Pytannia literaturoznavstva (E-Journal)
Not a member yet
425 research outputs found
Sort by
Науково-мемуарна книга Тараса Франка «Про батька»: історія видання, цензура і радянська кон’юнктура
Full text linkThe article is devoted to the scientific memoir book “About the Father” (1956) by Taras Franko (1889–1971), the eldest son of Ivan Franko. The purpose of the study is to reveal the history of the publication of the book “About the Father”, to find out the circumstances of its writing, censorship and cutting out “unwanted” text fragments, to find out the author’s true creative intentions and the real conditions of Soviet reality that influenced the structure and content of the book. The study is based on historical and documentary research using analytical, synthetic, biographical, cultural, historical, and genological methods. The novelty of the study lies in the comprehensive coverage of the history of the publication of the scientific memoir book “About the Father”, the comprehension and introduction into scientific circulation of a number of facts and documents that were in public and private archives and were out of the attention of researchers. On the basis of the analysis of new facts and texts, conclusions are drawn about the peculiarities of Taras Franko’s creative style in the period of the 50s and 60s of the twentieth century. It’s found that the book “About the Father” reflected, on the one hand, the author’s own intentions designed to preserve and convey to society the true image of his father, and on the other hand, it represented the messages and opportunistic ideologemes that the Soviet government broadcast through the son of the famous classic. Often, both of these factors were combined in one text, creating a strange mix of truth and frankness with outright lies, concealments, and distortions. The writing, compiling, publishing, and reprinting of the scientific memoir book “About the Father” demonstrates the complex process of Taras Franko’s adaptation as the son of a famous classicist to the Soviet system, its ideologemes, and propaganda goals. Most of Taras Franko’s texts that showed the writer as a living person weren’t included in the book and today constitute a valuable layer of factual material that their author tried to convey to society. The book “About the Father” was doomed to become only a sample of what was allowed, the official studies about Franko.Висвітлено науково-мемуарну книгу «Про батька» (1956) Тараса Франка (1889–1971), старшого сина Івана Франка. Мета студії – розкрити історію видання книги «Про батька», з’ясувати обставини її написання, цензурування і купюрування, випрозорити справжні творчі інтенції автора та реальні умови радянської дійсності, які вплинули на структуру і зміст книги. Розвідка базується на історико-документальних розшуках з використанням аналітичного, синтетичного, біографічного, культурно-історичного, генологічного методів. Новизна дослідження полягає в комплексному висвітленні історії видання науково-мемуарної книги «Про батька», осмисленні й уведенні до наукового обігу низки фактів і документів, які перебували в державних та приватних архівах, знаходилися поза увагою дослідників. На підставі аналізу нових фактів та текстів зроблено висновки про особливості творчого стилю Тараса Франка періоду 50–60-х років ХХ ст. З’ясовано, що книга «Про батька» відображала, з одного боку, власні інтенції автора, покликані зберегти і донести до суспільства правдивий образ батька, а з іншого, – репрезентувала посили та кон’юнктурні ідеологеми, які через сина відомого класика транслювала радянська влада. Часто обидва ці чинники поєднувалися в одному тексті, витворюючи химерний мікс правди і відвертості з відвертою неправдою, замовчуваннями й перекрученнями. Написання, комплектування, видання і перевидання науково-мемуарної книги «Про батька» засвідчує складний процес пристосування Тараса Франка як сина відомого класика до радянської системи, її ідеологем та пропагандистських цілей. Більшість текстів Тараса Франка, які показували письменника як живу людину, не увійшли до книги і сьогодні становлять цінний пласт фактажу, який намагався донести до суспільства їх автор. Книга «Про батька» приречена була стати тільки вибіркою дозволеного – офіційного франкознавства
Народження ідентичності з духу мови: semiotic vs symbolic в романі Джин Ріс “Безкрає Сарґасове море”
Full text linkThe literary analysis of British woman writer J. Rhys’s novel “Wide Sargasso Sea” (1966) – as the subject of the present paper – is based on French literary scholar J. Kristeva’s concept of the differentiation of the semiotic and symbolic modalities of language as a source of the process of personal identification. The study of the poetical structure of the text made it possible to reveal and investigate the mechanism of the protagonists’ identity formation as a complex, long-term, dynamic process that arises as a result of dialectical fluctuations between the semiotic and symbolic aspects of the author’s writing. The pre-Oedipal speech of the subconscious, expressed in disorderly drives and impulses, connected with the maternal body and nature, constitutes the semiotic aspect of the identification process. In J. Rhys’s novel, it is realized in madness discourse, oneiric visions, and the natural world, which indicate the ambivalent essence of the female protagonist, Antoinette. Instead, the novel’s composition, based on the “grammar” and “syntax” of the symbolic aspect of the character’s identification, reveals the simultaneous presence of the semiotic in it. The narrative structure of the novel, marked by phenomena of discursive shifts, omissions, gaps, or repetitions, demonstrates the destruction of the symbolic and, at the same time, the subordination of the semiotic to it. It manifests itself at the level of narrative diversity and chaos, characterized by the variability and fluidity of central and secondary, male and female narrators and the shift in the perspective of their narratives, built on the principle of linearity, cyclicality, or zigzagging; nevertheless, it is founded on the rules of internal symmetry, proportionality, and binarism inherent in the narrative discourses of the text.В основу літературознавчого аналізу роману британської письменниці Дж. Ріс «Безкрає Сарґасове море» (1966 р.) – об’єкта запропонованої наукової статті – покладено концепцію французької літературознавиці Ю. Крістевої про диференціювання семіотичної і символічної модальності мови як джерела ідентифікаційного процесу особистості. Вивчення поетикальної структури тексту дозволило виявити і дослідити механізм формування ідентичності протагоністів як складний, тривалий, динамічний процес, що виникає внаслідок діалектичних коливань семіотичного і символічного аспектів письма авторки. Дологічне мовлення підсвідомості, виражене невпорядкованими імпульсами й інстинктами та пов’язане з материнським тілом і світом природи, що становить семіотичний аспект ідентифікаційного процесу, у текстуальному вимірі роману реалізується в поняттєвій площині дискурсу божевілля, оніричних видінь і світу природи, які моделюють амбівалентність жіночого єства його протагоністки Антуанетти. Натомість композиція роману, опираючись на «граматику» і «синтаксис» символічного аспекту смислової ідентифікації персонажа, виявляє одночасну присутність в ньому і семіотичного. Наративна складова роману, позначена явищами дискурсивних зсувів, пропусків, щілин чи повторів, демонструє руйнацію символічного і водночас підпорядкування йому семіотичного. Вона проступає на рівні оповідної строкатості і хаотичності, що характеризується мінливістю і плинністю центральних та другорядних, чоловічих і жіночих персонажів-нараторів та зміщенням перспективи нарації, вибудованої за принципом лінеарності, циклічності чи зиґзаґоподібності; разом з тим опирається на засади внутрішньої симетрії, пропорційності і бінарності, властиві оповідним пластам твору
Жанр на межі: новаторські риси чеської містичної прози
No full textAutor přítomného příspěvku se zabývá vývojem české záhadologické prózy od 60. let 20. století, který se zrodil ze specifického oddílu science fiction prostřednictvím postupného přechodu k problému záhady, tajemství, které vyjadřují přesvědčení o mimozemském původu lidstva, což by mohlo radikálně změnit celý koncept dějin Země a naši znalost počátku a konce vesmíru. Tento typ nonfikce (věcné literatury) a často umělecký ráz krásné literatury (fiction), který se zbavuje odpovědnosti za striktní racionalismus a jediný správný pohled sdílený vědeckým mainstreamem. Autoři tohoto typu prózy velmi často využívali žánrových masek k vyjádření reálných výzkumných záměrů. Později přestaly být ostýchaví a začali tvořit reálnou literaturu faktu, která se pohybovala přes hranice fikce a nonfikce (krásné a věcné literatury) jako většina světových bestsellerů. Seskupení takových děl a skupin jejich autorů vytvořilo speciální kánon, který – jako jiné žánry nebo typy literatury – má své fanoušky a také ostré kritiky. Autor přítomného příspěvku se zaměřuje na dvě hlavní postavy tohoto proudu – Ludvíka Součka (1926–1978) a Arnošta Vašíčka (nar. 1953), aniž by se vyhýbal jejich předchůdcům ve světové meziliterární komunitě. Přítomný příspěvek dochází k závěru, že zvláště tento žánrový typ má obrovský potenciál rozvoje a spojování různých poetologických vrstev jak fikce, tak nonfikce a propojuje je tím nejplodnějším způsobem. Z hlediska literární vědy hrají tyto artefakty klíčovou roli ve světové literatuře, alespoň nejčtenější a nejčtivější, která obsahuje také silné prvky skutečné kreativity.The author of the present contribution deals with the development of the Czech enigmatic prose since the 1960s which arose from a specific branch of classical science fiction by means of the gradual transition to the problem of enigma expressing the cinviction of the extraterrestrial origin of humankind which might radically change the whole concept of history of the Earth and our notion of the rise and fall of cosmos.This type of nonfiction has often an artistic character of belles lettres (fiction) which absolved of the responsibility for strict rationalism and the only right views shared by the science mainstream. The authors of this type of prose quite frequently used genre masks for expressing their real research intentions. Later they ceased to be so timid and started create the real literature of the fact that moved along the boundary of fiction and nonfiction like the majority of world bestsellers. The clusters of such works and the groupings of their authors have been formed the special canon having – as a other genres or types of literature – its fandom and also sharp critics. The author of the present contribution focused on two main figures of this current – Ludvík Souček (1926–1978) and Arnošt Vašíček (born 1953) – not avoiding their predecessors in world interliterary community. The present contribution came to the conclusion that especially this genre type has an immense potential to develop and link various poetological strata of both fiction and nonfiction permeating them in most prolific way. From the point of view of literary scholarship these artefacts have been playing the key role in world literature, at least the most read and readable which lasu contains strong elements of genuine creativity.Простежено розвиток чеської містичної прози з 1960-х років, яка народилася з окремого розділу наукової фантастики через поступовий перехід до проблеми таємниць, які виражають віру в позаземне походження людства, що може радикально змінити всю концепцію історії Землі та наші знання про початок і кінець Всесвіту. Це тип нехудожньої літератури (non-fiction) і часто художня якість художньої літератури (fiction), яка звільняється від відповідальності за суворий раціоналізм і єдино правильний погляд, який поділяє науковий мейнстрім. Автори цього типу прози дуже часто використовували жанрові маски для вираження справжніх дослідницьких намірів. Пізніше вони почали створювати справжній нон-фікшн, який перетинав межі фікшн і нон-фікшн (красного письменства та фактологічної літератури), як і більшість світових бестселерів. Групування таких творів та їх авторів створило особливий канон, який, як і інші жанри чи види літератури, має своїх шанувальників і гострих критиків. Зосереджуено увагу на двох головних постатях цієї течії – Людвіку Соучеку (1926–1978) та Арношту Вашичеку (нар. 1953), не оминаючи при цьому їхніх попередників у світовій міжлітературній спільноті. Зроблено висновок, що саме цей жанровий тип має величезний потенціал для розвитку та зв’язку різних поетичних пластів як художньої, так і нон-фікшн і поєднує їх у найплідніший спосіб. Зробленно висновок, що ці артефакти відіграють ключову роль у світовій літературі, принаймні найбільш читаній і читабельній
Сучасне телепрочитання роману І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»: семіотичний аспект
Full text linkThis article meticulously examines the semiotic aspects of the contemporary televisual adaptation of I. Nechuy-Levytsky’s story “Kaidash’s Family”, directed by N. Vorozhbyt. It outlines the intricate specifics of the adaptation process against its historical backdrop, with particular focus on the temporal shift to the modern era (2010–2014) and subsequent thematic reinterpretations. The semiotic ramifications interwoven into the translation of literary language and the visual lexicon of the film have been scrutinized. Through a comprehensive analysis of narrative structure, thematic motifs, and ideological reconfigurations, the transformation and reinterpretation of semiotic signifiers from a literary source into a cinematic medium are elucidated. The adaptation strategically diverges from the original literary source, skillfully introducing new thematic elements such as rampant consumerism, rural unemployment, and a crisis of cultural identity. This transformative process entails the nuanced decoding of literary signs into visual and auditory realms, wherein cinematic techniques are employed to encapsulate the essence of the original narrative. The intricate intertextual dialogues embedded in the adaptation are also examined, highlighting the adept utilization of audiovisual cues such as motifs from radio news to convey multifaceted layers of meaning to the audience. The portrayal of landscapes and visual elements in both iterations is juxtaposed to discern subtle disparities in the depiction of the Ukrainian countryside. It is concluded that the creative ethos of the adaptation hinges on cross-mediality and the synergistic interaction of artistic mediums, engendering a synesthetic experience for the audience. By adeptly navigating the intricate interplay between literary and cinematographic signifiers, the screen adaptation adeptly reshapes the narrative landscape for modern viewers, while preserving the essence of I. Nechuy-Levytsky’s original work.Детально проаналізовано семіотичний аспект сучасної телеекранізації повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» режисерки Н. Ворожбит. Окреслено складну специфіку адаптаційного процесу на його історичному тлі, особливо акцентуючи увагу на часовому перенесенні на сучасний період (2010–2014 рр.) та наступних тематичних реінтерпретаціях. Досліджено семіотичні наслідки, вплетені у переклад літературної мови та у візуальний лексикон фільму. Завдяки вичерпному аналізу наративної архітектури, тематичних лейтмотивів та ідеологічних реконфігурацій окреслено спосіб, у який семіотичні означники з літературного джерела зазнають трансформації та реінтерпретації в кінематографічному середовищі. Визначено, що адаптація стратегічно відхиляється від оригінального літературного джерела, спритно вводячи нові тематичні елементи, такі як метушня споживацтва, сільське безробіття та криза культурної ідентичності. Цей трансформаційний процес передбачає тонке декодування літературних знаків у візуальні та слухові регістри, де в адаптації застосовуються кінематографічні техніки, щоб охопити суть оригінального наративу. Проаналізовано також складні інтертекстуальні діалоги, вбудовані в адаптацію, наголошуючи на вмілому використанні аудіовізуальних сигналів, таких як мотиви радіоновин, щоб передати багатогранні шари значення аудиторії. Зображення пейзажів і візуальних елементів в обох ітераціях зіставлено, щоб розпізнати тонкі відмінності в зображенні українського села. Визначено, що творчий етос адаптації спирається на крос-медіальність і синергетичну взаємодію художніх медіумів, породжуючи синестетичний досвід для аудиторії. Вміло орієнтуючись у складній взаємодії літературних і кінематографічних означників, екранізація плавно змінює наративний ландшафт для сучасних глядачів, зберігаючи при цьому квінтесенцію оригінального твору І. Нечуя-Левицького
До літературних ювілеїв: Йоганн Вольфганг фон Ґете, Костянтин Ушинський, Олена Пчілка, Вільям Сомерсет Моем, Ернест Гемінґвей
Full text linkTo Literary Anniversaries: Johann Wolfgang von Goethe, Kostiantyn Ushynsky, Olena Pchilka, William Somerset Maugham, Ernest HemingwayДо літературних ювілеїв: Йоганн Вольфганг фон Ґете, Костянтин Ушинський, Олена Пчілка, Вільям Сомерсет Моем, Ернест Гемінґве
До питання розмежування фантастики і фентезі
Full text linkThe article under studies deals with the issue of differentiating between the genres of science fiction and fantasy within contemporary literary theory. Particular emphasis has been laid on historical, theoretical, and receptive approaches to the evolution of these two genres. The article regards the concept of the genre matrix, which reflects the key invariants and dynamic changes in the genre nature of literary texts and focuses on the views of G. Genette, T. Todorov, J.-M. Schaeffer, as well as contemporary Ukrainian researchers who offer innovative approaches to the study of genre evolution. The article also traces up how fiction, which historically emerged at the intersection of mythology, folklore, and epic, evolved into meta-genre forms such as science fiction and fantasy. It considers the specifics of the simulative chronotope, which combines the real and the imaginary, intertextuality as a key element of genre construction, as well as the receptive orientation of the genre. The concepts of genre transformation and modification, which affect the transformation of genres into new forms, are analyzed separately. The study also emphasizes the differences and common features between science fiction and fantasy, in particular, through the criteria of chronotope, motivation of events, and receptive specificity of texts. It suggests regarding fantasy as a meta-genre with a wide range of varieties, from epic to philosophical. The differentiation of the fantastic deepens the understanding of genre boundaries and mechanisms of literary dynamics.Розглянуто проблеми розмежування жанрів фантастики та фентезі у межах сучасної літературознавчої теорії. Увагу зосереджено на історичних, теоретичних та рецептивних підходах до еволюції цих жанрів. Проаналізовано концепцію жанрової матриці, що відображає ключові інваріанти та динамічні зміни жанрової природи літературних текстів. Особливу увагу приділено поглядам Ж. Женетта, Ц. Тодорова, Ж.-М. Шеффера, а також сучасних українських дослідників, які пропонують інноваційні підходи до вивчення жанрової еволюції. Простежено, як фантастика, що історично виникла на перетині міфології, фольклору та епосу, еволюціонувала до метажанрових форм, таких як наукова фантастика та фентезі. З’ясовано специфіку симулятивного хронотопу, який об’єднує реальне та уявне, інтертекстуальність як ключовий елемент жанрової побудови, а також рецептивна спрямованість жанру. Окремо висвітлено поняття жанрової трансформації та модифікації, які впливають на перетворення жанрів у нові форми. Акцентовано відмінності та спільні риси між фантастикою і фентезі, зокрема, через критерії хронотопу, мотивування подій та рецептивну специфіку текстів. Запропоновано розглядати фентезі як метажанр із широким спектром різновидів, від епічного до філософського. Через диференціацію фантастичного поглиблено розуміння жанрових меж і механізмів літературної динаміки
Життя як мандрівка: подорожні нариси Петра Франка
Full text linkThe article reveals the early period of work of Petro Franko (1890–1941) as a representative of the literary Franko dynasty (the youngest son of Ivan Franko). The exploration is based on historical-documentary searches, in particular archival and library. The scientific novelty of the exploration lies in consideration of Petro Franko’s travel essays , which for a long time were out of the attention of researchers due to the prohibition the figure of Ivan Franko’s son in Soviet literary studies. Petro Franko’s life was cut short by the totalitarian Stalinist regime and in consequence of his works were overlooked by researchers. The main attention is focused on the consideration of travel (traveling) essays appeared in the works of Peter Franko as a result of his passion for sports and tourism. The peculiarities of new thematic genre types of essays and reports are clarified: ski essays and ski reports (from the English ski – skiing). A significant number of texts on the topic of skiing in his work and their cross-cutting content and poetic features give the right to claim about Petro Franko’s complete ski text as a phenomenon of sports and travel literature and journalism. The corpus of texts united by the topos of mountains is also taken into consideration. Ivan Franko’s love for traveling in Pidgirya and Chornagora, attached to his children, was also reflected in the work of his son Petro. It is asserted that the son continued and developed the mountain (in particular the Carpathians) text of his father (in his Boykivsko-Pidgirnyi and Hutsulsko-Verkhovynskyi variations). Peter Franko’s travel essays enriched the mountain (Carpathian) text of Ukrainian literature.Розкрито ранній період творчості Петра Франка (1890–1941) як представника літературної династії Франків (наймолодшого сина Івана Франка). Розвідка базується на історико-документальних (зокрема, архівних та бібліотечних) розшуках. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні подорожніх нарисів Петра Франка, які довгий час перебували поза увагою дослідників через заборону постаті Франкового сина у радянському літературознавстві. Життя Петра Франка обірвав тоталітарний сталінський режим, тому його доробок залишався поза увагою дослідників. Головну увагу зосереджено на розгляді подорожніх (мандрівних) нарисів, які з’явилися у доробку Петра Франка внаслідок захоплення спортом і туризмом. З’ясовано особливості нових тематичних жанрових різновидів нарисів і репортажів: скай-нариси і скай-репортажі (від англ. ski – лижі). Значна кількість текстів лижної тематики в його доробку та їхні наскрізні змістові й поетикальні особливості дають право говорити про цілісний скай-текст Петра Франка як явище спортивної й мандрівничої літератури і публіцистики. Розглянуто корпус текстів, об’єднаних топосом гір. Любов до мандрів Підгір’ям і Чорногорою, яку прищепив своїм дітям Іван Франко, знайшла відображення й у творчості його сина Петра. Стверджено, що син продовжував та розвивав гірський (а саме карпатський) текст свого батька (у його бойківсько-підгірському та гуцульсько-верховинському різновидах). Подорожні нариси Петра Франка збагатили гірський (карпатський) текст української літератури
Музична поліфонія модерністичного тексту: британська / українська жіноча перспектива
Full text linkThe subject of scientific research is a comparative analysis of the British and Ukrainian women writers short stories from the perspective of the interaction of literature and music in the period of modernism. This approach involves considering music as an expression of the specific modernist worldview of writers, passed through the prism of the inner “Self” of the female personality. It is based on the literary analysis of the works of V. Woolf “String Quartet”, K. Mansfield “The Singing Lesson”, “Weak Heart” and “Spring Pictures”, D. Vikonska “Polonaise D-moll Chopin (op. 71, No. 1)”, “Prelude of fis-dur No. 2, Vasil Barvinsky”, “Music” and I. Vilde “Pianist”, “Oriental Melody” and “Bizarre Heart”. The study of the phenomenon of musicalization of prose, based on the concept of the famous intermedialist W. Wolf, allows us to identify various forms of its presentation. In the content aspect, we can talk about the presence of two varieties of thematization of music in mentioned literary texts: intra- and paratextual thematization. In the structural aspect, all three forms of imitation are represented: verbal music; imaginary content analogy, expressed mainly in the associative imagery of water (love); a formal and structural analogy, presented as an imitation of musical macroforms (quartet and fuget) and microforms (compositional technique of polyphony). A notable feature of this study is the discovery of original creative parallels in the poetics of modernist women writers – simultaneously at the intersection and within the national literatures. Imaginary content analogies are related to the writing style of Ukrainian and British women writers – D. Vikonska and V. Woolf, as well as I. Vilde and K. Mansfield; the imitation form of musical microforms reveals the internal stylistic similarity of both British and Ukrainian literatures: amplification constructions in V. Woolf and K. Mansfield writings, on the one side and syntactic modifications of key reference lexemes in D. Vikonska and I. Vilde, on the other side.Предметом наукового дослідження є порівняльний аналіз малої жіночої прози британських і українських письменниць з перспективи взаємодії літератури і музики в період модернізму. Такий підхід передбачає розгляд музики як вираження питомо модерністичного світовідчування письменниць, пропущеного крізь призму внутрішнього «я» жіночої особистості. Він здійснений на основі літературознавчого аналізу творів В. Вулф «Струнний квартет», К. Менсфілд «Урок співу», «Слабке серце» і «Весняні замальовки», Д. Віконської «Полонез D-moll Шопена (op. 71, № 1)», «Прелюдія фіс-дур № 2 Василя Барвінського», «Музика» та І. Вільде «Піаніст», «Східна мелодія» і «Химерне серце». Вивчення явища музикалізації прози, що ґрунтується на концепції відомого інтермедіаліста В. Вольфа, дозволяє виявити різні форми її презентації. У змістовому аспекті можемо говорити про наявність двох різновидів тематизації музики в літературі: інтра- і паратекстуальної тематизації. У структурному аспекті представлено всі три форми імітації: словесна музика; образно-змістова аналогія, виражена головно в асоціативній образності води (кохання); формально-структурна аналогія, подана як імітація музичних макроформ (квартет і фугета) і мікроформ (композиційний прийом поліфонії). Прикметною особливістю цього дослідження є виявлення оригінальних творчих паралелей в поетиці письменниць-модерністок – на перетині і в межах національних літератур. Образно-змістові аналогії споріднюють манеру письма українських і К. Менсфілд; імітаційна форма музичних мікроформ виявляє внутрішню стильову спільність британської літератури: ампліфікаційні конструкції у В. Вулф і К. Менсфілд – та української літератури: синтаксичні модифікації ключових опорних лексем у Д. Віконської й І. Вільде
Антропоніми в романі Ф. Перетті «Візит»
Full text linkThe article examines important anthroponyms in the novel “The Visit” by Frank Peretti, an outstanding author in the genre of Christian fiction whose works are on a par with the stories and novels of Tolkien and Lewis. Anthroponyms in this work of Peretti acquire importance due to the deep meaning connection with the literary, biblical tradition, revealed thanks to the application of the method of careful reading. The author’s naming of his characters testifies to his vision of the text, characters, language picture of the world, and reality, is a factor that determines the ideological and semantic level of the work. Therefore, similar studies open perspectives in these areas. The investigation focuses on the anthropoms of several characters with variants of the name Maria, which also include a significant element of symbolism, several names that belong to one character and reflect the evolution of the hero and his self-identification, mutual reinforcement of the names and surnames of the characters. Thus, for example, the set of names associated with Brandon Nichols (Justin Cantwell) reveals his evolution from a person who succumbs to suffering to a false messiah with signs of false brilliance and pathos. The advantage of this study is taking into account the functionality of anthroponyms, which, thanks to their widespread use, contribute the quality of characters some objects of the story (for example, a church dedicated to the Virgin of the Fields). The mutual strengthening of the meaning of different degrees of anthroponyms can be traced both in characters with a tendency towards a clear homogeneous positive orientation (Marian Ciardelli, Kyle Sherman) and in a hero with a more diverse range of evaluation of personality qualities (Brandon Nichols). The presence of different, unrelated, or little related meanings of the name helps to create a three-dimensional image of the hero, as in the case of Brandon Nichols, and leave the reader free for his/her perception and interpretation of the characters.Розглянуто важливі антропоніми у романі «Візит» Френка Перетті – непересічного автора у жанрі християнської фантастики, твори якого ставлять у один ряд із повістями та романами Толкіна та Льюїса. Антропоніми у цьому творі Перетті набувають особливої ваги через глибинний значеннєвий зв’язок із літературною, біблійною традицією, що оприявнюється завдяки застосуванню методу уважного читання. Надання автором імен своїм героям свідчить про його бачення тексту, персонажів, мовної картини світу, дійсності, є одним із факторів, що визначає ідейно-смисловий рівень твору. Тому подібні дослідження відкривають широкі перспективи у цих сферах. Розвідка зосереджена на таких антропонімах твору, як низка персонажів із варіантами імені Марія, які також включають вагомий елемент символічності, ряді імен, що належать одному персонажу й віддзеркалюють еволюцію героя та його самоідентифікацію, взаємне підсилення імен та прізвищ персонажів. Так, набір імен, пов’язаний із Брендоном Ніколсом (Джастіном Кентвелом), виявляє еволюцію персонажа від особи, яка зазнає страждання, до лжемесії з ознаками фальшивого блиску та пафосу. Перевага дослідження – врахування функціональності антропонімів, що, завдяки широкому використанню, сприяють наданню якості персонажів об’єктам оповіді (наприклад, церква, присвячена Богородиці полів). Взаємне посилення значеннєвості різного ступеня антропонімів можна простежити як у персонажів із тенденцією до виразної гомогенної позитивної спрямованості (Меріан Чярделлі, Кайл Шерман), так і в героя з більш різноманітною гамою оцінки якостей особистості (Брендон Ніколс). Саме наявність різних, непов’язаних чи мало пов’язаних між собою значень імені допомагає створити об’ємний рельєфний образ героя (як-от у випадку із Брендоном Ніколсом) і залишити читачу свободу для власного сприйняття та трактування персонажів
Соціокомунікативна практика Юрія Федьковича як діалог культур
Full text linkThe history of Yuriy Fedkovych is represented not so much in a global sense as in an existential one – considering that every individual we communicate with represents a new distinct culture. Initially, the specific system of the writer’s connections with his closest environment, especially his father, A. Hordynsky de Fedkovych, is examined, indicating the validity of purely ethnic peculiarities of Bukovynian Hutsuls’ communication in the discussed situation and the “textual”, dialogic openness of Y. Fedkovych’s literary and public activities to Others. Then, various forms of the artist’s relationships with Others are distinguished. These are primarily relationships of unity, dialogic communication, subordinated to high democratic-cultural goals and connected with literature and creative practice. This refers to contacts with his sister Mariia, selected representatives of creative intelligentsia (R. Rothkähl, E.-R. Neibauer, A. Kobyliansky and K. Horbal, E. Maroshani, D. Taniachkevych, M. Drahomanov, S. Smal-Stotsky). In relationships with peasants and fellow soldiers, Y. Fedkovych similarly demonstrated not an authoritarian, imperative, but a subject-to-subject style of communication and received high humanistic values in return. However, sometimes these dialogues, due to the utilitarian human nature of some Others, were unable to develop into a full-fledged dialogue of cultures. The circumstances of Y. Fedkovych’s complicated communication with the native intelligentsia and himself in the second half of his life (from the mid-1860s) are examined, which was a reaction to lower forms of relationships between communicants – pseudo-dialogical, even utilitarian, but not complete. Then, conversations with books compensated for the deficit of human attention, which was a form of genuine dialogue of cultures. It is concluded that Y. Fedkovych’s limited communication with contemporaries largely prompted him to communicate with them and all Others through his creative work. The writer possessed a high level of culturological thinking, effectively received and transmitted values of native and foreign cultures, thus he can be considered perhaps the brightest carrier of his ethnic community’s cultural code into the broadest cultural context.Історія Юрія Федьковича репрезентована не стільки в глобальному сенсі, скільки в буттєвому – з урахуванням, що кожен індивід, з яким ми спілкуємося, є новою особливою культурою. Спочатку розглянуто специфічну систему зв’язків письменника з найближчим оточенням, зокрема батьком, А. Гординським де Федьковичем. Указано на чинність в обговорюваній ситуації суто етнічних особливостей комунікації буковинських гуцулів, а також на «текстуальну», діалогічну відкритість письменницької і громадської діяльності Ю. Федьковича для Інших. Затим виокремлено різні форми взаємин митця з Іншими. Це взаємини передовсім єднання, діалогічного спілкування, підпорядковані високим демократично-культурницьким цілям і пов’язані з літературою та творчою практикою. Маємо на увазі контакти із сестрою Марією, деякими представниками творчої інтелігенції (Р. Роткелем. Е.-Р. Нойбауером, А. Кобилянським та К. Горбалем, Е. Марошані, Д. Танячкевичем, М. Драгомановим, С. Смаль-Стоцьким). У стосунках із селянами й товаришами по жовнірській службі Ю. Федькович так само продемонстрував не авторитарний, імперативний, а суб’єкт-суб’єктний стиль спілкування й отримав у відповідь високі гуманістичні цінності. Та іноді ці діалоги через утилітарну людську природу декого з Інших були неспроможні перерости в повноцінний діалог культур. Висвітлено обставини ускладненої комунікації Ю. Федьковича з питомою інтелігенцією та й самим собою в другій половині життя (від середини 1860-х років), що було реакцією на нижчі способи взаємин між комунікантами, – псевдодіалогічні, навіть утилітарні, але не повноцінні. Тоді поетові компенсували дефіцит людської уваги бесідування з книжками, що було формою справжнього діалогу культур. Зроблено висновок, що обмежена комунікація Ю. Федьковича із сучасниками значною мірою спонукала його комунікувати з ними та й усіма Іншими у творчості. Письменник володів високим рівнем культурологічного мислення, результативно приймав і транслював цінності рідної та чужих культур. Отже, може вважатися чи не найяскравішим носієм культурного коду своєї етноспільноти в якнайширший культурний контекст