Pytannia literaturoznavstva (E-Journal)
Not a member yet
425 research outputs found
Sort by
Нефікційна література з історичної точки зору: державні діячі Литви на тлі трагічних подій 1940–1941 рр.
No full textNon-fiction literature has become the crucial historical drama of the present, with its power to change the fate of the state and its interpretations. The line of statehood defence in the context of history or the so-called Mannerheim line is crucial in texts accessing only destroyed documentary sources left from decades of occupation. It is characteristic of the current era, in which real wars of history develop, and fiction causes the need for non-fiction looking for explanations, facts and illuminating shadowed destruction of the State and still dark turns of Lithuania’s historical path. Several episodes of non-fiction electrify society even today. There are unresolved questions where non-fiction is invaluable to changing the pro-Soviet historical narrative. The first question is the meeting of the last Government and the loss of Independence on June 15, 1940. Most Lithuanians believe it was President Antanas Smetona’s guilt (1874–1944), though he voted against the Soviets’ ultimatum and realised where things were leading. The question about the President’s guilt for leaving Lithuania and his mysterious death in an “accidental” fire in the USA is still influential in contemporary Lithuania but seems to have failed for genuine historical research. The following unresolved question is about the June Uprising against the Soviets during the invasion of the German army and the role of Colonel Kazys Škirpa in collaboration with Nazis or being their enemy. Historian and journalist Vidmantas Valiušaitis is engaged in the historical decoding of the Lithuanian Statehood path and building its own Mannerheim line, actually for predicting the fate of Ukraine and a new war with the Imperial ambitions of Russia in Europe.Досліджено нефікційну літературу – важливу історичну драму сьогодення, що здатна змінювати долю держави та інтерпретувати її по-різному. Лінія захисту державності в контексті історії, або так звана лінія Маннергейма, визначальна в текстах, які мають доступ до знищених документальних джерел, що залишилися після десятиліть окупації. В нинішню епоху, коли розгортаються справжні історичні війни, художня література відчуває потребу в нефікційній, що шукає пояснень, фактів і висвітлює затінені руйнацію держави та досі темні повороти історичного шляху Литви. Деякі епізоди нефікційної літератури електризують суспільство навіть сьогодні. Існують нерозв’язані проблеми, де нефікційна література має неоціненне значення для зміни прорадянського історичного наративу. Перша проблема – це засідання останнього уряду і втрата незалежності 15 червня 1940 року. Більшість литовців вважають, що в цьому винен президент Антанас Смятона (1874–1944), хоча він голосував проти радянського ультиматуму і розумів, куди все йде. Питання про провину президента за втечу з Литви і його загадкову загибель у «випадковій» пожежі в США все ще залишається актуальним у сучасній Литві, але, здається, не є предметом справжніх історичних досліджень. Наступне невирішене питання стосується червневого повстання проти радянської влади під час вторгнення німецької армії та ролі полковника Казиса Шкірпи у співпраці з нацистами. Історик і журналіст Відмантас Валіушайтіс займається історичним декодуванням шляху литовської державності та вибудовує власну лінію Маннергейма, фактично й щодо прогнозування долі України та нової війни з імперськими амбіціями Росії в Європі
Поет «загубленого п’ятиріччя»: Дмитро Загул як учасник модерністського угруповання «Музагет»
Full text linkThe study delved into the epistemological specificity of Ukrainian modernism, shaped by numerous bifurcation shifts during the late 19th and early 20th centuries. It focused on the creative potential of modernism as a result of poetic transgressions during the “lost five-year” period (1917–1922). The main aim was to fill historiographical gaps in understanding Ukrainian modernism and analyse the activities of literary and artistic societies. A personalised examination of poet-innovator Dmytro Zahul (1890–1944) was conducted, highlighting his early (“Bukovyna”) and symbolist (“Kyiv”) stages of work. Zahul’s involvement in a secret school club with political connections, as well as his collaboration with Bukovyna modernist V. Kobylyansky (1895–1919) and the Lviv modernist group “Young Muse” (1905–1914) were explored. His poems, such as “Spring Nights” (1907) and “Between the Borders Lively, Lively” (1913), were analysed for their influence from the “young musicians”. The study also delved into Zahul’s participation in the Kyiv symbolist society “White Studio” (1918) and his journey towards Ukrainian symbolism through works like “There is no grief in the land of dreams” and “Say, don’t be silent, secret demon...?”. His role in establishing the association of Kyiv symbolists “Muzaget” (1919) was thoroughly examined, particularly his contribution to the almanac “Muzaget” with the literary exploration “Poetry as art”, an aesthetic program by I. Maidan. Zahul’s poetic texts, such as “Untangled garlands”, “There where tiredness sinks into the darkness”, and “Raven-maned horse”, were interpreted as examples of innovative symbolist form. The study also highlighted the impact of political ideology on art, literature, and the destinies of Ukrainian modernists.Висвітлено епістемологічну специфіку українського модернізму, що оформився внаслідок багатьох біфуркаційних зсувів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Аргументовано креативний потенціал модернізму як наслідку поетологічних трансгресій періоду «загубленого п’ятиріччя» (1917–1922). З метою реконструкції численних історіографічних лакун українського модернізму концептуалізовано діяльність літературно-мистецьких формацій, здійснено персоналізоване студіювання доробку поета-новатора, перекладача, літературознавця, публіциста Дмитра Загула (1890–1944). Крізь призму біографії автора схарактеризовано ранній («буковинський») та символістський («київський») етапи творчості літератора. Акцентовано на участі Д. Загула в таємному шкільному гуртку, пов’язаному з певними політичними силами. Відстежено пролонговану кооперацію Д. Загула з іншим буковинським модерністом – В. Кобилянським (1895–1919). Окреслено співпрацю Д. Загула з львівським модерністським угрупованням «Молода муза» (1905–1914). Проаналізовано поезії Д. Загула «Весняні ночі» (1907), «Між межами жваво, живо» (1913) як зразки його ранньої творчості, маркованої впливом «молодомузівців». З’ясовано ґрунтовну роль Д. Загула в київському символістському товаристві «Біла студія» (1918). Простежено ускладнення ідіостилю поета на шляху до українського символізму (тексти «В країні мрій немає горя», «Скажи, не втай, таємний демоне…?»). Детально проаналізовано роль Д. Загула у створенні формації київських символістів «Музагет» (1919) як одного із ключових «центрів впливу». Розглянуто опубліковану в альманасі «Музагет» літературознавчу розвідку «Поезія як мистецтво» – естетичну програму І. Майдана, де він актуалізує питання сутності мистецтва, специфіки літературної творчості й художнього образу, закономірностей літературного процесу, характеризує позаестетичні текстуальні маркери, акцентує роль реципієнта у ході літературної комунікації тощо. Проінтерпретовано поетичні тексти Д. Загула «Порозпліталися гірлянди», «Там де втомно в темінь тоне», «Вороногривий кінь» як зразки новаторської символістської форми. У висновках акцентовано вплив політичної ідеології на мистецтво, літературу та долю українських модерністів
«Вільні фантазії»: фікціоналізація автобіографічної оповіді за допомогою музики
Full text linkThe article explores the fictionalization of autobiographical texts with the help of music. The theoretical basis of the research lies in an analysis of fictionality from a comparative perspective of arts and media. Central to the analysis is the concept of “automediality” which is closely linked to the cultural and media nature of individual and collective identities as well as the principles of intermediality. Within such a theoretical framework, subjectivity is seen as a concept constructed using bodily and medial techniques. Thus, the study aims to reveal a model of creative becoming in the way it is presented in the autobiographical short story “The Future of Beauty” („Die Zukunft der Schönheitˮ, 2018) by the contemporary German writer Friedrich Christian Delius (1943–2022). It is stated that the decisive role in the described process of remembering adolescence and youth by the author is played by a well-known concert of free jazz saxophone player Albert Ayler, which F. C. Delius attended in 1966 as a member of the not least famous meetings of Group 47 at Princeton. The analysis revealed how American free jazz is becoming an important non-narrative form of self-construction and the main modus for portraying oneself. The concert is depicted as a revelation of one’s own creative life. It is argued that the German writer has a particular media-specific technique of reflecting on one’s own creative personality, namely that he skilfully semanticizes specific performances of the jazz concert and, thus, fictionalizes the autobiographical story. Communication with one’s past, contextualized and activated by a jazz concert, is perceived as a fictional event, specifically in its performability aspect: within a concert, as a performative act, we observe gradual and immediate change not just in the perception of music but also in the attitude toward one’s past.Розглянуто проблему фікціоналізації автобіогафічного письма за допомогою музики. Теоретичним підґрунтям дослідження слугує розгляд фікційності зі співставної перспективи мистецтв і медіа. Центральним поняттям при цьому слугує «автомедіальність», яка тісно пов’язана із культурним і медійним характером індивідуальних та колективних ідентичностей, а також із засадами інтермедіальності. Суб’єктивність у цих теоретичних рамках розуміють як таку, що конструюється разом із тілесними і медійними техніками. Тому метою дослідження є розкриття моделі творчого становлення, яким його представляє у своєму автобіографічному оповіданні «Майбутнє краси» («Die Zukunft der Schönheit», 2018) сучасний німецький письменник Фрідріх Крістіан Деліус (Friedrich Christian Delius, 1943–2022). Зазначено, що вирішальну роль у зображеному процесі пригадування автором своєї юності і молодості відіграє визначний концерт фрі-джазового саксофоніста Альберта Айлера (Albert Ayler, 1936–1970), на який поет-початківець Ф. К. Деліус потрапив 1966 року, будучи учасником не менш відомого засідання «Групи 47» у Прінстоні. У процесі аналізу відстежено, як американський фрі-джаз стає важливою ненаративною формою самоконструювання й основним модусом зображення самого себе. Концерт зображено як одкровення власного творчого життя. Констатовано, що німецькому письменнику притаманна особлива медіа-специфічна техніка розмислів про власну творчу особистість, зокрема він володіє майстерною здатністю семантизувати окремі номери джазового концерту, фікціоналізуючи в такий спосіб автобіографічну розповідь. Контекстуалізована й активізована джазовим концертом комунікація із власним минулим сприймається як фікційна подія саме в аспекті її перформативності: в межах концерту як перформативного дійства спостерігається поступова і безпосередня зміна не тільки у сприйнятті музики, але й у ставленні автора до власного минулого
Роман на перетині жанрів: як Ґ. К. Честертон поєднав детектив, фантастику і трилер у «Людині, яка була Четвергом»
Full text linkThe article explores the distinctive genre structure of Gilbert Keith Chesterton’s novel. The author examines how Chesterton skillfully blended elements from three genres – detective fiction, fantasy, and thriller – creating a work that transcends traditional genre boundaries. Special attention is given to how Chesterton used the detective element to build intrigue and tension, the fantasy elements to delve into philosophical questions, and the thriller aspect to maintain a dynamic atmosphere filled with unpredictability and mystery. Chesterton effectively integrates these genres to craft a narrative that immerses the reader in a world of constant unexpected events. The detective aspect serves as the main tool for structuring the plot and developing the central intrigue, as the characters strive to uncover a conspiracy and identify the true leader of the anarchists. Fantasy elements are employed by Chesterton to reflect his philosophical ideas and explore essential questions of existence. The surreal events in the novel heighten the sense of a dreamlike atmosphere and symbolize the author’s deep philosophical reflections on the nature of the human soul, free will, and the invisible hand of God in human life. Thriller elements give the novel its dynamism and emotional intensity, which permeates the entire text. The constant feeling of danger, pursuit, and mysterious characters reinforces the atmosphere of anxiety, emphasizing the key themes of the work. The article also highlights how the combination of different genre elements allowed Chesterton to create a complex and multilayered narrative. This genre flexibility helps the novel remain relevant even many years after its creation. By skillfully intertwining detective fiction, fantasy, and thriller, the work not only captivates with its intrigue but also invites readers to reflect on deeper issues of morality, free will, and the nature of good and evil.Досліджено своєрідну жанрову структуру роману Ґ. К. Честертона. Розглянуто, як письменник майстерно поєднав риси трьох жанрів – детективу, фантастики та трилера – створивши твір, що виходить за рамки звичного жанрового поділу. Окрему увагу приділено тому, як Честертон використав детективний елемент для створення інтриги й напруги, фантастичні елементи – для розкриття філософських питань, а трилер – для підтримання динамічної атмосфери, наповненої непередбачуваністю та загадковістю. Честертон вдало інтегрує ці жанри, щоб створити наратив, який занурює читача у світ, де постійно відбуваються непередбачувані події. Детективна складова слугує основним інструментом для побудови сюжету та розвитку головної інтриги, оскільки герої намагаються розкрити змову та з’ясувати, хто є справжнім лідером анархістів. Фантастичні елементи твору використовуються Честертоном для відображення його філософських ідей і пошуку відповідей на важливі питання буття. Нереальні події, що відбуваються в романі, підсилюють відчуття сюрреалістичної атмосфери та символізують глибокі філософські роздуми автора про природу людської душі, свободу волі та невидиму руку Бога в житті людини. Елементи трилера надають роману динамізму та емоційної напруги, яка пронизує весь текст. Постійне відчуття небезпеки, переслідувань і загадкових персонажів підтримує атмосферу тривожності, що підкреслює ключові теми твору. Акцентовано увагу на тому, як поєднання різних жанрових елементів дозволило Честертону створити складне й багатошарове оповідання. Така жанрова гнучкість дозволяє роману зберігати свою актуальність навіть через багато років після його написання. Завдяки вдалому переплетенню детективу, фантастики й трилера, твір не лише захоплює інтригою, але й запрошує читача до глибших роздумів про мораль, свободу волі та природу добра й зла
Перетворення нефікційної літератури на літературний та політичний маніфест: виготовлення «браконьєрського» твору, вибудовування авторської позиції та стратегічне літературне використання соціологічних ресурсів Анні Ерно
No full textThis article examines the uses of non-fiction in the autosociobiographical work of Annie Ernaux, winner of the Nobel Prize for Literature 2022, and the literary and political issues involved in blurring the boundaries between literature and sociology. From the “transpersonal I” of La Place (Gallimard, 1984) to the “collective autobiography” of Les Années (Gallimard, 2008), via her “exterior diaries” described as “ethnotexts”, the writer has gradually built up a distinctive authorial posture in which she shows herself as an ‘ethnologist of herself’ and of everyday life “down below”, that of her working-class social milieu of origin, in constant search of the “right” form for such narratives. Sociologically informed, this singular literary approach, characterized by a double rejection of the pitfalls of misery and populist posturing, but also by a constant concern to control her own reception, aims to objectify her upward social migration trajectory and those of her social peers, in a deliberately minimalist style, ostensibly sparing of literary means and effects, often described by literary critics as “flat” or “white” writing. Opposing her concern for the “truth” to the autofiction movement to which she is still sometimes misunderstood, the author, who sees literature as a political ‘weapon of combat’, has thus initiated a specific form of autosociobiography, which is not without risk with regard to her position and recognition in the contemporary French literary field.Cet article interroge les usages de la non-fiction dans l’œuvre autosociobiographique d’Annie Ernaux, Prix Nobel de Littérature en 2022, et les enjeux littéraires et politiques du brouillage des frontières entre littérature et sociologie qu’elle recèle. Du « je transpersonnel » de La Place (Gallimard, 1984) à « l’autobiographie collective » Les Années (Gallimard, 2008), en passant par ses « journaux extimes » qualifiés d’« ethnotextes », l’écrivaine a progressivement construit une posture auctoriale distinctive où elle se veut « ethnologue d’elle-même » et de la vie quotidienne « d’en bas », celle de son milieu social populaire d’origine, en quête constante de la forme « juste » pour de tels récits. Sociologiquement instruite, cette démarche littéraire singulière, marquée par le double refus de l’écueil misérabiliste comme de la posture populiste, mais aussi par le souci constant d’encadrer sa propre réception, vise à objectiver sa trajectoire de migration sociale ascendante et celles de ses semblables sociaux, dans un style minimaliste, volontairement dépouillé, ostensiblement économe de moyens et d’effets littéraires, souvent qualifié par la critique littéraire d’écriture « plate » ou « blanche ». Opposant le souci de la « vérité » au mouvement de l’autofiction auquel des contresens la rattachent encore parfois, l’autrice, qui conçoit la littérature comme une « arme de combat » politique, a ainsi initié une forme spécifique d’autosociobiographie, qui n’est pas sans risque quant à sa reconnaissance dans le champ littéraire français contemporain.Висвітлено використання нефікційності в автосоціобіографічних творах Анні Ерно, лавреатки Нобелівської премії з літератури у 2022 році, а також літературні та політичні питання, пов’язані з розмиванням меж між літературою та соціологією. Від «трансперсонального Я» у «Місці» (La Place, Gallimard, 1984) до «колективної автобіографії» у «Роках» (Les Années, Gallimard, 2008), через свої «екстимні щоденники», описані як «етнотексти», письменниця поступово вибудовує особливу авторську позицію, в якій вона прагне бути «етнологом самої себе» та повсякденного життя «знизу», тобто з робітничого середовища, з якого вона походить, у постійному прагненні знайти «правильну» форму для таких наративів. Соціологічно обґрунтований, цей особливий літературний підхід, позначений подвійною відмовою від пасток злиднів і популістського позерства, а також постійним прагненням оформити власну рецепцію, має на меті об’єктивувати свою висхідну соціальну міграцію та міграцію своїх соціальних ровесників у мінімалістичному, навмисно скупому стилі, позірно ощадливому до літературних засобів і ефектів, який літературні критики часто описують як «пласке» або «біле» письмо. Протиставляючи своє прагнення до «правди» руху автофікції, з якою її подекуди хибно пов’язують, авторка, яка розглядає літературу як політичну «бойову зброю», в такий спосіб започаткувала специфічну форму автосоціобіографії, яка не позбавлена ризику щодо її визнання в сучасному французькому літературному полі
Голоси пам’яті жінок-авторок: наратив травматичного минулого в українській літературі на зламі ХХ–ХХІ століть
Full text linkThe article deals with the study of the representation of the traumatic past in German and Ukrainian literature. The research demonstrates the role of the “culture of memories” and its impact on the process of “overcoming the past” in the political and cultural life of the Ukrainian people. Besides, the research results show the characteristic of understanding the traumas of the past in German-speaking society. There are a lot of works of modern German literature, which are devoted to the crimes of the Nazi regime and their impact on German culture and identity. Many modern literary-critical articles explore individual and collective memory, the problem of guilt, and the difficulties of literary interpretation of the unspeakable. The work is based on research of the important works of famous scientists (T. Hundorova, Y. Polishchuk, M. Riabchuk, O. Pukhonska, M. Barabash, L. Lavrynovych, O. Yavorska, R. Holyk, K. Rutar). Ukrainian literature is analyzed as a space where post-colonial discourse manifests itself, and literary texts are an important tool for reflecting and transmitting historical events and personal and collective memories. Based on the analysis of the novels of V. Amelina “Home for Dom”, O. Zabuzhko “Museum of Abandoned Secrets” and S. Andrukhovych “Amadoka”, the authors demonstrate the traumatic past of Ukrainian individual and collective destinies. Studying such tragedies as the Holodomor, Stalinist repressions, deportations, and wars is important for the formation of national identity. These are not simple stories of Ukrainian families, but serious studies by the authors of the problem of memory. These works are an important contribution to modern Ukrainian literature, and therefore this topic is a relevant research material. In this article, the culture-historical and comparative methods are used.Досліджено репрезентацію травматичного минулого в німецькій та українській літературах. Висвітлено роль досліджень «культури спогадів» та їхній вплив на процес «подолання минулого» в політичному та культурному житті українського народу. Продемонстровано особливості осмислення травм минулого у німецькомовному суспільстві й виокремлено його ключові ознаки. Визначено, що значна кількість романів сучасної німецької літератури присвячена злочинам нацистського режиму, їхньому впливу на німецьке суспільство й ідентичність, а у літературно-критичних статтях досліджується індивідуальна та колективна пам’ять, проблема провини та труднощі літературного осмислення невимовного. Покликаючись на сучасні напрацювання вітчизняних учених (Т. Гундорової, Я. Поліщука, М. Рябчука, О. Пухонської, М. Барабаш, Л. Лавринович, О. Яворської, Р. Голика, Х. Рутар та ін), проаналізовано українську літературу як простір, де проявляється постколоніальний дискурс, а літературні тексти – як важливий інструмент відображення та передачі історичних подій, особистих і колективних спогадів. На основі аналізу романів В. Амеліної «Дім для дома», О. Забужко «Музей покинутих секретів», С. Андрухович «Амадока» продемонстровано, як травматичне минуле України відображається в індивідуальних та колективних долях. Виявлено, що опрацювання таких трагедій, як Голодомор, сталінські репресії, депортації та війни, важливе для формування національної ідентичності. Це не прості історії українських сімей, а серйозні опрацювання авторами проблеми пам’яті. Ці твори є важливим внеском у сучасну українську літературу, а тому запропонована тема становить актуальний дослідницький матеріал. Застосовано культурно-історичний та порівняльний методи
Гетероморфний вірш у румунській поезії перших десятиліть ХХ століття
Full text linkIn the article the Romanian heteromorphic verse of the early 20th century is examined. It is shown that, despite rejecting traditional norms of verse organization – such as isometry, isotony, isosyllabism, rhyme, and regular strophic patterns – these works are nonetheless based on certain versification systems. The first experiments with poetic forms were recorded specifically in syllabo-tonic verse. Such experiments include heterometric or free forms of a nontraditional type, which are constructed on the principle of graphic segmentation of the verse, meaning these works consist of regular syllabo-tonic lines but with disrupted line-length uniformity. Among them, we identify structures with a metrical dominant, where the rhythmic inertia of the text is still perceptible, and constructions with an unlimited range of line lengths, where rhythmic scansion is lost. Another manifestation of disorder is found in heterometric verses – disordered structures that combine lines written in different meters without a systematic pattern, creating a unified whole that cannot be separated into distinct components. Within such structures, we distinguish works where lines written in different syllabo-tonic meters are disorderly combined, and poems where syllabo-tonic verses alternate with tonic lines and even with free verse. Tonic disorder is represented by heteroictic forms, which appear in two types: structures with a certain regularity in the number of ictuses and inter-ictic intervals, organized into strophoids, and structures with a chaotic alternation of lines with varying ictus patterns and a wide (ranging from zero to five) inter-ictic interval range. It is demonstrated that the emergence of heteromorphic structures reflects an effort to overcome the excessive rigidity of canonical verse. Its defining feature lies in the intention to challenge the fundamental principle of homomorphism in versification techniques.Розглянуто румунський гетероморфний (неупорядкований) вірш початку ХХ століття. Показано, що всупереч відмові в організації вірша від традиційних норм: ізометрії, ізотонії, ізосилабізму, рими та регулярної строфіки, такі твори побудовані на основі певних систем віршування. Перші експерименти з віршованими формами зафіксовано саме у силабо-тоніці – вони представлені гетеростопними або вольними розмірами нетрадиційного типу. Такі форми побудовані за принципом графічного роздрібнення вірша, тобто це твори з правильними силабо-тонічними рядками, але з розхитаною чисельністю стоп у вірші. Серед них фіксуємо структури, з метричною домінантою, в яких відчувається ритмічна інерція тексту, та конструкції з нелімітованим діапазоном стопності у віршах, в яких втрачається ритмічна скандовка. Іншим проявом невпорядкованості виступають гетерометричні вірші, це невпорядковані структури з безсистемним поєднанням віршів написаних різними метрами, які знаходяться на одному рівні та не підлягають відокремленню один від одного. Серед таких структур виділяємо твори, в яких невпорядковано об’єднано рядки, написані різними силабо-тонічними метрами, та поезії, в яких спостерігається чергування силабо-тонічних версів із різними тонічними рядками і навіть із верлібром. Тонічна невпорядкованість представлена гетероіктовими формами, які виступають у двох видах: структури з певною унормованістю кількості іктів та міжіктових інтервалів, які об’єднано у строфоїди, та структури з безсистемним чергуванням різноіктових версів та з великим (від нуля до п’яти) діапазоном міжіктових інтервалів. Показано, що поява гетероморфних структур є проявом подолання зайвої жорсткості канонічного вірша, його головною ознакою виступає намагання порушити саме фундаментальний принцип гомоморфності у техніці віршування
Парареальність як структурно-смислова складова текстів фентезійного жанру
Full text linkThe paper is motivated by new perspectives in expanding the boundaries of the fantasy text analysis in the aspect of its structural and semantic components. Since the thematic context of fantasy is extremely broad, the research is predominantly focused on the plane of parareality, as a variable of the space-time continuum. The article delves into the specificity of pararealities in the texts by J. K. Rowling and S. Clarke. The common textual characteristic of the authors’ fantasy is the creation of parallel realities with the eternal confrontation between good and evil. However, J. K. Rowling offers a new, completely fictional world, the product of fictitious realities with a characteristic vagueness of geographical and temporal specificity. Instead, the novel “Jonathan Strange & Mr. Norrell” by S. Clarke clearly expresses the combination of historical and authorial contextualization (historical novel of the Napoleonic Wars and authentic mythopoetics). As a convergence of real history and fantasy genre the specific character of thematic, hermeneutic and stylistic components of the historical fantasy “Jonathan Strange & Mr. Norrell” indicates the transition from exemplification to modulation of the genre identity with the plenitude of its hypertextual links: imitation of the historical novel, compilation with fantasy format by means of mythological structures and images stylized as Celtic folklore, as well as its transformation into an alternate history. Overall, S. Clarke’s novel is considered as a fantasy genre variation with a conscious replacement of real historical events and conventional phenomena by hypothetical variations against the background of simulated pararealities.Стаття вмотивована новими перспективами розширення меж аналізу текстів фентезі. Оскільки тематичний контекст жанру фентезі надзвичайно широкий, дослідження зосереджено в площині базових структурно-семантичних компонентів, зокрема парареальності, як змінної величини просторово-часового континууму. Досліджується специфіка парареальностей у текстах Дж. К. Роулінг і С. Кларк. Спільною текстуальною ознакою творів обидвох письменниць є співіснування паралельних реальностей з одвічним протистоянням добра і зла. Проте Дж. К. Роулінг пропонує новий, повністю фентезійний світ, продукт вигаданих реалій із характерною невизначеністю географічної та часової специфіки. Натомість у романі С. Кларк “Jonathan Strange & Mr. Norrell” чітко окреслене поєднання історичної та авторської контекстуалізації (історичний роман про наполеонівські війни та автентична міфопоетика). Специфіка тематичних, герменевтичних і стилістичних компонентів історичного фентезі Сюзанни Кларк “Jonathan Strange & Mr. Norrell” за чинниками конвергенції реальної історії та фентезійного формату свідчить про перехід від екземпліфікаційної до модуляційної жанрової ідентифікації в усій повноті її гіпертекстуальних зв’язків: імітація історичного роману, у поєднанні з творами малої форми (міфами, легендами, казками, квазіісторичними оповідями), використання міфологічних структур і образів, стилізованих під кельтський фольклор, а також трансформація в альтернативну історію. Загалом роман С. Кларк розглядається як жанрова варіація фентезі зі свідомою заміною історичних подій та загальноприйнятих явищ гіпотетичними варіаціями на тлі симульованих парареальностей
Від притчевості до кінопритчі: специфіка кіноповісті І. Драча «Криниця для спраглих»
Full text linkOver the past decades, Ukrainian literary studies have been actively dealing with the interdisciplinary analysis of literary texts that are functioning on the verge of different artistic systems. This phenomenon may be explained by the tendency of art to the cross-genre transgression, which results in the complexity of text bounding principles, whereby the texts themselves are not only borrowed from other types of art or interpreted, but have also their codes creatively deformed. Today, however, the issue of genre continuity in the discourse of the poetics of intermediality is getting especially significant, and in particular, the issue of the specifics of the reception and transformation of literary genres in cinematography. The cinematic novella “A Spring for the Thirsty” (1964) by I. Drach is a text that is close in its parameters to the peculiarities of parable poetics, which has been fully implemented in the film by Y. Ilyenko (1965). Direct instruction and unambiguous didacticism (characteristic of the parable genre) are reinforced by philosophical reflection (from prologue to epilogue). The key character is portrayed primarily through the psychological motivation of his actions, with features of a certain idealization of the image in the dichotomous tandem of “parents and children”. In terms of parable specifics, particular emphasis has been laid on the tendency to special generalization, which is marked with the highest degree of conventionality, the principle of abstraction of the idea, and the universality of the chronotope. I. Drach actively uses dreams or visions (metaphorical or symbolic) that are montaged with the main events of the text, thus relaying old Levko’s inner experiences, sub-consciousness, fears, or hopes, while blurring the line between reality and unreality. The use of such duality in the narrative of the text, reinforced by the active insertion of intertextual and intermedial codes, offers a deep philosophical subtext inherent in the parable.В останні десятиліття в українському літературознавстві активно функціонують міждисциплінарні практики аналізу літературних текстів, що знаходяться на межі різних мистецьких систем. Це можна пояснити загальною тенденцією мистецтва до міжвидової трансгресії, що спричиняє ускладнення принципів організації текстів, які не тільки запозичують, інтерпретують, а й креативно деформують коди текстів, запозичених з інших видів мистецтва. Сьогодні особливо актуальна проблема жанрової спадковості в дискурсі поетики інтермедіальності, зокрема, питання специфіки рецепції та трансформації літературних жанрів у кіномистецтві. Кіноповість «Криниця для спраглих» (1964) І. Драча є текстом, за своїми параметрами близьким до особливостей притчевої поетики, яка повною мірою зреалізована в однойменному фільмі Ю. Іллєнка (1965). Пряме повчання, недвозначний дидактизм, характерний для жанру притчі, підсилений філософською рефлексією (від прологу до епілогу). Зображення ключового персонажа відбувається, насамперед, через психологічну вмотивованість його вчинків, із рисами певної ідеалізації образу в дихотомному тандемі «батьки і діти». В аспекті притчевої специфіки фіксуємо тяжіння до узагальнення, особливого, характерного своєю вищою мірою умовності, принцип абстрагування ідеї, універсальність хронотопу. І. Драч активно вдається до зображення снів, видінь (метафоричних, символічних), монтажно зчеплених з основними подіями тексту – за допомогою такого прийому ретранслюються внутрішні переживання, підсвідомість, страхи чи надії старого Левка, водночас стираючи межу між реальність та ірреальністю. Використання такої двоплановість у наративі тексту, підсилене активним застосування інтертекстуальних та інтермедіальних кодів, пропонує властивий притчі глибокий філософський підтекст
Імплементація компесаторно-терапевтичної функції релігії в художній літературі (на прикладі твору Вільяма Пола Янґа «Хижа»)
Full text linkThe article explores the compensatory and therapeutic function of religion in fiction through the example of William Paul Young’s novel “The Shack”. The analysis is conducted from an interdisciplinary perspective that integrates theological, philosophical, and literary approaches. The central plotline of the novel revolves around the existential struggle of the protagonist, Mack, who undergoes profound spiritual and axiological despair following the loss of his child. The symbolic space of the novel, built on religious imagery and biblical references, provides a foundation for understanding pain, despair, and faith as interconnected elements of human existence. The author examines the literary text, which abounds in religious symbols and images, as a therapeutic tool that allows the reader, through empathizing with the characters, to reflect on their own experiences of suffering, discover pathways toward spiritual transformation, and restore trust in higher values. Particular attention is given to the triad of characters – Mack, Nan, and Missy – who symbolize struggle, trust, and love as key stages of the human spiritual journey. The article emphasizes the significance of such narratives in times of war, when a crisis of meaning and the loss of orientation necessitate the spiritual revitalization of individuals. It concludes that the synergy of the artistic and religious dimensions in literature holds potential for fostering spiritual resilience, where suffering is perceived as a space for encountering the transcendent, and the literary text serves as a medium for therapeutic catharsis and the restoration of life resources for communication and creativity.Досліджено компенсаторно-терапевтичну функцію релігії в художній літературі на прикладі роману Вільяма Пола Янґа «Хижа». Аналіз роману здійснено в міждисциплінарному ключі, що поєднує богословський, філософський та літературознавчий підходи. Центральною сюжетною лінією твору є екзистенційна боротьба головного героя Мака, який переживає глибокий духовно-ціннісний розпач через втрату дитини. Символічний простір роману, побудований на релігійних образах і біблійних відсилках, створює підґрунтя для осмислення болю, відчаю та віри як взаємопов’язаних елементів людського буття. Авторка розглядає художній текст, що рясніє релігійними символами та образами, як терапевтичний інструмент, що дозволяє реципієнтові через співпереживання героям піддати рефлексії власний досвід страждання, знайти шляхи до духовної трансформації і відновлення довіри до вищих цінностей. Особлива увага приділена тріаді образів Мака, Нен і Міссі, що символізують боротьбу, довіру та любов як ключові етапи духовного шляху людини. Стаття підкреслює значущість таких наративів в умовах війни, коли криза смислів і втрата орієнтирів викликають потребу духовної ревіталізації особистості. Зроблено висновок про потенціал синергії художнього та релігійного в літературі для формування духовної стійкості, де страждання розглядається як простір зустрічі з трансцендентним, а художній текст – як інструмент для терапевтичного катарсису й відновлення життєвих ресурсів комунікації та творчості