Актуальні проблеми духовності
Not a member yet
759 research outputs found
Sort by
Емерджентна теорiя ума Джона Дьюї: Передмова до перекладу сьомого розділу «Природа, життя і тіло-ум» із книги Джона Дьюї «Досвід і природа»
Full text linkThis paper provides a short historical-philosophical commentary on the first Ukrainian translation of the seventh chapter, «Nature, Life and Body-Mind», from John Dewey’s Experience and Nature, first published in 1925, and which has since been regarded as Dewey’s philosophical magnum opus. This commentary includes a short history of the book, a description of its structure, as well as a brief consideration of its significance from both historical and contemporary perspectives.
The paper briefly discusses the book’s main methodology, denotative method, which treats experience from a functional perspective the essence of which can be thought of as the practice-theory-practice pattern. For Dewey, implementing this method into philosophy should make the latter more practical and effective.
Experience and Nature is a clear expression of Dewey’s overall metaphysics and philosophy of mind and the book’s seventh chapter is central when it comes to Dewey’s solution to the mind-body problem. Thus, the paper briefly discusses Dewey’s emergent theory of mind, which is Dewey’s metaphysical solution to the mind-body problem, and which aims at restoring the continuity between nature and experience.
Since this translation is in a sense experimental, this or that terminological approach should not be understood as the ultimate truth. Thus, any constructive criticism, correctives and suggestions are welcomed. The pragmatic approach to philosophy and philosophizing is essentially fallibilist, and philosophical translation is in no way exception to that.
This translation is a part of Dewey’s Experience and Nature Centennial celebration organized by Center for Dewey Studies at Southern Illinois University Carbondale.У статтi надається короткий iсторико-фiлософський коментар до першого українського перекладу сьомого роздiлу, «Природа, життя i тiло-ум», iз книги Джона Дьюї Досвiд i природа, що була вперше опублiкована у 1925 роцi й з того часу вважається фiлософським magnum opus Дьюї. Цей коментар включає короткий огляд iсторiї появи книги, опис ї ї структури та значущостi як у час ї ї появи, так i з точки зору сучасностi.
У статтi коротко розглядається головна методологiя книги, а саме метод емпiрико-натуралiстичної фiлософiї Дьюї, який має назву денотативного методу, що розглядає поняття досвiду iз функцiональної точки зору, та сутнiсть якого можна узагальнити патерном практика-теорiя-практика. Впровадженя такого методу, на думку Дьюї, зробить фiлософiю бiльш практичною та ефективною.
Досвiд i природа є чiтким вираженням метафiзики та фiлософiї ума Дьюї загалом, а сьомий роздiл є центральним стосовно його пропозицiї щодо вирiшення проблеми спiввiдношення ума й тiла зокрема. У зв’язку з цим, у статтi коротко розглядається емерджентна теорiя ума Дьюї, що є метафiзичним вирiшенням проблеми спiввiдношення ума й тiла та яка має за мету вiдновити тяглiсть мiж природою та досвiдом.
Оскiльки запропонований переклад є у певному сенсi експериментальним, той чи iнший термiнологiчний пiдхiд не має розумiтися як iстина в останнiй iнстанцiї, а отже, будь-якi конструктивнi критичнi коментарi, корективи та побажання тiльки вiтаються. Прагматичний пiдхiд до фiлософiї та фiлософування є сутнiсно фалiбiлiстським, i фiлософський переклад аж нiяк не є тому виключенням.
Цей переклад є частиною святкування, присвяченого сторiччю публiкацiї книги Досвiд i природа, що проводиться Центром вивчення Дьюї (Center for Dewey Studies), що знаходиться у Пiвденноiллiнойському унiверситетi Карбондейл (Southern Illinois University Carbondale)
До проблеми iсторичного пiдґрунтя неформальної логiки (iсторико-логiчне дослiдження)
Full text linkInformal logic emerged in the late 1970s as an attempt to create a logic that analyses and evaluates the kinds of reasoning people encounter daily. This includes reasoning in political and social discussions, media, advertising, and everyday interpersonal communication. During the early stages of developing informal logic, scholars viewed it as an alternative to formal logic. In the 1990s, this view was clarified: these two logics are not alternatives but complement each other.The paper examines the history of the formation of the informal movement. It aims to identify the historical preconditions that led to the emergence of informal logic. In this regard, the author studies the historical period from the 1950s to the 1990s.The paper identifies two types of preconditions: conceptual and pedagogical. Drawing on the works of Steven Toulmin and Chaim Perelman from the late 1950s, the author highlights the criticism of formal (symbolic, mathematical) logic as a key conceptual precondition. The criticism is that formal logic does not have the tools for analysing reasoning used in real-life situations. From this premise follows the proposal to give logic an empirical character - to develop practical tools for analysing and evaluating real arguments. Another conceptual precondition is to involve informal fallacies in logical consideration, which was convincingly argued in Charles Hamblin’s famous work «Fallacies» (1970).In the paper, the author studies the history of university logic teaching from the 1950s to the 1970s. Summarising, the author states that the dissatisfaction expressed by teachers and students regarding the courses on symbolic logic, along with the appearance of new logic courses and textbooks, played a crucial role in the emergence of the informal initiative.Неформальна логiка виникає наприкiнцi 1970-х рокiв як спроба розвинути тип логiки, який спрямований на аналiз та оцiнку таких мiркувань, з якими людина щодня стикається в полiтичних i соцiальних дискусiях, у засобах масової iнформацiї, рекламi i повсякденному мiжособистiсному спiлкуваннi. На ранньому етапi становлення неформальної логiки науковцi розглядали ї ї як альтернативу формальнiй логiцi. У 1990-х ця позицiя була уточнена – цi двi логiки не є альтернативами, вони доповнюють одна одну.Стаття присвячена дослiдженню iсторiї становлення неформального руху. Її метою є виявлення iсторичних передумов, якi сприяли появi iнiцiативи неформальної логiки. До розгляду авторка взяла iсторичний перiод з 1950-х до 1990-х рокiв.У статтi вирiзняються два типи таких передумов – концептуальнi i педагогiчнi. По-перше, базуючись на працях Стiвена Тулмiна i Хаїма Перельмана кiнця 1950-х рокiв, авторка виокремлює як концептуальну передумову критику формальної (символiчної, математичної) логiки, сутнiсть якої полягала у ї ї неспроможностi аналiзувати мiркування, з якими люди стикаються у реальному життi (як професiйному, так i буденному), наприклад, у рiзноманiтних суперечках. З цiєї передумови випливає пропозицiя надати логiцi емпiричного характеру – розробити дiєвi iнструменти для аналiзу та оцiнцi аргументативних мiркувань. Ще одна концептуальна передумова – це iдея залучити до логiчного розгляду неформальнi помилки, яка була переконливо обґрунтована у знаменитiй працi Чарльза Гемблiна «Помилки» (1970).Розглянувши iсторiю унiверситетського викладання логiки у 1950 -1970-х роках, у статтi обґрунтовується, що незадоволенiсть як викладачiв, так i студентiв тогочасними курсами з символiчної логiки, розробка нових логiчних курсiв, видання нових пiдручникiв i посiбникiв з логiки, якi мали практичну спрямованiсть, стали значущим iсторичним пiдґрунтям для появи неформальної iнiцiативи
Естетичний інтелект як людський капітал в системі освітніх цінностей та лідерства
No full textHuman capital can be considered a fundamental characteristic of a developed society, as it becomes a prerequisite for the public good in its form of intellectual abilities and practical skills while determining human capacity for self-realization and high-quality work. Human capital grows through investments, and education is considered one of them. However, focusing solely on the instrumental or economic aspect of human capital is not comprehensive; economic and value aspects can be seen as complementary. If profitability emerges as a form that realizes not only professional skills but also a value system or type of “intelligence”, the question arises: is modern education of sufficient quality to be not only economically justified but also socially efficient? What specific forms of intellectual activity might be used in the process of training modern leaders?
The authors of the article claim that the 21st century is witnessing an “aesthetic renaissance”, as a result of which aesthetic values are regarded as those that enable added value, influencing informational and economic contexts, among others. Aesthetic excellence is becoming an increasingly important factor. At the same time, in the modern theory of teacher training, the aesthetic foundation of leadership potential remains insufficiently appreciated. The deficit of philosophical thinking among leaders, and the narrowing of emotional, ethical, and aesthetic intelligence, remains a real practical issue that requires additional attention. The article explores the prospects of the modern leadership paradigm focused on value-philosophical and aesthetic models of forming and functioning emotional intelligence as the foundation of human capital, considering the systemic changes occurring in the educational sphere. The key theme of the study is aesthetic intelligence as a topical educational value, its role, essence, advantages, characteristics, morality, and aestheticism—a purposeful clarity of thought that, under favourable circumstances, ensures successful outcomes.
The analysis of modern approaches in leadership theory demonstrates the research focus on the creative foundations of leadership intellectual culture, which do not contradict contemporary views on the multidimensionality of intelligence and rationality. None of the types of intelligence can be considered dominant. Modern intellectual criteria extend beyond the rational standard: they interpret reason as a creative phenomenon, consider multiple ways of perceiving the world and interacting with it, and incorporate the aesthetic criterion into the epistemological framework. Therefore, it is reasonable to justify the view that aesthetics, art, and science can be understood as forms of knowledge and products of aesthetic intelligence.
Aesthetic intelligence manifests in aesthetic taste and individual style. Theories of aesthetic taste are valuable for psychological, cultural, anthropological, social and other research, but their practical significance is equally important. Attention to aesthetic taste can help to make better decisions, create fairer policies, and develop higher-quality products.
The article substantiates the idea that aesthetic intelligence entails an analytical advantage in constructing experience. In epistemology, aesthetic intelligence is researched as a horizon of new ideas through productive imagination and a form of organizing experience (I. Kant, P. Ebbs).
The article has also attempted to demonstrate the essential features of this phenomenon, such as the “ability to perceive and interpret beauty” (P. Ferrucci, P. Brown). Considering that aesthetic intelligence is a form of artistic (creative) world perception and a tool for constructing experience, which goes beyond perception and narrow instrumental rationality, these definitions can be revised and significantly expanded. Aesthetic intelligence can be interpreted not only as the “ability to perceive and interpret beauty” but also as constructive thinking aimed at appropriateness, novelty, and uniqueness, as well as creativity and its organized results.У якості фундаментальної характеристики розвиненого суспільства може розглядатись людський капітал, який у формі інтелектуальних здібностей та практичних вмінь стає передумовою суспільного блага, визначає людську спроможність до самореалізації та високоякісної праці. Людський капітал зростає через інвестиції, однією з яких вважається освіта. Утім акцент на суто інструментальному чи економічному аспекті людського капіталу не є вичерпним; економічний та ціннісний аспекти можна розглядати як взаємодоповнюючі. Якщо прибутковість постає формою, яка реалізує не лише професійні уміння, але й певну систему цінностей, тип «інтелекту», то виникає питання чи є достатньо якісною сучасна освіта, щоб бути не тільки економічно виправданою, але й соціально ефективною? Які специфічні форми інтелектуальної діяльності можуть бути корисними у процесі формування сучасних лідерів?
Автори статті констатують, що у XXI ст. спостерігається «естетичний ренесанс», внаслідок якого естетичні цінності розглядаються як такі, що уможливлюють додаткову вартість, впливають на інформаційний та економічний текст та ін. Естетична досконалість стає все більш важливим фактором. Водночас у сучасній педагогічній теорії естетична основа лідерського потенціалу залишається все ще недостатньо оціненою. Дефіцит філософського мислення лідерів, звуження емоційного, етико-естетичного інтелекту все ще є реальною практичною проблемою, яка потребує додаткової уваги. У статті розглядаються перспективи сучасної парадигми лідерства зорієнтованої на ціннісно-філософську та естетичну моделі формування та функціонування емоційного інтелекту як основи людського капіталу з урахуванням системних змін, що відбуваються в освітній сфері. Ключовою темою дослідження постає естетичний інтелект як актуальна освітня цінність, його роль, сутність, переваги, характеристики, моральність та естетизм – доцільна ясність мислення, що за сприятливих обставин забезпечує успішні результати.
Аналіз сучасних підходів у теорії лідерства демонструє дослідницький акцент на творчих засадах лідерської інтелектуальної культури, шо не суперечить сучасним уявленням про багатомірність інтелекту та раціональності. Жоден з інтелектуальних типів не можна розглядати як домінуючий. Сучасні інтелектуальні критерії виходять за межі раціонального стандарту: трактують розум як творчий феномен, розглядають множинні способи світорозуміння та взаємодії зі світом, включають у епістемологічний каркас естетичний критерій. Отже, є доцільним обґрунтування погляду, згідно з яким, естетику, мистецтво, науку можна розуміти як форму знання та продукти естетичного інтелекту.
У якості проявів естетичного інтелекту розглядаються естетичний смак, індивідуальний стиль. Теорії естетичного смаку є цінними для психологічних, культурологічних, антропологічних, соціальних та ін. досліджень, однак їх прикладний сенс є не менш важливим. Увага до естетичного смаку допоможе приймати кращі рішення, створювати більш справедливу політику, розробляти продукти вищої якості.
Обґрунтовано ідею, що естетичний інтелект передбачає аналітичну перевагу у конструюванні досвіду. У теорії пізнання естетичний інтелект досліджено як горизонт нових ідей за рахунок продуктивної уяви, форму впорядкування досвіду (І. Кант, П. Еббс).
Також здійснено спроби продемонструвати сутнісні риси зазначеного явища, як ««здатності сприймати, інтерпретувати прекрасне» (П. Ферруччі, П. Браун). Враховуючи, що естетичний інтелект є формою художнього (креативного) типу світосприйняття, інструментом конструювання досвіду, що виходить за межі сприйняття, а також вузько-інструментальної раціональності, дані означення можна переглянути і суттєво доповнити. Естетичний інтелект можна тлумачити не лише як «здатність сприймати, інтерпретувати прекрасне», але і як конструктивне мислення, спрямоване на доцільність, новизну, унікальність; творчість та її впорядковані результати
Тягар історії
No full textThis is the first Ukrainian translation of the article “The Burden of History” (1966) by Hayden White. This paper is extremely important in perspective of the evolution of White\u27s philosophical ideas within the theory of history, which resulted in his famous “Metahistory: The Historical Imagination in Nineteenth-century Europe” (1973). (Translated from English into Ukrainian by Olena Mishalova).Це перший український переклад статті Хейдена Вайта «Тягар історії» (1966). Ця стаття є надзвичайно важливою з огляду на еволюцію філософських ідей Уайта в теорії історії, результатом якої стала його знаменита «Метаісторія: історична уява в Європі дев’ятнадцятого століття» (1973). (Переклад з англійської на українську Олени Мішалової)
Інформаційне суспільство як нова суспільно-економічна формація: методологічні та термінологічні аспекти
No full textThe article analyzes the prospects of simultaneously applying the civilizational and formational approaches to the study of the information society and examines the specifics of this type of society as a new formation. The emphasis is placed on the methodological foundations of both approaches and their terminological frameworks.
The civilizational approach views the information society as a historical stage of humanity, sequentially following the agrarian and industrial stages. Within this approach, attention is drawn to the dominant product (information) and the nature of labor (intellectual labor), based on the naming of the stages themselves. In contrast, the formational approach focuses on social relations of ownership and class structures. The article juxtaposes these approaches and concludes that their synthesis allows for a comprehensive assessment of societal development, taking into account both economic activity and socio-class relations of ownership.
Special attention is given to the inability to consider the information society within the framework of the capitalist formation due to the processes of intellectualization of labor and the dematerialization of its components, which significantly complicate the relations of exploitation and ownership, being atypical for capitalism. Consequently, the article concludes that the information society should be viewed through the lens of a new independent formation following capitalism. The work proposes alternative terms for this new socio-economic order and its dominant class.
Overall, the study expands the understanding of the information society as a complex phenomenon at the intersection of economic and social analysis and offers an integrative approach to its study.
В статті аналізуються перспективи одночасного застосування цивілізаційного та формаційного підходів до дослідження інформаційного суспільства, а також розглядається специфіка цього типу суспільства як нової формації. Робиться наголос на методологічних засадах обох підходів та на їхньому термінологічному апараті.
Цивілізаційний підхід розглядає інформаційне суспільство як етап історії людства, що послідовно слідує за аграрним та індустріальним. В рамках такого підходу, виходячи з назв самих етапів, акцентується увага на домінуючому продукті (інформація) та специфіці праці (інтелектуальна праця). Натомість у формаційному підході наголос робиться на соціальних відносинах власності та класах. В статті обидва ці підходи співставляються та робиться висновок, що їх синтез дозволяє комплексно оцінити розвиток суспільств, враховуючи як економічну діяльність, так і соціально-класові відносини власності.
Особливу увагу приділено неможливості розгляду інформаційного суспільства в рамках капіталістичної формації через процеси інтелектуалізації праці та дематеріалізації її компонентів, що призводить до значного ускладнення відносин експлуатації та власності, і є нетиповим для капіталізму. Відтак, робиться висновок, що інформаційне суспільство слід розглядати через призму нової самостійної формації, що слідує за капіталізмом. Пропонуються варіанти термінів для нового соціально-економічного устрою та його основного класу.
Робота загалом розширює розуміння інформаційного суспільства як складного феномену, що перебуває на межі економічного та соціального аналізу, й пропонує інтегративний підхід для його вивчення.
Георгій Челпанов: традиціоналіст чи психологіст у логіці?
No full textThe central inquiry of this article is of significant importance: What was the predominant trajectory in Georgy Chelpanov\u27s logical evolution? This investigation delves into the prevalent approaches to logic at the turn of the 19th and 20th centuries: mathematical logic, psychologism in logic, and the traditional approach to logic.
Mathematical logic, often called the "new logic," arose as a response to metaphysical influences on logic. Therefore, this "new logic" rejects metaphysical influences and moves towards algebra. On the other hand, psychologism in logic remains in this period. Although more logical directions can be found in this period (for example, "epistemological" is often indicated), I focus on three.
Furthermore, the third, the last, but not the last in terms of its influence and prevalence among scientists, is traditional. Here, we are talking about the general presentation of logic, which is inherent in the university and dates back to the Middle Ages. Adepts in this direction are most interested in questions about concepts, judgments, reasoning, etc.
So, to what direction can the logical development of Georgy Chelpanov be attributed? On the one hand, there is a desire to count the researcher among the supporters of psychologicalism in logic because during his "kyiv period," he founded the first psychological laboratory in 1897. Also, in his work "Textbook of Logic," Georgy Chelpanov often uses terminology inherent in psychology. On the other hand, Chelpanov repeatedly points out that psychology should not influence logic. Moreover, he suggests considering logic as a normative discipline.
In conclusion, Georgy Chelpanov is at the junction of psychologism and the traditional approach. He is not a supporter of strong psychologism, but his writings have manifestations of weak psychologism. As for the traditional direction, the textbook by Georgy Chelpanov is a vivid example of this approach, starting with the structure and topics the author considers and ending with the definitions offered there. The article also describes the scientific environment, which in the mentioned period was subject to several prohibitions due to the occupation of the russian empire, which also affected the development of logic or any other science.Стаття вибудовується навколо питання: який напрям у логічному доробку Георгія Челпанова превалює? Тут йдеться про популярні підходи у логіці наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. А саме: математична логіка, психологізм у логіці і традиційний підхід до логіки. Математична логіка, яку часто називають «новою логікою» виникає як відповідь на метафізичний вплив на логіку. Відтак, ця «нова логіка» рухається у бік алгебри здебільшого переслідуючи мету «очистити» логіку від філософії. З іншого боку монети, у вказаний період досі залишається психологізм у логіці. Тут застосовується інструментарій, який притаманний саме психології, що різко контрастує з першим згаданим підходом. Хоч і напрямків у логіці у цей період можна віднайти більше (наприклад часто вказують ще на «гносеологічний»), але я фокусуюся саме на трьох. І третій, останній, але не останній за своїм впливом та поширеністю серед науковців – традиційний. Тут йдеться про загальний виклад логіки, який притаманний в університеті і починається ще з часів Середньовіччя. Адепти цього напрямку найбільше цікавляться питаннями про поняття, судження, міркування тощо. Тож, до якого напрямку можна віднести логічний доробок Георгія Челпанова? З одного боку, виникає бажання зарахувати дослідника до прихильників психологізму у логіці, адже під час свого «київського періоду» він заснував першу психологічну лабораторію у 1897 році. Також у його праці «Підручник з логіки» Георгій Челпанов часто використовую термінологію, яка притаманна психології. Але з іншого боку, науковець неодноразово вказує на те, що психологія не повинна впливати на логіку. І пропонує розглядати логіку як нормативну дисципліну. У висновках я приходжу до того, що Георгій Челпанов знаходиться на стику психологізму та традиційного підходу. Він не є прихильником сильного психологізму, але прояви слабкого у його працях наявні. Що стосується традиційного напрямку, то підручник, який Георгій Челпанов написав є яскравим прикладом цього підходу починаючи із структури і тем, які автор розглядає, закінчуючи визначеннями, які там пропонуються. Також у статті описується наукове середовище, яке у згаданий період зазнавало низку заборон через окупацію російської імперії, що також впливало на розвиток логіки чи будь-якої іншої науки
Метафізика культури Карла Поппера: світ 3 та його значення для людини
Full text linkThis article is devoted to Karl Popper\u27s conception of culture, which is original and relevant for modern rationalist philosophy, social sciences and humanities. The author posits the necessity of employing the term "metaphysics of culture" to designate his conceptualization of the world 3 as a man-made objective reality that persists through language and exerts a feedback effect on the human capacity to shape one\u27s self. Popper developed this conception on the foundation of emergent evolutionism, pluralistic interactionism, and critical rationalism.
The author states that Popper attempted to reconcile his metaphysical conception with the data of modern science. Additionally, like Kant in his time, he was morally motivated. Popper was convinced that rationality, creativity, civility, and morality are potentially inherent in human beings. He sought to explain "How are they possible?" in the Kantian spirit. This article argues that Popper\u27s metaphysics of culture is based on the principles of critical rationalist metaphysics and avoids the extremes of materialist reductionism, psychologist subjectivism, and normative idealism.
The article presents a complete reconstruction of Popper\u27s metaphysics of culture, centered around four principles: (1) the principle of emergent exosomatic evolution; (2) the principle of man-made culture; (3) the principle of the linguistic nature of culture; (4) the principle of pluralistic interaction. The article employs a primarily apologetic strategy. The author also addresses the arguments of those who have criticized the Popper\u27s conception of culture.
In conclusion, Popper\u27s metaphysics of culture can be considered comprehensive, fundamental and significant. It merits the attention of both philosophers and scientists alike. Popper\u27s most notable contribution is his elucidation of the process through which the human being becomes a self. This formation is influenced by two key factors: biological evolution, particularly the evolution of language, and interaction with the world of culture. Feedback from the world of objective knowledge, a critical stance on the products of one\u27s mental activity, grasping and understanding the objects of the world 3, and discussions with other people are the conditions for human self-transcendence, self-improvement and the development of a mature personality.Стаття присвячена оригінальній та актуальній для сучасної раціоналістичної філософії, соціальних і гуманітарних наук концепції культури Карла Поппера. Автор обґрунтовує доцільність використання терміну «метафізика культури» для позначення його концепції світу 3 як створеної людьми об’єктивної реальності, що зберігається через мову і здійснює зворотній вплив на здатність людей формувати свою самість. Поппер розробив цю концепцію на основі емерджентного еволюціонізму, плюралістичного інтеракціонізму і критичного раціоналізму.
Автор стверджує, що Поппер намагався узгодити свою метафізичну концепцію з даними сучасної науки. Крім того, як і свого часу Кант, він мав моральну мотивацію. Поппер був переконаний, що раціональність, творчість, цивілізованість і моральність потенційно приманні людині, і прагнув пояснити «Як вони можливі?» у кантівському дусі. З цієї перспективи у статті наголошується, що метафізика культури Поппера ґрунтується на принципах критичної раціоналістичної метафізики й уникає крайнощів матеріалістичного редукціонізму, психологістського суб’єктивізму та нормативного ідеалізму.
У статті представлено цілісну реконструкцію метафізики культури Поппера, зосереджену навколо чотирьох принципів: (1) принцип емерджентної екзосоматичної еволюції; (2) принцип антропогенності культури; (3) принцип лінгвістичної природи культури; (4) принцип плюралістичної взаємодії. Головна стратегія, яка реалізується у статті, переважно апологетична. Разом з тим автор звертається до аргументів тих дослідників, які критикували попперівську концепцію культури.
Головний висновок полягає у тому, що метафізику культури Поппера можна вважати фундаментальною, методологічно послідовною і значущою. Вона заслуговує на увагу як філософів, так і науковців. Однак найбільш значимим внеском Поппера є з’ясування процесу, через який людина стає самістю. На цей процес впливають два ключові фактори: біологічна еволюція, зокрема еволюція мови, та взаємодія зі світом культури. Зворотний зв’язок від світу об’єктивного змісту знання, критична позиція щодо продуктів своєї розумової діяльності, осягнення та розуміння об’єктів світу 3, дискусії з іншими людьми є умовами можливості самотрансценденції, самовдосконалення та розвитку людини як зрілої особистості
Проблеми моделi практичної iдентичностi особистостi в аналiтичнiй фiлософiї
Full text linkThe article concerns the problem of personal identity in analytic philosophy as the maintenance of a person’s self-identity over time. It describes a framework of practical identity, which is based on the thesis that personal identity consists in rational unity, i.e. the integrity of the Self achieved through doing actions. This way to describe identity emphasizes its processual nature. According to it, personal identity is maintained through the constant attribution of actions, when a person ascribes his or her actions to himself or herself and regards them as own.
Philosophers, who justify the framework of practical identity as an alternative to the metaphysical one, argue that the practical framework not only explains how identity is formed and maintained over time, but also comprises issues concerning a person\u27s practical activities. Therefore, it is considered to have broader applicability than the metaphysical one.
In this article, we offer to test both the ontological and practical models of personal identity in the thought experiments about time travel and amnesia, which are considered in both philosophy and popular culture. We demonstrate that the framework of practical identity is not applicable in all cases to explain the practical problems of a person’s existence. Thus, the purpose of our paper is to determine why such issues arise when describing personal identity in the practical framework.
The article argues that reidentification, the way to maintain identity over time, leads to the disappearance of qualitative distinctions between different person stages, and as a result, the personal narrative becomes too subjective and unrelated to a person’s real life. Moreover, it does not encompass the individual’s entire life, which is also a problem for the practical framework of personal identity.
To find a possible solution to these problems in the framework of practical identity, we suggest reconsidering it from the perspective of social philosophy. We claim that activity necessarily involves the participation of others, and therefore, social interaction should be considered as the basis of personal identity.У статті розглянуто проблему ідентичності особистості в аналітичній філософії як збереження самототожності особистості з собою впродовж часу. Описано модель практичної ідентичності, яка ґрунтується на тезі, що ідентичність особистості полягає у формуванні раціональної єдності, тобто цілісності Я, що досягається шляхом виконання діяльності. Такий спосіб опису ідентичності підкреслює її процесуальність. Відповідно до нього, ідентичність особистості зберігається постійною атрибуцією діяльності, коли особистість приписує собі виконані дії та визнає їх своїми.
Філософи, які обґрунтовують модель практичної ідентичності як альтернативу онтологічної, переконані, що практична модель не тільки пояснює, як ідентичність формується й зберігається впродовж часу, але й охоплює проблеми практичної діяльності особистості. Тому її вважають такою, що має ширше застосування, ніж онтологічна.
У статті ми пропонуємо перевірити онтологічну й практичну моделі ідентичності особистості в уявних експериментах про подорож у минуле й амнезію, які розглядають як у філософії, так і в популярній культурі. Ми показали, що модель практичної ідентичності не в усіх без винятку випадках застосовна для пояснення практичних проблем буття особистості. Тому мета нашої статті – з’ясувати, чому виникають проблеми з описом ідентичності особистості в практичній моделі.
Стаття обґрунтовує, що реідентифікація, спосіб підтримувати ідентичність особистості у часі, призводить до зникнення якісної відмінності між етапами буття особистості, а тому особистісний наратив стає занадто суб’єктивним і не пов’язаним із реальним життям особистості. Також він не охоплює усе життя індивіда, що також є проблемою практичної моделі ідентичності особистості.
Щоби знайти можливе розв’язання зазначеним проблемам у моделі практичної ідентичності ми пропонуємо переглянути її з позиції соціальної філософії. Ми стверджуємо, що діяльність із необхідністю передбачає залучення інших, а тому слід говорити про суспільну взаємодію як основу ідентичності особистості
Штучний інтелект і академічна доброчесність в контексті епістемології чеснот
No full textThe aim of this article is to examine the specificity of academic integrity in the context of the increasing use of artificial intelligence (AI) in research. Traditional epistemology does not address the specific challenges posed by this issue, so it is necessary to incorporate virtue epistemology. Proponents of this approach believe that knowledge is the result of the proper use of epistemic virtues such as openness to truth, attentiveness, and intellectual honesty. Thus, virtuous knowledge arises when a person uses epistemic virtues to arrive at the truth.
Key epistemic virtues threatened by AI are epistemic autonomy and responsibility. Autonomy allows a subject to maintain its beliefs independently, while responsibility refers to the epistemic agent\u27s accountability for the reliability of its beliefs. In addition to virtues, we also consider epistemic vices. These characteristics of knowledge help us to formulate the concept of an epistemic agent within the framework of virtue epistemology.
Based on the concept of the epistemic agent, we examine epistemic authority, its functions, and the problems that arise in interacting with it. Do we lose epistemic autonomy when we rely on authority? Is belief based on authority rationally justified? Is a person responsible for beliefs formed through reliance on authority, especially when this leads to negative consequences?
Based on our research, we address the following questions Does AI have epistemic virtues and can it be considered an epistemic authority? The main problem is that AI is not an autonomous agent and cannot be held accountable for its information or analysis as a human authority can. AI is incapable of justifying its conclusions by epistemic virtues. Its knowledge is entirely dependent on the data provided and the methods of training, and it cannot independently assess the reliability or ethical implications of its answers. Under certain conditions, however, AI can exhibit some epistemic virtues, but this requires constant interaction with humans.
The final section of the article explores the possibility of maintaining academic integrity when interacting with AI, considering its functioning through the lens of virtue epistemology in real educational and research contexts.Мета статті – розглянути особливості академічної доброчесності в контексті зростаючого використання штучного інтелекту в дослідженнях. Традиційна епістемологія не враховує специфіку цього питання, тому необхідно звернутися до епістемології чеснот. Представники цього підходу вважають, що знання є результатом правильного використання епістемічних чеснот, таких як відкритість до істини, уважність та інтелектуальна чесність. Отже, доброчесне знання виникає, коли особа використовує інтелектуальні чесноти для досягнення істини. Особливими епістемічними чеснотами, що під загрозою через використання ШІ, є епістемічна автономія та відповідальність. Автономія дозволяє суб’єкту самостійно підтримувати власні переконання, а відповідальність несе епістемічний суб\u27єкт щодо достовірності своїх переконань. Разом з чеснотами ми розглядаємо й епістемічні вади. Ці характеристики знання допомагають нам сформулювати поняття епістемічного суб\u27єкта в контексті епістемології чеснот. Грунтуючись на понятті епістемічного суб\u27єкта ми розглядаємо епістемічний авторитет, його функції та проблеми, які виникають при взаємодії з ним. Чи втрачаємо ми епістемічну автономію, коли довіряємо авторитету? Чи є раціональною віра на основі авторитету? Чи несе людина відповідальність за переконання, набуті через авторитет, особливо якщо це має негативні наслідки? На основі дослідження ми відповідаємо на питання: чи володіє ШІ епістемічними чеснотами і чи може бути епістемічним авторитетом. Основною проблемою постає те, що ШІ не є самостійним епістемічним суб\u27єктом і не може відповідати за інформацію чи аналіз, як це робить людина. Він не здатний обґрунтовувати свої висновки через брак чеснот. Знання ШІ залежать від даних і методів навчання, тому він не може оцінити їх достовірність або етичні наслідки. Проте, за певних умов ШІ може демонструвати епістемічні чесноти, але це вимагає постійної взаємодії з людиною. Фінальний розділ статті розкриває можливість академічно доброчесної взаємодії зі штучним інтелектом з урахуванням особливостей його функціонування з точки зору епістемології чеснот в реальних навчальних та дослідницьких кейсах.
 
Карл Раймунд Поппер Три світи
No full textThe Three Worlds is the Tanner Lecture on Human Values, delivered by Karl Popper on 7 April 1978 at the University of Michigan. In this work, Popper presents a pluralistic view of the world and offers a justification for this perspective. This translation is based on Popper, K. R. (1979). Three Worlds, in The Tanner Lectures on Human Values, vol. 1, edited by Sterling M. McMurrin, University of Utah Press, Salt Lake City, and Cambridge University Press, Cambridge, pp. 141–167."Три світи" - це Таннерівська лекція про людські цінності, виголошена Карлом Поппером 7 квітня 1978 року у Мічиганському університеті. У цій роботі Поппер представляє плюралістичний погляд на світ і пропонує обґрунтування цієї перспективи. Переклад здійснений за виданням Popper, K. R. (1979). Three Worlds, in The Tanner Lectures on Human Values, vol. 1, edited by Sterling M. McMurrin, University of Utah Press, Salt Lake City, and Cambridge University Press, Cambridge, pp. 141–167