National University of Ostroh Academy: OJS
Not a member yet
3889 research outputs found
Sort by
МЕРЕЖЕВЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ТЕКСТ: ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ЧИТАННЯ СВІТУ В ЕПОХУ ЦИФРОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Full text linkThe article explores the philosophical and social aspects of the network society in the context of the global digital revolution. The analysis is based on the concept of the world as a text, developed by Hans Blumenberg, and is applied to the modern conditions of digital communication and information flows. Particular attention is paid to issues of ethics and responsibility in the virtual environment and to the problems of surveillance capitalism, which are explored in Zuboff’s writings. The article also examines the challenges associated with changes in cognitive processes and new forms of social organization that arise under the influence of digital technologies. The study offers an interdisciplinary approach to analyzing the network society, combining philosophical concepts, ethical standards, and technological challenges of today. By doing so, it provides practical insights into the ethical and cognitive implications of the digital age.У статті досліджуються філософські та соціальні аспекти мережевого суспільства в контексті глобальної цифрової революції. Аналіз базується на концепції світу як тексту, розробленій Гансом Блюменбергом, і застосовується до сучасних умов цифрової комунікації та інформаційних потоків. Окрему увагу приділено питанням етики та відповідальності у віртуальному середовищі, а також проблемам капіталізму спостереження, що досліджуються у працях Шошани Зубофф. У статті також розглядаються виклики, пов’язані зі змінами когнітивних процесів та новими формами соціальної організації, які виникають під впливом цифрових технологій. Дослідження пропонує міждисциплінарний підхід до аналізу мережевого суспільства, поєднуючи філософські концепції, етичні стандарти та технологічні виклики сучасності
ФІЛОСОФСЬКІ ДОСЛІДЖЕННЯ Г. ДРЕЙФУСА ЩОДО ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
Full text linkThe analysis conducted in the article shows that the question of the ability of artificial intellectual systems to reproduce thinking, outlined by A. Turing in the middle of the 20th century, is not limited only by practical implementation, but rather exacerbates fundamental methodological, epistemological and ontological problems that concern the very understanding of the nature and structure of human intelligence and knowledge. This necessitates raising the question of the definition of the very concept of «intelligence». For this purpose, the author of the article appeals to the ancient heritage, namely, to the multi-valued term «Logos», introduced by Heraclitus. Heraclitus distinguishes two definitions of Logos: «Logos-word» and «Logos-law». Logos as a «word» is a sign, the name of an object that can be formalized and introduced as an element of a formal system, which will find its embodiment in the creation of formal symbolic systems (Aristotle’s logic). Such an understanding of Logos focuses on the analytically discrete properties of thinking. In Dreyfus’s terminology, «Logos-word» is designated as «Knowledge-That». At the same time, the understanding of Logos as a «law», «fate» of things, which Dreyfus calls «Knowledge-How», emphasizes the ability of human thinking to operate with holistic images, that is, to its associative and analogical properties. «Knowledge-How» is manifested in the ability to operate with «images» – holistic representations of what constitutes the essence of an object or phenomenon for us in a certain situation, turns to its conceptual, «background» understanding. H. Dreyfus’s critical analysis demonstrates the failure of reducing human thinking to formal systems in which knowledge is understood exclusively as the manipulation of symbols. His distinction between the concepts of «Knowledge-That» and «Knowledge-How» allows us to more deeply understand aspects of human mental activity and to comprehend the possibilities of modern intellectual systems, which, although capable of depicting analytical thinking, are unable to reproduce the contextual meanings of human thinking.Проведений у статті аналіз свідчить, що питання про здатність штучних інтелектуальних систем до відтворення мислення, окреслене ще А. Тюрінгом у середині ХХ ст., не зводиться лише до практичної реалізації, а радше загострює фундаментальні методологічні, епістемологічні та онтологічні проблеми, які стосуються самого розуміння природи та структури людського інтелекту та знання. Саме це спонукає звернутися до проблеми визначення поняття «інтелект». З цією метою автор статті звертається до античної спадщини, а саме, до багатозначного терміну «Логос», що впроваджується Гераклітом. Геракліт відокремлює два визначення Логосу: «Логос-слово» та «Логос-закон». Логос як «слово» – це позначка, назва предмета, яке можна формалізувати та ввести як елемент формальної системи, що знайде своє втілення у створенні формальних символічних систем (логіка Арістотеля). Таке розуміння Логосу зосереджує на аналітично дискретних властивостях мислення. У термінології Дрейфуса «Логос-слово» позначено як «Знання-Що». Водночас розуміння Логосу як «закону», «долі» речей, що Дрейфус називає «Знання-Щодо», акцентує увагу на здатності людського мислення оперувати цілісними образами, тобто, до його асоціативних та аналогових властивостей. «Знання-Щодо» виявляється у вмінні оперувати «образами» – цілісними уявленнями про те, що становить сутність предмету або явища для нас у певній ситуації, обертає до його концептуального, «фонового» розуміння. Критичний аналіз Г. Дрейфуса демонструє неспроможність редукції людського мислення до формальних систем, у яких знання розуміється виключно як маніпуляція символами. Розмежування ним понять «Знання-Що» та «Знання-Щодо», дозволяють глибше зрозуміти аспекти людської розумової діяльності та осмислити можливості сучасних інтелектуальних систем, які хоча й здатні зображати аналітичне мислення, однак не спроможні відтворити контекстуальні сенси людського мислення. 
ВІД ФІЛОСОФІЇ ДО ПОЛІТИКИ ВИЗНАННЯ: ГЕГЕЛІВСЬКІ ОСНОВИ ТА ТЕЙЛОРІВСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
Full text linkThe article “From the Philosophy to the Politics of Recognition: Hegelian Foundations and Taylor’s Interpretation” explores the evolution of the concept of recognition – from its metaphysical roots in Hegel’s philosophy to its socio-political articulation in Charles Taylor’s theory of multiculturalism. The study focuses on how Hegel conceived recognition as a fundamental process of the formation of self-consciousness, identity, and sociality, while Taylor transformed it into a practical political principle that determines the strategies of interaction between cultures in modern democratic societies.The first part of the article analyzes Hegel’s concept of recognition as an ontological mechanism through which consciousness becomes self-consciousness and attains freedom only through reciprocal acknowledgment by others. The dialectic of “lordship and bondage” reveals recognition as the foundation of moral and legal relations and as a condition of social existence itself. The formation of law, civil society, and the state is interpreted as a historical evolution of recognition, which overcomes struggle and culminates in institutionalized freedom.The second part addresses Taylor’s reinterpretation of Hegel’s legacy within the context of contemporary identity politics. Drawing on Hegelian intersubjectivity, Taylor develops the concept of the “politics of recognition,” emphasizing that both individual and collective identities are constituted through mutual acknowledgment. Unlike liberal universalism, which tends to impose a single model of equality, Taylor defends the “politics of difference,” which respects cultural particularity as a prerequisite for genuine equality and social justice.At the same time, the article discusses key critiques of the politics of recognition. Scholars such as Susan Moller Okin and Lawrence Blum argue that recognition policies risk essentializing cultures, portraying them as static and closed, while real cultural life remains fluid and internally diverse. Okin also warns that uncritical tolerance of traditional practices may legitimize inequality, particularly patriarchal domination, under the guise of cultural respect. Other theorists, including Todd Gitlin, Paul Kelly, and John Gray, contend that Western multiculturalism often becomes a form of symbolic politics – a bureaucratic rhetoric of tolerance that fails to address deep social contradictions. Consequently, while Taylor’s ideal of mutual recognition preserves its humanistic significance, its application in post-industrial societies faces numerous practical limitations.Ultimately, the article argues that recognition functions as both a philosophical and political category – a bridge between individual self-realization and collective coexistence, between Hegel’s dialectics of freedom and Taylor’s project of multicultural democracy.Стаття «Від філософії до політики визнання: гегелівські основи та тейлірівська інтерпретація» присвячена філософському осмисленню еволюції поняття визнання – від його метафізичних витоків у Гегеля до соціально-політичного виміру в концепції мультикультуралізму Чарльза Тейлора. У центрі дослідження – аналіз того, як у Гегеля визнання постає як фундаментальний процес становлення самосвідомості, ідентичності та соціальності, тоді як у Тейлора воно перетворюється на практичний політичний принцип, що визначає стратегії взаємодії між культурами у сучасних демократичних суспільствах.У першій частині розглядаються гегелівські основи теорії визнання. Автор підкреслює, що для Гегеля визнання є не лише актом міжособистісного прийняття, а онтологічним механізмом формування самості, завдяки якому свідомість переходить у стан самосвідомості. Через діалектику «пана і раба» Гегель демонструє, що індивід досягає власної свободи лише через взаємне визнання іншими суб’єктами. Саме визнання виступає підґрунтям не лише моральних і правових відносин, а й самого існування соціального простору. Зародження правових інститутів, формування громадянського суспільства та держави мислитель тлумачить як історичну еволюцію форм взаємного визнання, що поступово долають стан боротьби й переходять у правову норму.Друга частина статті присвячена тому, як ідеї Гегеля були переосмислені Чарльзом Тейлором у контексті сучасної політики ідентичності. Тейлор, спираючись на гегелівську інтерсуб’єктивність, переносить проблему визнання з філософської у політичну площину, формулюючи концепцію «політики визнання». Для нього ідентичність індивіда і культурної спільноти виникає лише через визнання іншими, а тому сучасні суспільства мають забезпечити умови для поваги до різноманіття форм життя. На відміну від ліберального універсалізму, який прагне встановити єдині стандарти рівності, Тейлор наголошує на потребі «політики відмінності» – підходу, що визнає унікальність і самобутність кожної культури як умову справжньої рівності.Особливу увагу приділено розрізненню двох типів політики визнання: політики рівної гідності, що спирається на принцип універсального громадянства, та політики відмінності, орієнтованої на захист культурної специфіки. Тейлор застерігає, що універсалістичний підхід часто маскує гегемонію домінантної культури, нав’язуючи її цінності меншинам і породжуючи нові форми пригнічення. Натомість політика відмінності покликана створити умови, за яких кожна культура і кожен індивід мають право на автентичне самовираження без асиміляційного тиску.Разом із тим у статті розглядаються критичні підходи до концепції визнання. Сьюзан Моллер Окін і Лоуренс Блум зауважували, що політика визнання часто есенціалізує культури, фіксуючи їх як стабільні та замкнені утворення, тоді як реальна культурна динаміка завжди є змінною та внутрішньо різноманітною. Окін підкреслювала, що надмірна толерантність до традиційних практик під приводом поваги до культурних відмінностей може легітимізувати нерівність і дискримінацію, особливо щодо жінок. Тодд Гітлін, Пол Келлі та Джон Ґрей, у свою чергу, вказували, що мультикультуралізм на практиці часто перетворюється на символічну політику, спрямовану не на подолання соціальних суперечностей, а на їх риторичне пом’якшення. Таким чином, ідеал взаємного визнання, сформульований Тейлором, хоча й має гуманістичне підґрунтя, у реальному соціальному контексті стикається з численними викликами та ризиками поверхневого застосування.Отже, визнання постає не лише як ключовий принцип діалектики самосвідомості у Гегеля, а й як політичний виклик сучасних демократичних суспільств, що прагнуть поєднати універсальні цінності рівності з повагою до культурної відмінності
ЦІННІСНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В КОНЦЕПЦІЯХ МОДЕРНОСТІ ТА ПОСТМОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ ПІДХІД РОНАЛЬДА ІНҐЛЕГАРТА НА ПРИКЛАДІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Full text linkThe article provides a comparative analysis of value transformations within the classical concepts of modernity and Ronald Inglehart’s postmodern approach, with an emphasis on the Ukrainian context. The object of the study is the key aspects of modernity – identity, religiosity and democracy. The subject is a comparison of the theories of E. Durkheim (anomie), J. Dewey (experience) and C. Taylor (identity) with Inglehart’s postmodern paradigm. The analysis considers how each of the modernization theories interprets value changes, and to what extent they agree or contradict R. Inglehart’s empirical conclusions regarding shifts in value systems. The article offers a critical assessment of theoretical approaches and justifies their relevance for the analysis of socio-cultural dynamics in Ukraine.У статті здійснено порівняльний аналіз ціннісних трансформацій у межах класичних концепцій модерності та постмодернізаційного підходу Рональда Інґлегарта, з акцентом на український контекст. Об’єктом дослідження виступають ключові аспекти модерності – ідентичність, релігійність і демократія. Предметом – співставлення теорій Е. Дюркгайма (аномія), Дж. Дьюї (досвід) та Ч. Тейлора (ідентичність) із постмодернізаційною парадигмою Інґлегарта. У межах аналізу розглянуто, як кожна з модернізаційних теорій інтерпретує ціннісні зміни, та наскільки вони узгоджуються або суперечать емпіричним висновкам Р. Інґлегарта щодо зрушень у системах цінностей. Стаття пропонує критичну оцінку теоретичних підходів і обґрунтовує їхню релевантність для аналізу соціокультурної динаміки в Україні
КОЛІЗІЯ САМОТНОСТІ ТА КОМУНІКАЦІЇ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДОСВІД ВІЙНИ
Full text linkThe article examines loneliness as a consequence of communication collision through the lens of πόλεμος. This age-old struggle lies at the heart of existence. War presents a permanent limit situation in which human existence encounters its highest level of vulnerability and internal tension. From this perspective, loneliness and communication appear as polar yet interdependent modes of human experience, where the former manifests as a state of personal alienation and breakdown, and the latter – an attempt to find meaning in one’s own existence and restore connection with others. Both phenomena emerge as significant elements of πόλεμος, and their interaction highlights the marginal level of existence.The analysis, based on the ideas of M. Heidegger, K. Jaspers, and S. Kierkegaard, demonstrates that war creates a crisis which disrupts the normal order of daily life. In these circumstances, individuals urgently need to find inner balance and preserve their personal integrity. In this context, loneliness becomes a space for a person to comprehend their own limits and a prerequisite for genuine dialogue. K. Jaspers’ concept of Grenzsituation is based on the idea that struggle, death, guilt, and chance in the borderline experience of war reveal the hidden potential of human existence, defining the horizons of personal growth. In this perspective, communication is viewed as an encounter in which the mutual creation of selves occurs.N. Khamitov’s views on inner loneliness and self-identity are highlighted as keys to realising that proper communication is possible only on the condition of personal monolithicity. The study demonstrates that only those who can accept their own loneliness can enter into communication without losing themselves.The article emphasizes that in wartime, the phenomena of loneliness and communication create a dialectical unity, testing the depth of human existence and its truthfulness. War, as a concentrated manifestation of polemics, contributes to the exposure of the structure of human nature, where the desire for unity and community arises from the awareness of personal alienation, and loneliness and communication are in a state of constant struggle.Статтю присвячено дослідженню феномену самотності як наслідку колізії комунікації крізь призму πόλεμος – вікової боротьби, що лежить в основі буття. Війна осмислюється як перманентна гранична ситуація, під час якої людське існування досягає пікового рівня своєї вразливості та внутрішньої напруги. У такій перспективі самотність і комунікація постають полярними і водночас взаємозалежними способами людського досвіду, де перший проявляє стан особистісного відчуження і розламу, а другий – намагання віднайти сенс власного буття та відновлення зв’язку з Іншими. Обидва феномени розкрито як вагомі елементи πόλεμος, взаємодія яких оголює межовий рівень екзистенції.Спираючись на ідеї М. Гайдеггера, К. Ясперса та С. К’єркегора, у дослідженні продемонстровано, що війна постає станом кризи, у якій відбувається руйнація буденного порядку, загострюється потреба внутрішньої рівноваги та збереження внутрішньої цілісності. Самотність у цьому контексті стає простором осягнення людиною власних меж та передумовою справжнього діалогу. Концепція Grenzsituation К. Ясперса ґрунтується на тому, що боротьба, смерть, провина та випадковість у межовому досвіді війни розкривають приховані потенції людського існування, окреслюючи горизонти особистісного зростання. У такій перспективі комунікація трактується як подія зустрічі, де відбувається взаємне творення самостей.Погляди Н. Хамітова на внутрішню самотність і самототожність висвітлені як ключі усвідомлення того, що істинна комунікація можлива лише за умови особистої монолітності. У дослідженні продемонстровано, що тільки той, хто здатен прийняти власну самотність, може вступити в комунікацію, не втративши свого Я.У статті підкреслено, що феномени самотності та комунікації в ситуації війни формують діалектичну єдність, де людське буття проходить випробування на глибину істинності. Війна ж, як концентрований вияв πόλεμος, сприяє оголенню структури людської природи, де прагнення єдності та спільності зароджується із усвідомлення особистісного відчуження, а самотність та комунікації перебувають у стані постійної боротьби
ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Full text linkThis article examines the financing of social protection in Ukraine, analyzing both the pre-war period and the period following the full-scale invasion, with emphasis on key systemic changes. The study identifies the main entities financing Ukraine’s social protection and security system, noting significant increases in social assistance recipients, state and local budget payments, budget deficits, and international partner support. The research determines priority social expenditures at state and local budget levels, analyzes the distribution of social sphere financing obligations between state and local authorities, and examines changes during martial law.The analysis highlights the advantages of direct state budget financing for social expenditures and evaluates the role of state social funds, particularly assessing the Pension Fund of Ukraine’s capability to fulfill its mandated functions. The study identifies primary funding sources for social expenditures under martial law conditions, with special attention to financing support for internally displaced persons (IDPs) and war veterans. It analyzes IDP demographics, including age, gender, and regional distribution, while documenting various forms of state aid and international support programs for this population. Additionally, the research examines projections for war veteran populations and their families, assessing the state’s capacity to finance social expenditures amid growing numbers of vulnerable persons.The findings establish the necessity for developing a clear social policy strategy with defined fundamental concepts to guide future transformations. The study identifies problematic areas in social security financing and proposes improvements, including the need to redistribute economic responsibility for social guarantees among the state, enterprises, and citizens. Finally, it determines key principles and directions for state participation in enhancing the social protection system’s overall functioning and its resilience to various shocks.У статті автори розглядають фінансування соціального захисту в Україні, враховуючи фактор воєнного стану. Зокрема, визначено зростання кількості отримувачів соціальної допомоги, зростання виплат з державного та місцевих бюджетів України, зростання дефіцитності бюджетів та забезпечення соціальних видатків міжнародними партнерами. Виокремлено питання фінансування внутрішньо переміщених осіб та ветеранів війни. Виявлено проблемні напрями у фінансуванні соціального забезпечення та запропоновано напрями їх удосконалення
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СИСТЕМУ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ СТРАХОВИКА
Full text linkAn important role in the economic system of any country belongs to the state, the main function of which is to regulate the economic activities of all business entities. Therefore, the successful development of any industry, in particular the insurance industry, largely depends on effective state regulation. This regulation is carried out taking into account the specifics of insurance, which are determined by the economic nature of insurance and provide for insurance protection and risk distribution among all its participants. Establishing clear requirements for the insurer’s management system is an important stage in ensuring proper control, which covers not only financial stability but also the ethical and legal aspects of companies’ activities. Defining standards and control mechanisms allows for ensuring stability and transparency in the market, which contributes to customer trust and the development of the industry. In this context, internal control of insurers acquires particular importance, since its task is not only compliance with regulatory requirements but also the timely identification and management of potential risks. Therefore, the creation of an internal control system that meets modern requirements is the basis for maintaining the financial stability of an insurance company and the ability to fulfill obligations to customers. Ensuring an adequate level of internal control helps the company not only comply with national and international standards but also minimize the risks that may arise in the process of its activities. This, in turn, strengthens overall economic stability and contributes to the stability of the entire insurance market. The article examines state regulation and its impact on the insurer’s internal control system. This issue is relevant in the context of increasing requirements for the financial stability of insurance companies, the need to comply with regulatory standards and implement effective risk management mechanisms; determining the criteria for the significance of insurers; and indicating financial institutions that are supervised by the National Bank of Ukraine. The definition of «corporate governance» is analyzed, which establishes a company’s goals and methods of achieving these goals. It is established that at the global level, an effective internal control system is based on international standards that are recognized and applied in various industries, including insurance. A set of measures is proposed that will contribute to increasing the reliability, transparency, and efficiency of the insurance company’s activities, as well as ensuring the timely detection and elimination of violations of the law. Therefore, scientific research into the processes related to state regulation and its impact on the insurer’s internal control system is relevant and significant for all its participants.У статті розглянуто державне регулювання та його вплив на систему внутрішнього контролю страховика. Це питання є актуальним у контексті зростання вимог до фінансової стійкості страхових компаній, необхідності дотримання регуляторних стандартів та впровадження ефективних механізмів управління ризиками; визначенні критеріїв значимості страховиків; зазначено фінансові установи, які перебувають під наглядом Національного банку України. Проаналізовано дефініцію «корпоративне управління», за допомогою якої встановлюються цілі компанії та способи досягнення цих цілей. Встановлено, що на глобальному рівні ефективна система внутрішнього контролю ґрунтується на міжнародних стандартах. Запропоновано комплекс заходів, який сприятиме підвищенню надійності, прозорості та ефективності діяльності страхової компанії, а також забезпечує своєчасне виявлення та усунення порушень законодавства
ТРУДОВА МІГРАЦІЯ: ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ТА СУЧАСНІ НАУКОВІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
Full text linkThis article presents a comprehensive study of the evolution of theoretical approaches to labor migration as a complex and multidimensional social phenomenon. It examines the significant transformations that labor migration has undergone in the context of globalization challenges and the digital revolution. The historical development of academic concepts is analyzed, moving from classical and neoclassical economic models, which interpret migration as a response to labor market disparities, to modern interdisciplinary approaches that integrate political, cultural, institutional, and cognitive factors. It is determined that contemporary academic discourse is characterized by a shift from unified macroeconomic explanations to more flexible analyses at the meso- and micro-levels. These analyses take into account the influence of social networks, symbolic capital, individual motivations, and state policy. Particular attention is paid to new forms of mobility, such as virtual labor migration, employment in the gig economy, and algorithmic labor regulation through digital platforms. A comparative analysis of modern theories, including transnationalism, social network theory, the institutional approach, and Bourdieu’s capital conceptualizations, is conducted. The explanatory potential and methodological limitations of each model are assessed. It is argued that no single theory is universally applicable, and an integrative approach that synthesizes knowledge from various scientific disciplines is more appropriate. Interdisciplinarity is presented as a key condition for shaping effective theoretical and applied paradigms of migration analysis in the 21st century. The practical relevance of the research lies in substantiating directions for improving migration policy. This includes taking into account digital realities, labor market needs, the protection of migrants’ rights, and ensuring social integration in host societies. The article lays the groundwork for further empirical research focused on studying changes in labor flow structures and adaptation strategies. The materials presented may be useful for researchers, migration policy experts, government officials, and representatives of international organizations.Стаття є комплексним дослідженням еволюції теоретичних підходів до вивчення трудової міграції як складного та багатовимірного соціального феномену, що зазнає суттєвих трансформацій в умовах глобалізаційних викликів і цифрової революції. Проаналізовано історичний розвиток наукових концепцій – від класичних неокласичних економічних моделей, що трактують міграцію як реакцію на диспропорції ринку праці, до сучасних міждисциплінарних підходів, орієнтованих на інтеграцію політичних, культурних, інституційних і когнітивних чинників. Визначено, що сучасний науковий дискурс характеризується переходом від уніфікованих макроекономічних пояснень до гнучкого аналізу на мезо- та мікрорівнях, що враховують вплив соціальних мереж, символічного капіталу, індивідуальних мотивацій і державної політики. Особлива увага приділена новим формам мобільності, таким як віртуальна трудова міграція, зайнятість у gig economy та алгоритмічне регулювання праці через цифрові платформи. Здійснено порівняльний аналіз сучасних теорій, зокрема транснаціоналізму, теорії соціальних мереж, інституціонального підходу, а також концептуалізацій капіталу за Бурдьє. Оцінено пояснювальний потенціал і методологічні обмеження кожної моделі. Доведено, що жодна з теорій не є універсальною, натомість доцільним є застосування інтегративного підходу, що синтезує знання з різних наукових галузей. Аргументовано, що інтердисциплінарність є ключовою умовою формування ефективної наукової та прикладної парадигми аналізу міграційних процесів у XXI ст. Практична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення міграційної політики з урахуванням цифрових реалій, потреб ринку праці, захисту прав мігрантів і забезпечення соціальної інтеграції в приймаючих суспільствах. Стаття створює підґрунтя для подальших емпіричних досліджень, орієнтованих на вивчення змін у структурі трудових потоків та адаптаційних стратегій. Матеріали можуть бути корисними для науковців, фахівців з міграційної політики, державних управлінців та представників міжнародних організацій
ТИПОВІ ЛЕКСИЧНІ ПОМИЛКИ ЯК НЕГАТИВНИЙ ФАКТОР ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ТУРИЗМУ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Full text linkThe issue of typical lexical errors, which negatively affect the effectiveness of the communicative activity of specialists in the field of tourism and social security, is outlined. Along with the violation of other norms of the modern Ukrainian language, the use of lexical errors is the most frequent phenomenon in the speech of future specialists in the field of tourism and social security. The specified lexical errors of future specialists in the field of tourism and social security impoverish their speech, negatively affect the formation of specialist competencies, the creation of subject-subject relationships between communicators, and spoil the image not only of the future specialist, but also of the institution or organization. in which such a specialist works, because this is a manifestation of a low level of language culture. The most used violations at the lexical level of the modern Ukrainian literary language are determined. Recommendations for overcoming frequently used mistakes in the communicative activity of specialists in the field of tourism and social welfare are formulated and presented: do not combine several speech styles; read / view / listen to Ukrainian-language content in the relevant field; monitor the correct use of words that belong to the professional vocabulary; do not use unfamiliar terms or those that have a specific meaning in a certain field; work on expanding the vocabulary: the more words a person knows, the less lexical mistakes you will make in the text; make notes with own lexical errors, in order to eliminate them; introduce mandatory practical trainings that will allow you to visually examine typical speech errors and practice correct speech in situations close to real ones; follow the use of modern standards of literary language and communicative quality features of language culture in one\u27s own speech. One of the priority tasks is to overcome the low level of language culture, to eradicate lexical errors from the active vocabulary of a specialist in the relevant field, as well as to increase the level of proficiency in the modern Ukrainian language among specialists in the field of tourism and social welfare, with the aim of developing their systematic knowledge of the language, its norms, rules and patterns of functioning in these spheres of professional activity, since the use of lexical errors in the speech of specialists in the field of tourism and social security is a negative factor in their effective communicative activity.Окреслено питання типових лексичних помилок, які негативно позначаються на ефективності комунікативної діяльності фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення. Поряд з порушенням інших норм сучасної української мови вживання лексичних помилок є найчастотнішим явищем у мовленні майбутніх фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення. Зазначені лексичні помилки майбутніх фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення збіднюють їхнє мовлення, негативно впливають на формування компетенцій фахівців, на створення суб’єкт-суб’єктних зв’язків між комунікантами та псує імідж не лише майбутнього фахівця, а й установи чи організації, в якій працює такий фахівець, адже це є виявом низького рівня мовної культури. Визначено найбільш використовувані порушення на лексичному рівні сучасної української літературної мови. Сформульовано та подано рекомендації щодо подолання часто вживаних помилок у комунікативній діяльності фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення: не поєднувати кілька стилів мовлення; читати / переглядати / слухати україномовний контент у відповідній галузі; слідкувати за правильністю вживання слів, які належать до фахової лексики; не використовувати терміни, що не знайомі, або ті, що мають специфічне значення в певній галузі; працювати над розширенням словникового запасу: що більше слів знає людина, то менше допускатимете лексичних помилок у тексті; робити нотатки з власними лексичними помилками, з метою їх усунення; запровадити обов’язкові практичні тренінги, які дозволять наочно розглядати типові помилки у мовленні і вправлятися у правильному мовленні в ситуаціях, наближених до реальних; слідкувати за використанням сучасних норм літературної мови та комунікативних якісних ознак культури мови у власному мовленні. Одним із пріоритетних завдань є подолання низького рівня мовної культури, викорінення лексичних помилок із активного словникового запасу фахівця у відповідній сфері, а також підвищення рівня володіння сучасною українською мовою серед фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення, з метою розвитку в них системних знань мови, її норм, правил та закономірностей функціонування в цих сферах професійної діяльності, оскільки вживання саме лексичних помилок у мовлення фахівців у сфері туризму та соціального забезпечення є негативним фактором їхньої ефективної комунікативної діяльності
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛЬСЬКОМОВНИХ ПОЧАТКОВИХ ШКІЛ НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Full text linkThe article examines the peculiarities of the organization of Polish-language primary schools in the Volyn Voivodeship in the interwar period. Based on the educational legislation of the Second Polish Republic and archival documents, an attempt is made to analyze the state of public schools. The main problems faced by the Polish ruling circles in implementing their policy in the Volyn school district are highlighted on the example of individual primary education institutions. Attention is drawn to the fact that the introduction of bilingual schools was aimed at increasing assimilation pressure on national minorities.У статті розглянуто особливості організації польськомовних початкових шкіл у Волинському воєводстві в міжвоєнний період. На основі аналізу освітнього законодавства Другої Речі Посполитої та архівних документів здійснено спробу охарактеризувати стан державних «повшехних» шкіл. На прикладі окремих закладів початкової освіти висвітлено основні проблеми, з якими зіткнулися польські правлячі кола під час реалізації своєї політики у Волинському шкільному окрузі. Звернено увагу на той факт, що запровадження утраквістичних шкіл було спрямоване на посилення асиміляційного тиску на національні меншини