Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Незакінчена полеміка «між своїми»
Full text linkThe paper examines the polemical dialogue on the national question between two Ukrainian literary classics, Ivan Franko and Lesia Ukrainka, which took place in the late 19th and early 20th century, as well as its impact on other writers, social, and political figures. There was a noticeable divergence in the positions of two prominent writers, with Ivan Franko criticizing the trans-Dnieper Ukrainian intellectuals for distancing themselves from the people, while Lesia Ukrainka justified their participation in the statewide all-Russian movement. This is primarily explained by the asynchrony of social development in the conditions of the Russian autocratic empire and the Austro-Hungarian constitutional state, but there was still another factor. The views of both Ivan Franko and Lesia Ukrainka were formed under the influence of the social-democratic ideas of Mykhailo Drahomanov. However, by that time, Ivan Franko had already shifted towards national positions, while Lesia Ukrainka continued to share Drahomanov’s principles. The evolution of Lesia Ukrainka’s views suggests that it was rather a temporary misunderstanding than an ideological confrontation with Ivan Franko. During the Soviet period, this opposition articulated by Ivan Franko as the one “among ourselves” and temporary “polemical controversy” (Lesіa Ukrainka) was intentionally ignored, as the communist regime in the USSR made efforts to silence the presence of national movements. Interest in this polemic appeared already in the first post-revolutionary years in Ukraine (Mykhailo Drai-Khmara) and remained vivid within the Ukrainian emigration (Dmytro Dontsov, Yurii Lavrinenko). Subsequently, it was revived in literary works during the period of Ukrainian state independence, with contributions from Ivan Denysiuk, Mykhailo Nechytaliuk, Vasyl Horyn, Halyna Levchenko, Mykhailo Hnatiuk, and Bohdan Tykholoz. The polemic between Ivan Franko and Lesia Ukrainka proves its relevance in current circumstances as well.У статті розглянуто полемічний діалог із національного питання між двома класиками української літератури — Іваном Франком і Лесею Українкою в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. та його резонанс у виступах письменників і громадсько-політичних діячів. Розбіжність їх позицій пояснюється передусім несинхронністю суспільного розвитку в умовах австро-угорської конституційної держави і російської самодержавної імперії. Простежено еволюцію поглядів Лесі Українки, яка засвідчує тимчасовість непорозуміння, а не ідеологічне протистояння між нею і Франком. Проаналізовано також замовчування в радянські часи цього протистояння, викликане намаганням комуністичного режиму приховувати прояви національних рухів. Полеміка між Іваном Франком і Лесею Українкою залишається актуальною і в сучасних умовах
Гендер і сексуальність як модуси самотності в романі Крістофера Ішервуда «Світ увечері»
Full text linkThe paper offers an insight into the functioning of the phenomenon of loneliness in Christopher Isherwood’s “The World in the Evening”. Despite the text being dismissed as a failure by the writer himself, some scholars note its innovative treatment of gender and sexuality. The fact that psychological and sociological research often lists sex, gender, and sexual orientation as most frequent causes for loneliness, as well as the author’s peculiar interest in the depiction of the marginalised and alienated allow for a reading of the novel through the lens of identity studies.
The paper’s focus is on understanding of gender as a social construct and a performative category. The protagonist’s self is developed, transformed, and readjusted under the influence of female characters, and this situation contrasts with the androcentric homodiegetic narration. With his very masculinity questioned, under the pressure of societal expectations to perform a certain gendered role, the protagonist experiences an identity crisis and feels lonely in all of his relationships. He avoids taking responsibility for his own life, constantly seeking some sort of validation or guidance from the women around him and becoming childish and deliberately cruel towards others when he gets none.
The sexual aspect of identity is analysed within the framework of queer theory. The protagonist’s bisexuality is treated by Isherwood as a somewhat neurotic condition arising from the clash between heteronormativity and ‘perverse’ homosexual desire. It is opposed to another part of the queer sexuality spectrum represented by two gay male characters successfully building a harmonious relationship. This image of the homosexual not as a deviation but rather an integral part of society is further reinforced by the alternative models of masculinity, those of gay men not only accepting their sexuality but willing to fight both for their country in the Second World War and their right to existence in the heteronormative world.У статті проаналізовано феномен самотності на гендерно-сексуальному рівні ідентичності в романі К. Ішервуда «Світ увечері». З’ясовано, що гендерний дискурс у творі набуває значення формування, трансформації, адаптації ідентичності протагоніста-чоловіка під впливом жіночих образів. Розглянуті поведінкові патерни персонажів К. Ішервуда дозволяють характеризувати гендер як перформативну категорію, оскільки маскулінність героя позиціонується як певна гра, виконання ролі, що призводить до екзистенційної кризи та самотності. Визначено, що сексуальний вимір ідентичності в тексті реалізується як переосмислення бінарної опозиції «нормальне / девіантне»: репресивній і травматичній гетеронормативності протиставляється гармонійний досвід квір-сексуальності
(Не) озиратися: міфологічні постаті Орфея, Енея, Персефони в поезії Катерини Калитко
Full text linkThe paper deals with the integral myth in the last two collections of poetry by Kateryna Kalytko — “The Silent Women’s Order” (2021) and “People with Verbs” (2022). The all-embracing plot of the descent into the realm of the dead is revealed through the stories of three figures taken from the antique mythology — Orpheus, Persephone, and Aeneas. In Kalytko’s poetry, these figures can hardly be interpreted as actualization of the antique mythology through some occasional intertextual relations. They are positioned in the core of the intentionally constructed myth. Therefore, Orpheus’ descent into the underworld is correlated with the verification of language’s capacity to adequately reproduce the dramatic experience embedded in the collective memory. Furthermore, the re-reading of the myth is prompted by gender inversion, since Orpheus in Kalytko’s poetry is a woman. Orpheus-woman accumulates memories in her body, and ancestral stories become the fixation of the past in her actual corporeal experience, rather than merely an extension of her memories.
The implicit ambiguity of language is a path for Orpheus, not Aeneas; in contrast to Orpheus, Aeneas does not look back. A verb, ‘diieslovo’, as a key concept of Kalytko’s latest poetry collection disintegrates into separate parts — an action and a word: Orpheus and Aeneas take different paths. Yet even this difference works for the integrity of a community — through Aeneas, whose path is directed to the future, and Orpheus, who gives a voice to the past. The dotted line of Euridice-Persephone plot confirms the importance of the topos of returning for Kalytko’s poetry since the reason for Persephone’s returning to Hades is her intention and not the underworld magic. (Not) looking back in this sense is a figure of symmetry, a looped mythic narrative of the descent to the realm of the dead — Persephone, who returns; Aeneas, who does not look back; and Orpheus, who looks back all the time.Статтю присвячено аналізу наскрізного міфу у двох останніх збірках поетки, що розкривається через історії трьох персонажів антич ної міфології — Орфея, Персефони й Енея. Орфічний міф у ліриці Калитко зазнає докорінної трансформації, адже Орфей-жінка Катерини Калитко озирається і в такий спосіб долає смерть через пам’ять і слово, на відміну від Орфея античного міфу, якому смерть завдає поразки. Натомість міф про Енея цілком корелює з античним як оповідь про спрямованість у майбутнє. Суб’єктність Персефони зближує її з Орфеєм, проте належність до царства смерті дає підстави ототожнити її з Еврідікою. (Не)озирання назад — це фігура симетрії, що закільцьовує міфологічний наратив сходження до царства м ертвих: Персефона, яка повертається, Еней, який не озирається, і Орфей, що озирається повсякчас
Оповідання Івана Франка «У столярні»: фольклорний контекст
Full text linkIn the short story “At the Woodshop,” while outlining the trials a village boy faces in adapting to the urban environment, Ivan Franko added a remarkable layer of oral lore. He employed the songs and narratives popular among the Drohobych craftsmen to explicate how the schoolboy from Nahuievychi village came to understand his surroundings and got accustomed to the city life. The writer revealed numerous common features and a significant number of variations between the folklore of Nahuievychi and Drohobych. He particularly noted the active circulation of craftsmen’s narratives, known as ‘workshop stories,’ which reflected the traditional way of life of the working class and became a unique legacy of urban culture. For example, one story recounts the tale of a master watchmaker who suffered because of his skill. Additionally, Ivan Franko focused on a particularly popular group of spiritual songs, mostly church carols known as ‘pastoral songs,’ which originated in printed hymnals. These works, richly embellished with everyday details and marked by a straightforwardness of expression while preserving significant poetic appeal, were in high demand among the townspeople of Drohobych and held leading positions in their modest and generally unpretentious repertoire. In addition to direct references to the oral texts heard in the suburbs of Drohobych in the 1860s, the writer provided a detailed description of family life, highlighting the obvious signs of predominant female element in this Halychyna town. Considering the subject area of contemporary humanities, these observations fall within the competence of cultural anthropology. Franko, as a master of literature, demonstrated not only the keen observation characteristic of a true belle-lettrist but also the ability to comprehend and explain the genesis of a complex cultural phenomenon.В оповіданні «У столярні» (твір «спогадового циклу») Франко, висвітлюючи проблему адаптації сільського хлопчака до міського середовища, залучив цікавий пласт уснословесного матеріалу. Крізь призму популярного серед дрогобицького ремісництва пісенно-оповідного репертуару автор оприявнив наближення нагуєвицького школяра до розуміння ближніх, звикання до міста. Фольклорний компонент репрезентують популярна група духовних пісень, яка «випливала» з кантичок (колядки, пасторалки), та ремісничі оповідки (історія майстра-годинникаря, котрий постраждав за своє вміння). Крім безпосередніх указівок на фольклорні тексти, що звучали у дрогобицькому передмісті в 60-х роках ХІХ ст., письменник запропонував докладну характеристику особливостей родинного життя в цьому галицькому містечку
Еволюція Жадана-поета: її причини і сутність
Full text linkProfessional Ukrainian critics have traditionally focused more on Zhadan’s prose, with his poetry receiving thorough analysis mainly from Ivan Dziuba, a critic from an older generation. Given Zhadan’s prolific output — 16 collections with over 700 texts — a systematic approach to his work is essential. Currently, Zhadan’s work is either identified with the stages of the formation of Ukrainian society (Babenko), or his poetry is considered as the history of Ukrainian society after 1991 and the process of growing up (Boichenko). The paper’s author identifies two distinct periods in Zhadan’s poetic career: pre-2014, before Russia’s invasion of Ukraine, and post-2014. The war and personal experiences marked significant shifts in his creative expression. In the first period, Zhadan’s work is known for intertwining literature and politics, showcasing an anarchistic worldview, focusing on social issues, and challenging traditional values. Following 2014, his work took a philosophical turn, delving into existential themes, language reform, nature, and interpersonal relationships. Post-2014 interviews reveal Zhadan’s shift from anarchism to embracing the issue of a national state. Aesthetic changes are slower than ideological ones. The poet mythologizes the Russian-Ukrainian war as much as possible; the war appears as an existential state in his work. He looks to Czeslaw Milosz’s poetry as a template for articulating the Russian-Ukrainian war experience. The paper also underscores the significant role of biblical motifs, evangelical imagery and narratives in Zhadan’s body of work across both periods. Whereas prior to 2014, Zhadan’s use of New Testament imagery often bordered on politicized parody, the onset of the Russian-Ukrainian war prompted a departure from such desacralization. He moved from postmodernist aesthetics to a ‘New Sincerity’ approach, reflecting a profound transformation in his poetic vision.У статті розглянуто поезію Сергія Жадана двох періодів: до 2014 р. і після 2014 р. — часу вторгнення Росії в Україну. Якщо для першого властиве поєднання літератури з політикою, превалювання соціальної проблематики, зокрема тема боротьби за соціальні права люмпенізованого пролетаріату в українській державі після 1991 р., десакралізація традиційних цінностей, то для другого — філософське осмислення буття, проблема реформування мови, тема природи і міжлюдських взаємин. У статті наголошено на важливості Біблії, євангельських образів і сюжетів у творчості письменника обох періодів. З’ясовано, що пародійність образів, пов’язаних із Священним Письмом, у поезії С. Жадана до 2014 р. зумовлена антагонізмом анархізму, християнства й ідеї революційного (насильницького) перетворення капіталістичного світу
Невідомі листи М. І. Стороженка до О. М. Бодянського
Full text linkUnknown letters of M. I. Storozhenko to O. M. Bodianskyi
Фольклорно-етнографічні основи Франкової повістки «Як Юра Шикманюк брів Черемош»
Full text linkIn the cycle of Ivan Franko’s works on Hutsul themes, the story “On Yura Shykmaniuk Wading the Cheremosh” is particularly colorful. This piece of prose arose out of the author’s stunning experiences he enjoyed while staying in the village Kryvorivnia, a blessed corner of the Hutsul region. Even though the writer focused on elaborating the eternal theme of “the fight between the evil and the good in a human,” he also included numerous details from the local tradition, revealing a unique atmosphere of the Hutsul land. The regional folklore and ethnographic elements play a significant role in the arduous life story of the elderly Hutsul Yura Shykmaniuk. The moment of emotional climax when Yura Shykmaniuk desperately struggles in his heart trying to decide whether “to take the path of crime or not” is skillfully intensified by the writer citing the chronicle songs about the tragic life of an “opryshok” (brigand) Yura Drahariuk. The reference to the popular folklore text essentially explicates the emotional and psychological state of the protagonist, while also presenting a grim prospect of living one’s life as a murderer. Apart from direct quotes from the song, the author also pays close attention to unique ethnographic details. He highlighted the most outstanding features of the Hutsul family rituals. In particular, he depicted the local peculiarities of a funeral custom, with the trembita being the core of the ritual, tirelessly “bewailing the eternal memory” of the dead. The story also mentions some spirits from the Hutsul demonology. While writing “On Yura Shykmaniuk Wading the Cheremosh,” Franko was still accomplishing his work on the first volume of the series “Galician Ruthenian Folk Proverbs and Sayings.” Consequently, it’s no surprise that the text of the story abounds in samples of folk wisdom: the story is enriched with more than fifty aphoristic sayings. Numerous folklore and ethnographic elements incorporated into the story not only shape a relevant Hutsul context but also help in delineating its core ideas.Проаналізовано повістку Івана Франка «Як Юра Шикманюк брів Черемош». Увагу акцентовано на регіональному фольклорно-етнографічному складнику, який посідає значне місце в розповіді про непросту життєву історію старого гуцула. Зокрема, з’ясовано, що через окреслення важливих фактів біографії головного героя автор докладно описав функціонування інституту «годованців» на Гуцульщині. Відзначено, що кульмінаційний момент майстерно підсилений цитуванням співанки-хроніки про трагічну долю опришка Юри Драгарюка. Також наголошено на Франковому вмінні органічно інтегрувати в насичену текстуру твору колоритні локальні особливості похоронної традиції, окремі образи гуцульської демонології, відшліфовані зразки народної мудрості (понад 50 приповідок)
Спогади Ераста Нудатова як джерело Шевченкової біографії раїмського періоду (1848—1849 рр.)
Full text linkThe paper aims to evaluate the reliability of Erast Nudatov’s memoirs who was an ensign of the fourth linear battalion of the Separate Orenburg Corps at the time of his acquaintance with Shevchenko. The memoirs were recorded by the Russian journalist and writer Dmitry Klemensov, whose real surname was Montvid. Due to the lack of other sources for reconstructing the conditions of the Aral Sea Expedition’s stay in Raim in 1848—1849, D. Klemensov’s publication repeatedly attracted close attention from researchers. However, many of them have been overly credulous toward the information it contains. Some of Klemensov’s assumptions had no factual basis and led to the spread of several legends in Shevchenko studies, primarily concerning references to Shevchenko’s artistic works (now unknown). Shevchenko did not draw any political caricatures, let alone “obscene pictures.” It seems that due to the limited memories of E. Nudatov, D. Klemensov had to largely speculate on a number of episodes, depicting Shevchenko as involved in various incidents occuring in the Raim fortress or those heard by the ensign during his service.
The information provided by E. Nudatov has been cross-checked with documents, reliable memoirs, etc. The journalist’s treatment of his story turned out to be too fictionalized, not least because of the publisher’s financial interest. It is indicative that the editorial board of the “Kiievskaia Starina” journal, known for its commitment to preserving the poet’s memory, did not publish the proposed material. Perhaps this was due to doubts about its authenticity or disagreement about the terms of publication.
In conclusion, it is advisable to only use an information from D. Klemensov’s material, confirmed by other sources. The rest of the stories, in particular those about Shevchenko’s antics, which are definitely too many for the three months of the exile’s and the ensign’s joint stay in Raim, should be used with great caution, bearing in mind the low reliability of these memoirs.Розглянуто питання міри достовірності спогадів Ераста Нудатова (на час знайомства із Шевченком — прапорщика четвертого лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу) в записі російського журналіста і письменника Дмитра Клеменсова (справжнє прізвище — Монтвід). Здійснено перехресну перевірку відомостей Е. Нудатова за документами, вірогідними спогадами тощо. У підсумку з’ясовано, які саме свідчення можна враховувати під час написання Шевченкової біографії, а які, зокрема численні анекдоти, слід використовувати з великою обережністю, пам’ятаючи про загалом невисоку вірогідність цих мемуарів
Проза Євгенії Кононенко: теми, ідеї, жанри, стиль
Full text linkThis paper falls under the category of literary portraits and explores the evolution of Kononenko as a writer and intellectual. She embarked on her creative journey with translation and poetry but later focused primarily on prose. The paper underscores Kononenko’s enduring commitment to liberal perspectives, her view of culture as both a primary social catalyst and a societal objective. Kononenko can boast the broadest spectrum of genres in Ukrainian literature, encompassing short stories, narratives, novels, miniatures, and essays. She often employs genre and generic syncretism, which is most evident in her integration of poetry into prose, where she incorporates sonnets and elegies within short prose collections. Furthermore, her works blend genres by combining elements of detective stories with social novels, feminist narratives, and intellectual explorations. The writer boldly experiments with genres to enhance the expressiveness of her writing and engage a wider readership with complex, intellectually profound works. Kononenko’s prose might be classified as intellectual literature. The themes and ideas explored by the author indicate an existentialist orientation in her work. Kononenko herself interprets all her plots and ‘small tragedies’ as reflections of the human experience. The paper highlights the stylistic features of Kononenko’s texts, emphasizing realism, psychologism, and a dialogic nature, along with the significant role of artistic detail, lyrical qualities, trusting intonation, and irony. As for the sources of the author’s inspiration, her works seem to align with Mykola Riabchuk’s prose standing out for its trustworthy tone and candid conversation with the reader. It is worth to emphasize that the writer once made a compelling choice to depart from her first tongue, Russian, in favor of the Ukrainian cultural minority of the late Ukrainian SSR and early Ukrainian state, thereby challenging the traditional orientation of Russian-speaking Ukrainians toward ‘high’ Russian culture.У статті висвітлено процес становлення письменниці й інтелектуалки шляхом аналізу й систематизації її доробку. Нині саме у творчості Є. Кононенко маємо найширший жанровий діапазон в українській прозі: оповідання, новела, повість, роман, мініатюра, культурологічний есей. Авторка часто вдається до жанрового й родового синкретизму. У статті творчість Кононенко потрактовано як інтелектуальну. Її розглянуто через призму тем та ідей, котрі заторкує письменниця, зокрема гендерних, соціальних, філософських. Також прозу мисткині визначено як екзистенційну. Адже всі свої сюжети й «маленькі трагедії» Кононенко трактує як прояви буття. У статті наголошено на реалістичності, психологізмі, діалогічності стилю майстрині, вазі художньої деталі, ліризму, довірливої інтонації та іронії в її тексті