Актуальні проблеми духовності

Поклад, В.І.

Духовна діяльність в структурі і функціонуванні суспільства

Васютинський, В.О.

ВАСЮТИНСЬКИЙ в. о.
м. Київ
ПРО ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ АСПЕКТИ 
ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯН
Перебіг та результати виборів, що в них бере участь на­
селення України, мають не лише політичний, але й, поза 
сумнівом, значний психрлогічний ефект. Ідеться насампе­
ред про зняття певної соціально-психологічної напруженості, 
яка виникає з приводу тих чи інших соціально-політичних про­
блем. Вибори, що в цьому разі відіграють роль великого 
соціологічного опитування,, роставляють', так би мовити, усе 
на свої місця, підтверджуючи домагання одних і спростову­
ючи претрнзії ІНШИХ політичних сил.
Існує," проте,' і не менш' важливий індивідуально-психоло­
гічний аспект участі або неучасті громадягі' у процедурі 
голосування. Хоч останнім часом у масових настроях пере­
важає явний скепсис, що чітко виявляється і'в передвибор­
ний та вниборний період, позитивний психологічний ефект 
виборів, безумовно, має місце. У в'язку з цим важливо і 
цікаво окреслити основні типи електоральної поведінки гро­
мадян, та проаналізувати можливі мотиви, що її спричини­
ли, і наслідки, до яких вона призвела.
Суто практично можна виділити три способи реалізації 
громадянами свого виборчого права: участь у виборах та го­
лосування за одного кандидата; участь у виборах та голо­
сування проти всіх кандидатів; неучасть у виборах.
Очевидно, найвідчутнішого позитивного психологічного 
ефекту повинні зазнавати ті виборці, які проголосували за 
кандидата-пёреможця. Тут спрацьовує ефект досягнутої ме­
ти, реалізованих намірів, підтвердження слушності власної 
пбзиції. Такий результат сприяє особистісному самостверд­
женню, подоланню невпевненості й нерішучості, зниженню 
тривожності.
Дещо гіршим є психологічне становище тих громадян, чий 
кандидат програв. За розраду ж їм може правити та обста­
вина, що над ними не тяжітиме моральна відповідальність 
за можливий невдалий вибір.
Останнім часом зростала кількість виборців, які голосу­
вали проти всіх кандидатів. Здебільшого це була поведінка 
не так раціональна, як емоційна, протестна. У такий спосіб 
громадяни протестують проти труднощів життя та проти не­
спроможності владних структур змінити щось на краще.
77
Зрозуміло, що таку позицію не можна назвати цілком 
узмисленою з погляду як політичного, так і психологічного. 
Проте її психологічний результат є досить очевидним: здо­
бута таким чином емоційна, розрядка дає змогу хоча б част­
ково виплюпнути негативні реакції та досягти принаймні 
тимчасової внутрішньої рівноваги.
Як свідчать дані вивчення стану масової політичної сві­
домості та показали результати самих виборів, у суспільстві 
зросла частка громадян, схильних ухилятися1; від участі у 
виборах. Належить визнати,' що така позиція має свої ва­
гомі підстави, передусім психологічні, і що., кожний грома­
дянин повинен мати беззастережне право на електоральний 
абсентеїзм. ?1/'і
Відмова від участі в голосуванні — проблема політична 
та, не меншою мірою, психбйогічна. Нерідко така пове­
дінка є виявом певного страрсу Перед відповідальністю, вия­
вом безпорадності перед життєвими труднощами, виявом 
реакції протесту й розчарування. *■ <
Як свідчать політико-психологічні дослідження, участі у 
виборах частіше уникають особи з порівняно вищим рівнем 
тривожності, нерішучості, невпевненості ( в собі, несамо­
стійності. Для людей такого типу будь-який вибір може ста­
новити проблему, а ситуація вибору— викликати психоло­
гічний дискомфорт. Тому неучасть у виборах — це для них 
психологічно легший учинок, ніж здійснення свідомого ви­
бору, це своєрідна психологічна втеча від можливих вагань 
і сумнівів, від докорів за помилковий вибір.
З психологічного погляду участь у виборах може вияви­
тися чудовим психотерапевтичним актом. Прихід на виборчу 
дільницю, виконання процедури голосування допомагає лю­
дині великою мірою звільнитися від морально-психологічних 
проблем попереднього періоду. Обираючи депутатів, наді­
ляючи їх владними повноваженнями, громадяни тим самим 
ніби перекладають на них тягар відповідальності за власну 
долю.
З іншого боку, здійснення конкретного, особливо вдало­
го, вибору викликає почуття причетності до важливих дер­
жавотворчих процесів, сприяє піднесенню самоповаги та 
самооцінки. Взяття на себе нової відповідальності допома­
гає мобілізації особистісних резервів, надає існуванню до­
даткової цілеспрямованості й узмисленості.
У такий спосіб відбувається своєрідне психологічне очи­
щення, «катарсис», що знаменує собою перехід на новий 
етап особистісного самовдосконалення та гармонізації між- 
особистісних стосунків.
78


Ukrainian

Про психотерапевтичні аспекти електоральної поведінки громадян

Броннікова, Л.В.

Духовність та деякі особливості освіти в умовах сучасної "демократії"

Попова, Л.А.

До питання про методологічні засади критики етичного раціоналізму

Ткаченко, А.В.

ТКАЧЕНКО А. В., 
м. Полтава
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ 
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
Розвиток економічної, соціальної, духовної сфер суспіль­
ства залежить від духовності різних верств населення, 
особливо молоді. Тому актуальною є проблема формування 
духовної особистості.
За своїм покликанням майбутній педагог має бути носі­
єм і проповідником ідейно-морального, естетичного багатст­
ва народу, збагаченого досягненнями світової цивілізації, 
головною постаттю національно-культурного відродження Ук-- 
раїни. Школа немислима без учителя, який є визначаль­
ним чинником навчання і виховання, розвитку і діяльності 
української національної школи.
На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства мова ве­
деться не просто про професійно-педагогічну підготовку май­
бутнього вчителя, а про підготовку педагога нової формації
— національного вихователя, який би органічно поєднував у 
собі професійну майстерність, високу культуру і знання ос­
нов народознавства. Це висуває на перший план проблему 
підготовки нової національної генерації педагогів-фахівців, 
головним празначенням яких є пробудження в учнів соці­
альної активності, любові до рідного народу, його культу­
ри, мистецтва.
Навчання та виховання майбутніх фахівців-педагогів сьо­
годні неможливе без глибокого вивчення народної творчості. 
Формування професійно-педагогічних навичок майбутніх пе­
дагогів шляхом розвитку інтересу до народної творчості є 
одним з важливих завдань на сучасному етапі розвитку сус­
пільства. Відповідно до концепції середньої загальноосвіт­
ньої національної школи України споконвічність, первин­
ність культурно-історичних традицій народу, діалектична єд­
ність їх із загальнолюдською культурою є вихідним принци­
пом при конструюванні змісту освіти і виховання.-
70
Існуючи з часу виникнення людського суспільства, уві­
бравши в себе найкращі культурні цінності, звичаї і тра­
диції, народно-педагогічна творчість стала безцінним мораль­
ним кодексом. Вона ставить високі вимоги до національ­
ного вчителя — Це мудрий наставник, невтомний і самовід­
даний трудівник. У психолого-педагогічній літературі проб­
лема формування духовної особистості розв’язується, грун­
туючись на надбанні народної педагогіки, яка має таку особ­
ливість: вона комплексно діє на особистість, впливає на
всі її грані, розвиваючи пізнавальну, мотиваційну, емоцій­
ну та духовну сфери. Народною педагогікою передбачається 
створення всіх необхідних умов для вияву і реалізації пот­
реб, нахилів та інтересів особистості. Тому майбутній пе­
дагог покликаний збагатити зміст шкільного життя надбан­
нями народної педагогіки, які грунтуються на' глибокому 
знанні минулого і сучасного України, світової і вітчизняної 
культури. І для того, щоб створити сучасний образ учителя 
національної школи, потрібно звертатися до перевірених ча­
сом здобутків вітчизняної народної педагогічної думки.
Одним із джерел оновлення оЬвітнього процесу у педаго­
гічному вузі можуть бути народні традиції, звичаї та обря­
ди, які завжди містили в собі певні морально-естетичні нор­
ми та вимоги До особистості й суспільства. Для того, іцоб 
ефективно використати виховні можливості національного 
впливу на особистість студентів — майбутніх вчителів, пот­
рібно безпосереднє залучення їх до вивчення історії виник­
нення народних традицій, звичаїв і обрядів, практичного 
відтворення їх у студентському середовищі: організація і
проведення різноманітних форм виховної роботи: фестива­
лі народної творчості, фольклорно-етнографічні свята, ве­
чорниці, свята рідної мови, гуртки декоративно-прикладно- 
го мистецтва, літературно-музична вітальня, фольклорно- 
етнографічні групи. Завдяки добровільній участі в різно­
манітній емоційно-насиченій практичній діяльності за інте­
ресами студенти міцно засвоюють історію та культуру Ук­
раїни, оволодівають одним із видів народного мистецтва, 
прилучаються до образотворчого мистецтва, розвивають му­
зичні здібності, естетичний смак, дістають моральне та емо­
ційно-естетичне загартування. Тому для того, щоб виховати 
молоде покоління в українському національонму дусі, пот­
рібна цілеспрямована робота в цьому напрямку в системі 
підготовки майбутніх вчителів, тому що саме від рівня їх­
нього художньо-естетичного досвіду залежить бажання учнів 
звертатися до скарбниці, народної мудрості.
71
З метою формування і збагачення духовної особистості 
майбутніх вчителів, на наш погляд, потрібно:
—розвивати високий рівень їхньої власної національної 
СамоСвідомоСті;
— розширювати обізнаність у питаннях народної педаго­
гіки;
— навчити використовувати набуті знання та навички в 
майбутній педагогічній діяльності.


Формування духовної особистості майбутнього вчителя

Мироненко, А.В.

До проблеми формування духовності технічної інтелігенції України (20—30 рр;)

Снегірьов, В.В.

Духовна культура як основа розвитку особистості та відродження нетрадиційних освітніх закладів

Клімова, О.В.

Про взаємовідношення релігійної та світської свідомості в духовному житті суспільства

Каневська, О.Б.

КАНЕВСЬКА О. Б.
м. Київ
МОРАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСТВА І 
ХРИСТИЯНСЬКІ ДУХОВНІ ЦІННОСТІ
Сьогодні необхідно виховувати в учнів ази культури: мо­
ральної, розумової, естетичної, фізичної та інше. Не мож­
на будувати гідну світового визнання українську державу без 
осмислення духовності народу.
Людина існує у світі цінностей. А цінність є предметом 
потреб людини: річ, закон, ідея, категорія тощо.
Онтологічний аспект цінностей особистості дозволяє ви­
діляти матеріальні та духовні цінності, які виступають як 
цінності життя і його смислу; моральні цінності, що здій­
снюють етичний вибір вчинку й поведінки; індивідуально-со- 
ціальні цінності, які відбивають структуру людської діяль­
ності.
Об’єкти безпосереднього споживання — це матеріальні цін­
ності. Духовні цінності суть ідеї: політичні, релігійні, есте­
тичні, національні.
Духовна культура особистості — це конкретно-історичне 
явище, яке відтворює рівень духовного життя суспільства на 
певному етапі його розвитку. Вона являє собою ступінь твор­
чого засвоєння, вмілого використання та плідного відтворен­
ня соціальних та національних духовних цінностей.
Духовна культура повинна задовольняти духовні потре­
би людини. Вона дозволяє ставити і намагатися відповісти 
на складні питання буття: у чому полягає сенс життя? його
цінність? що є щастя, обов’язок? тощо.
Оцінка цінності морального вчинку, поведінки, норм, пра­
вил, дій лежить в основі етики. Вона визначає життя лю­
дини як абсолютну моральну цінність.
Сукупність цінностей, які духовно об’єднують людей, ре­
алізується в моральних орієнтаціях, у культурі, у національ­
них традиціях. Світ цих цінностей різноманітний. Він мо­
же грунтуватися на різних засадах — від соціалістичних уто­
пій до прагнення людини до Царства Божого і Божественної 
Благодаті. Звідси можливі і різні критерії оцінки вищих мо­
ральних цінностей: добра, совісті, обов’язку, гідності, спра­
ведливості, співчуття .милосердя, щастя тощо.
83
Але втрата моральних орієнтирів, їх забуття веде до ду­
ховного розпаду особистості і суспільства в цілому.
Пошук втраченого Абсолюту необхідний, оскільки, не­
зважаючи на зміну епох і поколінь, сутність людського жит­
тя незмінна, а її підсумок — смерть. Досягти Абсолюту, або
ідеалу, можна лише духовно.
Людина живе на межі вічного і минущого, безкінечного 
і кінечного. Зв’язок з вічним вона здійснює через релігію. Ре­
лігія акумулювала в собі багато загальнолюдських духовних 
цінностей і тим самим сприяла збереженню спільного мораль­
ного фонду людства.
Основою християнської моральності є класична тріада «бо­
гословських доброчесностей»: віра, надія, любов.
Зібрані цінності збереглись у побуті, утвердились в на­
ціональній психології й культурі. Вони виростають тільки 
на національному грунті. Неможливе істинне визнання ду­
ховних і моральних цінностей в умовах ізоляції культури.
Релігія ж виступає історично необхідним компонентом у 
процесі духовного розвитку суспільства, є частиною істо­
ричної пам’яті. Духовний розвиток є умовою всякого прогре­
су — соціального, економічного, культурного. Загально­
людські цінності і формувались, і розвивались як релігійні 
цінності: «Не убий», «Не украдь», «Шануй батька твого і 
матір твою» тощо (Християнські Заповіді Божі).
Істотний духовний зміст християнства — любов — найви­
ща і на даний час моральна цінність та істина,- Хоч любов як 
єдиний принцип всякої доброчесності був сформований ще 
в Нагорній проповіді, в якій заповідям «Ветхого завіту», що 
вимагали від людини лише обов’язкового послухання і підко­
рення, була протиставлена заповідь, яка давала людині пов­
ноту життя і свободу.
Також релігія не просто бере участь у формуванні на­
ціональної самосвідомості, але є і основою для духовного 
відродження нації.
Ще М. Костомаров писав про особливу релігійність ук­
раїнського народу. В християнстві українець зосереджував­
ся на сподіванні сходження на землю Царства Небесного, 
на замилуванно-мрійливім ставленні до Бога. Але духовне 
самовдосконалення, духовно-моральні пошуки не були чужи­
ми українському народові.
34 ’


Моральний потенціал людства та християнські духовні цінності

Лещинська, А.З.

Мистецтво і література як засоби виховання духовності школярів

Not a member yet