Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Франкознавчі акценти Миколи Жулинського
No full textFor the first time, the paper examines Mykola Zhulynskyi’s publications of 1991—2016 (articles, a preface, and the book “He Knew How Much a Word Means...”, 2008), which rethink the phenomenon of the Ukrainian writer, thinker, scholar, public figure, and politician Ivan Franko (1856—1916). They compare the ideologically distorted reception of Franko during the Soviet era with attempts to update it in independent Ukraine. M. Zhulynskyi traces the evolution of Franko’s political views—from interest in “scientific socialism” and Marxism, through enthusiasm for Drahomanov’s ideas, to criticism of F. Engels’ “people’s state,” German and Russian social democracy, and finally to the positions of national democracy and advocacy of Ukraine’s political independence. At the same time, Franko is presented as a living personality. Drawing on Franko’s views on the historical processes in culture, nation-building, and state-building, M. Zhulynskyi substantiates his own ideological conception of the modern development of Ukrainian culture, nation, and state.
Yevhen Nakhlik traces the interpretive emphasis of M. Zhulynskyi’s innovative Franko studies, which remain relevant today. Zhulynskyi highlighted Ivan Franko’s value priorities (cultural development, nation-building, state-building, and Europeanism), his analysis of the phenomenon of the soul—both human soul in general and the author’s own (focusing on issues such as duality and internal struggle), and the approach of existential poetic confession. While in his earlier articles (1992, 1996, 1999) M. Zhulynskyi primarily covered the evolution of Ivan Franko’s political and philosophical views, in his 2006 research works he focused on the writer’s personal psychology. Notable for their accessible popular narrative and publicist fervor, M. Zhulynskyi’s studies on Franko contribute to a revised reception and the actualization of the writer’s heritage.Уперше розглянуто публікації М. Жулинського 1991—2016 рр., у яких переосмислюється феномен І. Франка: розкривається еволюція його політичних поглядів від зацікавлення «науковим соціалізмом», марксизмом, сповідування ідей М. Драгоманова до критики «народної держави» Ф. Енґельса, німецької та російської соціал-демократії та до переходу на позиції націонал-демократизму, обстоювання політичної самостійності України. М. Жулинський акцентує на ціннісних пріоритетах Франка (культурницьких, націєтвірних, державницьких, його європеїзмі) і на їхній основі обґрунтовує власну концепцію сучасної розбудови української культури, нації та держави. Ці франкознавчі праці, у яких насвітлюється також Франків аналіз феномену душі, сприяють оновленій рецепції та актуалізації духової спадщини письменника
Приписувані та вигадані роботи серед незнайдених мистецьких творів Шевченка
No full textMissing works constitute an important part of Shevchenko’s artistic heritage reconstructed on the basis of reliable sources. At the same time, unreliable or dubious information about lost paintings or drawings does not enrich the whole of his legacy but distorts the very idea of it. An academic publication has no place for rumors, fabrications, or retold groundless stories: the requirements for attribution of missing works should be as high as those for the surviving ones. Since the new edition—“Complete Works in 12 volumes”—does not provide substantiated grounds for attributing works as missing, the author of this paper relies on the explanations in the earlier “Complete Works in 10 volumes.” The warning of the 10-volume collection’s compilers about works mentioned only in fiction should be upheld, since the relevant mention must be confrmed by documentary sources. It turnes out that the new academic edition does not always follow this logic. If certain artistic exercises were part of the Academy of Arts program, Shevchenko’s authorship is indeed quite likely; other wise, a mere mention in the story “The Artist” is not enough to draw such a conclusion. In several cases, the works mentioned in the story are purely fictional. The analysis demonstrates that all the paintings, drawings, sketches, and drafts considered in the paper either did not exist or did not originate from Shevchenko’s brush. Therefore, in the future edition of Shevchenko’s complete works, they should be removed from the list of missing works. In current scholarly practice—particularly in commentaries—researchers shouldn’t do not take the relevant information from the latest academic edition for granted. The compilers of the 10-volume collection were largely right, qualifying several of the analyzed works as attributed to Shevchenko without any grounds.Незнайдені твори — реконструйована за надійними джерелами важлива частина мистецької спадщини Шевченка. У статті докладно проаналізовано інформацію про ті незнайдені мистецькі твори, достовірність існування яких викликає сумніви. В результаті перевірки та зіставлення різних джерел автор статті пропонує в майбутньому Пов ному зібранні творів вилучити кілька полотен, малюнків, ескізів і начерків, які або не існували, або не належали пензлю Шевченка. У новому виданні слід розгорнуто обґрунтувати підстави для віднесення творів до незнайдених, адже вимоги до їх атрибуції мають бути такі ж високі, як і до творів уцілілих
Прижиттєві збірки Михайла Івченка: текстологічні спостереження
Full text linkThe paper examines the lifetime collections of short prose by the Ukrainian writer Mykhailo Ivchenko, focusing on textual analysis and establishing a critical text that adheres to the principles of preserving authorial intent. Since a complete collection of Ivchenko’s works has not yet been published, nor has a thorough textual analysis of his legacy been conducted, the study concentrates on the writer’s three primary collections: “Noises of Spring,” “Along the Misty River,” and “The Lands are Ringing.”
The analysis of the chronology, themes, and concepts of these collections makes it possible to trace the author’s creative evolution. The printed texts are compared with available autographs and first publications, particularly in periodicals such as “Literaturno-Naukovyi Vistnyk,” “Nova Hromada,” “Robitnycha Hazeta,” and “Chervonyi Shliakh.” The research revealed that most changes in the texts of the collections involved linguistic refinement and stylistic adjustments, which made the works more concise and structured. In particular, the author aimed to avoid repetitions, conspicuous additions, and excessive rhetorical exclamations. These changes are mainly stylistic and aesthetic, rather than conceptual or censorial, which confirms the author’s intent to refine the texts.
Based on the findings, the paper recommends using the texts of Ivchenko’s lifetime collections for new editions, as these versions most accurately reflect the author’s linguistic and stylistic nuances. Preserving these characteristics is crucial for fully capturing the evolution of Ivchenko’s work and his distinctive literary language. The texts from his lifetime collections fulfill the criteria for being considered definitive. Consequently, they represent the most authentic version of Ivchenko’s literary output.У статті досліджено прижиттєві збірки малої прози Михайла Івченка з метою текстологічного аналізу та визначення критичного тексту. Акцент зроблено на вивченні трьох основних збірок: «Шуми весняні», «Імлистою рікою» та «Землі дзвонять». Особливу увагу приділено хронології видань, тематичній спрямованості та відмінностям між варіантами текстів збірок, автографів і першопублікацій. З’ясовано, що більшість змін у текстах збірок — мовні та стилістичні вдосконалення, а не концептуальні чи цензурні трансформації. Результати дослідження дають підстави визначати текст прижиттєвих збірок критичним та рекомендувати його як основу для нових перевидань із дотриманням сучасних орфографічних норм.
Інтелектуальний спротив тоталітаризму: науковці-шістдесятники Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
No full textOn the eve of the centennial of the founding of the T. H. Shevchenko Institute of Literature, the journal "Slovo i Chas", through the publication of the minutes of the Party Bureau meeting of October 8, 1965, and the closed session of the Party Organization of the T. H. Shevchenko Institute of Literature of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR of November 11, 1965, brings to light little-known pages of the dramatic history of this research institution. Part 2.Напередодні ювілею — 100-річчя від дня заснування Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка — журнал «Слово і Час» публікацієюпротоколів засідань партбюро від 8 жовтня 1965 р. і закритих зборів парторганізації Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АНУРСР від 11 листопада 1965 р. відкриває маловідомі сторінки драматичної історії науково-дослідної установи
Невідомий Олександр Плацендар: його життєпис і шевченкіана
No full textThe paper establishes the identity of the person who originally owned ‘Platsendar’s collection’ of Shevchenkiana rarities. Until now, nothing was known about him—not even his name. Interest in this figure increased in the 2000s, when the Department of Manuscripts and Textual Studies of Shevchenko Institute of Literature and the private collection of a scholar and museum worker Volodymyr Yatsiuk (1946—2012) acquired photographs of Taras Shevchenko’s friends, bearing Platsendar’s signatures. Among them were portraits of historian Mykola Kostomarov, brothers Olexander and Mykhailo Lazarevskyi, and artist Hryhorii Chestakhivskyi. The history of research on this Shevchenkiana collection is outlined based on the works by V. Miiakovskyi, Ye. Nakhlik, and V. Yatsyuk. The present paper clarifies the date of Platsendar’s inscription on the title page of the 1860 edition of “Kobzar,” containing the poet’s editing notes. It also verifies the dating of memories about Shevchenko left by Kachanivka residents. Special attention is given to Platsendar’s copy of Shevchenko’s poem “Once, long ago, a lily similar to you…,” transcribed from the now-lost manuscript of H. Chestakhivskyi. The collection of Shevchenko rarities, which once belonged to Chestakhivskyi and then passed to a ‘sincere friend,’ was significantly richer than is known today. The archival materials reveal Platsendar’s contacts, particularly his communication with leading figures of the late 19th and early 20th centuries, including V. Antonovych, M. Biliashivskyi, O. Konyskyi, O. Lazarevskyi, and members of the Tarnovskyi family. The paper is based on archival documents from the Department of Manuscripts and Textual Studies of Shevchenko Institute of Literature, the Institute of Manuscripts of Vernadskyi National Library of Ukraine, and Nizhyn branch of the State Archive of Chernihiv Region. У статті з’ясовано особу власника шевченкіани Г. Честахівського — О. Плацендаря, про якого дотепер нічого не було відомо, навіть імені. Розкрито його діяльність, встановлено основні дати біографії. Окреслено історію повернення світлин Шевченкового оточення з підписами О. Плацендаря в Україну. Уточнено час появи напису цього бібліофіла на титулі «Кобзаря» 1860 р. з правками поета, дату запису спогадів про Т. Шевченка качанівських жителів. З’ясовано текстологічні особливості списку вірша «Така, як ти колись лілея…», скопійованого з нині втраченого рукопису Г. Честахівського. З документів архівів Києва, Чернігова та Ніжина вдалося встановити коло спілкування Плацендаря — його знайомство з провідними українськими діячами другої половини ХІХ — початку ХХ ст
(Не)периферійний модернізм: транскультурність, богема і локус кав’ярні
No full textThe paper analyzes contemporary interpretations of modernism as a global literary and cultural phenomenon. It applies the concept of transculturality, which demonstrates how provinces liberate themselves from the power of the center and how they interact with it—with attention to both the cultural dominance of centers and the creativity of peripheral practices. Ukrainian modernism is viewed as a variant of (non)peripheral modernism based on transculturality, which treats the periphery as an equal participant in the symbolic exchange of cultural values and experiences within the European modernist network. This approach revises the concept of the metropolis as the cultural capital of modernism—such as Paris, Berlin, and Vienna—and analyzes modernism in terms of the transfer of cultural tastes, types of consciousness, and the modern image of the artist, primarily associated with a bohemian lifestyle. In this case, modernism emerges as a network based on the technological and communicative model of information transfer that is characteristic of the modern era. The transcultural approach surpasses the model of undifferentiated imitation of a pan-European trend by national cultures seeking to fit into the general European cultural process. The example of the “Young Muse” group reveals the mediating role of transnational contacts practiced by Ukrainian modernist authors of the late 19th century in spreading new artistic tendencies.
Bohemianism is examined as the sociocultural and psychological environment in which a new modernist consciousness emerged and spread during the late 19th and early 20th centuries. Using the examples of Osyp Shpytko’s story “Vyrid”, Vasyl Pachovsky’s story “Zhertva shtuky” (“The Victim of Art”), and the works of Mykhailo Yatskiv, the paper demonstrates the bohemian type of sensuality and its transcultural nature. It also examines the role of the coffee shop as a ‘third space’ and a form of cultural transfer during the modernist period.У статті запропоновано трактування модернізму як мистецького й культурного явища, котре вивільняє провінцію з-під влади центру і є транснаціональним рухом, що розгортається через взаємозв’язки та обміни інформацією і художніми практиками. Український модернізм розглянуто як варіант (не)периферійного модернізму на основі концепції транскультурності, котра включає периферію як рівноправний складник у коло символічного обміну культурними цінностями й досвідом усередині цілої європейської мережі. Нова модерністська свідомість наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. постає не лише втіленням нової естетики, а й наслідком модерної географічної мобільності, станової дестабілізації і секуляризації. Особливу увагу приділено феномену богеми й ролі кав’ярень у формуванні модерністської спільноти
Духовно-культурний дискурс Середньовіччя у художній рецепції Сергія Жадана (на матеріалі поетичної збірки «Тамплієри»)
No full textThe paper examines the poetic reception of the Middle Ages, which became a metaphor for Ukraine’s disturbing present in S. Zhadan’s collection “The Templars” (2016), containing “39 poems about the war that no one declared.” An immanent and contextual analysis of the collection shows that the Middle Ages—understood as the period after the collapse of the Western Roman Empire—serve the poet as an image of troubled times brought about by the collapse of the Soviet Empire.
The spiritual and cultural discourse of the Middle Ages, actualized in Zhadan’s book, highlights primarily the darker aspects of the era—feudal and religious wars, obscurantism, plague epidemics, and mass deaths. At the same time, the poet acknowledges its progressive side: the emergence and rapid growth of new cities beyond the former Roman Empire, which became centers of crafts, trade, culture, and political influence. He also refers to the triumph of the Christian faith, which ideologically united Europeans. Hence, the main tendency in the development of lyrical plots in “The Templars” is the striving of characters—mostly inhabitants of a medieval city, including knights as selfl ess defenders of the Christian faith—not only to survive in a fragile, chaotic world, but also, having gained deeper self-knowledge in the face of eternity, to recognize the need to rebuild this world aft er various calamities for the sake of future generations. Th erefore, the book brings together contrasting yet ontologically and genetically related concepts, creating an atmosphere of sincere hope that the dark side of the Middle Ages can be overcome by the light of love in its broadest sense—love for God, for the beloved, for family, for one’s people and land, for work, and for the entire surrounding world. One should persistently nurture this feeling, which consolidates creative efforts, particularly by transforming the knights’ courage into the heroism of peaceful labor.Статтю присвячено науковому осмисленню художньої рецепції Середньовіччя, яке стало своєрідною метафорою тривожного українського сьогодення у поетичній книжці С. Жадана «Тамплієри». В результаті іманентного та контекстуального аналізу творів зроблено висновок, що Середньовіччя як період після краху Західної Римської імперії стало для поета образом смутних часів, спричинених розпадом імперії радянської. З’ясовано, що актуалізований у збірці Жадана духовно-культурний дискурс Середньовіччя зумовлює контрастні, але онтологічно й генетично зв’язані між собою концепти, які загалом створюють атмосферу надії на те, що темний бік Середніх віків можна перемогти світлом віри й любові (у найширшому значенні цих понять), а також консолідацією творчих зусиль та сумлінною працею заради нащадків
Історико-біографічна проза В. Домонтовича 1940-х років: конфлікт світоглядних систем (стаття перша)
Full text linkThe paper examines the genre and stylistic innovations, as well as ideological, aesthetic, and symbolic dimensions of V. Domontovych’s historical-biographical prose created during the Ukrainian Artistic Movement (MUR) period. Antithesis serves as a key structural principle of narration, shaping the plot and composition of V. Domontovych’s fictionalized biographies and works with distinct biographical elements, as well as contributing to the originality of his imagery and characters. Particular emphasis is placed on the conflict of worldviews, which functions not only as a driving force of plot development but also as a means of artistic reflection on the internal contradictions of the era, along with the moral, ethical, and philosophical dilemmas embodied by the characters as carriers of contemporary ideas and meanings. The paper highlights the link between V. Domontovych’s literary and biographical inquiries and his historiosophical and cultural reflections, as well as the interplay between his thematic concerns, his own biography, and the sociocultural realities of the postwar period. The study is based on works of diverse genre and stylistic nature, thematic scope, and conceptual complexity, including the parable-like story “Apostles”; the short stories “Eckehart’s Conversation with Carlo Gozzi,” “The Writer and the General,” “The Tamed Haidamak,” and “Vengeance”; the unfinished essay “A Conversation on Freedom”; and the novella “Gracchus Babeuf.” The primary subject of analysis is the literary representation of the ideological and worldview conflicts, conveyed in these works through such forms as dialogue, debates on philosophical, political, historical, and aesthetic issues, the dilemma of duality, and acts of vengeance—whether individual or collective.У статті досліджено жанрово-стильове оновлення, ідейно-естетичні та образно-смислові особливості історико-біографічної прози В. Домонтовича періоду МУРу. Особливу увагу зосереджено на художньому моделюванні світоглядного конфлікту, що постає рушієм сюжетної динаміки й визначальним чинником характеротворення та виражений у формах діалогу й дискусії на філософські й політичні теми, а також через колізію двійництва й акт помсти. З’ясовано, що драматична напруга між особистісними ідеалами і суспільно-історичною необхідністю, ідеологічним обов’язком та індивідуальним сумнівом виявляє внутрішні суперечності епохи й морально-етичні дилеми персонажів як носіїв її ідей і сенсів. Наголошено на зв’язку цих творчих стратегій з історіософськими й культурологічними ідеями В. Петрова (Домонтовича) й із соціокультурними реаліями повоєнної доби
Шевченкознавча проблематика в епістолярії М. І. Стороженка: адресати, тематика, творчі задуми
No full textThe paper examines the largely unknown epistolary works of Mykola Storozhenko (1836—1906), a late 19th—early 20th century researcher of Shevchenko’s legacy. These letters, preserved in Ukrainian archives and only partially published, were addressed to prominent figures of the time (V. Antonovych, P. Zhytetskyi, O. Konyskyi, F. Lazarevskyi, V. Naumenko, A. Pypin, M. V. Storozhenko, A. Kostomarova—the wife of M. Kostomarov, and others). They contain references to archival materials on Shevchenko and to previously unknown works by the poet, discovered by Storozhenko and published mostly in the journal “Kiievskaia Starina.” The scholarly contribution of the paper lies in the attempt to trace Storozhenko’s research interests through his epistolary writings, to outline the circle of his communication, and to demonstrate the significance of his letters as a source for the history of Shevchenko studies. M. I. Storozhenko was the first biographer of Shevchenko to work with documents from the judicial and investigative files of the Third Department of His Imperial Majesty’s Own Chancellery in St. Petersburg. In his Shevchenko-related works, Storozhenko referred to the so-called “Case of the artist Shevchenko” and the “Case of the Ukrainian-Slavic Brotherhood” (also known as the “Case of the Ukrainian-Slavic Society”). In his correspondence with Ukrainian intellectuals (historians, philologists, writers, editors, and public figures), M. Storozhenko shared his reflections, discoveries, and archival findings. He informed his addressees about contacts with many contemporaries, outlined his research plans, and broadened the communicative field of Shevchenko studies in the context of literary scholarship of the time.У статті проаналізовано епістолярій шевченкознавця Миколи Ілліча Стороженка, що зберігається в архівах України і лише частково опублікований. З’ясовано коло адресатів і тематику листів, на основі чого показано діяльність ученого в контексті шевченкознавства кінця ХІХ — початку ХХ ст. М. І. Стороженко був першим біографом Т. Шевченка, який працював із документами судово-слідчих справ архіву Третього відділу власної його імператорської величності канцелярії в Петербурзі. Виявлено, що в листах до представників української інтелігенції М. І. Стороженко писав про свої творчі задуми, пошуки, відкриття і знахідки, інформував про контакти з багатьма сучасниками, розширював комунікативне поле своєї шевченкознавчої діяльності в контексті тодішнього літературознавства
Простір пам’яті vs пам’ять місця (антологія «Воєнний стан»: культурна географія російсько-української війни)
Full text linkThe paper examines the anthology of essays “Martial Law” through the lens of cultural geography shaped during the Russian-Ukrainian war. It emphasizes the cultural and social ties between humans and the landscape. In cultural geography, the landscape functions as a cultural text, full of its own semiotics. The analysis compares the concepts of ‘place of memory’ as a real geographical space where people live, and ‘memory space’ as an imagined geographical site shaped by thought. The attention is focused on the phenomenon of war, which transforms interactions between humans and places, shifting them from the material realm to the symbolic one. Military actions destroy real geography, deprive a person of their own space, and turn it into a metaphor in the individual domain of memory. This shift results in a crisis of language, when traditional verbal means prove inadequate to describe the new military experience.
The memory of a place exists in time, increases over time, and grows with the cultural memory of those connected to actual place. At the same time, the space of human memory is intertwined with language. A person gets acquainted with a space through the verbalization of specific places, integrating them into personal memory and experience. The relation of memory space and a place of memory involves the dichotomy of individual and collective memory, which marks the intersection of real and cultural geography. By summarizing individual unique experiences, we can observe how the Ukrainian mental map is shaped on both synchronic and diachronic levels. The integration of these levels into literary stories enables the existence of a single common space of collective memory. This memory ensures connection between generations in time and between Ukrainians in space. It creates the reality of a national identity that rises in defiance of the genocidal practices witnessed during the Russian-Ukrainian war.У статті проаналізовано антологію літературних есеїв «Воєнний стан» із погляду формування культурної географії російсько-української війни, культурних і соціальних зв’язків між людиною і ландшафтом. Аналіз здійснено через зіставлення концептів «пам’яті місця» як реального географічного простору, у котрому живуть, і «простору пам’яті» як уявного географічного простору, що про нього думають. Увагу зосереджено на феномені війни, яка змінює інтеракції людини й простору, переводячи їх із матеріальної площини в символічну. Військові дії знищують реальну географію, позбавляють людину власного простору, перетворюють його на метафору в індивідуальному просторі пам’яті. Наслідком такої зміни стає криза мови й формування індивідуальної і колективної пам’яті про цей досвід