Актуальні проблеми духовності
Not a member yet
759 research outputs found
Sort by
Проблема Сократа : класичні стратегії розв’язання та їх аналітичні інтерпретації в дослідженнях К. Поппера та Г. Властоса.
Full text linkThe Socrates problem is one of the oldest philosophical problems. Socrates is called “the founder of the Western philosophy” and “the first real philosopher”, but perhaps the Socrates we know was just a literary character in Plato\u27s dialogues. Even his contemporaries could not unequivocally answer the question "Who was a real Socrates?". Three ancient authors closest to him, whose works have survived (Aristophanes, Xenophon, and Plato), gave him contradictory characteristics, and later authors arbitrarily used his image.
At the same time, researchers did not abandon attempts to recreate the "historical Socrates". By the end of the 19th century, there had been formed several strategies for solving the Socratic problem as a historical-philosophical and methodological problem. Based on these strategies, modern interpretations arose both in analytic philosophy and outside of it.
The article examines the main approaches to solving the Socratic problem, taking into account the methodological guidelines that have been developed recently: distinguishing literary-contextual (hermeneutic) and analytic directions of research, unitary and evolutionary approaches, historically oriented analysis, etc.
It also focuses the attention on two approaches representing the analytic direction of research and considered within the framework of the evolutionist paradigm for solving the problem of Socrates. These approaches are united by a general methodological guideline and a general tendency to contrast the portraits of Socrates and Plato. However, these approaches differ significantly in terms of philosophical weight and influence.
The first of these approaches is presented in the works of the famous British philosopher Karl Popper, in particular, in his pivotal work The Open Society and its Enemies. In this work, Popper paid considerable attention to the figure of Socrates comparing him with Plato. For Popper, Socrates is a representative of an open, free society, while Plato is a "prophet" of a closed society. For K. Popper, solving the problem of Socrates is a philosophical justification for such an opposition; therefore, the paper draws considerable attention to this problem.
The second approach represents the methodology developed by the preeminent American historian of philosophy G. Vlastos, which is characterized as "analytic developmentalism". In general, it is also aimed at finding arguments in favor of opposing the philosophy of Socrates and the philosophy of Plato. At the same time, Vlastos\u27s research is mainly focused on questions of historical and philosophical content. His concept is considered one of the fundamental ones in this direction of research.
Проблема Сократа – одна з давніх філософських проблем. Сократа називають «засновником Західної філософії» та «першім справжнім філософом», але, можливо, той Сократ, якого ми знаємо, був лише літературним персонажем у діалогах Платона. Навіть його сучасники не могли однозначно відповісти на запитання «ким був Сократ насправді?» Три найближчих до нього античних автори, твори яких зберіглися – Арістофан, Ксенофонт та Платон, давали йому суперечливі характеристики, а більш пізні автори довільно використовували його образ.
Водночас, дослідники не полишали спроб відтворити «історичного Сократа». На кінець ХІХ ст. остаточно сформувались декілька стратегій щодо вирішення проблеми Сократа саме як історико-філософської та методологічної проблеми. На основі цих стратегій виникли їх сучасні інтерпретації як в аналітичній філософії так і за її межами.
В статті розглядаються основні підходи до вирішення сократівської проблеми, з урахуванням тих методологічних орієнтирів, які було вироблено протягом останнього часу: виокремлення літературно-контекстуального (герменевтичного) та аналітичного напрямків дослідження, унітарного та еволюційного підходів, історично зорієнтованого аналізу та ін.
Також акцентовано увагу на двох підходах, що представляють аналітичний напрямок і які можна розглядати в межах еволюціоністської парадигми щодо вирішення проблеми Сократа. Ці підходи поєднує як спільна методологічна настанова так і загальна тенденція щодо протиставлення портретів Сократа та Платона. Однак за філософською вагою і впливом ці підходи значно різняться.
Перший з цих підходів представлений в працях відомого британського філософа Карла Поппера, зокрема в його основоположній праці «Відкрите суспільство та його вороги». Поппер в цій праці приділив значну увагу постаті Сократа, протиставивши його Платону. Сократ для Поппера – представник відкритого, вільного суспільства, у той час, як Платон – «пророк» закритого суспільства. Розв’язання проблеми Сократа для К. Поппера – це філософське обґрунтування такого протиставлення, тому цій проблемі приділена значна увага.
Другий підхід репрезентує методологію, розроблену видатним американським істориком філософії Г. Властосом, яку характеризують як «аналітичний девелопменталізм». У цілому вона також спрямована на пошук аргументів на користь протиставлення філософії Сократа та філософії Платона. При цьому дослідження Властоса зосереджено переважно навколо питань історико-філософського змісту. Його концепція вважається однією з засадничих у цьому напрямку дослідження.
 
Про деякі аргументаційні модифікації в логіці
No full textAbstract. The reorientation of logical research from the analysis of individual sentences to the analysis of argument systems leads to some changes in logic itself. Such a reorientation is due to the features of plausible arguments put forward to support decision-making. One such feature is that applying the rules of inference does not guarantee that the conclusion of a plausible argument is justified. It is necessary to explain how exactly the transition from the premises to the conclusion of such an argument takes place. It must be established that the transmission of the justification from the premises to the conclusion with the help of the rules of inference really took place. It depends on this whether the individual is committed to accepting the conclusion and applying it in his further reasoning.
The basis for accepting the conclusion of a plausible argument as justified is a successful defense against counterargument attacks. The introduction of the means of presentation of the competition of arguments into the logic is one of the features of its communicative transformation.
The conclusions of plausible arguments are justified only to a certain extent. It is recommended not to strive for full justification of conclusions, but to establish only the degree of their justification, precisely because of the incompleteness of information, presented in the premises of such arguments.
In the semantics used to justify the conclusions of plausible arguments, the premises and rules of inference are assigned degrees of conviction. They reflect the strength of these structural components of arguments. And the justification of the conclusion of the argument is calculated on the basis of assigning degrees of conviction to its components and components of its counterarguments.
Argumentation depends on values, so the database used to build arguments must also contain information about them. Just like beliefs, values can also have degrees. Semantic rules for calculating the degree of justification of conclusions should take these degrees into account. Logical semantics, modified in this way, appears to be the most suitable tool for evaluating practical plausible arguments, and in particular for answering critical questions raised about such arguments.Анотація. Переорієнтація логічних досліджень з аналізу окремих речень на аналіз систем аргументів призводить до деяких змін у самій логіці. Така переорієнтація зумовлена, зокрема, особливостями правдоподібних аргументів, що висуваються на підтримку прийняття рішень. Одна з таких особливостей полягає у тому, що застосування правил виводу ще не гарантує, що висновок правдоподібного аргументу обґрунтований. Треба пояснити, як саме відбувається перехід від засновків до висновку такого аргументу. Має бути встановлено, що передавання обґрунтування від засновків до висновку за допомоги правил виводу дійсно відбулось. Саме від цього і залежить те, чи зобов’язаний індивід приймати висновок і застосовувати його у своїх подальших міркуваннях.
Підставою для прийняття висновку правдоподібного аргументу як обґрунтованого є успішний захист від атак контраргументів. Введення у логіку засобів представлення змагання аргументів і є однією з ознак її комунікативної трансформації.
Висновки правдоподібних аргументів обґрунтовані лише у певному ступені. Прагнути не повного обґрунтування висновків, а встановлення лише ступеню їх обґрунтування рекомендують саме через неповноту інформації, яка і зумовлює правдоподібність аргументів та їх висновків.
У семантиці, що застосовується для обґрунтування висновків правдоподібних аргументів засновкам і правилам виводу приписуються ступені переконаності. Вони відображають силу цих структурних компонентів аргументів. А обґрунтованість висновку аргументу обчислюється на підставі приписування ступенів переконаності його складовим і складовим його контраргументів.
Аргументація залежить від цінностей, тому база даних, що застосовується для побудови аргументів, має містити також інформацію і про них. Так само як і переконання, цінності також можуть мати ступені. Семантичні правила для обчислення ступеню обґрунтованості висновків аргументів, мають враховувати ці ступені. Логічна семантика, модифікована у такий спосіб, виглядає найбільш придатним інструментом для оцінки практичних правдоподібних аргументів, зокрема, для відповіді на критичні запитання, що висуваються до таких аргументів
До проблеми формування теоретико-методологічної платформи інвайронментальної освіти
Full text linkІn the XXI century, more attention is drawn to the development of ecological thinking. Instead of explicating treatment of nature, a human being should take care of it. Such a caring attitude should become an educational universal, so it is to be transmitted as value. Ecological culture is analyzed as ethics of conservation аnd hermeneutic practice. However, the ecological-discursive paradigm is still problematic in education. A serious drawback of education is the fragmentation of knowledge, the lack of a methodological platform that provides a picture of the unity of the world, the "family kinship" of its phenomena. Reproduction of the general picture is a possible way of introducing ethical "understanding" discourse into the cognitive horizon. Therefore, the objective of the paper is to analyze it as a complex approach in philosophy of education. The paper considers environmental anthropology as the methodological basis of the ecological-discursive paradigm, and also a theoretician-methodological platform of environmental education: а) the concept of the value of life and its continuation in all manifestations and forms (A. Schweitzer), b) holistic worldview, с) communicative ethics, integral methodological pluralism as different ways of interpreting the essence (К. Wilber) d) new models of cognition. The paper emphasizes that ecological thinking cannot be developed without changing an epistemological model. Thus, instead of facts and competences, the person’s cognition should be based on values. The paper highlights the idea of diagnostic cognition, which is based on values. Therefore, the metaphysical picture of the world has a significant theoretical and methodological potential, which unfolds in the cognitive and ethical horizon and is a practice of educational reflection that integrates different types of rationality, interprets the process of modernization in education as the rehabilitation of ontological values displaced by the instrumental values of technological progress.У XXI столітті все більше уваги приділяється розвитку екологічного мислення. Замість того, щоб теоретично опановувати природу, людина має піклуватися про неї. Рівноцінне ставлення до природи має стати виховною універсалією, тому розглядається як цінність. Екологічна культура аналізується як етика збереження і герменевтична практика. Однак еколого-дискурсивна парадигма все ще залишається проблематичною в освіті. Серйозним недоліком освіти є фрагментарність пізнання, відсутність методологічної платформи, яка забезпечує картину єдності світу, «сімейної спорідненості» його явищ. Відтворення загальної картини є можливим шляхом введення у пізнавальний горизонт етичного «розуміючого» дискурсу. Тому метою статті є її аналіз як комплексного підходу у філософії освіти. У статті розглядається екологічна антропологія як методологічна основа еколого-дискурсивної парадигми, а також теоретико-методологічна платформа інвайронментальної освіти: а) концепт цінності життя і його продовження у всіх проявах і формах (А. Швейцер), б) холістичне світорозуміння, принципи: простоти, когерентності, доцільності як вихідні у схемах пояснення (A. Вайтхед), в) комунікативна етика, інтегральний методологічний плюралізм як різні способи інтерпретації сутності (К. Уілбер), д) нові моделі пізнання. Наголошується, що екологічне мислення неможливо сформувати без зміни епістемологічної моделі. Таким чином, замість фактів і компетенцій, пізнання людини має базуватися на цінностях. У роботі висвітлено ідею діагностичного пізнання, яке базується на цінностях. Отже метафізична картина світу має значущий теоретико-методологічний потенціал, який розгортається у пізнавальному та етичному горизонті і є практикою освітньої рефлексії, яка інтегрує різні типи раціональності, трактує процес модернізації у освіті як реабілітацію онтологічних цінностей, витіснених інструментальними цінностями технічного прогресу
Теорiя мiжнародної справедливостi Роулза: коротка реконструкцiя та критичний коментар
No full textThe aim of this paper is to offer a concise and faithful account of Rawls’ theory of international justice, in an effort, first, to elucidate the structure of the argument that is advanced in that theory and, second, to present a critical assessment of it. The critical assessment section attempts, on the one side, to cope with crucial methodological issues, which have a more general bearing upon Rawls’ overall political philosophical position, including the constructivist perspective of theory making and the division between a political conception and a comprehensive doctrine; on the other side, to weigh up a set of substantive claims made in the Rawlsian theory of international justice, including the recognition of peoples as the fundamental subjects of international law, the toleration of the so-called decent peoples and the considerably thin construal of human rights encompassed in The Law of Peoples. The paper attempts to provide a series of reasons that could be well-suited to explicate its author’s doubts about the soundness of the Rawlsian theoretical perspective with regard to both its formal methodological features and its more content-oriented convictions
Емпiрикалiзацiя в сучаснiй теорiї аргументацiї: iсторичнi передумови та напрями дослiджень
Full text linkWe can see various types of research in the modern theory of argumentation. Recently, scholars in this field have been actively discussing a new trend, namely, empiricalization. The paper is devoted to considering the historical preconditions for the emergence of this trend and clarifying its essence under modern conditions. The author justifies the point of view that the preconditions for empiricalization are two concepts developed at the end of the 1950s, namely: the concept of working logic by Stephen Toulmin and the concept of new rhetoric by Chaim Perelman and Lucy Olbrechts-Tyteka. In the author’s opinion, the foundations of modern empiricalization are based on their proposals for scholars (1) to study argumentation in a specific institutional context and (2) to analyze original texts from the history of various disciplines, in which the author\u27s position on a certain issue is argued.
The article shows that the modern term "empiricalization" precisely corresponds to the growth of research on argumentative processes in various fields and contexts, namely in the history of science (scientific discussions and controversies), philosophy, legal context, medicine and health care, education, politics, culture, communication of people in everyday life and others. For that, scholars successfully use terminology and methodological tools developed within various theoretical approaches to argumentation, specifying them to certain empirical databases.
To demonstrate this position, the following approaches and concepts are considered in detail in the paper: historical-textual and meta-argumentative concepts, which are based on the ideas and tools of informal logic; modern studies of argumentation in the field of medicine and health care within a pragma-dialectical approach and cross-cultural studies based on a psychological approach to interpersonal communication.Для сучасної теорії аргументації притаманні різні види досліджень. Останнім часом науковці в цій царині активно обговорюють новий тренд, а саме емпірикалізацію. Стаття присвячена тому, щоб розглянути історичні передумови появи цього тренду та з’ясувати його сутність за сучасних умов. Автор обґрунтовує точку зору, відповідно до якої передумовами емпірикалізації є дві концепції, розроблені наприкінці 50-х років ХХ сторіччя, а саме: концепція працюючої логіки Стівена Тулміна і концепція нової риторики Хаїма Перельмана й Люсі Ольбрехтс-Титекі. У їхніх працях, які вже стали класикою серед дослідників, були окреслені ідеї, які знайшли своє впровадження у наш час. На погляд автора, підвалини сучасної емпірикалізації базуються на їхніх пропозиціях для науковців (1) досліджувати специфіку аргументації в окремих предметно орієнтованих царинах і (2) аналізувати оригінальні тексти з історії різних наукових дисциплін, в яких аргументується позиція автора з певного питання.
У статті показано, що сучасний термін «емпірикалізація» як раз і відповідає зростанню досліджень аргументативних процесів у різних царинах та контекстах, а саме в історії науки (наукові дискусії та суперечки), філософії, правовому контексті, медицині та охороні здоров’я, освіті, політиці, культурі, спілкуванні людей у буденному житті та інших. Для цього науковці з успіхом застосовують термінологічний апарат та методологічний інструментарій, розроблені у межах різних теоретичних підходів аргументації, специфікуючи їх до конкретних емпіричних баз даних.
Для демонстрації цього положення у статті детально розглядаються такі підходи та концепції: історико-текстуальна та мета-аргументативна концепції, які базуються на ідеях та інструментарії неформальної логіки; сучасні дослідження аргументації в царині медицини та охорони здоров’я у межах прагма-діалектичного підходу та крос-культурні дослідження, що спираються на психологічний підхід до міжособистісного спілкування
Аналітична філософія історії Артура Данто: парадокси історичного знання.
No full textAbstract: The paper claims that Arthur Danto\u27s conception of analytic philosophy oh history is the first systematic attempt of analytic analyzing the historical knowledge, its limits and possibilities of knowing the past. The author emphasizes that Danto presents a post-positivist approach to solving epistemological issues of history, so his philosophy oh history might be considered as the result of a successful rethinking of a narrow positivist approach to science.
In Analytical Philosophy of History Danto clearly divides the philosophy of history into the substantive philosophy of history, aimed at describing “all history”: all past and all future, and analytic philosophy of history, which is aimed at investigating issues of historical knowing. Conceptions of substantive philosophy of history assert of being theories of history, they often use historical research texts as simply factual material foe their speculative constructions. Substantive philosophy of history is deeply criticized by Danto as a mistaken mode of thinking about the past that unjustified extrapolates the narrative structures of historical narrative into the future and predicts (and narrates) events before they happen. A historian can make predictions about certain events in the past and discover them as a result if his or her predictions were correct, but history deals only with the past.
It is stressed that Danto distinguishes and analyzes a number of “paradoxes” of historical knowledge, caused both by historians\u27 lack of knowledge of the trends in the development of modern science, and by the lack of understanding of the real problems of historical knowing in the contemporary philosophy of science. For example, this applies to the issue of unobservability of subject-matter, which is more the rule than the exception for modern sciences, therefore it cannot pose any exceptional epistemological problems for history. This also applies to the issue of theoretical and value loading of historical knowledge. Danto calls it the Bacon\u27s mistake to believe that a scientist or historian starts their research with the study of “pure” facts, they both need theoretical training to begin their investigation at all. History as a science is characterized by that feature, according to which a historian, as Danto soundly proves, often knows more and better about the events he or she studies than the participants or witnesses of these events.Анотація: В даній роботі стверджується, що концепція аналітичної філософії історії Артура Данто є першою послідовною систематичною спробою аналітичного аналізу процесу історичного пізнання, визначення меж та можливостей пізнання минулого. Автор підкреслює, що Данто презентує постпозитивістський підхід до вирішення епістемологічних питань історії, тому його філософію історії можна вважати результатом вдалого подолання вузького позитивістського розуміння науки.
В своїй праці Аналітична філософія історії Данто чітко поділяє філософію історії на субстантивну філософію історії, спрямовану на опис “всієї історії”: всього минулого та всього майбутнього, та аналітичну філософію історії, предметом вивчення якої виступають питання історичного пізнання. Концепції субстантивної філософії історії претендують на статус теорій історії, вони часто використовують історичні дослідження як просто фактичний матеріал для своїх умоглядних побудов. Субстантивна філософія історії піддається глибокій критиці з боку Данто як помилковий спосіб мислення про минуле, що невиправдано екстраполює оповідні структури історичної розповіді у майбутнє і передбачає та оповідає про події ще до того, як вони трапилися. Історик може робити передбачення стосовно тих чи інших подій у минулому і в результаті відкрити їх, якщо його передбачення були вірними, однак історія має справу лише з минулим.
Наголошується, що Данто вирізняє й аналізує ряд «парадоксів» історичного пізнання, спричинених як малою обізнаністю істориків з тенденціями розвитку сучасної науки, так і відсутність розуміння реальних проблем історичного пізнання у сучасній філософії науки. Наприклад, це стосується питання опосередкованості предмету вивчення, що скоріше є правилом, аніж виключенням для сучасних наук, тому не становить перед історією якихось виключних пізнавальних проблем. Також це стосується питання теоретичного й ціннісного навантаження історичного знання. Данто називає помилкою Бекона переконання, що науковець чи історик починають своє дослідження з вивчення «чистих» фактів, вони обидва потребують теоретичної підготовки, щоб взагалі почати щось досліджувати. Окремої уваги потребує характерна особливість історії як науки, відповідно до якої історик, як обґрунтовано доводить Данто, часто знає більше і краще про події, котрі він вивчає, аніж учасники чи очевидці цих подій
Вступне слово до розділу «Огляд деяких фундаментальних проблем» (К. Поппер, «Логіка наукового відкриття»)
Full text linkThis paper is a preface to the Ukrainian translation of the first chapter of K. Popper’s book “The Logic of Scientific Discovery”. It outlines the history of writing of the book and its main ideas. It also characterizes the key problems of K. Popper’s philosophical investigation: the problem of induction, the problem of demarcation and the problem of the empirical basis. K. Popper rejects the method of induction, proving its unreliability. He thinks that the problem of induction cannot be solved. Therefore, the principle of demarcation proposed by logical positivists should be reconsidered, as it is based on inductive inference. K. Popper also criticizes the meaningfulness of protocol-sentences as the criterion of demarcation. In his opinion, meaningfulness is a way to overthrow metaphysics, but it is not a way of distinguishing between scientific statements and non-scientific ones. For it is not possible to verify singular statements once and for all, K. Popper suggests to abandon this method, replacing it with falsifiability. Falsifiability is the potential possibility for conclusions from a theory and singular statements, on which it is based, to be refuted. Falsifiability involves deductive reasoning, so the problem of induction does not arise. K. Popper emphasizes the asymmetry between verifiability and falsifiability, noting that falsifiability can be definitively certain. The problem of the criterion of demarcation is solved by K. Popper in favor of falsifiability. He outlines three possible arguments against falsifiability: (1) science gives a positive sense, so it does not satisfy the negative refutation; (2) falsifiability only seem to be based on a deductive reasoning; (3) the asymmetry between verifiability and falsifiability is impossible from different reasons. K. Popper refutes possible arguments against falsifiability. The problem of the empirical basis is the problem of justification of singular statements. K. Popper demands the objectivity of scientific knowledge. Objective knowledge means that which is verified by experience. However, protocol-sentences cannot be verified by experience or justified by other singular statements. Therefore, K. Popper rejects the idea of protocol-sentences.Ця стаття є передмовою до українського перекладу першого роздiлу книги К. Поппера «Логiка наукового вiдкриття». Окреслено iсторiю написання книги та її основнi iдеї. Також схарактеризовано ключовi проблеми фiлософського пошуку К. Поппера: проблема iндукцiї, проблема демаркацiї та проблема емпiричного базису. К. Поппер спростовує метод iндукцiї, доводячи його ненадiйнiсть. Вiн вважає, що проблема iндукцiї не може бути розв’язана. Тому слiд переглянути принцип демаркацiї, запропонований логiчними позитивiстами, оскiльки той ґрунтується на iндуктивному умовиводi. Також К. Поппер пiддає критицi осмисленiсть протокольних суджень як критерiй демаркацiї. На його думку, осмисленiсть виступає як спосiб повалення метафiзики, а не як спосiб розмежування наукових та ненаукових суджень. Оскiльки неможливо раз i назавжди верифiкувати загальнi судження, К. Поппер пропонує вiдмовитись вiд цього методу, замiнивши його на фальсифiкацiю. Фальсифiкацiя полягає в потенцiйнiй можливостi висновкiв iз теорiї та одиничних суджень, на яких вона базується, бути спростованими. Фальсифiкацiя передбачає дедуктивний умовивiд, тому проблема iндукцiї не виникає. К. Поппер пiдкреслює асиметрiю мiж верифiкацiєю та фальсифiкацiєю, звертаючи увагу, що на фальсифiкацiї можна бути остаточно впевненим. Проблема критерiю демаркацiї вирiшується К. Поппером на користь фальсифiкацiї. Проти фальсифiкацiї вiн окреслює три можливi аргументи: (1) наука дає позитивну iнтерпретацiю, тому не задовольняє негативне спростування; (2) тiльки здається, що фальсифiкацiя ґрунтується на дедуктивному умовиводi; (3) асиметрiя, що виникає мiж верифiкацiєю та фальсифiкацiєю, з рiзних причин неможлива. К. Поппер спростовує можливi аргументи проти фальсифiкацiї. Проблема емпiричного базису — проблема обґрунтування одиничних суджень. К. Поппер висуває вимогу об’єктивностi наукового знання. Об’єктивне знання — означає таке, що перевiряється досвiдом. Однак протокольнi речення не можна нi перевiрити досвiдом, нi обґрунтувати iншими одиничними судженнями. Тому К. Поппер вiдкидає iдею протокольних речень
Філософія Т. Ріда: критика локкіанської концепції ідентичності особистості
Full text linkThe paper considers T. Reid’s life, philosophical thought, and critical remarks of the Lockean theory of personal identity. This paper can be viewed as a general introduction to T. Reid’s philosophy. The paper consists of several main sections. At first, the article outlines biographical key events biography. The second section of the paper concerns history of creation, structure, ideas and main topics of T. Reid’s magnum opus in epistemology, “Essays on the Intellectual Powers of Man”. Reid refers to the category of identity twice: he considers it as a fundamental category of philosophy and as a feature of a person. The paper considers T. Reid’s critical analysis of the Lockean theory of personal identity. It states that T. Reid tries to give a more precise and explicit definition of “personal identity” in comparison to Locke’s definition. T. Reid defines identity as a continued existence of an intelligent being over time. T. Reid shows that the Lockean view is methodologically inconsistent, as the Lockean definition of a person and views on personal identity contradicts each other. He provides several arguments to show that. They are as follows: (1) identity, based on consciousness, is violated with ease because of forgetfulness; (2) memory cannot be the criteria of personal identity as memory is its evidence; (3) consciousness is mental faculty that distinguishes people from other creatures, but it is the same for all people, so it cannot explain individual differences between two people. The fourth section of the paper considers the concept of “consciousness”. The paper argues that there is a difference in its interpretation by Locke and Reid, which led to T. Reid’s misunderstanding of J. Locke’s philosophical ideas. This difference is the following: for Locke consciousness includes memory and perception, spreads from the past to the present, while for Reid it concentrates exclusively on the present and is different from memory and perception.У статтi розглянуто життя Т. Рiда, його фiлософськi думки та критичнi зауваження щодо локкiанської теорiї iдентичностi особистостi. Цю статтю можна розглядати як загальний вступ до фiлософiї Т. Рiда. Стаття складається з кiлькох основних роздiлiв. Спочатку викладено ключовi моменти з бiографiї. Другий роздiл статтi стосується iсторiї написання, структури, iдей та основних тем Рiдового magnum opus у теорiї пiзнання — «Есе про розумовi здiбностi людини». До категорiї iдентичностi Рiд звертається двiчi: вiн розглядає її як фундаментальну категорiю фiлософiї та як характерну рису особистостi. У статтi розглянуто критичний аналiз Т. Рiда щодо локкiанської теорiї iдентичностi особистостi. Зазначено, що Т. Рiд намагається дати бiльш точне й чiтке визначення поняття «iдентичнiсть особистостi», порiвнюючи з визначенням Локка. Вiн витлумачує iдентичнiсть як протяжне у часi iснування розумної iстоти. Т. Рiд показує, що локкiанська позицiя методологiчно непослiдовна, тому що локкiвське визначення особистостi та погляди на iдентичнiсть особистостi суперечать одне одному. Вiн наводить кiлька аргументiв на пiдтвердження цього: (1) iдентичнiсть, що ґрунтується на свiдомостi, легко порушити внаслiдок забування; (2) пам’ять не може бути критерiєм особистостi, оскiльки пам’ять є її наслiдком; (3) свiдомiсть — це здатнiсть розуму, що вiдрiзняє людей вiд iнших iстот, але вона однакова для всiх людей, i тому не може пояснити iндивiдуальнi вiдмiнностi мiж двома особистостями. У четвертому роздiлi статтi розглянуто поняття «свiдомiсть», в iнтерпретацiї якого наявна рiзниця, що призвела до нерозумiння Т. Рiдом фiлософських iдей Дж. Локка. Ця рiзниця полягає в такому: для Локка свiдомiсть включає пам’ять та сприйняття, простягається з минулого в теперiшнє, тодi як для Рiда вона сконцентрована виключно на теперiшньому та вiдрiзняється вiд пам’ятi та сприйняття
Карл Поппер. Логіка наукового відкриття. Огляд деяких фундаментальних проблем
No full textThis paper is the Ukrainian translation of the first chapter of “The Logic of Scientific Discovery” by K. Popper. The translation was made with an educational purpose: to introduce students to K. Popper’s philosophical views and teach them how to analyze and translate primary sources. The translation was fulfilled as a part of the project held by the Department of Philosophy, aiming to develop the creative potential of the students within the student problem groups and academic clubs at the Kryvyi Rih State Pedagogical University. The translators tried to preserve the original structure and author’s style. This chapter contains essential epistemological ideas of K. Popper’s philosophy: his views on the unreliability of induction as a method of scientific research, the introduction of falsifiability as a criterion of demarcation and the attempt to work out the problem of the ‘empirical basis’. The paper consists of eight sections: (1) the problem of induction, (2) elimination of psychologism, (3) deductive testing of theories, (4) the problem of demarcation, (5) experience as a method, (6) falsifiability as a criterion of demarcation, (7) the problem of ‘empirical basis’, (8) scientific objectivity and subjective conviction. K. Popper thinks it is problematic to justify inductive inference, i.e. the inference that passes from singular statements. Scientists need to work out under what conditions such justification is reliable. The arising problem is known as the problem of induction. According to Popper, a scientist cannot avoid this problem, as the scientific work consists in putting forward and testing theories. The possible way to eliminate it is to develop deductive testing. To accomplish this task, K. Popper develops the procedure of deductive testing of theories. He elaborates falsifiability as a deductive method of testing. Falsifiability means the potential possibility for conclusions and inferences passed from singular statements to be refuted. K. Popper suggests it should be the criterion of demarcation, i.e. the procedure of distinguishing scientific knowledge from non-scientific views, which are called ‘metaphysical’ ones. The feature of scientific knowledge is its objectivity. According to K. Popper, objective knowledge implies inter-subjectively testing. He acknowledges that such testing may last forever, and that also creates a problem. Nevertheless, scientific statements must be capable of being tested.Ця стаття – український переклад першого розділу книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття». Переклад було виконано з навчальною метою: ознайомити студентів із філософськими поглядами К. Поппера та навчити їх аналізувати та перекладати першоджерела. Переклад виконано в рамках проєкту кафедри філософії, спрямованого на розвиток творчого потенціалу студентів у студентських проблемних групах та наукових гуртках у Криворізькому державному педагогічному університеті. Перекладачі намагалися дотримуватися структури оригіналу та авторського стилю. Цей розділ містить основні гносеологічні ідеї філософії К. Поппера: його погляди щодо ненадійності індукції як методу наукового дослідження, введення фальсифікації як критерію демаркації та спроба розв’язати проблему «емпіричного базису». Стаття складається з восьми розділів: (1) проблема індукції, (2) відмова від психологізму, (3) дедуктивна перевірка теорій, (4) проблема демаркації, (5) досвід як метод, (6) фальсифікованість як критерій демаркації, (7) проблема «емпіричного базису», (8) наукова об\u27єктивність і суб\u27єктивна переконаність. К. Поппер вважає проблемним обґрунтування індуктивного умовиводу, тобто умовиводу, який робиться посилок – одиничних суджень. Науковцям необхідно з’ясувати, за яких умов таке обґрунтування є надійним. Ця проблема відома як проблема індукції. На думку Поппера, науковець не може уникнути цієї проблеми, оскільки наукова робота полягає у висуванні та перевірці теорій. Можливий спосіб усунути її – розробити дедуктивну перевірку. Задля виконання цього завдання К. Поппер розробляє процедуру дедуктивної перевірки теорій. Він висуває фальсифікацію як дедуктивний метод перевірки. Фальсифікованість означає потенційну можливість спростування висновків і умовиводів, зроблених з одиничних суджень. К. Поппер пропонує її як критерій демаркації, тобто процедури, яка відмежовує наукове знання від ненаукових поглядів, що називаються «метафізичними». Характерною рисою наукового знання є його об’єктивність. На думку К. Поппера, об’єктивне знання передбачає інтерсуб’єктивну перевірку. Він визнає, що така перевірка може тривати вічно, а це також породжує проблему. А втім, наукові твердження повинні бути здатними до такої перевірки
Основні напрямки та проблеми аналітичної метаетики
Full text linkA meta-theoretical approach is characteristic for analytic philosophy. By such an approach one focuses on a process of scientific investigation and on its methodological and philosophical foundations, rather than on considering object domain as such. At the same time analytic philosophy does not a exclude a theoretical study of philosophical entities, as well as possible applied aspects of such a study. More specifically, in ethics one should differentiate between (1) consideration of particular human actions and modes of behavior from the point of view of their moral evaluation; (2) ethic systems as such, which determine the conditions of such an evaluation; (3) philosophicomethodological analysis of these systems. Consequently, analytic moral philosophy comprises three levels of moral consideration, which correspond to three main parts of ethics (ethical disciplines): applied ethics, normative ethics and metaethics. An analogous division one usually finds in the methodology of science when one differentiates between some knowledge (with a theoretical and empirical levels) and its methodology. The main task of metaethics consists in elucidating the nature of moral judgments and ethical conceptions, and in finding their foundations. Such a foundation cam be given by considering a variety of issues which connect ethics with the other philosophical disciplines, such as metaphysics, epistemology, philosophy of language, and philosophy of mind. Normative ethics provides concrete moral conceptions which justify certain ethical principles, as well as describe the moral reality subject to these principles. Applied ethics considers concrete moral situations, actions, behavioral practices, and provides certain recommendations for dealing with them in the positive and negative ways.Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження