Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Конфлікт «Свій—Чужий» у драматургії Лесі Українки: етнонаціональний та світоглядний аспекти
Full text linkThe paper focuses on the specific features of the ‘One’s own — Alien’ conflict in the dramatic works by Lesia Ukrainka. The majority of her dramas and dramatic poems were written on the basis of foreign cultural phenomena, including the Ancient Greek, Biblical, and other topoi and images. Foreign cultural realities are aimed at the actualization of both the entire context of Ukraine and the writer’s autobiographic discourse in a recipient’s consciousness, forming the imagological paradigms ‘One’s own — Alien,’ ‘Me — Another’. Upon involving the imagological theories, the author of the paper traces the development of dialogue between various cultural realities in Lesia Ukrainka’s dramatic works. This allowed elucidating the peculiarities in the artistic representation of the exotic topoi of different countries as the significant feature of Neoromantic and, in general, Modernist discourses, which were basic for Lesia Ukrainka’s writing. The textual analysis of Lesia Ukrainka’s dramas reveals the specific features of unfolding the ‘One’s own — Alien’ conflict, first of all, on the ethnic-mental level, epitomized in the ‘conquered — conqueror’ collision of the plays “Babylonian Captivity”, “Over the Ruins”, “Orgy” and “Boiarynia”. The other dimension is the worldview and religious level, mostly realized through the collision ‘Antiquity — Christianity’ (“In the Catacombs”, “Rufinus and Priscilla”, “Martian the Lawyer”, and others). It is proved that the ‘One’s own — Alien’ conflict deepens the problems of the works and serves as a way to reveal the essential characteristics of the heroes. The paradigm of the mentioned conflict highlights the borders of the national and personal identities, emphasizes axiological concepts and active ideas, fundamental for Lesia Ukrainka’s dramatic works, such as the tragedy of misunderstanding, the need for constructive dialogue, the necessity of choice, the search for spiritual and national freedom, the meaning of sacrifice, and the role of art.У статті висвітлено особливості розкриття конфлікту «Свій—Чужий» у драматичних творах Лесі Українки. Текстовий аналіз дає змогу простежити специфіку розгортання означеного конфлікту на етноментальному рівні (репрезентований у формі колізії «поневолений—поневолювач») та на світоглядно-релігійному рівні (переважно реалізований у колізії «античність—християнство»)
Ресторани і трактири в Шевченковій повісті «Художник» (з нових коментарів)
Full text linkBesides specifying or clarifying the current address of the restaurants and taverns mentioned in the story, it appeared necessary to give a minimum description of this or that eating-house as most of the relevant names and cases of comparing and contrasting some of them say little to a common reader and sometimes to a specialist as well. The study of these restaurants and taverns adds many new details to Shevchenko’s biography. Based on the information of the author’s contemporaries (mostly from the 1830s—1840s), descriptions in the fiction ot the time, as well as city guides and directories, the paper presents characteristics of St. Petersburg restaurants and confectioneries of Alexander, Delli, Dume, Klee, Saint Georges, the Roman cafes Lepri and Greco.
The paper proves that Madame Jurgens’ eating-house was located not on the sixth line of Vasilyevsky Island, but the third one, near the Great Avenue, not far from the wine cellar of Ja. Vochts on the second line. It refutes the erroneous localization by M. Morenets who believed that Jurgens canteen worked in a house at the modern address 6 Buzky Lane / 7 the 6th line. In fact, there was a tavern “The Golden Anchor”, which is also visited by the characters of the story. There is evidence that allows assuming that the tavern “Berlin” mentioned in the story as one in the corner of the 6th line and Academic Lane was located at the modern address 3 6th line / 10 Academic Lane, because since the early 19th century there was a wine shop in this particular building, and not in the one at the opposite corner.
When not lacking money to pay, Shevchenko and his Academy classmates had lunch mostly in Madame Jurgens’ eating-house. If they could afford it, getting paid for a portrait or something, they visited the restaurant Klee. K. Bryullov could sometimes invite them for dinner at Delli’s confectionery or Alexander’s restaurant. Shevchenko also knew some other aristocratic eating-houses and, of course, just heard of Roman cafes from others.Вивчення згаданих у повісті ресторанів і трактирів додає чимало нових деталей до Шевченкової біографії. На підставі свідчень сучасників, описів із тогочасних художніх творів, інформації з путівників та міських довідників наведено характеристики петербурзьких ресторанів і кондитерських Александра, Деллі, Дюме, Клеє, Сен-Жоржа, римських кафе Лепрі та Греко. Д оведено, що кухмістерська мадам Кароліни Юргенс розташовувалася не на 6-й лінії Васильєвського острова, а на 3-й, поблизу Великого проспекту, неподалік винного погребу Я. Фохтса на 2-й лінії. Обґрунтовано припущення, що згаданий у повісті трактир «Берлин» на розі 6-ї лінії і Академічного провулка містився за сучасною адресою 6-та лінія, 3 / Академічний провулок, 10, оскільки в цьому будинку, на відміну від наріжного навпроти, від початку ХІХ ст. працював винний магазин
Тривожна маскулінність фланера: компаративний аналіз романів «Туман» М. де Унамуно і «Записки Кирпатого Мефістофеля» В. Винниченка
Full text linkAt the beginning of the 20th century, modernist literature starts to face the new existential issues unfolded in the urban environment. One of these issues is the phenomenon of anxious masculinity caused by the destruction of the patriarchal paradigm.
In the literatures that were moving from the traditional type of culture to urban and modern, the writers described men who went out on the streets, converting themselves into the urban cultural type known as flânerie. The practice of ﾠflânerie, first presented in French literature, became popular in other European literatures as well, Spanish and Ukrainian not being exceptions. However, the type of flâneur in these two literatures still requires a scrupulous study.
The paper provides a comparative analysis of M. de Unamuno’s “Niebla” (“Mist”) and V. Vynnychenko’s “Zapysky kyrpatoho Mefistofelia” (“Notes of Snub-Nosed Mephistopheles”) aiming to analyze the represented types of flâneurs. The novels demonstrate the specifics of flâneur’s discourse in Spanish and Ukrainian literatures, which were undergoing modernization processes. The comparison of such elements as writers’ urban experiences, protagonists’ interaction with the urban space, meeting with the modern women on the streets as the main plot element, and gender issues allowed defining different reflections on anxious masculinity and broadening European ﾠflânerie discourse. In addition, the analysis defined the protagonists of the novels as proto-ﾠ вneurs, which creates the perspective for further studies of the ﾠflânerie in Spanish and Ukrainian literatures.
The results of the research provide arguments for the hypothesis that the ﾠflânerie is one of the modernist perception strategies, symptomatic for European culture.У статті здійснено порівняльний аналіз романів М. де Унамуно «Туман» та В. Винниченка «Записки Кирпатого Мефістофеля». Предмет розвідки — феномен тривожної маскулінності, котрий з’являється в урбаністичному просторі і слугує симптоматикою руйнації патріархальної культурної парадигми. Головні герої романів поєднані спільними проблемами ідентичності, сексуальності, гендерних ролей, які вони намагаються вирішувати у практиках ходіння вулицями міста. Водночас обидва письменники втілюють у протагоністах різні підходи до осмислення кризи чоловічої ідентичності. Результати дослідження увиразнюють форми оприявнення фланерського дискурсу, що активно розвивався в європейській літературі на початку ХХ століття
Баркарольний принцип композиційно-жанрової організації «Берестечка» Ліни Костенко
Full text linkThe paper deals with a historical novel in verse by the celebrated modern Ukrainian writer Lina Kostenko, for the first time analyzing it totally in a synesthetic way — through the component of musicality (namely barcarole principle of poetic creativity). The folklore origins of barcarole in the world culture have been traced, as well as the peculiarities of the absorption of the genre by professional music and literature, especially Ukrainian. Formation of the genre in the creative work of the author of “Berestechko”, who is the poet of a special musical feeling, deserves special attention. Barcarole is one of the forms of modernity in the creative thinking of Lina Kostenko; it is a natural writer’s way of perceiving reality and transforming it into an aesthetic system of artistic work (both in poems and the novel in verse). Being inclined to poetically adopt chamber and solo musical genres, the poetess creates a special voice polyphony in “Berestechko”, where each sense construct of a modern unity, i. e. novel lyric epos and barcarole, sounds both separately and complementarily, and the part of a protagonist merges into “I” of a speaker. The compositional function of barcarole in “Berestechko” is the modeling of a central character of the text. It is hetman Bohdan Khmelnytskyi, spiritually undermined by the recent defeat. The barcarole elements are used for constructing the author’s version of this failure and its consequences, which spread around Ukraine as circles on water; absorbing a soothing rhythm of a song, which can cure the soul with love; shaping the architectonics of the text in the form of 'splashes'-'circles' with poly-functional titles and subtexts. In the genre structure of the novel, barcarole is essential both in the development of the theme and its stylistic implementation. In the unity of the work, one may notice “prelude”, the main part, and “postlude”, each part with its artistic sense. The images typical for a barcarole — water, boat, song, woman, love, etc. — are designed in accordance with the agrarian microcosm of the main character and its symbolic senses. Time flow, self-immersion, and love do not only spiritually heal hetman Bohdan Khmelnytskyi, but give his life a direction and endow his figure with grandeur. The neoromantic potential of barcarole and the novel in verse correspond well and join in the final coda about the unshakable courage and heroism of the Ukrainian warriors. У статті вперше цілісно і в синестетичному річищі (через компонент музичності — власне, баркарольний принцип поетичного творення) проаналізовано історичний роман у віршах «Берестечко» Ліни Костенко. Простежено особливості засвоєння жанру, виформування його в доробку авторки «Берестечка» — поетки особливого музичного чуття й ідіостильового заглиблення у сферу музики. Установлено, що баркарола стала однією з форм модернізації художнього мислення Ліни Костенко. У «Берестечку» поетка витворює особливу голосову поліфонію, в якій кожна зі змістоформ-конструктів модерного цілого (романний ліро-епос і баркарола) звучить і виокремлено, і взаємодоповнюючись, а партія героя-протагоніста зливається з «я» суб’єкта мовлення
Поетичне трикнижжя Івана Гнатюка початку 1990-х років: чому Україна не почула пророка «нового літочислення»?
Full text linkThe poetry books by I. Hnatiuk, edited in independent Ukraine, are especially valuable due to the first publication of his poems written in prison. He appeared in front of the reader in his true poetic self, without distortion of censorship, only in the 1990s — in a kind of poetical trilogy beginning with the collection “New calculus of time” (Kyiv, 1990). Three poetry books from the early 1990s — “New calculus of time”, “Via Dolorosa” and “True Revenge” — contain the restored early lyrics and poems of the author prisoner. I. Hnatiuk introduced into Ukrainian poetry the topics and issues related to the crimes of Stalin’s tyranny, the national resistance movement, and the threats of imperial aggression from Moscow in the time of Ukrainian independence. Hnatiuk never announced any prophecies of the expected ‘happy future’ in the new Ukraine, although the collections had a distinct prophetic orientation. The poems of the 1980s and 1990s were also presented, including the cycles brought to life by the Chornobyl disaster. The poet perceived the man-made environmental catastrophe as the last ‘wrath of God’, ‘the deadly tornado’ of the atomic Apocalypse. The evident journalistic component of the three-volume collection requires deeper reading and study in the context of the post-Soviet literature. Based on the classical poetic means and great verse epic forms, the poet created a new expressive type of the lyrical character — the persistent and uncompromising martyr of the Soviet concentration camp. According to the author of the paper, the unsubstantiated evaluations of Hnatiuk’s works as graphomania can be easily refuted by examples of his unique mastery and free command of the word.Три поетичні книги початку 1990-х — «Нове літочислення», «Хресна дорога» та «Правда-мста» — включають відновлену ранню лірику й поеми автора-каторжанина. І. Гнатюк увів в українську поезію теми та проблематику, пов’язані з масовими злочинами сталінської тиранії, з націоналістичним рухом опору, із загрозами імперської агресії з Москви в час незалежності. Спираючись на класичну поетику в ліриці та великій епічній формі (сонети, балади, цикли, поеми), мистець створив новий експресивний тип ліричного героя — затятого й безкомпромісного мученика радянської каторги. Тому бездоказові оцінки Гнатюкової творчості як графоманської спростовуються прикладами його унікальної майстерності, вільного володіння словом
"Отак тринадцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава": аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка "Полуйка"
Full text linkThe paper analyzes the poetics of Ivan Franko’s story “Poluika” — the work that was included in the second thematic collection on the oil industry of Boryslav named “‘Poluika’ and other stories about Boryslav” (Lviv, 1899). The researcher focuses on the modern, in particular impressionistic, principles of displaying the working and industrial environment. The narration is performed through the life story of an old oilman who, being at the end of his life, recalls a custom of ‘poluika’, which existed among Boryslav oilmen thirty years ago. The new elements of “Poluika” poetics help in the deeper revealing of the inner world of a character, his values, and psychology. The story shows a number of new changes at the level of formal features of poetics. It presents still unknown aspects of Boryslav life and reflects the eloquent features of the modernistic type of I. Franko’s creative work. The story is based on retrospection of the events that happened thirty years ago, and this approach also makes its plot and composition peculiar. The origin, primary meaning, and expressive content of the word “poluika”, used as a title, have been clarified.
The industrial landscape wasn’t new in contemporary literature but the writer tended to use it in an innovative way. The workers presented by Franko gain such new features as social, moral, and professional maturity. The researcher also pays attention to the peculiarities of applying the first-person form of narration tested by Ivan Franko in his works from 1870―1880. In general, “Poluika” has the genre features of a story but the structure of the work also reveals evident elements of a short story. Thus, the genre of “Poluika” is defined as a short story of social psychological content.У статті здійснено аналіз-інтерпретацію Франкового оповідання «Полуйка», що ввійшло до другої тематичної збірки про нафтопромисловий Борислав — «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» (Львів, 1899). З’ясовано походження, значення та індивідуально-авторське наповнення словоформи «полуйка», винесеної в заголовок. Розглянуто модерні, зокремаімпресіоністичні, принципи зображення робітничо-виробничого середовища крізь призму розповіді старого ріпника Івана, який на схилі життя згадує про робітничий звичай полуйки. Розкрито своєрідність сюжетно-композиційної побудови твору, скомпонованого на основі персонажної ретроспекції минулих подій. Досліджено низку новітніх змін на рівні формальних особливостей поетики. З огляду на дифузну генологічну сутність «Полуйки» (структура оповідання виявляє також виразні новелістичні аспекти) жанр твору потрактовано як новелізоване оповідання соціально-психологічного змісту
Поет на другому березі: поетика афекту у прозі Богдана Ігоря Антонича (cтаття друга)
Full text linkThe is the second paper of the two-part study examining the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” by Bohdan Ihor Antonych, a notable Western Ukrainian writer of the interwar period. Known primarily for his poetry, Antonych did not finish this novel-in-progress, leaving behind only draft notes, that offer a glimpse into the very process of his writing. Analyzed from the perspective of genetic criticism, Antonych’s manuscripts are treated as an avant-text, demonstrating a ‘scenario of writing’ in the transition from the novel of action to the novel of state.
In contrast to his image-based poetry Antonych’s prose rests on the technique of description. Depicting nature or the urban environment, the author conveys a certain emotional and psychological condition. Paying special attention to qualitative adjectives, he appeals to the sensory experience of the reader. Despite the fact that the plan of the novel indicates the main events of the plot, the author mainly captures the emotions of the characters. Dialogues also play an unusual role in the text, as their function is expressive rather than a communicative one.
Since the dynamics of the text is based on emotional and psychological movement, and not on the sequence of events or judgments, it is considered to be an example of affective poetics in Ukrainian modern literature. Affect appears in Antonych’s text as force and tension. It shapes the human personality and at the same time challenges it. Affect goes beyond discursiveness and captures the body; its intensity is expressed through the voice and speed. Antonych’s characters share a common transpersonal experience in their childhood and a common object of desire after becoming adults. Moreover, the transfer of emotions into the sphere of interpersonal relations gives the affect not only a psychological but also an ethical dimension.
Analyzing Antonych’s manuscript, the author of the paper focuses on the dynamics of writing, not on the one of the plot, and finds grounds for conclusions about the affective nature of Antonych’s prose. It is evident that in the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” Antonych depicts the modernist type of literary character as homo sentiens, who perceives the world in a subtle way and experiences it deeply.Стаття становить другу частину дослідження, у якому недописаний роман Богдана Ігоря Антонича «На другому березі» розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових змін як свідчення «поетики стану», що виводить письмо за межі дихотомій суб’єкта й об’єкта, Ероса й Танатоса, людського й не-людського — за рамки індивідуалізму і самої мови, у сферу інтерсуб’єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма
Пантелеймон Куліш у долі й творчості Михайла Старицького (до постановки проблеми)
Full text linkThe paper focuses on the relationship of two Ukrainian literature classics of the 19th century Panteleimon Kulish and Mykhailo Starytskyi, the viewpoint of the latter being basic in this research. The study reveals some aspects of biographical and then creative nature that had an impact on the outlook of the younger writer (M. Starytskyi). There were noticeable differences in the characters and temperaments of the two writers. The noble tolerance on the part of M. Starytskyi allowed maintaining a constructive dialogue between colleagues, despite the substantial worldview and historiosophical ‘swings’ of P. Kulish in the 1870s and 80s. As to typological convergences and differences in the field of literature, it is noted that P. Kulish’s “Commoners’ Council” (“Chorna Rada”) had a signifi cant and long-lasting impact on Starytskyi’s outlook and subsequently his prose works (especially fiction). The prophetic potential of Kulish’s novel (commoners’ councils as the causes of ‘ruin’, the destructive nature of the thoughtless spontaneity of the masses, the threat of populism, etc.) was realized in Starytskyi’s writings. The study shows that in different spheres of creative work, both P. Kulish and M. Starytskyi tended to innovations and experiments focused on the best achievements of European literatures. Special attention is paid to the debatable issue of the classics’ priority in ‘breaking the patterns’ of imitating Shevchenko’s manner of verse (based on the judgments of I. Franko, M. Zerov, and Ye. Nakhlik). The author of the paper defends the view of at least simultaneous overcoming the mentioned patterns by P. Kulish and M. Starytskyi. Some analytical comments are given to M. Starytskyi’s judgments about T. Shevchenko, contained in his letters to P. Kulish. The analysis of M. Starytskyi’s works (novels, dramas, some poems) shows that their author did not share the views of the late works by P. Kulish concerning the historical role of the Cossacks and haidamak movement.У студії докладно проаналізовано життєві і творчі взаємини двох класиків українського письменства ХІХ ст.; визначальний кут зору — «від» М. Старицького. Простежено аспекти як біографічного, так і творчого плану. Зроблено акцент на помітних відмінностях рис характеру і вдачі кожного з письменників. У розгляді типологічних збіжностей і розбіжностей на полі творчості зауважується, що роман «Чорна рада» мав значний і тривалий вплив на формування світогляду, а згодом і підходів молодшого автора до написання прозових творів, зокрема в реалізації пророчого потенціалу Кулішевої хроніки. Приділено увагу дискусійному питанню про те, хто із цих класиків у царині поезії першим почав «ламати шаблони» наслідування Шевченкової манери віршування. На основі аналізу творів М. Старицького виснувано, що їх автор принципово не поділяв поглядів «пізнього» П. Куліша на історичну роль козацтва та гайдамацького руху
«Радуйся, Маріє!»: модифікація молитви прослави у Віри Вовк і Павла Тичини
Full text linkThe paper comparatively analyzes the modification of the laudatory prayer “Rejoice, Mary!” in the poems by V. Vovk and P. Tychyna. The comparison helps to reveal the peculiarities of the authors’ styles in the modifications of the prayer and makes it possible to see the deep unity of emigrational and continental literature. The prayer of Vira Vovk has its sources in the akathist to the Mother of God. In the poem “Rejoice!”, the poetess retains the general structure of the akathist, modifying some details: she uses twelve lines instead of thirteen and keeps the address “Rejoice!” not in every line but only in odd numbers. In the poem “Celestial Tit”, the akathist acquires the features of a verse form, and the address “Rejoice” is present only in the first and ninth lines. However, the second strophes of the poems “Rejoice!” and “Heavenly Tit” give grounds to consider these texts as variants of the same work. The works by Vira Vovk show a combination of images being characteristic of the church akathist to the Mother of God (lilies, roses, universe of joy, virgin and mother) with individual authorial ones (heavenly forget-me-not, four-leaf clover, sparkling star, chorale of winged, celestial tit).
The address “Oh, rejoice, Mary!” from the poem “The Dolorous Mother” by P. Tychyna refers to the scene of the Annunciation and the prayer “Ave, Maria” (“Rejoice Mary, full of grace”), which is part of the rosary prayer. Despite the address “Rejoice”, P. Tychyna’s poem is imbued with sorrow. The events of the poem take place after the Crucifixion, before the Resurrection. The address “Oh, rejoice” is contrasted with the drama of a mother looking for a crucified son and also with Ukrainian history and the landscape. In V. Vovk’s piece “Dormition”, the events take place after the Resurrection, and therefore the Mother of God is not sad but smiling, full of joy; she merges with the landscape and not contrasts with it.У статті в компаративному аспекті проаналізовано модифікацію молитви прослави «Радуйся, Маріє!» у поезії В. Вовк і П. Тичини. З’ясовано, що у Віри Вовк ця молитва має джерела в акафісті до Богородиці та модифікує його, зберігаючи ознаки акафісту (вірш «Радуйся!») або ж надаючи йому ознак куплетної форми («Небесна Синиця»). У П. Тичини звертання «Ой радуйся, Маріє» з вірша «Скорбна мати» відсилає до сцени Благовіщення і молитви «Ave, Maria» («Радуйся, Маріє, благодаті повна»), що є частиною молитви на розарію.
Попри звертання «Радуйся», твір П. Тичини перейнятий скорботою. Тоді як у вірші В. Вовк «Успеніє», що розвиває тему вірша П. Тичини, домінує мотив радості
«Завойовники» Юрія Яновського: автор у пошуках назви твору
Full text linkThe titles of Yurii Yanovskyi’s plays have not been studied yet. There are research works dealing with different issues of his plays and focusing on the titles of his novels but not plays. The present paper analyzes different variants of the title that Yanovskyi had for his play finally called “Zavoiovnyky” (“The Conquerors”). The writer’s purpose was to find a name that would most accurately reflect the idea and emphasize the main theme of his work. The author was focused on two topics while writing the play. The first one was war and fight, and the second was international consciousness and unification of the working class. The writer had considered more than thirty optional titles before he chose the final one. It is important to note that Yanovskyi had started creating variants of the title before the text of the play was finished. Therefore, some options had been related to the themes that finally were not manifested in the play, or at least were not presented in scale sufficient for giving ground to the correspondent names. Some of the variants were not only related to the themes of the play but also directly referred to some episodes, sometimes omitted in the final version and kept only in the drafts. Some optional titles implied a wider metaphorical sense. The last approach is relevant for the final title “Zavojovnyky” as well. With this word Yanovskyi didn’t name a physical conquest of some land by some people, but the expansion of the idea of uniting the working class around the globe. The author directly expressed this idea in the final monologue of his play, with the statement that the working class aims to conquer all the world.У статті розглянуто варіанти назви, які Ю. Яновський підбирав для п’єси «Завойовники», та принципи їх добору. Досліджено чернетки письменника як джерело назв, проаналізовано епізоди й деталі, що не ввійшли до п’єси, але мали вплив на появу її окремих заголовків. Звернено увагу на зв’язок варіантів назви безпосередньо зі змістом твору і з позатекстовою реальністю. Результати дослідження показують, що Ю. Яновський розглянув понад тридцять варіантів, перш ніж обрати заголовок «Завойовники». Їх аналіз, а також розгляд пов’язаних із ними чернеток дає підстави припустити, що автор намагався знайти назву, яка б найкраще акцентувала наскрізну ідею твору. Велика кількість варіантів була зумовлена не тільки ретельним творчим пошуком, а й тим, що Ю. Яновський почав добирати назву для п’єси на ранньому етапі, коли сюжет і головна ідея ще не були остаточно сформовані