Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Образ Григорія Сковороди в поетичних інтерпретаціях Павла Тичини і Василя Стуса
Full text linkThe comparison of works by P. Tychyna and V. Stus allows us not only to see the common and different in the interpretation of Hryhorii Skovoroda (comparative aspect) but also to notice the reasons for one or another interpretation (historical aspect). In P. Tychyna's works H. Skovoroda is inscribed in the character's historical time (Koliivshchyna) in the same way as the author of the poem is inscribed in his historical reality (Sovietism), while in V. Stus’s poems both the character and the author are outside their time (Koliivshchyna and Sovietism respectively). For both poets — H. Skovoroda and V. Stus — the external appeared as transient, and ‘the inner man’ had the status of eternal one. Tychyna and V. Stus use the image of Н. Skovoroda as their alter-ego. The former author describes Н. Skovoroda as a revolutionary who stands on the principles of class ideology. Tychyna had been writing his poem-symphony “Skovoroda” in the period from the formation of Soviet power to the time of Stalinism as its most brutal version. This poem-symphony is a tribute to the time, which helped him phisically survive. In V. Stus’s version, Н. Skovoroda is thinking about moral self-improvement. He is a philosopher who cares for the fate and future of the Ukrainian people. V. Stus, living under the Soviet system, did not accept it and put up a strong resistance to it as a representative of the sixtiers. Stus’s poetry considered in this article may be regarded as a polemic with the poem-symphony “Skovoroda” by P. Tychyna. Moreover, the poem “Introduction to the poem “Skovoroda” by V. Stus shows that this polemic was planned in the format of the same genre — the poem, although it never unfolded, remaining only in fragments. Tychyna’s work also has a fragmentary nature due to both the long time of writing and the two-layered image of H. Skovoroda. The poet tried to show Skovoroda as a philosopher and a revolutionary (with the dominance of the latter).У статті проаналізовано образ Григорія Сковороди в поезії П. Тичини й В. Стуса. Зіставлення творів дає змогу не тільки побачити спільне і відмінне в зображенні цієї постаті (порівняльний аспект), а й зауважити причини тієї чи тієї інтерпретації (історичний аспект). У П. Тичини Г. Сковорода постає революціонером, що стоїть на засадах класової ідеології. У В. Стуса — філософом, що вболіває за долю всього українського народу
Роман «Останній пророк» Леоніда Мосендза: джерела, жанр, структура, образ
Full text linkThe paper analyzes the novel “Th e Last Prophet” by Leonid Mosendz focusing on its sources, the genre nature and structure, and the genesis of John the Baptist’s image. There were objective and individual reasons for Mosendz’s appeal to the biblical myth of John the Baptist, which have been explained. Attention is drawn to problematic areas in the interpretation of the novel by Mosendz’s critics. Among the sources that the writer turned to while working on the novel were “Jewish Antiquties” by Josephus Flavius, “The Life of Jesus” by Ernest Renan, and “Christ Unknown” by Dmitry Merezhkovsky. The traces of these books are recognizable in the text of Mosendz’s novel.
“The Last Prophet” combines the elements of several genres, the most important of which are three: apocryphal, historical, and didactic. Mosendz’s work has a complex multifaceted structure. Th e novel’s three parts have their parallels with the biblical text: the Old Testament poetic model corresponds to the first part, the biographical model of the Gospels to the second, and the historical model of the Acts of the Apostles to the third. Special attention is paid to the connection of the novel to the literary biography of Joan the Baptist, an iconic figure in the European tradition. The interpretation of this image by the author is peculiar and unique to European literature. Thus, Mosendz’s “The Last Prophet” is a lengthy multifaceted epic story about John the Baptist, based on historical sources and religious texts and reproduced at high ideological and literary levels.Стаття присвячена аналізу роману «Останній пророк» Леоніда Мосендза. Досліджуються джерела, жанрова природа і структура твору, звертається увага на генезу образу Єгоханана, підкреслюється зв’язок роману Мосендза з літературною біографією цього культового в європейській літературі образу, своєрідність і неповторність його потрактування. Стверджується, що Мосендзів «Останній пророк» — складне за жанром і структурою, сюжетно багатопланове епічне полотно, створене на основі історичних джерел і релігійних текстів на високих ідейному й художньому рівнях
Про могилянський підтекст у діалозі Григорія Сковороди «Брань архистратига Михаила со Сатаною»
Full text linkThe paper explores Hryhorii Skovoroda’s dialogue “Archistratigus Michael's Fight with Satan” (“Bran Arkhystratyha Mykhaila so Satanoiu”, 1783), which contains several quotations from two authors — Teofan Prokopovych and Varlaam Liashchevskyi – who belonged to Skovoroda’s Alma Mater, the Kyiv Mohyla Academy. Being a unique occurrence in Skovoroda’s writings, these quotations from contemporary authors have been analyzed as an instance of a peculiar “Mohylian subtext” that sheds light on the relationship between the Ukrainian philosopher and his Alma Mater. In “Bran Arkhystratyha”, the angelic ranks battling against demonic forces sing a song taken from Liashchevskyi’s tragicomedy “The Chased Church” (“Honymaia tserkov”) and from Prokopovych’s 1709 epinikion in honor of tsar Peter’s victory near Poltava. While Prokopovych’s verses have been slightly changed (Antichrist replaces ‘apostate’ — ‘otstupnyk’) to reflect the major theme of “Bran Arkhystratyha” — the fight against Satan — the presence of two fragments from Liashchevskyi's tragicomedy in the text is even more important, as “Bran Arkhystratyha” is the only available source for reconstructing the textual content of this tragicomedy, of which we do not possess any extant copies. Of particular interest are also the paratextual materials attached to the quotations from Liashchevskyi and Prokopovych. All three citations are accompanied by an explanatory note stating: 1) the author to whom the citation belongs; 2) the authors’ affiliation to the Kyiv-Mohyla Academy; 3) information about the fire that destroyed the library of the Kyiv-Mohyla Academy on February 29, 1780. This choice testifies to a specific urge on Skovoroda’s part to honor Alma Mater and its representatives three years after the fire that threatened its book collection and cultural legacy. In this personal tribute, the notion of memory acquires a specific meaning for, in the case of Liashchevskyi, “Bran Arkhystratyha” preserves a text that would not otherwise have been transmitted. Thus, the ‘victory’ glorified in the dialogue becomes first and foremost a victory against oblivion, through the projection of the Word into the realm of eternity.Досліджується єдиний випадок, коли у творчості українського філософа Григорія Сковороди наявне текстове запозичення із двох авторів, що належали до його alma mater, — Варлаама Лящевського та Теофана Прокоповича. У корпусі діалогів цього автора майже цілковито відсутні прямі цитати із сучасників. Тож у статті з’ясовано особливі семантичні конотації, що їх має цей могилянський підтекст, висвітлено проблеми, які він породжує, і міру, до якої ці вставки дають нам змогу глибше зрозуміти зв’язок Сковороди з роками його навчання в Києві
Василь Стефаник у Чехії: прижиттєва критична й перекладна рецепція
Full text linkThe paper traces the perception of Vasyl Stefanyk’s works in Czechia, from the first mention of him by Ivan Franko in the monthly “Slovanský přehled” in 1898 to the obituaries of the writer, who passed away at the end of 1936. The research outlines the genre spectrum of Czech publications concerning Stefanyk’s works (translations; reviews in periodicals; scholarly, educational, and reference editions) and the circle of authors that paid attention to Stefanyk’s writings. In particular, it specifies the authorship of A. Proházka’s and V. Prach’s works assigned by cryptonyms.
Stefanyk’s writings aroused the interest of the authors representing various literary directions and groups: Czech Modernism (František Šalda), the decadent periodical “Moderní revue” (Arnošt Proházka), a group of anarchist rebels (Stanislav K. Neumann), and the Masaryk’s movement of ‘realists’. The decadents and ‘rebels’ even showed a special affection for the Ukrainian author, as they were the first to translate him in their magazines and published the writer’s earliest and most complete lifetime Czech collection “Povídky” (“Stories”) in 1905. There were five Stefanyk’s books published in the writer’s homeland during his lifetime, but the biggest attention of the Czech translators was drawn to the collection “The Little Blue Book”, and among the short stories — “The News”, “He Committed a Suicide”, “Maple Leaves”, and “My Word”. Among well-known translators were Karel Rypáček, Jaroslav Rozvoda, and Rudolf Hůlka.
Alois Koudelka, Jan Máchal, Vincenc Charvát published critical works exploring the expressionist style and existential issues of Stefanyk’s works. Czech critics often took guidance from the discourse on Stefanyk represented by I. Franko, B. Lepkyi, and Lesia Ukrainka. Perception of Stefanyk’s writings developed into an engaging study of the writer’s works in the institutionally branched and aesthetically dierentiated cultural environment of Czechia in the interwar 20th century. This interest helped to establish a closer Czech-Ukrainian literary dialogue.У статті досліджено тематичні й жанрові виміри процесу сприймання творчості прозаїка. З’ясовано, що відкривавчі статті І. Франка в місячнику «Slovanskэ přehled», перші переклади Стефаникових новел і полемічне зіткнення навколо них Ф. Кс. Шальди та Ст. К. Неймана поклали початок зацікавленому та плідному освоєнню новелістики українського митця. Окреслено жанровий спектр чеської стефаникіани (переклад, журнальна критика, наукові, освітні й довідкові видання) і коло письменників, перекладачів, літературознавців, які її розбудовували, оприлюднюючи результати своєї творчої праці в періодиці та книжкових публікаціях
Контексти київського романтизму: «український німець» Микола Гулак
Full text linkThe paper highlights the personal profile of the Cyril and Methodius Brotherhood member M. Hulak. The main focus is on studying his contribution to the development of Ukrainian romanticism. The tools of the theory of literary life allowed finding the optimal theoretical approach for systematization and comprehension of the available research materials. The biographical and cultural-aesthetic context plays an important role, emphasizing a number of essential aspects of the activity undertaken by the Cyril and Methodius Brotherhood. The research material also includes facts concerning education, social skills, and life principles that M. Hulak acquired in his university days. In the work, the study of Hulak’s education and national-cultural identity agrees with the understanding of his romantic interests, in particular his special interest in folk customary law and the peculiarities of the national character.
The paper aims to determine the main circle of Hulak’s Kyiv acquaintances, characterizes his important organizational, educational, and scholarly initiatives, clarifies the psychological motives of these actions. As far as it is possible, based on some facts and indirect evidence, the literary intentions of M. Hulak, not fully realized due to the arrests of the members of the Cyril and Methodius Brotherhood in 1847, have been analyzed. The cultural ideas adopted during his studies at the university, combined with romantic self-awareness, significantly determined the features of aesthetically marked behavior. The manifestations of romantic irony and grotesque were the key features of M. Hulak’s personal positioning in his communication with the investigators.У статті запропоновано інтерпретацію біографічних та культурно-естетичних фактів, що стосуються діяльності одного з організаторів Кирило-Мефодіївського братства — М. Гулака. Основну увагу зосереджено на вивченні його внеску в розвиток українського романтизму. Для добору й систематизації наявних фактів застосовано засади теорії літературного побуту. Дослідження біографічного матеріалу здійснено в руслі осмислення романтичних зацікавлень М. Гулака; зокрема, вказано на його інтерес до звичаєвого права та національного характеру. Відзначено, що його літературні плани не були реалізовані повною мірою через репресії проти Кирило-Мефодіївського братства. Поведінку М. Гулака на слідстві осмислено в контексті культурних моделей, обумовлених романтичною іронією та гротеском
Із Василем Блакитним проти Валер’яна Поліщука: фрагменти суспільно-літературної діяльності Євгена Касяненка
Full text linkThe paper covers unknown pages of Yevhen Kasianenko’s creative activity. Yevhen Kasianenko (1889—1937) was one of the pioneers of Ukrainian aircraft construction, a translator, and an active participant in the socio-political and literary movement of the 1910s—1930s.
The study reconstructs the literary and business relations between Yevhen Kasianenko, Vasyl
Ellan-Blakytnyi, and Valerian Polishchuk. The author analyzes their views on organizational
and conceptual forms of Ukrainian literature. The analysis of the projects and polemics initiated
by the writers tackles the question of the cultural and historical origins of the ‘Red Renaissance’ and the specifi cal formation of the Ukrainian proletarian literature.
This paper explores Yevhen Kasianenko’s involvement in the press of the Ukrainian People’s Republic period, his participation in the emergence of Ukrainian-language Soviet periodicals, the first associations of proletarian writers, and Ukrainian publishing houses, as well as his role in communication between Soviet writers and emigre artists. The study analyses for the first time the criminal case against Kasianenko and outlines his extensive connections within the Ukrainian literary environment. Kasianenko was one of those whose activity the Russian Communist Party leadership used for Sovietization policies in Ukraine as well as for the Ukrainization of the Bolshevik policy. He contributed to legitimizing the party’s political practices and symbolic images. Kasianenko’s biography shows that in ideological, scholarly, and cultural aspects, the Soviet civilization project was not radically innovative, largely existing in the orbit of the pre-revolutionary socio-cultural movement.У статті подано невідомі сторінки творчої біографії Євгена Івановича Касяненка (1889—1937) — одного з піонерів українського авіабудування, перекладача, активного учасника громадсько-політичного і літературного руху 1910—1930-х років. Основою дослідження є реконструкція літературно-виробничих відносин між Є. Касяненком, Василем Елланом-Блакитним та Валер’яном Поліщуком, висвітлення їхніх поглядів щодо організаційних і концептуальних форм українського письменства. Аналіз ініційованих ними проєктів і полемік актуалізує питання про культурно-історичні витоки «Червоного ренесансу» та специфіку формування української літератури як пролетарської
Польсько-латинський макаронізм і «слов’яноруська» мова
Full text linkThe paper focuses on the genesis of Ukrainian-Church Slavonic hybrid language, popular at the end of the 17th and during the 18th century among Ukrainian writers. Usually, this new love for the Church Slavonic, which led to the emergence of a hybrid literary form, is explained by two factors: piety to the Church Slavonic and the influence of Russian tradition, where the practice of mixing Church Slavonic with the vernacular was stable and almost unalterable. According to the paper’s author, the use of Church Slavonic as a religious and cultural marker, which had status advantages, was not a major and independent factor in the development of this practice. Th e poor knowledge of Church Slavonic in society and the lack of efforts to learn it, even among priests, undermine the notion that the sacralization of this language could lead to the creation of hybrid forms by itself. Th e Russian influence was not crucial as well, which is confirmed, in particular, by the proliferation of similar language use in the Right Bank Ukraine, free from tendencies of russification. The so-called ‘slovianoruska mova’ (Slavonic-Ruthenian language) was stimulated above all by the Latin-Polish macaronic mix, which, due to the local tradition of using such a language, and, importantly, through education, has been established in the public consciousness as a norm. The rhetoric courses and the practice of delivering occasional orations in Polish ensured the development of the trend. Therefore, both in Ukraine under Russian rule and in the Right Bank Ukraine within the Polish-Lithuanian Commonwealth, the creation of hybrid Ukrainian-Church Slavonic texts was just another way of actualizing one’s mental habit, produced by the regular use of the Polish-Latin language mixture.Предметом статті є генеза українсько-церковнослов’янського гібридного мовлення, популярного в кінці XVII—XVIII ст., та підстави його поширення в літературі. На думку автора, звернення до церковнослов’янської мови як до релігійно-культурного маркера, що має статусні переваги, не було основним і незалежним чинником у розвиткові цієї практики. Так само не мав вирішального значення російський вплив. Найбільше стимулював т. зв. слов’яноруську мову саме латинсько-польський мовний макаронізм, який і завдяки традиції послуговуватися таким типом мовлення, і через освіту був закріплений у суспільній свідомості як норма. А отже, творення гібридних українсько-церковнослов’янських текстів було для українців ще одним способом реалізації своєї-таки розумової звички, виробленої регулярним використанням польсько-латинської мовної суміші
Агапій Шамрай у пошуках синтетичної теорії літератури: 1920-ті роки
Full text linkThis article reconstructs the theoretical views of a literary historian and critic Ahapii Pylypovych Shamrai (1896—1952) in the context of perception of Oleksandr Potebnia’s philological and linguistic heritage — and at the same time in the context of the development of the formal method and sociological approach in Ukrainian literary criticism in the 1920s. The study offers a detailed analysis of Shamrai’s early work “O. Potebnia and the methodology
of the history of literature” (1924) in the connection with Russian formalists’ critical approach to Potebnia’s theoretical ideas. In his early work, Shamrai calls for a rethinking of Potebnia’s theory of the ‘inner form of the word’ and some of his other ideas, which, in his opinion, could be the basement for the further development of Ukrainian and Russian literary theory. Particular attention is paid to the study of a reader (audience) as a major component of literary analysis and interpretation. The idea of ‘studying a reader’ was crucial when Ukrainian scholars tried to combine two theoretical approaches — the formal and sociological methods. One of the best examples of such ‘synthetism’ in Ukrainian literary studies of the 1920s was Shamrai’s textbook “Ukrainian Literature. Brief overview” (1927, 1928), which is discussed in this article. The paper also argues that “synthetism” was inherent to the Ukrainian literary criticism of the 1920s in general. It was a theoretical framework used by many Ukrainian literary scholars, Oleksandr Biletskyi and Borys Jakubskyi being among them. Providing a historical context for Shamrai’s theories, the article also examines the historical and philological ideas of his older contemporary Oleksandr Biletskyi and estimates their influence on the development of Ukrainian literary criticism of that timeУ статті розглянуто теоретичні погляди літературознавця Агапія Шамрая (1896—1952) у контексті рецепції філологічної системи О. Потебні та розвитку формального й соціологічного методів в українському літературознавстві та критиці 1920-х років. Окрему увагу приділено вивченню проблеми читача як спробі поєднати два підходи до розуміння літературного твору — формальний і соціологічний. У статті також порушено проблему «синтетичності» українського літературознавства 1920-х
Мотив «шляхетного розбійництва» в Шевченковій повісті «Варнак» у зіставленні з новелою «Міхаель Кольгаас» Генріха фон Кляйста і романом «Жан Сбоґар» Шарля Нодьє
Full text linkThe paper develops comparative studies of Shevchenko’s story “The Convict” (“Varnak”) in a typological series with Western European works about the ‘noble robber’, namely in comparison with the novella “Michael Kohlhaas” by Heinrich von Kleist and the novel “Jean Sbogar” by Charles Nodier. Tere is no mention of these writers in Shevchenko‘s heritage; neither of the works had been translated into Russian during his lifetime, although he could get limited information about the authors from literary periodicals of the time. Accordingly, a comparative-typological approach is used in the analysis of texts. Several coincidences and parallels have been traced, mainly due to the elaboration of traditional robbery themes in the works.
At the same time, the comparison of the story with other works made it possible to illustrate the degree of originality in Shevchenko‘s interpretation of the image of the ‘noble robber’ in the middle of the 19th century. The story “The Convict” is permeated by Christian ideas of forgiveness and redemption, uncharacteristic for Kleist and Nodier. In addition, Kyrylo does not fit entirely into the established scheme of the ‘noble robber’, although the work follows the main structural elements of such a story. In this work, Shevchenko distanced himself from the common robber novels, well known to him and his readers. Feeling, probably, certain obsolescence of the robbery literary tradition, he used it as a material for elaborating the character of the serf intellectual, and combined it, in turn, with his crosscutting theme of seducing a slave girl. The narrator exposed the literary motive of the ‘noble robbery’ subordinating it to the leading theme of the repentant sinner. Against the back-ground of Kleist’s and Nodier’s works, Shevchenko’s slightly belated story is characterized by its natural rootedness in the social circumstances of the contemporary Russian Empire and the life of the Ukrainian countryside, the unpretentious style of the depicted episodes, and a radically different outcome of the conflict.
У статті розвинуто порівняльні студії Шевченкової повісті «Варнак» у типологічному ряду із західноєвропейськими творами про «шляхетного розбійника». У спадщині Шевченка немає згадок про Генріха фон Кляйста і Шарля Нодьє, обмежену інформацію про них він міг дістати хіба що з тодішньої літературної періодики. В аналізі текстів застосовано порівняльно-типологічний підхід. Простежено кілька збігів і паралелей, зумовлених переважно опрацюванням традиційної розбійницької тематики. Зіставлення повісті з іншими творами дало змогу унаочнити ступінь оригінальності Шевченкового трактування образу «шляхетного розбійника» в середині ХІХ ст
Художня інтерпретація жанру містерії у п’єсі Олександра Ірванця «Електричка на Великдень»
Full text linkThe paper focuses on the innovative reception of the archaic genre of mystery in the works by Oleksandr Irvanets. Based on the play “Th e Electric Train for Easter”, the researcher explores literary techniques that allow creatively transforming the gospel plot of Christ’s passions within the structure of modern drama. Special authorial interpretation of the mysterious matrix is studied in the context of complex tendencies that characterize the development of modern drama (actualization of mythological thinking, genre interaction, combination of styles). A number of modern researchers’ works give grounds for specifying the thematic and poetic features of the mystery genre.
Combining mundane life with sacred meanings, O. Irvanets’ play reveals genre convergence rather than diffusion. Due to the processes of convergence, the dramatic genre becomes colorful, stereoscopic, and polyphonic. Clearly realistic techniques used in the play border on elements of the theatre of the absurd and features of the symbolist drama.
The powerful tendencies of remythologization, being characteristic of the world and domestic drama of the 20th century, are noticeable in the drama “The Electric Train for Easter”, which combines elements of mystery, symbolist drama, and “drama of the absurd”.
These components coexist in the artistic system of the work on the principle of genre convergence, as each of them has its corresponding plotline. Th e most powerful mysterious element of the work determines a special concept of time: applying a linear temporal model to everyday scenes, the author clearly fixes in the dramatic action the point of transforming the profane time into sacred, cyclical, and related to the Passion of Christ. Th e theme of Jesus’ suffering is introduced through the biblical intertext, organically linked to the lines of the two central characters that may be seen as the modern invariant of the dialogue between Christ and Pontius Pilate.Статтю присвячено проблемі новаторської рецепції у творчості Олександра Ірванця архаїчного жанру містерії. На прикладі твору «Електричка на Великдень» досліджено комплекс художніх прийомів, що дозволяють творчо трансформувати євангельський сюжет «страстей Христових» у структурі сучасної драми. Індивідуально-авторська своєрідність трактовки містеріальної матриці проаналізована в контексті художніх тенденцій, що характеризують розвиток сучасної драматургії (актуалізація міфологічного мислення, жанрова взаємодія, стильовий синкретизм)