Актуальні проблеми духовності
Not a member yet
759 research outputs found
Sort by
Iнтелектуал на сторожi толерантностi: Передмова до українського перекладу лекцiї К. Поппера «Толерантнiсть та iнтелектуальна вiдповiдальнiсть»
No full textThe publication serves as an introductory article to the Ukrainian scholarly translation of Karl Popper’s 1981 lecture «Toleration and Intellectual Responsibility». The author provides a historical and conceptual overview of the context in which the lecture was written and delivered. The publication emphasizes the significance of Karl Popper’s work in terms of updating, complementing, and extending his key ideas about toleration, as formulated in The Open Society and Its Enemies. The article highlights such innovations in the lecture as the development of a new professional ethic for scholars and specialists, the justification of the need to identify mistakes, mutual criticism, and self-criticism. It stresses the relevance of Popper’s fundamental reflections on toleration to contemporary challenges.Публікація являє собою вступну статтю до українського наукового перекладу лекції Карла Поппера 1981 року «Толерантність та інтелектуальна відповідальність». Автором запропоновано історичний та концептуальний огляд контексту написання і проголошення лекції. В публікації підкреслюється значення роботи Карла Поппера з точки зору актуалізації, доповнення та продовження його ключових ідей щодо толерантності, сформульованих у «Відкритому суспільстві та його ворогах». В статті акцентовано увагу на таких новаціях лекції як розвиток нової професійної етики вченого та спеціаліста, обґрунтування необхідності вишукування помилок, взаємної критики та самокритики. Робиться наголос на актуальності принципових міркувань Карла Поппера щодо толерантності для сучасних викликів
Логічна проблематика у рукописах лекцій П. Ліницького
No full textCompared to other professors and researchers of the Kyiv Theological Academy, the personality of P. Linytskyi remained in the background for a long time. This situation was due to political and ideological motives; the catalyst for research opportunities was the restoration of Ukraine\u27s independence. In this article, I will closely examine the philosophical approaches of the philosopher P. Linytskyi. The main goal is to analyse the logical methods in his lectures on logic. These lectures are currently stored at the Manuscript Institute of the National Library of Ukraine named after V. I. Vernadsky, in Fund 160, No. 815. They are handwritten notes taken by a student of P. Linytskyi — P. Kudriavtsev.
The philosopher P. Kudriavtsev is no less interesting and important. After graduating from the Kyiv Theological Academy, P.Kudriavtsev began teaching at the Kyiv Theological Academy, and later he held a position in the Ministry under the government of P. Skoropadskyi.
This article presents and analyses five notebooks (134 pages). In these written lectures, we become acquainted with the main issues of the logical field that P. Linytskyi proposed to consider. These lectures are one of the first systematic presentations of logical questions by P. Linytskyi, which were delivered between 1889 and 1890. Just a few years later, in 1895, his work "On the Forms and Laws of Thinking" was published.
The main topics in the lectures concern the nature of logic and the division of judgment. According to the author, the source of logic lies within the philosophical system. One of the fundamental conflicts in logical analysis occurs between idealism and sensualism. P. Linytskyi reflects extensively on various philosophical systems, but there is no definitive answer as to which one has a significant advantage over the others. Separate mentions are made of inductive and deductive methods, with the former used by sensualist logic and the latter by idealist logic.
Regarding judgment, it appears as an idea about any subject that possesses an existing attribute. Judgment is an act of thought, but not every combination of ideas constitutes a judgment. Judgment consists of a subject and a predicate. A debated issue, according to P. Linytskyi, is the problem of dividing judgments. The philosopher disagrees with the divisions proposed by Aristotle, I. Kant, and V. Wundt. Each approach is considered separately, with the lecturer pointing out the weaknesses of each division. According to P. Linytskyi, the division of judgments involves the following components: the subject of the judgment, the content of the judgment, and the form of the judgment. The notebooks conclude with an analysis of the division of judgment.Персоналія П. Ліницького довгий час перебувала у тіні, якщо порівнювати з іншими викладачами та дослідниками Київської духовної академії. Це було зумовлено політичними та ідеологічними мотивами, поштовхом для можливості досліджень стало відновлення незалежності України. У цій статті я пропоную ближче познайомитися із філософською спадщиною філософа П. Ліницького, основною метою є аналіз логічного вчення у лекціях з логіки. Згадані лекції сьогодні знаходяться в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у Фонді 160, №815. Це є рукописні конспекти, які були записані студентом П. Ліницького — П. Кудрявцевим. Філософська та соціальна діяльність П. Кудрявцева є не менш цікава та важлива. Закінчивши навчання у Київській духовній академії П. Кудрявцев почав викладати, а пізніше займав посаду в міністерстві при уряді П. Скоропадського. У статті описується та аналізується пʼять зошитів (134 сторінки). У записаних лекціях ми знайомимося із основними питаннями логічного напрямку, які пропонує розглянути П. Ліницький. Важливим є те, що ці лекції можна вважати одним з перших системних викладів логічних питань П. Ліницьким у 1889-1890 рр. Уже тільки через декілька років у 1895 році виходить праця «Про форми і закони мислення». Основними питаннями у лекціях є питання про суть логіки та поділ судження. Джерело логіки, на думку автора ховається у філософській системі. Одне з основних протистоянь за аналіз логіки відбувається між ідеалізмом та сенсуалізмом. П. Ліницький багато розмірковує про різні філософські системи, але остаточної відповіді про вагому перевагу однієї над іншою немає. Окремо згадується індуктивний та дедуктивний методи, де першим послуговується сенсуалістична логіка, а другим — ідеалістична.
Щодо судження, то воно постає уявленням про будь-який предмет наявної ознаки. Судження є актом думки, але не кожне поєднання уявлень є судженням. Судження складається із субʼєкту та предикату, де субʼєкт вказує на предмет, про який йдеться, а предикат вказує на те, що сказано про предмет. Дискусійним питанням на думку П. Ліницького є проблема поділу суджень. Філософ не погоджується із наяними поділами Аристотеля, І. Канта і В. Вундта. Кожний підхід розглядається окремо, де лектор вказує недоліки того чи іншого розділення. Поділ суджень за П. Ліницьким предбачає наступні складові: предмет судження; вміст судження; форма судження. Зошити закінчується аналізом поділу судження, яке П. Ліницький запропонував своїм студентам
Зауваги до iдеї трьох свiтiв Карла Поппера в контекстi розвитку технологiй вiртуальної реальностi
No full textThe article examines the idea of Karl Popper’s three worlds and makes some critical remarks on the expediency of such a division in view of the prospects of modern science. It was found out that Popper actually explored the idea of three worlds throughout the entire period of his work, each time paying special attention to the world 3. This approach was necessary for him to demonstrate the correctness of the objective epistemology, which, to his mind, best explains how scientific knowledge grows. It is noted that Popper defines the world 3 as the objective world of products of the human mind, which is essential for the development of scientific knowledge, autonomous, expressed in language, self-transcendental and emergent. It is explained how the idea of the world 3 distinguishes Popper’s views from other thinkers who were convinced of the objective existence of knowledge and with whose reasoning Popper compared his ideas, first of all with the views of Plato, Georg Wilhelm Friedrich Hegel, Bernard Bolzano and Gottlob Frege. At the same time, the author criticises Popper’s somewhat arbitrary and insufficiently reasoned interpretation of natural numbers as products of the human mind. It is suggested that due to the rapid development of the latest technologies, the space of the virtual world, which has something in common with the three worlds in the sense of Popper, but at the same time is significantly different from each of them, can be interpreted as another world under certain interpretations. Such a world is interactive and autonomous and no less objective than others. In the future, it will be created only by artificial intelligence, which, under the conditions of acquiring autonomy in its actions, significantly surpassing all human cognitive abilities, achieving technological singularity and ultimately transferring human consciousness into the virtual environment, can become a single space of true reality, a qualitatively new world.В статті досліджено ідею трьох світів Карла Поппера й висловлено низку зауваг щодо доцільності такого поділу з огляду на перспективи новітньої науки. З’ясовано, що ідею трьох світів Поппер досліджував фактично упродовж усього періоду своєї творчості, щоразу особливу увагу приділяючи світу 3. Такий підхід був йому потрібний для того, щоб продемонструвати коректність об’єктивної епістемології, яка, на його думку, найбільш слушно пояснює те, як відбувається ріст наукового знання. Звернуто увагу на те, що Поппер визначає світ 3 як об’єктивний світ продуктів людського розуму, який є необхідним для розвитку наукового знання, автономним, вираженим у мові, самотрансцендентальним та емерджентним. Прояснено як ідея світу 3 відрізняє погляди Поппера від інших мислителів, що були переконані в об’єктивному існуванні знань і з міркуваннями яких він зіставляв свої ідеї, найперше із поглядами Платона, Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля, Бернарда Больцано та Ґоттлоба Фреґе. Водночас критично розглянуто дещо довільне й недостатньо аргументоване потрактування Поппером природи натуральних чисел як продуктів людського розуму. Висловлено припущення, що з огляду на стрімкий розвиток новітніх технологій простір віртуального світу, який має щось спільне від трьох світів у розумінні Поппера, але водночас суттєво відрізняється від кожного з них, за певних інтерпретацій може бути витлумачений як ще один світ. Такий світ інтерактивний та автономний й не менш об’єктивний, ніж інші. У перспективі його створюватиме лише штучний інтелект, що за умов набуття ним автономності у своїх діях, суттєвого перевершення усіх когнітивних спроможностей людини, досягнення технологічної сингулярності й зрештою перенесення свідомості людини у віртуальне середовище може стати єдиним простором справжньої реальності, якісно новим світом
Міф інтелектуальної рамки
No full textThe article is a translation of Popper\u27s work The Myth of the Framework, prepared in 1965 and first published in the book The Abdication of Philosophy and the Public Good (The Schilpp Festschrift) edited by E. Freeman, The Open Court Publishing Co, La Salle, Illinois, 1976.
In this article, Popper explains and criticizes what he calls the myth of the intellectual framework, comments on the arguments of W. Quine, T. Kuhn, and B. Whorf that have been used in its defense. The purpose of the article, as Popper defines it, is to challenge relativism in its broadest sense. He sees relativism as one of the main components of modern irrationalism, which includes, in particular, the doctrine of the impossibility of mutual understanding between different cultures, generations, or historical periods.
Popper reduces the essence of the myth of the intellectual framework to the thesis that a rational and fruitful discussion is impossible if its participants do not share a common system of basic assumptions, and evaluates it not only as a false but also a destructive statement that undermines the unity of humanity and significantly increases the likelihood of violence and war.
Popper consistently refutes this myth and shows under what conditions a fruitful rational discussion is possible between people who have different intellectual frameworks, speak different languages, belong to different cultures or to different scientific and philosophical traditions, etc.Стаття є перекладом роботи Поппера The Myth of the Framework, підготовленої в 1965 році і вперше опублікованої у книзі «Зречення філософії і суспільне благо» (The Abdication of Philosophy and the Public Good (The Schilpp Festschrift) edited by E. Freeman, The Open Court Publishing Co, La Salle, Illinois, 1976).
У цій статті Поппер пояснює і критикує те, що він називає міфом інтелектуальної рамки, коментує аргументи В. Квайна, Т. Куна й Б. Ворфа, які використовувалися на його захист. Мета статті, як її визначає Поппер, полягає у тому, щоб кинути виклик релятивізму у його найширшому розумінні. Релятивізм він розглядає як один із головних компонентів сучасного ірраціоналізму, що передбачає зокрема доктрину неможливості взаєморозуміння між різними культурами, поколіннями чи історичними періодами.
Суть міфу інтелектуальної рамки Поппер зводить до тези, що раціональна і плідна дискусія неможлива, якщо її учасники не поділяють спільну систему базових припущень, й оцінює її не тільки як хибне, але і згубне твердження, що підриває єдність людства і значно збільшує вірогідність насильства і війни.
Поппер послідовно спростовує цей міф і показує, за яких умов можлива плідна раціональна дискусія між людьми, які мають різні інтелектуальні рамки, говорять різними мовами, належать до різних культур чи до різних наукових і філософських традицій тощо
Філософія науки Поппера та Лакатоса: головні розбіжності
No full textThe article compares Karl Popper’s and Imre Lakatos’s conceptions of the development of scientific knowledge. It is argued that the central difference between these conceptions relates to Lakatos’s thesis about the structure of scientific research programs as formed by a «hard core», which is «irrefutable» due to the methodological decision of the program’s proponents, and a «protective belt» of auxiliary hypotheses. From the standpoint of Popper’s critical rationalism, this thesis is unacceptable because it relegates critical discussion to the periphery of scientific activity; moreover, as Alan Musgrave and William Berkson have argued, the thesis is refuted by the history of science. The second important difference between Popper’s and Lakatos’s conceptions has to do with the definitive characteristics of empirical science (the «demarcation criterion»). An analysis of the debate over this issue suggests that a softened version of Popper’s demarcation proposal is preferable. This version takes into account Lakatos’s valid point that falsification depends on the emergence of better theories but repudiates his endorsement of «immunization» (against possible falsification) of the core theory of a research program. An interesting difference between Popper’s and Lakatos’s views concerns the issue of the possibility of a genuine logic of scientific discovery. However, on the one hand, Lakatos’s ideas in this regard were not sufficiently developed and clearly articulated in his published works, and on the other hand, attempts to develop these ideas by Elie Zahar and John Worrall demonstrate only the possibilities of rational historical reconstruction of scientific discoveries already made, and do not make a general «logic of scientific discovery» that could guide scientists in producing new discoveries. A number of other apparent divergences between Popper and Lakatos are rather differences in emphasis and focus of interest, and (as John Watkins shows) of Lakatos’s artificial and sometimes spurious contrasting of his ideas with Popper’s views.У статті здійснюється порівняння концепцій розвитку наукового знання Карла Поппера та Імре Лакатоса. Обґрунтовується думка, що центральне розходження між цими концепціями стосується тези Лакатоса про структуру науково-дослідних програм як таку, що утворюється «твердою серцевиною», яка є «неспростовною» за методологічним рішенням прибічників програми, та «захисним поясом» допоміжних гіпотез. З позицій критичного раціоналізму Поппера, це теза є неприйнятною, оскільки відтісняє критичну дискусію на периферію наукової діяльності; крім того, як вказували Алан Масгрейв та Вільям Берксон, ця теза спростовується історією науки. Друга важлива відмінність між концепціями Попера та Лакатоса стосується визначальних характеристик емпіричної науки («критерію демаркації»). Аналіз дискусії стосовно цього питання дає підстави віддати перевагу дещо пом’якшеній версії демаркаційної пропозиції Поппера, яка враховує слушну тезу Лакатоса, що фальсифікація залежить від виникнення кращих теорій, але відкидає іншу його тезу – схвалення «імунізації» серцевинної теорії дослідницької програми стосовно можливої фальсифікації. Цікава відмінність між поглядами Поппера та Лакатоса стосується питання про можливість справжньої логіки наукового відкриття. Проте з одного боку, ідеї Лакатоса в цьому питанні не були достатньою мірою розроблені й чітко сформульовані в його опублікованих працях, а з іншого, спроби розвитку цих ідей Елі Захаром та Джоном Воролом демонструють лише можливості раціональної історичної реконструкції вже здійснених наукових відкриттів, а не утворюють загальної «логіки наукового відкриття», якою могли б керуватися науковці для здійснення нових відкриттів. Ряд інших позірних розходжень між Поппером та Лакатосом є скоріше відмінністю в наголосах та фокусі зацікавленості, а також (як показує Джон Воткінc) штучного й часом некоректного контрастування Лакатосом своїх ідей стосовно поглядів Поппера
Ціннісні засади етико-естетичного горизонту філософії К. Поппера
No full textThe article deals with the essence and features of K. Popper\u27s rational-critical ethics, its value foundations, and substantiates the relevance of the problem as an under-researched page of K. Popper\u27s philosophy. The concept of rationality, which is the leading one in K. Popper\u27s methodology, requires careful study. The author examines the autobiographical text as a reflection of the stages of formation of the philosophical worldview through interpretive and phenomenological analysis. The formation and realization of the role of values in social practice by K. Popper was facilitated by the peculiarities of the philosopher\u27s “life world” - involvement in intellectual discussions of the time, in particular the influence of analytical philosophy, psychoanalysis, intuitionism, etc. Probably, the type of thinking of K. Popper was organized as a proportionality of logical and aesthetic intellectual types. The development of the thinker\u27s original methodology was facilitated by his philosophical education and passion for music, as reported in his autobiography.K. Popper\u27s rational-critical ethics synthesizes the achievements of consequentialism and communicative philosophy, is focused on practical results and at the same time retains the conceptual features of communicative ethics. An important role in K. Popper\u27s philosophical system is played by the concept of “three worlds”, its value foundation and “the place of values in world-3” - a sphere that includes creative products of the human mind. The philosopher actualizes the process of functioning of values, distinguishes “values created by life, unconscious problems, and values created by the human mind on the basis of previous decisions.” The values of rationality, truth, and clarity are interpreted as key. Rationality is presented as “reasonable criticism”, principles that allow us to choose the best solution to a problem. Truth is understood as the core of the world-3, an intersubjective regulative sense; clarity and simplicity as intellectual values in the context of the “epistemological theory of simplicity”, a comparison of clarity and accuracy. The universal values identified by K. Popper cover the horizon of philosophical theory and social practice.У статті здійснено дослідження сутності та особливостей раціонально-критичної етики К. Поппера, її ціннісних засад, обґрунтовано актуальність проблеми як малодослідженої сторінки філософії К. Поппера. Концепт раціональності – провідний у методології К. Поппера – потребує ретельного вивчення. Автор досліджує автобіографічний текст як відображення етапів формування філософської картини світу шляхом інтерпретативно-феноменологічного аналізу. Формуванню й усвідомленню ролі цінностей у соціальній практиці К. Поппером сприяли особливості «життєвого світу» філософа – залучення до інтелектуальних дискусій тогочасної доби, впливи аналітичної філософії, психоаналізу, інтуїтивізму тощо. Ймовірно, тип мислення К. Поппера був організований як співмірність логічного та естетичного інтелектуальних типів. Розвитку оригінальної методології мислителя сприяла філософська освіченість та захоплення музикою, про що повідомлено у автобіографії. Раціонально-критична етика К. Поппера синтезує здобутки консеквенціалізму і комунікативної філософії, орієнтована на практичний результат і водночас зберігає концептуальні риси комунікативної етики. Важливу роль у філософській системі К. Поппера відіграє концепція «трьох світів», її ціннісний фундамент та «місце цінностей у світі-3» – сфери, що включає творчі продукти людського розуму. Філософ актуалізує процес функціонування цінностей, виокремлює «цінності створені життям, неусвідомленими проблемами, і цінності, створені людським розумом на основі попередніх рішень». Цінність раціональності, істини, ясності трактуються як ключові. Раціональність репрезентовано як «розумну критику», принципи, які дозволяють обирати найкраще рішення проблеми. Істина розуміється як ядро «світу -3», інтерсуб’єктивний регулятивний сенс; ясність і простота – як інтелектуальні цінності в контексті «епістемологічної теорії простоти», процедури співставлення ясності й точності. Універсальні цінності, виокремлені К. Поппером, охоплюють горизонт філософської теорії і соціальної практики
Що може логіка зробити для філософії?
No full textUkrainian translation
Popper K.R., Kneale W.C., Ayer A.J. What can Logic do for Philosophy? Aristotelian Society. 1948. Suppl. Vol. 22 (1). P. 141-178. https://doi.org/10.1093/aristoteliansupp/22.1.141Переклад українською Симпозіуму Popper K.R., Kneale W.C., Ayer A.J. What can Logic do for Philosophy? Aristotelian Society. 1948. Suppl. Vol. 22 (1). P. 141-178. https://doi.org/10.1093/aristoteliansupp/22.1.14
Філософська хвороба релятивізму, або як можлива плідна дискусія: Передмова до українського перекладу «Міф інтелектуальної рамки» К. Поппера
No full textThe article functions as a preface to the Ukrainian translation of Karl Popper’s The Myth of the Framework. Its objective is to elucidate the author’s stance on the possibility of a fruitful discussion among individuals holding views grounded in divergent fundamental principles. In contrast to the prevalent relativistic perspective, which posits that the possibility of discussion is contingent on the congruence of underlying principles, Popper justifies a direct correlation between the initial divergence in perspectives among discussion participants and its fruitfulness. The article demonstrates the place of the translated work in the evolution of Popper’s perspective on science and critical rationality, as well as the correspondence of its content to critical rationalism as his philosophical credo. The author, particularly in reference to H. Albert, underscores a pivotal historical and philosophical context to facilitate a more profound comprehension of both Popper’s philosophy in its broader sense and the substance of his article The Myth of the Framework. This refers to the foundation of Popper’s views in the tradition of the ancient and modern Enlightenment, which influenced his conception of critical rationality, the unity of theoretical and practical philosophy, and the prioritization of the problem of freedom in its various manifestations. The author of the article posits that Popper’s focus does not pertain so much to the possibility of a rational and fruitful discussion between adherents of divergent frameworks, but rather to the actualization of the Kantian way of asking how such a discussion is possible. Drawing on the practice of discussion in the natural sciences, Popper develops a model of critical discussion, analyzes the logical, methodological, and psychological conditions for its possibility, and thus refutes what he calls the myth of the framework. The article also emphasizes the practical significance of such a refutation as understood by Popper, which is associated with the danger of increasing the probability of violence and war.Стаття являє собою передмову до українського перекладу праці Карла Поппера «Міф інтелектуальної рамки». Її мета – висвітлити позицію автора щодо можливості плідної дискусії між людьми, які дотримуються поглядів, що ґрунтуються на відмінних фундаментальних принципах. На противагу поширеному релятивістському підходу, який стверджує, що можливість дискусії залежить від узгодженості основоположних принципів, Поппер обґрунтовує пряму кореляцію між початковою розбіжністю в поглядах учасників дискусії та її плідністю. У статті показано місце перекладеної праці в еволюції поглядів Поппера на науку і критичну раціональність, а також відповідність її змісту критичному раціоналізму як його філософському кредо. Автор, посилаючись, зокрема, на Г. Альберта, підкреслює важливість історико-філософського контексту для кращого розуміння як філософії Поппера загалом, так і змісту його статті «Міф інтелектуальної рамки». Йдеться про укоріненість поглядів Поппера у традиції античного та новочасного Просвітництва, що позначилося на його концепції критичної раціональності, єдності теоретичної і практичної філософії, пріоритету проблематики свободи у різних її проявах тощо. Автор статті доводить, що Поппер не стільки ставить питання про можливість раціональної і плідної дискусії між прихильниками різних інтелектуальних рамок, скільки актуалізує кантовий спосіб постановки питання: як можлива така дискусія. Спираючись на практику обговорення у природничих науках, Поппер розробляє модель критичної дискусії, аналізуючи логічні, методологічні та психологічні умови її можливості, і тим самим спростовує те, що він називає міфом інтелектуальної рамки. У статті акцентовано також на практичному значенні такого спростування, як його розумів Поппер, пов’язаного з небезпекою збільшення вірогідності насильства і війни
Наратив як адаптація: еволюційна епістемологія Карла Поппера і наративна теорія історичного знання
No full textThe article points out that Karl Popperʼs critical rationalism is a productive synthesis of the ideas of rationalist and empirical approaches in the theory of knowledge, and as a result can be considered as a fruitful alternative and conceptual basis for the concept of evolutionary epistemology. The author argues that the main provisions of Popperʼs evolutionary epistemology should be more extensively applied in the philosophy and methodology of the humanities, in particular in the philosophy of history as a theoretical understanding of the process of cognition of history and the development of history as a system of knowledge about the past. For example, the method of trial and error as a way of producing scientific knowledge, as well as the idea of mediating knowledge through written language — the objectification of knowledge in language (more broadly, in texts) — are directly related to the problems of the narrative theory of historical knowledge in contemporary philosophy of history.
It is emphasized that Popperʼs theory of knowledge is aimed at solving problems primarily in the natural and exact sciences. Nevertheless, in the proposed translation of Popper\u27s lecture Evolutionary Epistemology, he touches upon one of the most important methodological issues of modern history theory-the question of the possibilities of cognition and systematic study of the past as an object that no longer exists in the present, and information about which we receive indirectly through language-objectified in historical texts (sources and narratives). According to Popper, it is from storytelling and description of the state of affairs (as a component of storytelling) that the human ability to create an explanatory story, myth, and explanatory theory gradually developed.
The author notes that Popper does not further develop his thesis on explanatory story. However, within the framework of the analytical philosophy of history, a special term, narrative, was introduced for explanatory descriptive stories, and a whole field of research, the narrative theory of historical knowledge, was introduced. According to Arthur Dantoʼs classical definition, a historical narrative is to some extent already a form of explanation, since a narrative both describes and explains historical events at the same time. This definition of historical narrative allows us to consider it as a kind of functional analogue of theory in science, which structures and explains historical data, and also requires conceptual verification and factual confirmation. Thus, historical narratives can also be viewed as adaptations or trial theories in the Popperian sense, which can never be final, compete with each other, and are always open to critical revision. Therefore, the possibility of several competing narratives regarding the coverage of a particular historical topic, phenomenon, or situation should be considered as a normal way in which historical science functions.У статті наголошується, що критичний раціоналізм Карла Поппера становить собою продуктивний синтез ідей раціоналістичного та емпіричного підходів у теорії пізнання, в результаті чого може розглядатися як плідна альтернатива і концептуальне підгрунття для концепції еволюційної епістемології. Авторка стверджує, що основні положення попперівскої еволюційної епістемології варто більш активно застосовувати у філософії й методології гуманітарних наук, зокрема у філософії історії як теоретичному осмисленні процесу пізнання історії і розвитку історії як системи знань про минуле. Наприклад, метод спроб і помилок як спосіб продукування наукового знання, а також ідея опосередкування знання писемною мовою - обʼєктивування знання в мові (ширше - текстах), мають пряме відношення до проблематики наративної теорії історичного знання у сучасній філософії історії.
Підкреслюється, що попперівська теорії пізнання спрямована на розвʼязання проблем, передусім, в природничих і точних науках. Тим не менш, у запропонованому перекладі попперівської лекції Еволюційна епістемологія він торкається одного з найважливіших методологічних питань сучасної теорії історії - питання можливостей пізнання та системного вивчення минулого як обʼєкта, якого вже не існує в наявності, і інформацію про який ми отримуємо в опосередковоному через мову вигляді - обʼєктивовану в історичних текстах (джерелах та наративах). Саме з розповідання історій і опису стану справ (як складового компоненту розповідання історій), на думку Поппера, поступово розвинулася людська здатність створювати пояснювальну розповідь [explanatory story], міф та пояснювальну теорію.
Авторка звертає увагу, що Поппер не розвиває далі свою тезу про пояснювальну розповідь. Однак в межах аналітичної філософії історії для пояснювальних описових розповідей було винайдено спеціальний термін - наратив, а також запроваджено цілу галузь досліджень - наративну теорію історичного знання. Відповідно до класичного визначення Артура Данто, історичний наратив у певній мірі вже являє собою форму пояснення, оскільки наратив і описує, і пояснює історичні події одночасно. Таке визначення історичного наратива дозволяє розглядати його як свого роду функціональний аналог теорії в науці, що структурує та пояснює історичний матеріал, а також потребує концептуальної перевірки і фактологічного підтвердження. Отже, історичні наративи також можна розглядати як адаптації або пробні теорії у поперівському розумінні, які ніколи не можуть бути остаточними, конкурують між собою і завжди відкриті до критичного перегляду. Тому наявність декількох конкуруючих наративів стосовно висвітлення певної історичної теми, явища чи ситуації потрібно розглядати як нормальний режим функціонування історичної науки
До розумiння квантової сплутаностi: сучасний холiстський пiдхiд
No full textIdea of quantum entanglement is discussed in the context of debate about the Einstein-Podolsky-Rosen thought experiment and some theoretical studies of quantum systems. It is noted that Schrödinger invented this idea in 1935 in order to fix some features of the quantum-mechanical description of two systems with temporary interaction. However, he did not grasp essence of these features really. In view of the concepts of mixture and statistical operator proposed by von Neumann and adopted by Schrödinger in 1936, it is argued that the idea of entanglement and related terminology are not necessary in quantum mechanics. One can use this idea and terms "entanglement" etc. as "visual" surrogates for the "mixture – statistical operator" pair.
Deeper comparative analysis of several theoretical works by Schrödinger, von Neumann, and Landau showed that the modeling of non-trivial complex quantum systems as quasi-classical aggregates has been gradually overcome. Instead, wholeness of such quantum systems was actually recognized step by step. Thus, wholeness is immanent not only to quantum phenomena, as Niels Bohr had argued, but also to the quantum systems themselves, objectively. The pair "mixture – statistical operator" and especially the pair "mixed state – density matrix" similar to it appear to be adequate tools to comprehend and describe wholeness of diverse quantum reality. It is insisted, it is advisable to understand the surrogate idea of entanglement and relevant terminology in the same sense. In mature quantum paradigm, they are possible but not necessary theoretical tools to grasp wholeness of reality. Respectively, acceptable understanding of quantum entanglement must be based on recognition of quantum wholeness. Philosophically speaking, the idea of entanglement is understandable and conditionally acceptable in the view of contemporary rational holism, or holistic rationality.
The clarified understanding of quantum entanglement, as well as Bohr\u27s substantiation of wholeness of quantum phenomena, demonstrates irreducibility of the Universe to any quasi-classical aggregate. Moreover, all this supports the view of the Universe as real wholeness, which rational holism intends to grasp. It is concluded, further development and regular implementation of rational holism have the undoubted potential for revolutionary replacement of the hitherto widespread worldview in the spirit of Democritus and pure analytical methodology of knowledge.Ідея квантової сплутаності обговорюється у контексті дискусії щодо мисленого експерименту Ейнштейна – Подольського – Розена і деяких теоретичних студій квантових систем. Вказано, що Шредінгер вимислив ідею квантової сплутаності у 1935 році з метою фіксації деяких особливостей квантово-механічного опису двох систем з певною взаємодією. Проте насправді він не осягнув сутність цих особливостей. А з огляду на поняття суміші та статистичного оператора, запропоновані фон Нейманом і у 1936 році запозичені Шредінгером, аргументовано, що ідея квантової сплутаності й пов’язана з нею термінологія не є необхідними у квантовій механіці. Цю ідею і термін "сплутаність" тощо припустимо використовувати як "наочні" сурогати пари "суміш – статистичний оператор".
Поглиблений компаративний аналіз низки теоретичних праць Шредінгера, фон Неймана і Ландау показує, що моделювання нетривіальних квантових систем як квазі-класичних агрегатів було поступово подолане. Натомість крок за кроком визнавалась цілісність квантових систем. Таким чином, цілісність іманентна не тільки квантовим явищам, що доводив Бор, а й квантовим системам самим по собі, об’єктивно. Пара "суміш – статистичний оператор" й особливо схожа з нею пара "змішаний стан – матриця щільності" виявляються адекватними засобами розуміння та опису цілісності багатоманітної квантової реальності. Стверджується, що доцільно розуміти сурогатну ідею сплутаності й відповідну термінологію у цьому ж сенсі. У зрілій квантовій парадигмі вони являють собою можливі, але не необхідні теоретичні інструменти осягнення цілісної реальності. Відповідно, прийнятне розуміння квантової сплутаності мусить базуватися на визнання квантової цілісності. Філософські кажучи, ідея сплутаності піддається розумінню і умовному прийняттю з огляду на сучасний раціональний холізм, або холістську раціональність.
З’ясоване розуміння квантової заплутаності, як і обґрунтування Бором цілісності квантових явищ, демонструє незвідність Всесвіту до будь-якого квазі-класичного агрегату. Більше того, усе це підтримує погляд на Всесвіт як на реальну цілісність, котру намагається осягнути сучасний раціональний холізм. Зроблено висновок, що подальший розвиток і регулярне впровадження раціонального холізму має безсумнівний потенціал революційної заміни дотепер поширеного світогляду в дусі Демокрита та чистої аналітичної методології пізнання