ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Оптико-когерентна томографія в діагностиці запальних та ішемічних оптичних нейропатій (клінічні випадки)
No full textOptic neuropathy is a group of diseases of the optic nerve. Using diagnostic techniques such as ophthalmoscopy and perimetry diagnosis are insufficient, as the found abnormalities are not specific for either inflammation or ischemia. Establishing the predominant factor in the pathogenesis of neuropathy is crucial in determining the method of treatment.
The aim of the study: to investigate the features of optic nerve damage using optical coherent tomography (OCT) in optic neuropathy in the acute period.
Materials and methods: two patients with visual impairment were examined.
Result. Patient G. had concomitant rheumatoid arthritis with unregulated Methotrexate therapy. OCT revealed edema of the nerve fibre layer convinced of the predominance of inflammatory neuropathy (atypical neuritis). Pulse therapy with corticosteroids was prescribed, which gave a positive functional effect.
A patient O. with pneumonia on the background of Covid-19 with a history of OST showed a decrease in the thickness of the layer of nerve fibres in the lower segment, and in the angio mode – drusen of the optic disc.
Conclusions. Thus, the use of OCT for the diagnosis of optic neuropathies in the acute period showed that under conditions of inflammatory lesions is more characteristic of edema and an increase in the thickness of the layer of nerve fibres. In ischemic neuropathy, on the contrary, a decrease in the thickness of nerve fibres is more characteristic, which correlates in location with the localization of scotoma in the field of view.
Therefore, the use of OCT of the optic nerve will help in understanding the pathogenesis of forms of optic neuropathy. This will help in the choice of treatment tacticsОптическая нейропатия – группа заболеваний зрительного нерва. Использование методик диагностики? как офтальмоскопия и периметрия диагностики недостаточно, так как найдены нарушения не являются специфичными ни для заполнения, ни для ишемии. Установление преобладающего фактора патогенеза нейропатии имеет решающее значение для определения способа лечения.
Цель исследования: изучить особенности поражения зрительного нерва с помощью оптикокогерентной томографии (ОСТ) при оптических нейропатиях в острый период.
Материалы и методы: Было обследовано две пациентки с ухудшением зрения.
Результат. У пациентки Г. был сопутствующий ревматоидный артрит с нерегулируемой терапией метотрексатом. На ОСТ обнаружен отек слоя нервных волокон убедил в преобладании воспалительного нейропатии (атипичный неврит). Назначен пульс-терапию кортикостероидов, что дало положительный функциональный эффект.
В пациентка А. с пневмонией на фоне Covid-19 в анамнезе на ОСТ выявлено уменьшение толщины слоя нервных волокон в нижнем сегменте, а в ангиорежиме – друзы диска зрительного нерва.
Выводы. Таким образом, применение ОСТ для диагностики оптических нейропатии в острый период показал, что в условиях воспалительного поражения более характерно отек и увеличение толщины слоя нервных волокон. При ишемической нейропатии, наоборот более характерно уменьшение толщины нервных волокон, коррелирует с расположением с локализацией скотомы в поле зрения. Таким образом, использование ОСТ зрительного нерва поможет в понимании патогенеза форм оптических нейропатии. Это будет способствовать в выборе лечебной тактикиОптична нейропатія – група захворювань зорового нерва. Використання методик діагностики таких як офтальмоскопія та периметрія діагностики є недостатнім, так як знайдені порушення не є специфічними ні для запалення, ні для ішемії. Встановлення переважаючого фактору патогенезу нейропатії має вирішальне значення щодо визначення способу лікування.
Мета дослідження: Дослідити особливості ураження зорового нерва за допомогою оптикокогерентної томографії (ОСТ) при оптичних нейропатіях в гострий період.
Матеріали і методи: Було обстежено дві пацієнтки із погіршенням зору.
Результат. У пацієнтки Г. був супутній ревматоїдний артрит із не регульованою терапією метотрексатом. На ОСТ виявлений набряк шару нервових волокон переконав в переважанні запальної нейропатії (атиповий неврит). Призначено пульс-терапію кортикостероїдів, що дало позитивний функціональний ефект.
У пацієнтка О. з пневмонію на фоні Covid-19 в анамнезі на ОСТ виявлено зменшення товщини шару нервових волокон в нижньому сегменті, а в ангіорежимі – друзи диску зорового нерва.
Висновки. Таким чином, застосування ОСТ для діагностики оптичних нейропатій в гострий період показав, що за умов запального ураження, імовірно, більш характерним є набряк і збільшення товщини шару нервових волокон. При ішемічній нейропатії ж, навпаки за нашим дослідженням спостерігалось зменшення товщини нервових волокон. Отже, використання ОСТ зорового нерва допоможе в розумінні патогенезу форм оптичних нейропатій. Це сприятиме у виборі лікувальної тактик
Стабілометрична оцінка вестибулярної функції у дітей з середнім отитом
No full textOtitis media is one of the most common infectious diseases of the middle ear in preschool age, but its relationship with vestibular dysfunction remains controversial.
The aim of the study was to carry out a comparative analysis of stabilometric indicators of preschool children with suppurative and non-suppurative otitis media.
Materials and methods: 22 children with suppurative otitis media and 22 children with non-suppurative otitis media at the age from 4 to 7 years were examined by the method of static stabilometry on the device “MPFI Stabilograph 1” (LLC "ASTER IT", Kharkov, Ukraine). We took into account the indices of variation and distribution of the center of pressure, spectral and correlation indices of the stabilogram, as well as integral indices of stability (length, velocity and angle of postural oscillations) and the quality of the balance function in two sensory states (open and closed eyes), which were calculated in the software providing StabiliS.
Results. In children with non-suppurative otitis media, the coordinates of the center-of-pressure corresponded (7.04 [2.16–10.09]; -1.14 [-28.90–9.11]), and with suppurative otitis media – (7.04 [3.30–16.16]; -13.72 [(-25.17)–(-10.30)]) with closed eyes. The averaged figure of the projection of the center-of-pressure in the test with eyes closed is actually represented by a circle in both groups, but with open eyes it is represented by an ellipse, which, in case of non-suppurative otitis media, is stretched along the sagittal axis, and in case of suppurative otitis media, along the frontal axis. In both sensory states, children with non-suppurative otitis media were characterized by large (p≤0.05) values of KurtosisX, Length and lower (p≤0.05) values of CC0X, Pup2Sigma compared with non-purulent otitis media.
Conclusions: In preschool age, suppurative otitis media more significantly disrupts the balance function compared with non-suppurative otitis media, which was manifested by a significant decrease in the stability of the main stance and the predictability of oscillatory movements compared with non-suppurative otitis mediaСредний отит является одним из самых распространенных инфекционных заболеваний среднего уха в дошкольном возрасте, однако его взаимосвязь с вестибулярными дисфункциями остается дискуссионной.
Целью исследования было проведение сравнительного анализа стабилометрическихпоказателей детей дошкольного возраста с негнойным и гнойным средним отитом.
Материалы и методы: 22 ребенка с негнойным и 22 ребенка с гнойным средним отитом в возрасте от 4 до 7 лет обследовано методом статической стабилометрии на устройстве «МПФИ Стабилограф 1» (ООО «АСТЕР АЙТИ», Харьков, Украина). Во внимание принимались показатели вариации и формы распределения центра давления, спектрально-корреляционные показатели стабилограм, а также интегральные показатели стабильности (длина, скорость и угол постуральных колебаний) и качества функции равновесия в двух сенсорных состояниях (открытые и закрытые глаза), которые рассчитаны в программном обеспечении StabiliS.
Результаты. У детей с негнойным отитом координаты центра давления соответствовали (7,04 [2,16-10,09]; -1,14 [-28,90-9,11]), а с гнойным отитом – (7,04 [3,30-16,16]; -13,72 [(-25,17)-(-10,30)]) с закрытыми глазами. Усредненная фигура проекции центра давления в пробе с закрытыми глазами фактически представлена окружностью в обеих группах, но при открытых глазах представлена эллипсом, который при негнойном отите вытянут по сагиттальной оси, а при гнойном отите – по фронтальной оси. В обоих сенсорных состояниях дети с негнойным отитом характеризовались большими (р ≤ 0,05) значениями KurtosisX, Length и меньшими (р ≤ 0,05) значениями CC0X, Pup2Sigma по сравнению с негнойным отитом.
Выводы: В дошкольном возрасте гнойный средний отит более существенно нарушает функцию равновесия по сравнению с негнойным средним отитом, что проявлялось значимым снижением стабильности основной стойки и предсказуемости колебательных движений по сравнению с негнойным средним отитомСередній отит є одним із найпоширеніших інфекційних захворювань середнього вуха у дошкільному віці, однак його взаємозв’язок з вестибулярними дисфункціями залишається дискусійним.
Метою дослідження булопроведення порівняльного аналізустабілометричних показників дітей дошкільного віку з негнійним і гнійним середнім отитом.
Залишаємо цю мету та вносимо правку в останньому абзаці вступу
Проведення порівняльного аналізу це спосіб досягнення мети. Мета – це для чого було проведено порівняльний аналіз
Матеріали та методи: 22 дитини з негнійним і 22 дитини з гнійним середнім отитом віком від 4 до 7 років обстежено методом статичної стабілометрії на пристрої «МПФІ стабілограф 1» (ТОВ «АСТЕР АЙТІ», Харків, Україна). До уваги бралися показники варіації та форми розподілу центру тиску, спектрально-кореляційні показники стабілограм, а також інтегральні показники стабільності (довжина, швидкість та кут постуральних коливань) та якості функції рівноваги за двох сенсорних станів (відкриті та закриті очі) розраховані у програмному забезпеченні StabiliS.
Результати:У дітей з негнійним отитом координати центру тиску становили (7,04 [2,16–10,09]; -1,14 [-28,90–9,11]), а з гнійним отитом – (7,04 [3,30–16,16]; -13,72 [(-25,17)–(-10,30)]) з закритими очима. Усереднена фігура проекції центру тиску у пробі з закритими очима фактично представлена окружністю в обох групах, але за відкритих очей представлена еліпсом, який за негнійного отиту видовжений по сагітальній осі, а за гнійного отиту– по фронтальній осі. За обох сенсорних станів діти з негнійним отитом характеризувалися вищими (р≤0,05) значеннями KurtosisX, Length та нижчими (р≤0,05) значеннями CC0X, Pup2Sigma порівняно з негнійним отитом.
Висновки: У дошкільному віці гнійний середній отит істотніше порушує функцію рівноваги порівняно з негнійним середнім отитом, що виявляється значимим зниженням стабільності основної стійки та передбачуваності коливальних рухів порівняно з негнійним середнім отито
Оцінка функціонального стану нирок при використанні різних режимів інтраопераційної інфузійної терапії
No full textThe aim of the research. To study the kidneys functional state when using different regimens of intraoperative fluid therapy in high cardiac risk patients during abdominal surgery.
Materials and methods. 142 patients who underwent abdominal surgical interventions mainly for oncoproctological diseases of the gastrointestinal tract, aged over 50 years old and with a history of stable coronary heart disease were divided into four groups depending on the way of intraoperative fluid therapy, which was performed according to two regimens: restrictive (R) and liberal (L). R1 (n=36) with rate of intraoperative fluid therapy 3–5 ml/ kg/ h, R2 (n=35) patients received 5–8 ml/kg/h during surgery, L1 (n=35) with intraoperative fluid rate of 8–11 ml/kg/h and L2 (n=36) – more than 11 ml/kg/h intraoperatively. The study of the functional state of the kidneys included the determination of such indicators as urea, creatinine, diuresis, the degree of AKI according to KDIGO in two stages of the study – before surgery and 18–24 hours after.
Results. The greatest tendency to develop acute kidney injury was observed in R1 subgroup with a restrictive intraoperative fluid therapy regimen, and the smallest in L1 subgroup with a relatively liberal regimen. The R2 and L2 subgroups took an intermediate place in the number of renal complications. A high tendency to develop renal dysfunction in patients of R1 subgroup was associated with circulatory hypokinesia and a moderate decrease of renal perfusion.
Conclusions. The study found that restriction of infusion in R1 subgroup contributed to the development of renal dysfunction in almost half of the patients. First of all it was associated with a decrease of GFR in conditions of circulatory hypokinesia, which is larger in R1 subgroup and amounted to about 35 %. The safest regimens of intraoperative fluid therapy in relation to renal function in the perioperative period were relatively liberal (subgroup L1) and relatively restrictive (subgroup R2), which provided the least number of complications in patientsЦель исследования. Изучить функциональное состояние почек при применении различных режимов интраоперационной инфузионной терапии у пациентов высокого кардиального риска во время абдоминальных операций.
Материалы и методы. 142 пациента, которым были проведены абдоминальные хирургические вмешательства преимущественно по поводу онкопроктологических заболеваний желудочно-кишечного тракта, старше 50 лет и со стабильной ишемической болезнью сердца в анамнезе были распределены на четыре группы в зависимости от способа интраоперационной инфузионной терапии: рестриктивного (R) и либерального (L). R1 (n=36) со скоростью интраоперационной инфузионной терапии 3–5 мл/кг/ч, R2 (n=35) пациенты получали 5–8 мл/кг/ч во время операции, L1 (n=35) со скоростью интраоперационной инфузионной терапии 8–11 мл/кг/ч и L2 (n=36) – более 11 мл/кг/ч интраоперационно. Исследование функционального состояния почек включало определение таких показателей как мочевина, креатинин, диурез, степень AKI по KDIGO на двух этапах исследования – до операции и через 18–24 часа после.
Результаты. Наибольшая склонность к развитию острого повреждения почек наблюдалась в подгруппе R1 с рестриктивным режимом интраоперационной инфузионной терапии, наименьшая – подгруппе L1 с относительно либеральным режимом. Подгруппы R2 и L2 заняли промежуточное место по количеству почечных осложнений. Высокая склонность к развитию почечной дисфункции у пациентов подгруппы R1 была связана с гипокинезией кровообращения и умеренным снижением почечной перфузии.
Выводы. В ходе исследования было обнаружено, что рестрикция инфузии в подгруппе R1 способствовала развитию почечной дисфункции почти у половины пациентов. Прежде всего, это связано со снижением СКФ в условиях циркуляторной гипокинезии, которая в подгруппе R1 большей и составляла около 35 %. Наиболее безопасными режимами интраоперационной инфузионной терапии по отношению к функции почек в периоперационном периоде были относительно либеральный (подгруппа L1) и относительно рестриктивный (подгруппа R2), которые обеспечили наименьшее количество осложнений у пациентовМета дослідження. Вивчити функціональний стан нирок при застосуванні різних режимів інтраопераційної інфузійної терапії у пацієнтів з високим кардіальним ризиком під час абдомінальних операцій.
Матеріали та методи. 142 пацієнти, яким були проведені абдомінальні хірургічні втручання переважно з приводу онкопроктологічних захворювань шлунково-кишечного тракту, віком понад 50 років та зі стабільною ішемічною хворобою серця в анамнезі були розподілені на чотири групи залежно від способу інтраопераційної інфузійної терапії, яка проводилася згідно двох режимів: рестриктивний (R) і ліберальний (L). R1 (n=36) зі швидкістю інтраопераційної інфузійної терапії 3–5 мл/кг/год, R2 (n=35) пацієнти отримували 5–8 мл/кг/год під час операції, L1 (n=35) з інтраопераційною швидкістю інфузійної терапії 8–11 мл/кг/год і L2 (n=36) – більше 11 мл/кг/год інтраопераційно. Дослідження функціонального стану нирок включало визначення таких показників, як сечовина, креатинін, діурез, ступінь AKI за KDIGO у два етапи дослідження – до операції та через 18–24 години після.
Результати. Найбільша схильність до розвитку гострого ураження нирок спостерігалася в підгрупі R1 з рестриктивним режимом інтраопераційної інфузійної терапії, найменша – у підгрупі L1 з відносно ліберальним режимом. Підгрупи R2 і L2 зайняли проміжне місце за кількістю ниркових ускладнень. Найвища схильність до розвитку ниркової дисфункції у пацієнтів підгрупи R1 була пов’язана з гіпокінезією кровообігу та помірним зниженням ниркової перфузії.
Висновки. У ході дослідження було виявлено, що рестрикція інфузії у підгрупі R1 сприяла розвитку ниркової дисфункції майже у половини пацієнтів. Перш за все це пов'язано зі зниженням СКФ в умовах циркуляторної гіпокінезії, яка в підгрупі R1 була найбільшою і становила близько 35 %. Найбільш безпечними режимами інтраопераційної інфузійної терапії по відношенню до функції нирок в періопераційному періоді були відносно ліберальний (підгрупа L1) та відносно рестриктивний (підгрупа R2), які забезпечили найменшу кількість ускладнень у пацієнті
Використання різних варіантів протизапальної терапіїї у хворих з тяжким перебігом COVID-19
No full textThe aim of the study. To compare the effectiveness of methylprednisolone, dexamethasone and tocilizumab in patients with severe coronavirus disease. Identify the most appropriate treatment option.
Materials and methods. Patients of group 1 (n=20) received for anti-inflammatory purposes tocilizumab at a dose of 600–800 mg. Patients in group 2 (n=82) received pulse therapy with methylprednisolone. Patients in group 3 (n=20) received dexamethasone 6 mg / day. Data are presented as M [25–75]. Statistical analysis of the results was performed using the program "Statistica 10". Significance of differences in indicators was assessed using the nonparametric Wilcoxon test. The results were considered reliable at values of p <0.05.
Results. The severe course of coronavirus disease with the development of cytokine storm and respiratory distress syndrome is characterized by an increase in markers of inflammation: in group 1 the median CRP was 89.2 g / l, in group 2 – 64.2 g / l, and in 3 – 76.2 g / l, and did not differ significantly between groups (p> 0.05). The level of IL-6 in group 1 was 61.8 pg / ml, in group 2 – 64.6 pg / ml, and in group 3 – 46.5 pg / ml without significant differences between groups (p> 0.05). The level of ferritin in all groups exceeded normal values.
Conclusions The most favourable result was obtained when using methylprednisolone: it was possible to reduce the mortality rate to 59.8 %. The relative risk of developing VTE was significantly higher in groups 1 and 3 (RR12 6.8 [2.7–16.8] p12 <0.0001, RR23 0.15 [0.06–0.35] p23 <0.0001), which gives grounds to confirm the presence of anticoagulant activity in methylprednisoloneЦель исследования. сравнить эффективность применения метилпреднизолона, дексаметазона и тоцилизумаба у больных с тяжелым течением коронавирусной болезни. Выявить наиболее целесообразный вариант терапии.
Материалы и методы. Больные группы 1 (n = 20) получали с противовоспалительной целью тоцилизумаб в дозе 600-800 мг. Пациенты группы 2 (n = 82), получали пульс-терапию метилпреднизолоном. Пациенты в группе 3 (n = 20) получали дексаметазон 6 мг / сут. Данные представлены в виде М [25-75]. Статистический анализ результатов проведен с помощью программы «Statistica 10». Достоверность различий показателей оценивали с использованием непараметрического критерия Вилкоксона. Результаты считались достоверными при значениях р <0,05.
Результаты Тяжелое течение коронавирусной болезни с развитием цитокиновой бури и респираторного дистресс-синдрома характеризуется повышением маркеров воспаления: в группе 1 медиана СРБ составила 89,2 г / л, в группе 2 – 64,2 г / л, а в 3 – 76,2 г / л, и не отличалось достоверно между группами (p> 0,05). Уровень ИЛ-6 в группе 1 составил 61,8 пг / мл, в группе 2 – 64,6 пг / мл, а в группе 3 – 46,5 пг / мл без достоверных различий между группами (p> 0,05). Уровень ферритина во всех группах превышал нормальные значения.
Выводы наиболее благоприятный результат получен при использовании метилпреднизолона: удалось снизить уровень летальности до 59,8 %. Относительный риск развития ТЭЛА был достоверно выше в группах 1 и 3 (RR12 6,8 [2,7-16,8] р12 <0,0001, RR23 0,15 [0,06-0,35] р23 <0,0001 ), что дает основания подтвердить наличие антикоагулянтной активности в метилпреднизолонаМета дослідження. порівняти ефективність застосування метилпреднізолону, дексаметазону і тоцилізумабу у хворих з тяжким перебігом коронавірусної хвороби. Виявити найбiльш доцiльний варiант терапii.
Матеріали і методи. Хворі групи 1 (n=20) отримували з протизапальною метою тоцилізумаб дозою 600–800 мг. Пацієнти групи 2 (n=82), отримували пульс-терапію метил преднізолоном. Пацієнти в групі 3 (n=20) отримували дексаметазон 6 мг/добу. Дані представлені у вигляді М [25–75]. Статистичний аналіз результатів проведено за допомогою програми «Statistica 10». Достовірність відмінностей показників оцінювали з використанням непараметричного критерію Вілкоксона. Результати вважались достовірними при значеннях р < 0,05.
Результати Тяжкий перебіг коронавірусної хвороби з розвитком цитокінової бурі та респіраторного дистрес-синдрому характеризується підвищенням маркерів запалення: в групі 1 медіана СРБ склала 89,2 г/л, в групі 2 – 64,2 г/л, а в 3 – 76,2 г/л, і не відрізнялось достовірно між групами (p>0,05). Рівень ІЛ-6 в групі 1 склав 61,8 пг/мл, в групі 2 – 64,6 пг/мл, а в групі 3 – 46,5 пг/мл без достовірних відмінностей між групами (p>0,05). Рівень феритину в усіх групах перевищував нормальні значення.
Висновки Найсприятливіший результат отримано при використанні метилпреднізолону:вдалося знизити рівень летальності до 59,8 %. Відносний ризик розвитку ТЕЛА був достовірно вищим в групах 1 і 3 (RR12 6,8 [2,7–16,8] р12<0,0001, RR23 0,15 [0,06–0,35] р23<0,0001), що дає підстави підтвердити наявність антикоагулянтної активності у метилпреднізолон
Гістологічне вивчення впливу бактерійних лізатів на стан періодонтальної тканини в експериментальному періодонтиті у щурів
No full textThe aim of the research: to experimentally study at the histological and morphological level the degree of the corrective effect of bacterial lysate of the disturbed non-specific defense of the body on the model of periodontitis based on the Central Research Laboratory of the National University of Pharmacy.
Materials and methods: prospective study has been conducted on experimental periodontitis in 42 rats for 90 days. The animals were treated with «Respibron» and the reference drug «Imudon». Histological and morphometric studies were carried out according to standard methods. Micropreparations were viewed under a Granum DCM 310 digital video camera. All interventions and euthanasia of animals were carried out in compliance with the European principles.
Results: by the end of 90 days of experimental periodontitis at the local level in the homogenate of animal gum tissue compensatory mechanisms are depleted and differed from the norm by 397 times. The dynamics of the studied morphometric and histological parameters of "Respibron" was similar to the "Imudon", but the magnitude of destruction was less pronounced and differed at the end of the experiment by 17.2 times in comparison with the intact control, and in the control group the results improved by 23.1 times.
Conclusion: the obtained data from the study indicate a high decompensation of experimental periodontitis. It is characterized by the formation of periodontal pockets and inflammatory bone loss. The magnitude of destruction differed from the norm by 397 times. Applying of bacterial lysates led to the compensation of bacterial dysbiosis, restoration of the tissues of paradont. The therapeutic effect of "Respibron" can be assessed as more powerful in comparison with "Imudon" in terms of the studied morphometric and histological parameters: the magnitude of improvement "Respibron" was 3.72 times higher than the indicators of "Imudon". We should continue the study of experimental periodontitis as mechanisms of development, protection, and restoration of tissues under conditions of pharmacological correction by bacterial lysate "Respibron"Цель исследования: экспериментально изучить на гистологическом и морфологическом уровне степень корригирующего действия бактериального лизата нарушенной неспецифической защиты организма на модели пародонтита на базе Центральной научно-исследовательской лаборатории Национального фармацевтического университета.
Материалы и методы. Проведено исследование экспериментального пародонтита у 42 крыс в течение 90 дней с применением препаратов «Респиброн» и препарата сравнения «Имудон». Гистологические и морфометрические исследования проводили по стандартным методикам. Микропрепараты просматривали под цифровой видеокамерой Granum DCM 310. Все вмешательства и эвтаназия животных проводились с соблюдением европейских принципов.
Результаты. К концу 90-го дня экспериментального пародонтита на местном уровне в гомогенате тканей десен животных компенсаторные механизмы исчерпаны и отличаются от нормы в 397 раз. Динамика исследуемых морфометрических и гистологических показателей препарата «Респиброн» была аналогична «Имудону», но величина деструкции была менее выражена и различалась в конце эксперимента в 17,2 раза по сравнению с интактным контролем и в контрольной группе результаты улучшились в 23,1 раза.
Выводы: полученные данные свидетельствуют о высокой декомпенсации экспериментального пародонтита. Он характеризуется образованием пародонтальных карманов и воспалительной потерей костной массы. Величина разрушения отличалась от нормы в 397 раз. Применение бактериальных лизатов привело к компенсации бактериального дисбиоза, восстановлению тканей пародонта. Лечебный эффект «Респиброна» более мощный по сравнению с «Имудоном» по изученным морфометрическим и гистологическим показателям: степень улучшения «Респиброна» в 3,72 раза превышала показатели «Имудона». Следует продолжить изучение экспериментального пародонтита как механизмов развития, защиты и восстановления тканей в условиях фармакологической коррекции бактериальным лизатом «Респиброн»Мета дослідження: експериментально вивчити на гістологічному та морфологічному рівні ступінь коригуючого дії бактеріального лизата порушеною неспецифічного захисту організму на моделі пародонтиту на базі Центральної науково-дослідної лабораторії Національного фармацевтичного університету.
Матеріали та методи. Проведено дослідження експериментального пародонтиту у 42 щурів протягом 90 днів із застосуванням препаратів «Респіброн» і препарату порівняння «Імудон». Гістологічні та морфометричні дослідження проводили за стандартними методиками. Мікропрепарати переглядали під цифровою відеокамерою Granum DCM 310. Всі втручання і евтаназія тварин проводилися з дотриманням європейських принципів.
Результати. До кінця 90-го дня експериментального пародонтиту на місцевому рівні в гомогенате тканин ясен тварин компенсаторні механізми вичерпані і відрізняються від норми в 397 разів. Динаміка досліджуваних морфометричних і гістологічних показників препарату «Респіброн» була аналогічна «Імудон», але величина деструкції була менш виражена і розрізнялася в кінці експерименту в 17,2 рази в порівнянні з інтактним контролем і в контрольній групі результати покращилися в 23,1 рази.
Висновки: отримані дані свідчать про високу декомпенсації експериментального пародонтиту. Він характеризується утворенням пародонтальних кишень і запальної втратою кісткової маси. Величина руйнування відрізнялася від норми в 397 разів. Застосування бактеріальних лізатів призвело до компенсації бактеріального дисбіозу, відновленню тканин пародонта. Лікувальний ефект «Респіброна» більш потужний у порівнянні з «Імудоном» по вивченим морфометричних і гістологічним показниками: ступінь поліпшення «Респіброна» в 3,72 рази перевищувала показники «Имудона». Слід продовжити вивчення експериментального пародонтиту як механізмів розвитку, захисту та відновлення тканин в умовах фармакологічної корекції бактеріальним лізатів «Респіброн
Особливості клітинної, гуморальної ланок імунітету та динаміки імуноглобулінів при позалікарняній пневмонії у дорослих та їх значення для діагностики та прогнозу захворювання
No full textThe aim of our work was to study the characteristics of the immune status based on the analysis of the cellular, humoral links of immunity and dynamics of immunoglobulins in adults with community-acquired pneumonia (CAP), and their importance in the pathogenesis and prognosis of the disease.
Materials and methods. The study was carried out in the period 2017-2020 on the basis of the therapeutic department of the Municipal non-profit enterprise “City Clinical Multidisciplinary Hospital № 25” of Kharkiv City Council. The study involved 20 adult patients with CAP aged 18 to 80 years (mean age 36.5±10.3). The control group consisted of 20 apparently healthy individuals (mean age 39.5±12.5). The study of the immune status of patients was carried out by determining the phagocytic index, the content of lymphocytes, CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD20+ and the level of immunoglobulins of classes A, G, M in the dynamics of the disease: on the first and tenth days after hospitalization.
Results. On the first day of hospitalization, there was a significant imbalance in phagocytosis, T- and B-links of immunity. On the tenth day of treatment, the phagocytic index, the number of CD3+, CD4+, CD8+, CD16+ and CD20+ increased. An increase in Ig M, a decrease in Ig A and Ig G were also noted. Thus, standard therapy for patients with CAP leads to its clinical and radiological resolution, but is not accompanied by the normalization of immunity parameters.
Conclusions. The features of immune disorders in patients with CAP were revealed: pneumonia increases the imbalance in the cellular link of immunity, the level of CD3+ and CD4+ decreases, there is no dynamics of the relative amount of CD20+. There are no significant changes in the humoral link of the immune status. For the treatment of patients with CAP, in addition to standard pharmacotherapy, it is necessary to include drugs that stimulate the immune systemЦелью исследования было изучение особенностей иммунного статуса на основе анализа клеточного и гуморального звеньев иммунитета и динамики иммуноглобулинов у взрослых с внебольничной пневмонией (ВП), и их значение в патогенезе и прогнозе заболевания.
Материалы и методы. Исследование проводилось в период 2017-2020 годов на базе терапевтического отделения Коммунального некоммерческого предприятия «Городская клиническая многопрофильная больница № 25» Харьковского городского совета. В исследовании приняли участие 20 взрослых больных с ВП в возрасте от 18 до 80 лет (средний возраст 36,5±10,3 лет). Контрольная группа была сформирована из 20 практически здоровых лиц (средний возраст 39,5±12,5 лет). Изучение иммунного статуса пациентов проводили путем определения фагоцитарного индекса, содержания лимфоцитов, CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD20+ и уровня иммуноглобулинов классов A, G, M в динамике заболевания: на первые и десятые сутки после госпитализации.
Результаты. В первые сутки госпитализации наблюдался значительный дисбаланс фагоцитоза, Т- и В-звеньев иммунитета. На десятый день лечения повышался фагоцитарный индекс, количество CD3+, CD4+, CD8+, CD16+ и CD20+. Также отмечали повышение Ig M, снижение Ig A и Ig G. Таким образом, стандартная терапия больных с ВП, приводит к ее клинико-рентгенологическому разрешению, но не сопровождается нормализацией показателей иммунитета.
Выводы. Выявлены особенности иммунных нарушений у больных с ВП: воспаление легких усиливает дисбаланс в клеточном звене иммунитета: снижается уровень CD3+ и CD4+, отсутствует динамика относительного количества CD20+. В гуморальном звене иммунного статуса достоверных изменений не происходит. Для лечения больных с ВП кроме стандартной фармакотерапии, необходимо включать препараты, стимулирующие иммунитетМетою дослідження було вивчення особливостей імунного стану на основі аналізу клітинної і гуморальної ланок імунітету та динаміки імуноглобулінів у дорослих, що страждають на позалікарняну пневмонію (ПП), та їх значення в патогенезі та прогнозі захворювання.
Матеріали і методи. Дослідження проводилося в період 2017-2020 років на базі терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська багатопрофільна лікарня № 25» Харківської міської ради. В дослідженні взяли участь 20 дорослих хворих, що страждали на ПП, віком від 18 до 80 років (середній вік 36,5±10,3 років). Контрольна група була сформована з 20 практично здорових пацієнтів (середній вік 39,5±12,5 років). Вивчення імунного статусу пацієнтів проводили шляхом визначення фагоцитарного індексу, вмісту лімфоцитів, CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD20+ та рівня імуноглобулінів класів A, G, M в динаміці захворювання: на першу та 10-у добу після госпіталізації.
Результати. На першу добу госпіталізації спостерігався значний дисбаланс фагоцитозу, Т- і В-ланок імунітету. На 10-у добу лікування підвищувався фагоцитарний індекс, кількість CD3+, CD4+, CD8+, CD16+ та CD20+. Також відмічали підвищення Ig M, зниження Ig A та Ig G. Отже, стандартна терапія хворих, що страждають на ПП, призводить до її клініко-рентгенологічного вирішення, але не супроводжується нормалізацією показників імунітету.
Висновки. Виявлено особливості імунних порушень у хворих, які страждають на ПП: запалення легень посилює дисбаланс в клітинній ланці імунітету: знижується рівень CD3+ та CD4+, відсутня динаміка відносної кількості CD20+. У гуморальній ланці імунного статусу достовірних змін не відбувається. Для лікування хворих, що страждають на ПП, окрім стандартної фармакотерапії, необхідно включати препарати стимулюючі імуніте
Коагулопатія, індукована травмою: проспективне обсерваційне дослідження
No full textCoagulopathy remains the leading cause of illness and death in people with severe trauma.
The aim was to study the indicators of vascular-platelet hemostasis in severe trauma and to establish changes in the main pathophysiological mechanisms of primary hemostasis that occur in patients with trauma-induced coagulopathy, compared with almost healthy individuals of the same age.
Materials and methods. The study included 44 patients aged 19 to 55 years (36.1 [28.7; 43.2] years). The control group included 20 patients of the therapeutic department without preconditions for changes in the hemostasis system, and the main group - 24 patients with diagnosis of “severe trauma” who were treated in the anesthesiology and intensive care department.
Results and discussion. We studied indicators of intravascular platelet activation. Patients had a normal number of platelets in the venous blood, but the level of spherocytes and spheroechinocytes increased. On the 3rd day after the injury, number of platelets in the venous blood was normal, however the level of discocytes decreased, and the level of discochinocytes, spheroechinocytes and the sum of active forms of platelets increased. On the fifth day, the level of discochinocytes and active forms of platelets, significantly higher (p<0.05) among patients of the main group, and spherocytes, spheroechinocytes and platelets involved in the aggregates, were significantly lower than in the control group of patients (p<0.05).
Conclusions. Indicators of vascular-platelet hemostasis in patients with polytrauma had significant differences from those of the control group. This may be evidence of activation of the vascular-platelet system of the hemostasis system and may be a prerequisite for late thrombotic complications in patients with polytraumaКоагулопатия остается основной причиной заболевания и смерти у пациентов с политравмой.
Целью было изучить показатели сосудисто-тромбоцитарного гемостаза при политравме и установить изменения основных патофизиологических механизмов первичного гемостаза, которые возникают у пациентов с коагулопатией вследствие травмы, по сравнению с практически здоровыми лицами аналогичного возраста.
Материалы и методы. В исследование было включено 44 пациента в возрасте от 19 до 55 лет (36,1 [28,7; 43,2] лет). В контрольную группу вошли 20 пациентов терапевтического отделения без предпосылок к изменениям в системе гемостаза, а в основную группу – 24 пациента с диагнозом "политравма", находившихся на лечении в отделении анестезиологии с койками интенсивной терапии.
Результаты и обсуждения. Проведено исследование показателей внутрисосудистой активации тромбоцитов. При нормальном количестве тромбоцитов у венозной крови у больных возрастал уровень сфероцитов и сферохиноцитив. На 3 сутки после травмы количество тромбоцитов в венозной крови оставалось в пределах нормы, однако, уровень дискоцитов уменьшался, а уровни дискоехиноцитов, сфероехиноцитив и сумма активных форм тромбоцитов возрастали. На пятые сутки уровень дискоехиноцитов и активных форм тромбоцитов, достоверно выше (p <0,05) среди пациентов основной группы, а сфероцитов, сфероехиноцитив и тромбоцитов, вовлеченных в агрегаты, достоверно ниже показателей контрольной группы пациентов (p<0,05).
Выводы. Показатели сосудисто-тромбоцитарного гемостаза у пациентов с политравмой имели достоверные различия от показателей контрольной группы. Это может быть свидетельством активации сосудисто-тромбоцитарного звена системы гемостаза и быть предпосылкой для поздних тромботических осложнений у пациентов с политравмойКоагулопатія залишається основною причиною захворюваності і смерті у пацієнтів з політравмою.
Метою було вивчити показники судинно-тромбоцитарного гемостазу при політравмі та встановити зміни основних патофізіологічних механізмів первинного гемостазу, які виникають у пацієнтів з коагулопатією внаслідок травми, порівняно з практично здоровими особами аналогічного віку.
Матеріали і методи. До дослідження було включено 44 пацієнти, віком від 19 до 55 років (36,1 [28,7; 43,2] років). До контрольної групи увійшло 20 пацієнтів терапевтичного відділення без передумов до змін в системі гемостазу, а до основної групи – 24 пацієнти з діагнозом “політравма”, що перебували на лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії.
Результати та обговорення. Проведено дослідження показників внутрішньосудинної активації тромбоцитів. При нормальній кількості тромбоцитів у венозній крові, у хворих зростав рівень сфероцитів та сфероехіноцитів. На 3 добу після травми також зберігалась нормальна кількість тромбоцитів у венозній крові, проте зменшився рівень дискоцитів, а рівень дискоехіноцитів, сфероехіноцитів та сума активних форм тромбоцитів зростали. На п’яту добу рівень дискоехіноцитів та активних форм тромбоцитів, достовірно вищим (p<0,05) серед пацієнтів основної групи, а сфероцитів, сфероехіноцитів та тромбоцитів, залучених у агрегати, достовірно нижчим від показників контрольної групи пацієнтів (p<0,05).
Висновки. Показники судинно-тромбоцитарного гемостазу у пацієнтів з політравмою мали достовірні відмінності від показників контрольної групи. Це може бути свідченням активації судинно-тромбоцитарної ланки систему гемостазу та бути передумовою для пізніх тромботичних ускладнень серед пацієнтів з полі травмо
Аналіз показників газового складу крові у передчасно народжених немовлят, хворих на неонатальний сепсис
No full textThe aim of the study was analysis of oxygen status of patients with neonatal sepsis during monitoring of premature infants.Materials and methods. Indicators of oxygen status of capillary blood were assessed in premature infants with neonatal sepsis who were treated at the Regional Perinatal Center in Khmelnytsky during 2017–2018. The study included mostly deeply premature babies, including those with extremely low weight. A full range of clinical and laboratory studies, including determination of oxygen status of capillary blood.Research results. Our results allow us to conclude that while such indicators as pH, pO2, BEb3, % SO2 do not change significantly, the trouble can be detected using indicators such as AdDO2, RI, PI, which reflect the state of oxygenation with impaired ventilation. -perfusion ratios, increased blood shunting and the processes of delivery and consumption of oxygen at the tissue level. The calculated indicator "PIP×FiO2" was less sensitive to assess changes in the lungs and did not correspond to the clinical picture of the severity of the patient's condition.Conclusion. Thus, the determination of AdDO2, RI, PI capillary blood can be used as informative indicators for determining the oxygen status in premature infants, which is of significant practical importance in terms of limited monitoring of the gas composition of arterial bloodЦель работы – анализ показателей кислородного статуса недоношенных младенцев, больных неонатальным сепсисом при мониторинге состояния.Материалы и методы. Показатели кислородного статуса капиллярной крови были оценены в преждевременно рожденных младенцев, больных неонатальным сепсисом, которые находились на лечении в Областном перинатальном центре города Хмельницкий в течение 2017–2018 годов. В исследование вошли преимущественно глубоко недоношенные дети, в том числе с экстремально низким весом. Проведен полный комплекс клинико-лабораторных исследований, в том числе определение показателей кислородного статуса капиллярной крови.Результаты исследований. Полученные результаты позволяют сделать вывод, что в то время, пока такие показатели как pH, pO2, BEb3, % SO2 заметно не меняются, неблагополучие можно выявить с помощью таких показателей, как АdDO2, RI, PI, которые отражают состояние оксигенации с нарушением вентиляционно - перфузионных соотношений, усилением шунтирования крови и процессов доставки и потребления кислорода на уровне тканей. Рассчитанный показатель «PIP×FiO2» оказался менее чувствительным для оценки изменений со стороны легких и не отвечал клинической картине тяжести состояния пациентов.Выводы. Таким образом определение показателей АdDO2, RI, PI капиллярной крови можно использовать в качестве информативных показателей определения кислородного статуса у преждевременно рожденных младенцев, имеет существенное практическое значение в условиях ограниченных возможностей мониторирование газового состава артериальной кровиМета роботи – аналіз показників кисневого статусу хворих на неонатальний сепсис під час моніторингу стану передчасно народжених немовлят.Матеріали та методи. Показники кисневого статусу капілярної крові були оцінені у передчасно народжених немовлят, хворих на неонатальний сепсис, які знаходились на лікуванні в Обласному перинатальному центрі м. Хмельницького впродовж 2017–2018 років. В дослідження увійшли переважно глибоко недоношені діти, у тому числі з екстремально низькою вагою. Проведено повний комплекс клінічно-лабораторних досліджень, в тому числі визначення показників кисневого статусу капілярної крові.Результати досліджень. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що в той час, поки такі показники як pH, pO2, BEb3, %SO2 помітно не змінюються, неблагополуччя можна виявити за допомогою таких показників, як АdDO2, RI, PI, які відображають стан оксигенації з порушенням вентиляційно-перфузійних співвідношень, посиленням шунтування крові та процесів доставки та споживання кисню на рівні тканин. Розрахований показник «PIP×FiO2» виявився менш чутливим для оцінки змін зі сторони легенів та не відповідав клінічній картині тяжкості стану пацієнтів.Висновок. Таким чином визначення показників АdDO2, RI, PI капілярної крові можна використовувати в якості інформативних показників визначення кисневого статусу у передчасно народжених немовлят, що має суттєве практичне значення в умовах обмежених можливостей моніторування газового складу артеріальної кров
Органозберігаюча та реконструктивно-пластична хірургія раку молочної залози
No full textSurgical treatment of breast cancer is an integral part of complex treatment. In recent years, the goal of treatment is not only to ensure long-term relapse-free and metastatic survival, but also a proper quality of life, which requires new approaches to surgery.The aim of the literature review was to analyze current trends in the development of methods of surgical treatment of the breast cancer and ways to improve immediate and late results.The results of the analysis and discussion. Until recently, radical mastectomy was performed to treat breast cancer, which causes long-term lymphovenous complications and significantly impairs the quality of life of patients. In recent decades, there has been a development of breast cancer surgery in the direction of the introduction of organ-saving and reconstructive plastic surgery with the improvement of technology for their implementation. There is no generally accepted concept of the optimal method of surgical treatment, both in terms of the volume of the operation and the choice of the method of reconstruction.Conclusions. The problem of choosing the optimal method of surgical treatment of breast cancer, which should provide oncological radicalism and at the same time a good cosmetic result remains unresolved and requires further researchХирургическое лечение рака молочной железы является неотъемлемой частью комплексного лечения. В последние годы целью лечения является не только обеспечение длительной безрецидивной и безметастатической выживаемости, но и надлежащего качества жизни, что требует новых подходов к оперативному вмешательству.Целью исследования был анализ современных тенденций развития методов хирургического лечения молочной железы и путей улучшения непосредственных и отделенных результатов.Результаты анализа и их обсуждение. До настоящего времени для лечения рака молочной железы выполняется радикальная мастэктомия, которая является причиной длительных лимфовенозных осложнений и значительно ухудшает качество жизни пациенток. В последние десятилетия происходит развитие онкохирургии молочной железы в направлении внедрения органосохраняющих и реконструктивно-пластических операций с совершенствованием технологии их выполнения. Общепринятой концепции оптимального метода хирургического лечения, как в отношении объема операции, так и в выборе метода реконструкции, нет.Выводы. Проблема выбора оптимального метода хирургического лечения рака молочной железы, который должен обеспечить онкологический радикализм и одновременно хороший косметический результат остается нерешенной и требует дальнейших исследованийХірургічне лікування раку молочної залози є невід’ємною частиною комплексного лікування. В останні роки метою лікування є не тільки забезпечення тривалої безрецидивної та безметастатичної виживаності, але й належної якості життя, що вимагає нових підходів до оперативного втручання.Метою дослідження був аналіз сучасних тенденцій розвитку методів хірургічного лікування молочної залози та шляхів поліпшення безпосередніх та відділених результатів.Результати аналізу та їх обговорення. До останнього часу для лікування раку молочної залози здійснюється радикальна мастектомія, яка є причиною тривалих лімфовенозних ускладнень та значно погіршує якість життя пацієнток. В останні десятиріччя відбувається розвиток онкохірургії молочної залози в напрямку впровадження органозберігаючих та реконструктивно-пластичних операцій з удосконаленням технології їх виконання. Загально-прийнятої концепції оптимального методу хірургічного лікування, як у відношенні обсягу операції, так і у виборі методу реконструкції немає.Висновки. Проблема вибору оптимального методу хірургічного лікування раку молочної залози, що має забезпечити онкологічний радикалізм та водночас гарний косметичний результат залишається не вирішеною та вимагає подальших досліджен
Кератити, викликані Pseudomonas aeruginosa: лікування в експерименті
No full textThe aim of the study was to investigate the effectiveness of treatment of keratitis caused by Pseudomonas aeruginosa using official ophthalmic forms of antibiotics, which are effective against the pathogen.Materials and methods. Adult 36 rabbits weighing 3–3.5 kg were undergone the causing of purulent keratitis by applying a clinical strain of P. aeruginosa as a suspension of one-day culture of the microorganism at a concentration of 5×108 CFU/ml on the partially de-epithelialized (approximately 1 cm2) cornea followed by coating for 24 hours with soft contact lens made of belafilcon A (water content: 36 %, oxygen permeability DK/t:110.0). In half of the cases, microbial biofilms were pre-grown on the contact lens surfaces via incubation into the broth culture of P. aeruginosa strain.The treatment of keratitis was performed with ocular official forms of antibiotics: levofloxacin 0.5 % (5 mg/ml), ciprofloxacin 0.3 % (3 mg/ml), tobramycin 0.3 % (3 mg/ml). Their effectiveness against the strain of P. aeruginosa was previously proven in vitro. The animals were divided into three corresponding as for severity of keratitis groups, in each of which treatment was performed with one of the three above antibiotics. In half of the cases within each group, the antibiotic was combined with the ocular official form of decamethoxine 0.02 % (0.2 mg/ml). The antibiotics were used in the mode of the most frequent instillation for the first 2 days after the onset of purulent keratitis, then 5 and 4 times a day.The assessment included evaluation of clinical signs, culturing, ophthalmological examination of the cornea with fluorescein test and photofixation. Animals were removed from the study on days 7th, 10th, 14th (depending on the term of epithelialization of the affected cornea).Results. Totally, 36 cases of purulent keratitis caused by P. aeruginosa in rabbits were modelled: 8 moderate (22.2 %), 13 semi-severe (36.6 %), 15 – severe (41.7 %).Regardless of the chosen antibiotic, 10-12 hours after removal of the infected contact lens and the start of treatment, there was mostly a burst enhancement of the inflammatory process. Subsequently, the inflammatory signs showed a gradual attenuation with complete corneal epithelialization for 7th–8th days (for moderate keratitis), 10th–12th days (for severe and semi-severe in Group I and Group III) and (12th–14th days for severe and semi-severe in Group II). In comparison with the Group I (levofloxacin 0.5 %), the reducing of the corneal inflammation and lesion epithelialization within the Group II (ciprofloxacin 0.3 %), was 1–2 days delayed. The use of 0.3 % tobramycin (Group III) provided the highest control of purulent inflammation during the first three to four days, but further there was a slowdown in the positive dynamics and delayed epithelialization compared with Group I. For all study groups, the use of combination antibiotic therapy with decamethoxine was accompanied by acceleration in regression of purulent-inflammatory lesions, especially due to a decrease in conjunctival response and pyorrhea.Among the outcomes, in most of cases (69.5 %) there were areas of corneal opaque turbidity of various sizes. Total leucoma was noted in more than a third of cases; always due to severe keratitis. It was managed to avoid the complications that could lead to eye loss (corneal abscess, perforation, malacia) in all animals.The culturing from the surface of the eye has shown a decrease from 100 % to 63.9 % in presence P. aeruginosa after 48 hours and the whole pathogen disappearance after 3 days of treatment. However, in 11 of 15 severe keratitis (30.6 % of total observations) microbiological tests of the cornea, obtained after removal of animals, were positive as for P. aeruginosa even after complete lesion epithelialization.Conclusions. Treatment of experimental keratitis caused by P. aeruginosa, with antibiotics, to which the sensitivity of pathogen is proven, in the mode of the earliest and most frequent instillations on the first 48 hours in combination with removal of purulent masses provides reducing of inflammation, restoring of cornea surface and prevents the most serious complications, e.g. corneal perforations and keratomalacia.Early and active antimicrobial treatment with effective drugs led to the elimination of P. aerugenosa from the ocular surface in the first 2–3 days. However, in 30.6 % of cases there was no complete eradication of the pathogen from the cornea.The choice of antibiotic from those, to which the sensitivity of P. aerugenosa is proven, did not have a significant influence on treatment outcome. Concomitant use of decamethoxine makes better effect and somewhat improves the resultsЦелью исследования было изучение эффективности лечения вызванного P. aeruginosa кератита в эксперименте с использованием официнальных офтальмологических форм антибиотиков, эффективных против возбудителя.Материалы и методы. Гнойный кератит вызывали в 36 взрослых кроликов массой 3-3,5 кг путем нанесения клинического штамма P. aeruginosa в виде суспензии однодневной культуры микроорганизма в концентрации 5×108 КОЕ/мл на частично деэпителизированную (на площади около 1 см2) роговицу с последующим покрытием на 24 часа мягкой контактной линзой из белафилкона А (содержание воды: 36 %, кислородопроницаемость DK/t:110.0). В половине случаев на поверхностях контактных линз предварительно выращивали микробные биопленки путем инкубации в бульонной культуре штамма P. aeruginosa.Лечение кератита проводили с помощью глазных официнальным форм антибиотиков: левофлоксацина 0,5 %, ципрофлоксацина 0,3 %, тобрамицина 0,3 %. Их эффективность против штамма P. aeruginosa ранее была доказана in vitro. Животных разделяли на три сопоставимые по степени тяжести кератита группы, в каждой из которых лечение проводили одним из трех указаных антибиотиков. В половине случаев в пределах каждой группы антибиотик сочетался с применением глазной формы декаметоксина 0,02 %. Антибиотики применяли в режиме максимально интенсивных инстилляций в первые 2 дня после начала гнойного кератита, затем 5 и 4 раза в день.Оценка процесса проводилась на основе клинических признаков, культивирования, офтальмологического исследования роговицы с использованием флюоресцеинового теста и фотофиксацией. Животных выводили из исследования на 7, 10, 14 сутки (в зависимости от сроков эпителизации пораженной роговицы).Результаты. Всего было смоделировано 36 случаев гнойного кератита, вызванного P. aeruginosa у кроликов: 8 умеренного (22,2 %), 13 средне-тяжелого (36,6 %), 15 – тяжелого (41,7 %).Независимо от выбранного антибиотика, через 10–12 часов после удаления зараженной контактной линзы и начала лечения обычно наблюдалось интенсивное усиление воспалительного процесса. Впоследствии воспалительные явления постепенно угасали до полной эпителизации роговицы, которая происходила на 7-8 сутки при умеренном кератите, 10–12 сутки для тяжелых и средне-тяжелых в I и III группе, и 12–14 сутки (для тяжелых и средне-тяжелых в II группе). По сравнению с I группой (0,5 % левофлоксацин), уменьшение воспаления роговицы и эпителиизация поражения в группе II (ципрофлоксацин 0,3 %) задерживались на 1–2 дня. Применение 0,3 % тобрамицина (III группа) обеспечило высокий контроль гнойного воспаления в течение первых трех-четырех дней, однако в дальнейшем наблюдалось замедление положительной динамики и задержка эпителизации по сравнению с группой I. Для всех исследуемых групп комбинирование антибактериальной терапии с применения декаметоксина сопровождалось ускорением регрессии гнойно-воспалительных поражений, особенно из-за уменьшения конъюнктивальной реакции и гноетечения.В результате лечения, у большинства (69,5 %) случаев наблюдалось возникновение участков непрозрачного помутнение роговицы различной величины. Бельмо сформировалось более чем в трети случаев, у всех – вследствие тяжелого кератита. Вместе с тем, у всех животных удалось избежать осложнений, которые могли привести к потере глаза (абсцесс роговицы, перфорация, кератомаляция).Бактериологические посевы с поверхности глаза показали уменьшение присутствия P. aeruginosa через 48 часов с 100 % до 63,9 % случаев и полное исчезновение возбудителя через 3 дня. Однако в 11 из 15 тяжелых кератитов (30,6 % от числа общих наблюдений) результаты посевов роговицы, полученные после выведения животных, были положительными относительно P. aeruginosa даже после полной эпителизации поражения.Выводы. Лечение экспериментального кератита, вызванного P. aeruginosa, антибиотиками, к которым доказана чувствительность возбудителя, в режиме наиболее ранних и частых инстилляций в течение первых 48 часов в сочетании с удалением гнойных масс обеспечило уменьшение воспаления, восстановление поверхности роговицы и предотвратило серьезные осложнения, например, перфорации роговицы и кератомаляции.Раннее и активное противомикробное лечение эффективными препаратами привело к элиминации P. aerugenosa с поверхности глаза в первые 2-3 дня. Однако в 30,6 % случаев полная эрадикация возбудителя из роговицы не достигнута.Выбор антибиотика из перечня препаратов с доказанной чувствительностью к ним P. aerugenosa не имел существенного влияния на результат лечения. Одновременное применение декаметоксина усиливает эффект и несколько улучшает результатыМетою дослідження було дослідити ефективність лікування викликаного P. aeruginosa кератиту в експерименті з використанням офіцинальних офтальмологічних форм антибіотиків, ефективних проти збудника.Матеріали та методи. Гнійний кератит викликали у 36 дорослих кроликів масою 3-3,5 кг шляхом нанесення клінічного штаму P. aeruginosa у вигляді суспензії одноденної культури мікроорганізму в концентрації 5×108 КУО/мл на частково деепітелізовану (на площі приблизно 1 см2) рогівку з подальшим покриттям протягом 24 годин м’якою контактною лінзою з белафілкону А (вміст води: 36 %, киснепроникність DK/t:110.0). У половині випадків мікробні біоплівки попередньо вирощували на поверхнях контактних лінз шляхом інкубації в бульйонній культурі штаму P. aeruginosa.Лікування кератиту проводили за допомогою очних офіцинальних форм антибіотиків: левофлоксацину 0,5 %, ципрофлоксацину 0,3 %, тобраміцину 0,3 %. Їх ефективність проти штаму P. aeruginosa попередньо була доведена in vitro. Тварин поділяли на три співставні за ступенем тяжкості групи кератитів, у кожній з яких лікування проводили одним із трьох зазначених антибіотиків. У половині випадків у межах кожної групи антибіотик поєднувався з офіцинальною очною формою декаметоксину 0,02 %. Антибіотики застосовували в режимі якнайчастішої інстиляції перші 2 дні після початку гнійного кератиту, потім 5 і 4 рази на день.Оцінка процесу проводилась на онові клінічних ознак, культивування, офтальмологічного дослідження рогівки з використанням флюоресцеїнового тесту та фотофіксацією. Тварин виводили на 7, 10, 14 добу (залежно від строків епітелізації ураженої рогівки).Результати. Всього було змодельовано 36 випадків гнійного кератиту, спричиненого P. aeruginosa у кролів: 8 помірного (22,2 %), 13 середньо-важкого (36,6 %), 15 – важкого (41,7 %).Незалежно від обраного антибіотика, через 10–12 годин після видалення зараженої контактної лінзи та початку лікування зазвичай спостерігалося інтенсивне посилення запального процесу. Згодом запальні явища поступово згасали до повної епітеліалізації рогівки, що відбувалась на 7-8 добу при помірному кератиті, 10–12 добу для важких та середньо-важких у I та III групі, та 12–14 добу (для важких та середньо-важких у II групі). Порівняно з I групою (0,5 % левофлоксацин), зменшення запалення рогівки та епітелізація ураження у групі II (ципрофлоксацин 0,3 %) затримувались на 1–2 дні. Застосування 0,3 % тобраміцину (III група) забезпечило найвищий контроль гнійного запалення протягом перших трьох–чотирьох днів, однак далі спостерігалось уповільнення позитивної динаміки та затримка епітеліізації порівняно з групою I. Для всіх досліджуваних груп застосування комбінованої антибактеріальної терапії з декаметоксином супроводжувалося прискоренням регресії гнійно-запальних уражень, особливо через зменшення кон’юнктивальної реакції та гноєвиділення.Як наслідок лікування, у більшості (69,5 %) випадків спостерігалось виникнення ділянок непрозорого помутніння рогівки різної величини. Більмо сформувалося більш ніж у третині випадків, у всіх – внаслідок важкого кератиту. Разом з тим, у всіх тварин вдалося уникнути ускладнень, які могли призвести до втрати ока (абсцес рогівки, перфорація, кератомаляція).Бактеріологічні посіви з поверхні ока показали зменшення присутності P. aeruginosa через 48 годин із 100 % до 63,9 % випадків та повне зникнення збудника через 3 дні. Однак у 11 з 15 важких кератитів (30,6 % від числа загальних спостережень) мікробіологічні дослідження рогівки, отримані після виведення тварин, були позитивними щодо P. aeruginosa навіть після повної епітелізації ураження.Висновки. Лікування експериментального кератиту, спричиненого P. aeruginosa, антибіотиками, чутливість збудника до яких доведена, в режимі найбільш ранніх і найчастіших інстиляцій протягом перших 48 годин у поєднанні з видаленням гнійних мас забезпечило зменшення запалення, відновлення поверхні рогівки та запобігло найсерйознішим ускладненням, наприклад, кератомаляції та перфорації рогівки.Раннє та активне протимікробне лікування ефективними препаратами призвело до елімінації P. aerugenosa з поверхні ока в перші 2-3 дні. Однак у 30,6 % випадків не було досягнуто повної ерадикації збудника з рогівки.Вибір антибіотика з переліку препаратів з доведеною чутливістю до них P. aerugenosa не мав істотного впливу на результат лікування. Одночасне застосування декаметоксину підсилює ефект і дещо покращує результат