Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Сучасна французька компаративістика:проблеми й методи
Full text linkThe paper presents a review of the main issues and methods of studying modern French literature and comparative studies.
The authors outline the diferences between European approaches, now taken with focus rather on all-European common principles than cultural distinctions, and American tendencies that reflect the priority of feminist and post-colonial methods of comparative studies. Attention is paid to the French peculiarities concerning the replacement of the term ‘influence’ by ‘intertextuality’, and to the role of intermedial and interdisciplinary comparative studies.
Among the outlined concepts and issues are research ethics in comparative studies; non-essential writers and genres (F. Lavokat); relation of comparative studies to the concepts of European and world literature (A. Tomiche); the role and place of comparative studies in literature and culture (F. Toudoire-Surlapierre), accuracy and universality of defining the discipline (B. Franco), the study of links between literature and art (G. Steiner).
Attention is also paid to the discussions on the concept of ‘world literature’ (in particular to the views of P. Kazanova) that concern the term ‘world literature’ as it is interpreted by American researchers and ‘European literature’ used by French ones. Other issues are the concept of ‘cultural transfer’; the content of hermeneutic practice in comparison; the role of analysis and ‘defamiliarization’ (introduced by V. Shklovsky); comparison as an object of criticism, a tool of analytics, and methodological necessity; the transversality as the coexistence of diferent comparative methods. The comparative approach has been shown as ontological and culturological vision, a special method of research with a basis in comparison and opposition of the interconnected systems covering translation studies, mythology, imagology, geocriticism, post-colonial and gender studies, research of cultural transfer specified as multicomparativism.У статті подано огляд проблем і методів сучасної французької компаративістики. Розкриті розбіжності між європейськими підходами (уже не з пошуками культурних відмінностей, а з орієнтацією на загальноєвропейську спільність), і американськими (з їх пріоритетністю феміністських і постколоніальних методів компаративістів). Акцентовано французьку специфіку щодо заміни терміна «вплив» на «інтертекстуальність», увиразнено роль інтермедіальних та міждисциплінарних компаративних досліджень. Продемонстровані концепції: етики порівняльних досліджень, вивчення другорядних письменників і жанрів (Ф. Лавока); співвідношення компаративістики з концепціями європейської та світової літератури (А. Томіш); ролі й місця компаративістики в літературі й культурі (Ф. Тудуар-Сюрлап’єр); точності та універсальності визначення дисципліни (Б. Франко); вивчення зв’язків між літературою і мистецтвом (Дж. Штайнер). Висвітлені дискусії щодо поняття «світова література» (передусім П. Казанова), тлумачення змісту «культурного трансферу» та «мультикомпаративізму».
 
Основні інтерпретаційні ідеї у творчості Миколи Євшана: пропедевтичне окреслення
Full text linkMykola Yevshan was a celebrated Ukrainian critic of the early modernism era. The paper aims to outline the structure of his critical thinking, taking into account the evolution of the author’s worldview. The study is based on the specifics of ideology (as social worldview), axiology, philosophical and aesthetic dominants, which directly caused the methodological consciousness of the author. Thus, one may observe that M. Yevshan’s interpretive consciousness was rather integral but at the same time evolutionary, not fully constructed (considering the premature death), and not free of some inconsistencies. It is formed by six basic elements (and many secondary, auxiliary ones): aestheticism, individualism, sociologism, psychologism, vitalism, natiocentrism. The first (pre-war) period is marked with the domi-nance of the ‘esto-psychological’ type of interpretation (concentrated around the concept of aestheticism as a methodological key), while in the second (military and revolutionary) period the national philosophical interpretation, structured by the national imperative and intensified by the methodological principles of the national idealism, voluntarism, historicism (historiosophy), axiology, ideologism, psychologism, ethics, etc., prevails. The researcher doesn’t present his reflections as final and exhaustive, hoping, however, that they make two things obvious. Firstly, there is a need for more thorough and large-scale studies of Mykola Yevshan’s interpretive consciousness and thinking. Secondly, M. Yevshan should be properly presented in the history of the Ukrainian hermeneutical tradition; his aesthetic and national philosophical ideas need adequate verification and actualization in modern humanities, especially in literary studies.У статті проаналізовано структуру літературознавчого мислення знакового українського критика доби раннього модернізму Миколи Євшана. Дослідник ураховує еволюційність світогляду М. Євшана та відштовхується від специфіки ідеології (як суспільного світогляду), аксіології та філософсько-естетичних домінант, котрі безпосередньо зумовили методологічну свідомість літератора. Так постає доволі цілісна, хоча й не до кінця розбудована структура, утворена шістьма основними інтерпретаційними ідеями: естетизмом, індивідуалізмом, соціологізмом, психологізмом, віталізмом та націєцентризмом
Сприйняття Шевченка в малоросійському середовищі ХІХ ст.
Full text linkThe paper deals with the perception of Shevchenko’s works in the ‘Little Russian’ environment of the 19th century. The interpretations within this social group may be defined as profane because its representatives treated Shevchenko exclusively in the limits of ethnography and as a poet of the common people, while his artistic, national, and political significance was obscured. The author refers to private, public, and secret documents. These are P. Seletskyi’s memoirs; P. Galagan’s journal; the correspondence of K. Kersten with her cousin, member of Cyril and Methodius Brotherhood O. Markovych; M. Rigelman’s polemical paper on Ukrainophilism; T. Florynskyi’s work on Ukrainian language and Ukrainian literary separatism; the notes on the Ukrainophile movement by M. Yuzefovych. The following spectrum of ‘Little Russian’ discourse regarding Shevchenko has been defined: ambivalent attitude (P. Seletskyi); an attempt to combine respect for Shevchenko with loyalty to the Russian emperor and empire (H. Galagan); strictly negative and arrogant attitude (K. Kersten); attempts to separate Shevchenko from Ukrainophilism, Ukrainian language and literature (M. Rigelman and T. Florynskyi), understanding of Shevchenko as a creator of Ukrainophilism (M. Yuzefovych). The presence of the poet’s name in reports to the 3rd Department indicates that apprehending Ukrainian separatism, the Russian imperial structures traditionally treated Shevchenko at the political level, just like issues of the Ukrainian language, culture or education. In the context of prohibitions concerning Ukrainian language and culture, the ‘Little Russian’ discourse of interpreting Shevchenko was inevitably politicized and became identified with the imperial one.У статті здійснено спробу диференційовано розглянути малоросійський дискурс у сприйнятті Шевченкової творчості на матеріалі джерел особистого походження, на прикладі публічної полеміки довкола питання українофільства й української мови включно з донесеннями до ІІІ відділення на цю тему. Визначено такий спектр малоросійського дискурсу в потрактуванні доробку Шевченка: амбівалентне ставлення, спроба поєднати повагу до поета з лояльністю до російського імператора й імперії, гостро негативне і зневажливе намагання відокремити Шевченка від українофільства, української мови й літератури, розуміння Шевченка як предтечі українофільства. Присутність імені поета в донесеннях до ІІІ відділення свідчить, що його ім’я, як і питання української мови, культури чи освіти, російські імперські структури традиційно переносили в площину політичну, остерігаючись розвитку українського сепаратизму
Художня репрезентація жіночості в сучасній українській романістиці
Full text linkThe paper deals with the main tendencies of the artistic reception of women images in modern Ukrainian novels. The principles of modeling femininity in literature have been considered from the positions of the gender studies, postcolonial and psychoanalytic theory. It is proved that the peculiarities of this modeling are determined by stylistic and genre tendencies of the Ukrainian literature. The interpretation of feminine images typical for the national literary tradition (mother, family-keeper, demonic woman) has been demonstrated in numerous examples. These images correlate with the fundamental artistic principles of the turning points in history (actualization of the archetypes, attention to the irrational manifestations of human psychics). They display the ‘masculine’ literary tradition (representation of a woman as an external object), but at the same time demonstrate a new accent in the understanding of the gender roles (woman as a mentor of a man). The alternative types of the feminine identity represented by feminist and culturological women’s writing have been explored as well. Special attention has been paid to procreation as the main woman’s ability, which forms different models of feminine mentality – from the essentialist mother-type to the image of a child-free woman. The modeling of a feminine artistic worldview becomes an actual strategy in overcoming the postcolonial trauma. It is explained by the peculiarities of the postcolonial literatures, which fulfill their historical reflections in the local family stories. In this context, feminine conscience gets the status of a memory-keeper and shows the ability to trace the development of national history in its everyday dimensions. Based on the large-scale generalization of the last decades’ artistic practice, the researcher determines the main worldview intentions of modern novels, in particular the tendency to achieve gender parity, the full-fledged dialogue of men and women as the equal subjects of culture creation.Статтю присвячено провідним тенденціям художньої рецепції жіночих образів у сучасній українській романістиці. Принципи моделювання жіночості в літературі розглянуто з позицій гендерних студій, постколоніальної та психоаналітичної теорій. На численних прикладах продемонстровано основні вектори художнього переосмислення типових для національної літературної традиції жіночих образів: матері, хранительки роду, демонічної жінки. Описано альтернативні типи фемінної ідентичності, репрезентовані культурологічним та феміністичним жіночим письмом. На основі масштабних узагальнень художньої практики останніх десятиліть визначено провідні світоглядні інтенції сучасної романістики, передусім прагнення до гендерного паритету, повноцінного діалогу чоловіків і жінок як рівноправних суб’єктів культуротворення
Поетологічні домінанти історичної пам’яті у творах азійських письменників-іммігрантів у Канаді
Full text linkPoetological dominants of historical memory in works of asian immigrant writers in Canada
The paper highlights the development of literature related to the historical memory concept of Canadian immigrants from Asian countries. It covers the period of the late 20th ― first decades of the 21st century. The complex of problems, analyzed and structured within the semantic field of the modern historical memory concept, is often applicable both to Canada and Ukraine. The research broadens the knowledge of Canadian literature introducing the names of researchers and writers new to Ukrainian literary studies. The paper overviews the interpretations of Canadian Asian immigrants’ dispositions within the paradigm of modern arts and humanities. The focus is on the issues of double identity, the coherence of ethnic and North American mentality. The researcher generalizes the poetical aspects of the works by Ying Chen, Kim Thui, Joy Kogawa, Michael Ondaatje. Attention has been paid to the definition of discursive parameters, which allow shaping the concept of historical memory in ‘mosaic’ Canadian society; the issues of identities; the main markers of Canadian historical strategies; and versatile patterns of literary texts.
The participation of Canada in the global dialog, which involves its culture and literature, plays probably the most important role in the debate on Canadian polyethnic literature. Regional, national, and international features demand some combined definition. The research explicates modern historical memory strategies in the context of conventional territory with its specific spatial and temporal characteristics. The author demonstrates the main local views on peculiarities of the Canadian literary process of the 2nd half of the 20th ― early 21st century and analyzes literary texts. All the novels show profound connection between representatives of Canadian literature, who may seem essentially different but manifest temporal and subjective similarity.
The paper lists the names of authors working within the ‘double vision’ formula suggested by N. Frye. This approach focuses on the elements of North American culture pertaining to Canadian multicultural world structure as well as traditional cultures of the writers’ ancestral homelands. The paper also considers the generation paradigm, structured on the basis of social and historical algorithms and psychological markers. The types of generational modes (Kim Thuy, Michael Ondaatje) in literature were combined through a common denominator ― canadianness ― based on a double identity.У статті конкретизуються методологічні засади поетики у прозі канадських азійських письменників-іммігрантів, їхня унікальна ідентичність, набута на північноамериканському континенті, яка водночас органічно синтезована з культурою та ідентичністю їхніх прабатьківщин і поєднана концептом історичної пам’яті. Цей синтез є оригінальним через суттєву несхожість східної та західної культур. Отже, риси синкретизму аналізованого культурного утворення стають назагал новим феноменом у поліетнічній літературі Канади. У статті розглядаються тексти романів Їнг Шен, Кім Тхюї, Джой Когава, Майкла Ондаатже
Співпраця Івана Лизанівського та Михайла Возняка при підготовці тридцятитомного видання творів Івана Франка
Full text linkThe paper clarifies the nature of collaboration between I. Lyzanivskyi and M. Vozniak during the preparation of the first multi-volume edition of Ivan Franko’s works (1924—1931). The study is based on the analysis of letters from the editor of the cooperative publishing house “Rukh”, now kept in Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv. The preserved correspondence dates back to 1926—1929. The characteristics of the preliminary work for setting up the corpus of the writer’s critical works have been outlined. According to I. Lyzanivskyi’s plan, the first volume had to be ready for publication in the spring of 1927. The editor prepared a list of I. Franko’s critical works recommended for purchase and copying. As the use of the writer’s archive was impossible, the works were reprinted from the first and the last lifetime editions. Therefore, the stage of searching for the material was extremely important. F. Dudko assisted in copying the works. The preserved handwritten and typewritten copies from Ivan Franko archive in Shevchenko Institute of Literature show that the list of works was gradually extended. Some materials contain the notes and indications of the copyist and editorial corrections. However, due to unfavorable circumstances, the critical works were not included in the thirty-volume edition. Besides, according to the letters, the editor intended to publish the novel “Without Asking Where the Wade Is” (“Ne Spytavshy Brodu”), reconstructed by M. Vozniak, but it also remained unpublished. Instead, the novel “Lel and Polel” (“Lel i Polel”) was introduced to the readers for the first time. It was reconstructed and translated by M. Vozniak and set in the 30th volume of the edition. The collaboration of I. Lyzanivskyi and M. Vozniak to some extent prompted the scholar to study the history of Ivan Franko’s drama “Rowan” (“Horobyna”) and establish its main text. The research work was published in 1940 in the “Notes of Historical and Philological Faculties”.Співпраця І. Лизанівського та М. Возняка під час підготовки першого багатотомника творів І. Франка (1924—1931 рр.) маловідома широкому загалу дослідників. Подані нижче листи розкривають подробиці позалаштункового видавничого процесу на етапі розшукування матеріалу та формування концепції літературно-критичних праць письменника. На підставі виявлених архівних матеріалів з’ясовано характер співпраці редактора кооперативного видавництва «Рух» І. Лизанівського та М. Возняка при підготовці першого багатотомного видання творів І. Франка. Вивчено особливості підготовчої роботи до формування корпусу літературно-критичних праць письменника.
Встановлено, що збережене листування припадає на 1926—1929 рр. Висвітлена участь Ф. Дудка в копіюванні матеріалів. Уточнено, що рекомендований І. Лизанівським список літературно-критичних праць був значно розширений. Проте через несприятливі обставини до тридцятитомного видання творів вони включені не були
Забутий знайомий Максима Рильського: Валя Михальчук (із коментарів до листування письменника)
Full text linkThe article addresses some issues within comments on Maxym Rylskyi’s epistolary heritage. Based on the analysis of the preserved correspondence between the writer and Yaroslav Vitoshynskyi in the 1950s—1960s, in comparison with the discovered archival documents, an assumption was made that there were inaccuracies in the comments on Maksym Rylskyi’s published correspondence. According to the author of the paper, the letters don’t tell about Valentyn Mykhalchuk, some person that remains thoroughly unidentified, but about composer Valerian Mykhalchuk who became a victim of political repression in 1937. The biographical information of the possible mutual acquaintance of both correspondents is taken from his investigative case. Given the possible high level of inaccuracy in this type of sources, since the arrestees used to give deliberately false testimonies under pressure, thus incriminating themselves and others, only non-political information was included in the analysis. An important source was the retained materials of the retrial, including the characteristics of people who knew Valerian Mykhalchuk personally. It’s true that such documents may also contain memory errors due to their diachronic nature in relation to the events described, so they should not be trusted unconditionally. The proposed hypothesis requires further validation, which, if confirmed, not only corrects the error made in the comments to Rylskyi’s published correspondence but also broadens the knowledge about the writer’s social circle in the 1920s and 1930s. In addition, the paper indicates the incorrect dating of Maksym Rylskyi’s poem “The ‘Brothers’ Liberator’ is going on…”У статті на основі порівняльного аналізу збереженого листування Максима Рильського та Ярослава Вітошинського 1950—1960-х років із новознайденими архівними документами встановлено біографічні відомості спільного знайомого обох кореспондентів. Виявлені факти
дозволяють виправити допущену в коментарях до опублікованого листування письменника неточність, а також розширюють знання про коло спілкування письменника в 1920—1930-х роках. Крім цього, спростовано неправильне датування одного вірша М. Рильського
Василь Стус і Осип Мандельштам: на перетині поетичних світів
Full text linkThe article focuses on the coincidences in V. Stus’s and O. Mandelstam’s biographies and notes the psychological and typological similarities of their personalities as well as their fascination with the German language and natural sciences (biology, chemistry). Both writers’ literary interests were alike, they were especially focused on the works of such Russian authors as A. Pushkin, A. Herzen, A. Blok, B. Pasternak, N. Gumilyov, M. Lermontov, F. Tyutchev, and others). Among world classical writers, Stus loved the works of J. W. von Goethe most of all, and Mandelstam admired the works by Dante Alighieri. The paper also deals with Stus’s translations from R. M. Rilke and Mandelstam’s translations from F. Petrarca. The critical activity of Stus and Mandelstam is also mentioned, in particular, O. Mandelstam’s essay “Conversation about Dante” and V. Stus’s paper about P. Tychyna “Phenomenon of the Age (Ascension on Calvary of Glory)”.
Stus’s letters and manuscripts reveal his attitude to the works of O. Mandelstam, whose poetry appeared in Stus’s life at crucial points. Stus referred to it during his imprisonment in the Soviet camps and tried to understand the problem of “poet and power”. A comparative analysis of the fragments from Mandelstam’s poems, cited in the works by the Ukrainian poet, and the original texts written by Mandelstam revealed сertain deviations. Stus used repetitions instead of the ‘forgotten’ words, which is a general characteristic of his own poetics.
At the textual level, the poems of Stus and Mandelstam are future-oriented. It can be observed in the appeals to the reader used by each of them in a specific way: the Ukrainian poet speaks as a ‘son’, while the Russian one as a ‘teacher’, echoing the practice of Pushkin. Both poets loved their homelands very much and were attached to it; both of them could not imagine their life outside the motherland. In their texts, Mandelstam and Stus created the images of a dead city, a prison state, emphasizing the impossibility of the poet’s existence in his own country.У статті окреслені біографічні збіги В. Стуса та О. Мандельштама, психолого-типологічні подібності їхніх характерів, літературні та мовні зацікавлення, а також інтерес до науки. На матеріалі епістолярію та рукописів В. Стуса описане його ставлення до творчості О. Мандельштама. Порівняльний аналіз рядків О. Мандельштама в цитуванні українським поетом виявив певні відхилення від оригіналу, які проявилися у використанні повторів на місці «забутих» слів та ін. Обидва поети дуже сильно любили свою батьківщину й не уявляли життя поза її межами. У своїх текстах і О. Мандельштам, і В. Стус створили образ мертвого міста, країни-табору, відтворюючи неможливість існування поета на рідній землі
Чи справді «без школи й спадкоємців»?
Full text linkThe paper analyzes the return of Bohdan Ihor Antonych’s name to the literature after several decades of suppression and prohibition by the Soviet totalitarian regime. The author also focuses on the interpretation of the poet’s work in Ukrainian and foreign literary studies.
The researcher points out the following historical and cultural factors: partial liberalization of the communist regime in the Soviet Union; high appreciation of Antonych’s work by leading poets and literary critics in Ukraine and the Ukrainian diaspora; translations of works into foreign languages, in particular, Slavic ones; the influence of the poet’s work on the generations of the 1960s—1980s.
Special attention is paid to the cooperation of American scholars and translators Watson Kirkconnell and Constantine H. Andrysyshen in translating the Ukrainian poet’s texts into English.
The researcher traces the changes in views on Antonych’s poetry: the claims that he was a talented poet who did not have time to fully realize his talent due to his early death were eventually substituted by recognition of his poetry’s kinship with the works of Western European modernist poets such as R. M. Rilke, T. S. Eliot, F. G. Lorca, Cz. Miłosz.
The paper also highlights the discussion on the stylistic dominant of Antonych’s poetry and focuses on the elements of different literary movements, namely futurism, imagism, and surrealism. It is emphasized that the poet was not only interested in the issues of style but also shaped the different styles of the time with his special features. He characterized impressionism as the relation of color to light, pointed out the idea of movement in futurism, focused on the geometric outlines of real objects in cubism, appreciated pure harmony of geometric patterns in suprematism. Moreover, Antonych’s poetry was related to creating myths, based on the tradition of the national folklore worldview.У статті досліджується повернення імені Богдана Ігоря Антонича в літературу після кількох десятиліть замовчування й заборони в Україні тоталітарним режимом, інтерпретація творчості поета в українському та зарубіжному літературознавстві. Зосереджено увагу на таких аспектах: висока оцінка творчості Антонича провідними поетами й літературними критиками в Україні та в діаспорі, переклади творів іноземними мовами, вплив творчості поета на покоління 1960—1980-х років. Наголошується на спорідненості поезії Б. І. Антонича з творчістю західноєвропейських поетів-модерністів: Р. М. Рільке, Т. С. Еліота, Г. Лорки, Ч. Мілоша, акцентовано на елементах різних стильових течій — футуризму, імажинізму, сюрреалізму, на міфотворчому характері поезії Антонича
Death as/and creativity in the artistic universe of Lesia Ukrayinka
Full text linkУ статті розглядається співвіднесеність смерті як екзистенційного феномену і мистецтва як найвищого вияву шукань людського духу. У центрі уваги – життя і творчість Лесі Українки в її намаганні через досвід Іншого та власний досвід осягнути сутність буття в його граничних виявах. Зроблено спробу окреслити особливості сприйняття й артикуляції письменницею в епістолярних та художніх текстах “простору смерті”; осмислюється намагання інтелектуально-вольовим зусиллям подолати фатальну розщепленість свідомості в ситуації “межі”.The article deals with the interrelations of death as an existential phenomenon and art as the highest state the human striving. It focuses on Lesia Ukrayinka’s urge to understand the utter boundaries of human existence through the personal experience and the experience of the Other. The author thus seeks to outline Lesia Ukrayinka’s “space of death” as it is apprehended and articulated in her diaries and fiction, and to interpret her yearning to overcome the dissociation of consciousness in borderline situations