Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Циклізація у творчості Олекси Стефановича
Full text linkThe article analyses the peculiarities of cyclization in Oleksa Stefanovych’s (1899—1970) poetry. Based on the theoretical definitions of a lyrical cycle (cycle of poems, sequence of poems) formulated in the works of Rolf Fieguth, Mikhail Darvin, Larisa Liapina, Ronald Vroon, Leonid Yanitskii, et al., the research outlines the main compositional, stylistic, thematic, and functional traits of Stefanovych’s lyrical cycles and demonstrates the evolution of certain key images in them. The material for analysis is taken from the collection of Stefanovych’s poetry published posthumously in Toronto (“Zibrani Tvory” / “Collected Works”, 1975).
The special attention is paid to his apocalyptic cycle “Kintsesvitnie” (“The World’s End”) that demonstrates the whole complex of architectonic and stylistic features inherent to a cycle of poems, particularly the presence of the ‘cyclic subject’ defined by R. Fieguth as “the subject of all creative, especially compositional, acts which are the basis of this poetic cycle” [13, 19].
The composition of “Kintsesvitnie” is based on the combination of the chronological and the plot development principles allowing to encompass Stefanovych’s creative work as a whole. The poems from various periods are selected and arranged so that they form a clear cyclic structure with steady imagery and a distinct thematic echo between its beginning and its end. Their dating reflects the consistency of the poet’s catastrophic worldview declared by the cycle’s title. It also demonstrates the evolution of its key metaphors (an evil bird, a thunderstorm, a trumpet) that arise in Stefanovych’s early works as visual or acoustic images and gradually evolve into the apocalyptic symbols of “Kintsesvitnie”.У статті з’ясовано основні композиційні, тематичні, стилістичні, поетологічні риси циклотворення українського митця й еволюцію низки його ключових образів з опертям на засадничі характеристики поетичного циклу, сформульовані в теоретичних працях швейцарських, польських, українських та російських дослідників. Матеріал аналізу — корпус поезій Стефановича, опублікований у Зібраних творах (1975). Особливу увагу приділено апокаліптичному циклу «Кінцесвітнє» (первісна авторська назва — «Кінецьсвітнє»)
Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
Full text linkThe paper examines the interconnectedness of feminity with ethnonational otherness in Ukrainian modernist literature in the context of European misogyny and ethnophobia. It demonstrates how the representation of female sinful otherness, impurity, and disloyalty was cemented in misogynistic imagery, in which women appeared as witches and heterodox temptresses through sexual and cultural differentiation. The otherizing of Orientalized ethnic groups in Eastern Europe — typically Jews, Roma, and Tatars — involved their conceptual feminization as well. Specifically, the paper analyzes the topic of the decay of the Slavic/Orthodox/masculine ‘race’ and the range of concomitant tropes and ideas found in Ukrainian modernist literature, such as castration, celibacy, and obsession with ‘tainted’ blood, which reflected ‘racial’ anxieties that went hand in hand with misogynistic ideas of the feminine role in spiritual and physical decline. The study performs close readings of works by Olha Kobylianska, Mykhailo Yatskiv, and Natalia Livytska-Kholodna, in which women appear as demonic-vampiric, heterodox seductresses and heresiarchesses, who threaten to ruin the ethno-androcentric culture of the modernist epoch. Orientalized femininity and the ambivalence it brought to Ukrainian modernism harbored the ethnoreligious fears and inherent sinfulness that encompassed traditional descriptions of the femme fatale, as well as such associated figures as the fallen angel and seductive adulteress – the initiatrix of moral, sexual, national, and religious transgression, which invariably alluded to a perceived crisis in patriarchy and reproductivity. The analysis focuses on the three thematic aspects of sin and sinfulness: temptation, heterodoxy, and betrayal.У статті аналізується взаємозв’язок жіночності та етнічної іншості в українській модерністській літературі. Розглядається закріплення «гріховної» чужості жінки в маскулінній традиції через сексуальну та культурну диференціацію подібно до «зінакшення» орієнталізованих етнічних груп Східної Європи, здебільшого євреїв, ромів і татар, що передбачало їхню концептуальну фемінізацію. До аналізу залучені твори, в яких жінки постають демонічно-вампіричними спокусницями й такими, які руйнують етно- та андроцентричний монокультуралізм модерністської доби
Проблема національної ідентичності та творчої індивідуальності у прозових текстах Василя Стуса і Чеслава Мілоша
Full text linkIn a typological way, the paper considers the problem of preservation/loss of the writer’s individuality, with a focus on the national identity as its essential component, on the example of the self-published texts of Ukrainian and Polish literature, in particular the essay by Czesław Miłosz “Alpha, or Moralist” from the book “The Captive Mind” and literary-critical research work by Vasyl Stus “Phenomenon of the Age (Ascent to Calvary of Glory)”. Both for Vasyl Stus and Czesław Miłosz the native language is a matter of special importance as well as their attachment to the homeland, which is expressed in the awareness of the impossibility to fully realize their talents abroad. In the context of the totalitarian system, which perceived art as a means of asserting ideology, the paper analyzes image features of a famous prose writer Jerzy Andrzejewski and outstanding poet Pavlo Tychyna in the texts of their contemporaries Cz. Miłosz and V. Stus. The main issues are the motive of disguise and pretending to be another, the peculiarities of creative work aiming at pleasing the authorities as a conscious apostasy from one’s own “I”. The role of a state writer leads to the destruction of the writer’s individuality, in particular his national identity (in the “Phenomenon of the Age”), turning the artist into a ‘dead’ person-function. V. Stus and Cz. Miłosz are similar in their desire to understand the writers represented in their texts, to interpret them as victims of the system. Attention is drawn to the difference in the narration of the compared texts: if Cz. Miłosz presents the story about J. Andrzejewski keeping some emotional distance, V. Stus is deeply concerned about the loss of P. Tychyna’s poetic individuality, and with it – national identity, perceiving the tragedy of Ukrainian literature as personal harm. б e question of national identity in the work by Cz. Miłosz is not actually raised, while in V. Stus’s one it is presented quite clearly in its historical continuity as a fundamental problem of the Ukrainian culture.У статті на прикладі самвидавних текстів української і польської літератур, зокрема есею Чеслава Мілоша «Альфа, або Мораліст» із книжки «Поневолений розум» і літературно-критичної розвідки Василя Стуса «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)», у типологічному аспекті розглянуто проблему збереження / втрати письменником власної індивідуальності, важливим складником якої є національна ідентичність. У контексті тоталітарної системи, котра вбачала в мистецтві спосіб утвердження ідеології, проаналізовано особливості зображення Ч. Мілошем і В. Стусом своїх відомих сучасників — прозаїка Єжи Анджеєвського і поета Павла Тичини відповідно. Зіставлено мотив перевдягання і вдавання із себе Іншого, окреслено риси творчості на догоду владі як свідоме відступництво від власного «Я». Порівняння обох текстів дає змогу простежити, як виконання ролі державного письменника веде до знищення індивідуальності, а з нею і національної ідентичності, перетворюючи митця на «мертву» людину-функцію
Пам’ять, історична проза та формування національної ідентичності
Full text linkHistorical prose as a component of national literature is an essential part of the cultural life of modern nations. One of its tasks is to form the cultural memory of large groups that create national communities, structure the past and preserve its integrity and uniqueness.
The historical prose of Ukrainian emigration eloquently demonstrates mutual projections of memory and the formation of national conscience and identity. The prose of emigration as an exile can serve as a relief and expressive evidence of the formation and interpenetration of the main ideas and concepts, ideological and aesthetic figurative paradigm, formed on the border of memory, history, and literature. This is how historical prose is seen as a purposeful policy of memory.
For societies where the state tradition was interrupted, historical prose can be considered an important factor in restoring/maintaining national memory, as well as a means of creating national myths, projecting the past on the modern problems of a stateless nation, and preserving the national traditions.
Historical prose of Ukrainian emigration had these tasks in mind, taking responsibility for the national philosophical perspective rooted in the past in order to preserve and increase it in the future. The idea of self-discovery through one’s own history is, in particular, an important element in the existence of Ukrainian emigration: in this case, we talk about national self-knowledge in a community that tries to preserve its national identity and fix it not only in oral tradition but also in scholarly historical research and historical prose.
Historical fiction of the 20th-century Ukrainian emigration was a means of discovering the sources of traditions in the past that directly influences modernity, and an attempt to build a historiosophical literary model that would reveal the forgotten past, show the causes of current problems, and point out the way to future.У статті на прикладі історичної прози української еміграції розглянуто, як взаємні проєкції пам’яті й історичної художньої епіки впливають на становлення національної самосвідомості та ідентичності. Власне ця проза еміграції як вигнання свідчить про появу і взаємопроникнення головних ідей і концептів, естетичної, образної парадигми, що формуються на пограниччі пам’яті, історії і красного письменства. Саме в такому ракурсі висвітлено історичну прозу як цілеспрямовану політику пам’яті. Ця література витворює у контексті конструювання основ національної ідентичності, крім іншого (через пошук закорінення в минулому), тривкий системний ефект національного самоусвідомлення, етнічної самоідентифікації
Двозначність інтертексту: джерела й функції цитацій у романі Павла Загребельного «Я, Богдан (Сповідь у славі)». Стаття перша
Full text linkThe paper is the first part of a study on the poetics of intertext in Pavlo Zahrebelnyi’s novel “I, Bohdan”. The work by Zahrebelnyi vividly illustrates the difference between the intention of the author and the intention of the text. The writer’s self-commentaries were inevitably ideologically engaged, while the intention of the text, that is, the textual strategy of the novel, can be reconstructed. Special attention should be paid to the textual points where the senses are generated and tensions or contradictions between different levels of the text emerge — especially those between direct utterance and intertextual subtext. Thus, the definition of the intention of the text is at the same time its deconstruction, in the Derridian sense of the word. The unambiguity of the ideological content of the novel is greatly complicated by the introduction of the direct and hidden quotations and allusions to the writers who lived and worked long after Khmelnytskyi’s time. These authors may be Ukrainian (Skovoroda, Shevchenko, Franko, Kotsiubynskyi, Tychyna, Sosiura), Russian (Pushkin, Akhmatova, Pasternak, Bakhtin), European and American (Mickiewicz, Faulkner, Churchill). The narrator of the novel is Bohdan Khmelnytskyi, a monument in the Kyiv square and at the same time a hetman who’s dying in 1657. The hero exists beyond time and at every point in time. Anachronistic quotations contribute to the creation of the image of the hetman as the embodiment of all the Ukrainian history and culture in the world context. The narrator sometimes enters into a dialogue with the authors of the original texts and may argue with them. Numerous (or even all) literary versions of Khmelnytskyi’s image, in the Polish and Ukrainian paradigms, the late populist and the socialist realist ones, are presented as dubious or simply false. The main objects of controversy are Sienkiewicz (as the author of the novel most hostile to the hetman) and Shevchenko (as the author most critical towards Khmelnytskyi in the Ukrainian tradition). Bohdan as the founder of the new Ukrainian nation is equal to Shevchenko as a historical figure and prophet; the narrator of the novel, although he disagrees with Shevchenko’s opinion, still cites it. The reader, in the end, must decide for himself whom he trusts more and for what reason. Since Shevchenko’s ruthless words are quoted in the first chapter of the novel, the rest should be read in this — extremely ambiguous — ideological perspective.У статті на прикладі численних алюзій прозаїка до творів світового письменства продемонстровано, що однозначність ідеологічного змісту роману істотно ускладнюється завдяки введенню в текст прямих і прихованих цитат з авторів, що жили вже після Хмельниччини: розповідач цитує як українських (Митрофан Довгалевський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Олекса Стороженко, Михайло Коцюбинський, Володимир Сосюра та ін.), так і зарубіжних письменників (Вільям Фолкнер, Анна Ахматова, Борис Пастернак). Анахронічні цитати формують образ гетьмана як утілення всієї української історії та культури у світовому контексті, а прихований інтертекстуальний діалог підважує цілком офіціозні тези, висловлені експліцитно
Метафізичні підвалини віршованого полемічного комплексу 80—90-х років XVI ст.
Full text linkThe aim of the paper is to justify the correlation between polemical motifs in verses and the metaphysical principle of causation. It is possible due to revealing that the mainstay of polemical discourse lies in the images by which God, as the Cause of all things, manifests His presence in the world, according to the teachings of medieval metaphysics. This gives grounds for interpreting the emotional tension of polemical discourse and its inherent figures of reduction or simplification not as an alternative to the inner metaphysical sense but only as a kind of decentralizing and translating it into the language of other circumstances or the language of personal spiritual experience. The metaphysical dimension of polemical poems correlates with the prospect of restoring their broader literary context and broader reception.
The paper is to investigate the extent to which the structure as a choice, focused on the publication and perception of texts in certain historical circumstances, makes it possible to manifest certain metaphysical factors by causing a special nonlinear nature of interrelationship, the reverberation of individual motifs and voices between the texts, which are quite different from each other. This historical-literary and hermeneutic approaches let us observe the manifestation forms of metaphysical sense not only in relation to the literary subtext but also in terms of the development and functioning of sovereign metaphysical motifs. Interpretation of the praxis of religious life and the nature of church confrontations and heresies discloses the ‘inner’ image of the individual in the light of Christology and the Christian concept of the Word. The study of the metaphysical foundation of polemical verse complex determines general tendencies in Ukrainian poetry and their transformation in certain milieus. At the same time, it testifies to the changes and development of poetic discourse, the awareness of God’s Word, and human responsibility for the said and written.Авторка статті обґрунтовує кореляцію між полемічними мотивами віршованих текстів і метафізичним принципом причиновості, дослідивши, що опору полемічного дискурсу становлять, власне, образи, якими Бог (Причина всього сущого, згідно з ученням середньовічної метафізики) оприявнює свою присутність у світі. Це дає підстави трактувати емоційну напругу полемічного дискурсу, властиві йому фігури зниження чи спрощення не як альтернативу внутрішньому метафізичному сенсу, а лише як різновид його децентрування, переклад на мову інших обставин або на мову особистого духовного досвіду. Метафізичний вимір полемічних віршів співвідноситься з перспективою відновлення їх ширшого літературного контексту й повнішої рецепції
Однойменні Шевченкові вірші «Думи мої, думи мої...»: історія тексту та особливості поетики
Full text linkThe paper highlights the formation of the main text of T. Shevchenko’s poems “My Thoughts, My Thoughts...” from 1840 and 1848. The research focuses on the literary features of the poems, clarifies the coherence of their ideas and design, emphasizes the significance of these pieces within the poet’s works.
Both poems, differing in volume, time, and place of writing, are related not only in title but also in the key motives, images, and their weight in the ideological and aesthetic context of all Shevchenko’s writings. The changes made on the way from the first edition to the main text of the poem from 1840, although insignificant, testify to the author’s desire to improve his text both on the grammatical and semantic levels. The textual history of the poem from 1848 more clearly represents the peculiarities of the creative process, since on the way from the draft autograph to the main text one can trace not cardinal but significant semantic changes that reveal the specifics of the poet’s creative pursuits, his careful treatment for the form and content of the works, and their proper preparation for print.
Both poems testify to the invariability of the artist’s ideas and aesthetic guidelines and, at the same time, the creative evolution of his worldview, based on life experience and living conditions. If the importance of the poem from 1840 lies primarily in shaping the author’s literary strategy, as it accumulates key motives and images of Shevchenko’s work, reveals the specifics of the artist’s worldview and creative personality, the poem from 1848 is a result of the experience that made creativity and freedom axiological dominants of the artist’s life. У статті висвітлено процес становлення основного тексту віршів Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...» 1840-го та 1848-го років написання. Розкрито художні особливості творів, з’ясовано їх ідейно-естетичну суголосність та значення в доробку поета. Простежені зміни на шляху до остаточного тексту обох віршів увиразнюють специфіку творчої лабораторії автора, засвідчують його прагнення вдосконалити граматику і стилістику тексту, виявляють ретельне ставлення поета до форми і змісту своїх творів, до належної їх підготовки до друку
Література еміграції. Художній досвід існування історичної прози в обшарі чужої культури
Full text linkHistorical novel, as a special genre formation born of Romanticism, has become an artistic tool for the reproduction of the past, its discovery and invention. Historical prose is the literary space where two worldview narrative strategies intersect, overlap, and sometimes collide: these are history that (in its academic sense) seeks to recreate the ‘true past’, and literature, which is a particular representation and development of the world. Historical prose of Ukrainian emigration appears as a fairly integral literary and aesthetic phenomenon during two interwar decades of the 20th century and ends at the border of the 1990s — aft er Ukraine gained its independence. For nations that lost their statehood, the return of the past, its glorification is an important means of forming national identity and self-consciousness. The historical novel of the Ukrainian emigration is a relentless attempt to root its next generations in the national tradition of collective memory.
In general, for societies in which the state tradition has been interrupted, historical prose can be an essential factor in restoring / maintaining national memory, as well as a means of creating national myths, projecting the past into modern problems of a stateless nation, and preserving national traditions. The historical prose of the Ukrainian emigration was actually focused on these aims, taking responsibility for the nationalist and philosophic perspective rooted in the past in order to preserve and increase it in the future. The aspiration and experience of Ukrainian emigration in other countries carries a number of tasks that it set for itself. Th ese were, in particular, the preservation of the native language, culture, and creative activity, including historical prose on the themes prohibited in the mainland literature, the formation of the strategy of collective memory through historical prose.У статті на прикладі історичної прози розглянуто особливості існування літератури української еміграції. Продемонстровано основні тенденції розвитку, теми й мотиви цього конкретного жанрового утворення. Задекларовано, що для суспільств, у яких була перервана державницька традиція, історична епіка може виступати важливим чинником відновлення / утримування національної пам’яті, а також — засобом творення національних мітів, проєктування минулого на сучасні проблеми бездержавної нації, консервації національних традицій. Історичне письменство взяло на себе відповідальність за націософську перспективу, закорінену в минуле, — для збереження і примноження її в майбутньому
Інтерпретаційні парадокси текстової відкритості: наратологічне, психоаналітичне та феміністичне розкодування новели «Грішниця» Леся Мартовича
Full text linkThe scholarly debate over the writer’s outlook and individual literary style of Les Martovych (1871—1916) is still relevant. The ironic mood of his works and its genesis, the psychological and cultural foundation of his writings, the vision of Martovych’s narration in the context of examining his psychological ground – this is what modern researchers, in particular, Roman Pikhmanets, Olena Hnidan, Oleh Ilnytskyi, and Hanna Marchuk, most often reflected on. Just as topical is the interpretation of the compositional and semantic level of the writer’s texts along with the study of the peculiarities of using linguistic and stylistic means for the realization of the author’s intention in the translations of his works into foreign languages.
This paper focuses on the man-woman relationship in the short story “The Sinner” (1904) in terms of post-structural psychoanalytic, narratological, and feminist perspectives. Obvious is the gap between the notion of a woman as a feminine character and as a sociohistorical subject in a patriarchal world. The interpretation of the psychological portraits of the characters strives for defining the elusive nature of a reality that is driven by the ideology of patriarchy on the one hand, and the emancipation of women on the other.
Using the method of ‘suture’, the paper demonstrates the process of creating female and male subjectivity at the level of narrative discourse. The findings may serve those who research the Ukrainian literary trends of the late 19th — early 20th centuries, peculiarities of the development of Ukrainian prose of the mentioned period in relation to the general European context, feminist-psychoanalytic discourse in literature, and the mechanisms of creating female and male images in prose works.Пропонована стаття розгортає можливі інтерпретаційні фокуси для вивчення тем «комунікації» та «порозуміння» поміж статями, взаємостосунків чоловіка і жінки у новелі «Грішниця» (1904) Леся Мартовича (1871—1916). Ці явища досліджуються за допомогою наратологічних, психоаналітичних та феміністичних методологічних стратегій, з урахуванням тенденцій текстуальної відкритості та рецептивної па радоксальності. Інтерпретація психологічних портретів персонажів відбувається у векторах поліфонічного текстуального простору реальності, яка, з одного боку, наснажена ідеологією патріархальності, а з іншого, — емансипованості жінки
«Блакитна троянда» Лесі Українки: психіатрія, біографія і сексуальність (Із додатком: Леся Українка. «Крафт-Эбинг. Психиатрия». Виписки)
Full text linkThe paper explores “The Blue Rose” (1896) by Lesia Ukrainka in terms of the ‘rite de passage’ as the text with a ritual function that reflects the cultural, gender, and author status transformations within the field of literature. In the most general sense, the first drama by Lesia Ukrainka is analyzed as an act of initiation into the fin de siècle culture. Peculiar features of this ritual are the critical comments of the modern culture, transformation of the autobiographical facts into aesthetic phenomena, and interiorization of the motif of death.
“The Blue Rose” discusses a female genetic illness — a popular topic of the late 19th century — and depicts an attempt of escaping into the illusionary world of platonic love. Representation of the female insanity and ‘unconventional love’, as well as the critique of a bourgeois view of happiness and the patriarchal world, is also an important aspect of the drama. References to the unpublished materials of Lesia Ukrainka’s archive — her excerpts from the “Psychiatry” by Krafft-Ebing — allow concluding that “The Blue Rose” treats insanity as a psychiatric and not a psychological phenomenon. The mother-daughter relations as well as the tension of the mother-son relations in the family of Kosaches are also an important element in Lesia Ukrainka’s work.
“The Blue Rose” (1896) is a multidimensional and experimental drama. Its author transforms numerous autobiographical facts into cultural situations and engages in a discussion on the topical themes and motifs of the fin de siècle, in particular female insanity, hysteria, and maternity. The writer employs naturalistic methods of analysis and reinforces descriptions of female insanity with the facts from psychiatric practice. “The Blue Rose” displays an interest of Lesia Ukrainka in Neoplatonism, which she would later associate with a Neo-romantic impulse ‘ins Blaue’.
In general, the author did not follow the foreign patterns, as the critiques noted, but explored the Zeitgeist of the new era. She involved authentic practical experience of her own life and the lives of her relatives and friends, analyzed moral norms and psychological states referring to the cultural codes that ranged from “The Romance of the Rose”, Dante, Shakespeare, and Heine to Zola, Ibsen, and Nadson. This practice ensured Lesia Ukrainka’s initiation into the fin de siècle culture and paved her way to the modernist drama.У статті досліджується «Блакитна троянда» (1896) Лесі Українки в термінах rite de passage — як текст, що має ритуальну функцію й відображає зміну культурного й гендерного статусу авторки на полі літератури. Ця перша п’єса авторки моделює акт ініціації в культуру fin de siecle. Особливі ознаки такого ритуалу — критичні коментарі щодо модерної культури, перетворення фактів автобіографії на естетичні феномени та інтеріоризація мотиву смерті. Образ жіночого божевілля й «ненормальної любові», критика міщанського щастя й патріархальності становлять важливі аспекти цієї драми. Аналіз твору у світлі неопублікованих матеріалів з архіву Лесі Українки — її нотаток із праці Р. Крафта-Ебінґа
«Психіатрія» — дає підстави зробити висновок, що у «Блакитній троянді» божевілля трактується психіатрично, а не як психологічний феномен. Важливою у драмі є дискусія щодо материнської влади й материнства та відсилання до неоплатонізму, який пізніше асоціюватиметься в Лесі Українки з новоромантичним поривом ins Blau