ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Морфологічні прояви паклітаксел-індукованої нейропатії сідничого нерва за умов корекції 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинатом в експерименті
No full textPaclitaxel is an effective chemotherapeutic agent for many cancers, but it has a number of limiting side effects that not only significantly reduce the quality of life of patients, but also limit their further treatment. Peripheral neuropathy is one of these, but there are currently no proven effective druHS for the prevention or treatment of paclitaxel-induced neuropathic pain (PINP) in particular, or chemotherapy-induced peripheral neuropathy (CIPN) in general. 2-ethyl-6-methyl-3-hydroxypyridine succinate (HS) is a derivative of succinic acid with neuroprotective, antihypoxic, membrane-protective, nootropic, sedative effects.
The aim of the study was to study the effect of the neuroprotective agent HS on the pathomorphogenesis of the sciatic nerves under conditions of paclitaxel-induced peripheral neuropathy in the experiment.
Materials and methods. The experiment was carried out on 80 white rats, which were injected intraperitoneally with paclitaxel (Actavis, Romania), previously dissolved in isotonic saline at a dose of 2 mg / kg of body weight four times every other day until a total dose of 8 mg / kg was reached. Then forty of these animals were injected intraperitoneally with 2-ethyl-6-methyl-3-hydroxypyridine succinate at a dose of 10 mg / kg (the remaining 40 rats received intraperitoneal water for injection). Morphological studies were carried out on the first, seventh, fifteenth, twenty-eighth, sixtieth, ninetieth and one hundred and twentieth days after the last injection of the drug. We investigated the pharmacological potential of HS in the prevention and treatment of CIPN at the level of sciatic nerve (SN) morphology.
Results. The maximum value of the average profile area of myelinated nerve fibers with the use of HS is significantly lower than with uncorrected flow, and is (78.12±2.24) μm2 compared to (94.04±1.03) μm2 (p <0.001). The introduction of HS provides a stable content of the value of the ratio of the areas of the axial cylinder and the fiber within 0.39±0.01 (first day) - 0.44±0.01 (ninetieth day), and a rapid recovery of the indicator value to normal values during the final 30 days of the experiment. the maximum value of the index of the profile area of the myelin sheath with the introduction of HS is 1.4 times less than with an uncorrected flow, and is, respectively, (49.01±1.59) μm2 and (69.77±1.87) μm2 (p <0.001). HS provides a more intensive restoration of the indicator of the area of the myelin sheath during the 90th - 120th day of the experiment.
Conclusions. Our results allow us to conclude that the introduction of HS creates a protective effect against paclitaxel-induced peripheral neuropathy (PIPN) by acting on both the axial cylinder and the myelin sheath of the heart failure. Due to the known pathophysiological mechanisms of the development of neuropathy, this method can be a promising therapeutic agent for the prevention and treatment of PIPNПаклитаксел является эффективным химиотерапевтическим средством при многих онкологических заболеваниях, но имеет ряд лимитирующих побочных эффектов, которые не только существенно снижают качество жизни пациентов, но и ограничивают их дальнейшее лечение. Периферическая нейропатия является одним из таких, но на сегодня не существует доказанных эффективных препаратов для профилактики или лечения паклитаксел-индуцированной невропатической боли (ПИНБ) в частности, или периферической нейропатии, индуцированной химиотерапией (ПНИХ) в целом. 2-этил-6-метил-3-гидроксипиридина сукцинат (ГС) – это производное янтарной кислоты с нейропротекторным, антигипоксическим, мембранозащитным, ноотропным, седативным действием.
Цель исследования изучить влияние нейропротекторного средства ГС на патоморфогенеза седалищных нервов в условиях паклитаксел-индуцированной периферической нейропатии в эксперименте.
Материалы и методы. Эксперимент проводили на 80 белых крысах, которым внутрибрюшинно вводили паклитаксел (Actavis, Румыния), предварительно растворенный в изотоническом физиологическом растворе в дозе 2 мг / кг массы тела четыре раза через день до достижения суммарной дозы 8 мг / кг. Затем сорока из этих животных вводили внутрибрюшинно 2-этил-6-метил-3-гидроксипиридин сукцинат в дозе 10 мг / кг (остальные 40 крыс получали внутрибрюшинно воду для инъекций). Морфологические исследования проводили на первый, седьмой, пятнадцатый, двадцать восьмой, шестидесятые, девяностые и сто двадцатой суток после последнего введения препарата. Мы исследовали фармакологический потенциал ГС в предотвращении и лечении ПНИХ на уровне морфологии седалищного нерва (СН).
Результаты. Максимальное значение средней площади профиля миелиновых нервных волокон при применении ГС значительно ниже, чем при некорригированной течения, и составляет (78,12±2,24) мкм2 сравнению с (94,04±1,03) мкм2 (р <0,001). Введение ГС обеспечивает стабильное содержание величины показателя соотношения площадей осевого цилиндра и волокна в пределах 0,39±0,01 (первые сутки) - 0,44±0,01 (девяностые сутки), и быстрое восстановление величины показателя до нормальных значений в течение заключительных 30 суток эксперимента. максимальная величина показателя площади профиля миелиновой оболочки при введении ГС в 1,4 раза меньше, чем при некорригированной течения, и составляет, соответственно, (49,01±1,59) мкм2 и (69,77±1,87) мкм2 (р <0,001). ГС обеспечивает более интенсивное восстановление показателя площади миелиновой оболочки в течение 90-й - 120-й суток эксперимента.
Выводы. Наши результаты позволяют сделать вывод, что введение ГС создает защитное действие против паклитаксел-индуцированной периферической нейропатии (ПИПН) путем воздействия как на осевой цилиндр, так и на миелиновою оболочку СН. За счет известных патофизиологических механизмов развития нейропатии такой метод может быть перспективным терапевтическим средством для профилактики и лечения ПИПНПаклітаксел є ефективним хіміотерапевтичним засобом при багатьох онкологічних захворюваннях, але має ряд лімітуючих побічних ефектів, що не лише суттєво знижують якість життя пацієнтів, але і обмежують їх подальше лікування. Периферійна нейропатія є одним із таких, але станом на сьогодні не існує доведено ефективних препаратів для профілактики або лікування паклітаксел-індукованого невропатичного болю (ПІНБ) зокрема, або периферійної нейропатії, індукованої хіміотерапією (ПНІХ) загалом. 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинат (ГС) – це похідне бурштинової кислоти з нейропротекторною, антигіпоксичною, мембранозахисною, ноотропною, седативною дією.
Мета дослідження вивчити вплив нейропротекторного середника ГС на патоморфогенез сідничих нервів за умов паклітаксел-індукованої периферійної нейропатії в експерименті.
Матеріали і методи. Експеримент проводили на 80 білих щурах, яким внутрішньоочеревинно вводили паклітаксел (Actavis, Румунія), попередньо розчинений у ізотонічному фізіологічному розчині в дозі 2 мг/кг маси тіла чотири рази через день до досягнення сумарної дози 8 мг/кг. Потім сорока з цих тварин вводили внутрішньоочеревинно 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридин сукцинат у дозі 10 мг / кг (інших 40 щурів отримували внутрішньоочеревинно воду для ін'єкцій). Морфологічні дослідження проводили на 1-у, 7-у, 15-у, 28-у, 60-у, 90-у та 120-у доби після останнього введення препарату. Ми досліджували фармакологічний потенціал ГС у запобіганні та лікуванні ПНІХ на рівні морфології сідничого нерва (СН).
Результати. Максимальне значення середньої площі профілю мієлінових нервових волокон при застосуванні ГС значно нижче, ніж при некоригованому перебігу, і складає (78,12±2,24) мкм2 порівняно з (94,04±1,03) мкм2 (р<0,001). Введення ГС забезпечує стабільне утримання величини показника співвідношення площ осьового циліндра і волокна в межах 0,39±0,01 (1-а доба) – 0,44±0,01 (90-а доба), та швидке відновлення величини показника до нормальних значень протягом завершальних 30 діб експерименту. Максимальна величина показника площі профілю мієлінової оболонки при введенні ГС в 1,4 рази менше, ніж при некоригованому перебігу, і складає, відповідно, (49,01±1,59) мкм2 та (69,77±1,87) мкм2 (р<0,001). ГС забезпечує більш інтенсивне відновлення показника площі мієлінової оболонки протягом 90-ї – 120-ї діб досліду.
Висновки. Наші результати дозволяють зробити висновок, що введення ГС створює захисну дію проти паклітаксел-індукованої периферійної нейропатії (ПІПН) шляхом впливу як на осьовий циліндр, так і на мієлінову оболонку СН. За рахунок відомих патофізіологічних механізмів розвитку нейропатії такий метод може бути перспективним терапевтичним засобом для профілактики та лікування ПІП
Клініко-лабораторні та рентгенологічні асоціації з пролонгацією інтенсивної фази лікування хворих із вперше діагностованим інфільтративним туберкульозом легень
No full textDespite the availability of medical services, timely detection of pulmonary tuberculosis, before the appearance of destructive changes, is often difficult. The management of patients with an infiltrative form in a hospital setting does not always guarantee the same positive effect and sometimes requires prolongation of therapy. The effectiveness of therapy can be associated with various factors and is of interest to study.
The aim of this work was to study the effectiveness of standard therapy in patients with first diagnosed infiltrative pulmonary tuberculosis, clinical laboratory and radiological associations with prolongation of the intensive phase of treatment.
Materials and methods. The study involved 109 men from 18 to 53 years old with first diagnosed infiltrative pulmonary tuberculosis with preserved MBT sensitivity to 1-st line anti-tuberculosis drugs. Patients were examined before and after 60 doses of the intensive phase of treatment, after which two groups were formed. Group 1 included patients with pronounced positive clinical and radiological dynamics, who entered the continuation phase of therapy. Group 2 included patients with insufficient clinical and radiological dynamics, for whom the intensive phase of treatment was extended to 90 doses.
Results. Weak dynamics in patients who needed prolongation of treatment was associated with the characteristics of the initial data of patients in this group compared with similar indicators in Group 1. These were a reliably higher frequency of symptoms of intoxication and coughing, a reliably greater number of patients excreting mycobacterium tuberculosis in large quantities in sputum, with reliably high blood concentrations of haptoglobin and ceruloplasmin levels.
Conclusions. Patients requiring prolongation of the intensive phase of treatment are characterized by an initially higher prevalence of infiltrative changes in the lungs, a small number of lung lesions limited to 2 segments, the presence of destructive changes in 100 % of cases, and a significant increase in the factors of the systemic inflammatory responseНе смотря на доступность медицинской помощи своевременное выявление туберкулеза легких, до появления деструктивных изменений, не редко оказывается затруднительно. Ведение пациентов с инфильтративной формой в условиях стационара не всегда гарантирует одинаковый положительный эффект и порою требует продления терапии на более длительный срок. Эффективность терапии может быть ассоциирована с различными факторами и представляет интерес к изучению.
Целью данной работы явилось изучение эффективности стандартной терапии больных с впервые диагностированным инфильтративным туберкулезом легких, клинико-лабораторных и рентгенологических ассоциаций с пролонгацией интенсивной фазы лечения.
Материалы и методы. В исследовании приняло участие 109 мужчин от 18 до 53 лет с впервые диагностированным инфильтративным туберкулезом легких с сохраненной чувствительностью МБТ к противотуберкулёзным препаратам І ряда. Пациенты были обследованы до и после 60 доз интенсивной фазы лечения, после чего сформировано 2 группы. В 1 группу вошли пациенты с выраженной положительной клинико-рентгенологической динамикой, которые перешли на фазу продолжения терапии. Во 2 группу вошли пациенты с недостаточной клинико-рентгенологической динамикой, которым была продлена интенсивная фаза лечения до 90 доз.
Результаты. Худшая динамика у пациентов, нуждающихся в пролонгации лечения, ассоциировалось с особенностями исходных данных больных этой группы по сравнению с аналогичными показателями. Группы 1 – с достоверно большей частотой симптомов интоксикацией и кашля, достоверно большим количеством массивных бактериовыделителей, с достоверно большими концентрациями в крови уровня гаптоглобина и церулоплазмина.
Выводы. Пациенты, нуждающиеся в пролонгации интенсивной фазы лечения, характеризуются исходно большей распространенностью инфильтративных изменений в легких, небольшим количеством ограниченных 2-мя сегментами поражениям легких, наличием деструктивных изменений в 100 % случаев, а также значительным повышением факторов системного воспалительного ответаНезважаючи на доступність медичної допомоги своєчасне виявлення туберкульозу легень, до появи деструктивних змін, нерідко являється тяжким завданням. Ведення пацієнтів з інфільтративною формою в умовах стаціонару не завжди гарантує однаковий позитивний ефект і часом вимагає продовження терапії на більш тривалий термін. Ефективність терапії може бути асоційована з різними факторами і становить інтерес до вивчення.
Мета даної роботи - вивчення ефективності стандартної терапії хворих з вперше діагностованим інфільтративним туберкульозом легень, клініко-лабораторних і рентгенологічних асоціацій з пролонгацією інтенсивної фази лікування.
Матеріали та методи. У дослідженні взяло участь 109 чоловіків віком від 18 до 53 років із вперше діагностованим інфільтративним туберкульозом легень із збереженою чутливістю МБТ до протитуберкульозних препаратів І-го ряду. Пацієнти були обстежені до та після 60 доз інтенсивної фази лікування, після чого було сформовано 2 групи. До 1 групи увійшли пацієнти з вираженою позитивною клініко-рентгенологічною динамікою, які перейшли на фазу продовження терапії. У Групу 2 увійшли пацієнти з недостатньою клініко-рентгенологічною динамікою, яким було продовжено інтенсивну фазу лікування до 90 доз.
Результати. Слабка динаміка у пацієнтів, які потребують пролонгації лікування, асоціювалася з особливостями вихідних даних хворих цієї групи порівняно з аналогічними показниками Групи 1 – з достовірно більшою частотою симптомів інтоксикації та кашлю, з достовірно більшою кількістю масивних бактеріовиділювачів, з достовірно більшими концентраціями у крові рівня гаптоглобіну та церулоплазміну.
Висновки. Пацієнти, які потребують пролонгації інтенсивної фази лікування, характеризуються початково більшою поширеністю інфільтративних змін у легенях, невеликою кількістю ураженням легень, які обмежені двома сегментами, наявністю деструктивних змін у 100 % випадків, а також значним підвищенням факторів системної запальної відповід
Організація збору біологічних матеріалів у вивченні природного прототипу бабезійної інфекції
No full textUkraine's enzootic in accordance with natural focal diseases including babesiosis, makes the research undertaken relevant.
Aim of the study: to determine the stages in organising the collection of biological materials in the study of the natural prototype of babesiosis.
Materials and methods of research. Objects were murine rodents of Muridae family of genera Myodes, Microtus, Apodemus, Sylvaemus of natural habitats of forest-steppe zone of Ukraine, their ectoparasites-carriers of babesiosis - ticks of family Ixodidae. Collection, accumulation and registration of biological materials was carried out in the conditions of scientific expeditions. Regional geography of them concerned Volyn, Zhytomyr, Kyiv, Poltava, Sumy, Kharkiv, Chernihiv regions of Ukraine.
Results. A total of 63 wild rodents were captured and used in the study. They were adult mice of both sexes, weighing 45-90 g, belonging to the Muridae family, genera Myodes, Microtus, Apodemus, Sylvaemus. Each group of animals gravitated to a specific geographical area of existence with appropriate attributes of flora and fauna. Collection and recording of those on rodent-feeding animals showed that Ixods differ according to phases of development, blood feeding, sex attributes and species affiliation.
Conclusions. Nosological profile of babesiosis as a natural focal obligate-transmissible protozoan blood parasitosis determined methodology of epizootic assessment of area, natural prototype of disease, collection of biological material samples (BMS). BMS collection activities for babesiosis are seasonally dependent. Conducted researches should be focused on 3 links of epizootic or epidemic chain of babesiosis. Invasion by babesia ticks in optimal natural-climatic conditions of development, annual contact with animals led to formation of a latent focus of babesiosisЭнзоотичность Украины в соответствии с природно–очаговыми заболеваниями, в том числе, бабезиозом обусловливает актуальность предпринятого исследования.
Цель исследования: определить этапы в организации сбора биологических материалов в изучении природного прототипа бабезиоза.
Материалы и методы исследований. Объекты – мишевидные грызуны семейства Muridae родов Myodes, Microtus, Apodemus, Sylvaemus природных ареалов лесостепной зоны Украины, их эктопаразиты-переносчики бабезиоза - клещи семейства Ixodidае. Сбор, накопление и учет биологических материалов проводился в условиях научных экспедиций. Региональная география таковых касалась Волынской, Житомирской, Киевской, Полтавской, Сумской, Харьковской, Черниговской областей Украины
Результаты. Количество выловленных и использованных в исследовании диких мышевидных грызунов составляло 63 особи. Ими были взрослые мыши обоего пола, весом 45-90 г, принадлежащие к семейству Muridae родам Myodes, Microtus, Apodemus, Sylvaemus. Каждая группа животных тяготела к определенному географическому ареалу существования с соответствующими атрибутами флоры и фауны. Сбор и учет таковых на животных грызунах–прокормителях показал, что иксоды разнятся в соответствии с фазами развития, уровнем питания кровью, половыми признаками, видовой принадлежностью.
Выводы. Нозологический профиль бабезиоза как природно-очагового облигатно-трансмиссивного протозойного кровопаразитоза, обуславливал методологию эпизоотической оценки местности, природного прототипа заболевания, сбора образцов биологического материала (ОБМ). Мероприятия по сбору ОБМ по бабезиозу являются сезонно зависимыми. Проводимые исследования должны ориентироваться на 3 звена эпизоотической либо эпидемической цепи бабезиоза. Инвазия бабезиями клещей в оптимальных природно – климатических условиях развития, ежегодного контакта с животными приводила к формированию латентного очата бабезиозаЕнзоотичність України за природно–осередковими захворюваннями, у тому числі, бабезіозом зумовлює актуальність започаткованого дослідження.
Мета дослідження: визначити етапи в організації збору біологічних матеріалів у вивченні природного прототипу бабезіозу.
Матеріали та методи дослідження. Об’єкти - мишоподібні гризуни родини Muridae родів Myodes, Microtus, Apodemus Sylvaemus природних ареалів лісостепової зони України, їхні ектопаразити-переносники бабезіозу - кліщі родини Ixodidае. Збір, накопичення та облік біологічних матеріалів виконувався за умов наукових експедицій. Регіональна географія останніх стосувалась Волинської, Житомирської, Київської, Полтавської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей України.
Результати. Кількість виловлених та застосованих у дослідженні диких мишоподібних гризунів становила 63 особин. Ними були дорослі особини обоє статі, вагою 45-90 г, що належали до родини Muridae родів Myodes, Microtus, Apodemus, Sylvaemus. Кожна група тварин тяжіла до певного географічного ареалу існування з відповідними атрибутами флори та фауни. Збір та облік останніх на тваринах гризунах–годувальниках показав, що іксоди різнились за фазами розвитку, рівнем живлення кров’ю, статевими ознаками, видовою належністю.
Висновки. Нозологічний профіль бабезіозу як природно-осередкового облігатно-трансмісивного протозойного кровопаразитозу, зумовлював методологію епізоотичної оцінки місцевості, природного прототипу хвороби, збору зразків біологічного матеріалу (ЗБМ). Заходи по збору ЗБМ за бабезіозом є сезонно залежними. Дослідження, що проводились повинні орієнтуватись на 3 ланки епізоотичного чи епідемічного ланцюгів бабезіозу. Інвазія бабезіями кліщів в оптимальних природно - кліматичних умовах розвитку, щорічного контакту із тваринами призводила до формування латентного осередку бабезіоз
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та автоімунний тиреоїдит: особливості патоморфологічної маніфестації у осіб молодого віку
No full textThe aim of the work. To study the effect of concomitant autoimmune thyroiditis (AIT) on the pathomorphological features of lesions of the esophageal mucosa in young patients with gastroesophageal reflux disease (GERD).
Material and research methods. The study included 165 individuals. The contingent of the surveyed was students of Kharkov higher educational institutions. The main group consisted of 120 patients with a combined course of GERD and AIT, the comparison group included 65 individuals with an isolated GERD. The morphological form of the GERD was revealed during esophagogastroduodenoscopy (“Fuginon” system). A histomorphological study of the obtained biopsy material from the mucous membrane of the esophagus was carried out. Samples were studied on an Olympus BX-41 microscope. Morphometric study of the esophageal mucosa was performed using the Olympus DP-Soft.
Research results. Histological examination of biopsy specimens revealed that the main pathomorphological signs of GERD in both groups were hyperplasia of the basal zone, lengthening of epithelial papillae, leukocyte infiltration, intercellular edema, expansion of the intercellular space, dystrophic changes, submucous fibrosis, the presence of severe inflammatory infiltration in the submucosal layer. Presence of concomitant AIT was associated with a statistically higher frequency of occurrence of certain signs: hyperplasia of the basal layer of the epithelium, elongation of the papillae, epithelial edema, expansion of the intercellular space, dystrophic changes in the epithelium (p<0.05).
Conclusions. The presence of concomitant AIT in young patients with GERD does not affect the incidence of erosive GERD, but is associated with a significant increase in the severity of erosive esophagitis. The comorbid course of GERD and AIT in the student population is accompanied by a significant increase in the incidence and statistically significant intensification of the severity of hyperplasia of the basal layer of the epithelium, elongation of connective tissue papillae and leukocyte infiltration compared with isolated GERDЦель работы: изучить влияние сопутствующего аутоиммунного тиреоидита (АИТ) на патоморфологические особенности поражения слизистой оболочки пищевода у пациентов молодого возраста с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ).
Материал и методы исследования. В исследовании приняли участие 165 человек. Контингент опрошенных составили студенты харьковских вузов. Основную группу составили 120 пациентов с сочетанным течением ГЭРБ и АИТ, в группу сравнения вошло 65 человек с изолированной ГЭРБ. Морфологическая форма ГЭРБ определялась во время проведения эзофагогастродуоденоскопии (система "Fuginon»). Проведено гистоморфологическое исследование полученного биопсийного материала со слизистой оболочки пищевода. Образцы исследовали на микроскопе Olympus BX-41. Морфометрические исследования слизистой оболочки пищевода проводили с помощью Olympus DP-Soft.
Результаты. При гистологическом исследовании биоптатов установлено, что основными патоморфологическими признаками ГЭРБ в обеих группах были гиперплазия базальной зоны, удлинение эпителиальных сосочков, лейкоцитарная инфильтрация, межклеточный отек, расширение межклеточного пространства, дистрофические изменения, подслизистый фиброз, наличие выраженной воспалительной инфильтрации в подслизистом слое. Наличие сопутствующего АИТ ассоциировалась с статистически большей частотой встречаемости отдельных признаков: гиперплазия базального слоя эпителия наблюдалась, удлинение сосочков, отек эпителия, расширение межклеточного пространства, дистрофические изменения эпителия (p <0,05).
Выводы. Наличие сопутствующего АИТ у пациентов с ГЭРБ молодого возраста не влияет на частоту встречаемости эрозивно формы ГЭРБ, однако ассоциируется с достоверным усилением степени тяжести эрозивного эзофагита.
Коморбидность течение ГЭРБ и АИТ в студенческой популяции сопровождается достоверным увеличением частоты встречаемости и статистически значимой интенсификацией степеней выраженности гиперплазии базального слоя эпителия, увеличение сопряжено-тканных сосочков и лейкоцитарный инфильтрации по сравнению с изолированной ГЭРБМета роботи: вивчити вплив супутнього автоімунного тиреоїдиту (АІТ) на патоморфологічні особливості ураження слизової оболонки стравоходу у пацієнтів молодого віку з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ).
Матеріал та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 165 осіб. Контингент опитаних складали студенти харківських вищих навчальних закладів. Основну групу склали 120 пацієнтів із поєднаним перебігом ГЕРХ та АІТ, у групу порівняння увійшло 65 осіб з ізольованою ГЕРХ. Морфологічна форма ГЕРХ була виявлена під час езофагогастродуоденоскопії (система “Fuginon”). Проведено гістоморфологічне дослідження отриманого біопсійного матеріалу зі слизової оболонки стравоходу. Зразки досліджували на мікроскопі Olympus BX-41. Морфометричне дослідження слизової оболонки стравоходу проводили за допомогою Olympus DP-Soft.
Результати. При гістологічному дослідженні біоптатів встановлено, що основними патоморфологічними ознаками ГЕРХ в обох групах були гіперплазія базальної зони, подовження епітеліальних сосочків, лейкоцитарна інфільтрація, міжклітинний набряк, розширення міжклітинного простору, дистрофічні зміни, підслизовий фіброз, наявність вираженої запальної інфільтрації у підслизовому прошарку. Наявність супутнього АІТ асоціювалася з статистично більшою частотою зустрічальності окремих ознак: гіперплазія базального шару епітелію спостерігалася, подовження сосочків, набряк епітелію, розширення міжклітинного простору, дистрофічні зміни епітелію (p<0,05).
Висновки. Наявність супутнього АІТ у пацієнтів з ГЕРХ молодого віку не впливає на частоту зустрічальності ерозивної форми ГЕРХ, однак асоціюється з достовірним посиленням ступенів тяжкості ерозивного езофагіту.
Коморбідний перебіг ГЕРХ та АІТ у студентській популяції супроводжується достовірним збільшенням частоти зустрічальності та статистично значущою інтенсифікацією ступенів виразності гіперплазії базального шару епітелію, подовження сполучено-тканинних сосочків та лейкоцітарної інфільтрації у порівнянні з ізольованою ГЕР
Предиктори генітоуринарного синдрому у жінок старшого репродуктивного віку після гістеректомії
No full textThe article presents an analytical assessment of risk factors for distant postoperative urogenital disorders in women of older reproductive age after radical surgical treatment for uterine fibroids.
The aim of the study was to optimize the diagnostic algorithm of genitourinary syndrome in women of older reproductive age after hysterectomy for uterine fibroids.
Materials and methods – 80 women aged 40 to 50 years were examined: 40 patients after vaginal and laparoscopically assisted vaginal hysterectomy, 40 patients with abdominal hysterectomy, control – 30 relatively healthy women with asymptomatic fibroids. The examination was performed at the stage of preoperative observation and for 3 years after surgery. Research methods: data on the assessment of pelvic floor and urogenital dysfunction using a standardized POP-Q system, physical examination, the ICS classification was used to assess the severity of urinary incontinence; quality of life assessment using the MOS SF-36 questionnaire; standard methods of variation statistics.
Research results and their discussion. The most important risk factors for genitourinary syndrome have been identified. These included obstetric and gynecological history (birth of large fetuses, episiotomies, birth trauma, high birth parity, ovarian surgery, the use of gonadotropin-releasing hormone agonists), chronic diseases accompanied by increased intramuscularly; the presence of stigmas of undifferentiated connective tissue dysplasia; clinical manifestations of pelvic floor failure and functional disorders of the urethral sphincter.
Conclusions. In the case of surgical treatment of uterine fibroids, it is advisable to take into account not only the presence of vaginal prolapse and initial dysuric manifestations, but also their predictors in the preoperative stage of the examination, as this may affect the choice of method and access in the case of surgical treatment of uterine fibroids. rehabilitation program and will obtain the expected effect of surgical recovery.В статье представлены аналитическую оценку факторов риска отдаленных послеоперационных урогенитальных расстройств у женщин старшего репродуктивного возраста после радикального хирургического оздоровления по поводу миомы матки.
Цель исследования - оптимизация диагностического алгоритма генитоуринарного синдрома у женщин старшего репродуктивного возраста после гистерэктомии по поводу миомы матки.
Материалы и методы исследования - проведено обследование 80 женщин в возрасте от 40 до 50 лет: 40 пациенток после вагинальной и лапароскопичноасистованои вагинальной гистерэктомии, 40 пациенток с абдоминальной гистерэктомией, контроль - 30 условно здоровых женщин с бессимптомной миомой. Обследование проводили на этапе предоперационного наблюдения и в течение 3 лет после оперативного вмешательства. Методы исследования: физикальное обследование больных, оценка состояния тазового дна, диагностика урогенитальной дисфункции с использованием стандартизированной системы POP-Q; для оценки степени тяжести недержания мочи использовали классификацию ICS; оценка качества жизни с использованием опросника MOS SF-36; Статистическую обработку результатов проводили с использованием статистических пакетов IBM SPSSStatistics (ver. 22) и статистического среды R (ver. 3.1).
Результаты исследования и их обсуждение. Выделены наиболее значимые факторы риска генитоуринарного синдрома. К ним отнесли данные акушерско-гинекологического анамнеза (рождения крупных плодов, проведения епизиотомий, родильный травматизм, высокий паритет родов, оперативные вмешательства на яичниках, применение агонистов гонадотропин-рилизинг-гормонов), хронические заболевания, сопровождающегося повышением внутрибрюшного давления; наличие стигм недифференцированной дисплазии соединительной ткани; клинические проявления несостоятельности тазового дна и функциональных нарушений сфинктерного аппарата уретры.
Выводы. В случае оперативного оздоровления миомы матки целесообразно учитывать наличие не только влагалищного пролапса и начальные дизурические проявления, а и их предикторов на предоперационном этапе обследования, так как это может повлиять на выбор метода и доступа в случае оперативного оздоровления по поводу миомы матки, индивидуализировать подход к послеоперационной реабилитационной программы и позволит получить ожидаемый эффект оперативного оздоровления.В статті представлено аналітичну оцінку чинників ризику віддалених післяопераційних урогенітальних розладів у жінок старшого репродуктивного віку після радикального хірургічного оздоровлення з приводу міоми матки.
Мета дослідження – оптимізація діагностичного алгоритму генітоуринарного синдрому у жінок старшого репродуктивного віку після гістеректомії з приводу міоми матки.
Матеріали та методи дослідження - проведено обстеження 80 жінок у віці від 40 до 50 років: 40 пацієнток після вагінальної й лапароскопічноасистованої вагінальної гістеректомії, 40 пацієнток із абдомінальною гістеректомією, контроль - 30 умовно здорових жінок із безсимптомною міомою. Обстеження проводили на етапі передопераційного спостереження і протягом 3 років після оперативного втручання. Методи дослідження: фізикальне обстеження хворих, оцінка стану тазового дна, діагностика урогенітальної дисфункції із використанням стандартизованої системи POP-Q; для оцінки ступеню тяжкості інконтиненції сечі використовували класифікацію ICS; оцінка якості життя з використанням опитувальника MOS SF-36. Статистичну обробку результатів проводили з використанням статистичних пакетів IBM SPSSStatistics (ver. 22) та статистичного середовища R (ver. 3.1).
Результати дослідження. Виділено найбільш вагомі чинники ризику генітоуринарного синдрому. До них віднесли дані акушерсько-гінекологічного анамнезу (народження великих плодів, проведення епізіотомій, пологовий травматизм, високий паритет пологів, оперативні втручання на яєчниках, застосування агоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів), хронічні захворювання, що супроводжується підвищенням внутрішньочеревного тиску; наявність стигм недиференційованої дисплазії сполучної тканини; клінічні прояви неспроможності тазового дна та функціональних порушень сфінктерного апарату уретри.
Висновки. У випадку оперативного оздоровлення міоми матки доцільно враховувати наявність не тільки піхвового пролапсу та початкові дизуричні прояви, а і їх предикторів на передопераційному етапі обстеження, так як це може вплинути на вибір методу та доступу у випадку оперативного оздоровлення з приводу міоми матки, індивідуалізувати підхід до післяопераційної реабілітаційної програми і дозволить отримати очікуваний ефект оперативного оздоровлення
Вплив різних варіантів анестезії на запальну відповідь при лапароскопічній гістеректомії
No full textThe aim of the study was to evaluate the influence of different variants of anesthesia, including low-opioid (LOA) and opioid-free anesthesia (OFA), on the dynamics of the inflammatory response during laparoscopic hysterectomy.
Materials and methods: 102 patients were randomly allocated into 3 groups: 37 women assigned to receive a standard opioid-based anesthesia (OBA group), 33 women – LOA group and 32 patients – OFA group. In the LOA group, the amount of fentanyl was halved and lidocaine infusion and ketamine were additionally infused during induction. In the OFA group, ketamine, lidocaine and dexmedetomidine were additionally infused instead of fentanyl.
Results: Conducting a laparoscopic hysterectomy is accompanied by the activation of the inflammatory process and is manifested by an increase in the content of leukocytes and granulocytes, and a decrease in the number of lymphocytes, which is accompanied by an increase in the leukocyte index of intoxication. These changes were most significant in patients undergoing standard anesthesia. The activation of the inflammatory process is confirmed by an increase in the level of pro-inflammatory IL-6 in all groups from 28.8 % to 92.9 %, and it was most pronounced in patients who underwent LOA. In the same group, the greatest increase in the level of anti-inflammatory IL-10 was also noted, the level of which was 115.4 % higher (p=0.036) than in the control group. An increase in the content of the pro-inflammatory cytokine IL-6 in each group and a parallel increase in anti-inflammatory IL-10 in groups 2 and 3, with a simultaneous decrease in it in group 1 led to a significant increase in the IL-6 / IL-10 ratio in the control group. This indicator was significantly higher than in groups 2 and 3 by 42.3 % (p=0.043) and 52.7 % (p=0.041), respectively, while the IL-6 / IL-10 ratio in these groups was not differed from the initial state.
Conclusion: Laparoscopic hysterectomy is accompanied by activation of the inflammatory process and is manifested by an increase in the content of leukocytes and granulocytes and a decrease in the number of lymphocytes, which is accompanied by an increase in the leukocyte index of intoxication. These changes were most significant in patients undergoing standard anesthesia. The use of LOA and OFA is accompanied by a lower activation of the inflammatory response in laparoscopic hysterectomy than in standard anesthesia, but requires further studyЦель исследования – оценить влияние различных вариантов анестезии, включая малоопиоидную (МОА) и безопиоидную анестезию (БОА), на динамику воспалительного ответа при лапароскопической гистерэктомии.
Материалы и методы: 102 пациентки были случайным образом распределены на 3 группы: 37 больных, которым проводили стандартную анестезию на основе опиоидов (контрольная группа), 33 женщины - группа МОА и 32 пациентки, которым проводили БОА. В группе МОА количество фентанила была вдвое меньше и дополнительно проводилась инфузия лидокаина и кетамина при индукции. В группе БОА вместо фентанила дополнительно проводилась инфузия кетамина, лидокаина и дексмедетомидина.
Результаты. Проведение лапароскопической гистерэктомии сопровождается активацией воспалительного процесса и проявляется повышением содержания лейкоцитов и гранулоцитов, и уменьшением количества лимфоцитов, что сопровождающееся ростом лейкоцитарного индекса интоксикации. Наиболее существенными эти изменения наблюдались у пациенток, которым проводили стандартную анестезию. Активация воспалительного процесса подтверждается ростом уровня провоспалительного IL-6 во всех группах от 28,8 % до 92,9 % и наиболее выраженным оно наблюдалось у больных, которым проводили МОА. В этой же группе отмечался наибольшее возрастание и уровня противовоспалительного IL-10, уровень которого был выше на 115,4 % (р = 0,036), чем в контрольной группе. Рост содержания провоспалительного цитокина IL-6 в каждой группе и параллельный рост противовоспалительного IL-10 во 2 и 3 группах, с одновременным его снижением в 1 группе привело к достоверному росту соотношения IL-6 / IL-10 в контрольной группе. Этот показатель был достоверно выше, чем 2 и 3 группе на 42,3 % (р = 0,043) и 52,7 % (р = 0,041) соответственно, в то время, как соотношение IL-6/IL-10 в этих группах не отличалось от исходного состояния.
Выводы. Проведение лапароскопической гистерэктомии сопровождается активацией воспалительного процесса, что проявляется повышением содержания лейкоцитов и гранулоцитов, уменьшением количества лимфоцитов, сопровождающееся ростом лейкоцитарного индекса интоксикации. Наиболее существенными эти изменения наблюдались у пациенток, которым проводили стандартную анестезию. Применение МОА и БОА сопровождается меньшей активацией воспалительного ответа при лапароскопической гистерэктомии чем проведение стандартной анестезии, однако требует дальнейшего изученияМета дослідження - оцінити вплив різних варіантів анестезії, включаючи малоопіоїдну (МОА) та безпіоїдну анестезію (БОА), на динаміку запальної відповіді при лапароскопічній гістеректомії.
Матеріали та методи: 102 пацієнтки були випадковим чином розподілені на 3 групи: 37 хворих, яким проводили стандартну анестезію на основі опіоїдів (контрольна група ), 33 жінки - група МОА та 32 пацієнтки, яким проводили БОА. В групі МОА кількість фентанілу була вдвічі меншою і додатково проводилася інфузія лідокаїну та застосування кетаміну під час індукції. В групі БОА замість фентанілу додатково проводилася інфузія кетаміну, лідокаїну та дексмедетомідину.
Результати. Проведення лапароскопічної гістеректомії супроводжується активацією запального процесу та проявляється підвищенням вмісту лейкоцитів і гранулоцитів та зменшенням кількості лімфоцитів, що супроводжується зростанням лейкоцитарного індексу інтоксикації. Найбільш суттєвими ці зміни спостерігалися у пацієнток, яким проводили стандартну анестезію. Активація запального процесу підтверджується зростанням рівня прозапального IL-6 у всіх групах від 28,8 % до 92,9 % і найбільш вираженим воно спостерігалося у хворих, яким проводили МОА. В цій же групі відзначалося найбільше зростання і рівня протизапального IL-10, рівень якого був вищим на 115,4 % (р=0,036) ніж в контрольній групі. Зростання вмісту прозапального цитокіну IL-6 у всіх групах і паралельне зростання протизапального IL-10 в 2 та 3 групах, з одночасним його зниженням в 1 групі призвело до достовірного зростання співвідношення IL-6/IL-10 в контрольній групі. Цей показник був достовірно вищим ніж 2 та 3 групі на 42,3 % (р=0,043) та 52,7 % (р=0,041) відповідно, в той час, як співвідношення IL-6/IL-10 в цих групах не відрізнялося від вихідного стану.
Висновки. Проведення лапароскопічної гістеректомії супроводжується активацією запального процесу, що проявляється підвищенням вмісту лейкоцитів і гранулоцитів, зменшенням кількості лімфоцитів, що супроводжується зростанням лейкоцитарного індексу інтоксикації. Найбільш суттєвими ці зміни спостерігалися у пацієнток, яким проводили стандартну анестезію. Застосування МОА і БОА супроводжується меншою активацією запальної відповіді при лапароскопічній гістеректомії ніж проведення стандартної анестезії, однак потребує подальшого вивченн
Діагностика механічної асфіксії – досвід іноземних країн (огляд літератури)
No full textThe aim of this study is to establish modern, global trends in the diagnosis of mechanical asphyxia.
Materials and methods: search and bibliographic method (theoretical analysis, systematization and classification of library catalogues, printed and electronic sources on mechanical asphyxia) from open anchor databases Scopus preview, Web of Science and using information retrieval systems Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect on the Internet.
Results: mechanical asphyxia, as one of the most common types of violent death, ranks first among deaths from mechanical injuries. Its study is of great interest among medical scientists in various fields, especially for resuscitators and forensic experts. Establishing the causes of asphyxia, clinical and morphological manifestations, and the consequences that unfortunately most often lead to death. With the rapid development of society, science is also developing rapidly, and the latest sensitive methods of diagnosing diseases are emerging. However, unfortunately, in the post-Soviet space, the diagnosis of most pathological conditions, including asphyxia, is determined by experience and sensory organs, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine.
Given the peculiarities of the pathophysiological processes of the asphyxiation state and their manifestations in the body, doctors should rely primarily on general knowledge about hypoxic and asphyxiation disorders, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine.
Conclusions: at present, the diagnosis of asphyxia consists of many morphological features. Failure to take into account the state of the body, the presence of chronic diseases, and drug or alcohol intoxication at the time of asphyxiation complicate the diagnosis. Detection of individual clinical manifestations or morphological features does not allow asserting its lifelong origin. Therefore, it is necessary to use modern research methods that should expand the possibilities of forensic diagnosis of the viability of injuries in terms of evidence-based medicine and provide forensic experts with a scientific basis for their results. One such method is immunohistochemical, which is gaining popularity and consolidating its position in the EU, China, Japan and America. In addition, this method is well-established and widespread in morphological studies of differential diagnosis of tumours. Some scientific works prove the expediency of using the immunohistochemical method to solve the problems of forensic expert practice, which is an actual scientific and practical taskЦель данного исследования состоит в установлении современных, мировых трендов при диагностике механической асфиксии.
Материалы и методы: поисково-библиографический метод (теоретический анализ, систематизация и классификация библиотечных каталогов, печатных и электронных ресурсов касающихся вопросов механической асфиксии) из открытых научных баз Scopus preview, Web of Science и при помощи информационно-поисковых систем Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect в сети интернет.
Результаты: Механическая асфиксия, как один из самых распространенных видов насильственной смерти занимает первые строчки среди случаев смерти от механических повреждений. Ее изучение представляет большую заинтересованность среди ученых медиков разных отраслей, в первую очередь, это касается врачей реаниматологов и судебно-медицинских экспертов. Установления причин возникновения асфиксии, клинических и морфологических проявлений, и последствий, которые, к сожалению чаще всего приводят к смерти. Со стремительным развитием общества также быстро развивается и наука, появляются новые чувствительные методы диагностики заболеваний Но, к сожалению на территории стран постсоветского пространства диагностика большинства патологических состояний, в том числе и асфиктического состояния определяются с помощью опыта и органов чувств.
Учитывая особенности течения патофизиологических процессов состояния асфиксии и их проявлений в организме, врачам следует опираться, в первую очередь, на общие знания о гипоксии и асфиктических нарушениях, которые определяются при помощи инструментальных методов исследования с соблюдением требований доказательной медицины.
Выводы: В настоящее время диагностика асфиксии состоит из многих морфологических признаков. Не учитывание общего состояния организма, наличие хронических заболеваний, наркотического или алкогольного опьянения на момент возникновения асфиктического состояния, это все усложняет установление диагноза. Выявление отдельных клинических проявлений или морфологических признаков не дают возможность утверждать о прижизненности его происхождения. Поэтому необходимо использовать современные методы исследования, которые должны расширить возможности судебно-медицинской диагностики прижизненности повреждений с точки зрения доказательной медицины и предоставить судебно-медицинским экспертам научное обоснование их выводов. Одним из таких методов является иммуногистохимический, который набирает популярность и закрепляет свои позиции в странах ЕС, Китае, Японии и Америке. Также этот метод хорошо зарекомендовал себя и достаточно распространен в морфологических исследованиях дифференциальной диагностики опухолей. Отдельные научные работы доказывают целесообразность использования иммуногистохимического метода для решения задач судебно-медицинской экспертной практики, который представляет собой обусловленное временем актуальное научно - практическое заданиеМетою даного дослідження є встановлення сучасних, світових трендів у діагностиці механічної асфіксії
Матеріали та методи: пошуково-бібліографічний метод (теоретичний аналіз, систематизація і класифікація бібліотечних каталогів, друкованих та електронних джерел з питань механічної асфіксії) з відкритих наукових баз Scopus preview, Web of Science та за допомогою інформаційно – пошукових систем Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect в мережі інтернет.
Результати: Механічна асфіксія, як один із найпоширеніших видів насильницької смерті займає перші рядки серед випадків смерті від механічних ушкоджень. ЇЇ вивчення становить велику зацікавленість серед науковців медиків різних галузей, в першу чергу, це стосується лікарів реаніматологів і судово-медичних експертів. Встановлення причин виникнення асфіксії, клінічних і морфологічних проявів, і наслідків, які нажаль частіше за все призводять до смерті. Зі стрімким розвитком суспільства також швидко розвивається і наука, з’являються новітні чутливі методи діагностики захворювань. Але нажаль на теренах країн пострадянського простору діагностика більшості патологічних станів, зокрема і асфіктичні стани визначаються за допомогою досвіду і органів відчуття.
Враховуючи особливості перебігу патофізіологічних процесів асфіктичного стану та їх проявів в організмі, лікарям слід опиратися, в першу чергу, на загальні знання про гіпоксичні і асфіктичні порушення, які виявляються інструментальними методами дослідження з дотриманням вимог доказової медицини.
Висновки: На теперішній час діагностика асфіксії складається з багатьох морфологічних ознак. Не врахування стану організму, наявність хронічних захворювань, наркотичного або алкогольного сп’яніння на момент виникнення асфіктичного стану, це все ускладнює встановлення діагнозу. Виявлення окремих клінічних проявів чи морфологічних ознак не дають змогу стверджувати про його зажиттєве походження. Тому необхідно використовувати сучасні методи дослідження, які мають розширити можливості судово-медичної діагностики зажиттєвості ушкоджень з точки зору доказової медицини та надати судово-медичним експертам наукове обґрунтування їх підсумків. Одним із таких методів є імуногістохімічний, який набирає популярності та закріплює свої позиції в країнах ЄС, Китаї, Японії та Америці. Також цей метод добре зарекомендований та поширений в морфологічних дослідженнях диференційної діагностики пухлин. Окремі наукові праці доводять доцільність використання імуногістохімічного методу для вирішення завдань судово-медичної експертної практики, який являє собою зумовлене часом актуальне наукове практичне завданн
Морфологічні зміни у легенях пацієнтів з COVID-19, які померли за умов різних варіантів респіраторної підтримки
No full textThe aim. Based on the study of the effect of invasive mechanical ventilation and NIV in the CPAP mode on the pathomorphosis of lung damage in patients with HRF caused by SARS-nCoV-2 and deaths in intensive care unit (ICU), determine the safest method of respiratory support.
Materials and methods. The study included morphological material from 20 patients with HRF caused by SARS-nCoV-2 (COVID-19) who died in ICU. Group 1 included patients who received non-invasive lung ventilation in CPAP mode through a face mask (n=10), group 2 - patients who underwent invasive ventilation (n=10). The prepared sections, 5 μm thick, were stained according to the Van Gizon method. Photomicrographs were taken using Zeiss ZENliteimaging. Data are presented as M [25-75] and P±Sp. Statistical analysis of the results was performed using the program “Statistica 10”. Significance of differences in indicators was assessed using the nonparametric Wilcoxon test, the parametric Student's test. The results were considered reliable at values of p<0.05.
Results The morphological structure of the lungs of patients of group 1 corresponded to the exudative phase of DAD with severe edematous-hemorrhagic syndrome, signs of interstitial pneumonia with desquamation of alveolocytes and the formation of hyaline membranes. In patients of group 2 in the lung tissue there was a picture of the proliferative phase of DAD with signs of interstitial pneumonia, and the development of focal fibrosing alveolitis. Thus, invasive mechanical ventilation, can accelerate the development of irreversible processes in the lungs in the form of fibrosing alveolitis and promote the formation of ventilator-associated pneumonia
Conclusions. CPAP NIV is a promising method of respiratory support in patients with ARDS caused by SARS-nCoV-2 virus (COVID-19), which needs further studyЦель исследования. На основании изучения влияния инвазивной ИВЛ и НИВ в режиме СРАР на патоморфоз поражения легких у больных с ГДН, вызванной SARS-nCoV-2 и умерших в условиях интенсивной терапии (ИТ), определить наиболее безопасный метод респираторной поддержки.
Материалы и методы. К исследование было включено морфологический материал от 20 больных, из ГДН, вызванной SARS-nCoV-2 (COVID-19), умерших в условиях проведения ИТ. В группу 1 вошли больные, получавшие неинвазивную вентиляцию легких в режиме СРАР через лицевую маску (n=10), в группу 2 - больные, которым проводилась инвазивная вентиляция легких (n=10). Подготовленные срезы толщиной 5 мкм, окрашивали по методу Ван Гизон. Микрофотографии выполнены с использованием программы Zeiss ZENliteimaging.
Данные представлены в виде М [25-75] и P±Sp. Статистический анализ результатов проведен с помощью программы «Statistica 10». Достоверность различий показателей оценивали с использованием непараметрического критерия Вилкоксона, параметрического критерия Стьюдента. Результаты считались достоверными при значениях р <0,05.
Результаты Морфологическое строение легких пациентов 1 группы отвечала экссудативной фазе ДАП с выраженным отечно-геморрагическим синдромом, признаками интерстициальной пневмонии с десквамацией альвеолоцитов и формированием гиалиновых мембран.У пациентов группы 2 в легочной ткани наблюдалась картина пролиферативной фазы ДАП с признаками интерстициальной пневмонии, и развитием очагового фиброзирующего альвеолита. Таким образом, мы можем думать о том, что инвазивная ИВЛ, может ускорять развитие необоротных процессов в легких в виде фиброзирующего альвеолита и способствовать вентилятор-ассоциированным пневмониям.
Выводы НИВ в режиме CPAP является перспективным методом респираторной поддержки у больных с среднетяжелым и тяжелым ОРДС, вызванным вирусом SARS-nCoV-2 (COVID-19), который требует дальнейшего изученияМета дослідження. На підставі вивчення впливу інвазивної ШВЛ та НІВ у режимі СРАР на патоморфоз ураження легень у хворих з ГДН, яка викликана SARS-nCoV-2 та померлих в умовах інтенсивної терапії (ІТ), визначити найбільш безпечний метод респіраторної підтримки.
Матеріали і методи. До дослідження було включено морфологічний матеріал від 20 хворих, з ГДН, яка викликана SARS-nCoV-2 (COVID-19), що померли в умовах проведення ІТ. До групи 1 увійшли хворі, які отримували неінвазивну вентиляцію легень в режимі СРАР через лицьову маску (n=10), до групи 2 – хворі, яким проводилась інвазивна вентиляція легень (n=10). Підготовлені зрізи, завтовшки 5 мкм, фарбували за методом Ван Гізон. Мікрофотографії виконані з використанням програми Zeiss ZENliteimaging.
Дані представлені у вигляді М [25-75] та P±Sp. Статистичний аналіз результатів проведено за допомогою програми «Statistica 10». Достовірність відмінностей показників оцінювали з використанням непараметричного критерію Вілкоксона, параметричного критерію Стьюдента. Результати вважались достовірними при значеннях р<0,05.
Результати Морфологічна будова легенів пацієнтів 1 групи відповідала ексудативній фазі ДАП з вираженим набряково-геморагічним синдромом, ознаками інтерстиціальної пневмонії з десквамацією альвеолоцитов і формуванням гіалінових мембран. У пацієнтів групи 2 в легеневій тканині спостерігалася картина проліферативної фази ДАП з ознаками інтерстиціальної пневмонії, розвитком вогнищевого фіброзуючого альвеоліту. Таким чином, ми можемо думати про те, що iнвазивна ШВЛ може прискорювати розвиток незворотнiх процесiв у легенях у виглядi фiброзуючого альвеолiту та сприяти утворенню вентилятор-асоцiйованих пневмоній.
Висновки НІВ у режимі CPAP є перспективним методом респіраторної підтримки у хворих з середньоважким і важким ГРДС, спричиненим вірусом SARS-nCoV-2 (COVID-19), який потребує подальшого вивченн
Аугментація клювовидно-ключичної звязки при лікуванні перелому дистальної третини ключиці
No full textThe aim: type 2B clavicle fractures with conoid ligament rupture are considered unstable. Although surgical treatment is recommended as the standard treatment modality for type 2B fractures, there is no consensus about the type of operative treatment. We aimed to evaluate results of surgical treatment with an anatomical distal clavicle plate using CC ligament augmentation.
Materials and methods: 15 patients that diagnosed with distal clavicle fractures, who underwent surgery for unstable type 2 fractures. The average patient age was 38 years (range 24–52 years). All patients were male; the right clavicle was injured in 10 patients whereas the left clavicle was injured in 5 cases. Surgical treatment was done with a distal clavicle anatomic locked plate augmentation (ZipTight™) at all cases. The mean follow-up period was 24 months (range, 12–40 months).
Results: bony union was achieved at a mean follow-up of 8 weeks (range 6-10 weeks). The mean Constant score was 97 (range, 92–100). There were no complications or no need to second operation. All patients achieved satisfactory full range of shoulder motion. Hardware removal was performed for prominence in one case after the union was completed.
Conclusion: the augmented technique reported here, provides early motion, increased stability and anatomic healing compared to other conventional options. We recommend augmentative CC ligament repair techniques over the distal locking anatomic plate for type 2 fracturesЦель: переломы ключицы типа 2В с разрывом коноидной связки считаются нестабильными. Хотя хирургическое лечение рекомендуется как стандартный способ лечения переломов типа 2B, единого мнения относительно типа оперативного лечения нет. Мы имели целью оценить результаты хирургического лечения анатомической дистальной пластины ключицы с использованием аугментации КК связки.
Материалы и методы: 15 пациентов с диагнозом перелом дистальной части ключицы, которые прошли операцию из-за нестабильных переломов 2 типа. Хирургическое лечение во всех случаях проводилось с использованием анатомического блокировки пластины дистальной части ключицы (ZipTight™). Средний период наблюдения составил 24 месяца (диапазон - 12-40 месяцев).
Результаты: сращивание костей было достигнуто при среднем наблюдении 8 недель (диапазон 6-10 недель). Средний показатель постоянной оценки составил 97 (диапазон 92-100). Осложнений или необходимости повторной операции не было.
Выводы: техника аугментации, о которой сообщается здесь, обеспечивает более ранние движения, повышенную стабильность и ускоренное анатомическое заживления по сравнению с другими обычными вариантами.Мета: переломи ключиці типу 2В з розривом коноїдної зв’язки вважаються нестабільними. Хоча хірургічне лікування рекомендується як стандартний спосіб лікування переломів типу 2B, єдиної думки щодо типу оперативного лікування немає. Ми мали на меті оцінити результати хірургічного лікування анатомічної дистальної пластини ключиці з використанням аугментації КК зв’язок.
Матеріали та методи: 15 пацієнтів з діагнозом перелом дистальної частини ключиці, які пройшли операцію з приводу нестабільних переломів 2 типу. Хірургічне лікування у всіх випадках проводилось з використанням анатомічного блокування пластини дистальної частини ключиці (ZipTight™). Середній період спостереження становив 24 місяці (діапазон - 12–40 місяців).
Результати: зростання кісток було досягнуто при середньому спостереженні 8 тижнів (діапазон 6-10 тижнів). Середній показник постійної оцінки становив 97 (діапазон 92-100). Ускладнень або необхідності повторної операції не було.
Висновки: техніка аугментації, про яку повідомляється тут, забезпечує більш ранні рухи, підвищену стабільність та прискорене анатомічне загоєння порівняно з іншими звичайними варіантами
Експертна оцінка доцільності лікувально-діагностичних заходів при наданні екстреної допомоги хворим з гострим коронарним синдромом
No full textIt is known that it is possible to affect the extent of myocardial damage and, as a result, mortality only in the first hours of its development. Therapeutic tactics in ACS with elevation of the ST segment involves the restoration of coronary blood flow, the main method is the reperfusion of the coronary artery by systemic thrombolysis or PCI in a specialized hospital. The effectiveness of treatment is inversely related to the time spent.
The aim of the study was to examine the opinion of specialists on the feasibility of implementing the items of the protocol of emergency medical care for patients with ACS at the place of call.
Materials and methods. During the study the method of expert evaluations, which consisted of gathering information by interviewing experts and summarizing the individual opinions of experts into a general concept was used. The experts were 48 emergency physicians. The method of expert evaluation included the following stages: development of the questionnaire; survey of experts; summary of examination materials; calculation of statistical indicators; interpretation of the obtained results and formulation of conclusions.
Results. In order to assess the actions of the emergency team, depending on the need to conduct them for diagnosis and emergency care for patients with ACS at the scene, we calculated the feasibility indexes for each item of the protocol. In the future, we divided the treatment and diagnostic measures for ACS with ST segment elevation according to the level of expediency at the scene into four groups (n): n1 – high level, n2 – sufficient level and n3 – low level and n4 – very low level. According to the results of the ranking, the scope of measures to be implemented by the head of the emergency team at the ACS with elevation of the ST segment on arrival on call, as well as measures that, according to interviewed experts, are not required at this stage and can be carried out during transportation of the patient to a specialized hospital.
Conclusions. Based on the results of the calculation of feasibility indices and subsequent ranking of treatment and diagnostic measures for the relevant groups (n1, n2, n3, n4) from 37 items of the study, to assist patients with ACS with ST segment elevation at the scene, it is recommended to perform 16Известно, что повлиять на объем поражения миокарда, и, как следствие - смертность - возможно только в первые часы его развития. Терапевтическая тактика при ОКС с элевацией сегмента ST предусматривает восстановление коронарного кровотока, основным методом является реперфузия коронарной артерии путем системного тромболизиса или ЧКВ в условиях специализированного стационара. Эффективность лечения находится в обратной зависимости от затраченного времени.
Целью исследования стало изучение мнения специалистов о целесообразности выполнения пунктов протокола экстренной медицинской помощи больным с ОКС на месте вызова.
Материалы и методы. В исследовании был использован метод экспертных оценок, заключался в сборе информации путем опроса экспертов и возведении индивидуальных мнений экспертов в общую концепцию. Экспертами выступили 48 врачей по медицине неотложных состояний. Методика экспертной оценки включала следующие этапы: разработку анкеты; опрос экспертов; сведения материалов экспертизы; расчет статистических показателей; интерпретацию полученных результатов и формулирование выводов.
Результаты. С целью оценки действий бригады Э(С)МП в зависимости от необходимости их проведения для диагностики и оказания экстренной помощи больным с ОКС на месте вызова нами были рассчитаны индексы целесообразности по каждому пункту протокола. В дальнейшем нами осуществлено распределение лечебно-диагностических мероприятий при ОКС с элевацией сегмента ST по уровню целесообразности проведения на месте происшествия на четыре группы (n): n1 - высокий уровень, n2 - достаточный уровень и n3 – низкий уровень и n4 – очень низкий уровень. По результатам ранжирования определен объем мероприятий, целесообразных к осуществлению руководителем бригады Э(С)МП при ОКС с элевацией сегмента ST при проезда на вызов, а также меры, которые, по мнению опрошенных экспертов, являются не обязательными для проведения на данном этапе и могут быть осуществлении во время транспортировки больного в специализированный стационар.
Выводы. На основании результатов проведенного расчета индексов целесообразности и дальнейшего ранжирования лечебно-диагностических мероприятий на соответствующие группы (n1, n2, n3, n4) с 37 пунктов протокола, исследовались, для оказания помощи больным с ОКС с элевацией сегмента ST на месте происшествия рекомендуется выполнять 16Відомо, що вплинути на об’єм ураження міокарду, і, як наслідок – смертність – можливо лише у перші години його розвитку. Терапевтична тактика при ГКС з елевацією сегмента ST передбачає відновлення коронарного кровотоку, основним методом є реперфузія коронарної артерії шляхом системного тромболізису або черезшкірного коронарного втручання в умовах спеціалізованого стаціонару. Ефективність лікування знаходиться в зворотній залежності від витраченого часу.
Метою дослідження стало вивчення думки спеціалістів щодо доцільності виконання пунктів протоколу екстреної медичної допомоги хворим з гострим коронарним синдромом на місці виклику.
Матеріали і методи. У дослідженні був використаний метод експертних оцінок, що полягав у зборі інформації шляхом опитування експертів та зведенні індивідуальних думок експертів у загальну концепцію. Експертами були 48 лікарів з медицини невідкладних станів. Методика експертної оцінки включала наступні етапи: розробку анкети; опитування експертів; зведення матеріалів експертизи; розрахунок статистичних показників; інтерпретацію отриманих результатів та формулювання висновків.
Результати дослідження. З метою оцінки дій бригади Е(Ш)МД в залежності від необхідності їх проведення для діагностики та надання екстреної допомоги хворим на ГКС на місці виклику були розраховані індекси доцільності за кожним пунктом протоколу. У подальшому здійснено розподіл лікувально-діагностичних заходів при ГКС з елевацією сегменту ST за рівнем доцільності проведення на місці події на чотири групи (n): n1 – високий рівень, n2 – достатній рівень та n3 – низький рівень та n4 – дуже низький рівень. За результатами ранжування визначено обсяг заходів, доцільних до здійснення керівником бригади Е(Ш)МД при ГКС з елевацією сегменту ST при доїзді на виклик, а також заходи, які, на думку опитаних експертів, є не обов’язковими для проведення на даному етапі та можуть бути здійсненні під час транспортування хворого до спеціалізованого стаціонару.
Висновки. На підставі результатів проведеного розрахунку індексів доцільності та подальшого ранжування лікувально-діагностичних заходів на відповідні групи (n1, n2, n3, n4) із 37 пунктів протоколу, що досліджувались, для надання допомоги хворим з ГКС з елевацією сегменту ST на місці події рекомендовано виконувати 1