ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Вплив терапії на розвиток віддалених суглобових та позасуглобових наслідків у дорослих пацієнтів з ювенільним ревматоїдним артритом
Get PDFAim of the research: to evaluate the effect of therapy on the development of articular and extra-articular damages in adult patients with JIA.Materials and methods: the study included 163 patients aged >18 years, with a JIA according to the ILAR classification. The study did not include patients with disease duration <3 years. The JADAS-10 disease activity, functional capacity (HAQ), articular (JADI-A) and extra-articular (JADI-E) damages of JIA were evaluated. The received therapy, a dose and duration of reception of various medications were analyzed.Results. JADI-A>1 was detected in 36.9 %, and JADI-E>1 was detected in 30.7 % of patients. Remission was diagnosed in 37 (41.6 %) patients with JIA. Most patients (67 %) had previously taken glucocorticoids (GC). Only 25 % of patients received GC at the time of observation, 28 (17.2 %) received only non-steroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs), 134 (82.2 %) – disease-modifying anti-rheumatic drugs (DMARDs). Biological therapy (BT) was received earlier or at the time of the examination in 23.9 % of patients. JADI-A was more frequently observed in RF-negative polyarthritis (47.1 % of patients vs 15.5 %, p<0.05). Presence of articular damages (JADI-A>1) in patients with persistent oligoarthritis was observed in 16.7 % of patients vs in 31.1 % without long-term joint damages (p<0.05). Extra-articular damages (JADI-E>1) were observed more often in RF-negative polyarthritis (in 36 % of patients vs 20.4 %, p<0.05). In patients without articular (JADI-A<1, 33.0 % vs. 5 %, p<0.05) and extra-articular damages (JADI-E<1, 30.1 % vs 6 %, p<0.05) remission was diagnosed more often. Patients with JADI-A>1 and JADI-E>1 had higher degree of JADAS activity (p<0.05) and a worse functional capacity for HAQ (p<0.05). Patients with long-term extra-articular damages in adulthood were more likely to take GC in history or continued to take GC than patients without extra-articular damages (p<0.01), they received longer GC (p<0.01) and the cumulative dose of GC was higher (p<0.01). However, both groups did not differ in the prescribing BT. Although a difference was found both in the administration of DMARDs, in the duration of treatment with DMARDs and the number of DMARDs assigned sequentially or in parallel in patients with long-term extra-articular damages (p<0.05). Patients with extra-articular damages needed intensification of therapy with BT more often (p <0.05) than patients without JADI-E.Conclusions: the presence of JIA in childhood leads to the development of articular damages in adulthood. These damages are observed more often in patients with RF-positive and RF-negative poly-arthritic JIA than with enthesitis-associated arthritis JIA and JIA with extended oligoarthritis. Extra-articular damages were developed in RF-positive and RF-negative poly-arthritic JIA more often than in oligoarthritic JIA and enthesitis-associated arthritis JIA. The development of long-term articular and extra-articular damages in adulthood is associated with a history of GC intake (p<0.01) and usage of GC at the time of examination (p<0.01), with a longer duration of GC intake (p<0.01) and a higher cumulative dose of GC (p<0.01). In order to reduce the development of long- term articular and extra-articular damages in adulthood DMARDs and BT should be more often administrated, as well as to avoid long- term use and high doses of GCЦель исследования: Оценить влияние терапии на развитие отдаленных суставных и внесуставных последствий у взрослых пациентов с ЮРА.Материалы и методы: В исследование включено 163 пациента в возрасте>18 лет, с ЮРА согласно ILAR классификации. В исследование не включали пациентов с длительностью заболевания<3 года. Оценивали активность заболевания по JADAS-10, функциональную способность по HAQ, отдаленные суставные (JADI-A) и внесуставные (JADI-E) последствия ЮРА. Анализировали полученную терапию, дозу и длительность приема различных препаратов.Результаты. JADI-A> 1 обнаружено в 36,9 %, а JADI-E> 1 обнаружено в 30,7 % пациентов. Ремиссию диагностировано у 37 (41.6 %) пациентов с ЮРА. Большинство пациентов (67 %) принимали ранее глюкокортикоиды (ГК), а на момент наблюдения лишь 25 % получают ГК, 28 (17,2 %) пациентов получали только нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), а 134 (82,2 %) – болезньмодифицирующие препараты (БМПРП), иммунобиологических терапию (ИБТ) получали ранее или на момент осмотра 23,9 % пациентов. JADI-A чаще наблюдались при РФ-негативном полиартрите (47,1 % пациентов vs 15,5 %, p<0,05), тогда как при персистирующем олигоартрите чаще не возникали суставные поражения у 31,1 % пациентов по сравнению с 16,7 % пациентов, у которых развились суставные повреждения (p<0,05). Внесуставные поражения также чаще развивались при РФ-негативном полиартрите (в 36 % пациентов vs 20,4 %, p<0,05). У пациентов без суставных и без внесуставных поражений (JADI-A<1 и JADI-E<1) чаще диагностировали ремиссию (33,0 % против 5 %, p<0,05 и 30,1 % против 6 %, p<0,05 соответственно). Пациенты с JADI-A> 1 и JADI-E> 1 имели высокую степень активности по JADAS (p<0,05) и худшую функциональную способность по HAQ (p<0,05). Пациенты с отдаленными внесуставными повреждениями во взрослом возрасте чаще принимали ГК в анамнезе или продолжали принимать ГК, чем пациенты без сформированных внесуставных повреждений (p<0,01), соответственно они более длительно принимали ГК (p<0,01) и кумулятивная доза ГК была выше (p<0,01). Однако обе группы не отличались по приему ИБТ. Хотя обнаружено отличие как в приеме БМПРП, так и в продолжительности терапии БМПРП и количестве назначенных последовательно или параллельно БМПРП у пациентов с отдаленными внесуставными повреждениями (p<0,05). Установлено, что в этой группе пациентов чаще наблюдается потребность в интенсификации терапии ИБТ (p<0,05).Выводы: Наличие ЮРА в детском возрасте приводит к развитию во взрослом возрасте суставных повреждений чаще у пациентов с РФ-положительн и РФ-отрицательным полиартритом, чем с ентезит-ассоциированным артритом или с распространенным олигоартритом. ЮРА приводит к развитию внесуставных повреждений при РФ-положительном и РФ-отрицательном полиартрите в большей степени, чем при обеих вариантах олигоартрита и ентезит-ассоциированном артрите. Развитие отдаленных суставных и внесуставных повреждений во взрослом возрасте связано с приемом ГК в анамнезе (p<0,01) и на момент осмотра (p<0,01), с большей продолжительностью приема ГК (p<0,01) и высшей кумулятивной дозой ГК (p<0,01). С целью уменьшения развития отдаленных суставных и внесуставных повреждений во взрослом возрасте следует чаще назначать БМПРП и ИБТ, а также избегать длительного приема и в высоких дозах ГКМета дослідження: Оцінити вплив терапії на розвиток віддалених суглобових та позасуглобових наслідків у дорослих пацієнтів з ЮРА.Матеріали та методи: В дослідження включено 163 пацієнта, віком >18 років, з ЮРА за ILAR класифікацією. В дослідження не включали пацієнтів з тривалістю захворювання< 3 роки. Оцінювали активність захворювання за JADAS-10, функціональну здатність за HAQ, віддалені наслідки ЮРА – суглобові (JADI-A) та позасуглобові пошкодження (JADI-E). Аналізували отриману терапію, дозу та тривалість прийому різних препаратів.Результати: JADI-A> 1 було виявлено у 36,9 %, а JADI-E >1 виявлено у 30,7 % пацієнтів. Ремісію діагностовано у 37 (41.6 %) пацієнтів з ЮРА. Більшість пацієнтів (67 %) приймали раніше глюкокортикоїди (ГК), а на момент спостереження лише 25 % отримують ГК, 28 (17,2 %) пацієнтів отримували лише нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), а 134 (82,2 %) – хворобомодифікуючі протиревматичні препарати (ХМПРП), імунобіологічну терапію (ІБТ) отримували раніше або на момент огляду 23,9 % пацієнтів. JADI-A частіше спостерігалися при РФ-негативному поліартриті (47,1 % пацієнтів vs 15,5 %, p<0,05), тоді як при персистивному олігоартриті частіше не виникали JADI-A - 31,1 % пацієнтів проти 16,7 % пацієнтів, в яких розвинулися суглобові пошкодження (p<0,05). JADI-E також частіше розвивалися при РФ-негативному поліартриті (у 36 % пацієнтів vs 20,4 %, p<0,05). У пацієнтів з JADI-A<1 та JADI-E<1 частіше діагностували ремісію (33,0 % проти 5 %, p<0,05 та 30,1 % проти 6 %, p<0,05 відповідно). Пацієнти з JADI-A>1 та JADI-E>1 мали вищу активність за JADAS (p<0,05) та гіршу функціональну здатність за HAQ (p<0,05). Пацієнти з віддаленими позасуглобовими пошкодженнями в дорослому віці частіше приймали ГК в анамнезі та продовжували приймати ГК, ніж пацієнти без сформованих позасуглобових пошкоджень (p<0,01), відповідно в них була більша тривалість прийому ГК (p<0,01) та вища кумулятивна доза ГК (p<0,01). Однак обидві групи не відрізнялися за прийомом ІБТ. Хоча виявлена відмінність як в прийомі ХМПРП, так і в тривалості терапії ХМПРП та кількості призначених послідовно чи паралельно ХМПРП у пацієнтів з віддаленими позасуглобовими пошкодженнями (p<0,05). Встановлено, що в цієї групи пацієнтів частіше є потреба в інтенсифікації терапії ІБТ (p<0,05).Висновки: Наявність ЮРА в дитячому віці призводить до розвитку в дорослому віці суглобових пошкоджень частіше у пацієнтів з РФ-позитивним та РФ-негативним поліартритом, ніж з ентезит-асоційованим артритом чи з поширеним олігоартритом. ЮРА призводить до розвитку позасуглобових пошкоджень при РФ-позитивному та РФ-негативному поліартриті в більшій мірі ніж при персистивному, поширеному олігоартриті та ентезит-асоційованому артриті. Розвиток віддалених суглобових та позасуглобових пошкоджень у дорослому віці пов’язано з прийомом ГК в анамнезі (p<0,01) та на момент огляду (p<0,01), з більшою тривалістю прийому ГК (p<0,01) та вищою кумулятивною дозою ГК (p<0,01). З метою зменшення розвитку віддалених суглобових та позасуглобових пошкоджень у дорослому віці слід частіше призначати ХМПРП та ІБТ, а також уникати тривалого прийому та у високих дозах Г
Оцінка ефективностіпсихоосвіти у структурі реабілітації хворих з алкогольною залежністю
Get PDFAim of the research: to develop and evaluate the effectiveness of psycho-educational programs in the system of psychosocial rehabilitation of patients with alcohol dependence.Materials and methods: the study carried out a complex clinical-psychopathological and psycho-diagnostic examination of 150 male patients from 20 to 55 years old, who, according to the diagnostic criteria of ICD-10, had alcohol dependence syndrome. The main group (whose patients took part in the psycho-educational program) consisted of 105 people. The control group included 45 patients who received standard regulated therapy in the hospital.Results of the study: during the work, a system of rehabilitation of patients with alcohol dependence with the use of psycho-education was developed and tested. The main strategy includes a complex impact on the cognitive, emotional, psycho-physiological, behavioral and social aspects of alcohol dependence.The main goal of psycho-education is the formation in alcohol addicts of an adequate understanding of narcological disorders and involvement in adequate participation in rehabilitation activities.The algorithm of psycho-education of patients with alcohol dependence was developed, and it aims to increase the level of special (narcological) knowledge of the patient and his family; the development of skills for solving life problems and includes the training of communication skills; training of coping skills.Against the background of the psycho-educational program in the rehabilitation system of patients with alcohol dependence, there is a positive dynamics of mental status, a positive transformation of coping strategies in patients of the main group that included psycho-education into the traditional complex of rehabilitation measures, which significantly exceeds the corresponding changes in the control group.When analyzing the duration and quality of remission, it was established (in 6 months): in 70.1 % of the examined main group, complete remission of alcohol dependence was observed compared with 41.5 % of patients in the control group; incomplete remission, respectively, in 26.2 % and 49.1 % of those surveyed; steady alcohol abuse in 3.7 % of the examined primary and 9.4 % of the control group.Conclusions:1. The system of psycho-educational effects in the rehabilitation of men with alcohol dependence should include four modules: raising the level of special (narcological) knowledge of the patient and his family; the development of skills in solving life problems, the training of communication skills; coping skills training.2. We established expressed positive dynamics of mental status, high quality of remission, positive transformation of coping strategies in patients of the main group who included psycho-education into the traditional complex of rehabilitation measures, which significantly exceeds the corresponding changes in the control groupЦель работы: разработка и оценка эффективности психообразовательных программ в системе психосоциальной реабилитации больных с алкогольной зависимостью.Материалы и методы: в исследовании проведено комплексное клинико-психопатологическое и психодиагностическое обследование 150 пациентов мужского пола от 20 до 55 лет, у которых согласно диагностическим критериям МКБ-10 установлено синдром зависимости от алкоголя. Основную группу (пациенты которой принимали участие в психообразовательной программе) составили 105 человек. В контрольную группу вошли 45 больных, получавших стандартную регламентированную терапию в больнице.Результаты исследования: в ходе работы разработана и апробирована система реабилитации больных с алкогольной зависимостью с использованием психообразования. Основной стратегией, которой является комплексное воздействие на когнитивный, эмоциональный, психофизиологический, поведенческий и социальный аспекты алкогольной зависимости.Основной целью психообразования является формирование у алкозависимых адекватного представления о наркологических расстройствах и привлечения к адекватному участию в реабилитационных мероприятиях.Разработан алгоритм психообразования больных с алкогольной зависимостью, которая направлена на повышение уровня специальных (наркологических) знаний пациента и его семьи; выработке навыков решения жизненных проблем и включает в себя тренинг коммуникативных навыков; тренинг навыков совладения.На фоне проведения психообразовательной программы в системе реабилитации больных с алкогольной зависимостью отмечается положительная динамика психического статуса, положительная трансформация копинг-стратегий у больных основной группы, которым в традиционный комплекс реабилитационных мероприятий было включено психообразование, что достоверно превышает соответствующие изменения в контрольной группе.При анализе продолжительности и качества ремиссии установлено (через 6 месяцев): у 70,1 % обследованных основной группы отмечалась полная ремиссия алкогольной зависимости по сравнению с 41,5 % больных группы контроля; неполная ремиссия, соответственно, у 26,2 % и 49,1 % обследованных; устойчивое злоупотребления алкоголя в 3,7 % обследованных основной и 9,4 % контрольной групп.Выводы:1. Система психообразовательных воздействий в реабилитации мужчин с алкогольной зависимостью должна включать четыре модуля: повышение уровня специальных (наркологических) знаний пациента и его семьи; наработки навыков решения жизненных проблем, тренинг коммуникативных навыков; тренинг навыков совладения.2. Установленная выраженная положительная динамика психического статуса, высокое качество ремиссии, положительная трансформация копинг-стратегий у больных основной группы, которым в традиционный комплекс реабилитационных мероприятий было включено психообразование, что достоверно превышает соответствующие изменения в контрольной группеМета роботи: розробка та оцінка ефективності психоосвітніх програм у системі психосоціальної реабілітації хворих з алкогольную залежністю.Матеріали та методи. У дослідженні проведено комплексне клініко-психопатологічне і психодіагностичне обстеження 150 пацієнтів чоловічої статі від 20 до 55 років, в яких згідно діагностичних критеріїв МКХ-10 встановлено синдром залежності від алкоголю. Основну групу (пацієнти якої приймали участь у психоосвітній програмі) склали 105 осіб. В контрольну групу увійшли 45 хворих, які отримували стандартну регламентовану терапію у лікарні.Результати дослідження. У ході роботи розроблена та апробована система реабілітації хворих з алкогольною залежністю з використанням психоосвіти. Основною стратегією якої е комплексний вплив на когнітивний, емоційний, психофізіологічний, поведінковий та соціальний аспекти алкогольної залежності.Основною метою психоосвіти є формування у алкозалежних адекватного уявлення про наркологічнй розлад і залучення до адекватної участі в реабілітаціїних заходах.Розроблено алгоритм психоосвіти хворих з алкогольною залежністю, яка спрямована на підвищення рівня спеціальних (наркологічних) знань пацієнта і його сім'ї; напрацювання навичок вирішення життєвих проблем; тренінг комунікативних навичок; тренінг навичок співволодінняНа тлі проведення психоосвітньої програми у системі реабілітації хворих з алкогольною залежністю позитивна динаміка психічного статусу, позитивна трансформація копінг-стратегій у хворих основної групи, яким у традиційний комплекс реабілітаційних заходів була включена психоосвіта, що достовірно перевищує відповідні зміни в контрольній групі.При аналізі тривалості та якості ремісії встановлено (через 6 місяців): у 70,1 % обстежених основної групи відмічалася повна ремісія алкогольної залежності у порівнянні з 41,5 % хворих групи контролю; неповна ремісія, відповідно, у 26,2 % та 49,1 % обстежених; стійке зловживання алкоголю у 3,7 % обстежених основної та 9,4 % контрольної груп.Висновки:1. Система психоосвітніх впливів в реабілітації чоловіків з алкогольною залежністю повинна включати чотирі модулі: підвищення рівня спеціальних (наркологічних) знань пацієнта і його сім'ї; напрацювання навичок вирішення життєвих проблем. тренінг комунікативних навичок; тренінг навичок співволодіння.2. Встановлена виражена позитивна динаміка психічного статусу, висока якість ремісії, позитивна трансформація копінг-стратегій у хворих основної групи, яким у традиційний комплекс реабілітаційних заходів була включена психоосвіта, що достовірно перевищує відповідні зміни в контрольній груп
Вікові особливості варібельності серцевого ритму при ожирінні
Get PDFObesity is considered as one of the most significant health problems around the world, whose prevalence has increased dramatically in recent years.The aim of the study is the determination of the age-specific features of the daily heart rate variability in subjects with obesity.Materials and Methods: 118 persons with obesity and overweight in the age of 19-66 years old were examined. The control group included 25 practically healthy persons. А general clinical examination with obligatory measurements of the circumference of the waist and hips, weight and height, daily monitoring of the ECG were conducted to participants of the study.As a result, the presence of dysfunction of the autonomic nervous system during the day was established in obese patients in all age groups. Young subjects had decrease activity of parasympathetic nervous system and increase of activity of sympathetic nervous system in comparison with subjects without obesity.Conclusions. Dysfunction of the autonomic nervous system in obesity included the increasing activity of the sympathetic nervous system and decreasing activity of the parasympathetic nervous system in day and night time. There was a progressive decrease in the activity of the parasympathetic nervous system with increasing the age of subjectsМетою дослідження було визначити вікові особливості добової варіабельності серцевого ритму у осіб з ожирінням алиментарно-конституціонального ґенезу.За результатами встановлено наявність вегетативної дисфункції протягом доби, а саме підвищення активності симпатичної нервової системи та зниження активності парасимпатичної нервової системи, у хворих з ожиріння в усіх вікових групах. Спостерігалось прогресуюче зниження активності парасимпатичної ланки зі збільшення віку особ
Гипонатриемия у пациентов с хронической сердечной недостаточностью и сохраненной фракцией выброса левого желудочка
Get PDFAim of the study: to study the occurrence of hyponatremia in patients with chronic heart failure (CHF) with LVPEF.Material and methods: The study multi-directionally included 361 patients with CHF and LVPEF, who were at stationary treatment in the clinic SI “National institute of therapy, named after L.T. Malaya, NAMS of Ukraine”. All patients were divided in 3 groups: Group 1 – 120 patients with the stable course of the disease. Group 2 –163 patients with decompensation of CHF in LVPEF. Group 3 included 78 patients with HF and LVPEF, died as a result of HF acute decompensation. The obtained results were processed using the package of applied statistic programs SPSS 17.0.Results of the study: In group 1 6 patients (5.0 %) demonstrated hyponatremia. In group 2 it was detected in 42 patients (25.8 %), in 3 group – in 30 persons (38.0 %). Hyponatremia occurs more often in patients with CHF and LVPEF older than 60 years (75.6±4.9 %) comparing with younger patients (24.4±4.9 %, p<0,04). It was also established, that among patients with hyponarema there were more men (65.0±4.8 %), than women (35.0±4.8 %, p<0,01). The obtained data testify that hyponatremia in patients with the stable course of HF and LVPEF is associated with lower mean values of the aldosterone concentration and higher potassium levels in blood serum. NTproBNP content as other biochemical parameters in the compared groups of patients with stable HF and LVPEF didn’t differ. Conclusions: Thus, the obtained data allow to make the following conclusions:1. Hyponatremia in patients with the stable course of HF and LVPEF is associated with lower mean values of the aldosterone concentration and higher potassium levels in blood serum. NTproBNP concentration patients with CHF and LVPEF with different hyponatremia levels didn’t differ.2. Among patients with CHF and LVPEF hyponatremia occurs more often in older male patients.3. Hyponatemia at CHF and LVPEF is associated with the more severe clinical course and unfavorable outcome of the diseaseЦелью исследования было изучить встречаемость гипонатриемии у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) и СФВЛЖ. Результаты исследования показали, что гипонатриемия чаще ассоциируется с более тяжелым течением заболевания и неблагоприятным исходом у больных с сердечной недостаточностью (СН) и сохраненной фракцией выброса левого желудочка (СФВЛЖ
Результати лікування та критерії прогресування саркоїдозу органів дихання
Get PDFThe aim of the work. This research work is devoted to the development of new additional criteria for the activity of inflammatory process in sarcoidosis of respiratory organs. The goal is to assess the effectiveness of performed treatment of sarcoidosis of respiratory organs by using low-cost highly-sensitive inflammatory markers.Materials and methods. The study involved 68 patients with lung sarcoidosis before and after the three-month treatment. In addition to general-clinical methods of examination, in patients with sarcoidosis we also determined the levels of TNF-α and IL-2.Results. Patients with active lung sarcoidosis had 2.61 times (p<0.05) increased level of IL-2 in bronchoalveolar lavage fluid and 9.05 times (p<0.05) increased levels in peripheral blood serum; the levels of TNF-α increased by 4.98 times (p<0.05) in bronchoalveolar lavage fluid and by 3.2 times (p<0.05) in peripheral blood serum as compared to the findings in the control group of patients. The study showed that in the group of patients, where the efficacy of the prescribed therapy was noted, the level of IL-2 decreased by 2.08 times (p<0.05) in bronchoalveolar lavage fluid and by 3.76 times (p<0.05) in peripheral blood serum, and the concentration of TNF-α decreased by 3.87 times (p<0.05) in bronchoalveolar lavage fluid and by 2.06 times in peripheral blood serum as compared to the initial indices.Conclusions. The decrease of TNF-α level in bronchoalveolar lavage fluid on the background of three-months treatment correlated (r=0.84; p<0.05) to the changes in peripheral blood serum; at the same time the decrease of TNF-α level in peripheral blood serum correlated (r=0.89; p<0.05) to the decrease of IL-2 in peripheral blood serum of patients with sarcoidosis of respiratory organsДана робота присвячена пошуку нових недороговартісних додаткових критеріїв активності запального процесу при саркоїдозі органів дихання, що базуються на аналізі змін показників інтерлейкіну-2 та TNF-α в бронхоальвеолярному вмісті і сироватці периферійної крові. Вивчення динаміки цих високочутливих прозапальних маркерів дасть змогу оцінити ступінь локального та системного запалення, модифікувати призначення терапії та формувати прогноз індивідуально для кожного пацієнт
Клінічна диференціація психопатологічної симптоматики депресивного, маніакального та змішаного типів шизоафективного розладу у динаміці
Get PDFAim of the research: conducting a comparative analysis of clinical and psychopathological features of depressive, manic and mixed types of schizoaffective disorder during active therapy at the time of the exacerbation of the disease.Materials and methods. In the course of the study, 110 patients with schizoaffective disorder (F 25 for MIC-10) who were treated at the 1 psychiatric department of the State Institution "Institute of Neurology, Psychiatry and Narcology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine" for the period from 2000 to 2017 were examined. The average age of the surveyed patients was 26.0 ± 7.1, the mean duration of the disease was 5.0 ± 0.8 years.The first group consisted of 60 patients with schizoaffective disorder, depression type MKH-10 (F25.1) and the second group - 50 patients with manic and mixed type of schizoaffective disorder for MKH-10 (F25.0, F25.2).For the purpose of standardized assessment of psychiatric disorders and treatment effect, the PANSS scale, the Young Mania Rating Scale, and the Calgary Depression Scale (CDSS) were used. The assessment of the severity of psychopathological symptoms through these scales was performed four times during treatment in a hospital: at the first, second, third and fourth weeks of therapy. The analysis of the results was carried out with the help of methods of mathematical statistics (Student-Fisher test (t)). The data is given in the format M ± m, where M is the average value, and m is the standard error.Results. It was found that in patients with both depressive and manic and mixed types of SAD at the time of the 4th week of active treatment of exacerbation, which actually corresponds to the discharge from the hospital, there remain certain psychopathological manifestations that are revealed by the use of assessment techniques such as the PANSS scale, Young Manic Scale, Calgary Depression Scale. In the course of the study, presented in this article, it has been shown that the depressive type of SAD on the one hand, and manic and mixed on the other, have quite distinct differences in the dynamics of symptoms at the clinico-psychopathological level.Conclusions. Therefore, patients with schizoaffective disorder (SAD) after the quenching of acute psychotic symptoms need continued support therapy, aimed at both psychotic and affective residual manifestationsЦель работы – проведение сравнительного анализа клинико-психопатологических особенностей депрессивного, маниакального и смешанного типов ШАР во время активной терапии на момент обострения заболевания.Материалы и методы. В ходе выполнения исследования было обследовано 110 пациентов с диагнозом шизоаффективного расстройства (F 25 по МКБ-10), находившихся на лечении в 1 психиатрическом отделении Государственного учреждения «Институт неврологии, психиатрии и наркологии национальной академии медицинских наук Украины». Средний возраст обследованных составил 26±7,1, средний срок заболевания 5±0,8 лет.Первая группа – 60 пациентов с диагнозом шизоаффективное расстройство, депрессивный тип по МКБ-10 (F25.1) и вторая группа - 50 пациентов с маниакальным и смешанным типом шизоаффективного расстройства по МКБ-10 (F25.0, F25.2).С целью стандартизированной оценки психических расстройств и эффекта от проводимого лечения использовались шкала позитивных и негативных симптомов (PANSS), оценочная шкала мании Янга (Young Mania Rating Scale), шкала депрессии Calgary (CDSS). Оценка выражености психопатологической симптоматики с помощью этих шкал проводилась четыре раза четыре раза во время лечения в стационаре: на первой, второй, третьей и четвертой неделе терапииРезультаты. Выявлено, что у пациентов как с депрессивным, так и маниакальным и смешанными типами ШАР на момент 4-й недели активной терапии обострения, что фактически соответствует выписке из стационара, остаются определенные психопатологические проявления, выявляемые при применении оценочных методик, таких как шкала PANSS, шкала мании Янга, шкала депрессии Calgary.В ходе выполнения исследования, представленных в данной статье, показано, что депрессивный тип ШАР с одной стороны, и маниакальный и смешанный с другой, имеют достаточно выраженные различия в динамике симптомов на клинико-психопатологическом уровне. Поэтому пациентам с шизоаффективным расстройством (ШАР) после прекращения острой психотической симптоматики необходимо продолжение поддерживающей терапии, направленной как на психотические, так и на аффективные остаточные проявления Мета дослідження – проведення порівняльного аналізу клініко-психопатологічних особливостей депресивного, маніакального та змішаного типів шизоафективного розладу під час активної терапії на момент загострення захворювання.Матеріали та методи. В ході виконання дослідження було обстежено 110 пацієнтів з діагнозами шизоафективного розладу (F 25 за МКХ-10), що знаходилися на лікуванні в 1 психіатричному відділенні Державної установи «Інститут Неврології, психіатрії та наркології національної академії медичних наук України» за період з 2000 по 2017 роки. Середній вік обстежених склав 26,0±7,1, середній термін захворювання 5,0±0,8 років.Перша група – 60 пацієнтів з діагнозом шизоафективного розладу, депресивний тип за МКХ-10 (F25.1) та друга група – 50 пацієнтів з маніакальним та змішаним типом шизоафективного розладу за МКХ-10 (F25.0, F25.2).З метою стандартизованої оцінки психічних розладів та ефекту лікування використовувалися шкала позитивних та негативних симптомів (PANSS), оціночна шкала манії Янга (Young Mania Rating Scale), шкала депресії Calgary (CDSS). Оцінка вираженості психопатологічної симптоматики за допомогою цих шкал проводилася чотири рази під час лікування в стаціонарі: на першому, другому, третьому та четвертому тижні терапії. Аналіз результатів проводився за допомогою методів математичної статистики (критерій Стьюдента-Фішера (t)). Дані наведено у форматі М±м, де М – середня величина, а м – стандартна похибка.Результати. Виявлено, що у пацієнтів як із депресивним, так і маніакальним та змішаними типами ШАР на момент 4-го тижня активної терапії загострення, що фактично відповідає виписці із стаціонару, залишаються певні психопатологічні прояви, які виявляються при застосуванні оціночних методик, таких як шкала PANSS, шкала манії Янга, шкала депресії Calgary. У ході виконання дослідження, що представлено у даній статі, показано, що депресивний тип ШАР з одного боку, та маніакальний та змішаний з іншого, мають досить виражені відмінності у динаміці симптомів на клініко-психопатологічному рівні.Висновки. Тому пацієнтам з шизоафективним розладом (ШАР) після угамування гострої психотичної симптоматики необхідне продовження підтримуючої терапії, спрямованої як на психотичні, так і на афективні залишкові прояв
Віддалені наслідки хірургічного лікування менінгіом. Аналіз 110 випадків
Get PDFMeningioma is the most common intracranial tumor in adults. Often epilepsy is a major clinical manifestation of meningioma. Surgical treatment is a method of choice in patients with meningioma. The early results of the operation and the impact of operations on symptomatic epilepsy are well studied. However, long-term results are poorly investigated.Aim: We were interested in the evaluation of long-term results of surgical treatment of supratentorial meningiomas of the brain and their comparison with the early, as well as the dynamics of symptomatic epilepsy in these patients.Materials and methods: A retrospective analysis of the course of the disease was performed in 110 patients with totally removed supratentorial meningioma of the brain. The long-term results of the effectiveness of surgical treatment are evaluated. The average duration of observation was 48 months (13-83).Results: Neurological deficiency in the preoperative period was observed in 50 patients; at the time of discharge in 40, with an assessment in the distant period - in 12, out of 36 evaluated. Two patients had a hematoma in the removed tumor bed. Postoperative lethality was 1.8% - two patients with vascular complications. 30 of the 40 patients who had epilepsy before the operation became free of attacks after the intervention. In 10 of 40 patients, epilepsy remained. Including 2 patients due to continued growth of meningiomas. In 7 of the 70 patients who did not have attacks before surgery, there were early and / or late postoperative seizures for various reasons. 87 (79%) of tumors were highly differentiated, anaplastic meningioma was detected in 5 (4.5%) patientsConclusions: Total removal of meningiomas can achieve good long-term results. In our series of cases, only 12 (11%) of the neurological deficits with long-term observation were observed in 50 (45.4%) patients who had prior surgery. Symptomatic epilepsy was regressed in 75% of patients. There was an appearance of attacks in 7 patients with 70 patients who had not had an epinephrine before surgery. Histologically, 87 (79%) patients were diagnosed with grade I meningiomasМенингиома является наиболее частой интракраниальной опухолью у взрослых. Часто эпилепсия является основным клиническим проявлением менингиомы. Хирургическое лечение является методом выбора у пациентов с впервые диагностированными менингиомами. Ранний результаты операции и влияние операций на симптоматическую эпилепсию хорошо изучены. Однако отдаленные результаты малоизученные.Цель исследования. Оценка отдаленных результатов хирургического лечения супратенториальных менингиом головного мозга и проведения их сравнение с ранними. Исследовать динамику симптоматической эпилепсии у этих пациентов.Материалы и методы: Проведен ретроспективный анализ течения заболевания у 110 пациентов с тотально удаленной супратенториальной менингиомой головного мозга. Оценены отдаленные результаты эффективности хирургического лечения. Средняя продолжительность наблюдения составила 48 месяцев (13-83).Результаты. Неврологический дефицит в дооперационном периоде наблюдался у 50 пациентов; на момент выписки в 40, при оценке в отдаленном период - в 12 из 36 оцененных. У двух пациентов имела место гематома ложа удаленной опухоли. Послеоперационная летальность составила 1,8 % - два пациента с сосудистыми осложнениями. 30 из 40 пациентов, которые имели эпилепсию до операции, стали свободными от приступов после хирургического лечения. В 10 из 40 пациентов эпилепсия сохранялась.. В том числе в 2-х пациентов в связи с продолженным ростом менингиомы. У 7 пациентов из 70, которые не имели приступов до операции, возникли приступы в раннем и/или позднем послеоперационном периоде по разным причинам. 87 (79 %) опухолей были высокодифернцированые, анапластическая менингиома выявлена у 5 (4,5 %) пациентов.Выводы: Тотальное удаление менингиомы позволяет достичь хороших отдаленных результатов. В нашей серии случаев неврологический дефицит при длительном наблюдении сохранился только у 12 (11 %) из 50 (45,4 %) пациентов, имевших его к операции. Симптоматическая эпилепсия регрессировал у 75 % пациентов. Отмечалась появление приступов у 7 пациентов из 70 в кого приступы до операции не наблюдалось. Гистологически в 87 (79 %) пациентов была обнаружена Grade І менингиома.Менінгіома є найчастішою інтракраніальною пухлиною у дорослих. Часто епілепсія є основним клінічним проявом менінгіоми. Хірургічне лікування є методом вибору у пацієнтів з вперше діагностованими менінгіомами. Ранній результати операції та вплив операцій на симптоматичну епілепсію добре вивчені. Однак віддалені результати малодосліджені.Мета дослідження. Оцінити віддалені результати хірургічного лікування супратенторіальних менінгіом головного мозку та провести їх порівняння із ранніми. Дослідити динаміку симптоматичної епілепсії у цих пацієнтів.Матеріали та методи: Проведено ретроспективний аналіз перебігу захворювання у 110 пацієнтів із тотально видаленою супратенторіальною менінгіомою головного мозку. Оцінено віддалені результати ефективності хірургічного лікування. Середня тривалість спостереження становила 48 місяців (13-83).Результати: Неврологічний дефіцит в доопераційному періоді спостерігався у 50 пацієнтів; на момент виписки у 40, при оцінці в віддаленому період - у 12, з 36 оцінених. У двох пацієнтів мала місце гематома ложа видаленої пухлини. Післяопераційна летальність становила 1,8 % - два пацієнти із судинними ускладненнями. 30 із 40 пацієнтів, які мали епілепсію до операції стали вільними від нападів після втручання. У 10 з 40 пацієнтів епілепсія зберігалася.. В тому числі у 2-х пацієнтів через продовжений ріст менінгіоми. У 7 пацієнтів із 70, які не мали нападів до операції, виникли напади у ранньому та/або пізньому післяопераційному періоді з різних причин. 87 (79 %) пухлин були вискодиференційованими, анапластична менінігіома виявлена у 5 (4,5 %) пацієнтів.Висновок: Тотальне видалення менінгіоми дозволяє досягнути хороших віддалених результатів. В нашій серії випадків неврологічний дефіцит при тривалому спостереженні зберігся тільки у 12 (11 %) з 50 (45,4 %) пацієнтів, які мали його до операції. Симптоматична епілепсія регресувала у 75 % пацієнтів. Відмічалася поява нападів у 7 пацієнтів з 70 в кого епінападу до операції не спостерігалися. Гістологічно у 87 (79 %) пацієнтів була виявлена Grade І менінгіом
Шийна ламінопластика у пацієнтів з хребетно-спинномозковою травмою
No full textCervical laminoplasty is a surgical method of treating the stenosis of the spinal canal in the cervical region, which increases the intraspinal space and allows preserving the integrity of the posterior elements of the vertebrae.Purpose: The aim of the study was to investigate the efficacy and develop the treatment tactics for patients with posttraumatic cervical spondylotic myelopathy due to stenosis of the spinal canal.Materials and methods. On treatment in "Dnepropetrovsk Regional Clinical Hospital after named I.I. Mechnikov ", from April 2014 to February 2018 there were 7 patients with posttraumatic cervical spondylotic myelopathy due to stenosis of the spinal canal. The age of the patients was 54-68 years. To assess the effectiveness of the treatment, the ASIA neurological disorders scale was used. The degree of severity of neurological disorders of patients corresponded to C-D. All patients underwent standard SCT and MRI study.Results of the study. In the early postoperative period, 6 patients showed improvement in their neurological status. Patients of group C - 2 observations (before surgery, muscle strength in the limbs was below 3 points), recovered to category D (muscular strength was more than 3 points). In patients included in the category D - 4 examinations (before surgery, muscle strength was more than 3 points, but did not reach 5 points), there was a complete restoration of muscular strength in the limbs - 5 points. One patient in Group D did not have a neurological recovery.Conclusions:1. The operation is organ-preserving and after the operation the spinal cord remains covered with a bone tissue behind it, which prevents the formation of scar tissue directly on the dura mater.2. Decompression of the spinal cord is achieved without significant disruption of stability, thus reducing the likelihood of postoperative kyphotic deformity and spondylolisthesis.3. Laminoplasty does not require subsequent spondylodesis, movement remains in the segment, in contrast to the methods that include the installation of the fixation structure, in this connection, the severity of degeneration at adjacent levels may decrease.4. Carrying out decompressive laminoplasty in patients with traumatic myelopathy, most effective in the early days after trauma, the first 7 daysШейная ламинопластика – это хирургический метод лечения стеноза позвоночного канала в шейном отделе, который увеличивает внутрипозвоночное пространство и позволяет сохранить целостность задних элементов позвонков.Цель исследования: исследовать эффективность и разработать тактику лечения пациентов с посттравматической шейной спондилотической миелопатией, вследствие стеноза позвоночного канала.Материалы и методы. На лечении в КУ «Днепропетровская областная клиническая больница им. И.И. Мечникова», с апреля 2014 по февраль 2018 гг. находилось 7 пациентов с посттравматической шейной спондилотической миелопатией, вследствие стеноза позвоночного канала. Возраст пациентов соответствовал 54-68 годам. Для оценки эффективности лечения использовали шкалу неврологических расстройств ASIA. Степень тяжести неврологических расстройств пациентов соответствовала С-D. Всем больным проводилось стандартное СКТ и МРТ исследование.Результаты исследования. В раннем послеоперационном периоде у 6 пациентов отмечалось улучшение в неврологическом статусе. Пациенты группы С – 2 наблюдения (до операции мышечная сила в конечностях была ниже 3-х баллов), восстановились до категории D (мышечная сила составила больше 3-х баллов). У пациентов входивших в категорию D – 4 наблюдения (до операции мышечная сила составляла больше 3-х баллов, но не достигала 5 баллов), отмечалось полное восстановление мышечной силы в конечностях – 5 баллов. У одного пациента, находившегося в группе D, неврологического восстановления не отмечалось.Выводы:1. Операция является органосохраняющей и после операции спинной мозг остается покрытым сзади костной тканью, что предотвращает образование рубцовой ткани непосредственно на твердой мозговой оболочке.2. Декомпрессия спинного мозга достигается без существенного нарушения стабильности, таким образом, снижается вероятность послеоперационных кифотической деформации и спондилолистеза.3. Ламинопластика не требует последующего спондилодеза, сохраняется движение в сегменте, в отличие от методов, включающих в себя установку фиксирующей конструкции, в связи с этим может снижаться выраженность дегенерации на смежных уровнях.4. Проведение декомпрессивной ламинопластики у пациентов с травматической миелопатией, наиболее эффективно в ранние сроки после травмы, первые 7 днейШийна ламінопластика - це хірургічний метод лікування стенозу хребетного каналу в шийному відділі, який збільшує внутрішньохребетний простір і дозволяє зберегти цілісність задніх елементів хребців.Мета дослідження: дослідити ефективність і розробити тактику лікування пацієнтів з посттравматичною шийною спондилотичною мієлопатією, внаслідок стенозу хребетного каналу.Матеріали та методи. На лікуванні в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова », з квітня 2014 по лютий 2018 рр. знаходилося 7 пацієнтів з посттравматичною шийною спондилотичною мієлопатією, внаслідок стенозу хребетного каналу. Вік пацієнтів відповідав 54-68 років. Для оцінки ефективності лікування використовували шкалу неврологічних розладів ASIA. Ступінь тяжкості неврологічних розладів пацієнтів відповідала З-D. Усім хворим проводилося стандартне СКТ та МРТ дослідження.Результати дослідження. У ранньому післяопераційному періоді у 6 пацієнтів відзначалося поліпшення в неврологічному статусі. Пацієнти групи С - 2 спостереження (до операції м'язова сила в кінцівках була нижче 3-х балів), відновилися до категорії D (м'язова сила склала більше 3-х балів). У пацієнтів входили в категорію D - 4 спостереження (до операції м'язова сила становила більше 3-х балів, але не досягала 5 балів), зазначалося повне відновлення м'язової сили в кінцівках - 5 балів. У одного пацієнта, який перебуває в групі D, неврологічного відновлення не відзначалося.Висновки:1. Операція є органозберігаючою і після операції спинний мозок залишається покритим ззаду кістковою тканиною, що запобігає утворенню рубцевої тканини безпосередньо на твердій мозковій оболонці.2. Декомпресія спинного мозку досягається без істотного порушення стабільності, таким чином, знижується ймовірність післяопераційної кіфотичної деформації і спондилолістеза.3. Ламінопластика не вимагає подальшого спондилодеза, зберігається рух в сегменті, на відміну від методів, що включають в себе установку фіксує конструкції, в зв'язку з цим може знижуватися вираженість дегенерації на суміжних рівнях.4. Проведення декомпрессивної ламінопластики у пацієнтів з травматичною мієлопатиєю, найбільш ефективно в ранні терміни після травми, перші 7 дні
Офтальмологічні та педіатричні предиктори розвитку набутої міопії у дітей
Get PDFThe aim of the research - to conduct an analysis of ophthalmologic and pediatric factors contributing to the development of acquired myopia in children.Methods of research: We examined 52 children (104 eyes) aged from 6 to 13 years without ophthalmic pathology. Visual acuity in all children was 1.0. The observation period was 12–24 months. A dynamic monitoring of this group of children showed that myopia subsequently developed in 26 children (52 eyes) of the main group, and in 26 children (52 eyes) myopia was not observed (control group). We performed an ophthalmologic examination and determination of the presence of phenotypic signs of the syndrome of connective tissue dysplasia and the degree of its severity.Results: The conducted factor analysis revealed 3 main factors that were designated as an «anatomical-constitutional» factor (48.9% of the total dispersion), «hereditary» (7.6% of the total dispersion) and «morphometric» (7.1% of the total dispersion). When using ROC-analysis, optimal distribution points of the indicators that influence the development of acquired myopia were determined. The сut-off value of the corneal refractive index was ≤41.5 dpm, the axial length of the eye ≥23.9 mm, the radius of the cornea ≥7.88 mm, the corneal diameter ≥11.85 mm, the thickness of the layer of peripapillary nerve fibers ≤95.0 μm, reserve of relative accommodation ≤ 1.5 dpi, degree of dysplasia ≥2.0.The statistically significant correlation relations between the degree of connective tissue dysplasia and the anatomical-optical parameters of the visual analyzer were revealed: refractive corneal force (r=-0.68, p <0.05), axial eye length (r=0.58, p <0 , 05), radius of the cornea (r=0.71, p <0.05), corneal diameter (r=0.77, p <0.05), thickness of the layer of the peripapillary nerve fibers (r=-0.42, p <0,05) and the reserve of relative accommodation (r=-0,79, p <0,05). The correlation between the myopia heredity and the degree of dysplasia was (r=0.37, p <0.05). Thus, the risk of acquired myopia is higher in children with syndrome of connective tissue dysplasia, which emphasizes the importance and necessity of a multidisciplinary approach in the study of children with this pathologyЦель работы – провести анализ офтальмологических и педиатрических предикторов, способствующих развитию приобретенной миопии у детей.Материал и методы: Обследовано 52 ребенка (104 глаза) в возрасте от 6 до 13 лет без офтальмологической патологии. Острота зрения у всех детей была равна 1,0. Срок наблюдения составил 12–24 месяца. Динамический мониторинг за этой группой детей показал, что у 26 детей (52 глаза) в дальнейшем развилась миопия (основная группа), а у 26 детей (52 глаза) миопия не определялась (контрольная группа). Проведено офтальмологическое обследование и определение наличия фенотипических признаков синдрома соединительнотканной дисплазии и степени его выраженности.Результаты. Проведенный факторный анализ выявил 3 главных фактора, которые были обозначены как «анатомо-конституциональный» фактор (48,9 % общей дисперсии), «наследственный» (7,6 % общей дисперсии) и «морфометрический» (7,1 % общей дисперсии). При использовании ROC- анализа определены оптимальные точки распределения показателей, влияющих на развитие приобретенной миопии. Значение «сut-off value» преломляющей силы роговицы составило ≤41,5 дптр, аксиальной длины глаза ≥23,9 мм, радиуса роговицы ≥7,88 мм, диаметра роговицы ≥11,85 мм, толщины слоя перипапилярних нервных волокон ≤95,0 мкн, запаса относительной аккомодации ≤1,5 дптр, степени дисплазии ≥2,0. Выявлено статистически значимые корреляционные связи между степенью соединительнотканной дисплазии и анатомо-оптическими показателями зрительного анализатора: преломляющей силой роговицы (r=-0,68, р <0,05), аксиальной длиной глаза (r=0,58, р <0 , 05), радиусом роговицы (r=0,71, p <0,05), диаметром роговицы (r=0,77, р <0,05), толщиной слоя перипапилярних нервных волокон (r=-0,42, р <0,05) и запасом относительной аккомодации (r=-0,79, р <0,05). Корреляционная связь наследственности миопии со степенью дисплазии составила (r=0,37, p <0,05). Таким образом, риск возникновения приобретенной миопии выше именно у детей с синдромом соединительнотканной дисплазии, что подчеркивает важность и необходимость мультидисциплинарного подхода в исследовании детей с данной патологиейМета роботи – провести аналіз офтальмологічних та педіатричних предикторів розвитку набутої міопії у дітей.Матеріал та методи: Обстежено 52 дитини (104 ока) віком від 6 до 13 років без офтальмологічної патології. Гострота зору у всіх дітей дорівнювала 1,0. Термін спостереження склав 12–24 місяці. Динамічний моніторинг за цією групою дітей показав, що у 26 дітей (52 ока) в подальшому розвинулась міопія (основна група), а у 26 дітей (52 ока) міопія не спостерігалась (контрольна група).Проведено офтальмологічне обстеження та визначення наявності фенотипічних ознак синдрому сполучнотканинної дисплазії і ступеня його вираженості.Результати: Проведений факторний аналіз виявив 3 головні фактори, що були позначені як «анатомо-конституціональний» фактор (48,9 % загальної дисперсії), «спадковий» (7,6 % загальної дисперсії) та «морфометричний» (7,1 % загальної дисперсії). При використанні ROC- аналізу визначено оптимальні точки розподілу показників, що впливають на розвиток набутої міопії. Значення сut-off value заломлюючої сили рогівки становило ≤41,5 дптр, аксіальної довжини ока ≥23,9 мм, радіусу рогівки ≥7,88 мм, діаметру рогівки ≥11,85 мм, товщини шару перипапілярних нервових волокон ≤95,0 мкн, запасу відносної акомодації ≤1,5 дптр, ступеню дисплазії ≥2,0.Виявлено статистично значущі кореляційні зв’язки між ступенем сполучнотканинної дисплазії та анатомо-оптичними показниками зорового аналізатора: заломлюючою силою рогівки (r=-0,68, р<0,05), аксіальною довжиною ока (r=0,58, р<0,05), радіусом рогівки (r=0,71, p<0,05), діаметром рогівки (r=0,77, р<0,05), товщиною шару перипапілярних нервових волокон (r=-0,42, р<0,05) та запасом відносної акомодації (r=-0,79, р<0,05). Кореляційний зв'язок спадковості міопії з ступенем дисплазії склав ( r=0,37, p<0,05). Таким чином, ризик виникнення набутої міопії вище саме у дітей з синдромом сполучнотканинної дисплазії, що підкреслює важливість та необхідність мультидисциплінарного підходу у дослідженні дітей з даною патологіє
Вміст тау-протеїну в плазмі крові при прогредієнтних типах перебігу розсіяного склерозу
No full textAim. To identify the quantitative diagnostic indexes of tau protein for prognosis of progressive courses (PC) of multiple sclerosis.Method. The value of tau protein in blood serum had been detecting within three groups. These groups included 75 patients with different courses of MS course: the 1st group - 30 patients (20 women and 10 men) with secondary progressive course; the 2nd group - 15 patients (6 women and 9 men) with primary progressive course; the 3d group (control group) included 30 patients (24 women and 6 men) with relapsing course of multiple sclerosis.The index of tau protein was calculated in a laboratory of neurophysiology, immunology and biochemistry of SI “INPN NAMS of Ukraine” by immunofluorescence method.This method makes it possible to identify the subcellular component by a specific immunological reaction. It has high specificity and sensitivity. We have used the standard kits of “Sigma” production (USA). This method allows both a qualitative visual description of the distribution of optical density of tau protein in each patient and the quantitative determination of tau protein level in the blood serum.Results. We have conducted the comparative assessment of tau protein value depending on the type of course, the gender differences, the patient’s age at the time of study, the patient’s age at the onset of the disease (clinical onset), the duration of the disease, the severity of neurological deficiency according to the EDSS scale, and also searched for a predictive quantitative diagnostic index.Studies have shown that the level of tau protein in the blood serum depends on the type of multiple sclerosis’ course and it predominates in progressive course compared to the comparison group of patients with remitting course. The influence of the gender on the value of tau protein in different types of multiple sclerosis was selective and predominant only in women with a primary-progressive course. A complex relationship between the level of tau protein, the age of onset, the duration of disease and the type of multiple sclerosis’ course was determined.Conclusions. 1. The study shows that tau protein participates in the mechanisms of degenerative process’ formation in progressive courses of multiple sclerosis.2. We have obtained the data on possible application of this criterion in a complex of prognosis for progressive courses of multiple sclerosisЦель исследования. Выявление количественных диагностических показателей тау-протеина для прогноза прогредиентных типов течения (ПТТ) рассеянного склероза.Материалы и методы исследования. Содержание тау-белка в сыворотке крови определялось в трех группах у 75 больных с разными типами течения РС: 1-я группа – 30 больных (20 женщин и 10 мужчин) с вторично-прогредиентным течением; 2-я группа – 15 больных (6 женщин и 9 мужчин) с первично-прогредиентным течением; 3-я группа (контрольная) – 30 больных (24 женщины и 6 мужчин) с рецидивирующим течением.Показатель тау-протеина определялся в лаборатории нейрофизиологии, иммунологии и биохимии ГУ Институт неврологии психиатрии и наркологии Национальной академии медицинских наук Украины иммунофлуоресцентным методом. Этот метод дает возможность выявления субклеточного компонента с помощью специфической иммунологической реакции. Он обладает высокой специфичностью и чувствительностью. Были использованы стандартные наборы производства фирмы «Sigma» (США). Данный метод дает возможность как качественного визуального описания особенностей распределения оптической плотности тау-белка у каждого пациента, так и количественного определения уровня тау-белка в сыворотке крови.Результаты исследования. Проведена сравнительная оценка содержания тау-протеина в зависимости от типа течения, гендерных различий, возраста больных в момент исследования, возраста начала заболевания (клинического дебюта), длительности заболевания, уровня неврологического дефицита по шкале инвалидизации EDSS и поиск прогностического количественного диагностического показателя. Проведенные исследования показали, что уровень тау-протеина в сыворотке крови зависит от типа течения рассеянного склероза и преобладает при прогредиентных типах течения по сравнению с группой сравнения больных с ремитирующим типом течения. Влияние гендерного фактора на содержание тау-протеина при разных типах течения рассеянного склероза носило избирательный характер и преобладало только у женщин при первично-прогредиентном типе течения. Обнаружены сложные взаимоотношения между уровнем тау-протеина, возрастом дебюта, длительностью заболевания и типом течения рассеянного склероза.Выводы. 1. Проведенное исследование свидетельствует о том, что тау-протеин участвует в механизмах формирования дегенеративного процесса при прогредиентных типах течения РС.2. Получены данные о возможном применении этого критерия в комплексе прогноза прогредиентных типов течения рассеянного склерозаМета дослідження. Виявлення кількісних діагностичних показників тау-протеїна для прогнозу прогредієнтних типів перебігу (ПТП) розсіяного склерозу.Матеріали та методи дослідження. Вміст тау-білка у сироватці крові визначався в трьох групах у 75 хворих з різними типами перебігу РС: 1-ша група – 30 хворих (20 жінок і 10 чоловіків) з вторинно-прогредієнтним перебігом; 2-га група – 15 хворих (6 жінок і 9 чоловіків) с первинно-прогредієнтним перебігом; 3-я група (порівняння) – 30 хворих (24 жінки і 6 чоловіків) с рецидивуючим перебігом.Показник тау-протеїна визначався в лабораторії нейрофізіології, імунології та біохіміі ДУ неврології психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України імунофлуоресцентним методом.Цей метод дає можливість виявлення субклітинного компонента за допомогою специфічної імунологічної реакції. Він має високу специфічність і чутливість. Були використані стандартні набори виробництва фірми «Sigma» (США). Даний метод дає можливість як якісного візуального опису особливостей розподілу оптичної щільності тау-білка у кожного пацієнта, так і кількісного визначення рівня тау-білка в сироватці крові.Результати дослідження. Проведена порівняльна оцінка вмісту тау-протеїна в залежності від типу перебігу, гендерних відзнак, віку хворих на момент дослідження, віку початку захворювання (клінічного дебюта), тривалості захворювання, рівня неврологічного дефіциту за шкалою інвалідизації EDSS та пошук прогностичного кількісного діагностичного показника.Проведені дослідження показали, що рівень тау-протеїну в сироватці крові залежить від типу перебігу розсіяного склерозу і переважає при прогредієнтних типах перебігу порівняно з групою порівняння хворих з ремітуючим типом перебігу. Вплив гендерного фактора на вміст тау-протеїну при різних типах перебігу розсіяного склерозу носило виборчий характер і переважало тільки у жінок при первинно-прогредієнтном типі перебігу. Виявлено складні взаємини між рівнем тау-протеїну, віком дебюту, тривалістю захворювання і типом перебігу розсіяного склерозу.Висновки 1. Проведене дослідження свідчить про те, що тау-протеїн бере участь в механізмах формування дегенеративного процесу при прогредієнтних типах перебігу РС.2. Отримані дані про можливе застосування цього критерія в комплексі прогнозу прогредієнтних типів перебігу розсіяного склероз