Pytannia literaturoznavstva (E-Journal)
Not a member yet
425 research outputs found
Sort by
Формування міфологічного образу Донбасу в українській літературі: культурні, соціальні та політичні аспекти
No full textThis article explores the process of shaping the image of Donbas in Ukrainian literature, perceived as a region artificially isolated from the rest of Ukraine. Particular attention is devoted to the mythologisation of Donbas’s space and identity, which has influenced cultural and social processes while intensifying the challenges posed by hybrid warfare. The study draws on the work of Ukrainian and foreign scholars who examine the impact of the Soviet legacy, politically motivated information campaigns, and the narratives crafted in literary and artistic works. The article highlights the transformation of regional identity, the emergence of new cultural codes and narratives, and the role of internally displaced persons in modernising and constructing civil society in Ukraine. Emphasis is placed on the reception of the Donbas myth in literary and documentary works of the early 21st century. The study observes that contemporary literary research has yet to provide a systematic understanding of this phenomenon, despite existing studies on literary genres, the interplay between historical truth and fiction, and structural elements. The importance of developing a new field within literary studies – namely, the “local urban text” – is underscored. This field includes specific interpretations such as the “eastern text” or the “Donetsk text”. Within this context, the works of Oksana Zabuzhko, Serhiy Zhadan, and Andriy Kokotiukha are analysed. Their essays are considered sources of cultural and conceptual codes that shape contemporary perceptions of Donbas. Thus, the study of the symbolism and mythologisation of Donbas by these authors offers fresh perspectives for literary debates, highlighting the uniqueness and multidimensional richness of this region within the Ukrainian national and cultural context.Cet article examine le processus de formation de l’image du Donbass dans la littérature ukrainienne, perçu comme une région artificiellement isolée du reste de l’Ukraine. Une attention particulière est accordée à la mythologisation de l’espace et de l’identité du Donbass, qui a influencé les processus culturels et sociaux, tout en exacerbant les défis liés à la guerre hybride. L’étude s’appuie sur les travaux de chercheurs ukrainiens et étrangers, qui analysent les conséquences de l’héritage soviétique, les campagnes d’information politiquement motivées, ainsi que les récits créés dans des œuvres littéraires et artistiques. L’article met en lumière la transformation de l’identité régionale, la formation de nouveaux codes et récits culturels, ainsi que le rôle des déplacés dans la modernisation et la construction de la société civile en Ukraine. L’accent est mis sur la réception du mythe du Donbass dans les œuvres littéraires et documentaires du début du XXIᵉ siècle. Il est constaté que la recherche littéraire contemporaine ne propose pas encore une compréhension systématique de ce phénomène, malgré certaines études consacrées aux genres littéraires, à la relation entre vérité historique et fiction, ou encore aux éléments structurels. L’importance du développement d’un nouveau domaine dans les études littéraires – le « texte urbain local » – est soulignée. Ce domaine comprend des interprétations spécifiques telles que le « texte oriental » ou le « texte de Donetsk ». Dans ce contexte, les œuvres d’Oksana Zaboujko, Serhiy Jadan et Andriy Kokotiouha sont analysées. Leurs écrits essayistiques sont envisagés comme des sources de codes culturels et conceptuels qui façonnent la réception contemporaine du Donbass. Ainsi, l’étude de la symbolique et de la mythologisation du Donbass par les auteurs ouvre de nouvelles perspectives pour les débats littéraires, mettant en valeur l’unicité et la richesse multidimensionnelle de cette région dans le contexte national et culturel ukrainien.Розглянуто процес формування образу Донбасу в українській літературі як регіону, штучно відокремленого від решти України. Особливу увагу приділено міфологізації простору й ідентичності Донбасу, що вплинула на культурні та соціальні процеси та посилила виклики, спричинені гібридною війною. Дослідження базується на працях українських і зарубіжних науковців, які аналізують наслідки радянської спадщини, політично мотивованих інформаційних кампаній та наративів, створених у літературних і мистецьких творах. Висвітлено трансформацію регіональної ідентичності, формування нових культурних кодів і наративів, а також роль переселенців у модернізації та побудові громадянського суспільства в Україні. У центрі уваги – рецепція міфу про Донбас у художньо-документальних творах початку ХХІ століття. Констатовано, що сучасне літературознавство недостатньо системно осмислює це явище, незважаючи на окремі дослідження, присвячені жанровим різновидам, співвідношенню історичної достовірності та художнього вимислу. Акцентовано на важливості розвитку нового напрямку в літературознавстві – «локального міського тексту», що охоплює специфічні інтерпретації, такі як «східний текст» чи «донецький текст». У контексті цього підходу проаналізовано твори Оксани Забужко, Сергія Жадана та Андрія Кокотюхи. Їхні есеїстичні твори розглядаються як джерела культурних і світоглядних кодів, які формують сучасну рецепцію Донбасу. Дослідження авторської символіки й міфологізації Донбасу відкриває перспективи для нових літературознавчих дискусій, які підкреслюють унікальність і багатогранність цього регіону в національному та культурному контексті України
Автентична хроніка емінескознавства: [Рецензія на кн.: Cimpoi, M. (2018). Dicționar enciclopedic Mihai Eminescu. Chișinău : Editura Gunivas, 800 p.]
No full textReview on the book: Cimpoi, M. (2018). Dicționar enciclopedic Mihai Eminescu. Chișinău : Editura Gunivas, 800 p.Recenzie la cartea: Cimpoi, M. (2018). Dicționar enciclopedic Mihai Eminescu. Chișinău : Editura Gunivas, 800 p.Рецензія на кн.: Cimpoi, M. (2018). Dicționar enciclopedic Mihai Eminescu. Chișinău : Editura Gunivas, 800 p
Відрядження до антиутопії
Full text linkThe investigation proposes a comparative analysis of three modern bestsellers of non-fiction which being too different in their subject matter nevertheless are connected with the name of the English writer George Orwell and his famous novel “1984”. An attempt is made to clarify the cause of that. The one is the 75th anniversary since the book came out, and the other – an extreme relevance of the famous dystopia that turned out to be on time and called for very much at our difficult time first of all because of the events connected with the military aggression of Russia. The war I Ukraine ruined the remnants of illusions about the Soviet/social brotherhood of people discovering clearly the essence of the Russian empire totalitarian regime. The comparative analysis of the books proposed (Lynskey Dorian. Ministry of Truth: A Biography of George Orwell “1984”, 2019; Ricks Thomas E. Churchill and Orwell. The Fight for Freedom, 2017; Laurence Rees. Hitler and Stalin. The Tyrants and the Second World War, 2020) made it possible to identify a general direction of the authors’ thoughts that was prompted namely by Orwell – the necessity to reveal the essence of totalitarianism and the possibility to live in future without the Great Brother. But is there ever such a possibility? The authors very often come to sad conclusion that makes the Orwell’s predictions concerning the further development of the history and society true.У фокусі дослідження – сучасні бестселери жанру нонфікшн, які при всій різноманітності своїх тем пов’язані з ім’ям англійського письменника Джорджа Орвелла та його славетним романом «1984». Зроблена спроба прояснити, чому так сталося. Одна з причин – 75-та річниця з виходу роману, а інша – надзвичайна актуальність відомої антиутопії, яка виявилася доречною й затребуваною в наші складні часи, перш за все, у зв’язку з подіями військової агресії росії. Війна в Україні зруйнувала залишок ілюзії про радянське, соціалістичне братерство народів, розкривши зі всією очевидністю сутність тоталітарного режиму російської імперії. Порівняльний аналіз 3-х книг, що залучені до аналізу (Д. Лінскі. «Міністерство Правди. Біографія роману Джорджа Орвелла “1984”», 2020; Т. Рікс. «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», 2022; Л. Ріс. «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна», 2020), дозволив виявити загальну спрямованість думок авторів, яка підказана саме Орвеллом, – потребу розібратися і розкрити сутність тоталітаризму, можливості майбутнього без Старшого Брата. Але чи є ця можливість для такого майбутнього? Автори часто приходять до сумного висновку, який підтверджує здійснення багатьох передбачень Орвелла стосовно подальшого розвитку історії та суспільства
Терапевтична функція художнього образу: поетика біблійних образів Сергія Жадана
Full text linkThis article delineates the specific therapeutic function of art in general and the artistic image in particular. Their therapeutic and compensatory potential is examined within philosophical and literary discourses. The discussion engages with Plato’s reflections on the educational and moral role of art and Aristotle’s theory concerning the cathartic effects of tragedy. Contributions from V. Maggi, S. Haupt, G. Lehnert, E. Zeller, E. Müller, and J. Bernays are considered. The study explores Friedrich Nietzsche's notion of the receptive-compensatory function of art, particularly the reconciliation of Apollonian and Dionysian principles. Sigmund Freud’s concepts are interpreted in relation to the unconscious and the interaction between individuals and art during periods of epistemological crisis. Roman Ingarden’s perspective emphasises the therapeutic aim of literature when there is a corresponding receptive inquiry from the reader. Key ideas from reception aesthetics are foregrounded, highlighting art’s capacity to act as a medium of transcendence, influence the reader, and underpin the therapeutic effects of art and literature. Hans Robert Jauss’s concepts of the “horizon of expectations” and catharsis as a communicative dimension of aesthetic experience are revisited. Wolfgang Iser’s analysis of aesthetic experience in addressing gaps of indeterminacy is examined, alongside Umberto Eco’s insights on receptive indeterminacy as a defining feature of the “open work”, which catalyses co-creation by the recipient, stimulating imagination, fostering empathy, and providing intellectual therapy. The study also considers the therapeutic potential of sacred images during periods of radical epistemological shifts prompted by cataclysms, historical events, revolutions, or wars. Mircea Eliade’s framework of the “sacred-profane” dichotomy and the capacity of sacred images to function as points of transcendence, transcendent centres, or ontological anchors is discussed. Paul Ricoeur’s interpretation of the therapeutic influence of sacred motifs, images, and symbols on readers as they engage with existential questions is also addressed. Finally, the therapeutic role of biblical imagery – God, the Virgin Mary, Jesus Christ, Mary Magdalene, and the Apostle Thomas – is analysed through the lens of Serhiy Zhadan’s poetry collection “Life of Maria” (2015).Досліджено терапевтичну функцію мистецтва загалом і художнього образу зокрема. Розглянуто терапевтично-компенсаторні можливості мистецтва у філософському та літературознавчому дискурсах. Залучено ідеї Платона про виховну роль мистецтва та вчення Арістотеля про його катарсичний вплив. Окреслено міркування В. Маджі, С. Гаупта, Ґ. Ленерта, Е. Целлера, Е. Мюллера та Я. Бернайса. Проаналізовано рецептивно-компенсаторну функцію мистецтва за Ф. Ніцше через концепцію примирення аполлонійського й діонісійського начал. Приділено увагу концепціям З. Фройда, які досліджують несвідому взаємодію людини з прекрасним у контексті епістемологічних криз. З доробку Р. Інгардена акцентовано ідеї про терапевтичний потенціал літературного твору за умови рецептивного запиту читача. Висвітлено ідеї представників рецептивної естетики щодо здатності мистецтва ставати засобом трансценденції та впливати на адресата. Використано концепції Г. Р. Яусса про «горизонт сподівань» і катарсис як комунікативну властивість естетичного досвіду, а також праці В. Ізера, що визначають роль заповнення «місць невизначеності» у процесі рецепції. Розглянуто ідеї У. Еко про рецептивну невизначеність як ознаку «відкритого твору», що стимулює співтворчість реципієнта, уяву й емпатію, виступаючи інтелектуальною терапією, а також показано терапевтичний потенціал сакральних образів у періоди радикальних історичних змін. Висвітлено концепцію М. Еліаде про дихотомію «сакральне – профанне» як засіб трансценденції та онтологічного орієнтиру. Залучено міркування П. Рікера щодо терапевтичного впливу сакральних мотивів, образів і символів у процесі осмислення екзистенційних питань. На прикладі збірки Сергія Жадана «Життя Марії» (2015) проаналізовано терапевтичну функцію біблійних образів (Бога, Діви Марії, Ісуса Христа, Марії Магдалини, Фоми) у сучасній українській літературі
Імагологічна репрезентація балканського міста у збірці есеїв Йозефа Рота «Міста і люди»
Full text linkThe article makes an imagological analysis of the section “Journey through the Balkans” from the book “Cities and people” written by famous Austrian writer Joseph Roth (1894–1939). The specifics of the formation of the urban imagological image as a socio-cultural space are described, the characteristic features of the author’s travelologists are outlined, including: subjective optics, symbolism, representation of cultural, social and political transformations, etc. The study used elements of the biographical method, because the author came from Brody (now Lviv region), which is the border town. He grew up in a multiethnic multilingual environment on the outskirts of the Austro-Hungarian Empire, which partially influenced his understanding of the Balkan context and undisguised empathy for the inhabitants of this region. The article mentions J. Roth’s personal experience of participation in the First World War, as the writer resorts to retrospection in the last text of the analyzed chapter and uses his stay in Serbia as a way to close the gestalt and work through the triggers through reporting. Particular attention is paid to the analysis of social contrasts, architectural landscapes, the political structure of different Balkan countries, as well as a generalized description of the mentality and life of the population. It is determined that the author considers cities as a metaphor for identity, cultural crossroads and existential search. He applies an anthropocentric approach to the description of urban space, emphasizing details that reflect the spirit of the times and cultural specifics. The article emphasizes the uniqueness of J. Roth’s reports, which go beyond the traditional ideas about travelogues. The study is interdisciplinary and is based on the methods of imagology, cultural studies, literary hermeneutics and sociocultural analysis. The article contributes to the rethinking of the place of J. Roth’s travelologists in European literature, as well as the author’s contribution to the formation of cultural memory of the Balkans in the interwar period.Здійснено імагологічний аналіз розділу «Подорож Балканами» зі збірки «Міста і люди» відомого австрійського письменника Йозефа Рота (1894–1939). Розглянуто специфіку формування імагологічного образу міста як соціокультурного простору, а також окреслено характерні риси тревелогів автора, зокрема: суб’єктивну оптику, символізм, репрезентацію культурних, соціальних і політичних трансформацій. Використано елементи біографічного методу, що дозволяє врахувати вплив походження письменника з прикордонного м. Броди (нині Львівська обл.), його формування у поліетнічному багатомовному середовищі на околицях Австро-Угорської імперії. Ці чинники значною мірою вплинули на розуміння Й. Ротом балканського контексту та його емпатію до жителів регіону. Окремо розглянуто особистий досвід письменника, пов’язаний із участю у Першій світовій війні, що знаходить відображення в ретроспективних мотивах останнього тексту аналізованого розділу. Перебування у Сербії стало для автора своєрідним способом осмислення травматичного досвіду через написання репортажів. Особливу увагу приділено аналізу соціальних контрастів, архітектурних ландшафтів, політичного устрою балканських країн, а також узагальненню ментальних і побутових особливостей місцевого населення. Визначено, що Й. Рот розглядає міста як метафору ідентичності, культурного перехрестя й екзистенційного пошуку. Автор застосовує антропоцентричний підхід до опису міського простору, зосереджуючись на деталях, які відображають дух часу та культурну специфіку. Наголошено на унікальності репортажів Й. Рота, які виходять за межі традиційного уявлення про тревелоги. Дослідження має міждисциплінарний характер і базується на методах імагології, культурології, літературної герменевтики та соціокультурного аналізу. Розвідка сприяє переосмисленню ролі тревелогів Й. Рота в європейській літературі, а також внеску автора у формування культурної пам’яті про Балкани міжвоєнного періоду
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять»: історія літературного прориву
Full text linkDer Aufsatz verfolgt die dichterische und verlegerische Genese des Gedichtbandes Paul Celans „Mohn und Gedächtnis“, der sich unter schwierigsten Bedingungen kristallisierte, schließlich aber einen literarischen Durchbruch und den größten dichterischen Erfolg des jungen Autors bedeutete. Zuvor brachte der Dichter seine Texte in den wichtigen deutschsprachigen Medien unter („Plan“, „Die Tat“), später versuchte er mehrmals sein literarisches Debüt in Buchform zu realisieren. Zu den Vorstufen des Gedichtbandes gehören einige Textsammlungen („Typoskript 1944“, „Manuskript 1945“), die der junge Autor vorbereitete und allmählich als einen Gedichtband konzipierte. Zum Höhepunkt dieser hartnäckigen Arbeit wurde der wegen zahlreicher Druckfehler eingestampfte Wiener Gedichtband „Der Sand aus den Urnen“ (1948), den Celan nicht verworfen hatte, sondern später sorgfältig überarbeitete, indem er etwa die Hälfte der Gedichte daraus in „Mohn und Gedächtnis“ übernahm. Erst bei der Sitzung der literarischen „Gruppe 47“ in Niendorf (1952) gelang es ihm, Kontakte mit der Stuttgarter „Deutschen Verlags-Anstalt“ anzuknüpfen, die seinen Gedichtband als ein neues Wort der deutschen Nachkriegsdichtung einstufte und in kürzester Zeit vor den Weihnachten 1952 publizierte. Das Erscheinen des Buches wurde bald zu einer literarischen Sensation und legte den Grundstein zur späteren Bekanntschaft Celans im deutschen und europäischen Kulturraum.The article under studies traces the poetic and publishing genesis of Paul Celan’s collection of poetry “Poppy and Destiny”. The latter collection has made its way under extremely hard circumstances; however, it has eventually become a real literary breakthrough and the young author’s greatest poetic success. On the other hand, at first the poet published large collections of his texts in renowned German-language press (“Plan”, “Die Tat”). Later, he tried many times to carry out his literary debut in the form of a book. The early stages of “Poppy and Destiny” include several handwritten text collections (“Typoscript”, 1944; “Manuscript”, 1945), in which the young author prepared and gradually implemented the concept of his collection. The culmination of this hard work was the Viennese collection “The Sand from the Urns” (1948), which Celan soon destroyed due to numerous typographical errors. Nevertheless, he never rejected it, yet he conscientiously revised the poems, including a good half of them into the manuscript of the new collection “Poppy and Memory”. At a meeting of the literary “Group 47” in Niedorf (1952), he finally managed to get in touch with the Stuttgart publishing house “Deutsche Verlags-Anstalt”, which regarded his collection as an innovation in post-war German poetry, as well as promptly published it on Christmas Eve of 1952. The publication of the collection soon became a literary sensation and laid the cornerstone of the poet’s later fame in the German and European cultural space.Простежено поетичну та видавничу ґенезу збірки віршів Пауля Целана «Мак і пам’ять», яка кристалізувалася за надзвичайно важких обставин, проте стала зрештою літературним проривом і найбільшим поетичним успіхом молодого автора. Однак спочатку поет опублікував великі добірки своїх текстів у важливих органах німецькомовної преси („Plan“, „Die Tat“), згодом багато разів намагався реалізувати свій літературний дебют у формі книги. До ранніх етапів віршованої збірки належать кілька рукописних зібрань текстів («Типоскрипт 1944», «Манускрипт 1945»), у яких молодий автор готував і поступово втілював концепцію своєї збірки. Апогеєм цієї наполегливої праці стала віденська збірка «Пісок із урн» (1948), яку Целан через численні друкарські помилки невдовзі знищив, проте не відкинув її, а сумлінно переробив, включивши добру половину віршів із неї до рукопису нової збірки «Мак і пам’ять». Тільки на засіданні літературної «Групи 47» у Нієндорфі (1952) йому вдалося, зрештою, встановити контакти зі штуттґартським видавництвом „Deutsche Verlags-Anstalt“, яке оцінило його збірку як нове слово в повоєнній німецькій поезії і в найкоротший термін опублікувало її напередодні Різдва 1952 р. Поява збірки стала невдовзі літературною сенсацією і заклала наріжний камінь пізнішої слави поета в німецькому та європейському культурному просторі
Ольга Кобилянська в кінематографічному дискурсі
Full text linkThe article emphasizes the need to supplement the literary discourse with the topical issue of intermedia poetics, namely the film reception of the biography and works of Olha Kobylianska. It is noted that cinematography had an organic impact on the life and works of the Bukovynian author. This is evidenced by her autobiographies, biographical studies, as well as the works written under the impression of cinema (“By Situations”), or which imply the cinema code in the plot (“Black Apostol”), or those that demonstrate a pronounced cinematic poetics (“Ghost”, “Battle”). The poetry and prose of the author are mentioned to become an integral part of the cinematographic discourse, that is traditionally activated in relation to writers on the eve of their anniversary. The analyzed documentaries “Valse Brillante. Olha Kobylianska” (2013) and “To be one’s own goal. Olha Kobylianska” (2014) present a receptive version of her biography, created in a productive collaboration of filmmakers and literary critics. The functional potential of the biographical films, that popularize and actualize the works of this outstanding personality, contribute to the full understanding of Olha Kobylianska as a complete artistic phenomenon. Emphasis is placed on the fact that compared to biographical projects, film reception of the writer’s works is significantly more productive, which contributes to the reconstruction of a holistic perception of her literary heritage. The films “Earth” (1954), “The Wolfhound” (1967), “The Melancholic Waltz” (1990), “The Princess” (1994), “Nature. The third film” (television series “The Island of Love” 1995–1996), “Early on Sunday, I dug a potion” (2019) are the film texts of different genres that demonstrate the occasional attention to the works by Kobylianska in the cinematic environment, due to a certain historical situation, another anniversary or the desire of filmmakers to reinterpret the works of the classic.Відзначено потребу доповнення літературознавчого дискурсу актуальним питанням інтермедіальної поетики – кінорецепцією біографії та творчості Ольги Кобилянської. Акцентовано, що кіномистецтво органічно увійшло у життя й творчість буковинської авторки. Це засвідчують її автобіографії, біографічні розвідки, а також твори, що написані під кіновраженням («За ситуаціями»), або які імпліцитують кінокод у сюжетику («Апостол черні»), або такі, що демонструють яскраво виражену кінематографічну поетику («Видиво», «Битва»). Підкреслено, що творчість авторки стає невід’ємною частиною кінематографічного дискурсу, який традиційно активізується щодо письменників напередодні чергового ювілею. Проаналізовані документальні фільми «Valse Brillante. Ольга Кобилянська» (2013) та «Бути сама собі ціллю. Ольга Кобилянська» (2014) презентують рецептивну версію її біографії, створену у продуктивній співпраці кіномитців з літературознавцями. Відзначено функціональний потенціал таких біографічних фільмів, які популяризують й актуалізують творчість видатної особистості, сприяють осмисленню постаті Ольги Кобилянської як цілісного мистецького феномену. Акцентовано на тому, що, порівняно з біографічними проєктами, значно продуктивнішою постає кінорецепція творчості письменниці, що сприяє реконструюванню цілісної картини сприйняття її літературної спадщини. Фільми «Земля» (1954), «Вовчиха» (1967), «Меланхолійний вальс» (1990), «Царівна» (1994), «Природа. Фільм третій» (телесеріал «Острів любові» 1995–1996), «У неділю рано зілля копала» (2019) постають жанрово різнорідними кінотекстами, які демонструють періодичну актуалізацію уваги до творчості Гірської Орлиці в кінематографічному середовищі, зумовлену певною історичною ситуацією, черговим ювілеєм або прагненням кіномитців по-новому проінтерпретувати творчість класика
Концептуальні виміри німецького магічного реалізму
Full text linkThe article outlines the vectors of methodological research of magical realism and identifies the differential features of this literary phenomenon in the theoretical discourse of German literary criticism. The author of the article focuses on the ambivalence of German magical realism, caused by the combination in magical realist texts of two inherently opposite ways of depicting reality – realistic and irreal. In magical realist texts, the magical appeal of reality is emphasized, when the objects of reality only hint at the existence of another world beyond it, acquiring a numinous aureole in the aesthetic focus of realism. The specificity of magical realism lies in its heterogeneity, and therefore requires the appropriate selection of methodological tools that would open the way to the world of magical realist texts, which in many cases has a multi-level structure with polysemantic content. Special attention within the context of the conceptualization of magical realism is paid to the semiotic model of “double conditioning” by A. Koschorke and the concept of “ruderal space” by B. Schaefer. In conclusion, the author emphasizes that magical realism demonstrates the synergistic effect of the emergence of a certain new artistic space with hidden deep meanings and elliptical structures that form the semantic polyphony of the text with a variable multiplicity of meanings. Through liminality and transgression, the semantic potential of the magical is activated, aimed at overcoming the boundary between the immanent and transcendent worlds.Окреслено вектори методологічних досліджень магічного реалізму й визначено диференційні ознаки цього літературного феномену в теоретичному дискурсі німецьких літературознавців, зокрема у працях М. Шеффеля, Д. Кірхнер, Г. Роланда, Т. В. Лайне, Й. Шустера. Акцентовано на амбівалентності німецького магічного реалізму, зумовленої поєднанням у магічно-реалістичних текстах двох протилежних за своєю суттю способів зображення дійсності – реального та ірреального. Особливу увагу в контексті концептуалізації магічного реалізму звернено на семіотичну модель «подвійного кондиціонування» А. Кошорке та концепцію «рудерального простору» Б. Шефера. У висновках підкреслено, що магічний реалізм демонструє синергетичний ефект виникнення нового художнього простору з прихованими глибинними сенсами та еліптичними структурами, котрі створюють семантичну поліфонію тексту з варіативною множинністю значень. Завдяки лімінальності та трансгресії активується семантичний потенціал магічного, спрямований на подолання межі між іманентним і трансцендентним світами
Успіх як поразка, поразка як успіх
Full text linkThe article under studies outlines the parameters of the paradigm “success” in relation to the concept of “category”. Hereby, success is interpreted as an ontological phenomenon, as a creative objective of any activity. The metaphysical parameters of success are outlined through a number of additional concepts-markers: avant-garde (innovation), historical time, goal, conjuncture, context, method, style, leap, boundary, summit, victory, authority, even a lucky coincidence. All of them require compliance with their own criteria. Success can come to authors years and even centuries after their death (Homer, Dante Alighieri, Shakespeare, Friedrich Hölderlin, Byron, Emily Dickinson, Vasyl Stus). The same happens to certain texts that may even be alienated from the author (for example, Scheherazade’s fairy tales, chivalric novels, Ukrainian dumas, which are currently successfully exploited by the genre of fantasy). The transit of such successful themes and texts was recorded by A. Volkov’s school of TPI (last quarter of the previous century). Its representatives agreed that imitation is mainly produced by the success of the original source. Referring to the canonical circle of literary names (for example, those identified by H. Bloom), we observe the lack of argumentation for common criteria for evaluating each of these writers. The most interesting things can happen to an artist in the future, in the shadows, because success is mostly a turning point, not the end of his or her life trajectory. Success as a specific emotional cleansing of the soul, in fact, its devastation, can put a tragic end to a biography. Therefore, when taken together, success and failure appear as an important dichotomous compound, the most essential intentional levers of subjective self-determination. The author’s interpretation of the paradigm of “success” is regarded in this article on the example R.-M. Rilke’s poetic text “The Beholder”.Окреслено параметри парадигми «успіх» в співвіднесенні з поняттям «категорія». В даному разі успіх інтерпретується як онтологічний феномен, як креативна мета діяльності. Метафізичні параметри успіху окреслюються через ряд додаткових понять-маркерів – авангард (новаторство), історичний час, мета, кон’юнктура, контекст, метод, стиль, стрибок, межа, вершинний підйом, перемога, авторитет, навіть щасливий випадок, що потребують відповідності власним критеріям. Успіх може приходити до авторів через роки і століття (Гомер, Данте Аліг’єрі, Шекспір, Фрідріх Гельдерлін, Байрон, Емілі Дікінсон, Василь Стус). Це також стосується й окремих текстів, що нерідко можуть бути відчужені від автора (скажімо, казки Шехерезади, лицарські романи, українські думи, звертання до яких успішно експлуатується в наші часи літературою фентезі). Транзит саме таких успішних тем і текстів фіксувала наукова школа ТСО А. Волкова (остання чверть минулого століття) – її дослідники одностайні у висновку, що переважно наслідування продукується успіхом першоджерела. Звертаючись до канонічного кола літературних імен (наприклад, виокремлених Г. Блумом), спостерігаємо відсутність аргументації спільних критеріїв оцінки кожного з цих письменників. Найцікавіше з митцем може відбуватися саме надалі, в тіннику, бо успіх переважно постає переломом, а не завершенням його життєвої траєкторії. Успіх як специфічне емоційне очищення душі, по суті спустошення, може трагічно завершити біографію. Отже, успіх і поразка, взяті разом, постають важливою дихотомною сполукою, найсуттєвішими інтенційними важелями суб’єктного самовизначення. Авторську інтерпретацію парадигми «успіх» розглянуто тут на прикладі поетичного тексту Р.-М. Рільке «Споглядання»
Використання прийому «стирання» в молодій американській поезії початку ХХІ ст.: архітектонічно-структурна трансформація сонетного канону
Full text link“Erasure” technique has gained particular popularity in young American poetry of the early 21st century. Its use entails partial deletion or discoloration of the earlier text by a famous writer. Only fragments of the precedent text remain, used to subsequently shape a different architectonic and semantic structure. Shakespeare’s sonnets are an attractive object for “erasure”. They are the primary source for “innovations” by the poet and artist Jen Bervin in her book “Nets” (2003), the title of which is “erased” from the very word “sonnets” – “nets”. From partially discolored but readable Shakespeare’s text Bervin handpicks the words, extremely important to generate her new meaning. Architectonically, these words remain in the same places as in Shakespeare’s sonnets. Thus, the canonical sonnet form serves only as a background for laconic modernized expression. By means of “erasure” Bervin bares the Shakespeare’s sonnets’ deep semantic “grid”, actualizing various intertextual nuances. The poetic invariant opens up for new interpretations. Moreover, “erasure” technique has a purely technical component, hence the canonical form of the sonnet is subjected to certain filtering. The author of the new text produces numerous contemporary meanings. Therefore, “erasure” technique becomes an effective means of actualizing precedent texts. Modern reader oftentimes has already lost interest in them, but thanks to the postmodern experiment, expressive and sometimes brilliant new creations appear in the form of text fragments. Gamification, inherent to “erasure”, renews communicative processes, involving the classical author, their text, the experimental author, and their new work, as well as the recipient, also able to find new options for constructing utterances.У молодій американській поезії початку ХХІ ст. особливої популярності набув прийом «стирання» (“erasure”). Його використання призводить до того, що попередній текст лише частково видаляється або ж приховується. Приховані частини тексту належать відомому автору. З прецедентного тексту залишаються лише фрагменти, з яких утворюється інша архітектонічно-смислова структура. Наприклад, привабливим об’єктом для застосування прийому «стирання» стають сонети В. Шекспіра. Тексти славетного автора слугували першоджерелом для «новотворів» від поетеси і художниці Джен Бервін. За її авторством у 2003 році вийшла книга “Nets”. Назва утворюється з самого слова “sonnets” – “nets”. У цій книзі шекспірівський текст прихований, але його можна прочитати. На ослабленому текстовому тлі Джен Бервін виділяє тільки ті слова, які їй видаються вкрай важливими для утворення нового смислу. Архітектонічно ці слова залишаються на тих самих місцях, що й були в сонетах В. Шекспіра. Та канонічна сонетна форма виступає лише тлом для лаконічного осучасненого вислову. Завдяки «стиранню» Джен Бервін ніби оголює сонети В. Шекспіра до глибинної семантичної «сітки». При цьому актуалізуються різноманітні інтертекстуальні нюанси. Поетичний інваріант відкривається для нових інтерпретацій. Прийом «стирання» має певну складову суто технічного характеру. Це приводить до того, що канонічна форма сонету піддається своєрідній фільтрації. Автор сучасного тексту завдяки «стиранню» продукує численні варіації новітніх смислів. Отож, прийом «стирання» стає ефективним засобом актуалізації прецедентних текстів. До них, як правило, сучасна пересічна людина вже втрачає цікавість. Але завдяки постмодерному експерименту з’являються виразні і, почасти, блискучі новотвори у вигляді текстових фрагментів. Посилене ігрове начало у використанні прийому «стирання» залучає до оновлених комунікативних процесів, у яких беруть участь класичний автор, його текст, автор-експериментатор, його новотвір. Гральну естафету може підхоплювати й сам реципієнт. Він також здатен знаходити нові і нові варіанти комбінування висловлювань на ґрунті прецедентного тексту