Актуальні проблеми духовності

Мясников , О.Г.

Авторитарные верования в отечественном контексте

Писчиков , В.С.

Холин, М.М.

Творчество личности и исторический процесс в историософии Вл. Соловьева

Шевченко , П.І.

І. Ґ. Песталлоцці про розвиток теорії елементарної освіти та формування духовності

Косяк , Л.И.

КОСЯК Л- и., 
г. Кривой Рог
ДИДАКТИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ ФОРМИРОВАНИЯ 
ЭСТЕТИЧЕСКИХ ИНТЕРЕСОВ СТАРШЕКЛАССНИКОВ
В современной школе назрела необходимость такой 
организации учебного процесса, которая формирует у старше­
классников гармоническое отношение к учебной деятельности, в 
полной мере удовлетворяет их познавательные, нравственные и 
эстетические потребности. Это невозможно осуществить без 
эстетического подхода к каждому школьному предмету, без 
реализации на практике условий, обеспечивающих эффектив­
ность формирования эстетических интересов школьников.
Одним из таких условий является готовность учителя к 
систематической работе по формированию эстетического 
интереса.
Перед учителем стоит задача не только сообщить знания 
учащимся, но и воздействовать на индивидуальный эстетический 
опыт каждого ученика, выявить и перестроить их отношение к 
предметной деятельности. Учебный материал сам по себе может 
быть нейтральным к решению этой задачи, в частности, он 
может еще не иметь эстетического значения, а быть лишь 
потенциальной эстетической ценностью. Чтобы он стал ею для 
ученика, учителю приходится этот материал соответствующим 
образом построить: найти признаки эстетически ценного 
сообщения, установить меру насыщенности изучаемого 
материала эстетическими сигналами и, следовательно, 
предполагаемую действенность учебного сообщения в 
эстетическом развитии учеников.
Для того, чтобы урок лучше запомнился и вызвал у 
школьников не только познавательный, но и эстетический 
интерес, необходимо, чтобы включенная в содержание урока 
информация:
1) отражала существенное в изучаемом материале и 
способствовала формированию эстетического интереса;
2) открывала эстетическую ценность изучаемого содержания;
3) давала способ усвоения знаний и расширяла сферу значений 
в познании эстетической действительности.
Решение этих задач в значительной степени зависит от 
методики поиска, организации и передачи эстетической 
информации от педагога к учащимся.
Процесс формирования эстетических интересов
330_________
331
проходит эффективно тогда, когда учитель вначале подготав­
ливает «почву», обеспечивающую материальные условия, доста­
точный запас знаний, умений и хотя бы минимум познаватель­
ных средств, необходимых для дальнейшего воспитания эстети­
ческого интереса, затем создает положительное отношение к 
предмету и деятельности и специально организовывает деятель­
ность, которая вызывает у школьников эстетический интерес.
Такую работу нужно проводить целенаправленно и 
повседневно, буквально на каждом уроке, при изучении 
различных предметов.
Для формирования устойчивого эстетического интереса 
необходимо также использовать на уроке межпредметные связи 
и проблемный подход, так как они усложняют содержание и 
процесс познавательной деятельности, вызывая, тем самым, у 
школьников познавательный, а затем и эстетический интерес к 
объекту исследования. Использование эстетических знаний из 
смежных предметов - это их повторение и закрепление, которое 
наглядно показывает практическую необходимость и полезность 
знаний для дальнейшего процесса эстетического познания уча­
щихся. Осознание необходимости этих знаний надежно укреп­
ляет интерес к их углублению и расширению. Сам процесс тако­
го познания, обогащенный межпредметными знаниями, служит 
источником устойчивого эстетического интереса учеников. На 
таких занятиях учитель побуждает учащихся к переносу эстети­
ческих знаний и способов действия в новые эстетические ситуа­
ции, активизируя их мыслительные и эмоциональные процессы.
Формирующаяся самостоятельность учащихся в 
межпредметной учебной деятельности укрепляет глубину И 
устойчивость эстетического интереса.
Межпредметные связи приводят в действие все стимулы 
эстетического интереса, связанные с их учебной деятельностью: 
вносят проблемность, элементы исследования и творчества, 
разнообразят формы самостоятельной работы, побуждают к 
овладению новыми способами эстетической деятельности.
Целенаправленное наблюдение за результативностью 
учебной деятельности старшеклассников позволило нам сделать 
вывод что при осуществлении системного подхода к 
организации учебного процесса, включающего межпредметные 
связи, происходит комплексное, многостороннее воздействие на 
личность школьника.
В процессе формирования эстетических интересов 
учащихся междисциплинарные связи выполняют многоплановые 
функции. Прежде всего они выступают как стимул
332
эстетического интереса. Осуществляясь систематически, они 
становятся условием формирования устойчивых эстетических 
интересов школьников.
Следующим условием формирования эстетических 
интересов является систематическое обучение школьников 
эстетическим умениям и творческому их использованию с 
познавательной и эстетической деятельностью.
Эстетические умения являются инструментами познания 
и освоения широкого круга эстетических предметов и явлений, 
они носят универсальный характер. Это обуславливает 
возможность их переноса в разные сферы деятельности. К 
эстетическим умениям можно отнести:
1) умение выделять эстетические объекты из окружающей 
действительности;
2) умение адекватно воспринимать их эстетическую ценность;
3) умение привносить эстетические начала в разные виды 
деятельности.
Эстетические умения связаны с освоением широкого 
круга эстетических объектов - всей эстетической действительно­
сти. Особенность их - в возможности переноса из одного вида 
эстетической деятельности в другой. Таковы, например, умения, 
фигурирующие в процессе восприятия (оценка, эмоциональный 
отклик). Эти умения необходимы для любой из областей эстети­
ческой деятельности, но более эффективно их можно просле­
дить в отдельных видах художественной деятельности. Т. Милу- 
шева называет ряд умений, которыми необходимо оперировать в 
процессе освоения художественных произведений. Это:
- выделение эстетических сторон художественных произведений;
- определение настроений художественных произведений;
- выделение основной идеи художественного произведения;
- привлечение личного опыта к освоению художественных 
произведений;
- оперирование средствами художественной выразительности;
- эстетическое суждение (оценка) о художественных произведе­
ниях.
Использование эстетических умений при формировании 
эстетических интересов невозможно без специальных умений в 
каждом конкретном виде деятельности. Частные эстетические 
умения связаны с определенным способом действия и относятся 
к соответствующим областям художественной, практической или 
иной деятельности: литературной, музыкальной, спортивной и 
т. п. Специальные умения обогащают личность, делают ее более 
подготовленной к освоению эстетической действительности.
333
Результаты исследования показали, что проявления 
эстетического интереса в процессе обучения можно обнаружить 
при выполнении учащимися специальных заданий, связанных с 
содержанием учебной программы и рассчитанных на восприятие 
эстетических ценностей, на сравнение их, на творческое 
воображение, на выбор эстетического объекта и суждение о 
нем. Поэтому необходимо систематическое обучение 
школьников эстетическим умениям и творческому их 
использованию с познавательной и эстетической деятельностью.
Работа по формированию эстетических интересов 
должна организовываться с учетом индивидуальных особен- 
ностей учащихся. Это заставило нас обратится к изучению работ 
не только по педагргике (В. Филлипова, В. Бутенко,
A. Демьянчук, Т. Милушева), но и по возрастной психологии 
(Л. Божович, Т. Драгунова, В. Крутецкий, П. Якобсон,
B. Богословский и др.) и творчески обосновать возможности 
формирования эстетического интереса в старшем школьном 
возрасте. К таким возможностям Т. Милушева относит;
• развитие взрослости, рост самосознания старших школьников, 
связанных с проникновением в прекрасное;
- сопереживание прекрасного в ситуации читателя, зрителя и 
т. п., что соответствует росту потребности в общении с эстети­
ческими объектами, расширяет сферу эстетических запросов;
- становление нравственно-эстетических идеалов;
- потребность в общении, новых социальных связях со 
сверстниками, что находит выход в различных формах 
коллективной эстетической деятельности;
- становление внешних чувств (нравственных, эстетических, 
практических);
- расширяющаяся сфера разнообразных интересов, включающая 
и интерес к области прекрасного.
Значение формирования эстетических интересов в 
ранней юности определяется тем, что в старшем школьном 
возрасте человек достигает гражданской зрелости, активно 
включается в общественную жизнь, заметно развиваются его 
моральные качества, духовные потребности, самосознание, 
утверждаются ценностные ориентиры и жизненные принципы. 
Недостаточное проявление педагогического внимания к этим 
вопросам негативно отражается на состоянии эстетической 
подготовки учащихся, их умении самостоятельно решать 
вопросы организации общения с миром прекрасного.
Результаты исследований показывают, что в силу 
указанных причин значительная часть выпускников школы испы-
334
тывает трудности в установлении духовной связи с эстетической 
действительностью, имеет низкий уровень сформированное™ 
эстетических интересов. Поэтому учащимся необходима педаго­
гическая помощь - информационное и организационное 
обеспечение процесса формирования эстетических интересов.
Итак, формирование эстетических интересов 
старшеклассников будет проходить успешно при реализации 
следующих условий:
готовность учителя к систематической работе по I 
формированию эстетического интереса;
- использование на уроке межпредметных связей и проблемного 
подхода;
- систематическое обучение школьников эстетическим умениям л 
и творческому их использованию с познавательной и 
эстетической деятельностью;
- учет возрастных индивидуальных особенностей учащихся.


Ukrainian

Дидактические условия формирования эстетических интересов старшеклассников

Osipov, A.O.

Осіпов, А.О.

До методології аналізу феномену духовності

Процишин, В.М.

Естетика міжособистісних стосунків у теорії спілкування М. Бубера

Козлов, А.В.

Дух особи, особистості та родини

Козлов , Р.А.

КОЗЛОВ Р. А., 
м. Кривий Ріг
ЧАСОВІ ТА ПРОСТОРОВІ АСПЕКТИ ДУХОВНОСТІ 
У П’ЄСІ Г. КОНИСЬКОГО «ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ»
Духовність як спрямованість діяльності людини на добро 
чи зло (антидуховність) формується під впливом багатьох 
чинників, які складають дві основні групи: внутрішні (система 
моральних принципів людини, світогляд людини в цілому, 
самовиховання) та зовнішні (виховання, вплив суспільства). 
Кожна з груп, кожен чинник відіграють окрему роль у цьому 
процесі формування, зміст якої, однак, може змінюватись у 
залежності від різних обставин. Проте деякі складові названого 
процесу закріплені за певними факторами, так, наприклад, 
поняття ідеалу формується передусім внаслідок спілкування 
людини із суспільством, внаслідок впливу останнього.
Дослідження змісту понять духовність, високодуховна 
людина, створеного певною епохою, філософською системою, 
окремою людиною, а таким чином, і дослідження їх 
світоглядних позицій повинно базуватися на з’ясуванні и 
детальному аналізі ідеалу високодуховної людини, так чи інакше 
викладеного.
Ми зупинимось на аналізі ідеалу та антиідеалу, 
художньо переданих Г. Кониським у його п’єсі «Воскресіння 
мертвих», з метою з’ясування світоглядних переконань цього 
письменника й, до певної міри, його епохи. Зрозуміло, що 
повний аналіз ідеалу як образу людини - значна робота, тому 
обмежимося часовими та просторовими аспектами світогляду, як 
одними з первинних у його структурі.
П’єса «Воскресіння мертвих» - класичний зразок
264
української шкільної драматургії XVIII ст. Її образна система 
спрощено-антагонїстична: носій добра Гіпомен чітко
протиставляється антигероєві Діоктиту. Аргументи на користь 
цього твердження легко виводяться з аналізу конфлікту твору.
Просторова та часова організація твору відбувається за 
допомогою протиставлення «земної» та «небесної» «частин 
світу». Перша характеризується чіткою локальною визначеністю 
її складових і яскравим відчуттям часу - адже саме тут 
відбувається розвиток сюжету. В другій чітко протиставляються 
два «локуми» - рай і пекло, однак без їх визначеної локалізації 
(протиставлення виключно за змістом). Така організація нагадує 
вертепну драму - умовне визначення часових інтервалів на 
верхньому поверсі («нефо») можливе лише завдяки чіткому їх 
визначенню і реалістичному вираженню на нижньому («земля»), 
простір же, як система тривимірних співвідношень між 
предметами, взагалі виявляється притаманним тільки 
матеріальному світові - на умови життя після смерті просторові 
реалії переносяться умовно, за аналогією кореляції.
У п’єсі яскраво виражена ідея пріоритетності 
майбутнього, яке зумовлюється теперішнім. Цей релігійний 
постулат нині подається у очищеному від алегорії вигляді - 
«наші дії - причина нашого майбутнього». Суть і значення його 
неоціненні, оскільки саме він коригує діяльність свідомої 
людини, роблячи її духовною.
Так же яскраво виявляється й «орієнтованість» героя на 
майбутнє й антигероя на сучасність. Однак оцінка цих елементів 
суб’єктивного часу не можлива (ні автором, ні читачем) без 
аналізу моральних принципів діяльності персонажів. Діючи «в 
майбутнє», Гіпомен залишається альтруїстом у матеріально- 
побутовій сфері й зразковим християнином - егоїстом у 
духовній («...Пусть і тот (домок)... в грунта свої впишет... Нехай 
мя єдиною дарует душею» - Кониський Г. Воскресеніє мертвих 
/ /  Українська література XVIII ст. - К., 1983. - С. 340), що, 
зрозуміло, вітається християнством. Діоктит же, зосередившись 
на теперішньому, на сьогочасній вигоді, є виключно егоїстичною, 
позбавленою почуття жалю й подібних, зматеріалізованою 
людиною, яка теж думає про майбутнє (думки про суд - Там же. 
- С. 341), але недалеке, яке у загальному змісті твору, та й 
християнської концепції в цілому, зливається з теперішнім.
Таким чином, спрямованість діяльності людини «в май­
бутнє» у даному творі допомагає визначити її духовну сутність, 
хоча й не може служити вирішальним критерієм. Часові уявлен­
ня Діоктита взагалі відіграють допоміжну роль у кореляції.
265
Варто звернути увагу також на абстрактність реальної 
підсистеми художнього часу твору - вона представлена лише ор­
ганізаційними елементами (вчора, вночі). Ця підсистема відмінна 
від таких же підсистем власне релігійних творів, у останніх при­
йом абстракції використовувався для виділення «божественних» 
подій із загального земного контексту. Тут же за допомогою аб­
страгування досягається ефект притчі - це могло бути будь-де і 
будь-коли. Таким чином підкреслюється виховне значення твору.
Аналіз же реальної просторової підсистеми виявляє 
елементи, які прив’язують дію до сучасних авторові (й 
безпосереднім реципієнтам) історичних та суспільних умов. Це 
може бути пояснене позасвідомим впливом реалій часу на 
автора у момент написання,., прагненням посилити виховний 
вплив твору (підключення предметного мислення глядачів) та 
суспільним обертоном ідейного змісту твору, який виводить його 
на якісно новий рівень - релігійно-світська драматургія.
Протиставлення просторових точок зору і переконань 
персонажів базується на оцінках, які вони дають тим чи іншим 
елементам простору. Власне, дає їх лише Діоктит, вбачаючи у 
«садку», «землі», «домику» засоби збагачення. Гіпомен же не 
виявляє жодної яскравої оцінки, адже все це для нього - засоби 
життя, з кінцем якого прийде справжнє щастя. Така ідея 
перегукується з названим уже матеріальним альтруїзмом 
християнства.
При цьому певне місце має і соціальний аспект твору. До 
окреслених думок Гіпомен приходить лише збіднівши, перейшов­
ши до іншого соціального стану. Таким чином автор нагадує, що 
християнство - релігія знедолених, і одночасно вказує на розша­
рування сучасного йому суспільства й проблеми, пов’язані з цим.
Отже, свідоме самоусунення з реального простору та 
часу, орієнтація життєдіяльності у майбуття (текстуально - на 
життя по смерті) ось головні ознаки часово-просторових 
аспектів ідеалу високодуховної людини, висвітленого у п’єсі 
«Воскресіння мертвих» Г. Кониського. Говорити про 
правильність такого твердження у рамках всього суспільства 
18 ст. важко, однак воно підтверджується головними 
принципами християнства, прибічником якого був Г. Кониський.
Соціальний аспект твору і, зокрема, його відображення 
у часово-просторовій організації п’єси ще раз свідчать про 
важливість часових й просторових аспектів у загальній структурі 
світогляду, у соціальній і моральній орієнтованості людини.


Часові та просторові аспекти духовності у п\u27єсі Г. Кониського "Воскресіння мертвих"

Андрущенко , Л.А.

Душевные порывы и драмы эпистолярной поэзии С. Есенина

Сенчурова , В.М.

СЕНЧУРОВА В. М., 
м. Кривий Ріг
ДУХОВНІСТЬ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ 
В УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ II ПОЛ. XIX СТ.
Відомо, що перше покоління української інтелігенції 
ПХ ст. складалося переважно з дворян. Далі їх поступово стали 
іаміняти вихідці з більш широких мас. На цьому, так званому 
культурницькому» етапі формування української демократич­
ні інтелігенції основним її завданням було, на думку І. Франка, 
ірисвятити свої сили «праці та старанню о добро і емансипацію, 
просвіту народної, себто хлопської маси» (Франко І. Зібр. тв.: 
ї50 т. - Т. 45. - К., 1979. - С. 426). Наприкінці XIX - поч. XX ст., 
і вважає І. Франко, перед українською інтелігенцією стала 
«еличезна дійова задача - витворити з величезної маси 
траїнського народу українську націю, суспільний культурний 
іганізм» (Там же. - С. 404).
Загалом інтелігенція - складне соціальне явище. Ми 
іробуємо розглянути найяскравіші постаті інтелігентів- 
(ультурників» (на матеріалі української драматургії 2 пол. 
ст.), щоб виявити деякі риси ідеалу високодуховного 
іраїнського інтелігента, притаманного суспільству цієї доби.
288
Так, у п’єсі «Нахмарило» Б. Грінченко змальовує 
інтелігента-« культурника » Тараса Вільхівського. Виходець із 
заможної дворянської родини, він працює вчителем у селі і 
всього себе віддає справі освіти й покращенню життя селян, 
Тарас влаштовує читання книжок, якими цікавляться селяни. Він 
щиро вірить, що освітою й організацією селянської спілки та 
громадської каси може захистити їх від місцевих глитаїв; за 
його допомогою селяни купили чималий шматок землі. Громада 
дуже поважає Вільхівського за його добрі справи.
Характер Тараса розвивається не тільки ставленні до 
громади, але й до коханої Марисі, колишньої його школярки. 
«Ми однаково дивимось на світ, на людей, - говорить він 
.охопленій сумнівами нареченій, - у нас однакові бажання, заміри 
працювати на добро людям». Тарас у своєму житті 
дотримується принципу «жити працею своїх рук». Свій 
громадський обов’язок він розуміє як служіння інтересам 
простих людей. Його не цікавить кар’єра в місті, яку йому 
пропонує дядько - пан Шевцов: «Ти розумний, обдарований, - 
гам твоя кар’єра. Плюнь ти на ці інтереси, бери за себе Соню з 
прилагательним і марш служити в город!» «Моя кар’єра тут,- 
заперечує йому Тарас, - у мене є руки й голова, щоб 
працювати» Молодий вчитель наполегливо й цілеспрямовано йде 
до своєї мети, його не лякають перешкоди. Завдяки цьому він 
досягає бажаного результату; землю для селян викуплено, хоча 
довелося поборотися з Шевцовим; із Марисею одружується, хоч 
і залишається без спадщини.
Тарас Вільхівський так бачить майбутню працю разом з 
нареченою: «Марися незабаром здаватиме екзамена на
вчительку. Як одружимось, то вона буде в мене в школі за 
помічницю, і в нас буде одне діло, одні інтереси».
Зрозуміла річ, що «треба, щоб людина не могла бути 
щаслива, не працбюючи про щастя людське - праця задля щастя 
громадського, людського». Ці слова є реальним життєвим кредо 
інтелігента-демократа Вільхівського, і вони є близькими за 
своєю суттю до філософської ідеї «сродної праці» 
Г. Сковороди.
У іншій драмі Б. Грінченка «На громадській роботі» 
молодий поміщик, інженер, інтелігент Арсен Яворенко діє вже 
не у масштабах одного села, а «діло це має величезну вагу, 
задля добробуту в усьому повіті». Він хоче висушити 4000 дес. 
болота і зробити там сіножаті для селян. Це повинно було б 
зробити земство, але така справа потребує багато грошей.
Життєва програма Арсена полягає у тому, що «кожен з
289
зас повинен дбати про добро громадське... щоб людям краще - і 
гідом, і духом - жилося... Щоб люде наші не темні, а освічені 
іуди, не хворі, а здорові, не голодні й холодні, а наїдені й 
мпитені... Повинен дбати, щоб не нашій землі не піски та болота 
іули, а поля з колосистим хлібом, з садками запашними, з 
іісами зеленими».
Керуючись цієї програмою, інженер Яворенко починає 
іеліорування земель у своєму селі за власні кошти, які при 
юзитивному результаті цього заходу громада мала б згодом 
ювернути. Селяни не розуміють до кінця цієї важливої й 
шгідної для них же справи через свою неосвіченість, тому їх 
ібдурюють сільські глитаї. Але Арсен, який керується 
принципом «добрі діла силоміць не робляться», вирішує: 
»Підожду трохи, поки громада заспокоїться - день, два... А сам 
ям часом поговорю з людьми окремо... У всякому разі я цього 
ііла так не покину» Зрозуміло, що Яворенко буде поступово й 
іаполегливо досягати поставленої мети незважаючи на 
іерешкоди: «Яке ж  то діло буває без боротьби».
Арсен має про себе високу думку: «Чоловік високої 
іуші, могучої сили, величезної ідеї - такий чоловік іде в бій за 
іайкращі, найсвятіші ідеали свого часу, за найдорожчий 
іуховний скарб людський». Але це не самохизування, а 
ісвідомлення людської гідності та цінності. Він і до людей 
гавиться з глибокою повагою й довірою: «та з нашим народом 
легко робити, і багато можна зробити». Великим оптимізмом і 
іуховністю наповнені слова і справи молодого інтелігента. Арсен 
іакоханий у свою дружину «високим лицарським коханням», він 
ішбив її.., зробив її собі другом, братом, товаришем усім своїм 
(рікам, надіям, замірам». Але дружина не зрозуміла цього.
Інтелігентність молодої панночки Ольги полягає у тому, 
цоб про все «можна було розмовляти - про новини, про театр, 
іро музику», а в селі жити, працювати, допомагати чоловікові у 
іого справах - то все «така нудота». Щоб досягти своєї мети, 
)дьга йде нечесними шляхами. Маючи намір одружитися з 
Ірсеном, вона вдає, що цікавиться його справами. Викрадаючи 
воду Арсена з громадою про меліорування землі й цим дуже 
жодячи чоловікові, Ольга радіє й сподівається, що тепер вони 
»їдуть жити до міста. А поки що молода пані знаходить собі 
»звагу з молодим бездуховним паном Крашевичем, не думаючи 
іро те, що топче у багні свою й чоловікову честь. Арсен же 
бажав, щоб вона була моїм світоньком ясним, а вона сама 
хотіла зробитися темрявою».
На противагу Ользі, справжнім другом, товаришем
290
Арсена є його сестра Харита. Недарма автор вкладає в уста 
дівчини прагнення усіх інтелігентів-просвітителів: «Треба, щоі) 
культурні люде йшли на село, працювали там..., несли світ і 
культурність туди, де цього нема». Свої слова Харита 
намагається підтвердити конкретними справами. Бона 
організовує дитячу хату - прообраз дитсадка. До того ж Харита 
- фельдшер і при необхідності може надати медичну допомогу. 
Своє щастя вона бачить у «сродній» праці: «Коли чоловік 
робить щось, задоволений з того, гарно йому, - от він і 
щасливий». Отже, Арсен Яворенко і Харита - активні 
особистості, які прагнуть перетворити життя на краще.
Такою ж активною особистістю, носієм духовних 
надбань українського народу є сільський учитель Омелян Ткач 
(«Учитель» І. франка). Це людина культурна, вихована, добраі 
людяна, вся діяльність якої спрямована на добро і користі 
людям.. Як людина високого покликання, він не обмежувався 
виконанням суто професійних обов’язків, хоча й свою 
безпосередню роботу виконував старанно, з душею. «Учителі 
він прекрасний, - говорить його сестра Юлія, - усюди похвальні 
свідоцтва мав, люди були з нього вдоволені. Та що ж, усе ж 
винаходять у нього щось «політичне»! В однім місці війтові 
шахрайства відкрив, у другім з сільськими лихварями задерся, в 
третім читальню заложив, в четвертім касу позичкову до 
порядку доправив - отеє й були його гріхи. І все знайшлися 
темні духи, що за такі його речі вигнали з села». І на новому, 
восьмому, місці вчителювання Омелян Ткач продовжує боротьбу 
проти «темних духів», зацікавлених у неосвіченості, 
затурканості селян. У цій боротьбі вчитель підірвав своє 
здоров’я, але духовні його сили загартувалися - він швидше 
загине без роботи, ніж від хвороби. Така сподвижницька, навіть 
жертовна праця сільської інтелігенції, особливо вчителів, 
знайшла своїх послідовників серед молоді.
Українська драматургія 60-90 рр. 19 ст. має зразки в 
інших типів інтелігенції. Не варто, мабуть, і починати дискусію 
про духовність чи бездуховність адвоката Хропка і вчителя 
Печериці («Крути, та не перекручуй» М. Старицького). Таких 
прикладів безліч. На словах вони «за народ», а насправді нічого  ̂
не роблять для цього.
У цілому ж українська драматургія 2 пол. 19 ст. 
змалювала досить яскраві та виразні характери українських 
інтелігентів, які у складних умовах, конфліктах, прагнули 
підняти український народ на нові, світлі вершини духовності.


Духовність інтелігенції в українській драматургії II пол. XIX ст.

Not a member yet