ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Особливості ураження серцево-судинної системи при covid-19
No full textThe article is devoted to the analysis of cardiovascular lesions in COVID-19. The main problems of comorbidity are described and recommendations for the treatment of patients with myocardial infarction and COVID-19 are generalized, the features of the appointment of certain groups of drugs are emphasized.The aim of the research. To study the effect of coronavirus on the cardiovascular system to understand the correct algorithm for providing medical care for cardiovascular diseases.Methods. As a methodological basis, the article uses the existing data about the epidemiological characteristics of coronavirus infections SARS, MERS, COVID-19 and damage of the cardiovascular system in existing heart diseases and viral pathologies. A new cardiac lesion in the form of acute heart injury is also described, confirmed by an increase in troponin.Results. As a result of the high contagiousness of the COVID-19 viral infection, treatment of patients with acute myocardial infarction or other cardiovascular pathology in patients with undetermined SARS COV-2 status, it is performed as if he is positive, according to current guidelines. It is advisable for all patients to evaluate the systolic function of the left ventricle during angiography in order to reduce the need for echocardiography and decline the risk of staff infection. Combination of hydroxychloroquine and azithromycin has the proarrhythmogenic effect.Conclusions. In the context of a global pandemic of coronavirus infection, existing data on the possible risks and lesions of the cardiovascular system in patients with COVID-19 should be taken into account. The treatment and prevention of the spread of infection is based on the assumption that all patients can be potentially infected. It is advisable to use thromboprophylaxis in patients with COVID-19, especially those who have activation of the coagulation system. Treatment of severe COVID-19-pneumonia also requires the appointment of anticoagulants. The key point is the interdisciplinary management of severe cases of COVID-19Статья посвящена анализу поражений сердечно-сосудистой системы при COVID-19. Описаны основные проблемы коморбидности и обобщены рекомендации по лечению больных инфарктом миокарда и COVID-19, подчеркнуты особенности назначения отдельных групп препаратов.Цель исследования. Изучить влияние коронавируса на сердечно- сосудитсую систему для понимания алгоритма правильного оказания медицинской помощи с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Методы исследования. В качестве методологической основы в статье использованы данные об эпидемиологических особенностях коронавирусных инфекций SARS, MERS, COVID-19 и поражении сердечно-сосудистой системы при уже существующих заболеваниях сердца и вирусной патологии. Также описано кардиальное поражение в виде острого повреждения сердца, которое подтверждено повышенным уровнем тропонина.Результаты. В результате высокой контагиозности вирусной инфекции COVID-19, лечение больных острым инфарктом миокарда или другой кардиоваскулярной патологией у больных с неопределенным SARS COV-2 статусом проводится так, будто он положительный, в соответствии с текущими рекомендациями. Всем больным целесообразно проводить оценку систолической функции левого желудочка при ангиографии, чтобы уменьшить потребность в эхокардиографии и снизить риск заражения персонала. Следует проявлять осторожность при назначении пациентам комбинации гидроксихлорохина и азитромицина из-за их проаритмогенного действия.Выводы. В условиях глобальной пандемии коронавирусной инфекции следует учесть существующие данные о возможных рисках и поражении сердечно-сосудистой системы у больных с COVID-19. Лечение и профилактику распространения инфекции строить на том предположении, что все пациенты могут быть потенциально зараженными. Целесообразно проводить тромбопрофилактику у пациентов с COVID-19. Лечение тяжелых форм COVID-19-пневмонии требует назначения антикоагулянтов. Ключевым моментом является междисциплинарное ведение тяжелых случаев COVID-19 и длительное наблюдениеСтаття присвячена аналізу уражень серцево-судинної системи при COVID-19. Описано основні проблеми коморбідності та узагальнено рекомендації лікування хворих на інфаркт міокарду та COVID-19, підкреслено особливості призначення окремих груп препаратів.Мета дослідження. Вивчити вплив коронавіруса на серцеву-судину систему для розуміння алгоритму правильного надання медичної допомоги з серцево-судинними захворюваннями.Методи дослідження. В якості методологічної основи в статті використані існуючі на теперішній час дані про епідеміологічні особливості коронавірусних інфекцій SARS, MERS, COVID-19 та ураження серцево-судинної системи при вже існуючих захворюваннях серця та вірусній патології. Також описано нове ураження серця у вигляді гострого пошкодження серця, яке підтверджується підвищеним рівнем тропоніну.Результати. Як результат високої контагіозності вірусної інфекції COVID-19, лікування хворих на гострий інфаркт міокарда або іншу кардіоваскулярну патологію у хворих з невизначеним SARS COV-2 статусом проводиться так, ніби він позитивний, відповідно до існуючих рекомендацій. Всім хворим доцільно проводити оцінку систолічної функції лівого шлуночка під час ангіографії, щоб зменшити потребу в ехокардіографії та знизити ризик зараження персоналу. Слід проявляти обережність при призначенні комбінаціі гідроксихлорохіну та азітромицину через проаритмогенну дію обох препаратів.Висновки. В умовах глобальної пандемії нової, мало вивченої коронавірусної інфекції слід врахувати вже існуючі дані про можливі ризики і ураження серцево-судинної системи у хворих з COVID-19. Лікування та профілактику поширення інфекції будувати на тому припущенні, що всі пацієнти можуть бути потенційно зараженими. Доцільно проводити тромбопрофілактику у пацієнтів із COVID-19, особливо в тих пацієнтів, у яких є докази активації системи коагуляції. Лікування важких форм вірусної COVID-19-пневмонії також вимагає призначення антикоагулянтів. Ключовим моментом є міждисциплінарне ведення важких випадків COVID-19 та тривале клінічне спостереженн
Стан системи цитокінів при бактеріальному дисбіозі та бактеріальному вагінозі
Get PDFInterrelations of conditionally-pathogenic microflora and vaginal mucosa’s APC are realized by forming of proinflammatory and regulatory cytokines which can provoke bacterial dysbiosis progression and bacterial vaginosis development.The aim of the study: to determine cytokine system’s status in the blood and vaginal fluid in bacterial dysbiosis and bacterial vaginosis.Material and methods. There were used data from 298 women, divided into groups according to the index of conditionally pathogenic microflora and normobiota index: normocenosis (n=53); grade I bacterial dysbiosis (n=128); and grade II bacterial dysbiosis (n=117). In the last group 83 patients with normobiota index >1 lg GE/sample, with bacterial vaginosis isolated. The posterolateral vaginal paries epithelium scrapings examined with PCR: facultative and obligate anaerobes, myco- and ureplasms and yeast fungi were quantified. Contents of IL in VF and in the serum were studied with enzyme-linked immunosorbent assay. For statistical analysis Statistica 10 soft (StatSoft, Inc., USA) was applied.Results. Blood interleukins’ contents increased with progressing of bacterial dysbiosis, and was maximal in bacterial vaginosis: 3,0-6,0 times (p<0,001) more than in normocenosis. Levels of these interleukins were: interleukin-1β > interleukin-6>interleukin-8>tumour necrosis factor-α > interleukin-2; in vaginal fluid: interleukin-6> tumour necrosis factor-α > interleukin-1β>interleukin-8> interleukin2. Content of γ-interferon in blood and vaginal fluid was higher in bacterial dysbiosis, and was less in manifested bacterial dysbiosis and bacterial vaginosis (comparing to normocenosis). Interleukin-4 and interleukin-10 levels were less in the blood and vaginal fluid along to the progressing of bacterial dysbiosis. Transforming growth factor-1β level in the blood was more in bacterial vaginosis only, whereas in vaginal fluid –in bacterial dysbiosis and bacterial vaginosis. Among blood cytokines interleukin-1β levels correlated with index of conditionally-pathogenic microflora: its content more 24,6 pg/ml indicated bacterial dysbiosis-II, from 9,6 to 24,5 pg/ml –bacterial dysbiosis-I, and contents less than 9,6 pg/ml – normocenosis. Transforming growth factor-1β and interleukin-10 contents in vaginal fluid were suppressive.Conclusion. Obtained data confirmed determining role of cytokine system in bacterial dysbiosis progression and bacterial vaginosis development. Content of proinflammatory cytokines in the bloodstream increased with progressing of dysbiosis and reached maximum I bacterial vaginosis. Content of anti-inflammatory cytokines with progressing of dysbiosis decreased both in the bloodstream and vaginal fluidВзаимоотношения между условно-патогенной микрофлорой и антигенпрезентирующими клетками слизистой влагалища реализуются путем образования интерлейкинов, которые могут определять прогрессию бактериального дисбиоза и развитие бактериального вагиноза.Цель исследования – изучить состояние системы интерлейкинов в крови и вагинальном секрете при бактериальном дисбиозе разной степени и бактериальном вагинозе.Материал и методы. Пролучены данные 298 женщин, которые по индексу условно-патогенной микрофлоры и показателю нормобиоты разделены на группы: нормоценоз (n=53), бактериальный дисбиоз І (n=128) и ІІ (n=117) степени; среди последних выделены 83 пациентки с бактериальным вагинозом, который диагностировали по показателю номобиоты (>1lg геномных эквивалентов/образец). Соскобы эпителия заднебоковой стенки влагалища исследовали методом полимеразной цепной реакции, количественно определяли факультативные и облигатные анаэробі, мико- и уреаплазми, дрожжеподобные грибы. Методом иммуноферментного анализа в сыворотке крови и вагинальном секрете определяли содержание интерлейкинов. Для анализа использовали программу Statistica 10 (StatSoft, Inc., USA).Результаты. Уровни в крови интерлейкинов1β, 2, 4, 6, 8, 10 и фактора некроза опухолей-α увеличивалось с углублением бактериального дисбиоза и достигали максимума при бактериальном вагинозе: в 3,0-6,0 раз (p<0,001) выше, чем при нормоценозе. По приросту интерлейкины распределились: интерлейкин-1β>интерлейкина-6>интерлейкина-8>фактора роста опухолей-α> интерлейкина-2; в вагинальном секрете: интерлейкин-6> фактора роста опухолей-α>интерлейкина-1β>интерлейкина-8> интерлейкина-2. При бактериальном дисбиозе уровни в крови и вагинальном секрете γ-интерферона превышали, а при выраженном бактериальном дисбиозе и при бактериальном вагинозе – снижались по сравнению с нормоценозом. Содержание интерлейкина-4 и интерлейкина-10 с развитием бактериального дисбиоза снижалось и в крови, и в вагинальном секрете. Уровень трансформирующего фактора роста-1β в крови возрастал при бактериальном вагинозе, а в вагинальном секрете – как при бактериальном дисбиозе, так и при бактериальном вагинозе. Среди показателей системы цитокинов в крови уровень интерлейкина-1β был связан с индексом условно-патогенной микрофлоры: его содержание более 24,6 пг/мл указывало на бактериальный дисбиоз-II, от 9,6 до 24,5 пг/мл – на бактериальный дисбиоз-I, а при уровнеменее 9,6 пг/мл – на нормоценоз. В вагинальном секрете с развитием бактериального вагиноза имели супрессивные значения трансформирующий фактор роста-1β и интерлейкин-10.Выводы. Полученные данные подтвердили значительную роль системы цитокинов в прогрессии бактериального дисбиоза и развитии бактериального вагиноза. Содержание в крови провоспалительных цитокинов увеличивалось с углублением дисбиоза, и достигало максимума при бактериальном вагинозе. Содержание противовоспалительных цитокинов с прогрессированием дисбиоза снижалось как в крови, так и в вагинальном секретеВзаємовідносини між умовно-патогенною мікрофлорою та антигенпрезентуючими клітинами слизової піхви реалізуються через утворення інтерлейкінів, які можуть визначати прогресію бактеріального дисбіозу та розвиток бактеріального вагінозу.Мета дослідження – вивчити стан системи інтерлейкінів у крові та вагінальному секреті при бактеріальному дисбіозі різного ступеню та бактеріальному вагінозі.Матеріал і методи. Залучені дані 298 жінок, які за індексом умовно-патогенної мікрофлори та показником нормобіоти були розподілені на групи: нормоценоз (n=53), бактеріальний дисбіоз І (n=128) і ІІ (n=117) ступеня. З групи жінок з дисбиозом ІІ ступеню виокремлено 83 пацієнтки з бактеріальним вагінозом, який діагностували за показником нормобіоти (більший за 1lg геномних еквівалентів/зразок). Зіскрібки епітелію з задньобокової стінки піхви досліджували методом полімеразної ланцюгової реакції, кількісно визначали факультативні і облігатні анаероби, міко- і уреаплазми та дріжджоподібні гриби. Методом імуноферментного аналізу у сироватці та вагінальному секреті визначали вміст інтерлейкінів. Для статистичного аналізу використовували програму Statistica 10 (StatSoft, Inc., USA).Результати. Вміст у крові інтерлейкінів 1β, 2, 4, 6, 8, 10 і фактора некрозу пухлин-α збільшувався з поглибленням бактеріального дисбіозу та сягав максимуму при бактеріальному вагінозі: у 3,0-6,0 рази (p<0,001) вище, ніж при нормоценозі. За приростом інтерлейкіни розподілилися: інтерлейкін1β> інтерлейкін-6>інтерлейкін-8>фактор некрозу пухлин-α>інтерлейкін-2; у вагінальному вмісті: інтерлейкін-6> фактор некрозу пухлин-α > інтерлейкін-1β > інтерлейкін-8 >інтерлейкін-2. При бактеріальному дисбіозі вміст у крові та вагінальному вмісті γ-інтерферону перевищував, а при вираженому бактеріальному дисбіозі та при бактеріальному вагінозі – був нижчий, ніж при нормоценозі. Вміст інтерлейкіну-4 та інтерлейкіну-10 з розвитком бактеріального дисбіозу знижувався як у крові, так і у вагінальному секреті. Вміст у крові трансформуючого фактора зросту-1β був збільшеним у порівнянні з нормоценозом тільки при бактеріальному вагінозі, тоді як у вагінальному секреті вміст фактору був збільшеним як при бактеріальному дисбіозі, так і при бактеріальному вагінозі. Серед показників вмісту цитокінів у крові рівень інтерлейкіну-1β мав зв’язок з індексом умовно-патогенної мікрофлори: його вміст більш 24,6 пг/мл вказував на бактеріальний дисбіоз-II, від 9,6 до 24,5 пг/мл – на бактеріальний дисбіоз-I, а при вмісті менш 9,6 пг/мл – на нормоценоз. У вагінальному секреті з розвитком бактеріального вагінозу мали супресивне значення трансформуючий фактор зросту-1β і інтерлейкін-10.Висновки. Отримані дані підтвердили визначальну роль системи цитокінів у прогресії бактеріального дисбіозу та розвитку бактеріального вагінозу. Вміст у крові прозапальних цитокінів збільшувався у міру поглиблення дисбіозу, та сягав максимуму при бактеріальному вагінозі. Вміст протизапальних цитокінів з прогресуванням дисбіозу знижувався як у крові, так і у вагінальному секрет
Радіонуклідна діагностика ураження суглобів у хворих на цукровий діабет
No full textThere are very few convincing effective ways of early diagnosis of joint lesions today. Radiological changes in the early stages of the disease are absent, other laboratory tests are not specific and do not always correlate with the activity of the inflammatory process.The aim of work was to study with the help of radionuclide method the state of arterial and venous blood flow, the presence of inflammatory processes in the knee and ankle joints in patients with type 1 and 2 diabetes mellіtus.Materials and methods. 152 patients with diabetes were examined. Depending on the type of diabetes, patients were divided into two groups - 58 patients were with type 1 diabetes (19 men and 39 women), with type 2 diabetes - 94 patients (19 men and 51 women). The mean age of patients in the type 1 diabetes mellіtus was 42.3 ± 1.8 years, the duration of diabetes mellіtus was 21.1 ± 1.3 years. In the group of type 2 diabetes mellіtus, the average age of patients was 61.3 ± 1.0 years, the duration of diabetes mellіtus was 13.1 ± 0.9 years. Among the examined patients with type 1 diabetes mellіtus, arthropathy was diagnosed in 34 (58.6 %), the control group was patients without joint damage -24 (41.4 %). In patients with type 2 diabetes mellіtus arthropathy was found in 68 (72.3 %) subjects, joint pathology was not in 26 (27.7 %) patients. The method of radionuclide diagnostics of the lower extremities consisted of two methods: radionuclide angiography and radionuclide scintigraphy.Results. At carrying out radionuclide researches of hemodynamіcs at patients with a diabetes mellіtus 1 type with arthropathies in comparison with patients without defeat of joints there are no changes of a blood-groove in vessels of large and average calibre and also arterioles and capillaries of lower extremities in the presence of the expressed venous outflow disturbances. For patients with type 2 diabetes mellіtus with arthropathies, a significant slowing of blood flow velocity in large and medіum-sіzed vessels, as well as arterioles and capillaries was found, which is accompanied by impaired venous outflow.Conclusions. The applied method of radionuclide diagnostics to assess the state of blood flow and the presence of dіabetes-assocіated arthropathy of the knee and ankle joints with a single injection of radiopharmaceutical is one of the most informative methods of early diagnosis of this pathology, and disorders of venous outflow may be a differential criterion for dіabetes-assocіated arthropathy in patients with type 1 and type 2 diabetesУбедительных эффективных способов ранней диагностики поражений суставов на сегодняшний день крайне мало. Рентгенологические изменения на ранних стадиях болезни отсутствуют, другие лабораторные тесты не специфичны и не всегда коррелируют с активностью воспалительного процесса.Целью работы было изучение с помощью радионуклидного метода состояния артериального и венозного кровотока, наличия воспалительных процессов в области коленных и голеностопных суставах у больных сахарным диабетом 1 и 2 типа.Материалы и методы. Обследовано 152 больных сахарным диабетом. В зависимости от типа сахарного диабета больные были разделены на две группы- 58 пациентов были с сахарным диабетом 1 типа (19 мужчин и 39 женщин), с сахарным диабетом 2 типа - 94 пациента (19 мужчин и 51 женщина). Средний возраст больных в группе с сахарным диабетом 1 типа составил 42,3 ± 1,8 года, длительность сахарного диабета - 21,1 ± 1,3 года. В группе сахарным диабетом 2 типа, средний возраст больных составил 61,3 ± 1,0 года, длительность сахарного диабета - 13,1 ± 0,9 лет. Среди обследованных больных сахарным диабетом 1 типа артропатия была диагностирована у 34 (58,6 %), контрольной группой служили пациенты без поражения суставов -24 (41,4 %). У больных сахарным диабетом 2 типа артропатия выявлена у 68 (72,3 %) обследованных, патологии суставов не было у 26 (27,7 %) больных. Метод радионуклидной диагностики нижних конечностей состоял из двух методик: радионуклидной ангиографии и радионуклидной сцинтиграфии.Результаты. При проведении радионуклидных исследований гемодинамики у больных сахарным диабетом 1 типа с артропатией по сравнению с больными без поражения суставов отсутствуют изменения кровотока в сосудах большого и среднего калибра, а также в артериолах и капиллярах нижних конечностей при наличии выраженных нарушений венозного оттока. Для больных сахарным диабетом 2 типа с артропатией выявлено значительное замедление скорости кровотока в сосудах большого и среднего калибра, а также артериолах и капиллярах, что сопровождается нарушением венозного оттока.Выводы. Примененный метод радионуклидной диагностики оценки состояния кровотока и наличия диабет-ассоциированной артропатии коленных и голеностопных суставов при однократном введении радиофармпрепарата является одним из наиболее информативных методов ранней диагностики данной патологии, а нарушение венозного оттока при неизменном артериальном кровотоке у больных сахарным диабетом 1-го типа может быть дифференциальным критерием диабет-ассоциированной артропатии у больных сахарным диабетом 1 и 2 типаПереконливих ефективних способів ранньої діагностики уражень суглобів на сьогодні вкрай мало. Рентгенологічні зміни на ранніх стадіях хвороби відсутні, інші лабораторні тести не специфічні і не завжди корелюють з активністю запального процесу.Метою роботи було вивчення за допомогою радіонуклідного методу стану артеріального та венозного кровотоку, наявності запальних процесів в області колінних та гомілковоступневих суглобах у хворих на цукровий діабет 1 та 2 типу.Матеріали та методи. Обстежено 152 хворих на цукровий діабет. В залежності від типу цукрового діабету хворі були розподілені на дві групи - 58 пацієнтів були з цукровим діабетом 1 типу (19 чоловіків та 39 жінок), з цукровим діабетом 2 типу – 94 пацієнти (19 чоловіків та 51 жінка). Середній вік хворих в групі з цукровим діабетом 1 типу становив 42,3±1,8 роки, тривалість цукрового діабету – 21,1±1,3 роки. В групі з цукровим діабетом 2 типу, середній вік хворих становив 61,3±1,0 роки, тривалість цукрового діабету – 13,1±0,9 років. Серед обстежених хворих на цукровий діабет 1 типу артропатія була діагностована у 34 (58,6 %), контрольною групою слугували пацієнти без ураження суглобів - 24 (41,4 %). У хворих на цукровий діабет 2 типу артропатію виявлено у 68 (72,3 %) обстежених, патології суглобів не було у 26 (27,7 %) хворих. Метод радіонуклідної діагностики нижніх кінцівок складався з двох методик: радіонуклідної ангіографії та радіонуклідної сцинтиграфії.Результати. При проведенні радіонуклідних досліджень гемодинаміки у хворих на цукровий діабет 1 типу з артропатіями в порівнянні з хворими без ураження суглобів відсутні зміни кровотоку в судинах великого і середнього калібру, а також артеріолах і капілярах нижніх кінцівок при наявності виражених порушень венозного відтоку. Для хворих на цукровий діабет 2 типу із артропатіями виявлено значне уповільнення швидкості кровотоку в судинах великого і середнього калібру, а також артеріолах і капілярах, що супроводжується порушенням венозного відтоку.Висновки. Застосований метод радіонуклідної діагностики оцінки стану кровотоку та наявності діабет-асоційованої артропатії колінних та гомілково-ступневих суглобів при одноразовому введенні радіофармпрепарату є одним із найінформативніших методів ранньої діагностики зазначеної патології, а порушення венозного відтоку при незмінному артеріальному кровотоку у хворих на цукровий діабет 1-го типу може бути диференційним критерієм діабет-асоційованої артропатії у хворих на цукровий діабет 1 та 2 тип
Ефективність подвійної фіксованої комбінованої антигіпертензивної терапії у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім тиреотоксикозом через рік лікування
No full textThe aim: to evaluate the effectiveness of different fixed double antihypertensive combinations based on the results of outpatient monitoring of arterial pressure and to analyze their effect on central arterial pressure and cardiac remodeling in patients with arterial hypertension and thyrotoxicosis.Materials and methods: patients with hypertension and TT who were included in the study were divided into groups using the blind envelope method with compensated TT: patients of group 1 were prescribed a fixed combination of perindopril with indapamide, group 2 - a combination of perindopril with amlodipine. Patients with uncompensated TT were prescribed a combination of bisoprolol with perindopril. The groups were statistically comparable in terms of age, duration of AH and TT, SBP and DBP levels. The observation of the patients lasted 12 months. After a year of follow-up, AMAD and EchoCG were performed in order to study AHT in patients with hypertension and TT. The patients were consulted by a cardiologist and endocrinologist.Results: After 6 months of treatment, 8 (16 %) patients were excluded from the study, of which 6 (75 %) due to the need for surgical treatment and did not achieve euthyroidism, 2 (25 %) due to the need for antiarrhythmic therapy. Studied double fixed combinations effectively reduce blood pressure (BP) according to the results of ambulatory blood pressure monitoring (ABPM).Conclusions: The fixed combination of perindopril with indapamide, perindopril with amlodipine, bisoprolol with perindopril provided a decrease in both blood pressure according to ABPM results and central pressure, however, this was not accompanied by a significant improvement in the structural and functional state of the heartЦель: оценить эффективность разных фиксированных двойных антигипертензивных комбинаций по результатам амбулаторного мониторирования аритериального давления и проанализировать их влияние на центральное артериальное давление и ремоделирование сердца у больных с артериальной гипертензией и тиреотоксикозом.Материалы и методы: Пациенты с АГ та ТТ, которые были включены в исследование были поделены на группы методом слепых конвертов с компенсированным ТТ: больным 1 группы была назначена фиксированная комбинация периндоприла с индапамидом, 2 группы комбинация периндоприла с амлодипином. Больным с некомпенсированным ТТ назначена комбинация бисопролола с периндоприлом. Группы были статистически сопоставимы по возрасту, длительности АГ и ТТ, уровню САД и ДАД. Наблюдение за больными длилось 12 месяцев. Через год наблюдения было проведено АМАД и ЭхоКГ с целью изучения АГТ у больных на АГ та ТТ. Больные были консультпрованы кардиологом и эндокринологом.Результаты. Через 6 мес. лечения 8 (16 %) больных были выключены из исследования, из которых 6 (75 %) в связи с необходимостью хирургического лечения и не достижения эутиреоза, 2 (25 %) в связи с необходимостью антиаритмической терапии. Выученные двойные фиксированные комбинации эффективно снижают артериального давления (АД) по результатам амбулаторного мониторирования АД (АМАД).Выводы. Фиксированная комбинация периндоприла с индапамидом, периндоприла с амлодипином, бисопролола с периндоприлом обеспечивали снижение, как АД по результатам АМАД, так и центрального, однако, это не сопровождалось достоверным улучшением структурно-функционального состояния сердцаМета дослідження: оцінити ефективність різних фіксованих подвійних комбінацій антигіпертензивних препаратів за результатами амбулаторного моніторування артеріального тиску проаналізувати їх вплив на центральний артеріальний тиск та ремоделювання серця у хворих на артеріальну гіпертензію та тиреотоксикоз.Матеріали і методи. До дослідження увійшло 50 хворих.Включені у дослідження хворі на АГ та компенсований ТТ (n=25) методом сліпих конвертів були рандомізовані на групи терапії фіксованими комбінаціями периндоприл+індапамід у добовій дозі 5/1,25 мг вранці натче або периндоприл+амлодипін у добовій дозі 5/5 мг вранці натче. Хворим на АГ та некомпенсований ТТ призначали фіксовану комбінацію бісопрололу з периндоприлом у добовій дозі 5/5 мг вранці натче. Групи були статистично порівняні за віком, тривалістю ЗГТ, тривалістю АГ, рівнем офісного САТ, ДАТ при включенні у дослідження. Кожен пацієнт був обстежений та консультований ендокринологом та кардіологом. Спостереження за хворими тривало 12 місяців, через рік дослідження проведено АМАТ та ЕхоКГ з метою вивчення ефективності АГТ у хворих на АГ та ТТ.Результати та їх обговорення. Через 6 міс. лікування 8 (16 %) хворих були виключенні з дослідження, з яких 6 (75 %) у зв’язку з відсутністю досягнення еутиреозу та потребою у хірургічному лікуванні ТТ, 2 (25 %)в зв’язку з необхідністю призначення іншої антиаритмічної терапії, ніж бісопролол. Вивчені фіксовані комбінації антигіпертензивних препаратів, а саме периндоприла з індапамідом, периндоприла з амлодипіном та бісопрололу з периндоприлом забезпечують зниження артеріального тиску у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім тиреотоксикозом за результатами АМАТ.Висновки. Фіксована комбінація периндоприла з індапамідом, периндоприла з амлодипіном та бісопрололу з периндоприлом забезпечували як зниження АТ за показниками АМАТ, так і центрального артеріального тиску. Проте достовірного поліпшення структурно-функціонального станусерця не встановлен
Морфометричні показники гепатоцитів при експериментальної повної обструкції позапечінкових жовчних проток
No full textLiver changes observed in complete extrahepatic bile duct obstruction (CEBDO) with consideration to its morphometric parameters, may reflect the upcoming decompensation of liver function and may serve as objective criteria for the disease prognosis.The aim. To study the morphological changes of hepatocytes in experimental CEBDO using macro- and micromorphometry.Materials and methods. In 41 rats, the CEBDO was done by ligation and transection of the common bile duct. The time points were on postoperative Day 1, 3, 7, 14, 21, 28 and 35. Control group included 10 non-operated rats. The total blood bilirubin (TB), liver volume (LV), the area of hepatocytes (AH), the hepatocyte nuclear-cytoplasmic ratio (HNCR), the hepatocyte bulk density (HBD) were investigated. The LV and HBD parameters were used to calculate the total volume of hepatocytes (TVH).Results. The highest mortality was recorded on Day 22-35 of the experiment (7 out of 11 animals). Bilirubin level was significantly higher than in the control group with its maximum on Day 1 (295±100 vs. 8±6, μmol/l, p<0.001). The highest LV value was observed on Day 14 (14.1±1.1 vs. 8.4±1.4cm³, p<0.01). The processes prevailing in the livers were cell proliferation, fibrosis with gradual displacement of hepatocytes by proliferating bile ducts, and complete loss of normal liver histostructure. The proportion of hepatocytes in the liver (HBD) was progressively decreasing from 0.94 (Control) to 0.44 (Day 35). In spite of that, the TVH level was initially increased (max 9.7±0.36cm³ on Day 3 vs. 8.3±0.26cm³ on Day 1, p<0.05), but after Day 14 it decreased, with no significant differences from the Control group on Day 21(8.2±1.2 vs. 7.9±1.6cm³, p>0.05), with its lowest level (5.0±0.9cm³) on Day 35 (p<0.05 compared with max value on Day 3). The HNCR index, which reflects proliferative activity of hepatocytes, had its maximum on Day 14 (0.53±0.01 vs. 0.21±0.05 in Control group, p<0.001).Conclusions. In experimental CEBDO, reduction of the HBD index less than 60 % and reduction of TVH less than the value of a normal liver are accompanied by highest mortality, i.e., are a sign of hepatic decompensation. That was preceded by the maximum proliferative activity of hepatocytes, the criterion of which is the HNCR indexИзменения печени при полной обструкции внепеченочных желчных путей (ПОВЖП) с учетом морфометрических показателей могут отображать наступающую декомпенсацию функции печени и служить объективными критериями прогноза течения заболевания.Цель: изучение морфологических изменений гепатоцитов при экспериментальной ПОВЖП с использованием макро- и микроморфометрии.Материалы и методы. На 41 крысе ПОВЖП воспроизводили путем перевязки и пересечения общего желчного протока. Животных выводили из эксперимента на 1, 3, 7, 14, 21, 28 и 35 сутки. Контроль – 10 неоперированных крыс. Исследовали содержание общего билирубина крови (ОБ), объем печени (ОП), площадь гепатоцитов (ПГ), ядерно-цитоплазматическое отношение (ЯЦО) гепатоцитов, объемная плотность гепатоцитов (ОПГ). С помощью ОП и ОПГ вычисляли общий объем гепатоцитов (ООГ).Результаты. Наибольшая летальность (7 из 11 животных) приходится на 22-35 сутки эксперимента, в ходе которого ОБ значительно выше контроля с максимумом на 1 сутки (295±100 vs. 8±6, мкмоль/л, р<0,001). Наибольший ОП приходится на 14 сутки (14,1±1,1 vs. 8,4±1,4 см³, р<0,01). В печени превалируют процессы клеточной пролиферации, фиброзирования, с постепенным вытеснением гепатоцитов пролиферирующими желчными протоками и полной утратой нормальной гистоструктуры. Доля гепатоцитов в печени (ОПГ) прогрессивно снижается с 0,94 (контроль) до 0,44 (35 сутки). Несмотря на это ООГ вначале растет (max 9,7±0,36 см³, на 3 сутки эксперимента vs. 8,3±0,26 см³ на 1 сутки эксперимента, р<0,05), а после 14 суток снижается, не отличаясь от контроля на 21 сутки (8,2±1,2 vs. 7,9±1,6 см³, р>0,05) и достигая 5,0±0,9 см³ на 35 сутки эксперимента (р<0,05 в сравнении с max на 3 сутки). Статистически значимых различий ПГ в ходе эксперимента не выявлено, а ЯЦО, отражающий пролиферативную активность гепатоцитов, имеет свой максимум на 14 сутки (0,53±0,01 vs. 0,21±0,05 контроля, р<0,001).Вывод: при экспериментальной ПОВЖП снижение ОПГ менее 60 % и снижение ООГ менее значения характерного для нормальной печени сопровождается пиком летальности, т. е. является признаком декомпенсации печеночной функции. Этому предшествует максимальная пролиферативная активность гепатоцитов, критерием которой является показатель ЯЦОЗміни печінки при повній обструкції позапечінкових жовчних шляхів (ПОПЖШ) з урахуванням морфометричних показників можуть відображати наступаючу декомпенсацію функції печінки і служити об'єктивними критеріями прогнозу перебігу захворювання.Мета: вивчення морфологічних змін гепатоцитів при експериментальній ПОПЖШ з використанням макро- та мікроморфометріі.Матеріали та методи. На 41 щурах ПОПЖШ відтворювали шляхом перев'язки і перетину загальної жовчної протоки. Тварин виводили з експерименту на 1, 3, 7, 14, 21, 28 і 35 добу. Контроль - 10 неоперованих щурів. Досліджували вміст загального білірубіну крові (ЗБК), об’єм печінки (ОП), площа гепатоцитів (ПГ), ядерно цитоплазматичне відношення (ЯЦВ) гепатоцитів, об'ємна щільність гепатоцитів (ОЩГ). За допомогою ОП і ОЩГ вираховували загальний об’єм гепатоцитів (ЗОГ).Результати. Найбільша летальність припадає на 22-35 добу експерименту (7 з 11 тварин), в ході якого ЗБК значно вище контролю з максимумом на 1 добу (295±100 vs. 8±6, мкмоль / л, р <0,001). Найбільший ОП доводиться на 14 добу (14,1±1,1 vs. 8,4±1,4 см³, р <0,01). У печінки превалюють процеси клітинної проліферації, фиброзування, з поступовим витісненням гепатоцитів проліферуючими жовчними протоками і повною втратою нормальної гістоструктури. Частка гепатоцитів в печінці (ОЩГ) прогресивно знижується з 0,94 (контроль) до 0,44 (35 доба). Незважаючи на це ЗОГ спочатку зростає (max 9,7±0,36 см³, на 3 добу експерименту vs. 8,3±0,26 см³ на 1 добу експерименту, р <0,05), а після 14 діб знижується, не відрізняючись від контролю на 21 добу (8,2±1,2 vs. 7,9±1,6 см³, р>0,05) і досягаючи 5,0±0,9 см³ на 35 добу експерименту (р<0,05 в порівнянні з max на 3 добу). Статистично значущих відмінностей ПГ в ході експерименту не виявлено, а ЯЦВ, що відображає проліферативну активність гепатоцитів, має свій максимум на 14 добу (0,53±0,01 vs. 0,21±0,05 контролю, р<0,001).Висновок: при експериментальній ПОПЖШ зниження ОЩГ менше 60 % і зниження ЗОГ менш значення характерного для нормальної печінки супроводжується піком летальності, тобто є ознакою декомпенсації печінкової функції. Цьому передує максимальна проліферативна активність гепатоцитів, критерієм якої є показник ЯЦ
Динаміка клініко-лабораторних показників у хворих на ішемічну хворобу серця у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу та їх вплив на структурно-функціональний стан серця і судин при різних варіантах перебігу ХСН
Get PDFThe aim: determination of the characteristics of the dynamics of clinical, laboratory and ultrasound parameters in patients with ischemic heart disease in combination with type 2 diabetes mellitus with various types of heart failureMaterial and methods. After the course of therapy, 100 men with CHF were examined in the hospital against the background of the combined course of IHD and type 2 diabetes with LV EF ≥ 50%, CHF of the II functional class, with glomerular filtration rate ≥ 50 ml / min / 1.73 m2, NT-proBNP ≥ 125 pg / ml.Patients were divided into groups depending on the nature of the course of heart failure: group I (n = 66) - patients with a stable course, group II (n = 34) - patients with an unfavourable course. Patients of group II, in turn, were divided into three subgroups depending on the nature of the adverse course: CHF: IIa (n = 7) - who died during the year of observation, IIb (n = 13) - with a decrease in LV EF, II in ( n = 14) with a violation of the state of diastolic function of the heart at the end of the observation period.An analysis of complaints, cardiological history, objective research was conducted, the level of NT-proBNP, total cholesterol), high-density lipoproteins, low-density lipoproteins and triglycerides were studied, and the atherogenic coefficient was calculated, glycosylated haemoglobin (HbA1c) was examined, serum glucose, insulin level, insulin resistance index (HOMA) were calculated.Transthoracic echocardiography (echocardiography) was performed, and endothelium-dependent brachial artery vasodilation (EDD) was examined.The Mann-Whitney U test was used to determine the differences between independent samples. The frequency of symptoms in groups was compared using the χ2 criterion. One-way analysis of variance was performed using the non-parametric Kruskal-Wallis test.Results. Adverse course of CHF in patients with CHD and type 2 diabetes, which progressed and ended in death, was associated with a significantly older age of men, with a longer history of CHD and type 2 diabetes, decreased tolerance for exercise, high levels of AH which is arguably a potential cause of CHF. I degree of diastolic dysfunction, despite the fact that the size of the left atrium did not go beyond normal, was noted in all patients, but the average size was significantly larger in the dead. Significantly fewer of these patients had LV EDV, indicating greater disruption of LV diastolic filling processes.Patients with a decrease in LV systolic function after 12 months of follow-up were characterized by a significant decrease in LV EF medians (by 21.5%) and test distance with a 6-minute walk (by 4.1%), while there was a tendency to increase endothelial dysfunction in the form of a decrease in the median EDD of the brachial arteries. Significant positive dynamics of the medians of all indicators of carbohydrate metabolism showed good control of the carbohydrate profile. Medians of lipid metabolism parameters did not experience significant dynamics, but tended to positive changes. The median NT-proBNP blood level was significantly reduced by 14%. A decrease in systolic function of the heart was associated with a tendency to increase the diastolic size of the left atrium and a significant increase in LV ESV.Conclusions. Two-thirds of CHD patients with CHF with preserved LV EF of the heart in combination with type 2 diabetes receiving pathogenetic complex therapy have a stable course of CHF observed during the year, which is characterized by improvement of the clinical and laboratory status of patients and parameters of the structural and functional state of the heart and vessels.An unfavourable course of heart failure during the year against the background of pathogenetic complex treatment in patients with CHD in combination with type 2 diabetes is accompanied by a decrease in systolic and / or diastolic LV heart function, exercise tolerance with a simultaneous absence of worsening dyslipidaemia and dysglycemia.In patients with CHD in combination with type 2 diabetes and retained LV EF, fasting glycemia and HbAc1 levels significantly affect the state of LV systolic and diastolic function, which indicates the important role of concomitant type 2 diabetes in heart remodelling in this category of patientsЦель работы: изучение особенностей динамики клинико-лабораторных и ультразвуковых показателей у больных ИБС в сочетании с сахарным диабетом 2 типа при различных вариантах течения ХСНМатериал и методы. После курса терапии в стационаре обследовано 100 мужчин с ХСН ишемического генеза на фоне сочетанного течения ИБС и СД 2 типа с LV EF≥50 %, ХСН II функционального класса, со скоростью клубочковой фильтрации ≥50 мл/мин/1,73 м2, уровнем NT-proBNP≥125 пг/мл.Больные были распределены группы в зависимости от характера течения ХСН: группа I (n=66) – пациенты, со стабильным течением, группа II (n=34) - пациенты с неблагоприятным течением. Больные группы II, в свою очередь, были разделены на три подгруппы в зависимости от характера неблагоприятного течения: ХСН: IIа (n=7) – умершие в течение года наблюдения, IIб (n=13) – со снижением LV EF, II в (n=14) с нарушением состояния диастолической функции сердца в конце периода наблюдения.Проводился анализ жалоб, кардиологического анамнеза, объективного исследования, определяли изучали уровне NT-proBNP, общего холестерина (ОХ), липопротеидов высокой плотности (ОХ ЛПВП), липопротеидов низкой плотности (ОХ ЛПНП) и триглицеридов (ТГ), рассчитывали коэффициент атерогенности (КА), исследовали гликозилированный гемоглобин (HbA1c), уровень глюкозы сыворотки крови, инсулина, рассчитывали индекс инсулинорезистентности (НОМА).Выполняли трансторакальную эхокардиографию (ЭхоКГ), исследовали эндотелийзависимую вазодилатацию плечевых артерий (EDD).Для определения различий между независимыми выборками использовали U-критерий Манна-Уитни. Частоту признаков в группах сравнивали с помощью критерия χ2. Проводился однофакторный дисперсионный анализ с применением непараметрического критерия Крускала-Уоллиса.Результаты. Неблагоприятное течение ХСН у больных ИБС и СД 2 типа, которая прогрессировала и закончилась летальным исходом, ассоциировалось с достоверно старшим возрастом мужчин, с более длительным анамнезом по ИБС и СД 2 типа, пониженной толернтностью к физическим нагрузкам, высоким уровнем АГ, которая доказательно является потенциальной причиной развития ХСН. I степень диастолической дисфункции, несмотря на то, что размеры левого предсердия не выходили за пределы нормальных, отмечалась у всех пациентов, но средние размеры были достоверно больше у умерших. Достоверно меньше у этих пациентов был LV EDV, что свидетельствует о большем нарушении процессов диастолического наполнения LV.Пациенты, у которых через 12 месяцев наблюдения, отмечено снижение систолической функции LV, характеризовались достоверным снижением медиан LV EF (на 21,5 %) и дистанции теста с 6-минутной ходьбой (на 4,1 %), одновременно была отмечена тенденция к нарастанию эндотелиальной дисфункции в виде снижении величины медианы EDD плечевых артерий. Достоверная положительная динамика медиан всех показателей углеводного обмена демонстрировала хороший контроль углеводного профиля. Медианы параметров липидного обмена существенной динамики не испытывали, но имели тенденцию к позитивным сдвигам. Медиана показателя уровня в крови NT-proBNP достоверно снижалась на 14 %. Снижение систолической функции сердца ассоциировалось с тенденцией к увеличению диастолического размера левого предсердия и достоверным увеличением LV ESV.Выводы. Две трети больных ИБС с ХСН с сохраненной LV EF сердца в сочетании с СД 2 типа, получающих патогенетическую комплексную терапию, имеют стабильное течение ХСН при наблюдении в течение года, которое характеризуется улучшением клинико-лабораторного состояния больных и параметров структурно-функционального состояния сердца и сосудов.Неблагоприятное течение ХСН в течение года на фоне патогенетического комплексного лечения у больных ИБС в сочетании с СД 2 типа сопровождается снижением систолической и / или диастолической функций LV сердца, толерантности к физическим нагрузкам с одновременной отсутствием ухудшения дислипидемии и дисгликемией.У больных ИБС в сочетании с СД 2 типа и сохраненной LV EF на состояние систолической и диастолической функции LV значительное влияние оказывают гликемия натощак и уровень HbAc1, что свидетельствует о важной роли сопутствующего СД 2 типа в ремоделировании сердца у данной категории больныхМета роботи: визначення особливостей динаміки клініко-лабораторних та ультразвукових показників у хворих на ІХС в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу при різних варіантах перебігу ХСН.Матеріал та методи. Після курсу терапії в стаціонарі обстежено 100 чоловіків з ХСН ішемічного генезу на тлі поєднаного перебігу ІХС і ЦД 2 типу із LV EF≥50 %, ХСН II функціонального класу, зі швидкістю клубочкової фільтрації ≥50 мл/хв/1,73 м2, рівнем NT-proBNP≥125 пг/мл.Хворі були розподілені на групи залежно від характеру перебігу ХСН: група I (n=66) – пацієнти, зі стабільним перебігом, група II (n=34) – пацієнти із несприятливим перебігом. Хворі групи II, в свою чергу, були розподілені на три підгрупи в залежності від характеру несприятливого перебігу: ХСН: IIа (n=7) – ті, що померли протягом року спостереження, IIб (n=13) – зі зниженням LV EF, IIв (n=14) – з порушенням стану діастолічної функції серця наприкінці періоду спостереження.Проводився аналіз скарг, кардіологічного анамнезу, об’єктивного дослідження, визначали рівні NT-proBNP, загального холестерину (ЗХ), ліпопротеїдів високої щільності (ЗХ ЛПВЩ), ліпопротеїдів низької щільності (ЗХ ЛПНЩ) і тригліцеридів (ТГ), розраховували коефіцієнт атерогенності (КА), досліджували глікозильований гемоглобін (HbA1c), рівень глюкози сироватки крові, інсуліну, розраховували індекс інсулінорезистентності (НОМА).Виконували трансторакальну ехокардіографію (ЕхоКГ), досліджували ендотелійзалежну вазодилатацію плечових артерій (EDD).Для визначення відмінностей між незалежними вибірками використовували U-критерій Манна-Уїтні. Частоту ознак в групах порівнювали за допомогою критерію χ2. Проводився однофакторний дисперсійний аналіз із застосуванням непараметричного критерію Крускала-Уолліса.Результати. Несприятливий перебіг ХСН у хворих на ішемічну хворобу серця і СД 2 типу, яка прогресувала і закінчилася летальним результатом, асоціювався з достовірно старшим віком чоловіків, з більш тривалим анамнезом по ІХС та ЦД 2 типу, зниженою толерантністю до фізичного навантаження, високим рівнем АГ, яка доказово є потенційною причиною розвитку ХСН. I ступінь діастолічної дисфункції, незважаючи на те, що розміри лівого передсердя не виходили за межі нормальних, відзначалася у всіх пацієнтів, але середні розміри були достовірно більшими у померлих. Достовірно меншим у цих пацієнтів був LV EDV, що свідчить про більше порушення процесів діастолічного наповнення LV.Пацієнти, у яких через 12 місяців спостереження, відзначено зниження систолічної функції LV, характеризувалися достовірними зниженнями медіан LV EF (на 21,5 %) і дистанції тесту з 6-хвилинної ходьби (на 4,1 %), одночасно була відзначена тенденція до наростання ендотеліальної дисфункції у вигляді незначного зниження величини медіани EDD плечових артерій. Достовірна позитивна динаміка медіан усіх показників вуглеводного обміну демонструвала хороший контроль вуглеводного профілю. Медіани параметрів ліпідного обміну суттєвої динаміки не зазнавали, але мали тенденцію до позитивних зрушень. Медіана показника рівня в крові NT-proBNP достовірно знижувалася на 14 %. Зниження систолічної функції серця асоціювалося з тенденцією до збільшення діастолічного розміру лівого передсердя і достовірним збільшенням LV ESV.Висновки. Дві третини хворих на ІХС з ХСН зі збереженою LV EF серця в поєднанні з ЦД 2 типу, що отримують патогенетичну комплексну терапію, мають стабільний перебіг ХСН при спостереженні впродовж року, який характеризується поліпшенням клініко-лабораторного стану хворих та параметрів структурно-функціонального стану серця і судин.Несприятливий перебіг ХСН впродовж року на тлі патогенетичного комплексного лікування у хворих на ІХС в поєднанні з ЦД 2 типу супроводжується зниженням систолічної та/або діастолічної функцій LV серця, толерантності до фізичних навантажень з одночасною відсутністю погіршення дисліпідемії і дисглікемії.У хворих на ІХС у поєднанні з ЦД 2 типу та збереженою LV EF на стан систолічної та діастолічної функції LV значний вплив мають глікемія натщесерце та рівень HbAc1, що свідчить про важливу роль супутнього ЦД 2 типу в ремоделюванні серця у даної категорії хвори
Аналіз ефективності ультразвукової діагностики гострого апендициту під час вагітності
Get PDFThe aim of the study was to identify ultrasound signs of various forms of the acute appendicitis and to study the efficiency of the ultrasound method in the diagnosis of acute appendicitis in pregnant women.Materials and methods. 73 pregnant women (group I) and 43 non-pregnant women (group II) were examined with suspicion of acute appendicitis. The age of patients ranged from 18 to 40 years, on average – 25.7± 0.5 years. Gestational age was from 4–5 to 35–36 weeks. The informational content of sonography was studied by following criteria: sensitivity, specificity, accuracy and efficiency.Results and discussion. An analysis of the results of informational content showed that the diagnostic significance of ultrasound by the third trimester of gestation is decreased which is probably due to the increased size of the uterus and the appearance of acoustic difficulties. Sensitivity, accuracy and efficiency were higher in the first trimester in contrast with second and third trimesters. In group II, higher values of informative indices were noted than in women of group I. There is an increase: sensitivity by 27.3 %, accuracy by 25.2 % and diagnostic efficiency by 14.7 %.Conclusions. Ultrasound diagnosis of acute appendicitis during pregnancy especially at the end of II and III trimesters is a definite problem points to the advantages of an integrated approach to the diagnosis of acute appendicitis during pregnancy comparing the clinical manifestations of the disease with the results of diagnostic research methodsЦель исследования - выявить ультразвуковые признаки различных форм острого аппендицита и изучить эффективность ультразвукового метода в диагностике острого аппендицита у беременных.Материалы и методы. С подозрением на острый аппендицит обследовано 73 беременных (I группа) и 43 небеременных женщины (II группа). Возраст больных колебался от 18 до 40 лет, в среднем - 25,7 ± 0,5 лет. Сроки беременности были от 4-5 до 35-36 недель. Информативность сонографии изучали по следующим критериям: чувствительность, специфичность, точность и эффективность.Результаты исследования и их обсуждение. Анализ результатов информативности показал, что диагностическая значимость УЗИ к III триместру гестации снижалась, что вероятно связано с увеличенными размерами матки и появлением акустических препятствий. Чувствительность, точность и эффективность в I триместре были выше, чем во II и III триместрах. Во II группе отмечены более высокие значения показателей информативности чем у женщин I группы. Наблюдается повышение: чувствительности на 27,3 %, точности - на 25,2 %, диагностической эффективности - на 14,7 %.Выводы. Ультразвуковая диагностика острого аппендицита во время беременности, особенно в конце II и в III триместрах, представляет собой определенную проблему, указывает на преимущества комплексного подхода к диагностике острого аппендицита во время беременности, сопоставляя клинические проявления заболевания с результатами диагностических методов исследованияМета дослідження – виявити ультразвукові ознаки різних форм гострого апендициту та вивчити ефективність ультразвукового методу в діагностиці гострого апендициту у вагітних.Матеріали та методи. З підозрою на гострий апендицит обстежено 73 вагітних (І група), та 43 невагітні жінки (ІІ група).Вік хворих коливався від 18 до 40 років, в середньому - 25,7 ± 0,5 років. Терміни вагітності були від 4-5 до 35-36 тижнів.Інформативність сонографії вивчали за такими критеріями: чутливість, специфічність, точність і ефективність.Результати. Аналіз результатів інформативності показав, що діагностична значущість УЗД до ІІІ триместра гестації знижувалась, що ймовірніше повʼязано зі збільшеними розмірами матки і появою акустичних перешкод. Чутливість, точність та ефективність в І триместрі були вище, ніж в ІІ і ІІІ триместрах. У II групі відмічені більш високі значенняпоказників інформативності ніж у жінок І групи. Спостерігається підвищення: чутливості на27,3 %, точності – на 25,2 %, діагностичної ефективності – на14,7 %. Висновки. Ультразвукова діагностика гострого апендициту під часвагітності, особливо наприкінці II і в III триместрах, являє собою певну проблему, що вказує на переваги комплексного підходу до діагностики гострого апендициту під час вагітності, зіставляючи клінічні прояви захворювання з результатами діагностичних методів дослідженн
Рівні специфічних IgE до аутоштамів s.aureus, вилучених із locusmorbі хворих на алергодерматози
Get PDFThe aim: to determine the levels of specific IgE for S. aureus autostrains isolated from locus morbi with allergic dermatoses.Research methods: the study included 81 patients who received medical care in the Department of Dermatology, State Institution “Institute of Dermatology on Venereology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine” in 2016-2019. The patients underwent clinical and laboratory examination, which included analysis of complaints and medical history data, assessment of the severity of the disease according to the SCORAD and EASI scales, and bacteriological and immunological studies. Examination of patients was carried out during an exacerbation of the disease.Results of the study: a correlation was established between the indicators of specific humoral immunity and the clinical course of allergic dermatoses. It was proved that in patients suffering from AD with severe and moderate disease with clinically significant SCORAD indices, IgE reactivity to СCAg auto Staph was significantly higher compared to specific IgE to СCAg reference Staph: 40,5±5,4 and 22,2±3,1 (P <0,01) and 14,9±1,02 and 11,4±1,07 (p<0,01), respectively. When summarizing the results obtained in the study of the blood sera of patients with severe and moderate IE with significant EASI indices, it was shown that the levels of anti-staphylococcal IgE to CCAg auto Staph were significantly higher when compared with serum IgE to CCAg reference Staph: 15,8±1,51 and 11, 7±0,96 (p<0,01) and 8,4±0,48 and 6,9±0,39 (P <0.02), respectively.Conclusions: given that the determination of specific and total IgE in blood serum blood pressure is included in the clinical protocol for the provision of specialized and highly specialized medical care, and allergen-specific therapy is considered as a promising treatment method, the determination of specific IgE before СCAg auto Staph can provide a personalized approach for diagnosis and treatment allergic dermatoses, weighed down by staphylococcal abnormal colonization of the skinЦель исследования: определение уровней специфических IgЕ к аутоштаммамS.aureus, выделенных из locusmorbібольніхаллергодерматозами.Методы исследования: В исследование было включено 81 пациент, получавших медицинскую помощь в отделении дерматологии ГУ «Институт дерматологии на венерологии НАМН Украины» в 2016-2019 годах. Пациентам было проведено клинико-лабораторное обследование, включавшее в себя анализ жалоб и анамнестических данных, оценку тяжести заболевания по шкале SCORAD и EASI, проведение бактериологических и иммунологических исследований. Обследование пациентов было проведено в период обострения болезни.Результаты исследования: Установлена корреляция между показателями специфического гуморального иммунитета и клиническим течением аллергодерматозов. Доказано, что у пациентов, страдающих АД с тяжелым и умеренным течением болезни с клинически значимыми показателями SCORAD, IgE-реактивность к ПКАгаутоStaph была достоверно выше по сравнению со специфическими IgE к ПКАгэталонStaph: 40,5±5,4 и 22 2±3,1 (Р<0,01) и 14,9±1,02 и 11,4±1,07 (Р <0,01), соответственно.При обобщении результатов, полученных при исследовании сывороток крови пациентов с тяжелым и умеренным течением ИЭ со значимыми индексами EASI показано, что уровни противостафилококковогоIgE к ПКАгаутоStaph были достоверно выше при сравнении с сывороточными IgE к ПКАгэталонStaph: 15,8±1,51 и 11,7±0,96 (Р<0,01) и 8,4±0,48 и 6,9±0,39 (Р <0,02), соответственно.Выводы:Учитывая, что определение специфических и общего IgE в сыворотке крови АД входит в клинического протокола оказания специализированной и высокоспециализированной медицинской помощи, а аллергенспецифических терапия рассматривается как перспективный метод лечения, определение именно специфического IgE - до ПКАгаутоStaph может обеспечить персонализированный подход для диагностики и лечения аллергодерматозов, отягощенных стафилококковой абнормальной колонизацией кожиМета дослідження:визначення рівнів специфічних IgЕ до аутоштамівS.aureus, вилучених із locusmorbі хворих на алергодерматози. Методи дослідження: У дослідження було включено 81 пацієнт, що отримували медичну допомогу у відділенні дерматології ДУ «Інститут дерматології на венерології НАМН України» в 2016-2019 роках. Пацієнтам було проведено клініко-лабораторне обстеження, що включало в себе аналіз скарг і анамнестичних даних, оцінку тяжкості захворювання за шкалою SCORAD та EASI, проведення бактеріологічних та імунологічних досліджень. Обстеження пацієнтів було проведено у період загострення хвороби.Результати дослідження: Встановлено кореляцію між показниками специфічного гуморального імунітету та клінічним перебігом алергодерматозів. Доведено, що у пацієнтів, які страждають на АД з тяжким та помірним перебігом хвороби з клінічно значущими показниками SCORAD, IgE-реактивність до ПКАгаутоStaph була достовірно вище у порівнянні зі специфічними IgE до ПКАгеталонStaph: 40,5±5,4 і 22,2±3,1 (Р< 0,01) та 14,9±1,02 та 11,4±1,07 (Р< 0,01), відповідно. При узагальненні результатів, отриманих при дослідженні сироваток крові пацієнтів з тяжким та помірним перебігом хвороби ІЕ зі значущими індексами EASI показано, що рівні протистафілококовихIgE до ПКАгаутоStaph були достовірно вище при зіставленні з сироватковими IgE до ПКАгеталонStaph: 15,8±1,51 і 11,7±0,96 (Р< 0,01) та 8,4±0,48 і 6,9±0,39 (Р< 0,02), відповідно.Висновки.Враховуючи, що визначення специфічних та загального ІgЕ у сироватці крові на АД входить до клінічного протоколу надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, а алергенспецифічна терапія розглядається як перспективний метод лікування, визначення саме специфічного IgE - до ПКАгаутоStaph може забезпечити персоналізований підхід для діагностики та лікування алергодерматозів, обтяжених стафілококовою абнормальною колонізацією шкір
Морфометричні та імуногістохімічні особливиості TTF-1 позитивних пухлин легенів: вдосконалення підходів в діагностиці метастазів з невідомого первинного джерела
Get PDFVerification of lung tumors in the practical activity of a pathomorphologist reached a completely different level due to the use of additional highly sensitive diagnostic methods (immunohistochemical (IHC) and cytogenetic studies). Thyroid transcription factor 1 (TTF-1) plays a key role in lung morphogenesis and is expressed in about 90 % of pulmonary small cell carcinomas. The positivity of TTF-1 in pulmonary and extrapulmonary neuroendocrine tumors is actively debated in the literature, therefore, the results of IHС on TTF-1 in metastases from an unknown source should be interpreted carefully and constantly improve differential diagnostic algorithms, expanding IHC panels with organ-specific markers, and focus on additional morphometric indicators research of nuclei of tumor cells.The aim of the work is to investigate the complex of morphological, morphometric, and IHC characteristics of TTF-1 positive lung tumors to improve the diagnostic algorithms for metastases from an unknown primary source.Materials and methods. A retrospective analysis of histological, morphometric and IHC characteristics of the biopsy material TTF-1 of positive lung carcinomas from 36 patients (10 women and 26 men) aged 29 to 81 years (mean 58.03±10.83 years) for the period 2015–2018, taken from the archive of the morphological department of the medical-diagnostic center of LLC “Pharmacies of the Medical Academy” (Ukraine, Dnipro).Results. In the diagnosis of carcinomas of unknown primary localization with suspected lung origin, it is necessary to take into account morphological, morphometric and IHC features together, which is associated with the similarity of metastases of squamous cell carcinomas of the head and neck, mucinous adenocarcinomas of the gastrointestinal tract and neuroendocrine carcinomas from Merkel cells corresponding to the histological forms lung tumors, as well as insufficient sensitivity of the marker TTF-1.Conclusions. Use of the minimum primary (Cytokeratin, Pan AE1 / AE3 (+) / Vimentin (- / +) / CD45 (-) / S100 (- / +)) and secondary (Ck 7 +, Ck 20 -, TTF-1 + ) IHC panels will prove that the phenotype of carcinoma of unknown primary site corresponds to the form of disseminated lung carcinoma, and additional markers Сk HMW, p63, Chromogranin A, Synaptofisin and / or CD56 together with morphometric indices of the nuclei will determine the histological form of lung carcinoma with justification for the use of appropriate therapyВерификация опухолей легких в практической деятельности патоморфолога вышла на совершенно иной уровень благодаря использованию дополнительных высокочувствительных методов диагностики (иммуногистохимического (ИГХ) и цитогенетического исследований). Фактор транскрипции щитовидной железы 1 (TTF-1) играет ключевую роль в морфогенезе легких и выражается в около 90 % легочных мелкоклеточных карцином. Позитивность TTF-1 при легочных и внелегочных нейроэндокринных опухолях активно дискутируется в литературе, поэтому результаты ИГХ касательно TTF-1 в метастазах из неизвестного источника следует трактовать осторожно и постоянно совершенствовать дифференциально-диагностические алгоритмы, расширяя ИГХ панели органоспецифическими маркерами, и ориентироваться на дополнительные показатели морфометрических исследований ядер опухолевых клеток.Цель работы - исследовать комплекс морфологических, морфометрических и ИГХ характеристик TTF-1 положительных опухолей легких для совершенствования алгоритмов диагностики метастазов из неизвестного первичного источника.Материалы и методы. В работе проведен ретроспективный анализ гистологических, морфометрических и ИГХ характеристик биопсийного материала TTF-1 позитивных карцином легких от 36 пациентов (10 женщин и 26 мужчин) в возрасте от 29 до 81 лет (среднее 58,03±10,83 лет) за период 2015 – 2018 гг., взятых из архива морфологического отдела лечебно-диагностического центра ООО «Аптеки медицинской академии» (г. Днипро).Результаты. В диагностике карцином неизвестной первичной локализации с подозрением на происхождение из легких нужно учитывать морфологические, морфометрические и ИГХ особенности вместе, что связано с подобием метастазов плоскоклеточных карцином головы и шеи, муцинозных аденокарцином желудочно-кишечного тракта и нейроэндокринных карцином из клеток Меркеля, соответствующим гистологическим формам первичных опухолей легких, а также недостаточной чувствительностью маркера TTF-1.Выводы. Использование минимальных первичной (Сk, Рan АЕ1 / АЕ3 (+) / Vimentin (- / +) / CD45 (-) / S100 (- / +)) и вторичной (Сk 7 +, Сk 20 -, TTF-1 +) ИГХ панелей позволит доказать соответствие фенотипа карциномы неизвестной первичной локализации форме диссеминированной карциномы легких, а дополнительные маркеры Сk HMW, p63, Chromogranin A, Synaptofisin и / или CD56 вместе с морфометрическими показателями ядер позволят определить гистологическую форму карциномы легких с обоснованием применения соответствующей терапииВерифікація пухлин легенів в практичній діяльності патоморфолога вийшла на зовсім інший рівень завдяки використанню додаткових високочутливих методів діагностики (імуногістохімічного (ІГХ) та цитогенетичного досліджень). Фактор транскрипції щитоподібної залози 1 (TTF-1) відіграє ключову роль у морфогенезі легенів і виражається у близько 90 % легеневих дрібноклітинних карцином. Позитивність TTF-1 при легеневих та позалегеневих нейроендокринних пухлинах активно дискутується в літературі, тому результати ІГХ щодо TTF-1 в метастазах з невідомого первинного джерела слід трактувати обережно і постійно вдосконалювати диференційно-діагностичні алгоритми, розширюючи ІГХ панелі органо-специфічними маркерами, та орієнтуватись на додаткові показники морфометричних досліджень ядер пухлинних клітин.Мета роботи – дослідити комплекс морфологічних, морфометричних та імуногістохімічних характеристик TTF-1 позитивних пухлин легенів для вдосконалення алгоритмів діагностики метастазів з невідомого первинного джерела.Матеріали та методи. В роботі проведено ретроспективний аналіз гістологічних, морфометричних та імуногістологічних характеристик біопсійного матеріалу TTF-1 позитивних карцином легенів від 36 пацієнтів (10 жінок та 26 чоловіків) віком від 29 до 81 років (середнє 58,03±10,83 років) за період 2015 – 2018рр. з архівів морфологічного відділу лікувально-діагностичного центру ТОВ «Аптеки медичної академії» (м. Дніпро).Результати. В діагностиці карцином невідомої первинної локалізації з підозрою на походження з легенів треба враховувати морфологічні, морфометричні та імуногістохімічні особливості разом, що пов’язано з подібністю метастазів плоскоклітинних карцином голови та шиї, муцинозних аденокарцином шлунково-кишкового тракту та нейроендокринних карцином з клітин Меркеля до відповідних гістологічних форм первинних пухлин легенів та недостатньою чутливістю маркеру TTF-1.Висновки. Використання мінімальних первинної (Сytokeratin, Рan АЕ1/АЕ3(+) / Vimentin(-/+) / CD45(-) / S100(-/+)) та вторинної (Сk 7+, Сk 20-, TTF-1+) імуногістохімічних панелей дасть змогу довести відповідність фенотипу карциноми невідомої первинної локалізації формі дисемінованої карциноми легенів, а додаткові маркери Сk HMW, p63, Chromogranin A, Synaptofisin і /або CD56 разом з морфометричними показниками ядер дозволять визначити гістологічну форму карциноми легенів з обґрунтуванням застосування відповідної терапі
Ішемічна хвороба серця та хронічне обструктивне захворювання легень: актуальна проблема коморбідності у внутрішній медицині
Get PDFThe aim. To review the current literature to study the prevalence and early diagnosis of the combined course of ischemic heart disease (IHD) and chronic obstructive pulmonary disease (COPD).Results. The combination of IHD and COPD is one of the common comorbid conditions, especially in older age. With this mixed pathology, the course of both coronary heart disease and COPD worsens and the risk of adverse events increases. Diagnostic-treatment and rehabilitation programs in combination with coronary heart disease and COPD complication. This requires a comprehensive approach and consideration of the pathogenesis features of each disease. In coronary heart disease, especially in older age, diagnostic measures should include targeted detection of COPD and vice versa.Conclusions. Despite numerous studies of the IHD-COPD tandem, the issues of prevalence, course, and life expectancy in older patients with this comorbid pathology have not been adequately addressed. Causes of comorbidity are common features of pathogenesis, clinical symptoms and risk factors. At the same time, the combination of coronary heart disease and COPD raises debating questions about diagnosis, treatment and rehabilitation, especially in the elderly and aging. It is in this direction that the focus of future research on the combination of IHD and COPD should be directed. Purposeful study will help to develop directions for correction, prognosis and prevention of this comorbid pathology, especially in elderly patientsЦель работы - провести обзор современной литературы для изучения распространенности и ранней диагностики сочетанного течения ишемической болезни сердца (ИБС) и хронического обструктивного заболевания легких (ХОЗЛ).Результаты. Сочетание ИБС и ХОЗЛ является одним из распространенных коморбидных состояний, особенно в старшем возрасте. При данной микст-патологии ухудшается течение как ИБС, так и ХОЗЛ, увеличивается риск развития неблагоприятных событий. Диагностическо-лечебные и реабилитационные программы при сочетании ИБС и ХОЗЛ затруднены и требуют комплексного подхода с учетом особенностей патогенеза каждого заболевания. При ИБС, особенно в старшем возрасте, диагностические мероприятия должны включать в себя прицельное выявления ХОЗЛ и наоборот.Выводы. Несмотря на многочисленные исследования тандема ИБС-ХОЗЛ, вопрос особенностей распространенности, течения и прогнозирования продолжительности жизни у пациентов старшего возраста с этой коморбидной патологией освещены недостаточно. Причинами коморбидности являются общие черты патогенеза, клинической симптоматики и факторов риска. В то же время, сочетание ИБС и ХОЗЛ вызывает дискуссии по диагностике, лечению и реабилитации, особенно в пожилом и старческом возрасте. Именно в этом направлении должен быть направлен фокус дальнейших исследований. Прицельное изучение будет способствовать разработке методов коррекции, прогнозирования и профилактики этой коморбидной патологии, особенно у пациентов старшего возрастаМета роботи – провести огляд сучасної літератури для вивчення поширеності та ранньої діагностики поєднаного перебігу ішемічної хвороби серця(ІХС )та хронічного обструктивного захворювання легень( ХОЗЛ).Результати. Поєднання ІХС та ХОЗЛ є однім з поширених коморбідних станів, особливо в старшому віці. При даній мікст-патології погіршується перебіг як ІХС, так і ХОЗЛ, збільшується ризик розвитку несприятливих подій. Діагностичні-лікувальні та реабілітаційні програми при поєднанні ІХС та ХОЗЛ ускладненні і потребують комплексного підходу з врахуванням особливостей патогенезу кожного захворювання. При ІХС, особливо в старшому віці, діагностичні заходи повинні включати в себе прицільне виявлення ХОЗЛ та навпаки.Висновки. Незважаючи на численні дослідження тандему ІХС-ХОЗЛ, питання особливостей поширеності, перебігу та прогнозуванню тривалості життя у пацієнтів старшого віку з цією коморбідною патологією висвітлені недостатньо. Причинами коморбідності є спільні риси патогенезу, клінічної симптоматики та факторів ризику. В той же час, поєднання ІХС та ХОЗЛ викликає дискусії щодо діагностики, лікування та реабілітації, особливо в похилому та старечому віці. Саме в цьому напрямі повинен бути спрямований фокус подальших досліджень. Прицільне вивчення сприятиме розробці методів корекції, прогнозування та профілактики цієї коморбідної патології, особливо у пацієнтів старшого вік