Актуальні проблеми духовності

Печенюк,  М. А.

Чабан,  С. В.

ІІЕЧЕНЮК М. А., ЧАБАН С. В.
м„ Кам’янець-Подільський
КОБЗАРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЧИННИК 
УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Музична кульутра людини невід’ємна від культури наро­
ду, до якого вона належить або серед якого живе. Кобзар­
ське мистецтво є невід’ємною частиною української культу­
ри, посідаючи своєрідне місце серед багатьох видів мис­
тецтва.
Кобза-бандура існувала ще в часи Київської Русі, про 
що свідчать фрески XI століття в Софіївському соборі (м. 
Київ).
Кобзарство як специфічне мистецьке явище не виникло 
на Україні само по собі — воно є породженням своєрідний іс­
торичних умов. Великий вплив на його розвиток справила
137
довготривала боротьба українського народу проти турецько- 
татарського та польсько-шляхетського поневолення, а та­
кож зародження в XV—XVI століттях українського козацтва 
і його опорного осередку — Запорізької Січі.
Великий внесок у науку про кобзарство зробили укра­
їнські педагоги-музиканти, письменники, поети: Ф. Колес-
са, Л. Українка, М. Лисенко, К. Квітка, М. Рильський, 
П. Перебийніс, М. Полотай, М. Маркевич, Т. Шевченко, 
П. Воронько. В їхніх творах ми знаходимо образи бандурис­
тів.
Народні співці-кобразі самі створювали думи тд істо­
ричні пісні, які відбивали у художніх образах те, що пере­
жив народ. Визначні події та явища суспільного життя збе­
рігалися в народній пам’яті, передавалися з покоління в по­
коління, і на цьому грунті виникали художні твори — думи, 
пісні, легенди, перекази тощо, співані кобзарями.
Становлення духовної особистості успішно здійснюється 
при умові забезпечення засвоєння нею знань з історії, на­
родної творчості, традицій, звичаїв, обрядів, рідної мови. 
Тому на сучасному етапі розвитку суспільства перед загаль- 
носвітньою школою ставляться такі завдання: розвивати у
дітей почуття прекрасного, національного, формувати есте­
тичні смаки, інтерес до народної музики, уміння розуміти і 
цінувати твори мистецтва, культурні надбання українського 
народу; прищеплювати шану і повагу до української музич­
ної народної творчості, зокрема до такого самобутнього ви­
ду мистецтва, як кобзарське.
Вирішення цих завдань у всіх ланках народної освіти по­
требує нових підходів, потребуючи вміння зацікавити дітей 
вивченням музичного фольклору, грою на українських народ­
них інструментах. Нова програма з музики, створена Ав- 
дієвським А. Т., Болгарським А. Г. та ін. грунтується на ви­
знанні виняткової ролі народного мистецтва в масовому му­
зичному вихованні як засобу формування духовності підрос­
таючого покоління. Автори вважають, що нова програма 
має органічно вписатися в систему сучасної національної му­
зичної культури: «Сьогодні школа повинна не на словах, а
на ділі забезпечувати невід’ємність музичної культури люди­
ни від культури її народу, регіону і соціально-культурного 
середовища». Нова програма, на відміну від попередніх, 
включає для обовязкового вивчення такі національні інстру­
менти, як сопілка, бандура, бубон та ін.
Сучасна бандура — це технічно досконалий музичний ін­
струмент, який має великі можливості для грунтовного вив­
чення в загальноосвітніх школах. Педагогічна практика (зо­
138
крема проведення в школах українських вечорниць, свят об­
рядового циклу) свідчить про потребу використання банду­
ри. Останнім часом бандура стала одним із популярних на­
родних інструментів. Проте аналіз масової шкільної прак­
тики показує, що можливості кобзарського мистецтва як 
важливого засобу у системі музично-естетичної освіти явно 
недооцінюються. Це зумовлює актуальність підготовки май­
бутніх вчителів музики, які б володіли грою на українських 
народних інструментах, зокрема на бандурі. Розв’язання 
цієї проблеми значно ускладнюється через недостатність 
необхідного навчально-методичного матеріалу, В існуючих 
репертуарних збірниках для бандури не досить творів, які б 
розкривали справжню красу цього самобутнього інструмен­
ту, зокрема творів Г. Хоткевича, В. Кабачка, Г. Китасто- 
го, Ю. Мішалова, сучасних композиторів. Тому за час нав­
чання у вузі, крім необхідних знань з музичних дисциплін, 
випускник бандурист має оволодіти навичками перекладу ін­
струментальних творів для гри на бандурі. Важливою до­
помогою вчителю стануть і записи відомих виконавців-бан- 
дуристів (К. Новицького, Г. Менкуш, Л. Посікіри, Р. Гринь- 
ківа), тріо, ансамблів, капел бандуристів, концертів «Коб­
зарська дума» та ін.
Вивчення кобзарського мистецтва в школі — нагальна 
потреба часу, головний атрибут справжнього виховання Те­
матичні вечори, бесіди, лекції-концерти із використанням 
бандури сприятимуть ознайомленню школярів і студентів з 
народним мистецтвом, виховуватимуть у них почуття гордос­
ті, патріотизму, любові до мистецтва.


Ukrainian

Кобзарське мистецтво як чинник української духовності на сучасному етапі

Сафонов,  Ю. М.

С А Ф А Н О В  Ю. М.,
м. Кривий Ріг
ЛЮДИНА ЯК ВТІЛЕННЯ ДУХОВНОСТІ
(ЗА ЛІТОПИСОМ САМІШІА ВЕЛИЧКА)
Літопис Самійла Велична — це передовсім приклад ду­
ховної спадщини народу. Може, саме й тому він і є об’єк­
том різнобічного дослідження. Але неоднозначність підходів 
до сприйняття й осмислення твору привела до помітного різ- 
нотлумачення його змісту і до відмінних поглядів на сус­
пільну та естетичну цінність цього явища.
2 Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних пог-ля 
дах та віруваннях. — К.: Довіра, 1993. — С. 28.
153
Ядром даного літопису є людина у всій своїй багато­
гранності цілою системою її поглядів на весь оточуючий світ, 
на конкретні суспільні обставини й ситуації, що й виражає 
і зміст, і форму, і сутність авторської концепції духовності.
Аналізуючи духовний потенціал літопису, ми з’ясували, 
що людина XVII—XVIII століття і перш за все представник 
вищих соціальних шарів і прошарків подана одухотвореною 
на всіх рівнях її свідомої діяльності.
1. Виробляючи і споживаючи матеріальні цінності, во­
на частіше всього робить це для задоволення своїх особис­
тих фізіологічних потреб і лише потім тягнеться до елемен­
тів високодуховності. Високий рівень одухотвореності лю­
дини виявляється лише тоді, коли матеріальна та суспільно- 
історична основа дає можливість покращити стосунки між 
людьми. Саме якість стосунків між людьми різних соціаль­
них верств і визначає рівень духовності.
2. На естетичному рівні людських стосунків Величко 
подає цілу систему загальноприйнятих в Україні XVII ст. пра­
вил поведінки окремої людини, громади і суспільства в ці­
лому. Тут даються й зразки мотивів духовної діяльності 
людини. Люди не просто вчаться як себе потрібно вести, а 
й шукають способи того, як зробити це з приємністю й для 
інших.
3. Найчастіше в житті людина у літописі керується таки­
ми моральними принципами, як: чесність, самовідданість
та інші, хоча рідше діють і за принципом хитрості та під­
ступності. В цілому переважають егоцентризм і егоїзм. Альт­
руїзм — явище досить рідкісне.
4. На звичаєвому рівні людина як правило в ролі обе- 
рігача звичаїв, Особливо це характерно для керівників ко­
зацтва і учасників традиційних обрядових гулянь, дійств та 
свят.
5. На юридично-правовому рівні людина подана як така, 
що дуже добре орієнтується в законах, частково або пов­
ністю дотримується їх, вдосконалює і створює нові. Тут 
особливе місце посідають гетьмани.
6. Людина в літописі — це передовсім державний, полі- 
тичниї та громадський діяч, тому вона сповна свідомо оби­
рає шляхи до влади, сама є представником влади, досить 
визначено ставиться до різних народів та націй, підкоряє 
та завойовує слабших волею і владою.
7. Людина в літописі Величка — Це здебільшого ідеа­
ліст, а тому вона вірить, що світ створено Богом, і все, 
що відбувається в світі, постійно керується і контролюється 
тільки творцем світу.
154
в: Людина весь Чай висуває і намагається реалізувати ма­
су (найчастіше прогресивних) ідей, за які самостійно бореть­
ся протягом усього життя або й добивається втілошш ц и х  
ідей ціною власного життя і життя мільйонів людей.
9. Гранично чіткі уявлення й поняття в людини літопису 
Велнчка й про добро та зло — як у конкретному побуті, як у 
громадсько-суспільному, так і в політико-СвітоглЯдному пла­
нах.
10. На педагогічному рівні людина постає Такою, яка 
прагне до освіти і до виховання взагалі керуючись при ньо­
му набутими знаннями та життєвим досвідом і це найчас­
тіше дає позитивні результати.
Отже, духовність людини з літопису Самійла Велична 
— це не просто спосіб організації її внутрішнього світу, не 
набір кількох умовностей багатогранного її життя й діяль­
ності, цілей, які базуються на дуже складній системі умов­
ностей, регламентацій, принципів, поглядів тощо. Це ціле 
коло емоцій, настроїв, станів і переконань людини по­
роджених і спрямованих на створення добра і зла, вирішен­
ня найрізноманітніших проблем і завдань українського на­
роду XVII століття.
Література
1. Величко С. В. Літопис. — К.: Дніпро, 1991. — т. І, 371 с..
2. Величко С. В.Літопис. — К.: Дніпро. 1991. — т. 2. 640 с.
3. Дзира Я. Величко та його літопис //Історіографічні дос­
лідження в Українській PCP. — К.: 1971.
4. Донцов Д. Дух нашої давнини. — Дрогобич: Відроджен­
ня, 1991, 341 с.
5. Козлов А. В. Вчитель — особа духовна. Кривий Ріг. 
1991.
6. Кононенко П. П. Українознавство. — К.: Заповіт, 1994. 
320 с.
7. Чижевський Д. І. Історія української літератури. — 
Тернопіль, 1991. 480 с.


Людина як втілення духовності (за літописом Самійла Величка)

Хорольська, Т.А.

Шевченко, І.В.

Бездуховність масової музичної культури і проблеми гармонізації духовного світу людини

Мозговий,  Л. І.

Скиртач,  В. М.

М О ЗГО В И Й  Л. І.. С К И Р Т А Ч  в. м.,м. Слов’янськ
ТЕОРІЯ ТА О СВІТА:
П О В ЕРН ЕН Н Я  ДО ДЖ ЕРЕЛ«Грецьке е світанковим ранком, коли саме прояснює се­бе в суті й приймає до свого покликання істоту людини, кот­ра, як причетна до долі, має хід свого здійснення в тому, що вона зберігається в бутті і як згаяна з нього, вона ніко­ли не буває захопленою ним» (М. Хайдеггер).Людина відкриває абсолютні витоки буття і через них осмислює власне існування. Вона завжди така, що консти- тується в розверстаній дійсності: ситуативній даності і гли­бинних структурах. Ця подвоєність спричинює її  до необхід­ності бути не стільки діячем, скільки інтерпретатором, не стільки давати відповідь, скільки запитувати. Усвідомлення цього відходить до грецької філософії, яка утримує в собі первісне розуміння буття та сущого. В такому контекстові можливо з'ясування і проблеми теорії, яка завдяки своїй мужності, незважаючи на долю, яка перевершує її , має сто­яти перед сущим доти, доки істина не почне спалахувати на суцільному тлі темряви.«Теорія» здійснюється не через саму себе, але виключ­но з нестерпної жаги залишатися поруч із сущим як таким і постійно відступати перед його напругою» (М. Хайдеггер).Отже, початково у греків теорія та практика неподіль­ні; між ними немає тієї межі, яка змушує потім недоскона­лу дійсність тягнути до певної ідеальної побудови. Теорія в своїх витоках аутентична самому буттю. Наче передбачаю­чи наслідки всесвітньої перемоги теорії над буттям, стоїки, циніки, а потім і середньовічні єретики прагнули щось за­подіяти. аби врятувати людство, хоча б і втілити весь світ у власному способі життя. Навіть ще в філософії Сократа були дві можливі тенденції розвитку. Розум переміг. Лев Шестов яскраво зображує цю перемогу: «Міцні перемо­ги отримує тільки здоровий глузд, який вміє утворювати ве­ликі філософські системи та організовувати безмежні дер­жави з блискучими арміями».Наслідки Цієї перемоги ми маємо зараз і в освіті. Для сучасної цивілізації з її  усе поглинаючим культом розуму характерне прагнення, яке майже реалізувалося, підкорити собі освіту. В сучасній системі освіти втрачається головне— унікальність, самобутність кожної людини, разом з цим— шанс знаходження справжності. Домінанта на теоретичне освоєння дійсності призводить до того, що головна мета освЬ
220
ти бачиться в Необмеженій інформаційності освіти (що в свою чергу заохоочуєтьбя засобами масової інформації: на­приклад, Сучасні телегри).Ідеї панують по-над світом. Знання буття панує по-над буттям. Сформувався огидний фетиш думок — понять. їх міцний усе поглинаючий культ приховує справжню реаль­ність: освіта, почавшись фразою, фразою і закінчується. Чужий світ понять, які вже застигли, пригноблює людину, як і випливаючий з його всевладдя авторитет служителів цього культу. Наука, вже сама не здатна нічого поробити З інформацією, яку Сама породжує, і Через те повинна роз­членовувати себе на все більшу кількість Спеціалізацій, не пов'язаних поміж юобою ні засобами досліджень, ані предме* хом, — лише формальною поєднаніСтю, Цю розірваність Сим* волізує оцінка як сучасний сурогат — показник освіченості.Проте, це констатація принципової приреченості, яка має певну ваду, В сучасних умовах доцільне повернення до дже­рел, до початкової неподільності теорії та буття, існуючих зараз скоріше випадково, —- в деяких формах гри або сумісно- подільної діяльності.


Теорія та освіта: повернення до джерел

Скороход, В.Ю.

Філософська освіта як важливий фактор формування національної духовності

Вілента, І.В.

Євразійство та пошуки нової світової самобутності (прогноз гуманітарного розвитку)

Мішуровський,  В. В.

Скороход,  В. Ю.

МІШУРОВСЬКИЙ іВ. В., СКОРОХОД в. ю„ 
м. Кривий Ріг
МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО 
МИСТЕЦТВА В СКАРБНИЦІ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ
Однією з характерних рис українського національного ха­
рактеру є тяга до красоти, яка своє найяскравіше втілен­
ня знаходить в образотворчому мистецтві. Можна без ііере- 
більшення вести мову про безперервний характер розвитку 
українського мистецтва, починаючи з Трипілля, де були за­
кладені його підвалини. Починаючи з Скіфського періоду, 
наше мистецтво виходить на світовий рівень. Важливо під­
креслити, іцо в образотворчому мистецтві скіфський пєрі-
139
од характеризувався з’єднанням античного й власне праукра- 
їнського — трипільського—мистецтв, але засилля чужозем­
ного стилю не було.
Важливою рисою нашого мистецтва, яка проходить через 
весь його розвиток, є релігійність, абсолютне переважання 
релігійних (в першу чергу християнських) сюжетів, що від­
повідає українській ментальності. Коли ж нашому народові 
насильницьки нав’язувались чужоземні комуністичні та 
атеїстичні ідеї, це призводило тільки до деградації мис­
тецтва.
Іншою характерною рисою нашого мистецтва є прагнен­
ня до природності. Це наочно підтверджується в іконописі, 
коли навіть обличчя святих намагалися наблизити до зви­
чайних людських форм. Протягом всього розвитку в укра­
їнському мистецтві простежувалась тяга до яскравих, земних 
кольорів, натуралістичного, «радісного» характеру зобра­
ження. Оскільки важливою рисою українського характеру 
завжди був гармонійний зв'язок з природою, то цілком ло­
гічно, що важливе місце в національному 
мистецтві зайняли пейзажі.
Важливим завданням сьогодення є повернення до ук­
раїнської культури наших предків — видатних митців, які 
в силу різних причин змушені були працювати поза межами 
України, але завжди залишалися вірними своїй нації й на­
роду, вважаючи себе лише українцями. Це дає достатні 
підстави для звільнення їх від нав’язаного ярлику «росій­
ський» й зарахування до скарбниці вітчизняного мистецтва 
(І. Репін, І. Крамськой, М. Ге та багато ін.).
Можна вести й мову про власне специфічний українсь­
кий стиль в мистецтві (традиційний орнамент, зображення ви­
шиванок, переважання червоного і чорного кольорів тощо).- 
Вміння «подати лицем» наше мистецтво — актуальне зав­
дання мистецтвознавства і культурології.


Місце українського образотворчого мистецтва в скарбниці національної духовності

Март\u27янов , Є.Д.

Селіверстов , Д.О.

Ринкові реформи та пошуки духовних орієнтирів

Камінський, Р.В.

КЛМІНСЬШІИ Р. в.
м. Київ 
РЕЛІГІЙНЕ в и х о в а н н я  
В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Найважливішою умовою створення сильної демократич­
ної держави є виховання підростаючого покоління.
Зараз на Україні триває, так би мовити, ідеологічний 
вакуум; Порожнеча у вихованні заповнюється псевдоідеа- 
лами, насильством, сексом, тотальною меркантильністю, ут­
риманством, зневагою до інших, небажанням вчитись, ба­
жанням жити за рахунок інших тощо; Це стало болючою 
проблемою, що може привести до духовного занепаду 
цілого покоління.
Звертаючись до спадщини минулого та зарубіжного дос­
віду, ми бачимо, що багато вчених займались вивченням 
проблеми формування моральних цінностей в рамках релі­
гійного виховання, виявляючи інтерес до питань морально­
го вдосконалення, змісту та цінності життя, призначення та 
сутності людини. Релігія є невід’ємним історичним компонен­
том в процесі духовного розвитку суспільства, являючи со­
бою частку історії формування загальнолюдських цінностей, 
що створювались та розвивались протягом багатьох століть 
під її егідою.
Підсумовуючи внесок, який зробила релігія в цьому на­
прямку, стає зрозумілим, чому такі різні країни як СІЛА, 
Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Іспанія, 
Польща та багато інших не відмовились від послуг релігії для 
виховання своїх громадян.
В країнах, де існує державна релігія, в школах відво­
дяться спеціальні години для релігійного виховання. Приват* 
ні школи, що знаходяться під контролем церкви, разом із 
державними школами, користуються фінансовою підтрим­
кою уряду. Наприклад, Франція: Закони Бранже 1951 р.
та Дебре 1959 р. забезпечують католицьким школам підтрим­
ку з боку держави.
У країнах з багатоконфесійним релігійним складом (на­
селення (СИІА, Канада), релігія офіційно відокремлена від 
держави через демократичні міркування. Але уряд у певній 
мірі підтримує кожну релігію. Наприклад, у СІЛА релі­
гійні групи не сплачують податків. У перелічених країнах 
збройні сили мають на службі капеланів різних професій. 
Але, при цьому, релігія відокремлена від державної школи,
85
або викладається в невеликій кількості шкіл як факуль­
татив. Це зроблено з метою уникнення нав'язування будь- 
якої релігії. Крім того, існує багато приватних шкіл, де 
релігія вивчається як і інші предмети. Великий відсоток при­
ватних шкіл утримується за рахунок релігійних організацій 
(у США — 78%, у аКнаді — 72%. У багатьох університетах 
(Броунівський, Чикагський, Рочестерський та ін.), колед­
жах та семінаріях є факультети, що готують спеціалістів з 
релігійного виховання. Наприклад, католицька церква має 
в США 262 коледжи та університети, близько 10 тис. почат­
кових та середніх шкіл, де навчається близько 4 млн.- учнів. 
Біля 1/4 державних шкіл не виконують рішення Верховного 
Суду про виключення релігії з державної школи: 43% вчите­
лів читають рядки з Біблії, 31% — організовують молитви 
навчальних приміщеннях. Навіть незважаючи на цю забо­
рону у штатах Меріленд та Пенсільванія заняття починають­
ся з молитви «Отче наш».
У Великобританії ситуація дещо інша. В Англії держав­
ною є англікарська церква, викладання Закону Божого і вза­
галі виховання учнів в релігійному дусі регламентується 
парламентським Актом 1944 року. Суттєвою ри­
сою цього Акту є те, що викладання релігії та від­
правлення ранкової молитви є обов’язковими заходами, про­
те, підкреслюється, що релігійні предмети повинні мати 
«моральнопросвітницький» характер, тобто викладання по­
винно лише давати інформацію про релігію, не надаючи пе­
ревагу ні одній з конфесій (англіканській, католицькій, пре­
світеріанській та ін.). Але Акт дозволяє звільняти від учас­
ті в обов’язкових молитвах та навчання Закону Божому ді­
тей батьків, які не вірять в Бога (ці припущення поширю­
ються і на вчителів). На інших регіонах Великобританії ре­
лігійне виховання має свої особливості (в Шотландії держав­
на релігія — пресвітерство, в Уельсі державної релігії не­
має, в Північній Ірландії це питання до сих пір є відкритим, 
що призводить до громадянської війни).
У країнах, де домінує одна або дві релігії (Ірландія, Іспа­
нія, Франція, Польща-католицька, Німеччина-лютеранська та 
католицька) релігія вивчається у державній школі, як повно­
правний предмет. Цікавим є те, що у всіх цих країнах на 
предмети релігійного виховання дається досить багато годин (в 
Ірландії та Іспанії, наприклад, у старшій школі кількість 
годин майже дорівнює годинам, відведеним на викладання 
рідної мови.
86
Не слід думати, що релігійне вйховаоннй в зарубіжній 
шклі — це еуто релігійний предмет. На цих уроках розгля­
даються конкретні ситуації з життя, даються поради, як ді­
яти у тих чи інших обставинах. Зміст релігійного вихован­
ня має у своїй основі квінтесенцію біблейського вчення, ре­
тельно трансформованого згідно соціально-економічних умов 
країн. Безперечно позитивні виховні наслідки мають місце 
в процесі спільної роботи сім’ї та школи; Але там, де насе­
лення хоч деякою мірою залучено до релігійного виховання, 
спостерігається відхилення статистики правопорушень.


Релігійне виховання в зарубіжних країнах

Рильков,  А.

Гончаренко,  М.

Екзистенційна спрямованість прози Володимира Набокова

Not a member yet