Актуальні проблеми духовності

Титикало, В.М.

ТИ ТИ К А ЛО В. М.
м. Кривий 'Ріг
ПРОБЛЕМА ДУХОВНОСТІ 
У ТВОРЧОСТІ О. ГОНЧАРА
Нещодавно наша література і громадськість понесли 
тяжку втрату — із життя пішов О. Гончар, якого по-праву 
називали совістю українського народу.
142
Чи не найбільшою заслугою письменника, на наш пог­
ляд, було збереження музики і багатства українського ху­
дожнього слова у той час, коли відомі кола намагались чер­
говий раз звести українську мову до рівня побутових потреб 
села, сприяти перетворенню літератури на суто провінцій­
ну, вторинну, завданням якої було б виключно побутописан­
ня, наче й не було ніколи творів І. Франка, Л. Українки,
О. Кобилянської, М. Коцюбинського, не кажучи вже про 
письменників українського «розстріляного відродження».
О. Гончар у кращих своїх творах продовжував традиції 
інтелектуальної гілки в українській літературі не лише у 
плані експериментів над фоормою (згадаймо його роман у 
новелах «Тронка»; багатоплановий як у зрізі часо-простору, 
так і тематично ромац «Твоя зоря»), а й стосовно проблем, 
що піднімалися письменником для загального огляду. Особ­
ливо важливою була проблема обездуховлення сучасного тех­
нократичного суспільства. Вона гостро звучала у романах 
«Собор» і «Твоя зоря».
Розгляд проблеми існування людини в умовах сучасних 
мегаполісів із їх культом машинної індустрії у творах О. Гон- 
чара відбувається у двох аспектах. По-перше, це загубленість 
людини технократичної цивілізації, здичавіння в «урбаніс­
тичних джунглях» із їх страхами, стресами, шаленим тем­
пом життя. По-друге, це взаємовідносини людини як твор­
ця цієї цивілізації з живою природою, частиною якої вона 
теж є. У зв’язку з останнім аспектом у творчості письмен­
ника знайшла місце тема попередження, а інколи навіть пом­
сти природи, її стихій за бездумне споживацтво людини.
Саме у ставленні до природи О. Гончар вбачав і декла­
рував у своїх творах один із критеріїв духовності людини, 
тримаючись думки, що «байдужість до природи рано чи піз­
но стає ворожістю. І тоді людина, внаслідок відчуження від 
матері землі, за допомого найновішої техніки кидається на 
штурм підкорення, загнуздування природних процесів» 
(і; 17).
О. Гончар досить рано почав усвідомлювати і, відповід­
но, передавати у своїх творах, що світ сучасності став «не 
лише безбожним, як на це скаржився сентименталізм 19 сто­
ліття, але й до певної міри бездушним» (2; 95). Саме тому 
у творах письменника центральне місце займає боротьба 
двох начал у людині — світлого, творчого, відображеного у 
ряді Гончаревих «великих будівничих» та чорного, руйнів­
ного, особливо добре помітного на прикладах «геростратів 
районного масштабу».
143
Тематика творів О. Гончара у першу чергу стосується 
«маленької людини». Письменник не відмовив їй ні у внут­
рішній величині, ні у напруженості духовного шиття, ні 
у болючих суперечностях, ні у моральних пошуках.
Домінантною ознакою, за якою спрощено можна роз­
вести героїв письменника за двома таборами — будівничих 
та руйначів — варто, на наш погляд, вважати ставлення до 
прекрасного, чи то є продукт творення рук людських, чи 
витвір неупокореної природи.
0. Гончар був толерантним у своїх переконаннях, він 
мислить планетарно, відчуваючи себе не лише представни­
ком певного етносу, а й громадянином планети Земля, роз­
цінюючи решту людства, як своїх рівноправних «сусідів по 
планеті». У романі «Твоя зоря» є цікавий образ, витоки 
якого поомітні вже у «Тронці». Це образ корабля, ототож­
нений з планетою, на борту якого знаходиться людство, та­
ке незахищене і слабке перед вічністю, холодом і безмеж­
ністю Великого Космосу. Життя мешканців цього корабля 
значною мірою залежить від злагоди, доброї волі та єднос­
ті його пасажирів.
Улюблений герой О. Гончара — носій багатого внутріш­
нього світу. Можливо, цей герой трохи романтичний і наїв­
ний як для сучасного уніфікованого цинізмом світу, та пись­
менник, на наш погляд, чинить це усвідомлено, відкидаючи 
брутальність, виродження, психічні паталогії та приміти­
візм, що нерідко мають місце у сучасній масовій літературі. 
О. Гончар прагнув повернути увагу читача до витоків чис­
тої духовності.
Література
1. Машарова Я. В. Пошук гармонії. — К.: Дніпро, 1990.
—183 с.
2. Юнг К. Либидо, его метаморфозы и символы. — Санкт-
Петербург: Восточно-Европейский Институт Психоанализа,
1994. — 415 с.


Ukrainian

Проблема духовності у творчості О. Гончара

Любар, О.О.

Характерні особливості української національної школи

Овдієнко, Л.М.

Освіта та духовність в контексті компоненти духовної зрілості учителя

Гореліков, Л.О.

Діалектика духовного та тілесно­го в глобальній картині світового розвитку

Симон, О.І.

Свобода особистості як духовна при­чинність

Вілента, М.І.

Проблеми відчудження у французькій соціології праці

Васильєва, І.В.

В А С И Л Ь Є В А  І. В.
М: Харків
ДУХОВНІ ВИМІРИ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ЛІКАРЯ
Процес переходу української медицини на загальноциві- 
лізаційний шлях розвитку, макросоціальні зміни, які від­
буваються сьогодні у нашому суспільстві висувають принци­
пово нові вимоги перед вищою медичною школою. Першо­
чергове значення має задоволення потреб студентів у висо­
кому рівні проофесійної підгтовки необхідної для виходу на 
ринок праці як в державному, так і в альтернативних секто­
рах. Це знаходить віддзеркалення у ціннісних орієнтаціях 
студентської молоді. Як свідчать результати соціологічного
7 97
дослідження, яке було проведено автором (було охоплено 
350 студентів інституту), більшості студентів притаманні до­
сить чіткі професійні орієентації та настанови. 86% студен­
тів — повністю задоволені обраною професією, 28% — поєд­
нують навчання з роботою переважно з метою одержання 
додаткових практичних навичок, найбільшу стурбованість у 
студентів викликають проблеми: підвищення цін, інфляція
(76%), якість освіти (74%), стан системи охорони здоров’я 
(52%) та ін.
Професіоналізм — це сукупність відповідних знань, прак­
тичних навичок, умінь, особистісних якостей, які забезпе­
чують плідне виконання відповідних функцій. Проблема про­
фесіоналізму лікаря має не тільки безпосередньо професій­
ні, але й духовні (моральні, ціннісно-орієнтаційні, худож­
ньо-естетичні, чуттєво-емоційні та ін.) аспекти. Професійна 
освіта — це насамперед розвиток його особистості, духовнос­
ті. Невипадково стародавні називали освіту — киИига апіті 
(культура духу). Саме від киИига апіті, доброти серця, мас­
штабу особистості лікаря залежить його професійна сила.
Сьогодення висуває нові випробування саме перед духов­
ними вимірами професійної діяльності лікаря. Макросоці- 
альні зміни, які відбуваються сьогодні у нашому суспільстві 
об’єктивно обумовлюють тенденцію до посилення у мотива­
ційній структурі особистості економічних потреб та інтересів, 
принципу індивідуалізму, а відповідно — конкуренції, су­
перництва, що супроводжується часто-густо надмірним .праг­
матизмом, браком чуйності, емоційного тепла. Впроваджен­
ня платних медичних послуг населенню, професійна конкурен­
ція в медицині, на наш погляд, з одного боку, сприятиме 
покращенню якості медичного обслуговування, але з іншого
— зумовлює досить гострі суперечності між конкретними жит 
тєвими умовами лікаря (матеріальний стан якого залежить від 
пацієнта) та етичними основами медицини. Саме гуманізм 
є загальноцивілізаційним професійним принципом медици­
ни. Вірність лікарському обов’язку, який завжди вищий за 
будь-які соціально-економічні та політичні інтереси є тради­
ційною класичною вимогою до професійної діяльності ліка­
ря ще з часів Гипократа.
Актуалізація проблеми духовних вимірів професійної 
лікарської справи пов’язана також з сучасним науково-тех- 
нічним прогресом, який, як свідчить історія людства, не 
супроводжується відповідним моральним, духовним прогре­
сом: Н. Вінер прозорливо попереджував про невичерпні
можливості добра і зла, які пов’язані з новим розвитком 
техніки. Процес технізації медицини висунув безліч проблем
93
«біоетичного» плану: евтаназія, генна інженерія, застосу­
вання психотропних засобів, трансплантація органів і тка­
нин та ін., які характеризують по суті зростання права вла­
ди лікаря над життям іншої людини. Недосконалість зако­
нодавчої системи, яка повинна регулювати і контролювати 
це право, об’єктивні труднощі пов’язані з сучасним станой 
медичної науки та практики, нарешті втручання криміналь­
них структур навіть у ці галузі життєдіяльності суспільства 
з метою створення своєрідного «чорного ринку» поосилюють 
особисту відповідальність лікаря у вирішенні багатьох склад­
них питань, пов’язаних з технізацією медицини. Це обумов­
лює принципово нові вимоги не тільки до рівня його про­
фесійної підготовки, але й до моральної позиції, професій­
ної та людської гідності.


Духовні виміри професіоналізму лікаря

Федоренко, Д.Т.

Ф Е Д О Р Е Н К О  Д. Т.
м. Кривий Ріг
УНІКАЛЬНА ПАМ’ЯТКА ДУХОВНОСТІ 
УКРАЇНЦІВ
ОСТРОМИРОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ 1056—1057 РОКІВ
Кожен пергаментний лист Остромирового Євангелія ви­
конаний красивим уставним письмом, часто з позолотою, у 
дві колонки (нумерація листів здійснена значно пізніше).
294-й лист має традиційну для таких випадків приписку 
і у перекладі сучасною мовою сповіщає:
«Слава Тобі, Господи Царю Небесний, за те,, що удос­
тоїв мене написати це Євангеліє. Починав же я його писати 
в році 1056-му, а закінчив в році 1057-му. Написав же я 
його для раба Божого, названого в хрещенні Йосипом, а 
по-мирському Остромира, який був свояком князя Ізяслава.
146
Князь же Ізяслав тоді володів обома областями — батьки 
свого Ярослава і брата свого Володимира. Сам же князь 
Ізяслав управляв престолом батька свого Ярослава у Києві, 
а престол свого брата він доручив управляти своєму своя­
ку Остромиру в Новгороді».
Нічого дивного немає у тому, що Новгород у ті часи ет­
нічно був українським, а тому Євангеліє і адресоване наміс­
нику Великого Київського князя у Новгороді Остромиру.
«Дай, Боже, многії роки життя тому, хто дарував кош­
ти на це Євангеліє для утіхи багатьох християнських душ. 
Дай йому, Господь, благословіння святих євангелістів Івана, 
Матвія, Луки, Марка і святих отців Аврама, Ісаака і 
Іакова — йому самому і дружині Феофанії і їх дітям. Жи­
вість благополучно багато років, управляючи тим, що дору­
чено вам. Амінь».
Ця частина прикінцевої приписки продовжилась у першій 
колонці зворотньої сторони листа 294 і потребує деяких па­
леографічних пояснень і уточнень.
Повість врем’яних літ» (за Іпатським списком) свідчить, 
що в літо 6563 (1055) прийшов Ізяслав і сів у Києві, а
Святослав у Чернігові, Всеволод у Переяславі, Ігор у Во­
лодимирі, Вячеслав у Смоленську» (Повість времяних 
літ...) (Переклад, післяслово та коментарі В. В. Яременка. — 
К., 1990. — С. 260—261.
Аналогічне твердження «Ще ж доручаю стіл замість себе 
старшому сину моєму і брату вашому Ізяславу Київ, його 
слухайте, як слухали мене...» (Летопись по Лаврентиевскому 
списку. — С. 157: у кн.: Історія України. В документах і
матеріалах. — Т. І. — Київська Русь і феодальні князівства 
XII —XIII століть. — К.: Вид. АН України, (939. — С. 81).
Текст самої приписки та літописи свідчать, що Остроми- 
рове Євангеліє писалося для киян-полян, інакше кажучи, 
ураїнцям за походженням, корінному населенню Києва, а 
це ще раз свідчить, що пам’ятка створена безпосередньо 
на землях України-Русі.
Я, диякон Григорій, писав це Євангеліє. Той же, хто 
краще мене напише, — не засуджуй мене грішного. Почав же 
писати місяця октября 21-го в день пам’яті Іларіона, а за­
кінчив місяця мая 12-го (вдень) пам’яті Єпіфана. Прошу всіх 
читаючих, не засуджуйте, виправляйте і читайте. Так і 
апостол Павло говорить: «Благословіть. А не кляніть. Амінь».
Як видно, автор-укладач Остромирового Євангелія дия­
кон Григорій був з цих же країв, походив з племені киян- 
полян, мав найтісніші зв’язки з Києво-Печерською лаврою, 
належав до клиру обителі, знайомий з книгозібранням Яросла-
147
ва Мудрого (а чи, бува, не один з його родичів?), бездоганно 
знав не лише книгу книг Біблію і канонічні Євангелія, а й 
Божественну літургію (службу), інакше тоді чим пояснити, 
що Остромирове Євангеліє має послідовні щоденні читання 
з різних євангелістів від Великодня (Паски) до П’ятидесят­
ниці (Трощи), суботні і недільні читання наступних тиж­
нів року?
Так із 172 євангельських читань 142 становлять літургій­
ні, інші — на вранішні — Вознесіння Господнє та ін., що 
робить цю пам'ятку співвідносною (відповідною) із Статутом 
церковних читань, рівнозначною з Апракосами (Докладніше 
про це йдеться у повідомленні Митрополита Питирима Не­
чаева в дослідженні: Особенности Остромирова Евангелия
(У кн. Остромирово Евангелие 1056—1057. — Л.: Аврора; И.: 
Изд. отдел Московского Патриархата, 1988. — С. 5).
Остромирове Євангеліє корінням сягає у дуже давній 
прошарок української писемності, коли не найдавніші, а між­
державні зв’язки Рюриковичів (Ігоря і Ольги, Святослава і 
його синів Ярополка, Олега, Володимира, одинадцяти синів 
Володимировичів, серед яких Ярослав, прозваний Мудрим, 
та його шести синів, у тому числі і Ізяслава, для свята 
якого Остромира і створене Євангеліє, підносить цю коштов­
ну пам’ятку на рівень міжнародної і світової прикраси, пи­
семного чуда світу, що родом з України...
А тепер хай поміркує сам читач. Академік А. X. Восто­
ков у передмові до першого видання Остромирового Єванге­
лія 1843 року (друкарським способом) припустив зв’язок ці­
єї рукописної коштовності з південними слов’янами і особ­
ливо дивувався «малоросійським словом «упир», що з’яви­
лося в імені попа Упир лихий... Далі, правда, вчений чо­
мусь впевнений, що вислів «упир лихий» означало засуд­
ження чи висміювання за некрасиве обличчя (Остромирово 
Евангелие 1056—1057 года: С приложением греческого тек­
ста Евангелий и грамматических обіяснений. — Спб. Издание 
А. X. Востокова, 1843. — 299—320 с.).
То ж чи знав академік А. X. Востоков українську мову? 
Напевно, ні!). А це ще одна з причин безапеляційного за­
рахування української писемної пам’ятки до давньоросій- 
ської.
Доведеться нагадати, що ще перший міністр освіти Ук­
раїнської Народної Республіки, доктор філософських наук, 
відомий богослов Іван Огієнко в короткій історії культур­
ного життя українського народу «Українська культура» (К., 
1918) констатував, що Остромирове Євагнгеліє написано 
саме в Києві, довів документально, посилаючись на інші до­
148
слідження, місце зберігання не Новгородське, як стверд­
жували інші вчені, а теж Київське (Назв, праця. — С, 28).
1. Огієнко відкидає судження декотрих про новгородські 
елементи мовлення у мові Остромирового Євангелія, 
стверджує, що на пергаменті помітні подряпини від підчи­
щення тексту і виправлення його змісту, а мова приписки 
диякона Григорія свідчить про неновгородське походження 
укладача пам’ятки.
Зісвідчуємо: навіть на листках фототехнічної факсиміль­
ної копії пам’ятки помітні підчистки і виправлення...
В іншій праці І. Огієнка «Пам’ятки старослов’янської 
мови X—XI віків» (—Варшава, 1929, Кн. 5: Найдавніші па­
м'ятки церкслов. мови. — С. 103—112, 477—481, що вийш­
ла у співавторстві з Р. Смаль-Стоцьким) досліджується істо­
рія вивчення окремо самої пам’ятки, її палеографія, наво­
дяться фотознімки мініатюр, буквиць, листків. Обидві 
праці донедавна були заборонені і з спецхранів не видава­
лися.
Усе це досить переконливо доводить київську належ­
ність тексту пам’ятки, українське походження її автора-ук- 
ладача, а мову Євангелія і приписки як таку, якою воло­
діли українці XI століття! До
того ж Остромирове Євангеліє Апрокос 1056—1057 років 
стало унікальною писемною пам’яткою духовності українців.


Унікальна пам\u27ятка духовності українців: Остромирове Євангеліє 1056—1057 років

Літвінов , О.М.

Раціоналістичні засади сучасної системи освіти та проблеми духовності

Карпунов,  В. М.

Літвінов , О. М.

Культурно-історична зумовленість деформацій правової свідомості в посткомуністичному суспільстві

Not a member yet