Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Сковородинські французькомовні дослідження (двадцяті роки ХІХ ст. — перше двадцятиріччя ХХІ ст.)
Full text linkThe paper presents significant facts concerning the French-language interpretation of the writings by Hryhorii Skovoroda (1722—1794). Having begun as far back as the 1820s, 34 years following the philosopher’s death, Francophone presentations of Skovoroda’s works and ideas offered interesting reflections on the extraordinary talent of the Ukrainian philosopher. The desire of both French and Ukrainian literary scholars of the French diaspora to familiarize the wider public with Skovoroda's legacy resulted in numerous publications in Francophone editions from the 1920s—1930s and the second half of the 19th century.
The paper also takes into account anthology-type Francophone editions of Ukrainian literature that present individual samples of Hryhorii Skovoroda’s works. Additionally, it examines the 1973 Paris Skovoroda Colloquium, including interpretations focusing on Platonic elements in the Ukrainian philosopher’s works, particularly his ideas of self-cognition and pre-personalism.
Many works emphasized that H. Skovoroda was a typical impersonation of Ukrainian mentality and spirituality, serving as an archetype of the Ukrainian people in terms of their deepest psychological roots. He was interpreted as a philosopher who was a spokesman for his people. Valuable multifaceted research works on H. Skovoroda’s legacy emerged in the 1920s, during the period of the “Ukrainian National Revival,” when Skovoroda’s main point, that is Socratic desire “to know oneself,” proved to be particularly relevant. French-language research works on the legacy of Skovoroda arose interest to the Ukrainian philosophy in general.У статті розглянуто особливості французькомовного прочитання творчості Григорія Сковороди. Наголошено, що французькомовна рецепція спадщини філософа, яка розпочалася ще у двадцяті роки ХІХ ст. (через тридцять чотири роки по його смерті), протягом двохсотлітнього періоду запропонувала цікаві роздуми про непересічність таланту українського письменника й філософа. Ознайомлення з міркуваннями як французьких, так і українських літературознавців французької діаспори доповнює обширну інформацію про Г. Сковороду, яка багато друкувалася на сторінках французькомовних видань у 20—30-х роках і в другій половині ХХ ст. Оглянуто й французькомовні антології, які презентували окремі зразки спадщини Г. Сковороди, а також паризький сковородинський колоквіум 1973 р
Федося Кошиць і перше сватання Тараса Шевченка (за творами літературної шевченкіани)
Full text linkThe paper was written on the basis of a systematic research project “Intimate and love discourses in Ukrainian literary works about Shevchenko”. The story of Shevchenko’s first matchmaking in its representation within the works of various genres had not been the subject of an in-depth study before. The paper analyzes the documentary sources and document-based literary works, which focus on the poet’s relationship with Fedosia Koshyts, and notes limited cases of the relevant facts. This situation apparently led to the expansion of conjecture operations, strengthening their role and literary functions in the works of Ukrainian authors. While analyzing the sources, it was noted that not all researchers who wrote on the topic “Taras Shevchenko and women”, in particular Yu. Kovtun in the work “Shevchenko’s Beloved Women” (2004), commented on the history of the poet’s relationship with Fedosia Koshyts. Attention has been also paid to the well-grounded paper “Love that Disappeared in a Dream” by V. Shevchuk, in which the author substantiates the opinion that the analyzed love drama left a painful mark on the poet’s entire subsequent life. This thesis of a well-known researcher is considered one of the debatable hypotheses. The stories and novels of the 1960s—2010s show a certain evolution of interpretations dealing with the intimate relations of Taras and Fedosia and reveal the role of a writer’s creative freedom. Being perfectly shaped in terms of fiction, some interpretations of the analyzed theme in the novels from diff erenttimes (the worksby L. Smilianskyi, Vasyl Shevchuk, V. Darda, Z. Lehkyi) create a vivid and psychologically convincing image of Shevchenko. The writers’ interpretation of fate and the character of Fedosia after the poet’s unfortunate matchmaking has been highlighted as well. The study also gives information about the structural features of biographical works, such as genre, chronotopic, and documentary phenomena.Статтю написано за системним дослідницьким проєктом «Інтимно-любовні дискурси в українській літературній шевченкіані». У розвідці проаналізовано джерельну базу і художньо-документальні твори, в яких ідеться про взаємини Тараса Шевченка з Федосією Кошиць, відзначено обмеженість фактології відповідного змісту, що видимо зумовило розширення домислово-вимислових рецепцій. Зауважено певну еволюцію змісту інтерпретацій інтимних взаємин Тараса і Федосі в повістях і романах 1960—2010-х років. Акцентовано на мистецьки довершеному розкритті аналізованої теми в окремих романах різних часів, на творенні в них рельєфного, психологічно переконливого образу Т. Шевченка
Обсяг і структура основного тексту Шевченкової поеми «Великий льох»
Full text linkstands in Subotiv village...” to the text of Shevchenko’s poem “Th e Great Vault”. Stanislav Rosovetskyi provided a detailed criticism of this decision in his time, and his counterarguments are consistently considered in the paper. Most of them are refuted or questioned, false statements and inaccurate information are corrected.
As a result, the following vision of the history of poem’s creation and circulation has been substantiated. In the early October 1845 in Myrhorod, Shevchenko completed the poem “The Great Vault”, the text of which still might not have had an epigraph and epilogue. Probably, a later copy that belonged to Ivan Lazarevskyi indirectly comes from this autograph. While in Maryinske the poet added an epigraph and on October 21 added the epilogue “There stands in Subotiv village...”, marking the date and place of creation. At that time, according to Olexandr Afanasiev-Chuzhbynskyi, whom the poet met in Lubny on October 25 and stayed with in Iskivtsi on October 25—27, the mystery play had no name. After returning to Kyiv, in approximately April — June 1846 Shevchenko rewrote “The Great Vault” along with other works from an unknown autograph to the manuscript collection “Three Years” in such a way that the epilogue of the poem could be mistaken for a separate work, as it was misunderstood by Vasyl Bilozerskyi who copied the mystery without the final fragment. Obviously, the same mistake was made by other copyists, who started the tradition of “Th e Great Vault” without the epilogue. When Shevchenko received an imperfect copy of I. Lazarevskyi, he had no choice but to edit only what it contained.
Apparently, he did not object to the fact that in the copy of Lev Zhemchuzhnykov the final fragment was called “Subotiv”. It is suggested to increase the distance between the end of the third part of the poem and the beginning of the epilogue in the next academic edition, as well as to reproduce all the graphics of the poetic texts in editions closer to the autographs.Автор статті повертається до дискусії про доцільність приєднання до тексту Шевченкової поеми «Великий льох» епілогу «Стоїть в селі Суботові…». З розгорнутою критикою такого рішення свого часу виступив Станіслав Росовецький, контраргументи якого послідовно розглянуто у статті. Більшість із них спростовано або поставлено під сумнів, виправлено хибні твердження та недостовірні відомості. Запропоновано в наступному академічному виданні збільшити відстань між завершенням третьої частини містерії і початком епілогу, як і взагалі ближче до автографів відтворювати у виданнях графіку поетових текстів
Новела Єнса Петера Якобсена «Моґенс» у перекладі Ольги Кобилянської: текст і контексти
Full text linkThe problem of Olha Kobylianska’s interrelationship with European literature has been in the field of researchers’ vision since the Ukrainian author’s appearance in literature. The emergence of new facts related to this problem can accentuate the writer’s conscious focus on mastering the cultural experience of other literatures. O. Kobylianska often emphasized such moments in her own works, naming the authors that influenced her. Among them is the Danish writer Jens Peter Jacobsen. Kobylianska translated Jacobsen’s short story “There Should Have Been Roses” and wrote her original work — a prose poetry “Roses”, containing some allusions and coincidences pointing to the Danish writer’s work. However, this was not the only point connecting the literary worlds of J. P. Yacobsen and O. Kobylianska.
The other fact of such creative ‘convergence’, unknown until now, is the Ukrainian translation of J. P. Jacobsen’s novella “Mogens” (the unfinished autograph translation is kept in the Manuscript Collections and Textual Studies Department of the Institute of Literature in the fund of Olha Kobylianska under the name “Morene” and with the note “Olha Kobylianska. Unfinished story” (DM ІL, fund 14, folder 1338). The present paper offers attribution of it, including the clarified title and approximate date. The Ukrainian text of the story has been prepared for publication. The inclusion of the incomplete Ukrainian translation of J. P. Jacobsen’s novella into scholarly discourse provides new insights for assessing peculiarities and stylistic parameters of O. Kobylianska’s prose of the late 19th and early 20th centuries. This fact also enhances our understanding of the historical connections between Ukrainian and European literatures, especially Danish literature. The research of O. Kobylianska and J. P. Jacobsen’s works is based on the principles of textual studies, historical-genetic approach, comparative studies, and analytical anthropology.У статті вперше здійснено атрибуцію незавершеного твору в рукописній спадщині Ольги Кобилянської та уточнено його назву й датування; увиразнюється обшир перекладацької діяльності письменниці, а також порушується проблема взаємозв’язків української літератури з європейським письменством наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. З’ясовано, що незавершений текст «Morene» — це переклад першої частини новели данського письменника Є. П. Якобсена «Mogens» (1872) (український варіант написання назви в рукописі «Моґенс» спричинив таку помилку ще на первинному етапі впорядкування творчої спадщини авторки). На основі зіставлення німецького перекладу новели Є. П. Якобсена «Моґенс» та автографа О. Кобилянської з такою самою назвою постають у новому світлі й інші аспекти художнього світу української письменниці
Г. Квітка-Основ’яненко a la E. Сведенборґ
Full text linkThe paper offers a reinterpretation of a well-known classical literary work, focusing on its acquisition of new meanings, emancipation from the narrow framework of the ethnographic narrative, and discovery of resistance intentions within the context of postcolonial criticism. The research work explores the mechanisms by which the ideas of the Swedish mystic E. Swedenborg influenced H. Kvitka-Osnovianenko’s concepts of the afterlife. It also scrutinizes the incorporation of hell’s topology into the temporal and spatial dimensions of “The Easter of the Dead” and traces the doctrines explaining the idea of souls, the origins of human evil, the nature of sins and their consequences. Analogies and correspondences between worlds, the symbolism of national space, and the anthropology of corporeality are analyzed within the carnival realm and reinterpreted through the lens of Ukrainian burlesque and travesty traditions. Kvitka-Osnovianenko’s story contains links between demonological narratives, myths, legends, and, on the other hand, colonization by fear, an irrational sense of guilt, and the inevitable punishment of the enslaved by a repressive community.
The use of the demonic as a tool to influence the reader is determined by the logic of the author’s tropological thinking within the context of imperial censorship, dual identity, and demonstration of political loyalty. The creative use of archaic genre elements, travesty, and parody of folklore motifs affected the interpretation of the irrational, which was subjected to formalization and intertwined with ideology and hidden anti-colonial rhetoric. The colonization by myths, visualized by monstrous pictures and the fears they instill, is juxtaposed with their deconstruction, disenchanted with laughter, the healing power of the carnival, and replication of an ancient tradition in the collective memory. The secret of the ‘national narrative’ of “The Easter of the Dead” lies in this process.У статті запропоновано перепрочитання твору «Мертвецький Великдень» Григорія Квітки-Основ’яненка в межах постколоніальної критики з точки зору вивільнення тексту з вузьких рамок етнографічного наративу і відкриття інтенцій спротиву. Розглянуто питання впливу ідей шведського містика Еммануїла Сведенборґа на уявлення про потойбіччя Г Квітки-Основ’яненка, способи втілення в часопростір «Мертвецького Великодня» топології пекла, вчення про душі, походження людського зла, природу гріхів та їх наслідків. Аналогії та відповідності між світами, символічність національного простору, антропологія тілесності інтерпретуються в карнавальній площині, переосмислюються згідно з українськими бурлескно-травестійними традиціями. Простежено зв’язки між демонологічними наративами, міфами, переказами і колонізацією страхом, ірраціональним відчуттям провини, неминучого покарання поневоленого репресивною спільнотою
Ігри з біблійним змієм: герменевтичні витівки Григорія Сковороди
Full text linkThe paper gives examples of evident semantic inconsistency between the biblical text and its interpretation by Skovoroda. The aim of looking for mentioned details is not to assess the validity of statements about the biblical ideas (the author’s interpretations are usually provided with branched arguments) but to deeper understand the nature of Skovoroda’s work with the text of the Holy Scriptures. In all these cases, or almost all, the philosopher must have been aware of these discrepancies or at least the possibility of their existence. Sometimes Skovoroda’s conscious games with the text of the Bible are obvious if one compares the very quotes in his works even with the Church Slavonic version of the Bible alone. In other cases, the verification of the correspondence of the author’s interpretation of a quote to its linguistic meaning in the Holy Scriptures necessarily requires the involvement of the Bible versions older than the Church Slavonic one. Constructing his hermeneutic ‘symphonies’ on the basis of the word forms of a single lexeme or cognate words, which he collects in the Bible, Skovoroda often ignores possible polysemy of the word and also risks running into common linguistic errors of the Church Slavonic translation. At the same time, it is difficult to suspect him of lacking proper understanding of a textual nature (since elsewhere he willingly compares multilingual versions), nor of excessive sacralization of the Church Slavonic Bible (again, in some places he easily prefers the text in other languages). Baroque games with words and text, accompanying serious exegetical intention, add uniqueness to Skovoroda’s approach to the Bible. An explanation for this paradoxical combination may be his vision of the role designed for the Holy Scriptures. Not too exacting requirements to the semantic correspondence of a specific biblical text to the thoughts that, according to Skovoroda’s understanding, it should carry or confirm, is caused primarily by the idea of the Bible as a reflection of the spiritual world of its reader. Any role of it other than a mirror (which, however, not only reflects what is known but also helps to see and discover what has been hidden in oneself) is simply irrelevant for our author.У статті подано приклади смислової невідповідності між біблійним текстом та його тлумаченням у творах Г. Сковороди. Немає сумніву, що скрізь або майже скрізь автор усвідомлював такі розбіжності чи принаймні можливість їх існування. Іноді свідомі ігри Г. Сковороди з текстом Біблії очевидні, якщо зіставити його цитати навіть із самою лише церковнослов’янською версією. В інших випадках перевірка на відповідність сковородинського тлумачення цитати її мовному значенню в Біблії вимагає залучення давніших за церковнослов’янську версій Святого Письма. Барокові ігри зі словом і текстом, що супроводжують серйозний екзегетичний намір, додають неповторності сковородинському підходові до Біблії. Поясненням такого парадоксального поєднання може бути своєрідне розуміння ролі Святого Письма
Роми як матриця «іншого» в проєкції орієнталізму, раси та нації у творчості Ольги Кобилянської
Full text linkThe paper analyzes the images of Romani in the works by Olha Kobylianska against the background of the multiethnic situation in Bukovyna, and traces the influence of the anthropological interpretation of the Gypsies as a race and a pre-modern people on the representation of Romani in the literature of the Romanticism period and the 2nd half of the 19th century.
Kobylianska treats the Gypsies not only as an exotic ‘other’ but also as an integral part of the cultural and ethnic identity of Ukrainian society and analyzes the relationship between Romani as monads and settled peasants, as well as the processes of assimilation and integration of Gypsies into the Ukrainian environment. By depicting the colourful images of the Roma in her works, Kobylianska unfolds conflict situations related to the struggle for land and the participation of ‘outsiders’ in them. The Gypsy is a figure of the stranger who serves as a matrix of ‘otherness’ for her and functions in various semantic projections. Such a matrix is projected onto the life of Hutsuls as children of nature; it correlates with the situation of reversed gender, in particular feminine identity; it serves as an attribute of exotic and oriental racial otherness. Adopting romantic oriental stereotypes about Gypsies, Kobylianska, in accordance with the anthropology of the time, marks them racially (through the signification of the ‘black’ body) and geographically (through their belonging to the Oriental world). At the same time, she brings these images closer to Ukrainian life and everyday routine and doesn’t ignore the assimilation and relations between Ukrainians and Gypsies. Settled and nomadic peoples, insiders and outsiders become the backdrop against which Kobylianska unfolds the drama of shaping the modern Ukrainian nation.У статті аналізуються образи ромів у творчості Ольги Кобилянської на тлі багатоетнічної ситуації на Буковині, простежується вплив антропологічного трактування ромів як раси на репрезентацію їх в літературі періоду романтизму та другої половини ХІХ ст. Циган як образ «іншого» служить для письменниці матрицею інакшості й функціонує в різних смислових контекстах. Така матриця проєктується на життя гуцулів як дітей природи; співвідноситься з ситуацією перверсивної гендерної, зокрема фемінної, ідентичності; атрибутується як екзотична й орієнтальна расова інакшість. Переймаючи романтичні орієнтальні стереотипи щодо ромів, Кобилянська у відповідності до тодішньої антропології маркує їх расово і географічно, зближує ці образи з українським життям та побутом і не оминає увагою асиміляцію та взаємини українських селян, гуцулів і ромів. Осілі та кочові народи, інсайдери і аутсайдери, «свої» та «чужинці» стають тлом, на якому Кобилянська розгортає драму становлення модерного українства на початку ХХ ст
Антиімперська парадигма жанру канадського поствікторіанського роману
Full text linkThe paper offers a comprehensive analysis of discursive anti-imperial models in Canadian post-Victorian novels. The set tasks relate to detailing the features of this genre paradigm. In particular, attention is focused on the study of its historical, literary, and cultural context. The explanation of the socio-historical background typical of classical English Victorianism, provided in the paper, helps to trace the evolution of the related genre on Canadian soil. Its reinterpretation was prompted by the polyethnic and cultural ‘mosaic’ of the country, which became a prerequisite for the emergence of original models in modern sociology, cultural studies, and fiction.
The study postulates the idea of an anti-imperial paradigm of the genre within the Dominion of Canada. Hence, the process of transforming the discourse of the Victorian novel into the post-Victorian one is demonstrated to be determined by the peculiarities of the post-colonial multicultural structure of the country, which manifests itself at the thematic, cognitive, psychological, and poetic levels. For the purpose of comprehensive analysis, the research is based on the plurality of historical and philosophical foundations within the field of ethics. The range of methods encompasses syncretic, cultural-historical, psychoanalytic, ‘close reading’, genetic, and gynocriticism.
The study led to the observation that the social pattern of the Victorian era (a strict religious and moral code, the pretext of which was Protestantism, mysticism, etc.) permeated Canadian prose as an echo of English Victorianism. There was an ontological dialogue between the Victorian era and post-Victorianism, between individuals and the times in which they lived. The relationship between literature and individuals of different cultural and historical periods had an evolutionary character. The evolution of the genre of the Canadian post-Victorian novel, particularly in the works by L. M. Montgomery, B. Moore, and M. Atwood, is related to the multifaceted style, which involves the use of diverse elements from various aesthetic forms. This synthesis is the result of an experiment with both new and traditional literary models in Canadian literature. The correlation between the classical and post-Victorian genres shows the functionality of such means as satire, pastiche, and simulacrum in the latter. These tools transform the Victorian novel into an ‘anti-Victorian’ one. The examination of the modern version of the classical genre demonstrates the heterogeneity of meanings, their layering and transmission, a new role and conceptual load, motivated by purely national means of explanation.
Over the course of an extended journey through time, the traditional Victorian models, adopted in the literature of the metropolis, had been transformed on Canadian soil. They acquired unique qualities, expanding the field of event and poetic content of the works by Canadian authors and demonstrating their solid post-Victorian anti-imperial discourse.У статті проаналізовано характерні ознаки жанрової парадигми канадського поствікторіанського роману в історико-літературному та загальнокультурному контекстах. Процес адаптації класичного (англійського) вікторіанства на північноамериканському ґрунті, його трансформацію, реінтерпретацію, умотивовану культурною «мозаїчністю» країни, висвітлено на тематичному, когнітивному, психологічному, поетологічному рівнях. Констатується функціональність для канадського поствікторіанського тексту таких засобів, як пастиш, сатира, симулякр, а екзегеза сучасного варіанта класичного жанру демонструє гетерогенність смислів, їхнє нашарування і трансмісію, нове рольове та понятійне навантаження
Сучасна воєнна проза: жанрово-стильова типологія
Full text linkThe paper deals with the typology of modern Ukrainian military prose based on the analysis of relevant novels. According to the structural and functional features of the works, it is reasonable to classify them using division into high/mass/intermediate literature. The first type includes complex and multidimensional texts (with allusions, literary reminiscences, irony, parody, etc.), and their action takes place mainly in a mental sphere. Heroes are characterized by understanding of social processes and war realities (significant is the presence of two identities, “properly Ukrainian” and “Soviet”); they rethink their mistakes and transform in response to new challenges. These texts are mostly focused on the acquisition of individual subjectivity. They require a trained erudite reader who can discern the writer’s narratives behind their multi-layered nature. Mass literature includes works where action dominates, and such elements as shooting, chase, superman hero, excessive emotions, love triangle, etc. are widely used. The adventure genre, military detective, melodrama, and action novel are currently most fully represented. Intermediate prose may combine, on the one hand, topical social issues, character evolution, logical and consistent presentation of events (as a feature of “high literature”) with a simplified plot and images, the lack of attention to the psychology of the characters, and various means of mass literature. Contemporary Ukrainian writers have managed to create a large-scale cultural discourse, offering works that cover the problem of war, its causes and consequences, and the topic of a person at war from different perspectives and contexts.Стаття присвячена проблемі класифікації сучасної української воєнної прози. Дослідниця проаналізувала жанрову природу низки романів та повістей і запропонувала класифікувати їх за поділом на «високу», «масову» і «межову» літератури. До першої належать складні й багатовимірні тексти (з алюзіями, іронією, пародійністю тощо), дія відбувається переважно в ментальній площині. До другої віднесено твори, де превалює екшн і широко використані елементи «масової літератури».
До третьої групи тяжіють тексти зі змішаними ознаками: висвітлюючи гострі суспільні теми, автори поєднують еволюцію характерів зі спрощеністю фабули та образів, із засобами «масової літератури»
Ужгородський період як вершина творчості Дмитра Кременя
Full text linkThe paper explores the early (Uzhhorod) period of Dmytro Kremin’s (1953–2019) creative work. He was a prominent Ukrainian poet of the second half of the 20th and early 21st century, a laureate of Taras Shevchenko National Prize of Ukraine (2019). In particular, the study deals with the 1974 self-publishing collection of four poems-symphonies and the ‘documentary poem’ “Gerstein’s Memorandum”, which were printed in full and reached a wider readership only in the 2021 edition of the poet’s works. The formal-semantic characteristics of the poetic texts synthesize elements of many avant-garde and modernist artistic trends, such as expressionism, symbolism, neo-baroque, neorealism, imagism, etc. The dominant among them is the poetics of surrealism. Poems-symphonies constructed as an associative combination of poetic visions, bizarre images, motifs, and more, serve as exemplars of non-referential lyrics. The poet spontaneously changes the emotional tempo of narration, combining verses with varying syllable counts, verlibre, syllabic-tonic and tonic poems, and even incorporating prose poems. Additionally, he creates unique rhymes and rhyming schemes, etc. The use of all these techniques led to accusations of ‘incomprehensibility’ against D. Kremin, resulting in a limited circle of enthusiasts who appreciate his lyrical and lyre-epic works. In the early works of Dmytro Kremin, there were no dissident motifs or harsh criticism of the system. Nevertheless, the pathos, mood of the poems, their content and form went beyond commonly accepted norms and testified to complete freedom of creativity. For this reason, the poet faced persecution and left Uzhhorod. He became estranged from his circle of friends and deprived of opportunities to thoroughly fulfil his literary pursuits.
Based on the analysis and the opinions of the poet’s contemporaries, the author of the paper claims that the Uzhhorod period is the pinnacle achievement of D. Kremin’s creative work. This conclusion is corroborated by self-evaluations of the poet himself.У статті йдеться про ранній, ужгородський, період творчості Дмитра Кременя, зокрема самвидав 1974 р. чотирьох поем-симфоній та «документальної поеми» «Меморандум Герштейна» (повністю надруковані лише 2021 р.). Розглянуто формально-змістові особливості андеграундних творів, які синтезують риси багатьох авангардистських і модерністських мистецьких течій. Домінантною серед них визначається поетика сюрреалізму. Це призводило до звинувачень Д. Кременя в «незрозумілості», до обмеженості кола поціновувачів його лірики й ліро-епосу. На підставі проведеного аналізу, спираючись на думки поетових сучасників, автор статті стверджує, що ужгородський період становить вершинний здобуток творчості Д. Кременя. Це доводять і пізніші поетичні самооцінки письменника