Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Інша: ідентичнісні виміри жіночого «я» у збірці оповідань Доріс Лессінґ «Чоловік і дві жінки»
Full text linkShort fiction by British women writers from the postwar era of the 20th century demonstrates an enduring focus on the essence of female identity. This paper examines short stories by Doris Lessing, a prominent figure in British literature, who has yet to receive proper attention in Ukrainian literary criticism. To address the issue of British female identity in the postwar period, the researcher employed new criticism methods, specifically close reading and feminist criticism, namely gynocritics (E. Showalter), as well as comparative analysis.
The examination of selected short stories by D. Lessing revealed certain patterns in the author’s style. Her formal skill is marked by the principle of duplication, which includes: a) repetition of problems, such as marital crises and polygamy (e.g., “A Man and Two Women”, “Each Other”, “To Room Nineteen”); b) duplication of character names (“Each Other”); c) recurrence of plot situations, such as adultery (“A Man and Two Women”, “To Room Nineteen”), and characters’ unhealthy states, including personality disorders (“Dialogue”) and madness (“To Room Nineteen”); d) use of dual narrative perspectives (“To Room Nineteen”, “Dialogue”). The issues related to female identity in D. Lessing’s collection of short stories are presented within two broader contexts: marriage and extramarital relations. Accordingly, two main forms of female individuality emerge: a) the betrayed wife (“A Man and Two Women”, “To Room Nineteen”) and b) the mistress (“Between Men”, “Our Friend Judith”) and her modification, the free woman (“Dialogue”). Despite being mature, intelligent, and experienced, all these characters remain lonely and unhappy.Предметом наукового інтересу авторки статті є аналіз вибраної малої прози Доріс Лессінґ (збірка оповідань «Чоловік і дві жінки», 1966) — чільної постаті британської літератури другої половини ХХ ст., однак досі малодослідженої в українському літературознавстві. Домінантна для її прози проблема жіночої ідентичності розглянута в контексті моделювання жіночої свідомості, пропущеної крізь призму соціальних взаємин. Вона охоплює дві площини реалізації жіночої особистості (у шлюбних і позашлюбних стосунках) та виявляє дві іпостасі жіночої індивідуальності (зрадженої дружини і коханки). У пошуках власної жіночої сутності протагоністки Д. Лессінґ досліджені в ракурсі головно кризових станів їхнього буття, зокрема подружньої зради, сексуальної перверсії, розладу особистості чи божевілля
Художня репрезентація пам’яті про війну в малій прозі Олеся Гончара
Full text linkThe paper examines the specifics of the literary expression of war memories in small epic forms by O. Honchar. The literary representation of the wartime past determines the actualization of autobiographical factors and deepens the psychologization of the image. It also shapes the peculiarities of the time-space and narrative organization of the works.
Referring to the past causes modifications of the chronotope: the war is integrated into the present of the author and his interlocutors. It appears through the prism of the perception of participants and eyewitnesses, seemingly relived here and now. The representation of the past in new temporal coordinates determines its understanding from the distance of time and reinterpretation of the experience on the worldview and philosophical plane. The traumatic impact of war in the stories of O. Honchar is most often revealed through moral and ethical issues, such as the behavior and choice of a person in a borderline situation. Therefore, in the space of memories of the war, which are always alive and relevant for the author and his heroes, the theme “man and war” plays a key role. The problem of preserving moral and ethical values in the extreme conditions of war (“From Those Nights,” “March Mud,” “Always Soldiers”) is closely related to issues of individual self-realization, choice, and sacrifice (“Ode to the House in the Snow,” “Woman in Gray,” “Bondarivna”). In the stories by O. Honchar, the memory of the war is represented in various forms of the heroes’ reminiscences of their experiences, embodied in specific, generalized images (breadcrumbs, March mud, place of arms).
The individual and collective memories of the war take shape as heroes verbalize their wartime past. This process helps them to overcome the trauma. As the heroes-narrators of Honchar’s stories return through memories to the space-time of the war, they relive the traumas of the past, consciously or subconsciously attempting to release and, consequently, overcome them.У статті розглянуто специфіку художнього вираження пам’яті про вій ну в малих епічних формах О. Гончара. З’ясовано, що художня репрезентація воєнного минулого актуалізує автобіографічні чинники, поглиблює психологізацію зображення, визначає особливості часопросторової та наративної організації творів. Травматичний досвід війни в оповіданнях О. Гончара найчастіше розкривається через морально-етичну проблематику: поведінка та вибір людини в межовій ситуації. У проживанні й ословленні воєнного минулого у просторі художнього тексту виявляється індивідуальна й колективна пам’ять про війну, здійснюється спроба подолання травми минулого
Еміграційна травма війни в літературній візії Владислава Івченка
Full text linkThe Russian war against Ukraine has been going on for 10 years and continues to influence the national culture in a very distinctive way. Over the past decade, this traumatic event has created a peculiar cultural discourse where literature has taken a special place. Its new stage, which began in February 2022, not only gave rise to an even more intense artistic reaction to the lived experience of Ukrainians, but also opened up prospects for new literary themes and methods of their interpretation. Trauma in its individual and national dimensions naturally became the central issue in such texts. Vladyslav Ivchenko’s book “After the 24th” clarifies and complements the discourse of the cultural reception of the war, describing its front and rear experiences in real time. The trauma of forced emigration, triggered by the full-scale Russian invasion on February 24, 2022, is a new problematic aspect that requires special attention.
The author of the paper analyzes a new dimension of the emigrational trauma, related to the war experiences of Ukrainian refugees. Through the fates of three individual women, Vladyslav Ivchenko demonstrates the prospects of Ukrainian national trauma, which includes the loss of homes, loved ones, and, most importantly, the belief that the world and life could return to what they were before February 24, 2022. The trauma of forced emigration continuously offers new perspectives for understanding the behavior of a national culture during the war, particularly in the context of creating wartime literature, which is an effective component of the trauma recovery process. Literature plays an important role in this context, and Ivchenko’s book exemplifies this role most effectively.Війна Росії проти України впродовж десяти років сформувала багатоаспектний культурний дискурс, в якому література зайняла чільне місце. Новий її етап, що почався в лютому 2022 р., не лише дав підстави для інтенсивнішої мистецької реакції на пережитий досвід українців, а й відкрив перспективи нових тем і художніх методів їх інтерпретації. Проблемною основою таких текстів цілком природно стала травма у її індивідуальному та національному вимірах. Книжка Владислава Івченка «Після 24-го» увиразнює і доповнює дискурс культурної рецепції війни, по гарячих слідах описуючи її фронтовий і тиловий досвіди. Новим проблемним аспектом у ній є травма вимушеної еміграції, спровокована повномасштабним російським вторгненням 24 лютого 2022 р
Різновиди алюзій у поезії про війну Богдана Томенчука
Full text linkThe paper examines allusions in Bohdan Tomenchuk’s poetry collection “Embroider, Mother, a bulletproof vest.” The various types of allusions are grouped based on their functions (activation of historical memory, adherence to literary tradition, text-structuring), themes (historical, mythological), and typology (ranging from nominal and quotation-type to associative). An attempt was made to differentiate the concept of allusion from quotation and reminiscence, while also juxtaposing it with intertext and intertextuality for comparison.
In the poet’s texts about the modern Russian-Ukrainian war, the references to literary works are accompanied by numerous allusions to historical reality. These are references of the nominal type (topographical or proper names connected with certain historical events in the reader's mind). The author's distinctive approach involves overlapping different types of allusions, namely those of historical and literary nature, as well as historical and mythological. Behind a direct allusion, an associative one may emerge, linking to a text from a different time period through shared words, phrases, or thematic aura.
The involvement of allusion in Tomenchuk’s poetry often occurs on the basis of the allegation (the new text ‘absorbs’ the previous one, without entering into a controversy with the original text). In this case, we deal with intertext (a text within a text). When an allusion entering a new text gets engaged in a dialogue with the original text, we deal with intertextuality as a process of textual interaction. By involving an allusion, the author makes it an element of the structure that serves as an impetus for the reader to navigate within a receptive context, searching among known texts relevant for interpreting the allusion while disregarding distant ones. Intertextuality engages cognition here. Sometimes allusion is not just an element of a structure but a structural principle, and it is proper to name it a structuring allusion. Various allusions in B. Tomenchuk’s poetry make it possible to fit the widest range of emotions and thoughts in a small textual space, to integrate the new experience of war into a broad historical and literary canvas with a biblical and mythological background.У статті розглянуто алюзії в поетичній збірці Богдана Томенчука «Вишийте, мамо, бронежилет». Досліджено різновиди алюзій щодо функцій (активізація історичної пам’яті, літературної традиції, текстоструктурувальна), тематики (історична, міфологічна), типології (іменні, цитатного типу, асоціативні). Здійснено спробу відмежувати поняття алюзії від цитати та ремінісценції і зіставити з інтертекстом та інтертекстуальністю. Особливість автора — накладання різних алюзій: історичних і літературних; історичних і міфологічних. За безпосередньою алюзією може проглядати й асоціативна алюзія — віддаленіший у часі текст зі спільним словом, словосполукою і тематичним ореолом
Нові факти до біографії Оксани Драй-Хмари (Ашер)
Full text linkThe paper reconstructs the biography of Oksana Drai-Khmara Asher, the daughter of Mykhailo Drai-Khmara and a literary critic, poet, translator, and pianist. The research is based on documents recently transferred to the Department of Manuscripts and Textual Studies of Taras Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine, as well as the memoirs of her contemporaries. Oksana Drai-Khmara’s documents provide different dates and places of her birth. According to the archival sources, the researcher established that the actual date of birth was March 20, 1923.
From July 1937 to the summer of 1938, Oksana Drai-Khmara, along with her mother, was exiled to Belebei, Bashkiria. In October 1942, she moved to Prague, where she studied at the Higher School of the Institute of Music. The German period of her life lasted from June 1945 to September 1946 when Oksana Drai-Khmara changed several places of residence (Lichtenhaag, Munich, and Hanover). After moving to Belgium, she studied at the Royal Conservatory of Brussels. Emigration to the United States of America took place on May 23, 1951. From 1952 to 1956, Oksana studied at the Slavic Department of Columbia University, where she obtained her master’s degree. In 1964–1967, Asher studied at the Sorbonne University in Paris, where she defended her PhD thesis. On her return to America, Drai-Khmara taught Russian language and literature at Long Island University and the Polytechnic Institute of New York and was actively involved in the Ukrainian diaspora’s life in the USA.
In addition to documenting Oksana Drai-Khmara’s educational and career path, the author of the paper revealed unknown details of her first marriage to the historian Ihor Shevchenko and provided information about her second spouse Peter Asher.У статті реконструйовано біографію доньки київського неокласика Михайла Драй-Хмари — літературознавиці, поетки, перекладачки й піаністки Оксани Драй-Хмари (Ашер) (1923—2018) за документами — новими надходженнями до відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а також спогадами сучасників. Уперше за архівними джерелами встановлено фактичну дату народження О. Драй-Хмари. Предметом докладного розгляду стає еміграція О. Драй-Хмари в Західну Європу (празький, німецький, бельгійський періоди життя) та до США, а також період навчання в Парижі. Висвітлено невідомі факти її першого шлюбу з істориком Ігорем Шевченком
Марксизм і amor intellectualis: до теорії соціалістичної культури Володимира Юринця
Full text linkThe paper analyzes the methodological framework of the philosophy of culture and new literary criticism of the Ukrainian philosopher and literary critic Volodymyr Yurynets (1891—1937) within his article “To the Problem of Socialist Culture (Introduction to the book ‘Mykola Bazhan’).” His ideas testify to the powerful methodological searches in the field of Marxist criticism of the 1920s aimed at substantiating the nature of post-revolutionary culture. Balancing between Marxism and Western idealist philosophy, Yurynets brings elements of the latter into his philosophical Marxist criticism.
While elaborating a model of new criticism, Yurynets substantiates perception based on a “fluxion of intellectual sympathy.” In this process, the recipient becomes an organ of “amor intellectualis, indifferent amazement.” Yurynets considers his philosophical criticism of culture to be a Marxist form of cultural philosophy. He asserts that literature is a form of philosophical thinking and argues that literary criticism armed with philosophy is a phenomenon completely different from academic literary criticism. Justifying philosophical criticism as an active and modeling force of the modern time, Yurynets appeals to the ideas of the literary critic Leonid Grossman, the literary theorist Pavel Medvedev, and the linguist Nikolai Marr. Yurynets’s concept comes down to the search for the meaning of art in relation to the “life world” of a man. At the same time, he interprets the discovery of the “living forces of the epoch” in the context of historical materialism. In an effort to purify aesthetic perception from subjectivity, psychology, and emotion, Yurynets actually adapts E. Husserl’s ‘phenomenological reduction’ and applies it to the aesthetic reception. The scholar also refers to reflexology and Freudian psychoanalysis as sources of artistic inspiration and interpretive ideas for contemporary philosophical criticism.Проаналізовано методологічні засади філософії культури й нової літературної критики українського філософа й літературного критика Володимира Юринця (1891—1937), викладені у статті «До проблеми соціалістичної культури (Вступ до книги “Микола Бажан”)». Його концепція засвідчує потужні методологічні пошуки в середовищі марксистської критики 1920-х років, спрямовані на обґрунтування природи пореволюційної культури.
Балансуючи між марксизмом та ідеалістичною філософією, Юринець опонує примітивізації марксистської теорії, що вже виразно проявилася в тодішній соціологічній критиці. Добре орієнтуючись у західних теоріях, він вносить їх елементи у свою філософську марксистську критику
Прикрашений, маргіналізований, недоосмислений: жіночий досвід в українській жіночій прозі про боротьбу УПА
Full text linkThe paper examines the role of literature in creating a social framework for the memory of women combatants. The aim is to outline the problematic issues of forming a collective memory of women in the UIA ranks, based on the analysis of the literary representation of their experiences in prose. The objects of the study are the novels “Lemkivshchyna in Fire” by Mariia Ostromyra, “The Museum of Abandoned Secrets” by Oksana Zabuzhko, and “Because It Hurts” by Yevheniia Senik. To achieve this goal, the paper considers aspects of women’s experiences in the UIA as presented by historians and then compares the real experiences with those depicted in the analyzed texts, identifying and interpreting problematic issues.
Historians describe women’s experiences by combining: 1) the functions that women performed in the army (scouts, typists, couriers, nurses, suppliers, and, rarely, riflemen); 2) changes in the concept of femininity, including the rejection of motherhood, loss of children, separation from family or beloved men, and forced relationships; 3) the instrumentalization of fear initiated by the Soviet secret services.
The analyzed women’s novels have different strategies for representing women’s experiences. “Lemkivshchyna in Fire” emphasizes the contribution of women to the struggle but avoids depicting a specifically female experience. “The Museum of Abandoned Secrets” highlights the distinctive experience of war caused by biological (but not social) factors and doesn’t account for women’s participation in the struggle. “Because It Hurts” captures a wide range of women’s experiences but avoids interpreting and evaluating them. Thus, these novels make women’s experiences during armed conflicts visible but do not convey their fullness and complexity. At the same time, all three works aim to deny the Soviet narrative of the ‘betrayal’ of women from the underground movement: the portrayed characters are steadfastly committed to the goals of the struggle and refuse to cooperate with the enemy. Therefore, these novels are significant in the context of the decolonization process.У статті розглянуто проблему ролі літератури у створенні соціальних рамок пам’яті про жінок-учасниць українських визвольних змагань. Окреслено питання формування колективної пам’яті про жінок у лавах УПА на основі аналізу художнього представлення їхнього досвіду у прозі. Об’єктом дослідження стали повість Марії Остромири «Лемківщина в огні», романи Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» і Євгенії Сенік «Бо болить». З’ясовано, що в повісті «Лемківщина в огні» акцентовано внесок жінок у боротьбу, однак не репрезентовано осмислення специфічного жіночого досвіду; в романі «Музей покинутих секретів» висвітлено відмінне переживання війни, зумовлене біологічними чинниками, проте не розкрито ролі жінок у протистоянні агресору; в романі «Бо болить» зафіксовано широкий діапазон жіночого досвіду в лавах армії, але без його інтерпретації й оцінки
«Слово про спочилих» Григорія Цамблака: списки, поетика, стиль
Full text linkThe copy of “The Sermon on the Deceased” by Hryhorii Tsamblak, preserved in the library of the Kyiv Cave Monastery, was written in the 16th or early 17th century at the Belarusian Suprasl Monastery. This sermon is a part of the so-called “Hryhorii Tsamblak’s Book,” which may have been compiled by the author himself during his tenure as Kyivan metropolitan.
The examined copy of the “The Sermon on the Deceased” and the copy of the same work kept in the scientific library of the Lithuanian Academy of Sciences in Vilnius are of Belarusian origin and differ significantly from the copies created in the Moscow principality. Therefore, it can be assumed that the Kyiv and Vilnius codices originate from a common protograph that was modified either by the author himself or by a scribe in the territory of the Grand Duchy of Lithuania.
In “The Sermon on the Deceased,” Hryhorii Tsamblak shares his thoughts on the Christian custom of commemorating the dead. The preacher optimistically proclaims an eschatological perspective for Christians. The didactic purpose of Tsamblak’s sermon is to illuminate the futility of earthly concerns and efforts. The ontological perspective for the righteous pertains to the hope of the resurrection of the dead and eternal life. Based on numerous examples of human activity, such as the hard lives of warriors, farmers, sailors, and ore miners, the preacher attempts to illustrate the concept of “the vanity of vanities” and “the hurricane of human life that passes quickly.” Tsamlak argues that the Christian’s axiology should oppose the cult of enrichment, power, and vanity. Metaphorically and symbolically, he portrays the work of a farmer hoping for a good harvest, which represents the imperishable — eternal life in Christ.
“The Sermon on the Deceased” was influenced by the sermons of John Chrysostom and, probably, by one of the works of Macarius the Great. The style of Tsamblak’s sermon can be defined as emotionally expressive.Проаналізовано твір Григорія Цамблака «Слово про спочилих» зі збірника з бібліотеки Києво-Печерської лаври, котрий, як і список із наукової бібліотеки Литовської академії наук, походить із білоруських земель. Ці два списки суттєво відрізняються від списків, створених у Московському князівстві. Висунуто гіпотезу, що Київський і Вільнюський списки зводяться до спільного протографа, який автор чи переписувач змінив на території Великого князівства Литовського. Зазначено, що у творі осмислюється християнський звичай поминання померлих. Підкреслено, що дидактичною метою проповіді є демонстрація марності земних турбот і важливість долучення до трансцендентного світу. Доведено, що твір є зразком емоційно-експресивного стилю
Василь Стус у театрі: з історії питання (80—90-ті роки ХХ ст.)
Full text linkThe theatrical interpretation of the life and work of Vasyl Stus began in the late 1980s. Dozens of productions across various genres appeared during the period of accumulating and systematizing biographical and artistic material, as well as reinterpreting the figure of Stus. Interest in his personality is evidenced by the performances of both experienced directors and beginners. One of the key tasks of Stus studies is to trace the history of the theatrical experiences that bring Vasyl Stus’s creative life into focus. To model the perception and artistic interpretation of Stus’s personality, it is important to identify various forms of professional performances centered on Vasyl Stus’s life or based on his works, while considering the chronological order of their appearance. These forms include poetic compositions, dramatic compositions, plays, etc. The paper starts a project focusing on the outlined issues and highlights the theatrical productions from the late 1980s and the 1990s.
Decades of theatrical exploration of Vasyl Stus’s creative personality represent not only a time of popularizing his works and integrating the poet’s name into the cultural sphere but also a period of directors’ and actors’ search for the potential — both poetic and existential — within Stus’s texts. The strength and significance of the poet’s legacy were proved by the following performances: the poetic composition “Vasyl Stus” (1988) by Volodymyr Kuchynskyi, the dramatic composition “The Bird of Soul” (1989) by Vitalii Sementsov, the musical and dramatic composition “Return” (1989) by Myroslav Hrynyshyn, the monologue “Go through a Hundred Scaffolds, a Man, Having Sight in a Heart” (1992) by Marharyta and Kyrylo Bulkins, the monologue “Damned Years” (1992—1993) by Volodymyr Smotrytel, the play on the occasion of the 60th anniversary of V. Stus’s birth (1998) by Dmytro Stus and Serhii Proskurnia.Театральне прочитання життєтворчості Василя Стуса розпочинається наприкінці 80-х років ХХ ст. Десятки різножанрових постановок з’являються впродовж періоду накопичення й систематизації біографічного, художнього матеріалу. Про інтерес до його особистості свідчать вистави як досвідчених режисерів, так і початківців. Простежити історію театрального досвіду, що актуалізує життєтворчість Стуса, — одне з нагальних питань стусознавства. Визначення істотних особливостей вистав про автора й на основі його творів фахових режисерів і акторів з урахуванням часової послідовності їхньої появи дає змогу змоделювати картину сприйняття й мистецького трактування особистості Стуса. Ця стаття — перша із циклу праць, присвячених окресленій проблематиці, зосереджена на постановках кінця 80-х — 90-х років
Повість Валерія Шевчука «Мор» і роман Альбера Камю «Чума»: суголосність у контексті філософії екзистенціалізму
Full text linkThe paper provides a comparative analysis of V. Shevchuk’s story “The Plague” and A. Camus’ novel “The Plague,” tracing both the common and differing features of the works in terms of worldviews, philosophical ideas, and poetics. The main focus is on the writers’ reception of ideas characteristic of existentialist philosophy, the affinity of the issues raised (such as absurdity, choice, sacrifice, suffering, duty, revolt, freedom, and limit situations), and the system of images (namely characters, cities, and the plague).
Both works combine historical, philosophical, and allegorical elements at the genre and content levels. However, a chronicle approach and a specific historical context are more pronounced in Camus’ novel “The Plague,” while V. Shevchuk’s story is based more on mystical and unreal elements, reflecting his dominant idiostyle known as neo-baroque poetics. The images in the works of A. Camus and V. Shevchuk are related and grounded in the philosophical ideas of existentialism, particularly the idea of choice. The heroes of both works make moral choices that demonstrate their revolt against absurdity, resistance to evil in all its forms, and, despite the endless struggle, give purpose to their paths, filling life with meaning.
The image of the city in A. Camus’ novel, in contrast to V. Shevchuk’s work, has clear time-space coordinates and a distinct historical context. In both works, the city appears as a closed space where absurdity reigns and a person is faced with the necessity of choice, revealing their true nature. Such circumstances allow for the representation of simulated types of behavior in limit situations. In both A. Camus’ novel and V. Shevchuk’s story, the image of the plague has a specific historical meaning (fascism in Camus’ “The Plague” and totalitarianism in Shevchuk’s work) and plays a role in a philosophical parable (metaphysical evil and evil as a part of the human inner world). Both the French and Ukrainian authors tend to similarly assess human behavior in an absurd world.У статті здійснено порівняльний аналіз повісті В. Шевчука «Мор» і роману А. Камю «Чума», простежено спільні і відмінні особливості творів на світоглядно-філософському й поетикальному рівнях. Увагу акцентовано на художній рецепції ідей філософії екзистенціалізму, суголосності проблематики (абсурд, вибір, жертовність, страждання, обов’язок, бунт, свобода, межова ситуація) та образної системи (персонажі, місто, чума). З’ясовано, що в обох творах поєднано реалістичні і філософсько-алегоричні площини. Водночас у романі «Чума» виразнішим є конкретно-історичний контекст, натомість у повісті «Мор» переважає містичне й ірреальне начало, яке зумовлює необарокова поетика — домінанта ідіостилю В. Шевчука