ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Ретроспективна оцінка впливу тривалого застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів на фізичний розвиток хворих на бронхіальну астму дітей та підлітків
Get PDFThe aim of research was to evaluate retrospectively the dose-depended effect of the use of inhaled steroids on the anthropometrical indices of children and adolescents with bronchial asthma.Material and methods. Based on the pulmonological department of the Regional children clinical hospital in Chernivtsi city there has been conducted the evaluation of the physical development of 50 asthma patients who were under long-term use of inhaled glucocorticosteroids (IGCS). All patients underwent anthropometric study: weight and height measurements with calculation of body mass index (BMI). The assessment of physical development of patients has been performed by a centile method, taking into account the age of patients (using percentile tables "anthropometric indices to age").Results. Analysis of the data has showed that a patients' height was, on average, 50±4.4 percentile, which was corresponding to the average age-related normative values. At the same time height below (10-25 percentiles) average regarding to the age was recorded in 12 % of all examined patients, but an low (5-10 percentile) or very low (<5 percentiles) height were noted in only 4 patients (6 % and 2 % respectively among all patients). Meanwhile, it has been found that the average BMI in the examined patients was 20.4±0.5 kg/m2, which was corresponding to the normostenic structure. Simultaneously, only 5 of examined patients (10 %) were overweight (BMI> 25 kg/m2), and only one person out them (2 %) had clinically significant (BMI> 30 kg/m2) obesity.Conclusion. From the perspective of evidence-based medicine, negative impact of the long-term use of IGCS, in medium-high or high doses as well, on growth and body weight of the asthmatic children and adolescents had not been confirmed. At that, statistically significant data on the association of obesity and short stature with prolonged use of medium-high or high doses of IGCS had not been found: the attributive risk of excessive (body mass index> 25 kg/m2) body weight was 24 %, the odd ratio=3.2 (95 % confidence interval: 0.33-30.94), but at the same time the attributive risk of short stature (height <10 percentiles): was 18 % and the odds ratio=2.3 (95 % confidence interval: 0.22-23.88)Целью нашей работы была ретроспективная оценка дозозависимого влияния ингаляционных стероидов на антропометрические показатели детей и подростков, страдающих бронхиальной астмой.Материали и методы. На базе пульмонологического отделения Областной детской клинической больницы г. Черновцы проведена оценка физического развития 50 детей, страдающих бронхиальной астмой (БА) и длительно применяющих ингаляционные глюкокортикостероиды (ИГКС). Всем пациентам проводили антропометрическое обследование: измерение массы и роста с вычислением индекса массы тела (ИМТ). Оценку физического развития пациентов проводили центильным методом с учетом возраста пациентов (с использованием центильных таблиц «антропометрический показатель к возрасту»).Результаты. Показатель роста в перцентилях относительно возраста пациентов составлял в среднем 50±4,4, что соответствует средней возрастной норме. При этом рост ниже среднего (в коридоре 10-25 перцентилей) относительно возраста зарегистрировано у 12 % пациентов, а низкий (в коридоре 5-10 перцентилей) или очень низкий рост (<5 перцентилей) отмечались только у 4 пациентов (6 % и 2 % соответственно) .В то же время показано, что в среднем показатель ИМТ среди обследованных пациентов в 20,4±0,5 кг/м2, что соответствует нормостеническому телосложению. Следует отметить, что избыточная масса тела (ИМТ> 25 кг/м2) отмечалась у 5 обследованных детей (10 %), из которых только у одного пациента (2 %) отмечалось клинически значимое (ИМТ> 30 кг/м2) ожирение.Выводы. С позиции доказательной медицины, не подтверждено негативного влияния длительного применения ИГКС, в т.ч. в средне-высоких или высоких дозах, на рост и массу тела детей и подростков, страдающих БА. При этом не найдено статистически значимых данных об ассоциации ожирения и низкорослости с пролонгированным применением средне-высоких или высоких доз ИГКС: атрибутивный риск избыточной (индекс массы тела > 25 кг/м2) массы тела составлял 24 % при соотношении шансов=3,2 (95 % доверительный интервал: 0,33-30,94), а атрибутивный риск возникновения низкорослости (рост <10 перцентилей): составил 18 % при соотношении шансов= 2,3 (95 % доверительный интервал: 0,22-23,88)Метою нашої роботи було оцінити ретроспективно дозозалежний вплив інгаляційних стероїдів на антропометричні показники хворих на бронхіальну астму дітей і підлітків.Матеріали та методи. На базі пульмонологічного відділення Обласної дитячої клінічної лікарні м. Чернівці проведена оцінка фізичного розвитку 50 хворих на бронхіальну астму дітей, які тривало застосовують інгаляційні глюкокортикостероїди (ІГКС).Усім пацієнтам проводили антропометрічне дослідження: вимірювання ваги та зросту з обчисленням індексу маси тіла (ІМТ). Оцінку фізичного розвитку пацієнтів проводили за центильним методом із урахуванням віку пацієнтів (із використанням центильних таблиць «антропометричний показник до віку»).Результати. Показник зросту у перцентилях відносно віку пацієнтів становив, у середньому, 50±4,4, що відповідає середній віковій нормі. При цьому зріст нижче середнього (10-25 перцентилей) відносно віку зареєстровано у 12 % пацієнтів, а низький (5-10 перцентилей) або дуже низький зріст (<5 перцентилей) відмічалися лише у 4 пацієнтів (6 % та 2 % осіб відповідно). Водночас встановлено, що середній показник ІМТ в обстежених хворих становив 20,4±0,5 кг/м2, що відповідає нормостенічній тілобудові. Слід відмітити, що зайва вага (ІМТ> 25 кг/м2) відмічалася лише у 5 обстежених хворих (10 %), з яких лише у однієї особи (2 %) відмічалося клінічно значуще (ІМТ> 30 кг/м2) ожиріння.Висновки. З позиції доказової медицини, не доведено негативного впливу тривалого застосування ІГКС, у т.ч. в середньо-високих або високих дозах, на зріст та масу тіла хворих на БА дітей та підлітків. При цьому, не знайдено статистично значущих даних щодо асоціації ожиріння та низкорослості із пролонгованим застосуванням середньо-високих або високих доз ІГКС: атрибутивний ризик надлишкової (ІМТ>25 кг/м2) маси тіла становив 24 % при співвідношенні шансів =3,2 (95 % довірчий інтервал: 0,33-30,94) та атрибутивний ризик виникнення низкорослості (зріст <10 перцентилей): становив 18 %, а співвідношенні шансів =2,3 (95 % довірчий інтервал: 0,22-23,88
Порівняльна оцінка змін ліпідного профілю у хворих на q-інфаркт міокарда, ускладнений гострою серцевою недостатністю на тлі порушень вуглеводного обміну
Get PDFThe aim was to study the characteristics of lipid metabolism disorders, its pathogenic significance and changes under the influence of lipid-lowering therapy in patients with acute Q-MI, complicated by acute heart failure against different types of hyperglycemia.Materials and methods. There were surveyed 113 patients with acute Q-IM, complicated by acute heart failure against normoglycemia (n=26), hyperglycemia on admission (n=66), type 2 diabetes history (n=21) and 21 practically healthy individuals. After examining patients with hyperglycemia on admission, the following subgroups were distinguished: stress hyperglycemia (n=25), impaired glucose tolerance (IGT) (n=22), new-onset type 2 diabetes (n=19). Patients were determined the lipid profile, insulin level and insulin resistance index (HOMA-IR). For evaluating the effectiveness of the drug lipid-lowering therapy in patients with hyperglycemia on admission, there was conducted subanalysis by the drugs: atorvastitin subgroup – 31 patients (median age 66 (60; 79) years), average daily dose of 21.7±1.1 mg per os, rozuvastatin subgroup - 35 patients (median age 66 (56; 77) years), the average daily dose of 12.8±0.6 mg per os.Results. Compared with the normoglycemia group, the HDL level on the first day was lower by 22 % (p=0.02) in the hyperglycemia on admission group, by 29 % (p=0.005) in patients with IGT and by 33 % (p=0.042) in patients with diabetes mellitus in history, the level of triglycerides – by 15 % (p=0.03) in the IGT subgroup. In the stress hyperglycemia subgroup, the level of total cholesterol on day 12 was higher by 21 % (p=0.027), and triglycerides by 26 % (p=0.043). In patients with hyperglycemia on admission HOMA-IR was 2.11 times higher (p=0.04), in patients with IGT 2.94 times (p=0.02), with new-onset type 2 diabetes 2.91 times higher (p=0.006) compared with normoglycemia. The level of total cholesterol in the atorvastatin subgroup decreased by 21 % (p=0.002), and in the subgroup of rosuvastatin by 11 % (p=0.0005); the level of LDL by 19 % (p=0.0005) and 17 % (p=0.0005), respectively.Conclusions. The lipid profile of patients with type 2 diabetes mellitus in history was characterized by the greatest atherogenic potential. The highest HOMA-IR is registered in the IGT group. The best dynamics of lipid profile was found in patients with normoglycemia. The patients with hyperglycemia on admission, that were receiving atorvastatin, had greater reduction in total and LDL cholesterol levels, than patients, that were receiving rosuvastatinЦель. Изучить особенности нарушений липидного обмена, их патогенетическое значение и изменения под влиянием гиполипидемической терапии у больных острым Q-ИМ, осложненным острой сердечной недостаточностью на фоне различных видов гипергликемии.Материалы и методы. Обследовано 113 больных острым Q-ИМ, осложненным острой сердечной недостаточностью на фоне нормогликемии (n = 26), гипергликемии при госпитализации (n = 66), сахарного диабета 2 типа в анамнезе (n = 21) и 21 практически здоровую особу. После до обследования больных с гипергликемией при госпитализации, выделены подгруппы: стрессовой гипергликемии (n = 25), нарушения толерантности к глюкозе (НТГ) (n = 22), впервые выявленного диабета 2 типа (n = 19). Больным определяли липидный профиль, уровень инсулина и индекс инсулинорезистентности (HOMA-IR). Проведено субанализ эффективности препарата для гиполипидемической терапии у больных с гипергликемией при госпитализации: подгруппа аторвастатина - 31 пациент (медиана возраста 66 (60; 79) лет), средняя суточная доза 21,7 ± 1,1 мг per os, подгруппа розувастатина - 35 больных (медиана возраста 66 (56; 77) лет), средняя суточная доза 12,8 ± 0,6 мг per os.Результаты. По сравнению с группой нормогликемии, уровень ЛПВП в первые сутки был ниже на 22 % (р = 0,02) в группе гипергликемии при госпитализации, на 29 % (р = 0,005) у больных с НТГ и на 33 % (р = 0,042) у больных с сахарным диабетом в анамнезе, уровень триглицеридов - на 15 % (р = 0,03) в подгруппе НТГ. В подгруппе со стрессовой гипергликемией уровень общего холестерина на 12 сутки был выше на 21 % (р = 0,027), а триглицеридов на 26 % (р = 0,043). У больных с гипергликемией при госпитализации HOMA-IR выше в 2,11 раза (р = 0,04), у больных с НТГ в 2,94 раза (р = 0,02), с впервые выявленным диабетом в 2,91 (р = 0,006) по сравнению с нормогликемией. Уровень общего холестерина в подгруппе аторвастатина снизился на 21 % (р = 0,002), а в подгруппе розувастатина на 11 % (р = 0,0005). Уровень ЛПНП на 19 % (р = 0,0005) и на 17 % (р = 0,0005) соответственно.Выводы. Наибольшим атерогенным потенциалом характеризовался липидный профиль больных с сахарным диабетом 2 типа в анамнезе. Самый высокий HOMA-IR зарегистрирован в подгруппе HТГ. Лучшую динамику показателей липидограммы выявлено у больных с нормогликемией. У больных с гипергликемией при госпитализации на фоне приема аторвастатина, отмечалось более выраженное снижение уровней общего холестерина и ЛПНП, чем на фоне приема розувастатинаМета. Вивчити особливості порушень ліпідного обміну, їх патогенетичне значення та зміни під впливом гіполіпідемічної терапії у хворих на гострий Q-ІМ, ускладнений гострою серцевою недостатністю на тлі різних видів гіперглікемії.Матеріали та методи. Обстежено 113 хворих на гострий Q-ІМ, ускладнений гострою серцевою недостатністю на тлі нормоглікемії (n=26), гіперглікемії при шпиталізації (n=66), цукрового діабету 2 типу в анамнезі (n= 21) та 21 практично здорову особу. Після дообстеження хворих з гіперглікемією при шпиталізації, виділено підгрупи: стресової гіперглікемії (n=25), порушення толерантності до глюкози (ПТГ) (n=22), вперше виявленого діабету 2 типу (n=19). Хворим визначали ліпідний профіль, рівень інсуліну та індекс інсулінорезистентності (HOMA-IR). Проведено субаналіз ефективності препарату для гіполіпідемічної терапії у хворих з гіперглікемією при шпиталізації: підгрупа аторвастатина - 31 пацієнт (медіана віку 66 (60;79) років), середня добова доза 21,7±1,1 мг per os, підгрупа розувастатина - 35 хворих (медіана віку 66 (56;77) років), середня добова доза 12,8±0,6 мг per os.Результати. Порівнюючи з групою нормоглікемії, рівень ЛПВЩ на першу добу був нижчим на 22 % (р=0,02) у групі гіперглікемії при шпиталізації, на 29 % (р=0,005) у хворих з ПТГ та на 33 % (р=0,042) у хворих з цукровим діабетом у анамнезі; рівень тригліцеридів - на 15 % (р=0,03) у підгрупі ПТГ. У підгрупі зі стресовою гіперглікемією рівень загального холестерину на 12 добу був вищим на 21 % (р=0,027), а тригліцеридів на 26 % (р=0,043). У хворих з гіперглікемією при шпиталізації HOMA-IR вище у 2,11 рази (р=0,04), у хворих з ПТГ у 2,94 рази (р=0,02), з вперше виявленим діабетом у 2,91 (р=0,006) у порівнянні з нормоглікемією. Рівень загального холестерину в підгрупі аторвастатину знизився на 21 % (р=0,002), а у підгрупі розувастатину на 11 % (р=0,0005). Рівень ЛПНЩ на 19 % (р=0,0005) та на 17 % (р=0,0005) відповідно.Висновки. Найбільшим атерогенним потенціалом характеризувався ліпідний профіль хворих з цукровим діабетом 2 типу в анамнезі. Найвищий HOMA-IR зареєстрований у підгрупі ПТГ. Динаміка показників ліпідограми була кращою у хворих з нормоглікемією. У хворих з гіперглікемією при шпиталізації на тлі прийому аторвастатину, відзначалося більше зниження рівнів загального холестерину та ЛПНЩ, ніж на тлі прийому розувастатин
Вертикальне переміщення дистопованих іклів за допомогою апарата з постійними Nd-Fe-B магнітами (клінічний випадок)
No full textThe use of braces for the correction of single tooth position in some cases seems to be impractical, since it may cause a violation in the position of the adjacent teeth, which are used as a support for such correction. An alternative way to move of single tooth into the normal position is use of device with permanent Nd-Fe-B magnets. This allows to localize the force action and achieve the desired aesthetic and functional result with fewer side effects and also reduce the cost of treatment.The aim of present work was development of methods and normalization of position of upper jaw canine by using the device with permanent Nd-Fe-B magnets.Materials and methods. To move the tooth, the permanent Nd-Fe-B magnets of size 5×5×2 mm were used. An anti-corrosion ZrO2 coating was applied to the surface of the magnets. One of them was installed in a plastic devise, and the second one was fixed on the tooth using photopolymer material. The magnitude of acting force was determined using the experimentally derived dependence of the force of attraction or repulsion of magnets on the distance between them. Additional control of the interaction forces between the magnets, both at the beginning of treatment and at individual stages, was carried out using a teslameter and recalculation tables.Results. The article provides a description of the technique and stages of manufacturing of device with magnets, as well as the procedure for attaching the magnet to the tooth surface. There was presented a clinical case of moving an abnormally located canine using a device with permanent Nd-Fe-B magnets. As a result of orthodontic treatment performed using a permanent magnet device, a vestibular displacement of the tooth 23 was performed in order to achieve normal overlap in the transverse plane. The proposed method of orthodontic treatment allowed in a short time to normalize the position of tooth 23 without side effects for the remaining teeth.Conclusions. On the base of treatment it was proved the possibility of moving individual tooth using the device with Nd-Fe-B permanent magnets without the occurrence of side effects for supporting teeth, which allows expanding the range of traditional bite correction methodsИспользование брекет-систем для коррекции положения одиночных зубов в ряде случаев представляется нецелесообразным, поскольку при этом возможно нарушение в положении соседних зубов, использующихся в качестве опоры при такой коррекции. Альтернативным способом смещения одиночных зубов в нормальное положение является применение аппарата с постоянными Nd-Fe-B магнитами. Это позволяет локализовать силовое воздействие и добиться необходимого эстетического и функционального результата с меньшими побочными эффектами, а также снизить стоимость лечения.Целью работы является разработка методики и нормализация положения клыка верхней челюсти при помощи аппарата с постоянными магнитами.Материалы и методы. Для перемещения зуба были использованы постоянные Nd-Fe-B магниты в форме параллелепипедов размером 5×5×2 мм. На поверхность магнитов наносилось антикоррозийное покрытие ZrO2. Один из них был установлен в пластмассовой каппе, а второй был зафиксирован на зубе при помощи фотополимерного материала. Величина действующей силы определялась при помощи экспериментально выведенной зависимости силы притяжения или отталкивания магнитов от расстояния между ними. Дополнительный контроль сил взаимодействия между магнитами в начале лечения и на отдельных его этапах, проводился при помощи тесламетра с использованием пересчетных таблиц.Результаты. В статье приводится описание техники и этапов изготовления аппарата с магнитами, а также порядок крепления магнита на поверхность зуба.Представлен клинический случай перемещения аномально расположенного клыка при помощи аппарата с постоянными Nd-Fe-B магнитами. В результате проведенного ортодонтического лечения при помощи аппарата с постоянными магнитами было произведено вестибулярное смещение зуба 2.3 для достижения нормального перекрытия в трансверзальной плоскости. Предложенная методика ортодонтического лечения позволила в короткие сроки нормализовать положение зуба 23 без побочных эффектов для остальных зубов.Выводы. На основании проведенного лечения доказана возможность перемещения отдельных зубов при помощи аппарата с Nd-Fe-B постоянными магнитами без возникновения побочных эффектов для опорных зубов, что позволяет расширить спектр традиционных методов коррекции прикусаВикористання брекет-систем для корекції положення окремих зубів в ряді випадків представляється недоцільним, оскільки при цьому можливо порушення в положенні сусідніх зубів, що використовуються як опора при такій корекції. Альтернативним способом переміщення окремих зубів в нормальне положення є застосування апарату з постійними Nd-Fe-B магнітами. Це дозволяє локалізувати силовий вплив і домогтися необхідного естетичного і функціонального результату з меншими побічними ефектами, а також знизити вартість лікування.Метою роботи є розробка методики і нормалізація положення ікла верхньої щелепи за допомогою апарату з постійними магнітами.Матеріали та методи. Для переміщення зуба були використані постійні Nd-Fe-B магніти у формі паралелепіпедів розміром 5×5×2 мм. На поверхню магнітів наносилося антикорозійне покриття ZrO2. Один з магнітів встановлювався в пластмасову капу, а другий було зафіксовано на зубі за допомогою фотополімерного матеріалу. Величина діючої сили визначалася за допомогою експериментально виведеної залежності сили притягування або відштовхування магнітів від відстані між ними. Додатковий контроль сили взаємодії між магнітами на початку лікування і на окремих його етапах проводився за допомогою тесламетру з використанням перерахункових таблиць.Результати. У статті наводиться опис техніки і етапів виготовлення апарату з магнітами, а також порядок кріплення магніту на поверхню зуба. Представлено клінічний випадок переміщення аномально розташованого ікла за допомогою апарату з постійними Nd-Fe-B магнітами. В результаті проведеного ортодонтичного лікування за допомогою апарату з постійними магнітами було проведено вестибулярне зміщення зуба 2.3 для досягнення нормального перекриття в трансверзальной площині. Запропонована методика ортодонтичного лікування дозволила в короткі терміни нормалізувати становище зуба 23 без побічних ефектів для інших зубів.Висновки. На підставі проведеного лікування доведена можливість переміщення окремих зубів за допомогою апарату з Nd-Fe-B постійними магнітами без виникнення побічних ефектів для опорних зубів, що дозволяє розширити спектр традиційних методів корекції прикус
Визначення експресії ZAP70 як прогностичного маркера перебігу хронічної лімфоцитарної лейкемії
Get PDFChronic lymphocytic leukemia (CLL) is a clinically and biologically heterogeneous disease. Some patients live for decades without any therapy, others die several years after diagnosis, despite the use of different lines of therapy. Significant progress has been achieved in the study of the pathogenesis of CLL, but over the past two decades there has been an intensive search for new biomarkers that may include a prognosis and also decide on therapeutic tactics. In conditions where complex genetic studies are expensive and inaccessible for routine analysis, the determination of ZAP70 remains relevant and sufficiently accessible to predict the course of CLL.Aim of the research: to evaluate the prognostic significance of the level of expression of ZAP70 and its dependence on the stage of the disease in patients with chronic lymphocytic leukemia.Materials and methods: under our supervision, there were 68 patients with chronic lymphocytic leukemia at various stages of the disease, among them 24 women aged 40-84 years (median 65 years) and 44 men aged 43-84 years (median 63 years). 51 patients received adequate treatment. Immunophenotypic studies of the lymphoid cell population and ZAP70 were performed using flow cytometry.Results of the research: indicators of expression of ZAP70 in patients at different stages of the disease did not differ significantly. Overall survival in the group of patients with ZAP70 expression <20% was significantly higher compared with patients with ZAP70 expression >20%.Conclusions: in CLL patients, the level of expression of ZAP70 is stable, does not depend on the stage of the disease, and does not change during the progression of the disease. ZAP70 expression level >20% of cells is a poor prognostic marker of the course of the disease and indicates a high risk of the disease.Хроническая лимфоцитарная лейкемия (ХЛЛ) - это клинически и биологически гетерогенное заболевание. Некоторые пациенты живут в течение десятилетий без какой-либо терапии, другие погибают через несколько лет после диагностики, несмотря на применение различных линий терапий. Достигнуты значительные успехи в изучении патогенеза ХЛЛ, однако в течение последних двух десятилетий происходил интенсивный поиск новых биомаркеров, которые могут предусматривать прогноз, а также принимать решение о лечебной тактики. В условиях, когда проведение сложных генетических исследований являются дорогостоящими и недоступными для рутинного анализа, определение ZAP70 остается актуальным и достаточно доступным для прогнозирования течения ХЛЛ.Цель исследования: оценить прогностическую значимость уровня экспрессии ZAP70 и его зависимость от стадии болезни у больных хронической лимфоцитарной лейкемией.Материалы и методы исследования: под нашим наблюдением находилось 68 больных хронической лимфоцитарной лейкемией в различных стадиях заболевания, среди них 24 женщин в возрасте 40-84 года (медиана 65 лет) и 44 мужчин в возрасте 43-84 года (медиана 63 года). 51 пациенту проводилось адекватное лечение. Иммунофенотипические исследования популяции лимфоидных клеток и ZAP70 проводили с помощью проточной цитометрии.Результаты исследования: показатели экспрессии ZAP70 у больных на разных стадиях болезни существенно не отличались. Общая выживаемость в группе больных с экспрессией ZAP70 <20 % было существенно выше по сравнению с больными с экспрессией ZAP70> 20 %.Выводы: у больных ХЛЛ уровень экспрессии ZAP70 является стабильным, не зависит от стадии болезни и не меняется в процессе прогрессии болезни. Уровень экспрессии ZAP70 > 20 % клеток является плохим прогностическим маркером течения болезни и свидетельствует о высоком риске болезниХронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ) - це клінічно і біологічно гетерогенне захворювання. Деякі пацієнти живуть протягом десятиліть без будь-якої терапії, інші гинуть через кілька років після діагностики, незважаючи на застосування різних ліній терапій. Досягнуто значних успіхів у вивченні патогенезу ХЛЛ, проте протягом останніх двох десятиліть відбувався інтенсивний пошук нових біомаркерів, які можуть передбачати прогноз, а також приймати рішення щодо лікувальної тактики. В умовах, коли проведення складних генетичних досліджень є доровартісним і недоступним для рутинного аналізу, визначення ZAP70 залишається актуальним та досить доступним для прогнозування перебігу ХЛЛ.Мета дослідження: оцінити прогностичну значимість рівня експресії ZAP70 та його залежності від стадії хвороби у хворих на хронічну лімфоцитарну лейкемію.Матеріали і методи дослідження: під нашим спостереженням знаходилось 68 хворих на хронічну лімфоцитарну лейкемію в різних стадіях захворювання, серед них 24 жінок у віці 40–84 роки (медіана 65 років) та 44 чоловіків у віці 43–84 роки (медіана 63 роки). 51 пацієнту проводилось адекватне лікування. Імунофенотипове дослідження популяції лімфоїдних клітин та ZAP70 проводили за допомогою проточної цитометрії.Результати дослідження: показники експресії ZAP70 у хворих на різних стадіях хвороби суттєво не відрізнялись. Загальне виживання в групі хворих з експресією ZAP70 < 20 % було суттєво вище у порівнянні з хворими з експресією ZAP70 > 20 %.Висновки: у хворих на ХЛЛ рівень експресії ZAP70 є стабільним, не залежить від стадії хвороби і не змінюється в процесі прогресії хвороби. Рівень експресії ZAP70 > 20 % клітин є поганим прогностичним маркером перебігу хвороби і свідчить про високий ризик хвороб
Сучасні особливості формування алкогольної залежності у чоловіків як основа їх реабілітації
Get PDFAim of the work. To study modern psychological and clinical-psychopathological features of the formation of alcohol dependence in men as a basis for their rehabilitation.Materials and methods. The study carried out a comprehensive clinical-psychopathological and psychodiagnostic survey of 150 male patients aged 20 to 55 years, in which according to the diagnostic criteria of the ICD-10, a syndrome of alcohol dependence was established. 94 patients were treated at the Kharkiv Regional Clinical Narcological Hospital No. 9, and 56 patients at the Clinic of Psychiatry and Narcology of the Military Medical Clinical Center of the Northern Region.Results of the research. In 35.2±1.5% of civilian patients and 40.2±1.9% of military men, interspersed with the domination of the dysphoric-explosive component, in 43.5±2.1% and 35.1±1.6 % of alcohol dependent, respectively, anxiety-depressive component in 21.6±1.1% of civilian and 24.7±1.4% of military aggressive component of intoxication.For civilians, the main motive for alcohol abuse was "for a company", "to support a friend", "a desire to obtain physical and psychological satisfaction from the action of alcohol". For the military, the main motive was to "eliminate combat stress," "drown out pain", "to get rid of important military memories", "the desire to level off with alcohol, negative emotional experiences (tension, anxiety, fear, anguish)".In the surveyed soldiers with alcohol addiction there is a complete and obvious manifestation of stress disorder, compared with civilians who have a slight manifestation and lack of traumatic stress.The surveyed patients are dominated by non-constructive forms of coping strategies.Based on the data obtained during the work we systematized modern predictors of the formation of alcohol addiction in men in modern conditions, which are considered as targets of psycho-correction and psycho-educational effects in the construction of the system of rehabilitation of patients.Conclusions1. Clinical and psychopathological features of the formation of alcohol dependence in men, in the aspect of their rehabilitation, are specific depending on the predominant personally significant motives of alcohol use, loss of situational control, dysphoria, affective reactions, anxiety and depressive disorders.2. Pathological psychological predictors of the formation of alcohol addiction in men are the effectiveness of behavior, conflict, the prevalence of non-constructive forms of coping strategies. The main factor of the risk of alcohol dependence in the military is a complete and obvious manifestation of stress disorderЦель работы: Изучить современные психологические и клинико-психопатологические особенности формирования алкогольной зависимости у мужчин как основу их реабилитации.Материалы и методы В исследовании проведено комплексное клинико-психопатологическое и психодиагностическое обследование 150 пациентов мужского пола от 20 до 55 лет, в которых согласно диагностических критериев МКБ-10 установлено синдром зависимости от алкоголя. 94 больных находились на лечении в Харьковской областной клинической наркологической больнице № 9, 56 больных - в клинике психиатрии и наркологии Военно-медицинского клинического центра Северного региона.Результаты исследования У 35,2±1,5% гражданских больных и у 40,2±1,9% военных отмечалось опьянение с доминированием дисфорически-эксплозивным компонентом, у 43,5±2,1% и 35,1±1 6% алкозависимых соответственно - тревожно-депрессивного компонента, у 21,6±1,1% гражданских и 24,7±1,4% военных агрессивного компонента опьянения.Для гражданских больных основными мотивами злоупотребления алкоголем были: «за компанию», «поддержать друга», желание получения физического и психологического удовлетворения от действия алкоголя. Для военных основным мотивом было «снять боевой стресс», «заглушить боль», «избавиться от важных военных воспоминаний», желание нивелировать с помощью алкоголя негативные эмоциональные переживания (напряжение, тревогу, страх, тоску).У обследованных военных с алкогольной зависимостью отмечается полное и гражданскими у которых отмечается незначительное проявление и отсутствие травматического стресса.У обследованных больных преобладают неконструктивные формы копинг стратегий.Основываясь на полученных в ходе работы данных нами систематизированы современные предикторы формирования алкогольной зависимости у мужчин в современных условиях, которіе рассматриваются как мишени психокоррекционного и психообразовательного воздействия при построении системы реабилитации больных.Выводы1. Клинико-психопатологическими особенностями формирования алкогольной зависимости у мужчин, в аспекте их реабилитации является специфическая в зависимости от преобладающих лично значимых мотивов употребления алкоголя потеря ситуационного контроля, дисфории, аффективные реакции, тревожно-депрессивные расстройства.2. Патологическими псимиихологическими предикторами формирования алкогольной зависимости у мужчин являются: аффективность поведения, конфликтность, превалирование неконструктивных форм копинг-стратегий. Основным фактором риска возникновения алкогольной зависимости у военных является полное и явное проявление стрессового расстройстваМета роботи: Вивчити сучасні психологічні та клініко-психопатологічні особливості формування алкогольної залежності у чоловіків як основу їх реабілітації.Матеріали та методи У дослідженні проведено комплексне клініко-психопатологічне і психодіагностичне обстеження 150 пацієнтів чоловічої статі від 20 до 55 років, в яких згідно діагностичних критеріїв МКХ-10 встановлено синдром залежності від алкоголю. 94 хворих знаходились на лікуванні у Харківської обласної клінічної наркологічної лікарні № 9, 56 хворих - у клініці психіатрії та наркології Військово-медичного клінічного центру Північного регіону.Результати дослідження У 35,2±1,5 % цивільних хворих та у 40,2±1,9 % військових відмічалося сп’яніння з домінуванням дисфорично-експлозивного компоненту, у 43,5±2,1 % та 35,1±1,6 % алкозалежних відповідно - тривожно-депресивного компоненту у 21,6±1,1 % цивільних і 24,7±1,4 % військових агресивного компоненту сп’яніння.Для цивільних хворих основним мотивом зловживання алкоголем були: «за компанію», «підтримати друга», бажання одержання фізичного й психологічного задоволення від дії алкоголю. Для військових основним мотивом було «зняти бойовий стрес», «заглушити біль», «позбавитись від важних військових спогадів», бажання нівелювати за допомогою алкоголю негативні емоційні переживання (напругу, тривогу, страх, тугу).У обстежених військових з алкогольною залежністю відмічається повний та явний прояви стресового розладу, у порівнянні з цивільними у яких відмічається незначний прояв та відсутність травматичного стресу.У обстежених хворих переважають неконструктивні форми копінг- стратегій.Базуючись на отриманих у ході роботи даних нами систематизовані сучасні предиктори формування алкогольної залежності у чоловіків в сучасних умовах, які розглядаються як мішені психокорекційного та психоосвітнього впливу при побудові системи реабілітації хворих.Висновки1. Клініко-психопатологічними особливостями формування алкогольної залежності у чоловіків, в аспекті їх реабілітації є специфічна в залежності від переважних особисто-значущих мотивів вживання алкоголю, втрата ситуаційного контролю, дисфорії, афективні реакції, тривожно-депресивні розлади.2. Патологічними психологічними предикторами формування алкогольної залежності у чоловіків є: афективність поведінки, конфліктність, превалювання неконструктивних форм копінг-стратегій. Основним чинником ризику виникнення алкогольної залежності у військових е повний та явний прояв стресового розлад
Лікування хворих з гострим коронарним синдромом та фібриляцією передсердь
Get PDFThe aim was to study the possible protective effect of drug therapy regarding the development of AF in patients with ACS and compliance with the standards of treatment of these patients in everyday clinical practice.Materials and research methods. A study was conducted of 125 patients with ACS who were hospitalized with ACS to the center of percutaneous coronary interventions of the KNP of the Kharkiv Regional Council "Regional Clinical Hospital" for four years from 2015-2018, among which 65 had atrial fibrillation . The criterion for inclusion in the study was the presence of ACS; exclusion criteria were the presence of severe concomitant diseases (active oncological processes, chronic IV degree renal failure, etc.), heart defects, and the patient’s refusal to participate in the study. In accordance with the Helsinki Declaration, all patients were informed about the aim, methods and design of the study and gave their consent to participate.Patients were divided into groups according to the presence of AF. In group 1, patients with AF were combined, and patients who had AF for the first time during hospitalization for ACS were subgroup 1a (n=41); patients in whom AF was observed before the development of ACS were subgroup 1b (n=24). The second group consisted of patients without indications of AF in the history and during hospitalization (n=60).Results. The majority of patients of the 1st group, namely, 92.3 %, had three or more points on the CHA2DS2-VASc scale of thromboembolic complications, while the greatest number of patients (n=41, 63 %) with ACS and AF were 4-5 points on the scale of risk of thromboembolic complications according to CHA2DS2-VASc. Most patients had a score of 0-1 on the bleeding risk scale. When evaluating drug therapy in patients with ACS, it was found that acetylsalicylic acid was administered to almost all patients with ACS, except for patients with concomitant bronchial asthma. The majority of patients with ACS, with or without concomitant AF, received clopidogrel as a double antiplatelet therapy along with acetylsalicylic acid. Anticoagulant therapy with the use of warfarin and new oral anticoagulants was more often prescribed to patients with 1b subgroups. Calcium antagonists were more frequently prescribed in patients of the 2nd group compared with the 1st (n1=4; 6.2 % vs n2=12; 20.0 %, p=0.0228). Statins were administered to hospitals in almost all patients, except for a few patients with intact coronary vessels. Prehospital administration of the loading dose of the P2Y12 inhibitor was more frequently recorded in the 1st group of patients as compared with the 2nd (n1=26; 40.0 % vs n2=13; 21.7 %, p=0.0292), at the same time among patients with 1a-subgroups with AF, which appeared for the first time, a significantly rarer prescription of the pre-hospital loading dose of the P2Y12 inhibitor was observed compared with the 1b-subgroup (n1a=11; 26.8 % vs n1b=15; 62.5 %, p=0 , 0061). The majority of patients in all groups received ACE inhibitors / ARBs in basic therapy during the hospital period. The prescription of diuretics was more often registered among patients of the 1b-subgroup, which indicates a more severe course of CHF in this group of patients, which preceded the development of ACS. An increase in the frequency of triple therapy prescriptions among patients with AF over the years 2015-2018 was found, which corresponds to the existing modern standards of medical care regarding the appointment of combination anticoagulant and anti-platelet therapy to patients with AF and ACS. Unassigned triple therapy in the group of patients with AF, which originated for the first time, is associated with a greater frequency of registration of anemia in this group of patients.Conclusion. In accordance with the results of the study, all patients with ACS and AF have a high thromboembolic risk and require anti-coagulant therapy. In everyday clinical practice, in the discharge of patients with ACS and AF from hospital more than a third (38.1 %) patients are not recommended anticoagulant therapy, which does not comply with current recommendations. At the same time, patients are more often prescribed therapy who had AF before the development of ACS, while patients in subgroup 1a who have AF demonstrated in the acute period have less than half. In a retrospective analysis of extracts of case histories over the period 2015-2018, an increase in the frequency of triple therapy prescriptions among patients with AF was found. The most common cause of non-prescribing anticoagulants is anemia and a high risk of bleeding.Фибрилляция предсердий (ФП) является одним из неблагоприятных прогностических маркеров течения острого коронарного синдрома (ОКС). На сегодняшний день, несмотря на успехи инвазивного и медикаментозного лечения ОКС, риск развития ФП в остром периоде остается высоким. Осложнение ОКС этим нарушением ритма ассоциировано с неблагоприятным коротко- и долгосрочным прогнозом. Поэтому очень важно изучение возможной связи между схемой лечения и риском развития ФП.Цель – изучение возможного протективного действия медикаментозной терапии относительно развития ФП у больных ОКС и соответствие стандартам лечения этих больных в повседневной клинической практике.Материалы и методы исследования. Было проведено обследование 125 пациентов с ОКС, которые были госпитализированы с ОКС в центр проведения перкутанных коронарных вмешательств КНП Харьковского областного совета «Областная клиническая больница» г. Харькова на протяжение четырех лет в период с 2015-2018 гг, среди которых у 65 была фибрилляция предсердий. Критерием включения в исследование было наличие ОКС; критериями исключения были наличие тяжелых сопутствующих заболеваний (активные онкологические процессы, хроническая почечная недостаточность IV степени и др.), пороки сердца, отказ пациента от участия в исследовании. В соответствии с Хельсинской декларацией, все больные были проинформированы о цели, методах и дизайне исследования и дали свое согласие на участие.Подавляющее большинство больных - 117 (93,6 %) страдали артериальной гипертензией (АГ), 34 (27,2 %) больных имели анамнез сахарного диабета (СД) 2 типа. 27 (21,6 %) больных курили на момент включения в исследование и еще 15 (12 %) курили в прошлом.Больных поделили на группы в соответствии с наличием у них ФП. В 1 группу объединили больных с ФП, причем больные, у которых во время госпитализации по поводу ОКС впервые возникла ФП, составили 1а подгруппу(n=41); больные, у которых ФП наблюдалась до развития ОКС, составили подгруппу 1б (n=24). 2 группу составили больные без указаний на ФП в анамнезе и на протяжение госпитализации (n=60).Результаты. Большинство больных 1-й группы, а именно 92,3 %, имели три и более балла по шкале риска тромбоэмболических осложнений CHA2DS2-VASc, при этом наибольшее количество больных (n=41, 63 %) с ОКС и ФП имели 4-5 баллов по шкале риска тромбоэмболических осложнений по CHA2DS2-VASc. Большинство больных имели 0-1 балл по шкале риска кровотечения. При оценке медикаментозной терапии у больных ОКС было установлено, что ацетилсалициловая кислота назначалась практически всем больным ОКС, за исключением больных с сопутствующей бронхиальной астмой. Большинство больных с ОКС, как с сопутствующей ФП, так и без нее получали в качестве двойной антитромбоцитарной терапии наряду с ацетилсалициловой кислотой клопидогрель. Антикоагулянтная терапия с применением варфарина и новых пероральных антикоагулянтов чаще назначалась больным 1б-подгруппы. Антагонисты кальция чаще назначались у больных 2-й группы по сравнению с 1-й (n1=4; 6,2 % vs n2=12; 20,0 %, р=0,0228). Антагонисты кальция чаще назначались у пациентов 2-ой группы по сравнению с 1-й. Статины госпитально назначались почти всем больным, за исключением нескольких пациентов с интактными коронарными сосудами. Догоспитальный прием нагрузочной дозы ингибитора P2Y12 чаще регистрировался в 1-й группе пациентов по сравнению со 2-й (n1=26; 40,0 % vs n2=13; 21,7 %, р=0,0292), в то же время среди пациентов 1а-подгруппы с ФП, которая возникла впервые, отмечено достоверно более редкое назначение догоспитальной нагрузочной дозы ингибитора P2Y12 по сравнению с 1б-подгруппой (n1а=11; 26,8 % vs n1б=15; 62,5 %, р=0,0061). Большинство больных всех групп получали иАПФ/БРА в базисной терапии в госпитальный период. Назначение диуретиков чаще регистрировалось среди пациентов 1б-подгруппы, что свидетельствует о более тяжелом течении ХСН в этой группе больных, которая предшествовала развитию ОКС. Рекомендации при выписке относительно приема тройной терапии давались чаще пациентам 1б-подгруппы. Частота назначения двойной терапии стационарно была тоже выше у больных 1б-подгруппы. При выписке из стационара центра проведения ЧКВ некоторые больные получали монотерапию, что было связано с ОКС на фоне интактных коронарных сосудов среди пациентов 1-й группы или сопутствующим острым нарушением мозгового кровообращения, отстутствием стентирования среди пациентов 2-ой группы. Больным в качестве инъекционного антикоагулянта назначался гепарин с дальнейшим назначением низкомолекулярного гепарина, или назначался низкомолекулярный гепарин с первого дня ОКС, в 1-й группе со временем принималось решение о дополнении антитромбоцитарной терапии антикоагулянтной, базируясь на индивидуальной оценке тромбоэмболического риска по шкале тромбоэмболических осложнений по CHA2DS2-VASc и риска кровотечения по шкале HAS-BLED. Было установлено повышение частоты назначений тройной терапии среди пациентов с ФП в динамике за 2015-2018 годы, что соответствует существующим современным стандартам оказания медицинской помощи относительно назначения комбинированной антикоагулянтой и антитромбоцитарной терапии пациентам с ФП и ОКС. Неназначение тройной терапии в группе пациентов с ФП, которая возникла впервые, связано с большей частотой регистрации анемии именно в этой группе больных.Вывод. В соответствии с результатами исследования, все больные с ОКС и ФП имеют высокий тромбоэмболический риск и требуют назначения антикоагулянтной терапии. В повседневной клинической практике при выписке больных с ОКС и ФП из стационара более чем трети (38,1 %) больных не рекомендуется антикоагулянтная терапия, что не соответствует современным рекомендациям. При этом чаще назначают терапию больным, у которых была ФП до развития ОКС, в то время как больным 1а подгруппы, у которых ФП манифестировала в острый период, меньше половины. При ретроспективном анализе выписок историй болезни за период 2015-2018 гг было установлено увеличение частоты назначений тройной терапии среди пациентов с ФП. Наиболее частой причиной неназначения антикоагулянтов является анемия и высокий риск кровотеченияФібриляція передсердь (ФП) є одним з несприятливих прогностичних маркерів перебігу гострого коронарного синдрому (ГКС). На сьогодні, незважаючи на успіхи інвазивного та медикаментозного лікування ГКС ризик розвитку ФП в гострому періоді залишається високим. Ускладнення ГКС цим порушенням ритму асоційовано з несприятливим коротко- та довгостроковим прогнозом. Тому надзвичайно важливим є вивчення можливого зв’язку між схемою лікування, та ризиком розвитку ФП. Мета – вивчення можливого протекторного впливу медикаментозної терапії, щодо розвитку ФП у хворих з ГКС та відповідність стандартам лікування цих хворих в повсякденній клінічній практиці.Матеріали та методи дослідження. Було проведено обстеження 125 пацієнтів з ГКС, які були госпіталізовані з ГКС в центр проведення перкутанних коронарних втручань КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» м. Харкова протягом чотирьох років в період з 2015-2018 рр, серед яких у 65 була фібриляція передсердь. Критерієм включення в дослідження була наявність ГКС; критеріями виключення були наявність тяжких супутніх захворювань (активні онкологічні процеси, хронічна ниркова недостатність IV ступеня та ін.), вади серця, відмова пацієнта від участі в дослідженні. У відповідності до Гельсінкської декларації, всі хворі були проінформовані про ціль, методи та дизайн дослідження і дали свою згоду на участь.Переважна більшість хворих – 117 (93,6 %) страждали на артеріальну гіпертензію (АГ), 34 (27,2 %) хворих мали анамнез цукрового діабету (ЦД) 2 типу. 27 (21,6 %) хворих палили на момент включення в дослідження і ще 15 (12 %) осіб палили в минулому. Хворих було поділено на групи відповідно до наявності у них ФП. В 1 групу було об’єднано хворих з ФП, причому хворі, у яких протягом госпіталізації з приводу ГКС вперше виникла ФП, склали 1а підгрупу (n=41); хворі, у яких ФП спостерігалась до розвитку ГКС, склали 1б підгрупу (n=24). 2 групу склали хворі без вказівок на ФП в анамнезі і протягом госпіталізації (n=60).Результати. Більшість хворих 1-ої групи, а саме 92,3 %, мали три і більше балів за шкалою ризику тромбоемболічних ускладнень CHA2DS2-VASc, при цьому найбільша кількість хворих (n=41, 63 %) з ГКС та ФП мали 4-5 балів за шкалою ризику тромбоемболічних ускладнень по CHA2DS2-VASc. Більшість хворих мали 0-1 бал за шкалою ризику кровотечі. При оцінці медикаментозної терапії у хворих на ГКС було встановлено, що ацетилсаліцилова кислота призначалася практично всім хворим з ГКС, за виключенням хворих з супутньою бронхіальною астмою. Більшість хворих з ГКС, як з супутньою ФП, так і без неї отримувала в якості подвійної антитромбоцитарної терапії поряд з ацетилсаліциловою кислотою клопідогрель. Антикоагулянтна терапія з використанням варфарину та нових пероральних антикоагулянтів частіше призначалася хворим 1б-підгрупи. Антагоністи кальцію частіше призначалися у пацієнтів 2-ої групи у порівнянні з 1-ою (n1=4; 6,2 % vs n2=12; 20,0 %, р=0,0228). Статини госпітально призначалися майже всім хворим за виключенням декількох пацієнтів з інтактними коронарними судинами. Догоспітальний прийом навантажувальної дози інгібітору P2Y12 частіше реєструвався в 1-й групі пацієнтів у порівнянні з 2-ою (n1=26; 40,0 % vs n2=13; 21,7 %, р=0,0292), в той же час серед пацієнтів 1а-підгрупи з ФП, що виникла вперше, відмічено вірогідно рідше призначення догоспітальної навантажувальної дози інгібітору P2Y12 у порівнянні з 1б-підгрупою (n1а=11; 26,8 % vs n1б=15; 62,5 %, р=0,0061). Більшість хворих всіх груп отримували іАПФ/БРА в базовій терапії в госпітальний період. Призначення діуретиків частіше реєструвалося серед пацієнтів 1б-підгрупи, що свідчить про більш тяжкий перебіг ХСН в цій групі хворих, що передувала розвитку ГКС. Рекомендації при виписці щодо прийому потрійної терапії надавалися частіше пацієнтам 1б-підгрупи. Частота призначення подвійної терапії стаціонарно була також вищою у хворих 1б-підгрупи. При виписці зі стаціонару центру проведення ПКВ деякі хворі отримували монотерапію, що було пов’язано з ГКС на тлі інтактних коронарних судин серед пацієнтів 1-ої групи або супутнім гострим порушенням мозкового кровообігу, відсутністю стентування серед пацієнтів 2-ої групи. Хворим в якості ін’єкційного антикоагулянта призначався гепарин з подальшим призначенням низькомолекулярного гепарину, або призначався низькомолекулярний гепарин з першого дня ГКС, в 1-ій групі з часом приймалося рішення щодо доповнення антитромбоцитарної терапії антикоагулянтною, базуючись на індивідуальній оцінці тромбоемболічного ризику за шкалою ризику тромбоемболічних ускладнень по CHA2DS2-VASc та ризику кровотечі за шкалою HAS-BLED. Було встановлено збільшення частоти призначень потрійної терапії серед пацієнтів з ФП в динаміці за 2015-2018 роки, що відповідає існуючим сучасним стандартам надання медичної допомоги з призначення комбінованої антикоагулянтної та антитромбоцитарної терапії пацієнтам з ФП та ГКС. Непризначення потрійної терапії в групі пацієнтів з ФП, що виникла вперше пов’язано з більшою частотою реєстрації анемії саме в цій групі хворих.Висновок. Згідно до результатів дослідження усі хворі з ГКС та ФП мають високий тромбоемболічний ризик, та потребують призначення антикоагулянтної терапії. В повсякденній клінічній практиці при виписці хворих з ГКС та ФП зі стаціонару понад третині (38,1 %) хворих не рекомендується антикоагулянтна терапія, що не відповідає чинним рекомендаціям. При цьому, частіше призначають терапію хворим, які мали ФП до розвитку ГКС, в той час, як хворим 1а підгрупи, в яких ФП вперше маніфестувала в гострий період менше половини. При ретроспективному аналізі виписок історій хвороби за період 2015-2018рр було встановлено збільшення частоти призначень потрійної терапії серед пацієнтів з ФП. Найбільш частою причиною не призначення антикоагулянтів є анемія та високий ризик кровотеч
Виживання хворих з папілярними та фолікулярними карциномами щитоподібної залози: схожість та відмінність прогностичних чинників (когортне ретроспективне дослідження)
No full textWhile analyzing the causes supposed to be important for disease prognosis and to impact on the patient’s survival of malignant thyroid tumors, the researches examine many factors. The aim of the study was to determine the indices of cumulative patients survival with differentiated thyroid carcinoma that belong to different histological types depending on biological properties of neoplasm and some clinical factors.Materials and methods: Retrospective study of the cohort of patients after surgical intervention. The information of patients (age and sex, histological type, size and categories of carcinomas (TNM), their invasive properties, the presence of multifocal growth), as well as the clinical characteristics of the disease (stage, volume of surgical intervention and radioiodine treatment, risk of relapse group, number of points in the system MACIS) was analysed.Results: In cases of papillary or follicular thyroid carcinoma the analyzed factors are important for further prognosis. The most essential factor for papillary carcinoma is the tumor size, which associated with other ones – metastasizing, multifocal growth, intra- and extra-thyroid invasion, relapse development. In patients below 45, which were operated because of cancer, without extra-thyroid tumor spreading and metastases, the favorable disease prognosis does not depend on the neoplasm type. Under other circumstances the impact of carcinoma histological type (for follicular carcinoma versus papillary ones) is more important, and in some cases – for men, for patients above 60, patients with tumors above40 mm, for multifocal neoplasm with intra- and especially extra-thyroid invasion, for cases of distant metastases, thyroidectomy with lymph nodes dissection, with relapses the histological tumor type, is extremely important.Conclusion: The obtained results confirm the conclusion that histological subtype of differentiated thyroid carcinoma, tumor size, age and patient gender are the most important predictor of diseases persistence/disease relapse or patients mortalityПри анализе причин, которые должны быть важными для прогнозирования заболевания и влияния на выживание пациента со злокачественными опухолями щитовидной железы, исследователи изучают многие факторы. Целью исследования было определить показатели кумулятивного выживания пациентов с дифференцированными карциномами щитовидной железы различного гистологического типа в зависимости от биологических характеристик опухолей и некоторых клинических факторов.Материалы и методы: Ретроспективное исследование когорты больных, прооперированных по поводу злокачественной опухоли щитовидной железы. Проанализирована информация о пациентах (возраст и пол, гистологический тип, размер и категории карцином (TNM), их инвазийные свойства, наличие мультифокальности), а также о клинических характеристиках заболевания (стадия, объем оперативного вмешательства и радиойодного лечения, группы риска возникновения рецидива, количество баллов по системе MACIS).Результаты. Для больных с папиллярными или фолликулярными карциномами факторы, которые были проанализированы, важны для дальнейшего прогноза. Существенным является размер опухоли, с которым связаны другие - метастазирования, мультифокальной рост, интра- и экстратиреоидная инвазия, возникновения рецидива. У пациентов до 45 лет с карциномой без экстратиреоидного ее распространения и метастазирования, которым проведена тиреоидэктомия, благоприятный прогноз болезни не зависит от типа опухоли. При других условиях влияние гистологического типа карциномы (фолликулярная по сравнению с папиллярной) важнее, а в некоторых случаях – для мужчин, лиц в возрасте более 60 лет, при опухоли более40 мм, мультифокальных, с интра- и, особенно, экстратиреоидной инвазией, при отдаленном метастазировании, при проведении тиреоидэктомии с диссекцией лимфоузлов, наличием рецидивов – существенно важнее.Выводы. Результаты исследований подтверждают вывод, что важнейшим предиктором персистенции/рецидива заболевания или смертности пациентов являются гистологический подтип дифференцированных карцином щитовидной железы, размеры опухоли, возраст и полПри аналізі причин, які мають бути важливими для прогнозування захворювання та впливу на виживання пацієнта зі злоякісними пухлинами щитоподібної залози, дослідники вивчають багато факторів. Метою дослідження було визначити показники кумулятивного виживання пацієнтів з диференційованими карциномами щитоподібної залози різного гістологічного типу залежно від біологічних характеристик пухлин і деяких клінічних чинників.Матеріали і методи: Ретроспективне дослідження когорти хворих, які з приводу злоякісної пухлини перенесли операцію на щитоподібній залозі. Проаналізована інформація щодо пацієнтів (вік і стать, гістологічний тип, розмір і категорії карцином (TNM), їх інвазійні властивості, наявність мультифокальності), а також щодо клінічних характеристик захворювання (стадія, обсяг оперативного втручання та радіойодного лікування, групи ризику виникнення рецидиву, кількість балів за системою MACIS).Результати: Для хворих з папілярними чи фолікулярними карциномами чинники, які проаналізовані є важливими щодо подальшого прогнозу. Найсуттєвішим є розмір пухлини, з яким пов’язані інші – метастазування, мультифокальний ріст, інтра- та екстратиреоїдна інвазія, виникнення рецидиву. У пацієнтів до 45 років з карциномою без екстратиреоїдного її розповсюдження і метастазування, яким проведена тиреоїдектомія, сприятливий прогноз хвороби не залежить від типу пухлини. За інших умов вплив гістологічного типу карциноми (фолікулярна порівняно з папілярною) є важливішим, а у деяких випадках – для чоловіків, осіб у віці понад 60 років, за пухлини понад40 мм, мультифокальних, з інтра- і, особливо, з екстратиреоїдною інвазією, за віддаленого метастазування, при проведенні тиреоїдектомії з дисекцією лімфовузлів, наявністю рецидивів – суттєво важливим.Висновки. Результати досліджень підтверджують висновок, що найважливішим предиктороми персистенції/рецидиву захворювання чи смертності пацієнтів є гістологічний підтип диференційованих карцином щитоподібної залози, розмір пухлини, вік та стат
Когнітивні порушення у осіб з алкогольною енцефалопатією та пароксизмальними станами
Get PDFThe article addresses the issues of cognitive impairment among persons with alcohol dependence, aggravated by alcoholic encephalopathy and paroxysmal conditions.The aim of the study was to identify the levels of impaired short-term memory, to identify cognitive impairment of patients with alcohol addiction with alcoholic encephalopathy and paroxysmal conditions.Materials and methods: 132 people from the contingent of alcohol addicts (AА) and from the contingent of healthy and 4 comparison groups have been identified and examined over the two years on the basis of KNP CHOR «Regional Clinical Narcological Hospital No. 3». The following techniques were used to assess psychosocial and cognitive impairment: “Jacobson Short-Term Memory Measurement Technique”; "The methodology for determining the index of short-term memory proposed by L. S. Muchnik and V. M. Smirnov (1968)".Result. According to the results of the researches, the cognitive and mnemonic sphere of persons with AА, AE and PS were expressed in the form of significant reduction of short-term memory and cognitive impairment. The presence of significantly "deeper" and "gross" degenerative-organic lesions of the central nervous system in chronic alcoholic lesions with the development of alcoholic encephalopathy and paroxysmal states of alcoholic genesis has been proved.Conclusions. Thus, the obtained research results only confirm the data of numerous world sources on the development of cognitive decline in individuals with alcohol dependenceВ работе раскрываются вопросы інтелектуально - мнестичних нарушений среди лиц с алкогольной зависимостью, отягощенной алкогольной энцефалопатией и пароксизмальными состояниями.Целью работы было выявить уровни нарушения кратковременной памяти и нарушения когнитивно - мнестической сферы у пациентов с алкогольной зависимостью, имеющих алкогольную энцефалопатию и пароксизмальные состояния.Материалы и методы: в течение двух лет на базе КНП ХОР «Областная клиническая наркологическая больница № 3» было обнаружено и обследовано 132 человека из контингента алкогользависимых лиц (АЗЛ) и из контингента здоровых и сформированы 4 группы сравнения. Для оценки личностно-психологических проявлений и когнитивных нарушений использовались следующие методики: «Методика измерения объема кратковременной памяти Джекобсона»; «Методика определения индекса кратковременной памяти предложенной Л. С. Мучником и В. М. Смирновым (1968 г.)».Результаты. Согласно результатам исследований были констатированы выраженные нарушения когнитивно-мнестической сферы у лиц с АЗ, АЭ и ПС в виде значительного снижения кратковременной памяти и определены имеющиеся нарушения когнитивной сферы. Доказано наличие более «глубоких» и «грубых» дегенеративно-органических поражений центральной нервной системы при хроническом алкогольном поражении с развитием алкогольной энцефалопатии и пароксизмальных состояний алкогольного генеза.Выводы. Таким образом полученные результаты исследований лишь подтверждают данные многочисленных мировых источников о развитии снижения когнитивных функций у лиц с алкогольной зависимостьюВ роботі розкриваються питання інтелектуально - мнестичних порушень у осіб з алкогольною залежністю, обтяженою алкогольними енцефалопатіями та пароксизмальними станами.Метою роботи було виявити рівні порушення короткочасної пам’яті та порушення когнітивно-мнестичної сфери у пацієнтів зі зловживанням алкогольними напоями та алкогольвмісними речовинами, що мають алкогольну енцефалопатію та пароксизмальні стани.Матеріали та методи: на протязі двох років на базі КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня № 3» було виявлено та обстежено 132 людини з контингенту алкогользалежних осіб (АЗО) та з контингенту здорових та сформовані 4 групи порівняння. Для оцінки когнітивних порушень використовувалися наступні методики: «Методика вимірювання об’єму короткочасної пам’яті Джекобсона»; «Методика визначення індексу короткочасної пам’яті запропонованою Л. С. Мучником і В. М. Смирновим (1968 р.)».Результати. За результатами досліджень були констатовані виражені порушення когнітивно - мнестичної сфери осіб із АЗ, АЕ та ПС у вигляді значного зниження короткочасної пам’яті. Доведено наявність значно «глибших» і «грубіших» дегенеративно-органічних уражень центральної нервової системи при хронічному алкогольному ураженні з розвитком алкогольної енцефалопатії та пароксизмальних станів алкогольного ґенезу.Висновки. Таким чином отримані результати досліджень лише підтверджують дані численних світових джерел про розвиток зниження когнітивних функцій у осіб з алкогольною залежніст
Прогностичні можливості імуногістохімічних маркерів папілярного раку щитоподібної залози
Get PDFIn Papillary Thyroid Cancer (PTC) in recent years an immunohistochemical markers were detected. Several authors consider their use as perspective to predict tumor behavior and the risk of recurrence and for differential diagnosis between different variants of PTC. However, the data obtained during various studies are controversial, which necessitates further research.Materials and methods: Using standard methods, the pathogistological material was obtained after surgical treatment of 273 patients with PTC. Expression of immunohistochemical markers: TTF1 and Gal3 - in 48 patients, p53 - in 50 patients, Ki-67 in 53 patients, NIS in 44 patients detected immunohistochemically. The connection between the histological type of tumor, the level of expression of immunohistochemical markers and the histological signs of aggressive tumor behavior are analyzed: multifocal, capsule invasion, extratireoidal invasion, lymph node damage.Results: In the analysis of data obtained with the use of standard histological techniques, it was found that the most aggressive variant was cylindrical cells PTC with a high incidence of extrathyroid invasion - 5.4 %, a capsule invasion -7.2 %, multifocal growth - 10.8 %, metastatic lymph nodes – 17.1 %. The high levels of TTF1 and Ki-67 expression, as well as the absence of NIS expression, were reliably associated with metastatic lymph node involvement (p <0.05). Reliable relationship with other histological signs of aggressive behavior of the tumor was not detected. No association was found between Gal3 and p53 expression levels and signs of aggressive tumor behavior. The data obtained in the study suggest that immunohistochemical markers reflect the processes characterizing the biological pathomorphism of the tumor and indicate a gradual loss of differentiation signs in more aggressive tumors.Conclusions: immunohistochemical markers changes reflect biological pathomorphism of the tumor, overexpression of ki67 and TTF1, as well as the loss of NIS, suggest a greater malignant tumor potential. The obtained data may help in individualized choice of surgical procedureПри папиллярном раке щитовидной железы (ПРЩЗ) в последнее время определяют экспрессию иммуногистохимических маркеров. Ряд авторов считает перспективным их использование для прогнозирования риска рецидива ПРЩЗ и для дифференциальной диагностики между различными вариантами ПРЩЖ. Но данные, полученые во время различных исследований, имеют противоречивый характер, что обуславливает необходимость дальнейших исследований.Материалы и методы: стандартными методами исследовался патогистологический материал, полученный после оперативного лечения 273 больных с ПРЩЗ. Иммуногистохимическими методами - экспрессия иммуногистохимических маркеров: ТТF1 и Gal3 - у 48 пациентов, р53 - у 50 больных, Кi67 - у 53 больных, NIS - у 44 пациентов. Проанализирована связь гистологического типа опухоли, уровня экспрессии иммуногистохимических маркеров гистологических признаков агрессивного поведения опухоли: мультифокальность, инвазия в капсулу, экстратиреоидная инвазия, поражение лимфоузлов.Результаты: При анализе данных, которые были получены с использованием стандартных гистологических методов, выявлено, что наиболее агрессивным гистологическим вариантом оказался ПРЩЗ из цилиндрических клеток, который характеризовался высокой частотой экстратиреоидной инвазии - 5,4 %, инвазии в капсулу - 7,2 %, мультифокального роста - 10,8 %, наличием метастатического поражения лимфоузлов - 17,1 %. При анализе иммуногистохимических данных выявлено, что высокий уровень экспрессии TTF1 и Ki-67, а так же отсутствие экспрессии NIS были достоверно связаны с метастатическим поражением лимфоузлов (р<0.05). Достоверной связи с другими гистологическими признаками агрессивного поведения опухоли не обнаружено. Так же не выявлено связи между уровнем экспрессии Gal3 и р53 и признаками агрессивного поведения опухоли. Полученные в исследовании данные позволяют предположить, что иммуногистохимические маркеры отражают процессы, характеризующие биологический патоморфоз опухоли и свидетельствуют о постепенной утрате признаков дифференцировки у более агрессивных опухолей.Выводы: Анализ иммуногистохимических маркеров позволяет оценить биологический патоморфоз опухоли, гиперэкспрессия ki67 и TTF1, а также потеря NIS указывают на больший злокачественный потенциал опухоли. Полученные данные могут быть использованы для индивидуализированного выбора объема оперативного вмешательстваПри папілярному раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) в останні роки визначають експресію імуногістохімічних маркерів. Ряд авторів вважає перспективним їх використання для прогнозування ризику рецидиву ПРЩЗ та для диференційної діагностики між різними варіантами ПРЩЗ. Але дані отримані під час різних досліджень мають суперечливий характер, що обумовлює необхідність подальших досліджень.Матеріали і методи: стандартними методами досліджувався патогістологічний матеріал отриманий після оперативного лікування 273 хворих з ПРЩЗ. Імуногістохімічними методами вивчалася експресія імуногістохімічних маркерів: ТТF1 та Gal3 – у 48 пацієнтів, р53 – у 50 хворих, Кi-67 – у 53 хворих, NIS - у 44 пацієнтів. Проаналізований зв'язок гістологічного типу пухлини, рівня експресії імуногістохімічних маркерів та гістологічних ознак агресивної поведінки пухлини: мультифокальність, інвазія в капсулу, екстратиреоїдна інвазія, ураження лімфовузлів.Результати: При аналізі даних, що отримані з застосуванням стандартних гістологічних методик виявлено, що найбільш агресивним виявився ПРЩЗ з циліндричних клітин, який характеризувався високою частотою екстратиреоїдної інвазії 5,4 %, інвазії в капсулу - 7,2 %, мультифокального росту - 10,8 %, наявністю метастатичного ураження лімфовузлів - 17,1 %. При аналізі іміногістохімічних даних виявлено, що високий рівень експресії TTF1 та Ki-67, а також відсутність експресії NIS були достовірно пов’язані з метастатичним ураженням лімфовузлів (р<0.05). Достовірного зв’язку з іншими гістологічними ознаками агресивної поведінки пухлини не виявлено. Також не виявлено зв’язку між рівнем експресії Gal3 і р53 та ознаками агресивної поведінки пухлини. Отримані в дослідженні дані дозволяють припустити, що імуногістохімічні маркери відображають процеси, що характеризують біологічний патоморфоз пухлини та свідчать про поступову втрату ознак диференціювання у більш агресивних пухлин.Висновки: Аналіз імуногістохімічних маркерів дозволяє оцінити біологічний патоморфоз пухлини, гіперекспресія ki67 і TTF1, а так само втрата NIS вказують на більший злоякісний потенціал пухлини. Отримані дані можуть бути використані для індивідуалізованого вибору об’єму оперативного втручанн
Прогнозування розвитку артеріальної гіпотензії при повороті пацієнта на живіт на фоні спінальної анестезії
Get PDFWhen conducting spinal anesthesia (SA) in a position on the abdomen, arterial hypotension may occur, which is due to anesthesia and the effect of the position itself on the blood flow. The aim of the work was the development of a prognostic model for changes in hemodynamics in vertebrologic operations in the abdomen on the background of spinal anesthesia.Materials and methods. Postural blood circulation reactions were studied in 144 patients of the orthopedic profile operated in the abdominal position under spinal anesthesia: in the position on the back, after 5 and 20 minutes after turning on the stomach. Previously (one day before surgery) the same reactions were studied without anesthesia.Results. In 16.0±3.1 % of patients during SA, hemodynamic correction with α1-adrenomimetics was required after rotation on the stomach. A randomized analysis of changes in hemodynamics before and during anesthesia revealed in these patients the stress of blood flow compensation, which was manifested when rotated to the abdomen without anesthesia in arterial hypertension and increased general peripheral vascular resistance. Under the influence of SA this compensation was suppressed, which led to instability of blood circulation. Significant risk of such a complication occurred in younger patients and with increased BMI. According to the results of the retrospective analysis, a mathematical model has been developed that allows calculating the prognostic index of hemodynamic instability (PING) and predicting hemodynamic instability during SA in the presence of abdominal patient. The PING value can range from infinitesimal to 1.Conclusions: before conducting surgical interventions in the abdominal position under SA it is expedient to preoperatively study postural blood flow reactions with the calculation of PING. With PING>0.5 you should refrain from conducting CA and choose another kind of anesthesia.При проведении спинальной анестезии (СА) в положении на животе может возникать артериальная гипотензия, обусловленная как анестезией, так и влиянием самого положения на кровообращение. Целью исследования явилась разработка прогностической модели изменений гемодинамики при вертебрологических операциях в положении на животе в условиях спинальной анестезии.Материал и методы исследования. Изучены постуральные реакции кровообращения у 144 пациентов ортопедического профиля, оперированных в положении на животе под СА: в положении на спине, через 5 и 20 минут после поворота на живот. Предварительно (за сутки до операции) изучены те же реакции без анестезии.Результаты. У 16,0±3,1 % пациентов во время СА потребовалась коррекция гемодинамики α1-адреномиметиками после поворота на живот. Ретроспективный анализ изменений гемодинамических показателей до и во время анестезии выявил у этих пациентов напряжение компенсации кровообращения, проявляющееся при повороте на живот в отсутствие анестезии артериальной гипертензией и повышением общего периферического сопротивления. Под влиянием СА эта компенсация угнеталась, что приводило к нестабильности кровообращения. Больший риск такого состояния имеет место у лиц более молодого возраста с повышенным ИМТ. По результатам ретроспективного анализа разработана математическая модель, позволяющая рассчитать прогностический индекс нестабильности гемодинамики (ПИНГ) и предсказать нестабильность гемодинамики во время СА при положении пациента на животе. Величина ПИНГ может колебаться от бесконечно малой величины до 1.Выводы: Перед проведением оперативных вмешательств в положении на животе под субарахноидальной анестезией целесообразно предоперационное изучение постуральных реакций кровообращения с расчётом ПИНГ. При ПИНГ > 0,5 следует отказаться от проведения СА и избрать другой вид анестезииПри проведенні спінальної анестезії (СА) в положенні на животі може виникати артеріальна гіпотензія, що зумовлена як анестезією, так і впливом самого положення на кровообіг. Метою дослідження була розробка прогностичної моделі змін гемодинаміки при вертебрологічних операціях в положенні на животі в умовах спінальної анестезії.Матеріал та методи дослідження. Вивчені постуральні реакції кровообігу у 144 пацієнтів ортопедичного профілю, що були оперовані в положенні на животі під спінальною анестезією: в положенні на спині, через 5 та через 20 хвилин після повороту на живіт. Попередньо (за добу до операції) досліджені ті ж самі реакції без анестезії.Результати. У 16,0±3,1 % пацієнтів під час СА була необхідна корекція гемодинаміки α1-адреноміметиками після повороту на живіт. Ректроспективний аналіз змін гемодинаміки до та під час анестезії виявив у цих пацієнтів напруження компенсації кровообігу, що проявлялось при повороті на живіт без анестезії у артеріальній гіпертензії та підвищенні загального периферичного судинного опору. Під впливом СА ця компенсація пригнічувалась, що призводило до нестабільності кровообігу. Значний ризик такого ускладнення мав місце у пацієнтів молодшого віку та із підвищеним ІМТ. За результатами ретроспективного аналізу розроблена математична модель, що дозволяє розрахувати прогностичний індекс нестабільності гемодинаміки (ПІНГ) та передбачити нестабільність гемодинаміки під час СА при положенні хворого на животі. Величина ПІНГ може варіювати від нескінченно малої величини до 1.Висновки: перед проведенням оперативних втручань в положенні на животі під СА доцільно передопераційне вивчення постуральних реакцій кровообігу з розрахунком ПІНГ. При ПІНГ > 0,5 слід відмовитись від проведення СА та обрати інший вид анестезі