориса Лятошинського. Висвітлено стильові особливості його різнопланової музичної творчості. Акцентується увага на фортепіанній спадщині українського композитора. Розкрито жанрову палітру п’єс для піаністів. Охарактеризовано індивідуальний фортепіанний стиль Б. Лятошинського, який ґрунтується на особливостях художніх напрямків модернізму, імпресіонізму, експресіонізму, неофольклоризму. Здійснено виконавський аналіз його «Балади» тв. 22, яка є однією із популярних фортепіанних творів митця. Для передачі образної сфери п’єси Б. Лятошинський застосовує особливості одночастинної сонатної поемної форми з ознаками вільної варіаційності. Прослідковано спорідненість композиції українського митця з баладами Ф. Шопена та Ф. Ліста, яка проявляється у використанні рис сонатної форми і варіацій, монотематизму, декламаційності, імпровізаційності. Констатовано вплив на музичний тематизм «Балади» народно-пісенної музики, яка проявляється у застосуванні думного епосу. Репрезентовано виконавські особливості п’єси Б. Лятошинського, які полягають в ладовому тембро-фонічному забарвленні фактури, оригінальних авторських мелодико-гармонічних зв’язках, метроритмічних особливостях. До головних інтерпретаційних проблем, з якими зустрічається піаніст, належать поліфонічність фактури, фактурно-тембральні, агогічні, ритмічні, артикуляційні, фонічні засоби. Розглянуто в «Баладі» тв. 22 застосування композитором різнопланової фортепіанної техніки: октавно-акордового викладу, швидких широкоохоплюючих пасажів, а також використання фактурної та гармонічної педалізації. Доведено, що «Балада» тв. 22 Б. Лятошинського є високопрофесійним навчально-виконавським матеріалом для розвитку у піаністів власної інтерпретаційної концепції, яка ґрунтується на глибокому проникненні в авторський задум та впровадженні індивідуальної виконавської моделі. Власне це сприятиме художньому впливу п’єси на слухацьку авдиторію
МУЗИЧНО-ХОРЕОГРАФІЧНИЙ ПЕРФОРМАНС ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ: ШЛЯХИ ТРАНСФОРМАЦІЇ
Get PDFThe aim of the work is to investigate the evolution of musical and choreographic performance of the second half of the XX century through the prism of its transformation processes, caused by the interaction of various artistic traditions, experimental searches in the field of performing arts and shifts in the socio-cultural context. The research methodology includes the historical-analytical method, methods of comparative analysis, culturological and art-historical approaches, which allows us to trace the dynamics of changes in musical and choreographic performance of the specified period. The scientific novelty lies in identifying the key trends in the transformation of musical and choreographic performance of the second half of the XX century under the influence of socio-cultural and artistic factors. For the first time, the relationship between the expansion of choreographic language, the use of multimedia technologies and interactive approaches in performance and their influence on the formation of modern performative culture has been systematized. Research results. The key directions of development of musical and choreographic performance of the second half of the XX century are considered, in particular, experimental practices based on the ideas of improvisation, randomness, interdisciplinary approach and conceptual synthesis. Special attention is paid to the practices of famous choreographers and composers, such as Merce Cunningham, Trish Brown, Anna Halprin, John Cage, as well as the analysis of innovative works of the late XX – early XXI centuries. Conclusions. It was found that the transformation of musical and choreographic performance of the second half of the XX century was due to both intra-artistic processes and global socio-cultural shifts. The postmodernist artistic paradigm contributed to the expansion of choreographic and musical expressiveness, the integration of chance, improvisation and technology into the performing arts. The study shows that the musical and choreographic performance of this period became a field of interaction between the academic tradition, avant-garde experiments and new forms of theatrical action, which caused its further development in the direction of open artistic structures.Мета роботи – дослідити еволюцію музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття крізь призму його трансформаційних процесів, зумовлених взаємодією різних мистецьких традицій, експериментальними пошуками у сфері сценічного мистецтва та зрушеннями в соціокультурному контексті. Методологія дослідження включає історико-аналітичний метод, методи компаративного аналізу, культурологічного та мистецтвознавчого підходів, що дозволяє простежити динаміку змін у музично-хореографічному перформансі зазначеного періоду. Наукова новизна полягає у визначенні ключових тенденцій трансформації музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття під впливом соціокультурних і мистецьких чинників. Вперше систематизовано взаємозв’язок між розширенням хореографічної мови, використанням мультимедійних технологій та інтерактивних підходів у перформансі та їхнім впливом на формування сучасної перформативної культури. Результати дослідження. Розглянуто ключові напрями розвитку музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття, зокрема, експериментальні практики, що базувалися на ідеях імпровізаційності, випадковості, міждисциплінарного підходу та концептуального синтезу. Особлива увага приділяється практикам відомих хореографів та композиторів, таких як Мерс Каннінгем, Тріш Браун, Анна Халпрін, Джон Кейдж, а також аналізу інноваційних творів кінця XX – початку XXI століття. Висновки. Виявлено, що трансформація музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття була зумовлена як внутрішньомистецькими процесами, так і глобальними соціокультурними зрушеннями. Постмодерністська художня парадигма сприяла розширенню хореографічної та музичної виразності, інтеграції випадковості, імпровізації та технологій у сценічне мистецтво. Дослідження засвідчує, що музично-хореографічний перформанс цього періоду став полем взаємодії між академічною традицією, авангардними експериментами та новими формами театральної дії, що спричинило його подальший розвиток у напрямі відкритих мистецьких структур
ЗВУЧАННЯ ЧАСУ: ФОРТЕПІАННЕ ТРІО МОЦАРТА B-FLAT MAJOR
Get PDFThe article examines the genre of piano trio in the works of Wolfgang Amadeus Mozart, one of the most outstanding representatives of world musical art. During his creative life, Mozart created eight piano trios, most of which were written for the common instrumental ensemble of the time: harpsichord, violin, and cello (with the exception of the E-flat major trio, created for piano, viola, and clarinet), and his B-flat major opus is quite typical for this genre.The author of the study focuses on the combination of Mozart’s creative experiments and practical activities. The piano trios serve as an important form for testing significant musical techniques, as well as a means of satisfying the demands of influential patrons. The first trio in B-flat major (K. 254) вЂDivertimento’, created in 1776 when Mozart was working in Salzburg, is analyzed. The opus emerged during the period of working on Symphony No. 31 (вЂParis’) and Piano Concerto No. 17, and marks the beginning of the composer’s quite active involvement in the genre of chamber music. The study emphasizes that despite the chamber nature, the works are characterized by elegance, harmony, perfection, and the richness of musical language.The article explores Mozart’s stylistic signature through the example of trios. It examines the flawlessness of melodic structure, harmonic mastery, and clarity of musical expression. It is argued that the uniqueness of Mozart’s creativity lies in the fact that his music is accessible and understandable to listeners of any age and level of preparation, yet remains complex for analytical comprehension.The article will be useful both to professional performers and students of higher art institutions, as working on piano trios in chamber ensemble classes reveals the uniqueness of Mozart’s musical language. The analysis of timbral and dynamic nuances, precision of articulation, and depth of musical dialogues contribute to the formation of professional skills of performers at any level.The article also emphasizes the importance of the original editions of trios, published in the second half of the 20th century under the editorship of V. Plat and V. Rem, which preserved the authenticity of the author’s intent, providing practicing musicians with access to more original scores.The study highlights the significance of piano trios for understanding Mozart’s creative method, his genius simplicity, and inexhaustible aesthetic value.У статті розглядається жанр фортепіанного тріо у творчості Вольфганга Амадея Моцарта – одного з найвидатніших представників світового музичного мистецтва. За творче життя Моцарт створив вісім фортепіанних тріо, більшість із яких написані для розповсюдженого на той час складу інструментів: клавесин, скрипка, віолончель (винятком є тріо E-flat major, створене для фортепіано, альта та кларнета), і його опус B-flat major є досить типовим для цього жанру. Автор дослідження акцентує увагу на поєднанні творчих експериментів і практичної діяльності Моцарта. Фортепіанні тріо виступають важливою формою щодо апробації важливих музичних прийомів, а також як засіб задоволення вимог впливових замовників. Проаналізовано перше тріо B-flat major (K. 254) «Дивертисмент», створене у 1776 році, коли Моцарт працював у Зальцбурзі. Опус виник у період роботи над Симфонією № 31 («Паризькою») та Концертом для фортепіано № 17 і знаменує початок досить активної діяльності композитора у жанрі камерної музики. У дослідженні підкреслюється, що, попри камерний характер, творам притаманна витонченість, гармонійність, досконалість та багатство музичної мови. Стаття досліджує стилістичний почерк Моцарта на прикладі тріо. Розглядається бездоганність мелодичної структури, гармонійної майстерності та зрозумілість музичного мовлення. Доводиться, що унікальність творчості Моцарта полягає в тому, що його музика доступна і зрозуміла для слухачів будь-якого віку та рівня підготовки, але водночас залишається складною для аналітичного осмислення. Стаття стане в нагоді як професійним виконавцям, так і студентам вищих мистецьких навчальних закладів, оскільки робота над фортепіанними тріо на заняттях камерного ансамблю розкриває унікальність музичної мови Моцарта. Аналіз тембрових і динамічних відтінків, точність виконання штрихів і глибина музичних діалогів сприяють формуванню професійної майстерності виконавців будь-якого рівня. У статті також наголошується на важливості оригінальних видань тріо, здійснених у другій половині ХХ століття під редакцією В. Плата та В. Рема, які зберегли автентичність авторського задуму, надаючи практикуючим музикантам доступ до більш оригінальних партитур. Дослідження підкреслює значущість фортепіанних тріо для розуміння творчого методу Моцарта, його геніальної простоти та невичерпної естетичної цінності
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ МЕЙНСТРІМУ СУЧАСНОЇ ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ В МУЗИКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
Get PDFDiverse and multi-vector studies devoted to contemporary popular music actualize the problems of the terminology and meanings used in scientific and journalistic papers, which contain definitions in the modern conceptual space. One of the most common concepts used in the discourse of contemporary popular music, in particular, in the first quarter of the 21st century, is the mainstream, the conceptual foundations of which are a relevant area of modern musicological research. The article contains a concise description of the views of various researchers on the meaning of the concept of mainstream in musical art, the relationship between mainstream and contemporary popular music, as well as mainstream and commercial music. The article substantiates the lack of concreteness of the definition of the concept of mainstream in the discourse of contemporary popular music in various scientific sources, which is used: as an attributive appendix that indicates belonging to certain types of popular music (“mainstream hip-hop”, “mainstream rap”, “mainstream rock”, “mainstream modern R&B”, “mainstream EDM-pop”, “mainstream pop” and others); as an evaluative term that illustrates the economic aspects of the music industry (primarily profit-oriented – “commercialism”) that relate to the process; as an indicator of aesthetic depreciation (banality, homogeneity, conformism, etc.); as a sign of market success (chart success). Attention is focused on the coverage of the listening audience in quantitative and geographical dimensions, as well as the role of ratings and charts in the attribution of works to the mainstream of contemporary popular music. A generalization is made regarding the combination of approaches in defining the concept of mainstream contemporary popular music and taking into account the factors of both musical production and production, as well as the perception of musical works in the discourse of the cultural and artistic environment.Різноманітні та різновекторні дослідження, присвячені сучасній популярній музиці, актуалізують проблеми використовуваної у наукових і публіцистичних працях термінології та сенсів, які містять дефініції у сучасному понятійному просторі. Одним із найбільш поширених понять, які застосовуються в дискурсі сучасної популярної музики, зокрема, у першій чверті ХХІ століття, є мейнстрім, концептуальні засади визначення якого є актуальним напрямом сучасних музикознавчих досліджень. Стаття містить стислу характеристику поглядів різних дослідників на зміст поняття менйстріму в музичному мистецтві, співвідношення мейнстріму та сучасної популярної музики, а також мейнстріму й комерційної музики. У статті обґрунтовується недостатня конкретність визначення поняття мейнстріму в дискурсі сучасної популярної музики в різних наукових джерелах, яке застосовується: як атрибутивний додаток, який вказує на належність до певних різновидів популярної музики («мейнстрім хіп-хоп», «мейнстрім реп», «мейнстрім-рок», «мейнстрім сучасного R&B» «мейнстрім EDM-поп» «мейнстрім поп» та інші); як оціночний термін, який ілюструє економічні аспекти музичної індустрії (спрямованість передусім на отримання прибутку – «комерційність»), які стосуються процесу; як показник естетичного знецінення (банальність, однорідність, конформізм тощо); як ознака ринкового успіху (успішність у чартах). Акцентується увага на охопленні слухацької аудиторії у кількісному та географічному вимірах, а також ролі рейтингів і чартів в атрибуції творів до мейнстріму сучасної популярної музики. Робиться узагальнення щодо поєднання підходів у визначенні поняття мейнстріму сучасної популярної музики та врахування чинників як музичного продюсування та продакшну, так і сприйняття музичних творів у дискурсі культурно-мистецького середовища
ВОКАЛЬНІ ТВОРИ ЕДУАРДА БРИЛІНА НА ПОЕЗІЮ ЗОЇ РУЖИН: ЛІРИЧНИЙ МОДУС
Get PDFThis publication is a logical prolongation of studying E. Brylin’s creativity in the genre of vocal music, which comprises a considerable part of his composing heritage. In the context of this publication we interpret lyricism not only as a sign of emotionality, but as a complex of poetic and musical means, which allows the authors to create a unique style and convey their feelings to the listener. The system method for complex research of interconnection of verbal and musical texts, and the method of analysis for revelation of the specificities of poetic and musical texts in the context of lyric modus constitute methodological basis of the article. Five vocal works by E. Brylin to the poetry of Z. Ruzhyn, which show the most signs of lyrical character, are analysed. In the genre of vocal miniature, the favorite one for the composer, lyrical facets of author’s style of E. Brylin have revealed. The lingual and style thesaurus, related by its intonations to folk song sources, is concentrated just in the musician’s vocal works. Chamber nature of the author’s creativity indicates his wish to be sincere, conveys a subtle sense of the artist’s inner world. On the musical level lyricism manifests itself in the peculiarities, characteristic of E. Brylin. Melodiousness, harmony organization, emotionality of the content, expressive piano part are revealed. In E. Brylin’s vocal works on the poetry of Z. Ruzhyn, lyricism, as a basic trait of the composer’s thinking, manifests itself, at the first place, in melodiousness and emotionality. Combinations of the motions on the seconds and thirds with the leaps on the sixths, sevenths, octaves in the vocal part are characteristic of the musician. The sign of lyrical modus is an organic compound of different (duol, triol, dotted) rhythms, which gives metrorhythmic flexibility to the texture. The poetry uses lexemes and phrases of lyrical content, which are signs of the Ukrainian national mentality.Ця публікація є логічним продовженням студій творчості Е. Бриліна в жанрі вокальної музики, яка становить значну частину його композиторського спадку. У її контексті ми розумітимемо ліризм не лише як ознаку емоційності, а й комплекс поетичних та музичних засобів, який дає змогу авторам створити унікальний стиль і передати слухачеві свої почуття. Методологічну основу статті становлять системний метод – для комплексного дослідження взаємозв’язку вербального й музичного текстів, метод аналізу – для виявлення особливостей поетичного та музичного текстів у контексті ліричного модусу. Проаналізовано п’ять солоспівів Е. Бриліна на поезію З. Ружин, у яких найбільше виявились ознаки ліричного. В улюбленому для композитора жанрі вокальної мініатюри розкрилися ліричні грані авторського стилю Е. Бриліна. Мовно-стильовий тезаурус, інтонаційно подібний до народнопісенних джерел, сконцентрований у вокальних творах музиканта. Камерний характер творчості свідчить про бажання автора бути щирим, передає тонке відчуття внутрішнього світу митця. Обґрунтовано, що ліризм як основна ознака композиторського мислення Е. Бриліна проявляється в мелодійності та емоційності. З’ясовано, що проявом ліризму у вокальних творах є не лише емоційність, а й комплекс поетичних та музичних засобів, який дає змогу авторам створити унікальний стиль і передати слухачеві свої почуття. Характерними для композитора є поєднання у вокальній партії секундових і терцієвих ходів зі стрибками на сексти, септими, октави; різних ритмічних (дуольних, триольних, пунктирних) формул, що надає фактурі метроритмічної гнучкості. У поезії використано лексеми та словосполучення ліричного змісту, що є ознаками української національної ментальності