ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Остеопротегерін як можливий маркер діабетасоційованого остеоартриту
Get PDFPatients with type 1 diabetes have a higher incidence of osteoarthritis and early manifestation than in the general population. The role of insulin deficiency and hyperglycaemia in the initiation of the destructive process has been proven, but the processes of local and systemic regulation of the balance between anabolic and catabolic processes in the joint and their role in the development of diabetes-associated osteoarthritis remain poorly understood.The aim: to study the role of osteoprotegerin (soluble receptor for tumour necrosis factor - alpha) in the development and progression of diabetes-associated osteoarthritis and its relationship with major metabolic parameters in patients with diabetes mellitus.Materials and methods. 40 patients with type 1 diabetes (17 men and 23 women) were examined, the mean age of the patients was 38.0±2.0 years, the duration of the diabetes was 18.3±1.9 years, the average level of НВА1с was 8.6±0.3 % and 49 patients with type 2 diabetes mellitus (23 men and 26 women), mean age of patients 61.7±1.3 years, duration of diabetes 12.1±1.1 years, mean level HBa1c 7.6±0.1 %. Arthropathy was established in 70.0±7.3 % patients with type 1 diabetes, in 69.4±6.6 % in patients with type 2 diabetes. By sex and type of diabetes, the proportions of patients with and without arthropathy were not statistically different (p> 0.05). The serum content of osteoprotegerin was determined by ELISA using a kit of reagents from Diaclone (France) and enzyme-linked analyser Stat fax 3200 (USA).Results. In patients with arthropathy, a significant increase in osteoprotegerin levels was found. The risk of developing arthropathy in patients with type 1 diabetes with an increased levels of osteoprotegerin is 2.3 times higher than at the normal level (relative risk (RR)=2.33; confidence interval (CI 1.42–3.82; p<0.001), in patients with diabetes 2 type – in 1.55 times (RR=1.55; CI 1.16–1.91). Significant differences in the mean osteoprotegerin level were found for groups absent/present arthropathy. A direct correlation between osteoprotegerin and age was found (p<0.01), diabetes mellitus duration (p <0.05); creatinine level (p<0.05), and an inverse correlation was found with glomerular filtration rate (p<0.05). In the absence of arthropathy, osteoprotegerin and fasting glucose were directly correlated in the type 1 diabetes group (p<0.05). Increased osteoprotegerin levels have been shown to be more common in male patients with longer duration of diabetes. In these patients, no renal lesions were detected, but arthropathy was present as a complication of the underlying disease against the background of an increase in HBA1c.Conclusions. Diabetes-associated osteoarthritis occurs on the background of increased serum osteoprotegerin levels. An increase in the level of osteoprotegerin with an increase in the stage of osteoarthritis was established, so that its level reflects the severity of osteoarthritis. Osteoprotegerin established a direct relationship with the level of creatinine and negatively associated with glomerular filtration rate, i.e. the development and progression of osteoarthritis progression takes place against the background of other vascular complications of diabetes, in particular diabetic nephropathy. An increase in osteoprotegerin is more typical for male patients and depends on the duration of diabetesУ больных сахарным диабетом отмечается более высокая частота развития остеоартрита и более ранняя манифестация, чем в общей популяции. Доказана роль дефицита инсулина и гипергликемии в инициации разрушительного процесса, однако остается малоизученными процессы местной и системной регуляции баланса между анаболическими и катаболическими процессами в суставе и их роль в развитии диабетассоциированного остеоартрита.Цель: исследовать роль остеопротегерина (растворимого рецептора к фактора некроза опухоли - альфа) в развитии и прогрессировании диабетассоциированного остеоартрита и взаимосвязь данного показателя с основными метаболическими показателями у больных сахарным диабетом.Материалы и методы. Обследовано 40 пациентов с сахарным диабетом 1 типа (17 мужчин и 23 женщины), средний возраст больных 38,0±2,0 года, длительность сахарного диабета 18,3±1,9 лет, средний уровень НвА1с 8,6±0,3 % и 49 пациентов с сахарным диабетом 2 типа (23 мужчин и 26 женщины), средний возраст больных 61,7±1,33 года, длительность сахарного диабета 12,1±1,1 лет, средний уровень НвА1с 7,6±0,1 %. В группе пациентов с сахарным диабетом 1 типа артропатия обнаружена у 70,0±7,3 % больных, в группе пациентов с сахарным диабетом 2 типа - у 69,4±6,6 %. По полу и типу сахарного диабета доли пациентов с наличием / отсутствием артропатии статистически не отличаются (p>0,05). Определяли содержание остеопротегерина в сыворотке крови иммуноферментным методом (ELISA) с помощью набора реагентов фирмы «Diaclone» (Франция) и планшетного иммуноферментного анализатора Stat fax 3200 (США).Результаты. У больных с артропатией выявлено достоверное повышение уровня остеопротегерина. Риск развития артропатии у пациентов с сахарным диабетом 1 типа при повышенном уровне остеопротегерина достоверно выше, чем при нормальном уровне (ОР=2,33; ДИ 1,42-3,82 – p <0,001), у пациентов с сахарным диабетом 2 типа - в 1,55 раз (ОР = 1,55; ДИ 1,16-1,91). Установлены достоверные (p <0,001) различия среднего уровня остеопротегерина в зависимости от стадии артропатии. Установлена прямая корреляционная связь показателя «остеопротегерин» с показателями «возраст» (p <0,01), «длительность сахарного диабета» (p <0,05); «креатинин» (p <0,05), а также выявлена обратная корреляционная связь с показателем «скорость клубочковой фильтрации» (p <0,05). При отсутствии артропатии в группе пациентов с сахарным диабетом 1 типа установлена прямая связь показателей «остеопротегерин» и «глюкоза натощак» (p <0,05). Показано, что повышение уровня остеопротегерина более характерно для пациентов мужского пола с более длительным течением сахарного диабета. У этих пациентов не выявлено поражение почек, но определяется артропатия в качестве осложнения основного заболевания на фоне повышения показателя НвА1с.Выводы. Диабетассоциированный остеоартрит протекает на фоне повышения уровня остеопротегерина в сыворотке крови, установлено повышение уровня остеопротегерина с повышением стадии остеоартрита, таким образом его уровень отражает тяжесть остеоартрита. Установлена прямая связь остеопротегерина с уровнем креатинина и обратная со скоростью клубочковой фильтрации, то есть развитие и прогрессирование остеоартрита протекает на фоне прогрессирования других сосудистых осложнений сахарного диабета, в частности диабетической нефропатии. Повышение остеопротегерина более характерно для пациентов мужского пола и зависит от длительности сахарного диабетаУ хворих на цукровий діабет відзначається більш висока частота розвитку остеоартриту і рання маніфестація, ніж в загальній популяції. Доведена роль дефіциту інсуліну та гіперглікемії в ініціації руйнівного процесу, проте залишається маловивченими процеси місцевої та системної регуляції балансу між анаболічними і катаболічними процесами в суглобі та їх роль в розвитку діабетасоційованого остеоартриту.Мета: дослідити роль остеопротегеріну (розчинного рецептора до ФНП фактора некрозу пухлин – альфа) в розвитку та прогресуванні діабетасоційованого остеоартриту та взаємозв’язок його цього показника з основними метаболічними показниками у хворих на цукровий діабет.Матеріали і методи. Обстежено 40 пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу (17 чоловіків та 23 жінки), середній вік хворих 38,0±2,0 роки, тривалість цукрового діабету 18,3±1,9 років, середній рівень НвА1с 8,6±0,3 % та 49 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (23 чоловіків та 26 жінки), середній вік хворих 61,7±1,3 роки, тривалість цукрового діабету 12,1±1,1 років, середній рівень НвА1с 7,6±0,1 %. У групі пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу артропатія виявлена у 70,0±7,3 % хворих, у групі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу – у 69,4±6,6 %. За статтю та типом цукрового діабету частки пацієнтів з наявністю/відсутністю артропатії статистично не відрізняються (p > 0,05). Визначали вміст остеопротегеріну у сироватці крові імуноферментним методом (ELISA) за допомогою набору реагентів фірми «Diaclone» (Франція) та планшетного імуноферментного аналізатора Stat fax 3200 (США).Результати. У хворих з артропатією виявлено вірогідне підвищення рівня остеопротегеріну. Ризик розвитку артропатії у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу при підвищеному рівні остеопротегеріну в 2,3 рази вищий, ніж при нормальному рівні (ВР=2,33; ДІ 1,42-3,82; p < 0,001), у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу - в 1,55 разів (ВР=1,55; ДІ 1,16-1,91). Встановлено достовірні (p < 0,001) відмінності середнього рівня остеопротегеріну в залежності від стадії артропатії. Встановлено прямий кореляційний зв'язок показника «остеопротегерін» з показниками «вік» (p < 0,01), «тривалість цукрового діабету» (p < 0,05); «креатинін» (p < 0,05), а також виявлено обернений кореляційний зв’язок з показником «швидкість клубочкової фільтрації» (p < 0,05). При відсутності артропатії у групі пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу встановлено прямий зв’язок показників «остеопротегерін» та «глюкоза натще» (r= 0,61; p < 0,05). Показано, що підвищення рівня остеопротегеріну більш характерне для пацієнтів чоловічої статі з тривалішим перебігом цукрового діабету. У цих пацієнтів не виявлено ураження нирок, але наявна артропатія у якості ускладнення основного захворювання на тлі підвищення показника НвА1с.Висновки. Діабетасоційований остеоартрит протікає на тлі підвищення рівня остеопротегеріну в сироватці крові, встановлено зростання рівня остеопротегеріну із підвищенням стадії остеоартриту, таким чином його рівень відображає тяжкість остеоартриту. Встановлено прямий зв'язок остеопротегеріну з рівнем креатиніну та обернений з швидкістю клубочкової фільтрації, тобто розвиток та прогресування остеоартриту протікає на тлі прогресування інших судинних ускладнень цукрового діабету, зокрема діабетичної нефропатії; підвищення остеопротегеріну більш характерне для пацієнтів чоловічої статі та залежить від тривалості цукрового діабет
Оцінка прогностичних факторів реконструкції верхньої третині сечоводу тубулярним клаптем ниркової миски
No full textUreteral plastic with a tubularized pelvic flap is a rare option of ureteral reconstruction. We present the assessment of the factors that are important for predicting the success of this operation.The aim. The purpose of the study was to assess the factors that are important in predicting the success of reconstruction of the upper third of the ureter with a tubularized pelvis flap.Material and methods. The study included 73 patients who were divided into 2 groups. The first group had extended strictures of the upper third of the ureter (n=14 / 19.2 %), and the second group had pathology of the ureteropelvic junction associated with ureterovascular conflict (n=59 / 80.8 %).Results. The length of the pelvic flap varied from 2.5 to 10.0 cm and reached an average of 3.9 cm. Early postoperative complications (Clavien-Dindo gradation <3) were observed in 14 (9.2 %) patients out of 73, and dominated in the first group. The total number of positive long-term results (good + satisfactory) was 97.3 %. Two poor results were reported only in patients of the first group with prolonged recurrent strictures. A significant factor in the prognosis of complications was the secondary nature of the operation (p <0.004). The factors of the long-term results prognosis were the performance of dismembered tubularized flap pyeloplasty due to the extended strictures of the upper third of the ureter, and the duration of the operation more than 120 minutes (p <0.009 and p <0.026).Conclusion. Surgical correction of the upper third of the ureter by a tubularized pelvis flap is a highly effective and safe method of reconstruction of the upper urinary tract. The main negative factors in the prognosis of this operation results are the secondary nature of the operation, the performance of the dismembered tubularized flap pyeloplasty because of the extended strictures of the upper third of the ureter, and the duration of the operation more than 120 minutesПластика мочеточника тубуляризованым лоханочным лоскутом является редкой опцией уретеральной реконструкции. Мы представляем оценкуЦель исследования - оценка факторов, которые имеют значение в прогнозировании успеха реконструкции верхней трети мочеточника тубулярзованным лоханочым лоскутом.Материал и методы. В исследование включены 73 пациента, которые были разделены на 2 группы: I - протяженные стриктуры верхней трети мочеточника (n=14/19,2 %) и II - патология лоханочно-мочеточникового сегмента, связанная с уретеро-вазальным конфликтом (n=59/80,8 %).Результаты Длина лоханочного лоскута варьировала от 2,5 до 10,0 см и достигала в среднем 3,9 см. Ранние послеоперационные осложнения (градация по Clavien-Dindo <3) наблюдались у 14 (9,2 %) из 73 больных и преобладали в первой группе. Общее число позитивных отдаленных результатов (хороший + удовлетворительный результат) составило 97,3 %. Два неудовлетворительных результата были зафиксированы только у пациентов первой группы с протяженными рецидивными стриктурами. Достоверным фактором прогноза осложнений являлся вторичный характер операции (р<0,004), а факторами прогноза отдаленных результатов - выполнение тубулопластики лоханки в связи с протяженными стриктурами верхней трети мочеточника и продолжительность операции более 120 минут (р<0,009 и р <0,026).Выводы Хирургическая коррекция верхней трети мочеточника тубулярным лоскутом лоханки является высокоэффективным и безопасным методом реконструкции верхних мочевых путей. Основными негативными факторами прогноза результатов этой операции являются вторичный характер вмешательства, выполнение тубулопластики лоханки в связи с протяженными стриктурами верхней трети мочеточника и продолжительность операции более 120 минутПластика сечоводу тубуляризованним мисковим клаптем є рідкісною опцією уретеральної реконструкції. Ми представляємо оцінку факторів, які мають значення в прогнозуванні успіху даної операції.Мета дослідження - оцінка факторів, які мають значення в прогнозуванні успіху реконструкції верхньої третини сечоводу тубулярзованним лоханочим клаптем.Матеріали і методи. Досліджено результати 73 пацієнтів, які були розділені на 2 групи: I - протяжні стриктури верхньої третини сечоводу (n = 14 / 19,2 %) і II - патологія мисково-сечовідного сегмента, пов'язана з уретеро-вазальним конфліктом (n = 59 / 80,8 %).Результати Довжина мискового клаптя варіювала від 2,5 до 10,0 см і досягала в середньому 3,9 см. Ранні післяопераційні ускладнення (градація за Clavien-Dindo <3) спостерігалися у 14 (9,2 %) з 73 хворих і переважали в першій групі. Загальна кількість позитивних віддалених результатів (хороший + задовільний результат) склало 97,3 %. Два незадовільних результати були зафіксовані тільки у пацієнтів першої групи з протяжними рецидивними стриктурами. Вірогідним фактором прогнозу ускладнень був вторинний характер операції (р <0,004), а факторами прогнозу віддалених результатів - виконання тубулопластики миски у зв'язку з протяжними стриктурами верхньої третини сечоводу і тривалість операції більше 120 хвилин (р <0,009 і р <0,026).Висновки Хірургічна корекція верхньої третини сечоводу тубулярним клаптем миски є високоефективним і безпечним методом реконструкції верхніх сечових шляхів. Основними негативними факторами прогнозу результатів цієї операції є вторинний характер втручання, виконання тубулопластики миски у зв'язку з протяжними стриктурами верхньої третини сечоводу і тривалість операції більше 120 хвили
Прогнозування трудного відлучення від штучної вентиляції легень у дітей з гострою дихальною недостатністю
Get PDFThe aim of this study was to determine the significance of factors such as transthyretin levels, right diaphragm thickening fraction, amplitude of left diaphragm dome movements, stroke volume index (SVI), cardiac index (CI), SpO2/FiO2 ratio and transthyretin/C-reactive protein in unsuccessful weaning from AV in children with various forms of ARF at the stage of weaning from mechanical ventilation (MV).Materials and methods. We complete the prospective single-center cohort study and enrol 67 patients 1 month - 18 years old with hypoxemic and hypercapnic-hypoxemic acute respiratory failure (ARF). 46 of them need invasive mechanical ventilation (MV) for more than 3 days. We divide them into 1st group (n=35, they were successfully weaned) and 2nd group (n=11, they need reintubation and MV within the next 48 hours).We performed ultrasound examination of diaphragm, prolonged non-invasive monitoring of hemodynamic parameters to determine SVI, CI, SpO2 with esCCO technology (estimated continuous cardiac output), NIHON COHDEN; determination of transthyretin (TTR) with G-Biosciences/Geno Technology, (USA) kit. Data were recorded on the first day of MV (d1), on 3rd, 5th, 7th day of treatment (d3, d5, d7). Logistic regression method was used to make a predictive model of the probability of unsuccessful weaning from MV.Results. We have established (formula 1), that the risk of unsuccessful weaning from MV in patients with hypoxemic ARF increases with low values of transthyretin serum level, right hemidiaphragm thickening fraction, SVI and high CI.R= -12,008 + 0,242*(TTR, ng/ml) + 1,720*(right hemidiaphragm thickening fraction, %) + 1,711*(SVI, ml/beat/m2) – 3,120*(СІ, l/min/m2) (1).The risk of unsuccessful weaning from MV in patients with hypercapnic-hypoxemic ARF (formula 2) increases with low values of transthyretin serum level, amplitude of left hemidiaphragm movement, SVI, SpO2/FiO2 and transthyretin/C-reactive protein ratio.R= - 42,233 + 0,389*(TTR, ng/ml) + 22,189*(amplitude of left hemidiaphragm movement, mm) + 1,120*(SpO2/FiO2) + 2,885*( SVI, ml/beat/m2) + 14,944*(TTR/CRP) (2).Conclusions. The level of transthyretin and SVI in addition to the indicators of thickening fraction of right hemidiaphragm and CI in children with hypoxemic ARF and the amplitude of left hemidiaphragm movements, ratios SpO2/FiO2 and transthyretin/C-reactive protein in children with hypercapnic-hypoxemic ARF might affect the process of weaning from MV. Thus, acute malnutrition with diaphragmatic dysfunction and hyperdynamic type of blood circulation reduce the likelihood of successful weaning from MV and worsen clinical outcome in children with different types of ARFЦель: установить значимость уровня транстиретина, амплитуды движений и фракции истончения диафрагмы, ударного индекса (УИ), сердечного индекс (СИ), соотношений SpO2/FiO2 и транстиретин/С-реактивный протеин в прогнозировании неудачного отлучения от искусственной вентиляции легких (ИВЛ).Материалы и методы. Проведено проспективное когортное одноцентровое исследования у пациентов в возрасте 1 мес - 18 лет с гипоксемической и гиперкапнически-гипоксемической острой дыхательной недостаточностью (ОДН). Из 67 пациентов ИВЛ более 3 суток проводили у 46 пациентов, они были разделены на I группу (n = 35), где все успешно отлучились от ИВЛ и II группу (n = 11), где отлучение было неуспешным.Для определения функционирования диафрагмы использовали ультразвуковое (УЗ)-исследования; для определения УИ, СИ, SpO2 - пролонгированный неинвазивный мониторинг, технология esCCO (estimated continuous cardiac output), NIHON COHDEN; для определения уровня транстиретина (transthyretin - TTR) - реагенты G-Biosciences/Geno Technology (США). Показатели регистрировали при начале ИВЛ (d1), на 3-и, 5-е, 7-е сутки лечения (d3, d5, d7). Для построения прогностической модели вероятности неудачного отлучения от ИВЛ был применен метод логистической регрессии.Результаты. Установлено (формула 1), что риск неудачного отлучения от ИВЛ при гипоксемической ОДН возрастает при низких значениях уровня транстиретина, фракции истончения правого купола диафрагмы и УИ, высоких значениях СИ.R= -12,008 + 0,242*(TTR, нг/мл) + 1,720*(Фракция истончения правого купола диафрагмы, %) + 1,711*(УИ, мл/удар/м2) – 3,120*(СИ, л/мин/м2) (1).Риск неудачного отлучения при гиперкапнически-гипоксемической ОДН (формула 2) возрастает при низких значениях уровня транстиретина, амплитуды движений левого купола диафрагмы, УИ, SpO2/FiO2 и соотношения транстиретин/С-реактивный протеин.R= - 42,233 + 0,389*(TTR, нг/мл) + 22,189*(Амплитуда движений левого купола диафрагмы, мм) + 1,120*(SpO2/FiO2) + 2,885*(УИ, мл/удар/м2) + 14,944*(TTR/CРП) (2).Выводы. Уровень транстиретина и УИ в дополнение к показателям фракции истончения правого купола диафрагмы и СИ у детей с гипоксемической ОДН и амплитуды движений левого купола диафрагмы, соотношений SpO2/FiO2 и транстиретин/С-реактивный протеин у детей с гиперапнично-гипоксемической ОДН могут влиять на результаты отлучения от ИВЛ. Таким образом, острая мальнутриция вместе с нарушениями функции диафрагмы и гипердинамическим типом кровообращения снижают вероятность успешного отлучения от ИВЛ и влияют на конечный клинический результат интенсивной терапии у детей с различными формами дыхательной недостаточностиМета: встановити значущість рівня транстиретину, амплітуди рухів та фракції стоншення діафрагми, ударного індексу (УІ), серцевого індекс (СІ), співвідношення SpO2/FiO2 та транстиретин/С-реактивний протеїн в прогнозуванні невдалого відлучення від штучної вентиляції легень (ШВЛ).Матеріали і методи. Проведено проспективне когортне одноцентрове дослідження у пацієнтів віком 1 міс - 18 років з гіпоксемічною та гіперкапнічно-гіпоксемічною гострою дихальною недостатністю (ГДН). З 67 пацієнтів понад 3 доби ШВЛ потребувати 46 осіб, їх було розділено на І групу (n=35), що успішно відлучилися від ШВЛ та ІІ групу (n=11), де відлучення було неуспішним.Для визначення функціонування діафрагми використовували ультразвукове (УЗ)-дослідження; для визначення УІ, СІ, SpO2 - пролонгований неінвазивний моніторинг, технологія esCCO (estimated continuous cardiac output), NIHON COHDEN; для визначення рівня транстиретину (transthyretin - TTR) - реагенти G-Biosciences/Geno Technology (США). Показники реєстрували при початку ШВЛ (d1), на 3-тю, 5-ту, 7-му доби лікування (d3, d5, d7).Для побудови прогностичної моделі вірогідності невдалого відлучення від ШВЛ застосовано метод логістичної регресії.Результати. Встановлено (формула 1), що ризик невдалого відлучення від ШВЛ при гіпоксемічній ГДН зростає при низьких значеннях рівня транстиретину, фракції стоншення правого купола діафрагми та УІ, високих значеннях СІ.R= -12,008 + 0,242*(TTR, нг/мл) + 1,720*(Фракція стоншення правого купола діафрагми, %) + 1,711*(УІ, мл/удар/м2) – 3,120*(СІ, л/хв/м2) (1).Ризик невдалого відлучення при гіперкапнічно-гіпоксемічній ГДН (формула 2) зростає при низьких значеннях рівня транстиретину, амплітуди рухів лівого купола діафрагми, УІ, SpO2/FiO2 та співвідношенні транстиретин/С-реактивний протеїн.R= - 42,233 + 0,389*(TTR, нг/мл) + 22,189*(Амплітуда рухів лівого купола діафрагми, мм) + 1,120*(SpO2/FiO2) + 2,885*(УІ, мл/удар/м2) + 14,944*(TTR/CРП) (2).Висновки. Рівень транстиретину та УІ на додачу до показників фракції стоншення правого купола діафрагми та СІ у дітей з гіпоксемічною ГДН та амплітуди рухів лівого купола діафрагми, співвідношень SpO2/FiO2 і транстиретин/С-реактивний протеїн у дітей з гіперкапнічно-гіпоксемічною ГДН можуть впливати на результати відлучення від ШВЛ. Таким чином, гостра мальнутриція разом з порушенням функції діафрагми та гіпердинамічним типом кровообігу знижують ймовірність успішного відлучення від ШВЛ та впливають на кінцевий клінічний результат інтенсивної терапії у дітей з різними формами дихальної недостатност
Серцево-судинні ускладнення у хворих з гострою ішемією кінцівок у ранньому періоді ішемічного інсульту
Get PDFAim. To define risks and complications for patients with the sharp ischemia of lower extremities in the sharp period of stroke after reconstructive surgical treatment for the decline of amount of amputations and sharp violations of cerebral circulation of blood postoperative period.Materials and methods. In the period 2015–2019 based on the Department of Acute Diseases of Vessels of the State Institution «ICUS by. VT Zaitsev NAMNU »we operated 31 patients for acute ischemia of the lower extremities during the period of acute ischemic stroke (namely, within 3–4 weeks after the neurological manifestations). The mean age of the patients was 72.9±1.65 years. Among them are 17 women and 14 men. The diagnosis of acute ischemia of the lower extremities was established in 19 patients, the upper – in 12 patients.Results. All patients (31) were operated; the main blood flow was restored. In 28 cases of patients were performed embolectomy, in 3 cases – bypass surgery.Conclusions. Ultrasound examination of the lower extremities should be performed for patients with acute stroke ischemia with paresis to verify acute lower limb ischemia, which allows timely diagnosis of ischemia and reduce the number of amputations in patients with acute lower limb ischemia I-II degree to 0 %, and the risk of stroke to 3.2 %Цель. Определить риски и осложнения у больных с острой ишемией конечностей в остром периоде инсульта после реконструктивного хирургического лечения для снижения количества ампутаций и острых нарушений мозгового кровообращения послеоперационном периоде.Материалы и методы. В период 2015-2019 г.г. на базе отделения острых заболеваний сосудов ГУ «ИОНХ им. В. Т. Зайцева НАМНУ» мы прооперировали 31 больного по поводу острой ишемии нижних конечностей в период острого ишемического инсульта (а именно в течение 3–4 недель от манифестации неврологических проявлений). Средний возраст больных составил 72,9±1,65 лет. Среди них 17 женщин и 14 мужчин. Диагноз острой ишемии нижних конечностей установлен у 19 больных, верхних – у 12 больных.Результаты. Все больные (31) были прооперированы, магистральный кровоток восстановлен. В 28 случаях больных была выполнена эмболэктомия, в 3 случаях - шунтирующие операции.Выводы. Больным с ОНМК с парезом нужно выполнять ультразвуковое исследование нижних конечностей для верификации острой ишемии нижних конечностей, что позволяет своевременно диагностировать ишемию и уменьшить количество ампутаций у больных с острой ишемией нижних конечностей I -II В степени до 0 %, а риски ОНМК до 3,2 %Мета. визначити ризики та ускладнення у хворих з гострою ішемією кінцівок у гострому періоді інсульту після реконструктивного хірургічного лікування для зниження кількості ампутацій та гострих порушень мозкового кровообігу післяопераційному періоді.Матеріали та методи. У період 2015–2019 рр. на базі відділення гострих захворювань судин ДУ «ІЗНХ ім. В. Т. Зайцева НАМНУ» ми оперували 31 хворого з приводу гострої ішемії нижніх кінцівок у період гострого ішемічного інсульту (а саме впродовж 3–4 тижнів від маніфестації неврологічних проявів). Середній вік хворих становив 72,9±1,65 років. Серед них 17 жінок та 14 чоловіків. Діагноз гострої ішемії нижніх кінцівок установлено у 19 хворих, верхніх – у 12 хворих.Результати. Усі хворі (31) були прооперовані, магістральний кровотік відновлений. У 28 випадках була виконана емболектомія, у 3 випадках – шунтуючі операції .Висновки. Хворим з ГПМК з парезом потрібно виконувати ультразвукове дослідження нижніх кінцівок для верифікації гострої ішемії нижніх кінцівок, що дозволяє своєчасно діагностувати ішемію та зменшити кількість ампутацій у хворих з ГІНК I -II В ступеню до 0 %, а ризики ГПМК до 3,2
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у хворих з різною коморбідною патологією
No full textThe aim of the work – conduct a literature review to study the most important and complex aspects in the diagnosis and treatment of gastroesophageal reflux disease that are encountered in the practice of a family doctor.Results. Gastroesophageal reflux disease is becoming an increasingly important disease for the young and able-bodied population, which gives it not only a medical, but also an economic aspect. This is one of the most common pathologies in the practice of not only a therapist, family doctor and gastroenterologist, but – due to the presence of extraesophageal manifestations – in a wider range of medical specialties. Since gastroesophageal reflux disease has many “masks”, this leads to delayed diagnosis and treatment. This disease does not have a “gold standard” in routine diagnostics, and the presence of its refractory forms leads to treatment failures and complications. With a comorbid course of gastroesophageal reflux disease, both diagnosis and treatment require an integrated approach.Conclusions. Gastroesophageal reflux disease remains one of the most common diseases in the practice of a family doctor. Despite the extensive study of this pathology, it continues to remain difficult in terms of diagnosis and treatment, which is associated with the presence of extraesophageal manifestations, comorbid and refractory course. This requires an additional study of pathogenetic mechanisms and the development of therapeutic and diagnostic measures on the basis of thisЦель работы – провести обзор литературы для изучения наиболее важных и сложных аспектов в диагностике и лечении гастроэзофагеальной рефлюксной болезни, которые встречаются в практике семейного врача.Результаты. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь становится все более актуальным заболеванием для молодого и трудоспособного населения, что придает ему не только медицинский, но и экономический аспект. Сочетанная патология, особенно при наличии внепищеводных проявлений значительно затрудняет диагностические мероприятия. Для улучшения диагностики необходимо учитывать не только пищеводные, но и внепищеводные проявления, а также ночную симптоматику. Использование ультразвукового метода исследования желудка и верхней трети пищевода с водной нагрузкой, может быть перспективным в диагностике неэрозивной формы гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Лечение коморбидной патологии также имеет свои трудности и требует комплексного подхода. . Выводы. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь лидирует среди желудочно-кишечных заболеваний и мультиморбидных патологий. Значительный рост среди молодых людей может привести к увеличению количества осложнений. Неэрозивная форма данного заболевания при наличии внепищеводных проявлений и в сочетании с коморбидным течением усложняют диагностику. При сочетанной патологии изменяется клиническая картина, происходит взаимное отягощение заболеваний. Это требует дополнительного изучения патогенетических механизмов и разработки на основании этого лечебно-диагностических мероприятийМета роботи - провести огляд літератури для вивчення найважливіших і складних аспектів у діагностиці та лікуванні гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, які трапляються у практиці сімейного лікаря.Результати. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба стає все більш актуальним захворюванням для молодого и працездатного населення, що надає йому не лише медичний, а й економічний аспект. Поєднана патологія, особливо при наявності позастравохідних проявів, значно ускладнює діагностичні заходи. Для покращення діагностики необхідно враховувати не тільки стравохідні, але і позастравохідні прояви, а також нічну симптоматику. Використання ультразвукового методу дослідження шлунку та верхньої третини стравоходу з водним навантаженням може бути перспективним в діагностиці неерозивної форми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Лікування коморбідної патології також має свої труднощі та потребує комплексного підходу.Висновки. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба є лідером серед шлунково-кишкових звхворювань та мультиморбідних патологій. Значний ріст серед молодих людей може призвести до збільшення кількості ускладнень. Неерозивна форма цього захворювання при наявності позастравохідних проявів та в сполученні з коморбідним перебігом ускладнюють діагностику. При поєднаній патології змінюється клінічна картина, відбувається взаємне обтяження захворювань. Це потребує додаткового вивчення патогенетичних механізмів та разработки на основі цього лікувально-діагностичних заході
Результати органозберігаючої хірургії мультифокальних пухлин нирок
Get PDFSurgical treatment is the main therapy for patients with renal cell carcinoma. The current trend in the treatment of kidney tumours is the widespread introduction of nephron-sparing surgery. This tendency is applied to complex types of large size tumours, with venous tumour thrombus, intrarenal, and multifocal kidney tumours. The aim: to investigate the results of nephron-sparing surgery for multifocal kidney tumours.Material and methods. The results were obtained after nephron-sparing surgery of 701 patients with renal tumours. After the distribution of all patients according to the criterion of "multifocality", the study dealt with assessment of 22 (3.1 %) cases of nephron-sparing surgery. There were also 679 (96.9 %) patients with a solitary tumour.Results. It was found that the multifocality of renal tumours is a significant factor in the complexity of nephron-sparing surgery. It was demonstrated by increase in the time of surgery, more blood loss and a longer time of kidney ischemia, and kidney function was worse than after operations with solitary tumours. Follow-up during 46.5±2.1 months on average was performed. A significant difference (p<0.026) was found only in the number of patients with distant metastases. These patients had mostly multifocal tumours.The results of the comparative statistical analysis showed that the 5-year overall survival among patients with multifocal tumours was 88.9 % and among patients with solitary tumours it was 94.6 %. The differences were not significant (p>0.937). At the same time, the 5-year overall progression-free survival was better for patients with solitary tumours (p<0.041).Conclusion. The multifocality of renal tumours is a significant factor in the complexity of nephron-sparing surgery, which is reflected in the surgical results of treatment.The results showed that the nephron-sparing surgery of multifocal neoplasms of the kidney does not demonstrate a significant increase in the frequency of local recurrence. However, 5-year progression-free survival among patients with multifocal tumours was worse and distant metastases were diagnosed more often than among patients with solitary tumoursХирургическое лечение - основной вид терапии пациентов с почечно-клеточным раком. Современной тенденцией в лечении опухолей почек является широкое внедрение органосохраняющей хирургии. Эта тенденция распространяется на сложные виды новообразований - большого размера, с внутривенозным распространением, интраперенхимные, а также мультифокальные опухоли почки.Цель: изучить результаты органосохраняющей хирургии мультифокального рака почки.Материалы и методы. Результаты получены на основе хирургического органосохраняющего лечения 701 пациентов с новообразованиями почек. После распределения всех пациентов по критерию «мультифокальность» были оценены 22 (3,1 %) случая органосохраняющей хирургии с множественными опухолями. Остальные пациенты, которые имели солитарную опухоль, составили 679 (96,9 %) больных.Результаты. Было выявлено, что мультифокальнисть опухолей почек является весомым фактором сложности органосохраняющей хирургии. Большая сложность проявилась увеличением времени операции, большей кровопотерей и более длительным временем ишемии почки, а функция почек ухудшалась в большей степени, чем после операций при солитарных новообразованиях. При наблюдении за пациентами в среднем в течение 46,5±2,1 месяцев были отслежены случаи смерти больных по разным причинам и случаи прогрессирования заболевания. Достоверные отличия были обнаружены только по количеству больных, у которых при дальнейшем наблюдении были обнаружены метастазы (p<0,026). Таких больных было больше среди мультифокальных опухолей.Результаты сравнительного статистического анализа показали, что 5-летняя общая выживаемость среди мультифокальных опухолей составила 88,9 %, а солитарных - 94,6 %. Различия оказались недостоверными (р>0,937). В то же время 5-летняя выживаемость свободная от прогрессии среди пациентов с мультифокальной опухолями была достоверно хуже (р <0,041).Выводы. Мультифокальность опухолей почек является весомым фактором сложности ОСХ, что отражается на хирургических результатах лечения.Результаты показали, что органосохраняющая хирургия мультифокальных новообразований почки не приводит к достоверному повышению частоты локальных рецидивов. Но 5-летняя свободная от прогрессии выживаемость среди пациентов с мультифокальной опухолями была хуже и у них чаще выявлялись метастазы, чем среди пациентов с солитарный опухолямиХірургічне лікування – основний вид терапії пацієнтів з нирково-клітинним раком. Сучасною тенденцією в лікуванні пухлин нирок є широке впровадження органозберігаючої хірургії. Ця тенденція поширюється на складні види новоутворень – великого розміру, з внутрішьновенозним поширенням, інтраперенхімні, а також мультифокальні пухлини нирки.Мета: дослідити результати органозберігаючої хірургії мультифокального раку нирки.Матеріали та методи. Результати отримані на основі хірургічного органозберігаючого лікування 701 пацієнтів з новоутвореннями нирок. Після розподілення всіх пацієнтів за критерієм «мультифокальність» до оцінки увійшло 22 (3,1 %) випадка органозберігаючої хірургії з множинними пухлинами. Решту пацієнтів, які мали солітарну пухлину, склала 679 (96,9 %) хворих.Результати. Виявилося, що мультифокальність пухлин нирок є вагомим фактором складності органозберігаючої хірургії. Більша складність проявилася збільшенням часу операції, більшою крововтратою та більш тривалим часом ішемії нирки, а функція нирок погіршувалася більше ніж після операцій при солітарних новоутвореннях. При спостереженні за пацієнтами в середньому на протязі 46,5+2,1 місяців були відстеженні випадки смерті хворих за різними причинами та випадки прогресування захворювання. Достовірна різниця була виявлена лише за кількістю хворих у яких при подальшому спостережені були виявлені метастази (p<0,026). Таких хворих було більше серед мультифокальних пухлин.Результати порівняльного статистичного аналізу довели, що 5-річна загальна виживаність серед мультифокальних пухлин склала 88,9 %, а солітарних – 94,6 %. Відмінності виявилися недостовірними (р>0,937). У той же час 5-річна виживаність вільна від прогресії серед пацієнтів з мультифокальними пухлинами була достовірно гірше (р<0,041).Висновки. Мультифокальність пухлин нирок є вагомим фактором складності ОЗХ, що відбивається на хірургічних результатах лікування.Результати показали, що органозберігаюча хірургія мультифокальних новоутворень нирки не призводить до достовірного підвищення частоти локальних рецидивів. Але 5-річна вільна від прогресії виживаність серед пацієнтів з мультифокальними пухлинами є гіршою і у них частіше виявлялися метастази, ніж серед пацієнтів з солітарними пухлинам
Сучасні можливості діагностики дисфункції мембрано-рецепторного комплексу клітин в гострому періоді інфаркту головного мозку
No full textDuring the development of the acute phase of ischemic stroke (IS), the cytoplasmic membranes of cells and receptor complex are primarily damaged. Structural changes in brain tissue are accompanied by violations of its electric physical characteristics, which are quite qualitatively possible to record using microwave dielectrometry.The aim of the study was to learn the features of changes in the dielectric properties of peripheral blood erythrocytes of patients with IS during in vitro exposure to adrenergic drugs depending on the severity of the disease to optimize diagnosis.Material and methods of research. Measurements of complex dielectric constant (CDC) were performed by EHF dielectrometry at a fixed frequency of 39.5 × 109 Hz, which is in the region of γ-dispersion. The work was based on the materials of a comprehensive examination of 350 patients with the first in the life of IS on the 1st, 10th and 21st day of the disease.The severity of the condition and the degree of neurological deficit were determined using the stroke scale of the US National Institutes of Health (NIHSS) in the first hours of the disease, in the dynamics of treatment on the 10th and 21st day. There were 2 clinical groups: 1st (n = 183) – patients in a state of moderate severity (mean score on the NIHSS scale 11.74±0.33); 2nd (n = 167) – patients with severe IS (average score on the NIHSS scale 24.06±0.29).Results. In the control group, there was a significant decrease after exposure to adrenaline solution. The reaction to adrenaline in patients with IS was almost absent. It indicates a decreasing of erythrocytes β-adrenoceptors (β-ARs) sensitivity to stimulants due to their desensitisation. In patients with moderate severity, erythrocytes are more reactive than in patients with more severe IS.Conclusions. The deviation of CDC of erythrocytes induced by adrenergic drugs in vitro is a manifestation of a specific response of cells to biologically active substances and depends on the functional state of the sympathoadrenal systemВ период развертывания острой фазы инфаркта головного мозга (ИГМ) в первую очередь повреждаются внешние цитоплазматические мембраны клеток и их рецепторный комплекс. Структурные изменения мозговой ткани сопровождаются нарушениями её электрофизических характеристик, которые достаточно качественно возможно выявлять, используя методы микроволновой диэлектрометрии.Целью исследования было комплексное изучение особенностей изменений диэлектрических свойств эритроцитов периферической крови больных ИГМ под in vitro влиянием адренергическими лекарственными средствами (АЛС) в зависимости от степени тяжести заболевания для оптимизации диагностики.Материал и методы исследования. Измерения комплексной диэлектрической проницаемости (КДП) проводили методом КВЧ диэлектрометрии на фиксированной частоте 39,5 × 109 Гц, которая находится в области γ-дисперсии. Основой работы были материалы комплексного обследования 350 больных с первым в жизни ИГМ на 1-й, 10-й и 21-й дни заболевания.Тяжесть состояния и степень неврологического дефицита определяли с помощью шкалы инсульта Национального института здоровья США (NIHSS) в первые часы заболевания, в динамике лечения на 10-е и 21-е сутки. Было выделено 2 клинические группы: 1-я (n = 183) – больные в состоянии средней степени тяжести (средний балл по шкале NIHSS 11,74±0,33) 2-я (n = 167) – больные в тяжёлом состоянии (средний балл по шкале NIHSS 24,06±0,29).Результаты. В контрольной группе наблюдалось существенное уменьшение показателя после воздействия раствором адреналина. У больных ИГМ реакция на адреналин практически отсутствовала, что свидетельствует о снижении чувствительности β-адренорецепторов (β-Арц) эритроцитов на стимулирующие вещества в результате их десенсибилизации. У больных средней степени тяжести эритроциты были более реактивными, чем в группе больных с более тяжёлым вариантом ИГМ.Выводы. Отклонения КДП эритроцитов, которые были индуцированы АЛС in vitro, являются проявлением специфической реакции клеток на биологически активные вещества и зависят от функционального состояния симпатоадреналовой системыПід час розгортання гострої фази інфаркту головного мозку (ІГМ) в першу чергу пошкоджуються зовнішні цитоплазматичні мембрани клітин та їх рецепторний комплекс. Структурні зміни мозкової тканини супроводжуються порушеннями її електрофізичних характеристик, які досить якісно можливо фіксувати, використовуючи методи мікрохвильової діелектрометрії.Метою дослідження було комплексне вивчення особливостей змін діелектричних властивостей еритроцитів периферичної крові хворих на ІГМ під час in vitro впливу адренергічними лікарськими засобами (АЛЗ) залежно від ступеня тяжкості захворювання для оптимізації діагностики.Матеріал та методи дослідження. Вимірювання комплексної діелектричної проникності (КДП) проводили методом КВЧ діелектрометрії на фіксованій частоті 39,5 × 109 Гц, яка знаходиться в області γ-дисперсії. Основою роботи були матеріали комплексного обстеження 350 хворих із першим у житті ІГМ на 1-у, 10-у та 21-у добу захворювання.Тяжкість стану і ступінь неврологічного дефіциту визначали за допомогою шкали інсульту Національного інституту здоров’я США (NIHSS) у перші години захворювання, в динаміці лікування на 10-ту та 21-шу добу. Було виділено 2 клінічні групи: 1-ша (n=183) – хворі в стані середнього ступеня тяжкості (середній бал за шкалою NIHSS 11,74±0,33); 2-га (n=167) – хворі в тяжкому стані (середній бал за шкалою NIHSS 24,06±0,29).Результати. У контрольній групі спостерігалося істотне зменшення показника після впливу розчином адреналіну. У хворих на ІГМ реакція на адреналін практично була відсутня, що свідчить про зниження чутливості β-адренорецепторів (β-АРц) еритроцитів до стимулюючих речовин внаслідок їх десенсибілізації. У хворих середнього ступеня тяжкості еритроцити є більш реактивними, ніж у групі хворих із більш тяжким варіантом ІГМ.Висновки. Відхилення КДП еритроцитів, що були індуковані адренергічними речовинами in vitro, є проявом специфічної реакції клітин на біологічно активні речовини і залежать від функціонального стану симпатоадреналової систем
Стан ендотелію та роль імунокомпетентних клітин у розвитку атеросклерозу як причини ішемічного інсульту
No full textThe aim. To determine the state of the cerebral vascular endothelium and the role of immunocompetent cells in the ischemic stroke development on the background of atherosclerosis.Materials and methods. We studied cerebral vessels of 50 deaths with ischemic cerebral infarctions, 50 – with severe cerebral atherosclerosis without CVD (cerebrovascular disease) manifestation and 50 deaths, whose cause of death was not related to CVD and atherosclerosis (control group). Histological preparations of vessels were stained with hematoxylin-eosin and Masson Trichrome, and also immunohistochemical study was conducted using CD31/PECAM-1 (Endothelial Cell Marker) Ab-1, CD4 (CD4 Ab-8), CD8 (SP 16), CD20 (CD20 Ab-1) CD68 and (CD68/Macrophage Marker Ab-4) markers.Results. Under ischemic strokes and severe atherosclerosis the cerebral vessels endothelium acquires structural changes in form of rupture, desquamation and exfoliation, formation of desquamated endothelial cells clusters. Speaking of endothelial damage, it should not be supposed that changes should occur at the macroscopic level only, endothelial damage at the cellular level shall be sufficient enough. Immunocompetent cells are of key importance in atherosclerosis development; adhesion on the luminal surface of arteries, presence of a large number of these cells under the endothelium and of more mature macrophages in the intima depth indicates the influx of these cells, which actively potentiate atherosclerosis formation, from the blood into the artery wall.Conclusions. Disorders of the endothelial lining with changes in endothelial cells morphology contribute to the atherosclerotic plaque development. Lymphocytes and macrophages form the molecular basis of many important processes, including the inflammatory response and the immune responseЦель. Определить состояние эндотелия сосудов головного мозга и роль иммунокомпетентных клеток в развитии ишемического инсульта на фоне атеросклерозаМатериалы и методы. Исследованы сосуды головного мозга 50 умерших с ишемическими инфарктами головного мозга, 50 - с выраженным атеросклерозом сосудов головного мозга без проявлений ЦВЗ и 50 умерших от причин не связанным с ЦВЗ и атеросклерозом (группа сравнения). Гистологические препараты сосудов окрашивали гематоксилином-эозином, трихромом по Массону, а также проводили иммуногистохимическое исследование с использованием маркеров CD31 / PECAM-1 (Endothelial Cell Marker) Ab-1, CD4 (CD4 Ab-8), CD8 (SP 16), CD20 ( CD20 Ab-1) CD68 и (CD68 / Makrophager Marker Ab-4).Результаты. Эндотелий сосудов головного мозга при ишемических инсультах и выраженном атеросклерозе приобретает структурные изменения в виде разрыва, десквамации и отслоения, образование скоплений десквамированных эндотелиоцитов. Говоря о повреждении эндотелия, не следует думать, что изменения должны происходить на макроскопическом уровне, достаточно поражения эндотелия на клеточном уровне. В развитии атеросклероза значительное место занимают иммунокомпетентные клетки, адгезия моноцитов на луминальной поверхности артерий, наличие большого количества этих клеток под эндотелием, а более зрелых макрофагов в глубине интимы, что свидетельствует о поступлении этих клеток из крови в стенку артерии, которые активно потенциируют образования атеросклеротической бляшки.Выводы. Нарушение эндотелиального покрова с изменением морфологии эндотелиальных клеток, способствуют развитию атеросклеротических бляшек. Лимфоциты и макрофаги составляют молекулярную основу многих важных процессов, включая воспалительную реакцию и иммунный ответМета. Визначити стан ендотелію судин головного мозку та роль імунокомпетентних клітин у розвитку ішемічного інсульту на фоні атеросклерозу.Матеріали і методи. Досліджені судини головного мозку 50 померлих з ішемічними інфарктами головного мозку, 50 – з вираженим атеросклерозом судин головного мозку без проявів ЦВЗ та 50 померлих від причин не пов'язаних із ЦВЗ та атеросклерозом (група порівняння). Гістологічні препарати судин фарбували гематоксиліном-еозином, трихромом за Масоном, а також проводили імуногістохімічне дослідження з використанням маркерів CD31/PECAM-1(Endothelial Cell Marker)Ab-1, CD4 (CD4 Ab-8), CD8 (SP 16), CD20 (CD20 Ab-1) CD68 та (CD68/Makrophager Marker Ab-4).Результати. Ендотелій судин головного мозку при ішемічних інсультах та вираженому атеросклерозі набуває структурних змін у вигляді розриву, десквамації і відшарування, утворення скупчень десквамованих ендотеліоцитів. Говорячи про пошкодження ендотелію, не слід думати, що зміни повинні відбуватись на макроскопічному рівні, достатньо ураження ендотелію на клітинному рівні. В розвитку атеросклерозу значне місце посідають імунокомпетентні клітини, адгезія моноцитів на лумінальній поверхні артерій, наявність великої кількості цих клітин під ендотелієм, а більш зрілих макрофагів у глибині інтими, свідчить про поступлення цих клітин з крові в стінку артерії, які активно потенціюють утворення атеросклеротичної бляшки.Висновки. Порушення ендотеліального покриву із зміною морфології ендотеліальних клітин, сприяють розвитку атеросклеротичних бляшок. Лімфоцити і макрофаги складають молекулярну основу багатьох важливих процесів, включаючи запальну реакцію і імунну відповід
Особливості структурного та функціонального ремоделювання серця у хворих на артеріальну гіпертензію та тиреотоксикоз залежно від ступеня його компенсації
Get PDFThe aim: to study the peculiarities of structural and functional remodeling of the heart in arterial hypertension patients depending on the degree of thyrotoxicosis compensation.Materials and methods. The study included 80 patients with AH, 50 patients per AH with concomitant TT (mean age 52.6±12.7 years, mean duration of AG – 6.5±4.0 years, duration of TT 3.9±2.5), depending on the degree of compensation for TT the patients were divided into 2 groups (group 1 – compensated TT, group 2 – decompensated TT). The control group consisted of 30 patients from AH (mean age – 56.2±7.6 years, mean duration of AG – 8.8±4.4 years), who had excluded thyroid dysfunction during the examination.Results and discussion. According to the results of echocardiography, types of myocardial hypertrophy of the left ventricle were studied. Correlation and regression analyses were performed concerning the influence of thyroid hormone on the systolic blood pressure level according to the data of the outpatient blood pressure monitor.Conclusions. It was proved that the absence of thyrotoxicosis compensation in patients with arterial hypertension is accompanied by an increased level of systolic blood pressure, both during the whole day and during the day and night periods as compared to the control group and the group of patients with compensated thyrotoxicosis. Feedback between the systolic blood pressure level and the thyroid hormone has been proved. Based on correlation and regression analyses, it was established that heart remodeling in patients with arterial hypertension and thyrotoxicosis depends both on the level of systolic blood pressure (according to outpatient blood pressure monitoring) and the level of thyroid hormone Цель исследования: изучить особенности структурного и функционального ремоделирования сердца у больных артериальной гипертензией в зависимости от степени компенсации тиреотоксикоза.Материалы и методы. В исследование включено 80 больных с АГ, 50 больных с АГ и сопутствующим ТТ (средний возраст 52,6±12,7 года, средняя длительность АГ -6,5±4,0 году, длительность ТТ 3,9±2,5 ), в зависимости от степени компенсации ТТ больных было разделено на 2 группы (1 группа - компенсированный ТТ, 2 группа - декомпенсированный ТТ). Контрольную группу составили 30 пациентов c АГ (средний возраст – 56,2±в 7,6 лет, средняя продолжительность АГ -8,87±4,45 году), у которых при обследовании была исключенная дисфункция ЩЗ.Результаты и обсуждения. По результатам ЭХО-КГ изученны типы гипертрофии миокарда левого желудочка. Проведены корреляционный и регрессионный анализы относительно влияния тиреотропного гормона на уровень систоличного артериального давления по данным амбулаторного мониторирования артериального давления.Выводы. Доказано, что отсутствие компенсации тиреотоксикоза у больных с артериальной гипертензией сопровождается повышенным уровнем систолического артериального давления, как в целом на протяжении суток, так и в дневные и ночные периоды по сравнению с контрольной группой и с группой больных с компенсированным тиреотоксикозом. Доказано наличие обратной связи между уровнем систолического артериального давления и тиреотропного гормона. На основании корреляционного и регрессионного анализов установлено, что ремоделирование сердца у больных с артериальной гипертензией и тиреотоксикозом зависит, как от уровня систоличного артериального давления (по данным амбулаторного мониторирования артериального давления), так и от уровня тиреотропного гормонаМета дослідження: дослідити особливості структурного та функціонального ремоделювання серця у хворих на артеріальну гіпертензію залежно від ступеню компенсації тиреотоксикозу.Матеріали і методи. До дослідження увійшли 80 хворих на АГ, з яких 50 хворих на АГ у поєднані з ТТ (середній вік 52,6±12,7 року, середня тривалість АГ -6,5±4,0 року, тривалість ТТ 3,9±2,5 ), в залежності від ступеню компенсації хворих було поділено на 2 групи(1 група-компенсований ТТ, 2 група-декомпенсований ТТ). Контрольну групу склали 30 пацієнтів з АГ(середній вік – 56,2±7,6 року, середня тривалість АГ -8,8±4,4 року), у яких при обстеженні була виключена дисфункція ЩЗ.Результати та їх обговорення. За результатами ЕХО-КГ вивчені типи гіпертрофії міокарду лівого шлуночка. Проведений кореляційний та регресійний аналізи щодо впливу тиреотропного гормону на рівень систолічного артеріального тиску за даними амбулаторного моніторування артеріального тиску.Висновки. Доведено, що відсутність компенсації тиреотоксикозу у хворих з артеріальною гіпертензією супроводжується більш високим рівнем систолічного артеріального тиску, як в цілому протягом доби, так і в денний та нічний періоди в порівнянні з контрольною групою та з групою хворих з компенсованим тиреотоксикозом. Доведено наявність зворотнього зв’язку між рівнем систолічного артеріального тиску та тиреотропного гормону. На підставі кореляційного та регресійного аналізів встановлено, що виразність ремоделювання серця у хворих на артеріальну гіпертензію та тиреотоксикоз залежить, як від рівня систолічного артеріального тиску (за даними амбулаторного моніторування артеріального тиску), так і від рівня тиреотропного гормон
Віддалені результати комбінованого лікування тричі-негативного раку молочної залози
Get PDFThe most dangerous immunohistochemical type of breast cancer is the triple-negative type. This subtype is detected in 10-20 % of breast cancer cases and is characterized by an aggressive clinical course with high proliferative activity and growth rate, which leads to more active surgical tactics and systemic treatment.The aim of the study was to study the long-term results of the combined treatment of triple-negative type of breast cancer in comparison with other immunohistochemical types.Materials and methods. The treatment results of 140 women with breast cancer who underwent radical surgery and were available for contact after 6 months and more after the operation were analyzed depending on the initial clinical and pathological parameters and treatment features using the methods of descriptive statistics, χ2 criterion and correlation analysis, survival tables and the Kaplan-Meier method.Results. During the analyzed period, distant metastases were detected in 5 (3.6 %), locoregional recurrence in 15 (10.7 %), 12 (8.6 %) patients died. Long-term results with triple-negative type of breast cancer are worse than with luminal forms. A significant dependence of survival on neoadjuvant chemotherapy was revealed. Radiation therapy, the volume of surgery (radical resection or radical mastectomy), breast reconstruction did not significantly affect the long-term result of treatment.Conclusion. Triple-negative type of breast cancer has the worst long-term results with an increase in the frequency of distant and locoregional metastases and a decrease in overall and relapse-free survival compared with luminal types. After neoadjuvant chemotherapy, the frequency of locoregional relapses decreases and the life expectancy of patients increasesНаиболее сложным иммуногистохимическим типом рака молочной железы считается трижды-негативный тип, который выявляется в 10-20 % случаев заболевания и характеризуется агрессивным клиническим течением с высокой пролиферативной активностью и скоростью роста, побуждает к более активной хирургической тактике и системного лечения.Цель исследования - изучить отдаленные результаты комбинированного лечения трижды-негативного рака молочной железы по сравнению с другими иммуногистохимическими типами.Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 140 женщин с раком молочной железы, перенесших радикальную операцию и были доступны для контакта через 6 мес. и более после операции в зависимости от исходных клинико-патологических показатели и особенностей лечения с использованием методов описательной статистики, критерия χ2 и корреляционного анализа, таблиц дожития и метода Каплана-Мейера.Результаты. В течение анализируемого периода отдаленные метастазы выявлены у 5 (3,6 %), локорегиональные рецидивы - в 15 (10,7 %), умерли 12 (8,6 %) пациенток. Отдаленные результаты при трижды-негативном раке молочной железы хуже, чем при люминальных формах. Выявлена существенная зависимость выживаемости от проведения неоадьюантной химотерапии. Лучевая терапия, объем операции (радикальная резекция или радикальная мастэктомия), реконструкция молочной железы на отдаленный результат лечения существенно не влияли.Выводы. Трижды-негативный рак молочной железы имеет худшие отдаленные результаты с увеличением частоты отдаленных и локорегиональних метастазов и уменьшением общей и безрецидивной выживаемости по сравнению с люминальными типами. После неоадъювантной химиотерапии частота локорегиональных рецидивов уменьшается и увеличивается продолжительность жизни больныхНайбільш складним імуногістохімічним типом раку молочної залози вважається тричі-негативний, що виявляється в 10–20 % випадків захворювання та характеризується агресивним клінічним перебігом з високою проліферативною активністю та швидкістю росту, що спонукає до більш активної хірургічної тактики та системного лікування.Мета дослідження – вивчити віддалені результати комбінованого лікування тричі-негативного раку молочної залози у порівнянні з іншими імуногістохімічними типами.Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 140 жінок з раком молочної залози, що перенесли радикальну операцію та були доступні для контакту через 6 міс. та більше після операції залежно від вихідних клініко-патологічних показники та особливостей лікування з використанням методів описової статистики, критерію χ2 та кореляційного аналізу, таблиць дожиття та методу Каплана-Мейера.Результати. Протягом аналізуємого періоду віддалені метастази виявлено у 5 (3,6 %), локорегіональні рецидиви – у 15 (10,7 %), померли 12 (8,6 %) пацієнток. Віддалені результати при тричі-негативному раку молочної залози гірші ніж при люмінальних формах. Виявлено суттєву залежність виживаності від здійснення неоад’юантної хімотерапії. Променева терапія, обсяг операції (радикальна резекція або радикальна мастектомія), реконструкція молочної залози на віддалений результат лікування суттєво не впливали.Висновки. Тричі-негативний рак молочної залози має гірші віддалені результати зі збільшенням частоти віддалених та локорегіональних метастазів і зменшенням загальної та безрецидивної виживаності у порівнянні з люмінальними типами. Після неоад’ювантної хіміотерапії частота локорегіональних рецидивів зменшується та збільшується тривалість життя хвори