Актуальні проблеми духовності
Not a member yet
759 research outputs found
Sort by
Мислити без кордонiв: фiлософська спадщина Карла Поппера: (пiдсумки роботи Круглого столу, Кривий Рiг, 17 грудня 2024 р.)
No full textThe article outlines key milestones in the biography and provides a concise overview of the academic journey of Karl Popper, along with an account of how he was perceived by his contemporaries. The authors compare Popper’s life circumstances and scholarly interests in order to trace the influences and interactions that shaped his philosophical position. This study is dedicated to the 30th anniversary of Popper’s death and aims to demonstrate the relevance, significance, and, in a broader sense, the enduring legacy of his ideas for the present and future generations of philosophers concerned with the development of knowledge, society, and humanity.
The first part of the article focuses on the reception and recognition of Popper’s contributions among philosophers in the second half of the 20th century and briefly contextualizes his academic path against the backdrop of the two World Wars. The second part offers an analytical review of the contributions presented at the Round Table “Thinking Without Borders: The Philosophical Legacy of Karl Popper”, which took place on December 17, 2024, at Kryvyi Rih State Pedagogical University. Scholars from various Ukrainian institutions shared their views and interpretations, including Inna Holubovych (Odesa I. I. Mechnikov National University), Olha Honcharenko (National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnytsky), Dmytro Sepetiy (Zaporizhzhia State Medical and Pharmaceutical University), Andrii Synytsia (Ivan Franko National University of Lviv), Kostiantyn Raikhert (Odesa I. I. Mechnikov National University), as well as members of the Department of Philosophy at Kryvyi Rih State Pedagogical University: Halyna Baluta, Mykola Briukhovetskyi, Nadiia Kozachenko, and Oksana Panafidina.
The third part of the article correlates the current state of philosophical research and societal realities with Popper’s philosophical ideas, emphasizing the relevance of his methodology, which promotes critical reflection, problem-oriented thinking, and dialogical engagement in the context of gradual change. The authors argue that the facts of the current historical situation provide both sufficient grounds and a powerful impetus to revisit and rethink Popper’s philosophical legacy in an attempt to respond meaningfully to the serious challenges of our time.У статті висвітлено віхи біографії і здійснено короткий огляд наукового шляху Карла Поппера та показане його сприйняття сучасниками. Авторки зіставляють життєві обставини та наукові інтереси Поппера з метою прослідкувати впливи і взаємодії, що зумовили формування його філософської позиції. Розвідка приурочена 30-м роковинам смерті Поппера і покликана показати актуальність і значущість, а загалом, і безсмертність його ідей для сучасності і подальших поколінь філософів, які міркуватимуть над ідеями розвитку знання, суспільства та людяності. Перша частина статті присвячена оцінці та визнанню попперівського доробку серед філософів другої половини ХХ ст. і стисло висвітлює його науковий шлях на тлі двох світових війн. Друга частина статті є аналітичнним оглядом виступів Круглого столу на тему «Мислити без кордонів: філософська спадщина Карла Поппера», що відбувся 17 грудня 2024 року на базі Криворізького державного педагогічного університету. Власні думки та інтерпретації представили дослідники з різних навчальних закладів України: Інна Голубович, Костянтин Райхерт (Одеський національний університет імені І.І. Мечникова), Ольга Гончаренко (Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького), Дмитро Сепетий (Запорізький державний медико-фармацевтичний університет), Андрій Синиця (Львівський національний університет імені Івана Франка), а також науковці кафедри філософії Криворізького державного педагогічного університету: Галина Балута, Микола Брюховецький, Надія Козаченко, Оксана Панафідіна. Третя частина статті зіставляє сучасний стан філософських досліджень та реалії суспільства з філософськими ідеями Поппера й демонструє актуальність його методології
Кiлька аргументiв на захист рацiональностi з огляду полiтичної фiлософiї Карла Поппера
No full textThis article proves the groundlessness of the criticism of rationality on the example of Hannah Arendt, Giorgio Agamben, and Sigmund Bauman’s thoughts on concentration camps and the possibility of their transformation into a concentration camp society. The article refutes the views on the connection between rationality and concentration camps on the basis of Karl Popper’s views on open society and its enemies, in particular, the distinction between two types of social engineering – gradual and utopian, as well as the distinction between rationalism and irrationalism. It is found that while concentration camps demonstrate the possibility of a concentration camp society, they are similar in their features to utopian engineering, which cannot be called rational due to the absence of any responsibility for human life. If we evaluate the actions of concentration camps from a moral standpoint, we will find that turning a human being into an ordinary object is irrational. Concentration camps bear no responsibility for human life. Sacrificing the most precious thing – a human being – can only be considered evil. And this sacrifice cannot be overlooked or ignored. The irrationality of the concentration camps is also evidenced by the hatred of people provoked by politicians’ disregard for reason, argumentation, and rational and responsible analysis of the consequences of their actions. It is irrationalism that causes inequality in society, as it leads to the division of humanity into friends and enemies. Under such conditions, political equality is impossible, and anti-egalitarianism can be used to justify murder. Ultimately, it is irrationalism that leads to crime. In conclusion, the author proposes to consider the problem of concentration camps in connection with the problem of man, since it is his desire to overcome the limits that determines the development or degradation of society.У цiй статтi доводиться безпiдставнiсть критики рацiональностi на прикладi мiркувань Ханни Арендт, Джорджо Аґамбена, Зиґмунта Баумана про концентрацiйнi табори та можливiсть їх перетворення у концтабiрне суспiльство. Спростування поглядiв про зв’язок мiж рацiональнiстю та концентрацiйними таборами здiйснюється у статтi на пiдставi поглядiв Карла Поппера про вiдкрите суспiльство та його ворогiв, зокрема розрiзнення двох типiв соцiальної iнженерiї – поступової та утопiчної, а також розмежування рацiоналiзму та iррацiоналiзму. З’ясовано, що, якщо концентрацiйнi табори демонструють можливiсть концтабiрного суспiльства, то вони у своїх ознаках подiбнi до утопiчної iнженерiї, яка не може претендувати на назву рацiональної через вiдсутнiсть будь-якої вiдповiдальностi за життя людини. Якщо оцiнити дiї концентрацiйних таборiв з позицiй моральностi, то виявиться, що перетворення людини на звичайну рiч є iррацiональним. У концентрацiйних таборах вiдсутня будь-яка вiдповiдальнiсть за життя людини. Жертвування найдорожчим – людиною – можна оцiнити тiльки як зло. I цього жертвування не можна не помiтити чи не передбачити. В iррацiональностi концентрацiйних таборiв також переконує ненависть до людей, спровокована зневагою полiтикiв до розуму, аргументацiї та рацiонального й вiдповiдального аналiзу наслiдкiв своїх дiй. Саме iррацiоналiзм зумовлює нерiвнiсть у суспiльствi, оскiльки призводить до подiлу людства на друзiв i ворогiв. За таких умов полiтична рiвнiсть є неможливою, а антиегалiтаризм можна використати для виправдання вбивств. Зрештою, саме iррацiоналiзм призводить до злочину. У висновку пропонується розглянути проблему концентрацiйних таборiв у зв’язку з проблемою людини, оскiльки саме вiд ї ї прагнення долати межi залежить розвиток чи деградацiя суспiльства
Еволюційна епістемологія
No full textThis is the first Ukrainian translation of the lecture “Evolutionary Epistemology” (1983) by Karl R. Popper. This paper is extremely important in perspective of the evolution of Popper\u27s philosophy of science. (Translated from English into Ukrainian by Olena Mishalova).Це перший український переклад лекції Карла Р. Поппера «Еволюційна епістемологія» (1983). Ця стаття є надзвичайно важливою з точки зору еволюції філософії науки Поппера. (Переклад з англійської на українську мову Олени Мішалової)
Чи актуальнi роздуми Карла Поппера про демократiю сьогоднi?
No full textAbstract. Survey of Karl Popper\u27s talk “Reflections on the theory and practice of the democratic state” with comments is presented. It is argued, although today we live in the world whose realities have gone far beyond what Popper explored, a number of his ideas and conclusions retain their validity and actuality.
History teaches that from the very beginning democracy is neither devoid of various kinds of faults and manifestations of evil, nor of mercy and goodness. Therefore, democratic state should neither be idealized nor demonized. According to Popper, democracy is not popular sovereignty and not people’s rule. It is social institution, which not only rejects dictatorship, but also equipped to defend itself. An essential feature of democracy is the real possibility of getting rid of the government without bloodshed, through a regular peaceful way. Various freedoms are necessary for responsible citizens to prevent excessive concentration of state power and its abuse. However, realization of these freedoms is limiting by law: it should not lead to the “excesses” of freedom, harm proper rule, democratic state.
Popper\u27s call, the media that poorly elucidate the achievements of democracy must be persuaded to see and tell the truth, to develop a self-critical attitude, and correct themselves, is just a regulative principle or a goal to strive for, despite the current unsatisfactory situation and doubts about the possibility of its complete change for the better. Contemporary information warfare is carrying out by means of harmful fakes and various kinds of manipulations, including those regarding democracy, disseminated through the media regularly and massively. To counteract this, it is not sufficient to rely solely on persuasion or on ban measures by the state. An effective national system of such counteraction, not excluding the legally regulated participation of the state, should involve decent non-state media professionals, as well as specialized civic organizations, information volunteers. However, the problem of countering the harmful media content will not be sufficiently solved without media education for the widest audience: ideally, every user of any “screen” should be ready to provide himself with skilled “first aid” against “informational damage”.Анотація. Представлено огляд лекції Карла Поппера «Роздуми про теорію і практику демократичної держави» з коментарями. Аргументовано, що хоча сьогодні ми живемо у світі, реалії якого вийшли доволі далеко за межі дослідженого Поппером, низка його ідей і висновків зберігає свою силу та актуальність.
Історія вчить, що від самого початку демократія не позбавлена ані різного роду помилок і виявів зла, ані милосердя та добра. Тож демократичну державу не варто ані ідеалізувати, ані демонізувати. За Поппером, демократія – не народний суверенітет і не правління народу. Це соціальна інституція, яка не тільки заперечує диктатуру з властивою їй концентрацією влади, а й належно споряджена для того, щоб захищатися. Суттєвою особливістю демократії є реальна можливість усунення уряду «без пролиття крові», у врегульований мирний спосіб. Різноманітні свободи необхідні відповідальним громадянам для запобігання надмірної концентрації державної влади і зловживання нею. Разом з тим, реалізація цих свобод обмежується правом: вона повинна не припускати «ексцесів» свободи, не шкодити належному правлінню, демократичній державі.
Заклик Поппера, що медіа, які погано висвітлюють досягнення демократії, слід умовити бачити й говорити істину, розвивати критичне ставлення до самих себе та виправлятися, є лише регулятивним принципом чи метою, котрої потрібно прагнути попри наявну незадовільну ситуацію і сумніви у можливості її повної зміни на краще. Сучасна інформаційна війна ведеться шкідливими фейками і різного роду маніпуляціями, у тому числі й щодо демократії, які поширюються через медіа масово та регулярно. У протидії цьому не достатньо покладатися тільки на умовляння чи на заборонні заходи держави. Ефективна національна система такої протидії, не виключаючи врегульованої правом участі держави, мусить залучати добропорядний персонал недержавних мас-медіа, а також спеціалізовані громадські організації, інформаційних волонтерів. Однак проблема протидії шкідливому контенту мас-медіа у достатній мірі не буде вирішена без медіаосвіти найширшої аудиторії: в ідеалі кожен користувач того чи іншого «екрану» має бути готовий надавати собі сам вмілу «первинну допомогу» проти «інформаційного ураження»
Academic integrity as a philosophical and anthropological problem}
No full textСтаттю присвячено аналізу проблеми академічної доброчесності з філософсько-антропологічної перспективи. Застосування логіки цілісності та антиесенційного підходу дало змогу представити доброчесність як системну належну властивість, набуття якої потребує значних вольових зусиль. У статті встановлено концептуальну спорідненість поняття доброчесності з кантівським розумінням характеру як способу мислення (Denkungsart), що визначає спосіб дії. На цій підставі запропоновано прояснити та розширити зміст поняття доброчесності шляхом залучення кантівської концепції способу мислення та його вдосконалення, а також понять інтелектуального характеру й епістемічних чеснот. Інтелектуальний характер інтерпретується з опорою на диспозиційний підхід до розуміння інтелекту Р. Рітчхарта та традицію епістемології чеснот. У статті запропоновано класифікацію епістемічних чеснот на три групи, що корелюють із кантівськими максимами самостійного, розширеного та послідовного способів мислення. Окрему увагу приділено моральній цілісності та з’ясуванню її місця у структурі характеру у зв’язку з кантівською концепцією «революції в умонастрої» (Gesinnung). У підсумку академічну доброчесність репрезентовано у двох модусах: як укорінену в характері внутрішню інтелектуально-моральну цілісність епістемічного дієвця та як її інституційне втілення в академічних практиках спільнот дослідників у науковій, освітній та організаційній сферах. Акцент на діях, що здійснюються з академічною доброчесністю, зміщує фокус із декларованих норм на сформовані диспозиції мислення і поведінки, які виявляються у процесах створення, поширення та організації знання. Такий підхід пропонує нову перспективу осмислення умов можливості академічної доброчесності, за яких доброчесні дії постають як внутрішньо мотивовані.This article analyzes the problem of academic integrity from a philosophical and anthropological perspective. By employing the logic of wholeness and an anti-essentialist approach, integrity is presented as a desirable systemic property whose acquisition requires significant volitional effort. The article establishes a conceptual affinity between academic integrity and Kant’s understanding of character as a way of thinking (Denkungsart) that determines a person’s mode of action. On this basis, the paper proposes clarifying and expanding the concept of integrity by drawing on Kant’s account of ways of thinking and their cultivation, as well as on the notions of intellectual character and epistemic virtues. Intellectual character is interpreted with reference to Ritchhart’s dispositional approach to intelligence and the tradition of virtue epistemology. The article proposes a classification of epistemic virtues into three groups corresponding to Kant’s maxims of unprejudiced, broad-minded, and consistent ways of thinking. Particular attention is devoted to moral integrity and its place within the structure of character in connection with Kant’s concept of a “revolution in one’s disposition” (Gesinnung). Ultimately, academic integrity is presented in two modes: as an internally grounded intellectual and moral integrity of the epistemic agent rooted in character, and as its institutional embodiment in inquiry-based academic practices within scientific, educational, and organizational contexts. Emphasizing actions carried out with academic integrity shifts the focus from declared norms to established dispositions of thinking and behavior that manifest in the processes of creating, disseminating, and organizing knowledge. This approach offers a new perspective on the conditions of possibility for academic integrity, under which integrity-based actions become intrinsically motivated
The aesthetic dimension of rationality: beauty as an invariant of truth
No full textУ статті аналізується проблема естетичних засад освітніх і наукових практик. Описано сучасний стан філософії науки, який характеризується плюралізмом раціональності та переглядом жорстких критеріїв класичної раціональності. Метою статті є обґрунтування естетичних засад раціональності та наукового пізнання. Під впливом континентального дискурсу наукове знання тлумачиться як форма життєвого світу або як «мовна гра». Формується уявлення про раціональність поліфункціонального типу, що передбачає її багатовимірні засади та конфігурації. Визначено, що наука включає творчий та естетичний компоненти, які зумовлюють системну перспективу наукового пізнання. Естетичні рамки формують традиції досліджень, забезпечують інформаційний порядок, узгодженість і розвиток науки. Правила дослідження постають як творчий інструмент, подібний до «мовних ігор», що забезпечує можливість функціонування науки. У статті актуалізовано класичне онтологічне розуміння естетичних феноменів і запропоновано аргументи на користь ідеї конструктивної природи естетичного в науці шляхом аналізу поглядів представників сучасної науки та філософії науки. Обґрунтовано, що саме через естетичні характеристики — гармонію, досконалість, симетрію та парадигматичний мовний каркас — стає можливим функціонування парадигм раціональності. Описано критерії натурфілософської естетики. Симетрію (інваріантність) репрезентовано як ключовий критерій наукової естетики на відміну від симетрії речей як суто геометричного принципу естетики. У сучасній філософії науки формується розуміння раціональності поліфункціонального типу, у якому поряд із логічними та методологічними чинниками дедалі більшого значення набувають естетичні засади раціональності та наукового пізнання, а принципи симетрії отримують новий зміст.The article examines the problem of the aesthetic foundations of educational and scientific practices. It outlines the current state of the philosophy of science, characterized by the pluralism of rationality and a revision of the rigid criteria of classical rationality. The aim of the article is to substantiate the aesthetic foundations of rationality and scientific cognition. Under the influence of continental discourse, scientific knowledge is interpreted as a form of the lifeworld or as a “language game.” The notion of polyfunctional rationality is developed, which presupposes its multidimensional foundations and configurations. It is demonstrated that science incorporates creative and aesthetic components that determine its systemic perspective. Aesthetic frameworks shape research traditions, provide informational order, coherence, and the development of science. Research rules function as creative instruments, analogous to “language games,” thereby enabling the functioning of scientific inquiry. The article revisits the classical ontological understanding of aesthetic phenomena and advances arguments in favor of the constructive nature of the aesthetic in science through an analysis of the views of representatives of contemporary science and the philosophy of science. It is argued that the functioning of paradigms of rationality becomes possible through aesthetic characteristics such as harmony, perfection, symmetry, and a paradigmatic linguistic framework. The criteria of natural-philosophical aesthetics are outlined. Symmetry (invariance) is presented as a key criterion of scientific aesthetics, in contrast to the symmetry of things understood as a purely geometric principle of aesthetics. In contemporary philosophy of science, an understanding of polyfunctional rationality is emerging in which, alongside logical and methodological factors, the aesthetic foundations of rationality and scientific cognition acquire increasing significance, and the principles of symmetry gain new meaning
Роздуми про теорiю i практику демократичної держави
No full textThis translation is the first Ukrainian rendering of Karl Popper’s lecture Reflections on the Theory and Practice of the Democratic State, delivered on June 9, 1988, in Munich at the invitation of Hoffmann Bank. The English text was first published in the collection: K. Popper, The Lesson of this Century: With Two Talks on Freedom and the Democratic State. London and New York: Routledge, 1997, pp. 65–80.In this lecture, Popper reflects on the essence of democracy, emphasizing its role not as the rule of the people, but as the most effective means of preventing tyranny. He analyzes the limits of state power, the importance of freedom of speech, and the need to protect democratic institutions from authoritarian threats. This work is an important contribution to the political philosophy of the 20th century and remains relevant today.Цей переклад є першим українським відтворенням лекції Карла Поппера «Роздуми про теорію і практику демократичної держави», прочитаної 9 червня 1988 року в Мюнхені на запрошення Hoffmann Bank. Англійською мовою текст вперше опубліковано у збірці: K. Popper, The Lesson of this Century: With Two Talks on Freedom and the Democratic State. London and New York: Routledge, 1997, с. 65–80.У цій лекції Поппер розмірковує над сутністю демократії, підкреслюючи її роль не як влади народу, а як найефективнішого засобу запобігання тиранії. Він аналізує межі державної влади, значення свободи слова та необхідність захисту демократичних інституцій від авторитарних загроз. Ця роботає важливим внеском у політичну філософію XX століття, зберігаючи свою актуальність і сьогодні
Relativism, the "Myth of the frameworks", and rationality
No full textУ статті аналізується релятивізм як одна з ключових форм сучасного ірраціоналізму, а також досліджується те, яким чином критичний раціоналізм забезпечує теоретичну й методологічну стійкість щодо релятивістських заперечень. Виходячи з попперівської критики «міфу рамки», показано, що відкритість до критики не передбачає прийняття релятивізму, а, навпаки, ґрунтується на визнанні спільних моральних та інтелектуальних передумов.
У статті аналізуються різні концептуальні версії критичного раціоналізму – від «панкритичного раціоналізму» В. Бартлі до плюралістичної інтерпретації Й. Агассі та методологічного раціоналізму Г. Альберта. Особливу увагу приділено тому, як ці підходи переосмислюють статус критики, фалібілізму та межі раціональності. На прикладі ідей Н. Решера розглядається можливість побудови моделі раціональності, яка зберігає плюралізм без переходу до егалітарного релятивізму. Враховуються також сучасні інтерпретації, що вбачають у попперівській методології певну спорідненість із релятивістськими стратегіями.
Ключовим результатом дослідження є окреслення багаторівневої структури принципів критичного раціоналізму. Показано, що принцип критики, фалібілістична настанова та плюралізм функціонують на різних теоретичних рівнях і потребують розрізнення між внутрішньою та зовнішньою критикою, а також урахування моральних засад раціонального обговорення. Така конфігурація дозволяє критичному раціоналізму поєднувати відкритість до альтернатив із концептуальною цілісністю й уникати як догматизму, так і релятивізму.
У підсумку обґрунтовується, що антирелятивістський потенціал критичного раціоналізму полягає не у претензії на володіння незмінною істиною, а у нормативній структурі вибору на користь раціональності як практики критичного обговорення. Завдяки цьому критична традиція зберігає здатність до саморефлексивного розвитку і водночас утримує межі раціонального дискурсу.
The article examines relativism as one of the key forms of contemporary irrationalism and analyzes how critical rationalism maintains theoretical and methodological resilience against relativist objections. Drawing on Popper’s critique of the “myth of the framework,” it is shown that openness to criticism does not entail embracing relativism but, on the contrary, presupposes shared moral and intellectual foundations that make rational discourse possible.
The study considers several conceptual versions of critical rationalism – from W. Bartley’s pancritical rationalism to J. Agassi’s pluralist interpretation and H. Albert’s methodological rationalism – highlighting how these approaches reinterpret the status of criticism, fallibilism, and the limits of rationality. The article also examines N. Rescher’s account as an attempt to formulate a model of rationality that preserves pluralism without collapsing into egalitarian relativism. Contemporary interpretations that identify affinities between Popper’s methodology and relativist strategies are likewise taken into consideration.
A central result of the analysis is the reconstruction of the multi-level structure of the principles of critical rationalism. It is shown that the principles of criticism, fallibilism, and pluralism operate at different theoretical levels and require distinguishing between internal and external criticism, as well as acknowledging the moral presuppositions underlying rational discussion. This configuration allows critical rationalism to combine openness to alternatives with conceptual coherence, thereby avoiding both dogmatism and relativism.
The article concludes that the anti-relativist potential of critical rationalism lies not in a claim to possess immutable truth, but in the normative structure of the commitment to rationality as a practice of critical inquiry. This enables the critical tradition to preserve its capacity for self-reflection while upholding the boundaries of rational discourse
Проблема дефініцій та критика есенціалізму у контексті сучасних освітніх практик
No full textThe article concerns K. Popper’s interpretation of the problem of definition and the critique of essentialism, and that is considered not only as an issue of epistemology, scientific methodology and a socio-philosophical problem, but also as a component of contemporary educational discourse. The paper focuses on the main approaches to solving this problem, highlighted both in K. Popper’s most famous socio-philosophical work “The Open Society and Its Enemies” and in a number of other publications devoted to issues of scientific methodology.
The paper also concerns key arguments of the critique of methodological essentialism and its components: the “esoteric doctrine of intellectual intuition” and the “requirement for the definition of terms”; the attention is paid to the issue Karl Popper’s justification of the methodological nominalism, the problem of opposing the cognitive and social strategies caused by essentialism to the scientific method. The article presents that K. Popper’s view on the problem of definitions remains relevant in the contemporary philosophical discourse.
Moreover, the article outlines possible directions for reinterpreting Popper’s understanding of the problem of definitions and the essentialist method from the perspective of contemporary philosophical critique (J. Shearmur, N. Dykes, W. Büttemeyer, E. O’Hear et al.). The paper puts a special emphasis on the significance of the considered problem within the context of both educational discourse and education practices. It demonstrates the connection between essentialism as a trend in the twentieth-century philosophy of education together with its definitions and critiques (W. Bagley, J. Null, M. Şahin et al.) and the theoretical and methodological discourse on the development of the concept of the open society.
The paper draws attention to the fact that essentialism, in its dogmatic forms, has been influencing contemporary education in contrast to efforts aimed at implementing a critical rationalist approach to the development of education systems and the organization of educational processes through forms such as critical discussions, Socratic dialogue, and orientation toward permanent scientific inquiry. The article also highlights the issue of the limits of applying the critical method and the discussions on the justification of its principles.Стаття присвячена запропонованій К. Поппером інтерпретації проблеми дефініцій та критиці есенціалізму, яка розглядається не лише як тема епістемології, наукової методології та соціально-філософська проблема, але й як складова сучасного освітнього дискурсу. У публікації акцентовано на основних підходах до вирішення цієї проблеми, висвітлених як у найбільш відомій соціально-філософській праці К. Поппера «Відкрите суспільство та його вороги» так і у низці інших публікацій, присвячених питанням наукової методології.
Також розглянуто ключові аргументи щодо критики есенціалістської методології та її складових – «езотеричній доктрині інтелектуальної інтуїції» та «вимозі щодо означення термінів», приділено увагу питанням обґрунтування К. Поппером методології номіналізму, проблемі протиставлення зумовлених есенціалізмом пізнавальних і соціальних стратегій та наукового методу. Продемонстровано, що запропонований К. Поппером погляд на проблему дефініцій зберігає свою актуальність у сучасному філософському дискурсі.
Крім того, у публікації окреслено можливі напрямки переосмислення, у свою чергу, попперівського розуміння проблематики дефініцій та есенціалістського методу з погляду сучасного філософської критики (Дж. Ширмур, Н. Дайкс, В. Бюттемайер, Е. О’Хеа та ін.). Підкреслено особливе значення проблеми що розглядається у контексті освітнього дискурсу та освітніх практик. Продемонстровано зв’язок есенціаліму як напрямку у філософії освіти ХХ ст. визначення та критики його засад, (В. Беглі, Дж Нулл, М. Шахін та ін.) з теоретико-методологічним дискурсом навколо розбудови концепції відкритого суспільства.
Також звертається увага на те, що есенціалізм у своїх догматичних формах зберігає вплив на сучасну освіту, на противагу спробам реалізувати критико-раціоналістичний підхід до розбудови освітньої системи та організації освітнього процесу у формах критичних дискусій, сократівського діалогу, орієнтації на постійний науковий пошук. У статті також акцентовано на проблемі меж застосування критичного методу та дискусії навколо обґрунтування його принципів
Truth and falsity: what are truth values and why do we need them
No full textСтаттю присвячено аналізу поняття істиннісного значення та його ролі в логіці й філософії мови. Вихідним пунктом є концепція Готлоба Фреге, згідно з якою речення трактуються як імена особливих об’єктів – істиннісних значень, тобто істини та хиби. Обґрунтовується значущість цієї ідеї для функціонального аналізу мови, побудови екстенсіональної семантики та формалізації логічних сполучників як істиннісних функцій. Показано, що залучення істиннісних значень дає змогу уникнути потреби в окремій семантичній категорії речень та забезпечує єдину інтерпретацію предикатів і логічних операторів. Окрему увагу приділено проблемі категоріального статусу істини. На підставі фреґевських міркувань та подальших досліджень доводиться, що істину доцільно розглядати не як властивість, а як абстрактний об’єкт, що дозволяє усунути труднощі, пов’язані з множинністю носіїв істини та небажаним «розмноженням істин». Докладно розглянуто аргумент рогатки у версіях Черча, Ґеделя та Девідсона як формалізоване обґрунтування тези про те, що всі істинні речення мають одне й те саме значення, а всі хибні речення – інше. На цій основі обстоюється онтологічне тлумачення істиннісних значень як абстрактних логічних об’єктів. У завершальній частині статті логіка інтерпретується як наука про істиннісні значення, а множинність логічних систем пояснюється різноманіттям можливих логічних світів і припущень про кількість та структуру істиннісних значень.The paper offers a systematic analysis of the notion of a truth value and its significance for logic and the philosophy of language. The point of departure is Gottlob Frege’s conception according to which sentences are construed as names of special objects, namely truth values, identified in the classical case with truth and falsity. The paper explicates the role of truth values in Frege’s functional analysis of language and shows their importance for the development of extensional semantics and for the rigorous formalization of logical connectives as truth-valued functions. It is argued that the introduction of truth values makes it possible to dispense with a separate semantic category of sentences and to provide a uniform semantic interpretation of predicates and logical operators within a single functional framework. Particular attention is paid to the problem of the categorial status of truth. Drawing on Fregean considerations and later philosophical developments, the paper defends the view that truth should not be understood as a property but rather as an abstract object. This ontological interpretation allows one to avoid well-known difficulties associated with the identification of truth bearers and with the undesirable “multiplication of truths” across different kinds of entities. A substantial part of the discussion is devoted to the slingshot argument in the versions developed by Church, Gödel, and Davidson, which is examined as a formal and semantically motivated justification of the thesis that all true sentences share one and the same value, whereas all false sentences share another. On this basis, the paper advances an ontological account of truth values as abstract logical objects. In the concluding sections, logic is interpreted as a science concerned primarily with truth values, and the plurality of logical systems is explained by the diversity of possible logical worlds and by different assumptions regarding the number, structure, and status of truth values