Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Роман «Quid est Veritas?» Наталени Королевої: образно-символічна структура
Full text linkThe paper deals with the novel “Quid est Veritas?” by Natalena Koroleva as an attempt to rethink the Christian myth in the Ukrainian literature of the 20th century. The research covers the literary genealogy of the novel, its figurative and symbolic structure, religious and philosophical content.
In the novel, Natalena Koroleva presented her interpretation of the Christian myth through rethinking the history of its central characters: Mary Magdalene, Joseph of Arimathea, and Pontius Pilate. The main principle of the author’s interpretation is the implantation of apocryphal elements into the figurative-symbolic and plot structure of the text. Such features may destroy or, on the contrary, complement the traditional perception of canonic material. Depicting the gospel story, Natalena Koroleva combined a historical approach with a mythological one, a canonical version of events and heroes with apocryphal and folklore representations. Numerous chronicles and documents of Roman times, epics, lyrics, and philosophy of antiquity and the Middle Ages, as well as the author’s research work and her experience of archeological excavations in the Middle East, helped a lot in reproducing the period of the acts of Christ and the birth of Christianity.
One of the legends told by the author is a story associated with the Holy Grail, which became a subject of a special cult in the history of Christianity and gave rise to many legendary plots. Natalena Koroleva described the history of the Grail as the cup from which Christ drank during the Last Supper and into which one of his secret disciples, Joseph of Arimathea, collected His blood after the crucifixion, as well as other religious and mystical motives drawn from Persian, Jewish, Celtic, and Gallic legends. In these narratives, she purposely left a reserve of artistic uncertainty, which opened opportunities for interpreting the symbols of the Grail in various ways.
“Quid est Veritas?” is a complex and multidimensional novel in which the writer tried to comprehend the period of Christ’s life, presenting all possible forms and methods of its perception, reflecting the mythological and scholarly knowledge. Thus she resolved the issues of concern to her and embodied some moral, ethical, philosophical, and religious ideas and visions.У статті розглядається роман "Quid est Veritas?" Наталени Королевої як спроба переосмислення християнського міфу в українській літературі ХХ ст. Досліджується літературна генеалогія роману, його образно-симво лічна структура та релігійно-філософський зміст. Зазначається, що у своєму романі письменниця подала інтерпретацію християнського міфу через історії його центральних персонажів: Марії Магдалини, Йосифа Ари ма тейського, Понтія Пілата; центральним образом, нав коло якого структурується вся образно-символічна система роману, є чаша Ґрааля. Наголошується, що основним принципом Королевиної інтерпретації стала апокрифізація тексту — уведення в його образно-символічну, сюжетну структури апокрифічних елементів, які руйнують чи, навпаки, доповнюють традиційне сприйняття канонічного матеріалу. Стверджується, що «Quid est Veritas?» — багатошаровий, складний за формою роман, у якому письменниця порушила важливі морально-етичні, філософські та релігійні питання свого часу
Григорій Сковорода і дискурс українського модернізму
Full text linkThe aim of the paper is to explore the line of Ukrainian Modernity which is expressed in the writings of Hryhorii Skovoroda by combining the Christian concept of human life and the experience of Antiquity, perceived through the prism of Christianity. In this context, the motive of spiritual renewal is directly conditioned by the understanding of the interaction of God’s Word with the human one, which is manifested in the persistent work of revealing the biblical meaning and creating a new form for its preservation and transmission. In this way, the timeless nature of the human ideal and its function in distinguishing the temporal forms of the new and the old, the real and the false, is affirmed. It is noticed that Skovoroda's concepts and images agree with the theories of modernism and modern identity of the 20th and early 21st centuries.
Against the background of the elongated, even irritating discourse of Ukrainian Modernism caused by external and internal transformations of national existence, Skovoroda’s markers prove that spiritual, moral, and expressive priorities may be conflicting but not deny each other. This is mostly true for language and correlation of religion and metaphysics. According to Skovoroda, the art of the form serves as a shell, amulet, and translator of the divine meaning revealing life-giving depths. In this sense, the whimsical clothing of the word draws attention to the process of cognition, gives an opportunity to see the inner behind the external. In this regard, the continuity between the Baroque and Romanticism determines primarily their common spiritual space, due to the whirlpool of the same sources.
It is concluded that Skovoroda’s creative figure always becomes a landmark for Ukrainian Modernism, because due to him even modernity is understood not only as a certain era or ideology but as the inner state and inner world of an author. This state can coexist with the patriarchal way of life and with the phenomena of real or conditional progress. In this sense, the thesis of the unfinished project of Ukrainian modernism must be understood from the perspective of eternal travel and distant horizons, which may not always equally reveal but do equally contain sources of Antiquity and Christianity.У статті здійснено спробу дослідити одну з тенденцій раннього модерну, яка увиразнюється у творчості Григорія Сковороди поєднанням християнської концепції людського життя з досвідом античності, сприйнятим крізь призму християнства. У цьому контексті мотив духовного оновлення безпосередньо зумовлений розумінням співдії Божого Слова зі словом людським, що виявляється у наполегливій праці над розкриттям біблійного сенсу і над творенням нової форми для його збереження й передання.
У такий спосіб стверджується позачасовий характер людського ідеалу та його функція в розрізненні часових форм нового і старого, справжнього й несправжнього. Відзначено суголосність концептів та образів Г. Сковороди з теоріями модернізму й модерної ідентичності ХХ і початку ХХІ ст., що дозволяє розглядати його тексти не лише з погляду своєрідної кристалізації ідей, але також як чинник новочасної української літератури
Між почуттям та інтелектом: філософія любові в романі Євгена Плужника «Недуга»
Full text linkThe primary aim of the paper is to clarify the main approaches to the philosophy of love, represented in the intellectual novel “The Desease” by Yevhen Pluzhnyk, to outline the sociocultural footing of the issues, raised in the work, as well as to bring to light the relationship of reflections on multidimensionality of love and the characters’ attempts to comprehend the peculiarities of human existence in the world. The methodological premises and theoretical frameworks for the research were provided by the studies on psychoanalysis, hermeneutics, philosophical and literary anthropology. While trying to understand the essence of love, the characters of Pluzhnyk’s novel, like the philosophers from different epochs, distinguish among love-passion, love-friendship, family love, which is developed in the matrimony, and ‘true love’ that is close to the divine one. The ‘true love’ is a willingness to sacrifice as well as realizing the uniqueness of other person; it motivates to feel responsibility for Other and to see him/her not from a selfish but from a values-based perspective.
However, the relationships between the characters along with their reflections on love in the novel by Pluzhnyk are not an ordinary illustration of the different philosophical concepts. The writer also actualizes the ideological context of the 1920s and encourages his characters to think whether love between the representatives of the hostile social ‘classes’ is possible and whether the ‘new’ human has the right to love at all. Comprehension of the phenomenon of love in the novel “The Desease” is intertwined with the reflections on the identity of the person, on his/her internal crisis, provoked by the rationalistic approach to life, as well as on the peculiarities of the dialogue with the Other. The characters of the novel also seek to understand ‘the science of life’, to solve the problem of separating private and public spaces of existence, to grasp the contradistinction of the value positions ‘to take’, aimed at the self, and ‘to give’, which is laid in the basis of love and appears to be an important feature of the human entity.У статті зосереджено увагу на основних вимірах любові, представлених в інтелектуальному романі Є. Плужника «Недуга», окреслено соціокультурне підґрунтя порушеної у творі проблематики та висвітлено взаємозв’язок рефлексій про любов зі спробами осягнути особливості буття людини у світі. Методологічну базу дослідження сформували праці з філософської та літературної антропології, психоаналізу та герменевтики. Незважаючи на ідеологічний контекст епохи, яка ставила під сумнів можливість кохання між представниками ворожих суспільних класів і право «нової» людини на любов, персонажі роману розмежовують любов-пристрасть, любов-дружбу, сімейну любов та справжню любов, готову визнавати Іншого в його інакшості. Вони також прагнуть збагнути науку життя, замислюються над власною ідентичністю та маркерами людської сутності
Сучасні версії Шевченкового псевдобатьківства
Full text linkThe creation of a new scholarly biography of Shevchenko is impossible without testing plausible assumptions and hypotheses prevalent in the mass consciousness. Most of them do not stand up to criticism and miss any detailed analysis, while others seem at first glance so convincing that they are perceived almost as a truth. Shevchenko‘s alleged paternity used to be one of the taboo issues but now it is fervently debated, attracting many — both admirers of his word and ill-wishers.
In the media, popular editions, and even outlines of the lessons available on the Internet, the idea that the poet was the father of Hanna Zakrevska’s (1822—1857) daughter, Sofiia Platonivna, married Felen (1845—?), is being replicated. Volodymyr Syrotenko (Verbytskyi),
Candidate of Technical Sciences, actively defends this view. Another hypothesis belongs to the writer Antonina Tsvyd who tries, in her research paper, to substantiate legendary folk stories about the alleged Shevchenko’s son Fedir whose mother was an unknown resident of Sedniv.
The statements and assumptions made in the publications of these authors have been critically verified by comparison with dependable information, which showed that both versions do not have any real basis and contradict properly proven facts and documents. V. Syrotenko presents his conjectures as the purest truth, while A. Tsvyd, trying to find evidence for dubious legends, resorts to assumptions devoid of logic and common sense while leaving well-known circumstances without attention. Memoirs are also misinterpreted, in particular the ones of Oleksandr Chuzhbynskyi, and it once again testifies to the urgent need for a critical edition of a corpus of memoirs about Shevchenko. It is especially unfortunate that V. Syrotenko’s inventions are recklessly picked up by the community of teachers who ‘legalize’ them in publications and the educational process.На основі науково доведених фактів, документів, листування Шевченка спростовано дві гіпотези останнього часу про поетове батьківство щодо Софії Платонівни Закревської, у заміжжі Фелен (1845—?), і такого собі Федора Кириченка. Обидві версії, перша з яких претендує на абсолютну істинність, не мають реального підґрунтя. Їх автори вдаються до домислу, позбавлених логіки і здорового глузду припущень, оминаючи при цьому відомі реалії та обставини. Особливо прикро, що такі вигадки легковірно підхоплює вчительська громада, надаючи їм «прав громадянства» у публікаціях і в освітньому процесі
Образи Христа й Богородиці в поезії Григорія Сковороди і Віри Вовк
Full text linkThe paper analyzes the images of Jesus Christ and the Mother of God in the poetry by Hryhorii Skovoroda and Wira Wowk. Until now, this topic has not been the object of scholarly research although the creativity of writers has many common features: aphoristic style, philosophical mood, and biblical figurative elements. The purpose of the paper is to characterize the specifics of interpreting the images of Christ and the Mother of God in the authors’ poetry. The analysis is based on the collections “The Garden of Divine Songs” by H. Skovoroda and “The Rosary for Christ”, “The Rosary for the Mother of God” by Wira Wowk.
Peculiar in the reception of the figure of Christ in the poetry of both authors is its outer featurelessness and deep semantic content. H. Skovoroda used the concepts of ʻlifeʼ, ʻjoyʼ, ʻpure heartʼ and the biblical symbols of fire, stone, word, and grain; Wira Wowk preferred the symbols of word, light, heart, and ear of corn. Each author is characterized by the original interpretation of the biblical image of the Savior. He is embodied in the figures of a guest, an astronomer, a doctor hurt for human faults (poetry by H. Skovoroda) and a doctor, a heavenly gardener, a helmsman on Cheremosh (poetry by Wira Wowk).
The image of the Virgin in H. Skovoroda’s work is less pronounced than the image of Jesus and is revealed only in three poems, while Wira Wowk dedicated three separate collections to the Virgin Mary. There are different symbolic hypostases of the Mother of God in the poems by H. Skovoroda, which have been singled out. Wira Wowkʼs interpretation of this image is characterized by such features as iconographic specification, biblical dynamics of unfolding, and symbolic content (images of the Winged Mother of God, the Mother Princess, Lilia, Oranta). The image of Mother Mary is common to both authors (Mary, Mother of Jesus — in Skovoroda’s poems and Mother of humanity, the world, and Ukraine — in Wira Wowk’s ones).
Special attention has been paid to the biblical prototext in the poetic works by H. Skovoroda and Wira Wowk, important in the interpretation of the figures of Christ and the Mother of God, as well as to the moral and axiological depth of these images and their conceptual significance.У статті здійснено порівняльний аналіз євангельських образів у доробку поетів XVIII і ХХ—ХХІ ст. Зазначено, що образ Спасителя у віршах митців візуально не конкретизований, однак семантично глибокий. Це виражають символи слова, каменя, зернини (у Г. Сковороди) та іпостасі Христа-Садівника, Лікаря, Керманича на Черемоші (у Віри Вовк). Сукупно вони творять єдину цілісність символічного образу, однак якщо філософові притаманне барокове, біблійно-церковне, то поетесі — модерністське, авторське трактування постаті Месії. Зазначено, що образ Богородиці у Г. Сковороди менш виражений, ніж образ Ісуса, і розкритий лише у трьох віршах, тоді як у Віри Вовк Діві Марії присвячено три окремі збірки. Установлено, що спільною для поезії цих авторів є іпостась Богородиці-Матері.
Окреслено особливості художньої інтерпретації образу. Підсумовано своєрідність авторської рецепції постатей Христа й Богородиці, розкрито їхнє морально-аксіологічне наповнення й біблійне підґрунтя
«Італійська подорож» Й. В. Ґете: між Вінкельманом і Геґелем
Full text linkThe text of the “Italian journey” analyzes the main objects of Goethe’s attention from the point of view of aesthetic systematization: natural phenomena (sea, mountains, vegetation, volcanoes), geological and botanical features of the area, various results of human activity and human behavior, abandoned and dilapidated architectural monuments of antiquity, ‘unconventional’ personalities. Panoramic contemplation of the area is seen as the main way of the author’s observations and the development of a specific worldview, which includes an attempt not only to separately consider the contradictory diversity of phenomena but also to harmonize it esthetically. Artistic allusions serve as one of the ways of such harmonization.
The behavior of the human crowd and traces of human activity are presented by the author in the same stream with the natural phenomena of nature. As to the cultural assessment of modern Italians, the author describes them as happy, naive, simple-minded, and carefree but indifferent to the requirements of modern civilization and the cultural achievements of their ancestors. Aesthetically, the poet-observer relies on Winkelmann’s artistic postulate of “noble simplicity and calm greatness” and tries to reveal the contradictions of this system in terms of the aesthetics of the emerging new age. However, in general, Goethe’s aesthetics remains within the framework of the eighteenth century and includes universal concepts of contemporary art: integrity, harmony, revitalization, diversity, balance, and others. Therefore, the terminological apparatus and range of concepts tend not to Hegel (heroic, dramatic, lyrical, comic, etc.) but rather to the previous era.У статті об’єкти уваги поета-мандрівника класифікуються по-новому й розкриваються як тотожність природно-географічних, історико-археологічних і суто людських явищ. Також обстоюється думка, що мандрівкою в Італію почався шлях Ґете до «веймарської класики», на відміну від поширеного погляду, нібито вона стала відправною точкою для поетового «класицизму». Естетика Ґете, орієнтуючись загалом на постулат Вінкельмана про «шляхетну простоту та спокійну велич», намагається піднятися до сучасніших уявлень модерної естетики, зокрема в понятті врівноваженої суперечливості, проте зупиняється на шляху до Геґелевих категорій
(Не)повторність поезії Емми Андієвської, або Два компаративні ескізи
Full text linkEmma Andiievska’s poetic manner is quite experimental in modern literary milieu due to dense metaphoric imagology, daring alliteration, specific subject’s representation, cosmogonic transformation motive, etc., so it hardly correlates with European art styles (modernism and postmodernism in particular), albeit her early oeuvre (1950—1960) is being consequently considered as surrealistic one. It is also hard to outline stylistic and mental links between Emma Andiievska’s poetry and Ukrainian or European one since she has been moving in her art creativity strictly towards poetic originality. At the same time, the poetess’ works can’t be excluded from the world literary process — that is the reason for a comparative search. Some literary parallels have been found in Ukrainian (Bohdan Ihor Antonych) and American (Emily Dickinson) poetry. Both authors could influence Emma Andiievska’s poetic manner. There is a similar attitude to reality and own creativity in Emma’s Andiievska’s poetic oeuvre and Emily Dickinson’s one, caused by a desire for solitude and priority of the author’s subjectivity in the lyrical view. There are also some similar syntactic means in the poetics of both female authors. The poetic manner of Emma Andiievska’s works written in the 1950s—1960s also resembles Bohdan Ihor Antonych’s poetical style, represented in his collections “Salute to Life”, “Three Rings” and “The Green Gospel”. The two authors have a similar phenomenological focus of lyrical reflection, surrealistic metaphors, and acoustic mode of connecting words in an utterance. The childlike features of a worldview and oneiric elements of narrative in the literary works realize the surrealistic mode of writing attributable both to Bohdan Ihor Antonych and Emma Andiievska.У статті здійснено спробу окреслити «точки дотику» самобутнього поетичного письма Е. Андієвської з поезією Емілі Дікінсон (перший ескіз) та Богдана Ігоря Антонича (другий ескіз) — класиків американської та української літератур, у полі впливу яких сформувалася творча особистість мисткині. Компаративний метод у статті не претендує на системність, однак оприявнює генезу й типологічну подібність таких елементів ідіостилю Е. Андієвської (з урахуванням їх еволюції в різні періоди творчості), як сюрреалістична метафорика, феноменологічний модус ліричної рефлексії, акустично-асоціативний принцип словесної кореляції, а також формат репрезентації ліричного суб’єкта і його позиції щодо світу
Шевченкові візії ідеального суспільства (на матеріалі триптиха «Молитва»)
Full text linkThe author offers the new interpretative version of reading Taras Shevchenko’s triptych “Prayer” (“Molytva”). Based on the memoirs, the process of creating the triptych is shown in detail. Taras Shevchenko created three variants of the poetry in sequence, and each one had the character of a prayer to God with requests to make life happier and social order fairer.
In order to trace the changes, which took place in the evolution of poetic meanings in each new piece of the triptych, to understand their logic and intention, all three poems were analyzed. The poet’s prayer concerns the process of shaping an ideal society on the basis of its internal harmonization. In the first two poems of the cycle, Shevchenko appealed to God with requests of punishment for the exploiters (‘tsars’ and ‘taverners’), and then in the third poetry, he abandoned such radicalism and asked to stop those who do evil things. He believed that social reconciliation could be achieved. The third poetry of the cycle is a complete, final version. We can assume that the previous two poems of the triptych are drafts that have survived thanks to Oleksandr Lazarevskyi, who wrote them down in “Bigger Book”. However, the presence of these “drafts” allows us to trace the creative process of forming a vision of a perfect, internally harmonized social order.
The pathos of the assertion of the universal harmony has acquired a special rise in the last poem of the triptych. The prayer sounded like a hymn glorifying the beauty of society in which social justice, diligence, and education of the people, high morality and love are harmoniously combined. The analysis revealed one of the facets of Taras Shevchenko’s ingenious intellectual insight into the essence of things and phenomena. Several days of literary work in May 1860 ended up with the creation of a prayer for the society of the future, the internal harmony of which is absolute.У статті висвітлено обставини створення, ідейно-художні особливості триптиха Тараса Шевченка «Молитва». Якщо в перших двох віршах циклу поет звертався до Бога з проханням покарати «царів» та «шинкарів», то в третій поезії він відмовився від такого радикалізму і прохав зупинити тих, хто творить зло. Т. Шевченко вважав, що так можна досягти соціального примирення. Пафос ствердження гармонійності світобудови акцентовано в останній поезії триптиха: молитва зазвучала як гімн, що прославляє красу суспільства, в якому поєднана соціальна справедливість, працьовитість й освіченість народу, висока моральність і любов
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
Full text linkThe paper offers an analysis of Vasyl Stefanyk’s short story “The Old Melody”. This piece, first published in 1927 in the May edition of Kharkiv magazine “The Red Way” under the title “Brothers. The Old Melody”, is a highly artistic literary representation of the Christmas traditions in Pokuttia region. The author not only outlined the concept of the ritual behavior of the caroling community members but also enriched the piece with skillfully engraved passages from some glorifying carols addressed to an unmarried man. The history of this short story is worth special attention. The first attempt of reproducing a bright childhood memory in the form of an accomplished literary piece was undertaken by Stefanyk back in 1902. At that time, however, he limited himself to mere shaping of the plan. The final part of the incomplete essay “To My Mates” may be regarded as a kind of experimental version featuring the major Christmas motif, which was subsequently offered to the readers in the form of an accomplished short story. The folklore and ethnographic background of “The Old Melody” served as a context that allowed to trace out Stefanyk’s journey towards the perception of the Christmas spirit and scholarly consideration of the caroling repertoire (being a gymnasium student, he prepared an essay on carols). Very vivid passages from Christmas carols motivate to make an attempt to establish the exact folklore content that inspired the writer and name those samples of the lavish Ukrainian caroling tradition that were steadily present in the memory of the literary master. The short story reflects a kind of initiation ritual where a novice boy first communes with the archaic carol melody and enters the temple of the national millennial spiritual tradition.У статті проаналізовано новелу В. Стефаника «Давня мелодія». Відзначено, що у цьому короткому творі у високомистецькій художній формі відтворено покутський сценарій колядування. Автор не тільки концептуально окреслив обрядову поведінку колядницької громади, а й інкрустував у твір уривки з окремих величальних колядок. У контексті фольклорно-етнографічного складника «Давньої мелодії» досліджено шлях Стефаникового наближення до пізнання духу Різдва. На підставі яскравих ілюстрацій з різдвяних пісень здійснено спробу з’ясувати, яким саме уснословесним контентом наснажувався письменник. Акцентовано на тому, що у новелі зображено своєрідний обряд ініціації, коли хлопчик-неофіт уперше запричастився архаїчною колядковою мелодією, увійшовши у храм національної тисячолітньої духовної традиції
Жорновий камінь серця: зі спостережень над метафорикою Григорія Сковороди
Full text linkHryhoriy Skovoroda’s poems are the optimal form of discursive embodiment of ethical-religious and artistic concepts due to the capacity and ambiguity of their figurative language. The connotative space of the image of the stone in the collection “The Garden of Divine Songs” testifies to this. The stone is usually an attribute of death, despair, and hopelessness in the traditional Ukrainian culture. Several invariants of this image are found in Skovoroda’s poems. These are mountains, rock (petra, cephas), diamond (‘adamant’), and flint. The rocky peaks of the mountains are involved in Skovoroda’s literary world as the foundation of spiritual ascent. The motive of escape from dangers that await the traveler on the sea of life is associated with the pier invincible to the destructive action of waves. In the semiotic system of “The Garden” the stone symbolizes the manifestation of transcendent values in the world of human relationships, which can be a reliable basis for protection from life’s cataclysms and the creation of new values. The steadfastness of the stone as a reliable foundation of life does not prevent the motives of movement and change to be included in the connotational paradigm. The author’s semiotics expands through allusions to stories about the dream of King Nebuchadnezzar, interpreted by the prophet Daniel, about giving Jonah’s son Simon of Bethsaida a new name — Peter, being the evangelist’s translation of the Aramaic kēp̄ā ‘stone’, ‘rock’; the Gospel parable of a house built on stone; the use of the opening verse of the second chapter of the Book of Habakkuk for the epigraph to song 14. Finally, Christ himself is revealed in the image of a stone. Brought together in the antinomic world of Baroque metaphors and allegories of the “The Garden”, stone and fire stimulate the expansion of the associative boundaries of the receptive strategy of the reader, open to artistic search. The chain of invariants of the image of stone is introduced into the connotative orbit of the heart as a meeting place of man and God, transient and transcendent. The coming of God into the inner world of man, his heart, is metaphorically described as striking fire with a flint and a stone or grinding grain into flour by a millstone. Thus, the image of the stone becomes one of the most capacious elements of the literary code of the collection and its structural factors.Віршові твори Григорія Сковороди постають оптимальною формою дискурсивного втілення етико-релігійних і художніх концепцій завдяки місткості й багатозначності їхньої образної мови. Свідченням цього є конотативний простір образу каменя у збірці «Сад божественных пѣсней». У віршах Сковороди маємо кілька варіантів цього образу. Це гори, скеля (Петра, кифа / кефа), алмаз («адамант»), кремінь. Камінь символізує оприявнення трансцендентних вартостей у світі людських взаємин, здатних бути надійною основою для захисту від життєвих катаклізмів і творення нового. Ланцюг варіантів образу каменя вводиться в конотаційну орбіту серця як місця зустрічі минущого і трансцендентного. Прихід Бога у внутрішній світ людини метафорично описується як висікання вогню кременем об кресало або ж перетирання жорнами зерна на борошно. Образ каменя стає одним із найбільш важливих структуротвірних елементів збірки