Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Сучасна грузинська компаративістика: напрямки досліджень, проблеми
Full text linkTaking into account the factual material, research methods, and tasks, the authors trace the evolution/changes in Georgian comparative studies. It is notable that typological approaches, along with contact-genetic ones, are now actively used. These changes become firmly established due to the studies of iconic figures and periods, which attract the special attention of the scholars. Eurocentric concepts give place to other ones that have their basis in the study of the national literature and include philosophical, anthropological, psychological, and religious factors in the field of research. A lot of attention has been given to the principles of selecting literary texts for translation. The field of Georgian comparative studies has been remarkably changed/updated in the late 20th — early 21st centuries. Along with historians of literature, the theorists, critics, translators, and specialists in European and Oriental languages have been involved, which affected the level of comparative studies. Among the raised issues are reception, imagology, typology of anti-colonial narratives, genre transformations, postmodern discourse, etc. The character of Georgian-Ukrainian comparative studies changed drastically: it is obvious in the approaches/assessments of literary translation and in all connecting issues in general. Comparative studies came as close as possible to the theory of literature, which let the researchers (R. Khvedelidze, N. Naskidashvili, S. Chkhatarashvili, I. Mchedeladze) update the methodology and intensify their work on the diff erent levels of research, regardless of the presence/absence of contexts. The present surge in Georgian comparative studies started in the 2010s. It is connected to the organization of effective specialized research centers. Of great interest are the comparative studies aiming to show the history of Georgian literature as an individual version of the world literature (I. Ratiani), to identify the features of the Georgian literary canon based on the three main literary models (Middle Ages, Romanticism, post-Soviet), with a focus on the combination of ‘canonical’ and ‘non-canonical’ in innovative writing.У статті простежено розвиток грузинської компаративістики другої половини ХX — початку ХХІ ст., її матеріал, головні напрямки досліджень та основні проблеми. Показано, як зміщуються акценти із традиційного вивчення грузинсько-російських взаємин у радянський період до грузинсько-європейсько-східних у постколоніальну епоху; як відбувається оновлення методологічних підходів і зміна просторового поля компаративних студій. Осмислено місце грузинсько-українських порівняльних досліджень у контексті розвитку сучасної грузинської науки. Розглянуто праці представників новітнього грузинського порівняльного літературознавства, діяльність Асоціації компаративістів Грузії та Інституту порівняльного літературознавства Тбіліського університету
Київське літописне зведення ХІІ ст.: автор у пошуках героя
Full text linkThe Kyiv Chronicle is a continuation of the most famous piece of the Ukrainian Chronicle Corpus — The Tale of Bygone Years. In manuscript collections of the 15th-18th centuries, it is an integral part of the chronicle of Rus, describing the events from 1117 to 1198. Ukrainian scholars traditionally work with the oldest record — the Hypatian Codex created before 1425. This text has undergone the least interference from scribes. Several generations of authoritative medievalists studied the stylistics and genre diversity of the work in detail. They convincingly argued that the Kyiv Chronicle became a compilation of individual literary pieces. The works were gathered, edited, and compiled by the abbot of Vydubychi St. Michael’s Monastery in Kyiv Moisei at the end of the 12th century. There were four compilations — from 1168, 1170, 1179, and 1190, which formed the basis of Moisei’s version. Petro Boryslavych’s style in the Kyiv Chronicle can be traced most clearly, and scholars attribute the authorship of the most part to him. In particular, Ukrainian and foreign medievalists have no doubt that he was the author of the chronicle fragment that deals with the life of Iziaslav Mstyslavych, his son Mstyslav Iziaslavych and his nephew Riuryk Rostyslavych. The study focuses on the features of the Kyiv Izvod text authored by Petro Boryslavych. The author aimed not just to glorify his prince-patron but tried to model the ideal image of a ruler, describing the actions and characterizing the personalities of contemporary rulers. As to the genre peculiarities of the Tale of Iziaslav, it significantly differs from the other stories on one important event in the life of princes that were singled out by the researchers within the Kyiv Izvod. The Tale of Iziaslav is a large text that covers events of a long period. Therefore, it is reasonable to define this work as a story-chronicle or a biographical chronicle.У статті проаналізовано особливості організації фрагмента тексту Київського зведення за 40—50-ті роки ХІІ ст. Підтверджено, що автор не просто мав на меті возвеличити свого князя-патрона, а намагався змоделювати ідеальний образ правителя, описуючи діяння та характеризуючи особистість деяких зверхників свого часу. Уточнено жанрові особливості Повісті про Ізяслава, яка суттєво відрізняється від інших повістей, виокремлени дослідниками у складі Київського ізводу (Повість про смерть Андрія Боголюбського, Повість про похід Ігоря Святославича на половців), що присвячені одній важливій події із життя князів. Повість про Ізяслава — це великий за обсягом і за хронологією охоплених подій текст. Тому цей твір запропоновано означити як повість-хроніка або біографічна літописна повість
Культурно-історичні епохи як текст у драматургії Лесі Українки
Full text linkBased on Lesia Ukrainka’s dramas “Iphigenia in Tavrida”, “Cassandra”, “The Orgy”, “Ruphin and Priscilla”, and “The Stone Master”, the paper highlights peculiarities of cultural and historical codes of the Antiquity and the Middle Ages in the writer's works as well as literary manifestation of the world-view features of European and Ukrainian Modernism in the antique and medieval images and motifs.
Lesia Ukrainka reconsidered the heritage of archaic and late Antiquity, Hellenistic period, Galilee at the time of Jesus, Early Christianity, and Medieval Spain. Each of these epochs has its own dichotomy of social and biological phenomena, parameters of the world model, and dominant fundamental points.
Lesia Ukrainka’s dramas transform the material of various cultural epochs, providing polysemantic images that transfer the cosmos of a certain period into the neo-romantic and neo-classical system of images and symbols. In the dramas, the writer raised the issues recurrent in her works, such as love and sacrifice; beauty and ugliness; prophet, artist and ‘revolt of the masses’; reality and dream; good and evil; truth and benefit; nostalgia for chivalry; nostalgia for the Absolute; psychological and moral freedom and violence; spirit, soul, and body; spiritual nobility and the rule of brutes; nature and culture, etc.
Numerous issues and characters, multifunctional ontological, cultural, and historical phenomena, cultural codes, symbols, and mythologems acquire an existential meaning in the author’s dramas fitting not only into various cultural contexts but also into the modern reconsideration of mythopoetics. У статті досліджуються особливості текстуалізації в драмах Лесі Українки кодів культурно-історичних епох античності й середньовіччя, а також художнє втілення в античних та середньовічних образах і мотивах світоглядних рис європейського й українського модернізму. Розглядається специфіка переломлення характеристик українського буття межі XIX—XX ст. через призму названих епох у творах «Іфігенія в Тавріді», «Кассандра», «Оргія», «Руфін і Прісцілла» та «Камінний господар»
Іронічний Григір Тютюнник (деякі спостереження)
Full text linkOne of the most dramatic writers of the 2nd half of the 20th century Hryhir Tiutiunnyk was remembered by all his contemporaries who worked in the cultural sphere as a person endowed with a keen sense of humor, rare wit, and unique artistry (in various genres, both dramatic and comedic). This paper is a reflection on how in the works by Hryhir Tiutiunnyk, killed by the totalitarian system in 1980, the well-known dominants of “love and pain” are deepened by irony, in all the immensity of its shades and meanings. The writer did not use any words from the political lexicon but instead unmasked the totalitarian system by depicting (mostly through apt expressions and details) the behavior and destinies of people oppressed or destroyed by it. His irony is mild, lenient, or even somewhat sympathetic. In the stories reviewed in the paper, namely “Screw”, “Niura”, “The Feast in Memory of Markiian”, “The Son Has Arrived”, the mentioned nuances of the means of irony are used in rather complex, sometimes weird combinations (“The Literate”, “Laughter”), revealing the ardent indifference of the author who tried (sometimes successfully) to pretend to be an outsider – an unworried or even superior narrator. In such works as “The Feast in Memory of Markiian” and “Medal”, the death itself or its obvious approach causes the appearance of tragicomic elements. However, in the latter, the tragic irony is not related to the character, but to the props of the stage action, in which the people resembling mannequins represent the village and district authorities and pretend to award a starving man as “the best animal breeder”.
Some of Hryhir Tiutiunnyk’s characters, as in the short story “Oddity” and the story “My Saturday”, rise to a sarcastic mockery of oppressors: the specificity of the Soviet-communist officials lies in the fact that they don’t even realize the absurdity of their activities, which lack any humanistic principles. The literary world of the writer, despite its seeming simplicity, is extremely complex in terms of inner subtleties of thoughts, emotions, and conflicts.У спадщині Григора Тютюнника та персонажах його творів авторка с постерігає ознаки (окремі та у своєрідному поєднанні) іронічності в широкій градації — від легкого поблажливого насміху до сарказму, трагічної іронії, подекуди й трагіфарсу. Ідеться про оповідання «Комета», «Гвинт», «Поминали Маркіяна», «Грамотний», «Сміхота», «Нюра», «Чудасія», «Син приїхав», «Медаль», про повісті «День мій суботній», «Житіє Артема Безвіконного»
Інтермедіальне перекодування творів Гео Шкурупія у відеоперформансах Семінару творчої молоді 2020 р.
Full text linkThe paper focuses on poetry-based video performances conducted by the participants of the “Creative Youths Seminar” (CYS), which was founded in 1995. Adaptability is one of the most essential features of all seminar clusters. It leads to constant transformations in a general program and within poetry performance laboratory (existing as a part of CYS since 2015) in particular, due to socio-cultural and political context. In 2020, because of the quarantine restrictions, CYS for the first time changed its regular face-to-face form to a remoteone and took place online. Live performance cluster transformed into a three-day marathon of video performances. During that time 24 participants made over 70 video performances that lasted for more than 100 minutes in total (there was a record number in every category of a CYS performance cluster). Nearly half of the performances were poetry-based. Almost a third part was based on the poems by Ukrainian Futurist writers Oleksa Vlyzko, Mykhail Semenko, Oleksa Slisarenko, Andrii Chuzhyi, Geo Shkurupii, and Yulian Shpol. The article analyzes five poetry-based video performances that refer to the poems by Geo Shkurupii as pretexts: “A Talk with a Future Self ” by Yaroslav Boruta, “I Want to Be a Furniture” by Vladyslava Demianchuk (Dadi), “Oh Little Boy” by Natalia Matsybok-Starodub, “Czech Scotch Tape” by Iryna Pavlenko (Ira Pamiatai), and “The Future of Cherry Orchards” by Viktoriia Feshchuk. The pretexts, poetry performance texts (if any), and their intermedial connections with video performances have been examined.
The researcher concludes that poetry-based performances let the artists not only experience the text traditionally but also ‘live through the text’, or, in other words, create a personal physical experience of the pretext and offer the audience another perspective on the pretext with the help of non-literary media.У статті проаналізовано особливості поетичного перформансу в рамках Семінару творчої молоді (далі — СТМ або семінар), що у 2020 р. вперше відбувся онлайн. Охарактеризовано відмінності між перформансами, виконаними наживо, відеоперформансами та документаціями перформансів. Досліджено п’ять відеоперформансів за мотивами віршів Гео Шкурупія: «Розмова із собою майбутнім» Ярослава Борути, «Хочу бути меблею» Владислави Дем’янчук (Даді), «Ой маленький хлопчику» Наталі Мацибок-Стародуб, «Чеський скотч» Ірини Павленко (Іра Пам’ятай), «Майбутнє вишневих садків» Вікторії Фещук. Окреслено три типи інтермедіального перекодування претекстів у твори мистецтва перформансу: апелювання до претексту, але відмова від його безпосереднього використання протягом дії; повне або часткове цитування претексту; створення нового поетичного висловлювання за допомогою колажування фрагментів претекстів
Дискурс війни в поезії Олекси Стефановича
Full text linkThe is article focuses on the military topics and poetics in the patriotic and religious poetry of Oleksa Stefanovych (1899—1970), one of the most interesting Ukrainian diaspora writers. The question of his personal war experience remains open, but the topic of war and the struggle for independence is an important element of his poetry. The e material for analysis is taken from his Apocalyptic cycle “The World’s End” (“Kinetssvitnie”) inspired by the events of the WWII, from his patriotic poems dedicated to the heroes of Kruty and Oleh Olzhych, and from the fragments of his unfinished poetic works on the tragic events of Bazar (“Do Bazaru”) and Brody (“Do Brodiv”). Based on Aleida Assman’s descriptions concerning the peculiarities of memory representations in literature, the author demonstrates the main points of Stefanovych’s creative strategy. It is focused on the sacralization and mythologization of real places, figures, and events connected with the struggle for Ukrainian statehood in the early 20th century and the participation of Ukrainians in the events of the WWII.
Stefanovych sacralizes space and time by putting the real tragedies of Ukrainian history into the Apocalyptic context and interweaving the motifs of martyrdom and heroism. In his poetic universe the sites of historical events become the places of worship, memory or trauma tightly connected with the paradoxical experience of military defeat that turned to be the moral victory. The typical stylistic traits of Stefanovych’s poetry are defined as the balance between the high symbolism and accuracy of naturalistic details, the extreme level of dramatic tension and exact moral accents.
У статті проаналізовано поетику й мілітарну тематику в патріотичній і релігійній ліриці Олекси Стефановича (1899—1970), одного з митців української діаспори. Матеріал для розгляду — твори, присвячені героям Крут, Олегові Ольжичу, трагедіям Базару і Бродів, а також апокаліптичний цикл «Кінецьсвітнє». Спираючись на визначення особливостей літературних репрезентацій пам’яті, запропоноване Аляйдою Ассман, авторка розкриває основні моменти творчої стратегії О. Стефановича, яка полягає в послідовній міфологізації й сакралізації реальних місцевостей, постатей і подій, пов’язаних із досвідом боротьби за здобуття української державності в першій половині ХХ ст. та участю українців у подіях Другої світової війни
Мотив самотності в поезії Тодося Осьмачки: екзистенціально-діалогічна інтерпретація
Full text linkThe paper deals with the works by the Ukrainian poet Todos Osmachka (1895—1962). Attention is focused on the motive of loneliness in the poems from the collection “The Tassels of Time” (1953). Taking into account the memories of the poet’s contemporaries, the researcher analyzes the texts and interprets their existential meanings. The poems contain both individual facts of human life and philosophical generalizations. The loneliness of T. Osmachka’s lyrical character is caused by historical events, emigration, the absence of friends and his beloved one. The hero is an artist, so he needs a reader who can understand and feel his work. The poet expresses feelings of an emigrant writer who left his unhappy occupied country. The poems depict the author’s life among people who are strangers for him in terms of spirit. The poet needs loneliness for his creative work, and it is high loneliness of spirit.
Osmachka’s philosophical statements make sense of the human solitude as a feature of unique individual existence. The researcher cites the works of philosophers M. Heidegger, J. Ortega y Gasset, G. Marcel, which help to interpret T. Osmachka’s texts. M. Heidegger’s ideas of being-toward-death, Dasein, human self, essential loneliness, and others were used as parallels to the poetic texts. The researcher refers to the theses of Ortega y Gasset’s philosophy concerning loneliness as the initial state of a man and attempts to find the Other, friendship, and love. The article also uses the theory by Marcel on the phenomenology and metaphysics of hope.
The dialogue between poetry and existential philosophy reveals the meanings of poetic images and specifics of creative work. The analysis allowed the researcher to define some distinctive style features of T. Osmachka’s philosophical poems and indicate some samples of expressionistic and surrealistic poetics in his works.Стаття присвячена поезії Тодося Осьмачки, увага сфокусована на мотиві самотності у віршах зі збірки «Китиці часу». Дослідниця аналізує художній текст та інтерпретує його екзистенціальні смисли. Самотність людини в поезії Т. Осьмачки викликана історичними подіями, еміграцією, відсутністю друга й коханої. Філософські висловлювання поета окреслюють сутність самотності людини в її унікальному індивідуальному існуванні. Наведено положення із праць філософів М. Гайдеґґера, Х. Ортеги-і-Гассета, Г. Марселя, які допомагають витлумачити художній текст Т. Осьмачки. Діалог між поезією й екзистенціальною філософією розкриває значення художніх образів і виявляє специфіку мистецтва. Визначено риси індивідуального стилю Т. Осьмачки як автора філософської лірики
Біографічний наратив у щоденниках Дмитра Туптала і Тараса Шевченка
Full text linkThe paper deals with a specific genre of diary in the heritage of D. Tuptalo and T. Shevchenko. The comparative analysis allowed the researcher to clarify the nature of the genre and define its basic characteristics. Special attention has been paid to the general features in both diaries, such as language, orientation towards a future reader, the atmosphere of ‘expectation’. In both diaries, the authors present themselves as a part of the action and even heroes of the stories. Thus a description of all events is typically given from the author’s perspective; the author and the narrator merge in a first-person narrative. The communicative techniques in the structure of the text are described briefly; these are comparison, evaluative judgments, the image of the Other, speaking to the reader, etc. The researcher interprets some theses about writers’ views concerning religion, friendship, and the phenomenon of silence. The character of such silence in the text is multidimensional: the varieties of literary pause/silence may be found throughout the diaries; the figures expressing silence belong to several types. The meaning of silence shifts according to the context. Some specific discoveries are based on such common features in both diaries as critical thinking, engaging the reader in the text, deep existential thoughts, digression (a partial retreat from the main theme in the text). The comparison of Tuptalo’s and Shevchenko’s texts allows seeing how the genre of a writer’s diary was shaped in Ukrainian literature.У статті досліджуються жанрові особливості щоденників Д. Туптала і Т. Шевченка. Докладно розглядаються особливості авторських наративних стратегій у текстах, орієнтація на конкретного реципієнта. Осмислюються погляди письменників на долю, творчу працю, релігію тощо. Аналіз текстів дозволив виокремити такі спільні моменти в біографічних наративах обох письменників: переосмислення власного життєвого шляху, інтерпретація окремих фактів біографії у житійному ключі, глибокі екзистенційні роздуми над долею і людським призначенням
Михайло Рудницький і Наукове Товариство імені Шевченка: до історії академічних і неакадемічних стосунків
Full text linkThe paper highlights the relationship between the Ukrainian literary critic, journalist, and writer Mykhailo Rudnytskyi and the Shevchenko Scientific Society in Lviv, namely the members of its Philological department. The continuous opposition in these relations was rooted in a different understanding of tasks that might be considered as proper for humanities. In particular, the paper analyses the reasons that prompted М. Rudnytskyi to negatively assess К. Studynskyi’s activity in language and orthographic issues. Rudnytskyi considered the language politics of К. Studynskyi to be amateurish, out-of-date, and incongruous with the contemporary academic requirements and public level of Society. The paper also deals with a theme of debates in Halychyna around Skrypnyk’s orthography of 1929 and the active voice of Mykhailo Rudnytskyi on this issue. Another subject of the paper is the history of the Ukrainian General Encyclopaedia (1930—1933). The scholar contributed to this project as one of the editors. Here the paper focuses on Mykhailo Rudnytskyi’s views concerning the Encyclopedic area in particular and the state of Ukrainian academic studies on the whole, as well as the prospects of their development. The paper’s author aims to clarify the position of the scholar regarding the classic ‘canon’ of literature and methodology of criticism and evaluation. Despite different opinions and confrontation, in 1935 M. Rudnytskyj became a member of the Philological Section of the Shevchenko Scientific Society. Two letters of Mykhailo Rudnytskyi to the vice-chairman of Shevchenko Scientific Society Volodymyr Levytskyi are published for the first time.У статті досліджено довголітню непросту історію стосунків українського літературознавця, критика, журналіста, письменника Михайла Рудницького з Науковим товариством ім. Шевченка у Львові, зокрема, з окремими членами Філологічної секції Товариства. Ці стосунки переросли у тривале полемічне протистояння, зумовлене різним розумінням завдань гуманітаристики. Ідеться про дебати в Галичині навколо т. зв. скрипниківського правопису, про історію створення Української загальної енциклопедії. Уперше публікуються два листи М. Рудницького до тогочасного заступника голови НТШ В. Левицького
Джерела антропонімів у романі П. Куліша «Чорна Рада»
Full text linkThe paper analyzes different sources of anthroponyms in the original and final texts of P. Kulish’s novel “Chorna Rada: Khronika 1663 Roku” (“The Black Council: A Chronicle of the Year 1663”). Three types of sources have been identified: the historical prototypes, names and surnames of Kulish’s friends, and archival (documentary) records. In addition, numerous notes in the early editions of the Russian novel contain references to the works of various people (M. Markevych, D. Bantysh-Kamenskyi, V. Kokhovskyi, etc.). The last group of anthroponyms stands outside of the plot, and the paper does not focus on it. The historical and autobiographical sources of anthroponyms are generally known. Among the first are prototypes of two hetmans — Yakym Somko and Ivan Briukhovetskyi, military secretary M. Vukhaievych, regimental osaul M. Hvyntovka. The second group comprises the occasional characters Hordii Kostomara (a historian M. Kostomarov), Ivan Yusko (a teacher I. Yuskevych-Kraskovskyi), Hulak (M. Hulak, the founder of The Brotherhood of Saints Cyril and Methodius), Bilozerets (Kulish’s brother-in-law V. Bilozerskyi), Petro Serdiuk (Kulish’s close friend Petro Serdiukov), Oleksa Senchylo (teacher Oleksa Senchylo-Stefanovskyi). In the novel, Kulish drew the love line as a projection of his relationship with Oleksandra Bilozerska and her mother Motrona. The characters of Petro Shramenko, Lesia Cherevanivna and her mother Melaniia have an autobiographical basis. Accordingly, Lesia’s name was also taken from real life. The third group of sources supplying the anthroponyms is archival records. The paper analуzes Kulish’s extracts from the roster of Cossack regiments of the Hetmanate (1741). This source wasn’t used previously. It contains the anthroponyms Vasyl Nevolnyk (‘Slave’), Puhach, Petro Serdiuk, Taranukha, Chepurnyi, Cherevan, Tur, Shramko and Shramchenko, Shkoda, which the author used in various editions of the novel.У статті класифіковано джерела антропонімів у різних редакціях роману П. Куліша «Чорна рада». Визначено три типи джерел: історичні прототипи, імена і прізвища осіб із Кулішевого оточення, документальні джерела. Запроваджено в науковий ужиток нове джерело антропонімів роману — Кулішеві виписки з реєстру козацьких полків Гетьманщини (1741). Тут містяться антропоніми Василь Невольник, Пугач, Петро Сердюк, Тарануха, Чепурний, Черевань, Тур, Шрамко і Шрамченко, Шкода, які автор використав у різних редакціях твору. Частина цих антропонімів Кулішеві була відома з дитинства як прізвища мешканців м. Воронежа (Черевань, Шрамченко) та товаришів (Сердюков)