Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Popular fiction: The power of genres and genre canons
Full text linkУ статті розглядається категорія жанру в масовій літературі. Жанр інтерпретований як маркетингова категорія, що визначає поетику та функціонування індустрії популярного письменства. Оглядаються теорії К. Гелдера, П. Свірські, Дж. Кавелті, А. Бергера стосовно жанру, жанрового канону, співвідношення жанру і “формули”. Висвітлено деякі механізми відтворення жанрових канонів через приписи спеціалізованих видавництв, письменницькі самовчителі й діяльність об’єднань літераторів за жанрами.The article deals with the category of genre in relation to popular fiction. Genre is interpreted here as a marketing category which defines both poetics and functioning of the popular fiction industry. The author reviews Ken Gelder’s, Peter Swirski’s, John Cawelti’s, and Arthur A. Berger’s concepts of genre and genre canon as well as their ideas on correlation between genre patterns and formulas. The paper also highlights some mechanisms used to reproduce genre canons (publishing houses’ guidelines, writer’s guides, literary organisations devoted to promoting certain genres, etc.)
Поетика, структура й сенси замкненого простору (“Повість про санаторійну зону” Миколи Хвильового)
Full text link“Story of Sanatorium Zone” by Mykola Khvylovyi, fi rst published in 1924 under the title “Sanatorium Zone”, has been considered in two interconnected contexts – the one of European modernism of the initial decades of the 20th century and that of the so-called Ukrainian ‘latent’ modernism of the 1920s – 1930s. The mentioned fact of the story’s relation to the ‘sanatorium’ theme in the works of European writers (“The Magic Mountain” by T. Mann, “The Last Chapter” by K. Hamsun, “Sanatorium” by S. Maugham, “Sanatorium under Clepsydra” by B. Schultz, “Health-Resort Visitor” by H. Hesse) is considered as a testimony of the writer’s concentration on the confi ned area, which is one of the conceptual signs of the modernist aesthetics. The analysis of the confined space, shown in the story, is carried out in several aspects: a) a metaphor of ‘zone’ as a factor of forming the semantic field of the confined space; b) typology of confined spaces: pragmatic, prophanic, social and historical, space of memory, existential, mythological, absurdist; c) relation of the sanatorium space to the out-of-sanatorium one, frontiers and borders, verticals and horizontals, collision ‘inside/outside’; d) composition of the textual space of the story (frame composition, the beginning and the end as compositional elements, assembly, principle of counterpoint, doubling of the narration subject; e) the structure of the confined space as a Text (‘beginning/end’ as structural component, binary oppositions, intertextuality – ‘autointertext’, intertextual ‘Dostoyevsky’ palimpsest). The analysis of poetics, structure, and semantics of the confined space in “Sanatorium Zone” gives the basis for marking the innovative role of the story by Mykola Khvylovyi in the establishment of the Ukrainian model of modernism.“Повість про санаторійну зону” Миколи Хвильового розглядається у двох контекстах – європейського модернізму перших десятиліть ХХ ст. і українського модернізму 20-х – початку 30-х років. Факт перегуку повісті зі “санаторною” темою в європейських письменників (Т. Манн, К. Гамсун, С. Моем, Б. Шульц, Г. Гессе) осмислюється як свідчення зосередженості письменника на замкненому просторі, ознака естетики модернізму. Аналіз зображеного в повісті замкненого простору провадиться в кількох аспектах: а) сенс метафори “зони”; б) типологія замкнених просторів; в) межі та помежів’я санаторного континууму; г) композиція текстового простору; д) структура замкненого простору як Тексту (початок/кінець, бінарні опозиції, інтертекст)
Проза Івана Франка як психобуттєвий та соціокультурний феномен. Загальні зауваги
Full text linkThe paper describes the essence of I. Franko’s prose as a psycho-onthological and socio-cultural phenomenon, that took a long time to be created and appeared due to many factors of the writer’s spiritual life: the tireless hard work, the desire to be a highly educated person and reach the broadest possible range of human interests in his activity, constant refi nement of literary taste, etc. In the realm of prose the writer worked for over 40 years (which is symbolical!), starting from the 1871/1872 school year, when he wrote school tasks for the teachers of literature, till 1913. During this time the writer wrote 10 novels and tales and about half a hundred works of short prose (stories of different kinds, essays, fairy tales, etc.). Thus, Franko perceived his writing as a manifestation of the internal need of labor, which could enable a wide range of people to get accustomed to intellectual work. In his creative work Franko saw a clear goal, which he directed to the future, imagining it to be a soil which would give a generous crop. Franko considered himself as a propaedeutic, who prepares the nation for future cultural achievements. The roots of many Franko’s characters and prose forms should also be sought in the early childhood of the writer, a son of a village blacksmith and poor noblewoman. The greatest influence on his literary taste, as he himself admitted, had gymnasium teachers Ivan Verchratskyi (biologist and litterateur), who supplied the young schoolboy with books from his own library, and Julian Turchynskyi (writer and critic), but direct impetus to writing was given by the example of gymnasium friends – Izydor Pasichynskyi and Dmytro Vintskovskyi.
The researcher also made an attempt to periodize Franko’s prose and singled out 3 periods of its progress: ‘youthful romanticism’, scholarly and ‘ideal’ realism and the section of modernist searches.У статті окреслено сутність прози Івана Франка як психобуттєвого та соціокультурного феномена, що витворювався впродовж тривалого часу шляхом взаємодії багатьох чинників духовного життя письменника: невтомною працьовитістю, прагненням бути високоосвіченою людиною й своєю діяльністю охопити якомога ширше коло людських інтересів, постійним відточуванням літературного смаку тощо. Здійснено також періодизацію Франкової прози
Філософія війни і миру: антропоцентрична дихотомія любові/ненависті як мотивація героїзму (за “Листами до німецького друга” Альбера Камю)
Full text linkThe article considers the humanistic anthropocentric position of the French writer and philosopher A. Camus in his “Letters to a German Friend” (1943–1944). During the World War II the writer experienced a real existential drama of conscience caused by situation in the occupied France. The country experienced horror and humiliation of temporary occupation and managed to turn its defeat into victory. Fascism in the eyes of the prominent humanist writer and philosopher of France is revealed in the context of the philosophy of war/peace. This context is specified by a number of statements, such as love/hate, violence/nonviolence, etc. ‘Disturbed Conscience’ of A. Camus, in spite of patriotic reasons, sought intercourse between different pairs of opposition: strength/weakness, heroism/cowardice, etc. The oppositions we/you, our/your appeal to such concepts as the price of sacrifice, the price of loss, the price of victory.
The monological epistolary genre allows showing the psychological and moral reality of the war, with possible shifts in time and appeal to the Other. A. Camus strengthens the existential problem, the core of which is the opposition “Me – Other” (according to M. Buber and E. Levinas) and “Me like the Other» (P. Ricker). In fact, he initiates a new ontological and linguistic reality embedded in the paradigm of a new/other discourse of war. The binary oppositions similar/unrelated, friend/foe, one’s own/alien, hero/traitor, winner/ defeated are being demounted in the field of psychology of violence reflected by the author within the psychology of nonviolence. At the same time, the basic oppositional pair patriot/collaborator is integrated into a complex system of psychological controversies being the ground of Camus’ psychology of nonviolence. The writer expands a number of oppositional concepts adding the dichotomy of ‘two Europes’. He anthropologizes the considered problems to the highest extent, placing a man with the whole complex of human values in the center of his ‘arguments of conscience’.Розглядається гуманістично-антропоцентрична позиція французького письменника й філософа А. Камю в “Листах до німецького друга” (1943 – 1944). Під час Другої світової війни письменник пережив екзистенційну драму сумління, викликану ситуацією в окупованій Франції – країні, яка все ж зуміла перетворити свою поразку на перемогу. Фашизм очима А. Камю розкрито в контексті філософії війни/миру через низку опозитів (любов/ненависть, насильство/ненасильство, сила/слабкість, героїзм/боягузтво, друг/ворог, свій/чужий, герой/зрадник, переможець/переможений). Апеляція до ціни жертви/втрати/перемоги відбувається в силовому полі психології насильства/
ненасильства. Письменник гранично антропологізує проблему, ставлячи в центр “аргументів сумління” людину з комплексом її цінностей. Антропоцентричний розтин ситуації опору/неопору в умовах окупації виводить на історичні паралелі з новітньою історією та їх гуманістичні уроки
Про гербовий папір Шевченкової відпускної
Full text linkThe author focused on examining various references concerning the amount paid to P. Engelgardt for the liberation of T. Shevchenko from serfdom. The article explains why the release was issued on the stamped paper for the transactions worth up to 1000 rubles, although the freedom of the poet cost 2500 rubles in banknotes.Автор зосередився на розгляді різних згадок про суму, яку було заплачено П. Енгельгардтові за звільнення Шевченка з кріпацтва, і пояснив, чому відпускну було оформлено на гербовому папері для угод вартістю до 1000 рублів, хоча свобода поета коштувала 2500 рублів асигнаціями
On Basilian Baroque
Full text linkThe paper summarizes the contribution of Basilian monks to the literary life in Ukraine of the Baroque era. The author concentrates on the works of archbishops Josaphat Kuncewicz and Leon Kreuza as well as on those of bishop Jakob Susza. Much attention is given to Pochaiv monastery with its printing works which became the centre of publishing and cultural activities in the 18th century Ukraine. The pivotal point of publishing activities in Pochaiv is considered to be marked with two editions, namely “Narodovishchaniye” (a collection of sermons) and “Bohohlasnyk” (a collection of Ukrainian religious songs). In order to describe this state of matters, the author introduces the term “Basilian Baroque” and outlines its principal parameters.У статті автор аналізує внесок монахів-василіан у літературне життя України доби бароко. Розглянуто творчість архієпископів Йосафата Кунцевича та Лева Кревзи, єпископа Якова Суші. Окрему увагу приділено діяльності Почаївського монастиря з його друкарнею, що став головним видавничим і культуротворчим осередком XVIII ст. Відзначається чільне місце серед почаївських видань “Народовіщанія” та “Богогласника”. Автор використовує термін “василіанське бароко” й намагається окреслити його параметри
СТРАТЕГІЇ (РЕ)КОНСТРУЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ США (романи про Громадянську війну 1861–1865 рр.)
Full text linkTaking into account diverse philosophical and socio-cultural factors determining the contemporaryvision of the historical process, the essay dwells on three novels focusing on the 1861-1865 war inthe USA and published in the early 21st century – Geraldine Brooks’ “March” (2005), Stephen Wright’s“Amalgamation Polka” (2006) and E.L.Doctorow’s “March” (2005). The author contemplates the reasonsimpelling American authors to center in this particular period of the national history, highlights thetraditional and innovative aspects in treating the events of the war, and explores the fictional strategiesdeployed in each novel. It is argued that the writers in question espouse, albeit partially, the view ofhistory as a textual construct.У статті з урахуванням різноманітних філософських та соціально-культурних чинників, що зумовлюютьсучасні уявлення про історичний процес, проаналізовано три романи про Громадянську війну у США,що вийшли друком на початку ХХІ ст., – “Марч” Дж.Брукс (2005), “Амальгамна полька” Ст.Райта (2006)та “Марш” Е.Доктороу (2005). Розглядаються причини звернення американських письменників саме доцього періоду в історії країни, висвітлено традиційні та інноваційні риси в потрактуванні подій війни,інтерпретовано художні стратегії, розгорнуті в кожному з романів. Робиться висновок про свідомий підхідавторів до історії як до певною мірою текстуального конструкту
ЦЕНТРАЛЬНА ЄВРОПА ТА АЗІЙСЬКИЙ СХІД У МЕМУАРАХ АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО ПРО БОСНІЙСЬКУ ВІЙНУ
Full text linkThis article is devoted to three collections of memoirs by Andriy Chaykovsky, dealing with his participationin the Bosnian war. Considering the whole scope of the “Balkan” texts in the 19th century Ukrainianliterature, the author of the essay investigates these memoirs’ topics and motifs, their substantial political,philosophical, moral and other subjects, the peculiarities of belletristic depiction of the Occident and theOrient’s clash, and also marks out the specifi cs of the stylistic devices used by the memoirist. The paperhighlights the features of ethnical tradition common to both Carpathian and Balkan highlanders, as wellas parallels between Ukrainian and Bosnian ways of life, as they are depicted by A.Chaykovsky; it alsoclarifi es the writer’s attitude towards his war experience.Статтю В.Погребенника присвячено трьом мемуарам Андрія Чайковського, пов'язаним із йогоучастю в боснійській війні. В контексті „балканських” творів українського письменства ХІХ століттядосліджуються коло тем і мотивів цих спогадів, їх вагома політична, історична, філософська, моральна йінша проблематика, особливості белетризованого відображення в них зустрічі Заходу і Сходу, специфікаавторського стилю мемуариста. Висвітлюються спостережені письменником спільні риси національно-народної традиції горян Карпат і Балканів, побутові й інші паралелізми української та боснійської дійсності,емоційне ставлення наратора до пережитого на війн
Russian culture as “the Other” in Mykola Khvyliovy’s heritage and the surmounting of occidentalism in Mykola Kulish’s project
Full text linkВисловлюється припущення про наявність принаймні двох позицій у творчому пошуку культурної ідентичності діячів пізнього модерну, умовно “проект Хвильового” та “проект Куліша”. Перший – “євразійський” – значною мірою міфологізований потяг до абстрактної Європи й лівокомуністичне зречення найближчого культурного оточення набридлого колонізатора – метрополії Москви – може бути визначений як окцидентальний. Образ російської літератури в ньому будується за моделями російської соціологічної критики. Другий, значно поміркованіший, умовно визначений як східнослов’янський. Він орієнтований на коло історичного діалогу з найближчими культурами, передусім російською, справді євразійською, на відміну від межового типу української культури. Пропонується розглядати рецепцію російського культурного тексту українською культурою як частину власного культурного досвіду. Це погляд “Іншого” на сусіда. Цей погляд унікальний, він не присутній у базовій культурі метрополії. І тим він цікавий.The article explores two modes of search for Ukrainian cultural identity typical for the late Modernity, that is, M.Khvylyovy’s and M.Kulish’s projects. Whereas M.Khvyliovy constructed the image of Russian literature according to the models of Russian sociological criticism, M.Kulish preferred to enter into a dialogue with East-European values. The author proposes to study the Ukrainian reception of Russian cultural text as a part of our own cultural experience, i.e., as a unique impression of the neighbour as seen by “the Other”
The modes of passionarism in the literary criticism of the artists belonging to “MUR” (Ukrainian Artistic Movement)
Full text linkРозглядаючи діяльність митців МУРу в аспекті “рецептивної естетики”, авторка наголошує на можливості вивчення творчості мурівців із погляду реалізації в ній “функції послання”, посиленої екзистенцій ним переживанням межової ситуації, у якій опинилася європейська людина після закінчення Другої світової війни. Звертаючись до ідеї Л.Гумільова про пасеїзм як “продовження лінії предків”, авторка статті апелює до поняття індивідуальної пасіонарності та розглядає митців, що опинилися за межами батьківщини, як носіїв пасіонарності, котрі поклали на себе почасти “нелітературні завдання”.Examining the heritage of the artists belonging to “MUR” through the prism of receptive aesthetics, the author proposes to study their works as textual representations of the “message function” intensifi ed by the existential experience of a borderline situation which had been gained by the European people during the World War II. With reference to passeism interpreted by L.Gumilev as “a kind of succession to the ancestors”, the author introduces the notion of individual passionarism and thereby treats the artists in exile as bearers of passionarism who entrusted themselves with non-literary tasks