Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Творча історія сцени на пасіці
Full text linkThe paper deals with the textual history of the scene in the apiary (Chapter 2) of Kulish’s novel “Chorna Rada: Khronika 1663 Roku” (“The Black Council: A Chronicle of the Year 1663”). Throughout the 14 years, from 1843 (when a creative vision of the novel arose) to 1857 (when both Ukrainian and Russian versions of “Chorna rada” were published), the text of the novel remarkably changed. In the analyzed scene, the most significant changes were made in the characteristics of the ‘ideological person’ Bozhyi Cholovik (Man of God). This character was transformed when the author just began writing both versions of “Chorna Rada”. In the original Russian text (1845), he was portrayed as an ancient-like old man and a strongly built Cossack-philosopher, while in the Ukrainian text (1846), he appeared as a blind blessed elder with prophetic vision, detached from ‘vanity of vanities’. Also, in the original text of both versions of the scene in the apiary, characters Mykhailo Cherevan and Vasylii Nevolnyk (Slave) were more detailed than in the final published text. In particular, in both early texts, the author tells a story of how Vasylii Nevolnyk broke free from slavery in Turkey. As a result of all changes in the text, the analyzed scene became more expressive in artistic terms, and characters — more holistic. The comparison of the two versions leads to the conclusion that they are textually interrelated, though significantly different, being translations of each other and at the same time the original works. The researcher extensively quotes the fragments not included in the published text of “Chorna Rada”. A part of the lost text from the original Ukrainian version is being reconstructed based on the original Russian version of the novel.У статті висвітлено історію створення сцени на пасіці (розділ 2) Кулішевого роману «Чорна рада». Показано основні змістові розбіжності українського і російського текстів первісної (1845—1846) та остаточної (1857) редакцій. Проаналізовано зміни в характеристиках персонажів Божого Чоловіка, Михайла Череваня й Василя Невольника. Наведено вилучені фрагменти українського роману, які не ввійшли до основного тексту. Проведено реконструкцію втраченого тексту первісної української редакції
Чуже—Інакше—Своє. Північно-східне етно- й лінґвокультурне пограниччя України (Харків. Донбас)
Full text linkIn the article, which continues the discourse of ethnocultural frontier, the attention is focused on the facts and problems referring to the Ukrainian-Russian cultural frontier of Eastern Ukraine. Polyethnic character of the society initially, since the mid 17th century, determined the presence of two culture-forming components in the region, namely Ukrainian and Russian ones, the dynamics of their correlation in various historical periods, the motion of transitive forms and ambivalent conditions. (The Jewish element acquired the essential function in the ethnocultural system of the region later, mainly in the 20th century.) In the frames of the so-called Kharkiv school of romantics a unique linguocultural situation, not deprived of paradoxicality, was formed, in which Ukrainian-Russian bilingualism objectively performed as one of the factors shaping the development of the Ukrainian literature. From this perspective, the article conducts the diachronic analysis of the main stages of the literary process in Ukrainian Slobozhanshchyna, mainly in its center, Kharkiv. The researcher focuses on such issues and phenomena as the role and signiƗ cance of Kharkiv University founded in 1805; Kharkiv periodicals and collections in the Russian and Ukrainian languages; the activity of such influential figures as H. Skovoroda, H. Kvitka-Osnovianenko, P.Hulak-Artemovskyi, I. Sreznevskyi, M. Kostomarov, O. Potebnia, etc.; contradictory and dramatic literary life in Kharkiv of the national cultural Renaissance epoch in the 1920s and early 1930s (‘Executed Renaissance’) and during the subsequent periods. The ‘Donbas segment’ of the eastern ethnocultural frontier, with its history being much shorter than the Kharkiv one though also abundant with contradictions, is considered in the synchronic aspect, in comparative contrast of the diferent writers’ fates and creative phenomena, including the background of the modern dramatic situation in the region.Стаття містить розгляд фактів і проблематики, що стосуються етно- й лінґвокультурного пограниччя на Північному Сході України. Проведено діахронічний аналіз основних етапів літературного процесу на Слобожанщині, передовсім у її центрі, Харкові («Харківський сеґмент»), схарактеризовано роль заснованого 1805 року Харківського університету, харківських росій-сько- й українськомовних періодичних видань і збірників, діяльності таких ключових постатей реґіону, як Г. Сковорода, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, М. Костомаров, О. Потебня та ін., особливостей літературного життя Харкова в добу національного культурного відродження 20-х — початку 30-х рр. і в наступні періоди до останніх років включно. Аналіз етно- й лінґвокультурної проблематики в «донбаському сеґменті» провадиться в синхронічному зрізі, у компаративному зіставленні різних письменницьких доль і творчих феноменів, і то на тлі сучасних драматичних подій у цьому реґіоні України
Іван Франко на сторінках «Kuriera Lwowskiego»: щодо слов’янських питань
Full text linkIvan Franko’s publications on slavic issues in “Kurier Lwowski”
The article deals with the series of texts by Ivan Franko on the subject of panslavism, or more specifically the Slavic question, published in 1888 in the several issues of “Kurier Lwowski”. Franko presents his understanding of the contemporary political situation and speaks about panslavism in this context, relating the trend to “the flashes of the national feelings” of the Slavs. Penetrating the essence of the movement, the writer and publicist emphasizes the presence of two different currents in it: centralism (Muscovite) and federalism. The Ukrainian writer is sympathetic to the latter that provides for the opportunity of uniting the Slavic tribes in order to defend their common interests and includes the principle of mutual respect and preservation of each national unit’s traditions. The writer supports his position with such authorities as Mykola Kostomarov, Mykailo Drahomanov, and others. Franko writes a lot about the role of the Slavophile Brotherhood of Cyril and Methodius, founded by Kostomarov, and similarity of its program to the posterior Drahomanov’s one. Following the thoughts of historians, Franko emphasizes that Slavic peoples feel the need for “arranging the mutual relationship” because they share common interests. The most important issue for the Slavs, according to the writer and journalist, is the freedom of every nation, now limited, in particular by “tsarist despotism”. “The Slavs can create power — not dangerous to the world, because there is no need in threatening anyone, but sufficient to secure each national individuality and the greatest freedom of national and cultural development”, writes the author of the series. Franko dedicates the final series of texts to the Slovaks and the Czechs.У статті проаналізовано тексти І. Франка, присвячені панславізму, зосібна, слов’янському питанню, які були опубліковані 1888 р. в кількох випусках «Kuriera Lwowskiego». Письменник і публіцист окреслив дві різні течії: централістську (московську) і федералістську. Симпатії українського письменника належать останній, що уможливлює об’єднання слов’янських племен із метою захисту спільних інтересів і базується на принципі взаємоповаги та збереження традицій кожної національної одиниці
«Текст як конденсатор культурної пам’яті»: інтертекстуальний простір прози Валерія Шевчука
Full text linkThe paper considers the demonstrative aspects of intertext in the prose by Valerii Shevchuk and focuses on the peculiarities of the works’ interaction with the Bible, mythology, and literature, which takes place at the level of different forms and types of intertext. Particular attention is paid to revealing the specifc ‘dialogue’ of V. Shevchuk’s works with their pretexts — hagiography, autobiographical and diary’s literature of Baroque. ɒ e examples discussed testify to the depth and ramifications of the intertextual dialogue in the writer’s prose, reveal the intellectual, philosophical, and elitist nature of his texts. A dialogue with the Bible, mythology, world and Ukrainian literature in the works by V. Shevchuk unfolds in the form of open and hidden quotations, allusions, reminiscences. These details aim at deepening the representation of ideas and themes, forming the subtexts, interpreting images. The writer creates a new artistic form — metatext — mainly through the reinterpretation of the pretexts, among which the works of the Baroque period (poetic, autobiographical, diary genres) and hagiography dominate. Transforming the pretexts at the level of contents, plot, genre, time and space, narrative, V. Shevchuk expands them with monologues, dialogues, descriptions, and details. In the process of interpreting prototexts, the writer resorts to modeling original images, in the context of which he actualizes some worldview points, reveals important moral, ethical, and philosophical problems. Allowing the perception of his work as a ‘textual game’, the writer, at the same time, does not reduce the role of intertext to the level of intellectual play. Intertext becomes a peculiar way of continuing the literary discourses of the past in a dialogue with them. They become re-read, ‘supplemented’ and thus brought once again into the continuous process of forming culture.У статті розглянуто показові аспекти інтертексту прози В. Шевчука. Простежено особливості міжтекстової взаємодії доробку письменника на рівні різних форм і типів інтертексту. Особливу увагу приділено розкриттю специфіки діалогу творів В. Шевчука з претекстами — агіографією, автобіографічною та щоденниковою літературою бароко
Новий герой сучасної воєнної прози (на матеріалі книжок про Майдан та війну на Донбасі)
Full text linkThe events on Maidan, the Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine became a particular challenge not only for the novice writers but also for the famous masters of the word. Some of them took part in the defense of the country; others were strictly focused on the contemporary situation and talked with the soldiers who returned from the front. New works with scary stories and unexpected solutions aroused. In addition to the common theme, these books, published in 2014–2018, showed another common longed-for phenomenon – the emergence of a new hero. He is a patriot who, with weapons in hands, defends the homeland in Donbas, his own choice and future. He is a well-educated young man with a strong pro-Ukrainian position who is proud of his nationality. He has the power to design and successfully conduct a military special operation. Now he is ready for changes within society, he is savvy in questions of politics and course of Ukraine in the international arena. He is characterized by determination and perseverance, he is ready to fight. The new hero does not trust the central government since during all the years of independence it demonstrated to its own people only political weakness and double standards. An ordinary Ukrainian might be used to adjust himself to all the authorities without exception. However, the events of Maidan, and then the war woke up the society and swept its apathy. The desire to defend oneself, one’s family and friends, and the whole country gave strength to the people. Thus a new, self-confident and strong Ukrainian became typical. He is a leader able to motivate his comrades for being active in the battlefield and politics.The new hero may have even some messianic features corresponding to the people’s expectations.У статті розглянуто нові твори з карколомними сюжетами й несподіваними розв’язками, присвячені подіям Революції гідності й російсько-українській війні на Сході України. Окрім спільної теми, книжки, що вийшли друком у 2014—2018 рр., засвідчили появу нового героя — освіченого молодого чоловіка з міцною проукраїнською позицією. Зараз він зі зброєю в руках боронить на Донбасі свою Батьківщину, свій вибір і майбутнє
Повість В. Винниченка «Краса і Сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
Full text linkThe paper focuses on the functionality and style characteristics of the authors’ expressive means. It shows differences in the literary handling of similar subjects at the level of forms and functions of pictorial-like images, narrative presentation of action, the integrity of plot and composition in the works. The analysis proves the style originality of the Ukrainian aspiring writer. Gorky’s bright pictorialism with a tendency towards impressionistic images and enthusiastic evaluation connects his narration to the codes and toposes of a higher, elite culture, open to aesthetic contemplative perception and intellectual reaction to the action of a work. While Vynnychenko’s model revises or even rejects external picturesqueness as an attribute of national realistic style. This feature gets a universal ontological dimension, and the verbal representation of scenes approaches to the reality of the potential reader’s world. The internal action in Gorky’s works is characterized by reflection that stays in line with the literary tradition of the rational interpretation of a character and the logical development of a plot leading to the disclosure of existential truth. Vynnychenko, using emotionally perceptible plastic tools of naturalistic psychologism and minimal narrative rhetorical devices, appeals to universal anthropological experience.У статті в компаративному аспекті з’ясовано стильову природу й функціональну вагу авторських зображально-виражальних засобів. Проаналізовано відмінності в художньому опрацюванні спорідненої тематики на рівні форм і функцій пластичної зображальності, розповідної презентації дії, сюжетно-композиційної цілісності творів. Аналіз доводить стильову оригінальність українського письменника-початківця
Шляхи формування інтермедіальних досліджень
Full text linkThe paper offers to extend the historical time frame of modern cross-media studies formation. The start of this research direction dates not from the 1950-60s, as it is usually considered to be, but from the early 20th century, the ‘synthesis epoch’. Development of neosyncretism was accompanied by creating bright theories in aesthetics and art criticism and promoting the concept of arts’ interaction by the humanities. Three scholars — H. Wolfin, M. Dessoir, and A. Warburg were the pioneers of the modern interdisciplinary research field. The author considers that the range of influences on the cross-media studies in literary criticism should be broadened with the works of philosophers and art critics who started to use the cross-media strategies (not the term itself) when analyzing the works of literature and arts. The leading role belonged to the Iconology school (E. Panofsky, R. Wittkower, E. Gombrich et al.). Their methods were based on applying tools of various disciplines. In the first place, they took into account connections between literature and visual arts. Henceforth, philology interpolated the iconological method into visual and comparative studies. One of the contemporary leading cross-media researchers, W. J. T. Mitchell, named his first book “Iconology: Image, Text, Ideology” (1986).
In the middle of the 20th century, philosophy had a considerable influence on the cross-media research formation. In particular, literary critics referred to phenomenology (the works by M. Dufrenne, R. Ingarden. M. Merleau-Ponty) and actualized the analysis of interacting arts once more. A visual turn in culture caused growing attention to the issues of apperceptive cross-sensual experience. The newest works in the fields of perception psychology, gestalt psychology, neurolinguistics, and neurophysiology also support the general cross-media theory. It is possible that, due to the mutual influences of sciences, a uniform platform for studying syncretic phenomena will be created.У статті запропоновано розширений погляд на історію становлення сучасних інтермедіальних студій. Наголошено на тому, що підґрунтям інтермедіального дискурсу в літературознавстві, окрім декларацій самих митців, стали праці філософів-естетиків та мистецтвознавців поч. ХХ ст.: Г. Вельфліна, М. Дессуара, А. Варбурґа. На крос-галузеву оптику літературознавства, як і на метод інтермедіального аналізу вплинули: а) мистецтвознавча іконологічна школа (Е. Панофскі, Р. Віттковер, Е. Гомбрих та ін.); б) філософія, головно герменевтика та феноменологія; в) окремі галузі психології/природничих наук — від когнітивістики (Р. Арнхейм, Н. Гудмен), гештальтпсихології до останніх досліджень із нейрофізіології (Р. Цитович, К. ван Кемпен)
Феномен "роздвоєного обличчя": Юрій Косач на перехресті міфу й ідеології
Full text linkThe paper offers an analysis of Yurii Kosach’s literary heritage in the context of the Ukrainian literary process of the 20th century. The main subject is biographical, ideological, aesthetic, and ethical factors that influenced the formation of the writer’s self-identity. Special attention is paid to the ambivalence of Kosach’s worldview, the duality of his status, which was reflected in his literary self-representation.
The views of Yurii Kosach on the historical role, cultural and social aims of the emigrants have been clarified. The paper discusses the history of the conflict between Yurii Kosach and the circle of the post-war Ukrainian emigrants, the theme of Kosach’s collaboration with Soviet totalitarian political and literary environments. Yurii Kosach’s engagement in the Soviet literary process is considered in the context of myth about Faust and Mephistopheles, which serves as a political metaphor covering the entire totalitarian history of Ukrainian literature and culture. The writer’s split between various totalitarian ideologies is considered as one of the symbolic plots of his time and interpreted psychologically.
One of the main plots in Kosach’s prose, realized in his various works, is a symbolic meeting of Ukraine and Europe. The paper considers his understanding of Europeanism, the crisis of Ukrainian literature, the problem of the writer’s self-sufficiency, etc. Such issues as mythological thinking of Yurii Kosach, the influence of the neo-baroque and neo-romantic traditions on his work, the appeal to Panteleimon Kulish’s idea of Ukrainian Europe, the writer’s participation in the ideological discussion about the national and cultural identity of Mykola Gogol have been outlined as well.
The author of the paper marks out Yurii Kosach’s critical heritage of the Art Ukrainian Movement period and issues of ideological, aesthetic, and stylistic modernization of Ukrainian literature, which have been considered in the context of ideological discussions and philosophical searches of his contemporaries.Стаття присвячена літературно-критичному аналізу творчості Юрія Косача в контексті українського літературного процесу другої половини ХХ ст. Досліджуються основні ідейно-естетичні чинники, що вплинули на формування самоідентичності письменника; аналізується амбівалентність його світоглядної позиції; окреслюється стильовий діапазон його творчості; висловлюється думка про внутрішній, ідеологічний конфлікт письменника, міфологічну природу його художнього мислення
Література у світі постправди
Full text linkThe author examines the current state of literature, which has been marginalized by the boom of modern media and the free market. Literature is called to restore a worthy place in the system of cultural communication of society. It is contradicted by the experience of postmodernism, which has led to disorientation in the system of art values. Postmodernism was an important formation of the transition period. Three aspects of the postmodern worldview ― dehumanization of art, lack of truths' hierarchy and their plurality, and the loss of the author’s authority ― have led to a long-lasting crisis in the post-Soviet literatures, but in the wider context, it was a crisis of relations with society and public opinion. The continuation of this crisis is stimulated by the use of technologies aimed at producing the post-truth. In the contemporary world, dominated by mass media and popular culture, fiction is not fully responsible for the crisis of society. The author of the paper considers examples that confirm the relevance of literature to ideological conflicts and propaganda rhetoric. The novelties of Ukrainian, Russian, and Belarusian literatures provide good material for the study of the post-truth in its Eastern European modifications. Nowadays fiction is seeking its place once again; its potential means of influencing the human consciousness in the post-truth world are being renewed. This process should be seen dialectically, with its probable positive and negative consequences. The post-truth world gives literature a chance to leave the shadows of media and restore its authority in the cultural sphere. At the same time, the confluence of literary fiction with post-truth poses a considerable danger, since it may be applied in modern manipulative technologies. The establishment of social and psychological communication, which became one of the priority tasks of modern literature, should not be implemented at the cost of human degradation.У статті розглянуто актуальний стан літератури, яку маргіналізував бум сучасних мас-медіа та вільний ринок. Три аспекти постмодерного світогляду — дегуманізація мистецтва, деієрархізація та множинність правди, утрата харизми автора — зумовили тривалу кризу в пострадянських літературах, однак у ширшому контексті також у суспільних відносинах та громадській думці. Продовження цієї кризи забезпечує застосування технологій, спрямованих на продукування постправди. У сучасному світі література не є вповні відповідальною за кризовий стан суспільства, проте її причетність до цього явища безумовна. Автор статті аналізує приклади заангажованості літератури в ідеологічні конфлікти та в пропагандистську риторику. Спостереження за новинками російської, української та білоруської літератур дає добрий матеріал для дослідження постправди в їхній східноєвропейській модифікації
Шевченківська тема у спадщині історика й педагога Миколи Володимировича Стороженка (1861—1944)
Full text linkThe paper deals with Shevchenko’s theme in Mykola Storozhenko’s memoirs “From My Life” and in his letters to Panteleimon Kulish. The author of the paper believes that this issue was marginal for the historian, as Storozhenko’s attitude towards the poet was ambivalent. After all, in articles on historical issues, Mykola Storozhenko quoted Shevchenko only once without giving his name.Special attention is paid to the authorship of the paper “An Episode from the Life of T. Shevchenko”, which researchers now attribute to Mykola Storozhenko based on the signature ‘С-кo’. It is noteworthy that he did not mention this episode in his memoirs, writing about dance evenings in Moisivka, as well as in the publication about his grandmother Maria Korsun. While Mykola’s authorship is the most probable, there are some arguments in favor of his brother’s authorship. Andrii Storozhenko signed his publications with the signature ‘C-кo, A.’. He was interested in Shevchenko’s artistic heritage, ancient portraits and understood the importance of Shevchenko for the Ukrainian idea, despite the fact of creating the caricature character of the poet in his work “The Ukrainian Movement”, which is still used by Russian propaganda in its fight against the ‘Ukrainian separatism’. The article also deals with the problem of perceiving Shevchenko as a natural talent without proper education. It is evidenced by the letter of Mykola Storozhenko tо Panteleimon Kulish. The author is inclined to explain the vitality of the thesis about the poet’s ignorance and poor literacy by the dual Russian-Ukrainian identity which was widespread among the contemporary intellectuals of Dnieper Ukraine and rooted in their sense of inferiority.У статті розглянуто шевченківську тему у спогадах Миколи Володимировича Стороженка «З мого життя» і в його листах до П. Куліша. Авторка вважає, що зазначена тема була для історика принагідною, а його ставлення до поета амбівалентним. Особливу увагу вона звертає на проблему авторства публікації «Эпизод из жизни Т. Шевченка», яку з огляду на криптонім С-ко дослідники нині приписують Миколі Володимировичу Стороженкові. Хоч авторство Миколи — найвірогідніше, проте у статті викладено й аргументи на користь авторствайого брата, Андрія Володимировича Стороженка. Останній підписував свої публікації криптонімом С-ко, А. Андрій Стороженко цікавився мистецькою спадщиною Шевченка й давніми портретами. У статті «Эпизод из жизни Т. Шевченка» йдеться про втрачений портрет пані Шостки. Андрій Стороженко розумів значення поета для української ідеї, але заперечував право українців на самовизначення, тому у праці «Український рух», що її й досі використовує російська пропаганда в боротьбі з «українським сепаратизмом», вивів карикатурну постать Шевченка. Імпульсом до створення цієї карикатури послужила Кулішева теза про неосвіченість Шевченка і його «полупьяную музу»