Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
У пошуках життєвого досвіду та мудрості (художня своєрідність казки Івана Франка "Як пан собі біди шукав"
Full text linkThe paper deals with the story “About a Nobleman Looking for а Trouble” (1887) by Ivan Franko and highlights its genre peculiarities. The major attention is drawn to the dominant features indicating the fairy-tale nature of the story. The literary sources of the plot, the system of characters, biblical allusions, main issues as well as the reception of the work by contemporary criticism have been explored. The story by Ivan Franko was based on Ukrainian folk tales about the search for trouble performed by a nobleman or a priest.
In the field of struggle between the forces of good and evil, the images of the young magician — Messiah — Jesus Christ and the Тrouble become the central symbols of the tale. The Misfortune archetype, which is directly linked to Franko’s perception of the people, suffering under circumstances of total dependence on the landlords, must be analyzed with attention to the people’s outlook and the author’s individual thinking. The young magician appears as Messiah, and it helps to bring a nobleman closer to something eternal and make him reevaluate his own life. These images perform important functions in the plot and composition of the work, revealing active changes in the character of a nobleman and forming the philosophical and psychological discourse of the author. There is a variety of associations between the light in the Bible and in Franko’s tale. The “light that enlightens everyone” causes enlightenment of а nobleman. The inner state of the hero at the moment of enlightenment is revealed in prayer. The prayer monologue demonstrates openness, sincerity, the immediacy of self-expression and despair, and at the same time hopelessness.
The plot of the tale “About a Nobleman Looking for а Trouble” is related to Franko’s unfinished poem “About a Richman Who Went to Buy а Trouble” (written in 1887). The research also involves some other prose works by the writer.У статті досліджено особливості поетики твору І. Франка «Як пан собі біди шукав». Розглянуто різні підходи до його жанрового визначення, починаючи від прижиттєвої рецепції. Відзначено наявність у тексті виразних указівок на форму і зміст казки. Проаналізовано літературні та фольклорні джерела сюжету, біблійні алюзії, систему персонажів, проблематику твору. Виокремлено й розглянуто художні казкові типи юнака-чарівника та біди. Розкрито багатогранність асоціативних зв’язків образу світла в Біблії та Франковій казці. До аналізу залучено й інші твори письменника зі схожою проблематикою і жанровим визначенням
Мистецький синтез у шахосонеті
Full text linkThe article focuses on one of the visual types of syncretic poetry — chess poems. Years ago Anatolii Moisiіenko initiated the chess poetry genre in Ukrainian literature; in a number of critical papers, he presented the specifics of construction and functioning of such artistic structures, which are basically characterized by the symbiosis of proper poetry and chess composition. In this article, the author uses Viktor Kapusta’s books of poems “The Checkered Continent” and “Unguaranteed Migrations” to analyze the chess sonnets of the poet who added a new page to the history of Ukrainian visual literary art by proposing a peer-to-peer combination of a strictly structured literary form and a chess problem. The aim is to conceptualize the figurative and compositional relations within the sonnet structure itself, which relies on the artistic palette of the chess game, with its diversity of geometric abstractions, local mise-en-scénes of unpredictable theatrical performances played out on the chess-board by wooden pieces — or on the chessboard of readers’ imagination. Attention is drawn to the transformational peculiarities of the sonnet line, read in a palindromic and pantorhymic way. The pantorhyme is the versificational and compositional basis for the chess sonnet sequence “Castling. A Herbarium of Stars”, which is analyzed here with regard to the transposition of some characteristics to the realm of chess composition. A diagrammed chess problem becomes a specific chess component of a sonnet sequence, where, for example, the variants of the solution (Black’s defensive moves and White’s attacking responses) correspond to the poetic lines making up the fourteen sonnets whereas the problem’s threat, like a principal poem, concentrates all the mentioned chess movements in a single variant.Стаття присвячена одному з візуальних видів синкретичної поетичної творчості — шахопоезії. На матеріалі збірок В. Капусти «Картатий материк» та «Негарантована мігрантіана» проаналізовано шахосонетний доробок поета, який уписав нову сторінку в українську візуалістику, запропонувавши рівноправне поєднання чітко структурованої літературної форми із шаховою задачею. Звернено увагу на трансформаційні особливості сонетного рядка, що прочитується паліндромно-панторимно. Панторима служить версифікаційною і композиційною основою шахового вінка сонетів «Рокірування. Зір гербарій», який аналізується з урахуванням транспозиційності тих чи тих характеристик на шахово-композиційне підґрунтя
Історик літератури Агапій Шамрай: текст, твір та оточення
Full text linkThe paper aims to reconstruct the research activity of the Ukrainian literary scholar Ahapii Pylypovych Shamrai (1896—1952) in the period from 1922 to 1929. For this purpose, the works of the scholar, his personal files, materials from the newspapers and journals of the time, as well as correspondence have been examined. It was necessary to describe A. Shamrai’s postgraduate studies at the Research Department of History of Ukraine (literary and ethnographic section) (1922—1924). Much attention is given to the textbook “Ukrainian Literature. A Brief Survey” (1927, 1928) that was among the first structured presentations of the history of Ukrainian literature. The paper analyzes the perception of the textbook by contemporary readers and outlines the specifics of Shamrai’s sociological method of this period. Considering the research work of A. Shamrai in the context of literary criticism of the 1920s, the author of the paper reconstructs the scholar’s dialogue with M. Zerov and the polemic with “New Generation” magazine. One of the central topics for A. Shamrai in the 1920s is examined in detail: it is his study of H. Kvitka-Osnovianenko’s work. In particular, the discussion between A. Shamrai and Ye. Aizenshtok on the publication of H. Kvitka’s works in 1928 has been highlighted. A. Shamrai’s scholarly concepts of the 1920s characterize him as a textual critic (‘text of the work’, ‘canonical text’) and historian of literature (‘literary fact’, ‘work’, ‘environment’, ‘style’, ‘literary school’, ‘template’, ‘minor writers’, ‘influence’). The category ‘reader’ was also very important for Shamrai’s works of this period. A range of examples shows how Shamrai used the methodology of comparative studies.У статті реконструйовано наукову діяльність українського літературознавця А. Шамрая (1896—1952) з 1922-го по 1929-й роки: період навчання в аспірантурі літературно-етнографічної секції науково-дослідної кафедри історії України (1922—1924), підготовка та публікація підручника «Українська література. Стислий огляд» (1927, 1928), вивчення творчості Г. Квітки. Окремо розглядаються сторінки наукового діалогу з М. Зеровим та полеміки з І. Айзенштоком і журналом «Нова генерація»
У світі навиворіт: божевілля як тема і сюжет
Full text linkThe paper focuses on the madness as a theme and plot in Ukrainian literature of the 1st half of the 20th century. The researcher analyzes ideological and aesthetic tendencies associated with the understanding of the madness phenomenon, clarifies its functional features, symbolic and ideological significance, and emphasizes the connection between the psychological atmosphere of the totalitarian reality and literary interpretations of madness. The analysis involves works of different genres, styles, and dates of writing in which the theme of madness acquires ideologically engaged and symbolically significant content.
In “Sanatorium Zone” by M. Khvylovyi the madness phenomenon is associated with the problems of split personality and suicide. It may be explained in a modernist context, as a reflection of the internally conflicting nature of a man, incapable of changing the existing world or getting adjusted to it.
In the tragicomedy “People’s Malakhiy”, M. Kulish introduced the idea of madness into the complex sociopolitical context of the soviet reality which he revealed in various forms (from mythological to social-political) using satirical and grotesque images, philosophical generalization, etc.
An episode of madness in the novel “The Garden of Gethsemane” by I. Bahrianyi emphasizes the anomality of the soviet world which is symbolized by the punishment cell and characterized as a “conveyor belt for dismantling human souls”.
The story of the romantic poet Hӧlderlin in the novel by V. Domontovych is socially and politically conditioned. It reveals the state of a man and the world in a difficult transitional era. In “The Enameled Bowl”, Domontovych elaborates the theme of illness through the idea of the lack of consistency between the internal and external and understands it as an artistic convention that marks the absurdity of the world.
T. Osmachka in his prose was especially focused on the theme of madness. He was interested in mental disorders both as a form of the character’s self-awareness and as a clinical story. The mythological and ideological image of a mentally ill man, reflecting a creative person subjected to repression and persecution, is a symbol of his own biography.
In general, the changes in the interpretation of mental disorders are associated with the renewal of the modernist poetics and caused by the writers’ attempts to clarify the connection between the external and internal.Стаття присвячена феномену божевілля в українській літературі першої половини ХХ ст. Аналізуються ідейно-естетичні тенденції, пов’язані з осмисленням феномену божевілля, з’ясовуються його функціональні особливості, художньо-символічне й ідейно-політичне значення, наголошується на типологічних збігах у потрактуванні божевілля як теми і сюжету, проводяться паралелі між психологічною атмосферою тоталітарного світу і художніми інтерпретаціями божевілля. До аналізу залучені різні за жанром, стилем і хронологією твори, у яких тема божевілля набуває ідеологічно забарвленого й символічно значущого змісту
Особливості виробничої прози в українській радянській літературі: повість Дмитра Бузька «Домни»
Full text linkThe paper highlights the features of ‘industrial’ prose in the Ukrainian Soviet literature of the 1930s clarifying the main formal and semantic characteristics of “industrial” genres, their reception in criticism, and such characteristics of this genre as style, plot, figurative and thematic principles. Based on D. Buzko’s text “Blast Furnaces”, the paper shows the transitional period between the free avant-garde artistic movement in Ukraine of the 1920s and the implementation of socialist realism as the only official style in Soviet art in the 1930s. As a representative of the futurist movement, deeply engaged in the elaboration of early cinema theories, Dmytro Byzko wrote a novel “Holiandiia”, which deconstructed official narratives and topics of the late 1920s. The comparison of the “Blast furnaces” with this novel helps not only to see the mentioned transition but also to notice the divergence of the “Blast furnaces” and more canonical pieces of this genre. Dmytro Buzko’s “Blast furnaces” extremely accurately reflects the expectations from literature at that time: the heroes explain the main stages of work at the metallurgical plant, and by their example, in words and deeds, agitate readers to become conscious builders of socialism. Although a large number of similar techniques, ideas, and even views of the author can be found in “Holiandiia” and “Blast furnaces”, the first novel is a sharp critique of the contemporary reality, while “Blast furnaces” is a text complementary to reality. The analysis of “Blast furnaces” shows the process of the search for an ideal and canonical protagonist as well as an antagonist for the Soviet literature. The last one in this text is represented by the typical for the whole Ukrainian literature covetous farmer who, in a new political reality, plays a role of a small evil ready to harm ordinary workers and socialistic future.У статті висвітлено специфіку виробничої прози в українській радянській літературі 30-х років. З’ясовано основні формальні та змістові ознаки виробничих жанрів, простежено їх рецепцію в критиці. На основі аналізу повісті Дмитра Бузька «Домни» розкрито стильові, жанрові, сюжетні, образні й тематичні принципи моделювання виробничих романів та повістей
Україномовні переклади елегії Поля Верлена «Il pleure dans mon cœur…»: інтермедіальний аспект
Full text linkThe paper deals with the problem of intermedial connections in literature and focuses on literary translation. The main point is the interaction of verbal and sound images in a poetic work. The researcher analyzes the manifestation of musicality in Ukrainian translations of P. Verlaine’s poem “Il pleure dans mon cœur…” The translations by M. Dry-Khmara (“In the heart both tears and pain…”), B. Ten (“My heart is crying…”), M. Orest (“Crying in my soul…”), M. Rylskyi (“So quietly the heart cries…”), M. Lukash (“Crying is bursting out of heart…”), H. Kochur (“The heart is full of tears…”), M. Tereshchenko (“Singing without words”), I. Svitlychnyi (“The heart is whimpering and crying…”), and A. Sodomora (“There are tears in the soul, tears…”). The embodiment of musicality in the translations of P. Verlaine’s poem has been considered in two aspects. These are the comparison of the phonetic organization of the original work and translations, and comparison of melodics and melody of the original and translations. The results of the study show that intermediate phenomena in the literary work can be translated. Such phonic means as alliteration, assonance, equiphony, sound anaphora, sound circle, used by Ukrainian translators, make it possible to adequately render the sound abundance of P. Verlaine’s poetry. The phonic instrumentation in Ukrainian translations of “Il pleure dans mon cœur…” conveys the melody of Verlaine’s poem and creates sound images that help to reveal the general meaning of the work. The melodics of P. Verlaine’s poetry is reproduced in Ukrainian translations through rhythmic and intonational features while the melody of the original is based on the immanent sound properties of the text. In Ukrainian translations, it is embodied in peculiar melodic images, which, preserving the sound and mood of the original, testify to the original rethinking of the poetic motives performed by translators.Стаття присвячена проблемі інтермедіальних зв’язків у літературі в аспекті художнього перекладу. Зокрема, здійснено аналіз вияву музикальності в україномовних перекладах поетичного твору П. Верлена «Il pleure dans mon cœur…». Утілення музикальності елегії П. Верлена в перекладах розглянуто у двох аспектах: зіставлення фонічної організації твору-оригіналу і перекладів; порівняння мелодики й мелодії оригіналу і перекладів. Результати дослідження переконують, що інтермедіальні явища в українських версіях знаходять утілення у своєрідних мелодійних малюнках, які, зберігаючи звукову й настроєву канву оригіналу, свідчать про оригінальність перекладацької рецепції мотивів твору П. Верлена
Значення Шевченка для формування свідомості українських інтелігентів- постшістдесятників у Російській імперії ХІХ ст.
Full text linkThe paper deals with the perception of Shevchenko’s poetry by the generation of post-1860s Ukrainians in the Russian Empire excluding S. Yefremov and O. Lototskyi whose stories have been addressed in a separate study. Based on memoirs, diaries, and correspondence, the author concludes about the influence of the poet’s work on T. Zinkivskyi, M. Slavinskyi, P. Tuchapskyi, Ye. Chykalenko, B. Hrinchenko, M. Hrushevskyi, and D. Doroshenko. They all had “Kobzar” among their books, while the perception of Shevchenko’s works by them was not identical. For T. Zinkivskyi, M. Slavinskyi, and B. Hrinchenko the poet formed the foundation of their own creativity; M. Hrushevskyi deepened his knowledge of Shevchenko’s work under the influence of О. Konyskyi; D. Doroshenko became interested in Shevchenko’s poetry still in childhood. Ye. Chykalenko considered Shevchenko’s work to be insufficiently developed, as well as М. Drahomanov. P. Tuchapsky adapted Shevchenko to socialism. Not everyone was impressed by “Kobzar” as a child due to difficulties in perceiving Shevchenko’s poetry at an early age. The very access to his works, especially uncensored, was also limited in Russia, but as an adult, each intellectual of the post-sixtiers (except P. Tuchapskyi) recognized Shevchenko’s influence on the formation of his own national identity. Although the generation of the post-sixtiers was focused mainly on politics rather than cultural work and their circle of reading was broader than the one of their predecessors, Shevchenko did not lose his signficance for them either. The post-1860s generation also understood the need for scholarly studies on Shevchenko’s works; in particular, V. Domanytskyi critically examined the poet’s texts.У статті розглянуто значення Шевченкової поезії для формування національної свідомості покоління українських інтелігентів-постшістдесятників у Російській імперії ХІХ ст. Авторка аналізує спогади, щоденники й листування, на підставі яких робить висновок про рецепцію творчості поета Т. Зіньківським, М. Славінським, П. Тучапським, Є. Чикаленком, Б. Грінченком, М. Грушевським, Д. Дорошенком. Із розгляду джерел особового походження випливає, що «Кобзар» був серед лектури кожної з названих осіб. Не на всіх ця книжка справила враження в дитинстві, адже дітям було складно сприймати поезію Шевченка. Доступ до його творчості, особливо позацензурної, також був у Росії обмеженим, але вже в дорослому віці кожен із мемуаристів визнавав Шевченків вплив на формування власної національної ідентичності
Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
Full text linkThe paper deals with the biblical prototext in L. Mosendz’s novel “Th e Last Prophet”. This work focuses on the figure of John the Baptist making the most full coverage of the prophet’s personality in Ukrainian literature. Besides the historical sources, the novel is based on the ideological and aesthetic pattern of the Holy Scripture. However, the canonical text has been significantly rethought. The specifics of interpreting the biblical prototext in L. Mosendz’s novel have not yet been the subject of special research, although many scholars paid attention to the biblical basis of the work. Therefore, the purpose of the present paper is to highlight the peculiarities of the biblical prototext embodied in the novel “The Last Prophet”. The analysis of the plot, figurative and stylistic levels was necessary for achieving this goal. At the plot level, the common and distinctive features of the biblical and fictional stories of the John the Baptist’s life have been indicated. The distinctive features appeared to be more numerous as the text of the novel complements rather than repeats the prototext (the Gospel of Luke). Psychologization, the scholarly motivation of events, the manner of filling “semantic gaps” with both oneiric visions and historical narrations are the specific features in reproducing the biblical story. The main characters of the work Jehohanan and Elizabeth, unlike original biblical characters, are endowed with portrait characteristics and shown in the dynamics of age and spiritual growth. Creating them, the author combines the Old and New Testament prototypes: Eliseba — Sarah, the Mother of God; Jehohanan — David, Elijah, Isaiah, Moses, and Messiah. In this context, the figure of Elizabeth appears as a generalized image of the Mother, and the figure of Jehohanan — as a common image of the Prophet. Th e sacred vocabulary, biblical anthroponyms, toponyms, aphorisms, stylistic figures of inversion, amplification, gradation, etc. form the stylistic level of implementing the aesthetic means of the Holy Scripture. Some biblical quotations are given as poetically modified and emotionally characterized by the writer. The biblical prototext secures ideological and aesthetic integrity for the novel but doesn’t give the plot a strict direction. Although deeply rooted in the Holy Scripture, the novel by Mosendz is a completely independent work on the search for values of a man, people, and humanity.У статті здійснено спробу комплексного аналізу біблійної основи роману Л. Мосендза «Останній пророк». Її інтерпретацію розглянуто на трьох рівнях: сюжетному, образному і стилістичному. Висвітлено сюжетний паралелізм роману і біблійного тексту. Визначено особливості авторської рецепції першоджерела: психологізацію, каузальну мотивацію фактів, заповнення «змістових лакун» оніричними візіями та історичними екскурсами. Охарактеризовано образи голов них героїв (Елісеби, Єгоханана) та наведено їхні старо- й новозавітні прообрази. Окреслено стилістичну специфіку твору: використання художніх засобів Святого Письма, цитат, алюзій, сакральної лексики, антропонімів, топонімів, афоризмів
Загублена "намистина" "Зів’ялого листя"
Full text linkThe paper deals with the poem by Ivan Franko “My soul! The soul of my soul!”, which wasn’t published during the poet’s lifetime. As one of the poems from Franko’s poetic cycle “The First Bunch” it might have been included in the forthcoming collection “The Withered Leaves”. That’s why the general context of this collection is relevant. The researcher reviews the genre and creative history of the poem and gives attention to its psychobiographical context. The comparison of the published text with the autograph revealed a discrepancy that modifies interpretation.
The basis of this poetic reflection is the poet’s intimate feelings for Celina Żurowska (married name Zygmuntowska), so the paper focuses on this Polish woman, in particular her attitude to the poet and her influence on his work. The research focus also includes other works of the writer, which somehow relate to Celina. Her pride, stubbornness, and sometimes even contempt caused pain in the poet’s soul, which gave rise to poetic masterpieces. The memories of Franko’s contemporaries, as well as the ones of Celina herself, help to interpret the poem.
The researcher analyzed the work in terms of its structure, poetic composition, emotional tone, and iconosphere. The images of the pearl (shell) and the soul, which are the central symbols of this work, show semantic similarity. The pearl is a symbol of love that grows and becomes stronger due to patience, and at the same time, it is a metaphor for the soul.
The poetic language and versification have been examined as well.У статті докладно розглянуто не опублікований за життя І. Франка вірш «Душе моя! Душе душі моєї!». З’ясовано його жанр, творчу історію, особливу увагу звернено на психобіографічний контекст. В основі поетичної рефлексії — інтимні почуття поета до польки Целіни Журовської, тому в статті приділено увагу цій жінці, зокрема її впливу на творчість І. Франка. Вірш проаналізовано з погляду його архітектоніки, поетичної композиції та іконосфери. Виокремлено художні образи перлини (мушлі) та душі. Звернено увагу на поетичну мову й версифікацію. У дослідницькому фокусі також перебувають інші твори письменника (поетичні, прозові), що певною мірою стосуються Ц. Журовської, зокрема й вірші зі збірки «Зів’яле листя»
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша
Full text linkThe study examines the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” by Bohdan Ihor Antonych, a notable Western Ukrainian writer of the interwar period. Known primarily for his poetry, Antonych did not finish this novel-in-progress, leaving behind only draft notes, which offer a glimpse into the very process of his writing. Analyzed from the perspective of genetic criticism, Antonych’s manuscripts are treated as an avant-text, demonstrating a ‘scenario of writing’ in the transition from the novel of action to the novel of state.
In contrast to his image-based poetry, Antonych’s prose is based on the technique of description. Depicting nature or the urban environment, the author conveys a certain emotional and psychological condition; and paying special attention to qualitative adjectives, he appeals to the sensory experience of the reader. Despite the fact that the plan of the novel indicates the main events of the plot, the author mainly captures the emotions of the characters. Dialogues also play an unusual role in the text as their function is an expressive rather than a communicative one.
Since the dynamics of the text are based on emotional and psychological movement, and not on the succession of events or judgments, it is considered to be an example of affective poetics in Ukrainian modern literature. The affect appears in Antonych’s text as a force and tension. It shapes the human personality and at the same time challenges it. The affect goes beyond discursiveness and captures the body while its intensity is expressed through the voice and speed. Antonych’s characters share a common transpersonal experience in their childhood and a common object of desire after becoming adults. Moreover, the transfer of emotions into the sphere of interpersonal relations gives to the affect not only a psychological but also an ethical dimension.
The researcher analyzes Antonych’s manuscript focusing on the dynamics of writing and not on the dynamics of the plot, and this approach gives reason for the conclusion about the affective nature of Antonych’s prose. It is evident that in the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” Antonych depicts the modernist type of literary character as ‘homo sentiens’, who perceives the world in a subtle way and experiences it deeply.Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний роман Б. І. Антонича «На другому березі» розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових змін як свідчення «поетики стану», що виводить письмо за межі дихотомій суб’єкта й об’єкта, Ероса і Танатоса, людського й не-людського — за рамки індивідуалізму й самої мови, у сферу інтерсуб’єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма